вгеніка та євгенічні рухи, витоки понять та їх роль в соціально-географічних дослідженнях

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна

Факультет геології, географії, рекреації і туризму

Кафедра соціально-економічної географії і регіонознавства

Основи соціальної географії

Реферат

На тему «Євгеніка та євгенічні рухи, витоки понять та їх роль в соціально-географічних дослідженнях»

Виконав:

Студент 3 курса ФГГРТ                                                      Є. А. Островерх

Группы ГГ-31

Перевірила:

доцент                                                                          
                  К. Ю. Сегіда

Харків 2016

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………	3
1. Сутність понять……………………………………………………………..	4
2. Історія розвитку євгеніки…………………………………………………..	6
2.1. Передумови розвитку в давні часи…………………………………	6
2.2. Френсіс Гальтон – «батько євгеніки»…………………………........	7
2.3. ХХ століття…………………………………………………………..	9
3. Сучасність євгеніки…………………………………………………………	12
4. Роль в соціально-географічних дослідженнях…………………………….	14
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………	15
СПИСОК ВИКОРСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….	16

ВСТУП

З самого початку активного розвитку людство хвилює безліч проблем і питань. Окреме місце серед них посідає завдання самовдосконалення, розвитку, прогресу. Бажання стати краще і зробити кращими оточуючих хвилювало і давньогрецьких філософів, і митців епохи Ренесансу, і науковців Нового часу. Хвилює це питання людей і зараз.

Самостійне вчення, науковий напрям, що займається вивченням цього нагального питання носить назву «євгеніка». Як офіційно визнана наука вона існує досить недовго, але євгенічні ідеї поширювалися ще в античні часи. В сучасному світі до євгеніки сформувалося яскраво-негативне ставлення, що є наслідком активного впровадження практичних методів цієї галузі нацистським урядом Німеччини в роки Другої світової війни.

Втім, не все так однозначно. Останні матеріали та дослідження доводять, що євгеніка – не однозначно негативне вчення. Робити цю науку табу немає сенсу, оскільки вона може принести реальні позитивні результати. Для цього достатньо лише не вдаватися в крайнощі.

Метою даної роботи є всебічне вивчення науки євгеніки, її складових (основних компонентів – євгенічних рухів), історії становлення як самостійного напряму. Окремо варто розглянути сучасний стан євгеніки, відношення до неї громадськості, наявні проблеми та перспективи використання євгенічних методів. В цьому контексті можна виділити і окремі завдання роботи:

·        Сформулювати визначення головних понять теми.

·        Дослідити історію розвитку євгеніки в світовому розрізі та в окремих країнах, регіонах.

·        Визначити сучасний статус науки.

·        Розглянути методи євгеніки – євгенічні рухи.

·        Навести проблеми та перспективи розвитку науки.

1. Сутність понять

Перш за все, потрібно визначитися з тим, що взагалі означають основні поняття теми. Так, євгеніка (з грец. εὐγενής – гарного роду, знатний) визначається як теорія про спадкове здоров’я людини та шляхи його покращення. Фактично, євгеніка являє собою напрям селекції (науки про виведення нових та покращення існуючих порід тварин, сортів рослин, штамів мікроорганізмів), направлений на вивчення людини. Євгеніка набула свого сучасного визначення лише в середині XIX ст.

Важливо розмежовувати поняття євгеніки, генетики та селекції. Перша, як вже було сказано, займається питаннями покращення сукупного здоров’я людства або окремої нації. При цьому можуть бути використані методи генетики та генної інженерії, але це не є обов’язковим. Оскільки впливати на відтворення людей можна і без застосування генетичного впливу, євгеніка не може вважатися аналогом генетичних модифікацій. Втім, на сучасному етапі розвитку науки застосування генетики в євгеніці допускається і може практикуватися.

Наразі є два головних напрями в цьому вченні, які також потребують визначення своєї сутності:

·        Позитивна євгеніка. Головним завданням цього виду (або напряму) євгеніки є сприяння відтворення «цінних» для людства індивідів. Такими вважаються люди, які не мають спадкових – генетичних – захворювань, з високим фізичним та інтелектуальним розвитком. Збільшення таких людей в суспільстві, приведе до покращення генетичного фонду людства і розвитку здорової цивілізації.

