Юридичний аналіз складу злочину

Текст:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИУКРАЇНИ

Львівський національний університет імені Івана Франка

Юридичний факультет

Кафедра кримінального права і кримінології

Курсова робота

на тему:

Юридичний аналіз складу злочину
«Зловживання опікунськими правами»

Виконав: студент групи

ЮРД-43з

Гуцман А.О.

Науковий керівник: __________ ___________

посада, вчене звання, П.І.П.

Львів – 2016

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………….………3

Розділ 1 Об’єктивні ознаки складу злочину………...…………………………..5

1.1 О’бєкт складу злочину……………………………….………………………..5

1.2 Об’єктивна сторона складу злочину…………………………….……….…13

Розділ 2 Суб’єктивні ознаки складу злочину…………………........………….15
2.1 Суб’єкт складу злочину…………………………………………….……….15

2.2 Суб’єктивна сторона складу злочину…………………………………...….21

Розділ 3 Кваліфікаційні ознаки складу злочину…………………………….…22
Висновок ………………………………………………………………..………..23
Список використаних джерел….……………………………………………….26

ВСТУП

Одним із показників сучасної демократичної держави є рівень її турботи про осіб, що потребують особливих форм соціально-правової допомоги та захисту. Однією з форм такої турботи в Україні є опіка та піклування, завданням яких, відповідно до ст. 55 Цивільного Кодексу України (далі — ЦК), є забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов’язки. Ця категорія громадян потребує окремих гарантій власних прав. Однією з гарантій прав підопічних виступає закріплена у ст. 167 Кримінального Кодексу України (далі — КК) кримінальна відповідальність за зловживання опікунськими правами.

Актуальність дослідження питань кримінальної відповідальності за зловживання опікунськими правами обумовлена низкою важливих соціальних чинників, серед яких сутнісне місце займає вразливе становище особи, над якою встановлюється опіка та піклування. Що стосується проблем теорії кримінального права, то традиційно серед них виділяються питання складу злочину та його елементів: об’єкта, об’єктивної і суб’єктивної сторони, суб’єкта.

Потерпілими від злочину законодавець визначає підопічних осіб. Такими є особи, над якими встановлюється опіка чи піклування [4, 181]. Відповідно до положень ЦК України, опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування та фізичними особами, які визнані недієздатними (ст. 55 ЦК). Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена (ст. 56 ЦК).

Особи, які здійснюють опіку та піклування, володіють широким колом повноважень щодо своїх підопічних та їх майна, що уможливлює протиправне використання ними зазначених повноважень для отримання особистої вигоди. Одним із видів протиправного використання повноважень щодо підопічних та їх майна є зловживання опікунськими правами – злочин, передбачений ст. 167 КК України (далі – КК). При аналізі злочинного зловживання опікунськими правами виникає необхідність визначити місце потерпілого в системі ознак складу злочину та коло осіб, які можуть бути визнані потерпілими від такого діяння.

РОЗДІЛ 1

ОБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ

1.1 Об’єкт складу злочину
    Досліджено безпосередній об"єкт зловживання опікунськими правами - злочину, передбаченого ст. 167 Кримінального кодексу України.
У ст. 1 Конституції Україна проголошена демократичною, соціальною та правовою державою. У центрі уваги такої держави має бути людина як найвища соціальна цінність, а також її права і свободи [1, с. 11, 13].
    Одним з індикаторів вищенаведених засад є рівень турботи держави про осіб, що потребують особливих форм соціально-правової допомоги та захисту. До форм зазначеної турботи в Україні належить, зокрема, й опіка та піклування, завданням яких відповідно до ст. 55 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) є забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров"я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов"язки. Турбота щодо таких громадян потребує окремих гарантій, у тому числі нормативно-правових. Серед останніх можна виділити встановлену у ст. 167 Кримінального кодексу України (далі - КК) кримінальну відповідальність за зловживання опікунськими правами.
    Для правильного застосування вказаної норми необхідно проаналізувати ознаки складу злочину, до яких, зокрема, належить об"єкт злочину.
Тому проаналізуємо безпосереднього об"єкта зловживання опікунськими правами. Одразу необхідно зазначити, що спеціального дослідження, присвяченого аналізу ознак указаного складу злочину, у вітчизняній науці кримінального права досі проведено не було.
    Під безпосереднім об"єктом злочину слід розуміти конкретні суспільні відносини, охоронювані певною нормою статті Особливої частини КК, яким злочином заподіюється або може бути заподіяна шкода [4, с. 106]. Така точка зору є традиційною. Проте існують й інші погляди на безпосередній об"єкт злочину.
    Для встановлення безпосереднього об"єкта зазначеного злочину необхідно звернутися до його диспозиції, яку законодавець закріпив у такому вигляді: «Використання опіки чи піклування з корисливих мотивів на шкоду підопічному (зайняття житлової площі, використання майна тощо)».
    Безпосередні об"єкти злочинів, передбачених нормами статей 164-169 КК (серед яких безпосередній об"єкт зловживання опікунськими правами), належить до сфери сімейних та опікунських відносин . Однак конкретні відносини, що охороняються зазначеними нормами, хоча і є спорідненими, проте за своєю сутністю обмежуються окремими соціальними інститутами. Тому безпосередній об"єкт злочину, передбаченого нормою ст. 167 КК, цілком можна розглядати в межах лише опікунських відносин. Отже, очевидно, що для його встановлення слід звернутися до положень цивільного та сімейного права.
    Для визначення безпосереднього об"єкта злочину, передбаченого ст. 167 КК України, необхідно через призму опікунських відносин з"ясувати зміст суспільних відносин, охоронюваних цією нормою, проаналізувати елементи їх структури (предмет, суб"єктів та соціальний зв"язок ).Специфіку суспільних відносин відображає перш за все їх предмет, під яким у науці розуміють те, з приводу чого або у зв"язку з чим існують суспільні відносини [11, с. 47—48; 2, с. 98].
    Для встановлення предмета суспільних відносин з опіки та піклування необхідно звернутися до положень регулятивного законодавства. Як уже було зазначено, відповідно до ст. 55 ЦК опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров"я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов"язки. Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 72 ЦК опікун також зобов"язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах .
    Такі цілі в науці називають загальними цілями опіки та піклування. Окрім них виділяють і спеціальні цілі, що диференціюються стосовно повнолітніх та неповнолітніх підопічних осіб [2, с. 64]. Щодо повнолітніх підопічних, то відповідно до положень ЦК опікуни та піклувальники зобов"язані дбати про підопічних, забезпечувати їх доглядом, лікуванням, створювати необхідні побутові умови (ч. 1 ст. 67, ч. 1 ст. 69 ЦК). Що ж до дітей, то відповідно до ч. 1 ст. 67, ч. 1 ст. 69 ЦК, а також ст. 249 Сімейного кодексу України (далі - СК) опікуни та піклувальники повинні виховувати дитину, піклуватися про її здоров"я, фізичний, психічний, духовний розвиток, про створення для неї необхідних побутових умов, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти.
    Із усього вищезазначеного випливає, що предметом суспільних відносин з опіки та піклування є особисті немайнові, майнові права, майно, інтереси підопічних осіб, нормальне фізичне існування повнолітніх осіб (що включає в себе турботу, догляд, лікування, створення для них необхідних побутових умов тощо), а також виховання, нормальне фізичне існування, нормальний фізичний, психічний, духовний, соціальний та інтелектуальний розвиток дитини.
    Зазначається, що предметом відносин, охоронюваних нормою, передбаченою ст. 167 КК, є майно та майнові права особи, що перебуває під опікою або піклуванням, які опікун або піклувальник може використати з корисливою метою на шкоду підопічному [13, с. 75]. З такою думкою не можна погодитися. Уявляється, що предметом суспільних відносин, перш за все взятих під охорону ст. 167 КК, є нормальне фізичне існування та нормальний фізичний, психічний, духовний, соціальний та інтелектуальний розвиток підопічних дітей, нормальне фізичне існування повнолітніх підопічних осіб. Щодо майна та майнових прав підопічних, вважаю, що вони лише обумовлюють формування інтересів, а у своїй сукупності майно, майнові права та інтереси є засобами забезпечення нормального існування, розвитку усіх категорій підопічних осіб.

У науковій літературі опіку та піклування за суб’єктами, щодо яких вони здійснюються, поділяють на опіку та піклування над дітьми, а також на опіку та піклування над дорослими людьми (або ж над неповнолітніми та повнолітніми) [13, с. 146; 14, с. 64]. Особливістю статусу потерпілих від цього злочину є те, що статус неповнолітніх підопічних осіб регулюється цивільним та сімейним законодавством, а статус дорослих підопічних осіб – лише цивільним законодавством. Розглянемо кожну категорію цих осіб детальніше. Дитиною визнається особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше [15]. До дітей належать: а) малолітні особи; б) неповнолітні особи. Малолітніми законодавець називає фізичних осіб, які не досягли 14 років (ст. 31 ЦК). Вони наділені частковою дієздатністю. Неповнолітніми є фізичні особи у віці від 14 до 18 років (ст. 32 ЦК). Законодавець наділяє їх неповною цивільною дієздатністю, обсяг якої є ширшим за часткову. Опіка та піклування встановлюються над малолітніми та неповнолітніми особами, які є сиротами або які позбавлені батьківського піклування. г) діти, які влаштовані до дитячого будинку сімейного типу (відповідно до ч. 1 ст. 256-7 СК, вони називаються вихованцями дитячого будинку сімейного типу). Згідно зі ст. 256-5 СК, дитячий будинок сімейного типу – це окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням та спільного проживання не менш як п’яти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування6 ; д) діти, які постійно проживають у закладі охорони здоров’я, навчальному або іншому дитячому закладі . У таких випадках функції опікуна та піклувальника щодо дітей покладаються на адміністрацію цих закладів.

Осіб, що складають категорію підопічних дітей (як малолітніх, так і неповнолітніх) можна розподілити на види залежно від виду опікунських відносин, в яких вони знаходяться (за формою влаштування). За цим критерієм доцільно виділити такі категорії дітей: а) діти, які знаходяться під опікою або піклуванням. Відповідно до ч. 2 ст. 243 Сімейного кодексу України (далі – СК), опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування – над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років; б) діти, які знаходяться під патронатом. Згідно зі ст. 252 СК, за договором про патронат орган опіки та піклування передає дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, на виховання у сім’ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття, за плату4 ; в) прийомні діти. Такими є діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, влаштовані на виховання та спільне проживання до прийомної сім’ї (ст. 256-3 СК). Прийомною сім’єю є сім’я, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

    Відповідно до положень ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними (ст. 58 ЦК).        Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена (ст. 59 ЦК).
    Зазначені повноваження закріплені в цивільному, сімейному та адміністративному (коли особою, що здійснює опіку та піклування, є орган опіки та піклування) законодавстві. З"ясування структури суспільних відносин з опіки та піклування та тієї їх частини, що перш за все охороняються нормою, передбаченою ст. 167 КК, дає змогу визначити повний обсяг суспільних відносин, поставлених під охорону зазначеною нормою, тобто сформулювати основний та додаткові безпосередні об"єкти вказаного злочину.
    Щодо безпосереднього об"єкта злочину, передбаченого ст. 167 КК, в науці існують різні думки. Одні автори вважають, що безпосереднім об"єктом даного злочину є права підопічних громадян, М. І. Мельник формулює його як майнові та інші права осіб, стосовно яких встановлено опіку чи піклування [17, с. 431; 22, с. 106]. І. О. Зінченко безпосереднім об"єктом аналізованого злочину називає майнові права й інтереси осіб, щодо яких встановлені опіка чи піклування; С. Я. Лихова - майнові права осіб, які знаходяться під опікою чи піклуванням; І. О. Белова - майнові сімейні відносини, а також інші майнові відносини, що виникають між суб"єктами опіки та піклування [13, с. 44].
    Вчені, які пропонують вважати безпосереднім об"єктом досліджуваного злочину права або інтереси підопічних, підміняють об"єкт предметом суспільних відносин з опіки та піклування. Окрім того, незрозумілою видається конструкція «майнові та інші права підопічних», запропонована М. І. Мельником, оскільки невизначену категорію «інших прав» повністю можна замінити категорією «немайнові права». Вважаю, що вищенаведені точки зору неправильно та неповно розкривають зміст та обсяг безпосереднього об"єкта злочину, передбаченого ст. 167 КК. Основним безпосереднім об"єктом злочину, передбаченого ст. 167 КК України, необхідно визнати суспільні відносини, що забезпечують нормальне фізичне існування, нормальний фізичний, психічний, духовний, соціальний та інтелектуальний розвиток підопічних дітей та нормальне фізичне існування повнолітніх підопічних осіб.
    При цьому відносини щодо нормального існування, розвитку підопічних включають у себе відносини щодо забезпечення майнових прав, охорони майна підопічних, забезпечення їхніх особистих немайнових прав, забезпечення їхніх інтересів. Вбачається, що саме такі відносини перш за все поставлені під охорону досліджуваної норми.
    В аналізованому злочині можна виділити також додатковий обов"язковий та додатковий факультативний об"єкти.
    Додатковим обов"язковим об’єктом зазначеного злочину є суспільні відносини, що забезпечують охорону майна, майнових прав та майнових інтересів підопічного, тобто майнові відносини .
    Відповідно до ст. 190 ЦК майном є окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов"язки. У кримінальному ж праві до поняття майна не включають майнових прав. Саме тому в даному випадку наведені категорії виділені окремо. При цьому шкода основному безпосередньому об"єкту спричиняється виходячи з диспозиції ст. 167 КК, у якій зазначено корисливу мету, а також указано форми злочинного діяння (зайняття житлової площі, використання майна) шляхом посягання на додатковий обов"язковий об"єкт.
Додатковим факультативним об"єктом аналізованого злочину є суспільні відносини, що забезпечують особисте немайнове право підопічного на недоторканність житла.
    Шкода праву підопічного на недоторканність житла завдається лише в таких формах зловживання опікунськими правами, як зайняття житлової площі або незаконне відчуження житла підопічного. У такому випадку, поряд із майновим правом (шляхом посягання на нього), страждає його особисте немайнове право на недоторканність житла, передбачене в Конституції України (ч. 1 ст. 30, ч. 3 ст. 47) та ЦК (ч. 1, ч. 4 ст. 311) . При цьому додаткової кваліфікації за ст. 162 КК (порушення недоторканності житла) у таких випадках зазначені діяння не потребують.
    Саме такий розподіл суспільних відносин з опіки та піклування на основний та додатковий об"єкти досліджуваного злочину пояснюється тим, що, як було зазначено вище, при характеристиці предмета суспільних відносин майно та майнові права лише обумовлюють формування інтересів, а у своїй сукупності майно, майнові права та інтереси є засобами забезпечення нормального існування, розвитку всіх категорій підопічних осіб.
    Встановлення безпосереднього об"єкта злочину, передбаченого ст. 167 КК, дозволяє визначити механізм заподіяння шкоди цим відносинам.
    Шкода безпосередньому об"єкту (як основному, так і додатковим об"єктам) завдається шляхом злочинного впливу на соціальний взаємозв"язок між суб"єктами опікунських відносин, що вчиняється одним із таких суб"єктів, тобто «зсередини». При здійсненні посягання суб"єкт суспільних відносин, що має опікунські повноваження, використовує їх на свою користь, завдаючи шкоди підопічному. Таким чином, зазначений суб"єкт, порушуючи вимоги нормативно-правових приписів, виключає себе з даних відносин або істотно знижує в них свою роль, унаслідок чого відбувається деформація встановленого взаємозв"язку . Усе вищезазначене дозволяє розробити схему посягання на об"єкт зловживання опікунськими правами.
    Отже, особа, що має опікунські повноваження, порушуючи відносини, що виникають з приводу охорони майна, майнових прав та майнових інтересів підопічного (додатковий обов"язковий об"єкт), завдає шкоди нормальному фізичному існуванню, нормальному фізичному, психічному, духовному, соціальному та інтелектуальному розвитку підопічних дітей та нормальному фізичному існуванню повнолітніх підопічних осіб (основний безпосередній об"єкт), унаслідок чого страждають також їхні особисті немайнові права, інтереси. При цьому в деяких випадках також може порушуватися право підопічних осіб на недоторканність житла (додатковий факультативний об"єкт).
    Встановлення безпосереднього об"єкта досліджуваного злочину та механізму заподіяння ним шкоди охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам дає змогу зрозуміти ступінь суспільної небезпечності такого діяння, глибину шкоди, що може бути ним заподіяна, а також сприяє визначенню інших ознак його складу, допомагає правильно кваліфікувати та провести відмежування цього злочину від суміжних складів.
соціального зв"язку. Вбачається, що останній при вчиненні злочину (злочинів) може бути не розірвано, а лише деформовано. При деформації уражаються певні ланки соціального зв"язку, але сам він залишається цілісним.

1.2 Обєктивна сторона складу злочину

Об’єктивну сторону злочину утворюють його зовнішні ознаки, встановлені законом про кримінальну відповідальність. Це ті ознаки, в яких проявляється зовні процес вчинення суспільно небезпечного діяння і які відповідають на запитання – як було вчинено злочин? Об’єктивна сторона визначає: у чому полягає злочин; яким чином його вчинено; у яких умовах місця, часу, обстановки він протікає; за допомогою яких засобів і знарядь вчинюється.

Безпосередній об"єкт злочину становлять суспільні відносини у сфері охорони прав і свобод підопічної особи. Потерпілимвід злочину може бути особа, щодо якої здійснюється опіка чи піклування. Об"єктивна сторона злочину полягає у використанні опіки чи піклування на шкоду підопічному. Ця форма об"єктивної сторони полягає у вчиненні дій або бездіяльності, внаслідок чого підопічному може бути заподіяна шкода. У тексті ст. 167 КК законодавець прямо називає лише два способи вчинення злочину: зайняття житлової площі та використання майна. Проте цей перелік не є вичерпним, а тому способи зловживання опікою та піклуванням можуть бути різними. Серед них слід назвати: розтрачання майна підопічного; укладення угод від імені підопічного на умовах, невигідних для останнього, привласнення речей підопічного; розтрата його цінностей; порушення майнових прав потерпілого внаслідок укладання невигідних для нього договорів [3, 138]; використання доходів підопічних (пенсій, допомоги або аліментів, інших поточних надходжень або доходів від майна, що належить їм) для задоволення власних потреб; [4, 182]; порушення передбачених законом обмежень і порядку при здійсненні правочинів, де однією стороною виступає підопічний; невиконання опікунських обов’язків на шкоду підопічному (при цьому опікун (піклувальник) отримує матеріальні блага від інших осіб) [1, 368]; управління майном підопічного з порушенням установлених правил; відмова від належних підопічному майнових прав [2, 431] та ін.

Обов"язковою ознакою об"єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 167 КК, є вчинення вищевказаних дій на шкоду підопічному. Така шкода, як правило, носить майновий характер (це, наприклад, використання соціальних виплат на свою користь, використання майна підопічного для отримання власного доходу тощо), що зумовлено корисливою метою вчинення цього злочину.

Разом із тим склад злочину, передбаченого ст. 167 КК, за конструкцією об"єктивної сторони є формальним і визнається закінченим з моменту вчинення опікуном (піклувальником) певного діяння, яке завдає чи може завдати шкоди підопічному, незалежно від того, чи була ця шкода завдана фактично.

РОЗДІЛ 2

СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ

2.1 Суб’єкт складу злочину

У відповідності зі ст. 21 Конституції України всі громадяни рівні перед законом. Це не виключає певної форми нерівності перед законом на підставі приписів самого закону. Іншими словами, закон передбачає, що за деякі злочини відповідають лише ті особи, які, поряд з загальними ознаками суб’єкта злочину (досягнення віку настання кримінальної відповідальності і осудність) повинні володіти деякими додатковими ознаками, які характеризують особу винного в даному конкретному злочині. Суб’єкт злочину, що розглядається, є спеціальний. Ним визнається особа, призначена у встановленому законом порядку опікуном або піклувальником.

Спеціальний суб’єкт у законі може бути прямо і не названий, але скоєний злочин приписує його наявність. Найчастіше ознаки спеціального суб’єкта законодавець вказує при описуванні основного складу злочину. Таким чином, поряд з поняттям загального суб’єкта Кримінальний кодекс передбачає і поняття спеціального суб’єкта. Частина 2 ст. 18 КК визначає, що спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа.

Отже, спеціальний суб’єкт – це особа, яка крім обов’язкових загальних ознак (фізична осудна особа, яка досягла певного віку)має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини для суб’єкта конкретного складу злочину. На підставі викладеного можна запропонувати визначення спеціального суб’єкта злочину. Під спеціальним суб’єктом злочинуслід розуміти таку особу, яка має поряд з ознаками фізичної особи – осудністю і віком кримінальної відповідальності – і інші, додаткові ознаки, що передбачені в кримінальному законі або прямо витікають з нього і характеризують соціальну роль та правове положення суб’єкта, стосуються фізичних властивостей суб’єкта, характеризують взаємовідношення суб’єкта з потерпілим і обмежують коло осіб, які можуть бути виконавцями певного злочину.

Існують також проблемні питання щодо суб’єкта злочину. Згідно диспози- ції ст. 167 КК він є спеціальним. Це особа, яка призначена у встановленому законом порядку опікуном або піклувальником. Проте відповідно до ЦК, в окремих випадках опіку та піклування може здійснювати орган опіки та піклування та спеціальні заклади (навчальні заклади, заклади охорони здоров’я або заклади соціального захисту населення (ст. 65—66 ЦК). Отже, виникає питання про кримінальну відповідальність службових осіб органу опіки та піклування чи спеціального закладу в разі зловживання ними опікунськими правами.

В науці цивільного права визнається, що батьки й усиновлювачі щодо дітей до 18-річного віку є опікунами і піклувальниками без спеціального призначення [5, 131]. Отже, виникає питання щодо можливості та необхід- ності притягнення до кримінальної відповідальності батьків та усиновлювачів, які вчинили діяння, передбачене диспозицією ст. 167 КК. Потребують розв’язання також проблеми відмежування зловживання опікунськими правами від суміжних складів злочинів, зокрема від торгівлі людьми (ст. 149 КК), насильницького донорства (ст. 144 КК), вимагання (ст. 189 КК), шахрайства (ст. 190 КК), експлуатації дітей (ст. 150 КК), злісного невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування (ст. 166 КК).

Безконтрольна реалізація батьками майна свідчить про відсутність у чинному законодавстві України належного механізму охорони та захисту майнових прав дитини, що може призвести до зниження її життєвого рівня. Найважливішими правами дитини є її майнові права взагалі та право власності на певне майно зокрема. Водночас слід зазначити, що майнові права дитини завжди були наріжним каменем правозастосовної практики. Не можна забувати про неблагополучні сім’ї. Незважаючи на законодавчо встановлений обов’язок батьків дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах, деякі батьки по-різному розуміють свій обов’язок. Чимало дітей, які потрапляють до притулків, залишилося без житла саме через зловживання батьківськими й опікунськими правами і неналежне виконання службових обов’язків посадовими особами органів опіки та піклування.

Батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування:

· укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації;

· відмовлятися від належних дитині майнових прав;

· здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла;

· зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.

У нормативно-правових актах зазначено, що батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:

· укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

· видавати письмові зобов’язання від імені дитини;

· відмовлятися від майнових прав дитини.

Законодавство України вимагає обов’язкову згоду органів опіки та піклування при вчиненні правочинів щодо майна, яке належить дітям, але численні порушення прав дітей залишаються однією з головних проблем поширення дитячої безпритульності та бродяжництва.

Значна кількість дітей, які потрапляють до притулків, залишилися без житла саме через зловживання батьківськими та опікунськими правами, неналежне виконання службових обов’язків посадовими особами органів опіки та піклування. Звісно ж, найбільш незахищені від таких порушень діти-сироти та діти, позбавлені піклування батьків.

    Після з"ясування предмета необхідно встановити суб"єктів (учасників) суспільних відносин з опіки та піклування. Опікунські відносини є досить багатогранними. Визначити їх суб"єктів допоможе огляд.
     Виділяють два основних види подібних відносин з опіки: внутрішні -власне відносини опіки (вони виникають між опікуном та підопічним) та зовнішні - відносини, що пов"язані з опікою (між опікуном та органом опіки та піклування, між опікуном та третіми особами тощо) [11, с. 19].
    Вище наведену класифікацію цілком можна поширити не лише на відносини з опіки, а й на відносини з піклування. Замість слів «опікун» та «піклувальник» правильніше вживати конструкцію «особа, що здійснює опіку та піклування» або «особа, що має опікунські повноваження» .
    Важливе значення у зовнішніх відносинах з опіки та піклування мають суди (статті 60, 75 ЦК) та органи опіки та піклування. Особливість останніх полягає в тому, що вони наділені як владними повноваженнями, так і певним обсягом цивільних і сімейних прав та обов"язків. Вони задіяні і у внутрішніх (як особи, що здійснюють опіку та піклування (ст. 65 ЦК)), і в зовнішніх опікунських відносинах (з особами, що мають опікунські повноваження). Іншими суб"єктами зовнішніх відносин з опіки та піклування можуть бути органи (установи), фізичні особи, з якими особа, що має опікунські повноваження, може вчиняти правочини; перед якими захищає права та інтереси підопічного.
    Ядром відносин з опіки та піклування є внутрішні відносини, тобто відносини між особою, що здійснює опіку або піклування, та підопічною особою, оскільки, власне в них реалізується мета опіки - охорона особистих та майнових прав осіб [6, с. 19].
    У доктринальних джерелах суб"єктів, що здійснюють опіку та піклування, поділяють на фізичних осіб-опікунів (піклувальників) та юридичних осіб, що виконують опікунські функції [15, с. 146; 6, с. 24-25]. До останніх належать, зокрема, дитячі будинки, загальноосвітні школи-інтернати [16], будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричні пансіонати, пансіонати для ветеранів війни і праці [17], органи опіки та піклування (ст. 65 ЦК) тощо. Безпосередньо опіку (в повному обсязі) може здійснювати лише людина; що ж до юридичних осіб, то законодавець у нормативних актах, зокрема, адміністрація відповідного закладу охорони здоров"я, навчального або іншого дитячого закладу лише виконує функції опікуна (ст. 245) [6, с. 24-25].
    Для позначення фізичних осіб-опікунів (піклувальників) та юридичних осіб, що виконують опікунські функції, цілком можна застосовувати збірне поняття «особи, що здійснюють опіку та піклування» або «особи, що мають опікунські повноваження». Обсяг цього поняття становить таке коло осіб:
а) власне опікуни (піклувальники) (ч. 2 ст. 63 ЦК);

б) орган опіки та піклування (ст. 65 ЦК);

в) керівники спеціальних закладів (навчальних, охорони здоров"я або соціального захисту населення), на яких законодавець покладає здійснення опіки та піклування (ст. 66 ЦК, ст. 245 СК, п. 3.6 Правил опіки та піклування) [13];

г) патронаті вихователі, прийомні батьки, батьки-вихователі дитячого будинку сімейного типу (що прирівняні законодавцем до опікунів або піклувальників) (ст. 255, ч. 1 ст. 256-2, ч. 4 ст. 256-2 СК).
Іншою стороною внутрішніх відносин з опіки та піклування є підопічна особа.

Таким чином, суб"єктний склад відносин опіки та піклування є досить розгалуженим. Для встановлення суб"єктів суспільних відносин, охоронюваних нормою, передбаченою ст. 167 КК, необхідно констатувати, що зловживання опікунськими правами посягає лише на внутрішні опікунські відносини, тобто на відносини, що виникають між особою, яка має опікунські повноваження, та підопічною особою. Зовнішні опікунські відносини не охороняються нормою ст. 167 КК. Отже, коло суб"єктів суспільних відносин, охоронюваних нормою, передбаченою ст. 167 КК, є вужчим за коло суб"єктів опікунських відносин і його утворюють: а) особи, наділені опікунськими повноваженнями; б) підопічні особи.
Соціальним зв"язком за загальним правилом є певна діяльність суб"єктів або пасивний стан. Сутність опіки (піклування) полягає у правовому
зв"язку між опікуном (піклувальником) та підопічним, в обов"язку опікуна здійснювати права підопічного і виконувати за нього юридичні обов"язки [9, с. 304]. Я вважаю, що соціальним зв"язком суспільних відносин, охоронюваних нормою, передбаченою ст. 167 КК, можна назвати здійснення особою, що володіє опікунськими повноваженнями, наданих їй прав та обов"язків щодо забезпечення нормального фізичного існування та нормального фізичного, психічного, духовного, соціального та інтелектуального розвитку підопічних дітей, нормального фізичного існування повнолітніх підопічних осіб.

Викладене свідчить про значну кількість серйозних проблем, пов’язаних із встановленням ознак складу злочину «зловживання опікунськими правами» та застосування ст. 167 КК. Особливістю цих проблем є те, що вони знаходяться в точках перетину галузей кримінального, цивільного та сімейного права, а отже потребують комплексного підходу до їх вирішення.

2.2 Суб"єктивна сторона складу злочину

Суб"єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, корисливими мотивом і метою, що є обов"язковою ознакою суб"єктивної сторони: особа усвідомлює, що вона посягає на чужу власність, не маючи права на неї, передбачає матеріальну шкоду власнику і бажає настання цього наслідку, переслідуючи мету незаконного збагачення.

Вчинення дій з корисливою метою, полягає у прагненні винної особи отримати власну майнову вигоду за рахунок підопічної особи. Для кваліфікації цього злочину не має значення, отримала винна особа таку вигоду чи ні.

РОЗДІЛ 3

КВАЛІФІКАЦІЙНІ ОЗНАКИ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ

Кваліфікуючими ознакамискладу злочину, передбаченого ст. 167 КК визнаються:

1. Вчинення особою, яка призначена у встановленому законом порядку опікуном або піклувальником.

2. Заподіяння шкоди підопічному, що суперечить призначенню інституту опіки та піклування.

Шкода, яка може бути заподіяна підопічному внаслідок зловживання опікунськими правами, найчастіше має матеріальний характер.

Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що зловживання опікунськими правами і залишення підопічних дітей без нагляду або без допомоги грубо порушує права неповнолітніх і суперечить Конституції України та принципам сімейного законодавства. [3]

Висновок

Зміцнення законності і правопорядку в період кардинальних трансформацій, що відбуваються в усіх сферах суспільного життя, формування правової держави передбачає здійснення превентивних заходів у боротьбі з правопорушеннями, диктує необхідність забезпечення комплексного випереджального впливу на криміногенні чинники та підвищення ефективності цього впливу.

Диспропорції суспільного розвитку, послаблення традиційних форм соціального контролю призвели до значного збільшення кількості осіб, які потребують кримінологічної профілактики. На жаль, попередження злочинів, яке завжди проголошується головним напрямком боротьби з правопорушеннями як і раніше залишається лише гаслом Ця робота повинна розвиватися насамперед через індивідуалізацію, поглиблення морально-психологічної спрямованості, підвищення професіоналізму кадрів і загальної ефективності.

Несприятливі для суспільства кількісні та якісні зміни у сфері злочинності та в інших правопорушеннях є ґрунтом для розвитку конформізму, подвійної моралі, соціальної апатії, бездуховності, байдужості і скептицизму. Усе це спотворює суспільну свідомість і призводить до дегуманізації відносин між людьми до розповсюдження агресивності та інших криміногенних явищ.[8]

Падіння моральних устоїв призвело до зниження суспільної активності в сфері протидії злочинності і поширення таких негативних явищ як пияцтво, наркоманія, проституція, що живлять злочинність. Основна особливість структурних і функціональних змін кримінальної політики в демократичному суспільстві має полягати в перетворенні кримінологічного попередження на основний засіб боротьби зі злочинністю. Попередження злочинів має посісти значне місце в правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ та інших державних органів і базуватися на принципах моралі і права. Водночас це не означає послаблення уваги до розробки і здійснення заходів каральної політики. Навпаки, ці процеси є взаємопов"язаними і взаємообумовленими: чим більше уваги суспільство приділяє попередженню злочинів, тим більше право воно має суворо питати за порушення законів.

Розкриваючи зміст двох взаємопов"язаних блоків (морального і правового) кримінологічного попередження, слід зауважити, що кожен з них має свої особливості.

Так, моральна профілактика полягає у діях суспільства щодо попередження можливих порушень механізму моральної регуляції соціуму. Моральна профілактика спрямована як проти соціальних відхилень, так і проти тих явищ соціального життя, які детермінують порушення моральних норм демократичного суспільства. Такі види негативної поведінки, як алкоголізм, наркоманія, проституція порушують різні соціальні норми. Більша їх частина являє собою відхилення саме від моральних норм і принципів демократичного суспільства, але вони можуть переростати в правопорушення або навіть у злочини.

Істотною умовою успішного попередження злочинності є не тільки моральне, але й правове його забезпечення, себто закріплення в законі та інших нормативно-правових актах вимог, що сприяють реалізації цього важливого державного завдання.

Попереджувальні заходи повинні застосовуватись таким чином, щоб боротьба зі злочинністю мала дійсно наступальний характер. давала максимальний ефект. Така ефективність може бути досягнута шляхом забезпечення невідворотності тієї чи іншої міри покарання, самим фактом існування певної норми, а також обізнаністю населення із законами та наслідками за їх порушення. Неминучість морального засудження і більше того, - покарання - за порушення законів означає, що жоден випадок порушення не повинен минутися для людини безслідно.

Загально-примусова дія кримінального закону значною мірою пов"язана з неминучістю відповідальності за вчинені діяння, з використанням правоохоронними органами наданих їм законом кримінально-правових засобів боротьби з антисоціальними явищами. Загально-превентивна дія закону полягає в загрозі покарання і попередженні злочину. Попередження проявляється у покаранні осіб, що скоїли злочин, і має однією з цілей попередити вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Попереджувальна дія кримінального закону щодо тих, хто відбуває покарання, на родичів і близьких засуджених осіб, на інші верстви населення проявляється у виконанні кримінального покарання. Встановлення кримінальної відповідальності за визначені законом дії має превентивний характер, незалежно від кримінального судочинства. Охоронні норми кримінального закону створюють абстрактну можливість застосування засобів примусу до правопорушника.[17]

З моменту вчинення злочину в дію вступають кримінально-процесуальні засоби попередження:

засоби, які застосовуються у зв"язку з вчиненням злочину і виявляються в дії на винну в скоєні злочину особу;

засоби щодо попередження і припинення злочинів;

засоби щодо усунення причин та умов, які зумовлюють вчинення злочинів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України : наук.-практ. комент. / [редкол.: В. Я. Тацій (голова), О. В. Петришин, Ю. Г. Барабані та ін. - [2-ге вид., переробл. і доповн.]. - X.

2. Цивільний кодекс України : наук.-практ. комент. / [за заг. ред. Е. О. Харитонова, Н. Ю. Голубєвої]. -[5-те вид., переробл. та доповн.]. - X. : Одіссей, 2009. - 1208 с.
3. Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р. (ст. 17). Правила опіки і піклування в Українській РСР. Затверджені наказом МЮ УРСР, Міносвіти УРСР, МОЗ УРСР. Мінсоцзабезпечєння УРСР від 15липня 1971 р.
4. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник / [Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.] ; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - [4-те вид., переробл. і доповн.]. - X. : Право, 2010. - 456 с.
5. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник / [Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько та ін.] ; відп. ред. Я. Ю. Кондратьев ; наук. ред. В. А. Клименко та М. І. Мельник. - К. : Прав. джерела, 2002. - 432 с.
6. БеловаО. І. Кримінально-правова характеристика злочинів проти сім"ї та неповнолітніх : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Белова О. I. - X., 2006. - 184 с.

7. Про затвердження Положення про дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування : наказ Міністерства освіти і науки України, Міністерства України у справах сім"ї, дітей та молоді № 747/460 від 21 верес. 2004 р. № 41 // Офіційний вісник України. -2004. - 29 жовт. - Ст. 167.
8. Типове положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці: наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 29 груд. 2001 р. № 549 // Офіційний вісник України. - 2002. - 15 лют. - № 5. - Ст. 153.

9. Про затвердження Правил опіки та піклування: наказ Державного комітету України у справах сім"ї та молоді, Міністерством освіти України, Міністерством охорони здоров"я України та Міністерством праці та соціальної політики України від 26 трав. 1999 р. № 34/166/88 // Офіційний вісник України. - 1999. -16 лип. - № 26. - Ст. 115.
10. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / [за ред. М. І. Мельника, М. I. Хав-ронюка]. - [6-те вид., переробл. та доповн.]. - К. : Юрид. думка, 2009. - 1236 с.
11. Кримінальне право України. Особлива частина : підручник / [Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко та ін.] ; за ред. М. I. Мельника, В. А. Клименка. - [2-ге вид., переробл. та доповн.]. - К. : Атіка, 2008. - 712 с.
12. Зінченко І. О. Кримінально-правова охорона виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина (аналіз законодавства і судової практики) : монографія / І. О. Зінченко. - X. : Вапня-рчук Н. М., 2007. - 320 с.
13. Лихова С. Я. Злочини у сфері реалізації громадянських, політичних та соціальних прав і свобод людини і громадянина (розділ V Особливої частини КК України) : монографія / С. Я. Лихова. - К. : Київ. ун-т, 2006. - 573 с.
14. Цивільне право України. Ч. 1 : [ігідруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти] / [Ч. Н. Азімов, М. М. Сі-більов, В. І. Борисова та ін.] ; за ред. Ч. Н. Азімова, С. Н. Приступи, В. М. Ігнатенка. - X. : Право, 2000. - 368 с.
15. Цивільне право України : підручник : у 2 кн. Кн. 1 / [О. В. Дзера (кер. авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін.] ; за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - [2-е вид., доповн. і переробл.]. - К. : Юрінком Інтер. - 2004. -736

16. Коржанський М.Й. Словник кримінально-правових термінів.- К., 2000.

17. Всеволодов В. Проблема профілактики злочинності в законодавстві України // Нова політика. - 1998. - № 2. - с.58

18. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України.- К.: Атіка, Академія, Ельга-Н.-2001. - 380 с.