Латентна злочинність. Проблеми вивчення латентної злочинності

К И Ї В С Ь К И Й     Н А Ц І О Н А Л Ь Н И Й     У Н І В Е Р С И Т Е Т

І М Е Н І     Т А Р А С А     Ш Е В Ч Е Н К А

Юридичний факультет

кафедра кримінального права

та кримінології

Реферат

з курсу «Кримінологія»

на тему:

„Латентна злочинність. Проблеми вивчення латентної злочинності.”

студента 4 курсу, 16 групи

денної форми навчання

Кобріна Артема Євгеновича

Київ-2012

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Поняття латентної злочинності..................................................................4

2. Види латентної злочинності.....................................................................
..5

2. Проблематика пізнання латентних явищ у злочинності.........................8

Висновки…………………………………………………………………………11

Список використаних джерел……………………………………………………....12

Вступ

В багатьох наукових та навчальних джерелах з курсу "Кримінологія" автори зазначають, що кримінологія - невигідна для держави наука. В чому ж причина такої тези?

Злочинність як основний об"єкт кримінології є поняттям з подвійною природою, рівень якої визначити точно неможливо. З одного боку її рівень залежить від статистичних даних, які публікуються як засобами масової інформації на підставі власних опитувань, анкетувань, так і органами державної влади на підставі, наприклад, кількості зареєстрованих злочинів, але з іншого боку, така статистика не відповідає дійсності, оскільки встановити точну кількість злочинів неможливо, що зумовлено різними причинами: деякі злочини не реєструються, деякі - не розкриваються тощо. Звісно, що ідеальною для держави є ситуація, коли кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, але об"єктивно це неможливо з різних об"єктивних та суб"єктивних причин.

Тому, відповідаючи на запитання вище, можна дійти до відповіді, що кримінологія досліджує злочинність, в тому числі латентну, розкриття якої не є вигідним для держави, точніше для суб"єктів політичних відносин. Тому в цій роботі буде здійснена спроба дослідити таке явище як "латентна злочинність", її поняття, види і проблема подолання.

Латентну злочинність розглядало багато авторів. В більшості підручників та навчальних посібників ця тема розглядається в контексті теми "Злочинність" (Наприклад, А. П. Закалюк, Я. Гилинський, В. В. Василевич тощо). Крім того, цій темі присвячена низка наукової літератури (Зокрема, праця А. О. Конєва "Основные криминологические характеристики латентной преступности" (1980), праця В. Ф. Оболонцева "Латентна злочинність: проблеми теорії та практики попередження" (2005) тощо).

Поняття латентної злочинності.

В доктрині кримінологічної науки різні автори наводять різні думки з приводу визначення поняття "латентність злочинів".

Ще на початку 80-х років минулого століття А. О. Конєв визначив латентну злочинність як специфічне соціальне явище, що являє собою сукупність кримінально караних діянь, щодо яких могли (або не могли) виникнути оперативно-розшукові заходи [8, с. 3].

А. П. Закалюк визначає латентну злочинність як частку "злочинності, що становить сукупність злочинів різних видів, які вчинені, але з різних причин не стали предметом передбаченого законом реагування у вигляді порушення кримінально-процесуального провадження та притягнення винних у їхньому вчиненні до відповідальності" [4, с. 177].

Я. Гилинский визначає латентну злочинність як незареєстровану частину злочинності [2, с. 46].

В. В. Лунеєв зазначає, що "латентна злочинність являє собою реальну, але приховану, або незареєстровану, частина фактично скоєних злочинів" [6, с. 96].

В. В. Василевич визначає латентну злочинність як злочинність, "що не знайшла відображення в офіційних статистичних звітах" [7, с. 27].

Р. Асеєв визначає латентність злочинів як частину злочинності, яка залишається не зареєстрованою правоохоронними органами та з різних причин не знаходить свого відображення в статистиці скоєних злочинів [1, 41].

Таким чином, складно дати однозначне визначення поняттю "латентна злочинність", але з аналізу думок можна побачити спільну ознаку цих визначень - це те, що такі злочини не вносяться в офіційну статистику. Тому погоджуємося з думкою про те, що латентна злочинність - це злочинність, що не знайшла відображення в офіційній статистиці.

Види латентної злочинності.

В більшості наукових джерел латентну злочинність поділяють на природну, штучну та межову [2, 47; 3, 227; 4, с. 178; 7, с. 27; 10, 9-11]. Більшість авторів не називає критеріїв такого поділу. Натомість інші дають назву такому критерію. Наприклад, В. В. Василевич, визначає таке розмежування видів "за механізмом реєстрації" [7, с. 27].

