ВЧЕННЯ ЗИГМУНДА ФРЕЙДА ПРО НЕСВІДОМЕ

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

 

 

 

Кафедра філософії

 

 

Індивідуальна робота на тему:

«ВЧЕННЯ ЗИГМУНДА ФРЕЙДА ПРО НЕСВІДОМЕ»

(реферат)

 

Виконав:

студент 5 групи 2 курсу 4 факультету

Сахарчук Володимир Володимирович

Перевірила:

доцент кафедри філософії,

кандидат філософських наук 

Владленова Іліана Вікторівна

м.Харків

2012 рік

План

Вступ……………………………………………………………………………3

1. Поняття несвідомого………………………………………………………..5

2. Структура психіки людини. Три періоди розвитку вчення Фрейда про несвідоме:

     - І період (1890 – 1897);

     - ІІ період (1897 – 1914);

     - ІІІ період (1914 – 1939)…………………………………………………...8

3. Захисні психічні механізми:

-         витіснення;

-         утворення протилежної реакції;

-         проекція;

-         раціоналізація;

-         сублімація………………………………………………………………15

Список використаної літератури……………………………………………19

Вступ

Зигмунд Фрейд (1856 - 1939) - віденський професор психіатрії, знаменитий вчений, засновник психоаналізу в його класичній формі. Серед психологів XX століття доктору Зигмунду Фрейду належить особливе місце. Психоаналітична теорія зіграла важливу роль не тільки в формуванні сучасних концепцій особистості і терапевтичних методів, але й у становленні усієї культури ХХ століття, запропонувавши людству новий світогляд.  Психологічні та соціологічні погляди Фрейда справили значний вплив на філософію, мистецтво, соціологію, етнографію, психологію і психіатрію.

Уперше Фрейд заговорив про психоаналіз в 1896 році, а в 1897 він почав проводити систематичні спостереження, що фіксував у щоденниках до кінця життя. У 1900 році з"явилася його книга "Тлумачення сновидінь", у якій було опубліковано найважливіші положення його концепції, доповнені в  наступних книгах "Психопатологія повсякденного життя" (1901), "Я і Воно" (1923), "Тотем і табу" (1913), "Психологія мас і аналіз людського "​​Я"" (1921).

У вищезгаданих працях яскраво проявляється перехід Фрейда від раціоналізму до ірраціоналізму. Впродовж тривалого часу в європейській філософській думці домінували раціоналістичні концепції. Феномен свідомості був тим центром, навколо якого виникали філософські суперечки, пов’язані з осмисленням відносин між людиною і навколишнім світом. Фрейд ввів нове вимірювання в філософію. Він звернувся до аналізу психіки в цілому. На цій підставі сформулювались  уявлення про суб’єктивну реальність людини [1, с.89].

Фрейд першим охарактеризував психіку як поле бою між непримиренними природними інстинктами, розумом та внутрішьою особистою совістю людини, що утворюється під впливом системи суспільних заборон.

В цілому теорія Фрейда потребує багатьох поправок (вона не досконала), але все ж Зигмунд Фрейд зробив великий крок в оцінці та розумінні розвитку людського суспільства. Створивши теорію психоаналізу, він просунувся вперед у пізнанні людської психіки і розкриття її глибин. До нашого часу дана теорія удосконалилася. Вона знайшла багато продовжувачів. Багато сучасних психоаналітиків активно використовують роботи Фрейда у своїх дослідженнях.

І. Поняття несвідомого

Найглибша і значна область людського розуму - це несвідоме. Несвідоме є сховищем примітивних інстинктивних спонукань, емоцій та спогадів, які настільки загрожують свідомості, що були пригнічені та витіснені в область несвідомого. Неусвідомлюваний матеріал багато в чому визначає наше повсякденне функціонування.

Вивчення феномена несвідомого йде в глибоку давнину, його визнавали у своїй практиці лікарі самих ранніх цивілізацій. Для Платона визнання існування несвідомого послужило основою створення теорії пізнання, побудованої на відтворенні того, що є в надрах психіки людини. Будучи знайомим з філософськими ідеями Платона, Фрейд, безсумнівно, почерпнув звідти деякі уявлення про несвідоме. Так, навряд чи в поле його зору не потрапили ті роздуми Платона, які були пов"язані з проблемою несвідомого знання людини.

