Створення та догляд за газонами

Текст:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Кафедра лісового та садово-паркового господарства

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Створення та догляд за партерним газоном у Волинській області»

Виконала: студентка 3 курсу

біологічного факультету

денної форми навчання

33 групи

спеціальність ЛСПГ

Легка Катерина Миколаївна

Перевірила: Сахарук Галина Антонівна

Дата захисту: 22.06.2013

Оцінка:

Луцьк - 2013

Вихідні дані:

Область: Волинська;

Грунт: дерново-підзолистий глеюватий (гумус – 0,8 %, Nгідрол - 30 мг/кг, Р2О5 (Кірсанов) – 50 мг/кг, К2О (Кірсанов) – 50 мг/кг, рНсол – 5,0, щільність – 1,5 г/ см3, сума обмінних основ – 3,5 мг-екв, НВ – 12 %);

Рослини: тонконіг лучний, райграс пасовищний

Площа ділянки: 5000 м2

Реферат

Тема: Створення та догляд за газонами

Мета: Проаналізувати природно-кліматичні, ґрунтові умови Волинської області. На основі даних запроектувати відповідний тип газону, скласти травосумішку за даними рослинами, розрахувати норму внесення добрив, а також норму висіву самого насіння. Описати догляд за газоном.

Об’єкт: Процес створення газону та догляд за ним.

Предмет: Газон, грунт та лучні рослини

В даній курсовій роботі ми складали травостій згідно вихідних даних для заданої Волинської області. Проаналізувавши природно-кліматичні умови, розробили проект по створенню партерного газону, описали етапи та заходи підготовки ділянки під газон, склали травосумішку із заданих рослин, описавши їх морфолого-біологічні особливості, розрахували дозу внесення добрив і норму висіву насіння. Також вказали рекомендовані заходи по догляду за газоном після появи перших сходів.

Ключові слова: природні умови, партерний газон, грунт, травосумішка, добрива, догляд, норми висіву.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Значення лучних культур при створенні газонів у парках, садах та інших зелених зонах

Розділ 2. Ґрунтово-кліматична характеристика області

2.1. Географічне положення області.

2.2. Кліматичні умови.

2.3. Ґрунтові умови

2.4. Характеристика ґрунту.

Розділ 3. Морфологічні та біологічні особливості культур

3.1. Ботанічна характеристика культур

3.2. Особливості росту і розвитку культур в даній області

3.3. Вимоги культур до факторів зовнішнього середовища

Розділ 4. Технологія створення газонів

4.1. Обґрунтування створення даного типу газону.

4.2. Обробіток грунту

4.3. Система удобрення

4.4. Хімічна меліорація

4.5. Складання травосумішки

4.6. Підготовка насіння до сівби.

4.7. Розрахунок норм висіву

4.8. Сівба

Розділ 5. Догляд за газоном

5.1. Полив

5.2. Підживлення

5.3. Боротьба з бур’янами, шкідниками та хворобами

5.4. Стрижка

5.5. Механічна обробка

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Залежно від цілей використання газони підрозділяються на:

Рис. 1. Класифікація газонів.

Газоноведення – це наука про еколого-біологічні і фітоценотичні особливості газонних рослин, про будову, склад і динаміку газонних культуофітоценозів, про створення і догляд за газонами різного призначення. Вона представляє сукупність наукових знань з культурфітоценології і ландшафтоведенні, що розвиваються на базі фундаментальних наук: ботаніки в широкому сенсі, грунтознавства і агрохімії, загального і часткового землеробства, луківництва, генетики, інтродукції і селекції рослин та інших в комплексі з технологією створення і догляду газонів і ландшафтною архітектурою. Вивчаючи газонні рослини та їх окремі органи, функції, газоноведення використовує знання анатомії, морфології, систематики, біохімії і фізіології рослин. Разом з тим проблема газоноведення є екологічною, оскільки вона проводить дослідження на надорганізмному рівні популяцій тих або інших видів рослин і видових комплексів, утворюючих екосистеми.

Газоноведення є науковими основами технології створення і догляду за газонами. Тому важливим завданням газоноведення є дослідження і розробка технології створення і догляду за стійкими довголітніми газонами різного функціонального призначення.

При цьому доводиться вивчати цілий ряд питань зеленого будівництва: архітектурно-планувальну організацію території, вертикальне планування території, будівництво каналізації, дренажів, водопроводу, водоймищ, майданчиків, малих архітектурних форм, агротехніку створення і догляду газонів різного призначення.

Луківництво та газони, як наукова дисципліна висвітлює та розробляє теорію і практику, а також організаційні й технологічні заходи, які спрямовані на поліпшення лучних угідь, створення естетично привабливих газонів.

Основними завданнями луківництва та газонів є вивчення впливу зовнішніх факторфі і біологічних особливостей груп і окремих видів трав’яної рослинності на ріст і розвиток лучних рослин, заходів поверхневого та докорінного поліпшення угідь та особливостей створення і догляду за газонами.

РОЗДІЛ 1 . ЗНАЧЕННЯ ЛУЧНИХ КУЛЬТУР ПРИ СТВОРЕННІ ГАЗОНІВ У ПАРКАХ, САДАХ ТА ІНШИХ ЗЕЛЕНИХ ЗОНАХ

Луки разом з іншими угіддями з трав"янистою багаторічною рослинністю – важлива частина зеленого покриву Землі. У XIX-XX ст. сформувалася у світі вцілому і в нашій країні зокрема спеціальна наука - луківництво. Це наука про лукові рослини, про природні і сіяні кормові лукові угіддя. На основі її розробок удосконалюються прийоми догляду за луками, техніка створення нових, врожайних травостоїв, розробляються раціональні способи їх використання. Свої проблеми і досягнення луківники, дослідники і практики, обговорюють на міжнародних конгресах. Такі конгреси відбулися в різних країнах протягом XX ст. Всього їх було близько двадцяти (до початку XXI століття). Луки завжди цінувалися і в Україні, вони є характерною рисою нашої природи. Луки традиційно були і залишаються основою кормової бази для худоби (корів, коней, овець, свиней), птиці, живляться ними і дикі тварини. Луки - це і краса сільської місцевості, широчінь і простори української природи. Все ширше розповсюджуються зараз газони в міських парках і приватних садибах - це тіж луки, які своєю доглянутістю і зеленню благотворно впливають на настрій і здоров"я людей. Згадаймо і красу спортивних газонів - луки для спортивних ігор - скільки емоцій, бадьорості і піднесення пов"язані з цими зеленими майданчиками! І всі вони - об"єкти луківництва, так само, як і луки, на яких отримують трав"яні корми.

Луки мають екологічне значення. Під такою своєрідною рослинністю сформувалися основні типи грунтів в тих зонах, де поширені угіддя з трав"яною рослинністю. Лучна рослинність в процесі своєї життєдіяльності сприяє накопиченню і збільшенню грунтової родючості, а будучи створена на місці колишньої ріллі (сіяні луги), трав"яна рослинність відновлює грунтову родючість після зниження її рівня під час догляду за сільськогосподарськими культурами.

Суцільні трав"яні покриви є також одним з найбільш ефективних засобів, що захищають від грунтової ерозії.

Лучні рослини мають ще цілий ряд дивовижних особливостей, що відрізняють їх від однорічних рослин. Вони розмножуються не тільки насінням, а й вегетативно, щорічно утворюючи нові покоління пагонів, починаючи з весни, і все нові і нові покоління їх протягом літа, до осені. Тому лучні рослини на луках і на газонах відростають щовесни. Крім того, вони формують протягом літа кілька врожаїв трави, а на газонах - відростання молодих пагонів, що і дозволяє утримувати газони у свіжому стані протягом усього теплого сезону.

У світовому і вітчизняному луківництві вирізняються дві типові протилежні тенденції: з одного боку, при багаторічному використанні, без догляду, луки поступово вироджуються, врожайність їх знижується, вони можуть зарости бур"янами, чагарниками і навіть лісом, але, з іншого - наукове ведення луківництва дозволяє зберігати протягом довгих десятиліть високу врожайність лугових травостоїв за допомогою застосування сучасних технологій і заходів по догляду (добриво, полив, підсів насіння цінних лугових рослин та ін.)

