Ноосферна стратегія сталого розвитку

Текст:

Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра філософії

РЕФЕРАТ

на тему:

«Ноосферна стратегія сталого розвитку»

Виконала:

аспірант ННІАЗ

кафедри екології

Онищук Наталія Вікторівна

Науковий керівник:

доктор с.-г. наук, проф.

Клименко Микола Олександрович

Перевірила:

доктор філос. наук, проф.

Наконечна Ольга Павлівна

Рівне - 2016

ЗМІСТ
ВСТУП	3
РОЗДІЛ 1. ФІЛОСОФСЬКІ ЗАСАДИ НООСФЕРНОЇ СТРАТЕГІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ	5
1.1. Вчення про ноосферу як теоретико-методологічна база концепції сталого розвитку	5
1.2. Роль людини у здійсненні ноосферної стратегії	10
РОЗДІЛ 2. НООСФЕРНА ФІЛОСОФІЯ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО ТА ШЛЯХИ ПЕРЕХОДУ УКРАЇНИ НА ЗАСАДИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ	15
ВИСНОВКИ	22
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ	24

ВСТУП

Взаємодія суспільства та природи завжди цікавила дослідників в контексті її користі та шкоди. Так як суперечності між економічними потребами суспільства і можливостями довкілля в процесі еволюції наростали - це зумовило необхідність включення Розуму в процеси власного розвитку. Рішуче почала переглядатись класична раціоналістична традиція нової європейської філософії, а природа та соціальна функція Розуму перетворювати його на універсальний механізм зв’язку людини та Всесвіту [3, с. 299].

В.І. Вернадський творець цілісної філософії світобудови, філософії суспільного життя, один із засновників антропокосмізму як системи, що з’єднує в гармонійне ціле природно-історичну та соціально-гуманітарну тенденції розвитку науки і заклав фундамент витоку ідеї ноосферного сталого розвитку, що і визначає актуальність обраної теми.

Дослідженню вчення про ноосферу та суті сталого розвитку займаються провідні вітчизняні вчені серед яких відомими є праці: Згуровського M.З., М. Багрова, М. Булатова, К. Малєєва, В. Загороднюка, Л. Солонько, В. Джиригей та інших.

Розробку категорії «сталий розвиток» цілком справедливо пов’язують із Римським клубом, а саме з доповідями, які були розроблені Донеллою та Даннісом Медоуз, Й. Рандерсом, Е. Пестелєм, А. Кінгом та, звичайно, з його засновником – Ауреліо Печчеі.

Значне місце в дослідженні проблем сталого розвитку займають праці російських вчених, серед яких перш за все слід назвати В. Бєлкіна, М. Глазовського, В. Голубєва, С. Горшкова, К. Даніеляна, В. Данілов-Данільяна, В. Лося, К. Лосєва, Б. Маклярського, Б. Міркіна, М. Моїсеєва, Л. Наумова, В. Писарєва, А. Урсула та ін.

Суттєвим також став вклад зарубіжних авторів – Л. Брауна, К. Гамільтона, Г. Гарднера, Н. Картера, Д. Кортмена, Ш. Лиле, Д. Рудмена, А. Сена, М. Сваминатхана, Б. Шнайдера, С. Шмидхейні та ін.

Незважаючи на досить помітний обсяг наукових публікацій, теорія та методологія сталого розвитку розроблена недостатньо повно. Несистематизованими залишаються основні критерії та показники сталого розвитку. Потребує більш широкого дослідження питання національної концепції сталого розвитку, що пояснюється незначною кількістю досліджень із цієї проблематики.

Метою дослідження є розгляд вчення В.І.Вернадського про ноосферу як витоку ідеї сталого розвитку та виявлення шляхів переходу України на принципи сталого розвитку.

Для досягнення поставленої мети передбачалось вирішення наступних завдань:

- висвітлення філософських засад ідеї сталого розвитку;

- осмислення сучасного розуміння ноосфери та концепції сталого розвитку;

- визначення ролі людини у здійсненні ноосферної стратегії;

- виявлення основних тенденцій переходу України на засади сталого розвитку з врахуванням творчих розробок В.І. Вернадського, віднесених до ноосферного світогляду.

Об’єкт дослідження. Процеси ноосферизації суспільства на шляху до сталого розвитку.

Предмет дослідження. Ноосферна концепція сталого розвитку.

Методи досліджень. Під час проведення досліджень застосовували теоретичні методи: аналіз, систематизація, узагальнення.

РОЗДІЛ 1

ФІЛОСОФСЬКІ ЗАСАДИ НООСФЕРНОЇ СТРАТЕГІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

1.1. Вчення про ноосферу як теоретико-методологічна база концепції сталого розвитку

Система взаємовідносин – це така система, в якій кожен компонент діє відносного іншого в межах дозволених норм, з розумінням відповідальності за здійснений вплив та контролю процесів, які в ній протікають. В контексті глобалізації суспільства система «людина - природа» є найбільш чутливою до будь-яких маніпуляцій здійснених по відношенню до неї, що включають в себе усі види проникнення в її нормальний стан функціонування.

Питання правильності побудови взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем тривожать людство давно. Тому виникнення такого поняття як «ноосфера» не є випадковим, що включає в себе розуміння переходу на нову вищу стадію розвитку біосфери – сферу розуму – яка виникла в зв’язку з появою в ній людини, людського розуму.

