Тоталітарна держава

Текст:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ТЕОРІЇ ТА ІСТОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

КУРСОВА РОБОТА

з теорії права

на тему:

Тоталітарна держава

Студента 1 курсу 2 групи

напряму підготовки

6.030401 правознавство

Джупіни Вадима Івановича

Керівник: доц. Галас В.І.

Національна шкала ________________

Кількість балів: _______ Оцінка: ECTS ____

Члени комісії ________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис)
(прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали

УЖГОРОД – 2016

Зміст

Вступ. 3

Розділ І. Поняття та види тоталітарних держав. 5

Розділ ІІ. Тоталітарні режими в світовій історії. Історико-правовий аналіз(На прикладі фашистського та комуністичного режимів) 15

Висновок. 22

Список використаної літератури. 24

Вступ

ХХ століття стало для людства великим поштовхом для еволюції в сферах науково-технічного характеру, вивченням нових горизонтів пізнання світу. Яким би еволюційним це століття не було, воно принесло багато жаху на землі Європи та всього світу. Боротьба двох супердержав за владу над світом переросла в масові людські жертви, винищення націй і, в решті решт, у велику війну країн з однаковим режимом – тоталітаризмом. Чому цей режим став основою в цих державах? Автор вважає, що після Першої світової війни, криза зумовила низьку матеріальну забезпеченість соціальних груп населення. Це потребувало зосередження влади в умілих руках для усунення цих проблем, а з цим всім - оформлення влади в такий спосіб, який вигідний в першу чергу їм. Все це призвело до створення нового режиму – тоталітарного.
Актуальність теми полягає в тому, що наразі існує небезпека поширення цього режиму на терени демократичних країн. В цей час проявляють деякі ознаки в пострадянських країнах, зокрема в Росії. Ми повинні розуміти, що поширення тоталітаризму є недопустимим явищем для цивілізованих країн і тому ми маємо бути достатньо ознайомлені з цією проблематикою.

Тоталітаризм є досить цікавою та популярною проблематикою для дослідження. Зокрема, можна відокремити праці вчених, які автор використав у своїй роботі. Серед них роботи Розумюка В. М. «Тоталітарна держава : еволюція політичних режимів у міжнародному контексті», Томахіва В.Я. «Сталінізм як різновид тоталітаризму» та ін.

Метою дослідження є порівняння фашистського та комуністичного тоталітарних режимів. В ході дослідження автор ставить собі такі цілі:

· дати визначення поняттю тоталітарного режиму;

· визначити основні ознаки та історію його походження тоталітаризму;

· охарактеризувати особливості фашистського та комуністичного режимів;

· проаналізувати погляди науковців і висловити свою думку по цій проблематиці.

Об’єктом дослідження є тоталітарний феномен як комплексне суспільно-політичне явище в усіх своїх проявах. Для дослідження даної проблематики, автор буде використовувати методи аналізу, синтезу та також історико-правовий метод, так як він включає в себе обставини виникнення, етапи розвитку та фактори, які впливали на розвиток об’єкта дослідження.

Дана робота складається з вступу, двох розділів, висновку та списку використаної літератури. В першому розділі розкривається зміст, ознаки та класифікація тоталітарних держав. Визначається походження терміну тоталітаризму, причини його появи. В другому розділі більш детально аналізовані тоталітарні режими комуністичного СРСР та фашистської Німеччини. Йдеться про історію становлення тоталітаризму, основні способи, за допомогою яких влада одержала прихильність та спільні і відмінні риси між цими режимами.

Розділ І. Поняття та види тоталітарних держав

Людина, її права і свободи є основною цінністю сучасного суспільства, але в історії є приклади, коли людина була лише «гвинтиком», сліпим і німим виконавцем наказів, як це було в роки СРСР або під час встановлення «сильної руки» Прімо де Рівери в Іспанії чи в нацистській Німеччині. Поняття «тоталітаризм» вперше використав у 1923 р. ліберальний політик Джованні Амендолла, характеризуючи італійський фашизм. Згодом термін став вживатися стосовно сталінського режиму в СРСР та гітлерівського в Німеччині [1,с.76]. Проте як явище він був відомим досить давно. Прихильниками тоталітарної моделі державності були Платон, Т. Кампанелла та інші. В тій чи іншій мірі тоталітарні моделі існували в часи Середньовіччя. Так, на Близькому Сході існувала держава асасинів-ісмаїлітів. Вона була знищена під час монгольської навали, проте до того вона наводила жах на весь тодішній цивілізований світ, посилаючи асасинів вбивати державних і політичних діячів того часу. Сам термін «тоталітаризм» ввів в обіг лідер італійських фашистів Б. Муссоліні, який взяв за основу політичних відносин принцип «все в державі, нічого поза державою, нічого проти держави». [2,с.325]

Причинами становлення тоталітаризму є:

загострення протиріч в етнорелігійній сфері;
фрагментарна політична культура, коли населення орієнтується на різні ідеології і моделі розвитку при одночасній відсутності єдиних загальнонаціональних цінностей;
нерозвиненість політичних інститутів, які дозволяють виразити інтереси різних верств населення;
відсутність масової підтримки і чітко вираженого джерела легітимності влади;
справа тримати суспільство в установлених владою межах викликає зворотну реакцію демократичної опозиції;
невирішеність таких соціальних проблем, як голод, абсолютна бідність населення;
поглиблення соціального розшарування між багатими і бідними, яке в деяких країнах виступає зворотною стороною швидкого економічного росту.

