ТРАНСФОРМАЦІЯ МОДЕЛЕЙ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КИТАЮ У ХХ-ХХІ СТ. В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОДОСТАТНОСТІ

 

 

Здійснений ретроспективний аналіз моделей економічного розвитку Китаю, розкрито сутність їх  ключових компонент. Обґрунтовані конкурентні переваги національної економічної моделі на сучасному етапі, визначені ендогенні та глобалізаційні детермінанти самодостатнього розвитку.

 

Ключові слова: національна економічна модель, національна самодостатність, конкурентні переваги, економічний розвиток,  глобальна інтеграція.

Осуществлен ретроспективный анализ моделей экономического развития Китая, раскрыты особенности трансформации их ключевих компонент. Обоснованы конкурентные преимущества национальной экономической модели на современном этапе, определены эндогенные и глобализационные детерминанты самодостаточного  развития.

Ключевые слова: национальная экономическая модель, национальная самодостаточность, конкурентые преимущества, экономическое развитие, глобальна інтеграція

 

Retrospective analysis of Сhinese model of economic development is realized, peculiarities of transformations of key components are disclosed. Competitive advantages of national economic model of China on modern stage are substantiated, endogeneous and global determinants of further self-reliant development are identified.

Key words: national economic model, self-reliance, competitive advantages, economic development, global integration.

 

 

Вступ. На початку ХХІ ст. глобальне економічне середовище перебуває у стані динамічних трансформацій. З’являються нові світові лідери, нові галузі, нові ринки, що змушує країни до розроблення та застосування нових стратегій зростання та оновлення моделей розвитку. Боротьба за світове лідерство найпотужніших економік світу у період становлення та розвитку капіталістичної системи ніколи не оставляла осторонь економіку Китаю. Соціально-економічні та політичні процеси, що відбувались в економічній системі країни у ХХ ст., отримували неоднозначне трактування, адже для більшості науковців економічна система Китаю представляє інтерес, насамперед, як унікальний успішний досвід конвергенції соціалізму та капіталізму. У ХХІ ст. Китай стає важливим суб’єктом світової економіки, а роль потужної економічної системи Китаю у міжнародному вимірі можна визначити навіть як каталізатор процесів глобалізації.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Трансформації економічної системи Китаю та ключові компоненти моделей, що реалізовувались в країні у ХХ ст., досліджуються такими вченими, як Б. Нейтон [1], Р. Пеербум [2], Й. Хуанг [3], Дж. Кінг [4], О. Шенкар [5]. Проте, на жаль, до сих пір науковці ігнорували наукову та практичну цінність досліджених моделей розвитку Китаю (на різних етапах його розвитку) з точки зору забезпечення національної самодостатності. Прагнення досягти високої міжнародної конкурентоспроможності, прагнення посісти місце серед світових лідерів завжди перебувало в основі реалізованих Китаєм моделей, які варіювали від спроб автаркізації до лібералізації та активної глобальної інтеграції.

Метою дослідження є аналіз ключових компонентів реалізованих моделей економічного розвитку Китаю з метою визначення її конкурентних переваг на сучасному етапі глобалізації та обґрунтування положення щодо самодостатності китайської моделі розвитку.

Результати дослідження. Національне багатство Китаю стало об’єктом численних міжнародних економічних конфліктів на протязі ІХХ-ХХ ст. Становлення капіталістичної системи на початку 1800-х рр. в країнах Західної Європи потребувало додаткових джерел економічного зростання, що зумовило зіткнення національних інтересів Китаю та Великобританії, яка прагнула посилення своєї економічної могутності та світового лідерства. Британські купці знайшли спосіб зменшити торговий прибуток Китаю та розгорнули торгівлю індійським опіумом, внаслідок якої к 1830 р. Китай спіткала не лише проблема зменшення надходжень від міжнародної торгівлі та зумовлений цим процес уповільнення економічного зростання, а й низка соціальних проблем через масове вживання наркотичних засобів. Прагнення припинити потік наркотиків до країни призвів до розгортання у 1839 р. Опіумної війни між Китаєм та Великобританією, яка у 1842 р. закінчилася підписанням Нанкінського Договору, за яким Гонг Конг та ще п’ять міст були передані під іноземний контроль. До 1895 р. Китай взяв  участь ще у чотирьох війнах, які закінчилася поразкою, виплатою репарацій переможцям та передачею понад 80 міст під іноземний контроль. Внаслідок японсько-китайської війни, що розпочалась у 1895 р., Тайвань був переданий Японії, а заборона на іноземні інвестиції була скасована. Іноземний капітал активно линув до країни, переважно у відкриті міста, серед яких найбільшої концентрації він набув у Шанхаї. У 1901 р. війська шести європейських країн, США та Японії захопили Пекін, уряд було відправлено під домашній арешт, а над справлянням податків та встановленням тарифів встановлено власний контроль. Таким чином, протягом ІХХ ст. відбувалось нав’язування Китаю інтервенціональної ліберальної моделі економічного розвитку. Проте, на нашу думку, ці процеси слід розглядати лише як невдалу спробу примусового відкриття країни до зовнішнього світу.

У 1911 р. колапс імперського правління династії Чінь призвів до громадянської війни, але завдяки зусиллям Гоміндану - Націоналістичної партії Китаю у 1927 р. країну було об’єднано. Новий уряд провів інвентаризацію національних ресурсів та започаткував розробку планів національного розвитку, які передбачали значні інвестиції у освіту та модернізацію сільського господарства, що заклало первинні основи успіху китайської національної економічної моделі наздогоняючого розвитку (протягом 1912-1936 рр. промислове виробництво зростало на 8-9% щороку).

Поділ Китаю за сферами іноземного впливу (Японії та європейських країн) призвів до реалізації двох моделей індустріалізації: моделі відкритих портів та манчжурської моделі. Особливостями реалізації моделі відкритих портів стали: переважний розвиток легкої промисловості та виробництва споживчих товарів; іноземне інвестування в умовах конкурентного середовища, що призвело до акумулювання національних капіталів та, як результат, активізації внутрішнього інвестування. Так, у 1933 р. текстиль вже становив 42% загального обсягу виробництва Китаю, продукти харчування (зокрема й тютюн) – 26%, з них 78% продукції було виготовлено на підприємствах з національним капіталом. Реалізація у відкритих портах принципів ринкового саморегулювання зумовила розвиток технологічного трансферу та призвела до диверсифікації виробництва.

Маньчжурська модель індустріалізації була реалізована під егідою японського капіталу, який ставив за мету розвиток добувної та важкої промисловості для забезпечення потреб розвитку японської економіки. Японський уряд стримував процеси технологічного трансферу, монополізувавши процеси поставки та обслуговування обладнання для виробництва. У цей період в регіоні сформувалась концентрична система поділу праці на чолі з Японією. У внутрішнє коло входили Тайвань та Корея. Як частина імперії ці країни розвивались за принципами зростання добробуту: розвивалась інфраструктура, зростав рівень грамотності та освіти, інвестиції спрямовувались у охорону здоров’я тощо. Маньчжурії, яка формувала середнє коло, була відведена роль постачальника сировини та напівфабрикатів для японської промисловості. Інші регіони Китаю розглядались як обширні ринки збуту та потенційні інвестиційні об’єкти. Протягом 1936-1942 рр. темпи індустріалізації в регіоні становили 14% на рік. У зв’язку з поразкою Японії у Другій світовій війні та приходом до влади Комуністичної партії у 1949 р., Китай було виключено з системи східно-азійської економічної інтеграції та ініційовано реалізацію соціалістичної моделі розвитку.

Передумови реалізації соціалістичної моделі Китаю були закладені у попередні етапи. Так, була сформована важка індустрія Маньчжурії, територія якої після окупації радянськими військами, звільнилась від Японії та була передана уряду Китаю. Збережений апарат та фахівці Націоналістичної партії перейшли на сторону Комуністичної партії. Починають діяти плани національного розвитку. Рівень людського капіталу внаслідок підвищення рівня грамотності, розвитку мережі університетів, розвиненої транспортної інфраструктури почав зростати. Відмінності стратегій індустріалізації Китаю та його колишніх територій Тайваню та Гонг Конгу за соціалістичної моделі наведені у табл. 1.

Таблиця 1.

Ключові компоненти стратегій індустріалізацій Китаю та Тайваню/Гонг Конгу

    Джерело: [1, 58]

Протягом 1949-1978 рр. ключовими компонентами соціалістичної моделі були такі: превалювання державної власності на підприємствах промисловості, транспорту та комунікаційної інфраструктури, колективної власності – у сільському господарстві; прямий метод розподілу ресурсів та благ між виробниками, директивне встановлення виробничих завдань, втрата цінових важелів у прийнятті інвестиційних рішень; урядовий контроль над цінами з метою спрямування коштів на потреби індустріалізації; контроль над економікою через механізми бюрократії з багатьма ієрархічними рівнями; інвестиційні цикли тісно корелюються з політичними. На соціалістичному відрізку розвитку Китаю відбувались значні трансформації ключових компонентів даної моделі (табл. 2).

Таблиця 2.

Економічний зміст етапів реалізації соціалістичної моделі економічного розвитку Китаю упродовж 1949-1978 рр.

Складено автором за [1].

У грудні 1978 р. відбувся Третій пленум Комуністичної партії Китаю, який знаменував закінчення ери будівництва соціалізму та започаткування низки ринкових економічних реформ. Економічним результатом непослідовних реформ у період 1952-1978 рр. стало зменшення темпів споживання до рівня 4,3% на рік, дивергенція міського та сільського рівнів економічного розвитку (відповідно 3 та 1,8%); зменшення частки послуг у ВВП (з 29 до 24%); високий рівень безробіття (кількість населення зросла за цей період на 191 млн. осіб, а працевлаштовано лише 37% від цієї кількості); зниження темпів економічного зростання (з 17% у 1950-х роках до 8% у 1970-х) [1, 55-57]. Тривалі строки будівництва та введення в експлуатацію гігантських заводів призводило до зниження їх рентабельності та строків окупності. Разом з тим, значним був внесок цього періоду у формування людського капіталу внаслідок збільшення інвестування охорони здоров’я та освіти. Як результат, дві третини населення мали принаймні початковий рівень освіти, а очікувана тривалість життя збільшилась до 60 років.

