​ВСТУП

Визначення розвитку економічних систем через призму історії дає можливість виділити три основні їх типи: ринкову, командно­адміністративну і змішану економіку. Визначення головних особливостей окремих типів економічної системи уможливлюватиме розуміння суті об"єкта макроекономіки.

Регулювання процесу відтворення здійснюється за вимогою об"єктивних економічних законів та на основі відповідного економічного механізму, який реалізується в господарській практиці через систему ринкових інститутів та органів державного управління економікою.

Існуючу нині у промислово розвинутих країнах економічну систему називають ринковою, вільною ринковою, соціально ринковою, змішаною економікою тощо. Один із двох останніх типів економіки має побудувати й

Україна внаслідок трансформації існуючої економічної системи.  

Сучасна ринкова економіка — це економіка змішаного типу, яка поєднує гнучкість ринкового саморегулювання, цілеспрямованість і сталість корпоративного регулювання та загальносуспільну орієнтованість державного регулювання. Слід зазначити, що ринкове саморегулювання, яке відображає сутність підприємницької системи господарювання, спрямованої на отримання прибутку в умовах конкуренції, — це основа змішаної економіки. Корпоративне регулювання, яке виникло внаслідок розвитку такої організаційної форми підприємництва, як корпорація, — це механізм кординації, який в умовах ринкових важелів дає змогу економічним суб"єктам активно впливати на розподіл ресурсів

Якщо ж, навпаки, суспільство розвивається тільки на основі ринкових механізмів, вільної конкуренції, тоді їх сліпа стихія також призводить до потужних соціальних струсів. Весь західний світ у зв’язку з такою практикою пережив у 1929 – 1933 рр. часи „великої депресії” і зробив відповідні висновки, створивши систему державного економічного регулювання.

Знайти розумне співвідношення між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням – одне з ключових завдань, яке на сьогодні постало перед Українською державою. Україна має формувати таку національну модель ринку і державного регулювання економіки, яка враховувала б історичні реалії та сучасний зарубіжний досвід.

Основна ​мета даної курсової роботи полягає у вивчені особливостей державного регулювання економікою.

                 Поставлена ​мета       обумовила     необхідність     вирішення     ряду

взаємопов’язаних ​завдань​:

●    дослідити особливості політики державного регулювання економіки;

●    розглянути концепції макроекономічної рівноваги як підґрунтя економічної політики держави;

●    визначити основні функції державного регулювання економіки;

●    проаналізувати національні особливості державного регулювання економіки.

Предметом курсової роботи є економічні відносини, які виникають у процесі державного регулювання економіки.

Об’єктом ​курсової роботи є система державного регулювання економіки.

Курсова робота складається із трьох частин, в яких послідовно аналізується поставлена проблема.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРОБЛЕМИ НЕОБХІДНОСТІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

1.1 Об"єктивна необхідність державного регулювання економіки

Здатність нерегульованого ринку спонтанно забезпечувати загальну рівновагу і високу ефективність економіки обмежена. Роль державного регулювання в економіці України повинна бути набагато вища, ніж у країнах заходу, оскільки вона далека від ідеалу вільного ринку. Вітчизняний досвід реформування економіки свідчить, що не можна розраховувати на те, що ринок сам усе залагодить, тому що ринки не завжди діють ефективно, особливо у суспільному виробництві. Аналіз ролі держави, форм і методів її впливу на економіку показує виправданість активного втручання держави в національну економіку.

В економічній науці є два протилежних підходи до участі держави в регулюванні процесів ­ класична і кейнсіанська. На думку класиків, ринковий механізм автоматично забезпечує рівновагу попиту і пропозиції, а відтак унеможливлює тривалі порушення пропорцій в економіці, зокрема спад виробництва, інфляцію, безробіття. На відміну від традиційної класичної теорії, англійський економіст Джон М. Кейнс обгрунтував об"єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання ринкової економіки. Його теорія ­ це аналіз взаємодії та взаємозв"язків різних агрегованих економічних категорій і величин, дослідження того, як невідповідність між ними впливає на стан економіки, а також в яких межах і якими методами державного втручання можна досягти узгодження між цими категоріями та величинами з метою постійного економічного розвитку.

У країнах із розвиненою ринковою економікою наміри запровадження прямого державного контролю втілюють у життя завжди, коли ймовірним стає руйнування конкуренції. І тут держава намагається врахувати як інтереси окремих груп економічних суб"єктів, так і загальновизнані потреби суспільства у підтримуванні регульованого конкурентного порядку в країні. Державне регулювання потрібне за наступних обставин.

1.                       У разі природної монополії, коли вихідною є теза про обмеженість ресурсів у галузі. Найчастіше цю обмеженість, покликану сформувати особливі умови ринкової діяльності, штучно створюють підприємства, які функціонують у цих галузях.

2.                       За ринкової монополії, коли йдеться про "неконкурентне ринкове витіснення", тобто продавці через дискримінацію цін або агресивне зниження намагаються витіснити з ринку конкурентів з метою встановлення панівного ринкового середовища.

3.                       Коли спостерігається побічна дія, тобто, коли у процесі виробництва або споживання товарів з"являються недоліки у ціновій системі. Ціна втрачає властивість показника обмеженості, бо до уваги беруться лише ті вигоди та невигоди, що їх визначає економічний суб"єкт. Серед державних заходів виділяють шість цінових обмежень: обмеження прибутку; витрат; встановлення стандартів якості та кондиції; розширення публічних і тарифних зобов"язань; визначення виробничих обов"язків; встановлення обов"язків транспортування та постачання підприємств

           Отже, об"єктивними причинами необхідності державного регулювання економіки є наступні: механізм ринкового саморегулювання не виконує покладених на нього функцій, тобто не забезпечує автоматичного виходу із кризи; економічно ефективною держава буде тоді, коли вона забезпечує національну економічну безпеку в умовах міжнародної конкуренції; формування внутрішніх і зовнішніх умов ефективного функціонування національної економіки; визначення ролі регіонів обласного рангу у формуванні національної економіки; проведення структурної та інвестиційної політики; стимулювання НТП; соціальна політика; запровадження партнерських відносин між державою і сферою бізнесу.

