курсової роботи: Ознайомлення учнів загальноосвітніх навчальних закладів з ткацтвом.

Текст:

Хмельницький національний університет

Кафедра теорії та методики трудового і професійного навчання

Курсова робота

з декоративно-прикладного мистецтва

на тему: Ознайомлення учнів загальноосвітніх навчальних закладів з ткацтвом

Студентки 1 курсу ТОзc-15-2 групи

напряму підготовки: педагогічна освіта

спеціальності: технологічна освіта

Шкрумеляк В.Я.

Керівник: к. пед., доц. Андрощук І.П.

Національна шкала

Кількість балів: ____ Оцінка ECTS ____

Члени комісії: ______ __________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

______ __________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

______ __________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

м. Хмельницький- 2016 рік

Анотація

Тема курсової роботи: Ознайомлення учнів загальноосвітніх навчальних закладів з ткацтвом.

Розробила ст. гр. ТОз-15-2 Шкрумеляк Вікторія Ярославівна

Керівник к. пед. н., доц. Андрощук Ігор Петрович

Обсяг курсової сторінок, графічної частини –сторінка.

Курсова робота складається з вступу, двох розділів основної частини, висновків, додатків.

Розглянуто ткацтво як вид декоративно-прикладного мистецтвата рівень інформованості учнів загальноосвітніх навчальних закладів про неї. Систематизовано види ткацтва та матеріали для його виготовлення. Визначено стан розвитку ткацтва на Україні. Проаналізовано зміст шкільних підручників в контексті ознайомлення з тканням та розроблено альбом зразків виробів в техніці ткацтво.

________________ __________________

підпис автора дата виконання роботи

ЗМІСТ

Вступ

1. Ткацтво як вид декоративно-прикладного мистецтва

1.1 Виникнення та розвиток ткання.

1.2 Техніки виконання ткання та їх регіональні особливості.

1.3 Стан розвитку ткацтва в Україні.

2. Роль і місце ткацтва в становленні особистості учня

2.1 Аналіз шкільних програм і підручників в контексті ознайомлення учнів з тканням.

2.2Альбом зразків ткацтва.

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Людина живе в оточенні краси і різнобарвності, витонченості форм природи, уміє бачити красу в навколишньому світі і сама творить предмети краси. Мистецтво творити, оздоблювати ужиткові вироби з’явилось і удосконалювалось з часу появи людства на землі. Уміння прикрашати своє оточення розвивалось у взаємозв’язку з потребами людини: створити житло своє естетичнішим, оздобити посуд, одяг, різні побутові речі. Це мистецтво поступово набувало своїх регіональних особливостей, входило в національну культуру, звичаї народу.

Народне декоративно прикладне мистецтво втілю в собі талант народу, його мудрість, розуміння краси і добра, його життєствердне світобачення. Воно нерозривно поєднане з магічно-обрядовою і господарською діяльністю людини. Між звичайними побутовими творами з дерева, глини, каменю і творами предметами народного мистецтва не існує чіткої межі. Якщо народний майстер свідомо і цілеспрямовано посилює художню виразність форми, конструкції і цілісності орнаментальних структур, то такий виріб сприймається емоційно-чуттєво, стає не лише предметом, а твором мистецтва. Ремеслом називають дрібне, ручне виготовлення готових виробів при відсутності поділу праці.

Народне декоративно-прикладне мистецтво України розвивалось в двох основних формах: домашнє художнє ремесло і організовані художні промисли пов’язані з ринком. Ці форми йшли паралельно між собою і взаємозбагачуючись, хоч кожна історична епоха вносила сувої зміни. Природні багатства України, вигідне географічне і торгівельне положення сприяли розвитку домашніх ремесел та організованих художніх промислів.

Народне мистецтво не піддається моді, як буває у професійному, не залежить від неї, воно більш традиційне, ним повністю управляються незмінні закони краси душі народу. Майстри самодіяльної художньої творчості працюють не за законами художньої творчості, а в силу своїх обдарувань, власного світосприйняття.

Декоративна галузь складається із видів технік: поліхромії (ткацтво, вишивка, батік, вибійка, бісер, писанкарство, розпис), монохромії (інкрустація, випалювання, гравіювання), ажурно-силуетної (кування, метал, мереживо, витинанки), пластичної (різьблення, писання, карбування).

Ткацтво - один із традиційних видів творчості, невід’ємна частина сучасної культури української народу.

Самим високим видом мистецтва, самим талановитим, самим геніальним є народне мистецтво, тобто те, що закарбоване народом, що народом збережене, що народ проніс крізь століття.

Народ все одно, що золотошукач, він відбирає і несе, шліфуючи протягом багатьох десятиріч, тільки найцінніше, найгеніальніше.

Ткацтво належить до найдавнішого ремесла. Ткацтво – це виготовленнярізноманітних килимових тканин, виробів, що сполучають в собі всілякі технічні виконання, як і багатство художніх форм. Килими і килимові вироби широко застосовуються для побутових потреб і прикрашання житлових та громадських інтер’єрів. В інтер’єрі житла ткацтву і тканинам і тканинним виробам належить провідна роль. Крім утилітарного, практичного значення їх декоративні властивості створюють своєрідність інтер’єру, є свого роду етнічними символами.

У народному мистецтві закладені зародки великої творчої свободи, фантазії, людяності і добра. Здобуття національного мистецтва віддзеркалює історичне минуле нашого народу, його вікове прагнення до волі, розкривають його душу. Засоби, якими користувались письменники, поети, художники, музиканти були близькі і зрозумілі нам, століттями викарбовувались, ставали більш могутніми.

В даний час в світі створена безліч методик і програм, повчальних різним видам декоративного мистецтва, так само розроблені дидактичні рекомендації до провидіння цих занять. Але все таки велика кількість питань залишається не розкритих, вони вимагають детальнішого вивчення.

У педагогічній науці, з практичного боку, існує багато питань, основні серед них пов"язані з пошуком ефективній методиці формування у школярів загального прийому при виконанні виробів в техніці ткацтва. Вирішенням цих питань і обумовлена актуальність теми роботи. Одним виглядом вдосконалення методик трудового навчання є дослідження по виявленню структури знань і умінь, пов"язаних з ними дій.

Мета дослідження: Розробити ефективні методи, вживані в процесі навчання ткацтву на заняттях. Створити ефективніші засоби навчання учнів, що вчаться.

Об"єкт дослідження: Процес формування знань і умінь,учнів, що вчаться, по декоративно прикладному мистецтву в ході гурткових занять по ткацтву.

Предмет дослідження: Вміст і методика навчання учнів, що вчаться, техніці ткацтва в процесі гурткової роботи.

Виходячи з мети та теми курсової роботи, нами було сформульовані наступні завдання:

1. Вивчити і узагальнити досвід з поставленої проблеми дослідження на основі бібліографічного аналізу.

2. Досліджувати шляхи і засоби вирішення проблеми дослідження.

3. Розробити механізм дослідження якості навчання.

4. Виробити статистичну обробку отриманих результатів дослідження.

5. Випробовувати різні навчальні посібники, системи засобів завдання.

6. Розробити альбом зразків по декоративно прикладному мистецтву в техніці ткання.

1. Ткацтво як вид декоративно-прикладного мистецтва

1.1 Виникнення та розвиток ткання.

Цивілізація на протязі віків розвивалась і збагачувалась завдяки обміну і контактам між народами. Зміст кожного мистецького твору відповідав історичній необхідності, форма ж –сучасності. Традиція, як невід’ємний чинник культури народу, надає мистецькому твору святковості і шани. У кожній роботі закладено індивідуальне, неповторне мистецьке кредо.

Мистецтво ткацтва, як свідчать археологічні матеріали, має багатовікову історію розвитку. Воно, як і мистецтво прядіння народилось і поширилось на найранніших етапах ери утвердження виробничого господарства, у епоху неоліту, а особливо поліметалічну епоху. Про це свідчать багаточисельні знахідки пряслиць з кераміки, каміння, кісток. По формі вони нагадували

диски з отвором. Нерідко пряслицями служили висвердлені і обточені уламки кераміки.

Точні дані про конструкцію ткацьких верстатів того часу відсутні. Але є припущення, що вони були приблизно такими ж , як ткацькі верстати, відомі з епохи зародження цивілізації. Так, відомо, наприклад, зображення горизонтального єгипетського станка, додинастичних часів.

Першим матеріалом для тканння давні люди використовували рослинні волокна. Стародавнім матеріалом для виготовлення матерії були волокна луба, дерева і льону (Єгипет, Південно-Середземноморські землі).

Вовняна нитка почала використовуватись значно пізніше, тільки в поліметалічну епоху, а ще пізніше – шовк та бавовна. Були зроблені знахідки кістяних при виробництві.

