Педагогічний коледж

Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича

Предметно-циклова комісія викладачів педагогіки та психології

шкільного відділення

КУРСОВА РОБОТА

з педагогічних основ роботи з дитячими та юнацькими організаціями

на тему: ФОРМУВАННЯ ПАТРІОТИЧНИХ ПОЧУТТІВ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ В ПОЗАУРОЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

                                Студентки IV курсу 42 групи

                                             галузі знань 0101 Педагогічна освіта

                                                         спеціальності 5.01010201 Початкова освіта

                               Гриник Христини Василівни

                                                Керівник викладач педагогічних основ

                                      роботи з дитячими та юнацькими

      організаціями       

     Осинчук В.Д.

                Оцінка __________

 м.Чернівці - 2016 рік

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. ВИХОВАННЯ  ПАТРІОТИЗМУ У МОЛОДШИХ  ШКОЛЯРІВ  ЯК ОДНЕ  ІЗ ГОЛОВНИХ ЗАВДАНЬ ШКОЛИ ………….………………………......7

1.1 Роль сімʼї в формуванні патріотичних почуттів молодших школярів………7

1.2 Патріотична спрямованість шкільного матеріалу ……. .……. .…………….11

1.3 Художня література в дитячому колі читання як одна з головних умов виховання патріотизму……………………………………………………….……14

РОЗДІЛ 2. РОЛЬ ПЕДАГОГА – ОРГАНІЗАТОРА У ФОРМУВАННІ ПАТРІОТИЧНИХ ПОЧУТТІВ  МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ…………………...16

2.1 Позашкільна та позакласна робота як форма здійснення патріотичного виховання……………… . …………………………………………………………16

2.2 Роль гуртків в формуванні особистості майбутніх патріотів…………….....22

2.3 Екскурсії та їх роль у формуванні патріотичних почуттів………………….25

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………… 29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………… 31

ДОДАТКИ………………………………………………………………………… 32

ВСТУП

         Сьогодні Українська держава та її громадяни стають безпосередніми учасниками процесів, які мають надзвичайно велике значення для подальшого визначення, першою чергою, своєї долі, долі своїх сусідів, подальшого світового порядку на планеті. В сучасних важких і болісних ситуаціях викликів та загроз і водночас великих перспектив розвитку, кардинальних змін у політиці, економіці, соціальній сфері пріоритетним завданням суспільного поступу, поряд з убезпеченням своєї суверенності й територіальної цілісності, пошуками шляхів для інтегрування в європейське співтовариство, є визначення нової стратегії виховання як багатокомпонентної та багатовекторної системи, яка великою мірою формує майбутній розвиток Української держави.

Серед виховних напрямів сьогодні найбільш актуальними виступають патріотичне, громадянське виховання як стрижневі, основоположні, що відповідають як нагальним вимогам і викликам сучасності, так і закладають підвалини для формування свідомості нинішніх і прийдешніх поколінь, які розглядатимуть державу як запоруку власного особистісного розвитку, що спирається на ідеї гуманізму, соціального добробуту, демократії, свободи, толерантності, виваженості, відповідальності, здорового способу життя, готовності до змін.

Інтеграційні процеси, що відбуваються в Україні, європоцентричність, пробудження громадянської і громадської ініціативи, виникнення різних громадських рухів, розповсюдження волонтерської діяльності, які накладаються на технологічну і комунікативну глобалізацію, міграційні зміни всередині суспільства, ідентифікаційні процеси в особистісному розвитку кожного українця, відбуваються на тлі сплеску інтересу і прояву патріотичних почуттів і нових ставлень до історії, культури, релігії, традицій і звичаїв українського народу.

Тому нині, як ніколи, потрібні нові підходи і нові шляхи до виховання патріотизму як почуття і як базової якості особистості. При цьому потрібно враховувати, що Україна має древню і величну культуру та історію, досвід державницького життя, які виступають потужним джерелом і міцним підґрунтям виховання дітей і молоді. Вони уже ввійшли до освітнього і загальновиховного простору, але нинішні суспільні процеси вимагають їх переосмислення, яке відкриває нові можливості для освітньої сфери.

В основу системи національно-патріотичного виховання покладено ідею розвитку української державності як консолідуючого чинника розвитку українського суспільства та української політичної нації. Важливу роль у просвітницькій діяльності посідає відновлення історичної пам"яті про тривалі державницькі традиції України.

Особливого значення набуває ознайомлення з історією героїчної боротьби українського народу за державну незалежність протягом свого історичного шляху, зокрема у ХХ-ХХІ століттях це ОУН, УПА, дисидентський рух, студентська Революція на граніті, Помаранчева революція, Революція Гідності та ін.

Протягом останніх десятиліть було розроблено низку концепцій:

– Концепція національної системи виховання (1996);

– Концепція національно-патріотичного виховання (2009);

– Концепція Загальнодержавної цільової програми патріотичного виховання громадян на 2013-2017 рр.;

– Концепція громадянської освіти та виховання в Україні (2012).

Проте жодна з них не була розгорнута і не втілилася в конкретні кроки з реалізації через зміну векторів розвитку держави і, відповідно, освітньої політики, через різні уявлення правлячих еліт на ідеологію і напрями розвитку освіти.

На сучасному етапі розвитку України, коли існує пряма загроза денаціоналізації, втрати державної незалежності та потрапляння у сферу впливу іншої держави, виникає нагальна необхідність переосмислення зробленого і здійснення системних заходів, спрямованих на посилення патріотичного виховання дітей та молоді – формування нового українця, що діє на основі національних та європейських цінностей:

– повага до національних символів (Герба, Прапора, Гімну України);

– участь у громадсько-політичному житті країни;

– повага до прав людини;

– верховенство права;

– толерантне ставлення до цінностей і переконань представників іншої культури, а також до регіональних та національно-мовних особливостей;

рівність всіх перед законом;

– готовність захищати суверенітет і територіальну цілісність України.

Відтак, враховуючи всі обставини, виникає гостра потреба у розробленні концепції, яка б визначала нову стратегію цілеспрямованого і ефективного процесу виховання суб’єкта громадянського суспільства, громадянина-патріота України.

Національно-патріотичне виховання дітей та молоді – це комплексна системна і цілеспрямована діяльність органів державної влади, громадських організацій, сім’ї, освітніх закладів, інших соціальних інститутів щодо формування у молодого покоління високої патріотичної свідомості, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про благо свого народу, готовності до виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності, незалежності України, сприяння становленню її як правової, демократичної, соціальної держави. Найважливішим пріоритетом національно-патріотичного виховання є формування ціннісного ставлення особистості до українського народу, Батьківщини, держави, нації.

