Володимир Мономах

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

по історії України

ЗА ТЕМОЮ:

«Володимир Мономах»

 

Виконала:                                                            Садовая Ю.В.

       Перевірив :                                                                   Штейнле  О.Ф.

Запоріжжя, 2012

Зміст

·       Вступ

·       Рання діяльність

·       Твори

·       Висновок

·       Використана література

ВСТУП

Володимир Всеволодович Мономах, у хрещенні Василь (1053г., Київ?-19.05.1125г., Там же) - князь Смоленський, Переяславський, з 1113г. - Великий князь Київський. З роду Рюриковичів. Внук Ярослава Мудрого і син великого київського князя Всеволода I Ярославича і візантійської принцеси Марії (см.Приложение 1), від батька якої імператора Костянтина IX Мономаха і успадкував своє почесне родове прізвисько «Мономах» (в перводе з грецької - «одноборець»).

Він був найбільшим політичним і військовим діячем Русі на рубежі XI і XII століть і, разом з тим, видатним письменником, чиї твори суворо дотримувалися його політичній програмі та напрямку його заступництва літературної, літописної, законодавчій роботі свого часу і пропаганді політичних ідей.

В XI столітті, особливо в другій його половині, розвивається феодальна роздробленість Русі (додаток 6). Кожен князь претендує на самостійне управління своєї отчину. Володимир Мономах не був противником все углублявшегося поділу Руської землі на окремі князівства, але прагнув при цьому зберегти політичне, військове та культурну єдність Русі на новій моральної основі: на основі договорів про союзи князів між собою, що скріплюються поцілунком хреста, взаємними обіцянками і збереженням за собою отчин без зазіхань на вотчинні землі сусідів. Свою ідею спілок Володимир Мономах постійно висловлював на князівських з"їздах (1097, 1100 і 1103гг.).

Володимир Мономах встановлює культ князів братів Бориса і Гліба, покірливо підкорилися свого старшого брата Святополка і загиблих від руки підісланих їм вбивць. Культ Бориса та Гліба повинен був подати приклад всім князям повного, до самої мученицької кончини підпорядкування старшому князю і разом з тим різко засудити старшого князя - Святополка Окаянного, не побажав рахуватися з правами молодших. Тим самим Володимир Мономах як би виступав проти принципу єдинодержавію на Русі, зображуючи це єдинодержавію у відомих обставин злочинним і братовбивчих.

Прагнучи до миру і добровільному єдності Русі при одночасній наявності багатьох її «тримачів», Володимир Мономах був покровителем літописання, нагадуючи про історичну єдність княжого роду і пропагуючи легенду про походження всіх руських князів від одного князя - Рюрика.

Виступаючи за мир на основі договірних почав між князями та принципу отчинного початку, Володимир Мономах прагнув по можливості пом"якшити також і соціальні суперечності.

РАННЯ ДІЯЛЬНІСТЬ

            Все своє довге життя Володимир Мономах присвятив об"єднанню Руської землі і захисту її від постійних набігів половців (Додаток 4). Під цією назвою, а також під ім"ям Команов (у візантійців), кунів (в угорців), кипчаків (у грузинів) цей кочовий народ, що мешкав в південноросійських степах, зустрічається в давньоруських літописах, у польських, чеських, угорських, німецьких, візантійських, грузинських, вірменських, арабських та перських письмових джерелах.

Воювати з ними Володимир Мономах почав, коли отримав в питомий правління Порубіжне Переяславльское князівство, що стояла на краю Дикого поля, або, як його тоді називали протягом цілого століття - Половецької степу.

Вітчизняна історія донесла до нас сумні цифри: з зими 1061 по 1210-й половці здійснили 46 тільки великих набігів на Русь, не рахуючи малих. Найбільше від них дісталося прикордонної Переяславльской землі. Дев"ятнадцять разів половецькі орди хвилею накочувалися на це князівство, яка прикриває, без малого, пів-Русі.

Для порівняння: на Пороссі (область на річці Рось) довелося 12 набігів. На Сіверську землю - 7. На Київське князівство і на Рязанщіну - по 4. На Чернігівщину, землі Білій Русі і інші області ворогові доводилося прориватися через Переяславльское князівство. Набіги ж степових хижаків малими силами в давньоруські літописи просто не записувалися. Сільце - не місто, село - не посад. Та й чи багато літописів Давньої Русі дійшла до наших днів.

