ВЗАЄМОЗВ*ЯЗОК СУБКУЛЬТУРИ І СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

КУРСОВА РОБОТА

ТЕМА «ВЗАЄМОЗВ*ЯЗОК СУБКУЛЬТУРИ І СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ»

(СУБКУЛЬТУРА МОЛОДШИХ РОКІВ)

Вступ

Субкультура відіграє дуже велику роль в соціалізації, оскільки вони є своєрідним способом диференціації розвинених національних культур, їх впливом на ті або інші спільності і позначення соціальної і вікової структури суспільства.

Особливо сильно субкультура впливає на соціалізацію дітей, підлітків і юнаків, тому вплив субкультури можна розглядати як специфічний механізм соціалізації, так званий "стилізований механізм" (Мудрик А.В. Социальная педагогика: Учеб.для студ.пед.вузов / Под ред. В.А.Сластёнина. – М.И «Академия», 2000.)

Субкультура впливає на дітей, підлітків і юнаків настільки і в якій мірі, наскільки і якою мірою групи однолітків, що є її носіями, референтні, тобто значимі, для них. Як правило, чим більше дитина, підліток або юнак співвідносить свої норми з нормами референтної групи, тим більше впливає на них вікова субкультура.

Будучи об"єктом индентифікації людини, субкультура стає одним із способів його уособлення в суспільстві, однією зі сходинок автономізації особи, що визначає її вплив на самосвідомість, самоповагу і самосприйняття. Це говорить про важливість стилізованого механізму в процесі соціалізації дітей, підлітків і юнаків.

Традиційні науки про людину вивчали дітей і дитинство як об"єкт і продукт діяльності дорослих. Усі поняття виховання, соціалізації, вікових і індивідуальних особливостей дитини припускають нерівність стосунків "дитина-дорослий". Дорослий являється як суб"єкт, вчитель, а дитина - як об"єкт, продукт і результат діяльності дорослого.

Щоб зрозуміти дитину, виявити круг існуючих проблем, необхідно розглянути світ дитинства як автономну соціокультурну реальність, своєрідну субкультуру, яка має свою мову, структуру, функції, традиції, а не тільки як продукт соціалізації і вивчення з боку дорослих. Сучасні вчені поставили перед собою завдання розглянути дорослий світ крізь призму дитячого сприйняття.

Ігор Семенович Кон(радянський і російський соціолог) виділяє 3 головних підсистеми "культури дитинства" :

1) дитяча гра;

2) дитячий фольклор і художня творчість;

3) комунікативна поведінка дітей.

Всі три складові не є новими для науки. Але сучасні фольклористи і етнографи розглядають їх не лише в контексті соціального вчення з центральною фігурою дорослого. Їх цікавлять більше інтимні, приховані від дорослих, аспекти життя дітей.

У своїй роботі педагогам доводиться стикатися з дитячою або підлітково-юнацькою субкультурою. Їм доводиться мати наувазі  особливість субкультури, яка складається і в найближчому оточенні різних виховних організацій. Педагогам, здійснюючи соціальне виховання, необхідно мати уявлення про особливості і характерні риси субкультури, з якою стикаються їх вихованці. Це важливо для того, щоб при організації виховного процесу педагоги могли припустити позитивний або негативний вплив тієї або іншої субкультури на дітей і підлітків. Наприклад, напрями моди можуть відбиватися в побуті, оформленні інтер"єру приміщень, в змісті і формах життєдіяльності (ігри, конкурси, шоу, популярні на телебаченні).

Знання особливостей дитячої, підліткової і юнацької субкультури дозволяє педагогам мінімізувати і коригувати негативні впливи на вихованців, використовуючи для цих цілей можливості, закладені в життєдіяльності виховних організацій.

Вивчення субкультурних особливостей потрібне педагогам для того, щоб мати можливість організовувати спілкування зі своїми вихованцями. На сучасному етапі розробляються нові, досконаліші програми для дитячого саду, а це вимагає знання особливостей субструктур дитячого дошкільного співтовариства і педагогічного співтовариства дорослих, із взаємодії як одного з чинників, що роблять вплив на розвиток дитини.

АБРАМЕНКОВА ВІРА ВАСИЛІВНА (доктор психологічних наук):

Соціогенетичний аналіз дитячої субкультури, має велике значення для розвитку свідомості і особи дитини, - дитячого співтовариства, групи однолітків.