Таким чином, сьогодні в Україні загальновизнаною є об"єктивна необхідність приходу до регульованого ринку, однак чітко не визначено форми, принципи і засоби державного регулювання. Саме це, а також­незадовільний стан внутрішньоекономічних зв"язків унеможливлюють управління лише через механізми ринкової економіки. [12, c.30]

1.2 Основні напрямки державного регулювання економіки

У сучасних умовах держава є активним суб"єктом економіки. Вона займається як безпосереднім господарюванням, так і здійснює певні регулятивні функції щодо всього суспільного виробництва. Державне втручання в економіку обумовлене цілою низкою конкретних причин: ринок має власні, іманентно притаманні йому недоліки. Це циклічний характер функціонування економіки, безробіття, інфляція тощо

Усе це вимагає активної участі держави в економічному житті суспільства і формує її базові економічні функції. Саме вони є основою інших функцій держави, а саме політичної, соціальної, міжнародної. Економічні функції держави багатопланові, але їх можна згрупувати за певними напрямами:

Забезпечення правового поля, у межах якого здійснюється виробництво. Законодавче визначення відносин власності, правового статусу всіх учасників суспільного виробництва, їх права й обов"язки, їх відповідальність за умови порушення встановлених норм і законів.

Зменшення, а за можливістю й ліквідація негативних наслідків ринкового саморегулювання. До цього напряму належить, перш за все, захист конкуренції й обмеження монополізму. Важливою складовою є боротьба проти високої інфляції і безробіття.

Перерозподіл доходів за допомогою податкового механізму і частково через регулювання цін. Цей напрям забезпечує як активне управління макроекономічними процесами, так і зменшення нерівномірності в розподілі доходів.

У сучасних умовах надважливим напрямом втручання держави в економічне життя суспільства є формування інформаційної інфраструктури та забезпечення рівного доступу до неї всім членам суспільства.

Державне регулювання економіки здійснюється через низку заходів, які прийнято називати економічною політикою. Ця політика базується на стратегічних цілях держави, які відображають інтереси всіх громадян і спрямовані на розвиток суспільства й добробуту його членів. Оскільки стратегічні орієнтири відображають головні цілі всього суспільства, а їх досягнення потребує багатопланових дій, то й державна економічна політика за своїми напрямами охоплює всі сфери суспільного життя.

Об"єктом державного регулювання є вся економічна система держави. Це означає, що вся сукупність виробничих відносин, яка формується в процесі суспільного виробництва і стає об"єктом державного регулювання. Але оскільки економічна система суспільства має складну структуру і включає значну кількість підсистем (галузі, сфери тощо), які постійно функціонують, що виявляється в різноманітних соціально­економічних процесах, як­то економічні цикли, демографічні зміни, інфляція тощо, то вони і стають безпосереднім об"єктом державного регулювання. [20, c.6]

1.3 Форми, засоби і методи державного регулювання економіки

Державне регулювання економіки реалізується в різних формах. Залежно від строкової розмовності розрізняють довгострокове й короткострокове регулювання.

Довгострокове регулювання обумовлене необхідністю досягнення стратегічних цілей. В його системі головне місце займає цілеспрямований вплив на обсяг і структуру інвестицій, рівень заощаджень в економіці. Головне завдання довгострокового регулювання полягає в проведенні структурних зрушень в економіці, розвитку наукоємних виробництв, піднятті відсталих в економічному відношенні районів.

                   Короткострокове      регулювання      ­      це      насамперед      антициклічне

регулювання, основою якого є вплив на сукупний попит (величину споживчих та інвестиційних витрат). У межах цієї форми застосовується антиінфляційне регулювання, яке реалізується переважно через політику доходів (контроль над заробітною платою та цінами, обмеження темпів зростання грошової маси).

За характером впливу на господарські суб"єкти державне регулювання економіки поділяється на дві форми: пряме та непряме (опосередковане). Пряме регулювання ­ це вплив держави на економічні процеси за допомогою безпосереднього використання відповідних регуляторів. Воно реалізується через бюджетне інвестування державою відповідних програм фінансування розвитку державних підприємств, інфраструктури, науки, культури, освіти, соціального захисту населення тощо, а також через регламентацію цін, заробітної плати та інших інструментів ринкового механізму. Прямий вплив може здійснюватися через використання адміністративних важелів, які регламентують конкретні завдання та обмеження господарської діяльності.

Непряме регулювання економіки ­ це вплив держави на господарську діяльність через внесення відповідних змін в умови функціонування ринкового механізму. Воно досягається за допомогою правових та економічних інструментів. Застосовуючи ці інструменти, держава безпосередньо нічого не змінює в ринковому механізмі, а створює лише передумови для цих змін.

Державне регулювання економіки спирається на систему державних інструментів (регуляторів). Залежно від їхньої природи всі державні інструменти можна поділити на три види: правові, адміністративні та економічні.

До правових інструментів належать законодавчі та підзаконні документи, які регламентують основні напрями й правила економічної діяльності господарських суб"єктів та окремих громадян. Вони визначають як загальні умови цієї діяльності, так і допустимі винятки з цих умов, установлюють права та обов"язки юридичних і фізичних осіб, а також можливі санкції за їх порушення. Серед правових інструментів найбільший вплив на економіку справляють закони про власність, підприємництво, підприємство, інвестиційну та зовнішньоекономічну діяльність, банківську і страхову справу, податки й ціни про соціальний захист населення та ін. Правові регулятори визначають загальну межу державного втручання в економіку.

Адміністративні інструменти ­ це укази, постанови та розпорядження виконавчих органів, які дозволяють, забороняють, обмежують чи нормують окремі види господарської діяльності. Наприклад, встановлення квот, ембарго, видання ліцензій, затвердження стандартів якості продукції, екологічних норм тощо.

Найважливішу роль у державному регулюванні економіки відіграють економічні інструменти. До головних із них належать: макроекономічне планування, державний бюджет, податки, гроші, кредит, ціни, заробітна плата. Регулюючий вплив держави на економіку забезпечується передусім через макроекономічне планування, основною формою якого в умовах ринку є індикативне планування. Воно принципово відрізняється від директивного планування засобів досягнення цілей, поставлених у плані. Його показники не є обов"язковими для окремих господарських суб"єктів, а мають рекомендаційно­орієнтуючий характер.