Період 1980-1990- ті рр. є періодом реалізації трансформаційних моделей розвитку в напрямку конвергенції компонент соціалізму та капіталізму. Процес ринкових економічних реформ розпочався в Китаї у 1978 р.. Градуалізму 1980-х років були притаманні такі характерні риси, як

·         функціонування системи подвійного планово-ринкового механізму алокації ресурсів, який дозволяв одночасне існування державних та ринкових цін, сприяв розвитку співробітництва між державними та приватними компаніями;

·         поступове делегування підприємствам права самостійного вибору контрагентів та запровадження ринкових механізмів торгівлі;

·         укладання партикуляристських контрактів з державними підприємствами, якими встановлювався індивідуальний рівень податкового навантаження для кожного підприємства на основі аналізу його фінансових результатів минулого року;

·         зняття державної монополії на вхід нових компаній у промисловість та за контролем цін;

·         утримання від розгортання приватизації і проведення реформи менеджменту державних підприємств, з її спрямуванням на підвищення ефективності їх функціонування шляхом надання менеджерам матеріальних стимулів щодо підвищення рентабельності компанії;

·         віднайдення секторів економіки, що найменш інтегровані до планової економіки, та їх лібералізація, яка розпочалась з віддалених регіонів та вільних економічних зон.

Ефективність реформ першого етапу часто описують як «два кроки вперед, один назад». Починається розвиток працемісткого виробництва, яке дозволило зменшити проблему безробіття. Зменшення частки держави у ВВП призвело до збільшення заощаджень домогосподарств, розвитку банківської системи та сприяло макроекономічній стабілізації та збільшенню внутрішнього інвестування. Характер реформ 90-хх років значно відрізняється від реформ, що були ініційовані у 80-х роках ХХ ст. Якщо визначальною рисою першого етапу реформ стало відсутність «тих, хто програв», то на другому етапі посилення ринкових важелів регулювання в умовах структурної перебудови економіки призводило до руйнації найменш ефективних елементів економічної системи. Ринкове саморегулювання та державне регулювання співіснували як ключові компоненти національної економічної трансформаційної моделі конвергенції соціалізму та капіталізму.

Поширення окремих елементів ліберальної ринкової моделі шляхом розвитку експорто-орієнтованих виробництв призвела до посилення міжнародної конкурентоспроможності Китаю у 90-х рр. ХХ ст. В процесі подальшої реалізації лібералізаційних заходів увагу уряду було сконцентровано на таких питаннях, як проведення фіскальної та податкової реформи, реструктуризації банківської системи, реформі корпоративної системи, спрямованої на реорганізацію державних підприємств та створенні умов для акумулювання капіталу на фондових ринках. Одночасно із реформуванням фундаментальних засад функціонування економічної системи Китаю відбувалось його відкриття до зовнішнього світу. Якщо у соціалістичні роки частка зовнішньої торгівлі до ВВП не перевищувала 10%, то у 2005 р. цей показник вже сягав 64%, у 2007 р. – 67%.

Значну роль в процесі лібералізації економіки Китаю відігравало створення вільних економічних зон. Протягом першої хвилі 1986-1988 рр. було створено 14 зон економічного та технологічного розвитку (ЗЕТР) переважно поблизу великих прибережних міст. Друга хвиля створення ЗЕТР припала на 90-ті рр. ХХ ст. Сумісними зусиллями урядів Китаю та Сінгапуру у 1994 р. був створений Промисловий парк Сушу. Нині функціонує 54 ЗЕТР, ВВП яких у 2007 р. сягнув 168,8 млрд. дол. США (5,1% ВВП Китаю). Значною є роль ЗЕТР у залученні іноземних інвестицій, адже у 2007 р. вони залучили 17,3 млрд. дол. США, що становить 23,1% загального обсягу інвестицій у країну. Сукупний ВВП зон зі спеціальним режимом (ЗЕТР разом з 53 Зонами високотехнологічного промислового розвитку (ЗВТПР) сягає 10% ВВП Китаю. ЗВТПР створені з метою посилення синергії між університетськими, академічними, фінансовими установами та бізнесом. У 90-х рр. ХХ ст. стартувала програма розвитку 15 вільних економічних зон, як осередків концентрації експортних та логістичних операцій, які розміщені переважно у прибережних містах. На початку ХХІ ст. стартувала ініціатива уряду щодо створення 58 експортоорієнтованих зон.

  Розвиток Китаю призвів до трансформації моделі міжнародної торгівлі, що сформувалась в азіатсько-тихоокеанському регіоні. У другій половині ХХ ст. реалізація моделі «перелітних птахів» передбачала залучення країн регіону до процесу міжнародного поділу праці за умов зміни спеціалізації лідируючої країни та поступове підключення країн-послідовників до працемісткого виробництва. Так тривало доки Китай не підключився до глобальних виробничих мереж, посівши місце серед найбільших індустріальних країн світу. Принципово новим для країн азійського регіону стало те, що Китай розвиває й планує надалі розвивати трудомістке виробництво одночасно з досягненням лідерства в експорті продукції капіталомістких галузей. Цьому значною мірою сприяє й великий внутрішній ринок.

Дискусійним залишається питання формування так званої «китайської ціни», яка на 30-50% відсотків нижче за ціну продукції, виготовленої в провідних країнах світу. У 90-х роках ХХ ст. продукція китайського виробництва вважалась продукцією низькою якості, проте нині китайські виробники мають технічні й менеджерські компетенції щодо адаптації продукції до потреб ринків збуту за параметрами ціна-якість. Серед причин, що зумовлюють низьку ціну, можна назвати політику щодо працевлаштування та традиції праці, державні субсидії, підтримку курсу юань та порушення правил торгівлі. Поряд з певними вадами китайського бізнесу, він має такі конкурентні переваги, як можливість найму першокласних інженерів, менеджерів, працівників офісів та інших висококваліфікованих кадрів за низькими зарплатами, розвинену інфраструктуру. Крім того важливу роль у розвитку експорту з Китаю відіграє тісна економічна інтеграція з Тайванем та Гонг Конгом. Проте головна перевага Китаю як виробника полягає в тому, що він стає водночас світовою експортною базою і внутрішнім ринком для багатьох промислових товарів.

Вчасним є прагнення Китаю до реалізації елементів інноваційної моделі розвитку, адже в країні сформовані певні передумови до цього. Так, у 2000 р. в Китаї експорт товарів, заснованих на високих технологіях, складав 30,5 млрд. дол. США. В 2005 р. цей показник вже сягнув 220 млрд. дол. США, що складає 28% загального обсягу експорту Китаю, що свідчить про активне нарощування інноваційного потенціалу. Зважаючи на величезний виробничий прибуток, в Китаї, нажаль, не достатньо уваги приділяється впровадженню власних інноваційних здобутків. 57% товарів, що експортуються, виробляються на підприємствах з іноземними інвестиціями.

Незважаючи на низку економічних реформ у другій половині ХХ ст. та на початку ХХІ ст., членство в Світовій організації торгівлі та усі атрибути сучасного капіталізму, ділова культура в Китаї все ще залишається дуже непрозорою. Уряд прямо контролює чотири головні банки, в яких розміщено 80% приватних депозитів, обирає компанії, які можуть емітувати акції (майже всі вони є державними підприємствами) та надає низькопроцентні позики почесним корпораціям для підтримки національних чемпіонів. Триває розроблення та реалізація п’ятирічних планів розвитку таких ключових галузей промисловості як автомобілебудування, телекомунікація, виробництво напівпровідників та сталі. Комуністична партія здійснює призначення осіб на головні посади у провідні великі корпорації країни. На місцевому рівні втручання в промисловість варіює від провінції до провінції. Усіма головними виробництвами споживчих товарів частково володіють місцеві органи влади. Система адміністративного та фінансового управління на підприємствах є заплутаною та непрозорою. Держава здійснює нагляд за  засобами масової інформації (включаючи Інтернет-сайти) профспілками і бізнес-асоціаціями. В результаті цього, в Китаї діловий успіх потребує «гуанксі» або зв’язків з чиновниками Комуністичної партії та політичними брокерами. Збереженню централізації як методу управління національною економікою Китаю значною мірою сприяє низький рівень корпоративного менеджменту. Більшістю великих компаній керують люди, що одержали свою посаду завдяки зв’язкам з партією або поступовому кар’єрному росту. Приватними компаніями керують не достатньо освічені в сфері бізнесу підприємці. Рівень реєстрації нових вітчизняних підприємств є дуже низьким.

Китай не прагне швидкого переходу до постіндустріального типу розвитку, адже в країні лише формується необхідний для такого переходу інтелектуальний та соціальний капітал. Структура економіки Китаю зберігає певну консервативність через переважне інвестування вже достатньо розвинених секторів (сира сталь, транспортні засоби, офісні будівлі тощо). Натомість для підтримання високих темпів економічного зростання (принаймні на рівні 8% на рік) необхідним є опанування певних компонентів інноваційної моделі розвитку.

Загрозами розвитку моделі на сучасному етапі є ймовірність настання кризових явищ в економіці внаслідок перегріву економіки, зростання безробіття, невідповідності стратегії розвитку внутрішнього попиту та низького рівня оплати праці; посилення міграції висококваліфікованих кадрів до інших країн, посилення нерівності у розподілі доходів.

