Юридичний аналіз складу злочину

Текст:

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Львівський державний університет внутрішніх справ

Курсова робота

з навчальної дисципліни «Кримінальне право України»

на тему:

Юридичний аналіз складу злочину
«Експлуатація дітей.»

Виконав:

курсант 3-ї групи 2-го курсу

Факультету №3

рядовий поліції

Чемерис Р.М.

Перевірив:

викладач кафедри

капітан поліції

Гуменюк Ю.І.

Львів – 2016

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………..3
Розділ 1. Поняття і ознаки експлуатації дітей……………………….......4

1.1. Поняття, кваліфікуючі ознаки і джерела експлуатації дітей….......4

1.2. Кримінальна відповідальність експлуатації дітей…………………..7

Розділ 2. Загальна кримінологічна характеристика експлуатації дітей.10

2.1 Сучасний стан експлуатації дітей……………………………………..10

2.2 Причини і умови експлуатації дітей…………………………………..14

2.3 Кримінологічна характеристика експлуатації дітей…………………16

Розділ 3. Кримінологічна профілактика експлуатації дітей……………..22

3.1 Запобігання експлуатації дітей в Україні……………………………...22

3.2 Сексуальна експлуатація дітей…………………………………………25

      3.3 Міжнародне співробітництво у сфері протидії експлуатації дітей….29
       Висновок........................................................................
...................        ……...30

Список використаних джерел……………………………………..………..31

Вступ

Наша країна знає не мало випадків коли ,права дитини були порушені ,які мали захищатися не тільки на папері ,а і дії. Україна є країною походження, транзиту та призначення у торгівлі чоловіками, жінками та дітьми. Зростає також проблема внутрішньої торгівлі людьми. За даними дослідження, проведеного на замовлення МОМ, понад 160 000 українців постраждали від торгівлі людьми з 1991 року, що робить Україну одним з найбільших «постачальників» підневільної робочої сили в Європі.

Програма протидії торгівлі людьми МОМ в Україні розпочала свою роботу в 1998 році з метою допомогти Уряду України та громадськості у зусиллях із протидії торгівлі людьми та забезпечення доступу постраждалих до допомоги та правосуддя. МОМ застосовує системний підхід до вирішення проблеми торгівлі людьми та проводить роботу у чотирьох взаємопов’язаних напрямах.

Метою експлуатації дітей може бути насильницький шлюб, примусова праця, використання в домашньому господарстві і промисловому чи сільськогосподарському секторах, народження дитини примусово чи за замовленням, використання в сексуальному бізнесі. Молодих хлопців часто використовують на будівництвах, у промисловості, сільському господарстві, дітей – у жебрацтві, осіб будь-якої статі і віку – для вилучення і трансплантації органів.
Хоча українське законодавство передбачає досить суворе покарання за експлуатацію дітей однак, зважаючи на те, що залишається мотивація у людей для виїзду за кордон і високі прибутки у тих, хто вивозить, найближчим часом, поки не запрацюють міжнародні механізми, передбачені Конвенцією ООН, змін не відбудеться.
Саме тому мають бути сформовані національні стратегії протидії, що базуються на глибокому розумінні проблеми торгівлі людьми та її динаміки у суспільстві.
Розділ 1. Поняття і ознаки експлуатації дітей

1. Поняття, кваліфікуючі ознаки і джерела експлуатації дітей

Згідно із ст. 150 КК України під експлуатацією дитини розуміється привласнення не будь-яких матеріальних результатів (продуктів) її праці (доходу у вигляді матеріальних благ), а лише прибутку як різниці між доходами і виробничими витратами. Проте, якщо особа не несе виробничих витрат у зв"язку з використанням праці дитини, отримані нею доходи і є фактичним прибутком. Слід також мати на увазі, що, оскільки діяльність, пов"язана з експлуатацією дитини, яка не досягла певного віку, є завжди незаконною, то для кваліфікації злочину за ст. 150 не має значення, обліковується чи не обліковується винним одержаний прибуток.[7]

Згідно з Конвенцією про права дитини, у зв"язку з фізичною та розумовою незрілістю дитина потребує особливої охорони, турботи і допомоги, у т.ч. належного правового захисту, для повного і гармонійного розвитку її особистості дитині необхідно рости в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння. Експлуатація дитини знаходиться у явному протиріччі з наведеними вимогами. В цьому і полягає суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 150.[4]

Встановлення кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей є імплементацією ст. 34, 36 Конвенції про права дитини.[2]

Об’єктом злочину виступають суспільні відносини, які гарантують умови нормального розвитку, психічне та фізичне здоров’я дитини, свободу дитини від будь-яких форм експлуатації її праці з метою отримання прибутку.[3]

Дитина, як потерпілий від даного злочину, це особа, яка не досягла передбаченого законом віку, з якого дозволяється працевлаштування. Відповідно до ст. 188 КЗпП України, за загальним правилом, на роботу приймаються особи віком, не молодше 16 років.За згодою батьків чи одного з них або осіб, що їх замінюють, дозволяється працевлаштування неповнолітніх, які досягли 15 років, а при дотриманні певних умов – 14 років.[4]

Таким чином, потерпілими щодо розглядуваного складу злочину є особи віком до 16 років.Крім обмеження віку Кзпп передбачає і інші пільгові умови праці для неповнолітніх: це скорочений робочий тиждень, заборона залучати неповнолітніх до праці вночі, понаднормово, у вихідні та святкові дні, а також у шкідливих чи небезпечних умовах.[7]

Об’єктивна сторона злочину полягає в експлуатації дитини, тобто у використанні її праці з метою отримання прибутку при порушені норм законодавства про працю щодо неповнолітніх. Виходячи зі змісту аналізованої норми, злочином є з метою отримання прибутку використання праці: 1) малолітніх (осіб до 14 років) за будь-яких умов, так як щодо працевлаштування даної категорії цих осіб в будь-якій народногосподарській сфері законом встановлена заборона; 2) осіб віком від 14 до 16 років при порушенні норм трудового законодавства.Праця дитини може використовуватись у будь-якій сфері народного господарства: у промисловості, сільськогосподарського виробництва, торгівлі, надання послуг та ін.[9]

Суб"єкт злочину загальний. Експлуатація дитини, вчинена службовою особою, за наявності підстав кваліфікується за ст. ст. 364 або 365.[7]

3 суб"єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Ставлення винної особи до наслідків у вигляді істотної шкоди(ч. 2 ст. 150) може характеризуватися також непрямим умислом або необережністю. Обов"язковою метою експлуатації дитини є отримання прибутку.[8]

Кваліфікованими видами злочину (ч. 2 ст. 150) є експлуатація: 1) кількох (двох чи більше) дітей одночасно або в різний час;2) дитини, якщо вона потягла істотну шкоду для здоров"я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини; 3) поєднана з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві.[11]

Істотною шкодою для фізичного розвитку дитини є шкода, яка полягає, наприклад, в припиненні або істотному гальмуванні її фізичного розвитку відповідно до певних медичних критеріїв, а істотною шкодою для освітнього рівня дитини - в тривалому припиненні її навчання у загальноосвітній школі, професійно-технічному закладі тощо, зокрема таке, що порушило конституційне право дитини на обов"язкову повну середню освіту.[34]

Кваліфікуючі ознаки експлуатації дітей:

1) Під експлуатацією, що спричинила істотну шкоду для здоров"я дитини, слід розуміти як експлуатацію дитини, яка спричинила потерпілому з необережності тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження.[13]

2) Під експлуатацію дітей, що спричинила істотну шкоду для фізичного розвитку дитини, слід розуміти експлуатацію, наслідком якої є заподіяння потерпілому з необережності тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, поєднаного з порушенням нормального процесу становлення та зміни морфологічних чи функціональних властивостей організму дитини або порушенням її нормального стану.[14]

3) Під експлуатацією дітей, що спричинила істотну шкоду для освітнього рівня дитини, слід розуміти експлуатацію, яка призвела до багаторазового пропуску дитиною занять у загальноосвітньому навчальному закладі або навчальному закладі системи загальної середньої освіти.[15]

4) Експлуатація дітей, поєднана з використанням дитячої праці на шкідливому виробництві, означає експлуатацію дитини на небезпечній для її здоров"я роботі, а саме: важкій роботі; роботі зі шкідливими або небезпечними умовами праці; підземній роботі; роботі, пов"язаній з підійманням або переміщенням речей, маса яких перевищує встановлені для дітей граничні норми або іншій роботі, яка за своїм характером чи умовами, в яких вона виконується, може завдати шкоду здоров"ю дитини192.[16]

5) Під експлуатацією дітей, вчиненою організованою групою, слід розуміти експлуатацію однієї дитини або кількох дітей, а також експлуатацію дітей, поєднану з використанням дитячої праці на шкідливому виробництві, якщо в її готуванні або вчиненні брали участь три і більше осіб, котрі попередньо зорганізувалися у стійке об"єднання для вчинення цього й іншого (інших) злочинів, об"єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.[17]

“Кваліфікуючі ознаки експлуатації дітей” міститься аналіз таких кваліфікуючих ознак експлуатації дітей як спричинення істотної шкоди здоров‘ю, фізичному розвитку або освітньому рівню дитини, а також експлуатація декількох дітей і використання дитячої праці в шкідливому виробництві. Це дало можливість обґрунтувати зміни до визначення окремих кваліфікуючих ознак даного злочину.