Патріотичне виховання – складова національного виховання, головною метою якого є становлення самодостатнього громадянина-патріота України, гуманіста і демократа, готового до виконання громадянських і конституційних обов’язків, до успадкування духовних і культурних надбань українського народу, досягнення високої культури взаємин. Воно сприяє єднанню українського народу, зміцненню соціально-економічних, духовних, культурних основ розвитку українського суспільства і держави. ([1, с.1-3])

Тому обрана тема дослідження « Формування патріотичних почуттів у молодших школярів в позаурочній діяльності» є досить актуальною для нас – майбутніх педагогів.

 Об’єкт дослідження – процес патріотичного виховання молодших школярів.

Предмет дослідження – форми, методи, засоби патріотичного виховання молодших школярів. 

Мета дослідження – визначити ефективні методи і форми роботи для формування національної свідомості, самосвідомості та патріотизму у молодших школярів.
          Завдання – вивчити наукову літературу з окреслених питань; визначити актуальність питання про формування патріотичних почуттів у молодших школярів; виявити роль педагога – організатора, батьків,школи та позашкільних установ у формуванні патріотичних почуттів; визначити форми та засоби виховання які сприятимуть реалізації висвітлених питань.

РОЗДІЛ 1. ВИХОВАННЯ  ПАТРІОТИЗМУ У МОЛОДШИХ  ШКОЛЯРІВ  ЯК ОДНЕ  ІЗ ГОЛОВНИХ ЗАВДАНЬ ШКОЛИ

 

          1.1 Роль сімʼї в формування патріотичних почуттів молодших школярів

Виховання активної, діяльної любові до Віт­чизни, набуття досвіду патріотичної по­ведінки найлегше відбувається в процесі поступового залучення людини до справ і турбот Батьківщини. І тут батьки використовують далеко не всі педагогічні можливос­ті. Не так важко виховати людину, яка спро­можна відверто захоплюватися навколишніми пейзажами, соковитістю рідної мови, розмахом народної душі, сучасними досягнен­нями нашої науки, техніки, спорту, тому що це й насправді варте захоплення. Милуван­ня рідним – природне. Але Батьківщині по­трібні не зворушливі споглядальники, а господарі, будівники, захисники. Якщо ти справжній патріот, то твоя «хата» ніколи не буде «з краю», ти не зможеш бути стороннім спостерігачем на своїй землі. Господарське ставлення до дійсності - перша ознака істинно громадянського ха­рактеру.

Коли вдумливо поставитися до патріо­тичного виховання, то батьки багато що встигнуть ще до школи. Задовольняючи дитячу допитливість, вони розкажуть ма­люкові про рідну місцевість, про її мину­ле, про людей, які вклали часточку себе в її розвиток. Справжнього патріота треба виховувати. Позиція батьків у житті, їхня власна гро­мадянська активність — перша умова та­кого виховання. ([2])

Провідна роль у формуванні особистості належить сім’ї, яка відповідає за соціальне відтворення населення, за його національний, моральний, духовний розвиток, за створення певного способу життя. Великий внесок у розробку проблем родинного виховання зробив видатний український учений М.Стельмахович.  У своїх працях він постійно звертався до ідей народної педагогіки, її заповідей та ідеалів. «Національне родинне виховання, –підкреслював учений, – базоване на українознавстві, сприяє піднесенню національної самосвідомості учня, формуванню сукупності уявлень про власну націю, її самобутність, історичний шлях, місце серед інших етносів».([3])

Виховна місія сім’ї є особливою, тому що саме в ній формується характер дитини, її ставлення до навколишнього світу, до людей, до життя, до української мови,до звичаїв і традицій, до Батьківщини. Тільки в сім’ї, за умови усвідомлення всього свого родоводу можливе національно-патріотичне виховання, саме в ній дитина проходить шлях від роду до народу і до нації.    Основою національно-патріотичного виховання в сім’ї має стати формування національної психології, національно-патріотичного характеру та народної моралі. На ці компоненти національного виховання звертає увагу П.Щербань.

 Національна психологія – це психологія людини, яка все життя відстоювала незалежність своєї Батьківщини. Це психологія господаря, працівника, захисника тощо. Національна родинна психологія йде від «діда – прадіда, батька-матері, родини, рідної оселі й материнської мови, землі-годувальниці, від ясного неба і світлого сонця, матінки-природи, від доброго серця й щирої душі, глибоких людських почуттів і переживань, кришталевої чесності, людяності, світлої духовності, сердечної любові до дітей, дух Матері-України». ([4, с.131])

У психологію українця з дитинства закладено любов до жінки. Бо Жінка – Мати – це опора землі, невичерпне джерело добра, милосердя, всепрощення. Не даремно в народі кажуть: «Без жінки, без сім’ї немає щастя на землі», «Мати з хати – горе в хату». З любові до матері та батька починається любов до Батьківщини. Ця любов формується під впливом навколишнього середовища. Родинне оточення, батьківський дім, рідна мова, природа, родинні та національні звичаї, традиції, обряди допомагають усвідомити Батьківщину. Тому батьки мають знати національну психологію та формувати її в кожній дитині. У сім’ї починається зародження національного характеру. На прикладі матері, берегині сімейного вогнища, віри, традицій та мови в характері дитини виховуються лагідність, чуйність, доброта, терплячість, гостинність, щедрість, ласкавість, духовне багатство, ніжність, пісенність, музичність. В свою чергу педагогу – організатору, слід  продовжувати формувати в учнів любов та повагу до жінки – матері використовуючи різноманітні форми роботи. Насамперед це проведення виховних заходів до Міжнародного жіночого дня і Дня матері («Найрідніша в світі», «Матусю, сонечко моє!», «Мамина пісня», «Свято матері»); уроки народознавства («Бабусина скриня»); проведення конкурсів для матерів і дочок («Господарочка», «Мамина помічниця»).

Образ батька – авторитетна, мужня, сильна людина, охоронець сімейного вогнища, з якого дитина черпає такі риси характеру, як волелюбство, працьовитість, сміливість, сильна воля, бунтарство, талановитість, завзятість, чесність, правдивість. Для прищеплення в учнів поваги до батька педагогу – організатору доцільно використовувати у своїй діяльності такі форми роботи: проведення виховних заходів до Дня захисника Вітчизни та Всесвітнього Дня Батька («Батькова настанова», «Золоті руки мого тата»); проведення змагань та конкурсів для татусів і синів («Я і мій татусь»).