Індустріальний тип розвитку неодмінно зумовить необхідність оновлення вже реалізованої економічної моделі. Вирішення цієї проблеми є надзвичайно важливим практичним завданням державної економічної політики Китаю. З метою зміцнення інститутів економіки знань та стимулювання інноваційної культури країні необхідно посилити механізми ринкового саморегулювання, що, у свою чергу, сприятиме формуванню класу малих та середніх підприємств, які більш орієнтовані на сферу послуг та інноваційні проекти.

Висновки. Оскільки самодостатність визначається як спроможність країни забезпечити сталість обраної траєкторії свого розвитку на основі оптимального залучення внутрішніх та зовнішніх ресурсів та механізмів розвитку, слід зазначити, то Китаю притаманне, насамперед, власне прагнення до забезпечення самодостатності. Воно історично сформувалось за часи іноземного панування протягом ІХХ ст. - початку ХХ ст. Навіть часті зміни ключових компонентів (від потужної централізації до децентралізації) саме завдяки потужній мобілізаційній функції соціалістичної моделі не виявилися руйнівними для Китаю, а навпаки, формували передумови для успішної реалізації наступних етапів.

Проведений аналіз найбільш значущих аспектів функціонування таких ключових компонент національної економічної моделі Китаю зумовлені активною роллю уряду в економіці, що зумовило сформування сприятливого інвестиційного клімату, дозволило залучити значну кількість іноземних інвестицій; потужний розвиток інфраструктури, покращення міжнародних торгових відносин.

Посилення самодостатності країни полягає у посиленні таких ключових компонент національних економічних моделей як соціалізація, екологічність, безпека та суспільна відповідальність. Китай має нарощувати інноваційний потенціал економіки, зокрема й шляхом розвитку спільних з Індією та іншими азійськими країнами програм у сфері біотехнологій, освоєння космосу, альтернативних джерел енергії. Розвиток взаємодії із країнами континенту у західному напрямку відбуватиметься, насамперед, через прагнення отримати доступ до нафтових родовищ Близького Сходу.

Зростання впливу споживачів Китаю на діяльність транснаціональних компаній призведе не лише до перенесення виробничих потужностей та дослідницьких підрозділів у країни східної півкулі, а й може символізувати закінчення ери вестернізації та початок ери орієнталізму у світовій економіці, особливістю та новітньою характеристикою якого стане універсалізація цінностей різних східних цивілізацій. Наступний етап розвитку глобалізації зумовить загострення економічних конфліктів між теперішніми країнами-лідерами регіону та супердержавами, що народжуються.

Розвиток взаємодії по осі Північ (Китай) – Південь (Індія) призведе до активної розбудови трансконтинентальних транспортних шляхів, до реалізації та часткового фінансування яких може долучитися Росія, яка зацікавлена у зміцненні присутності в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. У геополітичному контексті економічний тандем Китаю та Індії - «Чіндія» розвиватиметься на основі розвитку компонентів моделі як таласократичного, так і телурократичного лідерства, зокрема з метою посилення економічної безпеки країни. Зросте роль Китаю у вирішенні глобальних проблем, створенні та розподілі міжнародних публічних благ та, як наслідок, може започаткувати реалізацію новітніх моделей розвитку, здатних забезпечити вищий рівень національної самодостатності в умовах глобальної інтеграції.

КИТАЙ В ГЛОБАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Помітний і постійно зростаючий інтерес в світі викликають економічні перетворення в Китаї, які тривають вже три десятиліття. Інтерес до цієї країни не випадковий. Китай, будучи однією з прадавніх держав у світі, вперше за всю свою багатовікову історію досяг вражаючих успіхів в реальному секторі економіки. По ряду ознак видно, що економіка країни і в найближчій перспективі буде зростати. Китай має шанси повторити досвід Японії та Південної Кореї. Необхідні внутрішні передумови для цього є. Китай володіє великою територією, є найбільшою країною за чисельністю населення; займає важливе геостратегічне положення в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Китай має в своєму розпорядженні значні родовища кам"яного вугілля, залізної руди, нафти, кольорових металів та інших найважливіших видів мінеральних ресурсів; має надзвичайно ємкий внутрішній ринок. Головне ж полягає в тому, що в країні забезпечена соціально-політична стабільність, а партійні та державні керівники Китаю проявляють політичну волю до проведення реформ.
Сьогодні в світі до Китаю відношення неоднозначне. Такі аналітики як Кондрашова Л., Ломакін В., Ши Гуаншен передбачають, що він буде одним зі світових лідерів в майбутньому тисячолітті. Бельке П., Аміров В., Лі Теїн переконують, що його чекає економічний хаос і політичний крах. Але факти говорять про інше.
Досягнення, які демонструє китайський народ в перевлаштуванні країни, не можуть нікого залишити байдужим. А декого вони навіть лякають. Так, газета «Financial Тimes» писала в 2006 році: «Ми все ще боїмося Китая. Зараз Китай небезпечний, тому що має в своєму розпорядженні дешеву робочу силу, конкурент, що позбавляє інших робочих місць і долі ринків... У очах багатьох Китай залишається загрозою» [1]. Швидке зростання Китаю створює проблеми Заходу. Конкуренція вимушує деякі виробництва працювати напруженіше, щоб стати ефективнішими, або змиритися з нижчим прибутком. Чим більше робочих місць створюють іноземні компанії в Китаї, тим більше вони скорочують їх у себе в країні. Маючи справу з Китаєм, який є лідером у сфері низьких витрат, зарубіжним виробникам доведеться встановлювати ціни або на рівні «цінового ліміту» Китаю, або нижче за цей рівень.
У багатьох галузях промисловості, особливо в трудомістких, Китай є домінуючим світовим гравцем. Китай швидко займає нішу в капіталомістких галузях промисловості, таких як автомобілебудування, а також в галузях, пов’язаних із застосуванням високих технологій. Китай довго вкладав величезні засоби у вищу освіту та технології, сьогодні він прагне створити усередині країни інститути світового рівня. Швидкий і стабільний розвиток китайської економіки став можливим завдяки рішучому переходу виробництва з традиційного на високотехнологічне. Китайський бізнес б"є всі рекорди по зростанню капіталізації – у списку ТОП-10 найдорожчих компаній планети п"ять позицій зайняли вихідці з Піднебесної [2].
Розвитку китайського експорту сприяють іноземні інвестиції. Зростання інвестицій в КНР пояснюється досить сприятливим інвестиційним кліматом, якому сприяє ряд чинників. Серед них — відносна політична стабільність; істотна різниця між рівнем оплати національної праці і рівнем оплати праці в розвинених країнах; особливості китайської робочої сили (дисциплінованість, старанність, прагнення переймати досвід); розміри і можливості китайської економіки; вдале використання у ряді випадків різниці у вартості землі в країні і довколишніх районах.
Китай також нестримно нарощує об"єм інвестицій в зарубіжні активи, поступово розширюючи сферу і географію своїх капіталовкладень. КНР цікавлять різні сфери бізнесу. Китайське керівництво, вказують експерти, бажає нарощувати інвестиції в інновації. Раніше інновації в Китаї розуміли як технічні, тепер же вони мають на увазі також інвестиції в «нові процеси, нові бренди, новий менеджмент»[1].
Принципово важливим зовнішнім чинником, що визначає як перспективи розвитку країни, так і посилення економічного впливу Китаю в світі, є вступ КНР до СОТ в листопаді 2001 року, що спричиняє поступове зняття митних бар"єрів і обмежень для зарубіжних партнерів при імпорті їх продукції до Китаю. Сім років після вступу КНР в СОТ, показали, що основним результатом вступу країни в СОТ є різке зростання обсягу зовнішньої торгівлі [3].
Розвитку економіки Китаю сприяло створення вільних економічних зон (ВЕЗ), «відкритих міст», технопарків. ВЕЗ внесли значне поліпшення до економічного і соціального стану районів їх розташування, в зонах набагато швидше, ніж в середньому по країні, зростає зайнятість населення, рівень життя і кваліфікація робітників і службовців. Нехай це і незначна частина країни, але, завдяки ВЕЗ, Китай зміг вийти на світовий ринок і заявити про себе, виробляти товари з експортною орієнтацією. Уряд Китаю розуміє, що лише іноземних інвестицій у ВЕЗ не досить для розвитку всієї країни.
Проте, зі вступом КНР в СОТ ВЕЗ стали розглядатися все більше з негативного боку, оскільки вони створюють умови для недосконалої конкуренції. Китай стає пріоритетним напрямом роботи ТНК в Південно-Східній Азії. Китай здатний забезпечувати «здоров"я і безпеку» зарубіжних інвесторів, він як і раніше є однією з країн, найпривабливіших для зарубіжних інвестицій.
Багато хто думає, що цінова перевага китайських виробників цілком залежить від дешевої робочої сили. Наприклад, низькі ціни сталеливарної промисловості Китаю, що нестримно розвивається, пояснюються величезними урядовими дотаціями. У 2005 році Пекін постановив, що виробництво сталі — основоположна галузь національної економіки. З 2005 року Китай несподівано перетворився з імпортера сталі в її експортера: вже в 2005 році за об"ємом постачань став п"ятим в світі, а в 2006 році вийшов на перше місце. Сьогодні він виробляє і споживає сталі більше за всіх (майже 40% від світового обсягу виробництва)[1].
Проте, не дивлячись на успіхи, в економіці Китаю як і раніше існує комплекс досить складних проблем. У їх числі: велика кількість нерозвинених і бідних районів, замкнутість ряду регіонів, переважання сільського населення, висока питома вага дрібного виробництва, низький життєвий рівень населення (65% живе в бідності).
Ми всі повинні сподіватися на те, що нова економічна модель Китаю, який володіє величезним потенціалом, буде вдалою для всього світу. Зібравши різні частини китайської головоломки, отримаємо потенціал, що не має собі рівних: трудові ресурси, які не лише є найбільшими в світі, але і об"єднують велику кількість учених, інженерів і дослідних керівників; сучасна технологічна інфраструктура і лідируюча позиція в області новітніх технологій; величезний капітал і домінуюча позиція в торгівлі; головні бази і регіональні штаб-квартири багатонаціональних підприємств.