Культурні лучні рослини підрозділяють на сінокісні і пасовищні, а тепер і газонні (більшість газонних - це ті ж види пасовищних рослин, тільки спеціальних сортів). Цінні лугові рослини в основному належать до двох родин: злаки і бобові рослини; іноді висівають і деякі рослини різнотрав"я - з інших родин.

З лучних злаків, введених в культуру, використовуються тимофіївка лучна, вівсяниця лучна, лисохвіст лучний, кострець безостий, тонконіг лучний, костриця червона, мітлиця гігантська (біла) та інші, а з бобових лучних рослин - конюшина лучна, конюшина гібридна , конюшина повзуча (біла), люцерна посівна, люцерна мінлива, люцерна жовта, еспарцет посівний та інші види. Всі ці рослини в культурі представлені багатьма сортами, деякі види - десятками сортів. Така різноманітність видів і сортів лучних рослин обгрунтовується необхідністю мати матеріал для різноманітних природних умов у межах лісолучної і лісостепової, а також і степової (при зрошенні) зон, де в основному і використовуються перераховані вище види рослин для створення сіяних луків. Багато названих видів лучних рослин є також газонними, але зазвичай для газонів є спеціальні сорти цих видів (мятлика лучного, овсяниці червоної, мітлиці велетенської, овсяниці овечої, конюшини повзучої і деяких інших).

Завжди треба враховувати те, що всі необхідні заходи догляду за луками повинні проводитися за допомогою сучасних знарядь і машин, спеціально розроблених для застосування на луках. Таким чином, для успішного вирощування травостоїв та отримання трав"яних кормів необхідний якісний склад травостоїв, систематичний догляд за ними для забезпечення хороших урожаїв і, нарешті, науково обгрунтовані системи використання травостоїв. За природними луками доглядають, використовуючи прийоми поверхневого поліпшення: регулюють водний режим, відводячи зайві води, знищують купини, чагарники, вивозять з луків камені, знищують бур"янисті рослини, насамперед отруйні, вносять добрива і підсівають в існуючі травостої насіння бобових рослин. Підсів - захід, характерний для культурного луківництва. У його основі лежить внесення невеликих кількостей насіння, по 2-3 кг на 1 га конюшини повзучої (на пасовищах) або по 4-6 кг на 1 га насіння конюшини лучної або гібридної (на скошуваних луках).

Найбільш ефективними заходами вважаються добриво і підсів. На сильно вироджених луках, а також при освоєнні вирубок, осушених боліт, при переведенні орних земель в лукові використовують прийоми корінного поліпшення - створюють сіяні травостої. Регулюють водний режим капітальним осушенням (за допомогою закритого дренажу), переводять поверхню території в нормальний господарський стан (знищують чагарники, пні, нерівності рельєфу, прибирають камені), ретельним чином вирівнюють поверхню, обробляють грунт розпушуванням за допомогою різних механізмів і знарядь, вносять в грунт добрива і, нарешті, проводять висів травосумішей - сумішей насіння декількох видів лучних рослин. Всі ці заходи і прийоми обгрунтовані науковими розробками луківництва, мають свої нормативи і терміни виконання для різних природних умов.

З року створення сіяних луків (року посіву) вживають заходи щодо щорічного догляду за травостоями і організують правильне їх використання.

Добрива на луках помітно збільшують врожайність і підвищують поживність кормів, виготовлених із трав. Проте підвищені дози добрив, особливо азотних, викликають зміну звичайного співвідношення надземної і підземної мас рослин. На природних луках маса підземних органів в кілька разів (іноді в 8-10 разів) перевищує масу надземних частин рослин. Це забезпечує базу для довголітнього збереження лучної рослинності на угіддя до сотень років. Добрива ж викликають різке зростання саме надземної фітомаси. Таким чином зменшується можливість довголітнього функціонування луків. Систематичне внесення в грунт луків надмірно високих доз добрив приводить до помітного зниження довголіття травостоїв (до 5-10 років). Застосування ж науково обгрунтованих оптимальних доз добрив забезпечує не тільки отримання хороших урожаїв трави, але й збереження травостоїв протягом 30-50 років, що економічно вигідно.

Помітні проблеми створюються людьми при неправильному використанні луків: по-перше, коли луки розорюються для створення інших угідь (місцями розорюють навіть заплавні луки), по-друге, коли луки удобрюють занадто високими, необгрунтованими дозами мінеральних добрив (у цьому плані особливо небезпечні азотні добрива), що приводить до підвищеного вмісту в траві нітратів, і, по-третє, коли луки використовують надто інтенсивно (при нестачі площ) - це особливо небезпечно по відношенню до пасовищних угідь. Дана проблема виникає при випасі стад тварин, для яких не вистачає кормів на наявних площах пасовищ, що і приводить до деградації пасовищ, тобто вибивання травостоїв до оголеного грунту.

Застосування науково обгрунтованих норм мінеральних азотних добрив в науково обгрунтовані терміни гарантує запобігання накопичення в травах і трав"яних кормах небезпечного для здоров"я тварин та людей кількості нітратного азоту.

РОЗДІЛ 2. ГРУНТОВО-КЛІМАТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБЛАСТІ

2.1. Географічне положення області.

Волинська область — область на північному заході України в межах Поліської низовини (понад 3/4 території) та Волинської височини. Межує на заході з Люблінським воєводством Республіки Польща, на півночі — з Брестською областю Республіки Білорусь, на сході — з Рівненською, на півдні — з Львівською областями України. Всього в межах області пролягає 395 кілометрів державного кордону.

Площа області 20143 км², що становить 3,3 % території України та 19 місце серед областей України. З півночі на південь вона розкинулася на 185 км, а зі сходу на захід — на 155 км.

Загальний земельний фонд області становить 2014,4 тис. га, який характеризується позитивною структурою розподілу земельних угідь: рілля – 673,5 тис. га (33,4%), багаторічних насаджень – 11,4 тис. га, сіножатей – 156,6 тис. га, пасовищ – 213,2 тис. га. Лісистість території області становить 31,7%.

В області налічується 209 територій та об’єктів природно-заповідного фонду, в тому числі Шацький природний національний парк (32515 га, створений у 1983 р.), 74 заказники (5 – державного значення), 107 пам’яток природи (3 державного значення), 22 заповідних урочища, 5 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва місцевого значення, ботанічний сад Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки.

2.2. Кліматичні умови.

Клімат Волинської області помірно-континентальний з м’якою зимою і теплим вологим кліматом. Пересічна температура січня – 4,9º , липня +18,2º. Рекордні температури повітря: найвища +38,0 °C (Володимир-Волинський, 11 серпня 1946 р.), найнижча −38,9 °C (Володимир-Волинський, 11 лютого 1929 р.). Період з температурою понад +10º становить 155 днів. Опадів 560-620 мм на рік, найбільше їх випадає влітку, найменше – взимку. Висота снігового покриву 12 – 14 см. Належить до вологої, помірно теплої агрокліматичної зони. Літо завжди тепле, нежарке, з достатнім зволоженням. Воно починається в третій декаді травня, коли середня добова температура повітря стає вище 15°. Влітку бувають зливи з грозами, іноді — град. Внаслідок злив в окремих місцях змивається верхній шар ґрунту. Взимку низькі температури тривають до 25 днів, ожеледь – 15 днів і більше, паморозь – від 10 до 20 днів. Часто бувають відлиги, під час яких утворюється льодова кірка. Значної шкоди завдають низькі весняні і ранні осінні заморозки. Північно-західна частина області належить до вологої, помірно теплої, південно-східна – до недостатньо вологої, теплої агрокліматичної зони. Діє 6 метеостанцій (Володимир-Волинський, Ковель, Луцьк , Любешів, Маневичі, Світязь).

Вологість повітря Волинської області залежить від особливостей атмосферної циркуляції, температури повітря, температури та вологості грунту.
Абсолютна вологість повітря перебуває в прямій залежності від температури повітря (мінімум у січні, максимум у липні). Найменші значення абсолютної вологості за місяць спостерігаються взимку (4-5 мб), найбільші – влітку (14-15 мб).