Важливою є роль сім’ї у формуванні народної моралі. Мораль української сім’ї та всього народу – це совісність, гідність, правдивість, справедливість, чесність вчинків, чистота помислів, душевність тощо. Сімейна та народна мораль краще засвоюється в процесі трудової діяльності, побуті, дотриманні традицій, звичаїв, обрядів, які мають міцне історичне коріння та передається з покоління в покоління. виховання народної моралі в сім’ї буде ефективним, якщо в родині вивчають українську мову, співають народні пісні, використовують українські книжки, одяг тощо.

Сучасна українська родина має бути справжнім осередком формування основ патріотичного виховання у дітей та молоді. З цією метою необхідно широко запроваджувати святкування родинами дат народного календаря, оскільки народний календар зберігає багатовікову історію України, її невичерпні традиції, які зберегли та віддзеркалили в собі те, що характерне для українського народу, – взаємозв’язок працьовитості та духовності.

Складовою частиною народного календаря є родинний календар, який включає важливі дати, віхи життя сім’ї, ювілеї та інші знаменні події родини, кожного її члена.

Традиції й обряди народного та родинного календаря зміцнюють сім’ю, виховують найглибші людські почуття, вчать любити й поважати матір та батька, рідну оселю, рідний край, Батьківщину.

У родині необхідно виховувати дитину на історичному минулому України. Дітей потрібно вчити шанувати рідних і знайомих – ветеранів війни та праці, поважати трудові та бойові нагороди. Визначне місце в сім’ї має належати Дню пам’яті померлих людей, загиблих воїнів, тому що це свято формує готовність продовжувати справи, заповіти батьків та дідів. У ході підготовки та відзначення цього дня формується історична пам"ять, зміцнюється спадкоємність поколінь, вічність буття нації.([5,с.25])

У кожній сім’ї на почесному місці мають бути портрети близьких людей – батьків, бабусь, та дідусів. Діти повинні знати своїх предків, знати історію їхнього життя, захоплення, заслуги перед своєю родиною та Батьківщиною для цього на виховних заняттях педагог – організатор має здійснювати  ознайомлення учнів з поняттям «родовід» та його значенням. Школярі дізнаються про своїх предків вдома від батьків, а на заняттях вчаться створювати родинне дерево.

Батькам потрібно разом з дітьми відвідувати музеї історії війни, народної творчості, краєзнавчі музеї, що допоможе формувати в дитини бойовий дух, гордість за своє місто, свій народ та Батьківщину, глибоке розуміння громадянсько-патріотичного обов’язку.

Важливо спілкуватися вдома рідною мовою, читати й обговорювати твори українських письменників; переглядати кінофільми та спектаклі, в яких гостро звучить тема родини, народу, Батьківщини;використовувати прислів’я та приказки, народні пісні.

Завдяки такій роботі сім’ї, через відчуття роду кожна людина приходить «до світлого образу Батьківщини, до щирих, глибоких і чесних роздумів про найістотніший, найголовніший сенс людського життя»

1.2 Патріотична спрямованість шкільного матеріалу

Історичний досвід свідчить, що сама родина не може виховати особистість. Це можна зробити лише у тісному зв’язку з школою. П.Кононенко, Т. Усатенко зазначають, що «родина виховує члена держави, нації, школа – розвиває його». ([6, с.131])

Процес виховання патріотизму – це система виховної роботи на уроці та в позаурочній діяльності, спрямована на формування свідомого громадянина з почуттям любові до народу та Батьківщини.

Практикою доведено, що одні предмети мають вплив на цей процес безпосередньо, наприклад, рідна мова, читання, природознавство, образотворче мистецтво, музика, трудове навчання, інші – математика, інформатика, основи здоров’я – опосередковано.

Обов’язкові предмети, що належать до державного компонента, повинні давати учням основи наук на рівні світових стандартів. Якщо проаналізувати підручники для1-4 класів, то можна побачити, яким є зміст навчального матеріалу, що безпосередньо впливає на формування в учнів якостей громадянськості, що може почерпнути учень, і які недоліки існують.

Провідне місце у формуванні національно-патріотичних почуттів у школярів посідає вивчення української мови. Адже патріотизм починається саме зі ставлення до рідної мови. Підростаюче покоління має усвідомити, що без оволодіння державною мовою неможливо стати  повноцінним громадянином своєї держави, патріотом України та й просто інтелігентною людиною, кваліфікованим спеціалістом будь-якої галузі господарства.

Відомий український педагог В. Сухомлинський зазначав, що в руках учителя  слово є могутнім виховним засобом, яке здатне піднести, звеличити людину в її власних очах, утвердити її патріотичну свідомість і громадянську гідність, на все життя відкрити в її серці невичерпні й вічні джерела любові до своїх предків.

Тож основна мета, яку повинен поставити перед собою учитель-словесник, – це формування національно-свідомої, духовно багатої мовної особистості, а головне завдання – формування духовного світу учнів, цілісних світоглядних уявлень.

Досягнення цієї мети дуже значуще й важливе. Адже прорахунки на мовному фронті, який був втрачений на Сході, тепер обернулися кровопролитною війною. Учителю-словеснику потрібно зберегти ту дитину, яка увібрала найкраще: менталітет, ідентичність, мову, культуру. Ще К.Д.Ушинський говорив, що мова народу є цілковитим відображенням батьківщини і духовного життя народу: «Засвоюючи рідну мову, дитина засвоює не самі тільки слова, їх додавання і видозміни, але безліч понять, поглядів на предмети, безліч думок, почуттів, художніх образів, логіку і філософію мови.  Такий цей великий народний педагог – рідне слово ».([7])

         Проаналізувавши підручники читання, можна зробити висновок, що матеріал спрямований на формування патріотичних почуттів в молодших школярів в повній мірі.