Проблема несвідомого, у формі розгляду можливості існування неусвідомлених уявлень, знаходить своє відображення і в філософії Канта (1724-1804). Фрейд неодноразово посилається на нього у своїх роботах. Текстологічний аналіз показує, що засновник психоаналізу був знайомий не тільки з кантівською "Антропологією з прагматичної точки зору", але і з іншими творами німецького філософа. У багатьох випадках Фрейд не тільки розділяє філософські ідеї Канта, але і апелює до його авторитету, коли мова заходить про обгрунтування своїх психоаналітичних концепцій. Особливо це стосується несвідомого.

Роздуми про проблему несвідомого зайняли важливе місце в багатьох філософських роботах XIXст. В цей період намічається і здійснюється поворот від раціоналізму епохи Просвітництва та німецької класичної філософії до ірраціоналістичного розуміння буття людини у світі.

На формування психоаналітичного вчення Фрейда справила вплив філософія Шопенгауера і Ніцше. Багато ідей цих філософів в значній мірі визначили різні психоаналітичні концепції, в тому числі і фрейдівські уявлення про несвідоме. Зрозуміло, між психоаналітичним вченням Фрейда і філософією Шопенгауера й Ніцше немає абсолютної тотожності. У Шопенгауера несвідоме - "світова воля" - першопричина всього сущого. Ніцше до певної міри поділяє цю точку зору, але більшу увагу акцентує на розгляді несвідомого, його функціонування в глибинах людської істоти. Для Фрейда ж несвідоме - це перш за все і головним чином щось психічне, осмислюване лише у зв"язку з людиною. На відміну від інших, Фрейд зробив анатомію свідомості і несвідомого психічного науковим фактом. Але пояснив він цей факт на основі лише "негативного" поняття - неусвідомлюваної психіки, витлумаченої лише шляхом заперечення за нею атрибута свідомості [2, c.99].

Відомо, що головним регулятором людської поведінки служить свідомість. Фрейд відкрив, що за покровом свідомості прихований глибинний, "киплячий" пласт не усвідомлюваних особистістю могутніх прагнень, потягів, бажань. Будучи лікарем, він зіштовхнувся з тим, що ці неусвідомлювані переживання і мотиви можуть серйозно обтяжувати життя й навіть ставати причиною нервово-психічних захворювань. Це направило його на пошуки засобів порятунку своїх пацієнтів від конфліктів між  свідомістю, і потаємними, сліпими, несвідомими спонуканнями. Так народився фрейдівський метод зцілення душі, названий психоаналізом.

Вчення про несвідоме є тим фундаментом, на якому грунтується вся теорія психоаналізу. Психоаналіз (від грец. Рsyche - душа й analysis - рішення) - частина психотерапії, лікарський метод дослідження, розвинутий З.Фрейдом для діагностики й лікування істерії. Потім він був перероблений Фрейдом у психологічну доктрину, спрямовану на вивчення прихованих зв"язків та основ людського духовного життя.

Під несвідомим не слід розуміти щось абстрактне або ж якусь гіпотезу, створену для філософської системи. Несвідоме - ті форми душевного життя, які, володіючи всіма властивостями психічного, в той же час не є надбанням свідомості.

В область несвідомого входять психічні явища, що виникають у сні (сновидіння); рухи, що були в минулому свідомими, але завдяки повторенню стали автоматичними і тому більше неусвідомлювані; деякі спонукання до діяльності, в яких відсутня свідомість цілі, та інші. До несвідомих відносяться і деякі патологічні явища, що виникають у психіці хворої людини: марення, галюцинації і т. д.

Несвідоме утворює нижчий рівень психіки. Це сукупність психічних процесів, актів і станів, обумовлених впливами, які людина ніяким чином не відчуває . Будучи психічним (оскільки поняття психіки ширше, ніж поняття "свідомість", "свідоме"), несвідоме являє собою таку форму відображення дійсності, при якій втрачається повнота орієнтування у часі і місці дії, порушується мовне регулювання поведінки. У несвідомому, на відміну від свідомості, неможливий цілеспрямований контроль за діями, неможлива і оцінка їх результату.