Природня латентність злочинів визначається ситуація, коли сукупність вчинених злочинів, про які не відомо правоохоронним органам, що здійснюють їхню реєстрацію.

Штучна латентність злочинів визначається сукупність злочинів, про вчинення яких стало відомо правоохоронним органам, але вони з різних причин не беруть їх на облік.

Межовою латентністю називають сукупність тих злочинів, вчинення яких не відомо потерпілому, або факт їхнього вчинення не сприймається чи не усвідомлюється потерпілим як злочин.

Натомість не всі автори погоджуються з таким поділом. Наприклад,       А. П. Закалюк зазначає, що така класифікація "не охоплює всі можливі причини та механізми латентизації злочинів. Крім того, деякі із запропонованих груп, зокрема межова латентність, не мають чітких критеріїв виділення" [4, с. 178-179]. Автор, посилаючись на Програму вивчення причин латентності злочинів та розробки засобів забезпечення боротьби з латентною злочинністю, затвердженою прем"єр-міністром України 01.12.1998 р., пропонує виділяти 6 груп латентних злочинів:

1. Злочинні прояви, які з низки причин (вчинення з необережності, правова некомпетентність тощо) помилково не сприймаються як передбачені Кримінальним кодексом України кримінально карані діяння.

2. Злочини, про які потерпілі з різних мотивів не повідомляють компетентним органам.

3. Злочини, в яких немає персоніфікованого потерпілого суб"єкта, заінтересованого повідомляти про їхнє вчинення (посягання на державні, загальносуспільні об"єкти та відносини).

4. Злочини, факт вчинення яких відомий обмеженому колу осіб або лише винуватцям, проте через вжиття ними спеціальних заходів щодо нерозповсюдження відомостей про згадані прояви, а також через незаінтересованість у цьому потерпілих, повідомлення про злочини не надходять до правоохоронних органів (Як правило, пов"язані з тіньовою економікою, податковими злочинами, незаконним обігом наркотиків, корумпованими злочинами).

5. Злочини, інформація про які відома правоохоронним органам, але вони (помилково або свідомо) не оцінені ними у встановленому кримінально-процесуальному порядку як кримінальні карані діяння та залишені поза обліком.

6. Злочини, стосовно яких прийнято необґрунтоване процесуальне рішення щодо відсутності події або складу злочину [4, 179-180].

Крім того, різні автори наводять інші класифікації.

В. В. Василевич поділяє латентну злочинність на два види: сховану і приховувану злочинність. Перша не виявлена правоохоронними органами через специфіку злочинів і ставлення до них потерпілих або з інших причин. Друга не знаходить відображення в статистичних звітах у результаті неправомірних дій правоохоронних органів [7, 27].

О. А. Конєв поділяє латентні злочини на 5 груп:

1) злочини, про вчинення яких не знає ніхто або хтось може здогадуватися.

2)  злочини, про вчинення яких відомо тільки злочинцю;

3)  злочини, про які знають тільки злочинець і потерпілий;

4) про які відомо злочинцю, потерпілому та  певне коло громадян;

5) злочини, про вчинення яких знають злочинець, потерпілий, громадяни і певною мірою-співробітники компетентного правоохоронного органу [8, 22-27]. Крім того, автор виділяє об"єктивно-латентні та суб"єктивно-латентні злочини [8, 25-26].

Інший поділ представляє В. В. Лунеєв, який поділяє латентні злочини на три групи:

1) незаявлені злочини - ті, які були вчинені, але потерпілі, свідки, посадові особи та інші громадяни, щодо яких вони вчинені, очевидцями яких вони були або про які вони обізнані, не повідомили про це в правоохоронні органи;

2) невраховані злочини - ті, про які правоохоронні органи були поінформовані (мали приводи і підстави до реєстрації злочину і порушення кримінальної справи), але вони їх не зареєстрували і не розслідували;

3) невстановлені злочини - ті, які були заявлені, зареєстровані, розслідувані, але в силу халатності оперативних і слідчих працівників, їх слабкою професійної підготовки, помилкової кримінально-правової кваліфікації та інших причин у фактично скоєному не було встановлено події або складу злочину [6, 97].

Думається, що латентну злочинність можна ще поділяти за рівнем латентності у відношенні до офіційної злочинності. Наприклад, В. І. Поклад в своїй праці зазначає, що рівень латентності буває високий (понад 65%), середній (30-60%) і низький (менше 30%) [10, 12-13].