Найстародавніші знахідки тканин, у дуже поганому стані, відносяться до часу енеоліту. Так, наприклад, погано зберігся фрагмент тканини з Ієрихона, який датується границею ІV і ІІІ тисячоліття до нашої ери. Його аналіз показує, що мистецтво прядіння і ткацтво досягло в ті часи великого розвитку. Це зумовлено потребами людей в тканинах і одязі.

Археологами знайдені ручні веретена, на яких пряли льон, вовну, коноплі. Для посилення обертання веретена, на нього насаджували кам’яні або глиняні кружальця - пряслиці, оздоблені орнаментом.

У період Трипілля були відомі різні текстильні техніки: в"язання, плетіння, ткання.

Прядіння і ткацтво зазнало піднесення в період поширення та розвитку скіфської культури (VІІ – ІІІ ст. до н.е.). З матеріалів курганів Чортомлин, Куль-Оба, та ін. Відомо, що скіфи займались ткацьким ремеслом. У багатьох жінок веретена були грецького типу з кістяним набором, у бідних - дерев’янні з глиняним або свинцевим прялом – важком.

Цікаву знахідку зробили археологи у с.Жванець біля Кам’янець-подільського. Це ділянка, де стояв ткацький верстат, огороджена камінням – так звана кам’яна огорожа для верстата.

З VІІ – VІ ст. до н.е. тканини виготовлялися простим полотняним, репсовим і саржевим переплетінням. Їх фарбували у синій, червоний, жовтий, бузковий та інші кольори. Використовували барвники рослинного походження.

На всій території України археологами знайдені цікаві речі ткацької сировини праслов’янських племен.

Прядіння льону та вовни як і ткацтво в Древній Русі не було відокремленою галуззю ремесла. Слов’янське поселення вело переважно натуральне господарство і кожна сім’я власними силами задовольняла свої потреби в одязі, знаряддях праці.

З Х ст. є згадки про високоякісне сукно, з якого шили опанчі і свити. З лляного й конопляного прядива виготовляли полотно і шили переважно натільний одяг. В старих могилах з тих часів можна бачити останки вовняних і полотняних матерій, полотна лляного і конопляного, грубішого і тоншого ткання.

Серед знахідок ткацького знаряддя Х-ХІІІ ст. виділяються матеріали із с.Райки Житомирської області: клубки вовняної пряжі, лляні нитки, сім’я конопель, залишки грубих конопляних мішків, фрагменти тканин для одягу, веретено, мотовило для змотування ниток, кістяна квадратна табличка з отворами в кутках (для дощаних кросен для ткання тасьми, поясів).

Райковецька знахідка існування горизонтального верстата на землях Житомирщини в ХІ – ХІІІ ст.

Збереглося багато археологічних пам’яток прядільно-ткацького виробництва часів Київської Русі. Часто зустрічаються прялиці з написами жіночих імен, ініціалів, позначок у вигляді кружечок, хрестиків, рисочок. У ткацьких виробах відбивались певний світогляд, уявлення про життя, красу, вірування людей. Такі креслення знайдені і в Леннківському та Чорнівському городищах (біля Чернівців). Покровителькою прядіння і ткацтва була богиня Мокош. Їй вклонялись, вірили в її допомогу в копіткій праці.

Розвиток українського народного ткацтва проходив на щільній основі мистецької культури трьох сусідніх народів – українського, російського та білоруського.

Через століття пронесли народні майстри секрети простих технік плетіння і ткання, які вічні в своїй неповторності.

Килими – художні тканини ручного і машинного виготовлення, призначені для утеплювання, прикрашення житлових, громадських споруд, виконання обрядових, естетичних функцій.

Килими України – унікальні твори, художнє надбання народу, в яких виявлені висока культура технічного виконання, орнаментальне, композиційне, колоритне багатство. Їх коріння сягають глибокої давнини. Найдавніші письмові відомості про килими Х ст. зберегли подорожні записки іноземних мандрівників, літописи, давньоруські билини, історичні пісні, колядки.

Так, у Лаврентьєвському літописі відзначено,, що вбито Олега (977 р.) “винесома и положима на ковре”, на килим клали і князя Володимира (1015р.), Василька (1097 р.), Андрія Боголюбського (1175 р.). Символічно звучить записане у літопису звернення Володимира Мономаха на з’їзді князів у 1100 р.: “Да єси пришел и седити с братьєю своєю на єдином ковре”.

Килимам надавали виняткового значення в проведенні святкових ритуалів. Про це свідчать і фольклорні матеріали, зокрема: “застеляйте столи та все килимами…”.

У церковних описах йдеться про різнокольорові смугасті, “проткані квітами”, “на червоному тлі різнокольорові смуги”, “смуги”, “смуги, впоперек хрести великі різних кольорів” килими.

Килими з квітковим орнаментом набули особливого поширення на Сумщині, Полтавщині, Київщині, Херсонщині, Волині і Поділлі.

Завдяки гребінковій техніці на вертикальних і горизонтальних верстатах ткали кожен мотив, елемент окремо, відходили від симетричності, доцільно передавали форму цвітіння на переливних топах чорного, золотистого, блакитного, сірого тла.

З датованих ХVІІІ ст – цікаві килими 1734 р. гетьмана Данила Апостола, 1760 р. – з Лівобережної, 1787 р. – з Правобережної України; 1787 р. – з Могильного на Волині. Переважають килими з рослинним орнаментом на Лівобережній і Центральній Україні.

Часто зустрічається назва – “квіткові килими”, багатство квіткового орнаменту полягає у різних варіантах зображення квітів, їх розміщення, доповнення іншими елементами: листочками, пуп’янками, кружальцями, “пташками”. З заокругленими різнокольоровими пелюсточками, багатопелюсткові, невпізнанно стилізовані квіти. Форми килимових квітів настільки узагальнені, що в них не проглядається подібності до троянд, тюльпанів, гвоздик, маків. Довільне, заокруглене, м’яке обрамування надає

зображенню квітів живості, динамічності. Цікаві варіанти подачі квітів у галузках, букетах, деревцях.

Оригінальними квітковими композиціями відрізняються полтавські килими.

Типовим явищем у килимах України ХVІІІ ст. є зображення квіткових деревець, що виростають з основи круга, ромба, або посаджені у вазони.

Так, у датованому 1801 р., черкаському килимі на центральному полі в горизонтальному плані виткані три деревця з великими квітами, що виростають із вазонів прямокутної форми.

У рослинних килимах Лівобережжя характерним стало зменшення центрального поля килима за величиною, і навпаки, збільшення за шириною. Рослинні мотиви центрального поля розташовані у чіткішому, симетричному рядовому або шахматному плані. Тло килима ткали одним із кольорів: сірим, темно-коричневим, золотасто-жовтим, світло-блакитним, чорним.

На Поділлі, ХІХ – початок ХХ ст., переважали рослинні килими. Численні збереження зразків килимів усіх районів Поділля дають змогу усвідомити осягнення народних майстрів килимового мистецтва, прослідкувати еволюцію орнаментальних схем, з’ясувати питання взаємозв"язків і взаємовпливів з килимовим мистецтвом сусідніх районів, зокрема Буковини і Молдови.

В першій половині ХІ ст у буковинському селі вироблялась така кількість пряжі, яка майже повністю задовольняла потреби особистого господарства.

З другої половини ХІХ ст. ручний спосіб виготовлення пряжі у буковинських селах почав занепадати. Подібне спостерігалось в цей час і в інших регіонах України, Білорусії, Молдови, що зумовлено насамперед розвитком фабричної текстильної промисловості.

Килими Буковини характеризуються чіткістю орнаментально-композиційної побудови. Вони відмінні від килимів інших районів. Тут було поширене виготовлення невеликих за розміром настінних килимів, оббиванців, так званих скорців. У них переважало суцільне чорне поле, на якому виткані багатоколірні зелені, рожеві, білі вазони, гільця, дерева життя. Їм підпорядковані менші геометричні мотиви, качечки та ін. Композиційна будова буковинських килимових виробів з рослинним орнаментом близька до подільських, але за колоритом вона контрастніша, навіть пересичена.

Незважаючи на розвиток фабричної промисловості, наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст. домашнє ткацтво на Україні являло собою усталений комплекс технічних прийомів та знарядь праці, які склалися протягом століть.

На початку ХХ ст. стали застосувати і нетрадиційні види сировини: бавовняну та паперову пряжу, а в західних регіонах – металеву сріблясту нитку - сухозлітку.

Народні майстри розробили численні варіанти виготовлення килимів високохудожніх творів, в яких відбилась висока культура технічного, орнаментально-композиційного, колористичного вирішення. Килими України ХІХ – поч. ХХ ст. – яскрава сторінка народної культури.

На Україні льон, коноплі, вовну здавна використовували як ткацьку сировину. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. домашнє ткацтво українців, незважаючи на розвиток фабричної промисловості, являло собою усталений комплекс технічних прийомів та знарядь праці, які склалися протягом століть. На початку ХХ ст. стали застосовувати й іншу пряжу.