Дофрейдівська психологія як об"єкт дослідження мала нормальну, фізично та психічно здорову людини і досліджувала феномен свідомості. Фрейд, досліджуючи характер і причини виникнення неврозів, натрапив на ту область людської психіки, яка залишалася поза увагою попередньої психології. Він опинився перед необхідністю дослідження тих структур, які не вписувалися у власне "свідоме" людини, і прийшов до висновку, що людська психіка являє собою якийсь конгломерат, що складається з різних компонентів, які за своїм характером є не тільки свідомими, але і несвідомими і передсвідомими [3, c.125].

ІІ. Структура людської психіки. Три періоди розвитку вчення Фрейда про несвідоме

Людська психіка розпадається, по Фрейду, на три області: свідоме, несвідоме і підсвідоме (надсвідоме). Ці три області або системи психіки знаходяться в стані безперервного взаємодії, а дві перші - і в стані напруженої боротьби між собою. До цієї взаємодії і боротьби зводиться психічне життя людини. Кожен душевний акт і кожен людський вчинок має розглядатися як результат змагання і боротьби свідомого з несвідомим, як показник досягнутого в даний момент життя співвідношення цих сил.

Концепція несвідомого склалася у Фрейда не відразу і піддавалася істотним змінам.

У перший період вона була близька до вчення знаменитих французьких психіатрів і психологів - Шарко, Льєбо, Жане, від яких вона перебувала і в прямій генетичній залежності.

У другий найдовший і найважливіший період розвитку психоаналізу визначаються всі основні і характерні риси фрейдівського вчення про несвідоме. Тепер воно стає вже зовсім оригінальним. Розробка всіх питань відбувається в цей період виключно в площині теоретичної та прикладної психології.

У третій період концепція несвідомого зазнає істотних змін і починає зближуватися з метафізичними вченнями Шопенгауера і Гартмана. Загальні питання світогляду починають переважати над приватними, спеціальними проблемами. Несвідоме стає втіленням всього нижчого і всього вищого в людині [2, c.156].

Ще в 1889 році Фрейда вразив досвід знаменитого знавця гіпнозу Бернгейма: загіпнотизованій пацієнтці було віддано наказ через деякий час після пробудження розкрити парасольку, що стояла в кутку кімнати. Прокинувшись від гіпнотичного сну, дама в призначений термін в точності виконала наказ - пройшла в кут і розкрила парасольку. На питання про мотиви її вчинку вона відповіла, що ніби-то хотіла переконатися - чи її це парасолька. Цей мотив абсолютно не відповідав дійсній причині вчинку і, очевидно, був вигаданим, але свідомость жінки цілком задовольняв: вона щиро була переконана, що розкрила парасольку за власним бажанням. Далі, Бернгейм шляхом наполегливих розпитувань змусив, нарешті, пацієнтку згадати справжню причину вчинку, тобто наказ, отриманий нею під час гіпнозу.

З цього експерименту Фрейд зробив три загальних висновки, що визначили основи його ранньої концепції несвідомого:

1. Мотивація свідомості при всій її суб"єктивній щирості не завжди відповідає дійсним причинам вчинку;

2. Вчинок іноді може визначатися силами, що діють у психіці, але не доходять до свідомості;

3. Ці психічні сили за допомогою відомих прийомів можуть бути доведені до свідомості.

На основі цих трьох положень, перевірених на власній психіатричній практиці, Фрейд виробив спільно зі своїм колегою Брейером, так званий катартичний метод лікування істерії.

Сутність цього методу полягає в наступному: в основі істерії і деяких інших нервових захворювань лежать психічні утворення, що не доходять до свідомості хворого: це якісь душевні потрясіння, почуття чи бажання, одного разу пережиті хворим, але навмисно забуті ним, так як його свідомість, з якихось причин, або боїться, або соромиться самого спогаду про них. Не проникаючи в свідомість, ці забуті переживання не можуть бути нормально відкинуті; вони викликають хворобливі симптоми істерії.

Ці забуті переживання, які викликають симптоми істерії, і є "несвідомим",  як розумів його Фрейд в перший період розвитку свого вчення. "Несвідоме" можна визначити як якесь чужорідне тіло, що проникло в психіку. Воно не пов"язане міцними асоціативними нитками з іншими моментами свідомості і тому розриває його єдність [6, c.231]

Така перша концепція несвідомого Фрейда. Для неї характерні дві особливості. По-перше, Фрейд не дає жодної фізіологічної теорії несвідомого і навіть не намагається це зробити. По-друге, продукти несвідомого можна отримати тільки в перекладі на мову свідомості; іншого, безпосереднього підходу до несвідомого крім свідомості самого хворого немає і не може бути.