Втім, в начебто ідеального напряму позитивної євгеніки є і свої недоліки. Так, занадто активне штучне сприяння відтворенню «цінних» людей призведе до аморфної популяції, яка буде нездатна витримати природний відбір. Натомість, звичайне відтворення зробить популяцію не тільки здоровою, а ще й стійкою до зовнішніх впливів, здатною пристосовуватися (а це, за Дарвіном, – головний критерій розвитку).

·        Негативна євгеніка. Головне завдання цього напряму полягає в запобіганні відтворення індивідів з певними спадковими дефектами. Іншим варіантом негативної євгеніки є запобігання відтворення будь-яких людей, що не задовольняють стандартам євгенічної програми (такі «недостойні» люди можуть мати будь-які, навіть абсурдні, дефекти – не білий колір шкіри, занадто малий або великий зріст).

Негативна євгеніка на перший погляд може здатися аморальною та неприйнятною, але і в цьому напрямі є раціональне зерно. Так, досить логічним виявляється обмежувати кількість дітей для люмпенів, оскільки такі родини не зможуть надати багатьом дітям належних умов життя та розвитку. Більше того, діти в подібних родинах не тільки мають генетичну схильність до захворювань, вони піддаються ризику багатьох набутих хвороб і навіть смерті.

Як і у випадку з позитивною євгенікою, в негативній не потрібно вдаватися у крайнощі. Відомий приклад, коли на початку ХХ ст. в США розпочалася програма стерилізації асоціальних елементів. Тоді до список внесли навіть всіх, чий шлюб не є освяченим церквою. Як результат – майже всі індіанці США опинилися під загрозою стерилізації, тому програму відмінили.

Другим важливим поняттям теми є «євгенічні рухи». Взагалі, в літературі зустрічається дві трактовки цього поняття, при цьому вони є кардинально різноплановими. Так, за першою версією, євгенічний рух є громадським або суспільним рухом у підтримку євгеніки (або ж спільнотою людей, що втілює євгеніку на практиці). Подібні рухи будуть розглянуті в наступному розділі.

За другою трактовкою євгенічними рухами називають основні методи втілення євгеніки на практиці. Два з них (заохочення відтворення «цінних» людей та запобігання відтворення «нецінних» людей). Ще два, більш сучасні, євгенічні рухи – генна інженерія (маніпуляція генами людини) та клонування (в євгеніці – штучне відтворення «ідеального» індивіду).

2. Історія розвитку євгеніки

2.1. Передумови розвитку в давні часи

Логічним є провести паралель між євгенікою та селекцією. Основи другої були закладені першими скотарськими племенами, та й взагалі першими людьми, які почали розводити тварин. Органічно з ідей селекції – розвитку найкращих властивостей тварин – люди перейшли до ідей євгеніки – розвитку найкращих властивостей людей. Все ті ж скотарі давнього світу почали висловлювати ідеї покращення стану фізичного і інтелектуального здоров’я популяцій. В священній книзі зороастрійців під назвою Авеста викладається порада Ахура-Мазди – верховного божества давніх іранців. Бог радить людині зібрати в побудованій ним фортеці найкращих представників людства, тваринного світу і царства рослин, таким чином утворивши ідеальне суспільство.

Близькі ідеї євгеніки були і давнім грекам. Широко відома історія про жорстокі розправи над фізично слабкими та неповноцінними дітьми у Спарті. Начебто, малечу змушували стрибати з високої скали. Сучасні дослідження ставлять під сумнів цю теорію, але сам факт дітовбивства у Спарті не заперечується. Держава воїнів логічно не бажала витрачати сили на виховання слабких дітей, а тому практикувала постнатальний аборт. Цей метод і був гіперболізований мешканцями Афін для того, щоб виставити спартанців жорстокими вбивцями.

Філософи Давньої Греції також популяризували ідеї євгеніки. Так, Платон у своїй «Державі», написаній у 360 р. до н. е., прямо стверджує, що виховувати дітей з дефектами або дітей неповноцінних батьків непотрібно. Таким дітям, а разом з ними – і дорослим, потрібно відмовляти в медичній допомозі, а в ідеалі – страчувати. При цьому, повноцінні представники суспільства повинні вступати в заплановані шлюби для отримання найкращого потомства. «Держава» Платона стала першим утопічним твором (хоча тоді самого терміну «утопія» ще не існувало), в ній вперше з’явилися рукописні ідеї євгеніки.

