Національний технічний університет України

"Київський політехнічний інститут"

Кафедра економіки та підприємництва

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Макроекономіка»

на тему «Економічне зростання теорія і сучасна світова практика»

Студент 1 курсу, групи УЕ-51

Вальчевський В.Ю.

Керівник

Тульчинська С. О.

Національна оцінка _________________

Кількість балів _____ Оцінка ECTS ____

Члени комісії

                                                        ____________

                                                                                
                                                                                 
               ^{(підпис)}

                                                        ____________

                                                                                
                                                                                 
               ^{(підпис)}

                                                        ____________

                                                                                
                                                                                 
               ^{(підпис)}

Київ - 2016

Зміст

Вступ. 3

1 Економічне зростання та його суть. 6

2 Фактори, типи, ресурси та темпи економічного зростання. 18

3 Сучасні тенденції в економічному зростанні країн світу. 26

3.1 Польща. 26

3.2 Китай. 28

4 Проблеми переходу України до іноземного типу економічного розвитку. 32

5 Аналіз динаміки економічного зростання в Україні 39

6 Пропозиції щодо стимулювання економічного зростання в Україні 58

6.1. Розвиток внутрішнього ринку України. 58

6.2 Шляхи поглиблення співпраці України з ЄС.. 63

6.3 Вдосконалення грошово-кредитної політики. 66

6.4 Вдосконалення державної податкової політики. 68

6.5 Боротьба з еорупцією.. 70

Список використаної літератури. 75

Вступ

Перехід економіки України до стану зростання вимагає внесення кардинальних коректив у державну політику регулювання економіки. Для цього необхідно проаналізувати причини такої глибокої кризи та шляхи виходу з неї, які пропонувались до цього часу. Чимало вітчизняних та зарубіжних економістів висловлювали свої погляди на цю проблему.

І хоча зараз чітко не визначено, який тип економічної системи будується в Україні, виділимо найголовніші з названих причин. Наслідком такої форми господарювання була повна відсутність конкуренції між виробниками — основної причини випуску якісної, дешевої продукції, доступної споживачеві. Масова приватизація підприємств, яка проходила в другій половині 90-х років, відбувалася дуже повільними темпами, супроводжуючись гучними скандалами щодо численних зловживань чиновницько-адміністративного апарату під час організації аукціонів, тендерів тощо. Держава недоодержала величезні кошти через неправильну оцінку або навмисне заниження вартості приватизованих об"єктів. Невелика група людей, в основному представники колишньої партійно-комсомольської номенклатури, зуміли незаконними шляхами різко примножити свої капітали, у той час як переважна більшість громадян потрапила за межу бідності. Тому середній клас власників, що становить фундамент ринкової економіки будь-якої держави, у нас формується дуже повільно. Окрім цього, у спадщину від колишнього СРСР Україні дісталася економіка, що розвивалася дуже непропорційно. Основну частку в ній становили галузі, що виробляють засоби виробництва (до 70%), у той час як у ринковій економіці вони не перевищують 30%. Для перебудови такої структури потрібні величезні інвестиційні ресурси, які можна одержати лише на міжнародному кредитному ринку, де до України дуже обережне ставлення.

Щодо теорії економічного зростання, то її основна проблема формується так: яким чином можна збільшити обсяг виробничих потужностей або, іншими словами, що потрібно зробити для збільшення потенційного рівня ВВП?. Відповідно до цього економічне зростання графічно можна передати зміщенням праворуч кривої виробничих можливостей. Крива виробничих можливостей відображає взаємодію чинників економічного зростання.

Економічне зростання — це головний елемент економічної динаміки, який визначає траєкторію (тренд) обсягів виробництва. Іншим елементом економічної динаміки є економічні цикли.

Світовий досвід двох останніх століть показав, що економічне зростання не буває безперервним, оскільки періоди економічного піднесення (збільшення обсягів виробництва) чергуються з періодами економічного спаду (скорочення обсягів виробництва). У роки економічного спаду зростає безробіття, знижуються ціни, зменшуються прибутки підприємств. У роки економічного піднесення все відбувається в протилежному напрямі. В умовах стагфляції скорочення обсягів виробництва супроводжується одночасним зростанням цін. Зокрема, така ситуація спостерігалася в Україні в 90-х роках 20 ст.

Отже, особливістю сучасної економіки є її зростання на основі періодичного чергування збільшення та зменшення обсягів виробництва. Період, протягом якого економіка проходить шлях від одного спаду або піднесення до іншого спаду або піднесення на умовах збереження загальної тенденції до зростання, називається економічним циклом (діловим циклом, циклом ділової активності, бізнес-циклом).
Окремі економічні цикли істотно різняться між собою. Проте, незважаючи на відмінності, всі вони мають одинакову структуру і складаються з чотирьох фаз: 1) пік (вершина), 2) спад (рецесія), 3) дно, 4) піднесення.

У процесі циклічних коливань відносно лінії тренду економіка послідовно проходить чотири фази. При цьому відлік циклічного коливання починають з точки, яку називають піком циклу і в якій обсяг виробництва сягає максимального рівня. В цій фазі циклу в економіці досягається повне використання наявних ресурсів і тому виробництво працює на повну або майже повну потужність, а ціни, як правило, зростають.

Зважаючи на актуальність даної проблеми темою курсового дослідження обрано питання: «Економічне зростання та його роль в економіці України».

Мета курсової роботи – теоретичне обґрунтування важливості економічного зростання в Україні.

Предмет курсового дослідження – сутність та закономірності економічного зростання в Україні.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:

1) опрацювати наукову та методичну літературу з поставленого питання;

2) визначити основні особливості економічного зростання в Україні та його роль;

3) дослідити моделі економічного зростання.

1 Економічне зростання та його суть

У найзагальнішому вигляді розвиток визначається як незворотна, спрямована, якісна, закономірна зміна об"єктів будь-якої природи. Розвиток — це рух, який призводить не лише до кількісних змін, а й породжує нову якість. Спрямованість розвитку характеризує його векторний характер. Розвиток породжується внутрішніми причинами, які відповідають природі об"єкта, а не суто зовнішніми обставинами, хоча й мають значний вплив на нього. Однак, рушійна сила розвитку будь-якого об"єкта лежить в середині нього самого. Причиною розвитку є внутрішні суперечності об"єкта.

За характером та швидкістю змін розрізняють два протилежних різновиди розвитку — еволюція і революція. Еволюція — вид розвитку з поступовим характером змін. Революція — стрімкий вид розвитку із раптовим переходом у нову якість. Ці види розвитку відрізняються механізмами дії закону переходу кількісних змін у якісні.

За направленістю виділяють два напрями процесів розвитку — прогресивний та регресивний. Прогрес — рух об"єкта, що розвивається, уперед, по висхідній траєкторії, від нижчого до вищого, від гіршого до кращого, від менш досконалого до більш досконалого. Регрес — рух об"єкта назад, по низхідній траєкторії, від вищого до нижчого, від кращого до гіршого, його деградація.

Динаміка економічних процесів проявляється в різних напрямах руху — розвитку чи занепаду, які, в свою чергу, можуть мати різні форми.

Економічний розвиток — це перехід від одного стану економіки до іншого, який характеризується розширенням виробництва нових товарів і послуг з використанням нових технологій. Економічний розвиток є багатофакторним процесом, який відображає зміни у всіх сферах господарського життя країни.

Для оцінки цього рівня використовують систему показників, яка включає :

— валовий внутрішній продукт на душу населення;

— показники ефективності функціонування економіки, що обчислюються на базі ВВП;

— виробництво основних видів продукції на душу населення;

— рівень та якість життя населення.

Інтегральним показником економічного розвитку є індекс людського розвитку. Цей показник розраховується як середньозважена величина від індексів чотирьох показників: 1) очікуваної тривалості життя, 2) рівня грамотності дорослого населення, 3) рівня охоплення населення початковою, середньою та вищою освітою, рівня виробництва реального ВВП на душу населення із врахуванням купівельної спроможності.

Одною з форм розвитку є економічне зростання, яке має позитивну динаміку. Воно не тотожне економічному розвитку. Економічне зростання є частковим випадком розвитку, може мати різний кількісний та якісний характер змін. Категорії "розвитку" та "економічного зростання" співвідноситься як загальні і часткове. Поняття розвитку є більш ширшим та змістовнішим, оскільки характеризує здатність підвищувати якість життя за рахунок сукупності факторів в тому числі і економічного зростання.

Економічне зростання може відбуватися і без економічного розвитку, але економічний розвиток неможливий без економічного зростання. Проблема економічного зростання є найважливішою проблемою економічної теорії та практики на сучасному етапі.

Економічне зростання як категорію досліджували економісти ще в XVIII— XIX ст. (Ж.Б.Сей, І. фон Тюнен та ін.) а в кінці 30-х років XX ст. вивчення цієї проблеми виділилось в окремий напрямок.

Основоположниками теорії зростання вважаються американський економіст Е.Домар і англієць Р.Харрод. Вивчення цього процесу у сучасній економічній теорії проходить за трьома основними напрямами. Перший напрям — це неокласичні теорії зростання, в основі яких лежать положення про ринкову саморегуляцію, розроблені А.Маршаллом і Л. Вальрасом. Провідним ідеологом цього напряму сьогодні вважають М.Фрідмана. Другий напрям — це неокейнсіанські теорії, які поєднують декілька течій (Д. Тобін, О.Сімомура, С.Фудзіно). Третій напрям спирається на праці К. Маркса, И. Шумпетера, Дж. Ст. Мілля.

На сьогодні не існує єдиного тлумачення категорії економічного зростання. Суть економічного зростання визначається по-різному. Одні вчені визначають економічне зростання як збільшення загального обсягу валового національного продукту за певний період або як збільшення чистого національного продукту на душу населення. Інші дослідники вважають, що економічне зростання має місце тоді, коли разом із збільшенням населення відбувається аналогічне за темпами зростання національного доходу. Деякі економісти ототожнюють економічне зростання з розвитком економіки взагалі (зростання продуктивних сил, суспільного продукту, добробуту населення тощо). Однак переважає думка, що економічне зростання — це такий економічний розвиток, коли протягом певного періоду кількісно і якісно зростає суспільне виробництво.

Деякі трактування категорії "економічне зростання" наведено на (рис. 1.1)

Економічне зростання економіки регіону — це такий її розвиток, який призводить до збільшення реального національного доходу за певний період. Економічне зростання має певні якісні та кількісні характеристики. Його якісний характер відображає реальний приріст сукупності споживчих вартостей та їх відповідальність суспільним потребам. Кількісний характер економічного зростання знаходить свій вираз у рівнях та темпах розвитку національного господарства.

Зміст категорії економічного зростання можна виразити через оцінку змін основних макроекономічних показників. Оцінка змін економічного зростання, як правило, відображається відносними величинами — індексів та темпів. Індекси показують співвідношення рівнів показників за певний період. Індекс зростання — це відношення приросту певного показника за звітний період до цього ж показника базового періоду. Динаміка економічного зростання визначається його темпами. Темп зростання показує кількісне зростання суспільного продукту.

рис. 1.1 Трактування категорії економічне зростання

Можна виділити два підходи до оцінки та розуміння змісту категорії економічного зростання — на основі абсолютних і на основі питомих показників.

Перший підхідбазується на абсолютних оцінках динаміки розвитку регіону в цілому і пов"язує економічне зростання із збільшенням регіонального валового внутрішнього продукту за певний період час. Таке тлумачення цього поняття використовується при дослідженні макроекономічних проблем оцінки рівня розвитку регіону формування його бюджету тощо.

Явище економічного зростання за першим підходом до його розуміння графічно можна показати двома способами — на основі кривої пропозиції та кривої виробничих можливостей (рис.1.2 і рис.1.3).

В класичному варіанті крива пропозиції відображає зв"язок між ціною (Р) і кількістю продукції, яку виробник готовий виробити та продати за певного рівня цін. Економічне зростання супроводжується зростанням виробництва товарів і може бути відображене графічно переміщенням кривої пропозиції вправо (показано стрілкою(Q) із положення D1; в положення D2 (рис. 1.2).

рис. 1.2 Економічне зростання як переміщення кривої пропозиції

рис. 1.3 Економічне зростання як переміщення кривої виробничих можливостей

Якщо припустити, що у відносно короткому періоді технологія та організація виробництва, обсяги та комбінація ресурсів незмінні, то кількість виробничих благ можна описати кривою виробничих можливостей АВ, яка характеризує обсяги співвідношень виробництва предметів споживання (А) та засобів виробництва (В). Вона може бути використана для характеристики варіантів виробничої комбінації будь-яких двох змінних (товарів). Крива АВ окреслює і відображає межу виробничих можливостей підприємств, будь-яка точка на ній показує конкретні обсяги випуску засобів виробництва та предметів споживання (або того чи іншого товару) в певному співвідношенні із граничними абсолютними значеннями. Не повне чи нераціональне використання ресурсів призведе до зменшення можливих обсягів виробництва. В той же час, збільшення обсягів виробництва понад теперішні виробничі можливості потребує кількісних чи якісних змін у застосовуваних ресурсах чи інших факторах впливу, тобто економічного зростання. Це буде характеризувати усі нові економічні можливості, які на графіку відображені кривою трансформації. Нарощування виробничих можливостей відбувається під впливом певних факторів економічного зростання, а її крива відображає взаємодію цих факторів [8].

Другий підхід до розуміння економічного зростання базується на питомих оцінках динаміки розвитку країни з врахуванням кількості її населення і виражає його через зростання обсягу валового внутрішнього продукту на душу населення за певний період часу. Це дає можливість досліджувати соціально-економічні проблеми добробуту, оцінки рівня життя тощо. Якщо у певний період ВВП відтворюється у тих самих обсягах, що й у попередньому періоді, то це свідчить про нульове економічне зростання. Якщо в розрахунковому періоді обсяг ВВП скорочується, то відбувається від"ємне зростання, і якщо ВВП зріс, то має місце власне (позитивне) зростання.

Економічне зростання перш за все проявляється у зростанні обсягів виробництва. Залежно від цілей економічного аналізу розміри виробництва можна виразити різними макроекономічними показниками — валовим внутрішнім продуктом (ВВП), валовим національним продуктом (ВНП), національним доходом (НД). Однак, основним показником регіонального виробництва є валовий внутрішній продукт (ВВП), на базі якого визначаються основні показники економічного зростання. При цьому оцінюється динаміка змін ВВП за певний період, як правило за рік, в цілому або на душу населення. Темпи економічного зростання розраховують відношенням абсолютного приросту ВВП до його початкового значення. До основних показників економічного зростання належать:

1. Індекс економічного зростання ВВП (рис.1.4) — розраховується як відношення ВВП звітного періоду до цього ж показника базового періоду і показує, у скільки разів він змінюється:

Iзп=ВВП1/ВВП0

Рис. 1.4 Індекс економічного зростання ВВП

де Ізр — індекс економічного зростання;

ВВП1— валовий внутрішній продукт звітного року, грн.;

ВВПо— валовий внутрішній продукт базового року, грн.

2. Темп економічного зростання(приросту) ВВП (Рис. 5) — визначається як відношення абсолютного приросту ВВП до його початкового значення і показує процентну зміну ВВП:

Тпр=[(ВВП1-ВВП0)/ВВП0]*100%

Рис. 1.5 Темп економічного зростання.

3. Темп приросту ВВП на душу населення (Рис. 1.6) — розраховується як відношення абсолютного приросту ВВП у розрахунку на душу населення до початкового значення цього показника:

Тпр. осіб=[(ВВПt/осіб-ВВП0/ВВП0/осіб)]*100%

Рис. 1.6 Темп приросту ВВП на душу населення

де Т пр. осіб — темп економічного зростання у розрахунку на душу населення даного періоду, %.;

ВВПt/осі6— валовий внутрішній продукт у розрахунку на душу населення даного періоду, грн.;

ВВП0 /осіб — валовий внутрішній продукт у розрахунку на душу населення базового періоду, грн.

На величину цього показника впливає не тільки зміна обсягів ВВП, але й чисельності населення.

Економічне зростання економіки в цілому пов"язане із збільшенням річного обсягу виробництва товарів і послуг як в цілому, так і в окремих галузях. Тому економічне зростання можна визначити за показником валового національного продукту (ВНП) регіонального господарства або темпах зростання виробництва по окремих галузях виробництва в цілому і на душу населення (рис.7).

Категорія економічного зростання відноситься до динамічних понять і відображається різними динамічними характеристиками. Можна визначити декілька ознак, які дають можливість здійснити класифікацію окремих видів економічного зростання:

— за ознакою перервності змін виділяють безперервне та перервне економічне зростання.

— за ознакою поступовості змін характеризують пропорційне і непропорційне економічне зростання.

— за напрямком змін розрізняють власне (додатне) економічне зростання та спад (від"ємне економічне зростання).

— за кількісною ознакою динаміки змін розрізняють економічне зростання з високими та низькими темпами.