У другому, класичному періоді психоаналізу поняття несвідомого збагачується цілою низкою нових, істотних моментів.

Несвідоме стає необхідною і вкрай важливою складовою частиною психічного апарату будь-якої людини. Боротьба свідомості і несвідомого оголошується постійної і закономірною формою психічного життя. Несвідоме стає продуктивним джерелом психічних сил і енергією для всіх областей культурної творчості, особливо для мистецтва. У той же час, при невдалому ході боротьби зі свідомістю, несвідоме може стати джерелом всіх нервових захворювань.

Процес утворення несвідомого, згідно з цим новим поглядом Фрейда, носить закономірний харатер і здійснюється на протязі всього життя людини з самого моменту її народження. Цей процес носить назву "витіснення". Витіснення - одне з найважливіших понять всього психоаналітичного вчення. Далі зміст несвідомого типізується: це вже не випадкові розрізнені переживання, а деякі типові, в основному загальні для всіх людей, зв"язкові групи переживань (комплекси) певного характеру, переважно сексуального. Ці комплекси витісняються в несвідоме в певні періоди, повторювані в історії життя кожної людини.

Психічна діяльність приводиться в рух зовнішніми та внутрішніми подразненнями організму. Внутрішні роздратування мають соматичне (тілесне) джерело, тобто народжуються в організмі. Психічні представництва цих внутрішніх соматичних подразнень Фрейд називає потягами. Всі потяги Фрейд розділяє по їх цілі та за їх соматичними джерелами на дві групи:

1) сексуальні потяги, мета яких - продовження роду;

2) особисті потяги, або потяги "я", їх мета - самозбереження індивіда.

Сексуальний потяг, або, як називає його Фрейд, лібідо, притаманний дитині з самого початку його життя, воно народжується разом з його тілом і веде безперервне, але ніколи не згасаюче зовсім життя в організмі і психіці [4, c.302].

Зміст несвідомого можна виразити в наступній формулі: у світ несвідомого входить все те, що міг би зробити організм, якщо б він керувався чистим принципом насолоди. Сюди входить все, що він відверто бажав і яскраво уявляв собі в ранній інфантильний період життя, коли тиск реальності і культури був ще слабким.

У третьому періоді теорія потягу піддалася істотним змінам. Замість колишнього поділу потягів на сексуальні і потягу "Я" з"явилося нове ділення:

1) сексуальний потяг, або ерос;

2) потяг до смерті.

Друга група - інстинкти смерті - лежить в основі всіх проявів агресивності, жорстокості, убивств і самогубств. Правда існує думка, що Фрейд створив теорію про ці інстинкти під впливом смерті його дочки і страхом за своїх двох синів, які перебували на той час на фронті.

 Потяг "Я" і, перш за все, інстинкт самозбереження відійшли до сексуальних потягів, поняття яких, таким чином, надзвичайно розширилося, охопивши обидві частини колишнього поділу. До інстинкту самозбереження відносяться наступні підінстинкти: харчування, ріст, дихання, рух, тобто ті необхідні життєві функції, які роблять будь-які живі організми. Спочатку ці чинники були дуже важливі, але в зв"язку з розвитком розуму людини вони втратили своє колишнє значення. Це сталося тому, що в людини з"явилися пристосування для добування їжі, вона стала використовувати їжу не тільки для того, щоб втамувати голод, але й для задоволення властивої тільки людині жадібності. З часом їжа стала діставатися їй все легше і легше, і на її видобуток вона стала витрачати усе менше часу. Людина стала будувати для себе житла та інші пристосування, максимально убезпечивши своє життя. Таким чином, інстинкт самозбереження втратив своє значення, і на перше місце вийшов інстинкт розмноження (лібідо).

Під еросом Фрейд розуміє потяг до органічного життя, до збереження і розвитку його в будь-який спосіб - у продовженні роду або збереженні індивіда. Завданням потягу до смерті є повернення всіх живих організмів в стан неорганічної, мертвої матерії.