2.2. Френсіс Гальтон – «батько євгеніки»

Засновником «наукової» євгеніки вважається англійський натураліст, лікар і антрополог Френсіс Гальтон (1822-1911). Його твори були написані під сильним враженням від «Походження видів» Чарльза Дарвіна (1859). До речі, Гальтон був кузеном Дарвіна, який схвально оцінював роботу родича. Він, зокрема, писав: «Я схильний погодитися з думкою Френсіса Гальтона , що більшість наших якостей є природженими».

Вперше основні положення і принципи євгеніки, яку тепер називають класичною, були викладені ще в 1865 році в статті «Спадковий талант і характер». В 1869 році світ побачила книга «Спадковість таланта, його закони і слідства», де автор розвинув та обґрунтував свої ідеї. А сам термін «євгеніка», який також ввів Гальтон, зявився у праці під назвою «Дослідження людських здібностей та їх розвитку» 1883 року.

У своїх роботах Гальтон виступив проти природної рівності між людьми, відкинувши «гіпотезу» про те, що відмінність між людьми створюється єдино старанністю і моральним зусиллям над собою. Він стверджував, що інтелектуальні здібності успадковуються так само, як фізичні, що «якість» потомства визначається і батьком, і матір’ю. Отже, підбором батьківських пар можна перетворити високий інтелект з випадкової якості в постійну. Необхідність селекції він обґрунтовував тим, що цивілізація пред’являє все більш високі вимоги до розумових здібностей людей («порода наша знемагає від цих вимог»), тоді як багато «суспільних факторів» поступово ведуть до виродження людської «породи».

Використовуючи статистичні методи, Гальтон ввів 14 ступенів природної обдарованості і порівняв різні раси, зокрема, «негритянську» з англосаксонською щодо цінних якосте. Науковець прийшов до висновку, що різниця між цими расами становить не менше трьох ступенів, причому тільки одну з них можна приписати «туземній освіті», дві ж інші – відмінності в природній обдарованості. Тому, робить Гальтон висновок, євгеніка повинна сприяти розмноженню рас, найбільш здатних мислити і підніматися сходами високої цивілізації, замість того щоб «допомагати слабким і затримувати розмноження сильних і енергійних особистостей».

Для популяризації своїх євгенічних ідей Гальтон створив модель утопічної держави, засновану на «науковому» контролі населення. Він назвав цю державу «Cantsaywhere» (англійська калька з грецького «утопія», дослівно – «Неможусказатиде»). Євгенічний контроль він поклав на фахівців, які, користуючись спеціальним методом, повинні оцінювати спадкові фізичні і психічні якості індивіда. Остаточний вердикт колегії, після підрахунку всіх плюсів і мінусів, виглядає як «придатний» або «непридатний» до розмноження. Особи, які не склали «іспит», утримуються державою доти, поки дотримуються заборони на потомство. Примусовій сегрегації підлягають тільки душевно хворі, щоб захистити від них інших громадян. Прогнозування спадкового статусу інших громадян, згідно Гальтону, носить характер «статистичної визначеності», тому народження дитини «непридатними» батьками розглядається як євгенічний злочин навіть в тому випадку, якщо дитина виявляється цілком нормальною.

Як науковий фундаменту євгеніки Гальтон і його послідовники використовували уявлення Дарвіна про те, як природний відбір підтримує виживання виду. Людство – єдиний на Землі біологічний вид, який ухиляється від  впливу природного відбору завдяки розвитку цивілізації. Це знижує тиск природного відбору в людському суспільстві, що, в свою чергу, погіршує фізичну і психічну конституцію потомства, веде до виродження.

Ортодоксальна євгеніка, яка взяла на озброєння біометричний метод, виходила з положення, що подібне народжується подібним, що підбором батьків за фенотипом можна істотно змінити склад популяції. Пізніше це стало причиною численних протиріч між генетикою і євгенікою. Зокрема, в 1927 році на Берлінському конгресі один з доповідачів, Р. Пірл, показав, що 95% видатних особистостей мали фенотипічно середніх (або навіть нижче середнього) батьків, які при євгенічному режимі не отримали б «ліцензію» на потомство, і багато з «цінних особин» просто не з’явилися б на світ.

