Зміст
Вступ. 3
Розділ 1. Теоретичні основи дослідження системи органів досудового розслідування 4
1.1. Поняття, значення і завдання досудового розслідування. 4
1.2. Слідчий апарат, його структура. 9
1.3. Система органів досудового розслідування в Україні 12
Розділ 2. Особливості організації системи органів досудового розслідування в Україні 15
2.1. Дізнання як форма досудового розслідування. Органи дізнання. 15
2.2. Слідство як форма досудового розслідування. Органи слідства та їх повноваження 23
Розділ 3. Взаємодія органів дізнання та досудового слідства. 34
Висновок. 37
Список використаних джерел. 39
ВступУ перехідних умовах розвитку державності та вирішення завдань побудови правової держави особливе значення має продуманість та обгрунтованість перетворень у всіх галузях життєдіяльності держави, і передусім у сфері правоохоронної діяльності, покликаної забезпечувати надійний правовий захист усім членам нашого суспільства.
Конституція України заклала важливі правові підвалини розвитку суспільства і держави, в якій людина, її життя і здоров"я, честь, гідність, недоторканність та безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Через зміст Конституції проводиться надзвичайно актуальна і гуманна ідея про те, що саме держава функціонує для людини, є відповідальною перед нею за свою діяльність, а не навпаки.
МВС України, усвідомлюючи свою особливу відповідальність за реалізацію вимог Конституції щодо забезпечення правопорядку і громадської безпеки в країні, постійно веде пошук шляхів до підвищення ефективності роботи органів внутрішніх справ, посилення боротьби з небезпечними злочинними проявами.
Особливе значення має швидке й повне розкриття злочину та притягнення осіб, що винні в його вчиненні, до участі в справі як обвинувачених і охорона від необгрунтованого притягнення осіб, не причетних до вчинення злочину; вжиття заходів до відшкодування шкоди, завданої злочином; виявлення причин вчинення злочину та умов, які цьому сприяли і вжиття заходів до їх усунення. Всі ці завдання стоять перед досудовим розслідуванням.
Називаючи розслідування досудовим, законодавець тим самим вказує на співвідношення з основною частиною судового розгляду – слідством.
Розділ 1. Теоретичні основи дослідження системи органів досудового розслідування1.1. Поняття, значення і завдання досудового розслідування
Забезпечення всебічності, повноти й об"єктивності розгляду кримінальної справи в суді та її вирішення по суті потребують об"ємної і кваліфікованої підготовчої роботи. Тому згідно зі ст. 111 КПК України переважна більшість кримінальних справ має "пройти" стадію досудового розслідування.
Досудове розслідування — друга стадія кримінального процесу, в ході якої відповідно до кримінально-процесуального закону здійснюється діяльність спеціально уповноважених осіб органів дізнання і досудового слідства із всебічного, повного і об"єктивного дослідження обставин кримінальної справи з метою повного і швидкого розкриття злочинів (суспільно небезпечних діянь), викриття винних, вжиття заходів до запобігання і припинення злочинів та забезпечення відшкодування завданої злочином шкоди і можливої конфіскації майна.
У свій час Н.В. Жогін, Ф.Н. Фаткул, висловлювали свою думку стосовно досудового розслідування так: "Під попереднім розслідуванням (з 2014 року попереднє розслідування як ми уже знаємо, називається досудовим розслідуванням) розуміється встановлений інститут кримінально-процесуального права, який об"єднує процесульні норми, які регламентують порядок провадження дізнання і поперенього слідства як частини кримінального процесу." А також під попереднім розслідуванням, вони розуміють діяльність уповноважених законом органів і осіб по розкриттю злочинів і підготовці умов для розгляду справи у суді. [13;с.32]
Карев Д. писав, що в стадії попереднього розслідування повинні бути досліджені всі обставини справи, вирішенні всі протиріччя, установлена подія злочину, степінь участі кожного із обвинувачених, мотиви злочину, його наслідки, причини, що сприяли його вчиненню.[ 14;с.130]
На думку І.С. Галагана, Д.С. Сусло попереднє розслідування - це діяльність органів прокуратури, дізнання і попереднього слідства по виявленню, закріпленню, перевірці і оцінці доказів з метою розкриття злочину і викриття осіб, що його заподіяли. [11;с.99]
За висловлюванням А.Я. Дубинського попереднє розслідування - це регламентована кримінально-процесуальним законом діяльність органів дізнання і попереднього слідства по виявленню обставин вчиненого злочину, забезпеченню справедливої відповідальності винних у вчиненні злочину, а також по попередженню і припиненню злочинів.[12;с.5]
В.М. Тертишник дає таке поняття цього терміну. Досудове розслідування - це здійснювана відповідно до вимог кримінально-процесуального закону діяльність слідчого та органу дізнання, спрямована на збирання, дослідження, оцінку, перевірку і використання доказів, попередження, запобігання та розкриття злочинів, встановлення об"єктивної істини, забезпечення правильного застосування закону, охорону прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.[8;с.419]
Слушною і заслуговує на увагу думка вчених-процесіалістів, а саме: "називаючи розслідування досудовим законодавець тим самим вказує на його співвідношення з основною частиною судового розгляду - судовим слідством, бо тільки на основі тих доказів, які були розглянуті там, суд вирішує справу (ч.2 ст.323 КПК). При цьому суд може не погодитись з оцінкою органів досудового розслідування зібраних ними у справі доказів, доповнити ними доказовий матеріал, як за власною ініціативою, так і з ініціативи учаксників судового розгляду. Та це не означає, що стадія досудового розслідування зовсім позбавлена самостійного характеру. Вона має:
- чітко визначені межі в системі кримінального процесу - від постанови про порушення кримінальної справи до винесення рішення, яким завершується провадження розслідування;
- свою процесуальну форму та свій зміст, що визначають її завдання.[15;с.202]
Для стадії досудового розслідування характерні такі ознаки:
1) суворе нормативне регулювання кримінально-процесуальної діяльності;
2) здійснення діяльності спеціально уповноваженими суб"єктами;
3) обмежене коло засобів доказування;
4) пізнання має ретроспективний характер (за винятком пізнання причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів, що можуть існувати і на момент провадження досудового слідства);
5) встановлення обставин вчинення злочину часто відбувається в умовах протидії з боку заінтересованих учасників досудового слідства.
Важливими завданнями досудового розслідування, які становлять єдине ціле, систему і суть цієї стадії кримінального судочинства є: 1 ) охорона прав та законних інтересів громадян, суспільства;
2) швидке і повне розкриття злочинів;
3) встановлення об"єктивної істини по кримінальній справі;
4) викриття винних;
5) притягнення винних у здійсненні злочинів до кримінальної відповідальності як обвинувачених;
6) недопущення притягнення до кримінальної відповідальності невинних осіб;
7) реабілітація осіб, необгрунтовано притягнутих до кримінальної відповідальності і забезпечення відшкодування заподіяного їм збитку;
8) визначення необхідності кримінально-правового впливу або можливості обмежитися застосуванням заходів суспільного впливу;
9) забезпечення відшкодування матеріального збитку, заподіяного злочином;
10) виявлення й усунення причин злочинів і умов, що сприяли їх здійсненню;
11) створення необхідних передумов для правильного вирішення кримінальних справ судом;
12) забезпечення підозрюваному, обвинуваченому права на захист;
13) виховання громадян в дусі неухильного додержання конституції і законів України.
