Сутність самооцінки та її співвідношення з Я-концепцією.

Текст:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

РЕФЕРАТ

на тему: “ Сутність самооцінки та її співвідношення з Я-концепцією.”

Виконала:

Студентка ДС - 15м

Гладюк М.О.

Перевірила:

д.держ.упр., професор Діденко Н.Г.

Маріуполь 2016

Зміст

Вступ

1. Основні підходи до вивчення самооцінки та Я-концепції в психологічній науці.

2. Я – концепція особистості: сутність, структура, принципи формування.

3. Самооцінка: загальна характеристика та механізми існування.

4.Взаємозв’язок Я-концепції та поняття самооцінки. 4.1. Я-концепція і психологічний вік особистості. 4.2. Я-концепція та сімейні стосунки 4.3. Професійна Я-концепція та самооцінка

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Аналіз особливостей і характеру взаємозв"язку самооцінки і рівня домагань природно передбачає детальне знайомство з тими уявленнями про сутність, природу й структуру самооцінки, які існують у психологічній науці. Самооцінка, з одного боку, розуміється як найважливіше утворення особистості, яке бере безпосередню участь у регуляції людиною своєї поведінки й діяльності, як автономна характеристика особистості, її центральний компонент, який формується при активній участі самої особистості й відображає якісну своєрідність її внутрішнього світу. Прийняті особистістю цінності складають ядро самооцінки, що визначає специфіку її функціонування як механізму саморегуляції й самовдосконалення.

З іншого боку, самооцінка характеризується як стрижень процесу самосвідомості, показник рівня її розвитку. У психології самосвідомості прийнятий термін "Я - концепція", під яким розуміється продукт самосвідомості, сукупність усіх уявлень індивіда про себе, важливий чинник детермінації поведінки людини, таке особистісне утворення, яке багато в чому визначає напрям діяльності людини, поведінку в ситуації вибору, контакти з людьми. Складність, багатозначність самооцінки як психологічного феномена знайшла відображення в тих визначеннях, які даються їй у психологічній літературі: в них або актуалізуються її операційні характеристики, фіксуються способи, за допомогою яких людина оцінює себе, або виділяються показники її як особистісного утворення, аспекту самосвідомості. У самооцінці бачать проекцію якостей, що усвідомлюються, на внутрішній еталон, зіставлення своїх характеристик із ціннісними шкалами, форму відображення ставлення до себе, особистісну думку про власну цінність, позитивну або негативну установку на себе, рівень власної гідності, засіб і підсумок формування "образу-Я" або "Я-концепції".

Я - концепция - понятие менее нейтральное, включающее в себя оценочный аспект самосознания. Это динамическая система представлений человека о самом себе, в которую входит как собственно осознание своих физических, интеллектуальных и других качеств, так и самооценка, а также субъективное восприятие влияющих на данную личность внешних факторов.

Я - концепция возникает у человека в процессе социального взаимодействия как неизбежный и всегда уникальный результат психического развития, как относительно устойчивое и в то же время подверженное внутренним изменениям и колебаниям психическое приобретение. Оно накладывает неизгладимый отпечаток на все жизненные проявления человека - с самого детства до глубокой старости. Первоначальная зависимость Я - концепции от внешних влияний бесспорна, но в дальнейшем она играет самостоятельную роль в жизни каждого человека.[1,с.44-49]

Метою роботи є простежити взаємозв’язок поняття самооцінки та Я –концепції, вивчити особливості розвитку цих понять.

Об’єкт дослідження – Я концепція особистості та її самооцінка

Суб’єкт дослідження – структурні елементи процесів самопізнання, самооцінки, Я –концепції, та їх розвиток.

1. Основні підходи до вивчення самооцінки та Я-концепції в психологічній науці Проблематику самосвідомості досліджували багато вітчизняних і зарубіжних психологів. У вітчизняній психологічній школі дослідження в основному концентрувалися навколо двох груп питань, перша з яких - вивчення загальнотеоретичних і методологічних аспектів становлення самосвідомості в контексті більш загальної проблеми становлення та розвитку особистості; друга - більш спеціальні питання, передусім пов"язані з особливостями самооцінок, їх взаємозв"язком з оцінками оточуючих. Цим питанням приділили свою увагу такі дослідники, як Б.Г. Ананьєв, А.А. Бодальов, Л.І. Божович, О.М. Леонтьєв, А.Г. Спиркин, В.В. Столін, С.Л. Рубінштейн, І.І. Чеснокова та ін. Окремо слід виділити роботи І.С. Кона, в яких були вдало синтезовані філософські, загальнопсихологічні, соціально-психологічні та історико-культурні аспекти проблематики вивчення самосвідомості, і які відкрили нові сфери цієї, мабуть, однією з найстаріших областей дослідження психологічної науки. Зарубіжна література з цієї проблематики також надзвичайно багата і різноманітна - ці питання так чи інакше зачіпають у своїх роботах Р. Бернс, У. Джеймс, К. Роджерс, В. Франкл, З. Фрейд, Е. Еріксон та т.д.