Державне регулювання економіки здійснюється з допомогою арсеналу методів, тобто способів впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку і некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності у відповідності з національною економічною політикою.

За формами впливу на суб"єкти ринку методи державного регулювання можна розділити на методи прямого впливу (засновані на системі обмежень, штрафів, дозволів, ліцензій, квот, державних контрактів) і методи опосередкованого впливу, суть яких зводиться до встановлення певних умов для суб"єктів ринку, які мотивують їх поведінку. До цих методів слід віднести податкове регулювання застосування політики прискореної амортизації, методи стимулювання конкуренції тощо.

Залежно від обраних засобів впливу на ринок розрізняють правові, адміністративні і економічні методи державного регулювання.

У світовій практиці застосовується два типи методів державного регулюванню економіки: адміністративні та економічні.

Економічні методи державного регулювання поділяються на методи грошово­кредитної та бюджетної політики. Самостійним комплексним методом ДРЕ є індикативне планування, прогнозування і державне економічне програмування, що охоплює численні цілі та весь набір інструментів ДРЕ. Основними економічними способами грошово­кредитної політики є: 

а) регулювання облікової ставки (дисконтна політика, здійснювана

центральним банком); 

б) встановлення та зміни розмірів мінімальних резервів, які фінансовані

інститути країни зобов"язані зберігати в центральному банку; 

в) проведення операцій державних установ на ринку цінних паперів, таких

як емісія державних зобов"язань, торгівля ними та їх погашення.

Важливе місце в системі елементів економічної політики і державного регулювання займає цінова політика і цінове регулювання.

В умовах перехідного періоду цінова політика держави в Україні повинна бути спрямована на ліквідацію цінових деформацій, які мають місце в національній економіці, забезпечення реального зближення національних і світових цін шляхом регульованої та контрольованої з боку держави поетапної лібералізації цін, поступового переходу до вільного регулювання.

Вирішення цього завдання здійснюватиметься методами прямого і непрямого впливу. Засоби прямого державного контролю за цінами використовуватимуть в обмежених масштабах з метою захисту споживачів від диктату монополістів та недобросовісної конкуренції, а також датування цін на соціально значимі товари і послуги, лібералізація яких здійснюватиметься поетапно. Це стосується цін на вугілля, газ, що використовується у побутових цілях, комунальні послуги, міський транспорт.

В ролі методів непрямого впливу держави на ціноутворення передбачається проведення активної антимонопольної політики регулювання грошової та кредитної емісії, проведення політики валютної стабілізації, стимулювання засобами фіскальної політики пропозиції на ринках товарів і послуг, стимулювання особистих нагромаджень та капіталізації доходів населення.

Важливим інструментом державного регулювання економіки та засобом реалізації завдань, поставлених у плані, є державний бюджет. З одного боку, він

­ індикатор економічного здоров"я країни, з іншого — ефективний засіб державного впливу на економіку.

Роль регулятора економіки державний бюджет виконує по­різному. По­перше, він акумулює та перерозподіляє значну частку створеного в країні національного продукту. По­друге, бюджетний вплив на економіку здійснюється через фіскальну політику, тобто на основі оптимального поєднання державних доходів і витрат. Фіскальна політика може бути спрямована як на зведення дохідної та витратної частин бюджету з надлишком (щоб перешкодити надвиробництву), так і на створення дефіциту (щоб стимулювати економічне зростання).

У тісному поєднанні з бюджетом велику регулюючу роль в економіці виконують податки. Але їх регулююча роль не зводиться до фіскальної функції. Вони використовуються державою для вирішення проблем, пов"язаних із стимулюванням чи обмеженням певних видів господарської діяльності.

Використання грошей як інструмента державного регулювання економіки здійснюється передусім через грошові реформи, які спрямовані на зміну масштабу цін та заміну старих грошових знаків новими. Великий вплив на економіку, насамперед на зовнішньоекономічну діяльність, справляє державне регулювання курсу національної валюти. Воно реалізується через девальвацію національної валюти (зниження її курсу стосовно до іноземних валют) або її ревальвацію (підвищення цього курсу) за допомогою встановлення відповідного режиму формування курсу національної валюти (вільний, плаваючий, фіксований, спеціальний). Але найсильніший вплив на економіку справляє держава через регулювання грошової маси, її надлишок викликає інфляцію, зниження життєвого рівня населення, а нестача — може призвести до економічного спаду та зростання безробіття. Таке регулювання здійснюється через банківський кредит, політику "дорогих" чи "дешевих" грошей та інші заходи.

В умовах ринкових відносин ціни справляють регулюючий вплив на економіку головним чином через механізм їх вільного формування на ринку. Але незалежно від рівня розвитку ринкових відносин, індивідуальних умов розвитку економіки кожної окремої країни держава певною мірою може втручатися в процеси ціноутворення з метою обмеження руйнівних властивостей ринкових цін або для вирішення деяких економічних і соціальних проблем. Ступінь такого втручання залежить від рівня інфляції, розвитку конкуренції та монополізації виробництва, характеру зовнішньоекономічної та соціальної політики тощо.

Державне регулювання економіки за допомогою заробітної плати тією чи іншою мірою практикується в багатьох країнах. Його основу становлять відповідні законодавчі акти (закон про працю, закон про заробітну плату, соціальний захист населення тощо), які визначають рівень соціальних гарантій кожного члена суспільства: мінімальний прожитковий рівень, мінімальну заробітну плату, умови призначення витрат по безробіттю, розмір пенсій та трудовий стаж, необхідний для її одержання, тривалість оплачуваної відпустки тощо.

Використання державою економічних інструментів у регулюванні економіки може породжувати не тільки позитивні, а й негативні наслідки.

Кожен з них може дати позитивний результат при вирішенні однієї проблеми й одночасно породити іншу проблему або ще більш ускладнити її вирішення. Так, підвищення національним банком облікової ставки чи норми обов"язкових резервів комерційних банків є важливим засобом подолання інфляції. Але водночас цей засіб може негативно вплинути на економічне зростання, викликати збільшення рівня безробіття.

