ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ БЕЗРОБІТТЯ

ЗМІСТ

ВСТУП                                                                           
                         

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ БЕЗРОБІТТЯ

1.1. Сутність безробіття, його види та причини                                             

1.2. Типи та форми безробіття                                                               

1.3.Методи боротьби з безробіттям                         

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ ТА ДИНАМІКИ ЗМІН БЕЗРОБІТТЯ  В УКРАЇНІ

2.1 Аналітичне оцінювання безробіття в Україні                                    

2.2Дослідження причин безробіття        

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ  ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНІ                                                                                    

ВИСНОВКИ                                                                        
                  

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                              

ВСТУП

Важливою макроекономічною проблемою є безробіття. Як економічна категорія безробіття відображає економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Як бездоганно не працювали б ринкові механізми, на жаль, вони не можуть забезпечити повної зайнятості навіть за наявності вільних робочих місць.

Оскільки безробіття негативно позначається на економічній стабільності країни та веде за собою цілий ряд негативних наслідків, на сьогоднішній день актуальним є пошук шляхів подолання та методів регулювання цього явища. Ця проблема стосується не тільки України, а й усіх країн світу навіть високо розвинутих.

Дослідження причин безробіття є досить актуальною темою, оскільки безробіття це одне з найважливіших складових економічних відносин в державі. Без досягнення високого рівня зайнятості не можна говорити про виконання державою якихось соціальних зобов"язань, неможливо забезпечити поступальний соціально-економічний розвиток держави, безпечне функціонування суб"єктів господарювання, підвищення добробуту населення, убезпечення різних сфер його життєдіяльності.

Представники різних напрямів економічної думки вважають безробіття центральною проблемою сучасного суспільства, оскільки воно є невід’ємною складовою ринкової економіки. Ринкова економіка неможлива без існування ринку праці, основним результатом функціонування якого є формування визначеного рівня і структури зайнятості населення і безробіття.

Метою написання курсової роботи є розгляд безробіття як соціально-економічного явища, розроблення теоретико-методологічних засад подолання безробіття в країні в умовах ринкової економіки.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:

-         дослідити сутність, види та причини безробіття;

-         вивчити типи і форми безробіття;

-         ознайомитися соціально-економічними наслідками безробіття;

-         проаналізувати показники безробіття в Україні;

-         вивчити економічні та соціальні наслідки безробіття в Україні;

-         дослідити молодіжне безробіття в Україні;

-         розглянути проблеми безробіття в Україні та визначити механізм їх вирішення.

Об"єктом дослідження є процеси становлення і розвитку українського ринку праці та аналіз економічних проблем зайнятості і безробіття.

Предметом дослідження є явище безробіття як наслідок порушення макроекономічної рівноваги та його види.

Методологічну основу дослідження становлять історико-логічний та системний підходи до аналізу економічних явищ. Дослідження проведені з використанням методів аналізу, статистичного методу, графічного та аналітичного.

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ БЕЗРОБІТТЯ

1.1. Сутність безробіття, його види та причини

Важливою проблемою макроекономіки є безробіття. Це явище надає найбільш прямий і сильний вплив на людину.

Багато науковців приділяють свою увагу безробіття населення, зокрема: Д.М. Кейнс, Карл Маркс, Томас Мальтус, Артур Оукен.

Першу спробу пояснити сутність безробіття зробив англійський економіст Т.Мальтус. Він пояснив його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Причину такого явища він вбачав у вічному біологічному законі, властивому всім живим істотам, - розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість засобів до існування. Ця теорія з певними модифікаціями існує й нині. Засобами усунення безробіття Мальтус і неомальтузіанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності та ін.

У середині 50-х рр. виникла технологічна теорія безробіття, згідно з якою його причиною є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям на думку її авторів слід через обмеження технологічного прогресу, його сповільнення.

Дж. Кейнс помітив, що із зростанням національного доходу не весь доход споживається, його частина йде на заощадження, але вони не обов"язково стають інвестиціями. При падінні стимулів до інвестування виробництво не зростає і навіть може зменшуватися, що призводить до безробіття.

К. Маркс (друга пол. XIX ст.) вважав, що з технічним прогресом зростає маса і вартість засобів виробництва, що приходяться на одного працівника. Це призводить до відносного відставання попиту на працю від темпів нагромадження капіталу, що є причиною безробіття. Також однією з причин безробіття К. Маркс вважав циклічність розвитку.

А. Пігу обґрунтував тезу, що на ринку праці діє недосконала конкуренція. Підприємцю вигідніше заплатити високу заробітну плату одному висококваліфікованому фахівцю і при цьому скоротити робочий персонал.

Найпоширенішою в наш час є кейнсіанська теорія безробіття. Згідно з якою його причиною є недостатній сукупний попит на товари. Держава, підвищуючи доходи, або знижуючи податки, може збільшити в економіці суспільний попит, що зумовить зростання попиту на робочу силу, а це, всвою чергу, знизить рівень безробіття.

Ще одна концепція безробіття (класичний підхід) не вбачає у безробітті серйозної економічної проблеми, оскільки причиною його вважає надто високу заробітну плату, а в умовах вільного ринку такий стан довго зберігатися не може. Дійовим заходом проти безробіття вважається зниження заробітної плати до рівня економічної рівноваги.

Марксистська теорія пояснює безробіття закономірностями розвитку капіталістичного способу виробництва, насамперед законів конкурентної боротьби, які змушують капіталістів збільшувати інвестиції, вдосконалювати техніку, що зумовлює відносне збільшення витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на робочу силу, що веде до зростання органічної будови капіталу і збільшення безробіття. У Марксовій теорії це отримало назву всезагального закону капіталістичного нагромадження.

Безробіття за Кейнсоном - це зворотна функція сукупного попиту. «Обсяг зайнятості абсолютно певним чином пов"язаний з об"ємом ефективного попиту». Недостатній обсяг ефективного попиту обумовлює млявість інвестиційного процесу і, отже, неможливість забезпечення зайнятості, що веде до зростання безробіття. Вихід з цієї ситуації Кейнс бачив у підвищенні ролі держави у формуванні сукупного попиту за рахунок збільшення державних витрат, насамперед - на інвестиційні товари.

Безробіття за Марксом — це складне соціально-економічне явище, при якому частина економічно активного населення не має роботи й заробітку.

Безробіття за Мальтусом – це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Безробіття за Оукеном – це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї.

Безробіття – невід’ємна властивість ринкової системи господарювання. Про це свідчить історія розвитку ринкової економіки.

Згідно із класичною теорією, причиною безробіття є перевищення ставки заробітної плати над її рівноважним рівнем. Висока заробітна плата приводить до збільшення сукупної пропозиції праці та зниження попиту на неї, в результаті чого виникає безробіття [9, с.149].

Кейнсіанське трактування безробіття стверджує що, воно виникає через «жорстку» заробітну плату у відповідь на переміщення кривої попиту на працю до позиції, яке викликано зниженням сукупного попиту в економіці. При цьому рівень заробітної плати не змінюється, як передбачає класична теорія, внаслідок чого виникає розрив між рівнем попиту і пропозиції при фіксованій заробітній платі.

Марксистською теорією виникнення безробіття пояснюється тим, що з розвитком науки і техніки підприємці все більшу частину прибутку вкладають у капітал і меншу — в заробітну плату, і таким чином, капітал заміщує робочу силу [3, с.89].

У Законі України «Про зайнятість населення» зазначено, що безробіття – соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування; безробітною вважається особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи [5].

Питання регулювання зайнятості та безробіття знайшли відображення у працях вітчизняних науковців, таких як: С.І. Бандура, В.В. Близнюк, Д.П. Богині, І.К. Бондар, Е.М. Лібанової, Ю.М. Маршавіна та багато інших. Це свідчить про те, що безробіття не було предметом самостійного дослідження в Україні.

За умови неповної зайнятості фактичний обсяг виробництва менший потенційного і частина працездатного населення не має можливості працевлаштуватися, виникає вимушене безробіття. В умовах неповної зайнятості частина трудового потенціалу країни не використовується у зв’язку з перевищенням пропозиції над попитом робочої сили. Рівень зайнятості в національній економіці характеризується за допомогою показника рівня безробіття. Міжнародною організацією праці (МОП), все населення можна поділити на три категорії (див.рис. 1.1) :

·                   зайняті – особи, що виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день;

·                   безробітні  – особи у віці 15–70 років, які не мають роботи, але активно її шукають або чекають, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно: без роботи, робить активні спроби знайти роботу, готова відразу ж стати до роботи.

Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічно активне населення в даний момент часу.

