Життя Михайла Бойчука

                          Реферат
 на тему: “Життя Михайла Бойчука”

                                                                            Підготувала:
                                                                        учениця 25 групи
                                                                        Ніколаєва Марина

                                                     Тернопіль2016

Михайло Львович Бойчук народився у селі Романівні на Тернопільщині. Ще у своєму селі почав займатися малюванням. Романівський учитель, помітивши здібності юнака, дав об"яву про нього в газеті, на яку відгукнувся художник Юліан Панькевич і допоміг Михайлові переїхати до Львова, де він знайомиться з церковним мистецтвом – іконописом та книжковою мініатюрою. Вже тоді Бойчук виявив зацікавлення візантійськими витоками українського християнського мистецтва. У Львові Бойчук починає самостійно працювати, отримує допомогу від Наукового товариства ім. Шевченка і Товариства для розвою руської штуки й 1899 року навчається у Віденській Академії мистецтв. Згодом за наполяганням І.Труша переходить до Краківської академії. У 1906–1907 роках удосконалюється у Мюнхенській Академії мистецтв. Велику роль у його житті відіграв митрополит Андрей Шептицький, який фінансував його поїздку до Парижа, відвідав його паризьку майстерню й підтримав матеріально. Від Андрея Шептицького Бойчук перейняв захоплення й розуміння українського церковного малярства. 1907 року молодий художник їде на кошти Шептицького до Італії.

Перебуваючи у Парижі, Бойчук мріє про заснування української школи церковного монументального малярства, яка, відштовхнувшись від візантійського мистецтва, творчо переосмислила б національні традиції іконопису й утворила б свій стиль монументального живопису в оздобленні храмів. Наприкінці 1910-х років М. Бойчук очолює групу молодих художників, які склали школу "Renovation Byzantine", що мала на меті відродження візантійського мистецтва на українському грунті. 1910 року в паризькому Салоні незалежних відбулася виставка митців цієї школи, що мала гучний успіх. У вересні 1910 року Бойчук повертається до Львова, починає працювати у заснованому 1905 року Андреєм Шептицьким Національному музеї, директором якого був Іларіон Свєнціцький. У музеї Бойчук реставрує старі ікони, удосконалює свою майстерність живописця, створює школу ідейних послідовників, яка проіснувала до 1914 року, розписує каплицю Дяківської бурси у Львові, церкву монастиря отців Василіян села Словіта, створює композицію "Тайна вечеря", ікону "Покрова Богородиці", в якій зобразив свого покровителя митрополита Андрея Шептицького та автопортрет.

У 1912–1914 роках Бойчук відвідав Новгород, Ярослав (нині територія Польщі) та село Лемеші на Чернігівщині, де працював як реставратор. 1917 року бере участь у заснуванні Української Академії мистецтв, стає професором майстерні монументального живопису. З 1924 року Бойчук – професор Київського художнього інституту. Заклав основи українського монументального мистецтва, майстри якого об"єдналися в Асоціацію революційних митців України. Серед його послідовників – брат Тимофій Бойчук, К. Гвоздик, А. Іванова, С. Колос, О. Мизін, О. Павленко, О. Бізюков, М. Рокицький, І. Падалка, В. Седляр. 1919 року бойчукісти виконали розписи Луцьких казарм у Києві, санаторію ВУЦВК в Одесі (1928), Червонозаводського театру в Харкові (1933–1935) та ін. 26 листопада 1936 року М. Бойчук був заарештований НКВД і звинувачений радянською владою у контрреволюційній фашистській діяльності. Після тривалих допитів "трійка" присудила Бойчука без суду до розстрілу. Вирок було виконано в Києві 13 липня 1937 року. Разом з ним загинули його послідовники – художники В. Седляр, І. Падалка, його дружина, художниця Софія Налепинська-Бойчук.

   М. Бойчук повертається з Парижа до Львова у вересні 1910 р. Сповнений "невичерпної енергії" та віри у власні творчі сили, створює в Галичині (1910-1913 рр.) дві пам"ятки – розписи у каплиці так званої "Дяківської бурси" (колишня вул. Скарги, 4, тепер вул. Озаркевича) та у церкві колишнього монастиря о.Василіян с. Словіта.
 

Естетичні принципи Бойчука та його школи у 1930-х роках радянська влада визнала ідейно шкідливими і націоналістично обмеженими. Ще 1925 року в Київському художньому інституті було ліквідовано індивідуальні майстерні й запроваджено загальне викладання, що зменшувало "шкідливий" вплив професора Бойчука на творчу молодь. З початком 1930-х років, коли було створено єдині творчі спілки й ліквідовано літературно-мистецькі організації, угруповання та школи й більшовики почали силоміць насаджувати єдиний для всіх метод "соціалістичного реалізму", Михайло Бойчук та його послідовники були репресовані, твори їхні у переважній більшості були знищені. Самого Михайла Бойчука після тривалих допитів у катівнях НКВД в Києві змусили "визнати" свою належність до "націоналістичної фашистської терористичної організації", яка ставила своїм завданням вихід України з СРСР, і розстріляли як ворога народу 13 червня 1937 року.
 

Михайло Бойчук. Фрагмент фрески

                                                                                
                Михайло Бойчук. Пророк Ілля

Михайло Бойчук. Портрет Седляра

 Книги про Михайла Бойчука:

• Михайло Бойчук. Серія “Українське малярство”. Харків, Рух, 1930. Стаття О. Сліпка-Москальцева, обкладинка В. Г. Кричевського.
• Білокінь С. Михайло Бойчук: Джерела й література. Київ, 1986.
• Юрчишин О. Життя, віддане мистецтву: Листування М. Бойчука. Київ, 1990.
• Ріпко О. Бойчук і бойчукісти, бойчукізм: Каталог виставки. Львів, 1991.
• Соколюк Л. Д. Бойчукизм и проблема стиля в украинском искусстве первой трети ХХ века. Киев, 1993.
• Людмила Соколюк. Графіка бойчукістів. Видання часопису “Березіль”. Видавництво М.П.Коць. Харків–Нью-Йорк. 2002.
• Кравченко Я. О. Школа Михайла Бойчука: тридцять сім імен. Київ, Оранта, 2010.
• Михайло Бойчук та його школа монументального мистецтва. Альбом. Хмельницький, Галерея, 2010.
• Людмила Соколюк. Михайло Бойчук та його школа. Харків, Видавець Савчук О. О., 2014.