На цьому етапі автор порівняє декілька понять тоталітарного режиму.

Тоталітарний режим(лат. totus – весь, цілісний, сукупний) характеризується абсолютним контролем держави над всіма сферами суспільного життя, абсолютною покорою людини політичній владі та пануючій ідеології.2

Тоталітарний режим — це політичний режим, що характеризується від сутністю демократичних свобод, диктатурою і повним контролем держави над усіма сферами життя суспільства і особи. [3,с.72]

Тоталітарний режим - це спосіб організації державної влади, за яким здійснюється монопольний контроль над всіма сферами життя суспільства і над особистістю. Тоталітаризм характеризується утворенням партійно-державної монополії влади, ліквідацією демократичних прав і свобод в ім"я соціальної або національної спільноти, пануванням офіційної ідеології, усуненням будь-якої опозиції режиму, масовим безособовим терором населення, терористичною ротацією кадрів у середині керівної верхівки, агресивною зовнішньою політикою, насадженням культу вождя тощо. Тоталітарний режим - крайня форма авторитаризму. [4,с.247]

Тоталітарний режим – політичний режим, державний лад, що здійснює абсолютний контроль над усіма сферами суспільного життя. [5,с.504]

Тоталітарний режим — це державно-політичний устрій суспільства, основу якого становить сильна особистість (особиста диктатура) і який характеризується цілковитим (тоталітарним) контролем держави над усіма сферами життя суспільства. [6,с.191]

Багато дослідників в своїх роботах наводять ознаки тоталітарного режиму і автор їх використає для свого дослідження. Професор Лемак В.В. в своєму підручнику, посилаючись на роботу "Тоталітарна диктатура і автократія" американських вчених 3. Бжезинського і К.Фрідріха виділяє такі ознаки:

· єдина масова партія, котра очолюється харизматичне лідером;

· одна, єдино можлива ідеологія, котра повинна визнаватися всіма. Поділ всього світу згідно з ідеологією на "друзів" і "ворогів";

· монополія на засоби масової інформації;

· монополія на всі засоби збройної боротьби;

· легалізація терору і система терористичного поліцейського контролю;

· централізована система контролю і управління економікою.

В 70-ті роки американський політолог Дж. Лінц описує ознаки тоталітаризму дещо по-інакшому:

а) сильно централізована, моністична структура влади, в якій правляча група не несе відповідальності перед виборним органом і не може бути позбавлена влади інституційними засобами;

б) монопольна деталізована ідеологія, котра легітимує режим і надає йому певної величі історичної місії;

в) активна мобілізація населення на виконання політичних і соціальних завдань з допомогою всіх інститутів. [7,с.107-108]

Тоталітарний режим є найбільш жорсткою формою недемократичного режиму, що характеризується крайніми проявами авторитаризму, а саме:

1) народ повністю відсторонюється від державної влади, яка формується без фактичної участі народу і не контролюється ним;

2) держава прагне до глобального панування над усіма сферами суспільного життя, державного контролю в економіці, політиці, культурі, засобах масової інформації, особистому житті тощо;

3) особистість знецінена, вона виступає як засіб для досягнення державних цілей;

4) пануванням принципу «дозволено тільки те, що прямо передбачено законом»;

5) ідеологічною одноманітністю, застосуванням засобів соціально демагогії;

6) відкритим застосуванням державою збройного примусу відносно суспільства. [8,с.116]

До цих ознак слід додати такі основоположні характеристики тоталітарного режиму як:

· Порушення державою межі, котра відрізняє її саму від суспільства: внаслідок цього стирається грань між публічним і приватним життям;

· тоталітарна влада здійснює всеохоплюючий контроль за суспільством і людиною;

· тоталітарна влада є абсолютною і не обмеженою ні правом, ні інституційними засобами;

· держава широко використовує неправові методи впливу на суспільство. [7,с.108]

В підручнику Політології Горлача М. І. та Кременя В.Г. детально вказані риси тоталітарного режиму серед яких загальна ідеологія, монополія однієї політичної партії, контроль над економікою, організований терор і переслідування інакомислячих та ін.

Загальна ідеологія. Ідеологія в тоталітарній державі становить офіційну теорію, що дає відповідь на всі питання життя людини, включає тлумачення історії, економіки, майбутнього політичного та соціального розвитку суспільства, здійснює філософське тлумачення проблем політики, економіки, соціальної сфери тощо. Ідеологічні постулати, виступаючи своєрідною "біблією" тоталітарного режиму, можуть, однак, бути підкорені кон"юнктурним тлумаченням. Правом вільного кон"юнктурного тлумачення політики, проблем економіки, соціальної сфери життя суспільства володіє політичний лідер. Маніпуляція ідеологічними нормами, що завжди залишаються "чорно-білими", надто показова в політичному тлумаченні та практиці тоталітарних режимів і систем.