Згідно з В.І.Вернадським (основоположником даного вчення), під ноосферою розуміється сучасна стадія розвитку біосфери (тобто оболонки, де існує життя), що поєднує природознавство з наукою про розвиток суспільства, в якому інтереси народних мас, „всіх і кожного”, свобода думки особистості є мірилом соціальної справедливості, а перехід від біологічної фази до економічної, соціальної та духовної розглядається, як новий етап розвитку живої природи. За таких умов не класовий інтерес, а інтереси народу і кожної особистості визначають життя людства.

Ще суть ідей Леруа і Т. де Шардена полягала в тому, що еволюція людини справила принципово нове значення свого подальшого розвитку, підготовлене тривалим процесом вдосконалення нервової системи; це особлива духовно-психічна здатність, яка до того в природі не існувала: розум рефлективного типу, володіє самосвідомістю, можливістю глибинно пізнавати самого себе і світ. Не випадково, потребу в оновленні світогляду, ідеології, психології ми звужуємо до потреби у "новому мисленні».

Сьогоднішні наші реалії дають мало підстав для оптимізму. Разом з тим, про них треба говорити досить гостро, оскільки той шлях, на якому ми знаходимося, веде до самогубства, до знищення всього живого на планеті Земля.

Виникнення ноосфери - об’єктивний і неминучий вияв життя як природного явища. Сутність ноосфери коротко можна сформулювати так: якщо узгодженість процесів, які відбуваються у неживій природі, забезпечується механізмами саморегуляції, то узгодженість характеристик природного середовища і суспільства може бути здійснена розумом і волею. Тобто мова йде вже не про руйнівне втручання в природу, а про науково обґрунтоване збереження на Землі умов для життя і щастя людей. Визначальним фактором має бути не стихія природного розвитку, а інтелект людини.

На сьогодні в суспільстві відсутнє повне, глибоке розуміння небезпеки щодо сучасних особливостей його розвитку. Тому слід нагадати висловлювання К. С. Лосєва [13, с. 59] про міфи в сучасній екології. До таких міфів і помилкових уявлень, які домінують в суспільстві, але їх треба переламати, слід віднести:

- існуючу думку, що кроманьйонець не був вражаючим чинником біосфери: людина з часу свого виникнення внесла хаос в систему життя, поширюючи ареали проживання і освоюючи нові ландшафти;

- в економічній сфері великим недоліком є ігнорування такого людського фактора як обжерливість, що призводить до втрати моральних орієнтирів, спрямованих на отримання вигоди тільки зараз і тільки багато;

- збереження освіти і просвіти в сучасному вигляді є хибним шляхом, тому що всі програми налаштовані на навчання "як завжди";

- сліпа віра в можливості науки вирішити всі проблеми помилкова;

- можливість обговорення проблеми сталого розвитку, коеволюції, тобто співіснування двох нерівноправних систем: це можливо тільки в рамках підпорядкування людства законам розвитку біосфери і положення про ноосферний етап розвитку;

- економічне зростання має природний кордон, який людство вже пройшло. А це веде до небезпечних наслідків. Тому безперервне економічне зростання, яке є основою стратегії розвитку людства з постійно зростаючою масою природних ресурсів, введених в експлуатацію, є помилковим напрямком;

- уявлення про те, що біосфера є невичерпним ресурсом в розвитку суспільства, є найбільш невірним. Це вже призвело до глобальної екологічної кризи;

- хибною є думка, що в геосистемі всі складові рівноправні; насправді провідною, рушійною силою є біота;

- переклад терміна "sustainable development" як стійкий, стабільний і т.д. розвиток, тим більше як "стійке зростання" (що характерно для розуміння цього терміна економістами, соціологами) є помилковим.

Ноосфера мала стати втіленням не лише наукових знань, а й моральних якостей людства, найкращих рис духовності людини. Вона прогнозувалася як гармонія духовних та фізичних відносин людини і природи, людини і людини. Але дійсність далеко не завжди розумна, вона не часто „вписується” в теоретичні міркування й передбачення. В реальному процесі розвитку ноосфера стала лише однобічним втіленням раціонального знання. Відсутність у ній моральної та інших людських цінностей стала усвідомлюватися значно пізніше, з виникненням глобальних проблем.

Політичні лідери, які весь час боролися за владу, не зуміли вчасно роздивитися приховані та явні загрози, що нависали над людством. За них це зробили інші. Одним із таких провидців був видатний італійський менеджер та суспільний діяч, засновник і колишній президент Римського клубу, що досліджував глобальні моделі розвитку людства Ауреліо Печчеї. Він багато їздив по світу та власними очима мав змогу бачити реальну дійсність, що складалася в розвинутих та слаборозвинутих країнах, а також розрив, що постійно збільшувався між ними. Все побачене А. Печчеї зібрав разом та зробив наукові висновки. У своїй книзі «Людські якості» він зізнавався: «...побувавши та працюючи в багатьох країнах світу, я мав можливість переконатися в тому, як погано налагоджене управління людськими справами, - багато чого хотілося б організувати значно розумніше та ефективніше. Чим ясніше я уявляв небезпеку для людства, тим більше переконувався в необхідності здійснити якісь заходи, поки не стало надто пізно. Я один не міг зробити нічого .» [ 20, с. 120-124].

Саме діяльність Римського клубу стала на шляху привернення уваги до найбільш хвилюючих та актуальних проблем сучасності та майбутнього, що вилилося в низку доповідей його членів.

