Заснування Одеси. Особливості економічного та культурного розвитку міста Одеси у ХІХ-ХХ ст.

Міністерство освіти і науки України

Одеська національна музична академія імені А.В. Нежданової

РЕФЕРАТ

на тему:

«Заснування Одеси. Особливості економічного та культурного розвитку міста Одеси у ХІХ-ХХ ст.»

Студентка 1-го курсу

фортепіанного відділу

Юдіна Тамара

Одеса - 2015

ЗМІСТ

                                                                                
                                      стор.

Вступ.........................................................................….
…...3-4

Розділ І. Історія земель, зайнятих сучасною Одесою. Ранні поселення людини в межах сучасної Одеси..........…………..…..5-11

Розділ ІІ. Заснування Одеси…………………………….......12-17

Розділ ІІІ. Одеса в другій половині ХІХ ст. ………….............…17-22

Розділ ІV. Одеса в першій та другій половині ХХ ст. .....23-27

Висновки...................................................................….28-29

Список використаної літератури…………………………..30

ВСТУП

Одеса – великий культурний центр України і водночас одне з най­са­мо­бутніших українських міст. Одесити не схожі ні на кого в сві­­­ті, ін­ко­­ли може здатися, що вони окрема нація зі своєю мовою та своєрідною культурою. Коли людина потрапляє в це місто, вона од­ра­­­­зу відчуває, що Одеса і весь інший світ – “це дві великі різни­ці”.

Вивчення культури Одеси, знайомство з її історією збагачує кожного її

мешканця знанням, дає почуття гідності та самоповаги, ставить в один ряд з

людьми, що утілили любов до нашого міста у своїй творчості.

Хтось Одесу любить за тепле літнє море, хтось за гумор і привітність городян, хтось за романтичну красу. Спроби проникнути в саму суть, розкрити секрет чарівності та екзотичності Одеси, чинилися з першого дня появи її на карті світу. Не інакше як з дивом сучасники молодого міста пов’язували стрімке перетворення Одеси з провінційного містечка до Південної столиці.

Одеса зводилася кращими архітекторами по образам Генуї, Ліворно, Неаполя. Розквітала завдяки ентузіазму і таланту Рішельє, Ланжерон, Воронцов, Маразлі — з цими іменами пов’язаний «золотий вік» міста Одеса.

Одеса оспівана блискучими майстрами літератури, вона надихнула художників, поетів, музикантів на створення шедеврів світової культури. А весела вдача одеситів і яскраві традиції здобули нашому місту світову славу столиці гумору.

У багатьох літературних творах, присвячених Одесі, автори сходяться на думці, що головний секрет світової популярності Одеси і загальної до неї любові полягає в пануванні атмосфері свободи. Дух свободи пронизав кожен

куточок нашого міста. І ця свобода була й залишається комфортним і сприятливим середовищем для народження та розкриття талантів цілої плеяди діячів мистецтва, архітекторів, інженерів, підприємців, які, де б не перебували, в якій частині світу не жили б, в душі залишаються одеситами і патріотами своєї малої батьківщини.

Розділ І

Історія земель, зайнятих сучасною Одесою. Ранні поселення людини в межах сучасної Одеси.

Поява перших слідів життєдіяльності людини на території поблизу сучасної Одеси відноситься до епохи верхнього палеоліту (40—60 тис. років тому). Цими людьми були неандертальці, які влаштували мисливський табір у печері біля сучасного села Ільїнка, що в 20 км на північ від Одеси, на правому березі Куяльницького лиману. Під час розкопок в ній було виявлено 30 тис. кісток, що належали таким тваринам як: бізон, дикий кінь, сайгак, благородний олень, козуля, гієна, вовк, носоріг, лев, дикобраз. Але найбільша кількість кісток належала печерним ведмедям (всього знайдено 374 тварини).

Разом з цим було виявлено 60 знарядь з каменю та 20 з кісток, які були зроблені первісною людиною. Ці знаряддя використовувалися при обробленні м’яса. Завдяки цим знахідкам одеський археолог І. В. Сапожніков визначив, що печеру біля с. Ільїнка стародавні люди використовували як тимчасовий мисливський табір, куди після вдалого полювання приносили здобич для поділу. Багато зі знайдених кісток тварин є розколоті. Це означає, що стародавні мешканці витягували кістковий мозок тварин, та вживали його в їжу, як делікатес.

Одна з ділянок печери під Одесою, на глибині 19 м.

П’ять тисяч років тому на території сучасного селища Усатове, під Одесою, знаходилось величезне поселення людей епохи мідного віку. Поблизу розташувалися величезні кургани – перші поховальні споруди у всьому Причорноморському степу[1]. На честь назви села, де було зроблено перші знахідки, самобутню археологічну культуру назвали Усатівською, хоча поширювалася вона й на території нинішніх Румунії та Молдови.