Нульові

Від’ємні

Високі

Оптимальні

Можливі темпи приросту

У вартісному вимірі – вартісне зростання

У фізичному вимірі – фізичне зростання

Способи вимірювання

Темп приросту ВВП на душу населення

Темпи приросту ВВП

Індекс зростання ВВП

Показники виміру економічного зростання

Показники економічної ефективності

Річні темпи приросту виробництва основних галузей економіки

Рівень і якість життя населення

Річний темп приросту ВВП у розрахунку на душу населення

Річний пиріст обсягу ВВП

Показники динаміки економічного зростання

Рис.1.7. Показники виміру економічного зростання

Темпи економічного зростання найчастіше виступають основним критерієм економічного розвитку. Однак, високі темпи економічного зростання не завжди свідчать про прискорений економічний розвиток регіону. І, навпаки, зниження темпів зростання або навіть нульові його темпи не означають припинення економічного розвитку. Проте в основному темпи економічного зростання визначають динаміку всіх інших економічних показників. Тільки безперервне економічне зростання дає можливість регіону зайняти передові позиції в країні (світі).

На основі показника темпів економічного зростання можна зробите висновок, що сучасна ринкова економіка функціонує ефективніше, ніж економіка попередніх періодів

Однак, не треба забувати, що будь-яка перехідна економіка, як підтверджує досвід західних країн, переважає період спаду виробництва. Україна не виняток, вона (як регіон) успадкувала адміністративно-командну систему, зношені виробничі фонди, ірраціональну галузеву і виробничу структури. Обтяжливими обставинами стали стрибкоподібне підвищення цін на імпортні енергоносії, незавершеність виробничого циклу в національній економіці, розрив економічних відносин із сусідніми державами, значний військово-промисловий комплекс, катастрофічна екологічна ситуація, а також суб"єктивні прорахунки, непослідовність у переході до ринкових відносин, поява величезного тіньового сектору, політична нестабільність з часу незалежності і високий рівень корумпованості. Результат дії цих негативних факторів проявився в тому, що нині обсяг національного виробництва становить трохи більше як третину від рівня 1991р.

Економічне життя суспільства супроводжується величезною кількістю та різноманітністю економічних процесів та явищ, перебуває у постійному русі. Сучасна економіка зазнає певних кількісних та якісних змін. Змінюються продуктивні сили і виробничі відносини, як в цілому, так і за окремими видами. Економічне зростання ж означає поступальний рух економіки, її прогрес і розвиток.

Причинами економічного зростання виступають зв"язки між суспільним виробництвом і споживанням. Економічні потреби людини породжують виробництво і самі породжуються ним. Одночасно з цим зростають, змінюються та урізноманітнюються в якісному відношенні потреби кожної людини. Поряд із традиційними потребами в їжі та воді, одязі, житлі зростають потреби в засобах пересування, спілкування, послугах по охороні здоров"я, освіті, відпочинку, виникають і нові потреби. В умовах росту населення та його потреб економіка регіону повинна забезпечувати безупинний приріст благ, необхідних для задоволення. Адже життєздатність економічної системи держави визначається ступенем задоволення потреб свого населення в — основна форма розвитку передових країн світу. Забезпечення економічного зростання виступає однією з основних передумов зростання добробуту населення. Підвищення рівня життя в державі вимагає більш швидкого росту національного доходу порівняно з ростом чисельності населення. Значення економічного зростання для регіону проявляється у збільшенні можливостей вирішення регіональних проблем, зокрема :

— зростання реального продукту;

— розв"язання соціально-економічних проблем;

— підвищення життєвого рівня населення;

— задоволення нових потреб суспільства;

— зміцнення зовнішньоекономічних позицій регіону;

— нарощування виробничої, технічної та фінансової бази для подальшого зростання тощо.

Також існують два протилежні підходи щодо перспектив економічного зростання:

Противники економічного зростання вважають, що у зв"язку з обмеженістю ресурсів та інтенсивним їх використанням, людство може вичерпати життєво важливі для процесу виробництва природні ресурси. Інтенсивний обробіток землі перетворить її в пустелю. Скорочення запасів Світового океану вирубування лісів, збільшення відходів, забруднення довкілля, зменшення озонового шару, збільшення кількості техногенних і природних катастроф та інші негативні явища змінюють клімат планети. Це створює загрози екологічній системі й самому життю на Землі. Крім того, існує певне побоювання серед людей відносно того, що нагромаджені ними професійні навички і досвід можуть виявитися застарілими, і вони не зможуть підвищувати свою професійну майстерність відповідно до вимог науково-технічного процесу. Сукупність цих факторів, на думку частини політиків та вчених, є підставою для проведення політики уповільнення темпів економічного зростання і переходу до "нульового зростання".

Прихильники економічного зростання вважають, що це — єдиний шлях забезпечення матеріального достатку й підвищення життєвого рівня населення Збільшення виробництва товарів і послуг та доходів населення покращує освітнє та медичне обслуговування, подовжує середню тривалість життя, тощо. Науково-технічний прогрес, який є матеріальним носієм економічного зростання призводить до збільшення розвіданих запасів ресурсів, створення нових замінників наявних ресурсів, впровадження нових технологій та нових джерел енергії тощо. Введення жорсткіших законодавчих обмежень та спеціальних податків сприятиме ефективнішому вирішенню екологічних проблем.

Висновок

Враховуючи всі фактори, можна зробити висновок, що економічне зростання не є абсолютним благом. Воно потребує відповідного моніторингу, оцінки наслідків його впливу на всі суспільні явища та процеси. Однак, без відповідних темпів економічного зростання забезпечення добробуту та благополуччя населення неможливе. Технічний та технологічний прогрес, відповідальна державна регіональна політика кожної країни та регулювання темпів економічного зростання є передумовами виведення людства на передові рубежі розвитку, надання економічному зростанню якісного та прогресивного характеру.

2 Фактори, типи, ресурси та темпи економічного зростання

Ринкова економіка розвивається циклічно. Однак, незважаючи на те, що економічне зростання переривається спадами, переважає зростання. Економічне зростання проявляється в тому, що збільшується виробництво ВНП і національного доходу, зростає зайнятість населення в суспільному виробництві. Але за інтенсивного типу зростання кількість працівників може не збільшуватись, а навіть зменшуватись. Тут зростання відбувається за рахунок упровадження науково-технічного прогресу.

Економічне зростання вимірюється двома способами (рис. 2.8):

- збільшенням загального обсягу реального ВНП або НД в цілому і в розрахунку на душу населення протягом певного часу (за рік); у грошових показниках;

- збільшенням ВНП чи НД в розрахунку на душу населення в процентах, тобто темпами приросту.

Якщо немає зростання вказаних економічних показників у розрахунку на душу населення, то таке зростання не забезпечує підвищення життєвого рівня населення.

При застосуванні обох способів економічне зростання вимірюється річними темпами в процентах. Наприклад, якщо ВНП одного року становив 200 млрд. грн. а наступного — 210 млрд., то темп зростання становитиме

Рис. 2.8 Приклад використання форміли визначення економічного зространня.

Економісти часто занепокоєні навіть при незначному зниженні темпів зростання, бо від темпів залежить збільшення реального обсягу ВНП. Так, при річному темпі зростання 2% ВНП подвоюється через 35 років, а при 4% — за 18 років.

Економічне зростання є важливим народногосподарським завданням. Значення його очевидне. Збільшення ВНП в розрахунку на душу населення забезпечує підвищення рівня життя. Економіка, яка зростає, дає можливість задовольняти нові потреби й вирішувати економічні проблеми як усередині країни, так і на міжнародному рівні. Чим більший приріст ВНП, тим більша частка його може використовуватися для повнішого задоволення наявних потреб або для розробки нових програм, створення кращих умов для здобування освіти, медичного обслуговування, підвищення зарплати, пенсій і так далі

Економічне зростання- це процес збільшення товарів та послуг, які виробляє національна економік, це збільшення реального ВВП і НД

.

 

рис. 2.9 Спосіб виміру економічного зростання

Розрізняють два типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний (рис. 10). Екстенсивний тип полягає в тому, що збільшення обсягу виробництва досягається в основному за рахунок залучення у виробництво додаткових трудових, матеріальних та фінансових ресурсів при незмінній продуктивній силі праці. Інтенсивний тип має місце тоді, коли збільшення обсягу виробництва відбувається за рахунок раціонального використання всіх видів ресурсів. Воно пов"язане з упровадженням нових технологій і підвищенням продуктивності праці. Це означає, що зменшуються затрати ресурсів на виробництво одиниці продукції [10].

Деякі економісти виділяють третій тип економічного зростання — детенсивний. В умовах детенсивного зростання затрати ресурсів на виробництво одиниці продукції збільшуються, бо вони використовуються нераціонально. Екстенсивний характер розвитку економіки мав місце в СРСР у період 30—60-х років. А в період 80—90-х років мав місце детенсивний характер розвитку.

Рис. 2.10 Типи і фактори економічного зростання.

Економічне зростання — це багатофакторний суперечливий процес, боно залежить від багатьох факторів. До основних чинників зростання переважно відносять такі:

— працю (кількість і якість трудових ресурсів);

— землю (кількість і якість природних ресурсів);

— капітал (капіталовкладення або інвестиції) з урахуванням технічного рівня засобів виробництва, який забезпечується науково-технічним прогресом;

— підприємницькі здібності. їх розуміють не тільки як господарську діяльність підприємців, а й як господарський механізм, який може сприяти або гальмувати економічний розвиток (рис. 2.11).

Капітал

Підприємницькі здібності

Робоча сила

Продуктивність праці

Природні ресурси

Фактори економічного зростання

Рис. 2.11. Основні фактори економічного зростання

Фактори економічного зростання тісно взаємопов"язані і переплетені. Так, наприклад, праця є високопродуктивною, якщо робітники використовують сучасне обладнання і матеріали під керівництвом здібних підприємців в умовах добре налагодженого господарського механізму.

Залежно від характеру зростання фактори зростання поділяють на дві групи — екстенсивні та інтенсивні.

До екстенсивних факторів належать:

— збільшення обсягу інвестицій при наявному рівні техніки;

— збільшення кількості працівників;

— збільшення обсягу використовуваної сировини, матеріалів, палива.

До інтенсивних факторів належать:

— прискорення науково-технічного прогресу (упровадження нової техніки і технологій шляхом оновлення основного капіталу);

— підвищення кваліфікації працівників;

— поліпшення використання основних і оборотних фондів;

— поліпшення організації виробництва.

Використання екстенсивних факторів мало місце в минулому, коли був високий приріст робочої сили і значна кількість населення, особливо жінок, не була задіяна в суспільному виробництві. У другій половині XX ст. приріст робочої сили в розвинутих країнах суттєво знизився, а в деяких кількість населення навіть зменшувалась. Так, в Україні в 90-х роках кількість населення зменшилася більше, ніж на 2 млн чоловік.

Поступово вичерпувалися найбільш доступні джерела корисних копалин, особливо енергетичних ресурсів. Зменшення кількості людських і матеріальних ресурсів зумовило перехід до інтенсифікації розвитку економіки, який повинен забезпечити економне раціональне використання ресурсів, підвищення ефективності виробництва і збільшення реального обсягу валового національного продукту.

У сучасних умовах найважливішим чинником, який забезпечує зростання виробництва реального ВНП є підвищення продуктивності праці. Воно залежить від таких факторіє:

— технічного прогресу;

— затрат капіталу;

— освіти і професійної підготовки працівників;

— економії, зумовленої масштабами виробництв;

— покращення розподілу ресурсів, організації виробництва та інших чинників.

Дослідження багатьох економістів показали, що підвищення продуктивності праці чинить значно більший вплив на зростання реального ВНП, ніж збільшення кількості працівників. Але підвищити продуктивність праці досить складно. Це досягається завдяки впровадженню технічного прогресу, зростанню фондоозброєності, підвищенню кваліфікації працівників та деяких інших факторів.

Розрізняють два основні типи економічного прогресу: екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний (лат. extensivus — розширювальний) тип розвитку — спосіб збільшення обсягів виробництва внаслідок кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторів виробництва за незмінного рівня технНної основи виробництва.

Екстенсивний шлях розвитку народного господарства посилює витратний характер економіки. Економіка колишнього СРСР, зокрема України, розвивалася й розвивається переважно на екстенсивній основі. Так, енерговитрати на одиницю продукції в Україні вдвічі вищі, ніж у США, і утричі, ніж у Західній Європі, а нафтомісткість української продукції в 10—12 разів більша, ніж у розвинутих країнах. Значне економічне зростання України у 2000—2004 рр. здебільшого базувалося на екстенсивному типі розвитку передусім за рахунок сировинних галузей, а отже, низького рівня доданої вартості.

Екстенсивний розвиток деякою мірою може поєднуватися з інтенсивним. Щоб перейти на переважно інтенсивний шлях розвитку, необхідно якісно вдосконалити всі елементи економічної системи.

Інтенсивний (лат. intensio — напруження, посилення) тип розвитку (інтенсифікація виробництва) — процес суспільного виробництва, що грунтується на застосуванні передусім ефективніших елементів продуктивних сил та досконаліших форм розвитку (техніко-економічної, організаційно-економічної і суспільної).

Інтенсифікація виробництва, на відміну від екстенсивного розвитку, має анти-витратне спрямування, оскільки супроводжується зменшенням витрат живої та уречевленої праці на одиницю продукції [5].

Розрізняють чотири основні форми інтенсифікації виробництва: фондозберігаючу, працезберігаючу, матеріало- і ресурсозберігаючу, всебічну. За фондозберігаючої форми інтенсифікація виробництва зростає завдяки впровадженню нової техніки і технології, що зумовлює зменшення потреб в робочій силі за одноразового зростання складної праці, забезпечуючи зростання продуктивності праці. За працезберігаючої форми інтенсифікація виробництва посилюється завдяки зростанню інтенсивності праці певної незмінної кількості працівників або за виконання тих самих обсягів робіт меншою кількістю працюючих. За матеріало- і ресурсозберігаючої форми інтенсифікація виробництва означає застосування економічніших предметів праці (композитних матеріалів, сплавів різних полімерів тощо) і раціональнішого використання тих самих предметів праці, а також споживання меншої кількості сировини, електроенергії тощо. За всебічної форми інтенсифікації виробництва раціонально поєднуються всі попередні форми, завдяки чому якісно зростає ефективність суспільного виробництва.

Із розгортанням НТР, особливо на другому її етапі, розвинуті країни використовують усі форми інтенсифікації виробництва. Впровадження фондозберігаючої форми пов"язане з автоматизацією виробництва, використанням технологічного устаткування з програмним управлінням, ЕОМ і мікропроцесорів, промислових роботів, гнучких виробничих систем, з появою "безлюдних виробництв". Унаслідок цього у 3—4 рази зростає продуктивність устаткування і праці, поліпшується якість продукції. У передових галузях промисловості США кожна одиниця продукції була у середньому у 20 разів наукомісткішою, ніж у традиційних галузях. Частка витрат на НДДКР шести передових галузей промисловості становила майже 50 %.

У розвинутих країнах поширюється система СІМ-інтеграції виробництва на основі ЕОМ, або комплексна автоматизація виробництва, починаючи з проектування і закінчуючи збутом, а також автоматизація управління цими процесами. Такі системи забезпечують скорочення витрат на проектування більш ніж на 20 %, підвищення продуктивності праці приблизно на 50 %, капіталовіддачі — у 2—3 рази. При цьому якість продукції поліпшується в середньому в 3—3,5 раза.

Висновок

Отже, економічний прогрес можна розглядати як процес прогресивних, структурних зрушень, зокрема перерозподілу наявних ресурсів (матеріальних, фінансових та ін.) в ефективніші галузі.

Використання фондозберігаючих і працезберігаючих форм інтенсифікації виробництва забезпечує скорочення матеріаломісткості та енергомісткості виробництва, впровадження матеріало- і ресурсозберігаючої форми інтенсифікації виробництва. Комплексна автоматизація виробництва передбачає революційні зміни у предметах праці. Ці зміни відбуваються внаслідок створення різноманітніших за властивостями матеріалів, нових конструкційних матеріалів, багатокомпозитних, надчистих, керамічних, надтвердих та ін. Як наслідок — наприкінці 80-х років XX ст. питома вага сировини на одиницю промислової продукції в США становила 40 % від рівня 1900 р.

В Україні дотепер переважали екстенсивні фактори розвитку народного господарства. Основні форми інтенсифікації виробництва не впроваджувалися зовсім або впроваджувалися частково і недостатньо. Так, протягом 1980— 1990 рр. основні виробничі фонди промисловості зросли на 61 %, а обсяг її продукції — лише на 37 %. У наступні 10 років ситуація істотно погіршилась: так, якщо у 1990 р. вартість основних виробничих фондів промисловості становила 153 млрд крб., то у 2000 р. — 267 млрд грн. (приблизно в 4 рази менша). Енергомісткість національного доходу за 1991—1998 рр. збільшилася приблизно на ЗО %, електромісткість — на 45 % при зниженні виробництва на 47 %. У наступні роки ці показники погіршувались, і лише з 1999 по 2002 рік енергомісткість виробництва продукції дещо скоротилася на 0,3 % (з 4,9 до 4,6 %).