Однієї з найважливіших вважається доповідь Д. Медоуза. У 1970 р. Римський клуб замовив групі Д.Медоуза в Массачусетському технологічному інституті (МТІ) провести "дворічне дослідження причин і довготривалих наслідків зростання чисельності населення, промислового капіталу, виробництва продуктів харчування, споживання ресурсів і забруднення навколишнього середовища". Відповідно у 1972 р. за результатами цього дослідження вийшла книга "Межі зростання".

Д. Медоуз дуже чітко розумів, що відповідно і висвітлювалось в даному рукописі, що зміни, які відбуваються з екосистемою, набувають глобального характеру, що людство не здатне регулювати процеси свого діяння без розуміння проблемності масштабів своїх дій. Відповідно до цього можна згадати його висловлювання в даній книзі: «..,екологічне навантаження світової спільноти на навколишнє середовище перевищує його здатність відновлюватися» [14, с. 32]. Безперечно велике значення відіграє саме наше світосприйняття, наша особиста позиція, наші цінності, адже «…Кожен по-своєму сприймає світ; від внутрішніх переконань людини залежить, що вона бачить, а що ні - це своєрідний фільтр» [14, с. 33]

А.Печчеї так характеризує сказане Медоузом: "доповідь Медоуза. .. підтвердила і розвинула попередні висновки Форрестера ( "Світова динаміка", 1970). Тобто, при збереженні нинішніх тенденцій щодо зростання чисельності населення планети вже наступні покоління досягнуть меж демографічної і екологічної експансії, що приведе систему загалом до неконтрольованої кризи і краху... Задача "зводилася до того, щоб виявити катастрофічні наслідки існуючих тенденцій і стимулювати політичні сили до змін, які допомогли б уникнути цих наслідків" [20]

Відповідно до вищесказаного варто зазначити, що саме в результаті активної діяльності спеціальної комісії ООН із питань сталого розвитку і Римського клубу в першій половини вісімдесятих років минулого століття і виникла сама ж концепція сталого розвитку. Ця концепція стала логічним продовженням вчення про ноосферу. Узагальнення концепції „сталого розвитку” було зроблено на всесвітніх самітах ООН 1992 і 2002 років, у яких взяли участь понад 180 країн світу, багатьох міжнародних організацій і провідних учених. Нова концепція системно поєднала три головні компоненти сталого розвитку суспільства: економічну, природоохоронну та соціальну.

Системне узгодження та гармонізація цих трьох складових і є головним завданням сталого розвитку, що став продовженням вчення про ноосферу. Воно полягає в обов’язковій узгодженості економічного, екологічного та людського розвитку таким чином, щоб від покоління до покоління не зменшувалися якість і безпека життя людей, не погіршувався стан навколишнього середовища, і відбувався соціальний прогрес, який визнає потреби кожної людини [9, с. 256].

У документах ООН, прийнятих в 1992 році в Ріо-де-Жанейро, під сталим розвитком розуміється таке співіснування людства і природного довкілля, яке забезпечує потреби сучасного суспільства без ризику для задоволення потреб майбутніх поколінь. Або забезпечення права кожної людини нинішнього і прийдешнього поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров’я та добробуту [8, с. 245].

М.М. Мойсеєв з урахуванням змісту концепції ноосфери виділив як основу методології практичної діяльності для сучасного людства - принцип коеволюції, який трактував у такий спосіб: це «... такий розвиток людства, що не руйнує стабільності біосфери, її гомеостазу, зберігає необхідний для людства «еволюційний канал» [16, с. 27-28].

Сучасний етап життя суспільства ще аж ніяк не є ноосферним, справді розумним. Водночас сталий розвиток є неможливим без реального просування людства до ноосфери. Щоб вижити, людство має істотно змінити характер своєї діяльності на планеті, весь спосіб життя.

Суттєвими компонентами ноосферної моделі розвитку суспільства є свідомо спрямована оптимізація природокористування та демографічних процесів, обмеження потреб людства розумними потребами, мудре заощадження природних ресурсів, вилучення з життя суспільства всіх конфліктів антигуманного та антисоціального характеру, неперервне підвищення ролі духовних чинників у житті людей. Основним ресурсом суспільства, що керується ноосферною стратегією сталого розвитку, має стати інформація – єдиний феномен, який не витрачається, не скорочується в процесі свого практичного використання, а, навпаки, має тенденцію до накопичення. При цьому важливо, що дослідження інформаційної сфери життя містить чимало філософських аспектів. З іншого боку, безпосередньо причетне до ноосферної проблематики філософської теорії формування якісно нових галузей етичного знання – біоетики та, ширше, етики довкілля, екологічної етики [2, с. 193].

Отже, системну відповідь на питання про надійні перспективи суспільства дає саме концепція сталого розвитку, озброєна розумінням далекосяжної ноосферної стратегії планетарної цивілізації.

1.2. Роль людини у здійсненні ноосферної стратегії

У сучасній культурі все більш чітко визначаються погляди на світ, становлення яких вносить вагомий вклад в гармонізацію стосунків між людиною та природою, що мають складати цілісне утворення. За таких умов актуалізується нове бачення людини як системного елемента природи, а не як окремої, виключеної їх частини, незалежної від зовнішніх обставин; розвиваються ідеї пріоритету їх співробітництва, а не конкуренції [28, с. 211]. Суб’єкт в біосфері – це передусім усвідомлення власної відповідальності як мислячої, розумної істоти, здатної до співпереживання та співчуття [6, с. 98].