·                   особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення – це перш за все люди у віці до 16 років, а також ті, хто перебуває в спеціалізованих установах; до цієї категорії належать і особи, що вибули зі складу робочої сили – дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботу, бо навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі або просто не шукають роботу [1, с.51].

У країнах перехідної економіки головними причинами високого рівня безробіття є:

– недосконале трудове законодавство, як результат компромісу між вимогами працівників, профспілок і держави, посилює негнучкість ринку праці, зменшує питому вагу живої праці через скорочення попиту на неї підприємців;

– трансфертні платежі, що впливають як на зниження, так і підвищення безробіття;

– недостатня професійна і територіальна мобільність робочої сили;

– недостатній розвиток програм зайнятості;

– низький рівень і статус системи освіти, професійної підготовки і перепідготовки;

– брак інформації про вільні робочі місця;

– низька економічна активність різних груп населення.

        Неокласична школа визнавала безробіття природним явищем, що виконує функцію кругообороту незайнятої частини працездатного населення.

Кейнсіанська школа причину безробіття вбачала в недостатньому сукупному попиті. Держава, підвищуючи доходи або знижуючи податки, може збільшити в економіці сукупний попит, що викличе зростання попиту на робочу силу. А це, в свою чергу, знизить рівень безробіття.

Суть іншого пояснення причин безробіття витікає з того, що безробіття є результатом деформації і негнучкості ринку праці. В цьому випадку важливими заходами щодо подолання безробіття є створення гнучкішої структури заробітної плати, проведення на ринку робочої сили стимулюючої політики, яка за допомогою бірж праці, перекваліфікації тощо, поєднає безробітного з вільним робочим місцем. Причини безробіття:

-         структурні зміни в економіці;

-         циклічний розвиток економіки;

-          розвиток НТП;

-         нерівномірність розвитку і розміщення продуктивних сил;

-         пошук нових, престижніших або вище оплачуваних робочих місць;

-          обмеженість попиту на товари і послуги тощо.

Отже, основною причиною виникнення безробіття є порушення рівноваги на ринку робочої сили. Ця нерівновага особливо посилюється в періоди економічних спадів, воєн, стихійних лих. Безробіття є макроекономічною проблемою, яку формують такі чинники:

- зниження темпів економічного розвитку спричинює зменшення кількості робочих місць, порушення збалансованості кількості працівників і кількості робочих місць;

- недостатній сукупний попит;

- сезонні коливання виробництва, що викликають зміни у попиті на робочу силу;

- інфляція викликає скорочення капітальних вкладень, зниження реальних доходів населення, що викликає збільшення пропозиції зі зменшенням попиту на робочу силу;

- співвідношення цін на фактори виробництва, яке веде до переважання працеощадних технологій;

- науково-технічний прогрес, що збільшує диспропорції між попитом і пропозицією робочої сили.

Крім того, діють і демографічні фактори – це зміни чисельності населення і зміни статево-вікової структури.

Тому основною метою ефективної політики на ринку праці повинно бути формування гнучкої системи перепідготовки і допомоги безробітним, створення стимулів для безробітних в пошуку нових робочих місць.

1.2. Типи та форми безробіття

З огляду на обставини, через які виникає безробіття, виділяють дві основні форми безробіття: добровільне (природне) і вимушене (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Форми та типи безробіття

Добровільне (природне) безробіття може виникнути з різних причин, які не залежать від кон’юнктури на ринку праці. Воно поширене серед працівників низької кваліфікації, у країнах, де занадто високі податки на доходи, або може виникати через певні сімейні обставини. В залежності від причин розрізняють наступні типи добровільного безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, добровільне та інституціональне.

Фрикційне безробіття виникає через особисті причини. Деяких людей не влаштовує рівень зарплати або умови праці, які не відповідають вимогам індивіда чи його кваліфікації, тому вони залишають роботу, а пошуки нового робочого місця потребують певних затрат часу, можливо, переїзду на нове місце проживання. Такий тип безробіття вписується у плинність кадрів і змушує наймачів створювати належні умови для працюючих, забезпечувати достатній рівень зарплати, щоб утримати працівника на робочому місці.

В залежності від мотивів зміни роботи розрізняють безробіття очікувань і спекулятивне безробіття. Безробіття очікувань виникає, коли до нової роботи можна приступити через деякий час, а спекулятивне – коли за тимчасового зниження реальної зарплати деякі працівники залишають роботу, очікуючи, що у майбутньому ставка зарплати підвищиться. Головною ознакою фрикційного безробіття є недовготривалість [4, с.299]. На ринку праці у таких випадках можна досить швидко знайти потрібне місце роботи.

Структурне безробіття пов’язане зі змінами у структурі виробництва, спричиненими змінами у попиті або технологічними нововведеннями. На ринку праці виникає невідповідність кваліфікації частини робітників новим вимогам. Деякі галузі, які виробляють продукцію, що перестала користуватись попитом, попадають в розряд депресивних, у той час як виникають нові галузі, які швидко розвиваються і пред’являють попит на робочу силу нової кваліфікації. В цій ситуації виникає загроза втрати роботи для працівників із застарілою кваліфікацією. Щоб мати можливість працювати, їм потрібно перекваліфіковуватись, здобувати нову професію. Ті, хто не можуть цього зробити за віком, станом здоров’я чи іншими обставинами, надовго втрачають роботу, незважаючи на наявність на ринку праці робочих місць.

Різновидом структурного безробіття є конверсійне безробіття, пов’язане з переорієнтацією оборонних галузей на випуск цивільної продукції. Зміна структури виробництва має суперечливі наслідки. З одного боку, це явище прогресивне, оскільки покращується технологія або форми організації виробництва, а нові товари краще відповідають попиту споживачів.

Структурне безробіття значно триваліше у порівнянні з фрикційним, воно потребує багато часу для перепідготовки і переміщення великої кількості працівників, хоч зрештою приводить до якісних змін у кваліфікаційно-професійній структурі робочої сили.

До циклічного безробіття призводить спад виробництва, тобто та фаза економічного циклу, яка пов’язана з кризовими явищами в економіці та характеризується недостатністю сукупних витрат. Рівень безробіття підвищується, коли сукупний попит на товари і послуги зменшується і скорочується зайнятість. В періоди економічного спаду циклічне безробіття доповнює фрикційне і структурне, а в періоди циклічного підйому воно відсутнє.

Добровільне безробіття – безробіття, яке існує за наявності вільних робочих місць. Така ситуація виникає внаслідок того, що особи працездатного віку не влаштовуються на роботу через недостатній рівень заробітної плати, низький зміст праці тощо, але приступили б до роботи, якби плата була вищою [2, с.53].

Інституціональне безробіття обумовлене правовими нормами. Високі соціальні виплати безробітним сприяють подовженню терміну влаштування на роботу, тим самим збільшується кількість безробітних. Подібні наслідки викликають також високі прогресивні ставки оподаткування доходів. Часом вигідніше буває не працювати і отримувати допомогу з безробіття із соціальних фондів, ніж працювати і отримувати таку ж суму доходу після сплати податків. Введення високого гарантованого рівня мінімальної зарплати також підвищує безробіття, оскільки роботодавці обмежують попит на робочу силу, якщо мінімальна зарплата вища за рівноважну ринкову ставку. Оперативність роботи служби зайнятості та повнота інформації про наявність вакансій на ринку праці також впливають на рівень інституціонального безробіття [4, с.299].

Вимушене безробіття – тип безробіття, коли людина працездатного віку не працює з незалежних від неї причин, вона може і хоче працювати, має достатню кваліфікацію, шукає роботу але не може знайти її, бо немає вільних робочих місць. Серед форм вимушеного безробіття найбільш поширеними є такі: плинне(поточне), приховане, відкрите, аграрне, застійне, сезонне, технологічне, конверсійне.

Плинне (поточне) безробіття зумовлене передусім циклічним характером розвитку економіки, кризами надвиробництва та перевиробництва та інші; це частина промислової резервної армії праці, яка то позбувається роботи, то знову знаходить її.

Приховане безробіття виникає тоді, коли існує часткова зайнятість, тобто працівники працюють неповний робочий день (тиждень, місяць, рік) без збереження заробітної плати. Такі люди є частково безробітними, хоча й входять до категорії зайнятих. Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого населення, приховане — наявність формально зайнятого населення. Приховане безробіття можні поділити на:

– вимушену неповну зайнятість, коли людина працює неповний робочий день або тиждень;

– кваліфікаційне безробіття – людина працює не за своїм рівнем майстерності;

– функціональне безробіття, яке виникає, якщо працівник, який навіть зарахований на ту чи іншу посаду за фахом, зайнятий цілий робочий день, але не виконує своїх обов’язків, а є лише присутнім на роботі.

Аграрне безробіття зумовлене витісненням дрібного виробництва великим і розоренням дрібних товаровиробників у сільському господарстві.