Проте найбільш вживаною характеристикою є відносна вологість повітря – показник «сухості» повітря (дощі переважно випадають при відносній вологості 80-100%).
Відносна вологість повітря є найбільшою взимку, навіть у полудень вона перевищує 80%. Улітку відносна вологість повітря досягає 65-70%. Отже, відносна вологість повітря обернено пропорційна його температурі.
Надмірно вологих днів (відносна вологість повітря о 13 год – 80% і більше) за теплий період року в області налічується від 30 до 32. Найбільше надмірно вологих днів у жовтні. Посушливих днів, коли відносна вологість о 13 год становить 30% і менше, у теплий період року в Волинській області мало (п"ять-шість), причому найбільше їх у травні.

2.3. Грунтові умови.

Розміщення ґрунтового покриву Волинської області чітко підпорядкована певним географічним закономірностям. Так у Поліській частині області переважають азональні та гігроморфні ґрунти, пов’язані з її низинним рельєфом і поширенням піщаних і супіщаних відкладів легкого механічного складу, які представлені дерново –підзолистими, дерновими, лучними і болотними ґрунтами та торфовищами.

Найбільшого поширення на території мають лучно-глеєві і лучно-болотні супіщані і легкосуглинкові ґрунти, вони становлять 23,4% території. Глибина ґрунтового горизонту 20-50см, вміст гумусу 1,3-9,3%. Колір його ясно-сірий, за складом пухкий, розсипчастий, безструктурний.

ДругимИ за поширенням є дерново–підзолисті, глеєві-піщані і глинисто-піщані ґрунти, вони займають 22,3% території. Глибина ґрунтового горизонту сягає 18-25см, вміст гумусу 1,9-7,4%. Реакція ґрунтового розчину середньо кисла, pH становить 4,7-5,4.

Також значну частину території, 15% займають торфовища. Глибина гумусового шару становить 0,5-1,5см. розташовані вони на заплавах річок, прохідних долинах та замкнутих луговинах.

Однакову за площею величину займають дерново–підзолисті піщані і дерново–підзолисті глеюваті супіщані і легко суглинисті, а саме 9,7% території. Глибина ґрунтового горизонту і вміст гумусу становить 15-18см і 0.6-1,8% та 20-28см і 0,6-3,6% відповідно.

Лучні –супіщані і легкосуглинкові ґрунти становлять 6,9% території. Глибина гумусового горизонту – 50-60см, вміст гумусу -1,9-7,4%. Профіль лучних ґрунтів має чорноземний габітус. Реакція ґрунтового розчину нейтральна, рідко слабо кисла або слабо лужна. Ці ґрунти багаті на поживні елементи, а структурність гумусового горизонту створює сприятливий водно–повітряний режим.

Решта видів ґрунтів займають невеликі території. Дерново–підзолисті і дерново–глеєві супіщані і легкосуглинкові становлять 2,7-8,6%.

Дерново–підзолисті глеюваті і глинисто–піщані займають 3,8% території. Глибина гумусового горизонту 18-25см, вміст гумусу 0,7-2,2%

Найменшу площу, а саме 2,0% займають дернові і лучні карбонатні супіщані і легко суглинисті ґрунти. Глибина гумусового горизонту становить 20-50см, а вміст гумусу 1,4-3,9 %.

У даних районах розвинена вітрова і водна ерозія. Ступінь прояву ерозії: водна –середня, вітрова –середня.

2.4. Характеристика грунту.

Дерново-підзолисті ґрунти розповсюджені здебільшого на Поліссі. Вони сформувалися в умовах надмірного зволоження під сосновими і мішаними лісами. Материнськими породами для них слугують водно-льодовикові піщані відклади. У цих ґрунтах невеликий вміст гумусу (до 1,5%), чітко виражений так званий підзолистий горизонт, з якого поживні речовини вимиваються вглиб.

Площа цих грунтів в області становить 511 тис. га. За ступенем опідзолення дерново-підзолисті грунти поділяються на сильно-, середньо- і слабопідзолисті. Ступінь опідзолення залежить від віку грунту, тобто тривалості підзолистого процесу та від механічного складу материнських грунтів. На піщаних і супіщаних породах найчастіше утворюються дерново-слабопідзолисті грунти, а на глинисто-піщаних та суглинистих – дерново-середньопідзолисті, особливо коли вони на глибині до 1 м підстелюються суглинками або крейдою.
Більше половини дерново-підзолистих грунтів зазнають надмірного зволоження за рахунок неглибоко залягаючих підземних вод, тобто відносяться до глеюватих та глейових.

Дерново-підзолисті глеюваті ґрунти зберігають ознаки дерново-підзолистих ґрунтів. Крім того, характеризуються чітко вираженим оглеєнням і утворенням оторфованої дернини чи торф"янистої підстилки.

Дерново-підзолисті глеюваті грунти розташовані окремими масивами та плямами на слабо дренованих вододілах або пониженнях із слабким стоком в умовах надмірного зволоження. Вони мають, як правило, нижчу родючість через несприятливий водно-повітряний режим і більш кислу реакцію грунтового розчину.

Профіль дерново-підзолистого глеюватого ґрунту:

А _о - Лісова підстилка бурого кольору, складається в основному з хвойного опаду, залишків моху, пухка, потужність 3-5 см;

А ₁ А ₂ - гумусово-елювіальний горизонт, сірувато-білуватий з темними плямами, ясно помітні зерна кварцу, безструктурний, потужність 5-10 см;

А ₂ - підзолистий горизонт, попелясто-білуватий, тонкозернистий, ущільнений, безструктурний, потужність 10-20 см і більше;

В ₁ (В _h) - іллювіальний горизонт, темно-жовтого або буро-жовтого кольору, помітно ущільнений, безструктурний. Можлива наявність бурих прошарків і плям, зумовлених накопиченням оксидів, гумусу, мулистих часток. Потужність 10-30 см, перехід поступовий; Вh - збагачений гумусом

В ₂ - іллювіальний горизонт, жовтий, слабо ущільнений, безструктурний, потужність 30-50 см, перехід поступовий;

С - грунтотворча порода часто з більш-менш чітко вираженими ознаками оглеєння. Колір світло-жовтий, з сизими плямами або сизувато-білуватий.

РОЗДІЛ 3. МОРФОЛОГІЧНІ ТА БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КУЛЬТУР

3.1. Ботанічна характеристика культур.

Тонконіг лучний( Poa pratеnsis ) - рав"яниста рослина з роду тонконіг родини злаків. У природі розповсюджений в помірному поясі Північної півкулі Землі. Прижився тонконіг лучний, завезений європейцями, в Австралії та Новій Зеландії. У природному середовищі росте на грунтах, різних за складом, навіть на піщаних, хоча краще розвивається на пухких, родючих грунтах із середньою зволоженістю. Рослина стійко переносить перепади температур, різні погодні умови. Зазвичай тонконіг лучний густо розростається на заплавних, низинних, гірських і суходільних луках, чим зумовлена така назва виду.

Тонконіг лучний являє собою корневищно-рихлокущову багаторічну злакову рослину. Характерна наявність повзучих підземних пагонів - кореневищ і великої кількості мочкуватих коренів, що розповсюджуються у верхньому шарі грунту і формують густу дерновину. Стебла невисокі (від 30 до 70 см), гладенькі, відносно тонкі, прямостоячі. Листя, як і у інших злаків, вузьке із лінійним жилкуванням, шириною до 4 мм. Язички притуплені, короткі.

Квітки по 3-5 штук зібрані в яйцеподібні колоски зеленого або фіолетового кольору, які в свою чергу формують розкидисту волоть пірамідальної форми завдовжки, в середньому, 9-11 см (іноді до 20 см). Колоскові луски майже всі мають однакову форму - загострені, ланцетоподібні.

Насіння дрібне (до 2-3мм), тригранне, коричнево-бурого забарвлення, має знизу опушення.

Сорти тонконіга лучного:

Барон(Baron) — завезений з Голландії.

Характеризується приземистим ростом, рясною розеткою вегетативних пагонів (120-130шт на 100см ₂) та темно-зеленим листям. Утворює міцну дернину, придатний для влаштування спортивних газонів.

Меріон (Merion) — завезений із США.

Один з перших сортів газонного призначення. Рослини невисокі, з густою розеткою прикореневих пагонів (120-130шт на 100см ₂), яскраво-зеленого кольору, стійкі проти низькихскошувань та витоптування, утворюють щільну дернину. Сорт придатний для влаштування газонів високої якості, проте схильний до уражування іржею та борошнистою росою.