Результатом та специфічною особливістю нової людини сучасності є зміна типу людини, що характеризуються новим, так званим, ноосферним, або екологічним мисленням, екологічною культурою та екологічним світоглядом. В. Панченком, на основі аналізу ідей А. Бергсона, В. Вернадського, Т. де Шардена було виокремлено головні етапи розвитку екологічного мислення в свідомості людини, зокрема: Homo ludens (людина гри), Homo faber (людина праці), Homo sapiens (людина розумна), Homo aminus (людина духовна), Homo noospheratum (людина ноосфери) [19, с. 22].

На думку науковців, зокрема М. Євтуха, О. Сухомлинської, Т. Тхоржевської, Л. Хоружої, Г. Шевченко та інших сучасна людина досягла етапу Homo aminus (людина духовна), оскільки в цілому усвідомила перспективу майбутнього як високоморальних духовних особистостей, які знаходяться у симбіотичному зв’язку з навколишнім середовищем. На нашу думку, в контексті сталого розвитку варто вже не тільки замислюватись над наступним етапом – Homo noospheratum (людина ноосфери), тобто людина, яка має ноосферне мислення, ноосферну свідомість, а й здійснювати певні кроки, зрушення до формування такої людини [29, с. 39].

На початку 90-х років ХХ століття до ноосферної свідомості включили такі компоненти як наукову, феноменологічну, екологічну, гуманістичну, всесвітню свідомість та самовизначення особистості як ноосферної людини [1, с. 13]. Оскільки сучасне суспільство надає перевагу орієнтації не тільки на процесуальну, а й на результатну складову, доцільно застосовувати усі надбані знання у життєвій практиці.

В даному контексті варто зазначити, що дослідження свідомості та самосвідомості дають нам змогу виокремити таке поняття як «екологічна свідомість» - одну із форм світоглядного самоусвідомлення особистості.

В. Скребець визначає, що «екологічна свідомість — це вищий рівень психічного відображення природного та штучного середовища, свого внутрішнього світу, рефлексія відносно ролі та місця людини в біологічному, фізичному та хімічному світі, а також саморегуляція цього відображення» [27 ].

За антропоцентричним підходом екологічна свідомість — це знання й розуміння людиною своїх можливостей впливу на природу, визначення цілей такого впливу, оцінку варіантів передбачуваної поведінки в екосередовищі, врахування наслідків поведінки і пізнання самого себе як однієї з підсистем екосистеми [10, с. 97].

У філософії самосвідомість визначається як смислова єдність світу, внутрішнього та зовнішнього, вона об’єднується розумінням, яке складається незалежно від повноти знань про навколишню дійсність і самого себе [7]. Найзагальніше окреслює самосвідомість М. Гарнцев: “самосвідомість особистості, виступаючи її динамічним ставленням до її власного світу, містить як один із найважливіших компонентів сприйняття й усвідомлення людиною простору і часу як взаємообумовлених реальностей і категорій, що виступають вагомим фактором світоглядного самоусвідомлення особистості” [7, с. 154]. Адже без усвідомлення себе і свого місця в історичному процесі, не можливо вибудувати суспільство ноосферного типу відповідно на засадах сталого розвитку.

С. Рубінштейн писав: “процес переосмислення життя проходить через все буття людини, утворює найсокровенніший та основний зміст її сутності, визначає мотиви її дій і внутрішній зміст тих завдань, що вона виконує в житті” [21].

Ще одним кардинальним фактор, без якого неможливо уявити завтрашній день світової спільноти, виступає інформатизація суспільства (про що вже і говорилося в попередньому підрозділі). Вона триває вже не одне десятиліття [24, с. 117–134], але кінця цього процесу не видно. Звичайно, різні країни та регіони світу перебувають у різних фазах розгортання та поглиблення інформатизації, тому в кожному конкретному випадку рівень розвитку інформаційної інфраструктури істотно відрізняється. Західна Європа, США, Канада, Японія – це авангард інфор-матизованого суспільства, чимало ж куточків світу, навпаки, перебувають ще в ар’єргарді цього специфічного процесу. Власне кажучи, це місце більш-менш однозначно корелює з рівнем загального розвитку країни – соціально-економічного, науково-технічного, соціокультурного (або, коротко, загальноцивілізаційного). Отже, очікувати від майбутнього особливих несподіванок у цьому контексті не доводиться: очевидно, країни ”третього світу” та зона перехідної економіки (до якої належить і Україна) і надалі наздоганятимуть лідерів інформатизації, істотно відстаючи від них [25, с. 5].

Інформатизація та ноосферизація соціуму органічно взаємопов’язані. Як наголошує А.Д. Урсул, інформаційне суспільство майбутнього треба розглядати як певний щабель формування ноосфери, її передумову. Вже в реальних процесах сьогодення можна бачити і поєднання цих двох феноменів, і відмінність їхніх історичних темпів, що теж є принциповим: інформатизація відчутно випереджає ноосферизацію [26]. До речі, генетично їх єднає ще і те, що витоки обидвох цих процесів припали на добу глобалізації.

Помітною прикметою наших днів стало почастішання різноманітних катастроф – як природних, так і антропогенних. Але треба усвідомлювати, що так не може бути вічно… Поглиблення кризових явищ, які з часом неминуче стають через це хронічними, значною мірою пов’язане з бездуховністю суспільства [23]. Якщо людство своєчасно не схаменеться і не стане на шлях сталого розвитку, в недалекому майбутньому йому загрожують небачені нещастя та катастрофи.

Чималу роль відіграють, зокрема, пошуки методологічного характеру, в яких поряд з іншими галузями знання, неабияку творчу нішу займає саме філософія [30; 31]. Слід усвідомлювати, що без надійного наукового фундаменту та філософського осмислення проблем не можливо належно виконувати свої функції, забезпечуючи гідне майбутнє світової спільноти.