Наприкінці 30-х років радянським людям повідомлялось, що нацистська Німеччина більше не ворог соціалізму, ворогом Рад є "неправдива демократія буржуазного Заходу". Пояснювались такі варіації тим, що реалії суспільного ладу тоталітарної політичної системи відрізняються від ідеальних теоретичних побудов. Ще Володимир Ленін практичні дії політичної сили, якою він керував, виправдував "революційною доцільністю". Тимчасова угода Гітлера зі Сталіним також пояснювалась "доцільністю безпеки соціалізму" тощо. Монополія влади на інформацію, повний контроль за засобами масової інформації пояснюються ідеологізацією всього суспільного життя. Витіснення з політичної арени і з культурно-духовної сфери ідейних опонентів і просто підозрілих, "ненадійних" опонентів супроводжується масовим наступом на загальнолюдську мораль і цінності, яким або зовсім відмовляють у праві на існування, або підпорядковують інтересам доцільності та практичної користі. Політичні лідери і активісти, що виступають прихильниками панівної ідеології, стають основною керівною силою в процесі впровадження ідеологічних норм у повсякденне життя. Стрижнем або ядром такої політичної системи, політичного режиму стає політична партія.

Монополія однієї політичної партії. В умовах тоталітаризму існує легально одна політична партія, що виступає стрижнем всієї політичної системи, політичного режиму. На чолі такої партії стоїть лідер, який підводить загальну доктрину і долю держави до такого ступеня, що, доки він стоїть при владі, навколо нього створюється культ особистості. Муссоліні - в Італії, Гітлер - в Німеччині, Мао Цзедун - в Китаї, Сталін - в СРСР, Кім Ір Сен - в Кореї, Чаушеску - в Румунії та ін. здаються беззаперечними авторитетами. Але ця вимога обов"язкова навіть в тому разі, якщо особистість не у всьому відповідає якостям лідера. Досвід обов"язкового створення атмосфери винятковості навколо лідера політичної партії привів до появи цікавої ситуації "культу без особистості" (Леонід Брежнєв, Михайло Горбачов та ін.). Пояснюється така ситуація кризою тоталітарної системи і переходом її до посттоталітаризму. Бюрократична організація партійної структури, окрім принципу "фюрерства", "вождізму", тобто незмінюваності політичного лідера, - друга особливість тоталітаризму. Винесені на фасад державного правління виконавчі органи дублюються партійним апаратом. Партійні кадри відповідають в обов"язковому порядку за дотримання хоча б зовні ідеологічних канонів і вимог, ведуть політичне виховання, відповідають за моральний вигляд громадян в усіх первинних колективах. На володіння всенародною підтримкою і відображення справжньої, єдино можливої форми демократії, претендує будь-який тоталітарний режим. Формальні процедури, характерні для демократичної форми правління, уміло використовуються владою. Часто-густо вибори фальсифікуються владою або ж проходять формально. Використовуються і силові засоби для впровадження в суспільне життя колективістського початку. Суспільні засоби виробництва перетворюються на державну власність, вводиться рівність в розподілі тощо.

Контроль за економікою. В умовах тоталітарного режиму економіка і виробництво перебувають під жорстким централізованим контролем держави. Це забезпечує могутність держави, можливість мобілізувати всі ресурси та зосередити пріоритети в економічній сфері на створенні та розвитку військово-промислового комплексу, вимушено або свідомо жертвуючи інтересами інших галузей економіки. Сферу економічної діяльності держава використовує і як засіб політичного управління. Здійснювані націоналізація (одержавлення) засобів виробництва і регулювання всім господарським життям дозволяють тоталітарному режиму маневрувати трудовими ресурсами країни для реалізації актуальних політичних, соціально-економічних і духовних проблем. Така ситуація робить можливою і реалізацію великих економічних проектів (наприклад, індустріалізація в СРСР). Може дати відчутні та ефективні результати і зосередження зусиль на важливих, основних для держави напрямках господарської та соціально-духовної діяльності. Однак, складається парадоксальна ситуація, коли успіхи в освоєнні космосу супроводжуються дефіцитом і нестачею найнеобхідніших товарів народного споживання і продовольства, які режим змушений імпортувати з-за кордону. Показово, що найефективнішим сектором сільськогосподарського виробництва в Україні, Китаї, Угорщині, Польщі, Білорусі залишається особисте присадибне господарство, а не великі сільськогосподарські колективи або радгоспи. Тоталітарні системи формують у громадян особливе розуміння цінностей, пріоритету суспільного розвитку саме як загальнодержавного розвитку. Ідеологічний апарат формує почуття гордості за гігантські звершення в суспільстві і державі, жорстко протиставляючи їх антицінностям індивідуалізму.