У сукупності всі ці елементи складають загальне завдання досудового розслідування.
Під охороною прав та законних інтересів громадян у досудовому слідств розуміють обов"язки органу дізнання і слідчого в своїй роботі з розкриття розслідування злочинів додержуватися норм Конституції України кримінально-процесуального закону щодо реалізації кожній особі, яка притягується до кримінальної відповідальності, її законних прав.
Швидке й повне розкриття злочинів, викриття винних - це завдання не тільки всього кримінального судочинства, а й стадії досудового розслідування. Викриття винних - діяльність, пов"язана зі збиранням доказів і пред"явленням їх підозрюваному чи обвинуваченому. [7; с.270]
У стадії досудового слідства викритою вважається особа, якій пред"явлено обвинувачення. Викриття особи здійснюється як до пред"явлення обвинувачення, так і після. Воно продовжується і в ході розгляду справи в суді. Остаточно викритою вважається особа, щодо якої винесено обвинувальний вирок, що набрав чинності.
Зі вступом вироку в законну силу практично всі завдання кримінального судочинства вирішені й ні про яке викриття винного не може йти мова.
Отже, викриття винних - це самостійне завдання кримінального судочинства взагалі та стадії досудового розслідування зокрема.
Притягнення винного у вчиненні злочинів до кримінальної відповідальності як обвинуваченого забезпечує процесуальне закріплення попереднього висновку про розкриття злочину і викриття винних. З моменту притягнення до кримінальної відповідальності особа набуває особливого, врегульованого законом процесуального статусу. Основою притягнення особи до кримінальної відповідальності як обвинуваченого є доведена наявність конкретного злочину, ним завершеного.
Якщо особу необгрунтовано притягнуто до кримінальної відповідальності, то вона на будь-якій стадії кримінального процесу повинна бути реабілітована. Реабілітований має право на відшкодування збитку, заподіяного внаслідок необгрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності. Це право виникає за умови постановлення виправдувального вироку; припинення кримінальної справи за відсутністю події злочину, за відсутністю в діянні складу злочину або за недоведеністю участі громадянина в здійсненні злочину.
Встановлення об"єктивної істини по кримінальній справі має важливе значення. М. С. Строгович щодо цього зазначав: „Мета кримінального процесу - це передусім встановлення фактичних обставин справи відповідно до повного і точного встановлення предмета доказування, тобто встановлення у справі істини".[9; с.202] Об"єктивна істина в стадії досудового розслідування встановлюється шляхом всебічного, повного й об"єктивного дослідження всіх обставин, що підлягають доведенню по кримінальній справі.
Значення цього завдання важко переоцінити, оскільки тільки встановлення об"єктивної істини в ході розслідування дозволяє ухвалити правильне рішення про подальший напрям кримінальної справи.
Відповідно до статті 23 КПК при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов"язані виявити причини та умови, що сприяли вчиненню злочину. Якщо орган дізнання або слідчий не виконають ці вимоги закону по кримінальній справі, прокурор у порядку здійснення нагляду може повернути таку справу на додаткове розслідування. [4; 49]
Слід також зазначити про створення необхідних передумов для правильного вирішення кримінальної справи судом, що передбачає правильне, таке, що відповідає вимогам закону, фіксування доказової інформації і додержання процесуальної форми при провадженні розслідування. Ігнорування будь-кого з цих елементів не дозволить або ускладнить розгляд кримінальної справи судом.
Серед завдань досудового розслідування слід згадати і таке, як охорона інтересів суспільства, прав і свобод громадян. Не важко помітити, що тут фактично позначено два завдання: охорона інтересів суспільства та охорона прав громадян.
Згідно з положеннями КПК суд, прокурор, слідчий і особа, що провадить дізнання, зобов"язані роз"яснити особам, які беруть участь у справі, їхні права і забезпечити можливість їх реалізації (стаття 53КПК).
Відповідно до статей 43 і 43-1 КПК обвинуваченому і підозрюваному забезпечується право на захист. Особа, яка провадить дізнання, слідчий і прокурор зобов"язані забезпечити обвинуваченому можливість захищатися встановленими законом способами від пред"явленого йому обвинувачення і забезпечити охорону його особистих і майнових прав.
Отже, сутність досудового розслідування полягає у провадженні державними органами в передбаченній законом процесуальній формі дій та заходів для з"ясування обставин суспільно-небезпечного діяння.
Діяльність органів досудового розслідування забезпечує встановлення істини у кримінальній справі, сприяє зміцненню законності. Органи досудового розслідування виконують мету кримінального процесу; забезпечують повне, всебічне і об"єктивне розслідування кримінальної справи.
Важливе значення досудового розслідування те, що без нього не можливі як боротьба із злочинністю, так і здійснення правосуддя у кримінальних справах.
1.2. Слідчий апарат, його структура
Слідчий апарат правоохоронних органів складається зі слідчих, старших слідчих, слідчих з особливо важливих справ та старших слідчих з особливо важливих справ.
Так, у Генеральній прокуратурі України є Головне слідче управління, яке складається з: 1) Управління нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органів прокуратури; 2) Управління з розслідування особливо важливих справ; 3) Управління криміналістики. До складу Управління з розслідування особливо важливих справ входять слідчі відділи, де працюють слідчі з особливо важливих справ і старші слідчі з особливо важливих справ, які призначаються Генеральним прокурором України.
У прокуратурах обласного рівня функціонують слідчі управління й відділи, в яких працюють старші слідчі і слідчі з особливо важливих справ, які призначаються на посаду і звільняються з неї прокурором відповідної прокуратури.
У прокуратурах районів і міст є слідчі і старші слідчі, які призначаються на посаду і звільняються з неї прокурором Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва й Севастополя.
У Міністерстві внутрішніх справ України створено Головне слідче управління, де працюють слідчі з особливо важливих справ і старші слідчі з особливо важливих справ.
В обласних і прирівняних до них управліннях Міністерства внутрішніх справ створені слідчі управління, в яких працюють старші слідчі та слідчі з особливо важливих справ.
У міських і районних відділах (управліннях) внутрішніх справ є слідчі групи і слідчі відділення, де працюють слідчі і старші слідчі.
Керівництво слідством в органах прокуратури, МВС, СБУ й податкової міліції здійснюють начальники слідчих підрозділів. Відповідно до ст. 39 нового КПК вказані посадові особи отримали процесуальний статус керівника органу досудового розслідування, на якого покладається обов"язок організовувати досудове розслідування. Зокрема, керівник органу досудового розслідування уповноважений: 1) визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих; 2) відсторонювати слідчого від проведення досудового розслідування вмотивованою постановою за ініціативою прокурора або з власної ініціативи з наступним повідомленням прокурора та призначати іншого слідчого за наявності підстав, передбачених КПК, для його відводу або у разі неефективного досудового розслідування; 3) ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування, давати слідчому письмові вказівки, які не можуть суперечити рішенням та вказівкам прокурора; 4) вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх допущення слідчим; 5) погоджувати проведення слідчих (розшукових) дій та продовжувати строк їх проведення у випадках, передбачених КПК; 6) здійснювати досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого, та ін.
Щодо концептуальних засад побудови системи органів досудового слідства в Україні є дві протилежні точки зору: одна передбачає консолідацію слідчих у межах окремого державного органу, який би спеціалізувався виключно на проведенні досудових розслідувань; інша відстоює децентралізацію слідчих апаратів з підпорядкуванням їх різним за статусом і сферою відання правоохоронним органам.
