Теоретико-методологічні аспекти туроператорської та турагенської діяльності

Текст:

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти туроператорської та турагенської діяльності………………………………………………………………………………..5

1.1. Поняття та види туроператорської та турагенської діяльності………………5

1.2. Правове регулювання туристичної діяльності в Україні…………………....10

1.3. Сучасні напрямки туристичної діяльності в Україні………………………...12

Висновок до першого розділу……………………………………………………….16

Розділ 2. Дослідження сучасної нормативно-правової бази регулювання туристичної діяльності в Україні…………………………………………………….17

2.1. Матеріали дослідження…………………………………………………………..17

2.2. Методи дослідження……………………………………………………………..18

2.3. Організація дослідження…………………………………………………………19

2.4. Результати дослідження………………………………………………………….22

Висновок до другого розділу…………………………………………………………23

Розділ 3. Напрямки вдосконалення сучасної нормативно-правової бази регулювання туристичної діяльності в Україні……………………………………..24

3.1. Міжнародний досвід регулювання туристичної діяльності…………………...24

3.2. Підвищення ефективності регулювання туристичної діяльності в Україні….30

Висновок до третього розділу………………………………………………………..34

Висновки……………………………………………………………………………….35

Список використаних джерел………………………………………………………...38

ВСТУП

Актуальність теми. Загальновідомий той факт, що в останні роки одне з головних місць в економіці більшості країн стала займати індустрія туризму. Туристський продукт (турпродукт), вироблений нею, включає в себе великий і різноманітний комплекс послуг і товарів, які можуть споживатися людьми при подорожах, а також під час відпочинку, розваг, лікування, підвищення освітнього і професійного рівня, здійснюваних у рамках туризму.

У зв"язку з реформуванням економіки України, активною зовнішньоекономічною діяльністю, виходом на міжнародні ринки, в тому числі і на ринки туристичних послуг, виникає необхідність підвищувати експортний потенціал туристичної галузі та її конкурентоспроможність, що, в свою чергу, неможливо без забезпечення належного правового регулювання діяльності в сфері туризму.

Різні аспекти досліджуваної проблеми знайшли відображення в працях таких авторів, як О.М. Большаков, М.Б. Біржаков, Г.А. Бондаренко, Н.І. Волошин, З.М. Горбильова, Н.І. Кабушкин, Д.В. Каленик, Р. Клімович, С.В. Максименко, Т.М. Сергєєва, Ю.А. Чеченов і ін.

Тематика курсової роботи. Обрана тема «Удосконалення сучасної нормативно-правової бази регулювання туристичної діяльності в Україні (туроператорська та турагенська діяльність)» характеризується власною метою та завданням дослідження, об’єктом дослідження та предметом, із використанням методологічної основи.

Виходячи із цих положень, мета даної курсової роботи полягає у характеристиці сучасної нормативно-правової бази регулювання туристичної діяльності в Україні.

Завдання дослідження:

1. Обґрунтувати суть поняття та види туроператорської та турагенської діяльності.

2. Дослідити правове регулювання туристичної діяльності в Україні.

3.Визначити сучасні напрямки туристичної діяльності в Україні.

4. Дослідити сучасну нормативно-правову базу регулювання туристичної діяльності в Україні.

5. Охарактеризувати матеріали і методи дослідження.

6. Проаналізувати результати дослідження.

7. Обґрунтувати міжнародний досвід регулювання туристичної діяльності.

8. Надати пропозиції з підвищення ефективності регулювання туристичної діяльності в Україні.

Об’єктом дослідження є туристична діяльність в Україні.

Предметом дослідження є особливості сучасної нормативно-правової бази регулювання туристичної діяльності в Україні (туроператорська та турагенська діяльність).

Методи дослідження. В основі дослідження закладено загально філософські методи, додатково використовувалися порівняльно-правовий, діалектичний та спостереження і аналіз, методи моделювання.

Структура курсової. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, які охоплюють обрану тематику, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ТУРОПЕРАТОРСЬКОЇ ТА ТУРАГЕНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Поняття та види туроператорської та турагенської діяльності

В Україні після прийняття 15 вересня 1995 року Закону України «Про туризм» [2], а також відомчих нормативних актів в аналізованому напрямі склалася сфера туристичної діяльності, відповідна соціально-економічній та правовій ситуації в країні.

При цьому, особливої уваги заслуговує саме дефініція поняття туристичної діяльності (туроператорської та турагенської діяльності). На даному питанні потрібно зупинитися більш детально.

У роботах А. Н. Большакова, М.Б. Біржакова, Ю.А. Чеченова туристична діяльність представлена як надання відповідних послуг громадянам-споживачам на договірній основі [10, с. 34].

Г.А. Бондаренко, А.П. Дурович, Т.М. Сергєєва представляють туристичну діяльність як діяльність, пов"язану з організацією всіх форм виїзду людей з місця постійного проживання в оздоровчих цілях, для задоволення пізнавальних інтересів або в професійно-ділових цілях без зайняття оплачуваною діяльністю в місцях тимчасового перебування [23, с. 17].

На думку Н. І. Волошина, котрий використовує у своїй дефініції термін «туристична діяльність» – це сфера туризму. А саме: діяльність по формуванню, просуванню і реалізації туристичного продукту (туроператорська діяльність), а також інша діяльність з організації подорожей (ліцензування, стандартизація цієї діяльності, сертифікація туристських послуг, послуг готелів і ін.). Більш того, він відзначає, що туризм, будучи сферою економіки, в повній мірі сприймає регулюючий вплив норм різних галузей права: адміністративного, екологічного, страхового, митного, захисту прав споживачів та інших, які відносяться до невизначеного кола юридичних і фізичних осіб [12, с. 5-6].

Туристична діяльність, вважає С. В. Максименко, полягає в забезпеченні ефективного використання наявної та створення нової матеріально-технічної бази туризму, збільшення валютних надходжень до бюджету держави, кооперування коштів суб"єктів туристичної діяльності, зайнятості населення, задоволенні його різноманітних потреб. З цього судження випливають такі основні завдання суб"єктів туристичної діяльності: створення туристичного продукту; формування ринку туристичних послуг; вдосконалення інфраструктури туризму; надання туристичних послуг; розвиток внутрішнього та іноземного туризму [22, с. 147]. При цьому, кажучи про туризм, доцільно скористатися теоретичним підходом, запропонованим З. М. Горбильовим, Н. І. Кабушкин, Д. В. Каленик. Відповідно до даного підходу, туризм розглядається як вид економічної діяльності, що складається з ряду багатоаспектних процесів виробництва туристичного продукту (послуги), спрямованого на задоволення інтересів споживача [19, с. 208].