Ця обставина змушує державу кожний раз порівнювати між собою позитивні ефекти з негативними та вибирати найоптимальніші варіанти свого втручання в економіку.

Важливим показником визначення ефективності кожного економічного інструмента є мультиплікатори, які відображають результативність їхнього впливу на економіку

РОЗДІЛ  2. ЕКОНОМІЧНІ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ ТА ЇХ АНАЛІЗ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

2.1 Функції держави в ринковій економіці

Взагалі, ​державне регулювання економіки – це система заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально­економічних проблем розвитку національної економіки і всього суспільства.

Взагалі, для регулювання економіки держава повинна діяти у напрямках :

●     підтримуючий (підтримка функціонування ринку) передбачає: правове забезпечення ринкової діяльності, створення ринкової і виробничої інфраструктури, підтримання конкуретного середовища тощо.

●     компенсаційний повинен компенсуватинедоліки або негативні наслідки функціонування ринку шляхом проведення антимонопольних та екологічних заходів, організації системи захисту для непрацездатних та малозабезпечених верств населення, боротьби з безробіттям тощо.

●     регулюючий передбачає регулювання економічних та соціальних відносин з метою реалізації певних цілей.

●     макроекономічної ефективності, тобто :​

а) забезпечення зростання продуктивності праці у суспільному виробництві на основі його технічного і технологічного оновлення, вдосконалення організації і управління;

б) збалансований, пропорційний розвиток економіки;

в) повне та оперативне задоволення соціально­економічних потреб суспільства. [13, c.78]

●     реалізації соціальних цілей розвитку суспільства ​:

а) соціальної справедливості;

б) ефективної зайнятості;

в) екологічної рівноваги;

г) задоволення соціально­культурних, духовних потреб населення.

Тобто, сформувалися ​основні функції державного регулювання економіки ​(в тому числі ринкової)​:  

1.      Цільова – полягає у визначенні цілей, пріоритетів і основних напрямків розвитку національної економіки.

2.      Стимулююча передбачає формування регуляторів, здатних ефективно впливатина діяльність господарюючих суб’єктів (їхні інтереси) і стимулювати економічні процеси у бажаному для суспільства напрямку.

3.      Нормативна (регламентуюча) – держава за допомогою законів, законодавчих актів і нормативів встановлює певні правила діяльності для суб’єктів економіки, визначає правовий простір.

4.      Коригуюча – зводиться до коригування розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів, усунення негативних екстерналій

і        забезпечення           нормальних             соціально­економічних   умов життя суспільства.

5.      Соціальна – передбачає регулювання державою соціально­економічних відносин (напр., між підприємцями і робітниками), перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, збереження навколишнього середовища тощо.

6.      Безпосереднє управління неринковим сектором економіки передбачає регулювання державного сектору економіки, створення суспільних товарів і благ.

7.      Контролююча – ​означає державний нагляд і контроль за виконанням і дотриманням законів, нормативних актів, економічних, екологічних та соціальних стандартів тощо. [3, c.87]

Мінімальні функції держави :

●     створення правової бази

●     захист конкуренції

●     забезпечення економіки необхідною кількістю грошей

●     розподіл і перерозподіл доходів

●     виробництво товарів і благ.

Об’єкти державного регулювання економіки – сфери, галузі, регіони, а також явища, ситуації та умови соціально­економічного життя країни, де виникли або можуть виникати проблеми, які не вирішуються автоматично або невідкладно, як того вимагають умови нормального функціонування економіки і підтримання соціальної стабільності.

Конкретними об’єктами держ. регулювання економіки​ є :

●     економічний цикл;

●     структура економіки;

●     умови нагромадження та інвестиційна діяльність;

●     НТП та інноваційні процеси;

●     грошовий обіг та інфляція;

●     ціни;

●     платіжний бізнес;

●     блок соціальних проблем (зайнятість і доходи населення, підготовка і перепідгтовка кадрів, соціальний захист тощо);

●     умови конкуренції;

●     навколишнє середовище (екологічні проблеми);

●     регіони.

Все вищенаписане дало уявлення про дану проблему у тезовому вигляді.

В останні десятиріччя система планування в сукупності з елементами ринкових відносин навіть в умовах ринкової стихії та анархії дозволила подолати багато негативних процесів і явищ та забезпечити ефективне ведення господарства в багатьох розвинутих та розвиваючихся країнах. Практика свідчить, що соціально­економічному прогресу заважає не система планування та адміністративні методи, а жорстке директивне планування і контроль, суттєво обмежуючі свободу економічного маневра, підприємницькі здібності та ініціативу у виборі найкращих господарчих вирішень. Тому потрібно не відмовлятись від довівших свою ефективність розпорядчих та організаційних методів методів регулювання соціально­економічними процесами за допомогою плану, розробленого на основі наукових нормативів та методів наукового передбачення, а як умога більше вдосконалювати самі ці методи шляхом заміни жорсткого директивного планування направляючим, регулятивним, індикативним та іншими видами планування, найбільш відповідаючі сучасним ринковим відносинам. 

Ринок і торгівля завжди були складовими функціонування національної економіки, стан, зміст та характер якої визначались перед усім відношеннями власності на засоби виробництва, виробляємі продукти. Власне, коли говорять про необхідніть встановлення ринкових відносин, то насправді мають на увазі відродження підприємництва, вважаючи, що при цьому одразу ж підвищаться ініціативність, заповзятливість та зацікавленість в інноваціях. Однак у наших умовах помітних здвигів у цьому напрямі поки не спостерігається. У всіх сферах економіки втрачена керованість, спостерігається спад виробництва, посилюється інфляція, знижується рівень життя населення. [2, c.120]

Очевидно, що необхідно як умога скоріше відновити керування економічними та соціальними процесами, відмовитись від чисто монетаристських методів регулювання економіки. В той же час централізоване керування економікою не зводиться до всеохоплюючого директивного планування. Забезпечити відповідність між суспільними потребами та ресурсами можна й іншими методами. Існує багато засобів активного впливу на виробництво і приведення його у відповідність із суспільними потребами : програмно­цільове, орієнтуюче та коригуюче планування, заказно­адресне виробництво, його організація на основі господарчих договорів та ін. Таким чином, питання полягає у науково обгрунтованому розграниченні функцій планування, у виборі найбільш ефективних форм плану і методів організації господарчої діяльності.