Таким чином, в більшості наукових джерел латентну злочинність поділяють на природну, штучну та межову. Інші науковці критикують цей підхід. Науковці поділяють латентні злочини на незаявлені злочини, невраховані злочини, невстановлені злочини, а також поділяють за обізнаністю суб"єктів на злочини, про вчинення яких не знає ніхто або хтось може здогадуватися, злочини, про вчинення яких відомо тільки злочинцю; злочини, про які знають тільки злочинець і потерпілий; про які відомо злочинцю, потерпілому та  певне коло громадян; злочини, про вчинення яких знають злочинець, потерпілий, громадяни і певною мірою - співробітники компетентного правоохоронного органу.

Проблематика пізнання латентних явищ у злочинності.

Проблематика пізнання латентних злочинів полягає в тому, що ці злочини є приховані ("латентні"), а тому точний масштаб цього явища дослідити неможливо.

Наприклад, В. І. Поклад зазначає, що за результатами досліджень, проведених науковцями Геттінгенського університету (Німеччина, 1974 рік), співвідношення між зареєстрованою злочинністю та латентною становило:

- крадіжки, вчинені за обтяжуючих умов - 1:2;

- крадіжки без обтяжуючих умов - 1:15;

- умисне заподіяння тілесних ушкоджень - 1:8;

- пограбування - 1:6 [10, 18].

Виходячи зі статистики вище, можна сказати, що дослідити справжню цифру злочинності неможливо, тому не дивно, що в науковій літературі різні автори дають певну методику розкриття латентності.

В. В. Лунаєв зазначає, що латентну злочинність можна розкривати шляхом застосування різних соціологічних, статистичних та аналітичних методик (порівняльний аналіз взаємопов"язаних показників кримінальної статистики; зіставлення відомостей кримінальної обліку з даними адміністративних і дисциплінарних порушень, з даними медичних установ про надання допомоги по поводу тілесних ушкоджень, зі статистикою скарг, заяв, листів громадян в правоохоронні та інші державні органи; опитування громадян, засуджених і ув"язнених; експертні оцінки фахівців тощо) [6, с. 97].

Я. Гилинський пропонує використовувати віктимологічні запити, "самозвіти" (рос. - "самоотчеты", англ. - Self-Report Survey), метод експертних оцінок і метод опрацювання економічних, бухгалтерських та технологічних досліджень [2, с. 42-43, 49].

Іншу методику виявлення та визначення рівня латентності злочинності запропонував у своїй праці В. Ф. Оболенцев (наприклад, метод аналогії, метод структурного аналізу тощо). За допомогою цих методів ним було встановлено, що в Україні у 1999 p., коли за офіційною статистикою злочинність скоротилася на 3 %, латентними залишилися понад 168 тис. злочинів, що становило 30 % від кількості зареєстрованих [9, 54-57].

Одну з методик запропонував В. І. Поклад, який запропонував поділяти методи, за допомогою яких можна виявити латентну злочинність, на загальні та спеціальні [10, 22-35].

До загальних методів він відносить вивчення громадської думки про стан злочинності; віктимологічні опитування; експертна оцінка при опитуванні фахівців (в контексті цього методу автор виділяє індивідуальне (стандартизоване і нестандартизоване експертне опитування, метод "індивідуального блокнота", метод парних переваг),  та групове опитування (метод Дельфі, метод номінальних груп, мозковий штурм, метод "6-3-5", критична атака, експертне фокусування, метод комісій, метод інтеграції рішень, ділова гра, метод "суду", "консиліум", "колективний блокнот")); вивчення документів правоохоронних органів, контрольно-ревізійних органів, медичних установ тощо.

Спеціальними методами вивчення латентної злочинності пропонуються наступні: аналіз динамічних рядів злочинів; дослідження періоду від їх вчинення до розкриття та застосування санкції, екстраполяцію тощо.

Крім того, різні науковці рекомендують застосовувати саме конкретні методи для розкриття конкретних латентних злочинів.

А. О. Конєв пропонує для розкриття економічних злочинів наступні методи: економічний аналіз техніко-економічних показників (ТЕП) роботи підприємства за певний період; диференційований аналіз типових способів вчинення злочинів; оперативні, технічні та хімічні засоби їх виявлення; використання сил громадськості; логічне моделювання [8, 44].

С.Ю. Ільченко, Б.М. Ємєць, розглядаючи методи розкриття латентності злочину передбаченого ст. 305 Кримінального кодексу України (контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів), рекомендує використовувати наступні: спостереження, опитування (бесіда, інтерв"ю, анкетування), соціометрична методика та техніка, аналіз документів, аналіз експертних оцінок, контентний аналіз матеріалів преси, співставлення даних різних видів статистики, огляд віктимізації населення, кримінологічний експеримент) [5, 20-26].

Р. Асеєв для розкриття латентних хабарницьких злочинів пропонує застосовувати три методи: опитування, порівняння, експертних оцінок [1, 42-43].