Реферат Національна інноваційна система Китаю

ПЛАН

ЗАПРОВАДЖЕННЯ

1) Фінансова інфраструктура Китаю.

2)Производственно-технологическая інфраструктура.

3) Інформаційна інфраструктура

4) Кадрові особливості у Китаї.

5)Экспертно-консалтинговая інфраструктура.

ВИСНОВКИ

СПИСОКИСПОЛЬЗОВАННЫХИСТОЧНИКОВ

ЗАПРОВАДЖЕННЯ

Інноваційний розвиток Китаю має яскраво виражений «цей» характер. Воно здійснювалося відповідно до політиці «відкритих дверей» за таким сценарієм: спочатку передові технології залучалися з-за кордону східні провінції, та був поширювалися в відсталі центральні й західні регіони країни

Піднебесна стає дедалі важливим гравцем у області інновацій. Починаючи з року на неї припадає друге у світі після США за кількістю науково-дослідних працівників. І шосте місце – за витратами для наукових досліджень і розробки. За даними ОЕСР, домінуючу позицію в видатках для наукових досліджень і розробки у Китаї займає приватний сектор, частку частку якого припадає 62,4%, НДІ – 25,9%, вузи – 10,5%. Якщо раніше економіка країни орієнтувалася масову виробництво товарів та послуг «під копірку», то час досягнуто зацікавленість приватного сектора інноваційному характері розвитку та забезпечена інтеграція між наукою і великим бізнесом.

Метою цього дослідження вивчення національної інноваційний системи Китаю.

Досягнення мети передбачає досягнення наступних завдань:

- Вивчення фінансової інфраструктури Китаю;

- Аналіз виробничо-технічної інфраструктури Китаю;

- Вивчення інформаційної та кадрової інфраструктур;

Об"єктом дослідження є Китай. Предметом – національна інноваційна система Китаю.

Теоретичною й методологічною основою дослідження є положення, сформульовані працях вітчизняних і закордонних вчених, присвячених дослідженню Китаю та статистичні дані офіційних сайтів.

1) Фінансова інфраструктура Китаю

На сьогодні у банківській системі Китаю існує чотири різновиду кредитних організацій: політичні банки (>Эскпортно-импортний банк, Банк Розвитку Китаю та Сільськогосподарський банк розвитку Китаю) державні банки чи банки «великий четвірки» (Банк Китаю,Торгово-промишленний банк Китаю, Будівельний банк Китаю, Сільськогосподарський банк Китаю), акціонерні банки (ChinaCITIC Bank, ChinaEverbright Bank,MingshengBanking Corporation, ChinaMerchants Bank та інших.), і навіть міські і сільські кредитні кооперативи.Контролирующим і регулюючий орган китайської банківської системи є Народний Банк Китаю, і навіть Комітет із контролю за банківськоїдеятельностью.[1]

Відповідно до визначенням Державного комітету КНР у контролі й управління банківськими справами добанковско-финансовим організаціям Китаю ставляться: політичні банки, державні комерційних банків, акціонерні комерційних банків, міські банки, аграрні кредитні кооперативи, інші фінансові установи. [2]

Банківська система Китаю

Центральний банк	Народний банк Китаю
Політичний банки	Державний банк розвитку >Импортно - експортний банк Китаю Банк Китаю з розвитку сільського господарства
Державні	>Торгово - промисловий банк Китаю
Комерційні банки	Банк Китаю Сільськогосподарський банк Китаю Народний будівельний банк Китаю
Акціонерні комерційних банків	Більше120акционерних комерційних банків
Міські банки	Банки Шанхая, Пекіна та інших.
Інші фінансові установи	Міські і сільські кредитні кооперативи Сільські комерційних банків Інвестиційнітраст-компании >Финансово-кредитние компанії

Народний банк Китаю є банком, прямо підпорядковуєтьсяГоссовету КНР. [1]

Політичні банки - це спеціалізовані банки, які видають кошти на підтримку державної економічної політики. Діючи за принципом планового управління, цільового акумулювання і використання засобів,самобалансирования і беззбитковості, вони ставлять за мету рентабельність. Політичні банки з"явилися як із заходів для прискорення комерціалізації державних комерційних банків. Нині до таких належать три банку. Державний банк розвитку кредитує переважно затверджені державою програми у сфері виробництва, великого й середнього капітального будівництва, технічної реконструкції.

Банк Китаю з розвитку сільського господарства за основному здійснює фінансові операції, пов"язані з проведеної державою сільськогосподарської політикою, розпоряджається бюджетними коштами, що йдуть ось на підтримку аграрного сектора.Импортно-експортний банк Китаю кредитує експорт великого устаткування, і навіть виробів машинобудування і електроніки. У процесі своєї діяльності політичні банки зазвичай доручають виконання конкретних операцій комерційних банків.

У процесі своєї діяльності політичні банки зазвичай доручають виконання конкретних операцій комерційних банків. Комерційні банки- основа китайської фінансової систем. Вони діляться на дві групи.

Перша - це державні комерційних банків (>Торгово-промишленний банк Китаю (>ТПБК), Банк Китаю (БК), Сільськогосподарський банк Китаю (>СБК) й "Народний будівельний банк Китаю (>НСБК). Вони виконують вкрай важливу функцію надання фінансової підтримки процесу реформ у Китаї.

Друга ж група комерційних банків - це акціонерні комерційних банків.

Міські банки. Їх головне завдання є видача кредитів на підтримку та інфраструктури міста. Такі банки існує лише у містах країни, як-от Шанхай, Пекін,Чженчжоу.

Інші фінансові установи Китаю включають міські і сільські кредитні кооперативи, сільські комерційних банків, інвестиційнітраст-компании, фінансово-кредитні компанії, іноземних банків тощо. [2]

Державний банк розвитку (>ГБР) офіційно було засновано 17 березня 1994 р. з центральним офісом в Пекіні, у складі 23 відділу. Банк має 32 операційних відділення з країни й 5пред-ставительств. Статутний фондГБР становить 50 млрд юанів (6 млрд дол. США). Активи банку початку 2007 р. становили 2314,3 млрд юанів (297 млрд дол.), частка безнадійних кредитів – 0,75%, достатність капіталу – 8,05%.

ЗавданняГБР – кредитування під низький відсоток ключових об"єктів інфраструктури базових галузей, відставання яких впродовж низки останніх стримувало розвиток економіки. Банк також має спрямовувати кошти відновлення великих державних підприємств. Вибір об"єктів кредитування визначає Держплан (з березня 2003 р. це – Комітет розвитку та реформ Держради КНР), а банк має забезпечити повернення основний суми, наданої вигляді кредиту. Одержання прибутку банком перестав бути визначальним, тим щонайменше лише у 2006 р. чистий прибуток банку становила 28 млрд. юанів (3,6 млрд. дол.). Президент банку призначається Держрадою КНР.

Основним джерелом фінансових коштів на банку є виготовлення облігацій у національній валюті. Останніми роками банк збільшив частку п"яти- і восьмирічних облігацій у загальному обсягу емісії, що дозволяє повною мірою задовольняти потреби у середньо- і частка довгострокових кредитах.

Банк активно розвиває фінансові операції, він успішно дбає про міжнародних ринки капіталу.ГБР проводить операції кредитування експорту, надаючи пільгові кредити ряду підприємств країни. Держрадою КНР наГБР покладено також розподіл позик від Світового банку від Азіатського банку розвитку.

>ГБР також здійснює макроекономічні регулюючі функції, контролюючи масштаби кредитування і темпи його зростання у країні уцелом.[3]

Найбільший інвестиційний фонд Китаю та четвертий за розміром світі - Китайська інвестиційна корпорація є інвестиційним установою, яке створено як повністю державна компанія відповідно до Законом Китайської Народної Республіки проКомпаниях і штаб-квартирою в Пекіні.

Місія СІС - зробити довгострокові інвестиції, якімаксимизируют що з поправкою з ризиком фінансової віддачі у сфері своїх акціонерів.

СІС створили 29 вересня 2007 року за допомогою випуску спеціальних облігацій у сумі 1550 мільярдів юанів від Міністерства фінансів. Вони, своєю чергою, використовувалися на придбання близько $ 200 млрд. валютних запасів Китаю та стали основою статутного капіталу корпорації. Адже її фінансування полягає в фінансових інструментах і комерційній основі зобов"язань, СІС дотримується суворою комерційною орієнтації й наводиться суто економічних пріоритетів і фінансових інтересів.

СІС вибирає, куди робити інвестиції з урахуванням встановлених принципів, і цінностей інвестицій, зазвичай, корпорація не виконує контролюючою ролі й не намагається впливати для операцій компаній, у які її інвестує.

Фундаментальна підхід СІС у тому, щоб тримати, керувати й інвестувати її активи для максимізації вартості капіталу.

Хоча кожна інвестиція унікальна, СІС вірить у важливість наявності довгострокової перспективи, відтак, хоче інвестувати довгостроковий капітал. Як комерційної структури, СІС має оперативну незалежність" і робить свої інвестицій рішення, виходячи з оцінці економічних пріоритетів і фінансових цілей.

Інвестицій СІС не обмежуються певною конкретною галуззю, географією, чи класом активів і містять у собі акції, облігації, і альтернативні активів.

СІС прагне підтримувати високі професійні й етичних стандартів корпоративного управління, прозорості й підзвітності.

