Сутнісні характеристики облігації,як фінансового інструмента

Текст:

План

Вступ

1.Сутнісні характеристики облігації,як фінансового інструмента……………….4

2. Механізм емісії банками облігацій………………………………………………8

3. Фінансові результати випуску облігацій……………………………………….19

Висновки……………………………………………………………………..…....21

Література

Вступ

Основною умовою банківської діяльності є наявність достатнього обсягу грошових ресурсів. Банківські ресурси складають всю величину коштів, які банк може використати для здійснення своїх операцій, насамперед кредитних.

У міру специфіки банківської діяльності, більшість кредитних установ потребує постійного вливання додаткового капіталу для фінансування своїх кредитних та інвестиційних операцій.

Оскільки депозитна база банківської установи не завжди може забезпечити себе у повній мірі фінансовими ресурсами, які є адекватними банківським облігаціям за якісними показниками: терміном залучення, розміром процентної ставки, відсутністю дострокового погашення, то особливої актуальності набуває пошук альтернативних джерел фінансування активної діяльності банківської установи.

Один із найпривабливіших шляхів зростання власних ресурсів комерційних банків - емісія та розміщення серед юридичних і фізичних осіб акцій, облігацій та інших цінних паперів.

Як свідчить світовий досвід, емісія цінних паперів є одним із найефективніших інструментів вирішення фінансових і управлінських проблем, які стоять перед компанією.

Однією із реальних форм залучення капіталу для банківської –станови може стати випуск облігацій. Враховуючи те, що банківські облігації найдешевший інструмент середньо- і довготермінового залучення ресурсів, розвиток яких безпосередньо впливає на збільшення періоду кредитування банківської установи та зниження кредитних ставок.

На сьогодні український ринок облігацій перебуває в стадії встановлення й оцінюється як достатньо перспективний, хоча у світовій практиці облігації банків займають провідне місце на фінансовому ринку.

Ґрунтуючись на зарубіжному досвіді, вивченню проблеми організації емісії та розміщення облігацій присвячені також праці вітчизняних вчених та фахівців, а саме: А. Пересади, І. Лютий, В. Суторміної, Я. Міркіна, В. Шапрана, Т. Нічосової. Деякі автори [1 - 4] у своїх працях ставлять акцент на дослідження рівня та факторів розвитку українського ринку боргових зобов"язань підприємств та на підставі статистичних даних проводять аналіз причин теперішньої ситуації на цьому сегменті ринку. Також про потребу детальнішого вивчення тенденцій українського ринку облігацій йдеться у роботі О. Озаріної, присвяченій правовим аспектам регулювання ринку корпоративних облігацій в Україні [5].

Проте облігації саме в аспекті відображення механізму емісії комерційними банками залишаються досить маловивченим явищем у фаховій банківській літературі.

Відповідно до виявлених малодосліджуваних підходів процесу емісії банківських цінних паперів сформульовано мету дослідження, яка передбачає відображення механізму емісії облігаційної позики через формування послідовності етапів цього процесу та уточнення окремих організаційних та фінансових аспектів діяльності банку у цьому процесі.

1 Розділ

Сутнісні характеристики облігації,

як фінансового інструмента.

Облігація - це цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов"язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій термін та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення [6].

Облігація - являє собою борговий документ. Як правило, кошти залученні по них потрапляють безпосередньо до емітента і вкладуються в виробництво (за виключенням держаних облігацій). В світовій практиці значна частина позик по облігаціях носить довгостроковий характер і має відносно невеликий процент. "Дешеві" кредити, іноді їх називають. Останнім часом обсяги залучення коштів за допомогою "дешевих кредитів" значно збільшився на світовому ринку.

Облігація - вид боргового інвестиційного цінного паперу, який визначає відносини позики між власником (володарем) облігації та емітентом і підтверджує забов"язання емітента поверниути власнику облігації номінальну вартіть облігації в передбачений термін, а також певний процент (винагороду).

