Міністерство освіти і науки ,молоді і спорту України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра водних біоресурсів
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни “Розведення риб”
на тему:
“Особливості розведення карася золотистого (Carassiuscarassius) ”
Виконав:
студент 4 курсу
групи ВБА
Синюк І.
Перевірив:
старший викладач
Шепелюк С.М.
Рівне – 2016
Зміст
Вступ
1.Біологічна характеристика коропа звичайного
2. Особливості розведення об’єкта в природних умовах
2.1.Підготовка нерестових ставів
2.2.Переднерестове утримання плідників.
2.3.Проведення нересту
2.4.Інкубація ікри та догляд за потомством в природних умовах
3. Особливості розведення досліджуваного виду риби в заводських умовах
3.1. Відбір та підготовка плідників
3.2.Інкубація ікри та догляд за потомством
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
У даній курсовій роботі ми розглянемо представника коропових–карась золотистий(Carassius carassius).Розглянемо біологію, фізико–географічне поширення,та інші важливі ознаки
Залежно від біологічних особливостей культивованих риб та їх відношення до умов зовнішнього середовища ставові господарства поділяють на 2 типи: тепловодні і холодноводні. У тепловодних господарствах розводять такі основні види риб: короп, білий і строкатий товстолобики, білий і чорний амури, канальний і звичайний соми, великоротий буфало, веслоніс, піленгас, щука, судак, лин, звичайний і сріблястий карасі, лящ тощо. У холодноводних господарствах основним об’єктом розведення є райдужна форель, тому їх називають форелевими. Основу рибництва України формують тепловодні ставові господарства, які за особливостями технологічного процесу вирощування риби поділяють на 2 групи: повносистемні і неповносистемні.
Обєктом вивчення курсової роботи є карась золотистий.
Мета роботи: ознайомитися з сучасними методами розведення риб, як в природних умовах, так і в умовах сучасного індустріального рибництва.
Актуальність теми. Карась золотистий є цінний за смаковими якостями, але малодоступний для промислу. В Україні у деяких водоймах звичайний, в інших — поодинокий, в багатьох зник через зникнення типових біотопів внаслідок зміни гідрологічного, хімічного, біологічного режиму водойм, спричиненої гідротехнічними будівництвом. У багатьох водоймах витіснений диплоїдною формою карася сріблястого. Занесений до Червоної книги України. Природна гібридизація – наукова проблема, яка привертає увагу спеціалістів різних областей біології. Це викликано тим, що явище спрямованих генетичних перетворень, які відбуваються темпами, що значно перевищують природній хід еволюційних подій і до того ж ламають традиційні погляди на вид, як репродуктивно ізольовану систему, викликають підвищений інтерес у систематиків, еволюціоністів і генетиків. Визнається, що гібридизація, яка призводить до утворення поліплоїдів, є єдиним експериментально доведеним способом утворення нових таксонів, причому не тільки видового, але й більш високого систематичного рангу.
Перший аналітичний огляд літератури з природної гібридизації риб з’явився ще в середині ХХ століття (Hubbs, 1955) і базувався на дослідженнях мінливості зовнішніх ознак. Вже тоді з’ясувалося, що гібридизація у риб – явище досить поширене і має певні географічні закономірності. Починаючи з 70-х років ХХ ст., гібридизацію почали вивчати на рівні генних маркерів: спочатку алозимів (Vrijenhoek, 1972; Trenham et al., 1998; Yang et al., 2001; Koehn, Harrington, 2005), а потім до них додали маркери первинної структури ДНК (Strange, 1998; Yaakub et al., 2006; Williams et al., 2007; Sakai et al., 2009). В наш час відомо 125 випадків міжвидової та міжродової природної гібридизації кісткових риб, головним чином мешканців прісних водойм Голарктики. Родиною, де гібридизація найбільш поширена, можна вважати коропових Cyprinidae. Саме серед палеарктичних представників цієї родини відмічені численні випадки амфідиплоїдії, які проявляються на рівні родів (Barbus, Carassius, Cyprinus), а також агамні видові комплекси, серед яких найбільш відомою є поліфілітична група одностатевих сріблястих карасів C. gibelio s. lato.
Однією з інтенсивно гібридизуючих видових груп коропових є представники роду Carassius, гібридизація між якими відбувається не тільки у Східній Азії (Shimuzu et al., 1993; Luo et al., 1999; Marakami et al., 2001), але й і у Європі. Зокрема, на сьогоднішній день шляхом генного маркування доведено факт гібридизації між аборигенним золотим карасем C. carassius та інвазійним в Європі карасем китайськім С. auratus (Межжерин, Лисецкий, 2004 а, б; Häfner et al., 2005; Papoušek et al., 2007).
Особливу актуальність дослідженню відносин саме золотого і китайського карасів, зокрема в басейні Дніпра, надає те, що в даному випадку гібридизують види з різко відмінним станом ресурсів і чисельністю. Звичайний карась C. сarassius у Центральній Європі – зникаючий вид, сучасні запаси якого в басейні Дніпра вже не складають 1% від рівня 30-х років (Межжерин, 2008), тоді як карась китайський С. auratus, котрий вселився в європейські водойми лише в кінці 60-х років ХХ ст., де потім дав потужний спалах чисельності, є видом, що з року в рік розширює свій ареал. Тому цілком ймовірно, що фактором триваючого звуження ареалу і зменшення чисельності популяцій карася золотого, навіть в сприятливих для нього стаціях, є суто генетична причина – гібридизація з карасем китайським. При цьому слід зазначити, що випадок видового виключення, що аналізується, є досить унікальним не тільки для зоології, але й для популяційної біології взагалі, оскільки ситуація генетичного поглинання чужорідним видом аборигенного до сих пір не була описана в науковій літературі. Однак з оглядом на те, що тільки в Європі відомо близько 11 тис. інвазійних видів тварин, рослин та грибів (Handbook of allien species in Europe, 2009), це явище може стати більш ніж звичайним, а тому такі дослідження є дуже актуальними, причому не тільки для тваринних об’єктів.
1. Біологічна характеристика карася золотистого
Карась золотистий (Carassius carassius), або карась звичайний — риба із родини Коропові. Живе у прісних водах, переважно в озерах, водосховищах, ставках. У ставках Україні живуть два види карася - звичайний, що має бронзово-золотисте забарвлення тіла, і срібний з більш низьким тілом і темно-сірим забарвленням луски з металевим відливом. Може жити в непроточних водоймах. Схожий на коропа, але вусів не має. Забарвлення спини і боків у карасів, що живуть у проточній воді та в ставках,— сріблясто-сіре, черево біле, в особин, що живуть у болотах, стоячих водоймах,— жовтувате. Чотирирічні карасі, виловлені в старих річищах Латори-ці (Закарпатська обл.), мали довжину 18 см і масу 128 г. Росте повільно. Особини старші восьми років мають масу 1—2 кг і довжину ЗО—35 см. Живе понад 10 років. Ікру відкладає протягом травня—червня. Плодючість залежить від віку і розмірів самки, яка стає статевозрілою на третьому році життя, коли важить 120—150 г. Відкладає від 10 до 50 тис. ікринок діаметром до 1 мм. Самці стають
статевозрілими на другому році життя. Розвиток ікри при температурі води 16—18° триває 10— 12 діб, а через 2—4 дні личинки перетворюються у мальків.