Застійне безробіття визначається нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення, коли частина працездатного населення живе випадковими заробітками, охоплює найстійкіший контингент безробітних — бідних, бродяг, бомжів та ін.

Сезонне безробіття деякі відносять до фрикційного, а інші – до структурного, але воно зумовлене специфічними умовами виробництва, яке носить сезонний характер. Цей вид безробіття поширений у сільському господарстві, лісництві, мисливстві, у риболовецькій, туристичній, будівельній галузях. Він виникає через об’єктивні причини природного характеру. Його не відносять до серйозних соціально-економічних проблем, оскільки це безробіття повторюване і цілком прогнозоване, тому працівники цих галузей добре адаптуються до специфічних умов праці. Коли закінчується сезон в основній галузі, люди виїжджають на тимчасову роботу в інші регіони, або вдаються до само зайнятості.

Технологічне безробіття пов’язане з ліквідацією робочих місць внаслідок модернізації, впровадження нової техніки і технології. Науково-технічний прогрес породжує суперечливі процеси. З одного боку, ручну працю замінює машинна, тому багато працівників вивільняється. Але одночасно з вивільненням робітників можуть відкриватись нові робочі місця, з’являється попит на робочу силу з новими навичками, цим технологічне безробіття близьке до структурного.

Конверсійне безробіття виникає в зв’язку із скороченням галузей військово-промислового комплексу в економіці.

Виявлено, що безробіття неоднакове в різних демографічних групах. Найвищий його рівень спостерігається серед молоді та жінок. Молодіжне безробіття виокремлюється як проблема з огляду на її важливість для суспільства. Ринок виявляється не готовим забезпечити робочими місцями масовий приплив робочої сили у вигляді випускників вищих навчальних закладів, коледжів, шкіл. Найбільше від безробіття страждають підлітки у віці 16-19 років, так звані тінейджери, особливо в тих країнах, де уряди докладають недостатньо зусиль для створення спеціальних програм молодіжного працевлаштування. Жіноче безробіття певною мірою є відображенням гендерної рівності у суспільстві.

Регіональне безробіття виникає через специфічні причини історичного або демографічного плану. Проблема регіонального безробіття не може бути вирішена на місцевому рівні, а потребує розробки загальнонаціональних програм [2, с.53].

Безробіття також поділяється на такі основні групи: абсолютне та відносне безробіття.

Абсолютне безробіття – таке, що виникає, коли робочих місць менше, ніж працездатного населення (тобто у результаті перенаселення).

Відносне безробіття виникає тоді, коли в одному місці спостерігається надлишок робочої сили, а в іншому – її дефіцит.

За тривалістю розрізняють постійне (тривале) та тимчасове безробіття.

Отже, в усіх країнах з ринковою економікою загальний рівень безробіття коливається з року в рік, але ніколи не опускається до нуля. Як правило, навіть у фазі піднесення, коли обсяги виробництва досягають максимального значення, існують особи, які не працюють, хоч і можуть знайти роботу.

1.3   Методи боротьби з безробіттям                

Формування ринку праці в Україні, його прогнозування, є невід"ємною частиною становлення ринкового механізму. Основними напрямками його регулювання мають стати: боротьба проти подальшого спаду виробництва; недопущення масового безробіття; вжиття заходів щодо підвищення рівня життя населення та ін .

При виборі шляхів формування ринку праці треба виходити з необхідності вивчення і аналізу внутрішніх закономірностей, властивих розвитку зайнятості та зберігаються в умовах ринкової економіки, оскільки багато чинників, що впливають на найважливіші параметри зайнятості, залежать безпосередньо від людини (чисельність населення, його статевовікова структура, розселення населення у міській та сільській місцевостях і т.д.). 

Одним з основних елементів формування політики ефективної зайнятості є розробка і задіяння механізму, що регулює динамічний рівновагу попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці. У зв"язку з цим слід виділити два блоки проблем:

 • пожвавлення економічної ситуації й інвестиційної активності в країні, створення умов для динамічного руху капіталу, розробка заходів з розвитку системи робочих місць і збільшення потреби підприємств і організацій у робочій силі; 

 • вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням додаткових доходів (дивіденди від цінних паперів, відсотки за вкладами і т.д.), розвиток системи соціальних допомог, дотацій і пільг, що знижують потребу в праці окремих соціально-демографічних груп населення, особливо жінок, учнівської молоді та пенсіонерів. 
         У реалізації першого напряму великого значення набувають методи впливу на зайнятість населення в умовах структурних зрушень в економіці і розвитку нових форм власності. Що почався під впливом ринкових реформ стихійного процесу реструктуризації виробництва важливо надати керований характер. Іншими словами, держава повинна стимулювати створення і перетворення робочих місць (природно, на нових принципах інвестування) у життєзабезпечуючих виробництвах, а також у найбільш розвинених в технологічному відношенні галузях економіки. Попереду посилити роль власних джерел фінансування інвестицій підприємств, тобто стимулювати протока децентралізованих коштів (підприємців, населення, західних інвесторів і т.д.). 

Програми зайнятості, які розроблені в українській економіці, як правило, розраховані на проведення заходів. Які сприяють профорієнтації, працевлаштування і практично не припускають профілактичних заходів для попередження безробіття.

В багатьох країнах законодавство передбачає допомогу (виплати) по безробіттю з метою полегшити долю безробітних на період пошуку роботи. Але така допомога впливає і на активність безробітних щодо пошуку ними роботи, і, як наслідок, на тривалість періоду, протягом якого кожен із них має намір знаходитися в стані пошуку. У разі незначної суми допомоги по безробіттю бути без роботи обходиться людині дуже дорого і тому вона намагається найшвидше працевлаштуватися на першу-ліпшу роботу. Якщо ж допомога по безробіттю значна, то безробітний не погоджується на будь-яку роботу, а витрачає більше часу, відшукуючи найкраще для себе робоче місце.

Крім бажання знайти роботу на тривалість періоду, протягом якого безробітний здійснює її пошук, впливає діяльність державних служб зайнятості. Вони виконують дві основні функції. Перша — надання інформації про вільні робочі місця, від оперативного отримання якої залежить швидкість переходу людини з одного робочого місця на інше. Друга — організація професійної перепідготовки та підвищення кваліфікації. Від цього залежить тривалість періоду, протягом якого безробітні можуть перейти з депресивних галузей чи регіонів у прогресивні.

 Рівень природного безробіття в країні є середньозваженою величиною від природного безробіття окремих демографічних груп населення. Оскільки рівень цього безробіття коливається між окремими демографічними групами, то зміна частки кожної з них у структурі ринку праці впливає на загальний рівень природного безробіття. Так, рівень природного безробіття серед жінок і молоді вищий за середній. Тому збільшення чи зменшення частки цих категорій населення у складі робочої сили відповідно змінює загальний рівень природного безробіття.

Іншу природу мають причини, що впливають на циклічне безробіття. Як відомо, таке безробіття виникає в умовах нерівноваги на ринку праці: пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Це означає, що чинники, спроможні викликати зменшення попиту на працю відносно її пропозиції, одночасно є чинниками, що викликають циклічне безробіття. До таких чинників можна віднести несприятливі шоки на товарному ринку, тобто скорочення сукупного попиту та/або сукупної пропозиції.

Якщо на товарному ринку сукупний попит і/або сукупна пропозиція скорочуються, то зменшується обсяг виробництва продукції, що спричинює зменшення попиту на робочу силу. У разі незмінної пропозиції робочої сили це викликає циклічне безробіття. Проте слід наголосити, що найчастіше несприятливі збурення на товарному ринку спричинюються падінням сукупного попиту і рідше — скороченням сукупної пропозиції.

Якщо першопричиною циклічного безробіття є несприятливі збурення на товарному ринку, то ще однією причиною його є негнучка заробітна плата. У зв’язку з цим розгляд причин негнучкості заробітної плати дає змогу повною мірою уявити причини циклічного безробіття.

До основних причин негнучкості заробітної плати можна віднести: закони про мінімальну заробітну плату, вплив профспілок на заробітну плату, ефективну заробітну плату.

У багатьох країнах функціонують закони про мінімальну заробітну плату, що регламентують мінімально допустиму межу оплати праці, якої зобов’язані дотримуватися всі роботодавці. Для більшості найманих працівників установлений мінімум нічого не важить, оскільки їхня заробітна плата перевищує його. Проте для некваліфікованих і недосвідчених працівників встановлена мінімальна заробітна плата може перевищувати її рівноважний рівень. Унаслідок цього попит на таку робочу силу формується на рівні, нижчому, за її пропозицію, що спричинює безробіття. Дослідження американських науковців показали, що в разі збільшення мінімальної заробітної плати підлітків на 10 % їх зайнятість зменшується від 1 до 3 %.