У соціально-правовому аспекті визначення туристичної діяльності викладено в деклараціях міжнародних організацій. Зокрема, Всесвітня туристична організація дане поняття трактує як діяльність, що має велике значення в житті народів з безпосереднього впливу на соціальні, культурні, освітні та економічні сфери життя держав і їх міжнародних відносин [13].

У наведених визначеннях, по-перше, не зазнали руйнувань теоретичні аспекти, пов"язані з співвідносними термінів «туристична діяльність» і «туризм». Саме відсутність теоретичних підходів в уже згадуваному напрямку ускладнює визначення місця туристичної діяльності в системі туризму. По-друге, туристичну діяльність складно назвати виключно підприємницькою, так як даний вид діяльності не завжди пов"язаний з систематичним отриманням прибутку, що, в свою чергу, є однією з основних ознак підприємницької діяльності. Як доказ сказаного може служити соціальний туризм, тобто організація поїздок за кордон на оздоровлення для дітей, що живуть в зонах радіоактивного забруднення. По-третє, що крім систематичного отримання прибутку туристична діяльність може бути організована з метою відвідування друзів або родичів, задоволення релігійних потреб і досягнення інших особистісно-мотиваційних цілей.

З законодавчої точки зору нормативне визначення туристичної діяльності базується на вимогах Закону України «Про туризм» , згідно з яким туристична діяльність – це туроператорська та турагентська діяльність [2]. Наведене визначення потребує вдосконалення в силу наявності в ньому термінів, які потребують подальшої деталізації. Зокрема, турагентська діяльність – підприємницька діяльність юридичних осіб або індивідуальних підприємців (турагентів) по реалізації турів, сформованих туроператорами, а також з надання консультаційно-інформаційних послуг, пов"язаних з організацією подорожі. В свою чергу, туристичний агент – це фізична особа-підприємець або юридична особа, яка на основі ліцензії здійснює діяльність із реалізації і просування туристичного продукту (сформованого туристичним оператором туру) [14, с. 24].

В залежності від спеціалізації, туристичні агенти можуть бути багатопрофільними, тобто за запитами клієнтів здійснювати комплексне обслуговування, і спеціалізованими, що виконують певні види обслуговування (організація спортивних, ділових та інших поїздок).

Водночас, туристичні агенти відповідно до форми організації можуть бути:

а) підприємствами самостійними, які на основі взаємних угод співпрацюють з декількома або однією фірмою-туроператором;

б) частина збутової сітки великої фірми-туроператора;

в) туристичним бюро-турагентом, яке переважно забезпечує взаємодію з туристичними операторами і туристичними агентами інших видів і здійснює екскурсійне обслуговування [21, с. 116].

Загальні вимоги до послуг турагентів підрозділяють на наступні види:

- Просування рекреаційного продукту;

- Бронювання рекреаційного продукту;

- Реалізація рекреаційного продукту;

- Бронювання окремих туристських послуг, у тому числі екскурсійних;

- Реалізація окремих рекреаційного послуг, у тому числі екскурсійних;

- Доставка туристських документів, квитків на транспорт різних видів, квитків на розважальні, спортивно-видовищні та дозвіллєві заходи;

- Надання туристам / екскурсантам необхідної та достовірної інформації про особливості рекреаційного продукту або окремих туристських послуг, умов подорожі, країни (місця) тимчасового перебування;

- Інші послуги [24, с. 25-27].

Туроператорська діяльність – підприємницька діяльність юридичних осіб (туроператорів) по формуванню і реалізації турів, в тому числі сформованих іншими туроператорами, а також з надання консультаційно-інформаційних послуг, пов"язаних з організацією подорожі.

Туристичний оператор – це фізична особа-підприємець або юридична особа, яка на основі ліцензії здійснює діяльність по просуванню, формуванню та реалізації туристичного продукту, в тому числі й рекреаційних послуг [23, с. 42].

У свою чергу, туристичні оператори поділяються на наступні категорії:

- туристичні підприємства (організації), які пропонують своїм клієнтам комплекс послуг і мають орендовані або власні засоби туристичного обслуговування;

- оптові посередники між туристичними агентами і підприємствами туристичної індустрії, в число яких входять зайняті обслуговуванням туристів , організації і фірми, які до напряму туризму не відносяться, проте є представниками інших галузей економіки. Зокрема, підприємства громадського харчування, транспортні компанії, страхові фірми, культурні, спортивні заклади та ін. [28, с. 109].

В широкому розумінні туристичні оператори, в залежності від туроперейтингу можна поділити на рецептивних та ініціативних. Для останніх характерно те, що вони за домовленістю безпосередньо з туристичними підприємствами або з приймаючими операторами відправляють туристів в інші регіони або за кордон.

У свою чергу, рецептивними є туристичні оператори на прийомі, тобто ті, які в місцях прийому і обслуговування туристів комплектують програми і тури обслуговування, використовуючи з постачальниками послуг прямі угоди.

Профіль туроператорської діяльності – це домінуючі в асортименті туроператора види та географічні напрямки рекреаційного продукту:

- Частка яких в обсязі продажів туроператора максимальна;

- Продаж яких забезпечує основну частку прибутку туроператора;

- У реалізації яких туроператор досяг найвищої майстерності і професіоналізму;

- З якими споживач ідентифікує оператора на ринку [22, с. 318].

Кожен туроператор – це фахівець в організації конкретного виду туристичного продукту, в тому числі й рекреаційного продукту або в роботі з тим чи іншим напрямом. Профіль діяльності оператора може бути як популяризована (тобто широко відома на споживчому ринку), так і мало відома споживачам.

В свою чергу, учасники туристичної діяльності – туристи, а також юридичні та фізичні особи, які мають намір замовити, замовляють або замовили туристичні послуги для цілей, не пов"язаних із здійсненням підприємницької діяльності, а суб"єкти туристичної діяльності – це туроператори та турагенти.

Таким чином, поняття «туристична діяльність», що складається з туроператорської та турагентської діяльностей, не враховує іншу діяльність з організації подорожей.

Крім того, нормативно-правові акти, на яких базується наведене визначення, створюють сприятливі умови не для всіх вимог Глобального етичного кодексу по туризму, наприклад: підприємці та інвестори, особливо що представляють малі і середні підприємства, повинні мати вільний доступ до туристичного сектору з мінімальними юридичними і адміністративними обмеженнями.

1.2. Правове регулювання туристичної діяльності в Україні

Регулювання туристичної діяльності в Україні здійснюється чинним законодавством України.

Нормативно-правові основи туристичної діяльності в Україні представлені:

1) Конституцією України [1];

2) міжнародно-правовими актами, ратифікованими парламентом;

3) Господарським кодексом України;

4) Законом України «Про туризм» [2];

5) Законом України «Про курорти» [3];

6) Законом України «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець» [4];

7) Указом Президента України «Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні» [5];

8) Указом Президента України «Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року» [6];

9) Державною програмою розвитку туризму в Україні до 2010 року [7];

10) рядом інших нормативно-правових актів.