Щодо рекомендацій подолання латентності злочинів, то однією з цікавих є позиція О. М. Гуміна, який розглядаючи насильницькі латентні злочини, пропонує ряд заходів:

виховання громадян в дусі високої правосвідомості та законослухняності;

широке проведення правової пропаганди серед, населення з метою підвищення його правосвідомості і правової культури;

вдосконалення законодавства;

вдосконалення статистичного обліку та звітності підрозділів. ОВС та медичних установ;

забезпечення гарантій захисту свідків і потерпілих;

усунення необ’єктивності, неповноти статистичних показників про фактичну злочинність, підвищення вимогливості до додержання порядку, ведення статистичного обліку, шляхом посилення контролю над ним;

підняття рівня професіоналізації працівників правоохоронних органів, зміцнення їх матеріальної бази;

систематичне проведення аналітичної роботи з визначення кількісно-якісних характеристик злочинності, виявлення повної кримінологічної характеристики особи злочинців;

розширення можливостей контролю за діяльністю правоохоронних та інших органів з боку громадськості;

забезпечення незалежності ЗМІ [3, 230].

Висновки

1. Існує плюралізм думок з приводу визначення поняття "латентність злочинів", але з аналізу думок можна побачити спільну ознаку цих визначень - це те, що такі злочини не вносяться в офіційну статистику. Тому погоджуємося з думкою про те, що латентна злочинність - це злочинність, що не знайшла відображення в офіційній статистиці.

2. Більшість науковців визнають поділ латентної злочинності на природну, штучну та межову. Крім того, латентність злочинів можна поділити за її рівнем - висока, середня, низька: за результатом дій суб"єктів латентних відносин - незаявлені злочини, невраховані злочини, невстановлені злочини. Деякі науковці критикують поділ на природну, штучну та межову латентність злочинів і пропонують власні види та групи латентних злочинів.

3. Наявність латентної злочинності свідчить про те, що стан державної статистики про зареєстровану злочинності не можна визнати задовільним. Народ, суспільство, держава, неповно знаючи дійсну кримінологічну обстановку в країні, не можуть прийняти нормальних заходів з контролю над злочинністю. Саме в аспекті цього кримінологічна наука виробила методику подолання латентності злочинів як злочинів взагалі, так і в окремих видах. Натомість через сукупність об"єктивних та суб"єктивних причин ці методики не завжди діють. Залишається актуальною проблемою те, що не існує точного методу визначення латентності, а тому вона буде залишатися постійно. Тому саме створення системи рекомендацій щодо боротьби з таким явищем, викладення курсів "Кримінологія" та "Правознавство, активне напрацювання правоохоронними органами навичок щодо боротьби із прихованою злочинністю та інших активних дій може зменшити рівень латентності злочинів.

Список використаних джерел

1. Асеев Р. Проблемы выявления латентного взяточничества // Закон и жизнь: Международный научно-практический правовой журнал / Министерство юстиции Республики Молдова. – Кишинёв, 2007. – № 6. – С. 41 - 44.

2. Гилинский Я. Криминология. Курс лекций - СПб.: Питер, 2002. - 384 с.

3. Гумін О. М. Проблема латентності насильницької злочинності: шляхи вирішення // Університетські наукові записки Хмельницького університету управління та права : часопис / Хмельницький університет управління та права. – Хмельницький, 2009. – Вип. 2 (30). – С. 226 - 231.

4. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: У 3 кн. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. Кн. 1: Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. - 424 с.

5. Ільченко С. Ю. Кримінологічне дослідження стану латентності контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів / С. Ю. Ільченко, Б. М. Ємєць // Кримінальне право України / ТОВ "Український інститут нормативної інформації". – Київ, 2006. – № 7. – С.19 - 27.

6. Криминология: учебник / под ред. В. Н. Кудрявцева и В. Е. Эминова. — 4-е изд., перераб. и доп. — М. : Норма, 2009. - 800 с.

7. Кримінологія: Навчальний посібник / О. М. Джужа, В. В. Василевич, О. Г. Колб та ін.; За заг. ред. докт. юрид. наук, проф. О. М. Джужи. - К.: Атіка, 2010. - 312 с.

8. Конев А. А. Основные криминологические характеристики латентной преступности / А. А. Конев. – Омск, 1980. - 47 с.

9. Оболенцев, В. Ф. Латентна злочинність: проблеми теорії та практики попередження/ В. Ф. Оболенцев. - Х.: Вид. СПД ФО Вапнярчук Н. М., 2005. - 128с.

10. Поклад В. І. Методологія та методика вивчення латентної злочинності: Навчальний посібник / МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ. - Луганськ: РВВ АДУВС, 2007. - 48 с.