Коментуючи це визначення можна сказати, що облігація вирижає певний вид грошових відносин, які виникають між продавцем (емітентом) і покупцем облігації. Ці відносини трактуються як відносини позики. Тобто облігація це договір про позику, а отже має відповідати основним її принципам:

· " Принцип поверненості - сума, що зазначена на облігації має бути повернена її власнику;

· " Принцип строковості - це повернення має бути здійснено в чітко визначений термін, що зазначений в умові випуску облігацій.

· " Принцип платності - за користування позикою позичальник виплачує кредитору винагороду , що становить як правило певний процент від суми позики, виплачується або на протязі строку дії облігації поступово або при погашенні.

Проте даний договір позики, яким є облігація вигідно вирізняється від інших видів договорів тим, що по-перше, має стандартизовану форму, а отже меньші витрати при розмішені і обслуговуванні боргу. По-друге, документ, що містить цей договір може змінювати свого власника (кредитора), тобто право вимагати від емітента виконання умов позики може бути об"єктом операції купівлі-продажу на ринку, а сам документ може вільно обертатися, слугувати платіжним засобом, бути заставою, передаватися в спадщину.

Облігація може випускатися в документарній і електроній формі. В першому випадку перехід власності фіксується безпосередньо передачею бланків облігацій від продавця покупцю або особі, яка зберігає його цінні папери. Документ, який представляє собою облігацію має містити наступні реквізити:

Найменування цінного паперу - "облігація", фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім"я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента.

Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів.

Купон на виплату процентів повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату процентів; номер облігації, по якій виплачуються проценти; найменування емітента і рік виплати процентів .

Якщо облігація має електрону форму, то вона існує лише у вигляді записів на банківських рахунках або на депозитних рахунках в депозитаріях (наприклад ОВДП - в Депозитарії НБУ).

Облігація, як і будь-який інший цінний папір, може бути іменною і на пред"явника, що вільно обертаються і з обмеженим колом обігу. Іменні облігації, якщо інше не пердбачено Законодавством України або в умовах випуску спеціально не вказано, що вони (облігації) не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи) . Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні містити купонний лист.

Згідно українського законодавства мінімальний номінал облігації 5 гривень . Номінальна вартість, що є більшою за мінімальну має бути кратною їй (10, 15, 50, і т.д.). Номінальна вартість визначається емітентом при прийнятті рішення про випуск облігацій.

Крім номінальної розрізняють ще відсічну і курсову вартість облігації. Відсічна ціна - це ціна за якою розміщуються облігації на первинному ринку. Курсова ціна формується на ринку під впливом попиту і пропозиції, що склалися на даний момент. Курс як правило виражається в процентах до номіналу облігації. Існує також поняття викупної ціни, під якою розуміють ту суму грошей, за яку ця облігація може бути викуплена емітентом у її власника, якщо це визначено умовами випуску.

В залежності від емітентів випускаються наступні види облігацій:

А) облігації державної позики (зовнішньої і внутрішньої);

Б) облігації місцевих позик;

В) облігації підприємств.

Це відображено в Законі України "Про цінні папери та фондову біржу". Таким чином емітентом облігацій можуть бути органи республіканської (федеральної) і місцевої влади, підприємства всіх передбачених в державі форм власності. Рішення про випуск облігацій внутрішньої державної позики приймається Кабінетом Міністрів, а про випуск облігацій місцевих позик - місцевими Радами народних депутатів. Кошти від розміщення державних і місцевих позик надходять відповідно до державного і місцевих бюджетів і позабюджетних фондів.

2. Розділ

Механізм емісії банками облігацій

Перед тим, як перейти до розгляду поняття механізму управління емісією облігацій, необхідно звернутися до тлумачення поняття “емісія цінних паперів”.

Поняття “емісія цінних паперів” означає встановлену послідовність дій емітента щодо випуску та розміщення емісійних цінних паперів. Згадані дії з випуску та розміщення цінних паперів об"єднуються в низку етапів, які й утворюють процедуру емісії цінних паперів. Етапи процедури емісії цінних паперів знаходяться у певній логічній послідовності (табл. 1).