Росте карась порівняно швидко у тепловодних ставках, де крім природних кормів є вдосталь і штучних. Карасем можна зарибнювати кювети вздовж доріг, болота, меліоративні та магістральні канали, окремі ділянки старих річищ, ями, що виникли в кар’єрах цегельних заводів, тощо. Ворогів у карася багато: щуки, окуні, судаки, йоржі, чопи, сомики, соми та інші риби. Ікру та мальків хапають жаби, болотяні черепахи, водяні жуки. Ловлять карасів також чаплі сірі, мартини, річкові та болотяні крячки.
У природних водоймах влітку карась живиться виключно нитчастими водоростями. Часто заривається в них і пасеться цілодобово, особливо, коли вода прогріється до 20 — 25°, що підвищує інтенсивність обміну речовин. У цих природних водоймах за короткий період дає помітний приріст. Тому доцільно зарибнювати карасями стоячі водойми, які протягом вегетаційного періоду зелені від водоростей.
Карась золотистий (Carassius carassius) — риба із родини Коропові.
Царство: |
Тварини (Metazoa) |
Підцарство: |
Справжні багатоклітинні (Eumetazoa) |
Тип: |
Хордові (Chordata) |
Підтип: |
Черепні (Craniata) |
Надклас: |
Щелепні (Gnathostomata) |
Клас: |
Променепері (Actinopterygii) |
Підклас: |
Новопері (Neopterygii) |
Інфраклас: |
Костист іриби (Teleostei) |
Надряд: |
Остаріофізи (Ostariophysi) |
Ряд: |
Коропоподібні (Cypriniformes) |
Родина: |
Коропові (Cyprinidae) |
Підродина: |
Cyprininae |
Рід: |
Карась (Carassius) |
Вид: |
Карась золотистий |
Зовнішність карася дуже добре всім відома, і тому немає потреби описувати її в усіх подробицях. Карась легко відрізняється від всіх інших наших прісноводних риб своїм більш або менш круглим тулубом, сильно сплющеним з боків, хоча він все-таки значно товщі ляща. Слово "карась", як відомо, надається іноді в нарицательном сенсі - і толстого, незграбного людини як раз назвуть цим прізвиськом. Своїм високим, стиснутим тілом і відсутністю вусів карась легко відрізняється від найближчого свого родича - коропа, також як числом і положенням глоткових зубів, яких у нього по 4 з кожного боку і в одному ряду.
Втім, карасі, за прикладом карпов і взагалі всіх риб, які по своїй організації можуть жити при самих різноманітних умовах, мають безліч різновидів, досить відмінних не тільки за кольором і величиною, але і в самій формі. Але всі ці численні вариететы можуть бути віднесені до двох видів або, мабуть, породам - круглого, або звичайного золотистому карасеві, і продолговатому, або срібному.
Головні відмінності між круглим і довгастим карасем видно із самих назв їх. Перший набагато ширше (вишина його становить 2,5 довжини всього тіла), спина у нього піднімається від потилиці крутий дугою; звичайно він буває більш або менш темно-золотистого, іноді червонувато-золотистого кольору. Довгастий карась має більш видовжене тулуб, спина у нього утворює набагато менше опуклу дугу, так що висота його становить близько 1/3 всієї довжини тіла; луска на ньому срібна, але іноді приймає чорнуватий відтінок; хвіст більш вирізаний.
Має коротке, високе, майже округле тіло, вкрите гладенькою лускою. На останніх нерозгалужених променях спинного і анального плавців є близько 30 дрібних зубчиків. Порожнина тіла світла, на відміну від карася сріблястого. Спина темна, боки золотисті, черево жовтувате, плавці сірувато-червоні. Довжина тіла до 50 см, зазвичай до 24 см, живе до 10 — 12 років. Вид стійкий до дефіциту кисню, коливань температури води. Тримається місць з розвинутою водяною рослинністю, з мулистим або піщано-мулистим ґрунтом.
Карася сміливо можна назвати самим ледачим і невибагливим до місця проживання видом риби. Тому саме його досить широко використовують у промислових цілях, надаючи їм умови тихого стоячого водойми. Карась може жити в ямах, трясовинах, де існування багатьох інших видів риб було б неможливим. А все тому що він харчується органічними частками і залишками, шматочками хробаків. На зиму карасі зариваються глибоко в мул і харчуються там. Бували випадки коли водойми промерзали до самого дна або висихали повністю, а він продовжував жити через свою великої стійкості до поганих умов проживання.
Тому зараз важко знайти водойму де б не було карася. Іноді карась потрапляє у водойму на стільки віддалений від цивілізації що людина не могла б «розвести» там рибу, а потрапляють туди вони за часту з пір"я перелітних птахів, які сідають на воду. Незграбний карась не зжився з швидкими і глибокими річками через те, що йому ніде шукати здобич серед каменів, що заповнюють дно річок і в таких водоймах карась стає легкою здобиччю для великих хижих риб. Тому якщо він і попадається в таких місцях, то шукає більш тихі, застійні і темні місця проживання
Карасі мало чутливі до низьких температур води і його можна зустріти прорубавши ополонку в озері або ставу і навіть в криниці. У тісних і глухих місцях проживання карась досягає максимум 1,2 кг, але ближче до півночі Росії в хороших умовах існування він може за якихось 3 роки набирати до 400 г ваги (у звичайних місцях 200 г), він досягаючи максимуму в довжину починає рости в товщину і висоту досягаючи рекордних розмірів. Зростання ж карася залежить безпосередньо від харчування і якщо годувати його регулярно, то вже за 2 роки можна виростити 200 г - го примірника. Жаркими ночами або вечорами ми можемо почути чавкання біля берегів - це карась підпливає ближче до поверхні щоб поласувати очеретами і висовує рот щоб подихати.
Карась хоч і повільний, але дуже стійка риба, тому такі хижаки як щука чи карась беруть відносно рідко на такого живця. Взимку, десь в місцях листопаді та грудні карась заривається в тінисті глибокі ями щоб не замерзнути і не задихнутися від нестачі повітря. Іноді при сильних морозах в озерах і ця риба Може замерзнути остаточно, але що цікаво через години 3 риба може знову ожити. За настанні зими карась зарившись у мул може просидіти там до того часу поки лід повністю не розтане і помутніє вода, тобто практично майже до настання періоду нересту карася. Карась звичайний - теплолюбна риба, живе в основному в стоячих водоймах, невибагливий до якості води. Зростання його залежить від умов середовища. Витривалий до низьких температур. На зимівлю закопується в мул і знаходиться весь час без руху. Статевої зрілості досягає на 2 - 3-му році життя, самці - на рік раніше.
Отже, в першому розділі з’ясували, біологічну характеристику карася золотистого. Одомашнена форма цієї риби є однією з найпоширеніших промислових риб в рибних господарствах помірного поясу.
Потенційні можливості росту у карася досить високі. За сприятливих умов утримання карась може досягати маси від 1,0–1,5 кг на першому році життя до 2–3 кг на другому. Для ставових рибних господарств, розташованих в різних фізико-географічних зонах України, встановлений для товарного карася наступний стандарт за масою: для Полісся — 350–400 г, для Лісостепу — 400–450 г, для Степу — 450–500 г. Для цьоголіток стандарт маси становить — 25–30 г.
Карасі розводять майже у всіх країнах Європи, в Японії, Китаї, Кореї, США тощо. Однак якщо у Східній Європі та Азії коропа цінують за смакові та поживні властивості його м"яса, то в Західній Європі, США, Австралії коропа вважають за сміттєву рибу, і якщо й розводять, то винятково для спортивного рибальства.