2.3. ХХ століття

Історію євгеніки у в минулому столітті можна розділити на період до керування Німеччиною Адольфом Гітлером і після цього. Перший період був представлений найбільшим розквітом євгеніки майже по всьому світу. Особливої популярності ідеї розвитку здорового людства набули в США (першим штатом, що прийняв євгенічні закони стала Індіана – у 1907 році) та Великобританії 1900-1930 років. Саме там позиції прихильників євгенічних програм були найміцнішими, саме там проводилися найбільш масштабні та сміливі експерименти.

Найбільшого розвитку набули ідеї саме негативної євгеніки, тобто програми обмеження відтворення соціально-шкідливих індивідів. Одним з основних методів контролю в той час була стерилізація. У деяких штатах США для осіб, які вчинили злочини на сексуальному ґрунті, можливість заміни довічного ув’язнення добровільною кастрацією передбачена і до теперішнього часу. В цьому випадку кастрація виконує одночасно як каральну, так і превентивну роль.

Одні з найбільш жорстоких євгенічних законів існували в Північній Кароліні. Приміром, стерилізація робилася автоматично всім людям, чий IQ був нижче 70. Також заохочувалася стерилізація серед бідняків – за цю операцію їм навіть сплачувалася премія в 200 доларів. Про стерилізацію людей з генетичними відхиленнями та негативною спадковістю можна й не згадувати – вона буда мало не примусовою.

Втім, найбільш повне відображення боротьба з виродженням знайшла в англійській програмі практичної євгенічної політики 1925 року. Моральної і науковою основою для даної програми, за заявою авторів, була відповідальність перед прийдешніми поколіннями. Вони вважали, що для відродження нації необхідно вже сьогодні потурбуватися про збільшення потомства осіб досить обдарованих і про його зменшенні у осіб, обдарованих нижче середнього. Здійснення цього наміру вимагало підготовки громадської думки і активної пропаганди наступних заходів:

·        Сегрегація або стерилізація дефективних індивідів.

·        Обмеження розміру бідних родин.

·        Заохочення багатодітності в здорових родинах.

·        Введення контролю зачать за медичними або іншими показаннями.

·        Організація дошлюбних консультацій.

·        Введення «допомоги на родину» для цінних виробників.

·        Легалізація положення незаконнонароджених дітей.

·        Реформування податкової системи.  

·        Реєстрація населення для складання родоводів.

·        Євгенічне виховання та освіта.

·        Заборона імміграції дефективних індивідів.

·        Поліпшення умов існування людини.

Найбільшого впливу на сучасний стан євгеніки завдали ідеї нацистів Німеччини та особисто Адольфа Гітлера. Євгенічні ідеї органічно злилися з расистськими установками нацизму. В даній роботі не будуть розглядатися принципи та ідеї того режиму, достатньо лише вказати, що у фанатичному прагненні до встановлення верховенства арійської нації ідеї євгеніки були забуті та перекручені.

У 1933-1945 в Німеччині примусовій стерилізації (а потім – і фізичному винищенню) підлягали всі «неповноцінні особи»: євреї, цигани, люди з відхиленнями у розвитку, душевно хворі, комуністи і т. д.  Нацистські євгенічні програми передбачали знищення психічних хворих і взагалі хворих більше 5 років, як непрацездатних, переслідування гомосексуальних чоловіків, зачаття і виховання в дитячих будинках дітей від службовців СС.

Загальний підсумок расово-гігієнічних заходів в Німеччині наступний: від 300000 до 400000 людей було насильно стерилізовано на основі дії закону 1934 року, причому, багато хто з них – з расистських міркувань. Близько 100000 пацієнтів психіатричних клінік були розстріляні або отруєні газом в рамках так званої «акції Т4» (евтаназія неповноцінних), в тому числі тисячі дітей. Після офіційного закінчення акції в 1942 році до кінця війни ще 120000 пацієнтів було заморені голодом, оскільки їм, як «малоцінним» було відмовлено в харчуванні. Близько 6000000 євреїв і циган розстріляні, отруєні газом або заморені тяжкою працею в таборах смерті як представники нижчої раси.