Проблема сутності самооцінки нерозривно пов"язана з розумінням її природи й генезису. Як відзначає І.С. Кон, вже психологи 19 століття "чудово розуміли, що людина живе в суспільстві і залежить від нього". Але суспільство мислилося ними лише як умова, зовнішнє середовище розвитку особистості. Звідси виникала неможливість відповіді на питання, що спонукає людину до саморефлексії, які критерії її самооцінки і чому вона загострює увагу на одних аспектах власного досвіду за рахунок інших. З"ясування того, що будь-який опис, фіксація тієї чи іншої якості містить у собі момент оцінки й порівняння, а конкретний зміст і значущість цих оцінок змінюється залежно від соціальних і психічних умов, спонукало психологів до розуміння їх соціальної природи. Однак проблема взаємозв"язку становлення "Я" і Самооцінки з міжособовими відносинами по-різному вирішувалася в психологічних теоріях і дослідженнях.

Вперше проблема "Я-концепції" як особливого психічного утворення в структурі самосвідомості була виділена і охарактеризована В. Джеймсом. Глобальне, особистісне "Я" (Self) він розглядав як подвійне утворення, в якому водночас поєднуються "Я-свідоме" - чистий досвід та "Я-як об"єкт" - зміст цього досвіду. Надалі, другу половину глобального "Я" стали називати "Я-концепцією" чи "Я-образом". Зокрема, в 50-х роках представники гуманістичної психології А. Маслоу, К. Роджерс та ін., розглядаючи проблему цілісності людського "Я" та його особистісного самовизначення в соціальному середовищі, ввели поняття "Я-концепції".

Результатом процесів самосвідомості можна вважати Я-концепцію. Поняття "Я-концепція" з"явилося в 1950-е рр. в руслі гуманістичної психології, представники якої прагнули до розгляду цілісного, унікального людського "Я".

По суті, як стверджує один з найбільш відомих дослідників феномена Р. Бернс, всі дослідження Я - концепції так чи інакше спираються на теоретичні положення, зводяться до 4 основних джерел:

- Основоположні підходи У. Джеймса.

- Символічний інтеракціонізм Ч. Кулі і Дж. Міда.

- Уявлення про ідентичність, розвинені Е. Еріксоном.

- Феноменалістіческій психологія К. Роджерса.

Проблема Я - концепції, звісно ж, обговорювалася і в інших роботах, але саме ці концептуальні підходи дозволили створити найбільш продуктивні системи понять.

Очевидно, що в багатьох психологічних теоріях Я - концепція є одним з центральних понять. Разом з тим до цих пір не існує ні її універсального визначення, ні єдності в термінології. Ясність у цю ситуацію вдалося внести одному з найбільш відомих сучасних авторів у галузі Я - концепції Р. Бернсу. Схему Я - концепції, розроблену цим дослідником, я наводжу нижче в роботі (див. Рис. 1 роботи). Ця схема на сьогоднішній день є практично загально прийнятою.

Р. Бернс визначає Я - концепцію як "сукупність всіх уявлень людини про саму себе, сполучену з їх оцінкою". [2, с.11] У цьому визначенні нескладно бачити, що Я - концепція включає у собі описову й оцінну складові, а образ і оцінка свого Я розташовують індивіда до певної поведінки; а це наводить на думку про схожість Я - концепції з установкою, структура якої, як відомо, також включає когнітивну і емоційно-оціночну складові. [3, с.33-49]

Саме тому, ряд дослідників, у тому числі і Р. Бернс, розглядають Я - концепцію як динамічну систему установок особистості, спрямованих, в даному випадку, на себе.