Методи та засоби примусового контролю і регулювання в економіці використовували і країни західної демократії. Але це завжди викликалося кризовими і гострими ситуаціями, що складалися в цих державах. Так, у ситуації економічної кризи на початку 30-х років федеральний уряд США розробив серію директивних програм розвитку окремих галузей економіки і безпосередньо контролював зайнятість робочої сили. Заходи обмежувально-розподільчого характеру вводилися в період другої світової війни в США і Англії для забезпечення населення продуктами харчування та товарами повсякденного попиту - аналогічно "трудовій повинності" і примусовій експропріації майна і житла для потреб воюючої армії. Але такі заходи і втручання держави в економіку і соціальну сферу - тимчасові. Тоталітарні режими перетворюють "надзвичайщину" на повсякденну нормальність суспільного і державного життя.

Організований терор. При тоталітарному режимі в життя суспільства терор проникає не стільки внаслідок настанови на "знищення класових ворогів", що прямо декларувалося, а як вимушений засіб примусових заходів для встановлення "ідеальних" порядків, суспільного ладу, проголошених політичною силою, яка прийшла до влади. Органи охорони суспільного порядку і державної національної безпеки трансформуються в таємні політичні розшуки і органи збереження ідеологічних устоїв. Виникають такі політичні явища як політичні злочинці - інакомислячі та ін. Синдром терору супроводжується в тоталітарних режимах установою ідеологічно спрямованого законодавства, а в"язниці, колонії, табори - пенітенціарна система - офіційно розглядаються як місця примусового перевиховання тощо. Практика всіх тоталітарних режимів показує, що логіка боротьби з ідеологічними супротивниками засобами правоохоронних органів веде до втрати почуття законності в суспільстві, до свавілля і непідконтрольності силових правоохоронних структур і органів.

Тоталітаризм правого толку. Після першої світової війни Німеччина стала виплачувати величезні репарації. Почуття переможеної і приниженої нації породжувало настрої реваншу та компенсації. В країні постійно зростало безробіття, гіперінфляція перетворила на прах заощадження, нагромадження бюргерів (власників крамниць і лавок), чиновників державного апарату і кваліфікованих робітників. На шляху до влади Гітлер обіцяв відновити в країні порядок, забезпечити зайнятість населення, покінчити з інфляцією, здійснити великі державні соціально-економічні програми і, разом з тим, відгороджувати власність від націоналізації і одержавлення тощо. Звернення і обіцянка Гітлера стосувались промисловців, військових кіл, великого числа дрібних приватних власників, які й стали його масовою опорою. ідея відновлення національного престижу Німеччини стала фактором, який згуртував, об" єднав все німецьке суспільство. В таких умовах тоталітаризм правого толку не ставив метою докорінний злам суспільства, а був спрямований на зміцнення існуючих порядків в суспільстві, зосереджувався на звеличуванні держави. Саме тоді в гітлерівській Німеччині на озброєння була взята теорія переваги арійської раси і обґрунтування фізичного знищення "неповноцінних" і небезпечних для істинних арійців народів, а також народів, за природою ворожих і небезпечних. Тоді-то в Німеччині і пізніше - в захоплених, окупованих країнах знищувалися цигани, євреї та інші національні меншості. На досягнення національної величі спрямовувалась і економічна політика. Зберігаючи існуючі в економіці структури, тоталітарний режим прагнув підпорядкувати їх контролю з боку держави, впроваджуючи регулювання і навіть допускаючи експропріацію картелів, національно-промислових і фінансових корпорацій тощо. В середині 30-х років у Німеччині здійснюється націоналізація капіталу, транспорту, що належали іноземним (американським) фірмам та компаніям та ін. Аналогічні події і політичні, соціально-економічні процеси тоді відбувалися і в фашистській Італії.

Тоталітаризм лівого толку більш радикальний і ставить на меті докорінне перетворення соціально-економічної структури суспільства. Відомо, що після приходу до влади в Росії більшовиків здійснюється націоналізація підприємств великих власників і капіталістів. Одержавлення і великого, і середнього, і дрібного промислового і сільськогосподарського виробництва стає ідеальною ситуацією в умовах тоталітаризму. Специфіка і конкретні історичні обставини різних країн змушують в умовах тоталітарного режиму вдаватися до тимчасових відступів тощо (допущення приватного сектора в усуспільненій економіці і вкладання іноземного капіталу в різноманітні галузі господарства). В 20-х роках в СРСР введено нову економічну політику, що допускає приватну власність та іноземний капітал, в сучасних умовах - економічні реформи Ден Сяо Піна в Китаї. В країнах із тоталітарним режимом лівого толку через перерозподіл благ між заможними і біднотою досягається забезпечення соціальної рівності громадян суспільства. Встановлення комуністичних режимів, що поступово переросли в тоталітарні, сталося якраз не в передових, індустріально-розвинених країнах, як вважав Карл Маркс, а в країнах з перехідною економікою і середнім або невисоким рівнем розвитку індустрії. Схильними до тоталітарного режиму виявляються країни, де є незадоволення недемократичною владою тощо. Кінець XX ст. охарактеризувався крахом тоталітарних політичних систем і переходом суспільств до демократичного устрою або, принаймні, авторитаризму.[5,с.507]

