Текст:

Університет державної фіскальної служби України

Кафедра _____________теорії права та держави ________________________

Дисципліна ______________теорія держави і права ______________________

Спеціальність_________________________________________________________

Курс ______________ Група ______________ Семестр ___________________

ЗАВДАННЯ

на курсову роботу

студенту___________________________________________________________

(прізвище, ім’я, по батькові)

1. Тема курсової робот_______________________________________________

__________________________________________________________________

________________________________________________________________________________
____________________________________________________

2. Строк здачі студентом закінченої роботи_______________________________

3. Вихідні дані по роботі_____________________________________________

__________________________________________________________________

________________________________________________________________________________
____________________________________________________

4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, які підлягають розробці)__________________________________________________________

__________________________________________________________________

_________________________________________________________________

__________________________________________________________________

5. Перелік графічного матеріалу (з точним значенням обов’язкових креслень)

___________________________________________________________________

6. Дата видачі завдання_______________________________________________

КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН

№ п/п	Назва етапів курсової роботи	Строк виконання етапів (роботи)	Примітки
1.	Вибір теми, вивчення літературних джерел та складання плану роботи
2.	Підготовка 30 % курсової роботи та подання її керівнику
3.	Підготовка 70 % курсової роботи та подання керівнику
4.	Підготовка 100 % курсової роботи та подання керівнику
5.	Доопрацювання роботи з урахуванням зауважень керівника
6.	Отримання відгуку керівника роботи
7.	Захист курсової роботи

Студент ___________________

(підпис)

Керівник___________ __________________________

(підпис) (прізвище, ім’я, по батькові)

«______» _______________ 2016 р.

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..5

РОЗДІЛ I. ЗАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОНЯТЬ, ОЗНАК ТА ПРИНЦИПІВ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

1.1 Історія становлення юридичної відповідальності……………………..……7

1.2 Поняття та ознаки юридичної відповідальності…………………...……....11

1.3 Принципи юридичної відповідальності та їх характеристика……….…17

РОЗДІЛ II . ФУНКЦІЇ ТА ПІДСТАВИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

2.1 Правоохоронна функція юридичної відповідальності…………………25

2.2 Виховна функція юридичної відповідальності………………………….27

2.3 Підстави притягнення до юридичної відповідальності…………………29

РОЗДІЛ III. ВИДИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗАЛЕЖНО ВІД ГАЛУЗЕВОЇ СТРУКТУРИ ПРАВА

3.1 Кримінальна відповідальність……………………………………………..34

3.2 Дисциплінарна відповідальність…………………………………………..37

3.3 Адміністративна відповідальність…………………………………………37

3.4 Цивільно-правова відповідальність………………………………………..39

3.5 Конституційна відповідальність……………………………………….….41

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….43

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...46

ВСТУП

З точки зору права правопорушення є проявом сваволі, нехтуванням тими правилами, які схвалені й встановлені державою для підтримання соціального порядку та забезпечення прав, свобод та законних інтересів громадян. Із соціальної точки зору правопорушення завжди є вчинком,який завдає шкоди інтересам окремих громадян чи юридичних осіб,а нерідко-й інтересам усього суспільства. Тому держава має не тільки здійснювати роботу щодо усунення причин та умов правопорушень,а й протидіяти правопорушенням, переслідувати порушників, притягувати їх до відповідальності. Одним із основних засобів забезпечення правомірної поведінки та боротьби з правопорушеннями є юридична відповідальність.

Термін “відповідальність” вживається в різних змістах, найбільш часто як борг, обов"язок чи покарання. В першому випадку мова йде про активний аспект відповідальності. Саме тут відповідальність виступає як усвідомлення особою свого місця в суспільстві, своєї ролі в розвитку суспільного прогресу, своєї особистої участі в справах держави. Відповідальність в цьому змісті є своєрідним моральним, політичним регулятором поведінки людей в сучасному та майбутньому. Інтерес до цього аспекту відповідальності особливо зріс коли виявилося, що юридично можна виправдати жорстокий і нелюдський злочин. В другому випадку, суть відповідальності розглядається в ретроспективному аспекті, як відповідальність за минуле. Відповідальність в цьому є з однієї сторони, несення особою несприятливих наслідків своєї поведінки, а з другої ‒ завдання особи позбавлення неадекватної негативної реакції суспільства на її поступок. Деякі вчені вважають, що про юридичну відповідальність можна говорити лише в плані покарання ( в широкому змісті цього слова ). Юридична відповідальність нерозривно пов"язана з державою. Це накладає серйозний відбиток на її зміст. Для того, хто несе юридичну відповідальність, вона складається з того, що державні органи вимагають від даної особи відповіді за скоєний нею проступок, а головне ‒ ця особа повинна нести покарання, передбачені правовими санкціями.

В кінцевому рахунку, відповідно, юридична відповідальність заключається з цієї точки зору в реалізації санкції.

Необхідно зазначити, що юридична відповідальність перш за все існує з метою охорони суспільного ладу. Поряд з цим охорона демократичного правопорядку не єдина мета юридичної відповідальності. Остання також має за мету виховувати людей, тому, що правопорушення карається перш за все в свідомості людини.

Актуальність теми курсової роботи полягає у зростаючій ролі визначення і більш чіткого осмислення інституту юридичної відповідальності, вивченні особливостей, принципів, цілей і функцій зазначеного кола проблем, які істотно торкаються інтересів особистості і суспільства.

Об"єктом дослідження даної роботи є інститут юридичної відповідальності в теорії держави і права.

Предметом виступають окремі види юридичної відповідальності, а також її функції, мета і завдання застосування до осіб, що вчинили правопорушення, передбачених законом примусових заходів у встановленому для цього процесуальному порядку.

Мета курсової роботи. Дослідити з сучасної дії законодавства України, юридичну відповідальність громадян . Крім того, метою є виробити орієнтир удосконалення юридичної відповідальності в законодавстві України.

Основні завдання дослідження:

˗ дослідити поняття та ознаки юридичної відповідальності;

˗ аналіз принципів, цілей та функцій юридичної відповідальності;

˗ характеристика підстав та видів юридичної відповідальності.

Структура зумовлена метою та завданнями дослідження. складається із вступу , трьох розділів, поділених на одинадцять підрозділів, висновка, та списку використаних джерел. Загальний обсяг складається з сторінок.

РОЗДІЛ I.

ЗАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОНЯТЬ, ОЗНАК ТА ПРИНЦИПІВ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

1.1 Історія становлення юридичної відповідальності

Юридична відповідальність – це правовий засіб, спрямований на забезпечення виконання обов’язків, договірних зобов’язань і т.д. як будуть виконані зобов’язання чи обов’язки, добровільно чи в силу примусу, залежить від того, наскільки правильно й усвідомлено суб’єкт даних відносин сприйняв необхідність їх ˗ нього виконання, тобто від його правового стану. Юридична відповідальність реалізує своє призначення в тому, що вона забезпечує їхнє виконання: чи то шляхом позитивного аспекту, чи то шляхом негативного аспекту.

Правова відповідальність є формою прояву соціальної відповідальності особистості у сфері суспільних відносин, урегульованих правом. Вона є гарантією виконання правових обов’язків.

Вона являє собою систему двосторонніх зв’язків держави й особистості, тому можна виділити особистісний аспект і державний. Перший виражається у відношенні особистості до правових вимог, а також до заходів впливу, застосованих державою. Другий аспект складається в мірах за- безпечення державою встановлених нею правових розпоряджень, у негативній реакції на правопорушення.

Така відповідальність виявляється у двох нерозривно пов’язаних формах: позитивній і негативній. Позитивна форма ґрунтується на позитивному відношенні особи до своїх обов’язків, внутрішнім прийнятті їх і реалізації через сумлінне виконання особою своїх правових обов’язків. У випадку ж невиконання обов’язків, відповідальність виражається в осуді правопорушення, у застосуванні примусових заходів, тобто негативно.

Юридична відповідальність – це особливий правовий стан суб’єктів суспільних відносин, що випливає зі змісту правових норм і спрямована на забезпечення реалізації їхніх суб’єктивних прав і обов’язків. У реалізації юридичної відповідальності суб’єктивна оцінка фактів дає можливість правозастосовчому органу вирішити самостійно питання про необхідність залучення до негативної відповідальності, про обрання відповідного заходу впливу, і навпаки, вирішити питання про вид і форму заохочення чи іншого правового стимулювання належного виконання обов’язків.

Починаючи дослідження історії становлення та розвитку юридичної відповідальності, необхідно зазначити, що перші нормативні приписи про відповідальність були передбачені ще в Законах ХІІ таблиць – основному джерелі Стародавнього римського права, яке датується 451 – 450 р. р. до н.е.