Використування тих чи інших прядильних культур залежало від природно – кліматичних умов. Так, на півночі (Волинське Полісся), а також в Карпатах сіяли переважно льон. Але в цілому на Україні були більш сприятливі умови для конопель. В деяких районах (Поділля, Подніпров’я) вирощували обидві культури.

Терміном сівби волокнуватих рослин згідно з народним календарем вважався досить тривалий період – від Благовіщення (25 березня до ст.ст.) до середини червня. Сіяти бажано було на повний місяць, після, після теплого рясного дощу.

Льон та чоловічі стебла конопель (плоскінь) збирали у серпні, жіночі стебла (матірку) залишали дозрівати на сім’я. Достиглі рослини в’язали у горстки та сушили на сонці. Сім’я із головок льону та матірку били праником, льон частіше – цепом. Після биття рослини вимочували у воді, м’яли й тіпали, аби позбавити волокно від тертя. Останнє робили на бетельні, тернищі, трапачці, використовували рубель, тіпали об стовп або будь-що.

Наступним етапом було розчісування кожної прядки волокна (микання мичок). Для цього призначалися дерев"яний гребінь, який встромлявся в спеціальний отвір в ослоні чи припічку, або кругла залізна щітка з набитими цвяхами (дергальна), котру прив’язували до лави. Остаточне очищення волокна робили за допомогою чесальної (пасічної) щітки зі свинячої щетини, кінського волосіння або тонких цвяхів. Одночасно проводили сортування волокна за якістю. Для ткання високоякісного полотна призначалося найтонше і найдовше волокно-кукла, для основи, ткання буденних тканин – миканка, тобто залишки, тобто залишки, які вибирали з чесальної щітки. Останок на дергальній щітці-вал- ішов на виготовлення мішків, тканин сута господарського призначення.

Готове до прядіння повісмо волокно знову накладали на гребінь або навивали на кужіль (кудело). При прядінні повсюдно вживали веретено, а також механічну прядку.

Від снування основи, для чого слугували різні конструкції снівниць, залежала правильність розділення ниток на верхній та нижній ряди, тобто утворення зіву. Тому й забобонні уявлення, що стосуються цього виду робіт, досить розвинуті. Зокрема, закінчити роботу необхідно було до заходу сонця, щоб не залишити основу на співниці на ніч. У західних регіонах не залишати основу невитканого після Благовіщення або Паски, оскільки це могло викликати посуху. Звідси й один із способів викликання дощу – обливання основи водою.

На кінець ХІХ – початок ХХ ст для ткання застосовували горизонтальний ткацький верстат. Аби нитки були міцними і не кошлатитися, навиту на цього основу підмазували шліхтою.

Просте полотно виготовляли технікою полотняного переплетення – перемінним натискуванням на дві підніжки, тобто у дві ремізки. Залежно від призначення тканин кількість ремізок на верстаті збільшувалась: від чотирьох до восьми для техніки саржового переплетення (чинувате, крущате, косичасте полотно), але могла досягти 20 і більше для жакардових тканин. Існувало велике розмаїття орнаментальних мотивів – на вічка, на кружки, на шашки, на пасочки, у сосонку, кіскою та ін. При виготовленні декоративних тканин, а також деяких елементів одягу, наволочок, рушників, скатертин тощо використовували техніку перебірного

переплетення (забирання, вибором). У таких тканин візерунок завжди рельєфно виступав над фоном. У західних регіонах було поширене так зване закладне ткацтво (килимове, у вічко, на косу нитку), а на Бойківщині та Лемківщині – ворсове (ключками, кучерями).

Веретено вперше зафіксоване ще за неоліту, і протягом тисячоліть технологія його виготовлення та застосування майже не змінилася. За формою – це конусоподібна паличка з незначним потовщенням посередині. Товсті нитки пряли довгим, відносно важким веретеном, тонкі – коротким і легким. Веретено з напряденою ниткою називали починком. У більш давні часи , щоб надати веретену обертальної сили, застосовували прялицю – невелике грузило округлої форми, що вдягалось на нижній кінець веретена.

На відміну від прядки з веретеном було пов’язано чимало повір’їв. Ним проводили по хворому місцю, випікали бородавки, вода, яку лили на веретено, вважалась помічною. Його форма виразно асоціювалась з змієм (веретільниця й гадюка однакові). Не випадковим видається і мозаїчний сюжет у Софійському соборі в Києві – діва Марія із веретеном у руках.

Механічна прядка полегшувала прядіння, оскільки приводилась в рух ногою.

На Україні застосовували два типи ткацьких верстатів: вертикальний (крона, розбої) – для вироблення шорок, вуздечок, поясів, килимів і горизонтальний (крона, верстат). Перший був досить архаїчним. Це звичайно рама, на яку вертикально натягувались нитки основи. Узор закладався вручну або за допомогою тонкої палички (глиці). Тоді між ними перетинався фон. Для ущільнення ниток користувалися спеціальними гребенями. На початку ХХ ст. цей тип верстатів практично вийшов з ужитку. На відміну від вертикального горизонтальний ткацький верстат мав

пристрій для підняття й опускання ниток основи – ремізки (нитки,

начиння, ничениці, печілниці), прив’язані до підніжок (поножів). Саме наявність ремізок давала змогу робити і виготовляти безліч різновидів ткацьких виробів.

Розрізняють три основних типи ткацьких верстатів: найпростіший (без станини); стан на сохах (стативах) і, нарешті, рамний стан, або верстат. Рівномірне розміщення ниток основи по всій ширині верстата, рівномірне прибирання ниток натікання забезпечувалися особливим механізмом – лядом із бердом. Верстат також мав два навої : передній (для навивання основи). Під час заправки верстата використовували ритки (регівницю) – спеціальну раму, подібну до берда; нитки підкання закладали між нитками основи за допомогою човника – пустотілої бузинової трубочки з цівкою.

Обробка вовни – одне з традиційних занять сільського населення, особливо Західного регіону. Вовна йшла передусім на вироблення повсті. Крім того, її використовували у шанкарстві, для плетіння й ткання поясів, вироблення сукна тощо і нарешті – для ткання інтер’єрного призначення – килимів, ліжників, налавників, коців тощо.

Фарбування тканин. Найдавнішим та найбільш усталеним кольором в українців був білий. Та все ж селянство аж до початку ХХ ст. зберігало способи приготування природних барвників, хоча практично вони майже не застосовувалися. Їх витіснили апілінові барвники промислового виробництва, які були зручнішими в користуванні, але не відзначалися особливою стійкістю та насиченістю. Тільки природні барвники в різних сполученнях могли дати безліч відтінків. Так, на виставці в Полтаві 1834 р. була представлена пряжа 130 кольорів.

1.2 Техніки виконання ткання та їх регіональні особливості.

Ткацтво — один із найдавніших і найважливіших елементів національної культури українського народу. Воно належить до найбільш поширених видів господарської діяльності й народного мистецтва, яке має багатовікову історію і глибокі традиції.

Практична потреба людини у тканинах для вбрання, оздоблення житла і господарських потреб зумовила масове їх виготовлення в домашніх умовах.

Первісним ткацьким знаряддям був верстат вертикального типу, основна конструктивна частина якого — вертикально встановлена рама. Для натягування поздовжніх ниток — основи та зручності переплітання до них внизу прив"язували кам"яні або глиняні тягарці. Нитки основи розділяли на дві групи — парні й непарні. Парні прив"язували жмутами до одного ряду тягарців, непарні — до іншого. Такий розподіл полегшував ткачам прокладати поміж основою поперечно спрямовані нитки піткання вручну або з допомогою тонкої палички — «глиці» прибивати їх зубцями до краю витканого виробу. Такі верстати подекуди збереглися й до наших днів; на них ткали шлеї, пояси, ремені, рогожі, килими тощо.

Прядінням і ткацтвом споконвіку займалися жінки, дівчата і підлітки. Ткацький верстат був у кожній селянській оселі, упродовж століть вважалося, що жінка зобов"язана вміти виконувати ткацькі роботи, інакше вона не вважалася повноцінним членом громади.

Тканини виготовляють переплетенням двох систем ниток — основи і утка (піткання) з допомогою різної кількості підніжок.

За сировиною ткані вироби бувають лляні, конопляні, вовняні, бавовняні та змішані — комбіновані (при виготовленні тканини іноді поєднували два і більше видів пряжі — лляну і конопляну, лляну, вовняну та бавовняну тощо).

За технікою виготовлення розрізняють полотняні тканини;

· саржеві — ремізно-човникові (чиноваті);

· перебірні («заборові»);

· килимові;

· ворсові.

Вироби з найпростішим полотняним переплетенням тчуть на двох підніжках, із саржевим (чиноватим) — на трьох, чотирьох і навіть шістьох підніжках. Характерна особливість саржевих тканин — дрібні візерунки у вигляді скісних чи зигзагоподібних ліній, ромбиків. Різні напрямки застилання ниток основи і утоку створюють на поверхні тканин тональні світло-тіньові переходи.