Засади першої позиції були визначені Концепцією судово-правової реформи 1992 р., якою було передбачено створення єдиного слідчого апарату, оскільки вважалося, що таке об"єднання органів досудового слідства усуне "розпилення" сил, паралелізм у роботі, сприятиме повнішому технічному оснащенню слідчих, посилить їх взаємодію з органами дізнання, що в результаті підвищить рівень досудового розслідування в цілому. Побічно вона випливає і з п. 9 Перехідних положень Конституції України, яким передбачається сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.
Існує й протилежна позиція, яка обґрунтовує доцільність розгалуженості слідчого апарату. Вона сформульована в Концепції реформування кримінальної юстиції в Україні, затвердженій Указом Президента України № 311/2008 від 8 квітня 2008 р., згідно з якою органи досудового слідства будуть реформовані в систему досудового слідства, до якої мають належати: 1) національна поліція; 2) фінансова поліція; 3) військова поліція; 4) слідчий підрозділ Служби безпеки України; 5) спеціально утворений орган досудового розслідування корупційних правопорушень (анти корупційний орган). Передбачається, що компетенція органів, що здійснюють досудове слідство, має бути розмежована законом з урахуванням предметної, персональної, територіальної та за зв"язком справ підслідності.
Фактично на сьогодні у правову систему України впроваджено ідею диференціації слідчих підрозділів. Наступний крок у напрямі їх реформування пов"язаний із утворенням Державного бюро розслідувань України, передбаченим новим КПК.
1.3. Система органів досудового розслідування в Україні
Органи досудового розслідування, їх система, завдання і компетенція
Відповідно до ст. 38 КПК органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є слідчі підрозділи:
1) органів внутрішніх справ;
2) органів безпеки;
3) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства;
4) органів державного бюро розслідувань.
При досудовому розслідуванні кримінальних проступків у встановлених законом випадках повноваження слідчого органу досудового розслідування можуть здійснюватися співробітниками інших підрозділів органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства.
Стаття 216 КПК установлює підслідність, тобто віднесення того чи іншого складу злочину до компетенції певного органу досудового розслідування. Так, слідчі органів внутрішніх справ здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, крім тих, які віднесені до підслідності інших органів досудового розслідування. Таким чином, підслідність слідчих підрозділів органів внутрішніх справ є найширшою.
Слідчі органів безпеки здійснюють досудове розслідування злочинів проти основ національної безпеки України, у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, контрабанди, тероризму та ін.
Слідчі органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, здійснюють досудове розслідування таких злочинів, як: незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, ухилення від сплати податків, зборів (обов"язкових платежів), доведення до банкрутства та ін.
Слідчі органів державного бюро розслідувань здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, учинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про державну службу", особами, посади яких віднесено до і-3 категорій посад, суддями та працівниками правоохоронних органів.
Слідчі органів прокуратури продовжують здійснювати досудове розслідування злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військових злочинів), окрім розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрати документів чи матеріалів, що містять такі відомості (ст. 422 КК), а також кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про державну службу", особами, посади яких віднесено до 1-3 категорій посад, суддями та працівниками правоохоронних органів, до дня початку діяльності Державного бюро розслідувань України, але не пізніше 19 листопада 2017 р. (п"яти років із дня набрання чинності новим КПК).
Досудове розслідування здійснюють слідчі органу досудового розслідування одноособово або слідчою групою. Орган досудового розслідування зобов"язаний застосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування.
Слідчі працюють у тісному контакті з оперативними підрозділами органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України. Останні для надання допомоги органам досудового розслідування за письмовим дорученням слідчого, прокурора здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні. Під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора. Доручення слідчого, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов"язковими для виконання оперативним підрозділом.
Розділ 2. Особливості організації системи органів досудового розслідування в Україні2.1. Дізнання як форма досудового розслідування. Органи дізнання
Розслідування як процесуальна діяльність має дві форми — власне досудове слідство та дізнання.
Дізнання — це основана на законі розшукова, доказувальна та правозастосовна діяльність наділених процесуальними повноваженнями органів адміністративної та оперативно-розшукової юрисдикції, спрямована на виявлення, попередження, запобігання та розкриття злочинів, розшук та викриття винних, забезпечення вирішення завдань кримінального судочинства.
Дізнання - це одна із форм досудового розслідування, яка полягає у проведенні органом дізнання або уповноваженими ним особами (дізнавачами) процесуальних та слідчих дій по встановленню обставин злочину та винних у його вчиненні осіб, а також по прийняттю відповідних рішень у кримінальній справі з метою досягнення завдань кримінального судочинства. Дізнання передує досудовому слідству і відрізняється від останнього суб"єктами і строками провадження, але здійснюється в тих же процесуальних формах. Після закінчення дізнання кримінальна справа за відсутністю підстав для її закриття передається слідчому. [18].
Процесуальний закон наділив органи оперативно-розшукової юрисдикції правом здійснення слідчих дій з метою ефективного використання оперативно-розшукової діяльності в розкритті злочинів. Задум законодавства полягає в тому, щоб на першому етапі розслідування велася активна, наступальна робота з розкриття злочину з використанням усього арсеналу заходів і засобів правоохоронних органів. [13].
Як уже було зазначено, в системі МВС, згідно з наказом Міністра внутрішніх справ України «Про невідкладні заходи щодо вдосконалення структури і організації діяльності штатних підрозділів органів внутрішніх справ України» від 29 грудня 1995 р. № 880 створено штатні підрозділи дізнання, основними завданнями і метою яких є взаємодія з працівниками інших служб оперативного реагування на заяви та повідомлення щодо вчинених злочинів; вжиття ефективних заходів до встановлення осіб, які вчинили злочини; збирання і закріплення доказів; розкриття та розслідування злочинів.
Якщо при провадженні дізнання буде виявлено підстави для закриття кримінальної справи, орган дізнання має право за наявності обставин, що передбачені ст. 6 КПК, винести мотивовану постанову про закриття кримінальної справи, копію якої протягом доби надсилає прокурору.
Відповідно до ст. 104 КПК за наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину і протягом 10 днів (ст. 108 КПК) проводить усі можливі слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила, після чого складає постанову про передачу справи слідчому, яка подається прокурору для затвердження.
У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов"язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах десятиденного строку.
Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії та повідомляє слідчого про їх наслідки.
Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов"язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій.
Законодавець надає перевагу в розслідуванні органам досудового слідства, для яких розслідування — основна форма діяльності. Для органів дізнання — це лише одна, причому не основна функція (виняток становлять міліція, податкова міліція, а також органи безпеки, для яких згідно зі статтями 2 і 10 Закону України «Про міліцію», статтями, 21 і 22 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та статтями 2 і 24 Закону України «Про Службу безпеки України» виявлення і розкриття злочинів є одним із основних їхніх завдань та обов"язків[6] і ведуть вони дізнання про злочини, які вчиняються у сфері їхньої основної діяльності).