Щоб зрозуміти справжню роль Володимира Мономаха в боротьбі з половцями на рубежі XI-XII століть, досить згадати про військові походи, зроблених їм в не вщухає війні з Диким полем. Небагато князі-лицарство у вітчизняній історії мають подібний послужний список:

- Похід 1078 року, коли юний князь ішов з міста-фортеці Смоленська на допомогу батькові князя Всеволода і по дорозі з жаркими боями пробивався через що вторглися на Руську землю половецькі полки;

- Битва в тому ж році на Нежатінской ниві з князями-недругами Борисом В"ячеславовичем та Олегом Святославовичем, у військах яких знаходилися і численні наймані половецькі загони;

- Битви на берегах річки Десни і за Новгород-Сіверським («за Новим Містом»), в результаті яких в полон потрапили половецькі хани Асадук і Саук, розгромлена кіннота хана Белкатчіна і відбито великий полон, захоплений степовиками в розорених землях під містом Стародубом;

- Похід проти половецьких кочовищ - веж за порубіжних річку Хорол в 1083 році;

- Перехід через річку Супой, під час якого по дорозі до Прилукам відбулася кровопролитна битва з половцями. Наступного дня князь Володимир Мономах на чолі переяславльской дружини пішов до Білої Вежі, де завдав супротивникові велике поразку.

 Можливо, мова в давньоруських літописах тут йде про два різні походи в прикордонні: на Супой і до Прилук;

- Похід проти половців, прорвалися через захищене заставами порубіжжя на місто Святославля;

- Похід на прикордонне місто Торчеськ, піддали раптовому нападу орди степовиків і опинився в облозі

- Похід на місто Юр"єв, за яким з Дикого поля був нанесений сильний удар половецької кіннотою;

- Запеклий і кровопролитне бій з половецькими ханами-союзниками у Халепа;

- Бій з половецької ордою поблизу Варина, де князівські дружинники захопили половецькі вежі;

- Жорстокий бій зі степовою кіннотою у 1093 році на прикордонній річці Стугні, в результаті якого було попереджено велике вороже вторгнення на російські землі;

- Велика битва в 1094 році у Чернігова з князем Олегом Святославовичем, який прийшов на Чернігівщину з «половечьскою землею». Згодом цей князь не раз наводив на Русь степові орди (не випадково в «Слові о полку Ігоревім» він названий Олег Гориславич);

- Відступ з поріділої в боях дружиною із Чернігова в рідне місто-фортеця Переяславль «крізь полки половечьскіе», які намагалися оточити князя Володимира Мономаха та його воїнів;

- Побиття під стінами Переяславля особистих дружин половецьких ханів Ітларя і Кітана в 1095 році;

- Похід за Римів (прикордонне містечко в Посулля, спалений під час нападу військом хана Боняка) в тому ж році;

- Похід на половецькі вежі, що кочували в небезпечній близькості від російського прикордоння за річкою Голтвою;

- Спільний похід з князем Святополком Ізяславичем на хана Боняка за річку Рось на Бог (до річки Буг або до Богуславлю, стоїть і нині на річці Рось);

- Похід проти кочівників-торків і половецьких веж за прикордонну річку Сулу;

- Наполеглива гонитва з князем Святополком Київським за ханом Боняком (очевидно, в 1096 році, коли половецьке військо прорвалося через прикордонні і напало на стольний град Київ);

- Інша гонитва за військом хана Боняка, що здійснив раптовий напад на прикордонні російські землі, за ту ж річку Рось в степове прикордоння, але цього разу князівські кінні дружини зайшли глибше в Дике поле;

- Похід на вежі хана Боняка, одного з найбільш «підступні» степових правителів, з Переяславля за річку Сулу;

- Перший великий похід з прикордоння на вежі хана урубу (Урусобу) до річки Молочної у 1103 році, що стало для степовиків повною несподіванкою;

- Ще один похід на половецьке військо хана Боняка до прикордонного міста-фортеці Лубни;

- Великий похід проти половців у 1110 році до Воїня - російському містечку на Дніпрі - у союзі з князями Святополком і Давида Святославича;

- Великий степовий похід 1111 з київським князем Святополком та іншими російськими князями-союзниками до половецьких містах Шарукань і Сугрову. Тоді російська рать за 22 дня пройшла шлях в 500 кілометрів і опинилася в донських степах, самому центрі половецьких кочовищ;

Великий похід 1113 до Ромні і в Посульську кордоні з Олегом Чернігівським та іншими союзними князями проти могутніх степових ханів Боняка і Аепи.