Так, під заподіянням істотної шкоди здоров’ю дитини, слід розуміти не лише заподіяння їй фізичної шкоди, (тілесних ушкоджень, побоїв, захворювання на тяжку хворобу, втрату імунітету), а й шкоди моральної, яка полягає у втраті соціальних зв’язків дитини та, відповідно, деформації моральних норм. Заподіяння істотної шкоди освітньому рівню дитини – це неотримання мінімально необхідного об’єму змісту шкільної освіти, засвоєння якого приймається як норма освіченості її особистості, а також забезпечує їй рівність прав і можливостей при подальшому навчанні у вищому навчальному закладі, виборі професії і майбутньому працевлаштуванні.[121]

1.2. Кримінальна відповідальність експлуатації дітей

Коли дитина перетворюється на предмет торгівлі, сексуально експлуатується дорослою людиною за оплату грошима або іншими матеріальними цінностями, то така дія у сучасному міжнародному праві кваліфікується як злочин, серйозне порушення прав дитини і називається комерційною сексуальною експлуатацією людини[2]
У сучасній світовій злочинній практиці склалася ціла система торгівлі дітьми та їх втягування у комерційну сексуальну експлуатацію. Тому законодавство всіх країн світу створює закони, які захищатимуть дітей від незаконної праці,і ті фігуранти повинні підлягати кримінальній відповідальності відповідно до закону.

Торгівля людьми, як грубе порушення прав людини, незважаючи на зусилля державних органів, міжнародних та неурядових організацій, залишається однією з найгостріших проблем в Україні. Система освіти має великі можливості щодо попередження торгівлі людьми. Педагогічний процес значною мірою зумовлюється змістом освітніх предметів, який сприяє оволодінню знаннями про людину та суспільство, про права людини. Особлива роль тут належить предметам соціально-гуманітарного циклу: історії, географії, правознавству, суспільствознавству, літературі (українській та світовій), філософії, соціології, політології тощо.[4]

Згідно з положеннями Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року та Конвенції «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН, дитина унаслідок фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони й піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. До одних з основних засобів такого захисту міжнародне співтовариство відносить визнання права дитини на захист від економічної експлуатації, примусової праці, виконання будь-якої роботи, яка може становити небезпеку здоров’ю, бути перешкодою в одержанні освіти чи завдавати шкоди її здоров’ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному або соціальному розвитку (ч. 1 ст. 32 Конвенції «Про права дитини», ч. 1 ст. 1 Конвенції «Про примусову чи обов’язкову працю», ст. 10 Міжнародного пакту «Про економічні, соціальні і культурні права», статті 1, 3. Конвенції «Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182»).[1]

Розвиток світового суспільства дає підстави стверджувати ,що головним чинником регулювання відносин є міжнародні акти ,які самі по собі виконують роль стабілізатора існування людства.

Одним із головних актів є міжнародно-правові акти в галузі захисту прав людини. Їх прийнято називати наріжними блоками побудова цивілізованого суспільства. Деякі науковці дають визначення цим актам як міжнародним стандартам в галузі права людини. Слід відмітити, що згадані міжнародно-правові документи відіграють важливу роль в галузі розвитку суспільної свідомості і практики захисту прав і свобод дітей. Вони забезпечують правову основу необхідну для захисту осіб, що не досягли 18-літнього віку.

Конституція України гарантує охорону дитинства, отримання дітьми належної освіти, забороняє експлуатацію дітей та інше. Охороні прав дітей підпорядковані також галузеві закони, положення яких і вибудовуються з урахуванням нормативів Організації Об’єднаних Націй (далі – ООН), Міжнародної Організації Праці (далі – МОП), Дитячого Фонду Організації Об’єднаних Націй (далі – ЮНІСЕФ). Разом з тим, стан дотримання прав дітей викликає занепокоєння. Особливо неприйнятною є експлуатація дітей. Вона не лише позбавляє дитину можливості гармонійно розвиватися, отримати освіту. Вона шкодить її здоров’ю, призводить до захворювань, в кінцевому результаті впливає на якість життя. Статистика щодо дитячої праці свідчить про значний масштаб її поширення.[1]

Так, за даними Державного комітету статистики України, у 2006 році виявлено понад 400 тисяч дітей, котрі працюють, з яких 97 тисяч –

з найуразливішої групи віком від семи до дванадцяти років. Кількість дітей, зайнятих важкою фізичною працею, сягає 18 % від всіх працюючих. Значна частина з них працює у сільському господарстві, на виробництві та будівництві, 3 % з них отримали травми або професійні захворювання. Кількість дітей, які працюють постійно під час навчального року і не відвідують школу, становить понад 40 тисяч. Тому держава повинна всіма можливими засобами протидіяти цьому явищу.[2]

Одним із таких засобів є кримінально-правова охорона дітей від експлуатації. Кримінальна відповідальність за експлуатацію дітей передбачена в статті 150 Кримінального кодексу України (далі – КК України). Проте така охорона належною мірою не забезпечує дітей від експлуатації. Якщо передбачених ст. 150 КК України злочинів зареєстровано: в 2002 р. – десять, в 2003 р. – сімнадцять, в 2004 р. – дев’ять, в 2005 р. – двадцять дев’ять, в 2006 р. – п’ятнадцять, за І півріччя 2007 р. – дев’ять, то кількість обвинувальних вироків, винесених за ст. 150 КК України у період з 2003 – перше півріччя 2007 рр., складає лише вісімнадцять. Отже, кримінально-правова охорона дітей від експлуатації недостатня.

Тому і виникає необхідність її вдосконалення. Це і зумовлює нагальну потребу наукової розробки проблем кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей.[3]

«Міжнародно-правове та зарубіжне законодавство про відповідальність за експлуатацію дітей» міститься правовий аналіз норм міжнародно-правових актів: Женевська декларація (1924 р.), Загальна декларація прав людини (1948 р.), Декларація прав дитини (1959 р.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.), Конвенція ООН про права дитини (1989 р.) та кримінальних кодексів Австралії, Білорусії, Грузії, Литви, Молдови, Німеччини, Республіки Сан-Маріно, Російської Федерації, Франції, Швейцарії, кримінального федерального законодавства США щодо захисту дітей від експлуатації та їх співставлення із відповідними нормами вітчизняного законодавства про кримінальну відповідальність.[39]

Це дало змогу виявити у досліджуваних законах положення щодо кримінальної відповідальності лише за дії, які полягають у залученні дітей до сексуальної експлуатації. В КК України ж наявні заборони як щодо сексуальної експлуатації дітей (ч. 2, 3 ст. 149 «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини» КК України; ч. 3 ст. 301 «Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів» КК України; ч. 3, 4 ст. 303 «Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією» КК України), так і щодо економічної, тобто використання праці дітей, які не досягли віку працевлаштування (ст. 150 КК України).[40]
Доведено, що кримінальна відповідальність за сексуальну експлуатацію дітей має передбачатись у ст. 149 КК. В цьому контексті розроблено поняття “сексуальна експлуатація”, яким запропоновано доповнити п. 1 Примітки до ст. 149 КК України: використання діяльності дітей щодо задоволення сексуальних потреб третіх осіб з метою отримання прибутку винними особами.

Формами сексуальної експлуатації вважати всі випадки задоволення сексуальних потреб третіх осіб, при яких прибуток від такої діяльності потерпілої особи отримують винні особи.[75]

Актуальність теми також обумовлена і змінами, що відбуваються в українському законодавстві. Зокрема, це: 1) прийняття 5 березня 2005 р. Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про охорону дитинства”, який встановив, що до найгірших форм дитячої праці належить така з них, як примусова чи обов’язкова праця; 2) ратифікація Урядом України 14 вересня 2006 р. Європейської соціальної хартії, окремі положення якої стосуються захисту дітей від експлуатації; 3) затвердження Кабінетом Міністрів України: 16 червня 2003 р. – Концепції запобігання та викорінення найгірших форм праці дітей; 1 березня 2006 р. – Комплексної програми профілактики правопорушень на 2006-2008 роки; 11 травня 2006 р. – Державної програми подолання дитячої безпритульності та бездоглядності на 2006-2010 роки.

Належить зазначити, що проблеми, пов’язані із забезпеченням прав і свобод дітей, розроблялись і раніше. Їм присвячені роботи О.М. Балакірєвої, С.А. Вегери, Л.С. Волинця, І.К. Городецької, В.О. Іващенко, Г.В. Лактіонової, О.П. Петращук, Р.Д. Риндзюнського, М.І. Трофімова, Н.В. Шость, Н.С. Юзікової, О.О. Яременко та інших. Більше того, в останні роки в Україні захищено низку кандидатських дисертацій (М.А. Баймуратова, В.В. Вітвицької, С.Г. Киренка, А.В. Ландіної, Л.В. Левицької, Н.В. Плахотнюка, О.П. Рябчинської, Н.С. Юзікової та інших), у яких досліджувалися проблеми запобігання посяганням на права та інтереси неповнолітніх, на їх моральний та фізичний розвиток, торгівлі ними з метою сексуальної експлуатації, вчинення стосовно них насильницьких злочинів.[76]

Однак, незважаючи на ці наукові праці, комплексного самостійного дослідження проблем кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей на монографічному рівні не проводилося. А між тим, норма про відповідальність за експлуатацію дітей потребує вдосконалення з огляду на вимоги міжнародно-правових документів, українських законодавчих актів. Саме тому аналіз складу злочину, передбаченого ст. 150 КК України, – вимога часу.Теоретичним підґрунтям дисертаційної роботи стали праці П.П. Андрушка, М.І. Бажанова,[77]

Розділ 2. Загальна кримінологічна характеристика експлуатації дітей

2.1 Сучасний стан експлуатації дітей

Чому Україна потрапила до переліку країн, в яких поширена КСЕД — комерційна сексуальна експлуатація дітей? На це питання сьогодні складно знайти відповідь, тому що ця проблема є прихованою, а її причини — комплексними. Доки вона залишатиметься не вивченою, Україна не матиме шансів зрушити з місця у її вирішенні.Дослідження «Сексуальна експлуатація дітей в Україні :стан та заходи з протидії»проведено колективом авторів, створеним Міжнародним жіночим правозахисним центром «Ла Страда — Україна» в червні–вересні 2014 р. Ця робота є частиною міжнародного дослідження, здійсненого в 15 країнах світу в рамках проекту, ініційованого ЕКПАТ—Нідерланди.[2]
На ці питання звертається особлива увага в доповіді Державного департаменту США щодо торгівлі людьми оприлюдненого у вівторок у Вашингтоні. З таким визначенням проблем погоджуються й представники організацій, які в Україні надають підтримку постраждалим від торгівлі людьми.[1]