Необхідно відокремити основні періоди становлення і розвитку інституту юридичної відповідальності в Україні:

˗ перший період – князівський – із кінця ІХ ст. до початку ХІІІ ст.

Предметом роздумів на той час були такі проблеми, як походження держави, виникнення та правомірність панування правлячої династії; забезпечення незалежності та єдності Київської Русі. Серед найбільш відомих пам"яток правової думки можна виділити згадки про юридичну відповідальність були «Слово про закон і благодать» (1052 р.) митрополита Іларіона; «Руська Правда» (XI ст.); «Повість минулих літ» (1113–1116 рр.) Нестора і Сильвестра; «Повчання» Володимира Мономаха (близько 1117 р.); «Слово о полку Ігоревім» (1185 р. або 1187 р.) та ін.

˗ другий період – із середини ХІІІ ст. до середини ХVІ ст. (до початку національної революції під проводом Б. Хмельницького). Він пов"язаний із втратою Україною національної незалежності та переходом під владу іноземних держав — Золотої Орди, Великого князівства Литовського та Польщі. Серед українських мислителів того часу можна виділити Х. Філалета, який в своїх працях обґрунтував ідеї суспільного договору і природного права, обмеження влади законом; С. Оріховського, який вперше в українській правовій думці сформулював основні принципи правової держави (задовго до виникнення самої концепції правової держави): верховенство права, зв"язаність законами дій державної влади тощо. Проблема співвідношення влади духовної та світської посідала центральне місце в політичній концепції І. Вишенського, який намагався обґрунтувати свої погляди, спираючись на ідею необхідності повернення до гуманістичних і демократичних принципів раннього християнства.

˗ третій період – козацько-гетьманський – із середини ХVІІ ст. до кінця ХІХ ст. (до ліквідації Гетьманщини та Запорозької Січі). Національно-визвольна революція середини XVII ст. і створення козацько-гетьманської держави започаткували нову фазу розвитку української правової думки. Цей період характеризується посиленням уваги до осмислення проблем міжнародної політики та міжнародного права, визначенням правового статусу українського народу і створенням перших конституційноCправових документів. Найсучасніші на той час правові ідеї знайшли своє втілення у документі, розробленому групою козацьких старшин на чолі з П. Орликом, і відомому як «Конституція П. Орлика» (1710 р.). Конституція містила в собі цілу низку проґресивних демократичних ідей: стверджувала національну державну незалежність України; закріплювала права, свободи та обо’язки, в тому числі і пов’язані з юридичною відповідальністю, різних соціальних груп українського суспільства; передбачала розподіл державної влади та ін.

˗ четвертий період – імперський – із початку ХІХ ст. до поч. ХХ ст.

Наступний етап розвитку правової думки характеризується великим розмаїттям ідейних напрямів. Але в цілому, як і в західній юриспруденції, в українській правовій науці домінували ідеї позитивізму.

Серед найпомітніших вчених того часу можна виділити Г. Андрузького, який вперше в новітній історії України розробив конституційний проект правового та політичного устрою майбутньої України, М. Драгоманова, який запропонував конституційно Cправову реорганізацію Росії, М. Грушевського, що обґрунтував теорію федералізму в Україні, В. Винниченка, одного з авторів Універсалів Центральної Ради. Великий вплив на розвиток української правової думки цього періоду справляє російська юриспруденція. Серед основних вчених того часу можна виділити представників позитивізму Г. Ф. Шершеневича та В.Д. Каткова.

В кінці ХІХ — на початку ХХ ст. помітного розвитку набули соціологія права та психологія права. Різні концепції соціології права розвивали Коркунов Н.М., Ковалевський М.М., Муромцев С.А. та ін. Оригінальну психологічну теорію права висунув Л.І. Петражицький. Значну увагу привертає ідея універсалізму Б.Н. Чичеріна, спрямована на вдосконалення філософії об"єктивного ідеалізму Гегеля та Канта, а також критичні роботи П.І. Новгородцева. Помітний вклад у розвиток теорії держави і права внесла творчість Б.А. Кістяковського — його ідеї неокантіанства та трактування природного права в межах цінностей лібералізму, невідчужуваних прав і свобод особистості, правової державності своєрідно поєднувались із релігійно моральним сприйняттям ідей соціалізму.

˗ п’ятий період з початку ХХ ст. – по 1991 рр. (до проголошення незалежності України). За часів СРСР правова думка в Україні розвивалася лише в межах наукового комунізму та історичного матеріалізму. Змінюється як характер правових досліджень (усі явища правового життя розглядаються тільки крізь призму марксизму, теорії класової боротьби, інтересів робітничого класу), так і сама мета правової науки, яка зводиться до обгрунтування правильності політичного курсу, що проводиться комуністичною партією.

Значну роль у процесі розвитку радянського права відіграв П.І. Стучка, який розробив вихідні положення революційно марксистського праворозуміння: класовий характер права, революційно діалектичний метод (замість юридичної логіки) і матеріальні суспільні відносини як базис для розуміння та пояснення правової надбудови (замість пояснення правовідносин за допомогою законів або правових ідей). Класовий підхід до права здійснював і ще один вчений того періоду — Пашуканіс Євгеній Броніславович, який, орієнтуючись на роботи Карла Маркса та Володимира Ілліча Леніна, піддав критиці систему юридичних понять і категорій та висунув концепцію так званого соціалістичного права.

Радянське право визначалося як сукупність правил поведінки, встановлених законодавчим порядком владою трудящих, що висловлюють їх волю та застосування яких забезпечується примусовою силою соціалістичної держави з метою закріплення, розвитку та захисту вигідних для трудящих відносин, а також для остаточного знищення капіталізму та його пережитків у побуті, економіці і свідомості людей, побудови комуністичного суспільства.

˗ шостий період з 1991 року. Після проголошення незалежності України. Зі здобуттям незалежності України активно розвивається національна школа права, виникають різноманітні наукові напрями та підходи; розвиток галузей і напрямів права, в тому числі і інституту відповідальності, з"являються нові навчальні заклади та наукові установи. Головним завданням української юридичної науки в пострадянський період стає перехід від старої комуністично ідеологізованої юриспруденції до нової концепції правової науки, заснованої на новій формі юридичного праворозуміння. А з прийняттям у 1996 р. Конституції України та із відповідним реформуванням всієї системи права і органів державної влади, постала необхідність у формуванні цілої низки нових наукових дисциплін та дослідницьких напрямів, які б відповідали актуальним вимогам перетворень у сфері розбудови демократичної конституційно правової державності.

Зазначена періодизація, як і будь˗яка інша, значною мірою умовна. Але в її рамках можна розглянути певні сторонни розвитку юридичної відповідальності. [20]

1.2 Поняття та ознаки юридичної відповідальності

Держава та державні органи не можуть не реагувати на порушення закону, спроби окремих осіб підмінити загальнообов’язкові норми права своїм «правом» і задовольняти свої потреби за рахунок порушення прав і законних інтересів інших осіб. У цих ситуаціях держава змушена вживати необхідних заходів для того, щоб припинити вчинення правопорушеннь, відновити порушені права і змусити правопорушника діяти в рамках законності. Діючим способом впливу держави на правопорушника, покликаним забезпечити його правомірне поводження, відмовитися від спроб робити протиправні діяння, виступає юридична відповідальність

Юридична відповідальність відрізняється від усіх інших видів соціальної відповідальності лише тим, що вона ґрунтується на нормативних вимогах, які забезпечуються в необхідних випадках державним примусом.

Виділяють два аспекти юридичної відповідальності:

1) позитивний (проспективний, або заохочувальний) ‒ передбачає заохочення за виконання корисних для суспільства і держави варіантів поведінки на рівні, що перевищує загальні вимоги (етично-свідоме ставлення до виконання обов"язків). Такими є, наприклад, державні нагороди, різноманітні за характером премії та інші заохочення;

2) негативний (ретроспективний, або охоронний) ‒ передбачає обмеження та покарання за правопорушення, тобто за вже вчинене діяння. Саме цей аспект юридичної відповідальності, як правило, має особливе значення в теорії та практиці.

З позицій соціального управління негативна юридична відповідальність постає як застосування заходів державно го примусу до особи, винної у вчиненні правопорушення. В той же час юридична відповідальність — це своєрідні правові відносини між державою і правопорушником, в межах яких держава має право здійснити щодо правопорушника певні заходи, а правопорушник зобов"язаний зазнати встановлені державою позбавлення особистого і майнового характеру.