2. Я – концепція особистості: сутність, структура, принципи формування

Я-концепцією прийнято розуміти динамічну систему уявлень людини про самого себе. Англійський психолог Р. Берні в книзі "Розвиток Я-концепції і виховання" визначає Я-концепцію як "сукупність всіх уявлень індивіда про себе, пов"язану з їх оцінкою". Я-концепція виникає у людини в процесі соціальної взаємодії як неминучий і завжди унікальний результат психічного розвитку, як відносно стійке і в той же час підвладне внутрішнім змінам і коливанням психічне придбання. Первинна залежність Я-концепції від зовнішніх впливів безперечна, але надалі вона відіграє самостійну роль у житті кожної людини. Навколишній світ, уявлення про інших людей сприймаються нами крізь призму Я-концепції, що формується в процесі соціалізації, але має і певні соматичні, індивідуально-біологічні детермінанти.

У системі взаємозв"язків людини з оточуючими людьми і світом йому доводиться виступати в різних якостях, різних ролях, бути суб"єктом найрізноманітніших видів діяльності. З кожної взаємодії зі світом речей і світом людей людина "виносить" образ свого "Я". У процесі самоаналізу, розчленування окремих конкретних образів свого "Я" на складові їх утворення відбувається як би внутрішнє обговорення з самим собою своєї особистості. Кожного разу в результаті самоаналізу, за словами С. Л. Рубінштейна, образ свого "Я" "включається в усе нові зв"язки, і в силу цього виступає в усе нових якостях, які фіксуються в нових поняттях...".

Так поступово виникає узагальнений образ свого "Я", який являє собою складну сукупність багатьох одиничних конкретних образів "Я", що склалися вході самосприйняття, самоспостереження і самоаналізу. Цей узагальнений образ свого "Я", виникаючи з окремих ситуативних образів, містить загальні, характерні риси та уявлення про свою сутність і виражається в понятті про себе, або Я-концепції. На відміну від ситуативних образів, Я-концепція створює у людини відчуття своєї самототожності .

Я-концепція в значній мірі впливає на весь лад психіки, світосприйняття в цілому, обумовлює основну лінію поведінки людини.

"Я-концепція" як установка складається з трьох базових компонентів:

1. Когнітивний компонент чи "образ Я". До змісту цього компонента належать уявлення індивіда про себе самого.

2. Емоційно-оцінний компонент. Основною складовою виступає самооцінка як афективна оцінка уявлень особистості про себе саму. Самооцінка породжує такі підструктурні складові як самоставлення (тобто позитивне чи негативне ставлення індивіда до себе самого); самоповага чи самозневага, почуття власної цінності чи комплекс неповноцінності тощо.

3. Поведінковий компонент, тобто потенційна поведінкова реакція, що виникає у результаті неперевної взаємодії перших двох компонентів - "образу Я" та емоційно-оцінного компоненту.

До підструктурних елементів у складі третього компоненту належать:

а) саморегуляція, що відбувається на першому рівні саморегулювання;

б) самоконтроль, складна дія якого реалізується на другому рівні саморегулювання і створює передумови для цілеспрямованого самовиховання.

У складі "Я-концепції" виокремлюються три основні модальності, а саме:

- реальне "Я",

- ідеальне "Я"

- дзеркальне "Я".

Реальне "Я" - це уявлення індивіда про себе на даний момент (в дійсності). Такі уявлення можуть бути як істинними, так і хибними. Ідеальне "Я" (або динамічне "Я") - уявлення про те, яким індивід прагне стати. Дзеркальне "Я" - це уявлення індивіда про думки щодо нього з боку інших людей.

Окрім вище перерахованих модальностей існують й такі: 1) представляюче "Я" - яким індивід себе показує іншим або ж ряд образів та масок, які людина виставляє напоказ, щоб приховати "недоліки" свого теперішнього "Я", для прикладу, власні негативні риси; 2) ідеалізоване "Я" - яким себе приємно бачити; 3) фантастичне "Я" - яким слід бути, виходячи із засвоєних моральних норм і зв"язків; 4) можливе "Я" - яким індивід, на його думку, може стати.

Усі ці "Я" розглядаються крізь призму фізичних, емоційних, інтелектуальних та соціальних характеристик (образів) людини, тощо.

Також до структури "Я-концепції" належать й інші "Я", зокрема:

■ в сфері проявів людини - соціальне "Я", духовне "Я", публічне "Я", моральне "Я", інтимне "Я", інтелектуальне "Я" та ін.;

■ в сфері часових вимірів - "Я" в минулому, "Я" в теперішньому та ін.;

■ такі "Я", що розглядаються як реальність, можливість, ймовірність та ідеал - можливе "Я", ймовірне "Я" тощо.