Порушення цієї послідовності, відповідно до чинного законодавства, визначається недобросовісною емісією і є підставою для відмови у реєстрації проспекту емісії та випуску цінних паперів банку, призупинення розміщення цінних паперів та, у разі несвоєчасного усунення цього порушення, визнання емісії цінних паперів не дійсною.

Під час реалізації етапів емісії облігацій формується механізм емісії.

Функції банку як емітента з обслуговування власних цінних паперів можуть полягати у їх випуску, організації їх розміщення, забезпечення ліквідності, виплаті дивідендів акціонерам або доходів кредиторам за борговими зобов"язаннями, ведення реєстру за іменними цінними паперами.

Згідно із українським законодавством і загальноприйнятою практикою, випуск облігацій, як правило, включає низку етапів. Наведемо таблицю, яка показує послідовність і терміни здійснення емітентом заходів по емісії та розміщення власних облігацій.

Із урахуванням законодавчих аспектів, пропонується таку послідовність організації емісії облігацій банківською установою:

Підготовчий етап. Підготовка рішення щодо випуску облігацій здійснюється на основі детального аналізу та обґрунтування внутрішньої потреби в залученні додаткового капіталу.

На цьому етапі, як правило, банківська установа починає цікавитися випуском облігацій, намагаючись визначити обсяг необхідних інвестицій. Оскільки чим більший розмір випуску, тим більшою ліквідністю будуть користуватися облігації на вторинному ринку.

Цілі, які переслідує банківська установа при випуску облігацій:

– інвестиційна - фінансування довготермінових інвестиційних проектів;

- фінансова - оптимізація структури зобов"язань і фінансових потоків;

- іміджева - формування публічної кредитної історії та зростання рівня прозорості банку.

Подальшими діями банку-емітента є визначення терміну залучення інвестицій. Свою думку з цього питання емітент має обґрунтувати, з огляду на оцінку періоду часу, за який він може довести економічний ефект від “освоєння” інвестицій до заданої величини. При цьому потрібно врахувати, що дуже часто дійсні терміни виявляються довшими, аніж очікувалось.

Оскільки джерела фінансування мають різну ціну залежно від шляху їх залучення, емітент визначає, під яку прибутковість він хотів би залучити інвестиції, тобто скільки він готовий за них заплатити (у % річних). Для цього необхідно спочатку оцінити ефективність залучення інвестицій - скільки банк додатково заробить або заощадить [10]. Очевидно, що прибутковість облігацій не повинна перевищувати економічний ефект від залучення інвестицій, тобто щоб виплатити відповідний процентний дохід за вкладений інвестором капітал, банк-емітент повинен одержати дохід не менше цього процента.

За цих умов вартість позикового капіталу, що привертається шляхом емісії облігацій, оцінюється на базі ставки купонного відсотка по ній, що формує суму періодичних купонних виплат. Якщо облігація продається на інших умовах, то базою оцінки є загальна сума дисконту по ній, що виплачується при погашенні [11].

Хоча тут потрібно врахувати наступне: якщо йдеться про інвестиції в основний капітал, то ефект від них розтягується як мінімум на кілька років. Звідси необхідно порівнювати поточні приведені вартості (NPV) витрат, пов"язаних із

емісією й обслуговуванням облігацій, з одного боку, і очікуваним економічним ефектом - з іншого. При цьом– емітент повинен відповісти, на який термін для розрахунку доходів розглядати наприклад, 1 рік, 5 років або 10 років. Однак, треба зауважити, що економічний ефект у випадку розміщення облігаційної позики під поповнення оборотних коштів є набагато коротшим, ніж у випадку розміщення облігаційної позики під інвестиційний проект (зокрема у разі вкладення в основні засоби).

Далі, перш ніж звертатися за позикою, емітентові бажано оцінити рівень рентабельності банківського бізнесу хоча б за останні 4 квартали (наприклад, оцінити відношення прибутку до суми активів банку і відношення прибутку до суми власних ресурсів банку), а краще – за останні 5 років.