«Те про що йдеться в доповіді відображає ситуацію, яка є в Україні», - сказала Голосу Америки директор департаменту соціальної допомоги Міжнародного жіночого правозахисного центру "Ла Страда-України" Катерина Черепаха. «Якщо раніше ставився знак рівності між торгівлею людьми та сексуальною експлуатацією жінок, то зараз стає все більше випадків використання дітей в жебрацтві та для надання сексуальних послуг. Наша статистика збігається з тим про що йдеться у доповіді Держдепартаменту – останніми роками збільшується кількість випадків торгівлі чоловіками з метою трудової експлуатації».Серед поширених прикладів експлуатації дітей експерти називають використання дитячої праці на шахтах в Донбасі, а також використання неповнолітніх та чоловіків на різних місцях у будівництві.[4]

Україна має унікальні вина, пам’ятки архітектури та мистецтва, стародавні замки, історичні парки, православні та католицькі храми, кілька мечетей і синагог. Київ, столиця країни, має багато унікальних пам’яток та історичних місць. Добре відомі туристам — порт-місто Одеса і старовинні міста Львів, Луцьк на Заході та Чернігів, Полтава на Сході, інші великі й малі центри української історії і духовності. Все це приваблює туристів щороку.

Дослідження «Сексуальна експлуатація дітей в Україні: стан та заходи з протидії» проводилося в травні — вересні 2014 р., в нелегкі для країни часи. Так, починаючи з листопада 2013 р. Україна переживає складні, важливі і водночас трагічні події. Із самого початку вони характеризувалися протидією з боку значної частини громадськості та суспільства загрозам основоположним свободам та правам людини, які виникли внаслідок зловживання владою та зради інтересам українського народу з боку частини вищого керівниц-

тва, в тому числі колишнього Президента країни. Після відставки Президента в 2014 р. [7]

Україна стикнулася із зовнішнім неочікуваним викликом — військовою агресією з боку Російської Федерації та окупацією і анексією Автономної Республіки Крим. Всі ці фактори мали значний негативний вплив на всі сфери суспільного життя.

Аналіз дзвінків за 2014 р., які надходять на Національну дитячу «гарячу лінію» та На-ціональну «гарячу лінію» з питань протидії домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерній дискримінації, що працюють на базі Центру «Ла Страда — Україна», показує високий рівень тривожності у суспільстві, зростаючі почуття невпевненості у завтрашньому дні, втомленість від нестабільності, що породжує агресивність та ворожість у стосунках між людьми. Здійснений аналіз дозволяє констатувати, що абсолютна більшість українців не залишилась осторонь подій. Окрім безпосередньої участі люди переживали цілий вир емоцій, загострення й розірвання міжособистісних і сімейних зв’язків на ґрунті оцінок подій, які відбувалися, а також політичних вподобань стало поширеним явищем. У ряді ситуацій це стало приводом ворожнечі й протистояння. Усе це негативно позначається і на станізахищеності дітей в суспільстві. [10]

В країні зростає кількість внутрішньо переміщених осіб та вимушених мігрантів.
Це перш за все жителі Автономної Республіки Крим, які були змушені покинути свої місця через загрозу своєму життю і безпеці, у зв’язку з російською окупацією. Вони виїжджали до інших областей України, стикаючись з цілою низкою побутових, соціальних, медичних, освітніх, економічних та інших труднощів. Невдовзі так само тисячі вимушених пересе- ленців з Донецької та Луганської областей почали переїжджати в інші регіони України. Виникає і велика кількість проблем у українських громадян, що залишилась в Криму чи в зоні антитерористичної операції та навколо.

Досвід країн, які перебували в конфліктних ситуаціях, показує, що значне зростання насильства в протистояннях призводить до збільшення випадків домашнього насильства, насильства стосовно жінок і дітей як у період розгортання самого конфлікту, так і по його завершенні, сексуальної експлуатації та торгівлі людьми, в тому числі дітьми.

Складна економічна ситуація в Україні, наслідки конфліктного періоду можуть призвести до збільшення випадків експлуатації дітей, в тому числі сексуальної.

Підвищується ймовірність ризиків потрапляння в тенета торгівлі людьми. Вразливою групою є жінки та діти із соціально незахищених категорій, сім’ї, члени яких загинули або були поранені в ході трагічних подій, зокрема, вдови, які залишилися єдиними годувальниками родин, сім’ї військовослужбовців та жителів Сходу України, які стають внутрішніми мігрантами. Вони мають проблеми із роботою, а отже, і засобами для існування, що підштовхує їх до нелегальної діяльності, підвищує ризик скоєння правопорушення та ризик стати жертвами злочинів. В особливій мірі це стосується дітей. З територій Донецької та Луганської областей, які контролюються терористами, з’являється інформація та звернення про факти торгівлі людьми та сексуальної експлуатації, що не виключає таких фактів і стосовно дітей. Перевірити їх або реагувати на них на сьогодні немає можливості.

Відомі факти залучення дітей до пособництва на боці терористів. У цілому на даний час ситуація складна тим, що криза, воєнні дії та протистояння тривають і важко передбачити час та спосіб її завершення. Це посилює тривожні настрої в суспільстві, страхи, розчарування, призводить до соціальної напруги, зростання рівня правопорушень та злочинності. Правоохоронні органи не мають змоги адекватно реагувати на ці злочини, оскільки значна частина співробітників МВС та їх підрозділів задіяна в охороні громадського порядку під час масових акцій та в зоні антитерористичної операції.

Визначені сучасні виклики, що стали наслідком конфліктного періоду в країні, вимагають адекватної реакцій з боку держави та суспільства, в тому числі громадських організацій при формуванні нових актуальних напрямів роботи.[15]

Особливо важливим питання тут стає виявлення та допомога жертвам торгівлі людьми .Найскладніша ситуація з постраждалими з маленьких сіл та містечок, тому що соціальне оточення там не завжди адекватно оцінює та готове підтримати цих людей, як результат, у постраждалих виникає страх надати розголосу про те, що сталося.

На мій погляд, проблема в тому, що немає державної програми, уряд має напрацювання, але не дуже активно підтримує їх. Чомусь ця проблема відходить на задній план пріоритетів уряду.

Сьогодні реально існує також експорт дітей за кордон із країн СНД. Активізувався він після розпаду СРСР. Перші спроби викриття цього злочинного промислу з’явились у німецькій пресі у 1991–1992 роках, коли в Росії та інших республіках вважали, що такого виду злочинності у них немає. Поряд із тим, у США, Ізраїлі, Німеччині, Італії було виявлено російськомовні злочинні групи, які під прикриттям посередницьких контор торгували дітьми. Вартість однієї здорової дитини перевищувала 50 тис. доларів США. Росія, поряд з Болівією, Гватемалою, Колумбією, Бразилією, Парагваєм потрапила до списку країн, з яких найбільше вивозиться дітей до розвинених регіонів планети. Судові процеси, які пройшли у деяких областях України, свідчать, що практика торгівлі дітьми має місце і в нашій країні.[9]

Можна простежити тенденцію тісного зв’язку торгівлі дітьми із проблемою дитячої проституції. В усі часи існувало бажання використовувати дітей для задоволення сексуальних потреб. Сьогодні проституція неповнолітніх перетворилася на справжню галузь економіки, яка приносить великі прибутки експлуататорам.[12]

Згідно із наявними даними, у всьому світі нараховується приблизно 186 млн. працюючих дітей віком від 5 до 14 років і 59 млн. віком від 15 до 17 років. У середньому кожну шосту дитину віком від 5 до 17 років можна кваліфікувати як працюючу. Більше двох третин із загальної кількості працюючих дітей, тобто кожна восьма дитина у світі, піддається експлуатації у межах найгірших форм дитячої праці, що у цілому складає майже 180 млн. дітей.
Безумовно, проблема рабства не може бути вирішена силами однієї чи кількох держав. Тут є необхідним багатостороннє міжнародне співробітництво і тісна конструктивна взаємодія усіх держав на основі принципів повної рівноправності, поваги суверенітету, сумлінного виконання договірних зобов’язань і норм міжнародного права.

Однією із сучасних форм рабства, окрім розглянутих, ще є торгівля людьми та експлуатація проституції. Із самого початку руху проти рабства критикувалася торгівля жінками. Прихильники цього руху сьогодні продовжують справедливо стверджувати, що рабство включає торгівлю людьми, яка проводиться із будь-якою метою, у тому числі й з метою проституції. Робоча група із сучасних форм рабства це пояснює тим, що повії не можуть вільно розпоряджатися своїм тілом і своїми заробітками, вони поневолюються клієнтами, котрі поводяться із ними як із товаром. У наш час нелегальне перевезення і експлуатація жінок у якості проституток набула значного поширення. Це підтверджуються багатьма документами та свідченнями цих жінок.

Поширеною практикою є також торгівля людьми із метою експлуатації їхньої праці. Протягом 1960–1980 років засоби масової інформації активно повідомляли про вербування і перевезення робочої сили у розвинені країни. За даними на 1973 рік, майже 1,5 млн. іноземних робітників працювало у промислово розвинених країнах Західної Європи. Так, активно проводилася купівля-продаж нелегальних іммігрантів у Франції та Західній Німеччині. Цілі райони світу були перетворені монополіями на величезні резервуари дешевої робочої сили. Іспанія, Португалія, Греція, Туреччина на той час стали одними з основних постачальників робочої сили у вказані країни Західної Європи.