В юридичній та нормативній літературі іноді вказується на існування ще однієї самостійної форми досудового слідства — протокольної форми досудової підготовки матеріалів, яку здійснюють органи дізнання в порядку, передбаченому статтями 425 і 426 КГЖ.[8]. Це, на погляд деяких авторів, є помилкою. Безперечно, досудова підготовка матеріалів за вказаною формою належить до процесуальної діяльності органу дізнання і тому між нею та досудовим слідством є багато чого спільного, але це не дає підстав вважати її різновидом дізнання, досудового слідства чи якимось змішаним провадженням, оскільки при протокольному провадженні не провадяться слідчі дії, крім огляду місця події, яке, до речі, також може бути проведено до порушення кримінальної справи, як органом дізнання, так і слідчим. Досудова підготовка матеріалів має зовсім інші завдання, ніж стадія досудового слідства.
Кримінально-процесуальний кодекс України, а саме стаття 101 дає чіткий перелік органів дізнання. Органами дізнання є:
1) міліція (поліція);
1.1) податкова міліція — у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов"язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки;
2) органи безпеки — у справах, віднесених законом до їх відання;
3) начальники органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та їх заступники з питань провадження дізнання — у справах про злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних Сил України та військовозобов"язаними під час проходження ними зборів, працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов"язків або в розташуванні військової частини, а командири (начальники) військових частин, з"єднань, начальники військових установ — у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов"язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил України у зв"язку з виконанням ними службових обов"язків або в розташуванні військової частини, з"єднання, установи чи на військових об"єктах;
3.3) командири кораблів — у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями, а також у справах про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил України у зв"язку з виконанням НИМИ службових обов"язків під час походу за межами України;
4) митні органи — в справах про контрабанду;
5) начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховно-трудових профілакторіїв — у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ;
6) органи державного пожежного нагляду — у справах про пожежі і порушення протипожежних правил;
7) органи прикордонної служби — у справах про порушення державного кордону;
8) капітани морських суден, що перебувають у
далекому плаванні. [6].
Органами дізнання в кримінальному судочинстві названі, як
правило, керівники державних установ чи сама установа в особі її керівника, на
яких законом покладений обов"язок проводити кримінально-процесуальну та іншу
діяльність у зв"язку з наявною у них інформацією про можливе вчинення злочину.
У законі наведений вичерпний перелік органів, наділених правом проводити дізнання. Для них усіх провадження дізнання не є основним видом діяльності. Розслідувати злочини їм доводиться лише у певних випадках, коли це пов"язано з виконанням ними основних обов"язків, визначених законом. У таких випадках вказані органи виступають саме як органи дізнання і їх дії регулюються КПК.
Компетенція перелічених у 101 статті КПК України органів по провадженню дізнання визначається залежно від змісту їхніх основних функцій. Серед них вирізняються лише два "універсальні" органи дізнання: міліція і капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні; компетенція їх не обмежена однією категорією справ.
Найбільший обсяг роботи по розслідуванню злочинів виконує міліція — державний озброєний орган виконавчої влади, який охороняє життя, здоров"я, права та свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.[2]. Цей орган максимально наближений до населення.
У більшості випадків міліція першою виявляє ознаки злочину і через те їй надано право порушувати кримінальні справи та провадити дізнання з метою розслідування будь-яких злочинів, не підслідних іншим органам дізнання.
Капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні, є органами дізнання у справах про всі злочини, вчинені на борту судна членами екіпажу, пасажирами і всіма іншими особами, які там перебувають, за винятком осіб, що користуються правом дипломатичного імунітету. Капітан судна передає матеріали дізнання прокурору в першому порту України на шляху слідування судна або через капітана іншого судна, яке слідує під прапором України в найближчий український порт.
Компетенція органів податкової міліції як органів дізнання обмежена провадженням у справах, які підслідні слідчим цього відомства.
До відання органів безпеки віднесені справи про злочини проти основ національної безпеки України та про деякі інші злочини, досудове слідство з яких провадиться слідчими органів Служби Безпеки України.
Комапдири (начальники) військових частин, з"єднань, начальники військових установ діють як орган дізнання з моменту надходження до них заяви (повідомлення) про злочин або при безпосередньому виявленні ними ознак злочину (коли є достатні дані), за яким вони вправі порушити кримінальну справу.
У Збройних Силах України провадження дізнання покладається також на начальників органів Управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та їх заступників з питань провадження дізнання. [5].
Командири кораблів є органами дізнання у справах про злочини, вчиненні підлеглими їм військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України у зв"язку з виконанням ними службових обов"язків під час походу за межами України.
Митні органи, правовою основою діяльності яких є Митний кодекс України, виступають як органи дізнання у справах про контрабанду.
Поряд з визначенням органів дізнання в Законі говориться про особу, яка провадить дізнання. Це службова особа, що безпосередньо провадить досудове розслідування у формі дізнання. Таким правом наділені керівники відповідних органів. Разом з тим вони можуть доручити проведення дізнання своїм підлеглим, які посідають певне службове становище. Коло таких осіб визначається відомчими нормативними актами.
Начальник органу дізнання вправі давати особі, яка провадить дізнання, обов"язкові для виконання вказівки щодо проведення розшукових і
слідчих дій. [6].
На органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили.
Про виявлений злочин і почате дізнання орган дізнання негайно повідомляє прокурора.
Правом на проведення оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили, наділені не всі органи дізнання, а лише ті з них, які мають у своєму складі відповідні оперативні підрозділи.
Оперативно-розшукова діяльність — це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що проводяться із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.
На території України право здійснювати оперативно-розшукову діяльність надане оперативним підрозділам, які названі в ст.2, 5 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність".
Зміст оперативно-розшукової діяльності складають наступні заходи: опитування громадян; наведення довідок; збір зразків для порівняльного дослідження; контрольна закупівля; спостереження; ототожнення особи; контроль поштових відправлень, телеграфних та інших повідомлень; прослуховування телефонних переговорів; зняття інформації з технічних каналів зв"язку; контрольоване постачання та ін.
Не будучи процесуальною, оперативно-розшукова діяльність поєднується з нею у разі провадження дізнання і досудового слідства. Завдяки вжиттю оперативно-розшукових заходів можуть бути одержані предмети й документи, відомості, які мають важливе інформаційне значення і допомагають намітити слідчі версії, виявити свідків і потерпілих, причетних до вчинення злочину осіб, встановити місця зберігання предметів і документів, важливих для досудового слідства і суду.[3].
Форма повідомлення прокурора органом дізнання про виявлений злочин законом не встановлена. Повідомлення може бути зроблене по телефону, усно, електронною поштою, письмово тощо.
Про розпочате дізнання не пізніше доби прокурор повідомляється шляхом направлення копії постанови про порушення кримінальної справи.
Досудове слідство провадиться у всіх справах, крім справ приватного обвинувачення і справ, у яких досудова підготовка матеріалів ведеться в протокольній формі. Через це всі кримінальні справи, які порушив і почав розслідувати орган дізнання, для завершення досудового слідства направляються через прокурора слідчому згідно з правилами про підслідність.
Залежно від тяжкості злочину коментована стаття передбачає різний порядок направлення справи слідчому органом дізнання.
У справах про злочини, що не є тяжкими, орган дізнання провадить такий обсяг процесуальних і слідчих дій, який забезпечує встановлення особи, що вчинила злочин. При затвердженні постанови органу дізнання про передачу такої справи слідчому прокурор зобов"язаний перевірити, чи дійсно в ній є докази того, що особа, яка вчинила злочин, встановлена. За відсутності таких доказів прокурор повертає справу органу дізнання.