У розвинених країнах відчутну роль у формуванні заробітної плати відіграють профспілки. Основним інструментом їх впливу на заробітну плату є трудові угоди, які лідери профспілок укладають із роботодавцями на тривалий період (від одного до трьох років). Ці угоди передбачають підтримання певного рівня номінальної заробітної плати протягом усього терміну дії угоди або використання формули, згідно з якою в межах цього періоду номінальна зарплата піддається індексації з урахуванням інфляції.

Укладаючи угоди, профспілки намагаються захистити своїх членів від збурень в економіці, які зумовлюють зниження заробітної плати. Іншими словами, заробітна плата членів профспілкових організацій визначається не рівновагою на ринку праці, а трудовими угодами. За цих умов рівень погодженої заробітної плати, як правило перевищує рівноважний, що спричинює безробіття.

Ступінь впливу профспілок на заробітну плату і безробіття визначається трьома обставинами. По-перше, це по рівень розвитку профспілкового руху, що є різним у різних країнах. Він залежить від частки найманих працівників, які об’єднуються в профспілкові організації. Так, у США лише 16 % найманих працівників входять до складу профспілок. У більшості європейських країн, особливо скандинавських, профспілки у суспільному житті відіграють набагато вагомішу роль. Чим більша частка найманих працівників охоплена профспілковим рухом, тим сильнішим є вплив профспілок на процес прийняття рішень щодо заробітної плати.

По-друге, це поділ економічно активного населення на дві групи — зайняті (інсайдери) та безробітні (аутсайдери) з протилежними інтересами. Одні намагаються підтримувати високий рівень заробітної плати, інші — зацікавлені в її зниженні з метою створення передумов для збільшення попиту на робочу силу. Тому результати переговорів між профспілками та роботодавцями щодо рівня заробітної плати і, як наслідок, безробіття, залежать від співвідношення сил між цими групами.

По-третє, це залежність розв’язання конфліктів між зайнятими та безробітними від рівня централізації переговорів щодо укладання трудових угод. В одних країнах такі переговори проводяться на рівні підприємств чи галузей, в інших, таких як Швеція, — на загальнонаціональному рівні й уряд нерідко відіграє в них провідну роль. Найсприятливішим для зниження безробіття є загальнонаціональний рівень, оскільки за цих умов учасникам переговорного процесу вдається об’єднатися навколо єдиної мети — зниження безробіття. Про це підтверджує досвід Швеції, в якій безробіття підтримується на низькому рівні, незважаючи на високий рівень профспілкового руху.

Згідно з теорією ефективної заробітної плати високий рівень оплати праці є необхідною передумовою підтримання високої продуктивності праці. Тому, щоб не спричиняти зниження продуктивності праці, підприємці в умовах виникнення надлишку пропозиції робочої сили не завжди зацікавлені зменшувати заробітну плату до рівноважного рівня [10, с.78].

Отже, безробіття викликає серйозні економічні, соціальні та політичні наслідки, що служить підставою для вдосконалення політики регулювання ринка праці й стабілізації зайнятості. Безробіття веде до прямого занепаду раніше досягнутого рівня життяпризводить до нерівномірного розподілу втрат від безробіття серед різних верств населення, під час кон’юнктурного безробіття втрачається кваліфікація робітників, безробіття призводить до погіршення фізичного і психологічного стану робітників, підвищується рівень їх захворювання.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ ТА ДИНАМІКИ ЗМІН БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНІ

2.1. Аналітичне оцінювання безробіття в Україні

Безробіття та зайнятість населення є одними із найважливіших соціально-економічних проблем світу та зокрема України. Досягнення високого рівня зайнятості - одна з передових цілей державної політики. Неспроможність знайти собі гідне місце роботи – це основний чинник трудової міграції населення. Надмірне безробіття має негативний вплив на економіку країни. Показник рівня безробіття використовується для виміру масштабів безробіття і виміряється як частка офіційно зареєстрованих безробітних до чисельності зайнятих. Поняття безробіття містить такі основ

ні аспекти, як потреба в праці, прагнення працювати, пошук роботи і неможливість її мати.

В Україні рівень безробіття визначають за методологією міжнародної організації праці та на основі даних про безробіття серед працездатного населення.

Проте для всебічного аналізу стану та динаміки рівня безробіття необхідно здійснювати комплексний аналіз з визначенням причин та факторів, що формують рівень безробіття серед окремих категорій населення.

За даними Державної служби статистики за останні 5 років рівень зайнятості населення у віці 15-70 років (рис. 2.1) має тенденцію до зменшення. Так найбільший рівень зайнятості населення спостерігався у 2013 році, що становив 60,2% та був вищий, ніж у 2015 році, де цей показник склав лише 56,7% [8, с.79].

Чисельність зайнятого населення у віці 15-70 років, у порівнянні                           з аналогічним періодом 2013 року, зменшилася на 1,24 млн. осіб та у 2014 році становила 16,4 млн. осіб. Рівень зайнятості населення знизився з 60,2% за 2013 рік до 56,7% у 2015 році.

Рис. 2.1. Зайняте населення у віці 15-70 років та рівень зайнятості населення

Рівень економічної активності населення віком 15–70 років зменшився з 65,2% у 2013 році до  63,0% у 2014 році (рис. 2.2).

 

Рис. 2.2. Рівень економічної активності населення віком 15-70 років

у 2013-2014 рр. (у % до населення відповідної демографічної групи)

Проаналізувавши дані рис. 2.2 можна зробити висновок що рівень економічної активності населення, у тому числі серед осіб працездатного віку цей показник знизився з 73,2% у 2013 році до 71,9%  у  2014 році. Зниження цього показника спостерігалось здебільшого серед мешканців сільської місцевості.

Стан зайнятості населення є одним із основних індикаторів економіки, який відображає використання в суспільстві ресурсів праці. В рамках концепції робочої сили зайнятості надається перевага перед будь-яким іншим видом економічної активності (неактивності) [8].

Хоч як бездоганно працювали б ринкові механізми, проте вони не можуть забезпечити повної зайнятості, навіть за наявності вільних робочих місць. У відповідності з концепцією робочої сили безробіття трактується як ситуація повної відсутності роботи. Його динаміка характеризує здатність економіки забезпечити робочими місцями економічно активне населення країни. Тому аналіз показників безробіття є важливим для поліпшення економічної активності населення.

Рівень безробіття населення, визначений за методологією Міжнародної організації праці (МОП), у порівнянні з 2013 та 2014 рр. зріс з 7,2% до 9,3% економічно активного населення (див.рис. 2.3).

З наведеного рис. 2.3 можна зробити висновок що найвищий рівень безробіття (за методологією МОП) спостерігався серед молоді віком 15–24 роки, а найнижчий – серед осіб віком 50–59 років. Слід зазначити, що зростання цього показника на 4,5 серед наймолодшої вікової групи у 2014 р., порівняно з відповідним періодом 2013 р., відбулося за рахунок молоді, що потребує першого робочого місця.

В Україні головними причинами високого рівня безробіття є:

– утримання надлишкової робочої сили на багатьох підприємствах;

– якісна невідповідність пропозиції робочої сили потребі в ній;

– рух робочої сили (професійний, соціальний, регіональний).

Рис. 2.3. Рівень безробіття (за методологією МОП) у 2013-2014 рр.

(за віковими групами)

Для визначення характеристик сучасного стану безробіття в Україні також доцільно розглядати показники за регіональною ознакою. Така доцільність зумовлюється високою диференціацією показників безробіття та причин його виникнення в окремих регіонах країни.

Традиційно найбільший рівень безробіття спостерігається у західних та центральних областях України. Зокрема, у 2014 році рівень безробіття у Рівненській області становив 10,4 %, Тернопільській – 10,4 %, Житомирській – 10,9 %, Чернігівській – 10,9 %. Найменший рівень безробіття у 2014 році було зареєстровано в наступних областях: Одеській – 6,5 %, Київській           – 7,6 %, Харківській – 7,6 %.

Для дослідження регіонального аспекту безробіття в Україні регіони було об’єднано в групи за допомогою кластерного аналізу:

·                          перша група об’єднала регіони з середнім рівнем безробіття населення. До неї увійшли: Вінницька, Волинська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Рівненська, Черкаська, Чернівецька, Миколаївська;

·                          в другу групи увійшли регіони з низьким рівнем безробіттям населення: Харківська, Київська, Одеська, Дніпропетровська, Львівська;

·                          третю групу складають регіони, що мають високий рівень безробіття населення: Донецька, Луганська, Полтавська, Житомирська, Кіровоградська, Тернопільська, Сумська, Херсонська, Хмельницька та Чернігівська.