Конституція України визначає основні засади туристичної діяльності в Україні [1].

Тим самим, Конституція України, як правовий акт найвищої юридичної сили, регулює основоположні ідеї туристичної діяльності в Україні, встановлюючи тим самим, конституційні приписи в сфері туристичної діяльності в Україні.

Ратифіковані Верховною Радою України, міжнародно-правові акти та договори у сфері туристичної діяльності, направлені на спрощення виїзду громадян України для відпочинку і лікування у інші держави.

Господарський кодекс України, як спеціалізований акт щодо суб’єктів господарювання, деталізує конституційні положення, регламентуючи в повній мірі порядок діяльності юридичних осіб, що надають послуги з туризму, виділяючи їх особливості та характерні риси, принципи і юридичні наслідки.

Законом України «Про туризм» закладено основу туристичної діяльності в Україні, визначено основні поняття та суб’єктів туристичної діяльності в Україні, принципи надання послуг [2].

Законом України «Про курорти» охарактеризовано курортні зони, зокрема з ціллю їх відвідування туристами з метою лікування та оздоровлення, задоволення естетичних потреб [3].

Законом України «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець» визначено особливий статус зони туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець», із врахуванням географічного положення, рекреаційного та лікувального потенціалу даної території [4].

Указом Президента України «Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні» визначено перелік необхідних заходів з метою покращення туристичної діяльності в Україні, реалізації потенціалу туризму в Україні та підняття кого конкурентоспроможності [5].

В свою чергу, Указом Президента України «Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року» визначено цілі та напрямки розвитку туризму. Не зважаючи на те, що дані напрямки повинні були реалізуватися до 2010 року, вони і на сьогоднішній день не тратили своєї актуальності, про що свідчить чинність прийнятого указу [6].

Особливим правовим механізмом виступає Державна програма розвитку туризму в Україні до 2010 року [7], на виконання якої й було прийнято Указ Президента України «Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року».

Загалом, регулювання туристичної діяльності в Україні здійснюється як законами України, так і підзаконними нормативно-правовими актами, спрямованими на реалізацію положень Конституції України, як Основного Закону держави, так і законів України.

1.3. Сучасні напрямки туристичної діяльності в Україні

В Україні найбільшого поширення отримав туризм із використанням природних ресурсів. Для реалізації туризму з використання природних ресурсів та одночасним збереженням останніх в Україні створено багато територій та об’єктів природно-заповідного фонду у т.ч.: об’єкти місцевого значення, об’єкти загальнодержавного значення.

Особливе місце серед цих об’єктів по рівню заповідності займають природний заповідник – Ґорґани, розташований в Західній частині України територія якого становить 5344 га [27, с. 18].

А також національні природні парки. Зокрема:

- «Карпатський», площею - 50495,0 га, утворений для збереження лісових унікальних екосистем Центральної Європи (рис. 1.1.).

Рис. 1.1. Національний природний парк «Карпатський»

- «Галицький», створений з метою відтворення, збереження та раціонального використання унікальних та типових лісостепових та лісових природних комплексів Прикарпаття, площею 14684,8 га (рис. 1.2.).

Рис. 1.2. Національний природний парк «Галицький»

- «Гуцульщина», створений з метою відтворення, збереження та раціонального використання унікальних природних комплексів, генетичних ресурсів тваринного та рослинного світу та етнокультурного середовища Карпат, площею 32271 га (рис. 1.3.) [27, с. 21].

Рис. 1.3. Національний природний парк «Гуцульщина»

- «Синьогора», створений з метою відтворення, збереження та раціонального використання унікальних і типових природних комплексів Прикарпаття, що мають важливе наукове, природоохоронне, естетичне, оздоровче та рекреаційне значення, площею 10866 га (рис. 1.4.).

Рис. 1.4. Національний природний парк «Синьогора»

- «Верховинський», створений з метою збереження біологічного різноманіття, забезпечення охорони природи і цілісності природних комплексів гір, площею 12022,9 га [27, с. 26] (рис. 1.5.).

Рис. 1.5. Національний природний парк «Верховинський»

Саме наявність таких заповідників стає вагомим фактором впливу на розвиток туризму, оскільки відповідні природні ресурси стають не лише цікавими для ознайомлення туристом, але й через власні оздоровчі якості – корисними.

Потрібно також зазначити, що на разі рекреаційні зони значно зменшуються, що негативно відображається на туризмі (Рис. 1.6). Зокрема:

Рис. 1.6. Порівняльна характеристика рекреаційних зон в Україні за 2009 і 2016 роки

За даними Міністерства інфраструктури України //електронний ресурс / режим доступу: http://mtu.gov.ua

Отже, сучасні напрямки туристичної діяльності в Україні більшою мірою обумовлені використанням наявних природних ресурсів, при цьому, меншою мірою розвинутий діловий туризм, культурно-пізнавальний та культурно-історичний туризм. Все це обумовлює меншу конкурентну спроможність вітчизняної туристичної індустрії.

Висновок до першого розділу

В Україні після прийняття 15 вересня 1995 року Закону України «Про туризм», а також відомчих нормативних актів склалася нормативна база сфери туристичної діяльності. Регулювання туристичної діяльності в Україні здійснюється як законами України, так і підзаконними нормативно-правовими актами, спрямованими на реалізацію положень Конституції України, як Основного Закону держави, так і законів України.

При цьому, саме поняття туристична діяльність викликало ряд дискусій. Зокрема, в роботах А. Н. Большакова, М.Б. Біржакова, Ю.А. Чеченова туристична діяльність представлена як надання відповідних послуг громадянам-споживачам на договірній основі. Г.А. Бондаренко, А.П. Дурович, Т.М. Сергєєва представляють туристичну діяльність як діяльність, пов"язану з організацією всіх форм виїзду людей з місця постійного проживання в оздоровчих цілях, для задоволення пізнавальних інтересів або в професійно-ділових цілях без зайняття оплачуваною діяльністю в місцях тимчасового перебування.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ СУЧАСНОЇ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ БАЗИ РЕГУЛЮВАННЯ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНИ

2.1. Матеріали дослідження

Актуальність. На сучасному етапі розвитку туристичної індустрії та ринку туристичних послуг нормативно-правове регулювання та нормативно-правова база туристичної діяльності досить важливі. Нормативно-правове регулювання має здійснюватися всесторонньо та повно, із врахуванням потреб сьогодення та якісно нових суспільних відносин.

Багато питань контролю та втручання держави в регулювання туристичної індустрії та ринку туристичних послуг залишаються дискусійними, недостатньо розробленими і вимагають подальшого дослідження. Однією з проблем є визначення ефективності сучасної нормативно-правової бази регулювання туристичної діяльності в Україні.