3 Сучасні тенденції в економічному зростанні країн світу

3.1 Польща

Двадцять п"ять років тому в Польщі відбулися політичні та економічні зміни. Країна вийшла з соціалістичного табору, що вплинуло на Центральну і Східну Європу. Польща відкинула досвід державного регулювання економіки. Натомість прийшла ринкова економіка і приватизація бізнесу. Країна пройшла крізь низку болючих реформ. Через три роки почав рости показник ВВП, підвищився рівень життя. До Європейського Cоюзу Польща приєдналася в 2004 році, а зараз входить до ТОП-10 розвинених країн ЄС.

За останні 25 років польська економіка зросла вдвічі. Країна посідає 48-е місце у світі за показниками ВВП на душу населення. У період з 1991 по 2008 рік зростання ВВП склало 4,6%. Під час світової фінансової кризи 2008 року польська економіка уникла спаду, що дозволило їй стати восьмою за величиною економікою ЄС. А сьогодні Польща може стати двигуном всієї європейської економіки.

Подальший розвиток може бути як швидким, так і поступовим. Глобальний Інститут McKinsey зробив цікаве прогнозне дослідження, згідно з яким зараз перед Польщею відкриті 2 шляхи економічного розвитку: консервативний і той, що має переваги [11].

Консервативний сценарій передбачає, що Польща буде працювати в рамках цьогорічного плану економічного розвитку. В результаті цього очікується помірне зростання ВВП Польщі. Середньорічний показник ВВП складе 2,6%, що відповідає рівню 2008 року. При цьому сценарії очікується незначне падіння обсягів інвестицій. Несприятливі демографічні фактори вплинуть на сферу праці. Темпи зростання економіки збільшуватися не будуть. ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності (ПКС) зросте з 60% до 70%. У цьому показнику Польща зрівняється з Кіпром і Португалією.

Польща має й інший шлях розвитку. Він передбачає тісне співробітництво приватного і державного сектору, низку змін і реформ. У цьому разі польська економіка стане найбільш швидкозростаючою економікою ЄС в наступному десятилітті. Щорічне зростання ВВП становитиме 4%. ВВП (ПКС) на душу населення зросте до 85%. Такі ж показники в 2014 році були в Іспанії, Італії. Польща стане великим експортером товарів і послуг з конкурентоспроможною економікою.

Навіть найкращим необхідно вдосконалюватися. Польща має усі засоби і ресурси, щоб регіонально-орієнтовану економіку вивести на провідні світові позиції. Але для цього країні ще потрібно пройти 4 стратегічно важливих етапи розвитку економіки:

1.     Подолання бар"єрів зростання. Розвиток польської економіки залишається нерівномірним. Такі сфери, як гірничодобувна промисловість, важке виробництво, сільське господарство та енергетика потребують додаткового реформування. Недостатній розвиток цих галузей стримує економічне процвітання країни. Поки продуктивність цих секторів є на 60% нижчою, ніж у інших країн ЄС.

2.     Розвиток галузей економіки з високим потенціалом. Продуктивність польських підприємств може бути набагато вищою. Це стосується сектору сучасних бізнес-послуг, хімічної промисловості, виробництва автомобілів, меблів та текстилю. Польща сьогодні здатна стати головним виробником продуктів харчування для країн Європи. Підприємства потребують модернізації та оптимізації виробничих потужностей. Щоб уникнути перевиробництва в цих галузях, потрібно шукати ринки збуту в Азії та Африці.

3.     Зниження вартості технологічних розробок. Перспективні технології і фармацевтика становлять близько 2% економіки Польщі (у Німеччині цей показник дорівнює 5%, у Чехії — 4%). Розвиток цих галузей можна прискорити за рахунок залучення іноземних технологій. Але для польської економіки вигідніше знизити вартість вітчизняних розробок. Це можна здійснити за умови співпраці виробництва і науки. Також необхідно надавати державну підтримку розробникам.

4.     Поліпшення демографічних показників. Населення Польщі старіє, знижується народжуваність, зростає безробіття. Кількість населення у віці від 15 до 59 років може скоротитися на 2,5 млн осіб до 2025 року. Ці негативні тенденції можна зупинити за допомогою інструментів державного регулювання. Необхідно підвищити кількість працюючих жінок, молоді та пенсіонерів, створити умови для повернення висококваліфікованих емігрантів. Польща має всі умови для ефективного втілення цільової імміграційної політики [23].

Польща може увійти до п"ятірки економічно розвинених країн ЄС. Втілення більш перспективного сценарію розвитку зробить її третьою за продуктивністю країною Євросоюзу. Можна далі розвивати сферу бізнес-послуг та створити додатково 500 тис. робочих місць. Для цього приватний бізнес та державні структури повинні вийти на якісно новий формат співпраці.

3.2 Китай

Економіка будь-якої країни являє собою комплекс взаємопов’язаних відносин, що формують єдиний господарський механізм нації, який має свої особливості та притаманний лише даній території. До основних складових зазначеного комплексу відносяться, насамперед, структура економіки, розвиток її галузей, економічний потенціал, фактори соціально-економічного розвитку, механізми регулювання. Важливим є також те, до якої моделі можна віднести економіку тієї чи іншої країни.

Китайська Народна Республіка на даний час є країною, що розвивається дуже стрімкими темпами. З середини ХХ століття проводяться реформи спрямовані на підвищення значущості економіки КНР на світовій арені. Реформа 1984 року була покликана на розв’язання проблем забезпеченості населення продуктами харчування. З того часу відбувається перехід від планової економіки із жорстким державним регулюванням до ринкової, але і сьогодні на кожні декілька років створюється 5-річний план розвитку Китаю

За даними агентства Bloomberg, КНР в 2012 році вперше обійшла США за вартістю експорту і імпорту. Як уточнювало американське агентство, за звітний період експорт і імпорт в країні збільшився до 3,87 трильйонів доларів, тоді як аналогічні показники в США склали 3,82 трильйона доларів. Таким чином, об"єми торгівлі Китаю перевищили експорт і імпорт США на 50 мільярдів доларів.

Реструктуризація економіки та підвищення її ефективності сприяли зростанню ВВП КНР більш ніж у 30 разів у порівнянні 1978–2011 роки. ВВП Китаю у 2011 році склав 7318,5 млрд. дол., а ВНП (за паритетом купівельної спроможності) 11270,76 млрд. дол. ВНП на душу населення у 2011 році (за ППС) склав 8390 дол.

В 2011 році владою КНР було ухвалено нову програму розвитку на 2011–2015 рр. Основними її положеннями можна вважати: забезпечити середньорічне зростання національної економіки на рівні відсотків, прискорення темпів трансформації моделі економічного розвитку, впорядкування економічної структури, всеохоплююче поліпшення життя населення. Китай планує сприяти зростанню своєї економіки помітним підвищенням її якості і ефективності, що в свою чергу вплине на розвиток світової економіки. Новою п"ятирічкою КНР передбачається щорічний приріст економіки на рівні 7%, що значно нижче за реальне її зростання, зафіксоване останніми роками. Це говорить про те, що концепція розвитку Китаю стала більш виваженою і обережною. Також планується знизити витрати енергоносіїв на одиницю ВВП на 16 відсотків і скоротити викиди двоокису вуглецю на одиницю ВВП на 17 відсотків [16].

Економічне зростання КНР в останні десятиріччя демонструє рекордні показники, але, на думку експертів, воно не є довговічним. В економіці країни існує низка проблем, що можуть цілком вплинути на її подальший розвиток. Високе зростання експорту було досягнуте меркантилістською торговою політикою (втручанням держави) і недооцінкою китайської валюти. Високі інвестиції, з іншого боку, були прямим результатом украй низьких відсоткових ставок. З 2003 по 2011 рр. середня реальна ставка по кредитах була біля нуля. Це означає, що той, хто отримував кредити від банків, отримував гроші безкоштовно. Разом із збільшенням витрат і зміцненням валюти, експортний сектор страждає від надмірних потужностей. Нескінченна безліч фабричних будівель і машин була накопичена протягом десятирічного буму інвестицій в країні. Інвестиції в Китаї росли високими темпами протягом останніх десятиліть, чому сприяли близькі до нуля реальні процентні ставки і прагнення до зростання ВВП. В результаті накопичення капіталу у ВВП Китаю збільшилося з 35,1% в 2000 році до 48,4% в 2011 році.

Наступною проблемою є нерівномірність розвитку територій Китаю. Існують дуже значні відмінності у економічному розвитку сільської місцевості та міст,прибережних територій та внутрішньої частини, а тому у даний час спостерігається найвищий рівень внутрішньої міграції населення КНР у світі. Водночас міграція сільських мешканців до міст збільшує можливості до споживання. З іншого боку проведення політики обов’язкової реєстрації обмежує права мігрантів, шляхом обмеження прав людей на отримання однакових соціальних послуг із місцевими жителями.

Проведення демографічної політики «однієї дитини у родині» поступово скорочує трудові ресурси, але водночас все одно не регулює кількість населення, що на даний час складає 1 358 069 290 чоловік та створює додаткові можливості для розвитку корупції. Промисловість КНР страждає від кризи перевиробництва власноїпродукції, зокрема металургії, гірничодобувної промисловості, виробництва алюмінію, залізняка, цементу і інших.

Нерівномірність розподілу доходів також є ще однією серйозною проблемою розвитку економіки, адже лише певна частка населення має високі доходи. В ціломунедооцінка китайської валюти, спотворена тарифна політика, політика підтримки фінансової монополії, деформована промислова політика і загарбницька земельна політика сформували в Китаї незбалансовану модель економічного розвитку. Вона систематично заглиблює нерівність доходів і зниження споживчої частки у ВВП рік за роком.

КНР має всі шанси стати світовим лідером в недалекому майбутньому навіть випередивши США за розвитком економіки, але всередині країни існує чимала кількість проблем, які потребують негайного пошуку рішень [17].

Висновок

У сьогоднішньому невизначеному світі соціальні негаразди, гендерна ізоляція і наростаюча кількість конфліктів перевірили, наскільки країни здатні створювати робочі місця, сприяти встановленню гендерної рівності, надавати молоді професійну освіту і створювати ефективні програми соціального захисту. Щоб впоратися з цими викликами, необхідно чітке розуміння того, яким чином економічні можливості можуть бути розширені, щоб гарантувати прискорене викорінення бідності, сприяти людському розвитку і стимулювати економічне зростання, який передбачає гендерна залучення.

Більша гендерна рівність здатне внести свій вклад в економічне зростання і розвиток, а значні ініціативи щодо збільшення можливостей для жінок можуть трансформувати суспільство. Адже якби більше дівчаток пішло в школу покоління назад, то зараз кожен рік запобігали б мільйони смертей немовлят і десятки мільйонів сімей змогли б стати набагато більш освіченими, більш здоровими і щасливішими.

Більш глибокі соціальні дисбаланси ніколи не повинні розглядатися як неминуча плата за швидке економічне зростання, а досягнення більшої егалітарності в освіті, охороні здоров"я та гендерну рівність не повинно відкладатися на час реформ «другий стадії». Стратегія розвитку, яка на перше місце ставить економічне зростання і лише потім передбачає вирішувати проблеми людської убогості, не є життєздатною. І стратегії, призначені для більш ефективного перерозподілу доходів, не повинні обмежувати при цьому економічне зростання [12].

4 Проблеми переходу України до іноземного типу економічного розвитку

Будь-яка перехідна економіка переживає період спаду виробництва, що підтверджується досвідом усіх європейських країн, котрі здійснюють ринкові реформи. Спочатку ці країни зіткнулися практично з тими ж проблемами, що й Україна: успадкована адміністративно-командна система, зношені виробничі фонди, ірраціональна галузева і виробнича структура. Як і Україні, їм довелося переборювати наслідки стрибкоподібного підвищення цін на імпортні енергоносії, розриву економічних відносин із сусідніми державами. Країнам Центральної Європи - західним сусідам України- вдалося подолати спад протягом трьох-п"яти років, у нас же цей процес набрав затяжного характеру.

Україна робила перші незалежні кроки за найнесприятливіших умов: дві світові війни, роки голодоморів забрали життя понад 20 мільйонів українців.

Вагомою причиною нинішнього стану економіки України стало багаторічне втілення в життя догми про випереджувальне зростання виробництва засобів виробництва порівняно з виробництвом предметів споживання. Внаслідок такої політики Україна успадкувала від СРСР украй нераціональну структуру промисловості, три чверті виробництва якої становила продукция важкої промисловості і лише чверть - продукція, призначена для задоволення потреб споживачів [20].

Ще однією причиною безпрецедентного спаду виробництва в Україні є незавершеність виробничого циклу в національній економіці. На момент здобуття незалежності в Україні вироблялося 15-20% кінцевої продукції промисловості, а в Росії - понад 70%. Тому розрив старих господарських зв"язків болюче відбився на вітчизняній економіці: численні чинники відтворення залишилися за межами країни. У господарській структурі переважають галузі, що мають потребу в державних дотаціях і тому важко піддаються перебудові [31].

На стані української економіки вкрай негативно позначається катастрофічна екологічна ситуація. Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС радіонуклідного забруднення зазнали понад 12 млн. гектарів земель.

Падіння обсягів виробництва зумовлене також чинниками, що почали діяти вже в роки незалежності - суб"єктивними прорахунками. При цьому важливо зазначити, що сам курс на демонтаж командно-адміністративної системи й розбудову сучасної, заснованої на ринкових засадах відкритої національної економіки у стратегічному плані є правильним. Тому причини неадекватності економічної політики конкретним умовам українського сьогодення лежать передовсім у площині визначення шляхів та конкретних механізмів здійснення зазначеного курсу.

Непослідовність у проведенні економічних реформ призвела до того, що перехід від адміністративно-командної системи до ринкової супроводжується зростанням тіньової економіки. Адже тіньова економіка найбільше процвітає там, де реформи проходять мляво, а високі податки практично унеможливлюють розвиток нових приватних структур. Наявність гігантського тіньового сектора спотворює усі національні рахунки, не дає змоги державним органам точно визначити потреби економіки в різних ресурсах, давати обґрунтовані економічні прогнози. Водночас створюються сприятливі умови для корупції, хабарництва, криміналізації економіки.

Згадані чинники викликали те, що нині обсяг національного виробництва становить трохи більше як третину від рівня 1990 р. Щоправда, нарешті вдалося зупинити падіння виробництва.

Угода про асоціацію України з ЄС (далі – УА) виступає не тільки одним із міжнародних юридично зобов’язуючих документів, а й потужним стимулом для реалізації необхідних реформ та інституціональних перетворень в економіці України. Її імплементація означає не лише розробку та введення в дію окремими органами влади правових норм у відповідності до узгодженого графіку адаптації європейського законодавства, але й створення реальних умов для впровадження цих норм у життя та забезпечення їхнього позитивного впливу на економічну ситуацію в країні. Формалізація виконання плану імплементації Угоди про асоціацію з ЄС подано у таблиці Додатку А. Як можна пересвідчитися, значна кількість нормативних актів забезпечує лише часткову імплементацію вимог УА, що на практиці означає відсутність умов діяльності підприємницьких структур, аналогічних за тих, в яких функціонує економіка країн ЄС – що і є головною метою створення асоціації та зони вільної торгівлі. Такий підхід, на думку експертів, створює реальну загрозу виконанню завдання щодо готовності до вступу в ЄС до 2020 року (яке поставлено в президентській програмі сталого розвитку «Стратегія-2020»). Результати власного аналізу поточної інформації, дискусії в рамках «круглого столу», організованого Інститутом, моніторингу імплементації Угоди про Асоціацію України з ЄС (УА) у рамках інформаційної програми «Сильніші разом» та інші аналітичні матеріали дозволяють зробити висновок про те, що процес імплементації Угоди про Асоціацію України з ЄС вимагає суттєвих коректив з боку виконавчих органів державної влади.

Виходячи з наведених вище даних, можна констатувати, що державні органи не забезпечили «швидкий старт» імплементації: адже на 2014-2015 рр. за узгодженим графіком часовим графіком гармонізації законодавства передбачалася адаптація лише 14 законодавчих документів, у той час, як на наступні роки передбачається значне збільшення їхньої кількості: 65 – у 2016 та 111 – у 2017 рр. Гальмування процесу імплементації в умовах «м’яких вимог» та високого публічного очікування щодо його результатів вказує на наявність достатньо високої ймовірності зриву програми імплементації Угоди про Асоціацію з ЄС в наступні роки. Про це, перш за все, свідчить той факт, що попри наявність чітких планів імплементації УА, загальна (майже хронічна) незадоволеність темпами та змістом реалізації політики реформ є постійним контекстом критики української влади як з боку європейської спільноти, так і з боку українського громадянського суспільства. Значною мірою така незадоволеність стосується безпосередньо стану справ у питаннях, вирішення яких передбачено УА, адже саме ця Угода виражає у концентрованому вигляді основні напрями інституціональних та функціональних змін, здійснення яких необхідно для реформування соціально-економічної системи країни. Невипадково на стадії розробки та підписання УА досить часто лунали думки про те, що Угода про Асоціацію з ЄС по суті повинна була б стати основною програмою дій українського уряду [35].