Детальну інформацію про рівень безробіття в регіонах України відображено в (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Рівень безробіття (%) в Україні (за методологією МОП) за 2014-2015 рр.

Тернопільська	11,3	12,0	11,8	12,0
Харківська	7,8	8,1	7,1	7,3
Херсонська	9,9	10,2	10,2	10,4
Хмельницька	9,4	9,9	10,2	10,4
Черкаська	10,2	10,5	9,8	10,0
Чернівецька	9,0	10,2	9,3	10,5
Чернігівська	11,2	12,1	10,7	11,2

За даними табл. 2.1 бачимо що, рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для таких областей — Донецька, Луганська, Полтавська, Житомирська, Кіровоградська, Тернопільська, Сумська, Херсонська, Хмельницька та Чернігівська. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області та м. Києві. Враховуючи демографічну ситуацію, яка склалася в різних регіонах України, можна передбачити, що при нинішньому рівні створення нових робочих місць у західних областях і природному прирості населення рівень безробіття в регіонах у майбутньому набуде ще більшої гостроти [21, с.10].

Ступінь негативного впливу безробіття на стан економічної активності населення у країні залежить від конкретних параметрів економічної ситуації. Щоб оцінити ступінь цього впливу, необхідно визначити економічні і соціальні наслідки безробіття:

– скорочення обсягів виробництва валового національного продукту;

– зниження податкових надходжень до державного бюджету;

– зростання витрат на соціальну допомогу безробітним;

– знецінення наслідків навчання;

– масова дискваліфікація;

– посилення соціальної напруженості;

– зниження трудової активності.

За сприяння державної служби зайнятості у 2014р. було працевлаштовано 760,4 тис. осіб, або 51,8% громадян, які мали статус безробітного у цьому періоді. Ситуацію в регіональному розрізі характеризують дані, наведені в таблиці 2.2 [5].

Якісний склад заявлених вакансій залишається незмінним: зберігається невідповідність структури вакансій, що пропонуються професійно-кваліфікаційному складу зареєстрованих безробітних. У структурі вакансій, як і раніше переважає попит на робітничі професії з відносно низькою заробітною платою, непривабливими або важкими умовами праці. Це пояснюється тим, що такі робочі місця не користуються популярністю у працівників, особливо коли є інші можливості для зайнятості. Отже, збереження й надалі подібної ситуації може негативно впливати на стан зареєстрованого ринку праці.

Таблиця 2.2

Працевлаштування зареєстрованих безробітних за регіонами у 2014 році

Високі темпи економічного розвитку регіону неможливі без розвитку гнучкого ринку праці та створення ефективних робочих місць, для чого необхідно вдосконалити трудове законодавство; підвищити якість зайнятості та якість надання державних послуг у сфері сприяння зайнятості населення.

 Серед зареєстрованих безробітних кожен четвертий мав вищу освіту, кожен п"ятий – базову та неповну вищу освіту, третина осіб закінчили професійно-технічні навчальні заклади, середню освіту мали 20% шукачів роботи. Порівняно з попередніми роками, збільшилась питома вага осіб з вищою освітою та зменшилась  питома вага осіб з повною, а також базовою загальною середньою освітою.

Станом на кінець 2014 року кількість осіб, які мали статус безробітного та, які зареєструвалися у державній службі зайнятості впродовж року з дня закінчення вищих навчальних закладів, становила 12,2 тис. осіб.

Із загальної кількості випускників ВНЗ: понад 40% мали освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста, 29% – спеціаліста, 14% – магістра та майже 16% – бакалавра.

Кожен третій безробітний з числа випускників вищих навчальних закладів отримав освіту за напрямом «економіка, комерція та підприємництво», 13% - навчалися за напрямом підготовки «інженерія», кожний десятий – за напрямом «право», за напрямками підготовки «медицина» та «гуманітарні науки»  мали освіту по 8% випускників.  

Серед 5,4 тис. безробітних, які зареєструвалися у державній службі зайнятості впродовж року з дня закінчення професійно-технічних навчальних закладів: 40% отримали професії, що відносяться до групи кваліфіковані робітники з інструментом, майже 31% – працівників сфери торгівлі та послуг, 21% становили технічні службовці, 7% отримали професії робітників з обслуговування експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин (див.рис. 2.4).

Серед безробітних більше половини становили особи, звільнені за угодою сторін та у зв’язку із закінченням строку договору, а 12% безробітних до реєстрації в службі зайнятості не працювали понад рік. [8]

Рис. 2.4. Структура кількості безробітних з числа осіб, які упродовж року з дня закінчення професійно-технічних навчальних закладів зареєструвалися у службі зайнятості, на кінець 2014 року

(за розділами професій)

Отже, високий рівень безробіття важлива економічна та соціальна проблема, яка потребує глибокого наукового аналізу та вироблення на основі досліджень практичних рекомендацій та методик, які будуть покладені в основу розробки  та реалізації ефективної соціально-економічної політики, направленої на підвищення зайнятості економічно активного населення країни, а також зменшення рівня безробіття до природного рівня.

2.2. Дослідження причин безробіття в Україні

  Першочерговими причинами безробіття в Україні на сьогоднішній день є:

– низький рівень заробітної плати, яку пропонують роботодавці;

– невідповідність системи підготовки фахівців потребам ринку праці;

– система освіти, погано реагує на зміни ринку; відсутність сприятливих умов для малого та середнього бізнесу;

– недолік економічного і фінансового стимулювання розвитку виробничої та соціальної інфраструктури в селі, створення нових робочих місць в агропромисловому комплексі;

– світова фінансова криза, яка позначилася не лише на малих підприємствах, але так само і на великих галузевих комплексах.

Основні причини безробіття наведені на рис. 2.5.

Безробітне населення (за методологією МОП) за причинами незайнятості у 2014-2015 рр (у середньому за період)

	Безробітне населення у віці 15-70 років, усього, тис. осіб	за причинами незайнятості, відсотків
вивільнені з економічних причин	звільнені за власним бажанням	демобілізовані з військової строкової служби	не працевлаштовані після закінчення загальноосвітніх та вищих навчальних закладів І–ІV рівнів акредитації	звільнені за станом здоров’я, через оформлення пенсії за віком, інвалідністю	звільнені у зв’язку з закінченням строку контракту	інші причини безробіття
2014	1 847,6	22,3	31,8	0,3	16,7	1,4	7,8	5,2
2015	1 654,7	27,8	28,9	0,3	16,4	0,9	7,5	4,5

Таблиця. 2.3. Причини незайнятості безробітних віком 15-70 років (за методологією МОП) у 2014-2015 рр. (у % до загальної кількості безробітних)

Аналізуючи дані таблиці. 2.3 бачимо, що кількість безробітного населення, звільненого з економічних причин, показник якого зріз порівняно з 2014 роком, з 22,3 тис. ос. до 27,8 тис. ос. у 2015 році. Що стосується звільнених за власним бажанням, у зв’язку із закінченням строку контракту, то їх кількість зменшилась. Не працевлаштованих осіб після закінчення загальноосвітніх та вищих навчальних закладів зменшилась, в 2013 році їх кількість становила 16,7 тис. ос., в 2014 році – 16,4 тис. осіб, що є позитивним соціальним явищем. 

Щорічно Державною службою зайнятості здійснюється ряд заходів, спрямованих на зменшення чисельності безробітних в Україні, серед цих заходів можна виділити такі як: отримання профорієнтаційних послуг, направлення на професійне навчання та інші. Надання послуг Державною службою зайнятості у 2014 році представлено в таблиці 2.3.

Таблиця 2.4

Надання послуг Державною службою зайнятості у 2014 році.

Мали статус безробітного, тис. осіб	1 468,5
з них отримали статус з початку року	999,5
Кількість осіб, яких забезпечено роботою, тис. осіб	760,4
з них:
– працевлаштовано за направленням СЗ, тис. осіб	736,4
– в т.ч. працевлаштовано безробітних, тис. осіб	494,6
– шляхом виплати одноразової допомоги по безробіттю,  тис.осіб	18,2
– за рахунок виплати компенсації роботодавцю у розмірі ЄВ, тис. осіб	14,0
Всього отримали профорієнтаційні послуги, тис. осіб	3 558,6
Проходили професійне навчання безробітні, тис. осіб	202,2
Рівень працевлаштування після закінчення профнавчання, %	92,1
Кількість осіб, які отримали ваучер на навчання, тис. осіб	5,7
Продовження таблиці 2.4
Всього брали участь у громадських та інших роботах тимчасового характеру, тис. осіб	234,8
Середня тривалість пошуку роботи, днів	117
Кількість роботодавців, які  поінформували про наявність вакансій, тис. одиниць	184,8
у т.ч.  для укомплектування службою зайнятості	181,7
Кількість вакансій, тис. одиниць	960,6
у т.ч.  для укомплектування службою зайнятості	732,4
Рівень укомплектування вакансій, %	79,3

За даними таблиці 2.4 можна побачити, що станом на кінець 2014 році статус безробітних, зареєстрованих протягом 2014 року мали 1468,5 тис. ос., з них отримали роботу 760,4 тис. осіб, зокрема за направленням центрів зайнятості працевлаштовано 736,4 тис. осіб, у тому числі 494,6 тис. зареєстрованих безробітних.