Дослідивши дані визначення та класифікації тоталітарних режимів, автор віддає перевагу визначенню Андрущенка В.П. а саме : тоталітарний режим — це державно-політичний устрій суспільства, основу якого становить сильна особистість (особиста диктатура) і який характеризується цілковитим (тоталітарним) контролем держави над усіма сферами життя суспільства. Ознаками тоталітарного режиму є загальна ідеологія і вплив на формування суспільної думки. Також тоталітаризм характеризується однопартійною політичною системою, контролем над усіма сферами життя, а в особливості над культурною, економічною, духовною та іншими. Як уже було зазначено, тоталітарні режими поділяються на режим лівого толку та режим правого толку. Режим лівого толку є більш радикальним у напрямках його дії.

Розділ ІІ. Тоталітарні режими в світовій історії. Історико-правовий аналіз(На прикладі фашистського та комуністичного режимів)

Тоталітаризм у різних країнах, в різний час виявлявся по-своєму у відповідності до специфічних особливостей. В класичному “закінченому” вигляді тоталітаризм утвердився в 1933 р. в Німеччині, де фашисти прийшли до влади конституційним шляхом. В основі його встановлення — згубні для Німеччини наслідки Першої світової війни, глибока економічна криза, загострення соціальних суперечностей, рішення Паризької конференції, втрата території і колоній, величезні розміри репарацій, прагнення правлячих кіл до реваншу. Гітлерівський режим будувався на абсолютній централізації влади. Кінцевою метою нацисти проголошували встановлення гегемонії Німеччини в усьому світі, встановлення “нового порядку”, знищення цілих народів або їх повне підкорення фашистській владі. Опорою фашизму стала дрібна й середня буржуазія, значна частина робітників і селян, студентів та інтелігенції. Їм, що багато втратили після війни і натерпілися в роки кризи, обіцяли землю, роботу, звання, посади.

Фашистські режими в Італії, Іспанії, Португалії, при всіх відмінностях, мали багато спільного. Вони будувалися на принципах корпоративізму. В умовах хаосу та безпорядків фашисти прийшли до влади. Вони хотіли створити державу-корпорацію замкнутого типу, де буде “соціальний мир і порядок”, централізація й вертикальне підпорядкування. Фашисти йшли до влади з гаслами боротьби проти “гнилої демократії й парламентаризму”. “Все для держави, нічого проти держави, нікого поза державою”, — ці слова італійського дуче Б.Муссоліні стали символом вираження фашистської ідеї тоталітарної держави. Військово-монархічні режими й фашистські диктатури в Болгарії, Румунії, Югославії, Польщі в міжвоєнний період були також різновидами тоталітаризму. Як правило, вони зберігали деякі демократичні інститути (парламентаризм, конституції та ін.), але ступінь придушення інакомислячих та узурпація влади практично були безмежні. Кожна з цих країн мала великі територіальні претензії й свої внутрішні проблеми прагнула розв’язати, беручи участь у переділі світу. [9,с.57]

Основна увага буде зосереджена на комуністичному режимі СРСР(часів В. Леніна і Й. Сталіна) та фашистському режимі Німеччини(часів А. Гітлера). Почнемо з СРСР.

Від Жовтневого перевороту 1917 р. режим, встановлений партією більшовиків, був диктаторським, спрямованим на ліквідацію демократичних свобод, які революціонери Російської імперії виборювали впродовж десятиліть. Несумісність із демократією партії, що її сам Ленін порівняв із якобінцями — організаторами кривавого терору Французької революції, була зрозуміла всім, як правим, так і лівим. У перші місяці жорстокість режиму була радше наслідком неконтрольованості процесів розвалу імперії, спалаху стихії ненависті, спрямованої на всі «освічені класи», сваволі якогось людського шумовиння, що негайно пристало до більшовиків — типу підполковника Муравйова, червоного командуючого, напівбожевільного, напівсадиста, ката України, розстріляного більшовиками вже влітку 1918 р., або братів Желєзнякових, ватажків напівкримінальних матроських загонів, що спочатку тероризували Петроград, а потім врешті опинилися на Україні. Диктаторський комуністичний режим, режим «червоного терору», сформувався під кінець 1918 р. і зберіг головні свої риси до кінця Громадянської війни, власне, аж до початку «непу». Його можна назвати режимом Леніна — Троцького, як тоді його і знали за іменами найбільш популярних вождів. Хоча, звичайно, справжнім організатором, натхненником та ідеологом революційної комуністичної влади був Ленін. Жовтневий переворот був здійснений не тому, що це якось випливало з марксистських прогнозів — просто влада сама валялась на землі, її треба було тільки підібрати. Нечисленна більшовицька партія, що за умов наростаючого хаосу в Росії нестримною демагогією грала на деструктивних інстинктах мас, не мала за собою більше чверті населення колишньої імперії. Спираючись на робітничий «червоний пояс», більшовики оволоділи владою, не маючи чіткого уявлення, як це можна сумістити з перспективами світового соціалізму. Ленін сам пізніше писав, що керувався наполеонівським принципом «d"abord on s"engage et puis on voit» — «спочатку треба встряти в бійку, а там побачимо».