>Трехуровневая структура корпоративного управління корпорації включає у собі Рада директорів, Спостережної рада та Виконавчої комітет. Її регулюють Законом Китайської Народної Республіки проКомпаниях і корпоративним . Хоча й вона працює незалежно і його інвестиційні рішення грунтуються на прибутковості кожної угоди, СІС залишається підзвітною Державному Раді Китайської Народної Республіки й у кінцевому підсумку, громадянам Китайської Народної Республіки.

>CentralHuijin Investment Ltd. (>CentralHuijin) є дочірньою Китайської інвестиційній компанії зі своїм радою директорів, і спостережливі ради Її було створено для інвестицій у ключові державні фінансові установи Китаю, але з проводить якихось інших комерційнихсделок.[4]

Корпорація приймає рішення про інвестуванні з урахуванням низки принципів: з урахуванням економічних пріоритетів і фінансових цілей, з оцінкою комерційної віддачі, СІС розміщає свій капітал та активи у межах толерантності до ризику власника, виходячи з максимізації акціонерноїстоимости,CIC зазвичай, рветься вести активну діяльність з в компаніях, у які її інвестує, і робить спроби, щоб спричинити діяльність цих компаній, СІС прагне довгострокової, стабільної, сталої роботи та із поправкою з ризиком прибутку. [5] На 31 грудня 209 року, загальний капітал корпорації становив 320 млн. дол. [6]

Друга за величиною інвестиційній компанії Китаю -Сhina International Trust and Investment Corporation Securities Co. -CITIC переважно займається інвестиційної діяльністю у фінансовому секторі, виступаючи партнером в отримання повного комплекту ліцензій для банківської, і навіть операції із цінними паперами, страхування, трасти бізнесу, фонди, ф"ючерси тощо. Вона має всеосяжний ряд переваг і добрий план розвитку на фінансовому секторі. У 2006 року, фінансові дочірні підприємстваCITIC досягли чимало у реформуванні та розвитку, в основних компаніях досягнуть новий рекорд прибутку. Не варто 2006 року, сукупні активи досягли 816, 1 млн. юанів, що 78,3% від загального обсягу активівCITIC Group. Загальна прибуток становив 38,77 млрд. юанів, що становить 47% від загального доходу компаніїCITICGroup"s, чистий прибуток становив 5,04 млрд. юанів, що була 77,9% від чистого прибуткуCITIC Group. [7]

Перша страхової компанії, створена Китаї, була компанія під керівництвом англійськихинвесторов.1805 рік за назвою «>ГуанДжоуское страхувач». Перша самостійно заснована страхова компанія Китаї –в1865 року «Шанхайська страхової компанії». Після 1958 року страхову справу у Китаї спадає.

Починаючи з 1980 року страхову справу відроджувалося, і на сьогодні китайські страхові компанії є одним із найбільших у світі, також у Китаї дозволили організовувати страхові компанії повністю засновані іноземною капіталі. У 2003 року Народна страхової компанії Китаю, Китайська компанія зі страхування життя завершили акціонерну реформу.

Три найбільші страхові компанії Китаю було зареєстровано на іноземної фондову біржу:

-PICCProperty andCasualty Company Ltd (Компанія зі страхування нерухомості і від нещасних випадків ) зареєстровано на фондову біржу Гонконгу, перше державне фінансове підприємство, перетворене на відкрите товариство на зарубіжному фондовий ринок ;

- China LifeInsurance Company Ltd (Китайська компанія зі страхування життя) двічі зареєстрована Нью Йорку та Гонконзі, найбільша незалежна державна компанія на світовому ринку капіталу 2004 року;

-PingAnInsurance (Group) Company of China Ltd (Страхова компанія Китаю) зареєстровано на фондову біржу Гонконгу у червні 2004 року, перша страхова група компаній Китаю, зареєстрована на іноземної фондову біржу.

Оскільки спочатку страхову справу до Китаю привнесли англійці, стандарти основні моменти структури страхування відповідають загальносвітовим. Після вступу Китаю у СОТ страхову справу почав розвиватися ще більше блискавично й відповідно до світовими стандартами. Відсоток страхових премій у складі ВВП: У 1980-х року – 0,1%; 2001-го – 2,2%; прогноз на 2020 рік – 7,8%. China LifeInsurance (>доход=23,428.0 мільйонівприбиль=1,231.3 мільйонів),PingAnInsurance (>доход=10,479.3 мільйонів прибуток = 767.7 мільйонів), КомпаніяPICC займає третє місце.

China LifeInsurance Company Limited ("Компанія" чи "China Life" чи "Ми") був у Пекіні, Китай 30 червня 2003 року. Компанія успішно котируються на Нью-Йоркської фондової біржі і Гонконгівській фондовій біржіс17 і 18 грудня 2003, відповідно.

Компанія є найбільшою компанією зі страхування життя на страховий ринок Китаю. Це -дистриб"юторська мережу, що складається з ексклюзивних агентів, прямих торгових представників, і присвячених і присвячених установ, є найбільш великої у Китаї.

Продукти і комунальні послуги містять у собі індивідуальне страхування життя, страхування життя групи, від нещасного випадку і медичне страхування, провідний постачальник продуктів ренти і страхування життя, як окремих осіб і груп, і навіть провідний постачальник страхування нещасних випадків, і навіть соціального страхування. [8] Загальний дохід компанії на 30 червня 2010 року під 6 місяців становило 183,6 млн. юанів. [9]

Також у Китаї є такі фонди, як: Народна страхова (нерухомості) компанія Китаю /ThePeople"sInsurance (>Property) Company of China, Ltd., Народна страхова (життя) компанія Китаю /ThePeople"sInsurance (Life) Company of China,Ltd.,Народная страхова (перестрахувальна) компаніяКитая,Китайская тихоокеанська страхової компанії / China PacificInsurance Company Ltd., Шанхайська фондовабиржа,Шанхайская біржаметаллов,Шеньчженьская фондовабиржа,Китайская міжнародна страхова й інвестиційна корпорація , Торговельна компаніяCITIC,Фондовая корпораціяCITIC,Китайская фондова компанія "Орел" (Ігл) / ChinaEagle SecuritiesCo.,Китайская страхова й інвестиційна корпораціянац.меньшинств / ChinaNationalities Trust and Investment Corp. (Group), Китайська міжнародна інвестиційна корпорація важку й сталеливарної промисловості, Китайська міжнародних компаній економічних консультантів, Китайська міжнародних корпорацій консалтингу у сфері машинобудування, Китайська група компаній ">Эвебрайт" ChinaEverbright Group Ltd., Китайська міжнародна страхова й інвестиційна корпорація ">Эвебрайт".

>Венчурние фонди почали розвиватися на четвертому етапі формування національної інноваційної системи Китаю, починаючи з 1995 року. У період 1995-2004 роки їхнього кількість досягла 217. Слід зазначити, що у Китаї є кілька різновидів венчурних фірм: державні (регульовані і фінансовані місцеві органи влади), університетські венчурні фірми (які спеціалізуються на фінансуванні проектівNTE на ранніх стадіях), корпоративні венчурні фірми (існуючі рахунок

коштів китайських компаній, приватних інвесторів і зарубіжних фірм) й іноземні незалежні венчурні фірми. Але досі саме на останні грають найважливішу роль венчурному бізнесі у Китаї.

2)Производственно-технологическая інфраструктура

Протягом 1998-99 років у надрах китайськихгосинститутов стався низку серйозних структурні зміни: об"єднання контрольних відомств і міністерств, розукрупнення природних монополій, серйозні кадрові перестановки. Усі вони були спрямовані на поліпшення державного регулювання ринковими процесами країни - з одного боку, і ліквідацію зайвого централізованого контролю над найдинамічніше що розвиваються секторами економіки. Однією з таких секторів є галузьИнформационних Технологій (ІТ) - галузь, найнаочніше демонструючи ефективність економічної та інвестиційної політики Китаю межі нової доби.

У 1979 року, від початку експерименту зі Вільними ЕкономічнимиЗонами і притягненням ПІІ китайську владу віддавали усвідомлювали у цьому, що з допомогою іноземних інвестицій, можна підняти країни, але неможливо розвивати економіку тільки завдяки традиційному цих інвестицій. Економіка країни, знекровлена "великими стрибками" і "великої культурної революцією", потребувала у припливі капіталу, а й у свіжих технологіях, дозволяють підвищити рівень виробництва, наситити внутрішній ринок та виходити зовнішніх ринках з найбільш конкурентоспроможною готової продукцією. З іншого боку, розвиток виробництва з допомогою іноземних інвестицій і шляхом імпорту технологій мало не гальмувати розвиток власних технологій, а сприятиме створенню духовних більш передової, більш просунутої, проти зарубіжними аналогами продукції.

Тому офіційна державна політика, по-перше, ставила всілякі бар"єри по дорозі імпорту країну застарілих чи другорядних технологій, а по-друге, всіляко стимулювала створення іноземними корпораціями наукових установ та дослідницьких центрів безпосередньо біля КНР. Такі визнані авторитети у сфері ІТ, як Motorola, IBM, LucentTechnologies, Hewlett-Packard, Microsoft, Nokia, Cisco, AT&T та інших. створюють на середині 1990-х років в найбільших містах Китаю власні дослідницькі центри, у яких працюють, і навчаються працювати з новітні технології тисячі й десятки тисяч китайських інженерно-технічних працівників та закордонних вчених. Іноземні корпорації не шкодує коштів різні некомерційні програми, фонди, гранти, щедро фінансують навчання китайських фахівців у провідних навчальних центрах Старого і Нового Світу.

Та найголовніше - як довгострокове забезпечення стратегію розвитку науку й техніки - керівництво країни у 1988 року приймає генеральну програма розвитку китайкою науку й техніки ">ФАКЕЛ".