2. Особливості розведення об’єкта в природних умовах
Карась золотистий (Carassius carassisd), або циганська риба. Поширений у болотах, малопридатних для життя інших риб, на Закарпатській низовині, в заплавах Дністра, у водоймах, що утворились на місці кар’єрів, у відстійниках промислових вод, стічних каналах, вода яких придатна для життя. Відрізняється від звичайного карася високим і коротким тілом (висота його без хвостового плавця становить 1,5—2 довжини). Забарвлення мідно-руде або червонувато-золотисте, плавці червоні. За способом життя мало відрізняється від сріблястого, але більш теплолюбний, росте повільніше, має нижчу плодючість. Ікру викидає у червні. При температурі води 20° ікра розвивається до личинки за 4—5 днів, а ще через 3—4 дні виходять мальки. 6 східноазіатським елементом у складі фауни Карпат. Живе до 5 років. Має високе тіло, трохи стисле з боків, і товсту спину. Зуби у нього однорідні, луска велика, гладка на дотик. Тіло має забарвлення від мідно-червоного до яскраво-золотистого тонів, від чого карась і отримав назву - золотий.
Черевце у карася світліше спини і боків, у дорослих особин загальна забарвлення темніше. У довжину ця риба досягає 40-45 см, а вагою буває до 5 кг. Але бувають і більші екземпляри. А в невеликих ставках або в місцях з недоліком корму зустрічаються карликові форми карася, довжиною не більше 15 см, масою до 100 г.
В окремих популяціях сріблястого карася спостерігається незвичайне співвідношення статей. Самці або відсутні зовсім, або їх у 4 — 6 разів менше за самиць. В інших популяціях самці та самиці зустрічаються у рівній кількості. При цьому самиці одностатевих популяцій, які мають потрійний набір хромосом, тобто триплоїдні, розмножуються за допомогою самців інших коропових риб (коропа , лина , карася звичайного). При цьому спермій, який потрапляє до яйцеклітини не запліднює її, а лише стимулює подальший розвиток. Внаслідок цього народжуються лише самиці карася, які нічим не відрізняються від материнських організмів. Це не партеногенез, оскільки незапліднена ікра не розвивається та гине. Такий спосіб розмноження називають гіногенезом. Вважається, що триплоїдний карась сріблястий або аборигенний для Європи, або завезений дуже давно. Двостатеві популяції частіше за все диплоїдні, тобто мають нормальний подвійний набір хромосом. Скоріше за все, саме диплоїдний двостатевий карась сріблястий був завезений в другій половині ХХст. з Далекого Сходу і витіснив, шляхом гібридизації, карася звичайного.
2.1. Підготовка нерестових ставів
Для нересту карася використовують коропові нерестові ставки або зимувальні. Заливають ставки водою за добу до посадки в них виробників карася. На 100 м2 площі садять 5-7 самок золотистого карася і 5 самців золотого карася, коропа або сазана. Самців підбирають з текучими молоками.
Якщо ставки бідні рослинністю, то встановлюють штучні гнізда, подібні гнізд для коропа або лина. На 15-18 добу мальків пересаджують у вирощувальні ставки. Методи пересадки і розрахунку такі ж, як і для коропа. Вихід становить 70-75% від посаджених мальків. У зимувальні ставки садять на 1 га до 1 млн. цьоголіток, до 500 тис. дволіток, вихід із зимівлі годовиков становить 80-90%.
Зариблення нагульних ставків в умовах монокультури роблять так само, як і для коропа. На теплових водосховищах ГРЕС срібні карасі досягають маси 1,2-1,8 кг. Це обумовлено тривалістю вегетаційного сезону і у зв"язку з цим подовженням періоду харчування. Температурний режим води в цих водоймах в осінньо-зимовий період знаходиться в межах сприятливих температур для живлення карасів.
Найчастіше всеговиращівают карася в якості додаткової риби в коропових ставках, але іноді займаються і його розведенням в монокультурі. Для цього найбільш підходить щодо швидкозростаючий срібний карась, хоча зустрічається він дещо рідше золотого.
Карася розводити можна в таких ставках, де розведення коропа та інших риб неможливо, так як він невибагливий і не схильний таких захворювань коропа, як краснуха і бранхіомікоз (Бранхіомікоз, інфекційне захворювання ставкових риб, що викликається мікроскопічним грибом). наносить короповим господарствам дуже великої шкоди. Крім того, за якістю свого м"яса карась не поступається Карпу.
Господарства, які займаються розведенням карася, бувають з дворічним і трирічним оборотом. Для цього потрібні такі ж категорії ставків, як і в короповому господарстві.
Виробничі процеси з розведення золотистого карася починаються з підбору виробників. Для цього використовують самок золотистого карася і самців золотого карася, сазана або коропа (як зазначалося раніше, серед золотистого карася часто зустрічаються тільки самки). За розмірами самці коропа, сазана або золотого карася не повинні сильно відрізнятися від самок золотистого карася.
Самок золотистого карася відбирають з найвищим тілом. У них, як показали, спостереження, кількість зябрових тичинок на першій зябрової дужці більше, ніж у більш прогонистостью, а молодь золотистого карася з великою кількістю зябрових тичинок росте краще
До нересту самців і самок містять роздільно. Хоча самки золотистого карася стають статевозрілими в більшості випадків на другому році життя, для розведення краще використовувати риб 3-6-однорічного віку. Кількість самок золотистого карася визначається виходячи з отримання 10-15 тис. мальків від однієї самки.
Нерест золотистого карася проводять в середині або наприкінці червня; при дуже теплій погоді на початку червня. В якості нерестових ставків використовують (враховуючи, що срібний карась нереститься пізніше коропа) коропові нерестовікі після пересадки мальків коропа в вирощувальні ставки або зімовальнікі, в яких карась охоче метає ікру.
Заливають ставки, призначені для нересту золотистого карася, за 1-2 дні до посадки в них виробників. На 100 м2 площі нерестового ставка на ікрометаніе висаджують п"ять самок золотистого карася і п"ять самців золотого карася, коропа або сазана. При цьому самців коропа, сазана або золотого карася вибирають з текучими молоками.
Якщо в нерестових ставках природного субстрату у вигляді зеленої луговий рослинності мало, то встановлюють штучні нерестовища - такі ж, як для коропа або лина.
Викл личинок золотистого карася відбувається на 3-6-й день після нересту (залежно від температури). У нерестових ставках Виклюнувшіхся молодь золотистого карася залишають протягом 15-20 днів. Для поліпшення зростання молоді, як і при розведенні коропа, нерестові ставки удобрюють вносячи в них перед залиттям суміш з торфу, перегною, гашеного вапна, суперфосфату і гноївки. На 1000 м ставка вносять приблизно 100 кг торфу, 300 кг перегною, по 20кг вапна і суперфосфату і 10-15 відер гноївки.
Через 16-20 днів мальків пересаджують у вирощувальні ставки. Методи пересадки і рахунки мальків золотистого карася принципово нічим не відрізняються від методів, зазначених для коропа. Слід лише зазначити, що спускають нерестові ставки повільно. При швидкому спуску ставків значна частина мальків забивається в траву і залишається виловленої.
Розрахунок посадки мальків золотистого карася в вирощувальні ставки роблять за формулою, яка приводилася для коропа. Вихід сеголетков золотистого карася при цьому приймається рівним 70-75% від кількості посаджених мальків, середня маса сеголетков 15 - 25 г, а природна рибопродуктивність - за фактичними даними, отриманим при вирощуванні сеголетков золотистого карася.