Дитяча субкультура (від латів. sub - під і cultura –обробіток, виховання, розвиток) - в широкому значенні - все, що створено людським суспільством для дітей і дітьми; у вужчому - смисловий простір цінностей, установок, способів діяльності і форм спілкування, здійснюваних в дитячих співтовариствах в тій або іншій конкретно-історичній соціальній ситуації розвитку. У загальнолюдській культурі дитяча субкультура займає підпорядковане місце, і в той же час вона має відносну автономію, оскільки у будь-якому суспільстві діти мають свою власну мову, різні форми взаємодії, свої моральні регулятори поведінки, які дуже стійкі для кожного вікового рівня і розвиваються значною мірою незалежно від дорослих.

Поняття дитячої субкультури виникло в останні десятиліття у зв"язку із зростанням гуманізації і демократизації громадського життя : Організацією Об"єднаних Націй в 1959 р. прийнята "Декларація прав дитини", 1979 р. оголошений Роком дитини, в 1989 р. за ініціативою Польщі була прийнята Міжнародна Конвенція про права дитини - всі ці акти послужили поворотом суспільної свідомості від розуміння дитина як істоти, яка тільки "готується стати особистістю", до визнання самоцінності дитинства в розвиток загальнолюдської культури і можливості участі дітей в різних сферах громадського життя.

Виникнення дитячої субкультури як цілісного історико-культурного феномену обумовлено статевовіковою стратифікацією суспільства, що йде своїми коренями в глибоку старовину, коли не минувши ініціацію (особливий обряд посвячення в дорослість) члени общини об"єднувалися для здійснення спільних форм життєдіяльності, тотожної дорослим. З розвитком людського суспільства ці форми усе більш автономізувались, роблячи перехід від прямого наслідування трудових, побутових і ритуальних дій дорослих - до гри як особливої непродуктивної форми активності, завдяки якій здійснюється управління власною поведінкою дитини, його орієнтація в сенсах людської діяльності і стосунків (Д.Б. Эльконин).

                                                                       РОЗДІЛ 1.

1.1ЗМІСТ ДИТЯЧОЇ СУБКУЛЬТУРИ

Це той світ, який дитяче співтовариство створювало "для себе" впродовж всього соціогенеза, його складають: традиційні народні ігри (хороводи, рухливі ігри, військово-спортивні змагання і ін.); дитячий фольклор (лічилки, дразнилки, казки, страшилки, загадки); дитячий правовий кодекс (знаки власності, стягнення боргів, міни, право старшинства і опікунське право в різновікових групах, право на використання грибного/ягідного місця); дитячий гумор (анекдоти, розіграші, чумарки); дитяча магія і міфотворчість ("чаклунство" проти везучого, покликання сил природи для виконання бажання, фантастичні історії-небилиці); дитяче філософствування (питання типу "чому", міркування про життя і смерть і ін.); дитяче словоутворення (етимологія, мовні перевертиші, неологізми); естетичні представлення дітей (складання вінків і букетів, малюнки і ліплення, "секрети"); наділ прізвиськами однолітків і дорослих; релігійні вистави (дитячі молитви, обряди).  Зупинимося на деяких формах дитячої субкультури. Це перш за все ігри, вплив яких в процесі соціалізації важко переоцінити. Гра як школа довільної поведінки "школа моралі в дії" (А.Н. Леонтьєв) і своєрідне моделювання соціальних стосунків є провідною діяльністю дитини по вдосконаленню і управлінню власною поведінкою (Ельконін, 1978). Найважливішого значення тут набувають групові ігри, що носять особливий інтерактивний характер, передбачаючі строгі правила, зміну позиції в ігровому процесі, постановку себе на місце іншого. До них відносяться такі ігри, як:  "Пальники" "козаки-розбійники", "Піжмурки", "Бояри" і багато інших (Дитячий поетичний фольклор, 1995; Світ дитинства і.., 1996).

Вміст дитячої субкультури може мінятися залежно від вікових характеристик дітей, наприклад, якщо до 8 — 10 років в дитячих співтовариствах спостерігаються переважно віршовані жанри фольклору і правового побуту [Дитячий поетичний фольклор.., 1997; Світ дитинства і традіц.., 1996]. У 11 — 13 років в спілкуванні між дітьми використовуються прозаїчні тексти демонстративного або гумористичного вмісту (Шкільний побут і фольклор.., 1992). А в 14 — 17 років — це пісні, пародії, анекдоти, "чорний гумор" як особливі засоби придбання соціального статусу серед однолітків і задоволення потреби підлітків в комунікації, а також в придбанні стилю поведінки, моди. Передача всього багатства вмісту дитячої субкультури походить безпосередньо "з вуст у вуста" в умовах неформального спілкування на ігрових майданчиках, в літніх таборах, санаторіях, лікарнях.