Покладання власні сили. Головна мета програми ">ФАКЕЛ" не лише розвиток національної науку й техніки, а й якнайшвидше запровадження у виробництво передових вітчизняних розробок. Хоча формально спільніпредприятия(но не підприємства з 100% іноземним капіталом) вважаються допущеними до брати участь у програмі, фактично що ця програма досі закритою для іноземного капіталу. Насправді це, будь-які контрибуції з боку іноземних інвесторів у вигляді коштів чи технологій у проекти ">ФАКЕЛА" вітаються, але зворотний зв"язок як експорту технологій чи доступу іноземних фахівців до технічним досягненням Китаю держава заохочує. (Останнім часом спостерігається обережна тенденція до зміни ситуації: багато китайські продукти високих технологій вже роблять серйозні заявки на світових споживчих ринках).

Саме програма ">ФАКЕЛ" стала тим далекоглядним кроком китайських стратегів, який дозволив Китаю в рекордно стислі терміни підняти власну науку і техніку, а водночас і іекспорт-ориентированние наукомісткі галузі. Вже на середину 90-х багато високотехнологічні і технічно складні продукти, (наприклад - телевізори, відеомагнітофони тощо.) збираються на 100 відсотків із китайських комплектуючих. Небувалий зростання кількості спільних підприємств, імпорт передових технологій, зростання виробництва наукоємних і технічно складних товарів, особливо побутового призначення, викликають окремих випадках до перевиробництву і держави змушене втручатися у ці процеси Шляхом заборони створення нових СП (приміром з виробництву телевізорів, пральних машин та інших). Однак у багатьох галузях, особливо у галузі електроніки і ІТ, Китай як і значно відстає від передових країн світу. Програма ">ФАКЕЛ", а за нею та інші програми державного устрою і комерційного фінансування, покликані створити максимально комфортні умови у розвиток фундаментальних і прикладних досліджень, у китайської науці й техніці.

Китай стає таким ринком електронну комерцію, кількість користувачів якого з прогнозам досягне до кінця 1999 року 6.7 млн., що у 318 (!) відсотків вища, ніж у 1998 року. Кількість підключень до мережному простору протягом п"яти років зросте у середньому становив 60 відсотків, і до 2003 року може перевищити позначку 33 млн. користувачів.

Слід зазначити, що такі програми виникають не так на порожньому місці й є лише директивними установками уряду. Насправді: завдяки державну підтримку вже на початку 1990 у Китаї почали з"являтися звані "Зони високих технологій". Зазвичай, що це освіти, створювані задля залучення додаткових коштів, з єдиною метою стимулювання фундаментальних досліджень, і якнайшвидшого запровадження у громадянське виробництво різних технологій подвійного застосування. "Зони високих технологій" базувалися, зазвичай, біля чи з сусідству з академічними і вищими навчальними закладами (за офіційними даними - у програмі залучено 60 відсотків із 800 вузів та галузевих науково-дослідних установ країни). Спочатку багато хто такі зони або не мали ніяких адміністративних чи географічних меж і існували тільки на папері та умонастроїв учених, промисловців і адміністраторів. Пізніше зони одержують у китайської преси й в офіційних документах найменування "Індустріальні парки високих технологій". Проте насправді - лише окремі з такихПарков можна вважати юридично оформленими структурами. До сьогодні Парки Високих Технологій здебільшого є організаційні одиниці, покликані сконцентрувати інтелектуальні ресурси у певних географічних центрах і акумулювати певні капітали (державний і комерційний) на фінансування роботи проведення науково-дослідницьких і інженерно-технічних кадрів над певними тематиками.

З декларованих сьогодні китайським Міністерством Науки і Техніки п"ятдесяти трьохПарков Високих Технологій - тільки п"ятьох оголошено відкритими до участі іноземних партнерів із країн АСЕАН (!) - у містах Пекін, Сучжоу,Хефей, Сіань іЯньтай. Фактично - Парки Високих Технологій, офіційно не відкриті до участі інофірм, територіально і суто організаційно перетинаються зСпецЭкономЗонами, відкритими зонами техніко-економічного розвитку. Наприклад, в Сучжоу, крім відкритого іноземцям Парку Високих Технологій, діє п"ять Зон Розвитку центрального рівня життя та десятьТехнико-економических зон провінційного підпорядкування. Таке сусідство дозволяє вченим уПаркам дуже ефективно взаємодіяти із зарубіжними компаніями і у міжнародному науково-технічному обміні.

Відповідно до китайської статистиці - малі і середніх підприємств в китайську промисловість становлять близько 90 відсотків відсотків, а продукція, ними вироблена, - 60.3 відсотка (джерело - China Science and TechnologyNEWSLETTERNo.164,Sep.30 1998; маю на увазі все промислові підприємства, Не тільки зайняті у виробництві hi-tech продуктів). Малі і середніх підприємств дають 75 % робочих місць у країні. Частка експорту підприємств від загального обсягу експорту становить близько 65 відсотків по протязі останніх кілька років.

Досвід розвитку китайської галузі високих технологій і ІТ, зокрема, показує, що малі і середніх підприємств здатні домагатися успіхів на внутрішніх та зарубіжні ринки, перетворюючись згодом у гігантські корпорації з оборотами на кілька сотень мільйонів. [10]

У Китаї технопаркам надають великого значення. Більшість їх створено у вирішенні Держради КНР. Національні й іноземні незалежні інвестиції у яких сягають мільярдів доларів.

Політика "зовнішньої відкритості" проводиться масштабу всього Китаю. Але з реальних умов цієї країни, вона почалося з приморських районів. У результаті реалізації політики "зовнішньої відкритості" у Китаї справді сформувалася "золота берегова смуга" у східних відкритих приморських районах. Вона охоплює 11 з 31 провінції, міста центрального підпорядкування і автономні райони, і навіть 293 міста Київ і повіту.

ВідмінністьЗЭТР від ВЕЗ лише у цьому, що вони орієнтовані залучення технологій і наукомістких виробництв.

Китайські технопарки є яскраве виявлення офіційної політики "контексті жодна країна - дві системи". У Китаї зараз 53 національні парки, що становлять спеціальні технологічні зони, 50 провінційних парків і 30 парків при університетах.

Китайські технопарки мають такі відмінності проти іншими:

1. їх розташовано, зазвичай, поза індустріальних зон і концентруються навколо великих своїх наукових та інженерних центрів;

2. парки добре інтегровані у регіон чи місто, де є, і працюють у тісному контакті з місцевою адміністрацією;

3. держава забезпечує суворе керівництво, фінансової підтримки і відданість забезпечує управління парками;

4. податкові привілеї й інші переваги, які залучають іноземних інвесторів;

5. в дедалі більшому ступеня видно зрушення від адміністративно-командних соціалістичних методів господарювання до підприємницькому менеджменту.

У першій половині 2000 року у Китаї налічувалося вже 53ЗРВТ державного підпорядкування, які охоплювали міста Пекін,Охань,Шеньян,Нанцзин, Гуанчжоу, Чунцін, Сіань, Шанхай іШеньчжень. П"ятьЗРВТ (в Пекіні, Сучжоу,Хефее,Сиане іЯнтае) було визначено парками розвитку науку й технологій Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва в (АТЕС). Крім зон державного підпорядкування у Китаї створено ряд зон місцевого (провінційного) рівня.

Відкриття зон розвитку високих і нових технологій (технопарків) є щодо новим явищем у процесі реалізації політики реформ в відкритості зовнішнього світу, що розпочалася побував у Китаї 1978 року. Про успіх цього виду спеціальній економічній зони може свідчити хоча б те що, що протягом останніх кілька років щорічні доходи технопарків від торгової, промисловій і науковій діяльності росли загалом на 30%.

Маючи відносні переваги в галузях, як електроніка, виробництво нових матеріалів, біотехнологія, фото- і електромеханіка, нові джерела електроенергії, і навіть захист довкілля, китайські технопарки перетворилися на важливі розбудови нові й високих технологій у країні. Як вважають місцеві експерти, зони, з урахуванням їхньої промислової структури, відіграватимуть дедалі більше активну роль подальшої оптимізації та реструктуризації економіки КНР.

Умовою надання спеціальних пільг національним підприємствам, і СП є отримання ними статусу високотехнологічного підприємства. Він установлюється п"ять років (для технологій, з тривалим періодом освоєння - до 7лет).[11]

Головна метаХейлунцзян – встановити показники і зафіксувати пріоритети повсякденної роботи різних підприємств і закупівельних організацій провінції зі створення інфраструктури інноваційної діяльності. Фактично він покликаний виконувати роль метронома для адміністративних органів провінційного і місцевого рівнів, задає їм параметри побудови системи інноваційної діяльності.

Досягнення поставленої мети народне уряд провінціїХейлунцзян робить ставку, звані, «науково-технічні підприємства» (на січень 2009 року підприємств, мають це звання відповідно до державним стандартом, у провінціїХейлунцзян – 1756). До цієї категорії ставляться підприємства, використовують нові, і технології виробництва, і навіть приватні підприємства, відповідальних державному стандарту люди, отримавши статус «науково-технічний підприємство»).

Ще один напрямок докладання зусиль народного уряду провінціїХейлунцзян – підтримка створення великими і середніми підприємствами провінції власних науково-дослідних підрозділів у тісне співробітництво з провінційнимиВУЗами та Московського НДІ, і навіть формування корпусу малих та середніх підприємств, що співробітничають із науковими організаціями та навчальними закладами.

Робота з формуванню корпусу інноваційних підприємств зв"язана у провінціїХейлунцзян зі створенням серії експериментальних майданчиків з урахуванням підприємств провінції. У роботі керівництвом провінції робиться ставка на «>Руководящую програму технічних інновацій» прийняту Міністерством науку й техніки КНР, Державний комітет ресурсів Держради КНР іВсекитайским радою профспілок. У 2008 року біля провінції було 6 інноваційних підприємств державного рівня, які мали власної експериментальної базою, і навіть 36 підприємств провінційного рівня. До 2010 року планується довести кількість таких підприємств інноваційного типу до 50, інноваційних експериментальних підприємств провінційного рівня до 100, і навіть мати 300 підприємств інноваційного типу, що працюють у режимі «бізнес-інкубатора», тобто готових через певний час вийти з тепличних інкубаційних умов у режим реальної економіки.