Справу про тяжкий або особливо тяжкий злочин орган дізнання зобов"язаний передати слідчому у строк не більше десяти днів з моменту її порушення, якщо навіть і не встановлена особа, котра вчинила цей злочин. Бажано, щоб така справа направлялась слідчому якнайшвидше.
З вступом слідчого у справу орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії, а також слідчі дії за дорученням останнього.
Орган дізнання вправі затримати особу (ст.106 КПК), підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї а таких підстав:
1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;
2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;
3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.
При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного.
Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов"язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз"яснення підозрюваному в порядку, передбаченому частиною другою статті 21 цього Кодексу, права мати побачення із захисником з моменту затримання. Протокол підписується особою, яка його склала, і затриманим.
Копія протоколу з переліком прав та обов"язків негайно вручається затриманому і направляється прокурору. На вимогу прокурора йому також надсилаються матеріали, що стали підставою для затримання.
Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання негайно повідомляє одного з її родичів, а в разі затримання співробітника кадрового складу розвідувального органу України при виконанні ним службових обов"язків негайно повідомляє також і відповідний розвідувальний орган.
Протягом сімдесяти двох годин після затримання орган дізнання:
1) звільняє затриманого — якщо не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійснено з порушенням вимог, передбачених частинами першою і другою цісї статті;
2) звільняє затриманого і обирає щодо нього запобіжний захід, не зв"язаний з триманням під вартою;
3) доставляє затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
У разі оскарження затримання до суду, скарга затриманого негайно надсилається начальником місця попереднього ув"язнення до суду. Скарга розглядається суддею одночасно з поданням органу дізнання про обрання запобіжного заходу. Якщо скарга надійшла після обрання запобіжного заходу, вона розглядається суддею протягом трьох діб з часу надходження. Якщо подання не надійшло або коли скарга надійшла після закінчення сімдесяти-двогодинного строку після затримання, скарга на затримання розглядається суддею протягом п"яти діб з часу надходження.
Скарга розглядається з додержанням вимог, передбачених статтею 165 КПК. За результатами розгляду суддя виносить постанову про законність затримання чи про задоволення скарги і визнання затримання незаконним. Копія постанови направляється прокурору, органу дізнання, затриманому і начальнику місця попереднього ув"язнення.
На постанову судді протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, або її захисником чи законним представником. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови суду.
Затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше сімдесяти двох годин.
Якщо у встановлений законом строк затримання постанова судді про застосування до затриманої особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або постанова про звільнення затриманого не надійшла до установи для попереднього ув"язнення, начальник місця попереднього ув"язнення звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення про це посадовій особі чи органу, який здійснював затримання.
2.2. Слідство як форма досудового розслідування. Органи слідства та їх повноваження
Досудове слідство — це діяльність слідчого за порушеною та прийнятою ним до свого провадження кримінальною справою, зміст якої полягає у збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об"єктивної істини, здійсненні правозастосовних дій з метою забезпечення правильного застосування закону, захисту прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, створення умов для здійснення правосуддя.
Досудове слідство покликане вирішити або створити умови для подальшого вирішення судом усіх завдань кримінального процесу.[13]. В юридичній літературі існує таке поняття, як основні положення досудового слідства — це визначені законом на основі засад кримінального процесу положення, правила, що віддзеркалюють характерні риси та особливості досудового слідства як стадії і своїми вимогами спонукають органи дізнання й досудового слідства до швидкого, раціонального, всебічного, повного та об"єктивного дослідження всіх обставин справи, виконання завдань даної стадії й охорони в ній справ і законних інтересів громадян і юридичних осіб.
До таких положень належать норми КПК, які регулюють: підслідність; провадження досудового слідства; забезпечення прав учасникам досудового слідства; недопущення розголошення даних досудового слідства; складання процесуальних документів при провадженні досудового слідства; розслідування злочинів групою слідчих; використання науково-технічних засобів при розкритті й розслідуванні злочинів тощо.[11].
Згідно зі ст. 111 КПК досудове слідство є обов"язковим в усіх справах, за винятком справ про злочини, перелічені в ст. 425 КПК (для них існує протокольна форма досудової підготовки матеріалів), а також справ приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК), у яких досудове слідство проводиться тільки у разі, якщо це визнають за необхідне прокурор або суд. Проте і в цих справах провадження слідства є обов"язковим, якщо злочин вчинено неповнолітнім або особою, яка внаслідок своїх фізичних або психічних вад не може самостійно здійснювати своє право на захист.
Дізнання, як правило, лише передує досудовому слідству і закінчується направленням справи для провадження досудового слідства (за виключенням випадків, коли дізнання закінчується закриттям справи).
Досудове слідство провадиться за всіма категоріями кримінальних справ, за винятком: справ приватного обвинувачення ; щодо деяких злочинів, які не мають великої суспільної небезпеки і стосовно яких застосовується спрощена процедура досудового слідства — протокольна форма досудової підготовки матеріалів. Якщо злочин вчинений неповнолітнім або особою, яка через свої фізичні, психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, досудове слідство обов"язкове у всіх без винятку випадках.
Згідно статті 102 КПК України органами досудового слідства є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки.
У законі органами досудового слідства названі не установи, а службові особи. Цим законодавець підкреслює, що провадження досудового слідства — виключна функція слідчих відповідних відомств.
Права і обов"язки слідчих різних відомств при провадженні у конкретній кримінальній справі однакові. Належність слідчого до того чи іншого відомства не впливає на його процесуальне становище. КПК наділяє всіх слідчих однаковим обсягом процесуальних повноважень.
Слідчий, виступаючи самостійним суб"єктом провадження слідства, керується внутрішнім переконанням та вимогами закону при дослідженні обставин справи, самостійно приймає всі рішення щодо спрямування слідства та провадження процесуальних дій і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне виконання. Виняток складають спеціально зазначені в законі випадки, коли рішення слідчого повинні бути санкціоновані або затверджені прокурором або коли для їх реалізації передбачене одержання згоди від суду (судді).
Судовий контроль, прокурорський нагляд та відомчий процесуальний контроль не обмежують процесуальну самостійність слідчого, а є додатковими засобами забезпечення законності його діяльності та гарантією дотримання процесуальних прав учасників досудового слідства.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про прокуратуру" слідчий апарат прокуратури складають слідчі, старші слідчі, слідчі в особливо важливих справах і старші слідчі в особливо важливих справах. [4].
У Генеральній прокуратурі України, прокуратурі Автономної Республіки Крим є старші слідчі в особливо важливих справах і слідчі в особливо важливих справах; у прокуратурах областей, міст та інших прирівняних до них прокуратурах працюють слідчі в особливо важливих справах і старші слідчі; у районних, міжрайонних, міських — старші слідчі і слідчі.
У військових прокуратурах, в транспортних, природоохоронних та інших прокуратурах, які прирівняні до прокуратур областей, міських та районних, є відповідно слідчі в особливо важливих справах, старші слідчі і слідчі.
Співробітники слідчих апаратів органів внутрішніх справ, податкової міліції та органів безпеки з урахуванням їхнього досвіду та кваліфікації, а також статусу ланки, в якій вони працюють, займають посади слідчих, старших слідчих, слідчих в особливо важливих справах і старших слідчих в особливо важливих справах.
У системі вказаних органів слідчі апарати є самостійними структурними підрозділами.