Ще одна важлива особливість дитячої субкультури — табуювання особистих імен в дитячих співтовариствах і надання одноліткам прізвиськ і кличок. Ця сторона прояву автономізації дитячої групи, особливо характерна для підліткового і юнацького середовища, на жаль, до цих пір не стала предметом уваги дослідників. Тим часом саме прізвиська є своєрідним проявом самого вмісту дитячої субкультури і багатий матеріал для з"ясування механізмів функціонування дитячих співтовариств в онто- і соціогенезі.

Прізвисько, на відміну від власного імені дитини, завжди емоційно насищено, воно несе в собі момент оцінки (позитивної/негативної, або амбівалентной). Проте смислові акценти можуть бути помітні, лише виходячи з внутрішнього соціокультурного контексту дитячого співтовариства. Якщо в молодшому шкільному віці прізвисько — це, як правило, друк яскравої індивідуальності, а відсутність його образливо, то у підлітків образливі прізвиська — ознака аутсайдера, але у будь-якому випадку: мати прізвисько — значить, бути поміченим однолітками. 

Аналіз останніх психолого-педагогічних досліджень показав, що зміст і значення дитинства та дитячої субкультури як соціально-історичного явища розглядають А. Баркан, М. Дональдсон, В. Кудрявцев, В. Шадріков, М. Осоріна, В. Абраменкова, Л. Варяниця,

В. Сіткар та ін. Найближче за все до дитячої культури звертаються дитячі письменники С. Маршак, Е. Успенський, К. Чуковський.

«Субкультура (від латів.Sub – під + cultura) – культура якої-небудь соціальної або демографічної групи» (Словарь по социальной педагогике: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений /Авт.-сост. Л.В.Мардахаев. – М.: «Академия», 2002. Ст. 299)

«Субкультура – сукупність специфічних соціально-психологічних ознак (норм, цінностей, стереотипів, смаків і тому подібне), що впливають на стиль життя і мислення певних номінальних і реальних груп людей і дозволяють їм усвідомити і затвердити себе в якості «ми», відмінного від «вони» (останніх представників соціуму) (Мудрик А.В. Социальная педагогика: Учеб.для студ.пед.вузов / Под ред. В.А.Сластёнина. – М.И «Академия», 2000. Ст. 66). А.В. Мудрік виділяє ряд ознак, властивих субкультурі.

У носіїв тієї чи іншої субкультури є ціннісні орієнтації, котрі визначаються цінностями і соціальною практикою суспільства, інтерпретованими і трансформованими в співвідношенні з характером субкультури, віковими та іншими специфічними потребами, потягами і проблемами носіїв.

Існують деякі спільно прийняті духовні цінності, а також і такі, котрі для одних є цінностями, а для інших ні. Часто те, що значиме для дітей і підлітків, сприймається дорослими як «дрібниця».

Кожній субкультурі властиві норми поведінки, взаємодія та взаємовідношення, котрі суттєво розділяють по змісту, сферам і мірі їх регулятивного впливу.

В просоціальних субкультурах норми зазвичай не суперечать суспільно прийнятим нормам, а доповнюють або трансформують їх, відображаючи специфічні умови життя і ціннісні орієнтації носія тої чи іншої субкультури. В асоціальних субкультурах норми протиставляються суспільним. В залежності від умов життя і ціннісних орієнтацій, в асоціальних субкультурах присутні більше або менше трансформовані суспільні і частково анти суспільні норми, а також специфічні для конкретної субкультури норми.

Зазвичай асоціальні субкультури є досить досить закритими, нормативна регуляція в них жорстка і охоплює практично все життя дітей. Але в багатьох асоціальних і в ряду з про соціальними культурами регуляція може охоплювати тільки ті сфери життя, котрі конституюють дану субкультуру, наприклад, захоплення яким-небудь музикальним стилем.

В субкультурних групах існує статусна структура. В даному випадку статус – це «положення людини в системі міжособистісних відношень тієї чи іншої групи, обумовленою його досягненнями і значимій для нього життєдіяльності, репутацією, авторитетом, престижем, впливом». (Кудрявцев В., Алиева Т. Ещё раз о природе детской субкультуры //Дошкольное воспитание, 1997, № 3, 4. Ст. 68)

Від характеру субкультури залежить міра жорсткості статусної структури. В закритих субкультурах вона набуває крайньої міри жорсткості, визнаючи як положення в ній юнаків, так і в більшості їх життя і долю в цілому.