Політична та економічна ціна, яку доводиться платити за асоціацію з ЄС виявляється значно більшою, аніж очікувалося раніше. При цьому європейські партнери досить ясно продемонстрували, що вони не мають особливої зацікавленості в асоціації з Україною, а, розглядають цей процес скоріше як поступку Україні. У зв’язку з цим необхідно провести детальний та всебічний аналіз інтересів України в подальшій євроінтеграції та вимагати від європейських партнерів більш суттєвої політичної та економічної підтримки євроінтеграційного курсу України, враховуючи значення успіху імплементації УА не тільки для самої України, але і для всієї Європейської спільноти. Наразі євроінтеграційний курс України є викликом не тільки для українського уряду та суспільства. Це виклик і для наших європейських партнерів, зацікавлених у зміцненні потенціалу і привабливості європейської моделі політичної та економічної організації. Від нинішніх успіхів України значною мірою залежить оцінка того, чи залишиться європейська модель привабливим орієнтиром для модернізації суспільств, які стали на шлях демократичного розвитку. Особливо в ситуації глобальної кризи, коли світ перебуває у пошуку найбільш оптимальних відповідей і шляхів забезпечення процвітання і розвитку. За таких умов крах українського євровибору може поставити під загрозу цивілізаційну привабливість європейського проекту в регіоні та світі. І відвернути цю загрозу, відповісти на цей виклик сьогодення Україна і Європейський Союз мають спільно.

Проведений аналіз засвідчує, що суттєвою відміною порядку імплементації технічних регламентів в Україні від аналогічного процесу в Словаччині та інших країнах-нових членах ЄС є відсутність будь-яких запевнень (гарантій) майбутнього членства країни в Європейському Союзі або хоча б встановлення певних попередніх умов для такого членства. Зрозуміло, що такий підхід помітно зменшує мотивацію української сторони у виконанні умов Угоди про асоціацію, особливо в тих випадках, коли це пов’язано зі значними фінансовими витратами, а також з проведенням внутрішнього політичного діалогу, або консолідації інститутів економічного співробітництва. Необхідно, однак, усвідомлювати, що така ситуація не є ані випадковою, ані недоліком в роботі українських політиків та фахівців, які приймали участь у підготовці Угоди. Це лише продовження (або підтвердження) принципу «відсутності зобов’язань щодо членства», характерного і для усієї політики східноєвропейського партнерства ЄС. Певною мірою така невизначеність (або «недомовленість») вже спричинила негативний вплив на євроінтеграційний процес. Отже, на думку експертів, євроінтеграція не повинна сприйматися як спонтанний процес, а вимагає чіткої системи управління. У тому числі необхідно налагодити структурований діалог з громадянським суспільством з питань подальшої імплементації Угоди та євроінтеграції України. 3. Головним якісним недоліком імплементації є націленість процесу на забезпечення кількісних показників, при тому, що питанням реальної імплементації, тобто практичного використання підготовлених та прийнятих законодавчо-нормативних актів, не приділяється належної уваги. Це знаходить свій вираз у практичній відсутності моніторингу готовності українських виробників до імплементації нормативних актів, прийнятих у порядку виконання УА та, навіть, недостатньому рівні ознайомлення підприємців (особливо – поза столичним регіоном країни) з новими вимогами та заходами, які вони повинні здійснити для їхнього виконання. Як зазначають експерти, значною мірою це зв’язано з «несумісністю» існуючих в Україні та в країнах ЄС підходів до вирішення багатьох конкретних проблем на культурному (ментальному) та інституціональному рівнях. У зв’язку з цим звертається увага на те, що європейські норми та досвід не можна імплементувати спонтанно, обираючи в якості взірця «перший-ліпший» досвід: необхідно аналізувати та адаптувати його, пояснюючи корисність та можливість використання. А це, у свою чергу, вимагає активізації аналітичної роботи в напрямку аналізу проблем якісної імплементації вимог УА на всіх рівнях (державному, підприємницькому, суспільному тощо), а також програм обміну підприємницьких кіл та експертного суспільства України (особливо – працівників державних аналітичних установ, які обґрунтовують позиції, незалежно від впливу іноземних грантодавців) з європейськими партнерами. 4. Усунення зазначених вище недоліків вимагає суттєвої корекції практики імплементації УА. Результати аналізу розвитку політико-економічної ситуації в Україні та країнах ЄС засвідчують, що останнім часом обидві сторони відчули виклики, які вимагають певної корекції (доповнення) порядку денного україно-європейського співробітництва. У першу чергу, це стосується проблем, обумовлених російською агресією проти України та необхідністю адекватної спільної відповіді. У зв’язку з цим, по суті, елементами імплементації Угоди стають питання узгодження економічних санкцій проти Росії та спільної твердої позиції щодо стверджень немов зона вільної торгівлі між Україною та ЄС може привести до втрат з боку Росії і, відповідно, вимог щодо корекції або чергового відтермінування дії цієї Угоди. У процесі здійснення системних реформ в Україні необхідно постійно мати на увазі не тільки чинне законодавство ЄС, але й основні тренди його подальшого розвитку (особливо в питаннях створення Фіскального та Банківського союзів, а також модернізації валютної системи ЄС) з тим, щоб забезпечити постійне «корегування цілей» не тільки імплементації УА, але й євроінтеграції України в цілому. Нарешті, слід приділити особливу увагу питанню можливості отримання від ЄС суттєвої фінансової допомоги (нового «плану Маршала») з метою забезпечення витрат, пов’язаних як безпосередньо з імплементацією УА (перехід на нові технічні регламенти тощо), так і структурної перебудови української економіки в напрямку її імплементації до економічної системи ЄС (включення до «ланцюжків доданої вартості» тощо) [26].

Висновок

Нині особливо важливою умовою переходу до економічного зростання є створення привабливого інвестиційного середовища длявітчизняних та іноземних інвесторів. Україна має великі можливості для активної діяльності інвесторів - значний споживчий ринок, вигідне геополітичне розташування, багаті природні ресурси, кваліфіковану й водночас дешеву робочу силу, потужну наукову базу. Однак макроекономічне середовище дуже несприятливе для інвестицій - високі реальні процентні ставки, високі податкові ставки, суперечливе і невідповідне сучасним реаліям господарське законодавство, тінізація економіки та ін.

У сфері зовнішньоекономічних зв"язків головним завданням єпоступове входження України у світовий економічний простір. Для цього слід створити стабільну і сприятливу правову основу для залучення іноземних інвестицій і повернення українського капіталу у твердій валюті в Україну. Водночас необхідний захист молодого національного виробника від конкуренції іноземних фірм.

Суттєвим чинником стабілізації економіки України має стати активізація малого і середнього бізнесу. Світовий досвід показує, що саме малі підприємства можуть розв"язати такі завдання, як структурна перебудова економіки, насичення ринку найрізноманітніший ми товарами і послугами, створення додаткових робочих місць. Малий бізнес послаблює монополізм і забезпечує конкуренцію. Однак поки що він іще не став в Україні реальною базою для становлення ринкової економіки.

5 Аналіз динаміки економічного зростання в Україні

Ще у кінці 2014 року в ЗМІ почали з’являтися різноманітні прогнози з питань соціально-економічного розвитку України на новий рік. Звичайно, перспективи розвитку української економіки дуже великою мірою залежать від її досягнень у минулому році. Аналіз попередніх підсумків розвитку вітчизняної економіки показав наступне.

Зокрема, при тому, що згідно з експертними оцінками фахівців Міністерства економічного розвитку і торгівлі та Національного банку України за результатами 2015 р. реальний валовий внутрішній продукт (ВВП) України скоротиться приблизно на 9,0–11,5 %, під кінець минулого року почалось його поступове зростання. Такий прогноз базується на експертній оцінці уповільнення падіння вітчизняної економіки, яке спостерігається у другій половині 2015 р. Так, під кінець минулого року в цілому поліпшилась ситуація у вітчизняній промисловості. Аналіз динаміки промислового виробництва в Україні протягом 2014–2015 рр. показав, що спад промислового виробництва у першій половині 2015 р. поступово змінився на його стагнацію, а у другій половині 2015 р. промислове виробництво в Україні поступово почало зростати. Адже, за оцінками фахівців Міністерства економічного розвитку і торгівлі, скорочення ВВП України лише трохи більше, ніж на половину обумовлюється власне виключенням з господарського життя нашої держави частини Донецької та Луганської областей. Решта скорочення ВВП обумовлена іншими чинниками, включаючи й кон’юнктуру світового ринку.

Загалом розвиток економіки України у 2015 р. був вельми неоднозначним, що й обумовило розбіжності в експертних оцінках його характеру. Одні експерти вважають, що хоча під кінець року темп падіння українського ВВП й сповільнився, але криза свого «дна» ще не досягла. Інші експерти, причому не лише вітчизняні, дотримуються більш оптимістичних оцінок. Вони вважають, що українській владі вдалося стабілізувати ситуацію в економіці, попри збройний конфлікт на сході країни та несприятливу кон’юнктуру на зовнішніх ринках. Отже, цілком ймовірно, що протягом 2015 р. українська економіка в цілому більш-менш пристосувалась до функціонування в умовах окупації частини території України та гібридної війни Росії проти України, включаючи пряму російську військову агресію.

Для визначення обґрунтованості тих чи тих прогнозних оцінок розвитку української економіки у 2016 р., а цілком ймовірно – й протягом ряду наступних років, треба проаналізувати найважливіші фактори, що впливатимуть на розвиток економіки.

Одним з найважливіших чинників розвитку української економіки на 2016 р. і більш віддалену перспективу лишатиметься військово-політичний конфлікт на Донбасі. Протягом минулого року його негативний вплив на вітчизняну економіку проявлявся не лише у повній зупинці чи неритмічній роботі багатьох українських підприємств, порушенні мережі господарських зв’язків, а й формуванні атмосфери невизначеності у сфері підприємницької діяльності та державного й місцевого управління. Адже протягом значної частини минулого року в українському суспільстві доволі довго були поширені очікування щодо можливого розширення масштабів російсько-терористичної агресії проти України не лише на Донбасі, а й за його межами. Утім, наприкінці минулого року ЗМІ поширили повідомлення про те, що під час телефонної розмови лідерів країн «нормандської четвірки» було досягнуто домовленості про продовження дії мінських угод на 2016 р.  Повідомлялося, що контролювати виконання цих домовленостей доручено міністрам закордонних справ Німеччини, Росії, Франції та України, які на початку 2016 р. проведуть «ретельну інвентаризацію» виконання мінських угод.

Тому можна сподіватись, що принаймні протягом першої половини поточного року, а можливо – протягом усього 2016 р. широкомасштабних бойових дій із застосуванням важких озброєнь на Донбасі не буде. Слід також брати до уваги санкції Заходу проти Росії, дія яких продовжена до середини цього року та безпосередню участь Росії у військовому конфлікті в Сирії. Зазначені чинники, поряд із посиленням Збройних сил України, утримують Росії від посилення військової агресії проти нашої держави. Як припускають оглядачі деяких ЗМІ, на окупованих територіях Донбасу дедалі чіткіше формується «українське Придністров’я» з усіма атрибутами квазіреспубліки. Таким чином можна вважати, що у 2016 р. конфлікт на Донбасі вже не справлятиме такого негативного впливу на розвиток української економіки, як це було у 2015 р.

Як зазначалося вище, вітчизняний бізнес, мабуть, уже більш-менш пристосувався до функціонування в умовах окупації частини території України та гібридної війни Росії проти України, включаючи пряму російську військову агресію. Однак саме зміна тактики російської гібридної війни проти України у 2016 р. може справити більший вплив на розвиток української економіки, ніж збройна підтримка Росією сепаратистів на Донбасі. Аналіз повідомлень, що наповнюють вітчизняний інформаційний простір говорить, що на нинішньому етапі протистояння з нашою державою Росія відтепер робить ставку саме на фінансово-економічні важелі впливу. До речі, деякі з цих важелів були задекларовані Росією ще раніше, а нині вони втілюватимуться у практику російсько-українських економічних відносин.

Зокрема, Росія з 1 січня 2016 р. припинила дію Угоди про зону вільної торгівлі (ЗВТ) з Україною. Рішення щодо ЗВТ обґрунтовано тим, що з 1 січня 2016 р. набрала чинності угода про ЗВТ між Україною та Європейським Союзом. Крім того уряд Росії з 1 січня 2016 р. включив Україну до переліку країн, з яких заборонено ввезення сільгосппродукції, сировини та продовольства. Президент Росії В. Путін також підписав указ, який забороняє прямі транзитні перевезення вантажів з України в Казахстан. Як ідеться в цьому указі, міжнародні транзитні автомобільні та залізничні перевезення вантажів з території України на територію республіки Казахстан через територію РФ здійснюються тільки з території Білорусі. При цьому вантажні приміщення транспортних засобів і залізничного рухомого складу, де перевозяться транзитні товари, мають бути опломбовані, у тому числі із застосуванням технології навігаційної супутникової системи ГЛОНАСС. Указ набрав чинності з 1 січня і діятиме до 1 липня 2016 р. Впровадження зазначеного обмеження на транзит вантажів з України пояснюється припиненням дії ЗВТ між Україною та Росією. Як бачимо, Росія не лише обмежує експорт українських товарів на власний ринок, а й прагне перешкоджати торгівлі України з іншими державами.

У свою чергу ЗМІ звернули увагу на повідомлення прес-служби Кабінету Міністрів про те, що, згідно з Постановою від 30 грудня 2015 р. № 1146, ухваленою у відповідь на дії Російської Федерації, яка призупинила дії Угоди про зону вільної торгівлі від 18 жовтня 2011 р. і ввела заборону на українські продукти харчування, Україна на рік скасувала торгові преференції щодо товарів з Росії, з яких відтепер стягуватимуть мита відповідно до Митного кодексу України. Повідомляється, що під заборону в Україні потрапляють: м’ясо, риба, молочні продукти, плавлені сирки, кава, чай, зерно, харчові суміші, карамель, кондитерські вироби, шоколад, дитяче харчування, макарони, печиво, вафлі, хліб, чіпси, пиво, спирт, горілка, корми для тварин, сигарети з фільтром, обладнання для залізниць, дизельні локомотиви.

До наведенного слід додати, що, за інформацією ЗМІ, Білорусь і Казахстан не підтримали дії Росії щодо скасування ЗВТ з Україною. Крім того повідомлялось про перемовини між представниками України, Азербайджану та Казахстану стосовно організації транспортування товарів в обхід території Росії. «Ми не залишимо дії РФ щодо всіх обмежень без реакції. Ми реагуватимемо в СОТ. Також зараз ведеться постійна робота з бізнесом щодо запуску альтернативного шляху транзиту в треті країни не через територію РФ», – заявила заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України, торговий представник України Н. Микольська.

Також на цей рік перейшла й проблема боргу України на 3 млрд дол. за облігаціями, випущеними наприкінці 2013 р. як частина допомоги режиму
В. Януковича з боку Росії в обмін на відмову української сторони від асоціації з Європейським Союзом. У 2015 р. Росія відмовилася піти на реструктуризацію цієї заборгованості, на відміну від інших комерційних кредиторів України. Україна у свою чергу відкинула можливість погашення боргу та ввела мораторій на його виплату. 1 січня 2016 р. Росія оголосила, що Україна не здійснила платіж у загальній сумі 3,075 млрд дол. США, і таким чином увійшла у стан дефолту. Російська влада звернулися до компанії The Law Debenture Corporation plc і почала процедури, необхідні для подання позову в англійський суд. Правда, і Росія, і Україна заявляють про продовження переговорів щодо зазначеного боргу. Таким чином у 2016 р. протистояння України з Росією дедалі більше переходить у площину саме економічних відносин. Причому зазначене протистояння так чи так зачіпає інтереси третіх держав, що, у свою чергу, в поточному році може позначитись на розвитку вітчизняної економіки.

Українська економіка дуже глибоко інтегрована у систему міжнародного поділу праці. Тому кон’юнктура світового ринку є одним з визначальних чинників її розвитку. Однією з найважливіших характеристик цієї кон’юнктури є динаміка міжнародних цін на нафту, які останнім часом усталено знижуються. Причому таке довготривале зниження нафтових цін сформувало відповідні передумови їхніх прогнозів на майбутнє. Так, генеральний директор нафтової компанії British Petrolteum (BP) Р. Дадлі вважає, що ціни на нафту залишаться низькими в найближчому майбутньому. Свого найнижчого значення вони повинні сягнути в І кварталі 2016 р., після чого трохи стабілізуються. На думку Р. Дадлі, зараз світовий нафтовий ринок переживає період депресії після буму. У 2015 р. ціни на нафту впали на 34 % на тлі її глобального надвиробництва та уповільнення китайської економіки.