Загалом з загальної кількості зареєстрованих безробітний, отримали профорієнтаційні послуги 3558,6 тис. осіб [5].

Причини безробіття дещо відрізняються за місцем проживання: міське населення України частіше за все ставало безробітним через звільнення за власним бажанням, а для сільського населення країни найпоширенішою причиною безробіття було вивільнення у зв’язку з реорганізацією, ліквідацією, конверсією виробництва, скороченням штатів (таблиця 2.5).

Таблиця 2.5

Розподіл безробітного населення за причинами незайнятості, статтю та місцем проживання в Україні у 2014 році

Причини незайнятості	Всього незайнятих	Жінки	Чоловіки	Міське населення	Сільське населення
Безробітне населення у віці 15-70 років – усього: - тис. осіб - %, у т.ч. за причинами незайнятості:	1847,6 100,0	672,0 100,0	1109,5 100,0	1247,9 100,0	533,6 100,0
1) вивільнені у зв’язку з реорганізацією, ліквідацією	31,6	31,6	26,6	25,4	38,3
Продовження таблиці 2.5
2) звільнені за власним бажанням	36,4	38,5	38,0	42,0	26,3
3) не працевлаштовані після закінчення навчальних закладів	17,3	17,6	17,2	17,7	16,4
4) звільнені у зв’язку із закінченням строку контракту	7,8	8,9	11,5	10,6	11,2
5) інші причини безробіття	6,9	3,4	6,7	4,3	7,8

Як видно із таблиці 2.5 більше безробітних у 2014 році було серед чоловіків, ніж серед жінок, серед міського населення, ніж серед населення, що проживає у сільській місцевості. Структура безробітних за причинами незайнятості у 2014 році зображена також на рис. 2.5.

Рис. 2.6. Структура безробіття в Україні за причинами незайнятості у 2014 році

Протягом 2014 року в цілому по Україні було укомплектовано 732,4 тис. вакансій. Рівень укомплектування вакансій зріс з 69,0% у 2013 році до 79,3% у 2014 році [18, с.111].

Зростання рівня укомплектування вакансій відбулося у всіх регіонах країни. Найвищий рівень укомплектування вакансій спостерігався в Рівненській, Черкаській, Хмельницькій та  Івано-Франківській  областях – понад 90%.

Середня тривалість укомплектування вакансій у 2014 року  коливалась від 4 днів в Івано-Франківській та Черкаській областях до 17 днів у  м. Києві, та в середньому по Україні становила 9 днів.  

Розподіл підприємств, на які працевлаштовані безробітні, за видами економічної діяльності: кожний четвертий, з числа працевлаштованих безробітних, знайшов роботу у сільському, лісовому та рибному господарстві, 17,1% - у переробній промисловості, 16,5% - в оптовій та роздрібній торгівлі, ремонті автотранспортних засобів (табл.2.5).

Таблиця 2.6

Кількість працевлаштованих безробітних у 2014 р.                                                                              
                                        (за видами економічної діяльності)

Галузь	Кількість працевлаштованих безробітних
тис.осіб	у % до підсумку
Усього	494,6	100,0
у тому числі за видами економічної діяльності:
сільське господарство, лісове господарство та рибне господарство	132,4	26,8
добувна промисловість і розроблення кар"єрів	10,0	2,0
переробна промисловість	84,4	17,1
постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря	15,0	3,0
водопостачання; каналізація, поводження з відходами	5,5	1,1
будівництво	13,5	2,7
оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів	81,5	16,5
транспорт, складське господарство, поштова та кур"єрська діяльність	21,0	4,3
тимчасове розміщування й організація харчування	16,0	3,2
інформація та телекомунікації	3,9	0,8
фінансова та страхова діяльність	3,5	0,7
операції з нерухомим майном	4,4	0,9
професійна, наукова та технічна діяльність	8,5	1,7
діяльність у сфері адміністративного обслуговування	9,1	1,8
державне управління й оборона	25,8	5,2
освіта	28,5	5,9
охорона здоров"я та надання соціальної допомоги	22,5	4,5
мистецтво, спорт, розваги та відпочинок	2,9	0,6
надання інших видів послуг	6,1	1,2

З метою сприяння зайнятості громадян, для яких на ринку праці відсутні вільні робочі місця, в службі зайнятості створена система орієнтації безробітних на підприємництво та самозайнятість, яка включає надання інформаційних та консультаційних послуг в напрямку підприємництва. Протягом 2014 року надано 38,8 тис. безоплатних індивідуальних та групових консультацій з питань організації та провадження підприємницької діяльності.

З метою сприяння забезпеченню зайнятості, підвищенню мотивації до прикладання своєї праці в Україні за професіями, які є затребуваними у реальному секторі економіки, допомоги у професійному самовизначенні, а також профілактики молодіжного безробіття державною службою зайнятості постійно проводиться масштабна профорієнтаційна робота, якою охоплені не тільки громадяни, які звернулись до центрів зайнятості, а й молодь, що навчається у навчальних закладах різних типів.

Для забезпечення відповідності професійно-кваліфікаційного рівня громадян, що шукають роботу, вимогам роботодавців, Державна служба зайнятості організовує професійне навчання безробітних. Надання соціальних послуг з професійного навчання, в першу чергу, орієнтовано на організацію професійного навчання безробітних, які не мають професії, або займали місця, які не потребують професійної підготовки, на підвищення кваліфікаційного розряду робітників з числа безробітних, які тривалий час зареєстровані в службі зайнятості, розширення компетенції шляхом стажування або спеціалізації безробітних.

Профорієнтаційні послуги протягом 2014 року отримали 3,6 млн. громадян, з яких 1,4 млн. мали статус безробітного, у т. ч. понад 204 тис. осіб, які не мали професії або спеціальності. Крім того, профорієнтаційні послуги також отримали 1,2 млн. осіб, які навчаються у навчальних закладах різних типів, зокрема майже 1,1 млн. учнів загальноосвітніх навчальних закладів (рис. 2.6).

Рис. 2.6. Чисельність осіб, охоплених профорієнтаційними послугами

у 2014 р.

Як видно з рис. 2.6 загальна чисельність охоплених профорієнтаційними послугами у 2014 році 3,6 млн. осіб, що значно менше ніж у 2013 році, де чисельність охоплених профорієнтаційними послугами становила 4,2 млн. осіб.

Професійне навчання безробітних проводилося за майже 200  професіями  та спеціальностями, які користуються попитом на ринку праці. З метою підтримки конкурентоспроможності осіб старше 45 років на ринку праці, у 2014 році ваучер на навчання та підвищення кваліфікації отримали 5,7 тис. осіб. Найбільшу кількість ваучерів видано за спеціальностями: «землевпорядкування», «комп"ютерні системи та мережі», «програмне забезпечення систем», «розробка програмного забезпечення»;              за професіями: «тракторист-машиніст сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва», «електрогазозварник», «плодоовочівник», «водій навантажувача».

Організація оплачуваних громадських та інших робіт тимчасового характеру дозволяє окремим категоріям громадян, особливо тим, хто знаходиться в стані безробіття тривалий час, відновити трудові навички, іноді отримати постійну роботу, а також є можливістю поліпшити своє матеріальне становище. У громадських роботах та інших роботах тимчасового характеру протягом 2014 року взяли участь понад 234,8 тис. осіб, зокрема, 230,4 тис. безробітних [5].

Отже, безробіття зумовлене комплексом причин., зокрема виділяють три основні причини безробіття: пошук роботи, негнучкість заробітної плати, недостатній сукупний попит, проте причин безробіття може бути безліч. Так, за даними Державної служби статистики України основними причинами є такі: звільнені з економічних причин, звільнені за власним бажанням, непрацевлаштовані після закінчення загальноосвітніх і вищих навчальних закладів, звільнені у зв’язку з закінченням терміну контракту, безробітні з інших причин, демобілізовані з військової строкової служби та звільнені за станом здоров’я, або через оформлення пенсії за віком, інвалідністю.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНІ ТА МЕХАНІЗМ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Аналіз ситуації в сфері зайнятості в Україні в попередні роки показує, що здатність ринку праці до саморегулювання все ще незначна, тому залишається необхідність у використанні елементів державного регулювання.