Якщо вирощування сеголетков золотистого карася ведеться вперше, то орієнтовно її приймають рівною природної рибопродуктивності по сеголетками коропа або навіть дещо більшою. Контроль за вирощуванням сеголетков золотистого карася в вирощувальних ставках нічим не відрізняється від того, що було вказано для коропа.
Якщо срібний карась зимує в спеціальних зимувальних ставках (таких же, як і короп), то інших риб туди не підсаджують. У таких випадках на 1 га зимувального ставка можна посадити до 1 млн. сеголетков або до 500 тис. двухлетков золотистого карася. За часом пересадка золотистого карася на зимівлю співпадає з пересадкою коропа. Методи і техніка рахунки сеголетков золотистого карася при пересадці в зимувальні ставки нічим не відрізняються від описаних для коропа.
Вихід годовиков золотистого карася після зимівлі становить 80-90% від кількості посаджених сеголетков.
Срібний карась може зимувати і в непроточних вирощувальних ставах з непромерзаючому шаром води не менше 70 см при добре організованій механічної аерації води взимку. У таких випадках на 1 га непромерзаючому частині ставка припустима посадка до 500 тис. сеголетков або 200 тис. двухлетков.
Догляд за ставками і зимуючої в них рибою нічим не відрізняється від описаних для коропа.
Подальше вирощування столового золотистого карася ведеться з дворічним або трирічним оборотом. При цьому виробничі процеси нічим не відрізняються від таких у короповому господарстві.
Розрахунок посадки золотистого карася в нагульні ставки в умовах монокультури ведеться за тією ж формулою, що і для коропа, але з тією лише різницею, що кінцеву масу дворічного золотистого карася приймають Раїной 200-250 г, а трирічного-300-400 м.
Вихід двухлетков з нагульних ставків становить 85-90%, трьохлітка -90-95%. Рибопродуктивність нагульних ставків, у яких вирощують столового золотистого карася, приймають рівною 70-80% від рибопродуктивності по Карпу. За деякими даними, її можна приймати рівною рибопродуктивності по Карпу. Але цього рекомендувати не можна, гак як в таких випадках карась виходить занадто дрібним (двухлетки не більше 150 е, а трилітки близько
200 г).
2.2. Переднерестове утримання плідників
Навесні за температури води +8…+10°С проводять відловлювання рибопосадкового матеріалу у зимувальних ставах, потім їх дезінфікують негашеним або хлорним вапном і використовують для переднерестового утримання маточного поголів’я, але краще мати переднерестові стави площею 0,1–0,2 га, які мають бути мілководними і добре прогріватися. Норма посадки самок 300 екз/га, а самців — 500 екз/га.
Переднерестове утримання триває 30–45 діб, тому цей період має велике значення для плідників, які впродовж зимового утримання втрачають 5–7 % маси тіла, а в останню фазу оогенезу — велику кількість енергетичних матеріалів, що негативно позначається на виживанні личинок, а інколи призводить до загибелі риби. Для запобігання небажаним явищам раціон плідників залежно від температури води має становити 1–3 % загальної маси риби і містити корми, багаті на вуглеводи, а в переднерестовий період до кормової суміші бажано вводити кров забитих тварин, люпин, пророслі ячмінь і пшеницю, соняшникову та арахісову макухи, кормові дріжджі або рибне борошно, пасти із зеленої маси та крейду. Протеїнове співвідношення кормової суміші доводять до 1 : 2–1 : 1.
До залиття нерестових ставів збирають відмерлу рослинність, спалюють, розчищають рибоскидні канави, водоспуски обладнують міліметровою сіткою, а на водоподачі встановлюють рибосміттєві- виловлювачі. Дно ставу дезінфікують негашеним вапном з розрахунку 50–100 г/м2, а дно канави — 80 г/м2. Ложе ставів повинно бути покрите лучною рослинністю, а на новозбудованих його засівають насінням бекманії звичайної, канарника очеретоподібного, лисохвосту лучного, мітлиці болотної, повитиці білої, пирію повзучого, тимофіївки лучної тощо. Вони необхідні як субстрат для приклеювання ікри, збагачення води киснем і сприяння розвитку природної кормової бази.
Стави за 1–2 доби до посадки плідників заливають водою (не нижче від +18°С), пропускаючи її через рибосміттєвловлювачі, які не дають можливості потрапляти в став пуголовкам, хижій та малоцінній рибі. Перед посадкою на нерест плідників упродовж 5–ти хвилин обробляють у сольових ваннах з 5%–м розчином кухонної солі для знищення шкірних і зяберних паразитів коропа, які особливо шкідливі для молоді риб. Після обробки сіллю плідників витримують у проточній воді. Під вечір у підготовлений нерестовий став 0,1 га саджають два гнізда (2 самки і 4 самця), оскільки нерест відбувається вранці впродовж 3–5 год. Плідників після закінчення нересту відсаджують у маточні літні стави на нагул.
2.3. Проведення нересту
Нерестяться карасі на початку літа. Починається нерест при температурі води 15-16 ° С, а в розпал його температура досягне 17-20 ° С і вище. Ікру самки карася відкладають на рослинах. Ікринки жовтого кольору, розміром до 1 мм. Нерест карасів тривалий - з травня по липень
Рис.12. Нерест карася звичайного.
У цих випадках ікра запліднюється спермою інших видів риб, таких як короп і звичайний карась. Встановлено, що у водоймах Україні карасі відкладають три порції ікри і що нерест карася відбувається з проміжками в 10-12 днів. В результаті порційного ікрометання карася розміри його сеголеток коливаються у великих межах.
Плодючість карасів при довжині тіла 19,1 см при першому нересту в середньому становить близько 17, після другого-8,82 тис. ікринок, у самок розміром 24,1 см - відповідно 47,123 і 19,970 тис. ікринок.
Для нересту карася використовують коропові нерестові ставки або зимувальні.
Заливають ставки водою за добу до посадки в них виробників карася. На 100 кв.м площі садять 5-7 самок срібного карася та 5 самців золотого карася, коропа або сазана. Самців підбирають з текучими молоками. Якщо ставки бідні рослинністю, то встановлюють штучні гнізда, подібні гнізд для коропа або лина. На 15-18 добу мальків пересаджують в вирощувальні ставки.
Методи пересадки і розрахунку такі ж, як і для коропа. Вихід становить 70-75% від посаджених мальків. У зимувальні ставки садять на 1 га до 1 млн. сеголеток, до 500 тис. дволіток, вихід із зимівлі годовіков становить 80-90%.
Зариблення нагульних ставків в умовах монокультури роблять так само, як і для коропа. На теплових водосховищах ГРЕС срібні карасі досягають маси 1,2-1,8 кг. Це зумовлено тривалістю вегетаційного сезону і в зв"язку з цим подовженням періоду харчування. Температурний режим води в цих водоймах в осінньо-зимовий період знаходиться в межах сприятливих температур для харчування карасів.
Нерест карася, в залежності від погодних умов, може починатися як у другій половині травня, так і настанням перших чисел червня. Часто вже в середині травня можна помітити не так далеко від берега зграйки пустуючих карася, але така його поведінка нічого доброго рибалці не обіцяє. Так проявляються його гри під час шлюбного періоду, і, як правило, вже в цей час карась перестає харчуватися. Варто відзначити, що в перші дні шлюбних ігор клювання карасів нерідко буває хорошим, але в перебігу дуже нетривалого часу. Чим ближче кінець весни, тим більше ікри і молочка доводиться виношувати карасям, тому в період нересту ловити карася марно.
