Сутнісна характеристика предмета політична економія і еволюція її розвитку

Описание:
Доступные действия
Введите защитный код для скачивания файла и нажмите "Скачать файл"
Защитный код
Введите защитный код

Нажмите на изображение для генерации защитного кода

Текст:

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Бурштинський енергетичний коледж

ІФНТУНГ

Курсова робота

на тему:

«Сутнісна характеристика предмета політична економія і еволюція її розвитку»

Виконала:                                                                            ст. групи  2Екпб-13

                                                                                
              Дронь О. С.

Науковий керівник:                                                              Безносюк О. П.

Бурштин 2013р.

ЗМІСТ

Вступ

1.    Виникнення та еволюція розвитку політичної економії.

1.1. Економічна думка Стародавнього Світу.

  1.2. Економічні ідеї Античності.

  1.3. Економічні погляди епохи Середньовіччя.

  1.4. Розвиток політекономії як самостійної науки.

  1.5. Сучасний етап розвитку політичної економії.

2. Сутнісна характеристика предмету політична економія.

2.1.Сутність поняття політичної економії.

2.2. Характеристика предмету.

3. Основні напрями розвитку економічної думки в Україні.

Висновок

Список використаних джерел


ВСТУП

Темою дослідження даної курсової роботи є історія розвитку економічних теорій, становлення різних наукових шкіл і встановлення сутності поняття та характеристики предмету політичної економії. У процесі аналізу буде розглянуто такі світові економічні теорії як: меркантилізм, кейсіанство, класичну школу, марксизм, розглянуто праці титанів економічних досліджень Платона, Арістотеля, А. Смітта, Д. Рікарда, К. Маркса, а також розглянуто предмет політичної економії. Історія розвитку економіки – це історія розвитку самого «суспільства».

Головна мета, а отже, і функція економічної теорії полягає в тому, щоб дати відповідь на кардинальні економічні питання, які цікавлять усіх членів суспільства.

Історичний екскурс у минуле економічної думки показує, що люди завжди прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності, а відтак, розгадавши таємниці економічних процесів, спробувати управляти ними. Практичні потреби регулювання економічного життя й зумовили виникнення економічної теорії.

Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, на рушійні сили економічної діяльності людей, істотного розвитку вона досягла в епоху рабовласництва. В працях Ксенофонта (430-355 рр. до . н.е.), Платона (427-347 рр. до н.е.), Аристотеля (384-322 рр. до н.е.), а також мислителів стародавнього Риму, Індії, Китаю міститься спроба з позицій свого часу з"ясувати загальні принципи економічного розвитку. "Економікс" (домашнє господарство) - так називалася праця видатного мислителя Стародавньої Греції Ксенофонта, в якій зроблена спроба обґрунтувати мотиви господарської діяльності людей, висловлено ряд цікавих економічних думок.

Не кожна економічна думка розвивається в систему поглядів і стає економічним ученням. Ні в рабовласницькому, ні у феодальному суспільстві ще не існувало стрункої системи економічних поглядів на економічні процеси. Вона складається поступово в процесі історичного розвитку суспільства.

Могутнім поштовхом до формування економічної науки стало становлення в усіх структурах суспільного життя капіталістичних відносин, коли бурхливими темпами почали розвиватися продуктивні сили, стали формуватися ринок, обмін, торгівля. З"явилася потреба в дослідженні всіх цих явищ, вивченні закономірностей функціонування економіки в цілому. Врешті-решт постало питання і про джерела багатства націй і народів, груп людей, окремих осіб, засоби їх виміру.

Не відразу, суперечливо, але формується система поглядів на всі ці питання. Відбувається і становлення економічної теорії як науки під назвою політична економія. Цей термін був уперше застосований французьким економістом Антуаном Монкретьє у праці "Трактат політичної економії" (1615). Тривалий час саме під цією назвою розвивалася економічна теорія. Назва ж походить від грецьких слів "політикос" - суспільний, державний і "ойкономія" - управління, домашнє господарство ("ойкос" - дім, господарство, "номос" - закон).

Тема «Сутнісна характеристика предмета політична економія і еволюція її розвитку» є основною в структурі курсу, оскільки вона розповідає про виникнення цієї науки, її становлення, розкриває функції, пояснює ті методи дослідження, що вона використовує. Актуальність обраної теми курсової роботи полягає в тому, що знання політичної економії необхідне всім членам цивілізованого суспільства. Більшість конкретних проблем повсякденного життя мають важливі економічні аспекти. Через виборців суспільство здатне впливати на рішення своїх політичних лідерів, що приймаються з метою розв’язання цих проблем. Економічні знання мають практичне значення і для бізнесу. Важливе значення має знання політичної економії також для індивіда як споживача і я к працівника. Вони дають йому розуміння того, які рішення про купівлю або наймання на роботу для цього кращі. Велике значення політичної економії і в системі економічної освіти, в підготовці економістів, у формуванні їх кваліфікації.

Метою курсової роботи є дослідження історії політичної економії в ході розвитку економічної науки, проведення порівняльного аналізу різних економічних теорій з метою використання в сучасній економічній науці, а отже, і в господарській практиці, а також аналіз предмета політичної економії для більш ефективного використання отриманих знань з цієї дисципліни. Для досягнення даної мети були виділені такі завдання: 1) дослідити етапи зародження та еволюцію розвитку політичної економії як науки; 2) визначити сутність поняття та характеристику предмета політичної економії; 3) дослідити й аналізувати розвиток економічної думки на Україні.

Предметом дослідження історії зародження та розвитку економічної думки є політична економія. При написанні курсової роботи було використано такі загальні методи дослідження: збір теоретичної інформації, зведення та угрупування отриманої інформації, її аналіз.

Курсова робота містить: вступ, основну частину (3 питання і 7 підпитань), висновки (обсяг основного тексту становить 32 ст.) та список використаних джерел. У першому розділі розглянуто зародження та еволюцію розвитку політичної економіки. В другому розділі розкрито поняття та характеристика предмету політичної економії. В третьому розділі досліджено особливості розвитку економічної думки в Україні. Загальний обсяг курсової роботи 35ст.


1.    ВИНЕКНЕННЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

Історичний екскурс у минуле економічної думки показує, що люди завжди прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності, а відтак, розгадавши таємниці економічних процесів, спробувати управляти ними. Практичні потреби регулювання економічного життя й зумовили виникнення економічної теорії.

Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, на рушійні сили економічної діяльності людей, істотного розвитку вона досягла в епоху рабовласництва. В працях Ксенофонта (430-355 рр. до н.е.), Платона (427-347 рр. до н.е.), Арістотеля (384-322 рр. до н.е.), а також мислителів стародавнього Риму, Індії, Китаю міститься спроба з позицій свого часу з"ясувати загальні принципи економічного розвитку. "Економікс" (домашнє господарство) - так називалася праця видатного мислителя Стародавньої Греції Ксенофонта, в якій зроблена спроба обґрунтувати мотиви господарської діяльності людей, висловлено ряд цікавих економічних думок.

Не кожна економічна думка розвивається в систему поглядів і стає економічним ученням. Ні в рабовласницькому, ні у феодальному суспільстві ще не існувало стрункої системи економічних поглядів на економічні процеси. Вона складається поступово в процесі історичного розвитку суспільства.

Могутнім поштовхом до формування економічної науки стало становлення в усіх структурах суспільного життя капіталістичних відносин, коли бурхливими темпами почали розвиватися продуктивні сили, стали формуватися ринок, обмін, торгівля. З"явилася потреба в дослідженні всіх цих явищ, вивченні закономірностей функціонування економіки в цілому. Врешті - решт постало питання і про джерела багатства націй і народів, груп людей, окремих осіб, засоби їх виміру.

Не відразу, суперечливо, але формується система поглядів на всі ці питання. Відбувається і становлення економічної теорії як науки під назвою політична економія. Цей термін був уперше застосований французьким економістом Антуаном Монкретьє у праці "Трактат політичної економії" (1615). Тривалий час саме під цією назвою розвивалася економічна теорія. Назва ж походить від грецьких слів "політикос" - суспільний, державний і "ойкономія" - управління, домашнє господарство ("ойкос" - дім, господарство, "номос" - закон).[1,ст. 8-9]


1.1.ЕКОНОМІЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

Економічна думка стародавнього світу відображає риси соціально-економічного та політичного розвитку суспільства того часу. Деякі з них були суспільствами азіатського способу виробництва (стародавній Схід), а інші - античного способу виробництва (Греція, Рим). Відмінності між ними обумовили особливості їх економічної думки.