Водночас, за повідомленнями ЗМІ, президент Венесуели Н. Мадуро закликав до регулювання цін на нафту у світовому масштабі та спрогнозував падіння ціни на нафту до 27 дол. за барель. Як відомо, в останню декаду грудня минулого року ф’ючерси на північноморську суміш Brent торгувалися за ціною 36,17 дол./барель. А вартість лютневих ф’ючерсів на північноморську суміш Brent на початку січня становила на Інтерконтинентальній біржі в Лондоні 32,18 дол./барель. Це – рекордно низькі ціни з квітня 2004 р. І схоже, що падіння світових цін на нафту продовжуватиметься.

Правда, у звіті World Oil Outlook Організації країн експортерів нафти (ОПЕК) прогнозується, що до 2020 р. ціни на нафту зростуть до 80 дол./барель, що, з урахуванням девальвації долару США відповідатиме нинішнім 70,7 дол./барель. А до 2040 р. номінальні ціни на нафту сягнуть 160 дол./барель, що відповідає нинішнім 95 дол./барель. А данський Saxo Bank нещодавно опублікував свій черговий щорічний, так званий, «шокуючий» прогноз, згідно з яким світові ціни на нафту зростуть до 100 дол./барель через скорочення обсягів її видобутку. Хоча потім ціни знизяться й коливатимуться у межах 50–70 дол./барель. У цілому ж оптимістичні прогнози значного зростання цін на нафту у 2016 р. (як і на інші сировинні товари) поки викликають значні сумніви щодо їхньої реалістичності у доволі широкого кола експертів.

Так, згідно з прогнозом Міжнародного валютного фонду у 2016 р. світові ціни на сировинні товари в цілому й надалі знижуватимуться і знаходитимуться десь на рівні 2005 р., а можливо – й на рівні більш раннього періоду. Причому світові ціни на паливні сировинні товари (нафту, газ, вугілля) падатимуть швидше й знизяться нижче рівня, на якому вони знаходились у 2005 р., тоді як ціни на непаливні сировинні товари знизяться менше й знаходитимуться десь на рівні 2006–2007 рр. Непрямим чином прогноз цін на сировинні товари, зроблений МВФ, підтверджується результатами опитування аналітиків, проведеного агентством Bloomberg. Зазначені аналітики передбачили зростання курсу долара США щодо семи із десяти головних валют світу: новозеландського долара, швейцарського франка, австралійського долара, данської крони, шведської крони, єни та євро. Аналітики вважають, що долар переживає третій період тривалого зростання за останні десятиліття. Вони порівнюють його з періодом зростання в 1979–1984 рр. під час президентства Р. Рейгана і в 1996–2001 рр. під час президентського терміну Б. Клінтона. За словами аналітиків, курс долара зростатиме через підвищення ключової ставки Федеральної резервної системи на тлі невпинного економічного зростання у США. Очікують, що 2016 р. ставку ФРС підвищать учетверо. А, як добре відомо з новітньої економічної історії, динаміка курсу долара США й світових цін на нафту та інші сировинні товари мають протилежну спрямованість. Зокрема, періоди зростання курсу долара США співпадають з періодами зниження світових цін на нафту та інші сировинні товари, що й надалі відбуватиметься у найближчому майбутньому.

Загалом, більшість експертів дотримується тієї точки зору, що світові ціни на нафту та багато інших сировинних товарів у 2016 р. й протягом ряду наступних років не повернуться до колишніх рекордних рівнів. Адже, на початку поточного року Світовий банк оприлюднив звіт, у якому знизив прогнози зростання світової економіки у 2016 р. до 2,9 %. Раніше – у червні минулого року – експерти організації прогнозували світовій економіці зростання у 3,3 % у 2016 р. Минулорічне зростання світової економіки у Світовому банку оцінили у 2,4 %. Однією з найбільших загроз для світової економіки у цій організації назвали «ризики, пов’язані із можливістю невпорядкованого уповільнення економічної активності у одній із найбільших економік, що розвиваються», маючи на увазі економіку Китаю. Такими будуть цінові умови та кон’юнктура світових ринків, тобто умови зовнішньоекономічної діяльності українських підприємств у 2016–2017 рр. Адже у 2015 р. скорочувалась насамперед виручка від експорту вітчизняних товарів, тоді як фізичні обсяги експорту цих товарів не лише не зменшувались, а іноді навіть зростали. У 2016 р. подібна ситуація цілком може повторитись.

Як показує світовий та вітчизняний досвід, потужний вплив на хід економічних процесів, особливо за умов нестабільної ситуації у суспільстві, справляють відповідні очікування підприємців і домогосподарств (населення). Департаментом статистики та звітності Національного банку України регулярно проводяться щоквартальні опитування керівників підприємств щодо оцінки ними поточної та майбутньої ділової активності, інфляційних і курсових очікувань, змін економічної ситуації в країні.

На підставі опитування визначався ряд індикаторів економічної поведінки підприємств таких, як, наприклад, індекс ділових очікувань і баланс очікувань. Індекс ділових очікувань (ІДО) – агрегований показник за результатами опитувань підприємств щодо перспектив їхнього розвитку в наступні 12 місяців. Розраховується як середнє арифметичне балансів відповідей на питання щодо фінансово-економічного стану підприємства, загальних обсягів реалізації продукції (послуг), інвестиційних видатків на виконання будівельних робіт, інвестиційних видатків в обладнання та інвентар, кількості працівників. Значення індексу вище 100 означає перевагу в суспільстві позитивних економічних настроїв, а нижче 100 – негативних економічних настроїв. Такі індекси, як ІДО є випереджаючими індикаторами щодо розвитку економіки, на них орієнтуються під час прийняття рішень інвестори на фінансових ринках, підприємці під час планування своєї діяльності та органи державної влади, що здійснюють економічну політику. А баланс очікувань є різницею між відсотком відповідей респондентів збільшилося / покращилося / добре» та відсотком відповідей зменшилося / погіршилося / погано».

На початок січня 2016 р. останні результати такого опитування були офіційно оприлюднені за ІІІ квартал 2015 р. Утім, враховуючи певну інерційність соціально-психологічних процесів, їхній аналіз дає певні уявлення про поточні настрої та очікування у вітчизняному бізнес-середовищі, а отже – й про їхній вплив на розвиток економічних процесів в Україні у 2016 р., або, принаймні – у першій його половині.

Зокрема, за результатами опитування в ІІІ кварталі 2015 р. респонденти в цілому покращили свої оцінки щодо розвитку макроекономічної ситуації в Україні. На наступні 12 місяців передбачається: «покращення негативного балансу очікувань обсягів виробництва до “мінус” 21,5% (у II кварталі – “мінус” 35,3 %); уповільнення зростання споживчих цін – до 25,5% (у ІІ кварталі – 27,1 %); зниження курсу гривні: середнє значення – 26,1 грн./дол. США (у ІІ кварталі – 25,0 грн./дол. США); пожвавлення ділової активності: індекс ділових очікувань (ІДО) зріс до 100,2 %, уперше після II кварталу 2014 р. Зростання ІДО відбулося завдяки збільшенню позитивних очікувань керівників підприємств щодо зростання загальних обсягів реалізації, інвестицій в обладнання та покращення фінансово-економічного стану своїх підприємств. Основними негативними чинниками розвитку вітчизняної економіки з точки зору керівників підприємств залишаються: політична ситуація в Україні, коливання курсу гривні та занадто високі ціни на енергоносії, сировину та матеріали. При цьому респонденти продовжують відзначати зростання потреби своїх підприємств у позикових коштах і планують брати банківські кредити».

«Покращилися очікування щодо обсягів виробництва товарів і послуг в Україні в наступні 12 місяців». Причому «негативний баланс очікувань  у ІІІ кварталі 2015 р. продовжив зменшуватися (на 13,9 п. п.) і становив “мінус” 21,5 %.  При цьому переважна більшість респондентів (62,7 %) прогнозують, що обсяги виробництва зростуть або залишаться без змін. Очікування респондентів переважної більшості видів економічної діяльності покращилися, найбільше – у підприємств будівництва. Найбільш песимістичні очікування: за видами економічної діяльності – у респондентів підприємств енерго-та водопостачання; за розміром підприємств – у великих підприємств; за напрямом діяльності – у тих, що не здійснюють експортно-імпортних операцій».

Водночас у підприємницькому середовищі зберігаються доволі сильні інфляційні очікування. Хоча під час зазначеного опитування такі очікування дещо послабшали. Причому, як зазначають фахівці НБУ, сприйняття керівниками вітчизняних підприємств впливу факторів зростання споживчих цін не змінилося. Для респондентів «основними факторами впливу на зростання цін залишаються обмінний курс (85,1 % відповідей респондентів) та зростання витрат виробництва (63,8 %). Порівняно з попереднім кварталом їхній вплив посилився», зазначають фахівці НБУ. Найменше на індекс споживчих цін, на думку респондентів, впливатимуть динаміка пропозиції грошей в економіці (12,1 %), соціальні видатки бюджету (12,2 %), ціни на світових ринках (12,6 %)». Фахівці Національного банку звертають також увагу на те, що серед керівників українських підприємств підвищилися оцінки щодо зростання цін виробників. Зокрема, «очікується прискорення зростання цін як на покупні товари і послуги, так  і на продукцію власного виробництва – баланси відповідей становили 87,2 та 61,0 % (у ІІ кварталі 2015 р. – 84,4 та 61,0 % відповідно). Очікування щодо зростання цін на покупну продукцію посилилися в респондентів переважної більшості видів економічної діяльності, найбільше – у підприємств будівництва (баланс очікувань зріс на 19,4 п. п. – до 97,2 %). Найвищі очікування щодо зростання цін на покупну продукцію у підприємств енерго- та водопостачання (баланс відповідей 97,8 %), цін реалізації – підприємств торгівлі (баланс відповідей – 78,9 %). Найнижчі очікування щодо зростання цін на покупну продукцію та продукцію власного виробництва в респондентів підприємств добувної промисловості (баланси відповідей 70,2 та 29,8 %).

Також у вітчизняному бізнес-середовищі доволі сильні девальваційні очікування. «Зниження курсу гривні в наступні 12 місяців очікують 80,7 % респондентів (у ІІ кварталі 2015 р. – 71,9 %)», що, за оцінками фахівців НБУ, «пов’язане з інерційністю очікувань. Середнє значення – 26,1 грн./дол. США (у ІІ кварталі – 25,0 грн./дол. США). За видами економічної діяльності найбільш песимістичні очікування серед підприємств енерго- та водопостачання і будівництва (баланси відповідей 89,1 та 82,4 % відповідно), найоптимістичніше налаштовані підприємства торгівлі (баланс відповідей – 73,4 %)».

При цьому баланс очікувань щодо зростання загальних обсягів реалізації продукції зріс до 6,7 %  (у ІІ кварталі 2015 р. – 0,7 %). Зростання загальних обсягів реалізації продукції прогнозували респонденти всіх видів економічної діяльності за винятком підприємств енерго- та водопостачання й транспорту. Водночас «очікується зменшення обсягів реалізації продукції на зовнішньому ринку. Баланс очікувань – “мінус” 1,4 % (у ІІ кварталі 2015 р. – 0,3 %). Найнижчі оцінки у підприємств добувної промисловості і сільського господарства (баланси відповідей – “мінус” 25,0 % та “мінус” 15,0 %)». Симптоматично, що саме ці дві галузі формують вагому частку українського експорту, а отже – і відповідну надходжень в Україну вільноконвертованої валюти, що є ключовим чинником стабільності курсу обмінного гривні. Водночас слід звернути увагу, що керівники українських підприємств дедалі більшою мірою пов’язують свої сподівання з розвитком внутрішнього українського ринку.

Проаналізувавши динаміку ділових очікувань керівників українських підприємств на майбутні 12 місяців протягом 2014–2015 рр. можна помітити в цілому доволі чітку кореляцію погіршення цих очікувань і загострення військово-політичної ситуації в Україні й навколо неї. А оскільки останнім часом загострення військово-політичної ситуації дій на Донбасі не спостерігається й навіть існують деякі зовнішньополітичні ознаки її стабілізації, то можна припустити, що ділові очікування в українському підприємницькому середовищі поступово поліпшуватимуться. Це, у свою чергу, справлятиме позитивний вплив на розвиток вітчизняної економіки у 2016 р. Хоча слід визнати, що деяке поліпшення ділових очікувань керівників українських підприємств, яке мало місце останнім часом, ще, на жаль, не має усталеного характеру, і може істотно порушуватись під впливом тих чи тих зовнішніх і внутрішніх чинників.

Водночас надзвичайно цікавими є результати опитування проведеного Бюро Делегата німецької економіки в Україні серед німецьких підприємців в Україні. У 2014 р. 83 % опитаних сказали, що вони не планували експансію, а у 2015 р. залишилося тільки 28 % тих, хто не збирався розширюватися. А 72 % навпаки готові це робити. Вони бачать, що десь у 2016 р. буде пожвавлення ринку, і готуються вже зараз, зазначав наприкінці минулого року Делегат німецької економіки в Україні А. Маркус. Як бачимо очікування іноземних підприємців щодо перспектив економіки України також поліпшуються.

Також новітня вітчизняна історія переконує, що економічні очікування та настрої населення є потужним чинником, який впливає на розвиток фінансово-економічної ситуації в Україні. Тому цілком логічно звернутись до результатів відповідних соціологічних досліджень, що проводяться у нашій країні. Зокрема, й тих, яке щомісяця здійснює компанія GfK Ukraine. Ця компанія проводить соціологічні опитування, на підставі яких розраховує відповідні показники, що у кількісній формі характеризують динаміку різних аспектів споживчих настроїв населення України. Як повідомляється на сайті компанії GfK Ukraine «індекс споживчих настроїв (ІСН) в Україні визначають на підставі вибіркового обстеження домашніх господарств країни. Починаючи з квітня 2014 р. з дослідження «Споживчих настроїв» виключена Автономна республіка Крим. У Донецькій та Луганській області опитування проводилися тільки на територіях, що контролюється Україною.

Як свідчать дані дослідження компанії GfK Ukraine протягом серпня –листопада 2015 р. спостерігалось певне поліпшення споживчих настроїв населення в Україні. Зокрема, у листопаді «індекс споживчих настроїв (ІСН) дорівнює 50, що на 2,1 п. п. більше, ніж у жовтні. Найсуттєвіше змінився індекс девальваційних очікувань та очікувань щодо розвитку країни впродовж найближчих п’яти років… Індекс поточного становища (ІПС) збільшився на 0,7 п. п. до значення 43,2. Складові цього індексу змінились наступним чином:

1.     індекс поточного особистого матеріального становища (х1) дещо зменшився та становиив 32,9, що на 0,7 п. п. нижче, ніж у жовтні;

2.     індекс доцільності робити великі покупки (х5) збільшився на 2,1 п. п. до значення 53,6;

3.     індекс економічних очікувань (ІЕО) збільшився на 3,1 п. п. та дорівнює 54,5. Складові цього індексу змінилися наступним чином:

4.     індекс очікуваних змін особистого матеріального становища (х2) збільшився на 2,2 п. п. та дорівнює 47,3;

5.     індекс очікуваного розвитку економіки країни впродовж найближчого року (х3) становить 42,8 що на 1,2 п. п. вище, ніж у жовтні;

6.     індекс очікуваного розвитку економіки країни впродовж найближчих п’яти років (х4) дорівнює 73,5, що на 5,9 п. п. більше за жовтневий показник.

Майже незмінними у листопаді лишися очікування українців щодо можливого безробіття: індекс очікуваної динаміки безробіття збільшився на 0,5 п. п. та дорівнює 147,7. Індекс інфляційних очікувань у листопаді збільшився на 3,4 п. п. та становив 189,4. Очікування українців щодо курсу гривні впродовж найближчих трьох місяців погіршилися: індекс девальваційних очікувань додав 16,3 п. п. до значення 159,7».

Аналітики GfK Ukraine наголошують, що саме «короткострокові прогнози українців залишаються менш оптимістичними». Водночас привертає увагу посилення девальваційних настроїв населення.

Аналіз результатів досліджень компанії GfK Ukraine показує, що на оцінку респондентами як поточної ситуації, так і перспектив економічного розвитку в Україні дуже сильний вплив справляли події на Донбасі. Значне погіршення оцінок населення України, і, відповідно, й індексів споживчих настроїв, спостерігалось саме під час загострення військового конфлікту на Донбасі, а встановлення перемир’я дещо поліпшувало очікування населення України на майбутнє. Правда, зазначені поліпшення настроїв були незначними, а після перших мінських угод, ще й нетривалими. Нині, мабуть, значна частина українців уже звикла до млявого перебігу збройного протистояння на Донбасі. У результаті у доволі песимістичній атмосфері спостерігається деяке поліпшення економічних очікувань населення.

Підсумовуючи наведене вище, можна констатувати деяке поліпшення економічних  очікувань суб’єктів вітчизняної економіки. Однак тенденція ця поки ще нестійка, а песимістичні настрої вельми сильні. Залежно від того посилиться чи порушиться у подальшому тенденція до поліпшення очікувань економічних агентів, можна буде говорити про позитивний чи негативний вплив соціально-психологічних процесів в українському суспільстві на розвиток вітчизняної економіки. Поки ж зберігаються певні надії на поліпшення ситуації у цій сфері.