Державна служба зайнятості є структурою спеціальних державних органів, покликаних забезпечити координацію, вирішення питань зайнятості населення, регулювати попит та пропозицію на робочу силу, сприяти непрацюючим громадянам у працевлаштуванні, організації їх професійної підготовки, надання соціальної підтримки безробітним.

З метою забезпечення працевлаштування найбільш вразливих верств населення здійснюється надання дотацій роботодавцям з Фонду загальнообов"язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Для підтримки безробітних у започаткуванні власної справи державна служба зайнятості надає одноразову виплату допомоги по безробіттю.

Досягнення оптимально високою, структурно-раціональної, економічно ефективної та соціально-обгрунтованої зайнятості - невід"ємна складова частина процесу відновлення української економіки. Стимулами цього процесу повинні бути ринкові відносини і цілеспрямовані заходи господарської політики на всіх рівнях. Якщо в розвинених країнах проблеми зайнятості можуть часто зважаться відокремлено, без кардинальних змін економічної стратегії, то в України для цього потрібно корінне перетворення економіки. Це може бути реалізовано лише за фінансової стабілізації, відновлення економічного зростання, збільшення ресурсів для інвестиційної активності та вирішення соціальних проблем. Необхідно ефективну взаємодію працівників, роботодавців і державних органів для узгодження шляхів вирішення проблем зайнятості

В даний час у світлі трансформації економічної системи в нашій країні склалася специфічна ситуація, коли традиційні методи мало ефективні чи не ефективні взагалі.

Фінансова стабілізація, не підкріплена стабілізацією виробництва, викликає катастрофічний зріст безробіття. Тому центральним елементом політики зайнятості повинна стати економічна політика, спрямована на пожвавлення ділової активності, проведена одночасно з придушенням інфляції, зміною фізично і морально застарілого виробничого апарата й усунення причин, що породили його низьку ефективність.

Традиційні методи подолання безробіття, використовувані при циклічній і структурній кризі економіки, для вирішення проблем зайнятості в Україні не знаходять свою підтримку. Вихід із кризи – можливий завдяки швидкої трансформації економічної системи і модернізації виробничого апарата. В силу специфіки цих рівнобіжних процесів в Україні можна чекати збереження високого безробіття, що зажадає заходам по захисту соціально вразливих верств населення.

У програмах, розроблених в Україні, узагальнюються конкретні заходи щодо створення відповідного правового, організаційного та методичного забезпечення політики зайнятості за такими напрямами:

– формування механізму диференційованого підходу щодо збереження робочих місць;

– створення механізмів реалізації політики зайнятості в загальнонаціональних програмах (зокрема в програмах громадських робіт, сприяння зайнятості молоді, відродження села та ін.);

– регулювання трудових міграцій;

– забезпечення додаткових гарантій зайнятості населення окремим категоріям громадян;

– сприяння професійній мобільності;

– розвиток соціально-трудових відносин;

– удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці;

– сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства.

Вирішення проблем безробіття на ринку праці України по регулюванню незайнятості населення мають включати заходи, що систематизовані за сьома основними напрямами, зокрема:

1. Формування нормативно-правової бази в сфері зайнятості населення:

– забезпечення розробки нових проектів, перегляд і адаптація чинних законодавчих і нормативних актів і міжнародних договорів з питань регулювання процесів незайнятості з метою приведення національного законодавства у відповідність з міжнародними нормами і принципами, запровадження механізмів захисту внутрішнього ринку праці України;

– законодавче забезпечення підвищення конкурентоспроможності робочої сили на основі адекватного вимогам ринку праці розвитку механізму підготовки кадрів.

2. Професійно-освітня підготовка кадрів, підвищення якості робочої сили.

– розширення зв"язків підприємств і організацій з місцевими освітніми установами всіх рівнів з метою залучення інвестицій на розвиток матеріальної бази навчальних закладів, вдосконалення системи професійної орієнтації учнів загальноосвітніх шкіл з урахуванням потреб місцевих ринків праці;

– вирівнювання освітнього потенціалу між регіонами країни за рахунок трансформації мережі вищих навчальних закладів; зменшення міграційних потоків молоді;

– розвиток системи виробничого навчання персоналу підприємств і організацій, а також випереджаючого навчання працівників, які підлягають вивільненню, як важливого засобу підвищення їх конкурентоспроможності в умовах реформування окремих галузей економіки;

– створення системи безперервної освіти, розробка професійних стандартів з урахуванням вимог до професійного рівня працівників, що дозволить забезпечувати якість і продуктивність виконуваних робіт;

– створення системи оцінки професійних якостей працівників, що ґрунтується на визначенні їх компетентності і здатності гнучко реагувати на безперервні зміни вимог до кваліфікації і професійної підготовки відповідно до вимог професійних стандартів;

– розроблення і затвердження на державному рівні концептуальних засад формування та розвитку єдиної цілісної системи безперервної професійної освіти, зорієнтованої на задоволення поточних і перспективних потреб у кадрах для сучасного виробництва та сфери послуг.

3. Збереження і створення робочих місць, сприяння розвитку підприємництва та самостійної зайнятості населення:

– реалізація Державної та регіональних програм зайнятості населення, акцентуючи увагу на розширенні сфери прикладання праці за рахунок збереження ефективно функціонуючих та створення нових робочих місць, особливо в регіонах з критичною ситуацією на ринку праці, насамперед у вугільних регіонах, сільській місцевості, малих монофункціональних містах;

– забезпечення збереження ефективно функціонуючих робочих місць, підвищення ефективності використання робочої сили та скорочення обсягів "прихованого безробіття", розвиток гнучких форм зайнятості на допоміжних роботах та у сфері послуг;

– створення сприятливих умов для розвитку сфери малого бізнесу; самозайнятості та підприємницької діяльності безробітних;

– сприяння стабільній діяльності провідних промислових підприємств, які визначають зайнятість в Україні з метою максимального уповільнення темпів скорочення чисельності зайнятих в промисловості, створення в економіці нових робочих місць.

– досконалення податкової політики з метою зниження податкового тиску на роботодавців і стимулювання створення робочих місць в перспективних галузях економіки.

4. Розв"язання проблем зайнятості населення у сільській місцевості:

– підтримка суб"єктів господарювання, що створюють нові робочі місця, особливо в сільській місцевості, регіонах України з високим рівнем безробіття, через надання пільг за рахунок місцевих бюджетів;

– створення додаткових робочих місць у сільській місцевості шляхом розвитку суміжного виробництва, побутового обслуговування, стимулювання малого підприємства і самозайнятості професійної освіти;

5. Сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці:

– створення робочих місць для окремих соціально демографічних груп населення (молоді, жінок, інвалідів, колишніх військовослужбовців тощо) шляхом надання роботодавцям дотацій за рахунок коштів Фонду загальнообов"язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

– забезпечення можливостей для соціально незахищених категорій громадян (молоді, жінок, інвалідів) в отриманні у повному обсязі послуг з підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці;

– забезпечення соціального захисту громадян, які мають додаткові державні гарантії щодо працевлаштування, вдосконалення механізму бронювання робочих місць та підвищення ефективності їхнього використання.

6. Регулювання соціально-трудових відносин:

– розробка і впровадження механізму надання першого робочого місця випускникам шкіл, випускникам професійних і вищих навчальних закладів;

– залучення коштів місцевих бюджетів і роботодавців для реалізації заходів зі сприяння зайнятості працівників, які підлягають вивільненню;

– розвиток соціального партнерства на всіх рівнях, розробка механізмів взаємодії органів виконавчої влади, роботодавців, професійних спілок та інших представницьких органів при вирішенні проблем незайнятості населення;

– посилення державного регулювання питань "прихованого безробіття" і одержання допомоги в цих умовах;

– удосконалення управління процесами вивільнення працівників, в першу чергу, з підприємств, що реструктуруються або відносно яких порушені справи про банкрутство, з метою збереження робочих місць та соціального захисту працівників, регулювання цих питань через колективні договори;

– регулювання процесів трудової міграції, розвиток співробітництва з державами, що мають спільні кордони з Україною;

– створення умов для підвищення територіальної, професійної і соціальної мобільності робочої сили;

– легалізація "тіньової" зайнятості, зокрема в сфері малого бізнесу та підприємництва.