Одні з перших відомих нам пам"яток економічної думки можна віднести до літератури стародавнього Єгипту; в них знайшли своє відображення питання організації та управління державним господарством, а також уявлення стародавніх єгиптян про власність, рабство, товарно-грошові відносини.

Одним з найдавніших центрів людської цивілізації була Месопотамія (Дворіччя або Міжріччя). На відміну від стародавнього Єгипту в державах цього регіону порівняно швидко розвивалася приватна власність та товарно-грошові відносини. В результаті посилилося розшарування суспільства. Держава намагалася за допомогою господарства регулювати економічну діяльність населення та регламентувати приватноправові відносини. Відомою пам"яткою економічної думки 18ст. до н.е. є знаки старовавилонського царя Хаммурапі. Основна мета цих законів - всебічне зміцнення економічної влади держави. Закони містять 282 статті, в числі яких є присвячені питанням охорони власності вавилонських громадян; питання оренди, найму, лихварства.[3, ст. 6]

Економічна думка Стародавньої Греції і Стародавнього Риму

Найбільший інтерес у цьому питанні представляють ідеї давньогрецьких філософів. Твір одного з них – Ксенофонта – є першою відомою в історії працею, присвяченою винятково економічній тематиці, яка так і називалася «Економіка», тобто вчення про домашнє господарство. У ній розглядаються проблеми власності, організації праці, торгівлі. Ксенофонт висловлює ряд цікавих ідей про розподіл праці, відзначаючи, зокрема, взаємозв’язок між рівнем спеціалізації й обсягом ринку.

Інший видатний філософ стародавності – Платон запропонував модель «ідеальної держави», господарство якої представляло собою варіант змішаної економіки, де життя верхніх шарів суспільства ґрунтувалося на засадах загальної власності, а життя основної маси виробників – на засадах приватної.

В епоху Стародавнього Риму економічна думка не піднімалася до таких висот, як у Стародавній Греції, але від цієї епохи до нас дійшли ідеї, які відбивають погляди опозиційних прошарків населення. Найпомітнішими були економічні уявлення раннього християнства. Нова релігія, соціальною базою якої спочатку були раби, колони й інші незаможні прошарки населення, висунула ідею рівності людей перед Богом, у тому числі майнової рівності. Вона засуджувала багатство, ледарство і корисливість, звеличувала

працю, нагадуючи, що Ісус був теслею, а апостоли – рибалками. Хоча необхідність спільної власності не випливала безпосередньо з християнського віровчення, але оскільки перші християнські громади дотримували принципу спільності майна, ідея осуду приватної власності отримала широке поширення в перші століття існування нової релігії, що знайшло відображення в працях батьків церкви, так званій патристиці. Практика досить швидко розвінчала удавану привабливість подібної організації, але те, що вона існувала, буде надалі розглядатися, як аргумент на користь комуністичної ідеї.[4, ст. 9-11]

Економічна думка Індії

Економіча думка стародавньої Індії була обплутана релігійною оболонкою. При цьому економічні проблеми як такі соціально не досліджувалися. Вони розглядалися в давньоіндійській літературі у зв"язку зі спробами вирішення соціальних та політичних питань. Писемними джерелами середини І тисячоліття до н.е. є переважно твори буддизму та іудаїзму (брахманізму). Вони дають уявлення про соціальну структуру суспільства і містять матеріал, що характеризує специфіку сприйняття окремих економічних категорій, зокрема власності (майна).

Буддійське вчення проповідує відмову від власності як необхідну умову досягнення кінцевого спасіння (нірвани).

Велика кількість творів брахманізму ґрунтується на концепції трьох цілей життя людини: релігія обов"язку, релігія матеріальної вигоди, релігія чуттєвої любові.[2, ст. 11]

Економічна думка Стародавнього Китаю

Економічна думка Стародавнього Китаю виникла та розвивалася у рамках філософських та політичних вчень. Основними напрямами суспільної думки Китаю були - конфуціанство, легізм, даосизм, моїзм, які сформувалися у 4 - 3 ст. до н.е. Протягом століть між цими напрямками велася полеміка про економічний лад суспільства, общину, міру втручання держави в економіку та методи управління нею. Провідною течією було конфуціанство. З часом воно перетворилось у державну ідеологію і мало величезний вплив на суспільно-економічний та політичний розвиток Китаю протягом приблизно 2 тисячі років.[3, ст. 6-8]

Економічні ідеї рабовласницьких держав Стародавньої Азії

Економічна думка як сукупність уявлень про те, як вирішувати різноманітні господарські завдання, зародилася і розвивалася разом з виникненням і розвитком людських общин.

У ранніх рабовласницьких державах, які виникли на території Азії і Північної Америки, економічні ідеї і уявлення знайшли відображення в двох основних формах: юридичних документах, якими були збірники законів цих держав, і господарських трактатах, присвячених вирішенню більш конкретних завдань організації і управління господарськими системами. Типовими прикладами були закони  вавилонського царя Хаммурапі, індійський трактат «Артхашастра», збірник трактатів «Гуань Цзи», написаний у стародавньому Китаї.

У законах Хаммурапі, висічених клинописом на базальтовій плиті в XVIII ст. до н. е. трактуються проблеми власності, оренди найму, регламентуються відносини рабів і рабовласників, кредиторів і боржників. Економічна думка відображає прагнення зміцнити право власності на земельні наділи, майно, рабів, контролювати господарську діяльність громадян з метою забезпечення стабільності й економічної могутності держави.

Питання державного управління господарською діяльність складають зміст і різноманітних трактатів, які дійшли до нас від цих древніх цивілізацій. Ці цивілізації, які виникали переважно на берегах великих річок, зіштовхувалися з проблемами спорудження й обслуговування складних іригаційних систем, що вимагало чіткої організації і централізованого управління. Рекомендації з вирішення цих проблем і присвячені господарські трактати. Такими є різного роду «Повчання» і настанови, написані в Стародавньому Єгипті. В узагальненішому вигляді проблеми господарського управління викладені в староіндійському трактаті «Артхашастра» – це вчення про користь, під якою розуміється матеріальна вигода держави й основний зміст трактату присвячений визначенню джерел цієї вигоди. Одним з таких джерел є доходи від державних маєтків у землеробстві, де широко використовується праця рабів і від ремісничих підприємств, у яких рекомендується залучати працівників на основі найму. Однак основні доходи скарбниця отримувала за рахунок податків з населення, які сплачувалися як у натуральній, так і в грошовій формі. У «Артхашастра» приводиться довгий перелік податків, прямих і непрямих, а також повинностей, які накладалися на громадян і приватних осіб, даються рекомендації з приводу проведення ефективної фіксальної політики.

Значне місце в трактаті відводиться питанням торгівлі, оренди, кредиту, що свідчить про досить стійку систему товарно-грошових відносин, яку  також рекомендувалося контролювати і регламентувати з боку державної влади. При цьому розрізняються ринкова ціна і внутрішня вартість речі, яка визначається витратами, і подається порада стежити, щоб між ними не було значних розбіжностей.

Важливим джерелом, яке свідчить про економічні уявлення старовини, є Біблія. Ця книга зіграла винятково важливу роль у формуванні принципів господарської етики, якими пртягом сторіч будуть керуватисю люди, вступаючи у відносини в сфері економічної діяльності.

Як правило, ці документи не носили аналітичного характеру, а лише встановлювали визначені норми поведінки, але елементи роздумів і узагальнень уже мали в них місце.[11, ст. 17-19]


1.2 ЕКОНОМІЧНІ ІДЕЇ АНТИЧНОСТІ

В античній літературі економічна думка старого світу виражена в найрозвиненішому вигляді. Джерелами, які дають уявлення про економічну думку античності є законодавство держав, публічні виступи і твори філософів, політиків, поетів та інші. Висловлення античних авторів хоча й не являють собою цілісної системи поглядів, але є спробою теоретичне осмислення та узагальнення хронологічних для цієї добу економічних процесів та явищ.

 Основні ідеї, що містяться у творах грецьких мислителів - Ксенофонта, Платона, Арістотеля увійшли до скарбниці економічної спадщини людства.

У цілому економічна думка Стародавньої Греції розвивалася спочатку в умовах розкладання общини і виникнення рабства, а згодом у період його розвитку та кризи. Тому в центрі уваги давньогрецьких мислителів перебували проблеми рабовласництва, які розглядалися, виходячи з соціально-політичної та економічної ситуації того часу. Ці ж обставини зумовили переважання у них натурально-господарського періоду до економічних питань. Разом з тим поглиблення суспільного поділу праці, зростання ремесла та торгівлі обумовили необхідність спеціального дослідження переваг натурального і товарного господарства, різних сторін товарно-грошових відносин.

Давньогрецькі автори зробили спробу наукового дослідження таких економічних процесів і явищ, як поділ праці, товар, гроші та інші; виявити закони господарського життя.