Як самостійний і необхідний елемент механізму правового регулювання юридична відповідальність характеризується такими ознаками:

1) спирається на державний примус, який реалізується через діяльність спеціальних державних органів (поліція, державні пенітенціарні установи, виконавча служба) або інших суб"єктів, уповноважених на цю діяльність державою (так, у ряді країн існують приватні виправні установи, особливо для неповнолітніх);

Державний примус ‒ це державно-владний вплив відповідних державних органів і службових осіб на поведінку людей. Кримінальне і адміністративне законодавства передбачають державний примус, який завжди реалізується через діяльність спеціальних державних органів, а цивільне законодавство можливість добровільного виконання обов"язків (відшкодування заподіяної шкоди).

Юридичну відповідальність не можна зводити до державного примусу, як і державний примус ˗ до юридичної відповідальності. Державний примус може здійснюватися у різні способи, не пов’язані з юридичною відповідальністю (наприклад, примусове лікування осіб, що вчинили небезпечні для суспільства дії в стані неосудності, митний огляд багажу, примусове стягнення аліментів на утримання дітей та ін.).
Разом з тим держава покликана вживати певних заходів примусу до суб"єктів (фізичних або юридичних осіб), які вчинили правопорушення. Ці примусові заходи мають правовий характер і є мірами легального державного примусу: вони здійснюються лише компетентними органами у визначених законом формах.

2) тягне за собою певні негативні наслідки для правопорушника, які виражаються в особистих обмеженнях (наприклад, позбавлення або обмеження свободи, позбавлення права займатися певним видом діяльності) та/або майнових стягненнях (конфіскація майна, обов"язок відшкодувати заподіяний збиток);

3) є реакцією на винне антисуспільне діяння. Думки, почуття, бажання вчинити правопорушення, не реалізовані зовні, не можуть бути підставою для притягнення особи до юридичної відповідальності;

Настає лише за вчинені або вчинювані правопорушення у разі встановлення складу правопорушення. Ця вимога є обов"язковою при покладанні кримінальної або адміністративної відповідальності. Суб"єктом юридичної відповідальності може бути лише особа (фізична або юридична), винна в порушенні правових розпоряджень. Акцентуємо увагу на тому, що юридична відповідальність настає за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу (ст. 60 Конституції України).
Не є правопорушеннями необхідна оборона, крайня необхідність, професійний ризик.

4) має процесуальну форму втілення. Юридична відповідальність реалізується компетентним органом держави в строгій відповідності до встановленої законом процедури.

Здійснюється компетентним органом у суворій відповідності з законом, а саме ˗ з санкціями норм права, якими встановлюються вид і міра втрат. Юридична відповідальність є реалізацією санкції правової норми в конкретному випадку стосовно конкретної особи.

5) Здійснюється в ході правозастосовної діяльності за дотримання певного процесуального порядку і форм, встановлених законом (цивільним процесуальним і кримінальним процесуальним законом про адміністративні правопорушення). Поза процесуальною формою юридична відповідальність є неможливою.

Для виникнення юридичної відповідальності потрібні певні обставини, що складають її фактичні та юридичні підстави:

1) фактичною підставою є склад правопорушення, тобто сукупність його елементів: об"єкта, суб"єкта, об"єктивної та суб"єктивної сторін (складний юридичний факт);

2) юридичною підставою є норма права, що передбачає застосування заходів відповідальності за протиправну поведінку (санкція правової норми), і правозастосовчий акт — рішення конкретного органу (наприклад, вирок суду).[9]

Юридична відповідальність є одним зі специфічних проявів соціальної відповідальності. Юридична відповідальність ˗ соціальна відповідальність регламентована правовими нормами. Це форма, якої набуває соціальна відповідальність особи в державно організованому суспільстві. Застосування відповідальності завжди характеризується негативними наслідками для правопорушника. Такі наслідки можуть бути психологічними, майновими чи організаційно-правовими.

Психологічні наслідки виражаються в осуді державою поводження правопорушника. Негативна оцінка виражається у визнанні його винним у здійсненні протиправного діяння і визначенні йому конкретної міри відповідальності, що у ряді випадків може обмежуватися заходами психологічного порядку ˗ попередженням, оголошенням зауваження чи догани. Негативні наслідки виражаються в переживаннях правопорушником даних заходів і самого факту залучення до юридичної відповідальності. У той же час його майнові й інші права залишаються незмінними, такими, як вони були до ухвалення рішення про застосування відповідальності.

Організаційно-правові заходи зводяться до обмеження прав і свобод правопорушника. Це, зокрема, може бути адміністративний арешт, позбавлення спеціального права, позбавлення права займати визначені посади чи займатися визначеною діяльністю, позбавлення волі на певний строк чи довічно.

Обмеження прав і інтересів правопорушників може бути виражене в штрафних санкціях. Особа не зазнала б цих наслідків, якби її дії були правомірні. Завдяки застосуванню юридичної відповідальності правопорушник не тільки нічого не здобуває, а навпаки, втрачає великі цінності в порівнянні з благом, придбаним незаконним шляхом.

Порядок притягнення до юридичної відповідальності визначається нормами процесуального права: породжувані ними процесуальні правовідносини служать формою відносин юридичної відповідальності.

Основна відмінність юридичної відповідальності від інших форм державного примусу полягає в тому, що вона застосовується за вчинене правопорушення. Відповідальність носить ретроспективний характер, оскільки являє собою реакцію держави на минуле і тільки протиправне винне діяння. Реквізиція, заходу попереджувального, профілактичного характеру проводиться з причин, не пов’язаних з реакцією держави на правопорушників і тому справедливо не розглядається як вид юридичної відповідальності. Так само не можна розглядати як юридичну відповідальність заходи примусового медичного характеру, застосовані до недієздатних осіб, що страждають психічним розладом. Тому що, це суперечило б основним принципам сучасного права. Саме тому, що недієздатні не можуть залучатися до відповідальності, кримінальне законодавство і передбачає особливий інститут державного примусу до осіб, що скоюють суспільно небезпечні діяння, але не можуть нести відповідальність у загальному порядку.

Юридична відповідальність характеризується не тільки вимогою держави реально виконати обов’язок, але і покладанням на правопорушника додаткових обов’язків, яких він би не мав, діючи правомірно.

Метою перевиховання порушників є вплив на них через накладення штрафних та інших санкцій, що залежать від виду відповідальності. І, як показує практика боротьби з правопорушеннями і злочинами, юридична відповідальність як і раніше залишається найбільш ефективним засобом впливу на правопорушників. [7;109-110].

Юридична відповідальність застосовується в рамках спеціального зв’язку який виникає між компетентним органом держави і правопорушником. Це відношення носить владно-розпорядницький характер. Органи держави уповноважені приймати обов’язкові для правопорушника попередні рішення, у тому числі:

˗ бути по їхньому виклику;

˗ брати участь у заходах, проведених у процесі збору доказів скоєного правопорушення;

˗ належним чином виконати застосовану санкцію.

Таким чином, юридична відповідальність ˗ це психологічні, майнові й інші позбавлення, що за рішенням компетентного державного органу перетерплює громадянин чи інша особа за скоєне ним правопорушення.

1.3 Принципи юридичної відповідальності

Досліджуючи юридичну відповідальність, потрібно зазначити, що обов’язковим елементом є наявність її принципів ˗ керівних ідей, що характеризують її зміст, суть і призначення у правовому регулюванні суспільних відносин.

Принципи юридичної відповідальності ˗ це незаперечні вихідні вимоги, що ставляться до правопорушників і дозволяють забезпечувати правопорядок у суспільстві. Вони є різновидом міжгалузевих принципів права, відображають його глибинні стійкі закономірні зв"язки.

Юридична відповідальність може служити не тільки метою зміцнення законності і захисту порушених прав і свобод громадян та інших осіб. У руках держави вона легко може перетворитися в дозволений засіб зловживання владою, зокрема, розправи і масових репресій. Держава, її органи, намагаючись викорінити правопорушення, створити стабільний правопорядок у деяких випадках використовують такі методи боротьби, що самі перетворюються в правопорушників і злочинців. Для того щоб юридична відповідальність не перетворювалася у свою протилежність, юридична наука і практика виробили чіткі принципи, дотримуючись яких, держава діє в рамках законності і не переходить тієї межі, за якої реакція на правопорушення з"являється новим правопорушенням.[21]. У числі основних принципів юридичної відповідальності найчастіше називають наступні принципи:

Законності ˗ полягає в тому що юридична відповідальність настає: за наявності складу правопорушення; за фізичні діяння - дію чи бездіяльність. За суспільно шкідливі і, як правило, винні діяння, вчинені деліктоздатною особою; за юридично заборонені діяння, тобто за діяння, що суперечать природі права і букві закону; за власні діяння правопорушника; відповідно до процесуальних норм; за рішенням компетентних органів, котрі визначені законом; його суть полягає у суворому і точному слідуванні правовим приписам. Ця вимога, по-перше, передбачає, що притягнення до юридичної відповідальності повинно здійснюватись лише на підставі закону за правопорушення (на момент скоєння заборонене законом), що вступив у силу і був доведений до загального відома; по-друге, єдиною фактичною підставою юридичної відповідальності є правопорушення, тобто винне протиправне діяння, скоєне деліктоздатною особою; по-третє ‒ притягувати до юридичної відповідальності можуть лише уповноважені законом органи і тільки в установленому законом порядку; по-четверте ‒ міра покарання за скоєне правопорушення чітко обмежується санкцією правової норми і при реалізації юридичної відповідальності може бути пом’якшена, але в жодному разі не повинна перевищувати верхньої межі санкції; по-п’яте ‒ реалізація юридичної відповідальності здійснюється у встановленій законом процесуальній формі.