Отже, незважаючи на досягнутий прогрес у справі захисту прав людини і людської гідності, у багатьох регіонах світу все ще зберігаються різні форми рабства. Хоча захист від зловживань, що підпадають під широке визначення рабства, передбачається багатьма міжнародно-правовими нормами, утім, у міжнародному законодавстві документ, у якому було б законодавчо закріплено захист людини від усіх форм рабства, є відсутнім. Ми вважаємо, що уже склалися умови для прийняття такого документа на міжнародному рівні, що має істотно полегшити боротьбу із різними проявами рабства.

У свою чергу, кожна держава повинна зробити все необхідне, щоб шляхом своїх національних заходів і міжнародного співробітництва захистити кожну людину від зловживань такої спрямованості. У цьому напрямі, на нашу думку, перш за все, у законодавстві України потрібно встановити кримінальну відповідальність за рабство.

2.2 Причини і умови експлуатації дітей

Під економічними перетвореннями на ринку праці слід розуміти зростання приватного сектора економіки, що супроводжується одночасним поширенням безробіття та попиту на дитячу працю; під бідністю – перевагу мотивації у працюючих дітей щодо набуття матеріальних цінностей для родини або себе особисто над отриманням освіти; під поблажливим суспільним ставленням до дитячої праці – загальноприйняту усталену думку про працю як способу існування або здобуття професійної підготовки, а не явище, що спричиняє негативні наслідки для дитини; під віктимністю дитини та її психологічними особливостями – вікові та особистісні якості, що сприяють залученню дитини до експлуатації; під дитячою бездоглядністю та безпритульністю – мотивацію перебування дитини на вулиці внаслідок втрати родинних зв’язків, що призводить до небезпеки її залучення до експлуатації.[7]

Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей» було здійснено огляд становища дітей в Україні.
Чинниками, що зумовлюють економічну експлуатацію дітей, визначено: економічні перетворення на ринку праці у вигляді безробіття та попиту на дитячу працю; бідність; поблажливе суспільне ставлення до дитячої праці; відкритість дитини та її психологічні особливості; дитячу бездоглядність та безпритульність.

Недоліки в діяльності правоохоронних органів, зокрема, послаблення прокурорського нагляду за дотриманням законності при розгляді заяв про безвісно відсутніх громадян; даних медичних установ про хворих та інших осіб, які їх самовільно залишили; житлових органів про осіб, які вибувають з приватизованого житла у зв´язку з його відчуженням; органів соціального захисту населення, банківських установ або установ зв´язку про самотніх громадян, які тривалий час не звертаються за отриманням пенсій, субсидій чи інших видів державного соціального забезпечення; відсутність постійного обміну інформацією між правоохоронними органами України та інших держав про юридичних і фізичних осіб, які займаються посередництвом у працевлаштуванні громадян за кордоном, модельним, туристичним, розважальним бізнесом чи перевезенням людей через кордон, про розшук потерпілих та ін.

Зважаючи на негативні наслідки, завдані дитині через залучення її до експлуатації, соціальна обумовленість криміналізації експлуатації дітей пов"язана із суспільною небезпечністю вчиненого діяння. Це проявляється в заподіянні шкідливих наслідків у виді істотної шкоди для здоров"я, фізичного розвитку та освітнього рівня дитини, а також небезпеки заподіяння таких наслідків при використанні дитячої праці в шкідливому виробництві.

Серед принципів дослідження визначальним був принцип дотримання прав дітей відповідно до вимог Конвенції ООН про права дитини. Незважаючи на той факт, що часто секс-послуги надаються дітьми, на перший погляд, добровільно, відповідальність за залучення неповнолітньої особи до сексу лежить на дорослій особі, яка експлуатує дитину, вступаючи в сексуальні стосунки із нею, таким чином порушуючи її права. Іншими важливими принципами дослідження були принципи недискримінації та рівності, принцип верховенства прав людини, принцип дитячої та молодіжної участі. Під час дослідження використовувалися такі основні джерела інформації: контент-аналіз сайтів, аналіз нормативно-правових актів та розпорядчих документів органів державної влади, вторинний аналіз інформації, аналіз та опрацювання результатів проведених в Україні досліджень, дотичних до теми. Так, наприклад, матеріали, використані для контент-аналізу, включають тексти, отримані через Інтернет за допомогою спеціально визначених пошукових параметрів.
Результати вибірки складалися з текстів, тематично пов’язаних з комбінаціями таких ключових слів: «Україна», «секс», «туризм», «жінки», «побачення», «тур», «діти», «дівчата». При цьому для отримання відповідних текстів було застосовано вибірку за методом «снігової кулі». Інтернет посилання давали доступ до відповідних статей та коментарів. Переважна більшість досліджуваних текстів — англомовні. У рамках дослідження були також проаналізовані публікації та звіти, підготовлені в Україні протягом останніх п’яти років. Серед них — звіти громадських організацій, підготовлені в рамках Універсального періодичного огляду, доповіді правозахисних організацій «Права людини в Україні» за 2009, 2010, 2011, 2012 та 2013 рр., дослідження, здійснені науковими установами за підтримку та на замовлення Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні, Уповноваженого Президента України з прав дитини тощо. Окрема увага була приділена вторинному аналізу первинних матеріалів та текстів соціологічних та кримінологічних досліджень, таких як «Дитячий секс-туризм в Україні.[4]

Головною ж причиною проблеми торгівлі людьми в Україні експерти бачать низьке соціально-економічне становище людей, які не можуть знайти достойну оплату своєї роботи. А неефективне правосуддя та не завжди адекватне покарання не застерігає інших людей від подібних правопорушень.

2.3 Кримінологічна характеристика експлуатації дітей

За роки незалежності в Україні було зареєстровано близько 3 тис. злочинів проти дітей. При цьому у структурі цих злочинів у 1991-1999 pp. найбільшу частку займав такий злочин, як експлуатація дітей (0,9 тис.), на другому місці за кількістю фактів учинення знаходилось незаконне поміщення до психіатричного закладу (0,1 тис.). За цей час було зареєстровано також 50 випадків захоплення заручників, діапазон вчинення яких коливався від 1 до 10 злочинів на рік. І тільки з 1999 р. розпочалася реєстрація такого злочину, як торгівля людьми.[3]

Перші роки XXI ст. визначили нові аспекти як у структурі, так і в динаміці злочинів проти експлуатації дітей. За кількістю вчинених злочинів у 2001-2007 pp. перше місце посідає такий вид злочину, як торгівля людьми (понад 1,6 тис. злочинів), незаконне позбавлення волі або викрадення людини перемістилося на друге місце (1,1 тис. злочинів), на третьому місці - захоплення заручників (понад 50 випадків).

Майже всі злочини проти дітей мають значний рівень латентності. Найбільш латентними є торгівля людьми, експлуатація дітей, незаконне поміщення до психіатричної установи, підміна дитини, рівень латентності яких часто залежить від соціальної позиції жертв цих злочинів.

Актуальність теми дослідження обумовлюється суспільною значущістю кримінально-правової охорони суспільних відносин, які забезпечують гідний розвиток і належне виховання неповнолітніх. Експлуатація дітей не тільки спричиняє суттєву шкоду розвитку дітей, а й посягає на моральні підвалини суспільства, його майбутнє. Законодавча модель протидії експлуатації дітей та практична діяльність у цьому напрямку виявляють проблему співвідношення мети, завдань і засобів. Кримінологічна характеристика експлуатації дітей покликана розв’язати проблеми наукового забезпечення цілісної державної та суспільної стратегії боротьби з цим складним історичним і сучасним явищем.[1]

Розв’язання цієї проблеми з точки зору науки кримінології мало б полягати передовсім у розробці загальних понять, які формуватимуть концептуально-методологічну основу кримінологічної інтерпретації експлуатації дітей. Тому у дослідженні означеної проблеми вбачається виправданим підхід, згідно з яким теоретичний аналіз спрямовується на розкриття понять експлуатації дітей, кримінальної експлуатації дітей, кримінологічної характеристики різновидів експлуатації дітей, введення в науковий обіг статистичних даних кримінологічної характеристики експлуатації дітей.

Результати кримінологічних досліджень показують, що переважна більшість осіб, що вчинюють злочини у сфері експлуатації дітей, є чоловіками. Для такого злочину, як незаконне позбавлення волі або викрадення дитини, найбільш криміногенним є вік від 21 до 25 років (40 %) і від 30 до 40 років (30 %). Тільки кожен десятий злочинець, що вчинює даний злочин, є жінкою, при цьому жінки, як правило, діють у співучасті. Захоплення заручників в основному здійснюється чоловіками віком від 20 до 30 років, рідше - особами до 20 років, ще рідше особами старше 40 років і трохи більше 1 % - жінками. Для вчинення такого злочину, як незаконне поміщення до психіатричної установи, необхідна наявність спеціального суб´єкта (лікаря-психіатра) і вік таких злочинців становить 30 років і старше.

Як правило, особи, що вчинюють експлуатацію дітей, раніше не притягувалися до кримінальної відповідальності, не мають психічних відхилень, позитивно характеризуються на роботі і в побуті, інтелектуально розвинені, володіють яскраво вираженими вольовими і організаторськими здібностями.