Проблема дослідження визначається суперечливою ситуацією що склалася в теорії і практиці.

Мета – дослідження сучасної нормативно-правової бази регулювання туристичної діяльності в Україні.

Для дослідження були відібрані такі методики:

1. дослідження статистичних даних щодо діяльності туроператорів та турагенств.

2. порівняння.

3. спостереження.

Гіпотеза дослідження – дані про ефективність та дієвість сучасної нормативно-правової бази, відсутність прогалин є показником результативності державного регулювання туристичної діяльності в Україні.

2.2. Методи дослідження

Основними методами дослідження були: аналіз законодавчої бази, аналіз документальних джерел (протоколів, статистичних звітів та ін.), включене спостереження, методи порівняння, контент-аналіз матеріалів, методи теоретичний аналіз, методи математичної статистики.

Нами використовувалися такі методи дослідження:

1. Аналіз та узагальнення спеціальної літератури. Вивчення спеціальної літератури дозволило отримати уявлення про питання, що цікавлять нас, поставити мету дослідження.

2. Аналіз документальних джерел. До уваги бралися офіційні дані, що розміщенні на сайті Міністерства інфраструктури України, Всесвітньої туристичної організації (ЮНВТО).

3. Спостереження. Спостереження відрізняються від звичайного обстеження. Спостерігач має справу з конкретним об"єктом, він користується спеціально розробленими схемами, робить певні записи з урахуванням конкретно вирішуваних завдань.

Перш ніж проводити п спостереження, необхідно визначити завдання спостереження, визначити об"єкт спостереження, спосіб фіксації (схема, протокол, стенограма), метод обробки, додаткові факти, що дозволяють заглибитися в рішення даної задачі.

4. Модельний експеримент.

5. Перевірка дієвості.

6. Експеримент. Експеримент проводився з метою перевірки гіпотези дослідження.

7. Методи математичної статистики використовувалися для визначення середнього арифметичного значення, достовірності відмінностей.

8. Для наочності результатів нами були використані методи моделювання, з допомогою яких було розроблено таблиці та графіки, що стали підсумком експерименту.

2.3. Організація дослідження

Експеримент проводився з чинною нормативно-правовою базою, яка регулює здійснення туристичної діяльності.

Було використано методику діагностики.

Методика діагностики:

Потрібно прочитати уважно наступні тридцять тверджень і вибрати варіант відповіді, відповідної до чинної нормативно-правової бази, яка регулює здійснення туристичної діяльності («так» чи «ні»).

Тестовий матеріал (питання).

1. Основи туристичної діяльності закладені Конституцією України.

2. У сфері туристичної діяльності прийнято спеціальний законодавчий акт.

3. Наявне легальне визначення туристичної діяльності.

4. Наявне легальне визначення туризму.

5. Наявне легальне визначення туроператорської та турагенської діяльності.

6. Законодавством врегульовано особливості здійснення турагенської діяльності.

7. Законодавством врегульовано особливості здійснення туроператорської діяльності.

8. На законодавчому рівні закріплено статус спеціальних туристичних зон.

9. На законодавчому рівні закріплено форми та види.

10. На законодавчому рівні визначено принципи туроператорської та турагенської діяльності.

11. На законодавчому рівні визначено способи регулювання туроператорської та турагенської діяльності.

12. Прийнято перспективну державну програму з розвитку туризму на період після 2015 року.

13. Відсутні застрілі нормативно-правові акти.

14. Законодавчі акти повною мірою приведені у відповідність до законодавства Європейського Союзу.

15. Відсутні колізії в законодавчих актах, що регулюють здійснення туроператорської та турагенської діяльності.

16. Прийнято законодавчий акт, що регулює сільський туризм.

17. Чітко визначена система контрольно-наглядових органів у сфері туризму.

18. Потік внутрішніх туристів щороку збільшується.

19. Потік зовнішніх туристів щороку збільшується.

20. Спостерігається тенденція до зростання внутрішнього туризму.

21. Спостерігається тенденція до зростання зовнішнього туризму.

22. Розвиваються різні види туризму.

23. Прийняті Державні стандарти щодо надання туристичних послуг.

24. Прийнята Концепція розвитку туризму.

25. Законодавчо визначені ліцензійні умови провадження туроператорської та турагентської діяльності.

26. Умови провадження туроператорської та турагентської діяльності приведені у відповідність до законодавства Європейського Союзу.

27. Державна підтримка туристичної галузі здійснюється через систему виплат з бюджету.

28. Надання туристичних послуг здійснюється на високому рівні.

29. Розвиваються нетрадиційні види туризму.

30. Україна володіє значною кількістю природних ресурсів, що можуть бути використані в туристичних цілях.

Обробка даних.

Кожна відповідь, що співпадає з ключем, кодується в один бал. Ключ до відповідей.

Інтерпретація методики вимірювання:

Від 0 - 13 - чинна нормативно-правова база, яка регулює здійснення туристичної діяльності не відповідає потребам сьогодення, потребує повного перегляду та переосмислення. Необхідні негайні та значні зміни в чинне законодавство;

14 - 25 - чинна нормативно-правова база, яка регулює здійснення туристичної діяльності, містить ряд недоліків, які через внесення змін до законодавчих актів може бути доопрацьованою;

26 і більше - чинна нормативно-правова база, яка регулює здійснення туристичної діяльності детально регламентує особливості галузі туризму, відповідає законодавству Європейського Союзу, забезпечує всі умови, для розвитку вітчизняної туристичної діяльності (туроператорської та турагенської діяльності).

У ході проведеного експерименту було виявлено, що чинна нормативно-правова база, яка регулює здійснення туристичної діяльності, містить ряд недоліків, які через внесення змін до законодавчих актів може бути доопрацьованою. При цьому, недоліки проявляються, як в недостатності механізмів правового регулювання, так і в відсутності належності підтримки розвитку вітчизняної туристичної діяльності (туроператорської та турагенської діяльності).

2.4. Результати дослідження

Загалом, результати можна подати у вигляді графіку, що демонструє відповідність чинної нормативно-правової бази, яка регулює здійснення туристичної діяльності, законодавству Європейського Союзу (Див. рис. 2.1):

Рис. 2.1. Відповідність чинної нормативно-правової бази, яка регулює здійснення туристичної діяльності, законодавству Європейського Союзу.

Таким чином, з графіку яскраво простежується те, що законодавство України, що регулює здійснення туристичної діяльності (туроператорської та турагенської діяльності) потребує доопрацювання, зокрема в частині спрощення формальностей, що передбачені ліцензійними вимогами до туроператорської та турагенської діяльності та повноті регулювання.