У носіїв субкультури є бажані джерела інформації. По своїй значимості зазвичай вони мають таку ієрархію: канали міжособистісної комунікації; газети, журнали, радіо і телебачення, інтернет сайти, розраховані на носіїв даної субкультури; визначені програми або передачі радіо і телебачення, конкретні рубрики газет і журналів.

Інформація, отримана з цих джерел, трансформована, і сприйнята у відповідності з характериними для субкультури ціннісними орієнтаціями, в більшості визначає зміст спілкування і її носіїв.

В кожній субкультурі можна виявити естетичні уподобання. Це більше або менше яскраво виражені спільні для неї носії захоплення, смаки, способи скоротати час, котрі визначаються їх віковими і соціокультурними особливостями, умовами життя і можливостями, модою.

Слідкування за модою є одним з найважливіших признаків підлітково-юнацьких субкультур. Особливо явно це проявляється в одязі, оформленні зовнішності (наприклад, татуювання, пірсинг, макіяж, зачіски), танцях, манері поведінки, мови, музикальних та інших естетичних уподобать.

Яскравим проявом субкультури є жаргон – своєрідний діалект, який відрізняє її носіїв.

Жаргон – це багатошарове явище, котре включає в себе ряд груп слів і виразів. Кожній субкультурі належить свій фольклор – комплекс словесних, музикальних, ігрових, винахідливих видів творчості. (Мудрик А.В. Социальная педагогика: Учеб.для студ.пед.вузов / Под ред. В.А.Сластёнина. – М.И «Академия», 2000. Ст. 70)

Словесний фольклор включає в себе різні перекази з історії спільноти носіїв субкультури, про життя і діяльність їх легендарних представників, специфічні по змісту вірші і прозаїчні твори, анекдоти, а також страшилки, дразнилки в дитячій субкультурі.

До музикального фольклору відносять пісні, які виражають конкретне світосприйняття, відношення до оточуючого, відчуття і потяг, особливості стилю життя і мислення, відображаючи цінності і норми субкультури, котрі розповідають про реальні або міфічні події в житті її носіїв.

1.2ВИДИ СУБКУЛЬТУР

Г. С. Абрамова відмічає, що це можуть бути вікові субкультури (підліткова, юнацька, похилих людей), професійні субкультури (лікарів, юристів, музикантів, вчителів і т. д.), територіальні (сільські, міські. В тому числі  найбільш малі – дворова, центрова, хуторська і т. д.), предметно-опосередкована (фанати того чи іншого спортивного клубу, естрадні зірки, колекціонери, члени клубів по інтересам і т. д.).

Розглядаючи вікові субкультури, Абрамова відмічає існуючі признаки субкультури вже в дошкільних групах.

А. П. Усова і її послідовники відмітили, що до 4,5-5 рокам в дитячому садочку складаються відносно самостійні спільноти дітей, у котрих є свої ігрові традиції, норми і правила поведінки. Гра розглядається як основа функціонування таких спільнот.

Дуже стійкою субкультурою є підліткова. Персоніфікуючи своє відчуття МИ в специфічній формі, підлітки створюють свій фольклор, виробляють нову мову тільки цієї спільноти, котра затрудняє проникнення чужої.

Головною особливістю підліткової субкультури є її потяг до замкнутості, ізольованості від інших спільнот людей, а також структурованості спільними переживаннями, котрі створюють спеціальними засобами.

Наступною субкультурою є молодіжна. Її признаком можна вважати наявність молодіжної моди, групувань по різним признакам спільності.Молодіжну субкультуру також відмічають відособленістю від інших людей за допомогою спеціальних знаків, котрі мають сенс тільки всередині цієї субкультури. Юнацький вік відрізняється створенням конкретних ідеалів-кумирів.

Наступною субкультурою є субкультура дорослих. Вона неоднорідна по якості узагальнення знань про людину, по можливості володіння екзистенціальними характеристиками. Але їх наявність все рівно відчувається у вигляді протиставлень власному життю, криз дорослої особистості, котрі необхідно вирішувати через створення нових сенсів.

Головною рисою субкультури похилих людей є те, що люди, які належать до цієї субкультури, володіють можливістю ототожнювати узагальнений ідеал людини зі своїм власним життям. Тут проявляється старечий егоїзм, який виражається в схильності вважати обґрунтованим і істинним проявом життя і якостей людини лише відомі їм особисто якості людини і життя за уявленням з власного досвіду. Похилі люди схильні персоніфікувати ідеал людини в особистому Я, що можна вважати типовою характеристикою субкультури похилих людей. Це сприяє тому, що похилий вік людини ототожнюється з віком мудрості.