Потужний вплив на розвиток економічних процесів в Україні справляють параметри державного бюджету. З одного боку вони (через формування доходів і видатків бюджету) впливають на широкий спектр економічних процесів у нашій державі, а з іншого – виступають важливим орієнтиром для всіх суб’єктів економіки, впливають на ухвалення ними відповідних рішень та їхню господарську поведінку. Наприкінці минулого року Верховна Рада ухвалила Державний бюджет на 2016 р., який згодом підписав Президент України, з наступними параметрами.

Згідно з Законом у Державному бюджеті на 2016 р. передбачено: доходи у сумі 595,1 млрд грн, видатки у сумі 684,5 млрд грн, а дефіцит державного бюджету визначено у 3,7 % від прогнозного обсягу валового внутрішнього продукту (ВВП) України. При цьому 2016 р. передбачено видатки на оборону та безпеку на рівні 113,6 млрд грн, або 5% ВВП. Законом визначено на 31 грудня 2016 р. граничний обсяг державного боргу в сумі 1 501 479 663,5 тис. грн. Також встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2016 р. – 1330 грн., з 1 травня – 1399 грн., з 1 грудня – 1496 грн. Мінімальну заробітну плату у 2016 р. установлено у місячному розмірі: з 1 січня – 1378 грн., з 1 травня – 1450 грн., з 1 грудня – 1550 грн. Розрахунок показників державного бюджету здійснювався на базі наступних макроекономічних показників: зростання ВВП – 2 %, інфляція (грудень 2016 р. до грудня 2015 р.) – 12 %, середньорічний курс гривні на рівні 24,1 грн./дол. США (24,4 грн./дол. – наприкінці 2016 р.), ціну імпортного газу – 225 дол. США/тис. куб. м [9].

Державний бюджет України на 2016 р. було розраховано на підставі ряду ключових макроекономічних показників, узгоджених з Міжнародним валютним фондом. Зі свого боку Світовий банк прогнозує зростання економіки України у 2016 р. на 1 %, а 2017 р. Україні прогнозують економічне зростання вже у 2 %. Про це йдеться у новій доповіді, яку Світовий банк представив у середу у Вашингтоні зразу після Нового року.

Водночас оприлюднення визначених у державному бюджеті макроекономічних характеристик обумовило появу різноманітних експертних оцінок щодо їхньої реалістичності. Так, президент Українського аналітичного центру О. Охріменко вважає, що у 2016 р. продовжиться спад ВВП на рівні 4–5 %. При цьому він наголошує, що експорт українського зерна зменшиться, а торгова війна Росії проти України завдасть потужного удару по вітчизняним машинобудуванню, хімічній та харчовій промисловості. Останні зміни до Податкового кодексу, на його думку, стимулюватимуть «тінізацію» економіки, інфляція у 2016 р. становитиме 20–25 %, а курс долару США коливатиметься у «валютному коридорі» у межах 28–32 грн./дол. США.

Загалом прогноз О. Охріменка можна вважати детерміновано песимістичним. І це викликає певні критичні зауваження, якщо ознайомитись з як фактичними даними розвитку української економіки у 2015 році., так і з іншими експертними оцінками. Наприклад, на думку відомого економіста А. Ослунда, яку опублікував сайт аналітичного центру «Атлантична рада» (США), економіка України буде зростати швидше, ніж російська. У 2016 р., швидше за все, темпи економічного зростання в Україні становитимуть 2–3 %, тому що  багато ресурсів недовикористовуються після великого спаду виробництва.

Ряд опитаних ЗМІ економістів називають темпи зростання ВВП України у 2016 р. у межах 0,6–2,7 %, падіння ВВП ніхто не прогнозує. «Серед ключових прогнозів на 2016 р. ми бачимо передумови для відновлення промислового виробництва. Його обсяги у 2016 р. можуть збільшитись на 2,5 % завдяки відносній стабілізації у секторі вуглевидобутку та потенційному зростанню замовлень у машинобудуванні», – зазначив Д. Чурін, керівник аналітичного відділу Eavex Capital. Більше зростання можливе лише у разі підвищення світових цін на залізну руду та чорні метали. Правда, більшість експертів такого зростання цін не очікують.

Доволі неоднозначні прогнози стосовно наслідків для України торгової війни з Росією. Так, експерт Інституту економічних досліджень і політичних консультацій М. Риженков вважає, що одностороннє скасування Росією режиму вільної торгівлі з Україною та запровадження ембарго на українські продовольчі  товари призведе до скорочення українського експорту товарів до Російської Федерації приблизно на 1 млрд дол. З іншого боку торговий представник України Н. Микольська зазначає, що падіння українського експорту до РФ через скасування Росією режиму вільної торгівлі з Україною та запровадження продовольчого ембарго може призвести до скорочення українського експорту на суму від 450–600 млн дол. Причому 600 млн дол. – максимальний показник. Н. Микольська заявила, що експорт промислової продукції до РФ залишиться, адже існують виробничі процеси, які неможливі без українських запчастин. Водночас припинення дії зони вільної торгівлі з Російською Федерацією не матиме значного впливу на обсяги нових інвестицій, але вплине на ті проекти, в яких РФ розглядалась як пріоритетний чи значний ринок для експорту. «Із продуктами харчування ситуація інша: товари, що потрапили під ембарго, звісно, зникнуть з ринку. Але не всі групи продуктів харчування заборонені. Інше питання – наскільки цікаво буде їх завозити», – повідомила Н. Микольська [6].

Утім, О. Паращій, керівник аналітичного відділу Concorde Capital, вважає урядову оцінку економічних втрат України від російського ембарго на українські товари та припинення дії режиму вільної торгівлі значно заниженою. На його думку зовнішньоекономічні чинники для українських підприємств, принаймні у першому півріччі 2016 р., залишаться негативними. Ціни і на сталь, і на руду будуть під тиском. Може йтися не тільки про зниження розмірів експортної виручки, а й про значно серйозніші ризики. Та ситуація, яка вже склалася на зовнішніх ринках, фактично робить торгівлю на них наших компаній неприбутковою.

Що ж стосується українського експорту до країн Європейського Союзу, то, як зазначають оглядачі ЗМІ, «півтора року відкритого ринку революцію в українській промисловості не зробили. Перевагами користуються тільки ті, хто почав впроваджувати у себе на виробництві європейські стандарти заздалегідь. Для інших різниця у регламентах, процедурах і технічних вимогах не дає можливості експортувати товари в ЄС». Стосовно ж імпорту товарів з ЄС в Україну, то, як зазначає Н. Микольська, «об’єктивно, роблячи макроекономічні прогнози на наступний рік ми не очікуємо значного зростання експорту з Європейського Союзу. Основна причина – це девальвація гривні. І тому наш товар є привабливіший, ніж товар європейський». Водночас, як зазначає Делегат німецької економіки в Україні А. Маркус, «в Україні сьогодні виробничі витрати на рівні Китаю, водночас вона межує з Євросоюзом, і її жителі мають менталітет, може, не західноєвропейський, але хоча б східноєвропейський, а не азіатський. Це три найважливіші чинники». Як бачимо німецькі підприємці розглядають Україну як вигідне місце розміщення виробництва з подальшим експортом продукції до інших країн. Узагалі експортна експансія до інших, крім РФ, країн є надзвичайно важливою для України, особливо у 2016 р. У цьому контексті слід звернути увагу на такі важливі події у зовнішньоекономічній сфері, як збереження режиму вільної торгівлі між Україною та Казахстаном, який як і Росія є членом Митного союзу, або ж реалізація планів відкриття нових торгових представництв України за кордоном [23].

Зовнішні ринки зберігатимуть своє значення для розвитку української економіки у 2016 р. Це пов’язано з відносно обмеженими можливостями зростання попиту, насамперед споживчого, на внутрішньому ринку. Адже, як справедливо наголошує багато експертів, темпи зростання соціальних стандартів (номінальної заробітної плати, прожиткового мінімуму тощо) в Україні у 2016 р. співпадають із передбаченим державним бюджетом темпами інфляції. Тому й розраховувати на значне зростання попиту з боку громадян, чиї доходи формуються за рахунок виплат з державного та місцевих бюджетів у 2016 р. не варто. Споживчий попит цього року в Україні може зростати насамперед завдяки тим громадянам, що отримують доходи з небюджетних джерел. Хоча, на думку деяких експертів, російське продовольче ембарго, наприклад, може сприяти зростанню пропозиції вітчизняного продовольства на внутрішньому ринку. Це, у свою чергу, може викликати деяке зниження цін на продовольство, а отже і збільшення обсягів споживання деяких продовольчих товарів, наприклад м’ясо-молочних, в Україні.

Традиційно доволі багато уваги експертів привертають фінансово-економічні аспекти розвитку ситуації в Україні у 2016 р. Так, економіст Інституту економічних досліджень та політичних консультацій В. Кравчук вважає, що «експортні ціни на українські товари не будуть падати, але навряд чи й зростатимуть. Отже, експортна виручка мало зміниться. Водночас певною мірою зросте імпорт, але незначно, бо підвищення доходів відбувається на рівні інфляції. Зниження імпортних ставок на ввезення товарів з ЄС може певною мірою стимулювати імпорт і опосередковано – спонукати здешевлення гривні. Але якою мірою – спрогнозувати важко».

Водночас виконавчий директор Центру соціально-економічних досліджень «CASE Україна» Д. Боярчук вважає, що найімовірніше, гривня поступово знецінюватиметься впродовж 2016 р., не викликаючи, однак, «валютного шоку» на ринку. «Ситуація з торговельним балансом непогана: його дефіцит є невеликим, і у новому році він зросте незначно. У 2016 р. буде зростати експорт до ЄС, а до Росії – падати, тобто в підсумку обсяг експорту не зміниться. Однак потроху зростатиме імпорт. Певне збільшення доходів громадян призведе до того, що українці почнуть агресивніше витрачати кошти, причому більш ніж половину вартості покупок становитимуть імпортні товари. У результаті дефіцит платіжного балансу поступово тиснутиме на гривню і вона повільно “худнутиме”: курс долара зміцнюватиметься приблизно на одну гривню за квартал». Ситуація з фінансовим рахунком теж мала би бути непоганою, якщо США та інші донори виконають свої наміри викупити українські облігації, а МВФ, Світовий банк та ЄБРР продовжать співпрацю з Україною, очікує Д. Боярчук. «Основний сценарій: валютних шоків не буде, буде повільне здешевлення гривні. Оскільки внутрішніх умов для зростання ще не створено, а зовнішніх – немає, Росія поволі опускається на дно і частково тягне за собою інші країни в регіоні»,– пояснює аналітик [13].

Зі свого боку, директор департаменту монетарної політики та економічного аналізу Національного банку України С. Ніколайчук закликає не переоцінювати вплив на курс гривні платіжного балансу України, і, зокрема, динаміки імпорту та експорту. Він наголошує, що не бачить передумов для різких коливань на валютному ринку в 2016 р. З початку 2015 р. НБУ виступає за гнучкий курс гривні, який, на думку регулятора, сприяє відновленню економіки та зберігає золотовалютні резерви.

А на важливості співпраці з міжнародними фінансовими донорами як на потужному чиннику впливу на позиції гривні наголошує виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера в Україні О. Устенко. На його думку, стабільність української валюти гривні у 2016 р. залежатиме також від якості реформ, від динаміки експорту та від ситуації в зоні бойових дій. «Якщо триватимуть активні реформи – матимемо поліпшення інвестиційного клімату. За рахунок цього можемо очікувати припливу іноземних інвестицій. Якщо це відбудеться – відбуватиметься не просто стабілізація, а й можливо навіть укріплення гривні. Друга група факторів стосується експорту. Якщо не буде глобального падіння цін на українську експортну групу товарів, можна очікувати збільшення експорту і як наслідок – укріплення гривні. Негативний вплив можуть мати млявість у проведенні реформ, внутрішньополітичні негаразди та суперечності, а також загострення українсько-російського військового конфлікту. І в найгіршому випадку – припинення співпраці з МВФ. Останній чинник може спонукати найбільші девальваційні очікування», – О. Устенко. Причому за сприятливих умов обмінний курс української національної валюти у 2016 р. може становити менше 25 грн./дол., тоді як за несприятливих умов може впасти нижче позначки 30 грн./дол.

Узагалі-то, і незалежні експерти, і урядовці визнають надзвичайну важливість зовнішнього фінансування для зростання української економіки за умов, що склалися. Як заявив прем’єр А. Яценюк на прес-конференції за підсумками 2015 р., Україна розраховує отримати близько 10 млрд дол. кредитів від міжнародних фінансових організацій у 2016 р. За його словами, у цей обсяг входять кредити МВФ і пов’язані з ним кредити Світового банку та країн «Великої сімки». Раніше у НБУ повідомили, що очікують надходження у 2016 р. 8,87 млрд  дол. зовнішнього фінансування порівняно з більш ніж 11 млрд дол. у 2015 р. Зокрема, Україна розраховує на отримання 4,58 млрд дол. від Міжнародного валютного фонду, 1,55 млрд дол. – від Європейського Союзу, 1 млрд дол. – від США, 0,21 млрд дол. – від Світового банку і 1,53 млрд дол. – з інших джерел [8].

А Міністерство економічного розвитку і торгівлі України у 2016 р. планує залучити 5 млрд дол. прямих іноземних інвестицій. Про це заявив міністр економічного розвитку і торгівлі А. Абромавічус 9 грудня минулого року під час публічного звіту членів уряду економічного блоку щодо виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України. Причому надходження прямих іноземних інвестицій в Україну, як і інших форм зовнішнього фінансування, сприятиме поліпшенню платіжного балансу України, зміцненню гривні та послабленню інфляції.

Висновок

Проведений аналіз може слугувати підтвердженням безальтернативності для України інноваційного поступу, адже іншим шляхом неможливо забезпечити підвищення життєвих стандартів населення, якісне економічне зростання в країні. Для цього вкрай необхідними є пришвидшена розбудова національної інноваційної системи на основі довгострокових технологічних прогнозів, посилення ролі держави в комерціалізації базисних інновацій, державне стимулювання інноваційної активності бізнесу, створення в країні першокласних університетів світового рівня тощо. Щоб реалізувати ці напрями інноваційного розвитку, необхідно за активної підтримки держави провести суттєві зміни господарського механізму національної економічної системи в цілому, у тому числі: модернізувати матеріально-технічну базу виробництва, здійснити прогресивну структурну перебудову національної економіки з пріоритетом на створення і розбудову п’ятого і шостого технологічних укладів, забезпечити розвиток людського капіталу, створити потужну систему фінансування інноваційної діяльності.

6 Пропозиції щодо стимулювання економічного зростання в Україні

6.1. Розвиток внутрішнього ринку України

1. Забезпечити разом з громадськими організаціями бізнесу розробку та виконання Програми активізації розвитку економіки, внутрішнього виробництва з метою здійснення імпортозаміщення, локалізації конкурентоспроможного виробництва в країні, як одних з найголовніших чинників розвитку внутрішнього ринку.

2. Забезпечити вітчизняних машинобудівників внутрішнім попитом шляхом збільшення державних замовлень. В Україні працюють підприємства, які  мають вищу конкурентоспроможність своєї продукції, аніж аналогічні іноземні.  Мова йде про вітчизняне вагонобудування. Державі необхідно забезпечити вітчизняних вагонобудівників державним замовленням та забезпечити модернізацію українського рухомого складу, адже моральний та фізичний знос пасажирських вагонів в Україні вже досягає 86-87%.

3. Сприяти підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних виробників на внутрішньому та зовнішньому ринках. Представникам бізнесу та органам державної влади необхідно об’єднати свої зусилля задля підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції шляхом розробки стимулів для здійснення модернізації виробничих потужностей, підвищення продуктивності праці, зростання енергоефективності виробництва, а також зростання сукупного попиту.

4. Сформувати перелік конкурентоздатної продукції України на 2014 рік та розробити низку заходів щодо захисту національного товаровиробника по визначеним товарним позиціям (перегляд тарифів та квот). Сформований перелік конкурентоздатної української продукціїна 2014 рік необхідно затвердити рішенням КМУ, при формуванні даного переліку пропонуємо брати за основу найбільш широкий перелік експортної продукції, яка поставляється в Росію, адже ризики втрати експорту по цим товарним позиціям найбільші. 

5. Забезпечити захист національного товаровиробника шляхом:

• застосування системи національних стандартів, які обмежують імпорт продукції неналежної якості та введення обов’язкової сертифікації імпортних товарів;
• включення представників з підприємницького середовища до комісій з визначення вартості розмитнення імпортних товарів, а також забезпечити моніторинг зміни ціни імпортної продукції з часу її розмитнення до потрапляння в роздрібну торгівлю.