Населення усатівської культури з’явилися на руїнах зникаючої культури Трипілля, увібравши в себе також новоприбульців з приуральських степів. Від трипільців усатівці запозичили кераміку та манеру будівництва житла, а від прийшлих степовиків – звичку зводити кургани над могилами своїх предків. З цих місць усатівці мігрували на Балкани, де зіграли свою роль у становленні місцевих етносів, став попередниками давніх греків та фрігійців. Античним попередником Одеси є давньогрецьке місто Гавань Істріан, яке знаходилось на території сучасної центральної частини Одеси дві з половиною тисячі років тому. Залишки цього древнього міста збереглися під усім Приморським бульваром на глибині 1,5 м. З боку нинішнього Оперного театру до стародавнього міста примикав некрополь (у перекладі з давньогрецької: «місто мертвих», кладовище). Високі кургани розташовувалися на площі Грецькій, доки їх не знесли при будівництві ринкових споруд молодої Одеси у 1803 р. Два поховання також було знайдено в 1910˙р. на розі вулиць Катерининської та Грецької, безліч фрагментів античних ваз і амфор було знайдено в Пале-Роялі. Та найбільшу кількість античних поховань знайдено в районі Театрального провулка. Так у березні 1823 р. один з робітників копав рів у дворі будинку Телесніцького (Приморський бульвар, біля готелю «Лондонський»). Раптом він знайшов поховання з залишками людського скелета та розкішними грецькими вазами. У дворі будинку Делявоза (провулок Театральний на розі Приморського бульвару), виявлена «стародавня могила, як і інші, обкладена простим вапняковим каменем». А в саду будинку пана Сен-Прі було виявлено поховання з червоно фігурною розписною вазою. Це свідчить, що житлові квартали стародавнього міста на Приморському бульварі V в. до н.е. складалися з кам’яних будівель, на яких були черепичні дахи, а в середині знаходилися опалювальні печі. Там, де сьогодні знаходиться Морвокзал, в античний час також розташовувався порт. Але найдавніший район Гавані Істріан був виявлений у 1996р. експедицією професора А.О. Добролюбського при розкопках біля Воронцовського палацу[2]. Перші грецькі колоністи побудували тут тимчасові землянки, спорудили ями для зберігання зерна, влаштували культові майданчики в середині VI століття до нашої ери, тобто за століття до кам’яних будівель напроти готелю «Лондонський».

Одним з головних занять перших поселенців було рибальство. Так, навколо однієї землянки була виявлена яма, в якій лежав згорнутий в бухту невід, від якого збереглися лише сотні кам’яних та керамічних риболовних грузил. Поруч знаходилися спеціальні рибні тарілки з залишками кісток, сільничка, кілька великих судин, залізний ніж і точильний камінь. На думку вчених, це був занедбаний льох невідомого рибалки.

Гавань Істріан – найдавніший та найбільший з античних населених пунктів на території Одеси. Стародавні греки заснували навколо Одеської затоки 12 поселень. Найзначніші з них: поселення Сухий лиман, навпроти нинішнього м. Іллічівськ, поселення Жевахова гора, на підвищенні між Хаджибейським та Куяльницьким лиманами, та поселення Лузанівка, на території сучасного піонертабору «Молода Гвардія». Лузанівські поселення і Гавань Істріан розташовувалися по різні сторони затоки й були суперниками, оскільки повз Хаджибейського лиману в IV столітті до нашої ери проходив кордон між територіями двох найбільших грецьких держав того часу – Істрією та Ольвією. Одеські археологи отримали на Жеваховій горі унікальну знахідку. В одній із стародавніх напівземлянок знайдено лист на свинцевій пластині, вік якого сягає 24 століття. Якомусь аристократу з Ольвії на ім’я Протагор, в листі пропонувалося повернутися додому у зв’язку з тим, що якісь події, що мали несприятливий для нього характер, вляглися. Отже, Протагор, мабуть, вирушив у дорогу негайно, відкинувши в дальній кут свого скромного житла важливе послання – благо, до Ольвії звідси всього один день шляху. Цей лист прочекав на археологів дві с половиною тисячі років.

На Жеваховій горі в V—IV ст. до н.е. розташовувалося грандіозне святилище на честь давньогрецької богині Деметри, покровительки родючості та землеробства. У спеціальних культових ямах археологи виявили «дари» давньогрецьких жителів берегів Одеської затоки своїй божественній покровительці: амфори, рибні тарілки, витончений чорнолаковий посуд, персні, бронзові наконечники стріл, рибальські грузила, залізні ножі, і, навіть, посуд для парфумів. На честь Деметри в Причорномор’ї існувало спеціальне свято – тесмофорії. У святі брали участь тільки жінки. Тесмофорії були пов’язані не тільки із землеробством або родючістю, але й зі шлюбним життям жінок. Жевахівське святилище знаходилося на міжнародних морських торгових шляхах. Тому, можливо, ольвійський аристократ Протагор не просто ховався тут від своїх столичних проблем, але й брав участь в культових таїнствах, «задобрюючи богів» у важкі для себе часи. У другій половині IV – початку III ст. до н.е. Ольвія вступає в конфлікт з сусідніми грецькими державами: Херсонесом (Крим, на місці нинішнього Севастополя) та Істрією (біля гирла Дунаю). Причина конфлікту проста. З цього часу грецькі моряки навчилися підкоряти морські простори без орієнтації по береговій смузі (так зване каботажне плавання – вздовж берега). Відтепер, увійшовши в Чорне море, кораблі заходили на стоянку в Істрію, а потім прямували відразу до Херсонесу, через відкрите море, скорочуючи свій шлях вдвічі і минаючи Ольвію, яка стала зазнавати збитків.

Знахідки з жертовних ям святилища на Жеваховій горі

Вступивши у війну з Істрією, Ольвія була зацікавлена у перерозподілі сфер впливу в регіоні з метою підриву престижу своїх могутніх сусідів. Гавань Істріан була прикордонним форпостом Істрійської держави, розташовуючись на рубежах з Ольвійським полісом (якому підпорядковувалася Лузанівка). В результаті військових зіткнень античний попередник Одеси приходить в запустіння ще до початку III ст. до н.е., а Лузанівське поселення існує ще ціле століття, аж до II ст. до н.е.

Припинення життя античних поселень і міст на території Північно-Західного Причорномор’я пов’язане з вторгненням диких кочових племен

гунів в 375 році. На довгі століття землі навколо Одеської затоки перетворюються в незаселені «Дикі Степи».