При цьому значна частина злочинів проти волі, честі та гідності здійснюється у складі організованої групи. Діяльність організованих злочинних груп при вчиненні такого злочину, як торгівля людьми, переважно має міжнародний характер: злочини починаються з факту вербування потенційних жертв в Україні і закінчуються в таких країнах - споживачах «живого товару», як Німеччина, Голландія, Греція, Кіпр, Македонія, Сербія, Туреччина, Хорватія та ін.[7]

Теоретичні дослідження проблем правового регулювання суспільних відносин у сфері нормального розвитку дітей у різні часи здійснювали відомі вітчизняні та зарубіжні вчені: С.М. Абельцев, Ю.М. Антонян, О.М. Балакірєва, О.М. Бандурка, А.В. Варданян, В.В. Голіна, В.А. Григорян, І.М. Даньшин, А.І. Долгова, А.Ф. Зелінський, В.О. Іващенко, К.Є. Ігошев, О.М. Костенко, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнєцова, В.О. Меркулова, Г.М. Міньковський, В.В. Лунєєв, О.Є. Михайлов, М.І. Панов, В.М. Трубников, Л.В. Сердюк, Д.А. Шестаков, У. Шнейдер та ін. Проте лише окремі праці присвячено проблемам кримінально-правового захисту та попередження злочинів щодо дітей, зокрема, І.П. Васильківська дослідила кримінологічні аспекти сімейного виховання, В.В. Вітвіцька – кримінологічні проблеми попередження злочинних посягань на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх; І.М. Доляновська – кримінальну відповідальність за експлуатацію дітей (склад злочину); С.Г.Кириченко – проблеми захисту прав неповнолітніх кримінальним законодавством України; Л.В.Левицька – проблеми запобігання насильницьким злочинам щодо неповнолітніх в Україні, С.С. Косенко – проблеми віктимологічної профілактики статевих злочинів щодо неповнолітніх, П.П. Сердюк – кримінологічні та кримінально-правові проблеми ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості. Комплексний аналіз проблем експлуатації дітей та їх кримінологічної профілактики до цього часу не проводився.[5]

Здійснюючи дослідження кримінологічної характеристики дітей автор ставить собі за мету також зробити посильний внесок у дослідження зазначеної проблематики, зосередивши свою увагу на питаннях профілактики кримінальної експлуатації дітей як однієї з існуючих форм порушення прав, свобод та законних інтересів останніх.

Таким чином, необхідність посилення правового захисту прав та законних інтересів дітей, недостатність досліджень проблем кримінологічної профілактики їх експлуатації обумовлюють актуальність всебічного дослідження злочинів, пов’язаних з експлуатацією дітей, та їх кримінологічної профілактики.

Контингент жертв при вчиненні експлуатації дітей достатньо різноманітний як за статевим, так і за віковим критерієм. Стосовно такого злочину, як експлуатація дітей, жертвами можуть виступати тільки неповнолітні віком до 15 років.[11]

Результати досліджень зазначених авторів створили наукове підґрунтя для розуміння феномену транснаціональної злочинності у сфері торгівлі людьми. Разом з цим, цей вид транснаціональної злочинності швидко набуває глобальних масштабів, змінюються його кількісні та якісні характеристики. Крім того, залишається невирішеною ще низка проблемних питань щодо організації ефективної системи запобігання торгівлі людьми. Зазначене обумовлює необхідність проведення подальших кримінологічних досліджень транснаціональної організованої злочинності у сфері торгівлі людьми.

Враховуючи виключну складність соціальної і правової природи досліджуваної нами проблеми, ми ставимо за мету у цій статті надати кримінологічну характеристику сучасній транснаціональній злочинності у сфері торгівлі людьми.

Перш, ніж переходити до кримінологічної характеристики транснаціональної організованої злочинності у сфері торгівлі людьми, доводиться констатувати відсутність досить повної офіційної статистики, яка б дозволила оцінити реальні масштаби торгівлі людьми в Україні. Наявні статистичні дані МВС України дозволяють лише визначити, що впродовж 2009 року на території України було зареєстровано 279 злочинів, пов"язаних із торгівлею людьми, що на 13,4% меНшЕ минулого року (322 злочини). Процент розкриття цих злочинів у 2009 році склав 86,7% (85,4% у 2008 році).

Впродовж 2009 року майже 13% злочинів цього виду було зареєстровано у Дніпропетровській обл. (36 злочинів), 11,1% (31 злочин) - у Луганській обл., 8,9% (25 злочинів) - у Донецькій обл., 6,8% (19 злочинів) - у Чернігівській обл., 6,1 % (17 злочинів) - у Волинській обл., 5,4% (15 злочинів) - у Сумській обл., 4,3% - у Запорізькій обл., 3,6% (10 злочинів) - у м. Севастополі, 3,2% - у Одеській обл.. , по 2,5% (7 злочинів) зареєстровано в АР Крим, Київській обл. та м. Києві, 2,1% (6 злочинів) - у Рівненській обл., 1,8% (5 злочинів) - у Черкаській обл., по 1,4% (4 злочини) зареєстровано у Закарпатській, Полтавській, Кіровоградській, Івано-Франківській областях, 1,1% - у Львівській обл. (3 злочини), по 0,7% зареєстровано у Вінницькій, Хмельницькій, Чернівецькій областях. Не зареєстровано у 2009 році жодного випадку торгівлі людьми у Тернопільській області.

Крім того, зазначимо, що впродовж 2009 року на території України було виявлено 18 організованих злочинних груп з міжнародними зв"язками. Ними було вчинено протягом року 290 злочинів, з них 12,4% (36 злочинів) - торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини. У минулому році при аналогічній кількості виявлених організованих злочинних груп з міжнародними зв"язками кількість злочинів вчинених ними у сфері торгівлі людьми складала 11,1% (31 злочин).

Як відомо, вивчення офіційної статистики має позитивний вплив на планування діяльності з протидії торгівлі людьми, але офіційна статистика далеко не повною мірою відображає реальну ситуацію поширеності торгівлі людьми в Україні. Торгівля людьми в Україні характеризується високим рівнем латентності, котра у свою чергу обумовлена рядом факторів, одним з яких є неможливість всебічного вивчення проблеми та об"єктивного висвітлення його результатів традиційними методами.

Вчені-кримінологи зробили висновки, що торгівля людьми має переважно природну латентність (офіційна статистика відображає не розповсюдженість злочинів, а лише ефективність оперативно-слідчої боротьби з ними). Оперуючи даними кримінальної статистики з повною впевненістю не можна визначити кількісні та якісні показники як злочинності взагалі, так і торгівлі людьми зокрема. Це значно ускладнює планування попереджувальної діяльності.

На сьогоднішній день спостерігається тенденція до збільшення рівня латентності злочинів, пов"язаних з торгівлею людьми, в Україні. За оцінками експертів вона становить близько 90%. Цьому частково сприяє те, що у потерпілих існує страх перед громадським осудом, погрозами з боку торгівців "живим товаром" та відсутність довіри до правоохоронних органів [2, с. 22].

Перші дослідження проведені з ініціативи Міжнародної організації з міграції показали, що сьогодні дуже важко виявити реальні масштаби торгівлі людьми, оскільки всі підрахунки є приблизними і базуються, в основному, на інформації усного характеру. Так, у ході одного з досліджень, було опитано близько 600 осіб, з яких більше 400 становили потенційні жертви торгівлі людьми, тобто молоді за віком люди у котрих не було чітких

Жертвами торгівлі людьми найчастіше стають легковажні та довірливі молоді дівчата віком 16 - 28 років - 74%, рівень освіти яких є невисоким: найчастіше вони мають середньо-спеціальну та середню освіту (випускники училищ та шкіл - 32,1 - 38,5%). Значна кількість потерпілих відносять себе до бІднОї верстви населення - 59,4%. Майже всі жінки на момент продажу не мали роботи в Україні, деякі визнали, що раніше займалися проституцією (48,6%).

Способами приготування до злочину є: створення фірм, які займаються працевлаштуванням за кордоном, шлюбних агенцій, туристичних фірм, які на підставі легальної візи переправляють осіб за кордон, а далі відбувається передача третім особам з метою експлуатації; розміщення оголошень в засобах масової інформації щодо можливого працевлаштування за кордоном (автосервіс для чоловіків, сільськогосподарські роботи для жінок), оголошення про щасливий шлюб з іноземцем, оголошення про пошук супутниці для відпочинку в екзотичній країні, створення мережі з підбору кандидатур для відправки за кордон або створення організованої злочинної групи з чітким розподілом функцій, створення фінансового резерву для забезпечення потерпілих закордонними паспортами, квитками, оплата квартир для проживання до часу виїзду за кордон.

Продаж живого товару може відбуватися відкрито, тобто жертва знає або усвідомлює що вона набуває статусу "товару", але оскільки перебуває у складному матеріальному становищі, не чинить опору. Це супроводжується детальним інструктажем щодо анкетних даних при переміщенні через кордон, умов проживання, експлуатації, розподілу отриманого доходу (визначається відсоток), система застосування санкцій (за неналежне поводження чи за супротив надавати сексуальні послуги, за вживання алкоголю, за вагітність тощо), зазначається сума боргу, яку потерпіла повинна відпрацювати (будучи вже у фінансовій залежності, коли не в змозі самостійно оплатити своє переміщення через кордон).

Злочин може вчинятися прихованим, завуальованим способом, тобто, коли жертва не знає з якою метою її переправляють за кордон. Цей спосіб застосовується щодо дітей, які можуть відправлятися на оздоровлення, на гастролі, з метою культурної програми (так, до Москви відправляли дівчаток 12 - 14 років начебто з метою відвідування цирку на Цвєтному бульварі (діти були з складних в соціальному аспекті сімей), а насправді їх відправляли для надання сексуальних послуг (клієнт займався дефлорацією малолітніх)). Іноді відбувається введення в оману щодо закоханості іноземного постачальника товару в жінку. Так, двоє іноземців, прибувши на лікування до санаторію в Західній Україні, запропонували двом медичним сестрам санаторію одружитися, пообіцявши належне матеріальне утримання їх та їхніх дітей. Насправді вони при перетині кордону були спрямовані до невільничого ринку між Сербією та Чорногорією для продажу [4].

Іноді обравши жертву, злочинець пропонує оплатити відпочинок в екзотичній країні, користуючись симпатією жінки. Придбавши квитки, наприклад, до ОАЕ, а перед проходженням митного контролю інсценує дзвінок по мобільному телефону, імітує стурбованість якоюсь проблемою та при цьому пояснює, що раптом змінилася ситуація, і його "подруга повинна летіти в країну призначення сама, а він приєднається пізніше. Жінку в аеропорту країни призначення зустрічає особа (за попередньою змовою), яка має змогу розпорядитися її подальшою долею [4].