 

Найбільш яскравими є різні субкультури молоді. Молодь тягнеться до неформальних груп по різним причинам. Одні – з інтересу, не вникаючи в саму філософію руху, інші бачать в русі цікаву форму проведення часу, треті находять в цьому оригінальний спосіб життя.

 

Хіпі мають свою платформу філософії, свою форму поведінки. Хіпі носять довге волосся на прямий проділ. Вважається, що довге волосся допомагає контакту з космосом, з космічним розумом. Чоло та потилиця обв’язані тонкою пов’язклю. Багато хто відпускає бороду. Одяг хіпі і їх поведінка пояснюються прагненням не відриватись від природи.

В основі філософії хіпі полягає внутрішня свобода людини, незалежна від суспільства, свобода в коханні. Вони виступають проти служби в армії, вірять у вищу реальність, медитацію, яка допомагає вийти в інше реальність. Хіпі є своєрідним викликом сучасному суспільству.

 

Одного часу був розповсюджений рух панків. Їх можна впізнати по півнячим зачіскам, шкіряним піджаках на голому тілі, грубому жаргону і поведінці. Поведінка панків в людних місцях супроводжувалась бійками та грабунками.

 

Виділяють також групи мажорів (псевдоамериканці, псевдоанглійці, псевдофранцузи), які віддавали перевагу одягу та речам тільки з цих країн. Мажори культивують образ сильної, володіючої декількома мовами людини. Вони за активний спорт та проти наркотиків.

 

Рокери – групи молодих людей, котрі носяться по вулицям міст та сіл на мотоциклах без глушителів, демонструючи цим свою зневагу суспільству. Вони крадуть чужі мотоцикли, часто не мають водійських прав, та вступають в зв’язок з кримінальними елементами.

 

Дуже розповсюдженою неформальною молодіжною групою є металісти, котрі включають в себе прихильників важкого року, чорного металу. Членів цієї групи можна відрізнити за по агресивному зовнішньому вигляду, чорному одязі, прикрас з металу на грудях, перевернутий хрест. Вони агресивні та сповідують культ сатани, прихильники расизму та шовінізму.

Але серед металістів зустрічаються і миролюбиві підлітки, які є цінителями важкого року. Вони не конфліктують з офіційними організаціями.

 

В теперішні час також існує і багато інших течій та груп молоді, наприклад, скінхеди, готи, хіп-хоп та інші.

1.3         ОСОБЛИВОСТІ ДИТЯЧОЇ СУБКУЛЬТУРИ

«Субкультура дитяча – в широкому розумінні – все, що створено людським суспільством для дітей, в більш вузькому розумінні – смисловий простір цінностей, установок, способів діяльності або конкретно-історичної соціальної ситуації розвитку» (Словарь по социальной педагогике: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений /Авт.-сост. Л.В.Мардахаев. – М.: «Академия», 2002. С. 299)

Дитяча субкультура представляє собою автономну соціокультурну реальність, яка має свою власну мову, структуру, функції і проявляється в дитячому фольклорі, іграх, художньому мистецтві, традиціях.

Н. Іванова в своїй статті визначає дитячу субкультуру як особливу систему соціально-психологічних  ознак, компонентів, атрибутів, котрі впливають на стиль життя і мислення дітей, дозволяючи їм усвідомити і затвердити себе в якості «ми», відмінного від «вони». (Иванова Н. О детской субкультуре //Дошкольное воспитание, 2004, № 4. С. 34)

В. Кудрявцев, Т. Алієва розглядають дитячу субкультуру як «особливу систему існуючих в дитячому середовищі уявлень про світ , цінностей і т.д. , яка частково стихійно складається всередині панівної культурної традиції даного суспільства і займає в ній відносно автономне місце» (Кудрявцев В., Алиева Т. Ещё раз о природе детской субкультуры //Дошкольное воспитание, 1997, № 3, 4. С. 87)  Дитяча культура є культурою в культурі, котра, не дивлячись на те, що «вбудована» в спільне культурне загальне, живе по специфічним і самобутнім законам. Вона нерозривно пов’язана з спільною культурною традицією, в котрій народилась і виросла дитина.