В період 8ст. до н.е. - 5ст. н.е., припадає розквіт могутності стародавнього Риму пов"язаний зі зміцненням і вищою мірою розвитку античного способу  виробництва, при якому основними відносинами були відносини рабовласників та рабів, зрозуміло, що центральне місце серед соціально-економічних проблем давнього Риму займали проблеми рабства і аграрні проблеми. Особлива увага приділялася питанням раціональної організації рабовласницького господарства (латифундій). Саме ці проблеми насамперед знайшли відображення в законах, аграрних проектах, спеціальних творах давньоримських авторів. Найбільш відомими були - Катон (старший), брати Гракхи (Тіберій і Гай), Варрон, Колумелла.

Важливим досягненням античної економічної думки є розробка основ натурального і елементів товарного господарства. В центрі римської економічної думки були питання організації рабовласницького господарства і управління ним.

     У тлумаченні рабства економічна думка античного світу пройшла складний шлях від визначення та до економіки доби Середньовіччя, що була переважно аграрною, панувало натуральне господарство. Економічне мислення середньовічної людини мало теологічний характер.[5, ст. 10-11]

1.3 ЕКОНОМІЧНІ ПОГЛЯДИ ЕПОХИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

     Економічна думка ще не відокремилася в самостійну галузь знання. Цей процес розпочався лише в період пізнього Середньовіччя (16 - 17 ст.). Для економічної думки властивий “практицизм”. Численні трактати містять конкретні господарчі поради, різноманітні практичні рекомендації, але в той же час вони містять мало теоретичних узагальнень і спроб аналізу економічних процесів та явищ. Тобто у добу раннього та класичного Середньовіччя ще не з"явилося якихось теоретичних творів з економічних питань.

     Основними джерелами економічної думки є юридичні і церковні пам"ятки. Економічні уявлення народних мас знайшли відображення в різних єресях та економічних вимогах селянських повстань.

     Особливість кономічної думки середньовічного сходу полягала в тому, що вона продовжувала приділяти увагу тим самим проблемам, що й в давні часи: питання управління країною сільське господарство як основна галузь економіки торгівлі і ремесла, як допоміжних.

     Великий вплив спричинив іслам.[6,ст. 10]


1.4. РОЗВИТОК ПОЛІТЕКОНОМІЇ ЯК САМОСТІЙНОЇ НАУКИ

     В окрему галузь економічна наука виділилась у XVII ст. У 1615 р. французький економіст Антуан Монкретьєн опублікував працю "Трактат політичної економії". З цього часу економічна наука розвивалась під назвою "політична економія". Назва походить від грецьких слів: поліс — місто, держава в стародавній Греції, ойкос — дім, господарство і номос — закон (буквально: господарські закони суспільного розвитку).

     Головна заслуга Монкретьєна в тому, що він уперше виділив предмет дослідження економічної науки. Саме з часу опублікування зазначеної праці в загальному понятті "економіка" починають виділяти два аспекти: економіку як систему господарської діяльності та економіку як систему знань про господарську діяльність. А в самій економічній науці з одного боку формуються теоретичні економічні науки, а з іншого — прикладні. Відтоді економічна наука розвивається в систему дисциплін про економіку. Провідною серед них є політична економія, яка відіграє роль теоретичного фундаменту або методологічної основи інших економічних наук.

     Оскільки капіталістичні відносини почали складатися передусім в торгівлі, то й перша школа буржуазної політекономії виходила з того, що джерелом багатства суспільства є торгівля,головним чином зовнішня. Ця школа відома під назвою «меркантилізм» (від італійського слова «мерканте» - торговець, купець). Вчення зародилось у XV - XVII ст. у країнах Західної Європи. У Західній Європі меркантилізм зародився вже в XV ст., але великого поширення набув у XVII ст. і виражало інтереси торгової буржуазії. Предметом дослідження меркантилістів була майже виключно сфера обігу. Ідеологи меркантилізму були впевнені, що тільки гроші (золоті і срібні) та скарби становлять багатство нації, окремої держави.

Меркантилістів цікавили, зокрема, питання визначення суті багатства, яке вони ототожнювали із золотом і сріблом, регулювання зовнішньої торгівлі з метою забезпечення припливу дорогоцінних металів у країну, заохочення експорту, протекціоністські тарифи на імпортні товари тощо.

     Джерелом багатства вважався нееквівалентний обмін у результаті торгових взаємовідносин з іншими державами. Варто, проте, зазначити, що економічні погляди меркантилістів не склалися в певну цілісну наукову теорію. Це була, по суті справи, сукупність поглядів і думок багатьох людей, до того ж не науковців, а практиків - купців, промисловців, фінансистів, службовців торговельних компаній. Вони не теоретизували, а розв"язували конкретні економічні питання, формулювання яких здебільшого виносили прямо в заголовки своїх друкованих творів, котрі тоді називали «памфлетами». Меркантилізм можна визначати і як сукупність практичних господарських заходів європейських держав у XVI - XVIII ст. Засадничими вимогами меркантилістів незмінно залишались такі: перевищення експорту над імпортом, стимулювання вивезення з країни товару і ввезення в неї золота, захист національної економіки від закордонних інвестицій.

     У розвитку меркантилізму виділяють два етапи - ранній і пізній. Ранній меркантилізм К. Маркс назвав монетарною системою, а пізній - власне меркантилізмом, або мануфактурною системою. Основним критерієм такого поділу є обґрунтування способів досягнення активного торговельного балансу, тобто позитивного сальдо в зовнішній торгівлі. Ранній меркантилізм виник іще до великих географічних відкриттів і був актуальним до середини XVI ст. Найвідомішими представниками цього напряму були В. Стаффорд в Англії та Г. Скаруффі в Італії. Ранній (монетарний) меркантилізм ґрунтувався на теорії «грошового балансу», яка мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге - зберегти гроші в самій цій країні. Для розв"язання цих завдань ранні меркантилісти запропонували низку заходів, які тією чи іншою мірою знайшли практичне відображення в економічній політиці того часу. Зі зростанням капіталістичних форм господарства і розширенням зовнішньої торгівлі ставала очевидною недоцільність політики, що мала на меті утримування грошей у країні. Через це система монетарного меркантилізму змінюється системою меркантилізму мануфактурного (пізнього). Пізній меркантилізм охоплює період з другої половини XVI ст. по другу половину XVIII ст. . З меркантилізмом пов"язане виникнення назви науки «політична економія». У 1615 р. Антуан де Монкретьєн видав «Трактат політичної економії», в якому пропонує королю Франції проводити економічну політику заохочення торгівлі, доводить, що остання є головною ціллю виробництва, тому що недостатньо виробити продукт, а його потрібно ще продати. Найвидатніші представники меркантилізму : Т. Мен, Д. Стюарт в Англії, А. Монкретьєн у Франції, А. Сєрра Б.Даванзатті, Г.Скаруффі в Італії. Ця система меркантилізму ґрунтувалася на так званій теорії торгового балансу, яка вважала за потрібне домогтися перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, увезених до країни. Важливо підкреслити, що пізні меркантилісти перенесли центр ваги своїх досліджень зі сфери грошового у сферу товарного обігу.

     Головною передумовою генези меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капіталізму. Меркантилісти об"єктом дослідження обрали обіг (передусім зовнішню торгівлю), вважаючи, що суспільне багатство створюється у сфері обігу. А тому вони й не створили і не могли створити наукову систему поглядів на економічні процеси. З проникненням капіталу у сферу виробництва погляди ідеологів буржуазії істотно змінилися, що й обумовило виникнення класичної буржуазної політичної економії.[7,ст. 13-16]