2 вересня 1918 р., після замаху Каплан на Леніна, ВЦВК прийняв постанову про масовий червоний терор «проти буржуазії та її агентів». А потім нарком внутрішніх справ Г. І. Петровський розсилає свій наказ «Про заручників». У цьому наказі говориться про «расхлябанность и миндальничанье», про «ничтожное количество серьезных репрессий и массовых расстрелов белогвардейцев и буржуазии» і вводиться інституція заручників, яких мають розстрілювати у випадку антирадянських виступів.

Кінець Громадянської війни дає яскраве свідчення терористичного характеру «диктатури пролетаріату».

Курс на встановлення абсолютної диктатури Сталін і його оточення взяли одразу після розгрому опозиції Троцького — Зинов’єва восени 1927 року. На перший план виступають зміни в економічній політиці з початку 1928 р. і фактична відмова від непу, але йшлося передусім про створення нової політичної атмосфери. [10,с.549]

В період правління Й. Сталіна тоталітаризм набув своїх класичних ознак у вигляді сталінізму. Сталінізм визначається як суспільно-політична система, яка за масштабами впливу, глибиною контролю, використанню масового терору, який перетворився в цілеспрямоване винищення окремих верств населення, кількістю жертв не мала аналогів як в минулому так і сучасному світі, в чому і полягає його політичний феномен. Для сталінізму, як різновиду тоталітаризму було характерно ряд особливостей, які разом з його класичними ознаками складають зміст цього поняття і знайшли своє відображення: по-перше, у використанні масового терору, який перетворився у метод і засіб державного управління. По-друге, повній ліквідації приватної власності, внаслідок чого суспільству було силою нав’язано протиприродну економічну модель відносин між людьми в процесі виробництва, обміну і споживання, форсування темпів економічного розвитку на основі примату політичних рішень без адекватної соціально-економічної бази. По-третє, в гіпертрофованій, необмеженій, в порівнянні з іншими тоталітарними режимами, ролі партії і партійного апарату, перетворенні їх в органи державного управління, і, нарешті, наступна особливість – складовою частиною становлення і функціонування радянського комуністичного тоталітаризму і сталінізму як його класичної моделі була опора на великодержавний російський шовінізм, утвердження унітарної форми державного устрою, постійна фабрикація політичних процесів проти проявів “націоналізму” (за винятком російського), злочинна практика депортації окремих народів. Все це перетворило СРСР в єдину у світі тоталітарну імперію, визначило специфіку становлення, особливості функціонування і проявів тоталітаризму в Україні як в одному з найголовніших регіонів імперії. [11.с.14]

Джерелами фашистської та нацистської ідеологій були соціал-дарвіністське розуміння життя (людини, нації, людства) як активної агресії, як біологічної боротьби за існування; заперечення гуманістичної самоцінності особистості, підкорення людини тотальному цілому - нації, державі чи партії; агресивний націоналізм і расизм; антиегалітаризм та антисоціалізм; вождистська партійна диктатура замість представницької демократії чи суспільного самоуправління; прагнення спиратися на активність мас, індокринованих фашистською чи нацистською ідеологіями; корпоративна ’’соціальна держава’’ на противагу класовій боротьбі; дрібновласницький антикапіталізм. Проголошеною метою цих ідеологій стало світове панування елітарних лідерів «вищої раси». Але якщо одна ідеологія виглядає універсальною і гуманною, а інша - расистською, людиноненависницькою, це зовсім не доказує, що партії вождистського типу не використовують в ім’я протилежних політичних ідей аналогічні методи їх реалізації. [12,с.38]

Фашистська партія Гітлера, що іменувала себе Нацистською, – Націонал-соціалістська робітнича партія, розвернула широку безсоромну демагогію. Заявила, що всі лиха трудящих мас Німеччини викликані Версальською системою, фашисти обіцяли негайно по приходу до влади знищити версальський договір, ліквідовувати обмеження, що стосуються озброєнь, повернути Німеччині території, втрачені в результаті світової війни 1914 – 1918р.р., і оволодіти іншими територіями, які необхідні «німецькій расі» як «життєвий простір». Вони викладали «теорію» расової переваги німців, показували, що Німеччина покликана панувати над іншими народами, посилено розпалювали шовінізм, антисемітизм. Безробітним вони обіцяли роботу і збільшення допомоги; робочим - вищу заробітну плату і поліпшення умов праці; дрібному селянству – скасування орендної плати, ліквідацію боргів і представлення субсидій; дрібним торговцям і ремісникам – зниження податків, введення дешевого кредиту; пострадавшим від інфляції – фінансове відшкодування; колишнім офіцерам – створення нової армії і здійснення ідей реваншу. Мільйони торговців, ремісників, селян, службовців, чиновників, офіцерів і відсталих робочих піддалися соціальній і національній демагогії фашистів, пішли за їх гаслами. В той же час фашисти залякували буржуазію примарою «більшовицької революції», виражаючи готовність задушити робочий рух і спрямувати впливи в масах під прапором боротьби за національну німецьку культуру, вони прагнули привернути на свою сторону так само німецьку інтелігенцію.[13,с.149]