Саржевою технікою тчуть найрізноманітніші народні тканини, скатертини, покривала (верети, рядна), запаски тощо.

При перебірній техніці тло тканин тчуть полотняним або саржевим переплетенням з допомогою різної кількості ремізок. Для утворення основного візерунка додатково піднімають окремі нитки основи вручну або з допомогою простих пристроїв (прутиків, рейок тощо). Типовою ознакою перебірних тканин є рельєфно виступаючий над тлом узор — на окремих ділянках або по всій ширині виробу. Залежно від способу прокладання ниток узору виділяються дві групи перебірних технік: класичний перебір і його варіанти — «перетик», ткання «під дошку», «на прутах», «забирання»; «під полотно» і «вибором» тощо. Перебірною технікою виготовляють узорні смуги на скатертинах, веретах, рушниках, наволочках, запасках, опинках, фартухах та ін.

Килимова «закладна» техніка («у вічко», «на пряму межову нитку», «на косу нитку») характерна тим, що різнокольорові нитки піткання прокладають по ширині тканого виробу на окремих ділянках, відповідно до узору, переплітаючи їх полотняним переплетенням. Ця техніка поширена на всій території України. Нею виготовляють килими, запаски-фартухи (на Поділлі, Поліссі), рушники, сумки (на Буковині, в Закарпатті).

Ворсова техніка буває двох видів. Нею виготовляють тканини з розрізним і петельчатим ворсом. Як тло застосовують тонку пряжу, а ворс у вигляді вільно звисаючих коротких кінців ниток або петель («кучерів», «ключок») створюють з товстіших і м"якших ниток, які прокладають суцільно або лише у місцях візерунків. Цією технікою тчуть окремі види покривал («оббиванці») на Буковині, рядна на Поліссі (Чернігівщина), верхній плечовий одяг («гуні») на Бойківщині та Лемківщині, а також коци на Полтавщині, Харківщині тощо.

Вироби народного ткацтва класифікуються за видами сировини, техніками виготовлення, функціональним призначенням і осередками виготовлення.
За функціональним призначенням тканини поділяються на три групи: для одягу, впорядкування житла, для натільного вбрання (сорочок і головних уборів, хусток тощо); сукна для поясного чоловічого (штанів волосінок); верхнього чоловічого та жіночого одягу (сердаків, мант, кабатів); тканини для сумок (бесаг, тайстр, дзьобеньок) тощо. Ткали й суцільні вироби для поясного жіночого вбрання (плахт, запасок, горбаток, фартухів) та доповнення до чоловічого і жіночого костюмів — пояси (крайки, попружки) та ін.

Тканини для інтер"єру відповідно до функціонального призначення бувають: для застелення столів — скатертини (обруси); накривання постелі — покривала (верети, рядна, покрівці, коци, ліжники); для утеплення і прикрашання стін — окремі види рушників, верет, килимів; для застелення підлоги — хідники, килимові доріжки тощо. Поряд з традиційними тканинами у сучасний побут входять і нові види тканих виробів: декоративні серветки, доріжки, накидки, портьєри та ін.

Різновидом тканин господарського призначення є мішковина. За осередками виготовлення виробництво тканин на Україні зосереджено в таких відомих центрах художніх промислів, як Кролевець, Суми, Дігтярі, Решетилівка, Богуслав, Обуховичі, Львів, Косів, Коломия та ін. Незважаючи на спорідненість, ткані вироби кожного локального осередку мають свої характерні особливості.

Сьогодні значно скоротилося виробництво тканин у домашніх умовах. До певної міри їх продовжують виготовляти згаданим способом у Карпатах, на Поліссі та в деяких осередках західних, центральних і східних областей України. Найбільш обдаровані майстри-ткачі гідно продовжують і розвивають усталені принципи художнього вирішення тканин для оздоблення сучасного житла та одягу.

Найбільша кількість продукції виробляється на підприємствах художніх промислів — фабриках художніх виробів та виробничо-художніх об"єднаннях. Тут працює чимало талановитих ткачів. Зразки для масового та малосерійного виготовлення тканин розробляють творчі працівники — майстри та художники підприємств.

До ткацьких підприємств належать фабрики художніх виробів у Кролевці, Богуславі, Дігтярях Переяславі-Хмельницькому та ін. Однією з найбільш відомих в Україні є Кролецька фабрика художнього ткацтва. Вона спеціалізується на виробленні тканин для оздоблення житла, громадських інтер’єрів та одягу. Це передусім декоративні рушники, скатертини і покривала, килимки, наволочки для диванних подушок, портьєри, серветки, а також тканини для жіночих суконь, спідниць, фартушків тощо. Особливо популярні кролевецькі «красні» рушники з укрупненими геометричними мотивами розет, ромбів; геометризовано-рослинними зображеннями «дерева ясиття», квітів; півниками, качечками, птахами та фігурами людей.

На Богуславській фабриці виготовляються тканини інтер"єрного та одягового призначення: доріжки, скатертини, рушники, покривала, наволочки, портьєри, серветки, купонні тканини для спідниць, суконь, фартухів тощо. Це вишукані в художньому розумінні перебірні тканини зі збільшеним або здрібнено-масштабним орнаментом. Традиційні елементи — зірки, стовпчики, ромбики, решітки, по-різному поєднуючись між собою, по черзі виступають то як провідний, то як допоміжний мотив.

Дігтярівська фабрика наслідує багаті традиції уславленого чернігівського ткання плахтових тканин. З них у давнину виготовляли своєрідне поясне жіноче вбрання — плахти. Вони характерні поєднанням різних технік ткання (здебільшого полотняного та різних варіантів перебірного) і клітчастими візерунками. За зразками старовинних плахт творчий колектив підприємства розробляє цікаві композиції сучасних декоративних килимів, скатертин, покривал, портьєр, спідниць тощо. Основними мотивами таких тканин є ромби і розети. Колорит формують насичені сині, охристо-золотисті, оранжеві, пурпурно-вишневі, коричневі та зелені барви.

Переяслав-Хмельницька фабрика продовжує мистецькі традиції ткання Київщини. Тут також виготовляють плахтові тканини, скатертини, декоративні доріжки, серветки, наволочки для диванних подушок, крайки та ін. Вироби цього осередку ткацтва подібні до дігтярівських, але відрізняються від них характером трактування ідентичних орнаментальних мотивів, композиційним вирішенням та колоритом. Вони вирізняються стрічковими композиціями, утвореними чітким ритмом простих геометричних мотивів, — прямокутників, ромбиків, хрестиків, крапок. До основного червоного кольору та підпорядкованих йому чорного та білого часом вводять незначну кількість жовтої, синьої та зеленої барв.

Багаті традиції народного ткацтва Львівщини примножує творчий колектив ткацького цеху Львівського художньо-виробничого комбінату. Тут виготовляють високого художнього рівня вовняні тканини одягового та інтер"єрного призначення. Це верети, серветки, доріжки, накидки, наволочки на диванні подушки і комплекти для кутків відпочинку. Виробляють також тканини для святкового і ритуального одягу (сорочок, спідниць, суконь), строїв для фольклорних колективів тощо.

Традиції гуцульського ткання виявляються у творчості талановитих ткаль з багатьох гірських сіл, об"єднаних при Косівському художньо-виробничому комбінаті. Тут масово тчуть розмаїті узорні ліжники, ліжникові накидки на крісла, верети, серветки, доріжки, рушники, крайки, тканини для святкового і сценічного вбрання. У них панують стрічкові композиції, основні мотиви — скосики, клинці, ромби, розети, хрестоподібні фігури та ін. У кольоровій гамі гуцульських тканин переважають насичені теплі барви (червона, оранжева, жовта) і підпорядковані їм чорна, зелена та ін.

Осередок покутського ткання нещодавно відроджений у Коломиї на Івано-Франківщині. Тут виробляють верети, серветки, рушники, скатертини, наволочки на подушки, купонні тканини для святкових сорочок, суконь та поясного вбрання (опинок, запасок, спідниць), а також для сценічних, фольклорних костюмів. Характерними є стрічкові композиції, утворені розетами, ромбами, хрестоподібними фігурами, кучерями тощо. В них червона або вишнева барва поєднується з чорною, а іноді жовтою та зеленою.

Відроджується призабуте ткання «серпанкових» розріджених тканин, які в минулому на Поліссі використовували переважно для жіночих головних уборів — наміток. Утверджуються й характерні особливості поліського узорного ткацтва. Аналіз сучасного стану художніх промислів свідчить, що традиції ткання краще засвоюються при надомній формі праці, яка базується на спадковості родинного досвіду.

Виробництво тканин на підприємствах художніх промислів, особливо в останні десятиліття, супроводжується підвищенням продуктивності праці за рахунок механізації, стандартизації та звуження асортименту продукції. Це призводить до таких негативних явищ, як уніфікація, спрощення композицій, збіднення колориту, зниження художньої якості виробів. За таких умов роль найдосвідченіших народних майстрів уподібнюється рівневі ткачів — виконавців чужих зразків, позбавлених права на імпровізацію.