Дитяча традиція – це «сукупність різноманітних форм активності дитячої групи, тісно пов"язаних з статевими особливостями психічного розвитку та характером соціалізації дітей в рамках даної субкультури

 (тайные языки и шифры, шалости, детская «магия» и т.д.)» (Словарь по социальной педагогике: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений /Авт.-сост. Л.В.Мардахаев. – М.: «Академия», 2002. С. 299)

В різних періодах дитинства особливу важливість набувають різні елементи дитячої субкультури: для дошкільників і молодших школярів – ігри, дразнилки, загадки, для дітей 8-13 років – інший фольклорний репертуар і традиції, для підлітків – мода, організація неформальних груп і різноманітні правила спілкування.

М. В. Осоріна в своїх роботах відмічає, що «світ дітей існує в одному просторі зі світом дорослих . Дорослі бувають сліпі по відношенню до життя і культури дитячого співтовариства» (Осорина М.В. Секретный мир детей в пространстве мира взрослых. С. 5) Будь-яка людська культура несе в собі модель світу, котра створена етнокультурною спільністю людей. Ця модель світу втілена в міфах, відображена в системі релігійних вірувань. Вона відтворюється в обрядах і ритуалах, закріплюється в мові, матеріалізується в плануванні поселень людини і організації внутрішнього простору житла. (Осорина М.В. Секретный мир детей в пространстве мира взрослых. С.9)

В дитячій субкультурі проглядається своєрідний спосіб освоєння дитиною нових сторін соціальної дійсності і його самоствердження в ній. Світ дитинства в дитячій субкультурі «маніфестує» (виражає; проявляє) свою відмінність від світу дорослих. (Кудрявцев В., Алиева Т. Ещё раз о природе детской субкультуры //Дошкольное воспитание, 1997, № 3, 4. С.65)

Кожне покоління отримує певну модель світобудови у спадок. І ця модель служить опорою для побудування індивідуальної картини світу кожної окремої людини. Разом з тим вона об’єднує цих людей як культурну спільність.

Таку модель світу дитина отримує від дорослих, активно засвоюючи її з культурно-предметного та природного середовища. Також вона активно створює модель світу сама.

Завдяки дитячій субкультурі, з покоління в покоління передаються специфічні способи організації діяльності дітей, норми і цінності світосприйняття, взаємовідносин з ровесниками. Дитина має можливість знайти свою сутність, констатувати свій власний світ.

Передача змісту дитячої субкультури відбувається в усній формі в умовах неформального спілкування дітей на ігрових майданчиках, в літніх таборах, лікарнях, санаторіях. Під кінець періоду дитинства з’являються і письмові тексти – всілякі пісенники, дівочі альбоми, збірники анекдотів, «гадалки».

1.4          КОМПОНЕНТИ ДИТЯЧОЇ СУБКУЛЬТУРИ

Дитяча субкультура є світом, котрий дитяче суспільство створювало «для себе» на протязі всього соціогенеза. Дослідники виділяють безліч компонентів, характерних для дитячої субкультури. Розглянемо найбільш яскраві з них.

Насамперед, необхідно виділити дитячу гру, котра є головним супутником дитинства. Гра допомагає дітям засвоїти досвід людської діяльності.

Ельконін вивчав значення гри для дитини. В своїй книзі «Значение игры» він відмічає: «Игра в дошкольном возрасте особенно сенситивна к сфере человеческой деятельности и межчеловеческих отношений, и установление, что основным содержанием игры является человек – его деятельность и отношения взрослых друг к другу, и в силу этого игра есть форма ориентации в задачах и мотивах человеческой деятельности» (Эльконин Д.Б. Психология игры /АПН СССР. – М.: Педагогика, 1978. С.10)    Кудрявцев і Алієва підкреслюють, що гра – це своєрідний спосіб подолання розриву між дорослими і дітьми. В грі діти засвоюють спільні сенс і мотиви діяльності людини, відтворюють соціальні відносини, котрі створюються в світі дорослих. Через гру діти включаються в життя дорослих, задовольняючи свої потреби в причетності до цього життя.

В. Абраменкова відмічає, що «традиційна гра - це не просто відтворення дитячим співтовариством історично сформованих відносин дорослих , а переосмислення їм цих відносин і визначення свого самобутнього місця в світі». (Абраменкова В.В. Социальная психология детства: развитие отношений ребёнка в детской субкультуре. – М.: Московский психолого-социальный институт, МОДЭК, Воронеж, 2000.)