Невідворотності відповідальності означає, що будь-яка особа незалежна від свого чи службового матеріального становища, інших обставин підлягає покаранню за скоєне ним правопорушення. Скоєне повинно одержати публічний розголос і зазнати державного осуду з боку компетентних органів держави. Питання про покарання правопорушника зважується індивідуально. Чинне законодавство дозволяє не застосовувати примусових заходів, якщо по обставинах справи їхнє застосування визнається недоцільним.

Здійснення цього принципу є необхідною умовою ефективності юридичної відповідальності, забезпечення дієвості її функцій. Невідворотність відповідальності забезпечується діяльністю органів міліції, прокуратури, інших правоохоронних органів, що повинні оперативно виявляти осіб, що скоїли злочини й адміністративні проступки, викривати їх у протиправних діяннях. Суди у свою чергу повинні виносити справедливі рішення. Однак реалізувати належним чином цей принцип не вдається у жодній сучасній державі, адже тіньова корупційна система дуже розвинута. Залишаються нерозкритими найчастіше найбільш тяжкі, особливо небезпечні злочини. Держава поки що, не може покінчити цілком з діяльністю злочинних організацій, що спеціалізуються на крадіжках, продажі наркотичних речовин, здійсненні замовлених убивств і інших злочинів. Присутні також випадки, коли правопорушення, скоєні посадовими особами і були гласно оприлюднені але залишаються безкарними.

Доцільності ˗ полягає у відповідності обраного засобу впливу на правопорушника меті юридичної відповідальності (захистити правопорядок, виховати поважне ставлення до права) Вимагає: індивідуалізації державно-примусових заходів залежно від ваги правопорушення і властивостей правопорушника як особи, котра підлягає відповідальності; пом"якшення відповідальності і навіть відмовлення від застосування засобів відповідальності за наявності можливості досягти її цілей іншим шляхом.

Невідворотності ˗ полягає: в неминучості настання відповідальності правопорушника; оперативності застосування засобів відповідальності за вчинені правопорушення; ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників. Незнання закону не звільняє від відповідальності. Дія принципу невідворотності покарання не повинна порушувати іншого принципу відповідальності ‒ презумпції невинуватості.

Своєчасності ‒ означає можливість залучення правопорушника до відповідальності протягом строку давності, тобто періоду, не занадто віддаленого від факту вчинення правопорушення. Для адміністративних і дисциплінарних проступків встановлений строк давності в кілька місяців, для кримінальних злочинів ˗ від року до 10-15 років (залежно від ваги злочину та обставин справи). Закінчення терміну давності тягне за собою звільнення від юридичної відповідальності (згідно з адміністративним, кримінальним, трудовим законодавством);

Гуманізму заснований на визнанні пріоритету загальнолюдських цінностей, серед яких провідне місце посідають права і свободи особи, що носять природний і невід’ємний характер і визнаються найвищою соціальною цінністю. Особи, притягнені до юридичної відповідальності, користуються правами і свободами людини і громадянина за винятком встановлених законом обмежень. Нормами міжнародного права заборонені жорстокі й нелюдські покарання, які принижують честь і гідність людської особистості й мають характер тортур. У сучасному світі зростає кількість країн, які скасували вищу міру покарання ˗ смертну кару, а в тих країнах, де вона ще збереглася, смертні вироки виносяться лише за найтяжчі злочини і не можуть застосовуватись до певних категорій осіб ˗ вагітних жінок і неповнолітніх.

Принцип обґрунтованості відповідальності розуміється як усебічний, повний і об"єктивний розгляд обставин справи. Реалізація даного принципу означає, що: зібрані в справі обставини відповідають дійсності; протиправне діяння і зв"язані з ним обставини розкриті повно, а приваблювана особа викрита в здійсненні правопорушення; у справі виявлені обставини як обтяжуючі, так і пом"якшуючі провину правопорушника. Важливою гарантією обґрунтованості відповідальності виступає закріплене Конституцією України положення, відповідно до якого забороняється використання доказів, отриманих з порушенням закону. Кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне законодавство й інші закони детально визначають порядок діяльності органів держави і посадових осіб у процесі збору й аналізу доказів у справі. І у всіх випадках, коли встановлений законом порядок не був дотриманий, отримані докази не можуть використовуватися при ухваленні рішення в справі.

Справедливості ˗ виявляється в такому: кримінальне покарання не встановлюється за проступки; при встановленні засобів покарання і стягнення не повинна принижуватися людська гідність; зворотної сили не має закон, що встановлює чи підсилює відповідальність, але не пом"якшує її (принцип відповідності покарання тяжкості вчиненого злочину); лише одне покарання встановлюється за однеправопорушення. [15].

Як зазначав П. М. Рабінович, справедливість юридичної відповідальності означає схвалення і підтримку населення іншими інститутами цивільного суспільства, міри застосованої державними органами до правопорушника. Рішення в справі може визнаватися справедливим при неодмінному дотриманні принципів законності й обґрунтованості. Якщо захід відповідальності був застосований з порушенням закону без з"ясування всіх обставин справи, встановлення істини, то вона не може визнаватися справедливим тому, що порушено її основи в процесі правозастосовчої діяльності. [19;110].

Однак дотримання названих принципів не гарантує справедливості винесеного рішення. Тому що можливі рішення, що ґрунтуються на законі і відповідають йому, але власне кажучи являють собою типове беззаконня. Справедливість юридичної відповідальності, зокрема, означає, що:

˗ не можна призначати захід кримінального покарання за адміністративні й інші провини;

˗ юридичну відповідальність повинний нести той, хто зробив правопорушення;

˗ покарання повинне відповідати, бути пропорційним до розміру скоєного правопорушення.

Порушення цієї вимоги справедливості означає незаконність самого рішення. Звичайно, у суспільстві, що характеризується суперечливими інтересами і правовими поглядами, принцип справедливості може розумітися і застосовуватися різним чином. Критерієм справедливості повинні виступати не стільки моральні норми, які оцінюються тією чи іншою частиною населення, скільки норми, засновані на загальнолюдських цінностях і інтереси всього суспільства, чи більшості його членів.

Усі ситуації, коли правопорушник не несе відповідальності, негативно позначаються на правосвідомості громадянського суспільства. Закони перестають мати вплив на громадян. У свідомості населення підсилюється дія негативних оцінок, як діючого законодавства, так і влади, нездатної послідовно і повно провести принцип невідворотності покарання.

Дія принципу невідворотності покарання не повинне порушувати іншого принципу відповідальності ˗ презумпції невинності.

У відповідності із ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов"язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправомірного, держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Доведення провини покладається на уповноважені органи держави: органи досудового слідства і дізнання, прокуратуру. Презумпція невинності поширюється і на сферу адміністративних і дисциплінарних провин, обов"язок виявлення і припинення що, зводиться на органах держави і посадових особах. Тому що, кожен громадян чи інша особа не може визнаватися винним у здійсненні протиправного діяння раніше, ніж це буде доведено компетентними органами і встановлено прийнятими ними рішеннями. Особа також звільняються від обов"язку доводити свою невиннуватість у здійсненні адміністративного чи дисциплінарного проступку.

Головним і найважливішим принципом юридичної відповідальності, покликаним забезпечувати реальну дію презумпції невинності, є право на захист і кваліфіковану юридичну допомогу.

Право на захист показується у виді процесуальних прав притягнутого до відповідальності, знати за щойого обвинувачують, надати докази своєї невинності, оскаржити дії і рішення правозастосовця у вищі органи чи в суд.

Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається громадянам безкоштовно. Кожен має право вільно виборати захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Найважливішим принципом юридичної відповідальності, спрямованим на захист прав осіб, що вчинили протиправне діяння, є принцип, відповідно до якого, ніхто не може бути повторно притягнутий до відповідальності за те саме правопорушення. Принцип талону відомий з часів Древнього Рима у формі вираження ‒ «не двічі за одне». Суть принципу виражається в тому, що справа не може бути заведена (порушена) по факту правопорушення, у відношенні якого вступило в силу рішення компетентного правоохоронного органу чи посадової особи.