Сирецький 27 — виведений методом групового та масового добору з синтетичних популяцій, одержаних від перезапилення місцевих форм із зразками, одержаними з США, Голландії, Естонії.Сорту властиві коротко-кореневищно-нещільнокущовий тип пагоноутворення, висока енергія кущіння, швидке відростання після скошування. Утворює густу прикореневу розетку вегетативних пагонів соковито-зеленого забарвлення, яке стійко тримається протягом усього вегетативного періоду.

Райграс пасовищний (Lolium perenne L.)–багаторічний нещільнокущовий кореневищний, напівверховий і низовий, ярий злак. Облистяність залежно від сорту і живлення задовільна і добра. Типова пасовищна рослина. Дуже добре відростає, висота рослин від 20 до 60 см.Суцвіття — колос 12—15 см завдовжки, зрідка — довше. Насіння подібне до насіння костриці лучної, але стриженець плоский, догори злегка розширюється. Маса 1000 насінин — 2—2,2 г.
Рослина вологолюбна. Трапляється майже повсюди. Високі урожаї дає лише в районах із м"яким кліматом. Зимо- і посухостійкість низькі. Не витримує безсніжних зим і пізніх весняних заморозків. У степових районах майже не трапляється. Дуже добре реагує на азотні добрива і зрошування, погано переносить затоплення весняними водами. Оптимальний рівень ґрунтових вод — 0,5- 0,8 м.

Сорти: Еней, Ореол, Передкарпатський 1, Росавій.

3.2. Особливості росту і розвитку культур в даній області.

Райграс пасовищний - низовий злак. Дружні сходи з"являються на 7-11-й день. Кущіння настає через три тижні, характеризується швидким темпом зростання. Весняне відростання спостерігається в 1-2-й декаді квітня, а в разі холодної затяжної весни в 3-й декаді квітня - 2-й декаді травня.

Проростання тонконога лучного починається на 7-8 добу після проведення посіву, в середньому схожість рослин становить 27%, господарська придатність - 20%.

Починають збирати насіння в липні і серпні місяці, до початку їх повного дозрівання. Вся маса насіння дуже легко збивається в невеликі грудки завдяки довгій шерсті, яка насіння. Перед проведенням посіву вони протираються через дрібне сито.

3.3. Вимоги культур до факторів зовнішнього середовища.

Тонконіг лучний стійко переносить перепади температур та різні погодні умови. Найбільш активний ріст кореневої системи у тонконога спостерігається ранньою весною і восени, і різко сповільнюється влітку. Зростання кореневої системи у тонконога досягає максимуму при температурі грунту близько 15 ° C і різко знижується при підвищенні температури вище 21 ° C. Зростання кореня фактично припиняється при температурах грунту вище 26 ° C.

Це тіневитривала рослина. Наприкінці весни і на початку літа пагони тонконога ростуть вертикально вгору, тоді як, на початку весни та восени вони стають більш горизонтальними, повзучими. Такі зміни напряму зростання - відповідь на довжину світлового дня. Протягом періоду довгого світлового дня пагони стають вертикальними; протягом коротких світлових днів вони стають повзучими, притиснутими до землі. Довжина світлового дня також впливає на кількість пагонів, що розвиваються. У період короткого світлового дня з"являється значно більше пагонів, ніж у період довгих літніх днів.

Райграс пасовищний – це швидкорослий, напівверховий злак. Віддає перевагу багатим, добре дренованим суглинним ґрунтам, зустрічається на легких різностях каштанових, а також на звичайних і південних чорноземах. Погано зростає на ґрунтах з високою кислотністю. Дуже вологолюбний, потребує систематичного поливу у літній період. Середньо-жаростійкий і середньо-посухостійкий злак.

РОЗДІЛ 4. ТЕХНОЛОГІЯ СТВОРЕННЯ ГАЗОНІВ

4.1. Обґрунтування створення даного типу газону.

За характеристикою даних трав та кліматичними умовами ми створюємо партерний газон. Райграс пасовищний та тонконіг лучний поєднують в собі велику кількість якостей, які притаманні першокласному газону. Вони формують густий трав"яний покрив насиченого, гарного кольору і хорошої якості, є стійкими до різних хвороб, мають високу здатність до самовідновлення, порівняно швидке формування міцної і рівної дернини.

Партерний газон - класичний витвір зеленого мистецтва. Серед всіх видів газонів він є найефектнішим.

Партерний газон розбивають в парадній частині саду. Такий газон потрібно тільки споглядати.
Найчастіше цей газон стає центром композицій, фоном для скульптур, фонтанів і квіткових клумб. При оформленні партерних газонів необхідно, щоб площа головного фону переважала над площею клумб та інших елементів декору. Партерний газон є найкрасивішим і елітним, але і найдорожчим. Він виконує виключно декоративну функцію і вимагає ретельного підходу. Ходити по ньому допустимо тільки у разі потреби, тобто під час підгодівлі і стрижки.
Покрив партеру повинен бути рівним, ніжним, бархатистим, мати густий і низький травостій.

4.2. Обробіток ґрунту.

При первинному обробітку ґрунту створюються пухкий орний шар ґрунту завглибшки не менше 20–25 см, умови для докорінної зміни водно-фізичних, агрохімічних, біологічних властивостей освоюваних ґрунтів, нагромадження фосфору, калію і особливо азоту; руйнується природний рослинний покрив із наступним загортанням рослинних і деревних решток на необхідну глибину; вирівнюється поверхня освоюваних площ для ліквідації негативного впливу мікрорельєфу; знешкоджуються шкідливі для рослин закисні сполуки; забезпечується відповідність строків, способів, глибини обробітку біологічним вимогам культур, які вирощуватимуться; підвищуються родючість ґрунтів і врожайність попередніх культур, сіна та пасовищного корму в лучних сівозмінах.

Система первинного обробітку природних угідь складається з основного і передпосівного.

Серед способів основного обробітку осушених земель застосовують оранку з обертанням скиби, дискування, фрезерування, плантажну оранку.

Луки на дернових ґрунтах орють звичайними плугами з передплужниками (ПК-5-35 з трактором ДТ-75 та ін.) або ярусними плугами.

Для поліпшення обертання скиби на луках з міцною дерниною перед оранкою проводять фрезерування в один слід чи дискування в два сліди.

Луки на мінеральних ґрунтах з неглибоким гумусовим шаром орють на глибину цього шару з ґрунтопоглибленням на 2–3 см.

Дискування як спосіб основного обробітку ґрунту природних угідь іноді застосовують на середньостовпчастих солонцях, торфовищах без дернини або із слабкою дерниною і добре розкладеним торфом, на мінеральних ґрунтах з невеликим гумусовим шаром, очищених від лісової і чагарникової рослинності. Дискування проводять за допомогою важких дискових борін БДТ-3,0, БДНТ-3,5 та ін.

Фрезерування як спосіб первинного основного обробітку ґрунту застосовують на засолених луках на високостовпчастих солонцях та їхніх комплексах з пробковими і середньостов-пчастими солонцями; степових угіддях на короткостовпчас-тих хлоридно-сульфатних солонцях; на заплавних і низинних незаболочених луках та торфовищах з близьким заляганням закисних сполук заліза (глейовий або ортштейновий горизонт), на суходільних угіддях із слаборозвиненими легкими ґрунтами.

Фрезерування проводять фрезами ФБН-2,0, ФБН-1,5 та іншими два рази з інтервалом 7–10 днів. Глибина першого обробітку 7–8 см (з піднятою решіткою), другого – на можливу глибину (з опущеною решіткою).

На староорних торфових ґрунтах під час фрезерування дуже розпорошується торф, що призводить до пересушування та розпилювання його.

Фрезерування часто застосовують для проведення прискореного залуження.

Найефективнішим способом обробітку ґрунту під прискорене залуження є комбінований, тобто дискування або фрезерування + оранка з внесенням добрив + повторне дискування або фрезерування + ущільнення і вирівнювання ґрунту котками + сівба трав + коткування ґрунту.

Основними технологічними заходами передпосівного обробітку ґрунту є дискування, боронування, коткування.

Свіжозорану дернину, як і ріллю староорних торфових ґрунтів, обробляють дисковими боронами. Пружинні й лапчасті культиватори для обробітку цих ґрунтів непридатні.