Перша значна історична подія відбувається тут у 1300 р. На північний схід від нинішнього житлового масиву ім. Котовського, на березі Куяльницького лиману, сталася велика битва хана Золотої Орди Токти з Ногаєм, намісником окремої державної області Орди, що розкинулася від Криму до Дунаю. Лиман Куяльник (по-татарськи – Куганлик) перебував у самому центрі володінь Ногая[3]. У 1300 році його війська зустрічаються тут з воїнами хана Токти. Відбулася значна битва, результат якої вирішила зрада декількох воєначальників Ногая. Токта переміг. Битва при Куяльнику справила великий вплив на історичні долі всієї Золотої Орди та інших держав Східної Європи. Токта об’єднав Орду і надовго припинив усобиці в ханстві.

Десь наприкінці XIV ст. на місці Гавані Істріан з’являється італійська торгова факторія Джінестра. Як і давні греки, італійці вивозять з Причорномор’я

зерно і рабів. Про місце розташування генуезьких колоній ми можемо судити

по збережених навігаційних картах мореплавців – портуланам. На портуланах Джінестра займає місце нинішньої історичної частини Одеси. Джінестра була невеликою якірної стоянкою для перехожих повз торгівельних кораблів. Точне значення назви «Джінестра» до цих пір не визначено. Одеський вчений XIX ст. Ф. К. Брун перекладав його з італійського як «дрік» (це така рослина, з причорноморських схилів). Інші вважають, що назва схожа на змінене слово «Дністер». За відомостями документальних джерел пересип Хаджибейського лиману утворилася не раніше кінця XIV ст. Процес відділення лиману від моря відбувався поступово. У Куяльнику і Хаджибеї починають випаровувати сіль — «біле золото середньовіччя». Цінність солі полягала в тому, що це був єдиний на той час консервант, здатний зберегти надовго швидкопсувні продукти (наприклад, м’ясо або рибу). Хаджибей неодноразово штурмували запорізькі козаки. На світанку 2 жовтня 1769 р. фортеця зазнала першого в своїй історії нападу. Загін під командуванням Семена Галицького з 3 тис. осіб захопив багато полонених, а також 20 тис. голів великої рогатої худоби, коней, овець і 180 верблюдів з військового резервного запасу самого кримського хана.

Влітку 1770 р. відбувся наступний похід на Хаджибей, під проводом кошового отамана Петра Калнишевського, із загоном з 7 тис. чоловік. Калнишевський діяв спільно з регулярним російським військом під командуванням генерала Олександра Прозоровського. Генерал у своїх рапортах про цю операцію, підкреслював виявлену хоробрість запорожців, які вели бій під перехресним вогнем ворога. Втрати козаків становили: 10 людей убитими та 27 пораненими.

Але все ж таки вперше Хаджибей підкорився російським багнетам та козацьким шаблям на початку 1774 р. Призначений комендант фортеці, по-

ручик Семен Веденятін вже в травні місяці успішно відбиває атаку турків, які намагалися повернути укріплення. За умовами Кучук-Кайнаджирського миру (27 липня 1774 р.) підписаного з Туреччиною до Росії відходили землі між Бугом і Дніпром. Але Хаджибей залишався за межами цих територій, і його довелося повернути туркам.

Розділ ІІ

Заснування Одеси

         Офіційно назва нашого міста – Одеса, з’являється лише в 1795 р., тобто

через рік після його заснування. Протягом усього цього періоду молоде портове місто носить стару, турецьку назву, яку промовляють на слов’янський манер: Гаджибей. Місцеве населення, що залишилось тут з турецьких часів, було нечисельним. Так, за рік до заснування Одеси, у 1793 р., в окрузі Хаджибея було лише 8 населених пунктів, де мешкали 254 людини. Серед них: Дальницька слобода, чотири малих безіменних слободи при річці Свинячий і дві такі ж слободи при річці Куяльник. Що стосується самого Хаджибея, то в ньому було лише 10 дворів, з населенням 28 чоловік. Ці десять дворів були розкидані по пустельному степу навколо руїн старої фортеці. Такою була до початку 1794 р. кількість населення тієї місцевості, на якій судилося вирости Одесі та її передмістям. Не всіляке місто в світі може похвалитися знанням не тільки точного часу, але й місця свого заснування. У цьому сенсі – Одеса, місто унікальне. Перший будинок у майбутній Одесі заснував власноруч граф Г. С. Волконський, зі своїм другом Йосипом де-Рібасом, на розі нинішніх Рішельєвської та Ланжеронівської вулиць. Сталося це 22 серпня (за старим календарним стилем) 1794 року.

При розкопках на місці будинку Волконського, на Театральній площі, археологи виявили траншею біля фундаменту. В ній знаходилися уламки двох кришталевих келихів і підносу, осколки пляшки з пробкою, монета –«п’ятак» 1784 року, з вензелем імператриці Катерини, а також проржавілий

офіцерський кинджал. Келихи були розбиті об цегляний фундамент першого

одеського будинку, потім траншею засипали. Катерининський «п’ятак» був

акуратно покладений гербом вгору, та дата з нього вказувала на час, коли відбувся цей ритуал, тобто після 1784 р. – року карбування монети. З кришталевих кубків пили віце-адмірал Йосип де-Рібас – як засновник міста, і генерал-поручик Григорій Волконський, як господар першого будинку. Але монета, покладена ними в основу фундаменту, свідчить, що була так відсвяткована не лише закладка першого будинку, а заснування самої Одеси.

Справа в тому, що в ту епоху, епоху класицизму, монети закладалися тільки

під пам’ятники видатним діячам культури чи політики.