Злочинці вдало вербують колишніх знайомих по навчанню, які не влаштувалися на роботу, колишніх співробітників мав місце випадок, коли з метою викупу своєї доньки з неволі (найшвидшого відпрацювання боргу), яка знаходилася в Туреччині, мати поставляла живий товар її господарям. За допомогою банківських переказів вона отримувала гроші на поточні витрати та по телефону повідомляла про час прибуття жінок до Туреччини.

Транснаціональний характер торгівлі людьми значно ускладнює процедуру розслідування цього злочину для українських правоохоронних органів. Відсутність відповідних договорів між Україною та іншими країнами-транзитами - з одного боку, і країнами-реципієнтами - з іншого, унеможливлює проведення необхідних слідчих дій [10].

Підбиваючи підсумок, можна зробити такі висновки: в переважній більшості випадків торгівля людьми - це злочин транснаціонального масштабу, який являється наслідком протиправної діяльності декількох злочинних угруповань (двох і більше), які, як правило, мають ознаки організованої групи і діють на території як мінімум двох держав;

Торгівля людьми в переважній більшості вчиняється стосовно жінок і являється грубим порушенням їх основних прав та свобод;

Торгівля людьми може виявлятись у таких трьох формах: 1) торгівля людьми; 2) здійснення іншої незаконної угоди, об"єктом якої є людина; 3) вербування, переміщення, переховування, передача чи одержання людини. Кінцевою метою даної форми торгівлі людьми є її експлуатація;

Експлуатація здійснюється переважно в таких формах: сексуальна експлуатація, в тому числі використання в порнобізнесі (78,3%), примусова праця або примусове надання послуг (16,5%), утримання у підневільному стані, залучення в боргову кабалу (3,6%), вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди (1,2%), усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусова вагітність (0,3%), втягнення у злочинну діяльність (0,1%);

Розділ 3. Кримінологічна профілактика експлуатації дітей

3.1 Запобігання експлуатації дітей в Україні

В Україні розширюється сфера незаконної експлуатації людей і хоча закон, який має захищати вже прийнятий – винні, особливо високопосадовці, й досі можуть знайти спосіб уникнути покарання.

Звіт характеризує Україну як "країну походження, транзиту та призначення для чоловіків, жінок та дітей, яких піддають примусовій праці та сексуальній експлуатації". Українці стають жертвами торгівлі людьми не лише в Україні, але й у Росії, Польщі, інших країнах Європи, Туреччині, США, країнах Центральної Азії та Близького Сходу.

Як відзначається у звіті Державного департаменту, через російську агресію понад 1,3 мільйона осіб зі східної України стали вимушеними переселенцями . Ці люди є особливо вразливими до експлуатації. Дівчат у зоні конфлікту викрадають, щоб згодом змусити їх до праці або надання сексуальних послуг. Російсько-сепаратистські сили використовують неповнолітніх як солдатів, інформаторів або людський щит, йдеться у звіті.

"Уряд України не повністю виконує мінімальні стандарти боротьби з торгівлею людьми. Він, однак, докладає до цього значних зусиль", - йдеться у звіті департаменту США.

Україна увійшла у список країн, що частково борються з торгівлею людьми. Про це йдеться у щорічній доповіді, присвяченій боротьбі з торгівлею людьми у світі, яку у понеділок, 27 липня, опублікував Держдепартамент США. Автори доповіді розділили країни на три категорії згідно з докладеними ними зусиллями у сфері боротьби з торгівлею людьми.

У першу групу входять країни, які ведуть активну боротьбу з торгівлею людьми і повністю відповідають необхідним стандартам у цій галузі, у другу – країни, частково відповідають цим стандартам, і в третю – не вживають достатніх зусиль у боротьбі з торгівлею людьми і не відповідають мінімально необхідним стандартам.

Росія, Білорусія, Таїланд, Іран, Лівія, Венесуела, КНДР, Південний Судан низка інших країн увійшли у третю групу. Всього до неї включено 23 держави. Росія з 2013 року перебуває в групі країн третьої категорії.

Цього року Держдепартамент підвищив рейтинг Куби та Малайзії з третього рівня до другого. У другу категорію також входять Україна, Азербайджан, Узбекистан, Туркменістан, та Китай.

Серед країн, які ведуть активну боротьбу з торгівлею людьми – США, Великобританія, Німеччина, Франція, Вірменія.

За даними правозахисників, жертвами торгівлі людьми у світі є понад 20 мільйонів людей. Вони працюють переважно у гірничій промисловості, будівництві, секс-індустрії та сфері побутового обслуговування.

У доповіді наголошується, що упродовж 90 днів з дня публікації доповіді президент США Барак Обама повинен ухвалити рішення про те, чи вводити санкції щодо держав, що увійшли у третю групу.

За даними Міжнародної організації праці, наприкінці ХХ століття в усьому світі понад 250 мільйонів дітей віком від 5 до 14 років працювали попри законодавчу заборону та небезпеку цього явища. Близько половини з них працювали щодня протягом усього року. Дослідженням, проведеним Державним комітетом статистики України у співпраці з Міжнародною організацією праці, було встановлено, що в 1999 – 2000 роках середньомісячна чисельність працюючих дітей в Україні становила 456 тисяч осіб, із яких 48% – це діти у віці, у якому офіційно працювати заборонено.

Така ситуація засвідчувала неспроможність існуючих правових засобів, закріплених у міжнародному, конституційному та трудовому законодавстві України, ефективно протидіяти незаконному використанню праці дітей і зумовлювала необхідність ужиття більш рішучих заходів у боротьбі з розгляданим антисоціальним явищем. Саме томув ст. 150 нового Кримінального кодексу України (далі – КК України) уперше в історії українського законодавства було передбачено кримінальну відповідальність за експлуатацію дітей, які не досягли віку, з якого дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці, з метою отримання прибутку (Законом України від 5 липня 2011 року «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо злочинів проти волі, честі та гідності особи» мету отримання прибутку було виключено з тексту диспозиції ст. 150 КК України).

Запобігання злочинам експлуатації дітей повинно здійснюватися як на загальносоціальному, так і спеціально-кримінологічному рівнях. Слід зазначити, що для реалізації заходів запобігання даним злочинам існує як система відповідних суб´єктів запобіжного впливу, так і належна правова база. Створені і діють нові спеціальні суб´єкти: координаційні органи по запобіганню насильства в сім´ї при обласних державних адміністраціях, Міжвідомча координаційна рада з питань протидії торгівлі людьми при Кабінеті Міністрів України, спеціальні підрозділи по боротьбі з торгівлею людьми в системі МВС України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України та ін.

Останнім часом прийнято такі закони України: «Про психіатричну допомогу» (2000 p.); «Про охорону дитинства» (2001 p.), «Про соціальну роботу з дітьми і молоддю» (2001 p.), «Про попередження насильства в сім´ї» (2001 p.);
«Про захист суспільної моралі» (2003 p.), «Про соціальні послуги» (2003 p.), «Про боротьбу з тероризмом» (2003 p.); «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю» (2004 p.), «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (2005 p.), «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (2005 p.); у новій редакції прийнято Закон України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні» (2000 p.); законами України затверджені Загальнодержавна програма підтримки молоді на 2004-2008 роки і Державна програма забезпечення молоді житлом на 2002-2012 роки та ін.

На рівні вищих органів влади і управління також прийнято ряд таких загальнодержавних документів, як:

Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім´ї, охорони материнства і дитинства, схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 1992 р. № 431;

Національна програма планування сім´ї, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 1995 р. № 736;

Національна програма «Діти України», затверджена Указом Президента України від 18 січня 1996 р. № 63/96;

Реалізація вказаних законів і заходів, передбачених програмними документами, надасть можливість створити сприятливі умови для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку громадян, формування гармонійно розвиненої особистості, громадянина, здатного до повноцінної життєдіяльності в усіх сферах виробництва, науки, освіти і культури; підвищити матеріальний рівень народу і пом´якшити його стратифікацію, зменшити безробіття; подолати девальвацію загальнолюдських гуманістичних цінностей та правового нігілізму; зміцнити сім´ю, становище жінки в суспільстві, підвищити сексуальну культуру, удосконалити систему підготовки дітей, підлітків, молоді до сімейного життя; відродити традиційні, перевірені часом, форми організації дозвілля неповнолітніх і молоді, зменшити безпритульність і бездоглядність серед дітей; усунути чинники віктимізації населення та ін. А в цілому - забезпечити мир і злагоду в суспільстві, поважання прав, свобод і законних інтересів інших громадян.

У сфері запобігання торгівлі людьми зараз виконується вже третя загальнодержавна програма - Державна програма протидії торгівлі людьми на період до 2010 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007 р. № 410.

Аналіз результатів виконання попередньої програми - Комплексної програми протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки, затвердженої постановою
Кабінету Міністрів України від 5 червня 2002 р. № 766, показав, що економічні проблеми, незадовільний стан справ на

ринку праці, високий рівень безробіття і низька якість життя населення і далі змушують громадян шукати роботу за кордоном. Легально за кордоном щороку працевлаштовується близько 50-60 тис. осіб. За неофіційними даними, майже 4 млн. громадян України працюють за кордоном нелегально, більшість з яких виїжджає за туристичними чи приватними візами, працює без необхідних документів, що негативно впливає на їх правовий захист і стає причиною потрапляння у сферу інтересів торговців людьми.