6. Сприяти створенню технопарків в Україні. Розвиток технопарків на теренах країни сприятиме зростанню наукоємної продукції, інноваційної діяльності, формуванню високорентабельних видів бізнесу та створенню нових робочих місць. Уряду спільно з підприємцями, інвесторами необхідно активізувати діяльність з фінансової підтримки створення та функціонування технопарків, а саме: надання податкових пільг, сприяння зростанню приходу  інвестицій в вітчизняну інноваційну сферу, пільгове кредитування, забезпечення державного замовлення на інноваційну продукцію тощо.

Технопарк – це механізм інтеграції науки у виробництво. Тому головною проблемою, що стримує розвиток технопарків, є поступове зниження з року в рік в Україні витрат на науку  відносно обсягів ВВП (наукоємність ВВП). Наукоємність ВВП в Україні – значно нижче середньосвітового та становить близько 0,7% проти 3% середньосвітового рівня.

Необхідно констатувати, що вихід із кризового стану неможливий без стимулювання інноваційної діяльності, що має вагоме значення для подолання сучасних соціально-економічних проблем.

7. Відновити діяльність вільних економічних зон. Спеціальні (вільні) економічні зони є інструментом, що сприяє соціально-економічному розвитку територій, залученню інвестицій, створенню додаткових робочих місць тощо. Діюча декілька років тому практика застосування СЕЗ не надала очікуваних результатів (зростання обсяг інвестицій та створення додаткових робочих місць), адже результати були нерівномірні серед різних регіонів, а обсяг наданих податкових пільг не приніс очікуваних надходжень до бюджетних фондів. Успішні результати від діяльності СЕЗ можна отримати лише в довгостроковому періоді (приблизно через 8-10 років). В Україні необхідно відновити діяльність спеціальних економічних зон, при цьому сформувати нову законодавчу базу діяльності СЕЗ з урахуванням специфіки соціально-економічної системи, вітчизняних пріоритетів подальшого розвитку та із застосування успішного закордонного досвіду.

8. Створити умови для залучення іноземних інвестицій та закордонного бізнесу на терени України. Однією з найбільших проблем є нерозвиненість ринкової інфраструктури міжнародного бізнесу в Україні. Необхідно покращити роботу фондових бірж, комерційних банків, страхових компаній, інвестиційних компаній і фондів; утворити Український банк реконструкції та розвитку та національну страхову компанію по страхуванню ризиків вітчизняних та іноземних інвесторів. Крім того, країна програє своїм конкурентам на ринку інвестицій за рівнем податкового навантаження, нестабільністю податкового законодавства. Надмірна кількість податкових платежів та необґрунтованих штрафів, проблеми з відшкодуванням ПДВ, значна кількість податкових перевірок — це не повний перелік проблем податкового законодавства, що мають бути вирішені найближчим часом.

9. Здійснити децентралізацію бюджетної системи України. Проведення децентралізації бюджетної системи є заходом підвищення ефективності розподілу та використання бюджетних коштів. В Україні необхідно здійснити перерозподіл повноважень, відповідальності та фінансових ресурсів між щаблями влади. В довгостроковій перспективі необхідно надати місцевим органам влади автономію від центральної влади, можливість визначати стратегію розвитку території, надати відповідні повноваження, ресурсну базу та підсилити відповідальність за забезпечення соціально-економічного розвитку території.

В європейських країнах із децентралізованою бюджетною системою кожна місцева влада є незалежною та самодостатньою  відносно інших органів влади, проте дотримуються загальній стратегії соціально-економічного розвитку держави. Відповідно кожна територіальна громада спільно із місцевою владою самостійно відповідають за свій добробут, соціально-економічний розвиток території, інвестиційну привабливість тощо. Таким чином органи місцевої влади зацікавлені в формуванні інвестиційної привабливості території, покращенні умов ведення бізнесу, створенні нових робочих місць та збільшенні податкових надходжень до місцевого та державного бюджету.

10. Забезпечити пріоритетне спрямування фонду державних закупівель на залучення вітчизняного виробника через механізм сучасного державного протекціонізму для базових галузей вітчизняної економіки, а також забезпечити збільшення частки держзакупівель у відкритих торгах. Державні закупівлі є одним із найбільших складових сукупного внутрішнього попиту. Таким чином, попит з боку держави дозволяє адсорбувати значну частину внутрішньої продукції. Подальше зростання попиту з боку держави посприяє зростанню пропозиції та забезпечить більш високий рівень завантаженості вітчизняних підприємств.

В той же час, недосконалість системи організації державних закупівель, системи контролю за дотримання конкуренції, а також корупція в органах влади, приводить до девальвації високого потенціалу даного фактору зміцнення та розбудови внутрішніх ринків. Лише формування конкурентного середовища в сфері державних закупівель може суттєво пожвавити не лише внутрішній ринок, а і інвестиційну діяльність національних підприємств.

10.1. Забезпечити прозорість механізму державних закупівель шляхом якнайшвидшого запровадження електронної торгівлі. Внести зміни до нової редакції Закону України «Про здійснення державних закупівель» та доповнити положенням щодо можливості здійснення кожної з процедур закупівлі (перелік яких зазначено в п.1 ст.12 Закону) в електронній формі.

10.2. надання переваги вітчизняним товарам при здійсненні закупівель за бюджетні кошти (тимчасово на період до стабілізації економіки).

11. Запровадити ряд податкових стимулів для розвитку вітчизняної промисловості, а саме:

• звільнення від сплати ввізного мита та ПДВ при ввезенні обладнання та комплектуючих виробів до нього, які не виробляються в Україні та імпортуються для технічного переоснащення виробництва;
• звільнення від сплати ПДВ операцій з ввезення обладнання, яке не виробляється в Україні та ввозиться як внески до статутних фондів господарських товариств-резидентів України;
• відстрочка сплати ПДВ за рахунок векселя на товари, що ввозяться для промислового виробництва транспортних засобів та їх складових частин.

12. Разом з Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв"язку та інформатизації розробити:

12.1 проект Закону України «Про лібералізацію доступу на телекомунікацій ринок, створення умов для розвитку новітніх технологій і послуг, збільшення їх обсягу, задоволення попиту споживачів, в сучасних та якісних телекомунікаційних послугах».

Прийняття законопроекту повинно забезпечити:

- відміну ліцензування ряду видів діяльності у сфері телекомунікацій (місцевого фіксованого зв"язку, фіксованого зв"язку з безпроводовим доступом, мобільного зв"язку, надання послуг з технічного обслуговування і експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення і телемереж,) і перехід на реєстраційну основу їх здійснення;

- встановлення механізму реєстрації суб"єктів господарювання, які бажають здійснювати діяльність у сфері телекомунікацій, шляхом повідомлення;

-  ліквідацію дозвільних принципів діяльності при реалізації та ввезенні з-за кордону радіоелектронних засобів і випромінюючих пристроїв;

- впровадження принципу технологічної нейтральності.

12.2 Розробити та затвердити нову Концепцію розвитку телекомунікацій в Україні.

Затвердження нової Концепції має відобразити в повному об"ємі ті тенденції і зміни, які відбулися у світовому телекомунікаційному середовищі, визначити шляхи усунення цифрової нерівності, як одного із завдань Цілей розвитку тисячоліття ООН, шляхи збалансованого розподілу соціально-економічного потенціалу «цифрового дивіденду» між різними інформаційно-комунікаційними технологіями, розвитку широкосмугового зв’язку, в т.ч. мереж LTE, у сільській місцевості тощо.

12.3 Розробити та затвердити стимули (податкові, регуляторні, адміністративні) для розвитку найперспективніших напрямів економічної діяльності ІТ-індустрії та впровадження новітніх ІКТ в усі сфери економіки.

Визначення вагомих стимулів розвитку найперспективніших напрямів економічної діяльності ІТ-індустрії та впровадженню новітніх ІКТ в усі сфери економіки сприятиме створенню додаткових робочих місць, залученню інвестицій, підвищенню конкурентоспроможності держави та її рейтингів серед світових лідерів.

13. Підтримати проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, що стосуються здійснення операцій з металобрухтом» (додається). Законопроектом передбачається внесення змін до діючого законодавства з метою гармонізації законодавства в питанні заготівлі всіх видів вторинної сировини від населення відповідно до світової практики, сприяння нормалізації роботи спеціалізованих підприємств, а також уникнення декларативних норм, які бюджетному фонду фактично нічого не дають.

14. Удосконалити систему професійно-технічної освіти та недопущення втрат трудових ресурсів України. На сьогодні склалась ситуація, коли після отримання професійної освіти молодий спеціаліст не взмозі знайти роботу по спеціальності і змушений, в кращому випадку, працювати в суміжній спеціальності чи виконувати некваліфіковану роботу, а в гіршому для країни випадку – працевлаштовуватись  закордоном.

В той же час, підприємства реального сектору економіки відчувають гострий дефіцит в кваліфікованих спеціалістах. Середній вік висококваліфікованих робітників виробничих спеціальностей складає 55-65 років. Підприємства змушені самостійно вирішувати питання підвищення кваліфікації персоналу та підготовку спеціалістів відповідного рівня [29].

6.2 Шляхи поглиблення співпраці України з ЄС

1. Підсилити підготовку, послідовну реалізацію Національної Програми адаптації української економіки до умов вільної торгівлі з ЄС (стандарти, технічні регламенти, модернізація).

2. Створити спільну (КМУ, ВРУ, громадські організації) експертну групу, провести ряд круглих столів щодо обговорення та розробки Національної Програми «дорожньої карти» імплементації Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС.

Вступ України в СОТ модифікував інструменти захисту внутрішніх ринків. На зміну прямому тиску на імпорт прийшла тонка політика селективного обмеження доступу на внутрішні ринки. Через посилення контролю за дотриманням стандартів якості Україна має можливість обмежувати доступ низькоякісної та дешевої продукції, що автоматично створить простір для вітчизняних виробників. Значний ресурс для розширення внутрішнього ринку криється в боротьбі з контрабандою та тіньовими схемами імпорту.

3. Розгорнути широку інформаційну компанію щодо умов співпраці України з ЄС в рамках Угоди про асоціацію та висвітлити сукупність переваг такої співпраці для влади, бізнесу та домогосподарств.

Відповідно до заяви Європейської Комісії від 11.03.2014 Європейський Союз в односторонньому порядку планує надати Україні автономні торговельні преференції. Метою зазначених заходів є одностороннє зменшення або скасування митних зборів ЄС на товари, що походять з України.

В цьому контексті необхідно застосувати дієвий механізм координації взаємодії між зацікавленими у виході на європейський ринок членами УСПП, органами виконавчої влади та структурами, що здійснюють сертифікацію та ліцензування товарів у відповідності до вимог ЄС. З цією метою буде здійснено анкетування українських товаровиробників для систематизації проблем, що виникають в процесі підготовки необхідної документації та отримання дозволів.

4. Встановити з боку держави компенсації 50% витрат за участь підприємств у міжнародних виставках та компенсацію 50% підприємств на здійснення сертифікації продукції в країнах ЄС. Запровадження компенсації витрат за участь підприємств у міжнародних виставках є звичайною практикою провідних країн, таких як США, Китай, Німеччина. Встановлення компенсації витрат на сертифікацію продукції посприяє розширенню експорту вітчизняної продукції та забезпечать часткову компенсацію втрат експорту в країнах Митного союзу.

5. Відновити роботу торговельно-економічних місій (ТЕМ). Торговельно-економічні місії у складі закордонних дипломатичних установ діяли до початку квітня 2010 року. Діяльність даних місій була спрямована на сприяння розвитку торгівельно-економічних зв’язків, просуванню вітчизняної продукції на територіях інших держав, за співпраці з контролюючими органами відбувалось виявлення неоподаткованих доходів і виявлення схем відмивання доходів тощо.

Діюча на той час управлінська модель ТЕМ мала низку недоліків та протиріч (а саме підпорядкування та джерела фінансування), крім цього відсутність річних планів діяльності та відсутність довгострокової стратегії діяльності ТЕМ створювало перепони для повноцінного виконання поставлених перед ними завдань. Проте після ліквідації ТЕМ функції дипломатичної установи України взагалі звузились до організаційно-протокольної роботи, адже радник з економічних питань посольства не в змозі надавати практичну допомогу українським підприємствам, в тому числі пошук партнерів, встановлення початкових контактів, моніторинг переговорного процесу тощо.

Виходячи з цього, доцільним виглядає відновлення роботи ТЕМ в складі дипломатичних представництв України за кордоном, які здійснюватимуть безпосереднє сприяння діловим колам у співробітництві з певною державою. При цьому, радники з економічних питань посольств зосереджують свою діяльність на стратегічній та політичній складових двосторонніх відносин. ТЕМ є підпорядкованим та підзвітним Міністерству економічного розвитку і торгівлі України. При цьому, радники з економічних питань дипломатичних представництв України є підпорядкованими та підзвітними Міністерству закордонних справ України [6].

До роботи в ТЕМ залучатимуться як представники центральних органів виконавчої влади, так і підприємств та громадських об’єднань бізнесу.

6. Активізувати співпрацю з економічними відділами дипломатичних місій України за кордоном з метою пошуку альтернативних ринків збуту української продукції, зокрема в країнах Середньої та Південно-Східної  Азії.

7. Активізувати співпрацю з організаціями промисловців і підприємців, з якими УСПП має договірні відносини, з метою оперативного пошуку партнерів для українських товаровиробників за кордоном [27].

6.3 Вдосконалення грошово-кредитної політики

1. Активізувати роботу щодо розробки та реалізації спільної програми НБУ та КМУ за участі громадських організацій бізнесу, експертів, науковців та роботодавців щодо кредитування реального сектору економіки державними та комерційними банками.  Першочерговими завданнями в рамках даної політики має стати відмова від розгляду держаних банків в якості установ для латання бюджетних дир. В даному контексті уряд має переглянути роль державних банків і спрямувати їх ресурси на кредитування, перш за все, виробничого сектору економіки. Другим завдання має стати стимулювання кредитування комерційними банками реального сектору економіки через надання їм стимулюючого рефінансування, зниження резервних вимог під дані активи та компенсації вартості кредитних ресурсів тощо. Наступним завданням має стати розроблення та забезпечення виконання програми кредитування реального сектору економіки за ставками не вище 12-13% річних.

2. Вдосконалити нормативно-правову базу, що регулює отримання бізнесом міжнародних позичок та купівлі та валютних операцій:

• Щодо необхідності реєстрації в НБУ міжнародної позички. Проблематика зазначеного питання полягає в такому факті: вітчизняному підприємству вдалося успішно провести переговори з іноземним інвестором щодо отримання позички під 9,8% річних, проте сукупність бюрократичних процедур з реєстрації міжнародної позики для вітчизняного підприємства в Нацбанку тривало  цілий місяць. Пропонуємо обговорити сукупність методів і заходів, що вплинуть на формування сприятливих умов для притоку іноземних інвестицій та спрощення реєстрації іноземних позичок для вітчизняних підприємств, за результатами обговорень сформувати Програму доступного кредитування реального сектору економіки та стимулювання зростання притоку іноземних інвестицій в економіку України.
• Щодо впливу на діяльність підприємств прийнятих 6 лютого 2014 р. Постанов НБУ №48 та №49. Зазначеними Постановами були створенні нові перепони для нормального функціонування підприємств, оскільки:

Постановою №49 НБУ було введено обмеження на використання валютних коштів, що надходять на рахунок підприємств при здійснені експортних операцій згідно пп. 1 п. 4 Постанови, що зумовлює труднощі та затримку при сплаті  коштів контрагентам при виконанні зовнішньоекономічних контрактів (імпортних операцій);

Згідно пп. 5 п. 4 постанови НБУ №49 банки для здійснення купівлі іноземної валюти за дорученням юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців попередньо повинні зараховувати кошти у гривнях на окремий рахунок, з якого дані кошти можуть бути перераховані для купівлі валюти не раніше шостого операційного дня. Таким чином, термін, за який суб"єкти господарювання можуть придбати валюту, складає не менше шести операційних днів, а з урахуванням вихідних – вісім календарних днів. Дія даного пункту Постанови НБУ тягне за собою ряд ускладнень, а саме:

- перераховані підприємством кошти банку для покупки валюти будуть фактично «заморожені» на 6 операційних днів;

- неможливо заздалегідь визначити курс гривні до іноземної валюти, який буде діяти на Українській міжбанківській валютній біржі через шість операційних днів на момент покупки валюти. Тому на окремий рахунок необхідно зараховувати більшу суму грошових коштів для запобігання ризику збільшення обмінного курсу;

- призводить до затримки купівлі валюти, яка потрібна для видачі з каси готівки на відрядження працівникам, які направляються за межі України для здійснення посадових обов’язків;

- відбувається ненавмисне порушення з боку вітчизняних підприємств умов зовнішньоекономічних контрактів з контрагентами, в яких, наприклад, передбачена сплата за продукцію (товари, роботи, послуги) у триденний термін з дати виставлення рахунку. Зазначені порушення умов контрактів несуть за собою погіршення репутації підприємств та виставлення штрафних санкцій, нарахування пені за несвоєчасну сплату.