Так у 1827 р. при закладанні підніжжя пам’ятника Дюку де Ришельє на

Приморському бульварі у фундамент пам’ятника були покладені медалі та

монети, що належать до часів Людовика XVI, Катерини II, Павла I, Олександра I, Людовіка XVIII, яким Ришельє мав щастя служити. А також була покладена медаль імператора Миколи I, кілька срібних монет 1827 р. і бронзовий медальйон із зображенням покійного Дюка, вибитий з нагоди його смерті в Парижі у 1822 році.

Отже, археологи знайшли місце закладки не просто будинку, а цілого міста, якому судилося незабаром стати найбільшим портом на берегах всього

Чорного моря, і перетворитися на четверте за величиною місто Російської

імперії (після Санкт-Петербурга, Москви та Варшави). Що ж міг мати на увазі Йосип де-Рібас, закладаючи в основу майбутнього міста монету з вензелем імператриці Катерини? Чи не пам’ятник своєму дітищу – новонародженій Одесі?

Заснування  Одеси має довгу історію. 14 вересня 1789 загоном віце-адмірала І.Дерібаса, за участю загону чорноморських козаків, був узятий замок Хаджибея.

Дон Хосе Де Рибас

Наприкінці 1791 на місці фортеці вирішили створити воєнізований селище для матросів Середземноморської флотилії, проект якого склав в Санкт-Петербурзі військовий інженер голландського походження Франц Павлович Деволан. Проектом передбачалося, крім розміщення порту і житлових кварталів, створення головній міській площі з розміщенням соборної церкви. У серпні 1794 відбулася закладка порту, міста і православних храмів.При князя Михайла Семеновича Воронцова (1823-1854 рр.) Одеса бачила саме аристократичне суспільство. Граф, а згодом князь Воронцов був родичем з вищою аристократією Росії та Англії, який надалі перетворив Одесу на головне торгове місто півдня Росії, добився продовження порто-франко ще на 10 років. У 1820 - 1840-х рр. в Одесі будувалися красиві ансамблі, громадські, культові, житлові споруди. Бурхливу діяльність розгорнув заснований ще при І.Рішелье Одеський Будівельний Комітет. З перших днів свого існування місто забудовувався під керівництвом інженерів і архітекторів. Так, після указу про його підставі була заснована Експедиція будови гавані і міста Хаджибея з купецької пристанню. Своїм виникненням та первісними успіхами Одеса зобов"язана переважно іноземцям. Її засновником був, неаполітанець де-Рібас, план забудованих міста складений французом де-Воланом, адміністративна влада в краї перебувала в руках знатних французьких емігрантів Рішельє і Ланжерона. Їх найближчими помічниками та співробітниками були майже виключно іноземці - Рошешуар, Кобле, Кастельнo та ін. Незнайомі з життям російських міст, зі звичаями російської провінційної адміністрації, правителі Одеси повели місто по новому шляху. За свідченнями російських та іноземних мандрівників, що побували в Одесі на початку минулого століття, в ній дійсно «все дихало і віяло Європою»: звістка з далекого Заходу виходили з перших рук, а зближення іноземцями сприяло засвоєнню європейських смаків і навичок. Адміністративний гніт мало відчувався в Одесі; тут частіше лунало вільне слово, суспільна самодіяльність знаходила собі більше простору, ніж в решті Росії. Звичайно, справжнього «вільного європейського повітря», як правильно зауважив Пушкін, в Одесі не було, та й не могло бути: знатні емігранти, налякані 6истрим зростанням революційної демократії у себе на батьківщині, навряд чи бажали протегувати засадам лібералізму в прихистила їх Росії. Переважання іноземного елемента в Одесі з самого її заснування викликало нападки з боку крайніх патріотів. Вони скаржилися на Дерібаса, який обманним чином змусив у пристарілої государині згоду на побудову нікому не потрібного міста; відстоювали інтереси російської скарбниці, безкарно розграбовуйте неаполітанцем; виступали і захист російських людей, принесених в жертву його безглуздим, затіям. «Ніколи ще злочин не піднімало голови так високо, - писав в 1796 році гр. Ф. В. Ростопчина:» Безнаказанocть і зухвалість досягли свого апогею ... Те, що краде один тільки Рібас, перевищує 500000 рублів на рік. Він домігся затвердження проекту спорудження порту для гребного флоту в Хаджибеї, прозваному Одесою ... Перебіг, особливо сильне в місці проведення робіт, під час бурі руйнує все дощенту, і доводиться постійно поновлювати роботи, пов"язані з новими ассигновки. Цей порт повинен бути споруджений в десять років ... Щороку асигнується січня 2000 00 рублів і відряджається +5000 солдатів, четверта частина яких помирає почасти під тягарем непосильної роботи, почасти в наслідок нестачі в прісній воді і страшної спеки, властивої тамтешньому клімату в літній час» ...Читання пріведенногo листи гр. Растопчина викликає подив: людина, що жила в таку епоху, коли принцип «nil admirari» слід було звести в систему, серйозно обурений підставою нікчемного містечка на півдні Росії. Це тим більше дивно, що в царствонаніі імператриці Катерини створення нових міст було справою самим звичайним. «Обирався який-небудь пункт місцевим адміністратором, знайдений ним зручним і необхідним або, напр.,«Для користі водяної комунікації», або в інтересах держави взагалі; писалося про це в Петербург, звідки йшов на його ім"я указ:» наказуємо на се, обраному вами, місці град спорудити». І град споруджувався яким-небудь спеціально для цього призначеним «генерал-майором» при допомозі і сприянні «досвідченого в таких закладах людини». Таких міст споруджувалося до десятка щорічно. Може бути, «нечувана зухвалість» де-Рібаса, на думку Растопчина, полягала в нескінченному перебільшенні майбутніх успіхів маленького порту? Але і в цьому відношенні, як виявляється, де-Рібас лише дотримувався усталеною традицією. «Жителі потечуть в безлічі з надлишками своїми до новоустроєного міста», творилося в плані проектованого міста Вознесенська: «багато хто, побачивши знаменитість майбутнього міста, без сумніву, забажає учинити громадянами його, і незабаром берега Бугу узрят на собі численні селища; вся сія країна оживлена буде і Авраамове інший вигляд». «Так будували міста посилалися для того генерал-майори; а от як будував їх чудовий Потьомкін.» Я зробив, - пише він імператриці, - проект складе гідний високому сет граду назвою ". У план міста входило не тільки пристрій" чудового храму ", "лавок півкругом зразок пропилей з біржею і театром посередині", але навіть "університету купно з академією музичної". Навряд чи де-Рібас з усіма своїми грандіозними планами міг змагатися з гордим польотом фантазії "катерининських орлів".27 травня 1794 був підписаний рескрипт, що починався словами: «Поважаючи вигідне положення Хаджибея при Чорному морі і зв"язані з ним користі, визнали ми повинні влаштувати там військову гавань купно з купецьким пристанню».