За підрахунками історика С. М. Соловйова, ще за князювання свого батька Володимир Мономах отримав над половцями 12 перемог у битвах. Майже всі - на степовому прикордонні Руської землі.

Володимир Мономах прагнув до єднання Стародавньої Русі, а це могло статися тільки з припиненням князівських міжусобиць, що виснажують військові сили росіян. Це вдавалося йому далеко не завжди, а якщо виходило, то на нетривалий час. Часом йому доводилося збройною рукою, в союзі з іншими князями, карати неслухів. Але все це робилося не з метою розширення власних володінь, а для зміцнення російських князівств перед спільною небезпекою в особі Дикого поля.

У період правління в стольному граді Києві Володимира Мономаха вдалося об"єднати навколо себе велику частину Руської землі. На княжому з"їзді в місті Любечі, що відбувся восени 1097 (з літопису - «на рік 6605»), Мономах переконав найбільших російських князів об"єднати дружини для боротьби з половецької небезпекою і «влаштувати світ» на землі Вітчизни, припинивши міжусобиці. Він став організатором і натхненником цілої низки спільних походів руських князів проти половців. Найбільшими з них були походи 1103, 1107, 1111 років.

У постійній боротьбі з Диким полем великий силач Руської землі показав себе видатним тактиком і стратегом. Він опанував характер набігів половців на Русь і прийшов до висновку, що ці набіги потрібно попереджати. Кочівники зазвичай нападали на російські князівства на самому початку літа. Володимир Мономах ж запропонував робити походи в степ ранньою весною, коли після зимової нестатку кормів половецькі коні ще не набрали сили. Він же запропонував громити половців не в прикордоння, а на території їх родових кочовищ.

Перший великий дальній похід російської раті відбувся в 1103 році після Долобського ради князів. Володимир Мономах виступив в похід разом з князем Святополком Київським. Їх військо складалося з кінноти, яка йшла берегом Дніпра, і піших воїв, пливли на човнах. У районі острова Хортиця піші ратники висадилися на берег і разом з кіннотниками рушили в степ. Російське військо за чотири дні пройшло приблизно 100 кілометрів. Попереду рухався великий загін - «сторожа», який виконував функції сторожового охорони і розвідки.

Коли про рух російських полків стало відомо в половецьких вежах, хани зібралися на «з"їзд», щоб обговорити таке небувале справа - противник зайшов в глиб Дикого поля. Хани вирішили розбити російську рать і потім негайно здійснити великий набіг на Русь.

Перше велику битву з кочівниками відбулося в урочищі Сутень. Російська «сторожа» оточила тут і знищила великий половецький загін на чолі з ханом Алтунопой. Так половців вперше розбили на їх власній землі.

Битва ж з головними силами степового народу відбулася вранці 4 квітня на річці Молочній. Літописець так описує її пролог: «І рушили полки половецькі, як ліс, кінця їм не було видно, і Русь пішла їм назустріч».

Битва, як і очікувалося, почалося лютими атаками незліченну половецької кінноти, але російські ряди не здригнулися. Піша рать, яка становила «чоло» (розташована в центрі), не дозволила половецької кінноті розірвати себе і притягнула до себе головні сили ворога. Княжі кінні дружини, що стояли на флангах («крилах») почали розгром війська ханів. Після спекотної січі половці почали тікати, російська кіннота переслідувала противника, коні якого після зимівлі втратили колишню жвавість. У тій битві загинуло 20 половецьких ханів.

Від такого удару половецькі орди не відразу прийшли до тями. У травні 1107 степовики на чолі з ханами Боняком і Шарукань зробили набіг на околиці порубіжного міста-фортеці Переяславля. У серпні вони повторили набіг і дійшли до річки Сули поблизу Лубен. Володимир Мономах знову підняв руських князів на спільний похід і раптово обрушився на похідний стан кочівників. Половці не встигли навіть вишикуватися для битви. Захопивши великий полон, російські дружини «з перемогою великою» повернулися додому.

Щоб убезпечити Русь від руйнівних набігів половців, Володимир Мономах використав не тільки військову силу, а й вдавався до дипломатичних прийомів. Він одружив двох із своїх синів - Юрія, майбутнього Долгорукого, та Андрія - з дочками знатних половецьких ханів. Так робили і інші удільні князі. Однак і це не втримало степові орди від набігів на північних сусідів.