Висновок до другого розділу

З метою перевірки ефективності сучасної нормативно-правової бази регулювання туристичної діяльності в Україні проводилося дослідження. Для дослідження були відібрані такі методики: 1. дослідження статистичних даних щодо діяльності туроператорів та турагенств. 2. порівняння. 3. спостереження.

Було виявлено, що законодавство України, що регулює здійснення туристичної діяльності (туроператорської та турагенської діяльності) потребує доопрацювання, зокрема в частині спрощення формальностей, що передбачені ліцензійними вимогами до туроператорської та турагенської діяльності та повноті регулювання.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СУЧАСНОЇ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ БАЗИ РЕГУЛЮВАННЯ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНИ

3.1. Міжнародний досвід регулювання туристичної діяльності

Україна являється однією із найбільш забезпечених країн туристичними ресурсами, що про свідчать переконливі дані (рис. 3.1):

Рис. 3.1. Забезпеченість туристичними ресурсами

За даними Міністерства інфраструктури України //електронний ресурс / режим доступу: http://mtu.gov.ua

На жаль, в Україні, порівняно із міжнародною практикою, використання природних ресурсів в сфері туризму досить обмежена: туристичні походи, прогулянки, санаторно-оздоровчий та рекреаційний туризм. У зв’язку з цим, необхідно звернутися до міжнародного досвіду використання природних ресурсів в туристичних цілях, задля кращого розуміння та подальшого використання їхнього потенціалу.

Міжнародна практика знає багато різних способів організації туризму з допомогою природних ресурсів.

Передусім – для організації автомобільних турів, так звані Караванінг-тури, які здійснюються на автомобілях у вигляді пересувного будиночка або забезпечених спеціальними причепами, пристосованими для тривалого проживання на природі, зокрема в лісах. Такі автомобілі (або причепи) обладнані спальнею, кухнею, туалетом, холодильником та іншими зручностями. Караванінг-тури широко поширені в країнах Західної Європи, де для таких мандрівників організовуються спеціальні стоянки (кемпінги) з різним набором послуг [30, с. 219].

Окрім того, в зарубіжних країнах неподалік спеціальних посадок організовуються залізничні ретро-тури, які не лише залучають населення до спілкування з природою, але й дозволяють продемонструвати природні багатства. Для цього часто використовується автомобільний транспорт, інтер"єр якого стилізовано під певну епоху («Східний експрес» в Європі, Азії, США, Австралії; «Транс"європейський експрес», що курсує в Швейцарії, Чехії, Німеччини, Угорщини, Словаччини; туристський маршрут Вікторіанської епохи, маршрут якого проходить по території США і Канади та ін.) [31, с. 102].

До своєрідних способів використання природних ресурсів в туризмі відносяться також подорожі на тваринах. Для цього можуть використовуватися коні, їздові собаки, олені, мули, слони та ін.

Найбільшою популярністю користується туризм на конях. Крім того, що подорожі на конях доступні людям різного віку, вони надають оздоровчий вплив на психіку людини (Вченими давно доведено, що спілкування з тваринами добре знімає стреси).

Подорожі на собаках організовуються в Росії. на Камчатці і Крайній Півночі.

У багатьох мегаполісах суттєва роль у міській транспортній системі належить метрополітену.

У ряді міст туристам пропонується скористатися для поїздок монорейковими дорогами. Найбільше монорельс розвинений в Японії, де у восьми містах він має 102 км доріг. Сама довга монорейкова система знаходиться в Осаці (її довжина становить 23,8 км). У Європі крім Москви монорельс є у двох містах Німеччини (Дортмунді і Вуппертале).

Монорельсовий транспорт присутній у транспортній інфраструктурі деяких міст США, Канади, Австралії, Китаю, Малайзії [25, с. 59].

У деяких випадках міські транспортні засоби можуть виступати і в ролі підприємств харчування. Наприклад, в Хельсінкі (Фінляндія) з травня по серпень по місту курсує туристичний трамвай-паб SparaKOFF. Персонал трамвая складається з водія і офіціантки, яка обслуговує близько 30 посадочних місць та пропонує пасажирам пиво, сидр і безалкогольні напої [8, с. 90].

У Мельбурні (Австралія) можна покататися і пообідати в трамваї-ресторані, де подають фірмові страви – філе кенгуру в лимонному соці, курячу грудку із смаженою горіхом макадамия, тасманійських океанічну форель під імбирним соусом. Правда, їжа готується заздалегідь, у трамваї її розігрівають безпосередньо перед подачею на стіл. Всього за маршрутом курсує три таких трамвая, в кожному по 36 посадочних місць; час проходження по маршруту - близько двох годин [14, с.80].

Пообідати в трамваї можна також в Цюріху (Швейцарія), де для туристів і місцевих жителів ходить фондю-трамвай.

Крім цього в Москві можна покататися по Садовому кільцю на «Синьому тролейбусі», який щосуботи перетворюється із звичайного рейсового в «співаючий». Це музично-екскурсійний маршрут, який в основному пов"язаний з піснями Булата Окуджави. Пісні у тролейбусі виконують музиканти. Тролейбус проїжджає місця, пов"язані з життям і творчістю відомих бардів - Б. Окуджави, Ю. Аделунга, Н. Матвєєвої, В. Луферова, В. Єгорова, Г. Шпалікова, Ю. Візбора, А. Якушевой, М. Анчарова.

З точки зору туристського інтересу великим потенціалом володіють залізничні тури, оскільки багато станційні будівлі були побудовані ще в минулому і навіть позаминулому століттях і тому становлять інтерес як архітектурні споруди. Так, наприклад, на станції Слюдянка Кругобайкальскої залізної дороги збереглося унікальна будівля залізничного вокзалу, побудована з білого мармуру. Та й сама Навколобайкальська залізниця є туристської пам"яткою, оскільки на її 89-кілометровій ділянці знаходиться 424 інженерних споруди, частина з яких були побудовані практично вручну. Серед них 39 тунелів, пробитих в скелястих берегах озера Байкал, 50 протиобвальних галерей, підпірна стіна довжиною 14 км - всі вони є пам"ятками трудових подвигів інженерів і будівельників [16, с. 23].

Серед численних зарубіжних об"єктів можна назвати Фломську залізницю в Норвегії. Ця дорога протяжністю всього 20 км відома в усьому світі, тому що являє собою дуже незвичайний відрізок залізничного сполучення. Вона починається від фіорду, далі йде по дну долини, три рази перетинає річку, піднімається в гори на висоту 900 м, проходячи через петляє тунель в горах. При цьому кут нахилу колії складає від 30 до 55 °, а мінімальний радіус повороту - 130 м. Дорога користується великою популярністю не тільки у норвежців, але й у іноземних туристів. У пік сезону по ній щодня курсує 9 - 10 поїздів [21, с.50-51].