Додатково інвесторів буде цікавити рівень фінансової незалежності емітента (наприклад, відношення заборгованості емітента до валюти балансу і до власних ресурсів банку, а також відношення пасивних до активного за аналогічними термінами вимоги/погашення). Тут особлива увага приділяється співвідношенню короткотермінової кредиторської заборгованості до ліквідних активів емітента, тобто здатності емітента обслуговувати свої поточні зобов"язання.

Етап 1. Першим етапом здійснення емісії облігацій банківською установою є прийняття рішення про розміщення облігацій. Таке рішення приймається уповноваженим органом управління банку-емітента і повинно бути підписано уповноваженими особами. Згідно, з Законом України “Про акціонерні товариства”, прийняття рішення про розміщення облігацій належить до компетенції Наглядової ради банку, якщо інше не передбачено статутом банківської установи. Прийняття рішення є першопочатком будь-якої процедури емісії, адже без відповідного вольового акту емітента всі інші етапи є неможливими.

Рішення Наглядової ради приймається простою більшістю голосів членів наглядової ради, які беруть участь у засіданні та мають право голосу, якщо для прийняття рішення Статутом або положенням про Наглядову раду акціонерного товариства не встановлена більша кількість голосів.

Рішення про випуск облігацій приймається із дотриманням певних обмежень:

- обов"язкова повна сплата статутного капіталу;

- рішення про розміщення облігацій на суму, що перевищує 25% вартості активів товариства, приймається загальними зборами акціонерів;

- гранична сума, на яку емітент має право розміщувати облігації, не повинна перевищувати трикратного розміру власного капіталу або розміру забезпечення, що надається їй з цією метою третіми особами;

- заборона випуску облігацій на формування і поповнення статутного капіталу, покриття збитків від фінансової діяльності.

Основоположним етапом розміщення облігацій, на якому здійснюється формування концепції випуску, є розробка емітентом проспекту емісії. На подальших етапах відбувається реалізація всіх положень, викладених у цьому проспекті. Основна трудність для емітента полягає у пошуку оптимального набору інвестиційних характеристик випуску облігацій.

У зазначеному вище документі відображаються основні характеристики і фінансові аспекти випуску облігацій; права їх утримувачів, спосіб, термін та порядок розміщення облігацій; механізм визначення ціни розміщення; умови і порядок оплати облігацій; випадки дострокового погашення облігацій; порядок збереження і обліку прав на облігації; порядок погашення облігацій та виплати відсотка [12].

Розробка фінансових аспектів випуску облігацій включає визначення таких основних характеристик: обсяг емісії, номінальна вартість, термін обігу облігацій, вид облігацій, ставка відсотка, періодичність виплати відсотка (табл. 2).

Характерні особливості емісії облігацій

№ з/п	Параметри порівняння	Облігаційна позика
1	Термін	Облігації можуть бути розміщені на будь-який термін. Як правило, від 1 до 3 років
2	Сума	Сума обмежена 25% статутного капіталу акціонерного товариства, потребами емітента та ринковим попитом. Як правило, стандартна сума випуску облігацій коливається від 10 до 100 млн грн за одну серію облігацій
3	Вартість	Відсоткова ставка може бути зафіксована під час розміщення (фіксується купон) або може бути плаваючою залежно, наприклад, від облікової ставки Національного банку України
4	Періодичність виплати відсотка (купона)	Як правило, щокварталу
5	Наявність застави та інших гарантій повернення коштів	Як правило, в Україні випускаються незабезпечені облігації. Однак наявність застави, гарантії або інших форм забезпечення погашення облігацій може знизити вартість позики
6	Можливість управління обсягом боргу (кредиторської заборгованості)	Умови позики можуть передбачити поетапну реалізацію випуску облігацій, дострокове погашення (як правило, не раніше, ніж за півроку після первинного розміщення). Ліквідний вторинний ринок облігацій може дозволити також навіть заробляти на активному управлінні розміром боргу
7	Джерело позики	На сучасному етапі типовим покупцем облігацій є той же банк. Однак з розвитком ринку облігацій поступово буде збільшуватись частка інших інвесторів (страхові компанії, пенсійні і пайові фонди, інші юридичні і фізичні особи), що скоротить кількість посередників між інвестором і позичальником
8	Можливість часткової втрати самостійності	Облігаційна позика виключає можливість залежності від інвесторів (власників облігацій) до їх погашення. Якщо ж буде протерміновано виплату відсотків або погашення облігацій, то держателі облігацій отримують права на вимогу до майна підприємства відповідно до встановленої законодавством черги
9	Витрати, пов"язані з отриманням позики	Вищі, ніж за кредитом на розмір держмита (0,1% від номінальної вартості випуску), оплати послуг аудитора, менеджера з розміщення й публікації в Засобах масової інформації. Як правило, сумарні витрати становлять приблизно 1 - 2% від суми випуску