Після обробітку ґрунту дисковими боронами перед сівбою трав або інших культур проводять боронування важкими зубовими боронами зигзаг, щоб знищити сходи бур’янів.

У створенні оптимальних умов для проростання насіння і появи дружних сходів сільськогосподарських культур значна роль належить коткуванню. Воно забезпечує достатнє осідання й ущільнення ґрунту, вирівнює поверхню, зумовлює необхідний контакт насіння з ґрунтом, запобігає випиранню вузлів кущіння озимих культур, багаторічних трав.

Малорозкладений пухкий торф слід коткувати тракторними болотними котками масою 800–1000 кг (ЗКВБ-1,5, ЗКБН-3), а сильнорозкладений та лучні дернові ґрунти – котками масою 500–600 кг на 1 м ширини захвату (ЗКВГ-2,5, ЗКВГ-1,5 та ін.). Для регулювання маси у болотні котки наливають воду або насипають пісок. Можна також класти на раму мішки з піском.

Для передпосівного обробітку ґрунту і догляду за посівами трав на суходільних лучних ґрунтах часто застосовують кільчасті котки.

Легкі супіщані та піщані ґрунти, якщо на них сіють лучні трави, також треба коткувати. При цьому застосовують котки масою 500–800 кг (звичайно з’єднують три котки в агрегаті).

Коткування застосовують як до, так і після сівби лучних трав та інших культур на торфових ґрунтах, а на мінеральних – після сівби при необхідності залежно від вологості верхнього шару.

4.3. Система удобрення

Лучні трави можуть активно рости і розвиватись якщо у ґрунті є достатня кількість доступних для рослин поживних речовин.

Добрива в луківництві забезпечують: широкі можливості використання біологічного азоту; нагромадження запасних поживних речовин, а отже, й кращу перезимівлю трав і здатність переносити інші несприятливі умови (посуха, затоплення тощо); стимуляцію діяльності мікрофлори, прискорення процесів мінералізації органічних решток, включення в кругообіг поживних речовин з одночасним підвищенням родючості ґрунту; підвищення середньодобових темпів наростання вегетативної маси після скошування чи спасування, тобто отавності; вирівнювання надходження зеленої маси по місцях літнього сезону і збільшення тривалості вегетаційного періоду завдяки більш ранньому відростанню трав навесні й пізнішому закінченню вегетації восени; поліпшення морфологічної структури, хімічного і ботанічного складу травостоїв.

Удобрення лучних трав, на відміну від польових культур, має ряд особливостей. Зокрема, лучна рослинність складається переважно з багаторічних видів, які мають міцну кореневу систему і здатні до вегетативного відновлення, що необхідно враховувати як у рік внесення добрив, так і в наступні роки. Ботанічний склад рослинності за роками різноманітний, тому види і норми добрив повинні стимулювати розвиток господарськоцінних груп рослин.

Для удобрення сіножатей і пасовищ можна використовувати мінеральні й органічні добрива.

В умовах достатнього зволоження з поживних елементів, які вносять на луки (N, Р, К, Са, Мg), найефективнішим є азот.

Азотні добрива. З азотних добрив вносять сірчанокислий амоній, селітру (аміачну, натрієву й кальцієву), сечовину та аміачну воду. Тверді добрива вносять поверхнево за допомогою тукових сівалок і розкидачів. Рідкі азотні добрива необхідно загортати в ґрунт.

Найдоцільніше вносити азотні добрива на початку вегетації трав. Оскільки весняне внесення пригнічує розвиток бобових трав, їх слід вносити у три–чотири прийоми – рано навесні та після окремих циклів скошування.

Фосфорні добрива. При внесенні фосфорних добрив на луках покращується ріст і розвиток трав, посилюється розвиток кореневої системи, поліпшується ботанічний склад. Для удобрення використовують суперфосфат (містить 14–20% фосфору), фосфоритне борошно (10–12%) і фосфатшлак (8–12%).

Суперфосфат як швидкодіюче добриво можна застосовувати рано навесні на всіх ґрунтах. Фосфоритне борошно і фосфатшлак найкраще вносити на кислих ґрунтах восени.

Калійні добрива. З усіх зольних елементів калій міститься в рослинах у найбільшій кількості. Найбагатші ним молоді рослини. Він посилює інтенсивність окислювальних процесів у рослинних тканинах, впливає на синтез білкових речовин, процеси фотосинтезу, збільшуючи в рослинах вміст вуглеводів, хлорофілу і каротину, відіграє важливу роль у засвоєнні рослинами азоту, підвищує їхній імунітет. Застосування калійних добрив, сприяє засвоєнню травами фосфору й азоту. З калійних добрив на сіножатях і пасовищах використовують каїніт і сильвініт, які містять 10–12% калію, концентровані добрива – калійну сіль (40% калію), хлористий калій (52–57% калію).

Мікродобрива. Для ефективного вирощування лучних трав, крім основних добрив (азотних, фосфорних і калійних), на природних угіддях слід вносити мікродобрива, які містять біологічно важливі й незамінні елементи – бор, мідь, марганець, молібден, цинк, кобальт та ін.

Органічні добрива. Збагачуючи ґрунт макро- і мікроелементами, органічні добрива – найважливіший захід підвищення його родючості. Вони містять усі основні поживні речовини, потрібні рослинам. Вносять органічні добрива на луках усіх типів, навіть на торфових. У лучних трав, прикритих на зиму компостом або добре перепрілим гноєм, утворюються нові бічні пагони, які навесні добре розвиваються і ростуть. Органічні добрива забезпечують рослини протягом вегетаційного періоду азотом, а також калієм, фосфором і в невеликій кількості мікроелементами, яких часто на луках не вистачає. Крім того, вони регулюють температуру ґрунту – захищають його взимку від сильних морозів, а влітку від надмірного висихання.

Розрахунок доз мінеральних добрив проводимо за формулою:

Д =

де: Д – доза добрива, кг/га поживної речовини (без показника С), або ц/га фізичної маси (з показником С);

В – винос елемента живлення урожаєм, ц/га (враховуючи, що врожайність сіна трав становить на малородючих грунтах 15-20 ц/га, на родючих – 40-60 ц/га);

П – вміст в грунті рухомої форми поживного елемента (вихідні дані), кг/га (для перерахунку вмісту елементу із мг/100г необхідно помножити на постійний коефіцієнт - 30);

Кг - коефіцієнт використання поживного елемента з грунту, %;

Кд – коефіцієнт використання поживного елемента з мінеральних добрив, %;

С – вміст поживної речовини в добриві, %;

За вихідними даними: Nгідрол становить 30 мг/кг,

Р2О5 (Кірсанов) – 50 мг/кг,

К2О (Кірсанов) – 50 мг/кг.

Розраховуємо дозу внесення азотного добрива:

В = 20*1,6 = 32 кг/га

П = 30:10 * 30 = 90 кг/га

Кг = 9%

Кд =

4.4. Хімічна меліорація

Агрохімічні, фізичні властивості грунту та умови вирощування лучних трав визначаються реакцією середовища. Як висока кислотність, так і лужність грунтів негативно впливають на ріст і розвиток рослин. Тому необхідно за допомогою хімічних меліорантів змінювати реакцію грунтового розчину на близьку до оптимальної для відповідного виду трав.

Добрий розвиток трав спостерігається на грунтах із слабокислою і нейтральною реакцією.

Грунти потрібно вапнувати, якщо реакція грунтового розчину в межах рН 4,1 – 6,0. Згідно з вихідними даними рН заданого грунту становить 5,0, отже будемо проводити вапнування.

Останнім часом для розрахунку доз вапна в Україні використовується нормативний метод (Грінченко та ін.). У даному методі враховують нормативи витрат СаСО3 на заміщення рНKCl , а дозу вапна розраховують за формулою:

Д =

де: Д – доза СаСО3 , т/га, ∆рН – різниця між оптимальним і фактичним значеннями рНKCl на 0,1; 10 – коефіцієнт перерахунку на весь діапазон зміни рН.

Визначаємо дозу вапна за наступною формулою:

Д =

де: Д – доза вапна, т/га; 0,5 – кількість грамів СаСО3 , необхідних для нейтралізації 1 мг-екв кислотності в 1 кг грунту; Нг – гідролітична кислотність, мг-екв на 100г грунту; S – 10000м2 (площа 1га); h – глибина шару грунту, в янкий вноситься вапно ,см; dv – щільність грунту, г/см3.