Об"єктом туризму можна вважати і дитячі залізниці, які обслуговуються вихованцями спеціальних професійних залізничних установ.

Крім залізничних музеїв існують музеї морської техніки в Латвії, Данії, США, Польщі, Швейцарії. У Санкт-Петербурзі широко відомий Музей морського флоту, об"єктом екскурсійного показу є і крейсер «Аврора». У Москві організовані екскурсії на підводний човен, доставлений з бази Балтійського флоту. Тут же представлені такі незвичайні водні транспортні засоби, як екраноплан і амфібія [26, с.75].

У містах ряду країн існують музеї авіації, де виставлені моделі або натуральні експонати авіаційної техніки з моменту її зародження до наших днів, а також музеї метрополітену, трамвая та ін.

Як правило, експозиції, представлені в музеях транспорту, використовуються при реалізації професійних, шкільних і пізнавальних турів.

Відомо, що в основі програмного екскурсійного обслуговування лежить комплексне обслуговування туристів, яке дозволяє враховувати їх інтереси відповідно до мети подорожі, складом туристської групи, віком, соціальною належністю туристів і т. д. Існує досить велика різноманітність програм обслуговування, які реалізуються в курортно-оздоровчому, пізнавальному, діловому, спортивному, екологічному, розважальному, сімейний та інших видах туризму та екскурсій. При цьому транспортні засоби можуть стати важливим елементом в тій чи іншій програмі обслуговування.

Наприклад, у спортивному та спортивно-повчальному різновидах екскурсій знаходять застосування такі транспортні засоби, як велосипеди (велотуризм), човни і плоти (рафтинг - сплав по гірських річках), дельтаплани (дельтапланеризм), яхти (яхтинг), вітрильники, буєра, а також допоміжні засоби пересування: гірські лижі, водні лижі, сани, сноуборди та ін.

Деякі турфірми, які спеціалізуються на елітному відпочинку та інтенсив-турах, спільно з командою AGS (Франція) пропонують своїм клієнтам навіть стажування на болідах «Формули-1» (пілотування болідів відбувається, зокрема, в департаменті Вар) [26, с. 96].

Серед видовищних турів-екскурсій можна виділити поїздки туристів в місця проведення авіашоу, а також на мото- і автогонки, регати за участю вітрильників, гребних і моторних суден. Відомі авіасалони (наприклад, в Ле Бурже, Гамбурзі, Жуковському) і автосалони (у Нью-Йорку, Лондоні, Брюсселі) сприяють розвитку ділових поїздок і інсентив-турів, що приносять істотні доходи в індустрію туризму.

У місцях масового відпочинку туристів для їх розваги часто використовуються послуги, в основі яких лежить застосування різних транспортних засобів, а також інших додаткових засобів переміщення. Останні в цьому випадку виконують роль основи атракціонів.

Так, на популярних морських курортах Середземного, Червоного та інших морів для огляду підводного світу застосовуються підводні човни з прозорими стінами, катери з прозорим дном і батискафи.

Для активного проведення дозвілля відпочиваючим пропонуються водні лижі та водні мотоцикли, скутери, катамарани, серфінгових дошки, квадроцикли, ролики і т. п.

В Об"єднаних Арабських Еміратах в цілях розваги використовуються лижі спеціальної конструкції, які дозволяють скочуватися на них з високих піщаних гір. У національних парках і парках відпочинку відвідувачі розважаються на таких атракціонах, як «американські гірки», колесо огляду, гойдалки, каруселі, аеростати та ін.

Одним з нових екстремальних видів розваги є зорбінг. Він являє собою переміщення людини, що знаходиться всередині кулі, виготовленої з міцного синтетичного матеріалу (полівінілхлориду), з якої-небудь поверхні. Розрізняють чотири виду зорбінг: холмової (скочування з височин); водний (переміщення по водній поверхні); гідрозорбінг (катання в зорбі, наповненому водою); сніжний (катання в зорбі зі снігових височин) [23, с. 25].

Кататися в зорбі можна взимку і влітку як на природних похилих поверхнях, так і побудованих в закритих приміщеннях спеціальних спорудах (рампах).

Загалом, міжнародний досвід регулювання туристичної діяльності відзначається своєю різносторонністю та повнотою, де при мінімальному державному втручанні повною мірою використовуються всі можливі ресурси для туристичної діяльності.

3.2. Підвищення ефективності регулювання туристичної діяльності в Україні

Туризм є загальновизнаною галуззю економіки, здатної забезпечити збільшення податкових надходжень до бюджету, сформувати нові робочі місця, сприяти вирішенню спектра соціально-культурних завдань для міського та сільського населення, орієнтованої на відновлення і розвиток фізичних і психологічних сил людини, підвищення її працездатності, здоров"я, збільшення тривалості життя за умови дотримання принципів системності, комплексності, пріоритетності та збалансованості.

На основі аналізу стану туристично-рекреаційних ресурсів, спостерігаються такі тенденції розвитку туризму:

- створення великих діючих цілорічно туристично-рекреаційних комплексів з єдиною інженерною інфраструктурою, транспортною доступністю, широким спектром послуг;

- вивезення туристами грошових коштів за кордон у зв"язку з відсутністю туристського продукту високої якості;

- підвищення інтересу туристів до продуктів внутрішнього туризму;

- зростання популярності природно-рекреаційного потенціалу та мережі лікувально-оздоровчих закладів і затребуваність в туристських послугах;

- збільшення обсягу надання послуг по транзитному туризму у зв"язку з близькістю розташування рекреаційних зон Карпатського регіону, на базі яких планується інтенсивний розвиток особливих економічних зон;

- збільшення попиту на послуги організації активних та екстремальних видів туризму, спортивного та аматорського полювання і рибалки [20, с. 10-11].

Проблеми використання природних ресурсів як об’єктів розвитку туризму:

- недостатній обсяг наданих послуг у сфері оздоровлення, відпочинку, екскурсійного обслуговування, полювання, риболовлі та активних видів туризму;

- брак засобів розміщення та невідповідність матеріальної бази якістю затребуваних послуг, міжнародним і національним стандартам;

- недостатня підтримка туристичного бізнесу органами місцевого самоврядування;

- відсутність муніципальних програм розвитку туризму;

- неефективне використання особливо охоронюваних природних територій;

- втрата територій, придатних для створення туристично-рекреаційних об"єктів, з причини їх забудови об"єктами для особистих потреб;

- відсутність повноцінної державної статистичної інформації про стан туристичної індустрії [29, с. 8].

На основі проведеного аналізу виявлено, що морально застарілі туристично-рекреаційні об"єкти, побудовані більше 30 років тому, використовуються не ефективно, не можуть надавати послуги, у відповідності з попитом, що призводить до скорочення обсягу надання туристичних послуг.