Ми повинні усвідомити, що природа і навколишнє середовище загалом є найціннішими в житті всіх і кожного. Хоча і раніше панувала думка, що ми повинні його перетворювати, використовувати максимально у своїх цілях, тобто задля задоволення власних потреб, адже природа має здатність по своїй можливості самостійно відновлюватись, не порушуючи рівноваги усіх її компонентів. Та ця думка є хибною… Людство, на жаль, надто пізно починає задумуватись над такими речами, за буденністю ми забуваємо, що лише самовиховання, самопізнання стоять на шляху до вдосконалення самих себе і суспільства загалом. Тому до всього потрібно ставитись розумно і осмислено, що і диктує нам ноосферна стратегія сталого розвитку.

Зважаючи на сказане вище, можна вважати, що екологічна самосвідомість — це усвідомлення себе одночасно і частиною екосистеми, і унікальною особистістю; взаємодія на основі цього з навколишнім середовищем та з самим собою. Екологічна самосвідомість — інтегральне відображення особистістю Світу, свого місця в ньому та смислова єдність з ним як одного з унікальних та самодостатніх елементів біопсихосоціодуховної системи (екосистеми) [12, с. 220].

РОЗДІЛ 2

НООСФЕРНА ФІЛОСОФІЯ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО ТА ШЛЯХИ ПЕРЕХОДУ УКРАЇНИ НА ЗАСАДИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Діяльність В.І. Вернадського увійшла в історію розвитку світової науки. Ідеї самобутнього філософа і сьогодні впливають на неї і визначають її напрямки. Творець багатьох наукових дисциплін і напрямів наукових досліджень, а саме геохімії, генетичної мінералогії, радіогеології, біогеохімії, космохімії, біосфери, він заклав наукові основи якісно нової форми організованості біосфери, що виникає при взаємодії суспільства і природи в результаті творчої діяльності людини, - ноосфери.

Розробки В.І. Вернадського можна вважати одним з наріжних каменів, котрі заклали підвалини формування основної парадигми XXI століття - парадигми сталого (збалансованого) розвитку. Поняття "біосфера" і "ноосфера" за життя В.І. Вернадського не були сприйняті, але сьогодні вони багато в чому визначають інтелектуальний клімат сучасності.

Основна увага у всіх працях В.І. Вернадського орієнтується на проблеми взаємодії Суспільства і Природи і можливі їх наслідки для всього живого.

В.І. Вернадський писав "Ми входимо в ноосферу. Ми вступаємо в неї під час нового стихійного геологічного процесу ... Але важливий для нас факт, що ідеали нашої демократії йдуть в унісон зі стихійним геологічним процесом, із законом природи, відповідають ноосфері. Тому можна дивитися на наше майбутнє впевнено. Воно в наших руках. Ми його не випустимо " [4, с. 135].

Це твердження вченого, як і його послідовників, сьогодні є головною передумовою для визначення результативності діяльності людини в плані її користі чи шкоди для навколишнього середовища і самої людини. На жаль, безмежні можливості людського розвитку використані і використовуються в технізації суспільства, але не в розумному співіснування з природою. В.І. Вернадський недооцінив негативні впливи людського розуму, які проявляються у виготовленні різної зброї, тероризмs, наркоманії, корупції і т. д., і, врешті-решт, створення умов життя тільки для людей золотого мільярда, в нарощуванні техногенного тиску на біосферу з усіма відомими його наслідками.

Всім представникам наукових напрямків слід усвідомити, що Природа - це не ресурс, а фундамент життя - будинок біоти, який збудований біотою, і людина в ньому займає свою нішу. Порушуючи цей фундамент, а разом з тим і спільний дім, знищуючи живі організми, або витісняючи їх, порушуючи їх природні спільноти і ритм розвитку, людина прискорює наближення кінця свого існування [22 , с. 9].

Варто зазначити, що саме В.І.Вернадський один з перших вітчизняних природознавців, які висунули проблему „особистої етики вченого”. Вчений особисто відповідальний за свою долю і долю планети. Реалізацію проблем ноосферизації належить шукати у філософсько-етичній сфері. Звідси - ще одна передумова формування ноосфери - синтез науки, моралі, мистецтва та філософії. Нібито підводячи підсумки своїх роздумів, В.І.Вернадський пише, що, оскільки зародження ноосфери здійснюється в міру формування світових демократичних суспільних відносин, то біогеохімічне поняття ноосфери, що випливає з біогеохімічних уявлень, повністю співзвучне основною ідеєю наукового соціалізму. Концепція ноосфери у філософії В.І.Вернадського поліфонічна: охоплює природознавчий, суспільний, філософський і суспільно-моральний аспекти. Його погляди на найближче майбутнє суспільства містять ідею повного підкорення держави народові, заміну централізованого управління місцевою автономією. Держава має бути федеративною [11, с. 238].

В.І. Вернадський зазначав: «У наш час рамки окремих наук, на які розпадаються наукові знання, не можуть точно визначити область наукової думки дослідника, точно охарактеризувати його наукову роботу. Проблеми, які його цікавлять, часто не вкладаються в рамки окремо встановленої, що склалася науки. Ми спеціалізуємося не по наукам, а на проблемах» [5 , с. 193].