Етап 2. Подання емітентом заяви і всіх необхідних документів до ДКЦПФР на реєстрацію випуску облігацій та проспекту їх емісії для відкритого розміщення цінних паперів. Реєстрація проспекту цінних паперів накладає на емітента низку додаткових зобов"язань, пов"язаних із розкриттям інформації у ДКЦПФР про його фінансову діяльність і цінні папери. У випадку приватного розміщення подання на реєстрацію проспекту емісії не передбачається

Істотною ланкою підготовки документів до реєстрації є організація проходження рейтингової процедури.

Оцінка кредитоспроможності емітентів рейтинговими агентствами є одним із найважливіших критеріїв при виборі інвесторами боргових цінних паперів для вкладень, а для потенційних кредиторів - сигналом про платоспроможність компанії-емітента [13].

За наявності рейтингу емітент має більшу можливість для отримання фінансування, ніж без нього, збільшує ліквідність боргових інструментів та понижує вартість залучених коштів [14].

На сьогодні уповноваженими рейтинговими агентствами, які включені до Державного реєстру уповноважених рейтингових агентств ДКЦПФР є Товариство з обмеженою відповідальністю “Кредит - Рейтинг” та “Експерт – рейтинг”, “Рюрик” і “IВI-Рейтинг” [15].

Так, рейтингове агенство “Кредит-Рейтинг” пропонує свою методологію рейтингової оцінки комерційного банку. При проведенні оцінки фінансової діяльності банку, “Кредит-Рейтинг” поділяє рейтингову процедуру на дві основні складові: аналіз ефективності управлінського менеджменту банку та аналіз його фінансового менеджменту.

Іншим прикладом рейтингового оцінювання можна назвати міжнародне рейтингове агентство “ЗгашіагІ&Роог"к”, яке здійснює характеристику банківського бізнесу через призму його позиції на ринку, структури власності, стратегії та менедженту, якості активів і капіталу, прибутковість, фондування та управління ліквідністю.

Етап 3. Реєстрація ДКЦПФР випуску облігацій та проспекту їх емісії. Специфікою цього етапу є те, що емітенту видається лише тимчасове свідоцтво про реєстрацію випуску облігацій, остаточно випуск облігацій буде зареєстровано лише після успішного розміщення хоча б однієї облігації.

Етап 4. На цій стадії банк-емітент в особі уповноваженого органу може прийняти рішення про доцільність залучення андерайтера або групи андерайтерів для реалізації повноцінного розміщення своїх облігацій.

Відповідно до чинного законодавства, банки можуть здійснювати операції з андерайтингу облігацій при публічному розміщенні.

Застосовуються дві форми участі банків в процесі андерайтингу.

У банків як найактивніших учасників ринку позикового капіталу є широкі можливості для публічного та приватного розміщення власних облігацій на фондовому ринку, використовуючи при цьому пряму форму укладення угоди.

Проте, при приватному розміщенні облігацій, українське законодавство зобов"язує банки-емітенти використовувати тільки пряму форму укладення угоди по розміщенню вищевказаного фінансового інструмента.

Якщо банк неспроможний провести первинне публічне розміщення своїх цінних паперів власними силами, у цьому питанні йому доцільно заручитися підтримкою з боку фінансового посередника-андерайтера (гарант, який візьме на себе зобов"язання розмістити певну кількість або весь випуск цінних паперів шляхом їх покупки для подальшого розрахунку інвесторам) (рис. 3).