7. Надання соціальних послуг зареєстрованим безробітним:

– вдосконалення професійної освіти безробітних громадян з метою підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці і можливості якнайшвидшого працевлаштування;

– зниження рівня й тривалості безробіття, особливо молодіжного, сімейного та сільського шляхом розвитку заходів активної політики зайнятості, залучення безробітних до підприємницької діяльності;

– розвиток тимчасових, сезонних та оплачуваних громадських робіт шляхом поширення їх видів та напрямів;

– надання матеріальної допомоги безробітним та членам їх сімей, поступове наближення мінімальних розмірів соціальних виплат загальнообов"язковим державним соціальним страхуванням до прожиткового мінімуму;

– консолідація фінансових коштів для реалізації заходів по запобіганню безробіттю і підвищенню ефективності їх використання;

– координація дій державних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади, об"єднань роботодавців і профспілок по залученню фінансових ресурсів, що виділяються на здійснення заходів, пов"язаних з регулюванням ринку праці і сприянням зайнятості.

Напрями боротьби з безробіттям мають забезпечуватися підвищенням конкурентоспроможності робочої сили за рахунок підвищення її якості, а саме: зростання рівня загальної освіти; підвищення кваліфікації; розширення діапазону оволодіння працівниками професій і спеціальностей; розвиток таких необхідних складових відтворення якісної робочої сили, як медицина, культура, спорт.

Високий рівень безробіття це проблема, яку потрібно вирішувати і яка потребує глибокого наукового аналізу та вироблення на цій основі практичних рекомендацій, які можуть використовуватися для розробки і реалізації ефективної соціально-економічної політики, направленої на забезпечення продуктивної зайнятості економічно активного населення країни, зменшення рівня безробіття до мінімального соціально-допустимого рівня.

Отже, першочерговими завданнями мають бути реалізація виваженої економічної політика, яка буде орієнтовуватися на зменшення рівня бідності та безробіття, підвищення частки оплати праці в структурі реальних доходів населення, забезпечення стабільного зростання національної економіки. Також необхідно звернути увагу на оновлення та підвищення технічного рівня робочих місць для того, щоб кожне з них забезпечувало зайнятому прожитковий мінімум і подальше зростання заробітної плати (з урахуванням інфляції). Це дозволить привести заробітну плату у відповідність з продуктивністю праці, ліквідувати фіктивні робочі місця, зменшити приховане безробіття. Державна молодіжна політика потребує подальшого удосконалення та впровадження більш дієвих заходів, спрямованих на підвищення зайнятості молоді шляхом перегляду існуючої молодіжної політики зайнятості та впровадження успішного міжнародного досвіду.

ВИСНОВКИ

На сьогоднішній день ринок праці є невід’ємною складовою ринкової економіки, основним результатом функціонування якого є формування визначеного рівня і структури зайнятості населення і безробіття. Проте нині найбільш гостро постала проблема безробіття, яка пов’язана з багатьма передумовами та чинниками.

Виділяють різноманітні форми безробіття, проте основними з них є : фрикційне, структурне та циклічне. Також розрізняють природне та вимушене безробіття, добровільне, інституціональне, плинне, приховане та відкрите, застійне, сезонне, аграрне; у структурному безробітті виокремлюють технологічне та конверсійне. Безробіття ще поділяють на дві основні групи: абсолютне та відносне.

Безробіття головним чином призводить до негативних соціально-економічних наслідків, зокрема: відставання фактичного рівня обсягу ВВП, недовикористання економічного потенціалу суспільства, втрата кваліфікації вивільнених робітників, підрив психічного здоров’я нації та ін. Якщо розглядати безробіття як позивне явище, то можна відмітити, що завдяки цьому явищу створюється певний резерв робочої сили, посилюються стимули до підприємництва, покращується дисципліна праці. Проте безробіття завдає значних економічних збитків державі. З цього і випливає необхідність розробки шляхів та застосування методів подолання безробіття. Цим займається уряд країни та Державна служба зайнятості, розробляючи програми щодо покращення ситуації на ринку праці. Проте значне зниження безробіття та підвищення рівня зайнятості досягається лише при загальному поліпшенні економічної ситуації в країні.

Безробіття так чи інакше впливає на економічне життя країни, в першу чергу впливає на соціально-економічні показники. Рівень безробіття населення, визначений за методологією Міжнародної організації праці (МОП), у порівнянні з 2013 та 2014 рр. зріс з 7,3% до 9,2% економічно активного населення. Так у 2014 році загальна чисельність безробітних становила 1468,4 тис. осіб, з них за сприянням Державної служби зайнятості було працевлаштовано 760,4 тис. осіб. Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям. Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття. Правове регулювання зайнятості населення, що здійснюється державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини в сфері зайнятості населення з метою їх упорядкування, закріплення, охорони та розвитку.

Протягом останніх років проблема молодіжного безробіття стала вельми актуальною. Так, за даними Державної служби статистики України, питома вага молоді у загальній кількості безробітних щорічно збільшується та станом на 2014 рік становить більше 50% від загального числа зареєстрованих безробітних. У 2014 році безробіття серед осіб до 25 років у 1,76 рази перевищувало рівень безробіття у віці 25-29 років та у 2,15 разів загальний рівень безробіття. Проблема молодіжного безробіття, а саме підготовки фахівців та їх подальшого працевлаштування потребує вирішення, тому що молодь являє особливу категорію, в якій проблема зайнятості має яскраво виражений характер і вимагає перманентного державного моніторингу та розробки політики молодіжної зайнятості як частини загальної політики зайнятості в країні.

Вирішення проблем безробіття на ринку праці України по регулюванню безробіття мають включати заходи, що систематизовані за сьома основними напрямами. Передусім це формування нормативно-правової бази в сфері зайнятості населення та професійно-освітня підготовок кадрів, перепідготовка, підвищення якості робочої сили. Неабияке значення має збереження і створення робочих місць, сприяння розвитку підприємництва та самостійної зайнятості населення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Базілінська О.Я., Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вищих навч.закладів / О.Я. Базілінська.– К.:ЦНЛ, 2005.– 442с.

2. Базілінська О.Я. Макроекономіка: Навчальний посібник. 2-ге видання, виправлене / О.Я. Базілінська. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 442 с.

3. Васильченко В.С. Державне регулювання зайнятості: Навчальний посібник / В.С. Васильченко. – К.: КНЕУ, 2005. – 252 с.

4. Гронтковська Г.Е. Макроекономіка: Навчальний посібник / Г.Е. Гронтковська, А.Ф. Косік. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 672 с.

5. Державна служба зайнятості України [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.dcz.gov.ua/control/uk/index

6. Державна служба статистики України [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

7. Закон України «Про зайнятість населення» [Електронний ресурс].– Режим доступу – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5067-17

8. Економічна активні населення України в 2013 році: Статистичний збірник / Державна служба статистики України. – К.: 2014. – 197 с.

9. Круш П.В.Макроекономіка: Навчальний посібник. 2-ге видання, перероблене та доповнене / П.В. Круш, С.О. Тульчинський. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 328 с.

10. Макроекономіка: Навчальний посібник / І.І. Вініченко, О.В. Гончаренко, Н.В. Дацій, С.О. Корецька. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 176 с.

11. Мальтус Т. «Досвід про закон народонаселення», 1798.

12. Маршавін Ю. М. Регулювання ринку праці України: теорія і практика системного підходу: монографія / Ю.М. Маршавін. –                      К.: Альтерпрес, 2011. – 396 с.

13. Мід Дж. «Неокласична теорія економічного зростання», 1961.

14. Молодіжна політика в Україні: напрями удосконалення у контексті реалізації проекту МОП [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.idss.org.ua/arhiv/2014_02_06Lisogor.ppt

15. Панчишин С. Макроекономіка: Навчальний посібник / С. Панчишин. – К.: Либідь, 2001.–616 c.

16. Петюх В.М. Ринок праці: Навчальний посібник / В.М. Петюх. –       К.: КНЕУ, 1999. – 288 с.

17. Раєвнєва О.В. Молодь на ринку праці в Україні: оцінка сучасного стану зайнятості / О.В. Раєвнєва, І.Є. Нос// Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського  – 2014. – № 2. – с. 322-326

18. Савченко А.Г. Макроекономіка: Підручник / А.Г. Савченко. –          К.: КНЕУ, 2005. – 441 с.

19. Семенова К. Д. Аналіз впливу економічної кризи на рівень безробіття в Україні / К. Д.Семенова // Вісник соціально-економічних досліджень. – 2012. – №1(44). – с. 108 – 111.

20. Солоу Р. «Внесок у теорію економічного зростання», 1956.

21. Торшин Є.О. Регіональний аспект безробіття в Україні / Є.О. Торшин // Ефективна економіка. – 2014. – № 8.

22. Філліпс А. «Співвідношення між безробіттям і ступенем зміни грошової заробітної плати у Великій Британії 1862-1957», 1958.

23. Черниш Т.Сутність та особливості безробіття в Україні / Т. Черниш, О. Власенко // Україна: Аспекти праці. – 2011. – №. 3. –  с. 10