Починається нерест у карася, як правило, в останній дні травня. Але якщо травень видався холодним, з частими дощами або навіть зливами, нерест карася може «затриматися» аж до першої половини червня. Карась золотистий більш теплолюбний, ніж його сріблястий родич. Нерест у карася сріблястого починається при температурі - не нижче 13 - 15 градусів. Також від температури води залежить і тривалість нересту - чим тепліше вода, тим швидше закінчуються ігри, і тим швидше риба звільняється від ікри і молочка.
Шлюбні ігри завершуються тоді, коли кількість ікри буде максимально можливо. Після цього самці і самки карася збираються в густих заростях рослин, де самки відкладають на гілки рослин першу порцію дрібної жовтуватою ікри. Ікра вимітається в кілька порцій, їх кількість рідко досягає 4-5, але тим не менше, навіть завдяки такій кількості порцій нерест карася затягується до середини липня.
Вихід ікри відбувається, як правило, в ранкові години. Варто відзначити високу плодючість карася - в кожній порції самка вимітає до 150тис. ікринок. Хоч карась и мешкає в стоячих водоймах, и його ікрі не загрожує знесення течією, в озерах и затоках біля його «потомства» достатньо ворогів. Ікрою можуть харчуватися жаби, пуголовки, раки, и ціла маса водяних комах и їх личинок. А в перші дні життя малькам карася загрожує небезпека у вигляді личинок бабок, жуків-плавунців, водяних скорпіонів та інших водяних клопів. Тому більша частина ікри гине, и лише 30-40% карася виживають за перший рік життя. А , надалі життю карася вже практично нічого не загрожує.
Чим ширше водоймище, тим довше в ньому триватиме нерест. Так, у великих озерах і водосховищах нерест карася часто займає цілий місяць. Також, чим ширші і проточні водойми, тим більше в ньому концентрація сріблястого карася. І навпаки, в стоячих, дуже невеликих, озерах, частіше можна зустріти золотистого карася. Це пов"язано з кількістю відповідних місць для нересту. Золотистий карась не переносить проточну воду, і вибирає тихі густі ділянки, в той час, як сріблястий цілком комфортно себе почуває в крупних озерах, затоках і водоймищах. Чисельність сріблястого карася в крупних водоймищах щорічно збільшується, а золотистого, навпаки, скорочується. У шлюбних групах сріблястого карася значно переважають самки, і часто ікра покривається молоками інших коропових риб - коропа, сазана, золотистого карася та ін. . Тому досить часто можна зустріти гібриди.
Карася можна починати ловити з квітня місяця, в холодній воді його клювання досить стабільний, і навіть потихеньку поліпшується. Але з настанням нересту клювання пропаде, і до середини червня про рибалці карася доводиться забувати. Але по закінченні нересту клювання карася відновлюється, і не гасне до перших осінніх похолодань. Ікра у процесі розвитку перебуває у постійній взаємодії із навколишнім середовищем, тому великого значення набуває видовий склад рослинності, на якій безпосередньо проходить її інкубація і від якої в значній мірі залежить гідрохімічний режим.
2.4. Інкубація ікри та догляд за потомством в природних умовах
Заливають ставки водою за добу до посадки в них виробників карася. На 100 кв.м площі садять 5-7 самок срібного карася та 5 самців золотого карася, коропа або сазана. Самців підбирають з текучими молоками. Якщо ставки бідні рослинністю, то встановлюють штучні гнізда, подібні гнізд для коропа або лина. На 15-18 добу мальків пересаджують в вирощувальні ставки.
Методи пересадки і розрахунку такі ж, як і для коропа. Вихід становить 70-75% від посаджених мальків. У зимувальні ставки садять на 1 га до 1 млн. сеголеток, до 500 тис. дволіток, вихід із зимівлі годовіков становить 80-90%.
Зариблення нагульних ставків в умовах монокультури роблять так само, як і для коропа. На теплових водосховищах ГРЕС срібні карасі досягають маси 1,2-1,8 кг. Це зумовлено тривалістю вегетаційного сезону і в зв"язку з цим подовженням періоду харчування. Температурний режим води в цих водоймах в осінньо-зимовий період знаходиться в межах сприятливих температур для харчування карасів.
Нерест карася, в залежності від погодних умов, може починатися як у другій половині травня, так і настанням перших чисел червня. Часто вже в середині травня можна помітити не так далеко від берега зграйки пустуючих карася, але така його поведінка нічого доброго рибалці не обіцяє. Так проявляються його гри під час шлюбного періоду, і, як правило, вже в цей час карась перестає харчуватися. Варто відзначити, що в перші дні шлюбних ігор клювання карасів нерідко буває хорошим, але в перебігу дуже нетривалого часу. Чим ближче кінець весни, тим більше ікри і молочка доводиться виношувати карасям, тому в період нересту ловити карася марно.
Починається нерест у карася, як правило, в останній дні травня. Але якщо травень видався холодним, з частими дощами або навіть зливами, нерест карася може «затриматися» аж до першої половини червня. Карась золотистий більш теплолюбний, ніж його сріблястий родич. Нерест у карася сріблястого починається при температурі - не нижче 13 - 15 градусів. Також від температури води залежить і тривалість нересту - чим тепліше вода, тим швидше закінчуються ігри, і тим швидше риба звільняється від ікри і молочка.
Отже, у другому розділі ми дізналися ,що карась золотистий має тіло коротке, високе, з боків, покрите золотистою лускою, рот кінцевий, без вусиків, очеревина не пігментована. Останні негілясті промені спинного й анального плавців у вигляді колючки ,по задньому краю з дрібними зазубринками. У бічній лінії 32-36 лусок. Зябрових тичинок 23-35,частіше 26-31. Хребців 30-34. Довжина тіла 46 см,маса до 4 кг.Живиться личинками хіронамід (мотиль), ракоподібними, личинками та водних комах, дрібними молюсками червяками, водоростями. Статевозрілості на стає на 4-5 році життя. Нерест порційний ,відбувається у травні-червні при температурі води не нижче +17…+18 градусів. Ікрометання відбувається у 3-4 прийоми з перервами на кілька днів.Типовий фітофіл ікра.
3. Особливості розведення досліджуваного виду риби в заводських умовах
Карася сміливо можна назвати самим ледачим і невибагливим до місця проживання видом риби. Тому саме його досить широко використовують у промислових цілях, надаючи їм умови тихого стоячого водойми. Карась може жити в ямах, трясовинах, де існування багатьох інших видів риб було б неможливим. А все тому що він харчується органічними частками і залишками, шматочками хробаків. На зиму карасі зариваються глибоко в мул і харчуються там. Бували випадки коли водойми промерзали до самого дна або висихали повністю, а він продовжував жити через свою великої стійкості до поганих умов проживання. Карась така витривала і настільки поширена риба, що про розведенні його не варто і говорити. Його немає тільки недавно викопаних ставках або там, де він не може витримати боротьби за існування з іншими видами. У невеликих і неглибоких непроточних ставках може жити тільки карась, так як лінії, а тим більше карпи, рано чи пізно в них задихаються взимку. Однак і для карасів ополонці необхідні, так як не всі встигають зариватися в мул; особливо багато гине дрібниці. При великій кількості ставків і хорошому лові карасі можуть служити досить великої статтею доходу. В таких місцевостях, де немає ні своїх карпів, ні привізних сазанів, розведення карасів може бути навіть вигідніше, ніж розведення коропів. Карась належить до досить цінних риб ,але він не зустрічається у великій кількості ,як інші коропові та немає промислового значення ,здебільшого споживається на місці ,має обмежений збут і майже ніде незаготовляється запас або солінням, копченям.