В іграх дитина має велику можливість активно діяти, пізнаючи оточуючий світ, освоювати відносини між людьми, моделювати їх, удосконалювати свою поведінку і вчитись управляти нею. Важливе значення тут набувають групові ігри, котрі носять особливий інтерактивний характер і припускають сурові правила, зміну позиції в ігровому процесі, постановку себе на місце іншого. До таких ігор можна віднести «Жмурки», «Козаки-розбійники» і т.п.

Багато народних ігор пов’язані з календарними святами. Вони відтворюють доросле життя. В таких іграх дитина знайомиться з нелегким трудом, вчиться цінувати його і поважати.

Число ігор, які відображають труд людей, велике. Вони показують не тільки різновид труда, але і вчать цінувати його, виражати своє відношення до того, що відбувається.

Дитячий фольклор є важливою складовою дитячих субкультур. По визначенню М. В. Осоріної дитячий фольклор – це «одна из форм коллективного творчества детей, реализуемого и закрепляемого в системе устойчивых устных текстов, передающихся непосредственно из поколения в поколение детей и имеющих важное значение в регулировании их игровой и коммуникативной деятельности» (Осорина М.В. Секретный мир детей в пространстве мира взрослых. С.41)

В основі дитячого фольклору лежать твори, авторами яких є дорослі. Ці твори, які передаються з покоління в покоління, використовуються для спілкування з дітьми. В їх число входять всеможливі колискові пісні, рахували, казки, загадки, ігри і т.д., котрі максимально адаптовані до сприйняття дітьми.

Як правило, ці твори не транслюються в дитячому середовищі в чистому вигляді, і самі діти не звертаються до них спонтанно. Але все таки вони стають надбанням дитячої субкультури, втрачаючи при цьому свої функції і набуваючи нові, так як діти всіляко видозмінюють їх, насичуючи нетривіальною інформацією. Тому твори дитячого фольклору в різних модифікаціях можуть передаватися з покоління в покоління в усній формі.

Дитячий фольклор може показувати дві взаємосуперечливих характеристики дитячої субкультури. Утримуючи і відтворюючи в себе тексти, ігри, ритуали, «вік» котрих вираховується десятиліттями і століттями, дитяча субкультура є достатньо консервативною. Разом з тим вона і доволі динамічна за рахунок того, що ні один твір в ній не має лише одного варіанту. Зазвичай можна знайти декілька «версій» одного і того ж фольклорного твору.

Діти мають можливість наділяти твори фольклору новими сенсами, що розвиває їх фантазію, долучає до процесів культурної творчості. В цьому видніється демократизм дитячої субкультури, котра відкрита для змін і розвитку. Вона запрошує будь-яку дитину стати своїм автором. Слід відмітити, що варіативність властива практично всім компонентам дитячої субкультури.  

Колискові пісні, примовки, допомагають дитині познайомитись із найпростішою моделлю оточуючого світу, розкривають принципи сімейного життєустрою, формують основу довіри до близьких і світу в цілому. Дім в творах дитячого фольклору являється захистом від небезпечного зовнішнього світу, куди поки що «ходити не треба». У дитини місце в домі – найкраще і красиве, а мама найкраща і сама турботлива. Сім’я стає символом захисту і надійності.

В дитячому фольклорі знаходять своє відображення і страшні фантазії, що передаються в усній формі від покоління до покоління дітей. М. Осоріна виділяє один з найрозповсюдженіших сюжетів, в котрому розповідається про те, як одна сім’я з дітьми живе в кімнаті, де на стіні або стелі є підозріла пляма. Вона може бути жовтою, червоною або чорною. Іноді пляма виявляється при переїзді на нову квартиру. Буває, що хтось із членів сім’ї ставить її випадково (капне чорним чорнилом). Герої сюжету намагаються безрезультатно відтерти цю пляму. Вночі пляма починає проявляти свою зловісну сутність. Вона починає повільно рости, і з неї з’являється величезна, в співвідношенні з кольором плями, рука, яка забирає з ночі в ніч в пляму всіх членів сім’ї. як правило, руку вдається відслідити. Тоді викликають міліцію, влаштовують засаду, відрубають руку і знаходять на горищі відьму, бандита або шпигуна. В кінці всі члені сім’ї можуть ожити.