Місто Одеса розташоване на березі Одеської затоки Чорного моря. Велика частина міста, включаючи історичний центр, розташовується на рівнині, що підноситься над морем приблизно на 50 м. Мінімальна висота Одеси становить -4,2 м над рівнем моря (Куяльницький лиман), максимальна висота 65 м. Площа території міста 163 км², щільність населення +6139 чол. / км². Джерела питної води на території міста в даний час - бюветні комплекси, основне постачання водою Одеси та прилеглих околиць здійснюється з річки Дністер по сорока кілометрова водопроводу через водозабір в районі Біляївки. Поблизу міста знаходяться три великих лиману: Куяльницький, Хаджибейський та Сухий.

Розділ ІІІ

Одеса в другій половині ХІХ ст.

Після підписання в 1856 році в Парижі мирного договору за результатами закінченої Кримської війни, настало певне пожвавлення в одеській торгівлі, проте її головний показник — торгівля зерном — не лише не вийшов на довоєнний рівень, але виявилася нижчою за результати багатьох попередніх років.

Головна причина – незадовільний стан залізничних колій до Одеси. Але все одно, Одеса продовжувала в розумах людей мислячих залишатися «Південною столицею Росії». Виданий Міністерством внутрішніх справ «Путівник» продовжував вважати Одесу «пунктом скупчення правління, освіти й добробуту цілого обширного краю та провідним ринком для збуту продуктів всієї південно-західній частині імперії». Травень 1857 року ознаменувався створенням в Одесі Російського товариства пароплавства і торгівлі (РТПіТ) — з обширними правами і значними субсидіями. Як пише А.О. Скальковський, «...послуги «Російського Пароплавного товариства» не лише для торгівлі та транспорту людей і товарів, але і для держави... дуже пам’ятні...».

Пароплав «Пруть» в доках РТПіТА 

У квітні 1859 року припинив своє існування режим «Порто-франко».

Сорок років «Вільної економічної зони» зіграли найважливішу роль у розвитку Одеси. Місто та порт стали хлібним експортером світового рівня.

Активним прибічником «Порто-франко» був губернатор Новоросійського

краю М.С. Воронцов, тому що, як відзначає одеський дослідник А. Третяк, «…в руках такого майстерного політика «Порто-франко» було на певних хронологічних відрізках вельми ефективним засобом. Перш за все, це стосувалося кризових періодів, пов’язаних з війнами, епідеміями або неврожайними роками. Зібрані в Одеському порту і в місті товарні маси дозволяли уникнути повної стагнації комерційної життєдіяльності Одеси».

Помітне зрушення в кількісному зростанні промислових підприємств

Одеси відбувалося в 70-ті роки, а в 80—90-ті роки промислових підприємств

було засновано у 2,5 рази більше, ніж за весь попередній період історії міста. Особливо високими були темпи зростання крупної фабрично-заводської промисловості, яка була оснащена паровими двигунами. Найбільш крупними підприємствами були: джутова фабрика Родоконакі, залізничні майстерні, пробковий завод Арпса, канатний завод Новікова, цукрово-рафінадний завод Олександрівського товариства, завод акціонерного товариства з виробництва пляшок, чаєрозважувальна фабрика тощо. На Куяльнику існував соляний промисел.

Помітною рисою для Одеси цього періоду було надзвичайно швидке зростання кількості жителів. Якщо в 1861˙р. тут проживало 115,5 тис. чол., то у 1873˙р. уже налічувалось 193˙тис. чол.., а на початок 1892˙р. їх кількість зросла майже в 2 рази — 340,5 тис. чол., а у 1900˙р. наближалася до півмільйона —

450˙тис.чол. «Еру реформ» 60–70-х років ознаменувало піднесення суспільного руху, який прискорив проведення соціально-економічних перетворень. Розгорались палкі обговорення майбутнього держави. В галузі політики висувались вимоги ліквідації станової нерівноправності у всіх сферах соціального життя. Важливий струмінь в суспільне життя вносив студентський рух. Виступи молоді на захист академічних свобод, бурхлива реакція її суспільно активної частини на факти поліцейського свавілля— все це знаходило живий відгук серед мешканців міста.

Перший фонтан на Соборній площі

10 червня 1862 року із Санкт-Петербурга прийшло довгоочікуване для

одеситів повідомлення: імператор підписав дозвіл на перетворення Рішельєвського ліцею в Новоросійський університет (нині Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова), в чому чимала заслуга губернатора краю графа Олександра Григоровича Строганова, що змінив на цій посаді М.С. Воронцова.