Взагалі карась може водитися у всякій воді, і якщо іноді буває рідкий у річках і декількох озерах, то це, звичайно, всього більш залежить від того, що він при першому зручному випадку намагається піти в більш спокійні і тінисті води. Товсте, незграбне тіло його не може впоратися і з досить повільним перебігом, а при піщаному або кам"янистому дні йому ніде добувати собі їжу і ніде ховатися від хижих риб, які, звичайно, користуються його неповороткістю і незабаром вкінець винищують як його, так і його ікру і молодь. Доказом того, що карась зовсім не боїться холодної води, може служити те, що він нерідко, особливо в уральських водах, зустрічається і в джерельних ямах - обставина, помічене ще покійним Аксакових.
У невеликих басейнах, особливо поблизу від житла, карасі рідко досягають 1-1,2 кг ваги, але при сприятливих умовах, особливо на півночі, вони мають незрівнянно більші розміри, і тоді вже ростуть виключно в товщину або височінь Його досить широко використовують у промислових цілях, надаючи їм умови тихого стоячого водойми. Карась може жити в ямах, трясовинах, де існування багатьох інших видів риб було б неможливим. А все тому що він харчується органічними частками і залишками, шматочками хробаків. . Звичайно рибалки кажуть, що карась до осені виростає не більше як у "гріш старий", а робиться здатним до розмноження на третьому році й у дуже рідких випадках досягає ваги 400 г раніше чотирьох, навіть п"яти років. Велика частина трьохлітніх ікряних карасів, як відомо, звичайно буває значно менше 200 р. Нормальна величина двухлітнього карася 4 см, але за багатого їжі, якщо кидати карасям корм, карасі ніби на другому році (імовірно, на 2 роки) досягають 300 р.
Без всякого сумніву, зростання карася, як і всякої інший риби, залежить головним чином від кількості їжі, а так як він харчується виключно рослинними речовинами, то зрозуміло, чому в басейнах з піщаним дном, позбавлених водяних трав, він росте дуже повільно. При надмірній кількості карасів приріст їх також зменшується, але іноді уповільнення в зростанні відбувається від зовсім інших причин. Ймовірно, дуже багатьом траплялося бачити карасів, як би покритих кривавими плямами. При уважному дослідженні виявиться, що плями ці виробляються невеликими круглими рачками, які мають, проте, досить віддалене подібність з останніми. Ці паразитні рачки називаються карповдами (Argulus), так як чи не найчастіше трапляються на коропів, іноді зустрічаються у безлічі в стоячих водах і впиваються в покриви цих риб в такій кількості, що іноді служать причиною їх смерті. У деяких випадках раптовий мор карасів залежить виключно від надзвичайного кількості карпоїдів. Варто тільки взяти живого карася і пустити разом з ним в яку-небудь посуд штук 10-20 Argulus, як останні жваво налипають на нього, в одну хвилину, "немов собаки", відгризають хвіст і пір"я, риба втрачає рівновагу, спливає і робиться остаточної здобиччю цих хижаків, так що на напівмертвих карасів можна знайти більше 100 впившихся карпоїдів, які після смерті негайно покидають свою жертву. Нерідко причиною уповільнення зростання карасів бувають також стрічкові глисти; іноді в нутрощах можна знайти кілька штук, але ці внутрішні паразити все-таки зустрічаються у карасів рідше, ніж у багатьох інших риб. Такі глистові, іноді й великі карасі дуже часто бувають зовсім позбавлені ікри. Молоді карасики у величезній кількості винищуються багатьма водяними комахами, особливо плавунцями і водяними скорпіонами.
3.1. Відбір та підготовка плідників
Успіх селекції залежить від правильності оцінки риб при відборі їх для відтворення. Потомство відібраної риби повинні повторити показники батьків чи переважати їх. Таким чином, відбір є рушійною силою поліпшення спадкових якостей тварин. Ефективність відбору визначається величиною мінливості, спадковості та інтенсивності відбору. При малій мінливості селекціонер може просто не знайти у стаді особин, які б відповідали його вимогам. Дуже значна мінливість також небажана, оскільки, проявляючись у кожному наступному поколінні, зумовляє підвищену величину регресії, тобто повернення до середніх показників популяції у потомстві тварин, які були попередньо відібрані за тією чи іншою бажаною ознакою. Чим вища спадковість, тим ймовірніший прогноз генотипу племінної риби при відборі. В залежності від способу оцінки відібраних особин розрізняють два основних методи відбору: масовий та індивідуальний.
Масовий відбір – є основним методом селекції риб. При цьому оцінку і відбір здійснюють за масою тіла, ектер’єром та іншими ознаками, тобто їх фенотипом, передбачаючи, що “добрі” фенотипи мають і “добрі” генотипи. На плем’я залишають особин, які найповніше задовольняють бажаний тип, а інших вибраковують. Ознаки при відборі можуть бути найрізноманітнішими, а їх вибір залежить від мети селекції.
Індивідуальний відбір – ґрунтується на оцінці фенотипу найближчих родичів. Опосередковане значення фенотипу родичів відібраної особини дає можливість визначити її генетичну цінність і тому відбір індивідуальний називають за генотипом.
При відборі самок для відтворення слід керуватись такими ознаками черевце помітно збільшене, ділянка тулуба між грудними і спинними плавцями, мілка, без жирових відкладень; зовнішні поверхні тіла покриті слизом. При відборі самців для відтворення слід керуватись такими ознаками: черевце помітно вужче від спинної частини; ділянка тулубат між грудними і спинними плавцями щільна, товста, тіло тверде й м"ясисте зовнішня частина зябрової кришки, спинні і черевні плавці мають шлюбний наряд (горбки) чи шорсткість, при м"якому натисканні витікає сперма, статевий отвір вузький, блідий. Плідників із незадовільно вираженими вторинним статевими ознаками вибраковують, використання їх у роботі по заводську відтворенню недоцільне.
Для запобігання довільному нересту неприпустима у переднерестових ставах наявність нерестових субстратів, свіжозалитої наземної рослинності, а також спільне утримання самців і самок. Дотримання цих умов повністю не гарантує від передчасного викидання ікри. Неодноразово в процесі витримування плідників спостерігались випадки довільного нересту самок при температурі води +18°С, коли були відсутні самці і не було нерестових субстратів. Для уникнення такого явища доцільно знижувати у переднерестових ставах рівень води на 20–25 см протягом доби з наступним його підняттям, це ефективно запобігає передчасному викиду ікри.
Бонітуванням і розсаджуванням плідників (самців і самок) передбачають створення двох груп серед особин різних статей: 1 група – плідники з яскраво вираженими вторинними статевими ознаками, найбільш підготовлені до нересту; 2 група – плідники з вираженими вторинними статевими ознаками, менше підготовлені до нересту. Для заводського розведення використовують у першу чергу матеріал 1 групи, а потім 2 групи, який до того часу, пробувши значно більший термін в переднерестових ставах ніж представники 1 групи, як правило, дозріває і дає добрі результати при відтворенні.