Інструментом, за допомогою якого будувався тоталітарний режим як у Німеччині, так і в СРСР, була партія вождистського типу: в Радянському Союзі - ВКП(б), в нацистській Німеччині - НСРПН. Фашистську партію в Італії важко назвати партією в класичному розумінні цього поняття. Створена в Римі 8 листопада 1921 року, скоріше всього, вона становила собою духовний рух, але, на відміну від релігії, не мала догми47. Інструментом побудови тоталітарного режиму у фашистській Італії виступала держава, абсолютну більшість посад в якій особисто обіймав дуче. У тоталітарній системі партія є каналом вертикальної мобільності, оскільки вона має ексклюзивне право розподіляти посади. Тому лише приналежність до партії створює можливості службового просування вгору. Тоталітарна партія («зовнішня партія», використовуючи вдалий вислів Дж. Оруелла), таким чином, виступає резервуаром, з якого політократія черпає партійну, адміністративну, господарську, профспілкову, культурно-ідеологічну, військову та іншу бюрократію. Крім цього, «зовнішня партія» потрібна для того, щоб втягувати в свої ряди всіх активних членів суспільства, що бажають зробити кар’єру; якби їх не абсорбувала партія, то такі б активні індивіди становили б собою потенційну загрозу для тоталітаризму. Важко не погодитися зі словами відомого мислителя російського зарубіжжя Г.Федотова: «Правити величезною, зведеною до нікчемності людською масою... неможливо, не вносячи класового поділу в цю масу». Витягуючи безперервно всі активні й обдаровані елементи народу для створення нової аристократії, режим забезпечує собі добровільну й міцну основу

Важливою характеристикою фашистської і націонал-соціалістської ідейно-політичних конструкцій стало ототожнення, органічне злиття понять нації і національної держави, в силу якого держава розглядалась як юридичне втілення нації, наділене відповідальністю за цілі й інтереси нації в кожний конкретний історичний період. Стосовно нацизму, то в ньому відбулося злиття соціалізму (в тлумаченні А.Гітлера) і націоналізму, що в підсумку і дало підстави А.Гітлеру і його прихильникам говорити про націонал-соціалізм.

Нацистська партія, будучи масовою організацією, надавала такого ж значення індивідуальній пропагандистській діяльності, як і компартія. Члени НСРПН знали, що їх обов’язок завжди і всюди вважати себе посланцями, які несуть слово фюрера в маси. Особисте спілкування як канал пропагандистської діяльності здійснювало на людей такий вплив, якого важко було досягти за допомогою засобів масової інформації: воно було значно ефективніше, оскільки особиста думка іншої людини діяла на слухача сильніше, ніж повторення офіційних лозунгів. Членів партії інструктували, що вони не повинні відмовчуватися, коли в їх присутності ведуться розмови, що критикують націонал-соціалізм, чи викладається інформація, яка ганьбить режим; вони були зобов’язані спростовувати наклеп, а про зміст подібних бесід повідомляти у відповідні органи. Доноси деструктивно діяли на взаємовідносини людей, що прекрасно усвідомлювало керівництво секретних служб, яке, наймаючи сексотів, прагнуло не тільки отримувати потрібну інформацію, але й нагнітати атмосферу загальної недовіри.[12,с. 52-54]

Отже, підсумовуючи все вище сказане, можна навести спільні і відмінні риси фашистського та комуністичного режимів. В обох державах політика базувалась поруч з культом партії вождинського типу. В СРСР це КПРС, а в Німеччині – НСРПН. Складовим елементом функціонування тоталітарного режиму в будь-якому його прояві є безвладні, фіктивні і виконуючі суто демонстративні функції представницькі органи влади. У Радянському Союзі в цій ролі виступала Верховна Рада, в нацистській Німеччині - німецький рейхстаг. Італійський парламент також не міг обговорювати ніякі справи, поки це йому не запропонує дуче. Обидві держави прийшовши до влади багато обіцяли народу та отримали від нього прихильність, але обіцянки не виконали. Вони проводили жорстку політику, бралися за винищення цілих націй( в Німеччині євреїв і циган, в СРСР – татар). Для більшої маніпуляції над людьми, влада тоталітарних держав взяла під свій контроль засоби масової інформації(газети, радіо), літературу, мистецтво та інші способи впливу на громадську думку.

Відмінності між цими партійними режими полягають насамперед в тому, що більшовицька партія до 1917 року не була опозиційною силою, а носила в собі нелегальний характер. НСРПН ніколи не була підпільною організацією і завжди діяла відкрито.