Керівництво провінціїХейлунцзян планує прискорити створення спеціалізованих «бізнес-інкубаторів» для науково-технічних підприємств у кожному повітовому місті провінції з прицілом те що, аби піти до 2010 року кожна адміністративно-територіальна одиниця провінції мала «бізнес-інкубатор» для науково-технічних підприємств. Довідково: за станом січень 2009 року уХейлунцзян було 8 «бізнес-інкубаторів» для науково-технічних підприємств державного рівня життя та 18 «бізнес-інкубаторів» провінційного рівня.

З метою вдосконалення інноваційної середовища, народне уряд провінціїХейлунцзян поклав він завдання створення підвідомчої території мережі позабюджетних організацій, координуючих і що фінансують інноваційну діяльність у її аспектах.

Якщо 2007 року у провінціїХейлунцзян загальний обсяг продукції нові й високотехнологічних виробництв становив 206 млрд. 800 млн. юанів, чи до 2010 року тільки підприємствами промислового пояса з допомогою нові й високих технологій, за розрахунками, буде зроблено своєї продукції суму 350 млрд. юанів. Можливості для цих сміливих планів було відкрито актом Міністерства науку й техніки КНР, у грудні 2005 року затвердила створення провінціїХейлунцзян 4-го за рахунком біля КНР пояса розвитку нові й високий виробничих технологій у прив"язці до реалізації проекту створення промислового пояса «Харбін – Дацин -Цицикар». [12]

3) Інформаційна інфраструктура

інноваційний китай технологія розвиток

Нині у КНР реалізується стратегічний план розвитку науку й техніки, охоплюючий 2002-2020 роки, у якому передбачено якісний стрибок: перехід від наслідування до новаторства у розвитку високих технологій. Проводиться політика, спрямовану підвищення частки ІКТ в ВВП, збільшення частки високотехнологічних під-приємств; збільшення частки ІКТ в експорті, збільшити кількість користувачів телекомунікаційними послугами (мобільний і стаціонарна зв"язок, інтернет тощо.). Після вступу Китаю до СОТ знизилися бар"єри для експорту на розвинені ринки його високотехнологічної продукції, що вже є дуже конкурентоспроможної завдяки цінового чиннику. Певне, завдяки цьому на 2004 року Китай, обігнавши США, вперше став найбільшим у світі експортером продукції ІКТ (180 млрд. доларів).

За даними Global Information TechnologyReport, в 2002-2003 роки Китай зайняв 13 у світі для впровадження державних програм, у просуванні ІКТ, у своїй США у списку посіла 15 місце. Загальновідомо, що різні держави використовують різні стратегії у розвиткуИКТ-индустрии. Зокрема, певні групи країн спеціалізуються на ПО (Software), інші на апаратній забезпеченні (>Hardware), електроніці, телекомунікаційному устаткуванні, телекомунікаційних послугах (мобільний і стаціонарна зв"язок, інтернет та інших.). Китай – одне з небагатьох країн світу, що у розвитку власноїИКТ-индустрии охопила всі ці напрямки і розвиває їх зараз досить успішно.

Поряд зі здобутками мають місце і проблеми. Зокрема, у структурі наукових і розробок експериментальні розробки значно превалюють над теоретичними дослідженнями. Порядку 70% валових внутрішніх витрат посідає розробки, 6% – на фундаментальні дослідження, а решта витрат посідає прикладні дослідження. У найближчих сусідів – Японії Південна Корея – Витрати фундаментальні дослідження, у 2 разу перевершують показники Китаю. Певне, найближчими роками у Китаї докладатимуться певні зусилля задля вирівнювання даної диспропорції. [13]

Інформаційні Технології поняття досить нове в Китаї. Тоді, як нещодавно у Китаї символами добробуту та статку були холодильник, телевізор і пральна машина, у другій половині 90-х в ужиток повсякденні китайців починають входити такі речі як мобільного телефона, комп"ютер, Інтернет. Техніка, що під жорстким державним контролем, сфера телекомунікаційних послуг несподівано найбезпосереднішим чином починає взаємодіяти з різними суміжними областями економіки, зокрема - і дуже споживчого порядку: такі як телебачення, побутових послуг, освіту й т.п. Темпи розвитку телекомунікаційної індустрії в1991, 1992, 1993,1994 роках становили, відповідно 31, 42.3, 59 і 50.2 відсотка. Темпи зростання кількості був у 3 і більше разів вище, ніж у Японії, інших країнах "нової азіатською четвірки", й у трохи разів більше, ніж темпи зростання національної економіки Китаю у аналогічний період (вони становили від 9 до 15 відсотків щорічно). На початку другої половини 90-х у Китаї почали з"являтися нові напрями телекомунікаційних послуг, пов"язані, передусім, з стільникового телефонної зв"язком, послугами передачі по телефонним, виділеним і бездротовим лініях зв"язку й інші види сервісу. Небачений бум "інформатизації" захлеснув мільярдну країну, і впритул підвів держава до зміни пріоритетів і коригування державної політики у цій галузі.

>Устройства зв"язку, а з їх занепадом і комп"ютерні системи, перебуваючи піку попиту, змусили китайські власті серйозно замислитися над тієї проблемою, що як 80 відсотків наукомісткої продукції цій галузі, зокрема і настановленим кінцевого споживача китайською ринку, доводиться везти з-за рубежу. Грандіозні плани ">телекоммуникацизации країни" у відповідність із Планом РозвиткуТелекоммуникационной Промисловості на 1990-2000 роки явно надходила в протиріччя з наявними тенденціями на споживчому ринку - ринку кінцевих користувачів. Існували райдужні перспективи просування різних телекомунікаційних продуктів на внутрішній споживчий ринок, проте відсталість власної технологічної та промислової бази, і навіть нестачу коштів, диктували пряму залежність від іноземних у виробників і інвестицій, і - вели до втрати державою значній своїй частині прибутку.

Слід віддати належне творцям китайського економічного дива: багато ситуацій і з повороти подій у розвитку китайської економіки вони прогнозують заздалегідь, чи, по крайнього заходу, їх передбачають. Сфера ІТ перестав бути винятком.

А, аби зрозуміти як Китаю вдається досягати паритету із західними компаніями у сфері ІТ потрібно ближче з історією розвитку Спеціальних Економічних Зон Китаю та політикою китайського держави у сфері науку й техніки. [10]

У Китаї багато баз знань, основні їх: Національна База Знань Китаю (>CNKIdatabases) – це проект, створив жодну з найбільших у світі бібліотек матеріалів цифровому форматі – міждисциплінарну серію баз даних, відкривають доступом до величезному масиву інформації від Китаю (китайською мовою).

>CNKI є продуктом престижного пекінського університету Цінхуа, сховища знань Китаю. [14]

Існує також база данихAll ChinaDataCenter, що містить статистичну інформації і новинарний портал.

>WMD-Workingfor aSafer World - база даних Китай, що є найбільш відкритим у світі джерелом - електронної базою даних із китайському контролю над озброєннями і нерозповсюдження подій. База даних містить сотні первинних документів - першоджерел (англійською та китайською мовами), великі довідкові матеріали, бібліографічну інформації і всеосяжні інформаційні бюлетені. Цей потужний інструмент дослідження містить короткий аналіз критичних питань, що з Китаєм, контролю за озброєннями і нерозповсюдженням.

База даних складається з шести основних розділів

· Контроль над озброєннями і нерозповсюдження дипломатії - участь Китаю до галузі контролю над озброєннями і нерозповсюдження угод, громадських організацій і режимів й ролі Китаю до регіональному нерозповсюдження.

· Ядерна політика та програми Китаю – політика ядерного роззброєння та управління, ядерна доктрина зброї, запасів, модернізація й випробування і ядерні об"єкти.

· Ядерне нерозповсюдження - Ядерний експорт Китаю та допомогу, ядерний імпорту і соціальну допомогу з-за кордону міжнародні угод про ядерному співробітництві.

·Ракетного нерозповсюдження - міжнародного експорту ракет і допомоги, системи експортного контролю Китаю.

· Інші галузі контролю над озброєннями і нерозповсюдження - у хімічній сфері, і області біологічної зброї, нерозповсюдження звичайних над озброєннями й космічного зброю.

· Довідкові матеріали - огляд досліджень ключовими організаціями,хронологиях контролю за озброєннями, таблиці і діаграми, посилання інші веб-сайти і бібліографічна інформація.

Особливості бази даних

· Індекс - огляд позиції Китаю з основним контролю за озброєннями і нерозповсюдження.

·Глоссарий - містить переклади більш як 1.000 контролю за озброєннями термінів англійською та китайською мовами.

· Заяви й документи - включає у собі сотні оригінальних документів, звітів та інших первинних вихідних матеріалів, і навіть значну колекцію китайської мови матеріалів. [15]

4) Кадрові особливості у Китаї

Один із останніх подій у області науково-технічної реформи КНР - реорганізація 242 проведення науково-дослідницьких і технологічних інститутів.

Відповідно до постанови уряду 131 інститут ввійде до складу промислових підприємств, 40 стануть технологічними фірмами, 18 функціонуватимуть як посередницькі технологічні інститути, 24 ввійдуть до лав університетів чи склад інші організації, а 29 будуть перетворені на великі державні технологічні підприємства.