У цьому зв’язку значно зростає роль науки та наукового світогляду у розв’язанні глобальних загальнолюдських проблем і конкретних соціально-економічних завдань, що постійно виникають у суспільстві. Людина має будувати свої відносини з природою тільки на науковій основі, щоб передбачити наслідки цієї діяльності й регулювати їх, не завдаючи шкоди природі, не порушуючи її внутрішньої рівноваги та гармонії взаємовідносин із суспільством. Це вимагає глибоких знань об’єкта дослідження, виявлення закономірностей і тенденцій змін, що постійно відбуваються під впливом численних природно-географічних, соціально-економічних, суспільно-організаційних чинників, адекватного застосування наукових методів дослідження. Основними принципами наукового пошуку мають бути осмисленість дій та об’єктивний науковий аналіз, обачність і обґрунтованість наукових передбачень, на цій основі суворе регулювання практичної діяльності. З таких позицій наука може трактуватися, за В.І.Вернадським, як нова матеріальна сила перетворення людського суспільства [17 , с .2].

Вчений розглядав ноосферу як майбутній стан біосфери, оскільки людство ще далеке від такого стану. У своїй останній праці „Кілька слів про ноосферу” він визначив деякі загальні умови, необхідні для створення ноосфери, зокрема: людство має стати єдиним в інформаційному й економічному зв’язках; ноосфера - явище загальнопланетарне, тому людство має прийти до цілковитої рівності рас, народів та ін.; ноосфера не може бути створена до припинення війн на Землі.

Ноосферна парадигма розвитку трансформувалася від ідей В. І. Вернадського, через праці учасників Римського клубу, через осмислення стану природного середовища на першій Міжнародній конференції з навколишнього середовища (Стокгольм, 1972 р.), на конференції ООН в Ріо-де-Жанейро ( 1992 р.) і багатьох наступних наукових форумах в понятті сталого (збалансованого) розвитку ( "sustainable development"). Відзначимо, що ця парадигма є основою, закладеною в Порядку денному на XXI ст., і вона ґрунтується на досягненні збалансованості економічного, соціального, екологічного і духовного розвитку, яка може бути досягнута при дотриманні певних рівноваг [22 , с .9].

Перехід до сталого розвитку, необхідність якого вже усвідомили країни світу, є дуже важливим і для України. Оскільки для реалізації його принципів в нашій країні є всі підстави. І це не тільки суттєво деградоване природне середовище та високий рівень забруднення, але і кризовий стан економіки. Життя вимагає здійснення докорінних економічних, державно-правових та технологічних змін в промисловості та сільському господарстві, а також у світогляді суспільства [17 , с. 2] .

Збереженню біосфери, згідно «Порядку денного на ХХІ століття» та наступних рішень світових форумів, повинні сприяти інтеграційні дії суспільства в трьох складових сталого розвитку: економічне зростання, соціальний розвиток, охорона і збереження навколишнього середовища. Розділ 8 «Порядку денного ...» містить звернення до всіх країн: розробити і прийняти Національні стратегії сталого розвитку, що в більшості країн світу вже виконано. Тактика дій окремих держав передбачає розробку трьох документів: концепції, стратегії та національного плану дій.

Україна, приєднавшись до рішень відомих світових форумів, що стосуються сталого розвитку, до сих пір не має жодного зі згаданих документів. Вона продовжує шукати свій шлях розвитку в умовах суспільних трансформацій та економічної кризи. Разом з тим, при підготовці низки законів і програм вже передбачені дії, спрямовані на пом"якшення деградації компонентів природи і їх збереження.

Основні положення сталого розвитку України розробляються представниками науки, вузів і громадських організацій [18, с. 15-700]. Вони знаходять відображення в монографіях, рішеннях наукових форумів і узагальнені в квітні 2012 р в переданій Кабінету Міністрів України для затвердження Концепції сталого розвитку [15, с. 5-58 ].

У Концепції коротко викладено основні проблеми, на вирішення яких вона спрямована, мета і принципи сталого розвитку, 9 цілей і завдань переходу до сталого розвитку, формування і впровадження політики сталого розвитку, механізми і етапи переходу України до сталого розвитку, очікувані результати та оцінка фінансових, матеріально-технічних і природних ресурсів. Відзначимо, що визнання на державному рівні основної парадигми розвитку в ХХІ ст. сприяло б формуванню нового світогляду людини щодо його поведінки в біосфері. Це дуже тривалий процес, який передбачає, крім розробки концепції, стратегії та національного плану дій, прийняття ряду освітніх програм, зміцнення інституційної бази сталого розвитку, проведення спеціальних слухань у комітетах Верховної Ради України, організацію семінарів і тренінгів, активізацію роботи засобів масової інформації та т. д.

На жаль, в Україні вже простежується тенденція погіршення умов життєдіяльності людини [32, с. 252]. На планетарному рівні вже зруйновано 36,3% і частково зруйновано 36,7% території. В цілому, наведені науковцями розрахунки (Лосєв К.С. та ін., 2005) підтверджують, що близько 63% поверхні суші зруйновані господарською діяльністю людини (за виключенням гірських територій і льодовиків).

Прикладом існуючих проблем можуть слугувати загальновідомі негативні тенденції погіршення екологічних властивостей компонентів природи протягом останнього тисячоліття, обумовлені зростанням чисельності населення, а відповідно і обсягів використання природних ресурсів, що призвело до зміни природних умов проживання людини. Але особливо такі різкі зміни відбулися в ХХ ст. Населення зросло майже в 4 рази, проте використання енергії (в нафтовому еквіваленті) зросла в 10,5 рази, а води (у всіх сферах діяльності людини) в 8,9 рази, що свідчить про інтенсивне використання ресурсів.