Погіршення позицій у розвитку туризму обумовлюється зростаючою конкуренцією інших держав по активному розвитку туристично-рекреаційних комплексів, що веде до втрати туристичних потоків для Українського туристичного бізнесу, а відсутність системності та комплексності у вирішенні туристських проблем веде до створення туристських об"єктів, що не відповідають міжнародним стандартам, що веде до зниження кількості туристів, скороченню можливих доходів бюджетів та бізнесу.

Для поліпшення ситуації необхідне використання комплексної системи освоєння туристських ресурсів на основі підвищення ефективності використання української території в туристично-рекреаційних цілях: створення туристично-рекреаційних парків цілорічної дії і туристських об"єктів пріоритетного розвитку. Критерієм відбору територій може виступати їх значущість з точки зору природно-рекреаційного потенціалу та досягнення цілей соціально-економічного розвитку області в цілому і туристського комплексу зокрема.

Розвиток туризму та залучення туристичних потоків має гармонійно поєднуватися з власними туристськими ресурсами, об"єктами і продуктами, з уже сформованими інтересами і потоками внутрішніх і міжнародних туристів.

Можна виділити наступні напрями підвищення ефективності використання природних ресурсів як об’єктів розвитку туризму:

1) комплексний розвиток рекреаційних територій;

2) залучення цінного природного та історико-культурного потенціалу в господарське використання зі створенням умов для його збереження;

3) підвищення транспортної доступності місць відпочинку і туристських об"єктів;

4) підвищення якості надання туристичних послуг;

5) позиціонування України, як держави, сприятливої для розвитку туризму, підтримка іміджу Карпатського краю як великого туристичного центру України;

6) підвищення конкурентних позицій Карпатського краю як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках туристських послуг;

7) розширення експорту туристичних послуг.

8) створення сучасних інституційних умов розвитку туризму [19, с. 210].

Вище зазначені напрями можуть бути реалізовані за допомогою:

1. Оцінки нових інвестиційних проектів у сфері туризму, що пропонуються до реалізації на території України.

2. Залучення цінного природного та історико-культурного потенціалу в сферу туризму зі створенням умов для його збереження, рекреаційного освоєння.

3. Створення туристських об"єктів на рекреаційних територіях.

4. Створення музейних центрів і туристських комплексів, об"єднаних в єдину систему туристських маршрутів.

5. Сприяння формуванню нових туристичних продуктів на базі мисливських і рибальських ресурсів, ефективному використанню діючих туристських об"єктів.

6. Сприяння розвитку мережі автодоріг з твердим покриттям, що забезпечують доступність до об"єктів туризму і відпочинку, в першу чергу, на рекреаційних територіях.

7. Відображення інформації про туристські маршрути, пам"ятки природи, заказники та інші об"єкти туристського показу на місцях розміщення та відпочинку (кемпінгах, санаторіях та ін.), в атласах доріг, путівниках, картах, і інформаційних покажчиках на автошляхах.

8. Сприяння розробці та впровадженню на туристському ринку сучасних технологій, інноваційних методів обслуговування туристів і засобів розміщення, що відповідають міжнародним стандартам і класифікації, розвиток сучасної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів усіх рівнів у сфері туризму.

9. Участь органів місцевого самоврядування в спеціалізованих туристських виставках-ярмарках, розробка інформаційної продукції про туристську привабливість (каталогів, буклетів, плакатів, карт, СД-дисків та іншої продукції туристської тематики).

10. Вдосконалення та розробка нормативних правових актів, що стосуються створення туристично-рекреаційних парків і туристських об"єктів пріоритетного розвитку, заходів державної підтримки інвесторів у сфері туризму;

11. Сприяння розробці та реалізації муніципальних програм розвитку туризму, міжмуніципальних програм освоєння єдиного туристично-рекреаційного ресурсу.

12. Сприяння розширенню державно-приватного партнерства у сфері туризму, формування системи моніторингу та інформаційно-аналітичного забезпечення туристської діяльності.

Таким чином, підвищення ефективності регулювання туристичної діяльності можна досягти через співпрацю державного апарату, державних органів та приватного сектору туристичних послуг, активну інформаційну діяльність та підтримку туристичного іміджу країни та окремих областей.

Висновок до третього розділу

За даними Міністерства інфраструктури України Україна являється однією із найбільш забезпечених країн туристичними ресурсами. На жаль, в Україні, порівняно із міжнародною практикою, використання природних ресурсів в сфері туризму досить обмежена: туристичні походи, прогулянки, санаторно-оздоровчий та рекреаційний туризм. Натомість, міжнародна практика знає багато різних способів організації туризму з допомогою природних ресурсів.

Погіршення позицій України у розвитку туризму обумовлюється зростаючою конкуренцією інших держав по активному розвитку туристично-рекреаційних комплексів, що веде до втрати туристичних потоків для Українського туристичного бізнесу, а відсутність системності та комплексності у вирішенні туристських проблем веде до створення туристських об"єктів, що не відповідають міжнародним стандартам, що веде до зниження кількості туристів, скороченню можливих доходів бюджетів та бізнесу.

Для поліпшення ситуації необхідно вдосконалили основи правового регулювання, покращити співпрацю державного апарату, державних органів та приватного сектору туристичних послуг, провадити активну інформаційну діяльність та підтримку туристичного іміджу країни та окремих областей.

ВИСНОВКИ

В ході написання курсової роботи були зроблені важливі висновки. Так, в першому розділі: теоретико-методологічні аспекти туроператорської та турагенської діяльності, було досліджено категоріальний апарат, суть поняття «туроператорської та турагенської діяльності», види туристичної діяльності, виділено напрямки туристичної діяльності в Україні.

В підрозділі 1.1. було описано поняття «туристичної діяльності», та види туристичної діяльності. Суть першого зводиться до наступного: туристична діяльність – це туроператорська та турагентська діяльність. Поняття «туристична діяльність», що складається з туроператорської та турагентської діяльностей, не враховує іншу діяльність з організації подорожей.

В підрозділі 1.2. було проаналізовано регулювання туристичної діяльності в Україні. На основі досліджень виявлено, що Нормативно-правові основи туристичної діяльності в Україні представлені: Конституцією України; міжнародно-правовими актами, ратифікованими парламентом; Господарським кодексом України; Законом України «Про туризм»; Законом України «Про курорти»; Законом України «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець»; Указом Президента України «Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні»; Указом Президента України «Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року»; Державною програмою розвитку туризму в Україні до 2010 року.

В підрозділі 1.3. було зазначено, що особливе місце серед цих об’єктів по рівню заповідності займають природні заповідники і сучасні напрямки туристичної діяльності в Україні більшою мірою обумовлені використанням наявних природних ресурсів, при цьому, меншою мірою розвинутий діловий туризм, культурно-пізнавальний та культурно-історичний туризм..