Висновок

Отже, тоталітарною державою є така держава, в якій влада здійснює контроль над всіма сферами суспільного життя. Вона характеризується рядом ознак, насамперед тим, що народ повністю відсторонюється від державної влади, яка формується без фактичної участі народу і не контролюється ним. В тоталітарній державі особистість знецінена, вона виступає як засіб для досягнення державних цілей. Запроваджується принцип «дозволено тільки те, що прямо передбачено законом». Ознаками тоталітарного режиму є:

· Диктатура однієї партії;

· Зрощення партій і держави;

· Панування партійної та державної еліти;

· Непомірне звеличення (культ) особи вождя;

· Контроль партії і держави над економікою;

· Політичний контроль;

· Втручання в приватне життя громадян;

· Репресії і переслідування;

Основними причинами становлення тоталітарного режиму є невирішеність таких соціальних проблем, як голод, абсолютна бідність населення у післявоєнний період. Народ потребував влади, яка зможе їх вивести з цього стану. І в решті решт харизматичні діячі взяли владу під свій контроль, і це обернулось в абсолютний контроль над всім суспільним життям. Також однією з причин є поглиблення соціального розшарування між багатими і бідними, яке в деяких країнах виступає зворотною стороною швидкого економічного росту.

Тоталітарні режими в Німеччині та в СРСР почались формуватись майже водночас. Більшовики прийшли до влади за допомогою державного перевороту, що само по собі є не конституційно. Вони вели підпільну та нелегальну політику. Націонал-соціалістична партія Німеччини вела відкриту опозиційну політику, і після приходу до влади конституційним шляхом, організувала нову політику, яка започаткувала становлення тоталітарного режиму на теренах Німеччини. Обидві держави взяли за основу пропаганду для більшої прихильності від народу, поділ населення на «наших» і «не наших», контроль над економікою. Ті, хто не підтримував політику нової влади піддавалися жорстким репресіям, які часто закінчувались смертю. Хоч обидві держави мали тоталітарний режим, але фашисти були ворогами для більшовиків, а більшовики для фашистів. Так, якщо більшовики дотримувалися матеріалістичної, а часто і економіко-детерміністської інтерпретації історії, то для фашизму в цілому були характерні антиматеріалізм, ірраціоналізм, містицизм і стійке переконання в тому, що духовне начало, честь, слава і престиж складають наймогутніші цілі й мотиви людської поведінки. Врешті решт, обидві держави потерпіли крах, і це насамперед пов’язано з тим, що суспільство більше не бажало бути маріонеткою в руках влади, і панівним має бути принцип «Вся влада народу, а не державі».

Список використаної літератури

1) Іванова Г. І. Тоталітаризм, як політичний режим в історії: чи була територія людської свободи при повному політичному контролі? Г.Іванова // Молодіжна дискусія на тему "Права людини — уроки історії ХХ століття". -2008. – с .76-78

2) Сухоносов В.В. Теорія Держави і Права:підручник/ Сухоносов В.В. Суми: 2005 - ст. 325-326

3) Каршлаг Г. Ю. . Тоталітаризм, як політичний режим в історії: чи була територія людської свободи при повному політичному контролі? Каршлаг Г.Ю.// Молодіжна дискусія на тему "Права людини — уроки історії ХХ століття". -2008. – с. 72

4) Кравчук М. В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. - 3-тє вид., змін, й доп.- Тернопіль: Карт-бланш, 2002.- 247с.

5) Горлач М. І. , Кремень В.Г. Політологія:наука про політику Київ: підручник/ Горлач М. І., Кремень В.Г. : Центр учбової літератури ,2009. – 504 с.

6) В.П. Андрущенко Філософія політики: Підручник / Авт.-упоряд.: В.П. Андрущенко (кер.) та ін. — К.: Знання України, 2003. с 191

7) Лемак В.В. Загальна теорія держави і права. Ужгород: ПП Медіум:2003 - ст 107-108

8) Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. — Харків: Право, 2011. ст. 116-177

9) Драч Л.Ю. Існування багатьох авторитарних режимів в ХХ ст. відбувалось за певної суспільної підтримки. Чи можна це назвати історичною закономірністю чи випадковістю? Драч Л.Ю.// Молодіжна дискусія на тему "Права людини — уроки історії ХХ століття". -2008. – с .57-58

10) Попович М. В. Нарис історії культури України. — К., 1998. — С. 549-563.

11) Томахів В.Я.Сталінізм як різновид тоталітаризму (історико-політологічний аспект): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.01 – теорія та історія політичної науки/В.Я. Томахів . — Львів., 2001. — 14 с.

12) Дем"яненко Б. Л. Три моделі тоталітаризму : Порівняльний аналіз фашизму , більшовизму і націонал - соціалізму . Монографія . - К. : Нелень , 2000. – с . 38-54

13) Полянський П.Б. Всесвітня історія. 1914-1939: Підруч. для 10 кл. загальносвіт. Навч. зал. - К.: "Генеза", 2003, с. 149.