Здійснення досудового слідства — головна функція слідчого, незалежно від його відомчої належності. Слідчий не вправі проводити оперативно-розшукову діяльність. Це прямо випливає з норм КПК, а також Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність".[З]. На слідчого не можуть бути покладені обов"язки по виконанню різних адміністративних та інших функцій, не пов"язаних з провадженням досудового слідства.
Прокурор вправі прийняти до свого провадження будь-яку справу або доручити це будь-якому підпорядкованому йому прокурору чи слідчому.
Прокурор і начальник слідчого підрозділу мають право особисто провадити окремі слідчі дії або розслідувати справу в повному обсязі. У цьому випадку вони виступають в ролі слідчих і користуються їхніми повноваженнями.
Конституція України не передбачає покладення на прокуратуру функцій досудового слідства.[1]. Однак прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів цю функцію до формування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.
Слідчий як суб"єкт кримінального процесу — це за посадою слідчий (старший слідчий, слідчий з особливо важливих справ) прокуратури, слідчий органів внутрішніх справ, слідчий органів безпеки та слідчий податкової міліції.
Слідчий є процесуально самостійною особою і у своїй діяльності керується законом. Всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора.
Чинний КПК містить вичерпний перелік випадків, коли для прийняття і реалізації рішень слідчого передбачене одержання на це згоди суду (судді) або прокурора.
Про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту слідчий вносить подання до суду за згодою прокурора і надалі — про продовження строків тримання під вартою про обшук, огляд житла чи іншого володіння особи або про примусову виїмку із житла чи іншого володіння особи слідчий також вносить подання до суду за погодженням з прокурором; за погодженням з прокурором він звертається з поданням до апеляційного суду про накладення арешту на кореспонденцію чи про зняття інформації з каналів зв"язку; слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до суду про поміщення обвинуваченого до медичного закладу у разі проведення стаціонарних судово-медичної або судово-психіатричної експертиз; він за згодою прокурора звертається до суду про поміщення неповнолітнього у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років до прий-мальника-розподільника. За згодою прокурора, слідчий звертається до суду про звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки; у зв"язку із дійовим каяттям; передачею на поруки; закінченням строків давності; про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру; про застосування амністії.
Санкція прокурора необхідна у випадках: відсторонення обвинуваченого від посади; провадження обшуку (за винятком обшуку у житлі чи в іншому володінні особи; виїмки документів, що становлять державну таємницю.
Крім того, прокурор продовжує строки досудового слідства; він затверджує постанови слідчого: про ексгумацію трупа; про визначення обвинуваченому та його захиснику строку для ознайомлення з матеріалами справи, якщо вони явно намагаються затягнути її закінчення; про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру; а також затверджує обвинувальний висновок.
Обшук і виїмка в приміщеннях, які займають дипломатичні представники або де проживають члени їхніх сімей, окрім виконання загальних вимог, передбачених ст.177 і 178 КПК, потребують згоди дипломатичного представника і вимагають обов"язкової присутності прокурора та представника Міністерства закордонних справ.
За загальним правилом, вказівки прокурора для слідчого є обов"язковими. Але у п"ятьох випадках, коли слідчий незгоден з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи, — він вправі подати справу вищестоящому прокурору з письмовим викладом своїх заперечень. У цих випадках прокурор, якому слідчий подає справу зі своїми письмовими запереченнями, не вправі наполягати на тому, щоб слідчий виконав вказівки, які суперечать його внутрішньому переконанню.
У даному разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому.
Слідчий по розслідуваних ним справах вправі давати органам дізнання доручення і вказівки щодо провадження розшукових та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов"язковими, при цьому він вправі вказати строк для їх виконання або навіть конкретну дату проведення конкретних слідчих дій (у разі, наприклад, проведення одночасних обшуків у співучасників злочину).
Доручення і вказівки органам дізнання можуть бути викладені як у письмовій формі, так і в усній (наприклад, під час проведення огляду місця події).
У справах, в яких досудове слідство є обов"язковим, слідчий вправі в будь-який момент приступити до провадження досудового слідства, не чекаючи виконання органами дізнання дій, передбачених ст.104 КПК.
Постанови слідчого, винесені відповідно до закону, в кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні (як і запити та доручення), є обов"язковими для виконання всіма підприємствами, установами і організаціями, службовими особами і громадянами.
При виконанні слідчих дій слідчий вправі із застосуванням вимог ст.85 і 86 КПК використовувати машинопис, звукозапис, стенографування та кінозйомку і відеозапис.
Що стосується начальника слідчого відділу, то слід зазначити, що за своїм процесуальним становищем начальник слідчого відділу є самостійним суб"єктом кримінально-процесуальної діяльності.
Стаття 114і КПК фактично регламентує процесуальне становище начальників слідчих відділів органів внутрішніх справ, служби безпеки та їх заступників.
На начальника слідчого відділу (відділення) покладений обов"язок відомчого контролю за всією без винятку кримінально-процесуального діяльністю слідчих, які входять до складу відділу (відділенвя, управління). Здійснюючи контроль за своєчасністю дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіганню їм, він вживає заходів до найбільш повного, всебічного і об"єктивного провадження досудового слідства в кримінальних справах. Для вжиття відповідних заходів КПК наділяє начальника певним обсягом процесуальних прав.
Зокрема, з метою контролю та надання кваліфікованої допомоги він має право перевіряти кримінальні справи (як і матеріали перевірок заяв, повідомлень про злочини, які є у провадженні слідчих; виконання окремих доручень, отриманих від інших слідчих у порядку ст.118 КПК та ін.). На підставі отриманої в результаті такої перевірки інформації начальник слідчого відділу дає вказівки слідчому, які є обов"язковими для виконання. У вказівках може йтися про виконання конкретних слідчих дій, спрямованих на встановлення істини у справі: про притягнення до відповідальності як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про провадження окремих слідчих дій, про передачу справи іншому слідчому, про створення слідчої групи та ін.
У разі виявлення порушень закону він негайно вживає необхідні заходи, передбачені законом, щодо їх усунення.
Начальник слідчого відділу також може брати участь у проведенні окремих слідчих дій без прийняття справи до свого провадження або особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
З метою контролю начальник слідчого відділу перевіряє наявність та стан збереження речових доказів, вилучених під час розслідування справ. Начальники слідчих відділів зобов"язані не менше одного разу на рік перевіряти умови збереження речових доказів, а також правильність ведення документів щодо їх прийому та обліку. Про результати перевірки складається акт, який надсилається керівнику вищого рівня, на якого покладений обов"язок вживати заходів щодо обладнання спеціальних приміщень для речових доказів, цінностей та іншого майна, вимагати забезпечення належних умов для їх збереження.
Вказівки начальника слідчого відділу для слідчого є обов"язковими і їх оскарження до прокурора не зупиняє їх виконання (за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.114 КПК.
Вказівки прокурора в кримінальних справах, дані відповідно до правил, встановлених цим Кодексом, обов"язкові для начальника слідчого відділу. Оскарження цих вказівок вищестоящому прокурору не зупиняє їх виконання. [7].
На сьогоднішній день актуальним питанням яке постало перед теоретиками, науковцями, юриспрудентами, правоохоронними органами МВС зокрема - є вирішення проблем, які стоять перед органами досудового слідства та дізнання на стадії досудового розслідування кримінальних справ.