Для попереднього періоду було характерне динамічне розуміння несвідомого як витісненого. Витіснене, яке складалося, головним чином з сексуальних потягів, ворожих свідомому "Я". У своїй книзі "Я і Воно" Фрейд пропонує всю область психіки, що не збігається з "Я", називати "Воно". "Воно" - глибинний шар несвідомих потягів, основа індивіда, яка керується тільки принципом задоволення, не зважає на соціальну реальність, а часом і суперечить їй.

"Воно" - це та внутрішня темна стихія бажань та потягів, яку іноді так гостро відчуває людина, і яка протистоїть її розумним доводам і добрій волі.

"Я" (Ego) - сфера свідомого, посередник між "Воно" та зовнішнім світом, в тому числі природними та соціальними інститутами.

До третього періоду, кажучи про несвідоме, Фрейд мав на увазі тільки "Воно". Все несвідоме уявлялося чимось низьким, темним, аморальним. Все ж вище, моральне, розумне збігалося зі свідомістю. Цей погляд є невірним згідно вчення третього періоду. Значна область "Я" також виявляється несвідомою. На цій області і зосереджує свою увагу Фрейд в останній період. Вона виявляється набагато ширшою, глибшою й істотнішою, ніж здається на перший погляд.

Вищу несвідому область в "Я" Фрейд називає "Ідеал - Я" (Над-Я). "Ідеал - Я" (Super - Ego) – це внутрішня совість, тобто інстанція, що уособлює собою цінності та установки суспільства. "Над-Я" втілює в собі "батьківські образи", моральні заборони і норми, засвоєні в дитинстві, образи перших вчителів і значущих для дитини дорослих. У певному сенсі - це результат "дресирування" індивіда суспільством. "Над-Я" описується як свого роду моральна цензура, яка покликана приборкати егоцентричні несвідомі пориви, прагнення і бажання людини і підпорядкувати їх вимогам культурної та соціальної реальності конкретного суспільства. В процесі еволюції "Над-Я" стало невід"ємною частиною, внутрішнім елементом особистості.

Як покірний слуга несвідомих потягів, "Я" намагається зберегти своє добре порозуміння з "Воно" та зовнішнім світом. Це йому не завжди вдається, тому в ньому самому утворюється нова інстанція "Ідеал - Я", яка панує над "Я" як совість чи несвідоме почуття провини. "Ідеал - Я" як би є вищою істотою в людині, що відображає заповіді, соціальні заборони, владу батьків і авторитетів. За своїм становищем і функціями в психіці людини "Ідеал - Я" покликаний здійснювати сублімацію несвідомих потягів і в цьому сенсі як би солідаризується з "Я". Але за своїм змістом "Ідеал - Я" ближче до "Воно" і навіть протистоїть "Я", як повірений внутрішнього світу "Воно", що може призвести до конфліктної ситуації. Таким чином, фрейдівське "Я" постає у вигляді "нещасного утворення", яке, подібно локатору, змушене повертатися то в одну, то в іншу сторону, щоб опинитися в дружній згоді як з "Воно", так і з "Ідеал - Я" .

Хоча Фрейд визнавав "спадковість" і "природність" несвідомого, навряд чи правильно стверджувати, що він абсолютизує силу і владу несвідомого і цілком виходить з неприборканих потягів людини. Завдання психоаналізу, в тому вигляді, як його сформулював Фрейд, полягає в тому, щоб несвідомий матеріал людської психіки перевести в область свідомості і підпорядкувати його своїм цілям. У цьому сенсі Фрейд був оптимістом, так як вірив у здатність усвідомлення несвідомого, що було ним виражено у формулі: "Там де було" Воно ", має бути  "Я"". Вся його аналітична діяльність була спрямована на те, щоб в міру розкриття природи несвідомого людина могла опанувати свої пристрасті і свідомо керувати ними в реальному житті [2, c.205].

Структура особистості в закінченому вигляді представлена ​​Фрейдом в роботах "По той бік принципу задоволення" (1920); "Масова психологія і аналіз людського "Я""(1921), "Я і Воно"(1923). Пропонована модель особистості являє собою взаємодію трьох рівнів, що знаходяться між собою в певних співвідношеннях. "Воно" (Id), тобто глибинний рівень несвідомих потягів, своєрідний резервуар несвідомих ірраціональних психічних реакцій та імпульсів, біологічних за своєю природою - це основа діяльності особистості, та психічна інстанція, яка керується своїми власними законами. "Воно" є єдиним джерелом психічної енергії і керується лише принципом задоволення.