         У  «Букварі» 1 класу за редакцією Вашуленка матеріал патріотичного змісту подається ще з перших сторінок, а саме учням пропонується «Гімн України» та вірш Ганни Чубач «Батьківщина». Також велика увага приділяється вивченню матеріалу про столицю України, з метою ознайомлення учнів з історією міста, його засновниками та визначними місцями. Для юних читачів пропонуються тексти: «На екскурсії», «Міста України», «Київське метро», «Наша Батьківщина». В підручнику подається біографічна довідка про Тараса Григоровича Шевченка та його вірші, то ж учні ще з першого класу ознайомлюються з Кобзарем, його патріотичними творами. Також першокласники ознайомлюються з короткими біографіями Івана Яковича Франка та Лесі Українки та їх творчістю . ([8])

         Найбільше матеріалу патріотичного змісту порівняно з іншими підручниками викладено в підручнику «Літературне читання» 2 клас за редакцією Савченка. Матеріал обʼєднаний в розділи і деякі з них повністю присвячені патріотичній тематиці. Зокрема розділ «Розвивайся, звеселяйся моя рідна мово…» містить українську народну творчість – колискові пісні.

 В розділі «Казка вчить як на світі жить» учні ознайомлюються з українськими народними казками («Рукавичка», «Лисиця та їжак», «Цап і баран»). Розділ «Нема без кореня рослини, а нас, людей без Батьківщини» дає учням поняття «Батьківщина», «Вітчизна». У ньому вміщена значна кількість віршованого змісту: «Роде наш красний», «Батьківщина», «Рідний край», «Де найкраще місце на землі» та деякі тексти «Калина», «Древний Київ». Розділ «Тарас Григорович Шевченко – народний поет і художник» поглиблює знання учнів про Кобзаря та ознайомлює з новими фактами для дітей його життя. Розділ «Твори українських письменників» присвячений творчості М.Рильського, Лесі Українки, Л.Костенко, М.Підгірняка, М.Воронько, Л.Глібова, І.Франка, В.Сухомлинського та В.Нестайка. ([9])

         Підручник «Літературне читання» 3 клас за редакцією Савченка пропонує молодшим школярам декілька розділів патріотичного змісту. Розділ «Від слова до книги» присвячений українській мові і читачам пропонуються тексти «Наша мова» та «Мова». Розділ «Тарас Шевченко: сторінки життя і творчості» ознайомлює дітей з розділами із книги Оксани Іванченко «Тарасові шляхи» («Малий Тарас чимчикує», «Тарас у наймах»). ([10])

         Підручник «Літературне читання» 4 клас за редакцією Савченка з перших сторінок ознайомлює дітей з українською народною творчістю, з надбанням українського народу – піснями, прислівʼями, приказками. Також містить багато історичного матеріалу: текст «Наші предки словʼяни», «Ярослав Мудрий», «Стаття про Державний Герб України». Учні мають змогу ознайомитись з віршами «Усе моє, все зветься Україна», «Гімн» та створити власний проект на тему  «Мандрівка шляхами Тараса Шевченка». ([11])

 Отже, школа повинна допомогти учневі стати особистістю. Для цього вона повинна знайти шляхи свого становлення як національного, державного закладу, який буде виховувати патріота, громадянина української держави з активною життєвою позицією, люблячого свій народ і Батьківщину.

Виховання в української молоді патріотизму – одне з головних завдань сучасної школи. Учителі, вихователі, усвідомлюючи національні джерела патріотизму, мають шукати нові шляхи розв’язання проблем патріотичної вихованості школярів.

1.3 Художня література в дитячому колі читання як одна з головних умов виховання патріотизму

Робота над формуванням патріотизму проводиться як на уроках читання, так і в позаурочний час. Насамперед цьому сприяє правильно підібраний дидактичний матеріал із творів українських письменників: Т. Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, Л. Костенко, В. Симоненка, Є. Гуцала, М. Стельмаха, О. Довженка та ін. У процесі виконання різних видів роботи: написанні диктантів, творів, переказів, аудіюванні художніх та наукових текстів, читанні текстів мовчки та вголос  – необхідно звертати увагу на послідовне й системне вивчення слів-символів, у яких закарбовано культурний досвід минулих поколінь нашого народу. Слід також збагачувати словниковий запас учнів  власне українськими словами та колоритними фразеологічними одиницями, навчати їх визначати лексичне значення цих слів і виразів та доречно використовувати вивчені пласти лексики, фразеологізми у власному мовленні. Під час проведення уроків української мови потрібно використовувати сучасні тексти у шкільних підручниках, що руйнують стереотип неповноцінності української мови, який  раніше активно насаджувався українцям. Це сприятиме утвердженню в підростаючого покоління думки про те, що українська мова є сучасною, багатою, культурною, розвиненою мовою, що здатна обслуговувати усі сфери життя суспільства. ([1])

Для виховання національно-патріотичних почуттів у школярів слід використовувати й години варіативної складової навчальних планів. Програми курсів за вибором та факультативів «Мова як генетичний код народу», «Культура мовлення»  та ін. розглядають українську мову в широкому, космічному масштабі як генетичний код людства, як джерело важливої інформації, що несе в собі знання про менталітет, історію, духовну та матеріальну культуру українського народу.

Отже знайомство з численними книгами про історичне минуле України, про українське мистецтво, його кращими творами спонукає дітей до творчого, поглибленого вивчення специфіки української історії, художньої творчості, знайомства з життям і діяльністю видатних українських особистостей, допомагає зрозуміти мову українських традиції, фольклору тощо. Читання не лише викликає певні почуття, роздуми про життя, а й спонукає до проби себе як творця (художника, поета, актора), сприяє реалізації і розвитку творчого потенціалу особистості.

РОЗДІЛ 2. РОЛЬ ПЕДАГОГА – ОРГАНІЗАТОРА У ФОРМУВАННІ ПАТРІОТИЧНИХ ПОЧУТТІВ  МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

2.1 Позашкільна та позакласна робота як форма здійснення патріотичного виховання

Позаурочна діяльність охоплює всю освітньо-виховну роботу вчителів, класних керівників, вихователів груп продовженого дня, організаторів виховної роботи в позаурочний час. Вона має більш широкі можливості у виборі змісту, форм, методів, прийомів, засобів проведення, тому що не регламентована програмою, часом, місцем.

Сучасні педагоги Г. Афоніна, В. Лозова, Н. Мойсеюк, С. Смирнов, В.Сипченко, Г. Троцко, М. Фіцула, Н. Шеліхова  в позаурочній діяльності виділяють два напрями освітньо-виховної роботи – позашкільну і позакласну. Позакласна – це різноманітна освітня й виховна робота педагогічного колективу школи в позаурочний час, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей.

Позашкільна – це освітньо-виховна робота позашкільних закладів для дітей та юнацтва (Будинків школяра, технічної творчості, дитячих та юнацьких бібліотек, спортивних шкіл, об’єднань за місцем проживання, тощо).