     Розвиток капіталістичних відносин спричинив занепад меркантилізму передовсім в Англії - найбільш економічно розвинутій країні. Інтереси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у сферу виробництва. На перший план виходить промисловий капітал. За цих умов рекомендації меркантилістів не могли вирішити економічних проблем буржуазії. Промислова буржуазія потребувала обґрунтування головних засад капіталістичного виробництва, розробки нових економічних категорій, таких як заробітна плата, прибуток, рента тощо. Буржуазна революція середини ХVII ст. в Англії розпочала добу політичних і промислових революцій на європейському континенті. Уперше термін «класична політична економія» ужив Карл Маркс стосовно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства. Якщо меркантилісти досліджували сферу обігу, то класики за предмет дослідження взяли сферу виробництва й поклали початок її науковому аналізу. Класики проголосили ідею природного порядку, дію об"єктивних економічних законів. На відміну від меркантилістів - прихильників державного втручання в економічне життя, вони обстоювали економічну свободу, економічний лібералізм, були супротивниками протекціонізму. Відомий американський економіст Дж. К. Гелбрейт писав з цього приводу: «…Ідеї А. Сміта були розвинуті Давидом Рікардо, Томасом Мальтусом і особливо Джоном Стюартом Міллем і дістали назву класичної системи. У меркантилістів економічне пізнання - лише засіб для вирішення конкретних питань, у Петті - розвиток самої економічної теорії, яка може застосовуватись на практиці. Не випадково його вважають «першим професійним економістом» . К. Маркс назвав його найгеніальнішим і найоригінальнішим економічним дослідником, «батьком політичної економії». Його перу належить кілька наукових творів: «Трактат про податки і збори» (1662), «Слово мудрим» (1664), «Політична анатомія Ірландії» (1672), «Політична арифметика» (1676), «Різне про гроші» (1682). Сам Петті, який усвідомлював свою роль у розвитку нової науки, яку він називав «політичною арифметикою», або «політичною анатомією», писав, що він намагався зробити «...в загальних рисах перший нарис політичної анатомії». Петті вважають засновником трудової теорії вартості. До проблеми визначення вартості він підходить з позиції пропорційного обміну, що визначається витратами праці на виробництво товарів і залежить від її продуктивності в різних галузях. У «Трактаті про податки і збори» Петті пише: «Якщо хтось може видобути... і доставити в Лондон одну унцію срібла, за той самий час, за який він здатний виробити один бушель хліба, то перша становитиме природну ціну другого». Великою заслугою Петті є запровадження принципів кількісного визначення національного багатства й національного доходу. Він першим виокремив категорію національного доходу і здійснив його розрахунки.

 Подальшого розвитку, збагачення і конкретизації ці підходи знаходять у Адама Сміта (1723-1790). У своїй праці «Дослідження про природу та причини багатства народів» (1776) він доводить, що разом із поділом праці розвивається обмін, що гроші - це не вигадка людей, а породження самого обміну, що вони є не чим іншим, як товаром. Вартість товарів А. Сміт визначає виключно втіленою у них працею. Він розрізняє споживну та мінову вартість. Якщо у фізіократів додаткова вартість створюється лише землеробською працею, то А. Сміт розповсюджує її на всі сфери виробництва. Якщо у фізіократів додаткова вартість виступає лише у формі земельної ренти, то у нього - у формі земельної ренти, прибутку і процента. Він започаткував теорію капіталу, визначив узагальнюючі структурні елементи - основний та оборотний, розкрив їх роль і значення. Але методологія А. Сміта була суперечливою. З одного боку, вона спрямована на розкриття суті економічних процесів, з іншого - описує поверхові явища. Це призвело до існування у нього, по суті, двох теорій вартості, згідно з якими:

1) вартість визначається витраченою працею;

2) вартість визначається працею, яка купується.

     Видатним представником цього напряму економічних вчень є Давид Рікардо (1772-1823). Його головна праця «Початки політичної економії та податкового обкладення» (1817) свідчить, що він був буржуазним ідеологом епохи промислового перевороту. За його думкою, життєздатність капіталістичного виробництва зумовлена вільною конкуренцією, яка забезпечує реалізацію інтересів як особи, так і суспільства. Вона відкриває необмежені можливості розвитку продуктивних сил.

     Заслугою Рікардо є реалістичний аналіз класових суперечностей капіталістичного суспільства. Він показав, що заробітна плата, яка визначає становище робітників і прибуток капіталістів, рухаються у протилежних напрямах. Це визначає протилежність інтересів капіталістів та найманих робітників. Рікардо доводив, що інтереси землевласників протилежні інтересам робітників і капіталістів. Але із зростанням земельної ренти зростає ціна продуктів сільського господарства, що вимагає підвищення заробітної плати, а це, в свою чергу, зумовлює зниження прибутку капіталістів. Ці висновки дуже важливі, але відразу ж слід зазначити, що класові суперечності він зводив до законів природи, а капіталізм вважав за абсолютний, вічний, природний спосіб виробництва.

     Своєрідне місце в історії економічної теорії займає Сімон де Сісмонді (1773-1842), якому, з одного боку, належить завершення класичної буржуазної політичної економії, а з іншого - започаткування нового напряму - економічного романтизму. Його основна праця «Нові початки політичної економії або про багатство у його відношенні до народонаселення» (1819). Він стояв на позиції трудової теорії вартості, вважав, що праця є єдиним джерелом багатства, що гроші - це такий же продукт праці, як і інші товари. Сісмонді значно різкіше поставив питання про те, що прибуток є вирахуванням з продукту праці робітника, підкреслював її експлуататорську природу.

     До низки економістів-класиків, яких заведено вважати «економістами нової хвилі», належать: англійці Д. Мак-Куллох та Д. Мілль (послідовники та популяризатори вчень Сміта і Рікардо), Т. Мальтус, Н. Сеніор, Дж. С. Мілль; французи - Ж.-Б. Сей та Ф. Бастіа; американець - Г. Ч. Кері.[8,ст. 16-19]

Фізіократи

У процесі становлення класичної школи важливе місце займає школа фізіократів, що представила першу цілісну теоритичну концепцію економічного життя, засновану на постулатах класичної їдеї.

     Фізіократів можна вважати французьким варіантом класичної школи, оскільки основу їхнього вчення складала ідея природнього порядку і підпорядкованості економіки природним законам. Але на відмінно від інших класиків, які вважали, що економічні закони діють так само, як закони природи, ця школа просто ототожнювала закони економіки і природи. Ця особливість знайшла відображення в їхній назві, складеній із двох грецьких слів: «фізіс» - природа і «кратос» - влада. Влада природи визначала природність усіх процесів, які відбуваються в економіці. Оскільки ж природний фактор з найбільшою очевидністю виявлявся в сільському господарстві, то економіка зводилася до сільськогосподарського виробництва, а інші галузі розглядалися як допоміжні.

      Школа фізіократів об′єднувала тісне коло однодумців, визнаним авторитетом і генератором ідей у якому був особистий лікар короля Людовіка XV доктор Франсуа Кене (1694-1774). Зацікавившись економічними проблемами, він спробував застосувати до їхнього дослідження методи природничих наук і глянути на економіку як на живий організм, який регулюється дією природних закономірностей.

     У центрі вчення фізіократів виявилася категорія «чистого продукту», у створені якого вони бачили найважливіше завдання економічної діяльності. Кількісно він являв собою різницю між виторгом і витратами виродбництва продукту. По суті це був прибавочний продукт, який забезпечує можлтвості економічного розвитку, і те, що фізіократи розуміли його значення, свідчить про високий рівень їхньої економічної інтуїції. Природно, виникало питання про джерело «чистого продукту». Його фізіократи вбачали в роботі сил природи, яка призводить до чисто фізичних приростів речовини продукту.

     Навколо «чистого продукту» вибудовувалася вся система економічних уявлень фізіократів. Ставлення до чистого продукту визначало класову структуру суспільства. Вона включала: клас хліборобів, який створює чистий продукт; клас власників, який привласнює чистий продукт; марний клас (промисловці, торговці), що не створює і не привласнює чистий продукт, еле забезпечує умови його виробництва і руху. З цих же позицій фізіократи розглядали процес праці, поділяючи його на продуктивний, тобто такий, який створює чистий продукт, і непродуктивний – такий, що не виробляє чистого продукту. Таким чином, продуктивною вважалася тільки праця в сільському господарстві.

     Кене вперше звернув увагу на теорію капіталу і спробував дати їй науковий аналіз. Під капіталом розумілася сокупність запасів (авансів), використовуваних у виробництві для соворення чистого продукту. Різні частини капіталу виконують свої функції не однаково. Одна частина – «первісні аванси» - функціонують у процесі виробництва тривалий час, не покидаючи його; інша – «щорічні аванси» - вимагає постійного поновлення. Тим самим було покладено початок структурного аналізу капіталу, розподілу його на основний і оборотний.

     Безпечною заслугою фізіократів була спроба аналізу суспільного відтворення, тобто представлення економіки у вигляді динамічного, постійного повторюваного процесу. У 1758 році Ф. Кене опублікував свою знамениту «Економічну таблицю», що стала першою, відомою в історії, макроекономічною моделлю руху сукупного продукту в натуральній і грошовій формі між різними секторами економки, представленими трьома класами суспільства.

     У таблиці сфокусовані всі елементи вчення фізіократів: про чисти продукт, про класову структуру суспільства, про продуктивну і непродуктивну працю, про капітал.