Держава повинна регулювати не стільки сам ринок, скільки умови, впливаючі на нього : розвиток і розміщення продуктивних сил, спеціалізацію підприємств, раціональне використання природних та людських ресурсів, формування та використання доходів тощо. Закони ринка по своїй природі можуть визначати перспективи розвитку всього суспільства лише стихійно, з непередбаченими результатами. В цьому полягає їх обмеженість і саме це диктує необхідність їх сполучення з планомірністю й плановим регулюванням всієї економіки. [3, c.12]

2.2 Механізм державного регулювання ринкової економіки

Економічні потреби та їх задоволення складають основу життєдіяльності будь­якого суспільства, тому першочергова задача держави – обгрунтовано визначити ці потреби, зв’язати їх з ресурсами, які маються і можливі у перспективі, а також створити такий механізм регулювання економічних відношень, котрий в найбільшому ступені забезпечив би ефективне використання ресурсів. Економіка завжди була і не може не бути головним об’єктом політики, так як основу життя будь­якого суспільства складає виробництво життєвих засобів. Політика як концентрований вираз економіки безпосередньо витікає із головної функції держави – формулювати потреби суспільства, забезпечити стабільність його організації і життєдіяльності, а це потребує в першу чергу виявлення назрівших та перспективних економічних задач, бо без ефективноїорганізації економіки життя будь­якого суспільства не може бути стабільним і забезпеченим.

Серед прямих та непрямих методів державного регулювання економіки найбільш вагомими є наступні.

Держава повинна виконувати свою головну функцію – бути політичним організатором суспільства, його соціальних і перш за все економічних відношень. Крім того, вона сама повинна стати активним суб’єктом ринку, тобто бути власником, активно беручи участь в ринкових відносинах на основі свободно складаємих договорів купівлі­продажу, контрактів, держзаказів і т.п., і тим самим діяти на ринок, його ціни, співвідношення попиту та пропозиції, використання ресурсів тощо. Акумулюючи значні кошти у бюджеті, держава виступає в ролі кредитора комерційних банків, приватних фірм та компаній, а нерідко вона сама виступає позичником, здійснюючи через кредитну систему активний вплив на грошовий обіг, інвестиційну політику та на інші ринкові відносини.

Як свідчить досвід багатьох країн, привтизація та роздержавлення підкоряються чітким цілям, таким як : скорочення державних витрат на утримування нерентабельних підприємств (Великобританія, Франція); створення благоприємного конкурентного середовища (Японія, США); відновлення соціальної справедливості на основі повернення майна пострадалим від несправданої націоналізації, конфіскації чи секвестризації (Чехія, Німеччина, Китай та ін.). В Україні приватизація та роздержавлення повинні бути напрямлені на створення в економіці найбільш благоприємного конкурентного середовища.

Більшість держав не видає прямих установок господарюючим суб’єктам на те, що, в які строки та скільки вони повинні виробляти. Проте це не означає, що держава взагалі залишається байдужим спостерігачем підприємницької діяльності. Особливий теоретичний та практичний інтерес для нашої країни представляють наступні аспекти правової регламентації бізнеса : порядок регістрації знов відкриваємих підприємств; закони про їх банкрутство (ліквідацію); антимонопольне законодавство; закони про захист споживачів від недобросовісної ділової практики.

Малий бізнес являється каталізатором конкурентного ринкового середовища та сприяє підвищенню ефективності всієї підприємницької дільності. В той же час він в значнму ступені залежить від зміни ринкової кон’юнктури. Тому в багатьох державах йому надається відчутна підтримка зі сторони держави. В сучасних українськиз умовах необхідні спеціальні програми допомоги малому бізнесу, розробка чіткої та жорсткої системи видачі займів на льготних умовах, зменшення податків, надання різноманітного рода безкоштовних технічних, фінансових та консультаційних послуг, що дозволить створити порівняно рівні умови в конкуренції з великими корпораціями та буде допомагати розвитку найбільш ефективних форм господарчої інтеграції великих та дрібних підприємств на основі укладення контрактів про довгострокове співробітництво. 

2.3 Зовнішньоекономічні зв’язки та політика держави

Сучасні держави грають активну роль у зовнішньоекономічних зв’язках – торгових, науково­технічних, валютних, культурних, туристичних. Існують два напрямки в торговій політиці – протекціонізм (захист національної промисловості від більш сильних конкурентів) та фритредерство, тобто політика свободи торгівліта невтручання у зовнішньоекономічні зв’язки. В наступний час не тільки Україна, але й колишні союзні республіки впевнились у тому, що благодійна допомога, на яку багато хто розраховував, виявилась нездійснюємою мрією. На західний ринок наші товари не допускаються не тому, що вони низької якості, а тому, що там непотрібні нові конкуренти. Закордонні країни зацікавлені в отриманні нових ринків, в тому числі в Україні, Росії та інших країнах СНД, де величезну частину продукції складають в наші дні імпортні товари, іноді сумнівної якості. Наше правительство здійснила стратегічну помилку, допустивши розвал власної промисловості та сільського господарства, в результаті чого наші позиції на внутрішьому ринку в значному ступені втрачені.

Що стосується зовнішнії ринків України – стран СНД, Азії, африки та інших регіонів, де положення Радянського Союзу в свій час було традиційно стійким, то вони також втрачені за роки реформування. Потрібні активні зусилля для повернення втрачених позицій та захват нових. Умови для цього маються : багатолітня спеціалізація окремих республік та регіонів, єдина технологія та система управління, кадри, підготовлені однією системою освіти, тривала спільна робота над реалізацією загальних цілей та задач. Для України особливо актуально вдосконалення митного законодавства, котре регламентує та регулює експортно­імпортні операції, визначають об’єм, структуру, умови експорту та імпорту товарів, а також організацію митних союзів, вільних зон, тарифних блокад, преференціальних (переважних) пошлин і т.п. у напрямку захисту вітчизняного виробника та національної економіки вцілому. [1,с.75]

Діяльність українських керівних структур та державного апарата в цілому потребує постійної та періодичної оцінки з ціллю виробки конкретних мір по її корегуванню та підвищенню соціально­економічної ефективності. Ця ефективність визначається перш за все рівнем життя суспільства, а останнє обумовлюється багатьма показниками, котрі можна кількісно вимірити, проаналізувати та порівняти : наявність товарів та послуг, їх якість і об’єм споживання на душу населення, ступінь їх доступності. Дуже важливими показниками являються і рівень продуктивності суспільної праці, величина національного продукта чи національного дохода на душу населення, чистота екологічного середовища та ін. Оцінка повинна проводитись на основі порівняння з минулим, з аналогами, науково обгрунтованими нормативами з урахуванням національних і географічних особливостей країни, тобто по конкретним результатам у вирішенні різноманітних зізрілих та перспективних задач соціально­економічного розвитку всього суспільства.