Дослідниками відзначено, що для індивідуальних страшних дитячих фантазій характерний мотив відносу дитини з простору дому в інший світ. Цей мотив знайшов своє відображення в текстах колективного дитячого фольклору (сюжет про похід дитини всередину картини, що висить на стіні). Також він зустрічається і в літературі для дітей, наприклад, «Аліса в країні чудес». Субкультурні форми іноді грають важливу роль в оволодінні дитиною змістом спільно людських цінностей.  Такою формою являються стихійні дитячі проблематизації. Частіше вони виражаються в формі питань на теми перетворення звичайного в незвичайне, припускають вихід за рамки звичайних причинно-наслідкових зв’язків. Питання служать засобом розширення дитячої свідомості, орієнтують як дитину, так і дорослого на динамічне спілкування і творче співробітництво, створюють таку ситуацію, в якій необхідний творчий пошук, сумісний для дорослого і для дитини. Ці явища дослідники називають «дитячим філософствуванням», котре створює особливу складову субкультури дитинства.

«Філосовствуванням» можуть бути роздуми дітей про природу, життя, космос, добро і зло, душу, думки і багато іншого. Вони носять переважно непрямий характер, але все таки чіпляють питання людського буття. «Філосовські теми» дітей багато в чому створюють ту самобутню картину світу, котра народжується в їх свідомості. Зазвичай ця картина об’єднує в себе все необхідне і випадкове, спільне і часткове, реальне і вигадане.  Вона не стільки впорядковує дійсність, скільки задає питання, руйнуючи очевидне. Це і є початком людського пізнання, котре має творче пізнання. Субкультур ний феномен пізнання допомагає дитині більш глибше долучитися до творчого досвіду людей.

Дитяча словотворчість займає значне місце всередині дитячої субкультури. Вона є своєрідним викликом свідомих дорослих, обмеженому готовим суспільним досвідом.

В спробах словотворчості дитина намагається виділити свою унікальну мову з мови дорослих, разом з тим пробуджуючи дорослих до спілкування. Словотворчість є засобом відокремлення дитини, її закликом до творчого єднання з дорослими.

Займаючись словотворчістю, діти роблять слово більш живим і предметним, гнучким і пластичним, вбираючим в себе всі можливі відтінки його значення. Діти звільняють силу, згорнуту в лінгвістичних і граматичних нормах мови. Можна сказати, що вони дарують мові життя в культурі, не дозволяючи їй вмерти.

Як відмічають Кудрявцев і Алієва, субкультура дитинства не елітарна, а «масовидна», її досвідом у тій чи іншій мірі опановує кожна людина. Саме ця особливість забезпечує величезні можливості мови, котрі не обмежуються професійними літературними текстами.  В словотворчості діти несвідомо розкривають резервний потенціал рідної мови, прихований для більшості дорослих.

Перевертиші являються примітною сферою явищ дитячої субкультури. «Перевертиші-це особливі словесні твори, де навиворіт вивертається підказуване здоровим глуздом звичайне положення речей, проблематизуються повсякденні загальноприйняті уявлення про навколишнє» (Кудрявцев В., Алиева Т. Ещё раз о природе детской субкультуры //Дошкольное воспитание, 1997, № 3, 4. Ст. 66)

В різноманітних культурах «перевертання» вважалось засобом розширення творчих здібностей дітей та дорослих. Його момент завжди мав сенс в науці, винахідливості та мистецтва.  В дошкільному віці «перевертиші» мають особливий сенс. Не випадково Чуковський називав їх «лепые нелепицы».  Дитина, щоб сприймати світ таким, який він є, спочатку повинна побачити його перевернутим. Це пов’язано з особливістю зору новонароджених. І лише поступово картина виправляється. Те ж саме вчені відносять і до розумового і духовного зору дитини, чим пояснюють протиріччя і парадоксальність дитячої картини світу, в якій все постійно міняється місцями, наділяються незвичними властивостями і можливостями.  Педагогічна цінність перевертишів полягає в тому, що в них дитина розкриває фантазії і служить торжеству розуму, намагається по новому утвердитись в знанні «норми».

Жанр лічилок, характерний для дитячої субкультури, являється унікальним. Він не має аналогів у дорослому фольклорі і представляє собою разом з жеребкуваннями своєрідну підготовку до гри. Це необхідний атрибут гри і культурно представлена реалізація розподілу ролей.

Лічилка допомагає усувати небажані конфлікти в дитячому оточенні з приводу гри, збагачує традиційні тексти.

Дражнили висміюють дитячі недоліки і проступки: дурість, хвалькуватість, жадібність, плаксивість.

В. Вбраменкова зазначає, що попри вказані форми фольклора в дитячій субкультурі існують так звані «низові» форми усних фольклорних текстів. До них можна віднести різноманітні розіграші і підколки ровесників і дорослих, пародії, дитячі непристойні і садистські віршики, в котрих комічне, веселе набуває психологічний сенс порушення заборон дорослих.