     У цілому, незважаючи на обмеженість, обумовлену пороками концепції фізіократів, модель Кене є геніальною спробою дослідження економічного механізму суспільства. Він показав, що нормальне функціонування економіки можливе лише при дотриманні умов, які забезпечують рівновагу системи і спробував зясувати ці умови.  Закладені в «Економічній таблиці» ідеї є зародком майбутніх макроекономічних моделей, у тому числі моделей міжгалузевого балансу.

     Подальший розвиток і завершення вчення фізіократів одержало в Анна Робера Жака Тюрго (1727-1781), міністра королівського двору і вченого – економіста, автора «Роздумів про утворення і розподіл багатств».

     Поділяючи основні ідеї фізіократів, він розвиває їх далі, зокрема, підрозділяючи класи суспільства на розряди найманих робітників і підприємців. У чистому продукті він розрізняє прибуток, відсото і ренту. Заробітна плата в ньго встановлюється як результат конкуренції робітників на ринку праці.

     Але найбільший інтерес представляють його ідеї, що стосуються механізму ринкового обміну і встановлення цін, тобто проблем, яких інші фізіократи практично не торкалися.

     Обмін – це порівняння обопільної потреби товаровласників у продуктах один одного. Цінність кожної речі визначається її придатністю для задоволення потреб, і вона тим більша, чим більша необхідність цієї речі для споживача. При обміні прирівнюються суб′єктивні оцінки значимості обмінюваних благ для контрагентів. Якщо один суб′єкт готовий віддати 4 одиниці товару А за 3 одиниці товару В, це означає, що 3 В для нього важливіше 4 А. Для його партнера – навпаки. Кожний вважає, що він виграє при обміні й отримує більше, ніж віддає. Якщо обмін відбувся, то знайдена рівність суб′єктивних оцінок цінності, тобто суб′єктивна вигода одногозбігається із суб′єктивною вигодою іншого. Знайдена рівність є ціною.

     Своїми міркування Тюрго за сто років передбачив появу теорії граничної користі, яка пояснює ціни суб′єктивними оцінками сторін, які обмінюються. [9,ст. 18-22]

Марксизм у політекономії

Особливе місце у формуванні і розвитку політичної економія належить К. Марксу (1818–1883) і марксизму в цілому. І якщо на Заході К. Маркс (як філософ та економіст) вважається видатною особистістю другого тисячоліття, то в постсоціалістичних країнах економічні, політичні й ідеологічні концепції формування суспільств з перехідною економікою базуються виключно на засадах антимарксизму, що свідчить про їх однобоку заідеологізованість.

Особливість марксизму як економічного вчення полягає в тому, що постійно задля його дослідження застосовувався один і той самий метод – діалектичний матеріалізм. Тобто суть марксизму – в діалектиці, у розвитку. Жодна економічна категорія не є статичною, вона розвивається так само, як еволюціонує саме людське суспільство. Паралельно він відкриває закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил.

У праці «До критики політичної економії» К. Маркс доводить до досконалості трудову теорію вартості: відкриває двоїстий характер як праці, що створює товар, так і самого товару; розглядає еволюцію появи і сутність грошей, їх роль у товарному господарстві; розкриває необхідність перетворення товару на гроші внаслідок того, що суспільний характер праці, втіленій в товарі, може виявлятися тільки в обміні; формулює умови і риси товарного виробництва.

Предметом вивчення в економічній теорії Маркса була сфера виробництва. Маркс надавав їй настільки першорядне значення, що всі економічні відносини називав виробничими. Його матеріалістичний підхід до суспільних відносин полягав в наступному. Певну сукупність суспільних відносин Маркс називає «суспільною формацією». «Базисом» цих суспільних відносин він уважає економіку, що, у свою чергу, визначається рівнем розвитку техніки («продуктивних сил»). Всі суспільні відносини, що не належать до економічного (політичні, культурні й т.д.), є «надбудовою» над «базисом». Таким чином, техніка («продуктивні сили») визначає характер економіки («виробничих відносин»), а економіка – характер всіх інших суспільних відносин [13, с. 78].

Карл Маркс в своїй головній економічній праці «Капітал», якому він присвятив 40 років і не встиг завершити, багато в чому по-новому розробив класичну теорію вартості і теорію додаткової вартості. Маркс детально розглядає товар і його властивості (споживну вартість і вартість); зміст вартості, її джерела, величину, чинники, що її змінюють. Маркс вважав, що вартість товару створює праця, сама вартість міняла форму від простої до грошової, і що це – суспільне, а не природна властивість речі. Товар, по Марксу, містить суперечності між споживною вартістю і міновою вартістю, абстрактною і конкретною працею, приватною і суспільною працею. Центральною проблемою «Капіталу» вважається виробництво абсолютної додаткової вартості, подвійний характер праці при капіталізмі (процес праці і процес зростання вартості) Капітал, за Марксом, – це вартість, що приносить додаткову вартість.

Першим політекономічним твором марксизму вважається робота Фрідріха Енгельса (1820–1895) «Нариси до критики політичної економії». У ній розглядаються проблеми приватної власності як початкової бази капіталізму; накопичення капіталу; концентрації і централізації капіталу; економічні кризи [14, с. 55].

Найважливішим твором Ф. Енгельса вважається робота «Анті-дюрінг», видана в 1878 р. У ній Енгельс ставить питання про політекономію в широкому і вузькому сенсі слова. У вузькому сенсі він розумів політекономію, що вивчає тільки капіталізм. Політекономія в широкому сенсі – це наука, що вивчає всі суспільно-економічні формації і економічні закони, «що керують виробництвом і обміном матеріальних життєвих благ в людському суспільстві».

Лише перелік відкриттів К. Маркса зайняв би десятки сторінок. Так, вчений довершено розкрив анатомію капіталістичного суспільства в його діалектичному розвитку, з усіма суперечностями, класовою боротьбою, його творчим і руйнівним потенціалом. Геніальний діалектик, матеріаліст, що довів природну спроможність капіталізму до відтворення, не побачив у цій спроможності можливостей його трансформації та вдосконалення.

Учення К. Маркса дозволило виявити нерозв"язні суперечності і певну обмеженість всього класичного напряму політичній економії. Це напрям, по-перше, багато в чому відображає особливу історичну специфіку економіки Англії в XVII–XIX ст. (період панування одноосібної форми капіталу і вільної конкуренції). Воно володіє рисами несиметричної теорії, що односторонньо відобразила суперечливу дійсність. Тому не випадково з"явилося абсолютно нове, багато в чому протилежне переконання.[11, ст. 45-46]


1.5. СУЧАСНИЙ ЕТАП РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

Сучасні економічні теорії в основному представлені західними економістами, для яких у XX ст., особливо в останні 40–50 років, притаманна спрямованість на вирішення конкретних економічних проблем. Західній економічній думці властиве і поглиблення її прикладного характеру.

Найвидатніші зарубіжні вчені завжди були зайняті глобальними і фундаментальними політико-економічними проблемами. Так, Дж. Бернхем і С. Чейз розробляли теорію народного капіталізму, М. Мінз – теорію колективного капіталізму, Дж.М. Кейнс – теорію регульованого капіталізму, А. Вагнер, В. Зомбарт, П. Самуельсон – теорію змішаної економіки, У. Ростоу, Р. Арон, Дж. Гелбрейт – теорію індустріального суспільства, Л. Ерхард – теорію соціального ринкового господарства і т.д.

На початку XX ст. в США виник інстітуціоналізм, видними представниками якого виступили Т. Веблен, Д. Коммонс, У. Мітчелл.

Методологія інстітуціоналістів передбачала:

1) широке використання описово-статистичного методу;

2) історико-генетичний метод;

3) як початкове – категорію інституту (сукупність правових норм, звичаїв).

Свою назву цей напрям отримав після того, як американський економіст У. Гамільтон в 1916 г. вперше застосував термін «інстітуціоналізм» [14, с. 92].

Термін «інстітуціоналізм» (англ. institutionalism від латів. institutio – образ дії, звичай, вказівка) був прийнятий для позначення системи поглядів на суспільство і економіку, в основі якої лежить категорія інституту.

Відкидаючи ідею про виробничі стосунки як основи соціально-економічної структури, інстітуціоналісти сформували свій специфічний підхід до вивчення суспільних явищ, економічного процесу. Одну з центральних проблем розвитку і оновлення економіки інстітуціоналісти бачать в створенні системи соціального контролю над економікою. В організації соціального контролю, в створенні тотально контрольованого суспільства автори інстітуционалізма центральне місце відводять державі.

Концепція соціально-інституційного напряму не залишається без змін. У сучасній західній теорії інстітуционалізм, мабуть, найбільш рухома система поглядів, еволюція якої протікає вельми наочно.