4.4. Складання травосумішки

Багаторічні трави висівають як у чистому вигляді, тобто для сівби використовують один який-небудь вид, так і в сумішках. Травосумішки повніше використовують поживні речовини і воду з ґрунту. Після збирання травосумішок у ґрунті залишається більше рослинних решток (коріння, стебел, листків), які краще збагачують ґрунт на органічні речовини, ніж рештки чистих посівів трав. Травосумішки довготриваліші, ніж чисті посіви, утворюють густіший травостій і менше забур’янюються. Травосумішки відіграють важливу роль і в поліпшенні структури ґрунту. Вони краще задерновують ґрунт, збільшуючи вміст гумусу в ньому і підвищуючи цим самим його родючість.

При змішуванні газонних трав ми врахували: тип кущіння, колір травостою, висоту росту рослин, ширину листя, щоб вийшов однорідний і красивий газон, а також жаростійкість і посухостійкість, морозостійкість, реакцію на скошування, витоптування ,довголіття рослин.

Тонконіг лучний – 60%, повільноростучий довговічний злак, що утворює високодекоративний, стійкий газонний покрив. Добре зимує, відростання трав весною відбувається своєчасно. Кущиться до настання заморозків, переносить високі температури, тіньовитривалий.

Райграс пасовищний – 40%, швидкорослий злак, недовговічний, але здатний забезпечити озеленення в короткі терміни і протистояти появі бур’янів, володіє кращими темпами відростання після скошування.

Склад травосумішки

Тип газону	Рослина	Відсоток виду в травосумішці, %
Партерний	Тонконіг лучний	60
Партерний	Райграс пасовищний	40

4.5. Підготовка насіння до сівби.

Посівний матеріал (насіння) злакових трав є зернівками, покритими прирослими до них квітковими лусками. У основи внутрішньої квіткової луски буває помітний стержень – членик осі колоска. У злаків з одновіковими колосками стержень відсутній.

Для розпізнавання насіння злакових трав найбільш істотними є наступні морфологічні особливості:

а) величина насіння;

б) форма насіння;

в) наявність остюка або осте видного загострення на верхівці або на спинці зовнішньої квіткової луски;

г) форма спинки зовнішньої квіткової луски;

д) форма стержня.

По сипучості насіння багаторічний трав підрозділяється на наступні три групи:

1) добресипкі

2) слабосипкі, висіву яких перешкоджає наявність невеликих осте видних загострень або плоска форма,

3) несипкі, покриті волосками, такі, що мають довгі ості.

При визначенні господарської (посівної) придатності насіння обов’язковим є врахування таких показників якості насіння, як чистота та схожість.

Господарська (посівна) придатність насіння – це відсотковий вміст чистого і схожого насіння у посівному матеріалі.

Чистота насіння – це вміст у посівному матеріалі групи насіння основної культури у відсотках за масою.

Схожість насіння – це здатність його утворювати нормально розвинені проростки. Розрізняють схожість насіння лабораторну – при вирощуванні в лабораторних умовах, які забезпечують нормальне проростання більшості насінин аналізованої культури, польову – у польових умовах.

Одночасно з лабораторною схожістю визначають енергію проростання насіння – здатність його швидкого і дружного проростання.

Схожість та енергію проростання обчислюють у відсотках нормальнопророслих насінин до пророщуваних.

Причини погіршення сортових якостей насіння. У процесі тривалого обробітку відбувається погіршення сортових якостей насіння, у результаті їх врожайність знижується. Основні причини цього: механічне і біологічне засмічення, накопичення інфекцій, і навіть розщеплення й поява мутацій. Механічне засмічення відбувається у різні періоди: під час висіву, збирання, очищення їх у току, зберігання тощо.

У зв"язку з тим, що ряд небезпечних захворювань передаються через насіння, поява хворих рослин сприяє різкому збільшенню ураженості посівів і приводить до вибракування навіть за високої сортової чистоти. Розщеплення й мутації трапляються у незначних кількостях, але, зазвичай, шкідливі, оскільки важко піддаються контролю.

До передпосівної обробки насіння відносять його калібрування, дражування, протруювання, прогрівання, намочування, пророщування, загартовування тощо.

Калібрування насіння проводять на решетах або в розчинах різних концентрацій.

Протруювання проводять для знищення збудників хвороб, які передаються з насінням та попередження захворювання сходів овочевих культур. Основними фунгіцидами для обробки насіння є перманганат калію, сульфат міді, формалін, гранозан, меркуран, ТМТД та ін.

Основне завдання прогрівання - це знезараження насінного матеріалу та підвищення схожості теплолюбивих культур.

Передпосівне намочування насінного матеріалу у воді або розчинах солей мікроелементів значно покращує і пришвидшує появу сходів. Перед сівбою набубнявіле насіння, як правило, підсушують до сипучості.

Для підвищення стійкості пророслого матеріалу теплолюбних культур до умов відкритого ґрунту його загартовують за низьких температур.

У багатьох культур насіння дрібне, має нерівну, ребристу, опушену поверхню, в ґрунт загортається нерівномірно. Для покращення роботи з таким насінним матеріалом його дражують. Під час дражування насіння покривається поживними речовинами, вирівнюється його поверхня, збільшується розмір. Цей захід значно полегшує висів культури, забезпечує рослини в перший період росту необхідними поживними речовинами. Для дражування використовують порошкоподібний торф, діатоміт, перегній, до яких додають клейкий розчин, що може являти собою 2%-й розчин крохмального клейстеру чи 0,5%-й розчин цукру тощо.

Останнім часом широкого поширення набуло інкрустування насіння. Це покриття насіння плівкоутворюючою сумішшю, до складу якої, крім препарату для протруєння, включають стимулятори росту, мікро- та макроелементи тощо. Інкрустування перспективне, так як проходить захист насіння від шкідників і хвороб та стимулюється ріст рослин.

Одним з найефективніших заходів підготовки насіння до сівби є барбатування у воді, яка весь час насичується киснем, особливо в мінеральній воді або в 0,2%-му розчині сульфату міді. Барбатувати насіння можна в посудині з кераміки, дерева, скла та нержавіючої сталі.

Для отримання швидких і дружних сходів насіння перед посівом намочують і заздалегідь пророщуть до накльовування. Намочують насіння за 3–4 дні до посіву; розсипавши їх шаром 20 см весь час періодично перелопачують, не допускаючи самозігрівання.

4.6. Розрахунок норм висіву

Для встановлення норм висіву газонних трав при складанні травосумішок необхідно враховувати типи паросткоутворення, темп розвитку трави в онтогенезі і конкурентну здатність окремих видів у фітоценозах, їх домінантність в певних умовах едафотопа. Розрахунок норми висіву проводиться залежно від відсотка участі даного виду в травосумішці за наступною формулою:

де Н – норма висіву насіння в чистому вигляді (при 100%-ній господарській придатності), кг/га;

П – участь даного виду в травосумішці, %;

Д – фактична господарська придатність насіння, %.

В свою чергу господарська придатність визначається за формулою:

Д = Ч * С / 100,

де Ч – чистота, %; С – схожість, %.

Посівні якості насіння

Вид	Чистота, %	Схожість, %
Тонконіг лучний	85	65
Райграс пасовищний	95	80

Тонконіг лучний: Д = 85 * 65 / 100 = 55%.

Райграс пасовищний: Д = 95 * 80 / 100 = 76%.

Норми висіву насіння в чистому вигляді (при 100%-ній господарській придатності), кг/100м2:

Тонконіг лучний: 1,78

Райграс пасовищний: 4,02

Маючи усі дані, підставляємо у формулу для визначення норми висіву:

- тонконіг лучний : Х = 1,78 * 60 / 55 = 1,94 ц/га;

- райграс пасовищний: Х = 4,02 * 40 / 76 = 2,12 ц/га.

Отже, з розрахунку на площу 5000м2 потрібно насіння: тонконогу лучного – 0,97 ц, райграсу пасовищного – 1,06 ц, а маса травосумішки має становити 2,03 ц.

Розрахунок потреби насіння для висіву

Рослина	Норма висіву на 1 га у чистому виді, кг	Доля участі виду у травосумішці, %	Норма висіву на задану площу, кг
Тонконіг лучний	194	60	97
Райграс пасовищний	212	40	106

4.8. Сівба.