В другому розділі: дослідження сучасної нормативно-правової бази регулювання туристичної діяльності в Україні, було проведено дослідження сучасної нормативно-правової бази регулювання туристичної діяльності, а також охарактеризовано стан сучасної нормативно-правової бази регулювання туристичної діяльності.

В підрозділі 2.1. визанчено, що дані про ефективність та дієвість сучасної нормативно-правової бази, відсутність прогалин є показником результативності державного регулювання туристичної діяльності в Україні.

В підрозділі 2.2. було зазначено основні методи дослідження: аналіз законодавчої бази, аналіз документальних джерел (протоколів, статистичних звітів та ін.), включене спостереження, методи порівняння, контент-аналіз матеріалів, методи теоретичний аналіз, методи математичної статистики.

В підрозділі 2.3. описано методику діагностики сучасної нормативно-правової бази регулювання туристичної діяльності.

В підрозділі 2.4. виявлено, що законодавство України, що регулює здійснення туристичної діяльності (туроператорської та турагенської діяльності) потребує доопрацювання, зокрема в частині спрощення формальностей, що передбачені ліцензійними вимогами до туроператорської та турагенської діяльності та повноті регулювання.

В розділі 3: напрямки вдосконалення сучасної нормативно-правової бази регулювання туристичної діяльності в Україні проаналізовано пролеми та перспективи регулювання туристичної діяльності.

В підрозділі 3.1. зазначено, що міжнародна практика знає багато різних способів організації туризму, що дозволяє повною мірою використовувати їхній потенціал.

Окрім того, в підрозділі 3.2. було запропоновано наступні напрями підвищення ефективності використання природних ресурсів як об’єктів розвитку туризму: комплексний розвиток рекреаційних лісових територій, залучення цінного природного та історико-культурного потенціалу в господарське використання зі створенням умов для його збереження, підвищення транспортної доступності місць відпочинку і туристських об"єктів, підвищення якості надання туристичних послуг, позиціонування України, як держави, сприятливої для розвитку туризму, підтримка іміджу Карпатського краю як великого туристичного центру України, підвищення конкурентних позицій Карпатського краю як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках туристських послуг, розширення експорту туристичних послуг, створення сучасних інституційних умов розвитку туризму.

Таким чином, поставлені завдання було виконано.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст. 141.

2. Про туризм: Закон України від 15.09.1995 № 324 [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

3. Про курорти: Закон України від 05.10.2000 № 2026 [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

4. Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець: Закон України від 18.03.1999 № 514 [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

5. Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні: Указ Президента України від 21.02.2007 № 136 [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

6. Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року: Указ Президента України від 10.08.1999 № 973 [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

7. Державна програма розвитку туризму в Україні до 2010 року. - Київ, 2002. – 60 с.

8. Балюк Н.А. Экскурсоведение. Тюмень, ТюмГУ, 2013. - 213 с.

9. Биржаков М. Введение в туризм / М.Б. Биржаков. — 9-е изд., перераб. и доп. — СПб.: Герда, 2007. — 576 с.

10. Большаков А. Н. Принцип законності в удосконаленні національного законодавства в сфері туризму / А. Н. Большаков // Формування основ конституційної держави в Україні: зб. наук. пр. / Харк. держ. ун-т; редкол. Н.І. Порубов. - Харків, 2001.- с. 34-45.

11. Всесвітня туристична організація (ЮНВТО) // Офіційний сайт організації [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.unwto.org.

12. Волошин Н.І. Туристська діяльність як предмет правового регулювання / Н.І. Волошин // Науково-техн. журі. - 2009. – с. 5-11.

13. Глобальний етичний кодекс туризму (схвалений на Генеральній асамблеї Всесвітньої туристичної організації (ЮНВТО) в Сантьяго (Чилі) 1. жовтня 1999 г.) // Офіційний сайт організації [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.unwto.org

14. Голова ОЛ. Менеджмент туризма : практ. курс / О.Б. Голова. — М.: Финансы и статистика, 2007. — 224 с.

15. Горбильова З. М. Економіка туризму: навч. посібник / З.М. Горбильова. - Харків: БГЕУ, 2004. – 90 с.

16. Дехтярь Г.М. Индустрия туризма: Правовые акты: Деятельность компаний-перевозчиков / Г.М. Дехтярь. — М. : Финансы и статистика, 2007. — 122 с.

17. Ільїна Є. Л. Туроперейтинг: організація діяльності: підручник / О.М. Ільїна. - 2-е вид., Перераб. і доп. - М.: Фінанси і статистика, 2007. - 256 с.

18. Кабушкин Н. І. Менеджмент туризму / Н. І. Кабушкин. - М .: Фінанси і статистика, 2005. – 200 с.

19. Каленик Д.В. Програми управління туризмом в Україні / Д.В. Каленик // Проблеми управління. - 2012. - № 4 (29). - С. 208 - 211.

20. Каменських І. А. Формування нового погляду на туристично-рекреаційну послугу // Інтернет-журнал Наукознавство. 2014. - № 2. - С. 10-43.

21. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти) / О.О. Любіцева. — К. : Альтерпрес, 2002. — 436 с.

22. Максименко С. В. Туристська діяльність: міжнародно-правові аспекти / С.В. Максименко. - Одеса: Латстар, 2001. – 430 с.

23. Організація туризму: Навч.посіб. А.П. Дурович; під заг. ред. А.П. Дуровича. - 2-е вид., випр. - Луганськ: Нове знання, 2005. – 167 с.

24. Попова Л.Н. Туристские формальности. Тюмень, ТюмГУ, 2010. - 211 с.

25. Сафонова Л. В. Социальные технологии в сфере сервиса и туризма. М., «Академия»,2009. - 126 с.

26. Сенін B.C. Організація міжнародного туризму: підручник / BC Сенін. - 2-е вид., Перераб. і доп. - М .: Фінанси і статистика, 2013. - 400 с.

27. Соболєва Е. А. Статистика туризму. Статистичне спостереження: навч. посібник / Е.А. Соболєва. - М.: Фінанси і статистика, 2014. - 160 с.

28. Тимохина Т. Л. Организация приема и обслуживания туристов. М., 2013. 351 с.

29. Чеченов Ю.А. Проблеми правового регулювання туристської діяльності / Ю.А. Чеченов // Туризм: практика, проблеми, перспективи. - 2008. - С. 3-11.

30. Школа I.M. Менеджмент туристичної індустрії : навч. посіб. / І.М. Школа. — Чернівці: ЧТЕІКНЕУ, 2003. — 662 с.

31. Яковлев ГА. Экономика и статистика туризма : учеб. пособие / Г.А. Яковлев. — М.: Изд-во РДЛ, 2002. — 240 с.