Неолібералізм як економічна теорія розроблена в основному західнонімецькими економістами В. Ойкеном, Л. Ерхардом і їх послідовниками. Головні пункти цієї теорії полягають у тому, що:

1)  Приватна власність є фундаментом підприємницької діяльності, реалізації людської свободи, мотивацією повсякденної діяльності людини.

2)  Вільна конкуренція – це основа розвитку процвітаючої ринкової системи.

3)  Держава має захищати приватну власність і вільну конкуренцію на основі антитрестівської політики.

4)  Держава як верховний суддя має задавати «правила гри» для всіх суб’єктів економічної діяльності і суворо контролювати дотримання зазначених правил. У той же час держава не повинна втручатися в механізм конкуренції. Конкуренція – наскільки це можливо, планування – наскільки необхідно – ось критерій неолібералізму.

5)  І державою, і підприємцями, і організаціями повинна проводитися одна політика – політика реалізації соціальних гарантій і соціальної захищеності всіх членів суспільства. Кожний трудівник має бути впевнений у тому, що буде забезпечений роботою, мати гарантовані заробітну плату, пенсію тощо. Тоді суспільство буде стабільне, динамічне, а його економіка являтиме собою соціальне ринкове господарство.

Розроблена Дж. М. Кейнсом теорія державного регулювання капіталістичної економіки по праву дістала назву, що походить з його імені, – кейнсіанство.

Йому належить видатне місце в сучасній економічній думці. На відміну від багатьох своїх сучасників, Дж.М. Кейнс достатньо критично проаналізував капіталістичну економіку. Він вважав: капіталізм занадто марнотратний, не повністю використовує можливості виробничих і трудових ресурсів, внаслідок чого значна частина його економічного потенціалу не приносить очікуваних результатів. Центральною ідеєю Кейнса стала думка про те, що капіталізм вільної конкуренції вичерпав себе, він уже не піддається саморегулюванню. Ось чому в інтересах усіх економіка має регулюватися державою.

Вченим був розроблений конкретний механізм подібного регулювання. Держава, на думку Кейнса, регулюючи зайнятість, забезпечує велику соціальну стабільність капіталістичної економіки, роблячи доступнішим кредит, допомагає діловим людям виходити зі складних ситуацій, турбується про міцність і сталість грошей, жорстко регулюючи їх кількість в обігу, переборює інфляцію, робить бізнес прогнозованішим.

Кейнсіанство відіграло виняткову роль у стабілізації капіталістичної системи, проте в даний час позиції його не такі однозначні. Панацеєю для капіталістичної економіки воно не стало, тому нині має багато супротивників.

Останнім словом у сучасній економічній думці Заходу вважається монетаризм – теорія, розроблена американським економістом Мілтоном Фрідменом, так звана «чиказька школа». Прихильниками монетаризму гроші розглядаються як вирішальний чинник суспільного відтворення (звідси й назва теорії).

У основі монетаризму лежить ряд теоретичних і методологічних передумов кількісна теорія грошей, теорія відносної ціни А. Маршалла, теорія ринкової рівноваги Л. Вальраса, короткостроковий варіант концепції кривих Філіпса, кейнсіанські моделі ІЗПГ (інвестиції – заощадження – праця – гроші).

Першопричину економічних процесів вони бачать не у виробництві, а в обігу. Монетарісти не в змозі пояснити внутрішній зміст, витоки даних тенденцій капіталістичної економіки. Покладаючись на емпіризм, вони рекомендують визначати розміри грошової маси приблизно до темпів зростання випуску продукції. Питання про те, яким чином грошовий чинник впливає на динаміку і результати виробництва, по суті, обходиться мовчанням, оскільки автори концепції не можуть на нього відповісти. Посилання на багаторічний досвід, статистичні дані з історії грошового звернення багатьма сприймаються скептично [12, с. 73].

Таким чином, монетаризм являє собою економічну теорію, що ґрунтується на вирішальній ролі грошей (грошової маси) в економіці в цілому, і особливо у формуванні цін та регулюванні інфляції. Саме тому монетаристи, виступаючи проти державного втручання в економіку, визнають роль держави тільки в контролі над грошовою масою й в управлінні емісією грошей, державним бюджетом, а також у підтримці достатньо високого рівня позичкового процента.


2. СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРЕДМЕТУ ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ

2.1 СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

Економічне буття, економічні явища й процеси завжди привертали до себе увагу людей, особливо вчених. Чому? Річ у тім, що економічні питання торкаються життя кожної людини: вони регулюють матеріальні можливості життєдіяльності сім"ї, виникають у взаємовідносинах між людьми, між окремою особою та державою, між приватними закладами, між приватними та державними закладами і т.д. Тобто, в буденному житті: у транспорті, в магазині, на роботі, в навчанні, під час відпочинку, займаючись підприємницькою діяльністю, кожен з нас виступає учасником економічних відносин і, вільно чи невільно, в своїй діяльності приймає рішення, які зачіпають не лише власні економічні інтереси, але й економічні інтереси людей, що нас оточують, нарешті, інтереси суспільства.

Життя людей, в першу чергу, складається з різних видів та сфер прикладання праці. Вся ця діяльність здійснюється в рамках певних відносин між людьми, вимагає створення відповідних укладів суспільного життя, не може обійтися без конкретних форм державності, сім"ї, моралі, культурних традицій тощо. Як розібратися в цій різноманітності процесів, що відбуваються навколо нас, у яких ми беремо безпосередню участь? Саме на це доленосне питання дає відповідь політекономія. Отже, політекономія – це наука про суспільство. Це означає, що загальним об"єктом її вивчення є суспільство.

В основу політичної економії поставлені універсальні проблеми економічної організації і технології, складові основу будь-якого суспільства. Виділяються три ключові організаційні проблеми:

1) що необхідно проводити;

 2) як створюватимуться продукти (за допомогою яких ресурсів і із застосуванням якої технології);

3) для кого призначаються блага.

Потреби людини дуже різноманітні. Основним джерелом задоволення їх є виробництво, економічна діяльність людей, оскільки саме вони створюють для цього необхідні умови. Політекономія вчить, що з усієї різноманітності явищ і процесів суспільного життя слід виділити ті, які утворюють основу розвитку. А такою основою є економіка, тобто матеріальний базис суспільства.

Економіка (від грецького слова ойкономіа, де «ойкос» означає дім, господарство, а «номос» – закон, правило), в буквальному перекладі – мистецтво ведення домашнього господарства. В сучасному розумінні – це народне господарство країни (або його частина), яка включає відповідні галузі та види виробництва. Поняття економіка в сучасних умовах застосовують у чотирьох значеннях:

1)  Народне господарство певної країни, групи країн або всього світу;

2) Сфера господарської діяльності людини, у якій створюються, розподіляються і споживаються життєві блага;

3)  Економічна наука, що вивчає різноманітні економічні явища і процеси, які відбуваються в суспільстві;

4)  Сукупність економічних відносин між людьми у сфері виробництва, розподілу, обміну і споживання продукції, що утворюють певну економічну систему.

Виробництво, розподіл, обмін, споживання товарів і послуг розглядаються в політекономії з позиції суспільства в цілому [10, с. 24].

Отже, політична економія вивчає механізм дії економічних законів, що керують розвитком цієї системи. В цілому проблеми політекономії вивчаються не з індивідуальної, а з суспільної точки зору.


2.2 ХАРАКТЕРИСТИКА ПРЕДМЕТА

Кожна наука має свій предмет вивчення. Що ж вивчає політекономія? Розмаїття напрямів і шкіл у політичній економії визначає і розбіжності у підходах до трактування ролі виробництва в розвитку людського суспільства та предмета політекономії.

Після Монкретьє ще приблизно 150 років політекономія розглядалася переважно як наука про державне господарство. І лише при А. Сміті характер її змінився, вона стала перетворюватися в науку про закони розвитку господарства та про економічні відносини класів. В сучасних умовах загальним об"єктом вивчення виступає суспільне виробництво як цілісний організаційно-соціально-економічний комплекс (економіка).

Але політекономія вивчає не все виробництво. Технічні його аспекти вивчають інші технічні науки. Предметом ж політекономії є лише соціально-економічна суть виробництва, тобто ті виробничі – відносини, які виникають між людьми в процесі функціонування суспільного виробництва [2, с. 19].

Ряд західних економістів визначають політекономію як науку про багатство, народне господарство, забезпечення добробуту тощо. З цього приводу у свій час А. Маршалл писав: «Політична економія, або економічна наука (economic), займається дослідженням нормальної життєдіяльності людського суспільства; вона вивчає ту сферу індивідуальних і суспільних дій, що найтіснішою уявою пов’язана зі створенням і використанням матеріальних основ добробуту».