Цей принцип не застосовується у випадках, коли те саме протиправне діяння виступає підставою для залучення до різних видів відповідальності. Прикладом протиправного діяння, за скоєння якого можуть застосовуватися два види штрафних санкцій, служить дрібна крадіжка, вчинена особою за місцем роботи. Застосування до особи мір адміністративного стягнення дає підставу роботодавцю звільнити працівника з роботи.

Отже, аналізуючи дослідження в першому розділі слід зауважити, що існують різні концепції юридичної відповідальності. Одні автори розуміють під юридичною відповідальністю обов"язок відповідати за свої протиправні дії, інші обов"язок зазнавати певні позбавлення. Тобто, відповідальність визначається через категорію «обов’язок». Як відзначають А.Ф. Черданцев, С.Н . Кожевников, «юридичний обов"язок як абстрактна категорія юридичної науки і практики ˗ це міра належної поведінки, забезпечена державою».

І також: «Юридична відповідальність є різновид обов"язку, що наступає за наявності певних діянь або їх результатів, негативно оцінюваних законодавцем.»

РОЗДІЛ II.

ФУНКЦІЇ ТА ПІДСТАВИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

2.1 Правоохоронна функція юридичної відповідальності

Функції юридичної відповідальності ‒ це основні напрями впливу на суспільство, завдяки яким досягається мета відповідальності та які визначають її призначення як засобу забезпечення суспільного порядку.

Вона спрямована на охорону суспільних відносин і поділяється на:

˗ правовідновлювальну (компенсаційну), спрямовану на відновлення незаконно порушених прав, на примусове виконання обов"язків, що були невиконані. Правовідновлювальні санкції мають абсолютно визначений характер;

˗ каральну (штрафну), спрямовану на державне покарання правопорушника та попередження нових правопорушень. Каральні санкції мають відносно визначений характер;

Правовідновлювальна (компенсаційна) ‒ спрямована на відновлення незаконно порушених прав, примусове виконання невиконаних обов’язків, властивих таким галузям права як цивільній, насамперед майновій, відповідальності(відновлення майнового права). Правовідновлюючі санкції мають абсолютно визначений характер: розмір завданого збитку може бути точно встановлений незалежно від обставин правопорушення.

Заагальним правилом, виконавши покарання чи стягнення, правопорушник повинний також виконати і покладені на нього обов"язки. Законодавство допускає також заміну реального виконання зобов"язання грошовою й іншою компенсацією.

Обов"язок компенсувати шкоду, заподіяну протиправними діями, цілком поширюється на державу і його органи. Громадяни, що постраждали від незаконних дій державних органів і посадових осіб, мають право вимагати від держави повного відшкодування заподіяного матеріального збитку. Так, держава найбільш часто повинна відшкодовувати шкоду, заподіяну громадянам незаконним засудженням, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним утриманням під вартою і по деяких інших підставах.

При визначенні способів виконання зобов"язань правопорушником у першу чергу враховуються права уповноважених осіб, можливість найбільш повного задоволення їхніх інтересів у максимально короткий термін і належним чином. У будь-якому випадку положення правопорушника не повинне поліпшуватися внаслідок несвоєчасного чи неналежного виконання яких-небудь своїх зобов"язань. Зрозуміло, що не усяку шкоду, заподіяну правопорушеннями, можна заповнити чи компенсувати. І проте, право- відновлювальна функція органічно доповнює дію інших функцій юридичної відповідальності і забезпечує її ефективну дію.

Каральна (штрафна) ‒ спрямована на покарання державою правопорушника та запобігання і попередження новим правопорушенням; найчастіше зустрічається в кримінальній та адміністративній відповідальності, а також цивільній (конфіскація, штраф, відмова в захисті субєктивного цивільного права).

Каральні санкції мають відносно визначений характер, встановлюють вищу або нижчу муру покарання(стягнення): його призначення залежить від обставин правопорушення,ступеня вини, характеристики особи та інших обставин.

Відповідно до правовідновлюючої і каральної (штрафної) функцій виділяють правовідновлюючу і каральну (штрафну) відповідальність.[16;435]

У разі застосування до особи примусових заходів охоронного (карального) характеру діє принцип презумпції невинності, тобто припущення, відповідно до якого обвинувачений вважається невинуватим, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку.Це важлива конституційна гарантія охорони прав особи, що виключає необґрунтоване обвинувачення і осуд (ст.62 Конституції України).

Отже, правоохоронна функція юридичної відповідальності ˗ є уособленням негативної реакції держави на скоєння правопорушення; це акт покарання від імені держави та засіб запобігання нових правопорушень. Ця функція наділена також на примусове виконання не виконуваних обов’язків.

2.2 Виховна функція юридичної відповідальності

Ефективна боротьба з правопорушеннями, своєчасне і обов’язкове покарання винних створюють у громадіння про твердість існуючого правопорядку, зміцнюють віру у справедливість і міць державної влади, впевненість у захисті їх законних прав та інтересів. Це, у свою чергу, сприяє підвищенню рівня політичної та правової культури, відповідальність та дисципліні громадян, і зрештою, укріплення законності та правопорядку. Особливе значення виховна функція юридичної відповідальності має для осіб які можуть відповідати за вчинене правопорушення, але не досягли повноліття.

Для неповнолітніх, що не досягли 18 років, закон передбачає кілька положень, що пом’якшують їх відповідальність порівняно з відповідальністю дорослих злочинців.

Кримінальна відповідальність для неповнолітніх, що досягли 14 або 16 років. Настає з нуля доби, наступної за днем народження. Якщо є до моменту вчинення злочин особа не досягла встановленого законодавством віку відповідальності за певний злочин, вона або взагалі не підлягає кримінальній відповідальності, або буде звинувачена у скоєнні іншого злочину.

В адміністративному праві юридична відповідальність настає з 16 років. Справа про адміністративні правопорушення неповнолітніх повноважені розглядати комісії у справах неповнолітніх при виконавчих комітетах місцевих рад. Кодекс про адміністративні правопорушення передбачає для неповнолітніх поблажливіший режим застосування стягнень порівняно з дорослими правопорушниками. Зокрема, до неповнолітнього не може бути застосований адміністративний арешт.

Цивільно-правова відповідальність настає з п’ятнадцятирічного віку. Якщо заподіяв неповноті ній що не досяг 15 років, то майнову відповідальність несуть його батьки чи опікун, але тільки тоді, коли заподіяний неповнолітнім збиток виявився результатом нездійснення за ним контролю, неналежного виховання, неправильне застосування до нього свої прав.

У віці 16 ‒ 18 років неповнолітній відповідає за заподіяний ним збитки на загальних засадах, тобто відшкодовує його самостійно. Але якщо у неповнолітнього немає майна чи роботи, достатньої для відшкодування заподіяної шкоди то за нього не роблять батьки чи опікуни. Але вони несуть майнову відповідальність за шкоду, заподіяну їх неповнолітньою дитиною, тобі коли ця школа є результатом їх протиправної поведінки, тобто їх провина полягає в тому, що вони не виконували своїх обов’язків, щодо виховання дітей.[23]

Людина вчинивши злочин або протиправне діяння повинна відповісти за нього, саме це є основою виховної функції юридичної відповідальності.

Виховна функція спрямована на формування у суб"єктів потреби правомірної поведінки та усвідомленого ставлення до наданих прав і покладених обов"язків. Ця функція сприяє зміцненню у громадян віри у справедливість, у захист належних їм прав і свобод, підвищує рівень правової культури громадян, правову дисципліну та активність у сфері права. Виховна функція має дві форми ‒ загальнопревентивну, що націлена на виховання у громадян поваги до закону, та спеціальнопревентивну, що націлена на перевиховання самого правопорушника.

Загально превентивна функція ‒ направлена на перевиховання та виховання громадян у дусі поважання закону.

Встановлюючи санкцію норми права, державний орган впливає на свідомість громадян і інших осіб. Кожний усвідомлює заходи, що будуть застосовані до нього у випадку недотримання відповідної норми чи покладеного обов"язку. Страх настання такої відповідальності може підсилюватися ефективною діяльністю держави по виявленню правопорушників і покаранню винних осіб. І факти застосування санкції норми до конкретних осіб, усвідомлення реальності юридичної відповідальності виступає діючим попереджувальним факторами, що не дає великій частині населяня вчиняти протиправні дії. У цьому і прояснюється превентивна функція юридичної відповідальності.