Емітент, відповідно до договору (емісійна угода), призначає лід-менеджером випуску цінних паперів уповноваженого торгівця цінними паперами (андерайтера). Послуга андерайтингу надається відповідно до договору щодо розміщення й обслуговування випуску облігацій. Вартість послуг менеджера з випуску, включно з гарантією розміщення, становить 0,5 - 2% від суми випуску облігацій.

емітент		андераитер		інвестор
	м		м

Рис. 3. Опосередкована форма укладення угоди на ринку цінних паперів [17]

Етап 5. Присвоєння випуску Національним депозитарієм України міжнародного ідентифікаційного номера є наступним етапом у процесі їх емісії.

Етап 6. Укладення з депозитарієм договору про обслуговування емісії облігацій або з реєстратором про внесення реєстру власників іменних облігацій. Обслуговування угод щодо цінних паперів у документарній та бездокументарній формах проводяться тільки учасниками національної депозитарної системи, якими є зберігані та депозитарії.

Депозитарні установи здійснюють депозитарну діяльність виключно щодо таких цінних паперів, що існують у бездокументарній формі та їх випуск є оформлений глобальним сертифікатом із обов"язковим його депонуванням у депозитарії.

Відповідно до чинного законодавства, при наявності ліцензії ДКЦПФР, банки України можуть здійснювати депозитарну діяльність зберігана цінних паперів та діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів, зокрема іменних облігацій.

Банк, який здійснює реєстраторську діяльність, може володіти повним спектром професійних операцій реєстратора: ведення системи реєстру, складання реєстрів власників іменних цінних паперів на дату обліку на підставі письмового запиту емітента, розсилка акціонерам повідомлень, облік нарахованих та виплачених доходів за іменними цінними паперами, перерахування дивідендів на поточний рахунок, підготовка і проведення загальних зборів акціонерів емітента.

Етап 7. Виготовлення сертифікатів цінних паперів у разі розміщення облігацій у документарній формі існування або розміщення глобального сертифіката у разі емісії облігацій у бездокументарній формі.

Етап 8. При публічному розміщенні облігацій банк-емітент зобов"язаний розкрити інформацію про проведення випуску шляхом опублікування проспекту емісії у повному обсязі в офіційних виданнях ДКЦПФР, а саме: Бюлетень "Відомості Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку”, Журнал “Ринок цінних паперів України”, газета “Цінні папери України”, газета “Бюлетень. Цінні папери України”. Однак при приватному розміщенні розкриття інформації не відбувається у зв"язку із відсутністю складання проспекту емісії облігацій.

Етап 9. Розміщення, яке здійснюється у термін, який зазначений у рішенні про приватне або публічне розміщення облігацій банком-емітентом.

Процедура розміщення тісно пов"язана із формуванням комплексної публічної політики банку-емітента та вимагає визначення пріоритетного для банку порядку розміщення власних фінансових інструментів на ринку та розподіл їх між визначеним сектором фондового ринку.

В українському законодавстві проводиться розмежування між приватним та публічним розміщенням облігацій.

Приватне розміщення здебільшого застосовується, коли банку-емітенту необхідно обмежити коло існуючих і майбутніх власників облігацій. Останнє досягається завдяки продажу власником облігацій опціону, який надає його покупцеві право придбати облігацію емітента в будь-який термін до її погашення за заздалегідь фіксованою ціною.

Публічне розміщення облігацій банку-емітента може здійснюватися як шляхом відкритої підписки (за заявками потенційних покупців облігацій), так і шляхом проведення аукціону в Першій фондовій торговій системі (далі - ПФТС).

Розміщення шляхом відкритої підписки. Це найбільш типовий і розповсюджений в Україні спосіб розміщення облігацій. Перед початком первинного розміщення банк - емітент або уповноважений організатор розміщення приймає від осіб, які бажають придбати облігації, заявки на їх покупку. На основі цих заявок визначається єдина дохідність та ціна продажу для всіх інвесторів на дату початку розміщення облігацій.

Право власності на облігації, придбані у ході розміщення, виникає з моменту їх зарахування на рахунок у цінних паперах інвестора у зберігача цінних паперів та підтвердження випискою з цього рахунку, що надає зберігач.