Все це, по суті, є результатом послідовного проведення в життя євгенічних ідей, викладених Гальтоном. Німеччина показала світові, чим може обернутися для людства фанатична євгенічна програма, якщо отримає державну підтримку. Але шлях, пройдений Німеччиною, не можна вважати унікальним, специфічним проявом «національного характеру». Інші країни дуже близько підійшли до межі, яка відділяє абстрактне теоретизування від реального і незворотного втручання в приватне життя громадян. Мабуть, тільки жахи нацистської Німеччини, а також факт, що Німеччина все-таки програла війну, утримало їх від законодавчого дозволу примусової евтаназії.

3. Сучасність євгеніки

Після поразки Німеччини у Другій світовій війні в ранг табу були введені всі ідеї Гітлера. Не стала виключенням і євгеніка. Дії нацистів залишили яскравий расистський відбиток на, за задумами засновників, суто науковій дисципліні. Майже всі держави після 1945 року відмовилися від євгенічних програм, і першими стали головні активісти євгеніки донацистського періоду – США та Великобританія. Завуальовані практичні методи євгеніки зберігалися до 1970 року у Швеції, Норвегії, Фінляндії, Естонії, Швейцарії і деяких державах Південної Америки. Ці програми проводилися помірковано і з ухилом в позитивну євгеніку. В наш час термін цей майже не використовується, але, наприклад, Китай і Сінгапур проводять активну державну євгенічну політику (достатньо згадати законодавчу політику «одна родина – одна дитина» в Китаї, яка діяла до 2015 року).

За твердженнями багатьох науковців євгеніка себе вичерпала. Її розквіт був жорстоко перерваний фанатичними діями нацистів, і на сучасному етапі євгеніка є не тільки непрогресивною наукою, а ще й непопулярною суто естетично. Що стосується прогресу, то зараз місце євгеніки посідають сучасні наукові галузі – генетика, медична генетика і геноміка. Ці науки ставлять на меті не примусове виведення ідеального людства, а наукові дослідження і обережні маніпуляції з генами. А кінцевий результат один – покращення природи живих організмів.

Незважаючи на істотний занепад євгенічних ідей і досі ведуться суперечки щодо значимості та важливості цього вчення. Аргументи за провадження євгенічної політики можна звести до одного, головного:

·        Надмірне збереження нежиттєздатних та майже нежиттєздатних індивідів (при штучній підтримці складної вагітності та при медичній підтримці репродуктивності людей з серйозними відхиленнями). Це веде до збільшення несприятливих генів у генофонді людства, а також робить євгеніку напрочуд актуальною. Крім абортів шляхом вирішення проблеми можуть бути консультації батьків у генетичних центрах.

Аргументи проти євгенічних методів в сучасному світі наступні:

·        Майже не вивчені механізми спадкування генів, як негативних, так і позитивних. Більше того – не досліджені випадки генетичних невідповідностей, коли у «дефектних» батьків народжуються абсолютно здорові діти.

·        Невідповідність різних дефектів. Так, індивіди зі слабким фізичним здоров’ям можуть представляти величезну інтелектуальну цінність для суспільства і всього людства.

·        Расистська і нацистська риторика євгеніки, ототожнення дисципліни зі злочинами Третього рейха.

Найбільш прогресивними ідеями, які постали з попелу євгеніки, є корекції геному людини. На даний час по всьому світу діє міжнародна заборона на маніпуляції з людськими генами. Ця ситуація ускладнює розвиток генної інженерії, але перспективи відкриваються фантастичні. «Рожева мрія» Френсіса Гальтона – можливість ліквідувати дефекти прямо в людині, отримання результату вже в наступному поколінні, корекція генів ембріону! Генетика та геноміка дозволять людству корегувати власну будову, не хвилюватися про спадкові хвороби і, може, врешті-решт дійти до ідеального суспільства.

З більш реальних і вже діючих ідейних спадкоємців євгенічних програм – системи пренатальної діагностики. Спеціальні обстеження дозволяють визначити стан генів навіть у ембріона, а отже дають батькам можливість обрати, чи буде їх дитина жити. Найбільш сучасним досягненням систем діагностики є передбачення більш ніж 6000 спадкових хвороб у ще не імплантованого ембріону. Таке обстеження дозволяє мати дітей навіть парам, для яких природне зачаття є ризикованим.

4. Роль в соціально-географічних дослідженнях

Євгенічні програми та безпосередньо євгеніка можуть виступати предметом вивчення окремого розділу соціальної географії – демографії. Оскільки євгеніка має на меті створення оптимального, ідеального суспільства, а основною категорією і процесом в програмах виступає відтворення населення, то демографічні дослідження можуть включати в себе і євгенічні програми.