На відміну від позакласної, позаурочна робота є продовженням навчального процесу в позаурочний час. Вона не завжди носить добровільний, самостійний характер. Визначальна роль у її плануванні, організації та проведенні належить учителю.

Позаурочна робота відіграє значну роль в організації вільного часу учнів, враховуючи той факт, що більшість батьків зайняті на виробництві, важливо збільшити час організованого педагогічного впливу на учнів у школі. Це дає змогу запобігти бездоглядності, зацікавити дітей шкільними справами. Така робота формує в учнів духовні потреби, виховує культуру дозвілля, привчає цінувати вільний час.

Завдяки позаурочній роботі формуються та розширюються інтереси учнів. Вона надає значні можливості для вияву індивідуальних здібностей та таланту, самостійності та суспільної активності. Особливо сприятливі умови для накопичення досвіду життя складається в колективі. Ніщо так не об’єднує колектив, як трудова, суспільна та ігрова діяльність, в яких учні більш активно беруть участь у позаурочний час.

Метою патріотичного виховання в позаурочній роботі є поглиблення й розширення знань про український народ та Україну, формування практичних навичок і світоглядних переконань, розвиток почуття патріотизму.

Мета патріотичного виховання в позаурочній роботі конкретизується в системі завдань:

-         формування самосвідомості, відповідальності, мужності, чесності, суспільної ініціативності й активності, готовності працювати на благо свого народу та Батьківщини, захищати Україну та підносити її міжнародний авторитет;

-         виховання поваги до законів держави, Конституції, символів України, високої правової свідомості;

-         знання та використання державної мови, турбота про піднесення її престижу;

-         повага до пам’яті пращурів, до батьків, членів родини, свого родоводу;

-         шанування традицій, звичаїв, обрядів та історії українського народу, усвідомлення своєї належності до нього як представника і спадкоємця;

-         виховання дисциплінованості, працьовитості, турботливості, почуття дбайливого господаря своєї землі, піклування про її природу та довкілля ;

-         формування гуманності, толерантного ставлення до культури інших народів.

Позаурочна робота з патріотичного виховання допомагає учням свідомо включитись у громадянські справи, відчути себе громадянами України, виконувати свої обов’язки, виявляти наполегливість, працьовитість, толерантність тощо.

Закономірності виховного процесу будуть більш дієвими в позаурочній виховній роботі з патріотичного виховання, якщо дотримуватися певних вимог. П. Ігнатенко, Н. Косарєва, Л. Крицька, В. Поплужний виділяють такі вимоги:

-         по-перше, позаурочна робота має спиратись на знання дітей, які вони здобули на уроках, розширювали та поглиблювали їх ; саме на ґрунті таких знань формуються стійкі патріотичні переконання, відповідна поведінка, а потім дії;

-         по-друге, заходи громадянсько-патріотичного змісту повинні логічно продовжувати урок, мати певну систему, враховуючи принципи послідовності, наступності, зв’язку з життям, а також вікові та індивідуальні особливості школярів, їхні інтереси;

-         по-третє, методи, форми позаурочної діяльності з патріотичного виховання мають бути цікавими, емоційними, доступними для дітей молодшого шкільного віку, щоб учні мали змогу виявити творчість, ініціативу, самостійність, відчували від участі насолоду, радість та задоволення. ([12, с. 148-149])

Позаурочна робота принесе бажаний результат, якщо вчителі, вихователі, організатори виховної роботи будуть дотримуватись принципів сучасного національного виховання, які мають забезпечити належний виховний та освітній ефект, - народності, природо відповідності, гуманізму, демократизму, етнізації та історизму.

Уся позаурочна робота базується на певних принципах :

1. Принцип добровільності, свобода школярів у виборі різноманітних форм позаурочної роботи з метою реалізації своїх інтересів і захоплень.

2. Принцип особистого орієнтування, який передбачає врахування вікових та індивідуальних особливостей кожного учня.

3. Принцип системності, тобто взаємозв’язок різноманітних форм позаурочної роботи з патріотичного виховання.

Позаурочна виховна робота має такі форми : масову, групову, індивідуальну. До масових форм роботи вчителі залучають широку аудиторію учнів, до групових – лише деякі групи дітей, індивідуальні форми передбачають спілкування з окремими учнями.

До масових форм виховної роботи належать вечори, конференції. Зустрічі з видатними людьми, з ветеранами війни та праці, конкурси та фестивалі, виставки, олімпіади, туризм, огляди тощо. До групових – гуртки, екскурсії, походи, виховні години, свята, інформаційні години, ігри. До індивідуальних форм – позашкільне читання, бесіди, доручення, колекціонування, гра на музичних інструментах, підготовка номерів художньої самодіяльності, громадські доручення, трудові завдання. Такі форми позаурочної роботи з патріотичного виховання розширюють потреби учнів у знаннях, у спілкуванні з однолітками та старшими, дозволяють знайти своє місце у спільній справі. Цілеспрямованість цих форм роботи допомагає розвивати патріотичні почуття, розкривати здібності, виявляти індивідуальність.

Виходячи з того, що головним завданням патріотичного виховання є формування світоглядної свідомості школяра, в позаурочній виховній діяльності науковці виділяють наступні напрями та методи.

Світоглядний:бесіди, розповіді, оповідання, повідомлення, читання. Характерною особливістю методів патріотичного виховання в початкових класах є їхня емоційність, яскравість і цікавість. Необхідно, щоб вони будувалися на життєвих прикладах, ілюструвалися піснями, віршами, загадками тощо. Важливо використовувати факти повсякденного життя учнів, суспільної, політичної, трудової діяльності видатних людей минулого та сучасників. Особливо впливають на почуття та свідомість учнів розповіді про життя і діяльність героїв, які жили, працювали в даній місцевості. За допомогою цих методів у дітей формується суспільна думка, досвід особистого відношення до своєї країни та свого народу.  Для реалізації світоглядного напряму, педагогу – організатору слід використовувати такі форми роботи як морально – етичні бесіди різної тематики, усні журнали («Символи Вітчизни», «Рідну землю, де живем, Україною зовем», «Без верби і калини нема України»; проведення читацьких конференцій («Шевченкове слово»); відвідування виставок (« Податки очима дітей»).