Але, зрозуміло, що безоглядна тяга до насолоди, задоволення егоїстичних потреб, що не враховує реальних життєвих умов, привела б людину до загибелі. Тому в процесі еволюції у людини з"являється "Я" (Ego) як свідомий початок, чинний з урахуванням принципу реальності і виконує функції посередника між ірраціональними прагненнями та бажаннями "Воно" та вимогами людського співтовариства. "Я", як сфера свідомого, порівнює вимоги несвідомого "Воно" з конкретною реальністю, доцільністю і необхідністю. Нарешті, "Над-Я (Super-Ego)" - це внутрішня совість, тобто інстанція, що уособлює собою цінності та установки суспільства [6, c.289].

IІІ. Захисні психічні механізми

У зв"язку з тим, що як вже описувалося, згідно 3.Фрейду, в людській психіці відбувається постійний конфлікт між рівнями особистості, для пом"якшення спричиненого цим конфліктом почуття напруженості і провини людська психіка виробила ряд захисних механізмів, покликаних несвідомо придушувати ту інформацію, яка суперечить вимогам цензури "Над-Я" і може травмувати особистість.

Перш за все – це, вже згадане вище, витіснення. Під цим поняттям передбачається механізм придушення і наступного вигнання зі свідомості імпульсу, стимулюючого у індивіда почуття напруги, неспокою і тривоги. Цей механізм відрізняється від свідомого придушення якогось виду усвідомленого бажання ("перебуваючи в суспільстві, я усвідомлюю бажання почухатися, але зумисне й усвідомлено його придушую"). Механізм витіснення має справу з неусвідомленими імпульсами. Наприклад, людині необхідно прийняти якесь важке, болісне для нього рішення. Він довго збирається, готується до цього рішення, ретельно все обдумує, не може зважитися на конкретну дію. Все це наповнює його напругою, занепокоєнням, тривогою. І ось "раптом" він "забуває" про цю справу. Має місце тимчасове "третє" рішення, причому мова йде не про свідоме ухилення від прийняття рішення. Це - не лицемірство. За рахунок механізму витіснення небажана інформація, що непокоїть і напружує людини, на час зникає, звільняючи його психіку.

Наступний захисний механізм - це утворення протилежної реакції. Тут мається на увазі зміна неприйнятної, нестерпної для свідомості тенденції на протилежну. Прикладів можна навести більш ніж достатньо. Скажімо, підліток відчуває потяг до дівчинки, що в його середовищі, думка якого для нього в цей віковий період занадто значима, викликає глузування і сприймається вкрай негативно. Тоді відбувається як би зміна знака "плюс" на "мінус". Підліток стає агресивним саме по відношенню до об"єкта прихильності. Стає "переслідувачем, гонителем, мучителем" саме цієї дівчинки. Якраз надмірна підкресленість почуття чи поведінки (не просто ігнорує, а переслідує) служить підтвердженням механізму протилежної реакції. Можливо, цей механізм лежить в основі появи неприязних почуттів по відношенню до того, хто зробив багато доброго і важливого, але був свідком не найприємніших властивостей людини і не кращих періодів його життя.

Проекція - це несвідома спроба звільнитися від якихось нав"язливих тенденцій, оцінюваних особистістю як негативні, шляхом приписування їх іншому або іншим. Традиційний приклад механізму проекції - це уявлення про аморальність та сексуальну розбещеність оточуючих старої діви з її пригніченими, але аж ніяк не знищеними сексуальними устремліннями і потягами. Механізм проекції універсальний в сфері національних і расових упереджень (ксенофобія), коли ненависній етнічній групі приписуються власні, але не усвідомлювані негативні риси і властивості. Таким шляхом ці тенденції отримують певний вихід, напруга розряджається при тому, що моральні установки самосвідомості не страждають, залишаються вихідними.

Однією з форм проекції є механізм зганяння, іноді описуваний окремо. Тут мається на увазі несвідома орієнтація імпульсу або почуття з одного об"єкта на інший, частіше більш доступний. Цей механізм дуже поширений в повсякденному житті - емоції спрямовуються або на більш близьку людину, або - на більш слабкого (наприклад, неприємності на роботі і приниження з боку начальника призводять до зганяння накопичених емоцій на дружині, дітях). В рамках цього механізму виникла розхожа ідіома "цап-відбувайло". Це саме та фігура, на яку орієнтований механізм зганяння певної особи, або групи осіб.