Серед механізмів андерайтингу часто використовують розміщення шляхом проведення аукціону. Для організації розміщення облігацій шляхом проведення аукціону на біржі, ініціатор розміщення (емітент) або уповноважена особа емітента (андерайтер), яка є членом обраної фондової біржі, укладає договір про розміщення облігацій із відповідною фондовою біржею. На підставі договору на проведення розміщення складається регламент проведення розміщення, який є додатком договору на проведення розміщення.

Аукціон проводиться у три етапи:

- прийняття заявок на купівлю облігацій від покупців на встановлену дату;

- визначення ціни відсіку аукціону уповноваженим органом для задоволення поданих покупцями заявок при укладенні біржових угод;

- укладення біржових угод та задоволення поданих покупцями заявок.

Ціна розміщення облігацій на первинному аукціоні встановлюється емітентом у результаті розгляду поданих на аукціоні заявок. Задоволенню підлягають заявки з ціною, яка дорівнюється або є вищою за ціну відсіку, що встановлена уповноваженим органом емітента.

У випадку, якщо обсяг заявок за ціною відсіку перевищує кількість облігацій, що розміщуються на аукціоні, то такі заявки задовольняються пропорційно до їх обсягу. Заявки, які були подані за ціною нижчою, ніж визначена ціна відсіку, відхиляються.

Етап 10. Розміщення облігацій може бути завершено достроково у разі 100% облігацій до настання терміну, який є визначений умовами їх первинного розміщення.

Рішення про дострокове закінчення розміщення облігацій та затвердження результатів приватного (публічного) розміщення облігацій здійснюється органом емітента, який уповноважений приймати таке рішення.

Етап 11. Із завершенням процедури розміщення облігацій починається процедура подання емітентом звіту про результати публічного розміщення облігацій, безпосередня його реєстрація ДКЦПФР та отримання емітентом свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій. До державної реєстрації звіту про підсумки випуску операції з розміщеними цінними паперами на вторинному ринку неможливі.

Етап 12. Надання емітентом до обраного депозитарію або реєстратору копії свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій. На підставі цього емітент переоформляє глобальний сертифікат на нову кількість облігацій із урахуванням результатів розміщення облігацій.

Після реєстрації підсумків випуску цінних паперів проходить процедура лістингу на фондовій біржі. Оскільки, відповідно до законодавства, банки функціонують у формі публічних акціонерних товариств, то зобов"язані пройти процедуру лістингу та залишитися принаймні на одній фондовій біржі.

Важним є той факт, що процедура включення цінного паперу в біржовий лістинг вважається одним із інструментів проходження рейтингу емітентом.

Так, Українська фондова біржа (далі – УФБ) встановлює конкретні умови для надання лістингу цінним паперам та розкриттю фінансової та управлінської інформації емітента фінансового інструмента.

3.Розділ

Фінансові результати випуску облігацій

У подальшому банківська установа здійснює операції на вторинному ринку в рамках узгодженої політики з метою впливу на курсову вартість власних боргових зобов"язань на вторинному ринку, для одержання максимальної вигоди від операцій із власними облігаціями та формування позитивної кредитної історії для подальшого залучення значних фінансових ресурсів на ринку корпоративних облігацій, акцій або виходу на міжнародні ринки.

Відсотковий дохід за облігаціями нараховується відповідно до відсоткових періодів. Кожний відсотковий період становить 91 календарний день. Сума відсоткового доходу за 1 облігацію, що підлягає виплаті за /"-тий відсотковий період, розраховується за формулою 1:

17АН%і N_і

100%

365

C_i = Nх х—"-,

деС.

■ - сума відсоткового доходу, за /"-тий відсотковий період, грн;

N - номінальна вартість облігацій, грн;

ІІАН%і - відсоткова ставка, за якою нараховується відсотковий доход по облігаціях за /"-тий відсотковий період, відсотків річних;

Ni - тривалість відсоткового періоду, днів;

365 - кількість календарних днів у році.