1.3 Стан розвитку ткацтва в Україні.

Ткацтво є одним з найбільш важливих народних ремесел в Україні. Це ремесло було поширене по всій території країни. Основним матеріалом для ткацтва служив льон, коноплі та шерсть.

На початку ХХ століття ткацтвом займалися в кожному українському селі, так як продукція користувалася попитом.

Технічний прогрес вніс свої корективи у виробництво тканин. З"явилися цехи з сучасним обладнанням, і праця сільських майстрів поступово стала втрачати свого споживача.

Формування народного декоративного мистецтва в його нинішньому вигляді почалося з ХІV ст. Головні його види – художнє ткацтво, вишивка, вибійка, кераміка, художнє різьблення, народний розпис, обробка металу зберігають своє розповсюдження і в наш час. Поєднуючи в собі загальнонаціональні риси, кожен мистецький виріб водночас несе на собі відбиток регіональних традицій. Так, в орнаментальному багатстві полтавських килимів переважають мотиви рослинного характеру, особливо характерним для них є відтворення на площині килима “дерева” життя. Гуцульський килим відрізняється чітким геометричним орнаментом і симетрією.

В галузі ткацтва, крім домашнього виробництва, яке ще й досі побутує на Поліссі, Гуцульщині, Волині, виготовлення узорних декоративних тканин розвивалося на підприємствах художніх промислів. Вони розміщувались у визначних центрах ткацтва, таких як Кролевець на Сумщині, Дігтярі на Чернігівщині, Богуслав та Іванків на Київщині та інші. Кролевецьким рушникам притаманна урочиста святковість, монументальність візерунків, в яких виключно застосовується червоний колір на білому тлі. Багато років пошукам і збиранню старовинних кролевецьких рушників присвятили художники І.Дудар і О.Гавруш, що сприяло вивченню джерел народної творчості та їх переосмислення в розробці нових узорів.

Ткацтво, як і вишивка залишаються найбільш масовим і найулюбленішим різновидом народної творчості на Поділлі, Наддністрянщині, Буковині, Волині та Поліссі. В Україні в 60-70 роках ,як і нині, зберігається виробництво килимів у вигляді домашнього виробництва для задоволення власних потреб сім’ї. Художньо-стильові особливості виробів визначаються місцевими традиціями народного килимарства, що історично склалися протягом попередніх часів. Килимарські осередки розвивали місцеві традиції народної творчості. Значний досвід було набуто на підприємствах народної промисловості. Провідним осередком з виготовлення квіткових килимів залишалася Решетилівська фабрика ім. К.Цеткін.

Аналізуючи сучасний досвід практики майстрів декоративно-ужиткового мистецтва приходимо до висновку, що нині виразно намітилась тенденція, коли замість автентичного образотворчого фольклору множаться вторинні форми стилізаторського фольклоризму, які виявляють антагонізм до свого першоджерела, експлуатують його ідейно-художні засади. В галузі народного мистецтва замість сільських майстрів, які зберігають вироблені століттями прийоми і навички традиційного ремесла з’являється широкий загін самодіяльних умільців або художники із професійною освітою, які поверхнево освоюють прийоми традиційного мистецтва. На противагу традиційному народному мистецтву розквітає самодіяльна творчість, позбавлена національної традиції. Навіть Закон України “Про народні художні промисли” (2000 р.) не приділив уваги багатьом традиційним видам народної творчості, віддаючи перевагу сувенірній продукції.

Разом із зміною політичної та економічної ситуації в Україні відбулися зміни видів і жанрів народного мистецтва. Так, за браком ринків збуту, барвників, пряжі зазнали руйнації, а подекуди й ліквідації ткацькі килимові фабрики, таких осередках як Косів, Глиняний, Хотин, Решетилівка, Богуслав та ін.

В останнє десятиріччя змінилися пропорційність та співвідношення окремих традиційних галузей творчості. На передній план виступили народне малювання, передусім, народна картинка, дерев’яна кругла скульптура, особливого інтересу набуло писанкарство.

Проте, для вирішення існуючих проблем щодо збереження та розвитку українського традиційного народного мистецтва в Україні, необхідно збільшити проведення мистецьких пленерів, симпозіумів, майстер-класів, організувати просвітницьку роботу серед майстрів народної творчості щодо історії та етнології рідного краю, з метою формування у них свідомості про причетність їх мистецького доробку до духовного світу цілих поколінь.

Сучасне ткацтво – складне художнє явище. Воно розвивається в трьох основних напрямах: професійне, традиційне, самодіяльне. У виробництві узорних тканин вирішальна роль належить майстрам, художникам. Нині новаторські тенденції характерні для художнього ткацтва прославлених центрів України, в число яких входить і Косів. У тісній творчій співпраці художники і виконавці зберігають і розвивають віками вміння прикрашати життя, розуміти справжню красу і гармонію.

Вагомий внесок у розвиток узорного ткацтва зробили:

· Г. Василащук ,

· О. Горбова ,

· Ю. Бович ,

· А. Сливка,

· Є.Пілюгін,

· А. Литвиненко,

· та ін.

Творчості сучасних майстрів притаманне чуйне ставлення до місцевих традицій, котрі в наші дні набувають все більшої популяризації. З’являються нові тканини, які поєднують давні традиції з сучасністю.

Ткацтво – мистецтво унікальне, неповторне, древнє і водночас вічно молоде.

Килимарство відзначається багатими традиціями. Протягом століть із покоління в покоління майстри, розвиваючи і збагачуючи ці традиції, передавали їх у спадок. У такий спосіб багатющі скарби народного килимарства дійшли до нас у всій своїй красі й неповторності. Ці неоціненні надбання стали важливою творчою базою для сучасних художників та майстрів при розробці нових зразків килимів з гуцульськими узорами.

Провідне місце серед них належить художниці О. Василович та творчій групі майстрів-килимарів: М. Дзюбей, Г. Гулей, М. Боєчко, М. Балагурак.

Гобелен перетворився на монументальне мистецтво в 60-х роках ХХ ст. Прикметною ознакою гобелена є застосування, різноманітних технік та використання поряд із традиційною вовняною пряжею сучасних матеріалів.

Ліжникарство Карпатського регіону – перспективний вид мистецтва, який отримав визнання в нашій країні і далеко за її межами. У Косівському районі визначився провідний осередок-школа ліжникарства, зокрема, село Яворів (В. Шкрібляк, Г. Шкрібляк, Є. Шкрібляк, П. Бойчук, В. Калинич, Н. Корпанюк, В. Корпанюк) Карпатські ліжники спеціально звалюють у валилі.

Під дією води ліжники, подібно до сукна, щільно збиваються, а на поверхні утворюється ворс. У виконанні ліжникових виробів народні майстри на сьогоднішній день вже досягли високої майстерності: І. Копчук,

Багатофункціональність гуцульських народних тканих виробів: рушників, килимів, ліжників, гобеленів, а також техніка їхнього виконання, орнамент і колорит – це саме ті фактори, які створюють ґрунт унікального виду мистецтва, важливе художнє надбання українського народу .

Євген Іванович Пілюгін

Пілюгін Євген Іванович народився 7 серпня 1947року в селі Замостя Чернігівського району Запорізької області.

Художню освіту отримав у Московському художньо-промисловому училищі ім. Калініна (1965—1973 рр.) та Українському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова. Після закінчення навчання в МХПУ ім. Калініна працював у Решетилівському художньому професійно-технічному училищі.

Старший викладач, заступник директора по навчально-виробничій роботі, майстер виробничого навчання. Відмічений відзнаками: «Відмінник народної освіти України», викладач вищої категорії, нагороджений грамотами міністерства освіти України. Учасник художніх виставок з 1973 року, член Національної спілки художників України з1990 року, член Національної спілки майстрів народного мистецтва з 1991 року, Заслужений майстер народної творчості України з 2009 року.

Лауреат III фестивалю молоді України (1977 р.), нагороджений знаком за підготовку та проведення XII Всесвітнього фестивалю молоді в Москві (1985 р.). 2007 року – лауреат обласної премії І. П. Котляревського. Автор Герба та Прапора Решетилівщини. Брав участь у створенні музеїв художніх промислів Решетилівського художнього ліцею, Решетилівського центру культури та дозвілля «Оберіг», музею О.Ковіньки у селі Плоске Решетилівського району. З 1994 року спільно з архітектором С. М. Адаменком виконував замовлення адміністрації Президента України.

У 2001 році виконував замовлення для Національного банку України, а 2006 року для Національного палацу «Україна». 2007 року замовлення адміністрації Президента України. Брав участь у виготовленні гобеленів для Донецького оперного театру за ескізами А.Чебикіна. Роботи зберігаються в музеях Дніпропетровська, Полтави, Запоріжжя, Києва, Опішні, Решетилівки та приватних зібраннях. У ресторанах «Мисливський двір» у Харкові, «Козачок» у Києві та селі Щасливе.