Для посіву газонних трав ділянку ідеально вирівнюють, верхній шар грунту ретельно розробляють і трохи ущільнюють. Насіння газонних трав висівають на тверде і рівне ложе і покривають тонким рихлим шаром грунту завтовшки від 1 до 3 см, залежно від величини насіння. Після посіву ділянку боронують і знову накочують легким котком масою до 100 кг. Малі ділянки засівають вручну, а потім насіння присипають тонким шаром (1,5–3 см) рихлого перегною. Потім газонну ділянку поливають, промочувавши верхній шар, що підсохнув, до нижнього вологого шару грунту, не розмиваючи при цьому поверхні грунту.

Кращі терміни посіву газонів для більшості районів України – осінній, одночасно з посівом озимих хлібів і ранньовесняний, одночасно з посівом ранніх колосових культур. За наявності поливу газони можна засівати влітку. Самим невідповідним терміном є пізньовісняні посіви, коли в багатьох лісостепових і степових районах спостерігаються суховії, при яких ніжні молоді сходи трав легко гинуть.

Краще рівномірне розсівання насіння досягається при посіві сівалками з розкидними висіваючими пристроями. Невеликі ділянки доводиться засівати вручну. При цьому підготовлене до посіву насіння розподіляють по окремих ділянках, залежно від площі ділянки і встановлених норм висіву. Насіння, виділене на кожну ділянку, ділять у свою чергу навпіл, щоб потім їх висіяти в два прийоми у взаємно перпендикулярних напрямах. При появі масових сходів виявляються ділянки, де трави не зійшли. Такі місця підсівають наново тими ж видами трав.

Злакові сівалки

Тип	Система посіву	Робоча ширина	К-сть посівних пристроїв	Ряди	Ємність скрині для злаків	Продуктивність
C069/2B	Рядковий	2,5м	23	109 мм	270 дм³	0,8 га/год
C107	Рядковий	3м	25	120 мм	350 дм³	0,95 га/год
C107/1	Рядковий	3м	25	120 мм	700 дм³	1,0 га/год

РОЗДІЛ 5. ДОГЛЯД ЗА ГАЗОНОМ

5.1. Полив

Надходження поживних речовин з грунту через кореневу систему в рослини пов’язане з поглинанням води. Тому водний режим безпосередньо впливає на живлення рослин, на інтенсивність їх вегетативного відновлення, на фітоценотичну взаємодію компонентів газонних культурфітоценозів, на процеси накопичення і руйнування органічної речовини.

При організаціЇ поливів необхідно враховувати, що часті, але незначні по кількості води (поверхневі) поливи малоефективні, оскільки вони не забезпечують достатнього зволоження орного шару грунту, де розташовується основна маса коріння (15-20 см). При достатній зволоженості грунту молекули води знаходяться на стінках капілярів у вигляді плівки, викликаючи молекулярне натягнення, і вода нижніх шарів може без особливих зусиль підніматися вгору.

Для визначення потреби у поливі відрізують шматочок дернини завтовшки 10 см, і якщо верхня третина її суха, то ділянку потрібно поливати. Якщо дернина висохла до половини і більше, то тільки тривалим поливом можна відновити необхідну вологість грунту. Якнайкращим вважається полив, при якому грунт зволожують на повну глибину орного шару, де розміщується основна фізіологічно активна частина кореневої системи. Зазвичай на середніх по механічному складу грунтах потрібно для одного поливу 200–300 м³/га, або 20–30 л/м², води. Поливати газони необхідно відразу після скошування.

Оскільки ми створюємо газон на невеликій площі (0,5 га), будем поливати його з шлангу, підключеного до поливної мережі. Партерний газон потребує щоденного поливу. Вода повинна мати температуру від + 15 до 25С, ні в якому випадку не нижче +10С, тому що ефект поливу буде швидше негативним.

5.2. Підживлення

Часте скошування травостою на газонах викликає необхідність в систематичному підживленні трав, що ростуть на газоні. Тому окрім основного добрива необхідно систематично підживлювати газонні трави (поверхневе добриво).

Для нормального росту і розвитку рослин потрібний азот, фосфор, калій і кальцій. Окрім вказаних елементів, в малих дозах рослини також засвоюють з грунту сірку, магній, марганець і бор.

Для доброго розвитку газонного травостою виняткове значення має достатня забезпеченість трав поживними речовинами в перший рік життя, що багато в чому визначає стан травостою надалі. Багаторічні злакові трави в перший рік життя особливо гостро потребують азоту, а також багато споживають фосфору. Калій потрібний їм в різний час. Після скошування травостою у рослин різко зростає потреба у всіх поживних речовинах. Найважливішим елементом в цей період є азот. Калій також в значній кількості споживається при інтенсивному паросткоутворенні. В кінці вегетаційного періоду велике значення мають фосфор і калій – елементи, які сприяю підвищенню морозостійкості газонних трав.

Час від часу необхідно підживлювати газонний травостій органічними добривами у вигляді перегною з кінського або коров’ячого гною, торфокомпосту або побутового компосту, що повністю перепрів.

Перегноєм газони можна удобряти як після скошування, під зиму (в цьому випадку перегній є і утеплюючим засобом), так і ранньою весною. Вносять його з розрахунку 10-12 т/га (у перерахунку на гнойовий перегній). Мінеральні і органічні добрива вносять у грунт за допомогою борони або металевих грабель, а ранньою весною старий газон можна продискувати з подальшим боронуванням і обробляти ротаційною мотикою. Мінеральними добривами необхідно підживлювати не тільки систематично, але і в певному співвідношенні між основними живильними елементами (азот, фосфор, калій – 6:2:3).

Для Волинської області доза добрива на вегетаційний сезон при заданому співвідношенні елементів складає: азоту – 25, фосфору – 8,3, калію – 12,5 г/м2, або 250 кг/га азоту, 83 – фосфору і 125 кг/га калію.

Ранньою весною часто спостерігається азотне голодування рослин, і внесення в цей час 5 г/м² чистого азоту (відразу після танення снігу) забезпечує травостій живленням до пізньої весни. Друге підживлення краще проводити в II декаді квітня, після першого скошування травостою (за умови, що травостій скошується вперше, як тільки він досягне 8-сантиметрової висоти), в кількості 5 г/м² азоту, 3 – фосфору, 5 г/м² калію. Третій раз підживлюють в середині червня, коли трави досягають літнього максимуму в паросткоутворені з розрахунку 10 г/м² азоту, 2,5 – фосфору і 2,5 г/м² калію. Останнє осіннє підживлення проводиться в середині вересня з розрахунку 5 г/м² азоту, 3 – фосфору і 5 г/м² калію.

Ефективним є сумісне внесення азотних добрив з гербіцидами за допомогою спеціальних гербіцидно-аміачних машин ГАН-8 або ранцевих обприскувачів на малих площах.

5.3. Боротьба з бур’янами, шкідниками та хворобами.

Боротьба з бур’янами – важливий і трудомісткий процес. Бур’яни виносять з грунту значну кількість поживних речовин і є місцем розмноження і розповсюдження різних шкідників та хвороб.

Тому боротися з бур’янами потрібно систематично, щорічно від ранньої весни і до пізньої осені. У жодному випадку не можна допускати, щоб бур’яни зацвіли і насіння їх дозріло.

За тривалістю життя бур’яни підрозділяються на однорічні, дворічні і багаторічні.

Однорічні бур’яни заподіюють порівняно невелику шкоду. З’являються вони головним чином на новостворених газонах, деякі з них – у великій кількості, як пастуша сумка (Capsella bursa pastoris Mocuch), стонога (Stellaria media Cyrill), лобода біла (Chenopodium album L.), суріпиця польова (Barbarea vulgaris R. br.), внаслідок скошування швидко випадають з травостою, не встигаючи обсіменитися.

У регулярно скошуваних газонах дворічних бур’янів зустрічається дуже мало.

Більшість бур’янів, що зустрічаються в дерновому покриві, є багаторічними. Вони здатні до постійного відновлення, утворення пагонів і розповсюдження в травостої. Найчастіше зустрічаються з них: кульбаба лікарська (Taraxacum officinale Wigg.), подорожник середній (Plantago media L.), подорожник великий (Plantago major L.), деревій звичайний (Achillea millefolium L.), щавель горобинний (Rumex acetosella L), маргаритка багаторічна (Bellis perennis L.), перстач гусячий (Potentilla anse-rina L.), будяк польовий (Cirsim arvense (L.).