І, ясна річ, величезна увага приділяється у Китаї кадрову політику у сфері науку й техніки. Тільки за офіційними даним - протягом двадцяти "перебудовних" років Китай послав навчання до інших держав понад 300 000 студентів. До числа не входять аспіранти і науковці, які взяли гранти закордонних фондів, і навіть - студенти, котрі навчаються по закордонах власні гроші. Для минулих навчання і повернулися там студентів, держава створює спеціальні дослідницькі центри, укомплектовані новітнім експериментальним обладнанням і приладами. З іншого боку - найцінніші кадри беруться на повне державне забезпечення, включаючи позачергове житлі і багато інших пільг і благ. Заохочується державою також створення людьми, які пройшли навчання у іноземнихВУЗах, своїх комерційних компаній. Для цього державою засновані спеціальні Фонди стимулювання малого підприємництва.

Взагалі, останнім часом у Китаї всіляко пропагується думка про необхідність потужнішою державної приватних науково-впроваджувальних фірм малої і середній форми. На думку закордонних експертів, дане явище пов"язано, передусім, про те, значні фірми виявляються менш рухливими на ринках, консервативних і менше сприйнятливими до нових технологіям. [10]

У провінціїХейлунцзян на формування високопрофесійного корпусу науково-технічних фахівців і проведення життя «Плану формування корпусу спеціалістів у галузі науково-технічних інновацій» робляться прагнення підвищенню статусуначних працівників, інженерних і кваліфікованих кадрів. Починаючи з 2009 року зарплата академіка провінційної Академії Наук досягне 10 тисяч юанів на місяць. Нині число академіків не велике – всього 35 людина, проте, приклад турботи держави за відношення до ученим надихне багатьох молодих людей провінціїХейлунцзян. З іншого боку, у бюджеті народного уряду передбачені грошей проведення заходів академій наук провінції, оплату наукових відпусток висококласних фахівців, придбання необхідні роботи інформаційних матеріалів та інші Витрати підтримку науки. З 2009 року народне уряд провінціїХейлунцзян планує збільшити суму бюджетних асигнувань потреби науку й техніки. [12]

ПрикладТехнопарка Гонконгу, можна дійти невтішного висновку, що у Китаї кілька років тому вони раптом збільшили фінансування науки вдвічі, потім поки що не 50%. Проте зіштовхнулися про те, які можна швидко закупити новітнє устаткування, прилади й т.д., але на придбання фаховий рівень і нового досвіду потрібні десятиліття.

Тоді китайці почали вчитися, зокрема ми. До того ж організували досить цікаву програму "100 талантів". Суть їх у тому, що вони щороку запрошують себе працювати 100 молодих науковців з усього світу, пропонують їм зарплату, не поступається за обсягом американському рівню, або навіть перевищує його.

Паралельно енергійно розвиваються і програми повернення співвітчизників. І тому створено хороший фон - зарплата вченого США становить 0-1000 на місяць. Багато молоді спеціалісти із Силиконової долини охоче поїхали до Піднебесної, стали там директорами інститутів.

5)Экспертно-консалтинговая інфраструктура

Одна з найбільш великих консалтинг-центрів Китаю – цеCCID Consulting має давню історію, що розпочалася в 1986 року як дослідницька група у сфері інформації, згідно з колишньому китайськимминистерствов електронній промисловості для. Оскільки Китай зазнав глибокі зміни соціально-економічного розвитку і перетворень, вона має свої державні структури.CCID Consulting нічим не відрізняється , оскільки зростав у тих самих розмірах і втрачає масштабах. До 1995 рокуCCID Consulting був відомий якMarket Information ResearchCenter чиCCID-MIC.

У грудні 2002 рокуCCID Consulting стала першої професійної китайської дослідної й консалтингової фірмою, яка значиться на фондову біржу, Гонконг.

Майже всі провідні китайські підприємства у сфері ІКТ (інформація, зв"язок і технології) є клієнтамиCCID Consulting, і навіть великі транснаціональні корпорації у області ІКТ, які мають представництва у Китаї.CCID Consulting поєднує у собі найкращі з обох світів на свої клієнтів: Доступ до інформації та звітності ринку. Штаб-квартира перебуває у Пекіні з філіями у Шанхаї, Гуанчжоу,Шеньчжень, Ченду,Нанкин, Ханчжоу,Ухань, Харбін,Далянь і Сіань. Компанія також має безпрецедентну мережу, що охоплює більш 200 міст Китаю. [16]

Ще однією прикладом великої консалтингової фірми може бутиAsianBiz.

>AsianBiz є безумовним лідером ринку на сфери обслуговування бізнесу у Шанхаї. Нині компанія має сім бізнес-центрів у всьому регіоні. Ця консалтингова служба дає інформацію про відкриття бізнесу і економії коштів. Компанія надає Віртуальний офіс, що дозволяє підтримку та наявність професійного штабу; надає консалтингові послуги на підтримку бізнесу. [17]

ВИСНОВКИ

Переломним у піднятті економіки Китаю став 1978 рік. Тоді уряд Китаю в главі з «>отцом-реформатором» економіки Ден Сяопіном прийняв рішення, відоме як «модернізація чотирьох» – промисловості, сільського господарства, науку й техніки, Збройних Сил. У цьому Д. Сяопін підкреслив, що галузеву науку і служать першої виробничої силою. Китайські вчені позначили цей час, як «весна науки». Розглянемо, як «весна» перетворюється на «літо».

Політику реформ у сфері розвитку високих технологій можна умовно розділити п"ять етапів. У першому етапі (1978-1984 роки) ставилося завдання досягти від того рівня розвитку, яка існувала до Культурної революції. Аналізуючи цей етап у Китаї почали створювати економічні зони (ВЕЗ). Через них же в країну надходили капітали, технології, знання, управлінський досвід, який після адаптації зонах використовувався всій країні.

Другий етап (1985-1986 роки) характеризується реформами, спрямованими зміну системи управління наукою і технікою. Однією з основні цілі цього періоду стало намагання створення ринку технологій, з підтримують інститутами.

На етапі (1987-1992 роки) основну увагу приділяли встановленню тісних взаємозв"язків між академічними інститутами, вузами і підприємствами. Була розпочато реалізацію перших інноваційних програм, до які слід віднести «Смолоскип», «Іскру», «Нові вітчизняні продукти», «Поширення науково-технічних досягнень». Аналізуючи цей етап з метою залучення інвестицій і технологій у наукомісткі галузі Китай створив низку нових інвестиційних зон в розвитку високих технологій.

Четвертий етап (1992-2001 роки) ознаменувався масовим залученням іноземних інвестицій, особливо ПІІ, і передових технологій у країни тому, що у 1992 року «політика відкритості зовнішнього світу» поширили на центральні й західні регіони країни.

На етапі, яке почалося 2001 року, п"ятирічним планом розвитку на 2001-2005 роки сектор ІКТ визначений ключове напрям довгострокового розвитку Китаю.

Насамкінець підкреслити, що розвитку високотехнологічного сектору економіки Китаю відбувався еволюційно й мав комплексний характер. Комплексний підхід відіграв важливу роль розвитку передових галузей, у кількості наукомістких підприємств, в диверсифікації економіки, у кар"єрному зростанні ВВП й епідемічного добробуту народу у цілому щодо підвищення конкурентоспроможності економіки Китаю. Це дозволяє припустити, що у найближчому майбутньому Китай може бути однією з світових лідерів у сфері розвитку високих технологій.

СПИСОКИСПОЛЬЗОВАННЫХИСТОЧНИКОВ

1) UGLcorporation (China) [Електронний ресурс ] //Банки Китаю та фінанси [Режим доступу]uglc/china-yuan/banking.htm

2) Банківська система Китаю [Електронний ресурс]:nbrb.by/bv/narch/375/7.pdf

3) Банк Росії [Електронний ресурс ] //Банки розвитку Китаю [Режим доступу]:cbr/publ/MoneyAndCredit/china.pdf

4) China Investment Corporation [Електронний ресурс ] //>Overview [Режим доступу]:china-inv.cn/cicen/about_cic/aboutcic_overview.html

5) China Investment Corporation [Електронний ресурс ] // Investments [Режим доступу]:china-inv.cn/cicen/investment/investment_investment.html

6) China Investment Corporation [Електронний ресурс ] //>AnnualReport 2009 [Режим доступу]:china-inv.cn/cicen/include/resources/CIC_2009_annualreport_en.pdf

7)CITIC Group [Електронний ресурс ] //Corporate Business [Режим доступу]:citic.com/wps/portal/citicen/cb

8) China Life [Електронний ресурс ] // CompanyIntroduction [Режим доступу]:e-chinalife.com/IRchannel/http/en/summary.html

9) China Life [Електронний ресурс ] //FinancialHighlights [Режим доступу]:e-chinalife.com/IRchannel/files/finace_income_2010_interim_H_EN.pdf

10) Усе про Китаї [Електронний ресурс ] //Науково-технічна програма КНР. Погляд у майбутнє [Режим доступу]:china-russia.org/news_5301.html

11) [Електронний ресурс ] //Банки Китаю та фінанси [Режим доступу]:tp.paton.kiev.ua/about/publis/publis06.php

12)Subscribe [Електронний ресурс ] // Інноваційна діяльність у провінціїХейлунцзян [Режим доступу]:subscribe/archive/weather.world.cnzone/200902/02122117.html

13) Економічне огляд [Електронний ресурс ] //Тенденції розвитку. ІнноваційнийКитай [Режимдоступу]:review.uz/page/article/tendencies_of_development/2279

14)EastView InformationServices [Електроннийресурс ] //НаціональнабазаданихКитаю [Режимдоступу]:lib.vvsu/russian/doc_news/EastViewChina.doc

15)NTIWorkingfor aSafer World [Електроннийресурс ] //>WMDDatabase [Режимдоступу]:nti.org/db/china/index.html

16)CCIDAdvisory [Електроннийресурс ] //Aboutus [Режимдоступу]:ccidamericas.com/About/About%201.htm

17)AsianBiz [Електроннийресурс ] //>Aboutus [Режимдоступу]:asianbizcenter.com/English/About_us.aspx