Сучасне розуміння західними економістами політичної економії нерозривно пов’язано з поняттям «економікс», що перекладається як «економіка». Предметом економікс є поведінка людей у процесі виробництва різних благ за умов обмеженості ресурсів та управління ними. Метою у даному разі є досягнення максимального задоволення потреб людей на основі забезпечення прибутку. П. Самуельсон, автор підручника «Економікс», стверджує, що економікс, або політекономія, вивчає дії людей у процесі вибору рідкісних ресурсів для виробництва різних товарів. Деякі економісти (наприклад, С. Фішер) не роблять акцент на виборі саме таких ресурсів, а предметом вивчення в економікс називають ту сферу людської діяльності, що належить до виробництва, обміну і споживання товарів і послуг.

Марксизм при з’ясуванні предмета політичної економії наголошує на виробничих відносинах між людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.

При зіставленні двох підходів до визначення предмета політекономії очевидними є розбіжності між ними. Зокрема, економікс акцентує увагу на дії людей у різних сферах суспільного відтворення, а політекономія (марксистська) – на тому, що люди в процесі праці (що передбачає їх дію) вступають між собою у певні відносини.

Зв’язки і залежності, характерні для системи виробничих відносин, виражаються економічними законами. Тобто, політична економія – це наука про найзагальніші економічні закони, що управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ і послуг. На відповідному щаблі розвитку людського суспільства ці закони політекономічна наука розглядає як об’єктивні, тобто такі, що не залежать від волі і свідомості людей. Політекономія досліджує закон вартості, закон цін, закон обігу грошей, закон концентрації виробництва, закон підвищення продуктивності праці, закон економії часу і багато інших.

Предмет політичної економії трактується значно ширше. Вивчаючи виробничі (економічні) відносини людей, вона розглядає не лише організаційно-економічні та техніко-економічні питання (надаючи їм досить важливого значення), але й вивчає соціально-економічні умови, в яких відбувається життєдіяльність людей.

Своїм предметом політекономія відрізняється й від прикладних економічних наук. Останні вивчають умови, які формують кінцевий вибір оптимального варіанту використання ресурсів для найбільш вигідного виробництва товарів (послуг) у конкретних галузях (сферах).

Оскільки політекономія пов’язана з дослідженням функціонування економічної системи, то її предметом є дослідження виробничих відносин, що виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг у світі обмежених ресурсів. Виробничі відносини формуються під впливом відносин власності і знаходяться в основі функціонування економічної системи.


3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ

     Перші письмові пам"ятки економічної думки України пов"язані з періодом Київської Русі. В "Руській правді" Ярослава Мудрого (ХІ ст.), "Повчанні Володимира Мономаха" (ХІ ст.), "Слові о полку Ігоревім"(ХІІ ст.), літописах XI-XIV ст. велика увага приділялась захисту феодальної власності, питанням державності, державної єдності і зміцненню влади великого князя, засуджувалась надмірна експлуатація підданих.

     "Руська правда" стала першим кодексом законів Древньоруської держави, зміст якого не тільки відображав існуючі тут економічні, політичні та суспільні відносини, а й сприяв їх формуванню, зміцненню панівного становища князів. У ній міститься багатий матеріал, ряд статей присвячено охороні земельної власності, визначена відповідальність за порушення польових меж, дається точне уявлення про грошову систему та позики, передбачені жорстокі заходи щодо приборкання експлуатованих, придушення їхнього протесту.[14, ст. 39]

     У XVII ст. економічна теорія ще не виділялась в окрему галузь науки. Суспільно-економічна думка в Україні була проникнута демократичними ідеями. Зокрема, відомий просвітитель Яків Козельський у 60-70-х роках виступав проти кріпосницького гноблення і безправності народних мас, малював картину справедливого суспільства, де "всі повинні працювати", аналізував економічні категорії сучасного суспільства: гроші, вартість, прибуток, кредит, капітал, просте і розширене відтворення тощо.

     З кінця XVIIІ ст. в Україні відбувається процес формування економічної науки як окремої галузі знань. У цей період Василь Каразін (1773-1842) - ліберальний економіст пропонував повністю ліквідувати панщину і перейти до грошової ренти, прискорювати розвиток промисловості, зміцнити грошовий обіг і державні фінанси.[17,ст. 46]

     У першій половині ХІХ ст. професор Харківського університету Тихон Степанов (1795-1847) видав перший курс в нашій країні політичної економії "Записки про політичну економію" (1844 р.), в яких виступав прихильником вчення Адама Сміта, різко критикував погляди Мальтуса, був прихильником вільної торгівлі, засуджував протекціонізм, розглядав такі кардинальні питання, як суть і джерела багатства, природа й праця, цінність, суспільний поділ праці, машини, капітал і його нагромадження, заробітна плата, прибуток і рента, національний дохід, кредит, процент тощо. Отже, він торкнувся майже всіх основних проблем політичної економії і заклав підвалини фундаментальної економічної освіти в Харківському університеті, де згодом одержав освіту "найвідоміший слов"янський економіст" - М. І. Туган-Барановський.

     Видатним науковцем, політекономом та господарським діячем ХІХ ст. був Микола Христофорович Бунге (1823-1895). Вихованець, а згодом професор і ректор (1859-1862, 1871-1875, 1878-1880) Київського університету. Теоретичні погляди Бунге дещо еклектичні, в більшій мірі маржиналістські. Головна сфера наукового інтересу - грошовий обіг, фінанси, кредит, банківська справа. Основні праці: "Теорія кредиту"(1852), "Основи політичної економії"(1870),  "Банківські закони і банківська політика"(1874), "Про відновлення металевого обігу в Росії"(1877), "Державні рахунки та фінансова звітність в Англії" (1890). В останній своїй праці "Нариси політико-економічної літератури" (1895) він виступає з критикою К. Маркса та ідей соціалізму.

     Напевне, більш плідною ніж наукова, була державницька діяльність            М. Х. Бунге. У 1881-1886 рр. він посідав місце міністра фінансів, а з            1887-1895 рр. був головою Комітету міністрів. В інтересах розвитку національної економіки протягом цього часу він проводив протекціоністську політику. Зокрема, посилив державне залізничне будівництво, викуповував приватні залізниці для поліпшення їх використання. Бунге був фундатором Дворянського і Селянського поземельного банків. Рятував від банкрутства великі підприємства та банки. Для поліпшення становища робітників та селянства заснував фабричну інспекцію та відмінив подушну подать. Провадив заходи по впорядкуванню бюджету та поліпшенню грошового обігу в Російській імперії. Сучасні історики народного господарства говорять, що усі відомі економічні реформи С. Ю. Вітте та П. А. Столипіна підготовлені плідною діяльністю М. Х. Бунге.

     Розвитку економічної науки сприяв професор Київського університету Іван Васильович Вернадський (1821-1884). Він був прихильником невтручання держави у приватну ініціативу, вільну конкуренцію, намагався довести, що протекціонізм суперечить "природним" економічним законам. Свої економічні погляди І. Вернадський найповніше викладав у журналі "Економічний покажчик", який був на той час унікальним виданням.

     Неможливо не відзначити Володимира Навроцького (1847-1882), який походить з Теребовлянщини. Після закінчення Львівського університету він до кінця життя працював в м. Жешові на посаді державного службовця. Навроцький був талановитим публіцистом, етнографом, але насамперед він був чи не найкращим дослідником економіки Галичини. Сфери дослідницьких інтересів: причини зубожіння галицького селянства в пореформенний (після 1848 р.) період, причини та напрямки трудової міграції галичан. Активно виступає проти пропінації (монополія шляхти на виробництво та продаж спиртних напоїв), вказуючи на погіршення становища селянства. Зокрема, в статті "П"янство і пропінація в Галичині" він пише, що кожен крейцер, одержаний паном від продажу горілки "обмитий не тільки кривавим потом, а й слізьми селянських родин".

     У статті "Подвійна крейдка" В. Навроцький розкриває грабіжницький характер податкової системи Австро-Угорщини, щодо галицького селянства. Влучна, образна мова та назви економічних статей свідчать про літературну обдарованість В. Навроцького, недаремно ж його вірші входять в антологію поезії, складену І. Франком.

     Ідеї трудової вартості були відображені в творах відомого політичного діяча і науковця Сергія Подолинського (1850-1891). Він різко критикував кріпосницький характер реформи 1861р., виступав проти поміщицького землеволодіння. С. Подолинський зробив геніальне відкриття щодо збереження енергії, давши науково-природниче тлумачення процесу праці. Його відкриття зараз називається "законом Подолинського".