Звичайно, виконання цих функцій зробить регулювання ринкової економіки державою ефективним і справді потрібним, можливо необхідним. Але, на мою думку, також дуже добру справу можуть також зробити і боротьба різних ідей, економічних шкіл у цьому питанні, напр. боротьба кейнсіанців з неокласиками може виявити оптимальний процес пошуку оптимального співвідношення між ринковим механізмом і механізмом державного регулювання, оптимальної моделі регульованої ринкової економіки.

РОЗДІЛ     3.      СВІТОВИЙ       ДОСВІД    ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ ТА МОЖЛИВОСТІ ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ В УКРАЇНІ

Аналіз світового досвіду стверджує, що засновницькою в теорії державного регулювання є Кейнсіанська теорія, яку часто характеризують як теорію попиту її основними ознаками і короткостроковість, орієнтація на попит і відповідно підтримка державної політики, орієнтованої на попит. Головним інструментом державного регулювання Кейнс вважав фіскальну політику, а найважливішим об"єктом ­ ресурси інвестицій і процентні ставки. Основні твердження Кейнсіанської теорії стосуються таких аспектів макроекономіки як нестабільність економіки, відсутність постійної тенденції до рівноваги, які спричинили необхідність антициклічного державного регулювання, зокрема, впливу на загальногосподарський попит.

Кейнсіанська теорія регулювання ринку широко використовувалась у практиці урядів Європи з 30­х до середини 70­х років. У 70­ті роки, коли в країнах з розвинутою ринковою економікою з"явилась тенденція до зниження рівня продуктивності праці та посилення інфляційних процесів, до теорії Кейнса виникла недовіра. В цей період з"явились альтернативні макроекономічні концепції.

Кейнсіанська теорія пізніше була модифікована нео­ і посткейнсіанцями. Неокейнсіанська теорія розглядає сукупний попит як головний об"єкт регулювання. Мета регулювання ­ забезпечення стійкого рівноважного зростання при прийнятливих рівнях інфляції і зайнятості. За неокейнсіанською моделлю регулюванню підлягають такі складові сукупного попиту: витрати на споживання, державні і приватні інвестиції, урядові закупки. Механізм державної дії на величину сукупного попиту здійснюється через структурний перерозподіл національного доходу (доданої вартості). Спрямовуючи приватні заощадження через стимулюючі заходи на інвестування, або збільшуючи свої витрати за рахунок додаткового оподаткування, держава може компенсувати нестачу сукупного ефективного попиту, який, у свою чергу, через механізм саморегуляції може генерувати адекватні прирости товарів.

Неокейнсіанський тип регулювання передбачає, що держава, крім активізації процесів перерозподілу національного прибутку, здійснює антикризове і антициклічне регулювання економіки, програмування господарських процесів сприяє розвитку НТР.

Світовий досвід макрорегулювання опирається на неокейнсіанство, монетаризм, теорію "економіки пропозиції", а також їх комбінації. Сучасні моделі регулювання, які взяті на озброєння у більшості країн, є кейнсіансько­монетариським синтезом, який поєднує в собі податкову, кредитно­грошову, фінансово­бюджетну політики, механізми державних замовлень і контрактів, підприємництво та інші елементи державного регулювання. Поєднання цих елементів в різних країнах може бути різним, в залежності від чого ми можемо розглянути декілька найбільш виражених моделей державного регулювання ринкової економіки.

Механізм державного регулювання у США пройшов декілька етапів. На початку 70­х років у режимі жорсткого адміністративного регулювання перебували такі галузі економіки США, як залізничний транспорт, цивільна авіація автомобільний, вантажний транспорт, телефонний зв"язок і т.д. Основними причинами введення жорсткого регулювання даних галузей економіки були обмеження монополії і обмеження конкуренції. В ролі основних методів застосовувались процедури ціноутворення: пряме встановлення цін, тарифів, обмеження цін і тарифів, обмеження доступу в галузь, лімітування норм прибутку на капітал. В арсеналі елементів державного регулювання ринку США важливе місце зайняло державне програмування економіки, яке охопило розробку як загальнонаціональних, так і регіональних програм.

У 80­ті роки США, як і ряд західноєвропейських країн відмовились від традиційної системи регулювання, яка грунтувалась на кейнсіанській моделі і замінили її системою, основаною на проведені політики монетаризму і економічної теорії "пропозиції". Держава регулює відносини сторін, забезпечує їх свободу, стимулює чесну ділову активність і карає тих, хто ігнорує право та інтереси суб"єктів ринку. Особливістю такого регулювання в США є дозвільний характер замість заборонного. "Економіка пропозиції", для якої характерна ідея центральної ролі ринку, була покладена в основу функціонування економіки в політиці Р.Рейгана. [10, c.35]

В практиці державного регулювання економіки США широко використовується система державних замовлень. Фактично через систему державних замовлень тут створено такі галузі, як атомну, аерокосмічну, електротехнічну та інші види промисловості. Дві третіх державних замовлень розміщується у виробництві засобів зв"язку, телекомунікацій, електроніки, енергетики тощо.

Основним інструментом державномонополістичного господарювання та регулювання замовлень державою є федеральна контрактна система. Через цю систему урядові органи щорічно видають різним секторам економіки 20 млн. замовлень.