Підтвердженням права власності на облігації є сертифікат, а у разі знерухомлення цінних паперів чи їх емісії в бездокументарній формі - виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобов"язаний надати власнику облігацій.

Після закінчення терміну розміщення та/або під час обігу облігацій власник облігацій має право звернутися до емітента з вимогою викупити оплачені власником облігації. При погашенні облігацій банк-емітент виплачує власникам облігацій номінальну вартість разом із відсотковим доходом за останній відсотковий період. Погашення облігацій здійснюється банком-емітентом на підставі зведеного облікового реєстру, який складається депозитарієм на кінець операційного робочого дня, що передує даті початку погашення облігацій та надається депозитарієм на дату початку погашення облігацій. Зі сторони емітента вчасне погашення облігацій

сприяє формуванню позитивної кредитної історії банку як надійного позичальника на ринку боргових зобов"язань.

Висновки

На підставі проведених досліджень можна дійти висновку, що залучення позикового капіталу шляхом випуску облігацій є складним і довготривалим процесом, середній термін реалізації якого може становити від трьох до шести місяців.

Практика випуску облігацій компаніями свідчить про те, що якщо правильно підготуватися до випуску, то результат від їх розміщення перевищує усі сподівання. Однак вимагає при цьому чіткого розуміння для банку цілей емісії та організації робіт і заходів протягом всього терміну емісії облігацій, яка передбачає жорсткого дотримання часових меж щодо кожного етапу розміщення. Водночас банк, який планує емісію облігацій, повинен мати стабільний фінансовий стан, добрі перспективи розвитку, оскільки облігаційна позика, своєю чергою, повинна бути забезпечена активами самого банку.

Незалежно від цього, залучення капіталу за допомогою розміщення облігацій на фінансовому ринку, безумовно, є привабливим способом фінансування банківської діяльності. Особливо на думку власників банку, адже в цьому випадку відсутня умова перерозподілу власності (таке фінансування не змінює існуючу структуру акціонерів банку-емітента, а отже, менеджмент банку, залучаючи необхідні кошти, зберігає долі акціонерів в банку).

Література

1.Шевченко О. Ринок корпоративних облігацій України: стан та проблеми розвитку / О. Шевченко, Є. Червяченко // Банківська справа [Текст]. — 2005. — №4. — С. 37—41.

2.Бондаренко Ю. А. Розвиток ринку корпоративних облігацій України / Ю. А. Бондаренко // Вісник Донецького державного університету управління. Науковий журнал “Менеджер” [Текст]. — 2008. — № 2(44). — С. 208—212.

3.Хмарська Я. В. Корпоративні облігації в умовах нестабільності економіки України / Я. В. Хмарська // Вісник Черкаського національний університет ім. Б. Хмельницького [Текст]. — 2009. — Вип. 152. — С. 131—137. — (Серія "Економічні науки”).

4.Буй Т. Г. Фактори розвитку ринку корпоративних облігацій України/ Т. Г. Буй // Наукові записки [Текст] / Національний університет “Києво-Могилянська академія”. — 2007. — Т. 68: Економічні науки. — С. 12—16.

5.Озаріна О. В. Державно-правове регулювання корпоративних облігацій України / О. В. Озаріна, С. О. Башкірова // Вісник Донецького університету економіки та права [Текст] : зб. наук. пр. — 2008. — № 1/2. — С. 70—75.

6.Про цінні папери та фондовий ринок [Електронний ресурс] : Закон України від 12.05.2006 ag . (зі змінами та доповненнями). — Режим доступу : http://zakon1.гас1а.|ЮУ.ua.

7.Про акціонерні товариства [Електронний ресурс] : Закон України № 514-VI від 17.09.2008 ag . (зі змінами та доповненнями). — Режим доступу : http://zakon1.гас1а.|ЮУ.ua.

8.Про цінні папери та фондовий ринок...

9.Про затвердження Положення про порядок випуску облігацій підприємств : Рішення ДКЦПФР МЮУ № 322 від 17.07.2003 ko . (зі змінами та доповненнями) [Електронний ресурс]. —Режим доступу : http://2акоп1.rada.gov.ua.