     Важливе місце серед представників політичної економії в Україні належить професору Київського університету Миколі Зіберу (1844-1888), який захистив дисертацію про еволюцію трудової теорії вартості від Д. Рікардо до К. Маркса. М. Зібер значну увагу в своїх працях приділяє розвитку машинного виробництва, простежує процес виникнення грошей, аналізує їхні функції, а також досліджує капітал, прибуток, трудову теорію вартості. Він був ученим-економістом, який вніс значний вклад у розробку багатьох суспільно-економічних проблем.[15,ст. 42]

     Знаним для свого часу економістом був Іван Франко (1856-1916) - видатний український письменник, громадсько-політичний діяч, людина енциклопедичних знань. Він видав ряд економічних праць, зокрема, "Катехізм економічного соціалізму" (1878р.), "Основи суспільної економії" (1879р.). Показуючи в своїх творах боротьбу праці з капіталом, Франко розкриває суперечності між ними. Надзвичайно важливого значення він надавав політичній економії, відводячи їй одне з центральних місць у системі загальноосвітніх наук, вважаючи, що вона "безперечно найважливіша з усіх наук".

     Економічні погляди І. Франка відбивають складний процес поступового засвоєння вченим кращих зразків світової суспільної думки. Певний вплив на його економічні погляди мав марксизм, який був тоді дуже популярним. Він став першим перекладачем українською мовою окремих глав "Капіталу" К. Маркса і "Анти-Дюрінга" Ф. Енгельса, але не поділяв поглядів Маркса на шляхи переходу до соціалізму та його устрою. У творчій спадщині Франка-економіста вражає обізнаність із світовою економічною думкою різних епох і народів. Його економічні погляди є своєрідним етапом української економічної думки.

     Найвизначнішим українським економістом був Михайло Іванович Туган-Барановський (1865-1919). Він був теоретиком економічної науки, міністром фінансів Центральної Ради Української Народної Республіки, професором Київського університету, академіком АН України. Економіста-теоретика такого масштабу Україна не знала ні до, ні після нього.

     Вчений зробив помітний внесок у розвиток теорії кооперації, грошового обігу, критику економічних доктрин марксизму. В праці "Теоретичні основи марксизму" він у 1905 р. зробив висновок, що в нових умовах теорія Маркса лише "почасти справедлива". Світове визнання М. І. Туган-Барановський отримав за дослідження з теорії ринку й економічних криз, розробку концепцій економічної кон"юнктури, яку високо оцінили економісти багатьох країн ще за життя вченого. Але найвищим досягненням в його теоретичній спадщині є номіналістично-кількісна, або кон"юнктурна теорія грошей, яку він виклав в праці "Паперові гроші і метал" (1917 р.). Туган-Барановський цією теорією на п"ятдесят років випередив кількісну теорію грошей американського професора Мілтона Фрідмена.

     Важливе значення для становлення економічної теорії як науки має його підручник "Політична економія. Курс популярний" (1919 р.). У ньому автор по-своєму розкриває багато відомих економічних категорій і понять, як капітал, капіталістичне господарство, обмін і ціни, торгівля, гроші, кредит та банки, кооперація та її види. Політичну економію вчений вважав однією з найважливіших наук і дав таке визначення її предмету, яке актуальне і сьогодні: "Питання про причини різниць у багатстві та убогості народів; неоднакового поділу багатства серед кожного народу і розповсюдження скрізь постійної бідності серед зростання багатства - розглядає наука, що зветься політичною економією. Політична економія досліджує сучасний господарський лад, в його історичному розвиткові". М.І.Туган-Барановський є першим українським ученим, якого визнали економісти всього світу.[16,ст. 31-32]


ВИСНОВОК

Таким чином, дослідивши історію економічних вчень в ході розвитку економічної науки і проаналізувавши різні економічні теорії, ми виявили специфічні риси розвитку кожної економічної теорії і охарактеризували зародження та еволюцію розвитку політичної економії як науки починаючи від економічної думки Стародавнього Світу до ХХ ст., а також сучасний етап розвитку політичної економії та розвиток економічної думки на Україні. Ми також визначили сутність поняття та характеристику предмета політичної економії.

Іноді аматори ставлять запитання: яка ж із численних теорій та концепцій політичної економії, запропонованих за час існування людства, правильна? Відповідь, можливо, буде несподівана – ніяка. Справа в тому, що будь-яка економічна теорія завжди трохи спрощує предмет свого дослідження, підходячи до нього лише з певної точки зору або використовуючи певну методологію. Саме тому й робиться висновок про те, що немає абсолютно правильних теорій. Кожна економічна теорія має своє раціональне зерно й у той же час не враховує всієї складності досліджуваного явища. Звичайно, окремі теорії можуть доповнювати один одного, але поки варто визнати, що досить органічного синтезу окремих теорій в економічній науці не відбувається.

Тому ми можемо зробити висновок, що прогрес економічної науки полягає в нагромадженні нових теоретичних підходів у дослідженні економіки й більш всебічному поданню про її функціонування. У свою чергу, завданням історії економічних вчень, зокрема, політичної економії є з"ясування того, що нового внесла чергова теорія в порівнянні з попередніми. Варто також сказати, що в науці, як правило, не відбувається різкої зміни однієї теорії на іншу. Стара теорія співіснує якийсь час поруч із новою, і крім того, досить довго можуть розвиватися паралельно кілька теоретичних напрямків.

Дослідження предмета політичної економії пройшло довгий історичний шлях і триває в XXI ст. в умовах подальшого пошуку визначення змісту і меж знань із політичної економії поміж інших суспільних наук. Світове господарство в сучасних умовах характеризується певними особливостями, які є наслідком науково-технічної революції, глобалізації економічних процесів на міжнародному рівні.

Таким чином, мета моєї курсової роботи, яка є в дослідженні історії політичної економії в ході розвитку економічної науки, проведенні аналізу різних економічних теорій, а також в виявленні сутності й предмета політичної економії, на мій погляд, досягнута.

Отже, в наш час ця тема є актуальною і потребує подальшого розгляду та аналізу вже досягнутих знань, а також дослідження нових економічних теорій для вирішення багатьох проблем в соціальному, політичному й економічному житті кожної людини і суспільства в цілому.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.  Історія економічних учень. Підручник / Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко,   А. М. Поручник та інші; За ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко. – К.: КНЕУ, 1999р.

2.  Економічна історія. Лекції / Н. О. Тиличко, О. А. Пучко. – К.: КНЕУ, 2000р.

3.  Історія економічної думки / В. І. Корнійчук, П. В. Татаренко – Наукова думка, 1996р.

4.  Історія економічних вчень / В. М. Лісовецький – Київ, 2004р.

5.  Історія економічних вчень: курс лекцій 3-тє видання / О. П. Нестеренко – МАУП 2002р.

6.  Основы экономической теории: Учебное пособие / Под ред. В. Л. Клюше – Мн.: ИП «Экоперспектива», 1997р.

7.  Політекономія. Підручник / С. В. Мочерний – 2005р.

8.  Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія: Підручник. – 5-те вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2006. – 615 с.

9.  Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Ч. 1; Ч. 2: Загальна економічна теорія; Спеціальна економічна теорія. – К.: Ніка-Центр; Ельга, 2002. – 527 с.

10.       Башнянин Г.І., Медведчук С.В., Шевчук Є.С. та ін. Політична економія. Навч. посіб. – Львів: «Новий Світ – 2000», 2004. – 480 с.

11.       Бєляєв О.О. Політична економія: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2001. – 328 с.: [Електронний документ]. Режим доступу: http://studentbooks.com.ua/content/view/118/50/1/2/#3055

12.       Борисов Е.Ф. Экономическая теория: Учеб. пособие – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юрайт, 2005. – 384 с.

13.       Дзюбик С.Д., Ривак О.С. Основи економічної теорії: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – 481 с.

14.       Ніколенко Ю.В. Політекономія: підручник. – Київ: ЦУЛ, 2003. – 412 с.

15.       Оганян Г.А., Паламарчук В.О., Румянцев А.П. та ін. Політична економія: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2003. – 520 с.

16.        Покидченко М.Г. История экономических учений: Учеб. Пособие. – М.: ИНФРА-М, 2008. – 271 с.

17.        Ядгаров Я.С. История экономических учений: Учебник для вузов. 3-е издание. – М.: ИНФРА-М, 2005. – 320 с.: [Електронний документ]. Режим доступу: http://www.bookz.com.ua/2/2.htm

Информация о файле
Название файла Сутнісна характеристика предмета політична економія і еволюція її розвитку от пользователя Гость
Дата добавления 5.5.2020, 18:34
Дата обновления 5.5.2020, 18:34
Тип файла Тип файла (zip - application/zip)
Скриншот Не доступно
Статистика
Размер файла 54.47 килобайт (Примерное время скачивания)
Просмотров 281
Скачиваний 59
Оценить файл