Проблемний аналіз стану справ у слідстві свідчить, що застарілі проблеми і питання, які накопичувались роками і докорінно досі не вирішені, залишаються головними чинниками, які в окремих слідчих апаратах гальмують роботу і знижують її якість. Саме в наслідок цього слідчі апарати не спромоглися у повному обсязі забезпечити покладену на них функцію ритмічного, якісного розслідування усіх вчинених злочинів при високому рівні забезпечення конституційних прав учасників кримінального судочинства.
До таких питань, насамперед, слід віднести правові проблеми боротьби зі злочинністю, обумовлені не розвиненістю та недосконалістю чинного законодавства. Це стосується в першу чергу необхідності прийняти Кримінально -процесуальний кодекс, де було б сформульовано і максимально спрощено порядок збору і закріплення доказів вчиненого злочину при суворому додержанні прав і свобод громадян і чітко розмежовано права та обов"язки суб"єктів судочинства; Кримінальний кодекс, який би чітко визначив поняття і суспільну небезпеку кожного конкретного злочину в нових соціально-економічних і політичних умовах, що склалися.
Значну частину правопорушень, які не становлять значної суспільної небезпеки, можна було б декриміналізувати і перевести в категорію адміністративно караних правопорушень. В реформуванні досудового слідства головним є загальне зміщення кримінально-процесуального законодавства у бік логічного спрощення самого процесу. Особливо це стосується процедури розслідування нетяжких злочинів та злочинів,розслідування яких не становить значних складностей. Доцільно також розширити функції органів дізнання при розслідуванні окремих категорій злочинів, де винних осіб затримано на місці вчинення злочину. Кримінальні справи про не тяжкі злочини працівники дізнання повинні завершувати в повному обсязі аж до направлення їх прокуророві з обвинувальним висновком, і це необхідно законодавчо закріпити у КПК України.
В Україні з грудня 1993 року запроваджено порядок, згідно з яким слідчі повинні розслідувати в повному обсязі кримінальні справи про суспільно небезпечні діяння, вчинені дітьми віком від 11 до 14 років. При цьому суд розглядає обставини вчиненого злочину у повному обсязі як звичайну справу. В процесі беруть участь захисники, законні представники, малолітній правопорушник.
Крім того слід зазначити, що створений при судах інститут судових вихователів існує фактично лише на папері, а на практиці за відсутності належного фінансування він не діє, у переважній більшості таких справ суди приймають рішення про застосування примусових заходів виховного характеру у вигляді застереження та передачі правопорушника під нагляд батьків. Лише щодо 10-11 відсотків неповнолітніх приймається рішення про їх направлення до спецшкіл та спецПТУ.
З цього приводу, на думку МВС, потрібно повернутися до попередньої практики, коли слідчі у разі встановлення, що злочин встановлено особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, закривали кримінальні справи. Матеріали про вжиття заходів виховного характеру у цьому разі мають направлятися до служб у справах неповнолітніх при держадміністраціях, а у разі потреби за поданням служб - до суду.
Особливе значення у питаннях реалізації прав громадян, які виступають учасниками процесу при розслідуванні злочинів, для всебічного, повного й обє"ктивного дослідження обставин вчинених правопорушень набуває проблема захисту учасників кримінального судочинства, що є актуальною у сьогоднішніх умовах, коли слідство і суд постійно стикаються з відмовою від дачі обє"ктивних і правдивих показань або зміною показань на користь злочинців під їх тиском.
Своєчасне розслідування кримінальних справ гальмує також і нині існуючий механізм проведення та оплати судових експертиз. Внаслідок постійного зростання вартості експертиз і браку відповідних коштів збільшується заборгованість ОВС перед експертними установами.
Однією з найсерйозніших для нас залишається кадрова проблема. З огляду на це визначено вищі навчальні заклади з підготовки спеціалістів для потреб кожної області та кількість необхідних місць для направлення кандидатів.
Не можна залишити поза увагою і те, що за ЗУ "Про державний бютжет" призупинено надання пільг міліції, передбачених ЗУ "Про міліцію". Оскільки надання прав і пільг для правоохоронців є гарантованою державою компенсацію моральних та фізичних витрат працівників міліції, які у будь-який час іде б вони не перебували забов"язані виконувати свої службові обов"язки, пов"язані з постійним ризиком для життя, міністерство проводить активний пошук джерел відновлення законних прав своїх співробітників.
Хронічне недофінансування органів МВС призводить до занепаду матеріально-технічної бази, морального старіння та фізичного зношення озброєння, транспорту, обладнання та устаткування.
Визначення загальної кількості працівників у системі та її структурних підрозділах, їх професійного та посадового складу є першочерговим напрямом у роботі з кадрами.
На сьогоднішній день розроблена методика визначення навантаження на працівників ОВС, що є вкрай важливим для встановлення штатної чисельності як усього слідчого апарату, так і окремо взятого слідчого підрозділу. Незважаючи на ряд притаманних їй недоліків, вона дає можливість на науковому рівні розрахувати необхідну чисельність особового складу, що дасть змого на якісному рівні проводити попереднє слідство та виконувати інші завдання, поставлені перед слідством. [17].
Отже, як бачимо, у роботі слідчого апарату МВС існує дуже багато проблем, пов"язаних переважно з відсутністю або недосконалістю чинного законодавства, а також поганим матеріально-технічним становищем. Вирішення даних проблем є актуальним питанням, яке потребує вирішення як на рівні МВС, так і в цілому держави.
Розділ 3. Взаємодія органів дізнання та досудового слідстваПереходячи на більше низький рівень можна розглядати взаємодію органів внутрішніх справ так, як це робить наука ОРД:
Взаємодія - діяльність, що здійснюється в найбільше доцільному виборі й реалізації організаційних і тактичних заходів, спрямованих на створення оптимальних умов для рішення завдань боротьби з злочинністю шляхом здійснення впорядкованих і взаємопов"язаних дій двох або більше суб"єктів. Ще більше конкретизуючи поняття й залишаючись у рамках науки ОРД можна вивести що: Взаємодія органів дізнання й досудового слідства це заснована на законі, погоджена по цілям, місцю й часу, діяльність даних суб"єктів, здійснювана з метою попередження, розкриття й розслідування злочинів, а також розшуку злочинців.[4] Там же приводяться форми взаємодії вищевказаних органів.
Даний нормативно-правовий акт хоча й не дає визначення взаємодії, але визначає його основні принципи як то:
- дотримання законності, конституційних прав і воль громадян;
- комплексне використання чинностей і коштів органів внутрішніх справ;
- персональна відповідальність слідчого, керівників оперативних підрозділів і начальників міліції громадської безпеки за проведення й результати слідчих дій і оперативно-розшукових заходів;
- самостійність слідчого в прийнятті рішень, за винятком
випадків, передбачених карно-процесуальним законодавством;
- самостійність співробітників оперативних підрозділів в виборі коштів і методів оперативно-розшукової діяльності а рамках
чинного законодавства;
- погодженість планування слідчих дій і оперативно - пошукових заходів;
Конкретність зазначених принципів у відмінні від наведених раніше, що й не дивно, оскільки безпосередньо закон, як регулятор практичної діяльності ОВС повинен бути більше конкретним ніж загальнотеоретичні наукові викладення. Крім того зі списку, установленого законом зникають деякі принципи: принцип науковості, принцип рівноправності суб"єктів (Дійсно, КПК установлює деяке підпорядкування органів дізнання органам досудового слідства. Так, наприклад органи слідства вправі давати доручення органам дізнання для проведення ними окремих слідчих і оперативно-розшукових дій, які орган досудового слідства сам зробити не в змозі. У практичній діяльності постійно відбувається перевищення слідчими своїх повноважень, у вигляді винесення доручень, виконання яких можливо й повинне провадиться органами досудового слідства, у взаємодії з іншими службами, наприклад привід підозрюваного не з"явився по повістці повинен здійснюватися слідчим разом із черговими частинами, на практиці це найчастіше не так), і т.д. Крім принципів закон визначає основні завдання взаємодії:
- забезпечення невідкладних слідчих дій і оперативно - пошукових заходів при здійсненні злочинів;
- всебічне й об"єктивне розслідування злочинів, своєчасне викриття й залучення до карної відповідальності осіб, що скоїли злочин, а також розшук що зникли злочинців;
- здійснення заходів, спрямованих на відшкодування матеріального збитку, заподіяного громадянам і організаціям поза залежністю від форм власності злочинними діями винних осіб.