Постійний учасник Міжнародних, Всеукраїнських, регіональних та персональних художніх виставок.

Гобелен "Різдво", вовна, 2007 р.

Килим "Осінь", вовна, 2007 р.

Гобелен "Полтавський край", вовна, 2007 р.

Литвиненко Альбіна Іванівна

Народний майстер художнього ткацтва. 1940 року народження. Закінчила Вижницьке училище ужиткового мистецтва.

Працювала ткалею на ткацьких фабриках у м. Богуславі, с. Дегтері та майстром ткацького цеху на Решетилівській фабриці художніх промислів ім. К. Цеткін, викладала у Решетилівському художньо - професійному училищі (нині художньо - професійний ліцей).

Учасниця всеукраїнських виставок та ярмарок. Твори зберігаються в музеї Решетилівського художньо -професійного училища та в приватних колекціях.

Мешкала у cмт Решетилівка Полтавської області. Померла у 2010 році.

Рушник "Веселка".1995. Бавовна, ручне ткацтво. 40х175 см.

Доріжка, серветки.1999. Бавовна, ручне ткацтво. 38х90 см., 40х40 см.

Ольга Євгенівна Пілюгіна

Українська художниця і викладач (1982 р. н.), член Національної спілки художників України та Національної спілки майстрів народного мистецтва України, лауреат премії І. П. Котляревського, стипендіат Президента України, володар Гранту Президента України. Створює гобелени у техніці гладкого ручного ткацтва. Інші види творчості: витинанка, текстильна народна іграшка, текстильний колаж, ручна вишивка, батик, кераміка, скульптура.

Пілюгіна О., килим «Гетьманський», 2013 р., 280х185 Створений на Грант Президента України. Кращий твір року 2014.

Творча біографія

1982 — народилася у селищі Решетилівка на Полтавщині.

1999 — закінчила навчання у Решетилівському художньому училищі за спеціальністю «ручна вишивка».

2002 — почала брати участь у Всеукраїнських художніх виставках.

2005 — закінчила навчання у Полтавському Національному технічному університеті імені Юрія Кондратюка за спеціальністю «художник образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва».

2007 — стала лауреатом премії І. П. Котляревського.

2008 — відбулась перша персональна виставка.

2008 — вступила до Національної спілки художників України.

2012 — почала отримувати стипендію Президента України для молодих майстрів народного мистецтва, як майстер килимарства.

2013 — вступила до Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

2013 — отримала Грант Президента України на виконання творчої роботи «Гетьманський килим».

2005—2015 — працювала викладачем у Полтавській дитячій художній школі. За свою плідну роботу отримала три грамоти від Міністра культури України.

Персональні виставки

2008 — персональна художня виставка, м. Полтава;

2010 — персональна виставка гобеленів, м. Полтава;

2011 — виставка «Решетилівські килими Ольги Пілюгіної», Національний заповідник «Софія Київська», м. Київ;

2012 — персональна виставка присвячена 21 річниці незалежності України, Посольство України в Болгарії, м. Софія, Болгарія;

2014 — презентація «Гетьманського килима» у Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка, м. Полтава.

Родинні виставки

2003 — виставка творів родини Пілюгіних «Чарівна нитка», м. Полтава;

2007 — родинна виставка у літературному музеї І.Котляревського, м. Полтава;

2007 — родинна виставка у Полтавському художньому музеї галереї мистецтв, м. Полтава;

2008 — родинна виставка у виставковій залі спілки майстрів народного мистецтва, м. Київ;

2008 — родинна виставка у літературно-меморіальному музеї П.Мирного, м. Полтава;

2012 — родинна виставка «Мы и блистающий красками день!», м. Москва, Росія;

2012 — родинна виставка у Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) ім. М.Ярошенка, м. Полтава;

2013 — родинна виставка у літературно-меморіальному музеї В. Г. Короленка, м. Полтава;

2013 — виставка у рамках проекту «Дні України у Великобританії», м. Лондон;

2014 — родинна виставка, м. Париж;

2014 — виставка творів родини Пілюгіних присвячена 100-літньому ювілею Михайла Пілюгіна, с-ще Решетилівка Полтавської обл..

Міжнародні виставки

2009 — Міжнародний мистецький проект «Мистецтво замість гармат», м. Полтава;

2012 — Міжнародна художня виставка «Мистецький міст Нева-Ворскла», м. Полтава;

2012 — Міжнародна художня виставка «Дороги Гоголя. Полтава — Санкт-Петербург», м. Санкт-Петербург, Росія;

Всеукраїнські виставки

2002 — Всеукраїнська художня виставка «Молодіжна», м. Київ;

2002 — Всеукраїнська художня виставка «Різдвяна», м. Київ;

2003 — Всеукраїнська художня виставка «Великодня», м. Луганськ;

2003 — Всеукраїнська художня виставка «Мальовнича Україна», м. Львів;

2003 — Всеукраїнська художня виставка «Жінки України — митці», м. Черкаси;

2004 — Всеукраїнська художня виставка «Триєнале художнього текстилю», м. Київ;

2004 — Всеукраїнська художня виставка «Світ Божий, як Великдень», м. Івано-Франківськ;

2004 — Всеукраїнська художня виставка до Дня художника, м. Київ;

2004 — Всеукраїнська художня виставка «Жінки України — митці», м. Київ;

2005 — Всеукраїнська художня виставка до Дня художника, м. Київ;

2006 — Всеукраїнська художня виставка «Світ Божий, як Великдень», м. Миколаїв;

2007 — V Всеукраїнська виставка-ярмарок «Українське село запрошує»;

2007 — Всеукраїнська художня виставка «Різдво», м. Київ;

2008 — Всеукраїнська виставка претендентів у НСХУ, м. Київ;

2008 — Всеукраїнська художня виставка-конкурс «Кращий твір року 2008», м. Київ;

2008 — Всеукраїнська виставка прикладного мистецтва пам"яті Марії Приймаченко, м. Київ;

2009 — Всеукраїнська художня виставка присвячена 200-річчю від дня народження М. В. Гоголя «Микола Гоголь. Україна і світ.», м. Полтава;

2009 — Всеукраїнська художня виставка «Світ Божий, як Великдень», м. Одеса;

2009 — Всеукраїнська художня виставка до Дня художника, м. Київ;

2009 — Всеукраїнська художня виставка-конкурс «Кращий твір року 2009», м. Київ;

2010 — Всеукраїнська художня виставка-конкурс «Кращий твір року 2010», м. Київ;

2011 — Всеукраїнська виставка присвячена ювілею Лесі Українки, м. Луцьк;

2011 — Всеукраїнська виставка-конкурс «Кращий твір року 2011», м. Київ;

2011 — Всеукраїнський конкурс претендентів на премію імені Катерини Білокур, м. Київ;

2012 — Всеукраїнська виставка-конкурс «Кращий твір року 2012», м. Київ;

2013 — Всеукраїнська художня виставка «Молоде мистецтво молодої країни», м. Київ;

Ольга Пілюгіна, килим «Розквіт», 2015 р., 243х165, вовняні нитки, ручна робота. На виставці «Кращий твір року 2015»

2013 — Всеукраїнська виставка до Дня художника, м. Київ;

2013 — Всеукраїнська виставка «Українська витинанка», м. Київ;

2013 — Всеукраїнська виставка-конкурс «Кращий твір року 2013», м. Київ;

2013 — Всеукраїнське трієнале художнього текстилю, м. Київ;

2014 — Всеукраїнська виставка-конкурс «Кращий твір року 2014», м. Київ;

2015 — Всеукраїнська виставка-конкурс «Кращий твір року 2015», м. Київ

Регіональні виставки

1995 — обласна художня виставка «Решетилівська весна», с-ще Решетилівка;

1996 — обласна художня виставка «Решетилівська весна», с-ще Решетилівка;

1997 — обласна художня виставка «Решетилівська весна», с-ще Решетилівка;

1998 — обласна художня виставка «Решетилівська весна», с-ще Решетилівка;

1999 — обласна художня виставка «Решетилівська весна», с-ще Решетилівка;

2000 — обласна художня виставка «Решетилівська весна», с-ще Решетилівка;

2001 — обласна художня виставка «Решетилівська весна», с-ще Решетилівка;

2001 — виставка жінок-художників присвячена пам"яті Марії Башкирцевої, с. Черняківка;

2002 — обласна художня виставка «Решетилівська весна», с-ще Решетилівка;

2003 — обласна художня виставка «Решетилівська весна», с-ще Решетилівка;

2004 — виставка жінок-митців за участю Пілюгіної О., Пілюгіної Н., Лукаш Л., Олійник С., м. Полтава;

2004 — обласна художня виставка «Решетилівська весна», с-ще Решетилівка;

2004 — виставка молодих художників «Друга неділя жовтня», м. Полтава;

2004 — виставка творчих робіт «Жовтогарячий листопад», м. Полтава;