Для України, як і для більшості країн світу, основними факторами, які впливають на умови життєдіяльності людини, є:

- давня і висока освоєність території та потужний різнобічний природно-ресурсний потенціал;

- значна щільність виробничих об"єктів;

- соціально незадовільна структура виробництва зі зношеними основними фондами та застарілими технологіями;

- недостатність інвестицій в заощадження і відновлення ресурсів і т.п.

З урахуванням особливостей трансформаційного періоду, який переживає Україна, цілями сталого розвитку держави повинні стати:

1. Соціальна справедливість - встановлення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя, а також утвердження соціальних стандартів досягнутих в Євросоюзі, що є імперативом інтеграційного курсу України до ЄС.

2. Збалансований економічний розвиток - забезпечення можливостей, мотивів і гарантій праці громадян, якості життя, функціонування ефективної економіки та раціонального споживання матеріальних ресурсів.

3. Забезпечення високої якості стану навколишнього природного середовища - створення умов всім громадянам для життя в здоровому навколишньому середовищі з чистим повітрям, землею, водою, захист і відновлення біорізноманіття.

4. Раціональне ресурсокористування - створення системи гарантій раціонального використання всіх видів ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни та збереження ресурсів для майбутніх поколінь.

5. Демографічна стабільність - формування ефективної державної політики з метою збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення України, надання всебічної підтримки молодим сім"ям, охорона материнства і дитинства.

6. Міжнародне співробітництво - активна співпраця з усіма країнами і міжнародними організаціями з метою досягнення загальнопланетарної стабільності та злагоди.

Для реалізації завдань сталого розвитку необхідною є раціональність територіальної організації природокористування, що відповідає місцевим природним умовам та природно-ресурсному потенціалу території. Також важливою є паритетність використання природних ресурсів для сучасних і прийдешніх поколінь. Необхідно переорієнтувати та збалансувати галузеву і внутрігалузеву структури господарського комплексу у відповідності до нових соціальних і економічних умов.

Одним з основних завдань і передумов сталого розвитку є формування належних умов для забезпечення сталого використання природно-ресурсного потенціалу в інтересах сучасного і майбутніх поколінь.

Таким чином для забезпечення поетапного переходу до сталого розвитку необхідно здійснити реформування законодавчо-правової бази, прийняти цілий ряд законодавчих актів, що будуть основою для соціально-економічних перетворень, обґрунтованого вирішення проблем народного господарства і збереження навколишнього середовища.

Стратегія сталого розвитку в Україні не всіма сприйнята: і управлінцями і населенням. У такій ситуації не слід забувати і творчі розробки В.І. Вернадського, що відносяться до ноосферного світогляду, які передбачають не тільки права, але й обов"язки людини [22, с. 12].

ВИСНОВКИ

В результаті дослідження філософських засад осмислення відношень «людина - природа» ми дійшли висновку, що ноосферне мислення є першоосновою розуміння існуючих проблем суспільства як на локальному, так і на глобальному рівнях. Хоча сучасний етап життя суспільства ще аж ніяк не є ноосферним, справді розумним, проте є неможливим без просування ідеї сталого розвитку саме на засадах ноосферної стратегії. Адже саме вчення В.І. Вернадського про ноосферу (сферу розуму) є важливим критерієм і фундаментом формування концепції сталого розвитку.

Філософський аналіз ноосферного мислення як соціокультурного феномену показав, що протягом свого історичного розвитку воно зазнало значних трансформацій. Понятійні відношення проблематики людини та природи настільки глобально взаємодіють, що це привело до переосмислення і зміни певних орієнтирів, що включає в себе переорієнтацію на вміння співіснувати на благо одне-одному. Та, на жаль, теперішні реалії життя ніяк не є втішними, що говорить про необхідність здійснення конкретних дій як на загальнодержавному, так і на особистісному рівні.

Сучасне наукове осмислення змісту сталого розвитку дало нам змогу оцінити його аспекти в контексті реалізації його завдань на задоволення власних потреб, керуючись певними нормами, правилами, загальнолюдськими цінностями, що і диктує нам ноосферна концепція сталого розвитку. Варто зазначити, що діяльність Римського клубу стала на шляху привернення уваги до найбільш хвилюючих та актуальних проблем сучасності та майбутнього, що вилилося в низку доповідей його членів, кожна з яких несе неабияку цінність. Адже лише узгодження та гармонізація трьох складових: екологічної, економічної та суспільної і є головним завданням сталого розвитку, що став продовженням вчення про ноосферу. Воно полягає в обов’язковій узгодженості економічного, екологічного та людського розвитку таким чином, щоб від покоління до покоління не зменшувалися якість і безпека життя людей, не погіршувався стан навколишнього середовища, і відбувався соціальний прогрес, який визнає потреби кожної людини

Також нами було встановлено, що Україна на шляху до переходу на принципи сталого розвитку, на жаль, не здійснила жодних необхідних в цьому відношенні маніпуляцій. Тому на даному етапі розвитку нашого суспільства Україна потребує докорінних змін як на правовому рівні, так і на загальносуспільному.