У зв´язку з цим основними завданнями Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 року є: 1) удосконалення механізму нормативно-правового регулювання питань протидії торгівлі людьми, а також боротьби з нею, включення їх до освітніх програм для дітей та молоді; 2) проведення роз´яснювальної роботи за допомогою засобів масової інформації, підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів у боротьбі з торгівлею людьми; 3) забезпечення ефективної взаємодії правоохоронних органів України та інших держав у протидії торгівлі людьми, а також у боротьбі з нею; 4) надання допомоги особам, що постраждали від торгівлі людьми, зокрема у поверненні додому, працевлаштуванні та професійному навчанні; 5) вдосконалення діяльності центрів реабілітації для осіб, що постраждали від торгівлі людьми; 6) розроблення механізму психолого-соціальної реабілітації дітей, що постраждали від торгівлі людьми; 7) співробітництво з громадськими та міжнародними організаціями і фондами, що провадять діяльність, пов´язану з протидією торгівлі людьми; 8) використання міжнародного досвіду із запобігання торгівлі людьми та боротьби з нею, захисту прав осіб, що постраждали від зазначеного злочину, розшуку зниклих осіб за кордоном, їх повернення та реабілітації.

Отже, поки що в Україні виходить так, що кримінальні справи за ст. 150 КК України порушуються лише щодо кожного десятитисячного експлуататора, покарання у виді штрафу призначається лише щодо кожного 13 із них, а ті покарання, які передбачено в санкціях цієї норми не застосовуються взагалі.

У зв’язку з цим, хотілося б зазначити, що попри те, що встановлення кримінальної відповідальності за експлуатацію дітей є прогресивним кроком вітчизняного законодавця (безспірним досягненням вітчизняного кримінального права), все ж низка проблем у конструюванні цієї норми та практиці її застосування призвели до того, що цей правовий механізм протидії незаконному використанню праці дітей поки що абсолютно не працює.

3.2 Сексуальна експлуатація дітей

Кожного дня велика кількість дітей по всьому світу зазнає різних форм насильства, вивозить в інші країни або переміщується в інші регіони своєї країни з метою експлуатації як дешева робоча сила, використання в різних випадках незаконної або злочинної діяльності і зокрема у сфері секс-послуг і порнографії. Комерційна сексуальна експлуатації дитини є формою насильства та примусу над дітьми, однією із сучасних форм рабства. Бідність чи прагнення «легкої» наживи на єдині причини існування КСЕД. Економічна нерівність, несправедливість і суспільно-економічні структури, неблагополучні сім’ї, відсутність або недостатність освіти, прогресуюче серед дітей бажання мати «модні» речі, міграційні процеси з сільських регіонів в міста, з бідних країн до розвинених, статева дискримінація, безвідповідальна сексуальна поведінка чоловіків, специфічні національні або релігійні традиції, військові конфлікти, корупція та відсутність або невідповідність законів, недотримання існуючих законів – усе це є факторами, які прямо чи дотично сприяють існуванню комерційної сексуальної експлуатації дітей, роблять їх беззахисними перед цим злочинним явищем.

Комерційна сексуальна експлуатація дітей криє у собі цілий комплекс серйозних небезпек для їхнього фізичного або психологічного здоров’я, ставить під загрозу саме їхнє життя. Право дітей на щасливе дитинство, на гідне, продуктивне чи корисливе життя при цьому корисливо нехтується. КСЕД в останні десятиріччя набула характеру багатоликої у своїх проявах проблеми світового масштабу. Глобальний світовий секс-ринок втягує мільйони людей, дає його організаторам величезні прибутки. Уперше серйозно і системно проблему КСЕД почала вивчати група дослідників в ряді країн Азії у 1988 р.

Секс-туристи в Україні сьогодні є і закордонні, і такі, які мандрують у межах України. Іноземні секс-туристи приїжджають здебільшого з країн Євросоюзу (або країн-кандидатів у членство до Євросоюзу, наприклад, Туреччина), США та Канади, а також Близького та Середнього Сходу, наприклад, Ізраїлю, Сирії.

Серед дітей, які залучені до надання послуг туристам, є ті, хто займаються цим постійно, і ті, хто втягуються ситуативно. Перші - зазвичай, представники соціально вразливих груп - сироти, діти вулиці, діти з кризових сімей, для яких це єдине джерело заробітку, вони - дівчата віком від 14 років та хлопці віком 16-17 років. Друга категорія - ті, кого заманюють «красивим життям», дорогими подарунками, дівчата віком від 16 до 18 років та хлопці віком від 14 до 17 років (причому, їх частка з 2009 до 2011 року збільшилася в 4 рази). Залучають дітей до такої «роботи» посередники-сутенери, або навіть власні батьки, чи самі секс-туристи обіцянками цінних речей.

Близько 2 мільйонів дітей у світі експлуатуються на комерційному сексуальному ринку, суттєва частка з цього числа є предметом сучасної работоргівлі. Діти, що потрапили в лабети работоргівців, є найбільш уразливими до сексуального насильства та експлуатації. Небезпека полягає у негативному впливі на неповнолітніх, які стають жертвами злочинних посягань, та у руйнуванні загальної суспільної моралі. Потрапивши у тенета комерційної сексуальної експлуатації, неповнолітні стикаються з сексуальним, фізичним, психічним насильством, розбещенням, зґвалтуванням, втягненням у злочинну діяльність. Це призводить до серйозних наслідків на все життя, а іноді ставить під загрозу і саме існування особи. Діти, що стали жертвами сексуального використання на конвеєрі кримінального бізнесу, отримують моральні, духовні та фізичні травми, затримується їх фізичний та розумовий розвиток, нерідко вони інфікуються ВІЛ, потерпають від інших хвороб, що передаються статевим шляхом, стають нарко та алкозалежними, дівчата страждають від ранньої вагітності, абортів, трапляються й летальні пологи. Право дітей на щасливе, здорове та достойне дитинство порушується, під загрозою опиняється їх майбутнє продуктивне, повноцінне життя.

Міжнародна громадськість, поліції різних країн світу ставлять перед собою завдання припинити це ганебне для сучасності явище. В більшості сучасних кримінально-правових систем те, що розуміється під сексуальною експлуатацією дітей, розглядається як злочинне діяння. В українському законодавстві подібні дії можуть кваліфікуватися за низкою статей кримінального законодавства (ст. 149, 155, 156, 301, 302, 303 КК України), які фактично захищають життя, здоров"я, гідність, волю неповнолітніх. В Україні останні роки позначені тенденцією до збільшення викриття злочинів стосовно сексуальної експлуатації дітей. Так, 2005 року викрито 260 випадків торгівлі дітьми, а у попередньому 2004 році – лише 15 випадків. За ст. 301 (виготовлення порнографії) у 2005 році відкрито упровадження 417 справ (у 2004 – 281).

Злочинні посягання щодо сексуальної експлуатації неповнолітніх не є виключно сферою діяльності правоохоронних органів, а потребують втручання громадськості, батьків, соціальних працівників тощо. Водночас явище сексуальної експлуатації дітей є специфічним об"єктом наукових досліджень. Соціологічний аспект проблеми полягає в необхідності всебічного дослідження явища у контексті соціальних процесів та інституцій з метою розробки науково обґрунтованих методик профілактики та реабілітації жертв. Зважаючи на те, що на сьогодні відсутні, по-перше, цілісне уявлення про сексуальну експлуатацію дітей як соціальний феномен, по-друге, чітка концепція попередження, захисту та реабілітації жертв – і виникла необхідність даного дослідження. Соціологічний аналіз, наукова розробка теми сексуального насильства щодо дітей повинні дати наукове обґрунтування для практичних заходів у галузі недопущення подальшого поширення відповідних практик в українському суспільстві.

Залучення дітей до надання сексуальних послуг є злочином та завдає шкоди їх розвитку, здоров"ю, несе надзвичайно негативні психологічні наслідки, особливо для їх самовизначення у майбутньому.
Крім дитячого секс-туризму, експерти розповіли про проблеми правозастосування у сфері захисту прав дітей. Юрій Павленко вчергове наголосив на значущості ратифікації Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної екcплуатації та зловживань сексуального характеру, а також на тому, як необхідно змінити серйозність ставлення до таких справ з боку правоохоронних та наглядових органів. «У моєму офісі також є справа щодо сексуального розбещення дитини і я можу констатувати досить зневажливе ставлення з боку міліції. Якщо справа стосується не власне зґвалтування, шансів та належну увагу правоохоронців майже немає. Так не має бути!

форми сексуального розбещення дітей, включаючи діяння, що вчиняються закордоном, є руйнівними для дитячого здоров`я та психо-соціального розвитку;

Відзначаючи, що сексуальна експлуатація та сексуальне розбещення дітей набули тривожних розмірів на національному та міжнародному рівнях, зокрема, зважаючи на зростаюче використання як дітьми так і злочинцями інформаційних та комунікаційних технологій, і що попередження та боротьба з цим вимагає міжнародної співпраці;

Вважаючи, що добробут та найкращі інтереси дітей є фундаментальними цінностями для усіх Держав-учасниць та мають підтримуватись без будь-якої дискримінації;

Основні види сексуальної експлуатації дітей:

1. Дитяча порнографія - означає будь-які матеріали, які зображують дитини, яка здійснює реальні або змодельовані сексуально відверті дії, або будь-яке зображення статевих органів дитини, головним чином в сексуальних цілях.

2. Дитяча проституція - означає використання дитини для діяльності сексуального характеру, коли виплачується або обіцяється грошове або будь-яке інше винагороду або оплата, незалежно від того, чи виплачується таку винагороду або виробляється така оплата або дається таку обіцянку самій дитині або третій особі.

3. Розбещенням дітей розуміється навмисне схиляння дитини до спостереження сексуальних зловживань або діяльності сексуального характеру, навіть не беручи участь в них, в сексуальних цілях.

4. Домаганням щодо дітей з сексуальними цілями визнається будь умисне пропозицію про зустріч, з яким дорослий за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій звертається до дитини, яка не досягла встановленого віку, з метою скоєння проти нього або неї будь-якого зі злочинів, визнаних такими відповідно до подп. "а" п. 1 ст. 18 або подп. "а" п. 1 ст. 20, якщо за такою пропозицією послідували практичні дії, спрямовані на проведення такої зустрічі.