Тоді Володимир Мономах задумав зробити наддалеких похід у Половецькую степ, вийти до Дону і там розгромити ті половецькі вежі (кочовища), які до цих пір уникали удару російських дружин. Цей похід відбувся в 1111 році, в кінці лютого, коли степ знаходилася ще під снігом. Прогулянки російські ратники виступили в далеку дорогу на санях. На санях ж везли важку зброю і корм для коней.

Маршрут об"єднаного війська кількох руських князів пролягав осторонь від найближчих до кордонів Русі кочовищ, що забезпечило скритність походу. Наприкінці березня російське військо вийшло на береги річки Сіверський Донець і взяло половецькі містечка Шарукань і Сугров, звільнивши тут багато бранців.

Поява багатотисячної російської раті в самому центрі Дикого поля змусило половецьких ханів з"єднатися в одну величезну кінне військо. Сталося два великих битви. Друге з них, що відбулося 27 березня на берегах Дніпра, відрізнялося незвичайної запеклістю. Володимир Мономах збудував російські полки в звичний бойовий порядок: піші воїни стали в центрі, а князівські кінні дружини - на флангах (крилах). Вони складали одну бойову лінію. Але цього разу давньоруський полководець поставив і другу лінію - її склали полки самого Володимира Мономаха та чернігівського князя Давида Святославича.

Половецька кіннота всією масою обрушилася на першу лінію руських воїв. Однак тіснота на полі битви не дозволяла їм вести прицільну стрільбу з лука, і степовики так і не змогли прорвати лад противника. Даремно хани раз по раз посилали своїх воїнів в атаку. Коли Володимир Мономах переконався, що наступальний запал половців вичерпався, він ввів у бій другу лінію. Такої великої поразки від росіян, що сталося на березі Дону, половці ще не знали.

Після розгрому у 1111 половецькі вежі, щоб уникнути повного знищення, відкочувала за Дунай, а до 40 тисяч половецьких воїнів вмести з сім"ями та добутку пішли в Грузію, яка найняла на військову службу до царя Давида IV Будівельникові. Там з них був сформований 5-тисячний загін царської гвардії. Коли російська рать після перемоги на Дону знову прийшла в донські степи, то половецьких веж вона там не виявила.

В останні роки правління і життя Володимира Мономаха кочові орди з Дикого поля більше не турбували руські землі. Безпечними стали життя в прикордонні і торгові шляхи по Дніпру. Чорта землеробства просунулася на південь.

Великий воїн відомий ще й тим, що за роки свого князювання створив цілу систему фортець на степових кордонах Русі, гарнізони яких пильно «вартували» Дике поле.

Він домігся того, що російське військо билося і йшло у похід під єдиним командуванням. Володимир Мономах вибрав правильну тактику боротьби з кочовими ордами, прагнучи насамперед знищити живу силу ворога, а не просто вигнати його з порубіжжя. Він часто збирав у походи народні ополчення. Ставши великим князем київським, він значно збільшив чисельність легкої кінноти, воїни якої у володінні луком і шаблею ні в чому не поступалися степовикам.

ТВОРИ

Крім того, що Володимир Мономах був найбільшим військово-політичним діячем Київської Русі, він був і глибоким релігійно-філософським мислителем. Хороша освіта дозволяло йому чудово орієнтуватися в літературі. Про це свідчить його знамените «Повчання» - наказ, заповіт, яке Володимир Мономах призначав для своїх нащадків.

«Повчання» - це перший в нашій історії справжня, дуже детальна автобіографія, крім іншого що представляє собою видатний пам"ятник давньоруської літератури, політичної та релігійно-філософської думки.

Текст «Повчання» показує, наскільки глибоко до початку XII століття християнське світогляд проникло в душі і серця мирських людей. Адже, по суті справи, «Повчання» Володимира Мономаха - це перше російське християнське твір, написаний світською людиною, а не ченцем або священнослужителем.