Приватно превентивна функція відповідальності складається в застосуванні санкції до правопорушника конкретної норми. Правоохоронне відношення, що виникає між органом держави і правопорушником завершується ухваленням рішення, який конкретний захід повинний перетерплювати правопорушник. Приватно превентивна функція, однак, не може зводитися до невиправданої жорстокості покарання. Голими репресіями державі ніколи не вдавалося досягти загального і беззаперечного законодотримання. Сучасне законодавство жадає від правозастосовця враховувати і тяжкість скоєного правопорушення, і особистість правопорушника, і форму його провини.

Отже, можна зробити висновок,що інститут юридичної відповідальності перш за все здійснює функцію загального попередження правопорушень.І саме завдяки цьому інститут права бере участь в охороні правопорядку.

2.3 Підстави притягнення до юридичної відповідальності

Підставою притягнення до юридичної відповідальності є правопорушення. Тому при вирішенні питання про юридичну відповідальність головного значення набуває наявність в діях особи повного складу правопорушення, яке утворюється із єдності сторін, об"єкта протиправного діяння і суб"єкта цього діяння.

Буде доцільно розглянути та охарактеризувати ці складові окремо. Так об"єктом протиправного діяння є охороняємі державою суспільні відносини і відповідно, норми, правовідношення, правопорядок демократичного суспільства.

Наприклад, згідно з кримінальним правом, об"єкт злочину ˗ це суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом і яким в результаті суспільно небезпечного посягання завдається чи може бути завдана шкода.

До об"єктів кримінально-правової охорони закон зараховує особу, яка є учасником суспільних відносин. Звісно, норми кримінального права охороняють не всі, а найбільш важливі для нашого суспільства відносини від заподіяння їм шкоди.

Розкриваючи зміст поняття об"єктивна сторона потрібно зазначити, що це ‒ обов"язковий елемент кожного конкретного складу злочину. Вона є характеристикою зовнішніх ознак злочинного діяння. Об"єктивна сторона характеризує особливість злочину як зовнішнього акту суспільно небезпечної поведінки винного і ті умови, за якими скоюється цей злочин, тобто місце, час, спосіб, обставини, з якими пов"язане злочинне посягання.

Об"єктивна сторона складу злочину включає такі ознаки:

˗ суспільно небезпечну дію або бездію;

˗ суспільно небезпечні наслідки злочину;

˗ причинний зв"язок між суспільно небезпечними діяннями і суспільно небезпечним наслідком;

˗ місце, час, обстановку, спосіб, засоби і знаряддя споєння злочину.

Для повної і всестороньої характеристики правопорушення потрібно вияснити не тільки те, що було об"єктом посягання та об"єктивну сторону, а також суб"єкта злочину. Відповідно суб"єктом правопорушення є особа, яка скоїла протиправне діяння, правопорушник. Характеристика даної особи важлива для вирішення питання про можливість притягнення даної особи до юридичної відповідальності.

Потрібно зазначити, що відповідно до чинного кримінального законодавства суб"єктом злочину може бути лише фізична особа, яка досягла відповідного віку і здатна усвідомлювати свої дії і керувати ними. Саме осудність необхідна умова вини і кримінальної відповідальності.

Поняття суб"єкта нерозривно пов"язане з суб"єктивною стороною. Саме кримінальне законодавство визначає суб"єктивну сторону злочину ‒ як психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідків, тобто, так би мовити, внутрішня сторона суспільно небезпечного діяння.

До суб"єктивної сторони злочину належать: вина у формі умислу чи необережності, мотив, мета злочину, а також емоційний стан суб"єкта в момент вчинення злочину. Основний зміст суб"єктивної сторони будь-якого злочину складає вина. Вина ˗ це психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння і його наслідку, виражене у формах умислу чи необережності. В залежності від інтелектуального і вольового моментів розмежовують дві форми вини: умисел і необережність. Умисел ділиться в свою чергу, на прямий і не прямий, а необережність проявляється шляхом злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Таким чином, склад правопорушення як основа юридичної відповідальності утворюється поєднанням чотирьох її сторін:

˗ об"єктом правопорушення;

˗ об"єктивною стороною правопорушення;

˗ суб"єктом правопорушення;

˗ суб"єктивною стороною правопорушення.

Необхідно зазначити, що тільки склад правопорушення тягне за собою юридичну відповідальність. Відсутність хоча б одного елементу складу правопорушення виключає юридичну відповідальність.

Правопорушення є не тільки підставою, але і вказує на момент виникнення юридичної відповідальності. Правопорушення як юридичний факт об"єктивно породжує відповідні правовідносини і відповідну відповідальність особи яка скоїла правопорушення. Вони виникають з моменту скоєння даного правопорушення. Це проходить незалежно від того, чи виявлене правопорушення чи не виявлене, стало воно предметом розгляду компетентними органами чи не стало. Юридична, зокрема кримінальна, відповідальність об"єктивно існує й тоді, коли особа, яка скоїла злочин, скривається від слідства і суду. Те, що злочинець на даному етапі не виявлений, не усуває виниклого на основі злочинного акту правопорушення.

Юридична відповідальність не створюється судом як адміністративним органом. Виносячи вирок, приймаючи рішення відповідний державний орган не породжує якусь нову юридичну відповідальність, а на основі достовірного виявлення об"єктивної істини правопорушення констатує, фіксує факт існування такої, конкретизує її в межах санкції, встановлених законом, і тим самим забезпечує її здійснення.

Тому розглядаючи відношення відповідальності в розвитку, в ньому потрібно розрізняти наступні стадії:

˗ виявлення юридичної відповідальності;

˗ офіційна оцінка юридичної відповідальності в актах компетентних органів;

˗ реалізація юридичної відповідальності.

Таким чином, яка б не була значна роль компетентного органу в процесі виявлення, встановлення і здійснення юридичної відповідальності, його акти не виступають як початок юридичної відповідальності, а являються умовою її реалізації. Не потрібно також ототожнювати юридичну відповідальність з державним примусом, а тим більше з процесом його реалізації. Юридична відповідальність як правовідношення, в якому правопорушник виступає як сторона, яка зобов"язана терпіти визначенні обмеження, завжди передбачає заходи державного примусу. Поряд з цим сама юридична відповідальність ще не є застосуванням таких заходів.

В юридичній практиці трапляються випадки, коли юридична відповідальність має місце, а заходу державного примусу не існує. Так буває тоді, коли, наприклад, спливає строк давності, коли не виявляється правопорушник чи коли правопорушник виявлений, але суд дотримуючись закону, визнає наявність юридичної відповідальності, поряд з цим звільняє правопорушника від застосування покарання і т.п. [17].

РОЗДІЛ III.

ВИДИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

ЗАЛЕЖНО ВІД ГАЛУЗЕВОЇ СТРУКТУРИ ПРАВА

3.1 Кримінальна відповідальність

Кримінальна відповідальність ‒ різновид ретроспективної відповідальності, що полягає у застосуванні до винної у вчиненні злочину фізичної особи виду й міри кримінального покарання.

Кримінальна відповідальність застосовується за порушення заборон, передбачених Кримінальним Кодексом України. Оскільки злочин є передбачене КК України суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність) вчинене суб"єктом злочину. [4; 223 ]

Оскільки злочин являє собою найбільш небезпечні для суспільства діяння, тоді і заходи покарання за них установлюються найбільш суворі.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженням прав і свобод засудженого.

Діючий КК України встановлює 12 видів покарань до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, які судом можуть бути застосовані:

˗ штраф ˗ це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і

межах, встановлених особливою частиною КК України. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, якщо статтями особливої частини КК України не передбачено вищого розміру штрафу;

˗ позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Застосовується до осіб засуджених за тяжкі злочини, які мають військове, спеціальне звання, ранг чин або кваліфікаційний клас, ця особа може бути позбавлена за вироком суду цих повноважень;

˗ позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Позбавлення цього права може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п"яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років;

˗ громадські роботи ˗ вони полягають у виконанні засудженими у вільний від роботи час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Ці роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більше як чотири години на день;

˗ виправні роботи, цей вид покарання встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого.Із суми заробітку засудженого до виправних робіт проводиться відрахування в ході держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків;

˗ службові обмеження для військовослужбовців. Цей вид покарання застосовується до засуджених військовослужбовців.