Отже, існування такого явища, як комерційна сексуальна експлуатація дітей, є ганебним і недопустимим у всьому світі. КСЕД є однією із найгірших форм дитячої праці та найсерйознішим порушенням прав дитини. З розвитком нових інформаційних технологій, таких як відеопродуктування та інтернет, ризик використання дітей в КСЕД істотно зріс. Розвиток туризму, зокрема в країнах СНД , нових і цікавих для західних туристів, також криє небезпеку використання дітей з метою сексуальної експлуатації. Ця проблема вимагає постійного моніторингу і подальшого всебічного вивчення. Результати наукових досліджень повинні стати основою для розробки урядових законів і ефективних заходів з метою обмеження і подолання цього ганебного явища.

3.3 Міжнародне співробітництво у сфері протидії експлуатації дітей

Протягом усієї історії людства перед ним поставало питання боротьби зі злочинністю. У зв’язку з появою у ХХ – ХХІ ст. нових форм злочинної діяльності, а також можливостей злочинців переховуватися від правосуддя, виникла нагальна необхідність об’єднання зусиль усіх країн світу з метою створення нових форм взаємовигідного співробітництва держав у сфері кримінального судочинства.

Міжнародне співробітництво у сфері боротьби зі злочинністю здійснюється у різних напрямках, у певних формах та видах. Якщо розглядати напрямки міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю як шляхи розвитку, як певні течії у цьому розвитку, то можна виділити такі:

    – спонукання держав та сприяння в укладанні угод у сфері боротьби з міжнародною злочинністю, включаючи її попередження та поводження з фізичними особами, що порушили норми цих угод;
    – розробку міжнародних стандартів у галузі попередження злочинності, кримінального переслідування і відбування покарання за скоєння міжнародних злочинів та злочинів міжнародного характеру;
    – розробку рекомендацій для боротьби національних правоохоронних органів з загальнокримінальними злочинами, інформаційну та консультаційну допомогу державам (з урахуванням того, що кожна держава веде цю боротьбу у рамках суверенітету, у межах своєї території та відповідно до власних соціальних та економічних умов) [1-2].

Основними напрямками співпраці між законодавчими органами і вищими органами виконавчої влади різних держав визнаються, по-перше, ратифікація міжнародних нормативних актів та укладення міжнародних двосторонніх домовленостей щодо захисту прав дітей; по-друге, збір та обмін інформацією про злочини, які вчиняються по відношенню до дітей, а також надання допомоги у виявленні та притягненні до відповідальності тих, хто займається експлуатацією дітей шляхом втягнення їх у злочинну діяльність, заняття проституцією або примушування до участі у створенні порнографічної продукції.

Практичною реалізацією міжнародного співробітництва правоохоронних органів у протидії експлуатації дітей названо контакти вітчизняних правоохоронних органів з правоохоронними органами іноземних держав у кримінальних та оперативно-розшукових справах, які залежно від характеру необхідних заходів та їх цілей поділяються на: отримання або обмін відомостями оперативно-розшукового і інформаційно-довідкового характеру; здійснення на території іноземної держави процесуальних дій, які є можливими лише в межах надання правової допомоги.

Висновок

Навіть при деякому прогресу, що спостерігається за останні наші роки у справі протидії різних форм експлуатації дітей в Україні, кримінальне законодавство України належним чином не захищає потерпілих та дітей, які можуть бути підданими експлуатації, тому багато з питань залишаються невирішеними. До них відноситься ідентифікація потерпілих дітей та надання необхідної допомоги у їх реабілітації та реінтеграції, більш тісна співпраця між службами, а також між державами регіону та краще забезпечення виконання законів, що покликані протидіяти попиту на експлуатацію дітей. Потребують вдосконалення розробки методики допитів потерпілих у процесі яких, крім встановлення фактів та обставин вчинення злочину, необхідно насамперед якомога менше травмувати постраждалу дитину, та забезпечити захист прав і інтересів потерпілих як на стадії попереднього слідства, так і в суді. Через агресію Російської Федерації на сході і анексії Криму, за 2015 збільшилась кількість експлуатації українських дітей. Україна не може належним чином захистити своє покоління від злочинців. Так, вивчивши матеріали 85 кримінальних справ, порушених за ст. 150 КК України (що становить половину від усіх) я встановив, що 32 справи (27%) із них було закрито у зв’язку з відсутністю в діянні особи складу злочину. Ще 1 кримінальну справу (2%) було закрито через малозначність діяння. У 3-х кримінальних справах (4%) дії винних було перекваліфіковано зі ст. 150 КК України на ч. 2 ст. 172 КК України.
Запобігати сексуальному насильству – обов’язок, перш за все, батьків. Дуже важливо, аби дітям не доводилося захищатися самостійно. Дорослі, не будьте байдужими, завжди звертайте увагу на емоційний стан своєї дитини та докладіть максимум зусиль для з’ясування причин поведінки дитини. Тож у випадку коли Ваша дитина стала жертвою сексуальної експлуатації та насильства не залишайте це напризволяще - одразу звертайтеся до правоохоронних органів та соціальних служб державної влади за місцем Вашого проживання з метою отримання соціальної, правової та психологічної допомоги у подоланні наслідків насильства.

Перспективним шляхом вирішення нагальних потреб в галузі охорони дитинства в нашій державі названо налагодження співробітництва Уряду, інших державних структур та об’єднань громадян України з міжнародними організаціями та урядами інших країн. Саме допомога та підтримка з боку інших держав (фінансова, інформаційна, технічна та ін.) дозволяють певним чином компенсувати нестачу відповідних ресурсів.

Список використаних джерел

1. ДОЛЯНОВСЬКА І. М.КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЕКСПЛУАТАЦІЮ ДІТЕЙ (АНАЛІЗ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ): автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

2. Експлуатація дітей (Стаття 150). КК України
3. Калмиков Д.О. Експлуатація дітей, поєднана з використанням дитячої праці у шкідливому виробництві.
4. Калмиков Д.О. СПІВУЧАСТЬ У ВЧИНЕННІ ЕКСПЛУАТАЦІЇ ДІТЕЙ
5. Лінник Н.В. Історичні передумови захисту прав і свобод людини на різних етапах розвитку суспільства.
6. Haдієнко I. М. ЕКСПЛУАТАЦІЯ ДІТЕЙ ЯК ЗЛОЧИН ПРОТИ ВОЛІ, ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ
7. Паньчук О. В. Кримінологічна характеристика експлуатації дітей : дис... канд. наук: 12.00.08 - 2008.
8. Швед О.В. КОМЕРЦІЙНА СЕКСУАЛЬНА ЕКСПЛУАТАЦІЯ

ДІТЕЙ (КСЕД) ЯК НОВЕ СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕВ СВІТІ, КРАЇНАХ СНД ТА УКРАЇНІ.
9. Доляновська, І. Розмежування економічної та сексуальної експлуатації дітей у суміжних складах злочинів // ПІДПРИЄМНИЦТВО, ГОСПОДАРСТВО І ПРАВО. - 2013. - № 5. - С. 122-126.
10. Калмиков, Д. Експлуатація дітей, вчинена службовою особою: питання кваліфікації

// ЮРИДИЧНА УКРАЇНА . - 2010 . - № 7. - С. 90-95.
11. Калмиков Д.О. Експлуатація дітей, що спричинила істотну шкоду освітньому рівню дитини /Д.О. Калмиков. // Адвокат. - 2010. - № 6. - С.43-48
12. Калмиков Д.О. "Експлуатація дітей": проблема уніфікації доктринального та нормативного визначення змісту /Д.О. Калмиков. // Право і суспільство. - 2010. - № 1. - С.116-123.
13. Калмиков , Д. О. Особливості дії закону про кримінальну відповідальність за експлуатацію дітей

// ПРАВО І СУСПІЛЬСТВО . - 2012 . - № 1. - С. 226-233.
14. Колесник М. О. Об’єкт злочину, передбаченого ст.150 Кримінального кодексу України «Експлуатація дітей» // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. — Сімферополь, 2005. — Вип.7. — С.109–114.

15. Колесник М. О. Окремі питання суб’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 150 КК України «Експлуатація дітей» // Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку. — Суми, 2008. — Ч.1. — С.173–177.

16. Коломоєць О.Д. Проблематика визначення понять "експлуатація дитини" та "експлуатація дитини в сім"ї в чинному законодавстві України /О.Д. Коломоєць. // Держава та регіони. Серія: Право. - 2009. - № 1. - С.147-152.

17. Лінник Н.В. Відповідальність держав за виконання зобов"язань щодо захисту дітей від експлуатації (питання реалізації кримінальної політики) /Н.В. Лінник. // Юриспруденція: теорія і практика. - 2008. - № 12. - С.20-25.

18. Нестерова, І.А. Вчинення злочинів, пов"язаних із сексуальною експлуатацією неповнолітніх у тиристичному бізнесі: причини, шляхи подолання

// АДВОКАТ . - 2011 . - № 12. - С. 46-48.

19. Подойнік, О. Роль правоохоронних органів у протидії експлуатації дітей і дитячій порнографії

// ПІДПРИЄМНИЦТВО, ГОСПОДАРСТВО І ПРАВО . - 2011 . - № 5. - С. 146-149.

20. Топтуненко Ю. В. Експлуатація дітей: деякі проблеми кваліфікації злочинів // II Всеукраїнські наукові читання з кримінальної юстиції пам’яті професора В. П. Колмакова. — О., 2011. — С. 229–231.
21. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТРАНСНАЦІОНАЛЬНОЇ ОРГАНІЗОВАНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ У СФЕРІ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ

Право- Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка
22. О.А.Удалова СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ЗАПОБІГАННЯ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ І ЕКСПЛУАТАЦІЇ ДІТЕЙ

(навчальна програма, Київ, 2008)
23. Як Україна протидіє експлуатації людей – Голос Америки 2016