Хотілося б відзначити що якщо два перші завдання вирішуються в теперішній час органами внутрішніх справ на досить високому рівні, те третє завдання, а конкретніше відшкодування матеріального збитку в сучасних умовах є майже недосяжною. Юридична наука виділяє також форми такої взаємодії:
1. Обмін інформацією
2. Спільне планування
3. Спільний аналіз і оцінка оперативної обстановки
4. Спільне навчання й розбір реалізованих справ
5. Спільна робота на місці події Як буде видно з подальшого матеріалу дані форми виведені наукою знайшли своє відбиття в нормативній базі діяльності ОВС практично без змін, а в завершення загальної характеристики взаємодії дізнання й досудового розслідування хотілося б привести нормативно-правову основу даного взаємодії:
- Конституція України;
- карне й карно-процесуальне законодавство України;
- законодавство в сфері оперативно-розшукової діяльності;
- міжнародні договори України з питань взаємодії правоохоронних органів у сфері боротьби зі злочинністю;
- Інструкція з організації взаємодії підрозділів і служб органів внутрішніх справ у розслідуванні й розкритті злочинів, відомчі й міжвідомчі нормативні акти. [8, c.63]
3. Взаємодія органів дізнання та досудового слідства в розслідуванні й розкритті злочинів.
Якщо класифікувати взаємодія органів дізнання й досудового слідства по умовних стадіях діяльності цих органів те виділяється:
1. Взаємодія в розслідуванні й розкритті злочинів
2.. Взаємодія при реалізації оперативних матеріалів і розгляді матеріалів дослідчої перевірки
3. Взаємодія протягом всієї діяльності вищевказаних органів.
ВисновокОтже, підводячи підсумок даної курсової роботи слід зазначити, що всебічність, повнота й об"єктивність розгляду кримінальної справи в суді та її вирішення потребують великої і кваліфікованої підготовчої роботи органів дізнання та слідства. Тому за законом переважна більшість кримінальних справ повинна проходити стадію досудового слідства.
Сьогодні проблематикою досудового розслідування займаються фахівці різних міністерств, відомств, установ, десятки разів доопрацьовувалися, корегувалися нормативні та підзаконні акти, які регулюють процес розслідування кримінальних справ.
Час поставив перед органами внутрішніх справ завдання: докорінно переглянути ставлення працівників міліції до звернень громадян, практику реагування на заяви і повідомлення про злочини, яка існувала раніше, а також сам процес досудового слідства. За кожним розглядом справи ми бачимо не лише цифру у статистичному звіті, а й конкретну людину, з її болем і проханням про допомогу, і це є запорукою чіткого виконання положень статті 40 нашої Конституції.
Водночас, як життя не стоїть на місці, так само нормативне забезпечення боротьби зі злочинністю потребує систематичного вдосконалення, пошуків нових форм і методів для ефективнішої протидії криміналітету. І тут першочергового значення набуває кримінально-процесуальне законодавство, його адекватність тим процесам, які відбуваються на сучасному етапі в суспільстві.
Досліджуючи інститут досудового розслідування хотілось би відмітити, що процес удосконалення і оновлення безпосередньо дізнання та слідства, подолання проблем, які пов"язані з їх діяльністю є вкрай важливою і актуальною темою на даний час. Вирішення поставлених питань дасть можливість чітко і ефективно, забезпечуючи законність, виконувати ними свої службові обов"язки на благо держави і українського народу.
Узагальнюючи вищесказане слід зазначити , що зміст цієї курсової роботи дає можливість з"ясувати суть дізнання та слідства як двох форм досудового розслідування, а також ряд проблем з якими вони зустрічаються і шляхи їх вирішення, що є вкрай важливими і актуальними для побудови такого кримінального процесу, який би забезпечував на високому рівні норми і принципи Конституції України.
Список використаних джерел1. Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996р.// Відомості Верховної Ради України. - 1996 - №30
2. Закон України "Про внесення до деяких законодавчих актів України змін і доповнень щодо удосконалення досудового слідства" від 30 червня 1993р.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України:[Станом на 16.09.2015р.]. -К.,2014 р.
4. Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами // За ред. В. П. Шибіко. - К, 2000р.
5. В.М.Тертишник.
Науково-практичний коментар до КПК України. -
К.,2002р.
6. Л.М.Лобойко.
Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навчальний
посібник. - К., 2005р.
7. Кримінальний
процес України: Підручник// За ред. Коваленко Є.Г.,
Маляренко В.Т. - К., 2014р.
8. В.М. Тертишник. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 4-те видання. - К., 2003р.
9. М.С. Строгович. Учение о материальной истине в уголовном процессе. -М., 1947р.
10. Коренева Л.Н. Правовьіе основьі взаимодействия следователя с сотрудниками милиции. - К.Д991р.
11. І.С. Галаган, Д.С. Сусло. Кримінальний процес Української РСР. - К., 1970р.
12. А.Я. Дубинський. Производство предварительного расследования органами внутринних дел. - К., 1987р.
13. Н.В. Жогин, Ф.Н.
Фаткулин. Предварительное следствие в советском
уголовном процессе. - М, 1965р.
14. Д.С. Кареев. Уголовньїй процесе. - М, 1956р.
15. М.М. Міхеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко. Кримінальний процес України.-К.? 2012р.
16. М.А. Чельцов. Советский уголовньїй процесе. - М., 1951р.
17. Кримінально-процесуальний кодекс - станом на 25.10.2015.
18. КПК. Науково-практичний коментар.За ред. В.Т.Маляренка, В.Г.Гончаренка.-ФОРУМ К.,2005.
19. Абдурахманов Р.С., Очере5дин В.Т. Протокольна форма досудебной подготовки материалов.-Волгоград, 1986.
20. Гуляев А.П. Процессуальньїе строки в стадиях возбуждения уголовного дела и придварительного следствия.-М., 1976.
21. Михайлов А.И. Сущность и значение придварительного следствия.-М., 1982.
22. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України.- К.,2012.
23. Рахунов Р.Д. Учакстники уголовно-процессуальной деятельности.-М.,1961. 24.Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України.-К.,2012.
25. Коляда П.В. Проблеми досудового слідства в кримінальному процесі.-
К.ДОрінком Інтер 2014.
26. Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. Підручник / Кримінальний процес України-К., Юрінком Інтер, 2014.
(zip - application/zip)
Статистика файлового архива