Таблиця
Показники утримування плідників до і після гіпофізарних ін"єкцій
Показники |
Норма |
|
Утримування плідників у місткостях до і після гіпофізарних ін"єкцій |
||
Співвідношення плідників (самки:самці), шт. |
1:0,6 |
|
Ємкість для утримання плідників перед одержанням статевих продуктів, м: |
довжина |
4,0 |
ширина |
0,6 |
|
глибина води |
0,6 |
|
Тривалість, хв.: |
наповнення |
30 |
спускання |
15 |
|
Щільність посадки залежно від розміру плідників, шт/м |
3-5 |
|
Витрати води, на 100 кг маси, л/с |
3,0 |
|
Температура води, °С |
у період ін"єкції |
18-20 |
при інкубації ікри |
20-22 |
|
Вміст кисню при витримуванні плідників, мг/л |
не менше 6 |
|
Витрати гіпофізів на кг маси, мг/кг |
Самок |
3-4 |
Самців |
2 |
|
Витрати знеклеюючих речовин, г/л: |
110 |
|
Витрати медикаментозного препаратів , г/м3 |
0,5 |
|
Дозрівання самок після гіпофізарної ін"єкції, % |
85 |
|
Робоча плодючість самок за виходом ікри, тис.шт. |
300-500 |
3.2.Інкубація ікри та догляд за потомством
Для інкубації ікри та витримування вільних ембріонів рослиноїдних риб використовують апарати системи «ВНИИПРХ», місткістю 50 л, 100 л, 200 л; а також ІВЛ — 2, «Амур». У кожний інкубаційний апарат поміщають ікру від однієї самки. У процесі інкубації ікри вирішальне значення мають температурний та кисневий режими. Ембріогенез у рослиноїдних риб проходить швидко і, залежно від температури води, закінчується через 18-34 години. За температури води 23-25 °С він триває 24-30 годин. Масовий викльов ембріонів за нормальних температурних та інших умов відбувається, як правило, за 1-3 години. Витримування вільних ембріонів проводиться до 3-4 діб у апаратах ІВЛ — 2 (до 2-3 млн. екз.), «Амур» (до 4 млн. екз.) або у спеціально обладнаних апаратах системи «ВНИИПРХ» з надставками. Використовують для цієї мети також стандартні (4,5 х 0,7 х 0,5 м) пластикові лотоки, обладнані на водоподачі та водоскиді фільтрами з капронового сита № 35-70 та №18-25. Рівень води в них під час «залягання» личинок складає 4-5 см, пізніше — 10-12 см. У одному такому лотку витримують до 2 млн. екз. вільних ембріонів. Вихід 3-4 — добових личинок від заплідненої ікри повинен бути не нижчим за 50%. Для зариблення вирощувальних ставів рекомендується використовувати молодь до 25-30 мг і більше. Технологія підрощування личинок до життєздатних стадій суттєво не відрізняється від такої технології для коропа.
Для інкубації ікри риб використовують інкубаційні апарати різних конструкцій: Апарати Вейса, системи ВНДІСРГ, ІВЛ, «Дніпро» та інші.
Апарат Вейса місткістю 8 – 10 л. Цей апарат виконаний у вигляді посуди яка звужується донизу, тобто вигляд пляшки без дна. Висота апарата 50 см, діаметр верхнього отвору 20см, нижнього – 8 см. Верхній край посуду обтягнутий обручем з оцинкованого заліза або пластмаси. Нижній отвір апарата закрито пробкою із закрученою по центру металевою трубкою діаметром 10 – 15 мм, зовнішній кінець якої з’єднаний із гумовим шлангом, по якому в апарат подається вода із водопровідного крана. Потоком води ікра піднімається вгору. На деякій відстані струмінь води втрачає швидкість, і ікра опускається вниз доти, поки знову не буде підхоплена водяним струменем. Таким чином, протягом всього періоду інкубації ікра перебуває в безперервному русі, кожна ікринка добре промивається водою і не злипається з іншими ікринками. Витрати води в апаратах становлять 3 – 4 л/хв.
Вихід ікри відбувається, як правило, в ранкові години. Варто відзначити високу плодючість карася - в кожній порції самка вимітає до 150тис. ікринок. Хоч карась и мешкає в стоячих водоймах, и його ікрі не загрожує знесення течією, в озерах и затоках біля його «потомства» достатньо ворогів. Ікрою можуть харчуватися жаби, пуголовки, раки, и ціла маса водяних комах и їх личинок. А в перші дні життя малькам карася загрожує небезпека у вигляді личинок бабок, жуків-плавунців, водяних скорпіонів та інших водяних клопів. Тому більша частина ікри гине, и лише 30-40% карася виживають за перший рік життя. А , надалі життю карася вже практично нічого не загрожує.
Турбота про потомство у більшості риб виявляється в основному у виборі місць для відкладання ікри. У риб, що відкладають невелику кількість ікринок, самці роблять гнізда на дні водойми з кусочків водоростей (триголкова колючка) або з пухирців повітря (макроподи) і охороняють запліднену ікру і личинок, що вийшли з неї; самці африканської прісноводної риби тиляпії виношують ікру в рото-глотковій порожнині, в якій у разі небезпеки ховаються навіть мальки. Інстинкт «турботи» діє тільки доти, поки личинки безпомічні, а в батьків не виділяється травний сік.
У деяких риб, наприклад, у гуппі, мечоносців, запліднені ікринки затримуються в яйцепроводах самок, і тому личинки, що розвиваються з них, вийшовши у воду, здатні до самостійного життя.
Отже, в третьому розділі дослідили собливості розведення досліджуваного виду риби в заводських умовах. Заводський спосіб у карасівництві дає змогу відмовитись від високої вартості нерестових ставів, скоротити площі літньо- і зимовоматочних ставів за рахунок більш раціонального використання самців. При цьому практично реалізується можливість дійового управління процесами, пов"язаними з підготовкою плідників, одержання статевих продуктів, штучним осіменіиням і інкубашєю ікри, одержанням личинок, що досить вагомо в селекційио- племенній роботі. Впровадження ефективної системи терморегуляції дає можливість збільшити тривалість вегетації на один місяць за рахунок раннього одержанням потомства, шо забезпечує суттєве збільшення рибопродуктивності вирощувальних ставів, сприяє поліпшенню якості рибопосадкового матеріалу і в решті-решт різко поліпшує рибницько-економічні показними при виробництві товарної риби.
Технологія заводського методу розведення карася передбачає необхідність витримування плідників протягом 4–5 діб в діапазоні оптимальних нерестових температур при інших відповідних фізико-хімічних параметрах середовища. Природне дозрівання в діапазоні оптимальних температур дає змогу досить ефективно застосовувати однаразове ін"єктування з розрахунку 2,0 мг сухої речовини гіпофіза на 1 кг маси самки. У ряді випадків при форсуванні процесів дозрівання шляхом штучного підвищення температури води краші результати дає дворазове ін"єктування: попередня ін"єкція 0,3 мг, а через 12–24 год. вирішальна – 2,0 мг сухої речовини гіпофіза на 1 кг маси самки Самці менш вибагливі до дозування гіпофіза і нормально дозрівають при одноразовому ін"єктуванні половинною дозою самок. Після ін"єктування самців і самок розміщують в окремі лотки чи садки, забезпечують постійну проточність, де залежно від температури термін дозрі вання може бути різним.
Висновки
У даній курсовій роботі ми розглянули представника карася золотистого(Carassius carassius). . Розглянули його біологію, фізико-географічне поширення та інші важливі ознаки.