У вересні 1873 року на честь найважливішої події — відкриття першого водопроводу в Одесі (тоді — найсучаснішого в Європі та єдиного за протяжністю в Російській імперії) — на Соборній площі запрацював фонтан. Важливу роль тут зіграли новий генерал-губернатор Павло Євстафійович Коцебу і — особливо — міський голова М.О. Новосельський…

У червні 1886 року на особисті кошти міського голови Григорія Григоровича Маразлі відкрита друга в світі (після Пастерівської в Парижі) бактеріологічна станція, якою керував професор Ілля Ілліч Мечников. Сьогодні це НДІ вірусології та епідеміології ім. І.І.Мечникова.

Бактеріологічна станція (Пастера, 2)

Лютеранська церква (кірха)

Слід зазначити, що за часів Г.Г. Маразлі Одеса стає одним з найбагатших і красивіших міст не тільки Російської імперії, але й Європи. В період його правління місто отримало міську публічну бібліотеку, народну читальню, музей витончених мистецтв, народне училище, притулок для престарілих, їдальню для бездомних дітей, нічліжний притулок, ботанічний сад, Міський театр, трамвай, водогін, поштамт, перший стадіон, інші найважливіші об’єкти, набагато з яких він віддавав особисті заощадження. Незадовго до смерті Маразлі пожертвував місту власну бібліотеку, яку збирав все життя. І сьогодні одним з видатних пам’ятників Одеси є скульптурна група «Лаокоон із синами», встановлена перед археологічним музеєм – найкраща копія, замовлена Маразлі з оригіналу родоських скульпторів І ст. до н.е., «Піо-Клементино», що зберігається у Ватиканському музеї. Виконана відомими італійськими скульпторами, вона була встановлена на дачі Маразлі з прекрасним видом на Одеську затоку на Французькому бульварі, після розграбування якої в 1920-х роках вона опинилася в сквері на розі Преображенської та Буніна (раніше– Поліцейська, Кондратенко, Р. Люксембург), а на початку 1970-х перемістилася до археологічного музею[4].

У 1897 році Одеса отримала ще один пам’ятник архітектури — величну лютеранську церкву Св. Павла, яку одесити багатьох поколінь називають «Кірха», побудовану в стилі неоготики за проектом архітектора Шойрембрандта на місці старої першої кірхи, спорудженої в 1828 році (архітектор Боффо).

Після Другої світової війни в приміщенні Кірхи розташовувалися бібліотека, спортивний зал. Декілька пожеж перетворили цей прекрасний пам’ятник архітектури на руїни. Особливо руйнівною була остання пожежа 1976 років, що спалахнула, за дивним збігом, в ніч з 8 на 9 травня (День Перемоги). На початку XXI століття за активної участі лютеранської церкви Німеччини, Одеської міськради і Одеської німецької общини Кірха народилася вдруге. Її урочисте відкриття відбулося в квітні 2010 року. 1 жовтня 1887 року урочисто відкрився Одеський міський театр (архітектори Фердинанд Фельнер, Герман Гельмер) — справжня перлина світової архітектури, побудований замість старого театру, що згорів у 1873 році. Присутній на відкритті театру Фердинанд Фельнер, за свідченням репортерів, не зміг стримати сліз радості. «Я ніколи не бачив будівлі, прекрасніше за це!»

— вигукнув він. A будували його прекрасні одеські архітектори Ю. Дмитренко, О. Бернардацці й Ф. Гонсіоровський. Сьогодні це Одеський національний академічний театр опери та балету.

Розділ ІV

Одеса в першій та другій половині ХХ ст.

Наприкінці ХІХ ст. в Одесі починається черговий будівельний бум, в центральній частині міста зводиться велика кількість величних будівель готелів і приватних будинків, більшість з яких стоїть і сьогодні. У той же час, бідні верстви населення тулилися в абияк «зліпленому» житлі в околицях міста (Молдаванка, Слобідка, Пересип тощо). Будівництво ж «престижних» будівель певною мірою пов’язане із значним припливом до Одеси іноземного капіталу. Як вказує один з дослідників історії Одеси Патриція Херліхи (США) «…в Одесі в 1899 році налічувалося вісім бельгійських акціонерних компаній, по одній французькій і англійській. Загальний капітал складав 12181000 крб., майже стільки ж, скільки вклали російські акціонери — 15282928 крб. На додаток до акціонерних компаній було більше п’ятисот промислових підприємств, які повністю належали іноземцям».

На початок ХХ століття завдяки енергійній діяльності бельгійських акціонерних товариств в Одесі налічувалося більше 80 км. трамвайних ліній, на яких спочатку використовувалися «конки» (трамваї на кінній тязі), а з 1910 року — електричні трамваї.

Як одне із явищ в історії Одеси, не можна не пригадати хвилювання,

пов’язані з повстанням на броненосці «Князь Потьомкін Таврійський» в

1905˙році, коли натовп матросів з броненосця і міські люмпени, що приєдналися до них, зайнялися розграбуванням і підпалами портових складів, що призвело до численних жертв серед населення (за різними джерелами — від 500 до 1000 загиблих) і значних збитків (до 10 млн. крб.).

Одеса ще в другій половині ХІХ століття стає притулком для різноманітних іноземних революційних організацій, що тісно співпрацювали в умовах конспірації з місцевими революціонерами, що не могло не позначитися на і

без того напруженому житті міста. На початку 20-го століття в революційний

рух активно втягуються робітники і студенти. Революція 1905 року остаточно зруйнувала колись мирне, трохи легковажне життя міста. Навіть така видатна подія, як відкриття Одеської консерваторії (1913 рік), істотно не вплинула на загальний настрій городян.