Все ж, незважаючи на множину різних образів "Я", "Я-концепція" існує в цілісній єдності її структурних компонентів, що забезпечується ідентичністю особистості.

"Я-концепція" є досить складним і багаторівневим утворенням, структуру якого можна представити у вигляді схеми (див. рис.).

Охарактеризуємо цю схему.

Рис. 1. Схема структурної будови "Я-концепції" як установки

Я-концепція відіграє дуже важливу роль в житті і розвитку особистості: вона сприяє досягненню внутрішньої узгодженості, визначає інтерпретацію досвіду і є джерелом очікувань. [6, с.55-68]

Найважливішою функцією Я-концепції являється забезпечення внутрішньої узгодженості особистості, відносної стійкості її поведінки. Якщо новий досвід, отриманий індивідом, узгоджується з існуючими уявленнями про себе, він легко асимілюється, входить в Я-концепцію. Якщо ж новий досвід не вписується в уявлення про себе, суперечить вже наявної Я-концепції, то спрацьовують механізми психологічного захисту, які допомагають особистості тенденційно інтерпретувати травмує досвід або заперечувати його. Це дозволяє утримувати Я-концепцію в урівноваженому стані, навіть якщо реальні факти ставлять її під загрозу. Таке прагнення захистити Я-концепцію, захистити її від руйнівних впливів є, на думку Бернса, одним з основних мотивів всякого нормального поведінки.

3. Самооцінка: загальна характеристика та механізми існування.

Уявлення індивіда про себе ніколи не існують безвідносно до емоційно забарвленої їх оцінки. Навіть такі характеристики, які здається і не стосуються особистості людини - місце проживання, фізичні дані, стать, тощо, містять у собі прихований оцінний момент. Автором таких оцінок є сама людина, яка до їх змісту вкладає своє суб"єктивне пояснення реакцій інших людей на такі характеристики, сприймаючи їх під кутом зору засвоєних упродовж життя загальнокультурних, групових та індивідуальних цінностей. Отже, джерелами становлення самооцінки є власні судження індивіда про себе та оцінки індивіда з боку інших людей.

Самооцінка - це ставлення людини до своїх здібностей, особистісних якостей, зовнішності, тобто особистісне судження про власну цінність.

Окрім раціонального компонента, в самооцінці завжди присутній і емоційний; це пов"язано з тим, що особистість під час самооцінювання завжди виявляє певне емоційне ставлення до себе самої. Таким чином, самооцінка належить до емоційно-оцінної складової "Я-концепції" і є проявом оцінного, нерідко емоційно забарвленого ставлення людини до себе самої, до власного "Я".

Характер самооцінки безпосередньо залежить від співвідношення між раціональним та емоційним компонентами, зокрема переважання раціонального компоненту призводить до утворення реальної самооцінки, тоді як переважання оцінного - стає чинником, що зумовлює формування розходження між оцінними судженнями людини про себе і реальністю.

Як структурний компонент "Я-концепції" самооцінка характеризується передусім, відмінністю між реальним та ідеальним "Я", до якого суб"єкт прагне. Тобто, самооцінка також визначається як судження людини про ступінь наявності в неї певних якостей у співвідношенні їх з певним еталоном.

Основними вимірами самооцінки є:

-ступінь її адекватності,

- висота та міра її стійкості.

Адекватність характеризує самооцінку щодо її відповідності чи розходження з фактичною мірою певної якості в суб"єкта самооцінки. До неадекватних самооцінок відносять завищену чи занижену самооцінку. Адекватна самооцінка сприяє формуванню позитивної "Я-концепції", тоді як неадекватна самооцінка виступає одним із чинників формування негативної "Я-концепції".

Така характеристика самооцінки, як її висота, визначається за кількістю балів, які приписує собі суб"єкт самооцінки, характеризуючи ступінь прояву в себе певних якостей. [2,с.3-9]

Кожна нормальна, психічно здорова людина прагне до позитивної самооцінки, що необхідна їй для самоповаги. Самоповага - це особистісне ціннісне судження, яке виявляється в установках індивіда щодо самого себе. Іншими словами, до поняття самоповаги входить задоволення собою, самосприйняття, почуття власної гідності, узгодженість між реальним та ідеальним "Я". Висока самоповага свідчить про віру в себе, про те, що індивід позитивно ставиться до себе як до особистості. Низька самоповага може вказувати, з одного боку, на почуття неповноцінності, зневаги до себе, негативну оцінку власної особистості, що негативно впливає на емоційне самопочуття і соціальну поведінку особистості, а з іншого боку, може бути закономірним результатом розвитку самосвідомості та виступати необхідною передумовою цілеспрямованого самовиховання.