Карась, безперечно, найбільш невибаглива риба. Ця обставина надає йому досить велике промислове значення в місцевостях, багатих стоячими водами, які складають головне місцеперебування цього виду. Карась живе в більш або менш значній кількості не лише у всіх озерах, ставках; але часто трапляється і в напівпідземних озерах, майже зовсім затягнутих трясовиною, і в невеликих ямах, де абсолютно немислиме життя якої-небудь іншої риби. Можна навіть позитивно сказати, що чим гірше властивості води жилого ними басейну, ніж ставок або озеро, тим карасі чисельнішою і швидше розвиваються.. Добувають їжу, що складається виключно з органічних залишків і частинок, також дрібних черв"яків, а на зиму абсолютно зариваються в цей мул і залишаються живими навіть тоді, коли в жорстокі безсніжні зими дрібні стоячі води вимерзають до самого дна. Бували приклади, що карасів викопували живими з мулу абсолютно висохлого ставка, з глибини 70 див. Золоті карасі взагалі значно витривалішими срібних. Звідси зрозуміло, чому в даний час рідко зустрінеш хоча б самий незначний ставок або озерце, в яких би не було розведених або випадково потрапили карасів.
Об’єктом вивчення курсової роботи є карась золотистий Carassius carassius.
Актуальність теми полягає, в тому що, що карась звичайний є цінний за смаковими якостями, але малодоступний для промислу. В Україні у деяких водоймах звичайний, в інших — поодинокий, в багатьох зник через зникнення типових біотопів внаслідок зміни гідрологічного, хімічного, біологічного режиму водойм, спричиненої гідротехнічними будівництвом. У багатьох водоймах витіснений диплоїдною формою карася сріблястого.
В першому розділі з’ясували, біологічну характеристику карася золотистого. Потенційні можливості росту у карася досить високі. За сприятливих умов утримання карась може досягати маси від 1,0–1,5 кг на першому році життя до 2–3 кг на другому. Для ставових рибних господарств, розташованих в різних фізико-географічних зонах України, встановлений для товарного карася наступний стандарт за масою: для Полісся — 350–400 г, для Лісостепу — 400–450 г, для Степу — 450–500 г. Для цьоголіток стандарт маси становить — 25–30 г.
Карасі розводять майже у всіх країнах Європи, в Японії, Китаї, Кореї, США тощо. Однак якщо у Східній Європі та Азії коропа цінують за смакові та поживні властивості його м"яса, то в Західній Європі, США, Австралії коропа вважають за сміттєву рибу, і якщо й розводять, то винятково для спортивного рибальства.
В другому розділі дослідили особливості розведення об’єкта в природних умовах. Карась – це мирна риба, тому конкуренцію в харчуванні йому можуть скласти тільки травоїдні риби.У більшості випадків карася вирощують при дворічному обороті.
При нормальних умовах і при правильному харчуванні риби, до жовтня її маса досягне 350–500г. Якщо риба не досягла товарної наважки в 350–500 г або є бажання виростити рибу більшої маси, то вона залишається на наступний рік. Маса риби третього року вирощування повинна становити від 700 г і вище.
Нерест карася, як правило, проходить в ранкові години. Необхідно стежити, щоб під час нересту ніхто не ходив по греблі, заборонити проїзд кінного та автомобільну або будь-якого іншого транспорту.
Підготовлені нерестові стави за 1–2 дні до посадки плілників заливають водою. Відбирають плідників і готують їх для посадки на нерест. При досягненні температури води +17…+18°С відібраних плідників переносять в нерестові ставки гніздами (одна самка й два самці). Перед посадкою на нерест їх обробляють 5%–м сольовим або аміачним розчином протягом 5–7 хв з метою знищення макропаразітов.
Нерест у карася відбувається бурхливо, супроводжується сплесками і закінчується в той же день. Відкладена самкою ікра тут же запліднюється молоками самця. Показником нересту служить прилипша до рослин ікра. На другий день після нересту плідників виловлюють і пересаджують в літні маткові ставки. Тривалість розвитку заплідненої ікри карася до виходу личинок (інкубаційний період) залежить, впершу чергу, від температурних умов. Так, при температурі води +20°С ікра розвивається протягом 3–х діб, а при +15°С –5 діб.
В третьому розділі дослідили собливості розведення досліджуваного виду риби в заводських умовах. Заводський спосіб у карасівництві дає змогу відмовитись від високої вартості нерестових ставів, скоротити площі літньо- і зимовоматочних ставів за рахунок більш раціонального використання самців. При цьому практично реалізується можливість дійового управління процесами, пов"язаними з підготовкою плідників, одержання статевих продуктів, штучним осіменіиням і інкубашєю ікри, одержанням личинок, що досить вагомо в селекційио- племенній роботі. Впровадження ефективної системи терморегуляції дає можливість збільшити тривалість вегетації на один місяць за рахунок раннього одержанням потомства, шо забезпечує суттєве збільшення рибопродуктивності вирощувальних ставів, сприяє поліпшенню якості рибопосадкового матеріалу і в решті-решт різко поліпшує рибницько-економічні показними при виробництві товарної риби.
Технологія заводського методу розведення карася передбачає необхідність витримування плідників протягом 4–5 діб в діапазоні оптимальних нерестових температур при інших відповідних фізико-хімічних параметрах середовища. Природне дозрівання в діапазоні оптимальних температур дає змогу досить ефективно застосовувати однаразове ін"єктування з розрахунку 2,0 мг сухої речовини гіпофіза на 1 кг маси самки. У ряді випадків при форсуванні процесів дозрівання шляхом штучного підвищення температури води краші результати дає дворазове ін"єктування: попередня ін"єкція 0,3 мг, а через 12–24 год. вирішальна – 2,0 мг сухої речовини гіпофіза на 1 кг маси самки Самці менш вибагливі до дозування гіпофіза і нормально дозрівають при одноразовому ін"єктуванні половинною дозою самок. Після ін"єктування самців і самок розміщують в окремі лотки чи садки, забезпечують постійну проточність, де залежно від температури термін дозрі вання може бути різним.
Список використаної літератури:
1. Шерман І. М., Гринжевський М. В., Грициняк І. І. Розведення і селекція риб. – Рівне: УДУВГП, 2002. – 246 с.: іл. 38.
2. Мовчан Ю. В. До характеристики різноманіття іхтіофауни прісноводних водойм України (таксономічний склад, розподіл по річковим басейнам, сучасний стан) // Збірник праць Зоологічного музею. – 2005. –№ 37. – С. 70-82.
3. Мельник О.П.,Костюк В.В.,Шевченко П.Г. Анатомія риб: Підручник/ Під ред. Мельника - К.: Центр учбової літератури,2008р. - 624 с.
4. Червона Книга України
5. Мовчан Ю. В. Риби України. – Київ: Золоті ворота, 2011. – 444 с.
6. Марценюк Н. О., Гринжевський М. В. Вирощування риби в малих водоймах. – К.: Фірма “ІНКОС”, 2008. – 208 С.
7. М. В. Гринжевський, А. І. Андрющенко, О. М. Третяк, І. І. Грициняк. Основи фермерського рибного господарства / ред.: М. В.Гринжевський. - К. : Світ, 2000. - 340 c. - Библиогр.: 17 назв. - укp.
8. www.museumkiev.org/zoology/catalog/zz_40
9. uk.wikipedia.org/wiki/Коропові
10. sg.dt-kt.net/books/book-8/chapter-573
11. www.slideshare.net/Riyigor/ss-6749783
12. www.hunt-fish.com.ua/article.htm?ident=4e406f0f1c7842d
13. vseslova.com.ua/word/Іхтіологія-42092u
14. www.zoometod.ru