Суспільно-корисний: охорона пам’яток історії та культури, догляд за могилами, екологічний рух, експедиції, походи, дослідження та облік історичних пам’яток, поховань предків; краєзнавчий пошук і, як результат, робота шкільних музеїв, вивчення історії свого міста, села, вулиці, школи, родини (екскурсія «Чернівці- місто моєї любові»;відвідування музеїв Ю.Федьковича, О.Кобилянської, І.Миколайчука). Такі методи позаурочної роботи з дітьми треба всіляко поширювати. Вони мають велике значення для ідейно-патріотичного виховання школярів, формування їхнього морального обличчя.

Трудовий: свято першої борозни, обжинки, приліт птахів, освоєння традиційних ремесл, народних промислів, виготовлення альбомів, газет, підготовка виставок, колекцій, гербаріїв ( виховний захід «Свято перелітніх птахів», відвідування музею народних ремесел Михайла Покиданець, випуск газети – блискавки « Озеленення рідної школи», акція «Чисте джерело». Використання методів трудового напрямку допомагає вчителю довести до свідомості учнів, що вони своєю участю в різноманітних справах допомагають країні й тим самим беруть посильну участь у розбудові української держави. «Золоте правило» народної педагогіки вчить: «Без праці людину не виховаєш, бо праця є метою та сутністю людського життя».

Пізнавально-розвиваючий: бесіди, вікторини, олімпіади, турніри, клуби народної творчості, інформації, усні журнали, конференції, диспути, години запитань і відповідей, аналіз різноманітних ситуацій, заочні подорожі, зустрічі з видатними людьми (захист фантастичних проектів «Роботи й техніка», «Школа майбутнього», «Людина ІІІ тисячоліття»; інтелектуальні ігри «Що? Де? Коли?», «Поле чудес», «Брейн – ринг»; заочна подорож «Сім чудес світу»). Велике значення для патріотичного виховання мають ці методи. Вони спрямовані на виховання в школярів пізнавальної активності, розвиток творчих здібностей, уміння відстоювати власну точку зору, розкривають перед учнями справжню красу життя в нашій країні.

Художньо-естетичний: вечори народної пісні та танцю, свята рідної мови, виставки народних промислів, конкурси дитячої творчості, свята з використанням українських традицій, обрядів, звичаїв, етюди з натури (конкурс «Кращий співак школи», «Козацікі забави», «Писанкарство», «Танцюють всі»). Опора на ці методи сприяє формуванню у вихованців високих громадських якостей, патріотичних почуттів, любові до рідної землі, шануванню рідної мови, дбайливому ставленню до природи, усвідомленню належності до українського народу, виховує честь, гідність, мужність, відвагу, прагнення пізнавати, зберігати й передавати у спадок надбання народу.

Військово-спортивний: змагання з народних видів спорту, козацькі змагання та забави, народні ігри, туристичні змагання («Козацькі забави», «Швидше, вище, сильніше!»). Ці методи сприяють вихованню у дітей стійких моральних якостей(поваги до Збройних Сил України, любові до Батьківщини, бажання стати на захист Вітчизни); психологічних якостей (мужності, ініціативності, відваги тощо), фізичних якостей (витривалості, швидкості, спритності та інші); духовних якостей (доброти, товариськості, честі, громадянського обов’язку, справедливості, історичної пам’яті).

Організовуючи позаурочну діяльність з патріотичного виховання з використанням розглянутих принципів, форм, напрямів, методів виховної роботи, потрібно вчити дітей жити, вчитися та працювати для народу, для його щастя, для Батьківщини.

Отже, патріотичні почуття молодших школярів будуть виховані в результаті цілеспрямованого впливу на дитину сім’ї, школи та позашкільних закладів. Але найбільший вплив на навчання та виховання дітей, на їх розвиток, на формування національного світогляду має виховна робота в школі.

У системі виховної роботи з підростаючим поколінням велике місце займають різні види й форми позаурочної роботи з учнями. Позаурочна виховна робота охоплює різноманітні види розумової, трудової, фізичної та ігрової діяльності, сприяє поглибленню й закріпленню знань, яких діти набувають на уроках, розвиткові якостей, що допомагають учням міцно засвоювати знання, застосовувати їх на практиці, в житті, набувати досвіду. Позаурочна робота, зазначають О. Кобрій та М. Чепіль, не епізодична діяльність з «виховними моментами», це стан життя, постійна турбота один про одного, про близьких та друзів, про поліпшення життя. ([13, с.11])

2.2 Екскурсії та їх роль у формуванні патріотичних почуттів

Важливою формою патріотичного виховання учнів основної школи у позаурочний час є екскурсії. Вони проводяться для школярів, вимагаючи від керівників та екскурсоводів ретельної попередньої підготовки і вмілого їх проведення. Екскурсії мають великі дидактичні переваги над класними заняттями й відзначаються високою педагогічною ефективністю. Багаторічний досвід організації та проведення екскурсій у школі засвідчує їх величезну роль у навчальному і виховному процесах. На екскурсіях учителі разом із своїми вихованцями мають справу з такими об’єктами, явищами і процесами, які наочно можна показати тільки в натурі. Екскурсії в природу й на виробництво мають велике значення для виховання в учнів почуття патріотизму: тут у всій повноті розкриваються чарівність та різноманіття рідної України.

Отже, екскурсія є важливою формою ідеологічної роботи серед шкільної молоді. Нині, коли питання раціонального природокористування та охорони природи набули першорядного значення, роль екскурсій у природу ще більше зростає.

Доцільність екскурсій випливає вже із змісту програм шкільних курсів природознавства і трудового навчання й зумовлюються необхідністю викладання цього предмета повною мірою на локальному, тобто місцевому краєзнавчому матеріалі. У свою чергу, насичення програм ілюстративним місцевим матеріалом можливе лише в результаті проведення екскурсії. Таким чином, екскурсії є одним з основних засобів вивчення рідного краю.

Великі вимоги для проведення екскурсій зі школярами ставляться перед екскурсоводом. Він повинен бути вихователем, педагогом, любити професію екскурсовода. Йому необхідно добре володіти шкільними навчальними програмами, потрібно знати психологію дітей, щоб розуміти дитячу аудиторію, бути чуйним і уважним до їх реакції, вміти швидко й легко здійснювати контакт з аудиторією, підтримувати увагу дітей на протязі всієї екскурсії і контролювати їхні думки і почуття.