˗ конфіскація майна. Полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна. Суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються;

˗ арешт ˗ полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців;

˗ обмеження волі ˗ цей вид покарання полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов"язковим залученням засудженого до праці, встановлюється на строк від одного до п"яти років;

˗ тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців. Цей вид покарання призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених КК України, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років тримання у дисциплінарному батальйоні на той самий строк;

˗ позбавлення волі на певний строк ˗ покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщення його на певний строк до кримінально-виконавчої установи, встановлюється на строк від одного до п"ятнадцяти років;

˗ довічне позбавлення волі ˗ встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

Притягнення особи, винної у вчиненні злочину, здійснюється відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України, яким детально регламентовані всі процедури, зв"язані з порушенням кримінальної справи, розслідуванням злочину і винесенням вироку. КПК України визначає права й обов"язки обвинувачуваного, підсудного і засудженого, потерпілого й інших учасників процесу, а також повноваження державних органів і посадових осіб, що здійснюють провадження по справі, порядок проведення окремих слідчих дій і оцінки отриманих доказів.

Єдиним органом, уповноваженим притягати винних облич до кримінальної відповідальності, є суд.

Засуджений незгідний з вироком, має право на його оскарження у вищестоящий суд, а також на прохання про помилування чи пом"якшення покарання. Помилування здійснюється Президентом України.

3.2. Дисциплінарна відповідальність

Дисциплінарна відповідальність ‒ різновид ретроспективної юридичної відповідальності особи за порушення норм права,що регулюють відповідну дисципліну, і застосування до порушника дисциплінарних стягнень. Розрізняють такі види дисциплінарної відповідальності: державну,трудову,військову,навчальну та ін.

Дисциплінарна відповідальність застосовується за здійснення дисциплінарної провини. Порядок застосування стягнення за порушення дисципліни регламентується Кодексом законів про працю України (КЗпП), статутами про дисципліну й іншими нормативно-правовими актами. Згідно ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни застосовуються наступні стягнення:

˗ догана;

˗ звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбаченні для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Звільнення може застосовуватися за найбільш грубі порушення трудової дисципліни, у тому числі:

˗ за систематичне невиконання працівником без поважних причин трудових обов"язків;

˗ прогул ( в тому числі відсутність на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

˗ поява на роботі в нетверезому виді, у стані наркотичного чи токсичного сп"яніння;

˗ здійснення за місцем роботи розкрадання ( в тому числі дрібного);

Законодавством про дисциплінарну відповідальність можуть передбачатися й інші дисциплінарні стягнення.

3.3 Адміністративна відповідальність

Адміністративна відповідальність ‒ накладення на винних фізичних осіб,які порушили правила поведінки, адміністративних стягнень,що створюють для цих осіб (колективів) несприятливі наслідки особистого, майнового морального та іншого характеру.

Адміністративна відповідальність застосовується за правопорушення, передбачені законодавством про адміністративні правопорушення. На відміну від КК України, Кодекс України про адміністративні правопорушення не охоплює всіх складів адміністративних правопорушень, що можуть встановлюватися й іншими актами.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.[3].

За здійснення адміністративних правопорушень установлюється 7 видів адміністративних стягнень:

˗ попередження ˗ як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі. У передбачених законом випадках попередження фіксується іншим установленим способом;

˗ штраф ˗ є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених Кодексом про адміністративні правопорушення та іншими законами України;

˗ вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об"єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета;

˗ конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об"єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України;

˗ позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання), застосовується на строк до трьох років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом;

˗ виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення і з відрахуванням до двадцяти процентів її заробітку в дохід держави. Виправні роботи призначаються районним (міським) судом (суддею)

˗ адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п"ятнадцяти діб. Адміністративний арешт призначається районним (міським) судом (суддею). Необхідно зазначити, що адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів першої і другої груп. [3].

Порядок провадження в справі про адміністративне правопорушення регламентований Кодексом про адміністративні правопорушення.

3.4 Цивільно-правова відповідальність

Цивільна відповідальність ‒ це накладення цивільно-правових стягнень (неустойки, штрафу,пені і відшкодування збитків) на фізичну чи юридичну особу за невиконання або неналежне виконання зобов’язань або за заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення деяких особистих немайнових прав (честь,гідність особи та ін.).

Цивільна відповідальність переслідує іншу мету, ніж кримінальна, адміністративна і дисциплінарна. Вона застосовується, насамперед, для відновлення порушених прав громадян, інших обличч у випадках невиконання боржниками своїх зобов"язань за договором чи внаслідок заподіяння шкоди. Боржник, що не виконав чи неналежно виконав зобов"язання за договором, зобов"язаний відшкодувати кредитору збитки, у які входять витрати кредитора, реальний збиток і упущена вигода. По визначеній частині зобов"язань на боржника, що не виконав зобов"язань, може покладатися обов"язок виплачувати штрафні санкції у виді неустойки.

Необхідно зазначити, що право-відновлювальну мету переслідує і відповідальність за шкоду, заподіяній особистості або майну громадянина чи юридичної особи. У відповідності із господарським законодавством України шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою яка її завдала.

В окремих випадках, передбачених законом чи договором, може встановлюватися обов"язок особі, яка завдала шкоду, виплатити потерпілому компенсацію понад відшкодування шкоди.

Однак цивільне право знає і каральні санкції. Це конфіскація, штраф і відмовлення в захисті суб"єктивного цивільного права. Конфіскація майна застосовується в якості однієї із санкцій за порушення цивільного законодавства і, зокрема, за здійснення угод з метою, протиправної основам правопорядку і моральності. Штрафні санкції (штраф, пеня) застосовуються до правопорушників незалежно від збитків, понесених потерпілою стороною в договорі, і виплачуються потерпілому. Відмовлення в захисті суб"єктивного цивільного права застосовується у випадках зловживання правом уповноваженої особи.

Цивільна відповідальність виникає з моменту невиконання зобов"язання у встановлений термін неналежним чином. Зобов"язання внаслідок заподіяння шкоди виникає з моменту його заподіяння. Характерна риса цивільної відповідальності полягає в тому, що вона може виконуватися правопорушником добровільно, без застосування примусових заходів. І лише у випадку конфлікту між учасниками цивільних правовідносин до його дозволу підключаються державні органи.

Цивільні справи розглядаються загальними чи арбітражними судами, а в деяких випадках і іншими державними органами за заявою учасника правовідносин чи потерпілого. Розгляд цивільної справи грунтується на принципу диспозитивності сторін, які представляють право самостійно розпоряджатися своїми матеріалами і процесуальними правами. Порушення цивільної справи, визначення предмета і підстави позову, звертання до виконання рішення суду залежать від волевиявлень позивача. Висновок мирової угоди визначається волею обох сторін, а визнання позову волею відповідача. У компетенцію суду входить оцінка представлених сторонами доказів і ухвалення рішення.

Потрібно зазначити, що необхідною умовою для застосування цивільної відповідальності є провина, за винятком випадків заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Цивільна відповідальність завершується відновленням порушеного права

3.5 Конституційна відповідальність

Конституційна відповідальність ‒ це різновид юридичної відповідальності,що має складний політико ‒ правовий характер. Її суб’єктами можуть бути органи державної влади (насамперед вищі органи держави та їх посадові особи), а також фізичні особи.

Відомо, що виконання приписів конституційного права забезпечується практично всіма видами юридичної відповідальності. З цього погляду конституційна відповідальність може трактуватись як юридична відповідальність взагалі. Проте існує і власне конституційна відповідальність із притаманними лише їй конкретними формами та механізмами,колом суб’єктів і санкціями.

Поняття конституційної відповідальності вужче, ніж поняття відповідальності за порушення норм конституційного права. Водночас цей вид юридичної відповідальності пов"язаний не лише порушеннями конституційно-правових норм. Підставами для притягнення до конституційної відповідальності можуть бути і порушення норм інших галузей права,зокрема кримінального.

Особливістю кримінальної відповідальності є те, що вона може застосовуватися за умов,коли норми права взагалі не порушуються. В цих випадках відповідальність пов’язується з тими діями, що розцінюються як негативні в політичному плані: наприклад, передбачена ст.87 Конституції України колективна відповідальність Кабінету Міністрів перед Верховною Радою.

Існують також інші форми конституційної відповідальності. Наприклад, відповідальність депутатів перед парламентом, відповідальність у системі органів виконавчої влади за принципом субординації, відповідальність особи, що випливає зі стану громадянства, тощо. Відповідний характер мають конституційно-правові санкції, зокрема, усунення з поста чи посади,вимушена відставка, дострокове розформування (розпуск) органу державної влади, скасування або припинення дії акту державної влади,позбавлення громадянства тощо.[19;433-434].

Усі види юридичної відповідальності вирішують одні й ті ж завдання,виконують одні й ті ж функції,мають єдину кінцеву мету, а саме ліквідація правопорушень у суспільстві.

Вирішуючи свої безпосередні завдання, всі види юридичної відповідальності функціонують у тісній взаємодії між собою.

Отже, є всі необхідні, фактичні та теоретичні підстави назвати інститут юридичної відповідальності як особливий правоохоронний інститут всієї системи права.