Самооцінка виступає необхідною внутрішньою умовою регуляції поведінки і діяльності. За допомогою включення самооцінки до структури мотивації діяльності, особистість здійснює безперервне співвідношення своїх можливостей, внутрішніх психологічних резервів з метою і засобами діяльності. Саморегуляцію поведінки здійснює самосвідомість, постійно порівнюючи реальну поведінку з "Я-концепцією". Під саморегуляцією розуміють процес організації особистістю своєї поведінки з використанням результатів самопізнання та емоційно-ціннісного самоставлення на всіх етапах процесу поведінки, розпочинаючи з мотивації і завершуючи оцінкою результатів. [6,с.17-25]

4. Взаємозв’язок Я-концепції та поняття самооцінки

В ранньому дорослому віці особистість окреслює цілі та обирає засоби для їх досягнення, оцінює успішність своїх дій відповідно до Я-концепції, яка індивідуалізує самооцінку - суб"єктивне сприйняття досягнутих результатів, згідно з яким те, що для однієї людини є успіхом, інша сприймає як невдачу.

З роками самооцінка стає все диференційованішою. Доросла людина може дуже високо оцінити одні свої якості, наприклад свій інтелектуальний рівень, і дуже низько інші - рівень міжособистісних стосунків чи фізичні можливості. Диференціацію самооцінки психологи пояснюють наявністю у структурі Я-концепції людини реального Я (більш чи менш адекватного уявлення про себе) та ідеального Я. Ідеальне Я може бути реалістичним або фантастичним.

Реальне та ідеальне Я, як правило, не тотожні. Розбіжність між ними породжує як негативні, так і позитивні наслідки. Надто велика розбіжність свідчить про неадекватність самооцінки і хворобливе ставлення до себе, що спричинює емоційні переживання та неадекватні вчинки. Така особистість не здатна подолати розрив між своїм реальним станом і тим, до якого вона прагне. Іноді у пошуках виходу із цієї складної ситуації людина використовує деструктивні захисти(агресію, конфронтацію, ізоляцію, регресію та ін.), які можуть спричинити хвороби, патологічні стани.

Важливим елементом самосвідомості, що водночас є одним із основних компонентів у складі "Я-концепції", яка в свою чергу, розглядається як продукт діяльності самосвідомості, є самооцінка. На існування тісного взаємозв"язку між поняттями "Я-концепції" та "самооцінки", зокрема на те, що самооцінка є одним із базових структурних компонентів "Я-концепції", вказує визначення поняття "самооцінки", згідно з яким самооцінка є проявом оцінного ставлення людини до себе самої. [4,с.32-43]

Самооцінка виступає однією із найважливіших складових "Я-концепції" особистості та водночас є одним із основних джерел її створення.

4.1. Я-концепція і психологічний вік особистості

Оскільки розвиток людини відбувається не лише в хронологічному, а й у психологічному часі, то Я-концепція особистості має індивідуальний часовий аспект. Суть його полягає в наявності різних тенденцій сприйняття та оцінювання свого віку і часу на різних етапах життя. Якщо, наприклад, підліток прагне бути старшим за свій хронологічний вік, то люди зрілого віку, особливо жінки, намагаються бути молодшими.

Внутрішнє відчуття віку пов"язане із суб"єктивним переживанням часу. Людина, яка вважає час безповоротно втраченим, сприймає себе молодшою, ніж вона є насправді, тобто "її психологічний вік є меншим від реального. Та якщо життя сповнене багатьох потрясінь, її внутрішнє відчуття віку значно перевищує реальний.

За адекватної самооцінки чітко простежуються відмінності між людьми, котрі належать до різних вікових груп. З віком значно збільшується кількість дорослих із психологічним віком, що не відповідає хронологічному.