Захисний механізм, що отримав назву "раціоналізація", передбачає певного роду самообман, коли має місце несвідома спроба раціонально обгрунтувати безглуздий, абсурдний імпульс чи ідею. Людині властиво когнітивне ставлення до своєї поведінки, тобто раціонально його пояснювати собі та оточуючим, навіть якщо воно ірраціонально. Раціоналізація повсюдно зустрічається в повсякденному житті людини. Наприклад, людина, не заступившись за несправедливо скривдженого, рятуючи свою самоповагу, заявляє, що він "не знав", "не встиг" і т.п. Дуже часто зустрічається посилання на якісь "інтереси справи" (здійснював непорядні вчинки, але не через власні вади, а в ім"я якихось загальних інтересів). Можливо, в рамках цього механізму стане більш ясним сенс прислів"я "з вовками жити, по-вовчому вити ". Цікаво, що раціоналізація яскраво себе проявляє у феномені, так званого, постгіпнотичного навіювання, коли гіпнолог вселяє випробуваному в стані гіпнотичного трансу якусь безглузду дію, яку той повинен здійснити після того, як буде виведений з цього стану. Наприклад, випробовуваний повинен запропонувати гіпнологу потанцювати. Коли постгіпнотичне явище здійснено, і випробуваного запитують, чому він запропонував настільки неадекватну в даній обстановці дію, відповідь завжди звучить в площині механізму раціоналізації ("А мені здалося, що оголосили танці" і т.п.).

Останнім з основних захисних механізмів, описаних Фрейдом, є сублімація. Тут передбачається перетворення соціально та морально неприйнятного імпульсу в прийнятний, допустимий. Можна говорити про переадресування потоку енергії з одного каналу на інший. Згідно авторові, основною енергією, що підлягає переорієнтуванню, є лібідо. Так, наприклад, людина, що не має можливість отримувати адекватну сексуальну розрядку, перемикається на інший вид діяльності (наука, спорт, політика, мистецтво і т.д.) [7, c.85].

В цілому захисні механізми покликані підтримувати відому цілісність, стійкість та ідентичність індивідуальної самосвідомості в умовах, коли конфлікт різних установок ставить його під загрозу. Важливість зазначеного добре зрозуміла психіатрам, тому що нестійкість самооцінок, розірвана самосвідомість, і відсутність послідовних і адекватних уявлень про самого себе обумовлюють симптоматику багатьох психічних захворювань.

В історії психоаналізу вражає не тільки різноманітність його тлумачень і оцінок, велика кількість послідовників Фрейда, але і якесь нав"язливе прагнення до його неприйняття і критики. Десятиліттями у вітчизняній літературі йшло негласне змагання з найбільш витонченої лайки 3.Фрейда. Самі ж роботи Фрейда не видавалися і широкому колу читачів були невідомі. Чому не відбулося те, що відбувається з помилковими теоріями? Чому психоаналіз не забутий? Причину опору психоаналізу Фрейд бачив саме у існуванні захисних механізмів у кожного з нас: "У справі визнання психоаналізу обставини надзвичайно несприятливі ...  Важко привести людей до переконання в реальності несвідомого і навчити їх тому новому , що суперечить їх свідомому знанню " [8, c.14].

Використана література

1.     Данильян О.Г., Тараненко В.М. Основи філософії: навчальний посібник. – Харків: Право, 2011.

2.     Джонс Эрнест.  Жизнь и творения Зигмунда Фрейда, Москва, 1997.

3.     Зигмунд Фрейд, психоанализ и русская мысль, сост. В.М. Лейбин, Москва, “Республика”, 1994.

4.     З.Фрейд. Психология бессознательного: сборник произведений, Москва “Просвещение”, 1989.

5.     Бессознательное: многообразие видения, Агентство “САГУНА”, Новочеркасск, 1994.

6.     З. Фрейд. Основные принципы психоанализа, Киев,1998.

7.     Л.Д. Демина,  И.А. Ральникова Учебное пособие «Психическое здоровье и защитные механизмы личности».

8.     Журбин  В.И.  Понятие  психологической  защиты  в  концепциях  З.Фрейда  и К.Роджерса // Вопросы психологии. 1990 - №4.