Під час екскурсій важливо зосередити дитячу увагу на об’єктах, які мають становити основу спостереження або дослідження. При цьому учні не повинні залишатися сторонніми особами (спостерігачами), а повинні брати активну участь у самому процесі екскурсії. Отже екскурсія не повинна перетворюватися на прогулянку. Інакше вона не має тоді ніякого сенсу і втрачає цінність.

У групі краєзнавчої діяльності як однієї з організаційних форм позакласної роботи найпоширенішими є екскурсії і туристично - краєзнавчі походи.

Екскурсія як нетривалий колективний похід чи поїздка за межі звичайного оточення дає змогу безпосередньо ознайомитися з природою та діяльністю населення. Це одна з найбільш доступних форм пізнання навколишнього світу.

Екскурсії бувають навчальні, краєзнавчі, загальноосвітні. Кожна з цих груп має точно визначений предмет дослідження – природа, сфери господарської або культурної діяльності населення. Часто їх влаштовують як комплексні.

Екскурсії відіграють велику роль у викладанні краєзнавчих знань у школі, забезпечують найвищу форму наочності в навчанні. Вони не тільки сприяють вивченню учнями свого краю і створенню в них запасу загальних уявлень і понять, але й розвивають інтерес до навколишнього середовища, а також до господарської діяльності людей.

У процесі екскурсійної роботи стимулюються такі важливі якості особистості, як почуття дружби, взаємовиручки, взаємодопомоги, колективізму. Для розвитку навчальних умінь, комунікативних навичок велике значення має наступне обговорення результатів екскурсії.

Участь в екскурсійній роботі сприяє появі й розвитку пізнавальних інтересів, потребі в постійному підвищенню свого інтелектуального рівня, в безперервному навчанні, що дуже важливо з погляду розв’язання завдань, що стоять перед сучасними навчальними закладами.

Екскурсія має великі виховні і розвиваючі можливості. У ході екскурсій учні ознайомлюються з працею робітників на різних ділянках виробництва, вивчають особливості їх спілкування, дістають уявлення про різні професії. Усе це сприяє формуванню в них правильного ставлення до суспільного життя, готовності брати в ньому активну участь.

Велику роль відіграють екскурсії в екологічному вихованні учнів, виробленні в них бережливого ставлення до природи, використанні природних ресурсів. Екскурсії у музеї, історичні місця, культурні заклади, сприяють формуванню рис, властивих патріоту рідної землі.

У процесі екскурсійної роботи стимулюються такі важливі якості особистості, як почуття дружби і взаємовиручки, колективізм, взаємодопомога. Екскурсія сприяє розвитку естетичного світосприймання учнів, справляє позитивний вплив на формування вольової сфери особистості. У ході екскурсій школярі виробляють нові вміння фіксувати факти спостережень у вигляді рисунків, фотографій, записів тощо.

Участь в екскурсійній роботі сприяє появі і розвитку пізнавальних інтересів, потреби у постійному підвищенні свого інтелектуального рівня, що дуже важливо з огляду на завдання, які стоять нині перед школою.

2.3 Роль гуртків в формуванні особистості майбутніх патріотів

На сьогоднішньому етапі розвитку освіти приділяється велика увага роботі керівника гуртка з батьками. І тому перша зустріч з батьками, яка проходить на початку навчального року, присвячена проблемі виховання в наших дітей загальнолюдських цінностей.

Педагог – організатор , учитель, вихователь – довірена особа сус­пільства, якій воно ввіряє найдорожче і найцінніше — дітей, свою надію, своє майбутнє. Доля дітей в руках педагога і він має бути джерелом радісного пізнавального і морального зростання своїх вихованців. Жодна інша професія не ставить таких вимог до людини.

Національно-патріотичне виховання має здійснюватися на всіх етапах навчання дітей , забезпечувати всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури, виховання громадянина, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності, спрямованої на процвітання України.

Нині можна констатувати, що за роки незалежності в Україні створено передумови для оновлення змісту й технологій патріотичного виховання, формування гуманістичних цінностей та громадянської позиції підростаючого покоління. У центрі патріотичного виховного процесу постала особистість дитини як найвища цінність. Поглибився громадський характер патріотичного виховання, освітні заклади стали відкритими для батьків, громадських організацій. Успішно здійснюються загальноукраїнські заходи, акції, спрямовані на активізацію патріотичної, моральної позиції дітей та учнівської молоді. Широко вживані форми та методи виховання спираються на народні традиції, кращі надбання національної та світової педагогіки і психології.     

Краєзнавству в наш час належить провідна роль у формуванні духовності молодого покоління. З нього починається вітчизнознавство. Краєзнавство в поєднанні з туризмом має великі виховні можливості: поглиблює знання про рідний край, сприяє фізичному розвитку дитини, розширює коло її спілкування.

Основне навантаження з реалізації завдань національно-патріотичного виховання дітей та учнівської молоді несуть на собі гуртки краєзнавчого напряму. Важко переоцінити виховну роль краєзнавства, що різноманітними формами роботи дає можливість молоді виконувати відповідальні доручення, вступати в рівноправні стосунки з близьким оточенням. Це сприяє розвитку творчості, ініціативи, самостійності, організаторських здібностей.

Метою роботи краєзнавчих  гуртків є: розширення та поглиблення знань з історії, народознавства, природничих дисциплін, формування громадян незалежної демократичної держави, виховання в української молоді дбайливого ставлення до природи, духовних надбань українського народу, загальнолюдських християнських цінностей. Саме на цих гуртках учні ознайомлюються з природними багатствами рідного краю, геологічною будовою, корисними копалинами, гідрографією, кліматом, рослинним і тваринним світом, вивчають історію та культуру свого краю, пам’ятники архітектури, мистецтва, археології, усної народної творчості, закріплюють вміння та навички виконання простих пошукових завдань музеїв, архівів. Програми передбачають проведення навчальних екскурсій, туристських прогулянок та подорожей, вивчення народних традицій, проведення пошукових експедицій.

У психолого-педагогічних дослідженнях громадянську компетентність, як і інші види компетентностей, розглядають у структурі цілісного формування особистості людини, для якої престижними є такі цінності, як патріотизм, громадянськість, порядність і гідність.

Основними складовими виховання особистості на заняттях  гуртка є:

• Експедиції, подорожі, екскурсії пошукових загонів;
• Участь у краєзнавчих та екологічних конкурсах, акціях;
• Участь у Всеукраїнських краєзнавчих експедиціях;
• Участь у роботі районних та обласних краєзнавчих конференціях;
• Екскурсії визначними місцями і музеями області;
• Поповнення експонатами музею закладу;
• Зустрічі з народними умільцями і майстрами декоративно-ужиткового мистецтва;
• Участь у народознавчих та фольклорних святах;
• Масові заходи.