Висновок

Підводячи підсумок вищевикладеного потрібно зазначити, що здійснюючи правомірну поведінку, суб"єкт вступає у сферу дії права і виявляє свій вибір між різними варіантами вчинків (правових і неправових). Вибір правового варіанта забезпечує йому низку переваг: інші суб"єкти зобов"язані сприяти його діям або не втручатися у них; у випадку невиконання ними своїх обов"язків держава в правовій формі примусу забезпечує відновлення порушеного права і виконання зобов"язаним суб"єктом відповідних обов"язків. Відтак, правомірна поведінка як юридичний факт тягне за собою не просто виникнення правовідносин, а певну дію засобів правового регулювання, спрямовану на гарантування, захист і охорону правової форми реалізації інтересів суб"єкта і суспільства. Ця дія права і держави є лише одним із засобів їх реакції на правомірну поведінку. До інших слід віднести пряме заохочення з боку держави правомірних вчинків. Це стосується як використання суб"єктивних прав, так і виконання обов"язків.

Юридична відповідальність ‒ це передбачені законом вид і міра державно˗владного(примусового) зазнання особою втрат благ особистого,організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення.

Від моральної,політичної відповідальності юридична відповідальність відрізняється такими рисами:

˗ юридична відповідальність ˗ це стосунки між державою та особою,яка порушила правову поведінку.

˗ ці стосунки заздалегідь передбачені нормами права,регламентуються ними,тому є правовими відносинами.

˗ юридична відповідальність наступає внаслідок порушення формально визначених юридичних правил чи основаних на них індивідуальних приписів. При застосуванні інституту юридичної відповідальності повинна бути точно зафіксована порушена правова норма,а міра покарання визначається в рамках встановленої для конкретного випадку санкції.

˗ юридична відповідальність матеріалізується у специфічному державному впливі(покаранні) та реалізується,як правило,за допомогою застосування заходів державного примусу.

˗ процес попереднього розслідування та вирішення справ про правопорушення,порядок здійснення призначеної міри покарання також регламентується спеціальними (процесуальними) юридичними нормами.

В юридичній практиці трапляються випадки, коли юридична відповідальність має місце, а заходу державного примусу не існує. Так буває тоді, коли, наприклад, спливає строк давності, коли не виявляється правопорушник чи коли правопорушник виявлений, але суд дотримуючись закону, визнає наявність юридичної відповідальності, поряд з цим звільняє правопорушника від застосування покарання і т.п..

Потрібно мати на увазі, що усесторонні засоби державного примусу взагалі не повязанні з юридичною відповідальністю Так трапляється, коли, наприклад проводиться в примусовому порядку медичний огляд, встановлюється карантин і т.п..

Здійснення ж правопорушень тягне за собою юридичну відповідальність у вигляді застосування заходів державного примусу каральної спрямованості, понесення ними втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру. У результаті правопорушень виникають охоронні правовідносини, за яких держава має право вживати карні та відновлюючі заходи до правопорушників. Останні зобов"язані нести визначені втрати та відшкодувати потерпілому понесені ним збитки [20,115]. Факти правопорушення спонукають інститут юридичної відповідальності до активної дії, приводячи в рух відповідну норму відповідальності. А це означає, що безпосередня мета цього інституту у випадку скоєння правопорушення полягає в покаранні правопорушника. Тому і безпосередньою функцією інституту,який розглядається,є функція каральна.

Кінцева мета(ціль) інституту юридичної відповідальності ˗ це ліквідація правопорушень у державі. І вона не може бути досягнутою тільки з остраху,оскільки правовий порядок у державі, який базується на страху перед покаранням,ніколи не може стати стійким,стабільним та надійним. Запорукою істинного правопорядку може бути тільки єдність об’єктивно правомірної поведінки всіх членів суспільства з їх глибокою внутрішньою повагою до права, з потребою людей дотримуватись приписів юридичних норм,що виражають суспільно корисні інтереси.

Соціальне призначення юридичної відповідальності ˗ охорона суспільних відносин ˗ реалізується в її правоохоронній і виховній функціях. Правоохоронна функція юридичної відповідальності, в свою чергу, поділяється на правовідновлюючу і каральну, а виховна ˗ на функції загально превентивну та приватно привентивну.

Держава здійснює своє право щодо застосування заходів юридичної відповідальності у три етапи:

˗ заборона суспільне небезпечних вчинків і передбачення відповідних заходів у санкціях правових норм;

˗ індивідуалізація санкцій щодо конкретних правопорушників;

˗ забезпечення відшкодування правопорушниками відповідних втрат.

Процеси реалізації юридичної відповідальності суворо регламентуються законом і здійснюються на засадах законності, обґрунтованості, доцільності, невідворотності, справедливості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України : Прийнята на пятій сесії Верхлвної Ради України 28 червня 1996 року. - К .: Преса України, 1997 . – с . 80

2. Агеєва Е.А. Юридична Відповідальність у державному управлінні. Навчальний посібник. – Л.: ЛДУ, 1990 – 141 с.

3. Базилєв Б.Т . Юридична відповідальність. Загальнотеоретичний аспект Красноярськ, 1985. –с. 50.

4. Васильєв А.С Теорії держави і права / А. Свасильєв. І в. Борщевський. – Х.: Одісей. 2007. – 240 с.

5. Духно Н. А ., В. І. іванкін поняття та види юридичної відповідальності // Право Укр. – 200 . № 6. -. 14-23

6. Іванов А. О. цілі юридичної відповідальності, її функції і принципи // Держава і право . – 2003 . - № 6 .- с. 66-69.

7. Котюк В. О загальна теорія держави і права. Навчальний посібник . – К.: Атіка. 2005. – 235с.

8.Колосова Н.М. Конституційна відповідальність – самостійний вид юридичної відповідальності // Держава і право .- 1997 . - № 2 . – с. 87

9. Крестовська Н. М. Теорія держави і права: Елементарний курс. // друге видання. – 2008. – Режим доступу до ресурсу: http://studies.in.ua/krestovska-nm-teorja-derzhavi-prava.html.

10. Липинський Д. А. про акти застосування конституційної ответственості // Юридичний світ .- № 7 . – с. 22-25

11. В. О. Навроцький, М.П. Костюк, П.М. Рабінович та інші; основи держави і права України. Навчальний посібник /: За ред. Д.С. Карпина. – К. : « Вільна Україна « , 1994 . – с. 456

12. Погорілко В. Р. Конституційне прво України К .: наукова думка; Прецедент, 2001. - с. 344

13. Піголкін А.С. теорія держави іправа: Підручник . – М.: Юрайт, 2006 . – с. 613

14. Проблеми теорії держави і права. Основи: курс лекцій / А.С. Машков . – К .: К. І . С., 2008. –с. 470

15.Принципи юридичної відповідальності– Режим доступу до ресурсу: http://pidruchniki.com/1716022643170/pravo/printsipi_yuridichnoyi_vidpovidalnosti.

16. Суботін В.М., Філонов О.В. тв ін. теорія дкржави і права. Навч. Посібник. - .: Знання, 2005. – с. 656

17.Скакун О.Ф. Теорія держави і права/ Скакун О.Ф. // підручник – Режим доступу до ресурсу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/687/164/

18. Тацій В. Я , погорілко В. Ф. Тодика Ю.М – Конституційне прво України . К.: український центр правничих студій, 2001. – с. 376

19. Теорія держави і права у схемах і визначеннях: навч. Посібник. /

О. В. Бабкіна, / Міжрегіон. акад. упр. Персоналом. – К.. 2004. с. 144

20. Розвиток правової думки в Україні. – 2012. – Режим доступу до ресурсу: http://wikiatlas.org.ua/rozvytok_pravovoyi_dumky_v_ukrayini.html.

21. Єгоров В.С. теоретичні питання звільнення від кримінальної відповідальності // наукова Думка . 2002.– с . 38-39

22. Ярошенко І. С. Принципи права соціального забезпечення [Електронний ресурс] / Ярошенко І. С. // навчальний посібник. – 2005. – Режим доступу до ресурсу: http://radnuk.info/pidrychnuku/sostial/484-sots-zabespech/9073---6----.html.

23. Юридична відповідальність// Навчальний посібник. – 2000. – Режим доступу до ресурсу: http://osvita.ua/vnz/reports/law/9475/..

РЕЦЕНЗІЯ

на курсову роботу

________________________________________________________________________________
____________________________________________________ (тема роботи)

Cтудента групи ________________________

П.І.Б. _________________________________

Оформлення роботи:

Відповідає вимогам_________________________________________________

Не відповідає вимогам ______________________________________________

Інше______________________________________________________________

Позитивне в роботі є те, що:

План охоплює всі питання теми______________________________________