3. Запровадити механізм надання державних гарантій для бізнес-проектів, що кредитуються державними банками, відповідно до пріоритетів економічної політики. Державні банки повинні здійснювати підтримку структурних та інвестиційних проектів уряду, оскільки вони також мають власні зобов’язання.

4. Ввести мораторій на здійснення операції з ОВДП та іншими інструментами державної позики.Ця норма дозволить зупинити практику спрямування фінансових ресурсів держбанків на фінансування дефіциту державного бюджету [8].

6.4 Вдосконалення державної податкової політики

1. Забезпечити вдосконалення державної податкової політики:

• для розвитку та активізації бізнесу вкрай необхідним кроком є його дерегуляція та зниження податкового навантаження. Для цього необхідно знизити навантаження на фонд оплати праці через зменшення ставок податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску. Розмір такого зменшення повинен визначитися експертною групою за участю представників бізнесу, громадськості та органів влади. З метою легалізації доходів громадян необхідно паралельно із зменшенням навантаження на фонд оплати праці провести податкову амністію та запровадження непрямих методів. Однак такі новації повинні відбуватися поступово (спочатку провести апробацію на «багатих» та державних службовцях з поступовим охопленням більш широких верств населення);
• також необхідно відновити питання з поступового зниження ставок з ПДВ та податку на прибуток в наступних роках. Такий крок дасть відповідний сигнал бізнесу про тимчасовість непопулярних заходів та визначить їх часові межі. Вкрай необхідним є доопрацювання Закону України № 1166 (з огляду на його можливий негативний вплив на соціально-економічну ситуацію в Україні);
• дерегуляція полягає також в обов’язковому проведенні реформ щодо малого бізнесу. Такі реформи повинні передбачати, в першу чергу, створення умов для розвитку малого та дрібного бізнесу, спрощення митних процедур (частково це питання реалізується в законопроекті 2061а), врегулювання питань у сфері застосування сучасних платіжних систем, подолання контрабандних та корупційних схем, які застосовуються при ввезенні товарів на території України оптовими компаніями. Тільки після запровадження цих реформ може бути розглянути питання про посилення відповідальності малого бізнесу та державного контролю за його діяльністю шляхом запровадження РРО та обліку витрат;
• для великого бізнесу необхідно удосконалити законодавство про трансфертне ціноутворення, яке на сьогодні не має механізмів його запровадження. Для цього необхідно створити спільну робочу групу з представників бізнесу, громадськості та органів влади та ретельно доопрацювати чинні норми законодавства. При цьому до моменту прийняття відповідних змін до ПКУ необхідно перенести граничний строк подання звіту про контрольовані операції та призупинити дію норм Кодексу у сфері трансфертного ціноутворення (щодо визначення звичайних цін);
• для платників податку на прибуток необхідно продовжити обговорення шляхів спрощення ведення податкового обліку з цього податку та скорочення податкових різниць між податковим та бухгалтерським обліками;
• створення фіскальних стимулів для зростання інвестицій в економіку України;
• розробка Концепції реформування Податкового кодексу України. Податковий кодекс України потребує реформування, вдосконалення, але не скасування. Владі спільно з представниками бізнесу необхідно розробити Концепцію реформування Податкового кодексу України та домогтися фактичного/реального вдосконалення суті положень чинного податкового законодавства [34].

2. Розробити довгострокову акцизну політику, яка передбачатиме збалансоване підвищення ставок акцизного податку протягом 3-5 років і враховуватиме такі чинники, як купівельна спроможність населення та рівень оподаткування в сусідніх країн, з якими Україна має прозорі кордони. Державна акцизна політика на сьогоднішній день є непрогнозованою та непрозорою, адже при її зміні та реалізації не враховуються такі чинники, як купівельна спроможність населення, рівень оподаткування в країнах-сусідах, які мають прозорі кордони з Україною. Необхідно обговорити необхідність створення довгострокової акцизної політики, яка б забезпечувала дотримання принципу стабільності та конкурентоспроможність вітчизняної підакцизної продукції.

Особливої уваги вимагає оподаткування акцизним податком тютюнових виробів, адже протягом останніх років спостерігається щорічне падіння обсягів легального виробництва тютюнової продукції. З 2008 по 2013 роки виробництво скоротилося на 33,4 відсотка. В той час як нелегальний обіг тютюнових виробів в Україні постійно збільшується. У 2013 році рівень нелегальної тютюнової продукції виріс до 8,8 відсотків.

3. Вирішити питання щодо переплати податку на прибуток та відшкодування ПДВ. Необхідно обговорити шляхи вирішення проблеми значної переплати податку на прибуток підприємств, механізм відшкодування або врахування переплачених підприємствами коштів на майбутні податкові періоди. Окрім цього, необхідно обговорити механізм забезпечення прозорості відшкодування ПДВ та забезпечення розподілення сум відшкодування ПДВ поміж підприємствами.

4. Сприяти зменшення нарахувань на фонд заробітної плати, виплати премій або компенсацій на кожне нове робоче місце, що сформує умови для створення нових робочих місць.

5. Запровадити на постійній основі моніторинг, аналіз впливу Податкового кодексу України, змін податкової системи тощо на ділову активність, умови інвестування та конкурентоздатність.

6.5 Боротьба з еорупцією

1. Вдосконалити механізм здійснення державних закупівель, а також  сприяти прозорості і гласності результатів здійснення держзакупівель:

• Забезпечити пріоритетне спрямування фонду державних закупівель на залучення вітчизняного виробника через механізм сучасного державного протекціонізму для базових галузей вітчизняної економіки, а також забезпечити збільшення частки держзакупівель у відкритих торгах. Державні закупівлі є одним із найбільших складових сукупного внутрішнього попиту. Таким чином, попит з боку держави дозволяє адсорбувати значну частину внутрішньої продукції. Подальше зростання попиту з боку держави посприяє зростанню пропозиції та забезпечить більш високий рівень завантаженості вітчизняних підприємств.

В той же час, недосконалість системи організації державних закупівель, системи контролю за дотриманням конкуренції, а також корупція в органах влади приводять до девальвації високого потенціалу даного фактору зміцнення та розбудови внутрішніх ринків. Лише формування конкурентного середовища в сфері державних закупівель може суттєво пожвавити не лише внутрішній ринок, а і інвестиційну діяльність національних підприємств.

• Забезпечити прозорість механізму державних закупівель шляхом якнайшвидшого запровадження електронної торгівлі. Передбачити в Законі України «Про здійснення державних закупівель» (нова редакція) положення щодо можливості здійснення кожної з процедур закупівлі (перелік яких зазначено в п.1 ст.12 законопроекту) в електронній формі.

2. Забезпечити якнайшвидше прийняття пакету антикорупційних законопроектів та відновлення довіри до уряду і контролюючих органів. Найбільш корупційною сферою в Україні, що стримує прилив іноземних інвестицій в країну, є судова гілка влади. За останні роки відбувся значний відтік іноземних інвестицій з економіки країни внаслідок неспроможності захистити право власності.

Пакет антикорупційних законопроектів направлений на уникнення прояву корупції в судовій гілці влади (відновлення довіри до судової влади), зростання відповідальності за вчинення корупційних дій, підвищення контролю та прозорості здійснення державних витрат тощо, саме тому необхідно максимально якісно доопрацювати пакет законів про протидію корупції згідно європейських норм та домогтися якнайшвидшого їх прийняття [5].

3. Підтримати прийняття проекту Закону України «Про податкову амністію» (додається). Даний законопроект спрямовано на легалізацію доходів суб’єктів підприємницької діяльності з їх врахуванням у розрахунках розмірів податкових баз для  визначення податкових зобов’язань таких осіб у майбутніх податкових періодах та створення передумов для повернення коштів та майнових цінностей, раніше вивезених з території України.

Сьогодні існують об’єктивні передумови для проведення податкової амністії – недосконалість способів адміністрування податків, в першу чергу ПДВ,  яка  спричинена суб"єктивним підходом держави при постановці завдань податкового адміністрування. Суть податкової амністії полягає у звільненні від фінансової, адміністративної або кримінальної відповідальності платників податків, їх посадових осіб за недекларування, ухилення від сплати податків.

4. Здійснювати в підприємницькому середовищі інформаційну та роз’яснювальну роботу з необхідності протидії корупції. Виявляти випадки корупції чи примушування  до неї, робити їх надбанням гласності, домагатися притягнення винних до відповідальності. Бізнес-організаціям спільно з органами влади брати участь у контролі за дотриманням антикорупційних законів, проведенням громадської експертизи законів та нормативних актів, концепцій і програм з питань протидії корупції тощо.

Висновок

Враховуючи тривалий процес трансформації економіки, труднощі переходу до інноваційної моделі розвитку, необхідно підсилити державну підтримку інноваційних процесів за рахунок коштів держбюджету. Не слід покладатися тільки на ринкові механізми, оскільки багато сфер економіки й напрямів діяльності не є привабливими для приватних інвестицій, а інноваційне підприємництво знаходиться на початковій стадії розвитку.

Тому основною задачею держави є формування умов, що забезпечують органічне об"єднання й взаємодію науково-технічного й підприємницького середовища. Це дозволить ефективніше використовувати науковий і виробничий потенціал для підвищення рівня конкурентоспроможності українських підприємств. Причому слід зазначити, що для інвесторів мають бути створені сприятливі, вигідні умови, а не пільгові, як зараз часто декларується.

Висновки

У нашій роботі були розглянуті наступні питання: що таке економічне зростання, його моделі (неокласична та кейнсіанська), взаємозв"язок якості життя та економічного зростання, стадії економічного зростання; був проведений порівняльний аналіз економічного зростання Китаю, Польщі, США, України.

Економічне зростання - це найважливіша складова економічного розвитку. Його найважливішими показниками є річний приріст обсягу ВНП і річні темпи зростання ВНП на душу населення.

Існують декілька концепцій поділу людського суспільства на стадії зростання. В їх основі лежать відмінності в засобах виробництва. Перехід між стадіями здійснюється еволюційним чи революційним шляхом. Для сучасного етапу розвитку характерне збільшення ролі інформаційно-комп"ютерних технологій в житті людини, а також формування суспільства споживання

Основними моделями економічного зростання є неокласична та кейнсіанська. Прихильники першої розглядають ринок як досконалий, саморегульований механізм, що не потребує прямому державному регулюванні. Прихильники кейнсіанства, навпаки, вважають втручання держави в економіку необхідне. Вибір моделі економічного зростання залежить від конкретних умов, в яких перебуває держава.

Існують різні концепції поділу суспільства на стадії зростання. Всі вони в тій чи іншій мірі засновані на відмінностях у засобах виробництва. Перехід між стадіями може бути революційним (за К. Марксом) або еволюційним (за У. Ростоу). Сучасний етап розвитку людства характеризується науково-технічним проривом, який дозволив значно збільшити виробництво і фактично створив суспільство споживання у розвинутих країнах, де важливу роль грають вже не кількісні, а якісні показники рівня життя. У той же час, в країнах, що розвиваються гостро стоїть проблема максимально швидкого економічного зростання.

Японія, Китай Польща не є винятком. Одним з рішень даної проблеми було проведення реформ. Реформи, які проходили так довго, так болісно, з такими втратами, все-таки почали приносити свої плоди, в тому числі і виробництву. Економіка стала ринковою, посилилися вимоги до ефективності виробництва. І ці вимоги реалізувалися. Відносно високий рівень якісної компоненти економічного зростання, в країнах що на даний час є розвинутими, з"явився результатом ринкової вибракування неефективних виробництв, структурних зрушень у випуску продукції, підвищення однорідності технологічного простору, поліпшення ресурсозбереження, часткового відновлення капіталу, а також результатом різкого збільшення таких компонентів ринкової якості і споживчих властивостей товару як форма, дизайн, упаковка, доставка і т.д .

Але, все ж, головне питання, яке виникає за результатами проведеного дослідження стало те, які реальні можливості української економіки й надалі забезпечувати випереджальну динаміку якісної компоненти зростання.

Наша позиція і оцінка полягає в тому, що оскільки період вибракування неефективних виробництв практично завершено, а трансформаційні фактори росту ринкової якості продукції в українській економіці практично вичерпані, головною складовою якісних збільшень української економіки в перспективі є технологічний прогрес.

Таким чином, ми в вважаємо, що для забезпечення високої динаміки виробництва та економічного прориву України необхідно інвестування та розвиток науки .

Список використаної літератури

1.     Базилевич В.Д. та ін. Макроекономіка, опорний конспект лекцій. –К., 1997.

2.     Баликоев В.В. Общая экономическая теория –Новосибирск. 1997.- С. 338-346.

3.     Гладких Д. Державне регулювання економіки за допомогою ціноутворюючих факторів/ Д.Гладких // Економіка України. -2001. -№ 1. - С. 47-51

4.      Эльянов А. Глобализация и догоняющее развитие // Мировая экономика и международные отношения. — 2004. — № 1. — С. 3—17.

5.     Довбенко, В"ячеслав Іванович. Потенціал і розвиток підприємства: навчальний посібник / В. І. Довбенко, В. М. Мельник. - Львів : Львівська політехніка, 2010. - 232 с

6.     Злупко С. М. Перехідна економіка: сучасна Україна : навч. посіб. / С. М. Злупко. - К. : Знання, 2006. - 324 с.

7.     1 Современная экономика / Под ред. Мамедова О.Ю. –Ростов-на-Дону, 1996. - С.169-176.

8.     Павлов, В. І. Цінні папери в Україні: навч. посібник. - К.: Кондор, 2009. – 261-292 с.

9.     http://www.niss.gov.ua/articles/1708/

10.                       Райхлин Е. Основа економічної теорії. Економічний ріст і розвиток. М.: Юрист, 2001 рік

11.                       Мэнкью Н. Принципы макроэкономики: Книга. – четвертое издание. – К.: Кондор, 2010. – 544с.

12.                       Стояненко І. Інвестиційна діяльність в Україні: сучасний стан та шляхи покрашення / І. Стояненко,Д. Осадча [Електронний ресурс]. -  Режим доступу: http://sophus.at.ua/publ/2014_05_22_23_kampodilsk/sekcija_3_2014_05_22_23/investicijna_dijalnist_v_ukrajini_suchasnij_stan_ta_shljakhi_pokrashennja/61-1-0-974

13.                       Савчук М.О. Особливості інвестиційної діяльності на підприємствах України /  М.О. Савчук, М.І. Дикан [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rusnauka.com/6_NITSB_2010/Economics/58076.doc.htm

14.                       Еволюцiя фiнансової системи ЄС: виклики та перспективи для України [Електронний ресурс] / Нацiональний iнститут стратегiчних дослiджень: Київ, 2014.  – Режим доступу: http: // www.niss.gov.ua/articles/1671.

15.                       Макогон Ю.В. Міжнародні стратегії економічного розвитку: Підручник. – К.: Кондор, 2009. – 420с.

16.                       Глазьев С. Мировой экономический кризис как процесс смены технологических укладов / С. Глазьев // Вопросы экономики. – 2009. – № 3. – С. 26–38

17.                       [Електронний ресурс]http://osvita.ua/vnz/reports/econom_theory/21462/

18.                       [Електронний ресурс]http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/25/25/

19.                       [Електронний ресурс]http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=57282&pg=8

20.                       [Електронний ресурс]http://www.elobook.com/ectheory/page2.htm

21.                       [Електронний ресурс]Internet. Working Group on Environmental Justice. http://ecojustice.net

22.                       [Електронний ресурс]Internet. United Nations Environmental Program. http://www.unep.org

23.                       [Електронний ресурс]http://www.niss.gov.ua/articles/1635

24.                       [Електронний ресурс]http://pidruchniki.com/1806020362972/rps/

25.                       [Електронний ресурс]http://pidruchniki.com/14940807/politekonomiya/ekonomichne_zrostannya_yogo_faktori

26.                       [Електронний ресурс]http://www.niss.gov.ua/articles/1635

27.                       [Електронний ресурс]http://lessons.com.ua/socialno-ekonomichnij-rozvitok-ssha/

28.                       [Електроннийресурс]http://nbuviap.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1859:perspektivi-ekonomiki-ukrajini-u-2016-r&catid=8&Itemid=350

29.                       [Електронний ресурс]http://rada.gov.ua

30.                       [Електронний ресурс]Дзеркало тижня. – 2015. – № 50; Західна інформаційна корпорація (http://zik.ua).

31.                       [Електронний ресурс] Український Медіа Холдинг (http://forbes.net.ua). – 2015. – 4.12;

32.                       [Електронний ресурс] GfKUkraine(http://www.gfk.ua/public_relations/press).

33.                       [Електронний ресурс] Український Медіа Холдинг (http://forbes.net.ua). – 2015.

34.                        [Електронний ресурс] GfKUkraine(http://www.gfk.ua/public_relations/press).

35.                       [Електронний ресурс] С. П. Кулицький // Резонанс. – 2016. – № 3. – С. 3–17. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/rezonans/2015/rez3.pdf.