2005 — обласна весняна виставка, м. Полтава;

2005 — обласна художня виставка «Решетилівська весна», с-ще Решетилівка;

2005 — виставка молодих художників «Мистецтво мріяти», м. Полтава;

2005 — обласна молодіжна виставка «Вересневі мрії», с-ще Решетилівка;

2005 — виставка молодих художників «Нові емоції», м. Полтава;

2006 — виставка молодих художників присвячена 35-річчю ПООНСХУ, м. Полтава;

2006 — обласна весняна художня виставка, м. Полтава;

2006 — обласна художня виставка «Решетилівська весна», с-ще Решетилівка;

2006 — виставка молодих художників, м. Полтава;

2006 — обласна молодіжна виставка «Вересневі мрії», с-ще Решетилівка;

2007 — обласна художня виставка «Решетилівська весна», с-ще Решетилівка;

2007 — виставка претендентів до спілки художників, м. Полтава;

2007 — обласна виставка сучасного народного мистецтва «Великодня палітра», м. Полтава;

2007 — обласна молодіжна виставка «Вересневі мрії», с-ще Решетилівка;

2007 — виставка молодих художників «Дзеркало», м. Полтава;

Пілюгіна О., гобелен «Срібний день», 2008 р. 98х90, вовняні нитки, ручне ткання

2008 — обласна художня виставка «Решетилівська весна», с-ще Решетилівка;

2008 — обласна молодіжна виставка «Вересневі мрії», с-ще Решетилівка;

2009 — обласна художня виставка «Решетилівська весна», с-ще Решетилівка;

2009 — художня виставка «Полтавські художники Ялті», м. Ялта;

2009 — обласна молодіжна виставка «Вересневі мрії», с-ще Решетилівка;

2009 — творчий звіт майстрів мистецтв та художніх колективів Полтавщини у Національному Палац мистецтв «Україна», м. Київ;

2010 — виставка решетилівського народного гобелена у літературному музеї І. П. Котляревського, м. Полтава;

2010 — виставка декоративно-ужиткового мистецтва Полтавщини, музей гетьманства, м. Київ;

2010 — обласна художня виставка «Решетилівська весна», с-ще Решетилівка;

2010 — художня виставка «Магія текстилю», м. Полтава;

2010 — виставка присвячена 40-річному ювілею ПООНСХУ, м. Полтава, м. Київ;

Пілюгіна О., гобелен «Слід», 2004 р., вовна, ручне ткацтво, 100х70

2010 — обласна молодіжна виставка «Вересневі мрії», с-ще Решетилівка;

2011 — обласна художня виставка «Решетилівська весна», с-ще Решетилівка;

2011 — «Український натюрморт» із приватної збірки Олексія Петренка, м. Полтава;

2011 — обласна художня виставка присвячена Дню незалежності України, м. Полтава;

2011 — обласна молодіжна виставка «Вересневі мрії», с-ще Решетилівка;

2011 — обласна художня виставка присвячена Дню міста, м. Полтава;

2012 — обласна художня виставка «Решетилівська весна», с-ще Решетилівка Полтавської обл.;

2012 — молодіжна художня виставка «За п"ять хвилин до весни», м. Полтава;

2012 — художня виставка «Відчути жінку», м. Полтава;

2012 — виставка решетилівських майстрів народного мистецтва, м. Київ;

2012 — обласна художня виставка «Вересневі мрії», с-ще Решетилівка Полтавської обл.;

2012 — обласна художня виставка присвячена 20-річному ювілею НСМНМУ, м. Полтава;

2013 — обласна Різдвяна виставка, м. Полтава.

2013 — обласна художня виставка «Решетилівська весна», с-ще Решетилівка Полтавської обл.;

2014 — обласна художня виставка «Решетилівська весна», с-ще Решетилівка Полтавської обл.;

2015 — обласна художня виставка «Решетилівська весна», с-ще Решетилівка Полтавської обл.;

2015 — «Решетилівка: у вимірі вишивки й ткацтва», м. Київ;

2015 — обласна художня виставка присвячена 45-річному ювілею ПООНСХУ, м. Полтава

Одвічне древо.2010р. 153-82см.

Мелодія.2010р. 113-78см.

Лісова пісня.2007р.,вовна,ручне ткацтво.107-67см.

Коляда.2008р. 120-165см.

Купави.2008р.,вовна,ручне ткацтво.120-90см.

2. Роль і місце ткацтва в становленні особистості учня

2.1 Аналіз шкільних програм і підручників в контексті ознайомлення учнів з тканням.

В даний час актуальною стала проблема збереження культурної і історичної самобутності України, національних традицій, непорушних етичних цінностей народу. Декоративно-прикладне мистецтво органічно увійшло до сучасного побуту і продовжує розвиватися, зберігаючи національні традиції в цілісності. Воно містить в собі величезний потенціал для освоєння культурної спадщини, оскільки донесло до сьогоднішнього дня практично в неспотвореному вигляді характер духовно-художнього збагнення світу.

У зв"язку з швидким зростанням обсягу знань, збільшенням кількості годин дисциплін гуманітарного і природничо-наукового циклу і зниженням пізнавальної перетворюючої наочно-практичної діяльності учнів, виникає потреба в створенні додаткових освітніх програм декоративно-прикладної творчості. Такі програми сприяють розвитку інтересу до культури своєї Батьківщини, витоків народної творчості, естетичного відношення до дійсності, виховання світогляду, правильного уявлення про взаємозв"язок "Природа - Людина - Наочне середовище".

Додаткова освітня програма "Бісероплетіння", будучи прикладною, носить практико-орієнтирний характер і направлена на опанування основних прийомів бісероплетіння. Навчання за даною програмою створює сприятливі умови для інтелектуального і духовного виховання особистості, соціально-культурного і професійного самовизначення, розвитку пізнавальної активності і творчої самореалізації учнів[9, с 78].

Метою створення даної програми є:

етично-естетичне виховання дітей при навчанні основам бісероплетіння

активізація пізнавальної і творчої діяльності; підготовка до самостійного життя на сучасному світі, і подальшому професійному самовизначенню.

Завдання:

Освітні - поглиблення і розширення знань про історію і розвиток бісероплетіння, формування знань по основах композиції, кольорознавства і матеріалознавства, освоєння техніки бісероплетіння.

Виховні - становлення інтересу до культури своєї Батьківщини, до витоків народної творчості, виховання естетичного відношення до дійсності, працьовитості, акуратності, посидючості, терпіння, уміння довести почату справу до кінця, взаємодопомоги при виконанні роботи, економічного відношення до використовуваних матеріалів, становлення основ культури праці.

Що розвивають - розвиток моторних навиків, образного мислення, уваги, фантазії, творчих здібностей, формування естетичного і художнього смаку.

Додаткова освітня програма розроблена на основі типових програм, з врахуванням учбових стандартів загальноосвітніх шкіл України, програми освітньої області "Технологія", в якій зовсім не приділяється уваги такому вигляду декоративно-прикладного мистецтва, як бісероплетіння.

Програма, будучи істотним доповненням у вирішенні найважливіших розвиваючих, виховних і освітніх завдань педагогіки, покликана навчити дітей не лише репродуктивним шляхом освоювати складні трудомісткі прийоми і різну техніку бісероплетіння, але і спонукати творчу діяльність, направлену на постановку і вирішення проблемних ситуацій при виконанні роботи.

У програмі досліджуються наочні зв"язки з іншими освітніми областями. Так, вивчаючи основи матеріалознавства, учні користуються знаннями, отриманими на уроках природознавства, фізики, хімії. При виконанні схем бісероплетіння, ескізів виробів, роботи над композицією застосовуються знання з областей креслення, малювання, математики.

Основний дидактичний принцип - навчання в наочно-практичній діяльності. В процесі реалізації програми використовуються всілякі методи навчання: пояснювально-ілюстративний, розповідь, бесіди, робота з книгою, демонстрація, вправа, практичні роботи репродуктивного і творчого характеру, методи мотивації і стимулювання, повчального контролю, взаємоконтролю і самоконтролю, пізнавальна гра, проблемно-пошуковий, ситуаційний, екскурсії.

З метою виявлення рівнів навчання пропонується наступна градація:

I рівень - репродуктивний за допомогою педагога;

II рівень - репродуктивний без допомоги педагога;

IIIрівень - продуктивний;

IV рівень - творчий.

Педагогічний контроль знань, умінь і навиків учнів здійснюється у декілька етапів і передбачає декілька рівнів.

I. Проміжний контроль.

Тестовий контроль, що є перевіркою репродуктивного рівня засвоєння теоретичних знань з використанням карток-завдань по темах курсу, що вивчається.

Фронтальна і індивідуальна бесіда.

Цифровий, графічний і термінологічний диктанти.

Виконання диференційованих практичних завдань різних рівнів складності.

Вирішення ситуаційних завдань направлених на перевірку умінь використовувати придбані знання з практики.