Фактично, якщо абстрагуватися від галузей соціальної географії і розглянути загальні дослідження, то євгенічні програми виступають соціальними та соціально-географічними проблемами у цих дослідженнях. За видами соціально-географічних досліджень вивчення євгеніки можуть бути як теоретичними (надають для науки нові знання про євгенічні проекти, окремі персоналії, принципи напряму, його сучасний стан тощо), так і емпіричними (експериментальні дослідження, які привнесуть в науку нові факти про наявні євгенічні проблеми, програми, доробки). Звісно, прикладні дослідження також можуть бути впроваджені в аспекті євгеніки. Конкретних задач  у цьому науковому напрямі можна впровадити велику кількість: від демографічних досліджень розповсюдження багатодітних родин до прогнозування змін в структурі суспільства після впровадження того чи іншого євгенічного проекту.

 В контексті перспективних досліджень можна розділити соціально-географічну роль євгеніки на дві складових. По-перше, створення моделей суспільних явищ і процесів, які можуть виникнути під впливом євгенічних (інакше кажучи, генетичних) змін. По-друге ж, перспективними соціально-географічними дослідженнями є інтегровані з картографічними сервісами програми. В них можна відобразити та проаналізувати як розповсюдження певних демографічних явищ, так і результати впровадження програм з євгеніки.

ВИСНОВКИ

Отже, можна підсумувати вивчені дані. Євгеніка – вчення про спадкове здоров’я людини і шляхи його покращення – розвивалася з античних часів, а набула наукового обґрунтування лише в 1860-х роках. На жаль, первинне завдання євгеніки, поставлене ​​її засновником: «поліпшити вроджені якості рас» не досягнуто. Застосування примусової стерилізації та евтаназії мільйонів безневинних людей, яка виправдовувалося «науково обґрунтованою» турботою про майбутні покоління, назавжди очорнили класичну євгеніку. Нацистські доктрини наклали відбиток на спочатку суто наукову дисципліну.

На даний момент, у зв’язку з швидким розвитком і вражаючими успіхами генетики, вчення про негативну євгеніку відходить у минуле. Активно розвиваються саме генетичні, геномні дослідження, які направлені на корекцію дефектів не деструктивним, а модифікаційним шляхом. Дискредитована негативна євгеніка ще зберігається в деяких країнах, на рівні окремних проектів, але на перший план зараз виступає саме позитивний напрям євгеніки. Прогресивна діагностика, прогнозування, підвищення рівня життя людей в розвинених країнах – все це може стати новою базою для відродження доброго ім’я євгеніки.

Окремо варто відзначити роль цього вчення у соціальній географії, а саме – в демографії. В цих науках євгеніка стає самостійним предметом для вивчення, цікавою і актуальною проблемою, на базі якої можливе створення різноманітних дослідницьких проектів.

Список використаних джерел

1.     Гальтон Ф. Наследственность таланта, ее законы и последствия /         Ф. Гальтон. – СПб. : Императорская Академия Наук, 1875. – 299 с.

2.     Глэд Дж. Будущая эволюция человека – Евгеника XXI века / Дж. Глэд. – М. : «Издательство Захарова», 2005. – 176 с.

3.     Программа практической евгенической политики // Русский евгенический журнал. – 1927. – Т. 5. Вып. 2. – С. 37-40.

4.     Хен Ю. В. Евгеника: основатели и продолжатели / Ю. В. Хен // Человек. – 2006. – №3.

5.     Хен Ю. В. Евгенический проект: «pro» и «contra» / Ю. В. Хен. – М. : ИФ РАН, 2003. – 153 с.

6.     Большой Энциклопедический словарь [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  http://www.vedu.ru/bigencdic/

7.     Всеобщая декларация о геноме человека и правах человека (принята 11 ноября 1997 г. Генеральной конференцией ООН по вопросам образования, науки и культуры) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/declarations/human_genome.shtml

8.     Кругосвет – универсальная научно-популярная онлайн-энциклопедия [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.krugosvet.ru/

9.     Психологос – энциклопедия практической психологии [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.psychologos.ru/articles/view/psihologos

10.                        Lurkmore – русскоязычная энциклопедия фольклора и субкультур [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://lurkmore.to/