Сучасна наука ставить до керівника такі завдання:

• Постійно утверджувати у свідомості і почуттях особистості патріотичні цінності, повагу до культурного та історичного минулого України, її законів та державної символіки.
• Показати значення у вихованні патріотичних почуттів підростаючого покоління пошуково-дослідницької роботи, участі у Всеукраїнських експедиціях.
• Сприяти підвищенню ролі родинного виховання, поглибленню духовної єдності поколінь.
• Формувати потребу отримувати нові знання з історії рідного краю.
• Підтримувати сталий інтерес до пізнавальної діяльності.
• Ефективно використовувати національні традиції, територіальні, соціальні та національні особливості при підготовці до занять гуртка.

·         Повʼязувати роботу гуртка народної творчості з українським народним мистецтвом, відомими промислами та ремеслами — вишивкою, бісероплетінням, писанкарством, ліпленням. Залучати дітей до творчості, розвивати їхні інтереси, підвищувати пізнавальну активність, розвивати допитливість, творчі здібності, навички гуртківців на гурткових заняттях .

·         Формувати компетентності особистості засобами колективу народної творчості.

·         Основні завдання полягають у формуванні таких компетентностей:

1. Пізнавальної, що забезпечує ознайомлення з поняттями та знаннями, що стосуються народної творчості.

2. Практичної, що сприяє оволодінню навичками виготовлення різноманітних виробів.

3. Творчої, що забезпечує формування творчих здібностей.

4. Соціальної, що сприяє вихованню дбайливого, шанобливого ставлення до народних традицій, національної свідомості, формування естетичного смаку; популяризації народних промислів.

В основі краєзнавства лежить туристична робота. В системі позашкільної освіти туристсько-краєзнавчій роботі сьогодні приділяється дуже багато уваги. Адже саме туризм створює добре підґрунтя для виховання у дітей патріотизму, трудових і вольових якостей.

ВИСНОВКИ

Патріотичне виховання – складова національного виховання, головною метою якого є становлення самодостатнього громадянина-патріота України, гуманіста і демократа, готового до виконання громадянських і конституційних обов’язків, до успадкування духовних і культурних надбань українського народу, досягнення високої культури взаємин. Воно сприяє єднанню українського народу, зміцненню соціально-економічних, духовних, культурних основ розвитку українського суспільства і держави. ([1, с.1-3])

Тому обрана тема дослідження « Формування патріотичних почуттів у молодших школярів в позаурочній діяльності» є досить актуальною для нас – майбутніх педагогів.

Сучасна українська родина має бути справжнім осередком формування основ патріотичного виховання у дітей та молоді. З цією метою необхідно широко запроваджувати святкування родинами дат народного календаря, оскільки народний календар зберігає багатовікову історію України, її невичерпні традиції, які зберегли та віддзеркалили в собі те, що характерне для українського народу, – взаємозв’язок працьовитості та духовності.

Патріотичні почуття молодших школярів будуть виховані в результаті цілеспрямованого впливу на дитину сім’ї, школи та позашкільних закладів. Але найбільший вплив на навчання та виховання дітей, на їх розвиток, на формування національного світогляду має виховна робота в школі.

У системі виховної роботи з підростаючим поколінням велике місце займають різні види й форми позаурочної роботи з учнями. Позаурочна виховна робота охоплює різноманітні види розумової, трудової, фізичної та ігрової діяльності, сприяє поглибленню й закріпленню знань, яких діти набувають на уроках, розвиткові якостей, що допомагають учням міцно засвоювати знання, застосовувати їх на практиці, в житті, набувати досвіду.

Знайомство з численними книгами про історичне минуле України, про українське мистецтво, його кращими творами спонукає дітей до творчого, поглибленого вивчення специфіки української історії, художньої творчості, знайомства з життям і діяльністю видатних українських особистостей, допомагає зрозуміти мову українських традиції, фольклору тощо. Читання не лише викликає певні почуття, роздуми про життя, а й спонукає до проби себе як творця (художника, поета, актора), сприяє реалізації і розвитку творчого потенціалу особистості. Участь в екскурсійній роботі сприяє появі і розвитку пізнавальних інтересів, потреби у постійному підвищенні свого інтелектуального рівня, що дуже важливо з огляду на завдання, які стоять нині перед школою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Концепція національно – патріотичного виховання дітей та молоді 2016

2. Сайт відділу освіти Краснопільської РДА // http://krasnosv.at.ua/publ/2-1-0-94

3. Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка: Навч. пос. – К.: ІСДО,

1986. – С. 227.

4. Стельмахович М.Г. Виховні цінності традиційної української родини //Цінності освіти і виховання. Наук. метод. збір. /За заг. ред. О.В.Сухомлинської. – К., 1997. – С. 129–132.

5. Основи національного виховання /За заг. ред. Кузя В.Г., Руденка Ю.Д. – К.: ІВЦ “Київ”, 1993. – 145 с.

6. Кононенко П., Усатенко Т. Концепція української національної школи – родини //Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. Педагогічні концепції. – К.: Школяр, 1997. – С. 123–133.

7. Стаття «Формування патріотичного виховання у молодших школярів під час уроків та в позаурочній діяльності» за ред..Світлани  Марчук

8. Підручник Буквар 1 клас за ред..Вашуленко М.С., Вашуленко О.В. Київ, Видавничий дiм "Освiта" 2012 с.157

 9. Підручник Літературне читання 2 клас Савченко О.Я. Київ, Видавничий дiм "Освiта" 2012 с.160

10. Підручник Літературне читання 3 клас Савченко О.Я. Київ, Видавничий дiм "Освiта" 2013 с. 192

11. Підручник Літературне читання 4 клас Савченко О. Я. Київ, Видавничий дiм "Освiта" 2015 с. 192

12. Ігнатенко П.Р., Поплужний В.Л., Косарєва Н.І., Крицька Л.В. Виховання громадянина: Психолого-педагогічний і народознавчий аспекти: Навчально-методичний посібник. – К.: Інститут змісту і методів навчання, 1997. – 252 с.

13. Кобрій О.М., Чепіль М.М. Методика позаурочної діяльності: Навчальний посібник для студентів педагогічних навчальних закладів. – Дрогобич: Відродження, 1999. – 150 с.