Велике значення для боротьби з бур’янами мають хімічні заходи, зокрема спеціально складена система удобрення газонів.

При систематичному внесенні сірчанокислого і фосфорнокислого амонія на газонах знищуються наступні буряни: жовтець повзучий, маргаритка багаторічна, подорожник ланцетолистий, щавель горобинний, деревій звичайний, вероніка, конюшина біла, лядвенець рогатий; подорожники великий і перистий.

Додавання до сірчанокислого амонія залізного купоросу збільшує його ефективність.

Мох на газонах можна знищити залізним купоросом в суміші з повним мінеральним добривом, домішувавши 10–20% залізного купоросу до маси добрив. Цю суміш слід вносити двічі, з розрахунку від 8 до 16 г/м² газону. Позитивний результат в боротьбі з мохом дає також поверхневе внесення меленого деревного вугілля.

В даний час для боротьби з бур’янами на газонах широко застосовують гербіциди виборчої (селективного) дії. Вони згубно діють на дводольні рослини, не ушкоджуючи при цьому злакові газонні трави.

Гербіцидів, які використовують для боротьби із бурянами на газонах, повинні достатньо ефективно знищувати буряни; не ушкоджувати культивованих злакових рослин; не володіти тривалим терміном розкладання в рослинах і грунті; бути малотоксичними для людини і теплокровних тварин.

До найбільш поширених видів гербіцидів належать: Грантокс в.р. (2-метил-4-хлорфеноксиоцтова кислота, 500 г/л) – 1,4-4,0 л/га, Дікопур МЦПА, в.р. (2-метил-4-хлорфеноксиоцтова кислота, 750 г/л) – 0,9-2,5 л/га.

Однією з найпоширеніших хвороб газонів є сніжна цвіль (фузаріоз). Майже відразу після сходження снігу на газоні з"являються плями або цілі куртини білясто-жовтої трави, які у вологу погоду покриваються нальотом білої або рожевої цвілі. Боротися з цим захворюванням допомагає дотримання рекомендацій по догляду: не підгодовувати восени газон азотними добривами, не залишати зимувати сильно відрослу траву, навесні, як можна раніше, аерувати траву, прогрібаючи газон віяловими граблями в різних напрямках. При сильному ураженні обробити газон розчином фунгіциду.

При появі невеликих плям, причиною яких можуть бути збудники грибних захворювань, таких, наприклад, як бура плямистість, газон буває досить обробити розчином фунгіциду. При значних ушкодженнях дернину і верхню частину грунту з уражених ділянок необхідно прибрати, підсипати свіжий грунт і посіяти насіння або укласти здоровий дерен.

5.4. Стрижка

Стрижка газонних травостоїв є одним з найважливіших прийомів догляду за газонами. Режим стрижки повинен відповідати типу газону, складу травостою.

Скошувати травостій потрібно, як тільки трави досягнуть висоти, що перевищує на 1/3 висоти яку необхідно зрізати.

Стрижку партерних газонів необхідно проводити на висоті 3-4 см з середньою частотою один раз в тиждень (максимум в декаду). Перше скошування газону потрібно провести як тільки травостій досягне 8–10 см. Процеси корнеутворення злаків знаходяться в тісному зв’язку з процесами паросткоутворення. Під впливом частих скошувань гальмується розвиток кореневої системи углибину, зменшується маса коріння, коренева система розташовується поверхнево. При загущених посівах процеси генеративного розвитку сповільнюються, а в результаті скошування травостою пригнічуються. У цих умовах рослини природно підсилюють процеси вегетативного відновлення пагонів. Суть агротехніки полягає в тому, щоб сприяти активному відновленню пагонів правильними заходами догляду, в першу чергу раціональною стрижкою газонів. У весняний період траву доводиться стригти частіше, ніж влітку. В середньому за сезон травостій стрижуть 20-30 разів. У літню засуху висоту стрижки травостоя можна підняти.

Скошувати партерні газони потрібно моторними газонокосарками. Стригти газони необхідно завжди акуратно, без огріхів паралельними смугами, але при кожній стрижці напрям цих смуг повинен бути різним, оскільки це сприяє зменшенню хвилястості травостою. Напрям руху газонокосарок може бути по діагоналі і під прямим кутом по відношенню до попередньої стрижки. Після кожного скошування дерновий покрив рекомендують накочувати.

Моторні і ручні газонокосарки відрізняються головним чином типом ріжучого апарату і способом його установки. Широко поширені барабанні газонокосарки, у яких ріжучі ножі вмонтовуються на барабан, що приводиться в обертальний рух через шестерні або ланцюги від катка, змонтованого на машині. Мотором приводиться в рух і сама косарка. У інших машин цього типу катка немає, від мотора обертається лише барабан з ножами, а косарка пересувається уручну. У моторних газонокосарок іншого типу є ножі, що обертаються в горизонтальній площині. Цей тип ріжучого апарату (диск, що обертається), використовується у вітчизняних моторних газонокосарках «Дружба», називається роторним. Нарешті, є газонокосарки з ріжучим апаратом сегментно-ножового типу (як у тракторних і кінних сінокосарок), який вмонтовується на пальчатому брусі. Такі газонокосарки навішуються на тракторах «Моторобот», «Ріоні», MF-73, а також на тракторі Т-16 (фронтальна навісна газонокосарка КФН-1,6).

Всі газонокосарки мають різну ширину захвату, частоту зрізування і продуктивність. Газонокосарка з шириною захоплення 40 см може скосити за робочий день близько 1 га трави. Газонокосарки з шириною захоплення 100 см і більше при відповідних двигунах мають продуктивність близько 4 га за 7 год. роботи.

5.5. Механічна обробка

Для підтримки нормального водно-повітряного обміну і нормальної життєдіяльності грунтових мікроорганізмів застосовуються різні прийоми механічної обробки газонної дернини: прочісування, поверхневе проколювання і спушення дернини.

Прочісувати дернину рекомендують навесні за допомогою грабель або спеціальних металевих ротаційних щіток. Цей прийом допомагає видаляти з поверхні газону сміття, стару відмерлу траву, зруйнувати мох і сприяє поверхневому спушенню дернини, руйнуванню повстяного шару. На молодих газонах він дуже ефективний.

Для поверхневого проколювання дернини застосовують кінні і тракторні ротаційні мотики. Поверхневе проколювання дернини сприяє знищенню кірки, яка може утворитися після посіву газонів або в перший рік їх розвитку, а також покращує аерацію на молодих газонах. На газонах, що розвиваються на ущільнених грунтах, вже на 3–4-й рік розвитку у верхньому шарі грунту.

ВИСНОВКИ:

У даній курсовій роботі ми визначили значення лучних культур при створенні газонів у парках, садах та інших зелених зонах. Описали грунтово-кліматичні умови Волинської області. Встановили, що дана область розташована на північному заході України в межах Поліської низовини (понад 3/4 території) та Волинської височини. Клімат помірно континентальний. Розміщення грунтового покриву Волинської області чітко підпорядковане певним географічним закономірностям. У межах Волинської височини утворилися грунти, властиві для лісостепу: чорноземи типові, чорноземи опідзолені та сірі, лісостепові опідзолені грунти. У поліській частині області: дерново-підзолисті, дернові, лучні, болотні грунти та торфовища. Згідно вихідних даних дали характеристику дерново-підзолистого глеюватого грунту. Описали особливості заданих рослин, з них склали травосуміш для газону і визначили його тип – партерний, оскільки рослини (тонконіг лучний, райграс пасовищний) добре витримують усі негативні фактори впливу, зокрема виділяються стійкістю до посухи, швидко відростають після стрижки, утворюють густий щільний дерен завдяки хорошому кущінню, тому можуть створювати належний декоративний та естетичний вигляд. Ми детально описали технологію створення партерного газону, визначили дози внесення добрив, згідно формул і родючості грунту, встановили норму висіву насіння; вказали найбільш доцільні методи догляду за газоном: поливи, боротьба з бур’янами, стрижка, підживлення, захист від бур’янів і хвороб, аерація дернини і інші прийоми механічного обробітку

Список використаних джерел: