Визначення «економічної географії» та її завдань К. Воблим.

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Географічний факультет

Кафедра економічної і соціальної географії

Реферат на тему:

Визначення «економічної географії» та її завдань К. Воблим.

Виконала студ. групи ГРФ -53м

Потапенко Анастасія

Перевірив

проф. О. І. Шаблій

Львів 2012

План.

1. Визначення економічної географії та її завдань

2. «Відділи» економічної географії

3. «Суспільна людина» у боротьбі із природою

4. «Галузева» та «просторова» складові економічної географії

Висновок

Додаток

Список використаної літератури

Наукова діяльність українського економіста та економіко-географа академіка Костянтина Григоровича Воблого припадає в основному на міжвоєнний період (20-ті -30-ті рр. ХХ ст.).

У визначенні «економічної географії» К. Воблий належить до представників т. зв. традиційної школи економіко-географічних досліджень, яка була сформована на початку ХХ ст. в Україні та ґрунтується на основі галузево-статистичного напряму. Теоретико-методологічне підґрунтя цього напряму заклали відомі політекономи свого часу: М. Зібер, М. Туган-Барановський, О. Русов, Л. Яснопольський, М. Птуха, Й. Пасхавер та ін.  Усі вони визнавали приналежність економічної географії до економічних наук та визначали предмет її дослідження як "... вивчення сучасного стану окремих галузей господарського життя... в їх географічному поширенні, а також тих фізичних і культурних умов, які впливають на кожну з цих галузей." [4, с.50]. З такого визначення економічної географії випливають завдання, котрі дана наука покликана виконувати, це, насамперед, опис окремих галузей народногосподарчої діяльності; з’ясування залежностей їх від місцевого географічного середовища; вивчення впливу на нього загальних природних, економічних та соціальних умов. Такі завдання економічної географії виокремив, зокрема, Костянтин Воблий. Він говорив про галузі народного господарства, кожна з яких має свої особливості, і намітив ті, що формують «відділи» економічної географії. Ось головні з них:

а) сільське господарство (хліборобство, лісництво, рибальство, ловецтво, скотарство, птахівництво);

б) гірнича промисловість (добування, попереднє оброблення мінеральних багатств Землі);

в) обробна промисловість (обробка сировини сільського господарства та гірничої промисловості);

г) шляхи та засоби зносин (перевіз людей, товарів та передавання відомостей);

ґ) торгівля (посередник між виробником та споживачем).

У головні «відділи» включені як галузі виробничої, так і галузі  невиробничої сфери суспільного господарчого життя. Зокрема, у сучасному розумінні, у «відділах» структури народогосподарства К. Воблого є сільське господарство, промисловість, транспорт, по суті, передача інформації (передавання відомостей) та торгівля. Дана структуризація в притул підходить до структуризації галузевих дисциплін економічної географії, котра у нинішньому виді включає також географію будівельної індустрії та  географію природних ресурсів (О. І. Шаблій, 1997 р.). Очевидно, що структуризація «відділів» економічної географії К. Воблим виходить із інтересів народогосподарства та самого способу господарювання міжвоєнного часу. Цікаво, що у своїх галузях, «відділах» економічної географії  Костянтин Воблий говорить про шляхи та засоби зносин, перевіз людей і товарів, а у поясненні трактує, що…«річки та моря полегшують людям зносини»… (Економічна географія УРСР. Четверте видання, 1929 р.). Тобто, автор бачить переважно водний транспорт у ролі засобів перевезення. Загалом, він не раз говорив про тяжіння господарства до південних регіонів, до води.

Господарче життя народу значною мірою залежить від місцевих географічних (природних) умов. Так, розміщення корисних людині рослин залежить від тепла та вогкості підсоння, а поверхневий шар землі (ґрунт) та надра (її мінеральні багатства) сприяють розвиткові тієї або тієї форми господарської діяльності, річки та моря полегшують людям зносини, рослинність та тварин дають більшу або меншу кількість сировини для виробництва, більше або менше продуктів споживання [2, с.461].  Однак, К. Воблий не обмежувався в економічній географії лише географічним детермінізмом у його найпростішій формі. Вчений трактував вплив природи навколишнього середовища, змінного від місця до місця, на народогосподарство через «суспільну людину», а не безпосередньо. Цим він пояснював різницю у рівнях та напрямах розвитку близьких за фізико-географічними ознаками територій. «Суспільна людина» - це більше чи менше суспільне об’єднання. Властивості суспільної людини залежать завжди від ступеня розвитку продукційних сил (праці "Производительные силы Украины" 1924 р., "Розміщення продукційних сил у басейні Дніпра" 1933 р. [4, с. 59]). Від них залежить увесь устрій суспільства. Географічне середовище впливає на людину через суспільне. Отже, за неоднакових природно-географічних умов простежуємо зовсім різну структуру господарства. Розвиток суспільства збільшує владу людини над природою і тим послаблює значення географічного середовища (будування каналів, меліорація, зрошування тощо)   [2, с.461]. 

Сучасне розуміння економічної географії дещо ширше змістовно, ніж означення Костянтина Воблого. Зокрема, економічна географія нині включає не лише «галузеву» структуризацію, а й «просторову» (із розвитком економічної географії до «галузевого стандарту» ніби «долучались» все нові наукові дисципліни; так само як у 70-80-і рр.  ХХ ст.  у зв"язку з тематичним та територіальним розширенням економіко-географічних досліджень та необхідністю кількісного наукового дослідження соціально-економічних просторових систем економічна географія переросла в економічну та соціальну [1, с.59]): економіко-географічна глобалістика, економічна географія світового океану, економічна географія країн, економіко-географічна регіоналістика, економічна мікрогеографія (Шаблій О. І. 1997 р.) [3, с.27]. Просторовий аспект – обов’язковий у економічній географії, як і в інших географічних дисциплінах. І він, звісно, відображений у визначенні її К. Воблим («економічна географія вивчає галузі народогосподарства у їх географічному поширенні»). Вчений досліджує економічну географію України (у межах УРСР) (праця "Економічна географія України", 1919 р. (6 видань)), однак аспекти економіко-географічного світознавства відсутні у його дослідженнях. Економіко-географічним світознавством займались здебільшого вчені, економіко-географи післявоєнного періоду. Серед дослідників ж міжвоєнного періоду виділяються Валентин Садовський, який у 1932-1933  рр. написав навчальний посібник «Світове господарство», що став одною із перших книг з проблематики економіко-географічного світознавства (він також займався питанням економічного районування, і трактував економічний район як частину національного комплексу, а національний комплекс як підсистему світового господарства) та Володимир Тимошенко, у працях «Вступ до вчення про світовий ринок» 1922 р., та «Вчення про світове господарство» 1923 р. серед завдань економічної географії назвав «вивчення світового господарства в цілому залежно від географічних чинників та в його зумовленості певними конкретними географічними характерами і рисами окремих частин світу, в господарській взаємозалежності, зумовленості, в їх географічній конкретності» [3, с. 121].

К. Воблий займався загалом і економгеографічним районуванням (праця «Нариси економічної географії Української РСР»,1949 р.). У четвертому виданні «Економічної географії УССР», 1929 р. він писав, що «нині поширюється погляд, що економічна географія – це наука про економічні райони та їхні відносини». Однак, вчений не зводив роль економічної географії до вивчення форм територіальних економічних поєднань, галузевої комплексності, кооперуванні і т.д. Так само, він не розглядав економічну географію з точки зору трудових ресурсів, що було пізніше зроблено у економічній географії Радянського Союзу, він трактував економічну географію, навіть більше з погляду антропогеографії, з погляду народного господарства, рідше державного господарства (монографія «Нариси з історії російсько-української цукробурякової промисловості», поч.. 30-х рр.) [4, с.17].

Висновок

Отже, наукова діяльність Костянтина Воблого у сфері економічної географії належить до міжвоєнного часу. Він визначає економічну географію, як науку, що вивчає  сучасний стан галузей господарчого життя народу в їхньому географічному поширенні. Завданнями економічної географії автор визначає опис окремих галузей народногосподарчої діяльності; з’ясування залежностей їх від місцевого географічного середовища; вивчення впливу на нього загальних природних, економічних та соціальних умов. У такому трактуванні К. Воблий близький до наукових поглядів М. Зібера, М. Туган-Барановського, О. Русова, Л. Яснопольського, М. Птухи, Й. Пасхавера та інших представників традиційної економіко-географічної школи, яка розвивалась у 30-х рр.. ХХ ст., та ґрунтувалась на галузево-статистичному підході до економічної географії.

 Серед галузей народного господарства академік К. Воблий виокремлює «відділи», що належать до сфери економічної географії. Їх число включає як сферу виробничої, так і сферу невиробничої економіки. Основними галузями, по суті, є сільське господарство, гірнича промисловість, обробна промисловість, шляхи та засоби зносин і торгівля, як посередник між виробником та споживачем.

У зв’язку народного господарства із природними умовами довкілля вчений притримується географічного детермінізму, однак виходить не лише із нього. К. Воблий виводить дану взаємозалежність більше із «суспільного», бо подібні природні умови у різних місцевостях не завжди означають подібність у розвитку господарства. Посередником («суспільним») у даному випадку стає «суспільна людина», що являє собою більше або менше суспільне об’єднання, властивості якого залежать від рівня розвитку продукційних сил. Будування каналів, меліорація, зрошування збільшують владу людини над природою і цим самим послаблюють значення навколишнього середовища.

Зміст економічної географії К. Воблого – галузевий. При цьому він чітко роз’яснює зміст «галузевої» економічної географії (наприклад, таку «путану» галузь, як географію способу життя та географію сфери послуг він не розглядає, що є логічним, адже вони належать до сфери соціальної географії (якщо не трактувати транспорт як послугу). Остання зокрема розвивалась окремо від економічної, і злилась  з нею лише у 70-х-80-хх рр.

Ще одною якісною характеристикою К, Воблого є те, що вчений не займався економіко-географічним світознавством, та не виводив світознавчі економіко - географічні умовиводи. Це, зокрема пояснює його суто «галузевий» господарчий підхід, промисловий та сільськогосподарський, до трактування визначення та завдань економічної географії. Відсутність просторових територіальних поєднань у ролі конкретних об’єктів економічної географії у науковій думці Костянтина Воблого поснювана, на мою думку, вимогами до неї (до науки) суспільства міжвоєнного часу.

Костянтина Григоровича Воблого, по праву можна назвати основоположником української економічної географії.

Додаток А

Економгеографічне районування України (К. Воблий)

(Нариси економічної географії Української РСР / за ред. Воблого К. Г. – К., 1949. – Т. 1).

1. Південно-східна група.

       Сталінська (Донецька), Ворошиловградська (Луганська), Дніпропетровська, Запорізька області;

2. Північно-східна група.

       Харківська, Сумська, Полтавська області;

3. Центральна група.

       Київська, Чернігівська, Житомирська, Кам’янець-Подільська (Хмельницька), Вінницька області;

4. Південно-західна група

       Одеська, Миколаївська, Херсонська, Кіровоградська, Ізмаїльська (пізніше приєднана до Одеської) області;

5. Західна група

       Львівська, Волинська, Рівненська, Тернопільська, Станіславська (Івано-Франківська), Дрогобицька (пізніше приєднана до Львівської), Чернівецька, Закарпатська області.

Список використаної літератури:

1. Наукові погляди К. Г. Воблого – розвиток та новації [Електронний ресурс]//режим доступу:   

http://papers.univ.kiev.ua/ekonomika/articles/The_scientific_position_Voblij_and_his_influence_to_Ukrainian_economical_thought
_14954.pdf

2.

3. Шаблій О. І. Основи суспільної географії. Підручник. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім.. Івана Франка, 2003. 444 с. 52 іл.

4. Фундатор економічної та соціальної географії України Костянтин Григорович Воблий [Електронний ресурс]//режим доступу:  http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/borysfen/2011_2/pdf/16-18.pdf