На етапі ранньої дорослості особистість бачить ще досить значною свою життєву перспективу, реалістично дивиться на життя, розподіляє майбутнє на послідовні етапи. Ця перспектива виглядає не завжди оптимістичною, бо людина вже знає ціну реальним труднощам. Продовжуючи орієнтуватися на майбутнє, вона більше пов"язує себе з теперішнім, залишаючись дещо ізольованою від минулого. [3,с.32-37]

4.2. Я-концепція та сімейні стосунки

Створивши сім"ю, чоловік і жінка починають виконувати нові соціальні ролі. Змінюються раціональна, емоційно-ціннісна та поведінкова складові цих ролей – дружини/чоловіка, матері/батька, невістки/зятя, хрещеної матері/хрещеного батька. Відчутно змінює Я-образ особистості та критерії її самооцінки народження дитини. Ці зміни стосуються самоідентичності особистості, перерозподілу ролей у подружніх стосунках і у взаємодії з особами старшого покоління. Ефективність цих перетворень залежить від самооцінки особистості. Як правило, ті, хто не відчуває проблем стосовно самооцінки, значно легше пристосовуються до нового соціального статусу.

Від міри адекватності батьківської Я-концепції залежить налагодження стосунків з дітьми. Органічне включення в Я-концепцію образів власних дітей, їхніх очікувань дає змогу налагоджувати доброзичливі стосунки з ними. Якщо центром Я-концепції батьків є Я-професій-не, їхнє самовираження, а проблеми дітей знаходяться на її периферії, то можуть виникати конфлікти. [5,11-19]

4.3. Професійна Я-концепція та самооцінка

Поняття "професійна Я-концепція" означає уявлення особистості про себе як професіонала. Вона має реальну та ідеальну складові. Реальна професійна Я-концепція - це реальне уявлення особистості про себе як професіонала, ідеальна професійна Я-концепція- уявлення про свої професійні досягнення. Обидві вони здебільшого не є тотожними, що стимулює професійне самовдосконалення особистості, прагнення до розвитку.

Важливим елементом у структурі професійної Я-концепції особистості є професійна самооцінка - оцінка себе як суб"єкта професійної діяльності. У ній виокремлюють операційно діяльнісний та особистісний аспекти. Операційно-діяльнісний аспект самооцінки пов"язаний з оцінюванням себе як суб"єкта діяльності й виражається в оцінюванні досягнень, свого професійного рівня (сформованості операцій і навичок), рівня компетентності (систем професійних знань, умінь і навичок) і стилю діяльності. Особистісний аспект професійної самооцінки виражається в оцінюванні власних якостей у зв"язку з ідеалом образу Я-професійне. Ці два аспекти самооцінки не завжди узгоджуються між собою, що негативно впливає на професійну адаптацію, досягнення успіху і професійний розвиток особистості. [3,с.323-325]

Висновки

Підводячи підсумки, можно зробити висновок: самооцінка - компонент самосвідомості, має рефлексивну природу, включає в себе такі елементи як: образ "Я - реального", "Я - ідеального", результат зіставлення цих образів і самоотношение до результату зіставлення. Самооцінка є рефлексивним компонентом самосвідомості, виконуючим регулюючу функцію; вона є ставлення особистості до результатів зіставлення своїх образів реального і ідеального "Я". Я - концепція являє собою динамічну систему самоустановок.

Формування Я-концепції складається на основі індивідуальних особливостей особистості, а також під дією механізму взаємного спілкування. Але на перших порах практично будь-які соціальні контакти роблять на нього формує вплив. Проте, з моменту свого зародження Я - концепція сама стає активним початком, важливим фактором в інтерпретації досвіду. [4,с.19-21]

Таким чином, Я-концепція відіграє, по суті, троякую роль: вона сприяє досягненню внутрішньої узгодженості особистості, визначає інтерпретацію досвіду і є джерелом очікувань.

Список використаних джерел

1. Андрійчук І.П. Формування позитивної Я-концепції особистості майбутніх практичних психологів у процесі професійної підготовки: Автореферат канд. дис. - К. 2003.

2. Анисимова О. М. Самооценка в структуре личности студента: автореф. дис. кандидата психологических наук.: 19.00. 05. / Ленинградский государственный университет. – Л. 1984. - 17 с.

3. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание: пер. с англ. – М.: Прогрес. - 1986. – 421с.

4. Боришевский М. И. Теоретические вопросы самосознания личности / Психологические особенности самосознания подростка. - К. Вища школа, 1980 .

5. Гуменюк О. Психологія Я- концепції. – Т. Економічна думка, 2002- 186 с.

6. Меднікова Г. І. Самооцінка та рівень домагань особистості як динамічна система: дис. кандидата психологічних наук.: 19.00. 01. / Харківський державний педагогічний університет ім.. Г. С. Сковороди. – Х., 2002. – 194 арк.