Проаналізувавши праці вчених, ми дійшли висновку, що задля успішного вирішення проблеми екологічних криз потрібно, перш за все, розвинути екологічне мислення, екологічну свідомість, екологічну самосвідомість, екологічну культуру. Тому питанню усвідомлення себе і свого місця в історичному процесі ми приділили важливу увагу. Адже лише свідомий громадянин здатен творити перспективну дійсність та майбутнє, тому безпосередньо необхідно надавати неабиякого значення самовихованню та самоосвіті.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Буровский А. М. Концепция ноосферы В. И. Вернадского и создание новой школы / А. М. Буровский // Педагогика. – № 6. – 1993. – С. 13 – 17

2. Вернадский В. Биосфера и ноосфера. – М.: Наука, 1989. – 258 с.; Вернадський В. Наукова думка як планетне явище//Хроніка 2000.-2004.-№1-2(57-58). – С.11-219

3. Вернадский В.И. Труды по истории науки России / В.И. Вернадский. – М.: Наука, 1988

4. Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста. – М.: Наука, 1988

5. Вернадський В.І. Вибрані праці. – К.: Наук. думка, 2005. – 299 с.

6. Гаврилова Т. П. Анализ эмпатийных переживаний младших школьников и младших подростков / Т. П. Гаврилова. – М.: Педагогика, 1981. – 357 с.

7. Гарнцев М. А. Проблема самосознания в западноевропейской философии (от Аристотеля до Декарта) / М. А. Гарнцев. – М.: Изд-во МГУ, 1987

8. Добровольський В.В. Екологічні знання: Навч. посібник для студ. вузів. –К. : Професіонал, 2005. – 304 с.

9. Згуровский М.З. Основы устойчивого развития общества: курс лекцій в 2 ч. / М.З. Згуровский, Г.О.Статюха. – К. : НТУУ „КПИ”, 2010. – ч.1. – 464 с.

10. Каган М. С. Философия культуры : учебное пособие / Каган М. С. – СПб., 1996. – 415 с.

11. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології. – К.: МАУП, 2000. – 340 с.

12. Литвинчук А.І. Екологічна свідомість та самосвідомість як предмет наукового дослідження / А.І. Литвинчук // Український науковий журнал «Освіта регіону». - Київ, 2013. - №3. – С. 217-221

13. Лосев К.С. Мифы и заблуждения в экологии. – М.: Научный мир, 2010. – 224 с.

14. Медоуз Д.Х., Медоуз Д.Л., Рандерс Й. Пределы роста / Д.Х. Медоуз. - М.: ИКЦ, "Академкнига", 2007. - 342 с.

15. Модель сталого розвитку для України: системний підхід, методологія переходу. – Одеса.: УПРЕЕД НАН України, ІГ НАН України, 2012. – 59 с.

16. Моисеев М. М. Человек и ноосфера / М.М. Моисеев. - М.: Мол. гвардия, 1990. – 351 с.

17. Мужилко О.О. Основні витоки ідеї сталого розвитку та шлях переходу України на принципи сталого розвитку / О.О. Мужилко // Електронне фахове видання «Державне управління: удосконалення та розвиток» . – Київ, 2011. - №7. – С. 1-5

18. Наукові засади розробки стратегії сталого розвитку: Монографія / ІПРЕЕД НАН України, ІГ НАН України, ІППЕ НАН України. – Одеса: ІПРЕЕД НАН України, 2012. – 714 с.

19. Панченко В. Науково-світоглядні погляди В. І. Вернадського і сучасні підходи до формування екологічної свідомості учнівської молоді / В. Панченко // Імідж сучасного педагога. –№ 5 – 6 (34-35). – 2003. – С. 19 – 23

20. Печчеи А. Человеческие качества / А. Печчеи. - М.: Прогрес, 1980. - 300 с.

21. Рубинштейн С. Основы общей психологии / Рубинштейн С. – СПб. : Питер, 2000.

22. Руденко Л.Г. Ноосферная философия В.И. Вернадского – фундамент устойчивого (сбалансированного) планетоарного развития / Л.Г.Руденко // Український географічний журнал. – Київ, 2013. - №2. – С.7-12

23. Сагатовский В. Н. Есть ли выход у человечества? (Критика образа жизни) / В. Н. Сагатовский. – СПб. : Петрополис, 2000.

24. Семенюк Е. П. Філософія сучасної науки і техніки: підручн. [для студ. вищ. навч. закл.] / Е. П. Семенюк, В. П. Мельник. – Львів : Світ, 2006. – 152 с.

25. Семенюк Е. Яким буде завтрашній день людства / Е. Семенюк // Lviv Polytechnic National University Institutional Repository http://ena.lp.edu.ua. – Львів, 2011

26. Семенюк Э. П. Информатика и современный мир. Философские аспекты / Э. П. Семенюк. – Львов: Укр. академия печати, 2009

27. Скребець В.О. Екологічнапсихологія: Нач. сес. – Київ : МАУП. -1998

28. Столин В. В. Самосознание личности / В. В. Столин. – М.: Изд-во Московського ун-та, 1983. – 284 с.

29. Терентьєва Н.О. Ноосферна освіта в контексті сталого розвитку: університетський сектор / Н.О. Терентьєва. – Київ, 2014. – С. 38-41

30. Туниця Ю. Ю. Діалектика глобалізації в контексті екологічного імперативу / Ю. Ю. Туниця, Е. П. Семенюк, Т. Ю. Туниця // Вісник НАН України. – 2008. – № 2. – С. 8-24

31. Туниця Ю. Ю. Методологічні основи Екологічної Конституції Землі / Ю. Ю. Туниця, Е. П. Семе-нюк, Т. Ю. Туниця // Вісник НАН України. – 2010. – № 5. – С. 7-15

32. Україна: Основні тенденції взаємодії суспільства і природи у ХХ ст. (географічний аспект) / За ред. Л.Г. Руденка. – К. : Академперіодика, 2005. – 320 с.