У регулюванні ринку США важливу роль відіграє кредитно­грошове регулювання. Цю функцію виконує центральний банк США (ФРС), який підпорядкований і підзвітний конгресу США, здійснює певну грошово­кредитну політику, здійснює контроль за грошовою масою і кредитом в економіці. Основними методами регулювання ринку банком є регулювання розмірів банківських резервів і маніпулювання обліковими ставками. Центральний банк є емісійним центром США і виконує функцію управління державним боргом . [2, c.35]

Важливе місце в регулюванні ринку США відводиться фіскальній політиці. Суть її полягає у встановленні державного оподаткування і державних витрат з таким розрахунком, щоб вони допомагали зменшувати коливання економічного циклу, сприяли високому рівню зайнятості, обмежували інфляцію або пом"якшували дефляцію (застій).

Чільне місце в системі регулювання економіки США займає регулювання платіжного балансу і сфери валютних відносин. Якщо виникає дефіцит платіжного балансу, то це викликає валютну нестійкість. В таких випадках стимулювання економічного зростання традиційними засобами

кредитно­грошової і фіскальної політики неефективне. Тому держава різними методами регулює зовнішню торгівлю.

Таким чином, пряме і непряме (опосередковане) втручання держави в економічне життя США грунтується на системі теоретично обгрунтованих і перевірених господарською практикою методів і важелів, які є універсальними.

В Японії склалась розвинута система державного програмування. Починаючи з післявоєнних років тут здійснюється серія довгострокових планів економічного розвитку. Для виконання функції регулювання розробкою і реалізацією макроекономічних проектів тут створена система органів програмування і регулювання, підпорядкованих Економічній Консультативній

Раді.

Японія має великий досвід державного управління науково­технічним прогресом. Відома програма "Технополіс" втілює системний підхід до управління науково­технічною діяльністю і передбачає створення 19 міст науки, довгострокове планування випуску і збуту продукції, досягнення єдиної думки "знизу вверх" ­ в реалізації науково­технічної політики, співробітництво між урядом і промисловістю на регіональному рівні.

Ефективність державного регулювання економіки в Японії забезпечується наявністю "напівурядових організацій", які уособлюють злиття бізнесу і державного апарату.

Це підкреслює особливість Шведської моделі ринкової економіки, як соціал­демократичний варіант розвитку. В структурі власності Швеції поєднується приватна, державна і кооперативна. Роль державного сектора полягає в акумуляції і перерозподілі значних грошових сум на соціальні та економічні цілі. Економічна політика держави спрямована на такі цілі: підтримка високої і стабільної зайнятості, забезпечення швидкого економічного зростання, вирівнювання доходів, підтримка регіональної економічної рівноваги, досягнення сприятливої стабільності цін, охорона навколишнього середовища, забезпечення роботою, співучасть у виробництві і зростання допомоги країнам, що розвиваються. Складовими елементами економічної політики є податкова, грошова та регіональна політика.

У державному регулюванні економіки Швеції спостерігається поєднання кейнсіанської ідеї регулювання "ефективного попиту" і підтримання рівня зайнятості з використанням різних методів стримування інфляції.

Найважливішим інструментом державного регулювання економіки у Фінляндії є оподаткування. Податкові органи країни наділені правами дізнання і слідства. Система оподаткування Фінляндії включає декілька прямих й непрямих податків. Основними прямими податками є державний подоходний податок, комунальний подоходний податок, майновий податок.

Найважливішими непрямими податками є податок з обороту, митні податки, зрівняльний податок і акцизи на автомобілі, алкогольні напої, тютюн і деякі інші товари. У системі заходів державного регулювання значне місце займає забезпечення здорової і діючої конкуренції. [6, c.35]

Китайська економіка протягом 1950 ­ 1978 рр. була у основному економікою централізованого планування. 3 1978 року в Китаї проводилась економічна реформа, яка охопила три етапи: сільську лібералізацію (передачу земель в оренду і вивільнення цін на власницьку ініціативу фермерів), відкриття економіки для міжнародної торгівлі, розширення самостійності промислових підприємств. При цьому сформувався подвійний підхід до державного регулювання: збереження державного контролю за державними підприємствами і розвиток недержавних підприємств поза контролем держави. Зараз у Китаї великі державні підприємства залишаються об"єктом централізованого планування, хоча питома вага продукції, охопленої централізованим плануванням зменшується. Тобто, в країні сформувалась двосекторна економіка.

Країни Східної Європи вступили в етап переходу до ринкової системи господарювання і формування механізму ринкового регулювання, суть якого полягає у максимальному використанні системи економічних регуляторів у регулюванні ринку. Центральне місце в цій системі займають ціни, бюджетно­податковий механізм, кредитна системаРеформа бюджетно­податкового механізму в країнах Східної Європи здійснювалась в напрямі переходу до єдиної системи оподаткування незалежно від форм власності. Зокрема у Польщі з цією метою була знижена верхня межа податку з прибутку підприємств державного сектора і підвищена до 20% нижня межа оподаткування прибутку недержавних підприємств; введені єдині ставки податків на нерухомість; скасовано низку пільг. Зараз у Польщі сформована нова система оподаткування, яка включає: єдині податки на доходи для усіх юридичних осіб, податок на додану вартість, єдині подоходні податки на основні заповнення декларації.

Податкова реформа в Чехії і Словаччині передбачила зниження податкової квоти до рівня, характерного для країн з ринковою економікою, створення рівних податкових умов для усіх господарських суб"єктів; чітке розмежування республіканських і міських бюджетів; рух до уніфікації ставок податків з обороту і відрахувань від прибутку. [14, c.65]

В Угорщині найважливішим видом податків став підприємницький податок. Уніфікувалась система відрахувань на соціальне страхування.

ВИСНОВОК

Ринок, який виник декілька тисячоліть тому, розвивався природним шляхом, пройшов складний шлях розвитку, змінюючись, пристосовуючись до нових умов і тим самим довів свою життєздатність. В цьому розумінні ринкову економіку можна розглядати як досягнення людської цивілізації, як найбільш ефективну із всіх відомих до цього часу форм організації суспільного виробництва.