У січні 1918 в місті владу узяли більшовики, створивши Одеський Раднарком, але в середині березня до Одеси увійшли австро-німецькі війська, які почали активно вивозити устаткування, зерно, цукор, що викликало масову потужну протидію населення. Це, а також революція, що спалахнула в Німеччині, змусили окупантів в листопаді забратися, але незабаром в порту висадився значний англо-французький десант, що налічував 30 тисяч солдатів і офіцерів, а з Катеринграду прибула 10-тисячна армія Денікіна. Крім того, в грудні 1918 року до Одеси увійшли війська Директорії, і місто виявилося поділеним на три частини. В результаті організованого більшовиками партизанського руху й успішного повстання загонів червоних інтервенти й їхні союзники залишили Одесу, і на початку квітня 1919 року в місті була проголошена радянська влада, що відразу ж націоналізувала банки. Панували безробіття, голод, не було палива. За підтримки Антанти, що залишилася на рейді ескадри, владу в місті ненадовго захопили денікінці — до лютого 1920 року, а потім до Одеси на довгі роки прийшла радянська влада. А вже влітку того ж року відкрився створений на основі приватних колекцій музей Західного і Східного мистецтва. У 1925 році була заснована «Держдрама» (нині — Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька), а незабаром відкрив сезон російський драматичний театр. У 1930 році в Одесі відкрилися два нові вузи — інститут інженерів морського флоту й електротехнічний інститут зв’язку ім. О.С. Попова. У 1935 році на тільки-но збудованому стадіоні в парку ім. Т.Г. Шевченка відбувся перший футбольний матч: збірна Одеси — збірна СРСР (0:0). У 1936році створений науково-дослідний інститут очних хвороб і тканинної терапії на чолі з академіком В.П.Філатовим. У 1968 році на Новому молу побудований сучасний морський вокзал. У 1977 році в будівлі колишнього палацу князів Гагаріних відбулося відкриття Одеського літературного музею.

Список звершень в Одесі на трудовому і культурному фронтах, звичайно,

можна продовжувати достатньо довго, і виглядати він буде вельми значним,

але не можна не відзначити жахливу втрату духовності, яку місто пережило

за довгі роки радянського лихоліття. Тоді у варварський спосіб знищувалися кладовища і храми, безсовісно переписувалася історія, а з пам’яті городян

нових поколінь викорчовувалися славні імена великих наших попередників,

що за короткий час зуміли створити на місці невеличкого селища Хаджибей

прекрасне європейське місто — південну столицю імперії. Одеса, що на довгі

роки залишилася без дбайливих, мудрих господарів, поступово перетворювалася на провінційне місто N — недоглянуте, з не ремонтованими протягом десятків років комунікаціями, облупленими фасадами справжніх пам’ятників архітектури. Людоїдські репресії в 1930-х, їх продовження після закінчення війни на тлі боротьби з «безрідними космополітами» призвели до масового виїзду за рубіж певної частини еліти Одеси.

Лише із здобуттям Україною незалежності і демократичними перетвореннями, на початку 1990-х, немов вийшовши з важкого летаргічного сну, місто змогло пригадати про свою унікальність і самобутність. Вулицям, що довгі роки носили імена політичних авантюристів і терористів, були повернені історичні назви, але багато що, дуже багато що, було загублено безповоротно. Проте й в найкращі часи в серцях городян не вмирав дух Міста, «одеська мрія» — образ багатонаціонального, толерантного, веселого і процвітаючого європейського мегаполісу. Безумовно, найбільш яскравими для міста були ті знаменні шість десятків років — від закладки перших фундаментів за де Рібаса за геніально розробленим планом будівництва міста і порту де Воланом до придбання Одесою вигляду, яким ми пишаємося й сьогодні, в «епоху Воронцова». За цей короткий період юна Одеса продемонструвала здивованому світу небачені темпи розвитку. А який нечуваний універсалізм! Подумати лише: потужний порт, найвишуканіша міська архітектура, вражаючі рекорди в торгівлі і всеохоплююче прагнення молоді до освіти.

Проте за такою досить привабливою «візитівкою» міста криється багато

актуальних і гострих проблем сучасного й перспективного розвитку міста –

соціальних, демографічних, економічних, екологічних, містобудівних. Так, розвиток Одеси продовжується. Місто, його мешканці продовжували (і продовжують) радувати доброзичливців високим професіоналізмом і невичерпним оптимізмом. Ми лише підкреслили: аура, «посіяна» тією «пре-

красною п’ятіркою», — Рібасом, Воланом, Рішельє, Ланжероном і Воронцовим, — і сьогодні лине над Одесою. Наше місто, що нині нараховує більше 1 млн. мешканців, — найбільший торговельно-промисловий, туристичний і культурний центр незалежної України.

А яке місто на планеті може порівнятися з Одесою щодо народження величезної кількості талантів в літературі, науці, музиці?