Вирішення кросвордів.

Ігрові форми контролю.

Проміжний контроль передбачає участь в конкурсах і виставках декоративно-прикладної творчості різного рівня.

II. Підсумковий контроль

Підсумковий контроль проводиться по сумі показників за весь час навчання в творчому об"єднанні, а також передбачає виконання комплексної роботи, що включає виготовлення виробу за єдиною запропонованою схемою і творчу роботу по власних ескізах з використанням різних матеріалів.

Кінцевим результатом виконання програми передбачається вихід учнів на III - IV рівні навчання; участь у виставках, оглядах і конкурсах різних рівнів.

В кінці вивчення курсу " Бісероплетіння" учні повинні знати правила техніки безпеки, основи композиції і кольорознавства, класифікацію і властивості бісеру, основні прийоми бісероплетіння, умовні позначення, послідовність виготовлення виробів з бісеру, правила відходу і зберігання виробів з бісеру; уміти гармонійно поєднувати кольори при виконанні виробів, складати композиції згідно правил, класифікувати бісер формою і колірним характеристикам, правильно користуватися ножицями, голками, шпильками, чітко виконувати основні прийоми бБісероплетіння, вільно користуватися описами і схемами з журналів і альбомів по бісероплетінню, технологічними для інструкції картами і складати робочі малюнки самостійно, виготовляти прикраси, шпильки для волосся, серветки, квіти, плоскі і об"ємні фігурки тварин з бісеру на основі вивчених прийомів, виконувати окремі елементи і збірку виробів, прикріплювати застібки до прикрас, розраховувати щільність плетіння, зберігати вироби з бісеру згідно правил

Таблиця 2.1 – Вибір з підручників загальноосвітніх навчальних закладів.

*Клас*	*Назва дисципліни*	*Тема*	*Зміст*
6	Всесвітня історія. Історія України	§ 9. ЯКУ АРХЕОЛОГІЧНУ КУЛЬТУРУ НАЗИВАЮТЬ ТРИПІЛЬСЬКОЮ	Трипільці були не лише вправними землеробами, а й обдарованими ремісниками. Вони володіли обробкою каменю, кістки, ткацтвом, мідно-ливарною справою, гончарством.

Висновок

На підставі здійсненого аналізу зроблено такі висновки: на сучасному етапі в Україні найнагальнішими завданнями в галузі культури, зокрема в сфері народного мистецтва, є створення законодавчої бази для збереження культурного надбання держави, а також сприяння розвитку гуманітарних зв’язків сучасної культурно-мистецької справи з її історично складеним творчим потенціалом.

Показано, що в наш час актуальним залишаються такі питання як:

організація постійно діючих семінарів та творчих лабораторій, які б стимулювали обмін досвідом і сприяли налагодженню творчих зв’язків між центрами народної творчості;
налагодження видавничої діяльності, видання посібників, методичних розробок;
випрацювання в сучасному мистецтвознавстві комплексного погляду на історію українського народного мистецтва як версифікованого грунтовного багатотомного видання;
підготовка та видання словників, підручників, довідкових матеріалів та енциклопедій з питань народного мистецтва.

Доведено, що досліджений матеріал про основні тенденції сучасного традиційного народного і аматорського декоративно-ужиткового мистецтва дає підстави стверджувати, що вплив сучасних мистецьких, соціально-економічних, історичних та етнографічних тенденцій на розвиток традиційного народного мистецтва сприяє:

зростанню у суспільстві інтересу до проблем національного відродження;
пошукам шляхів активного використання духовного потенціалу народно-декоративного та аматорського декоративно-ужиткового мистецтва;
широкому залученню майстрів народного ужиткового мистецтва до ринкових відносин та комерціалізації їх діяльності;
розширенню тематики творів народного мистецтва, впровадженню нових технологій та матеріалів.

Список використаної літератури

1. Декоративно-ужиткове мистецтво: словник. Т.1. / Я.П. Запаско -Л.: Афіша, 2000 .- С. 154-157.

2. Килимарство та художнє ткацтво // Соломченко О.Г. Сучасні художні промисли Прикарпаття / О.Г.Соломченко .- 1979 .- С.21-25.

3. Килимарство // Антонович Є.П. Декоративно-прикладне мистецтво / Є.А.Антонович, Р.В.Захарчук-Чугай, М.Є.Станкевич .- Л.: Світ, 1993 .-С.33-36.

4. Яновський М. Срібна пряжка: [розповіді про народних митців] / М.Яновський .- Ужгород: Карпати, 1980 .- 216 с.

5. Литвинець Е. Українське народне мистецтво / Е. Литвинець .- К.: Вища школа, 2004 .- 335 с.

6. Соломченко О. Сучасні художні промисли Прикарпаття / О.Соломченко .- К.: Знання, 1979 .- 31 с.

7. Ткацтво // Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини: альбом / авт.-упоряд. О.А.Кратюк .- К.: Мистецтво.- К.: Мистецтво, 1991. – 208 с.

* * * * *

1. Беляєва А. Майстри і майстерність: [до питання розвитку укр. гобелену] / А.Беляєвва // Образотворче мистецтво .- 1998 .- №4 .- С. 25-27. № 3-4 .- С. 103-109.

2. Бабій Н. Богдан Губаль. Гобелен: альбом-каталог / Н.Бабій .- Івано-Франківськ: «Лілея-НВ», 2011 .- 84 с.,іл.

3. Городенко Л. Я живу тобою і для тебе :[спогади про Г. Василащук] / Л. Городенко // Голос України .- 2000 .- 27 груд.

4. Гуралюк П. Творчий портрет Ганни Герасимович :[до 120-р. від дня народження талановитої вишивальниці та ткалі ] /П. Гуралюк // Гуцул. край .- 2009 .- 27 берез.

5. Євсюкова С. Фольклорно-етнографічні мотиви в сучасному українському гобелені / С. Євсюкова // Народна творчість та етнографія .- 1994 .- №5-6 .- С. 26-30.

6. Жаворонкова-Дутка В. До історії розвитку гуцульського килимарства / В. Жаворонкова-Дутка // Освітянський вісник .- 2000 .- 30 жовт.

7. Жаголь Л. Збережімо тую славу, тую майстерність: [укр. килимарство] / Л.Жаголь // Україна .- 2005 .- №4 .- С.8-9.

8. Карпенко Н. Килими: мистецтво двомірної реальності / Н.Карпенко // Салон .- 2002 .- січн. – лют. .- С. 116-121.

9. Найден О. «Базарні» килимки. Образ-ідеограма світового дерева / О.Найден // народне мистецтво .- 2001 .- №1-2 .- С. 36-37.

10. Нестеренко П. Українська народна тканина / П.Нестеренко .- Народне мистецтво .- 2001.- № 1-2 .- С. 56-57.

11. Нечипоренко С. Художнє ткацтво: урок майстерності / С.Нечипоренко // Народне мистецтво .- 2001 .- №12 .- С. 62-64.

12. Панчук І. Дивосвіт Аліни Гончарової-Цівінської: [гобелени] / І.Панчук // Гуцул. край .– 2009 .– 13 листоп. – С.5.

13. Прохасько Т. Секрети гуцульського ліжника / Т.Прохасько // Експрес .- 2000 .- 22-29 черв. – С.17.

14. Шпак О. Монографія про українське ткацтво / О.Шпак // Народна творчість та етнографія .- 2006 .- №2 .- С. 124-126.

Бунина Т. Декоративно-прикладне мистецтво радянської Буковини. – Київ:

“Мистецтво”, 1986.

Гунчак Т., Дзюба І. Сучасність. - Спільне видавництво Республіканської

асоціації українців та вид. “Пролог”, 1993.

Гура Л.П., Гоголь Л.Е., Ісупова Н.М. – 2-е видання. – Київ: “Техніка”,

1990.

Довгай А. Наш дім. Збірник. – Випуск 7. – Київ: “Час”, 1989.

Жук А.К. Український радянський килим. – Київ: “Наукова думка”, 1973.

Неєлов В.І. Професія ткачиха. – Москва, 1984.

4. Археология Украинской ССР: В 3 т. – Т. 1. – К., 1986.

5. Беренштейн Б.М. Традиция и канон: два парадокса. Критерии и суждения

в искусствознании. – М., 1986.

15. Гаргула І.В. Народні тканини: Нариси з історії українського

декоративно-прикладного мистецтва. – Львів, 1969.

16. Герман М.М., Скатерщинов В.К. Основные принципы классификации видов

искусств. – М., 1982.

18. Гургула І.В. Народне мистецтво західних областей України. – К.,

1966.

21. Жук А.К. Український радянський килим. – К, 1973.

22. Запаско Я. Українське народне килимарство. – К., 1973.

23. Запаско Я.П. Килимарство: Нариси з історії українського

декоративно-прикладного мистецтва. – Львів, 1969.

38. Кусько Г.Д. Становление и развитие украинского советского

гобелена. – М., 1987.