Разом з тим було б помилкою розглядати ринок як ідеальний саморегулюючий механізм, який немає недоліків і протиріч. Перш за все тенденція до встановлення рівноваги, яка закладена в ринковому механізмі, прокладає собі шлях через постійне порушення цієї рівноваги. Причому мова іде не тільки про порушення рівноваги на окремих ринках але й загальної рівноваги між сукупним попитом і сукупним пропонуванням. Іншими словами, ринкова економіка хоч і є динамічною, але не достатньо стабільною системою. Ця макроекономічна нестабільність ринкової економіки має багато проявів: нестійкі темпи економічного зростання і циклічний характер розвитку, водовикористання ресурсів і неповна зайнятість, нестабільність загального рівня цін і інфляція.

Однак в середині ринкової системи відбуваються об’єктивні процеси, які можуть суттєво послабити конкурентну боротьбу між товаровиробниками. Процес концентрації створює сприятливі умови для монополізації ринку.

Узагальнюючи все вище наведене зробимо наступні висновки.

В першому розділі нашої робити нами було розкрито теоретичні основи державного регулювання економіки.

Історичний досвід світової економіки підтверджує, що держава в усі часи тією чи іншою мірою була вимушена втручатися в економічні процеси. Але ступінь цього втручання на окремих етапах розвитку був неоднаковим. Тобто, у всіх економічних системах держава регулює економіку. Державне управління економікою – це організуючий і регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб"єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності.

Об"єктами ДРЕ є: економічні підсистеми; соціально­економічні процеси; відносини; ринки. Складність втілення названих об"єктів державного регулювання в чіткі організаційні форми зумовлює, як правило, опосередкований вплив держави на функціонування та розвиток підсистем, процесів, відносин, ринків і т. п. Безпосереднім об"єктом державного регулювання є діяльність підприємств, державних органів, домашніх господарств.

В умовах розвинутого ринку державне регулювання економіки ­ це втручання держави не в ринковий механізм, а в передумови та побічні наслідки його функціонування. 

Світовий досвід макрорегулювання опирається на неокейнсіанство, монетаризм, теорію "економіки пропозиції", а також їх комбінації. Сучасні моделі регулювання, які взяті на озброєння у більшості країн, є кейнсіансько­монетариським синтезом, який поєднує в собі податкову, кредитно­грошову, фінансово­бюджетну політики, механізми державних замовлень і контрактів, підприємництво та інші елементи державного регулювання. Поєднання цих елементів в різних країнах може бути різним, в залежності від чого ми можемо розглянути декілька найбільш виражених моделей державного регулювання ринкової економіки.

Державне регулювання економіки здійснюється з допомогою арсеналу методів, тобто способів впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку і некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності у відповідності з національною економічною політикою.

У світовій практиці застосовується два типи методів державного регулюванню економіки: адміністративні та економічні.

Основними економічними способами грошово­кредитної політики є: а) регулювання облікової ставки (дисконтна політика, здійснювана центральним банком); б) встановлення та зміни розмірів мінімальних резервів, які фінансовані інститути країни зобов"язані зберігати в центральному банку; в) проведення операцій державних установ на ринку цінних паперів, таких як емісія державних зобов"язань, торгівля ними та їх погашення.

Застосовуючи ці способи, держави прагнуть змінити співвідношення попиту та пропозиції на фінансовому ринку (ринку позикових капіталів, інвестицій) у бажаному напрямку. У міру відносного зниження ролі ринків вільних капіталів у фінансуванні капіталовкладень та особливо у звязку зі зменшенням ролі фондової біржі та зростанням самозабезпечення великих компаній коштами дієвість цих способів у найбільш розвинених країнах дещо ослаблена.

У країнах з розвинутою ринковою економікою основним економічним методом регулювання ринку виступає кредитно­грошове регулювання. Це зумовлено тим, що кредитно­грошова система є тим економічним середовищем, в якому відбуваються всі найважливіші господарські процеси в ринковій економіці.

Світова практика демонструє найрізноманітніші прояви цінової політики держави і методи державного регулювання цін. Незважаючи на те, що в умовах ринкової економіки рівень цін визначається попитом і пропозицією товарів, уряди не відмовляються від різних форм контролю за цінами і впливу на них в деяких сферах діяльності. Систематично друкується інформація про рівні цін і їх динаміку. Ця статистична інформація використовується при регулюванні рівня життя, індексації доходів населення. Подібна практика існує в США, Японії, Франції, Австрії, Швеції та інших країн.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1.      Дідківська Л. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/

Любов Дідківська, Людмила Головко,. ­К.: Знання­Прес, 2000. ­316 с.

2.      Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Сергій Чистов,

Анатолій Никифоров, Тамара Куценко та ін.; М­во освіти України; КНЕУ.

­2­ге вид., доопрац. і доп.. ­К.: КНЕУ, 2005. ­316 с.

3.      Державне регулювання економіки: Підручник для студ. вуз./ Іван Михасюк, Алла Мельник, Михайло Крупка, Зіновій Залога; За ред.

І.Ммхасюка. ­Львів: Українські технології, 1999. ­639 с.

4.      Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Сергій Чистов,

Анатолій Никифоров, Тамара Куценко, та ін.; М­во освіти України;

КНЕУ. ­2­ге вид., перероб. і доп.. ­К.: КНЕУ, 2000. ­316 с.

5.      Державне регулювання економіки: Огляд Законів України / Зарембо

Ю.Г.– Рівне, 2001.– 163 с.

6.      Михасюк І.Р., Залога С. М., Сажинець С. И. Основи та важелі державного регулювання економіки. ­ Львів, 2007.

7.      Науменко В.І., Панасюк Б. Я. Впровадження методів прогнозування і планування в умовах ринкової економіки. ­К., 2009.

8.Стеченко Д. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/

Дмитро Стеченко,. ­К.: Вікар, 2003. ­262 с

9.Трансформація споживчого ринку та його регулювання в перехідній економіці: Автореф. дис. канд. екон. наук / Гродецька Т.М.– Х., 2002.– 16 с.

10.Ходов Л.Г. Основы государственной экономической политики. М.: БЕК, 1997.

11.Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень — К., 2000.

12.Черевко Г. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/

Георгій Черевко,. ­К.: Знання, 2006. ­339 с.

13.Швайка Л. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Любов Швайка,. ­К.: Знання, 2010. ­435 с.