Тут народилися і починали свою діяльність геній ракетно-космічної техніки Валентин Глушко, учений-астрофізик зі світовим ім’ям Георгій Гамов, основоположник радянської космонавтики Сергій Корольов, винахідник сучасної електролампи Василь Дідріхсон, чиї розробки згодом використовував американець Едісон, Володимир Жаботинський – знаменитий письменник і філософ, Ісаак Бабель – видатний письменник, великий скрипаль Давид Ойстрах і великий піаніст Еміль Гілельс, чудові поети Едуард Багрицький, Анна Ахматова і Віра Інбер, Яків Бардах – організатор першої в колишній імперії станції швидкої допомоги і, звичайно ж, «головний одеський консул у Москві» — музикант і співак, неповторний Леонід Утьосов, і як не пригадати, що сьогодні у всьому російськомовному світі Одесу гідно представляє «живий класик», як з любов’ю називаємо ми цю людину, — Михайло Жванецький. Їх, цих видатних одеситів, людей різних національностей і віросповідань, що прославили наше місто, — величезна кількість. Сьогодні в Одесі знаходяться 16 іноземних консульств і 8 місій- представництв країн-членів Європейського Союзу й ін. держав. Наше місто має 23 міст-побратимів у різних частинах земної кулі. Крім того, з 14 містами нас зв’язують партнерські стосунки. Міжнародний авторитет Одеса підтримує на найвищому рівні у діяльності таких престижних міжнародних організацій, як «Євромісто» (більше 120 міст з 30 країн Європи), куди Одеса прийнята разом з Лондоном і Женевою, «Ліга історичних міст» (більше 70 відомих міст світу), «Міжнародний Чорноморський Клуб» та ін. Така міжнародна активність «південної столиці» України безумовно сприяє й зростанню авторитету нашої молодої держави. 29 квітня 2009 року на засіданні Парламентської Асамблеї Ради Європи в Страсбурзі прийнято рішення про присудження Одесі Дошки Пошани Ради Європи – другий за значущістю зі ступенів Європейської Премії.

«Одеса — найкомфортніше і найбезпечніше місто України» — такі результати засвідчив в лютому 2010 року Київський центр «Інститут міста», ґрунтуючись на показниках Держкомстату України і місцевих органів статистики.

Як і було задумано мудрими «батьками-засновниками», місто наше й сьогодні демонструє дійсний універсалізм, поєднуючи в собі найбільший в Україні морський порт, розвинену промисловість, курортно-рекреаційний комплекс, транспортну і фінансову інфраструктури. Одесити упевнені, що сьогодні обставини дозволяють Місту знову займатися втіленням сокровенної «одеської мрії» в реальність, тим паче, що для цього є серйозні підстави. Адже Одеса розташована на перехресті шляхів з Північної і Центральної Європи на Близький Схід і до Азії. Одеський регіон має широкий вихід до Чорного моря і Дунаю. Крім того, міжнародний Одеський аеропорт належить до найкрупніших аеропортів України і зв’язаний повітряними лініями з багатьма містами України, Росії, Західної Європи, Азії і Африки.

Ми, одесити, твердо віримо у велике майбутнє нашого прекрасного міста!

Висновки

Сучасна Одеса - економічний центр Північного Причорномор"я, один з головних економічних центрів України, який поєднує в собі найбільший морський порт, розвинену промисловість, курортно-рекреаційний комплекс, фінансову, соціальну та транспортну інфраструктуру. Через Одесу проходить міжнародний транспортний коридор №9, що зв"язує Україну, Росію, Литву, Фінляндію, Білорусь, Болгарію, Молдову, Румунію і Грецію. Основними народногосподарськими функціями Одеси на рівні міжнародного поділу праці є транспортна та зовнішньоторговельна. Місто Одеса знаходиться на перетині найважливіших міжнародних шляхів з Європи в Азію, із Центральної та Північної Європи на Близький Схід. Одеський морський порт багатофункціонального типу, з потужністю 20 млн. Т вантажів на рік і береговою лінією 8 км, є найбільшим в країні і транспортними лініями пов"язаний більш ніж з 600 портами 100 країн світу. Поромною переправою порт пов"язаний з Туреччиною і Грецією. В Одесі також розвинений залізничний, автомобільний, авіаційний і трубопровідний транспорт. Міжнародний аеропорт «Одеса» - один з найбільших в Україні і пов"язаний повітряними лініями з багатьма містами України, СНД, а також з країнами Західної Європи, Африки, Азії. Одеса являє собою повністю сформований локальний територіально-виробничий комплекс, тобто промисловий вузол, в якому найбільшу питому вагу займають підприємства харчової промисловості, чорної металургії, промисловості будматеріалів, металообробки та машинобудування, паливної промисловості, хімічної та нафтохімічної, легкої та медичної промисловості. У порівнянні з іншими містами, Одеса швидше за всіх стала на шлях розвитку підприємництва, особливо в галузі торгівлі, в якій свій активний розвиток отримали давні традиції міста, як торгового центру півдня України. В Одесі працює більше 467 спільних підприємств з іноземним капіталом. Одеса відома у всьому світі не тільки як економічний центр, але і культурний - у місті безліч освітніх установ, театрів, музеїв, бібліотек та інших культурно-освітніх об"єктів ...Одеса по істині стала «кращою перлиною в російській короні», як говорив про неї знаменитий Дюк.

Список використаної літератури

1.    Агбунов М.В. Античная география Северного Причерноморья. – М.: Наука, 1992.

2.     Атас А. Старая Одесса, ее друзья и недруги.-М.: Ласми, 1992. –208 c.

3.     Губарь О.И. Одесса в новых памятниках, мемориальных досках и зданиях.Одесса: Optimum, 2004.

4.     Добролюбский А.О. Тайны Причерноморских курганов. – Одесса: Маяк, 1989. – 220 с.

5.     Долженкова А. Р., Дяченко П. Ф. Одесса: Путеводитель. – Одесса: Маяк, 1978. – 192 с.

6.     Донцова Т. Молдаванка: Записки краеведа. Одесса: Друк, 2001.

7.     Новицкий Е.Ю., Добролюбский А.О. Предыстория Одессы (книга для чтения для учащихся общеобразовательных школ). – Одесса: Optimum, 2006. – с. 164.

8.     Ф.О. Самойлов, М.О. Скрипник, О.Т. Ярещенко. Одеса на зламі століть (кінець ХІХ—початок ХХ ст.). Одеса, «Маяк», 1998.

---