Володимир Мономах проповідує необхідність зберігати поділ Руської землі між князями, але одночасно бути об"єднаними взаємними договірними зобов"язаннями для спільних походів на степ. Найпростіший приклад такого об"єднання Володимир Мономах у своєму "Повчанні» бачить в птахах. Птахи навесні прилітають з раю, і кожна знаходить своє, належне їй місце: і «худі» птахи, і сильні. Жодна не намагається зігнати іншу і зайняти найкраще місце, але кожна задовольняється за свій уділ. Потім Володимир Мономах проповідує помірність у всьому: у відношенні до підлеглих, залежним, слабейшим. Взаємна поступливість, працьовитість, невтомні спільні походи, обережність, «послух» та «підкорення» старшим, повага прав молодших, - ось, що є ідеалом людей княжого положення і що повинно бути основою політичної єдності Русі.

Всі основні ідеї «Повчання» Володимира Мономаха - глибоко християнські. І головний наказ, який він звертає до своїх потмкам, полягає в тому, щоб вони всією душею прийняли і виконували правила християнського благочестя, зберігали у своїх серцях правдиву віру. І тоді у них збережеться надія на позбавлення від гріхів, здобуття вічного спасіння і вічне життя в Царство Небесному, яка окрилює душу всякого християнина і становить головну мету земного буття.

У «Повчання» Володимира Мономаха перед нами розгортається справжня, яскрава і образна картина християнського благочестя. І це теж не випадково. Адже одна з цілей «Повчання» - показати ідеальний образ християнського володаря. Покаяння, милосердя, молитва, піклування про слабких, справедливість, надія на Бога оголошуються Володимиром Мономахом теми «малими справами», які доступні всім, і які повинні служити основними принципами управління державою: «Да то вы, дети мои, не тяжька заповедь Божья, оже тееми делы 3-ми избыти грееховъ своихъ и Царствия не лишитися». Серед цих принципів - і обов"язковий союз з Церквою, шанобливе ставлення до священнослужителів. Але при цьому, Володимир Мономах постійно наголошує на головній для нього в цьому випадку ідеї, - ініціатива істинного християнського благочестя повинна виходити від правителя.

ВИСНОВОК

Під час великого князювання Володимира Мономаха в Києві та інших містах було побудовано багато великих і красивих храмів, переведено на слов"янську мову чимало візантійських (грецьких) книг. Літописи приписують йому важливі доповнення до «Руській Правді» - зводу давньоруських законів, що діяли протягом багатьох століть. При ньому Давньоруська держава досягла вершини своєї могутності і розквіту.

Останні роки свого життя Володимир Мономах присвятив державного устрою Київської Русі, яку поділив між синами-спадкоємцями. Він наказав їм бути слухняними старшому з них, який правив у стольному граді Києві. Великий силач Русі мріяв бачити своїх синів сильними питомими правителями, підлеглими у всіх великих справах великому київському князю. Його верховенство повинна була не лише символізувати єдність руських земель, а й оберігати її від князівських міжусобиць і кочових народів Дикого поля.

Володимир Мономах прагнув полегшити становище простих російських людей, боровся з єврейським лихварством, доповнив і переглянув «Руську Правду». Навесні 1113 в Києві вибухнуло народне повстання, під час якого були розгромлені будинки євреїв-лихварів. Після цього повстання князь Володимир заборонив високий позичковий відсоток. Більш того, він звелів вислати всіх «жидів». У законі, встановленому ним, заявлялося: «Нині з усієї Руської землі усіх жидів вислати і надалі їх не впущать; а якщо таємно увійдуть - вільно їх грабувати і вбивати».

Прокняжив в столиці тринадцять років, Володимир Мономах помер 19 травня 1125 і був похований в Київській Софії поруч з труною батька. Володимир Мономах залишив п"ять синів і дружину третього шлюбу. І сучасники, і нащадки досить прославляли його ім"я, бо це був князь багато попрацювати за Руську землю.

Використана література

1. В.Г.Валькова и др. Правители России. Серия Энциклопедии. М. «Рольф». 1999г.

2. В.Каргалов, А.Сахаров. Полководцы древней Руси. ЖЗЛ. М. «Молодая гвардия». 1986г.

3. Я.П.Нерсесов. Владимир Мономах или половецкие тучи над Русью. М. «Белый город». 2003г.

4. Б.А.Рыбаков. Русские летописцы и автор «Слова о полку Игореве». М. 1972г.

5. К.В.Рыжов. Все монархи мира. Россия (600 кратких жизнеописаний). М. «Вече». 2001г.

6. А.Н.Сахаров. Владимир Мономах. - М.: АСТ, 2003.

7. А.П.Шикман. Деятели отечественной истории. Биографический словарь-справочник. В 2 кн. М. «Аст-Лтд». 1997 г.