Розвиток професійної діяльності державного службовця:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

РЕФЕРАТ

на тему: “ Розвиток професійної діяльності державного службовця:

 основні ознаки, сутність, умови ”

                                                Виконала:

                                                                          Студентка ДС - 15м

                                                 Гладюк М.О.

                                                                          Перевірила:

д.держ.упр., професор Діденко Н.Г.  

Маріуполь 2016

Зміст

Вступ

1. Сутність професіоналізму державних службовців

2. Особливості формування професіоналізму державних службовців 

3. Сучасна модель розвитку професіоналізму.

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Сучасний стан українського державотворення значно посилює увагу суспільства до моральності влади, до етики поведінки державних службовців, рівня їхнього професіоналізму, розв’язання актуальних соціальних, політичних та економічних проблем, боротьби з корупцією.
          На сьогодні суспільство вимагає постійного зростання ефективності управління в усіх сферах діяльності держави, удосконалення нових підходів до формування професійної державної служби. За цих умов важливим фактором удосконалення системи державної служби є наповнення її професійно підготовленими кадрами. 

Державна служба є реальним провідником завдань і функцій української держави. Від її професіоналізму та компетентності залежить хід та якість реформ, що відбуваються в нашому суспільстві.
Головну роль у процесі підвищення професіоналізму та компетенції державних службовців відіграє дієздатна система їх підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації.
         Становлення ефективної державної служби та її розвиток є важливою складовою політичного трансформування суспільства, наближення його до європейських стандартів.

Мета дослідження – аналіз сутності, стану та особливостей формування професіоналізму державних службовців, виявлення засобів і шляхів його розвитку та вдосконалення професійної спроможності службовців у виробленні та реалізації державної політики.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що складаються в процесі формування і реалізації професіоналізму державних службовців. 
Предмет дослідження – професіоналізм державних службовців, його сутність, стан та особливості формування.

1.     Сутність професіоналізму державних службовців

Розвиток державної служби в Україні здійснюється на законодавчо визначених принципах державної служби, які визначають основні риси, сутнісні характеристики, найважливіший зміст і значення самої державної служби. Принципи державної служби визначають вихідні положення та теоретичні ідеї, що відображають об’єктивні закономірності розвитку суспільства та держави, найбільш характерні риси організації та функціонування та тільки самої держави, а й усієї системи державного апарату (стаття 3 Закону України “Про державну службу”).[2, с.22-24]
            Одним з основоположних принципів державної служби є принцип професіоналізму. Професіоналізм являє собою глибоке та всебічне знання і володіння практичними навичками в певній галузі суспільно корисної діяльності, наявності професійної освіти, навичок у роботі, вивченні і оволодінні передового досвіду.
         Професіоналізм у державній службі – це передусім здатність державного службовця, колективу державних службовців визначати з урахуванням умов і реальних можливостей найбільш ефективні шляхи та способи реалізації поставлених перед ними завдань у межах нормативно визначених повноважень.[3,с.11]
         Структурно професіоналізм державної служби на рівні органу державної влади формується в систему з організації та функціонування державної служби на основі:

- сучасного наукового знання та досвіду, творчого використання фахових знань, умінь і навичок усіх службовців;

- з оптимально можливого прояву здібностей, особистих якостей держслужбовців, на основі їх раціонального використання на посадах, створення найбільш дієздатних колективів;

- з найбільш повного використання професійно-творчого кадрового потенціалу органів державної влади та місцевого самоврядування.
          Принцип професіоналізму полягає в тому, що державний службовець виконує свої обов’язки на професійній основі. Професіоналізм державного службовця покликаний забезпечити якісне виконання посадових обов’язків, стабільність державної служби, постійну готовність до підготовки та реалізації рішень із складних завдань, можливість підвищення своєї кваліфікації тощо.
         Принцип професіоналізму державних службовців є визначальним при організації та функціонуванні державної служби. Це не тільки одна з провідних вимог, що визначає формування та практичну діяльність держслужбовців, а й необхідна правова вимога, без якої неможливе отримання права на здійснення посадових повноважень. Державний службовець повинен мати вищу освіту за спеціальністю, відповідною вимогам професійно-кваліфікаційної характеристики.
           Реалізація принципу професіоналізму в першу чергу потребує постійного професійного розвитку державних службовців, що має забезпечуватися активним функціонуванням, високим ступенем організації та науково-методичного керівництва системою підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців.[1,с.32-39]
          У професійному розвитку державних службовців важливо максимально використовувати практику службової діяльності. Постановка перед службовцем нових, більш складних завдань, моделювання ситуацій, що вимагатимуть від нього прийняття самостійних, у тому числі інноваційних рішень, матеріальне стимулювання поліпшення якості праці спонукатимуть службовця до збагачення своїх професійних умінь, навичок і здібностей до формування потреби в службовому зростанні. Уміння, навички та знання, здобуті та збагачені в процесі практичної діяльності, стають важливою передумовою для службової кар’єри.
         Тому в професійному розвитку кадрів державної служби слід більш чітко виокремити дві сторони:
- професійно-кваліфікаційний розвиток, в основному пов’язаний із підготовкою, перепідготовкою та підвищенням кваліфікації, здобуттям нових умінь, навичок та нового досвіду;
- професійно-посадовий розвиток, в основному пов’язаний з раціональним добором та розстановкою кадрів на основі використання здібностей та особистих можливостей кожного працівника, оптимального використання в межах колективу працівників різного фаху, досвіду, віку, складу розуму та особистих якостей.[5,с.21-29]
          Сучасні уявлення про професіоналізм, які будуються на засадах особистісно-діяльнісної парадигми, компетентнісного підходу, є тією концептуальною базою, яка дає поштовх до розвитку та побудови ефективної індивідуальної професіоналізації в системі державного управління.

2. Особливості формування професіоналізму державних службовців

Відбір осіб на державну службу здійснюється на підставі завдань того чи іншого підрозділу, які поділяються на певні частини, що закріплюються за окремими робочими місцями. Ці чітко визначені посадові вимоги є критеріями для підбору працівників та оцінки їх діяльності. За такого підходу працівники підбираються на конкретні посади з чітко визначеними і відносно стабільними обов’язками та вимогами до знань, навичок а також психофізіологічних характеристик особи. Чим повніше потенційний кандидат на посаду відповідає всім чітко визначеним критеріям, тим більше в нього шансів зайняти її в процесі конкурсного відбору.
           В умовах реформування системи державного управління зазначена процедура не може гарантувати ефективності роботи органу в разі зміни певних повноважень чи структурної реорганізації. Тому в процесі вивчення якостей кандидата на посаду важливо орієнтуватися ще й на наявність у нього певних потенційних здібностей, ділових і професійних якостей, які можна буде ефективно використати для виконання поставлених завдань.
            Основними елементами та складовими механізму оцінки професійності державного службовця є такі:

-                               соціально обумовлені риси (цілеспрямованість, морально-етичні якості, ставлення до роботи, мотивації праці);

-                               ознаки кваліфікації (знання, навички, вміння та звички, отримані працівником у процесі навчання та роботи);

-                               психологічні особливості працівника (пам’ять, воля, почуття, відчуття тощо);

-                               сукупність органічних рис (тип нервової системи, темперамент, характер, емоційно-вольова сфера, здібності)

У процесі оцінки слід враховувати соціально-психологічні особливості кожного працівника, пов’язані з його вродженими властивостями як особистості та набутими впродовж роботи внаслідок взаємодії з іншими членами колективу. Кожна із зазначених структур своєрідно впливає на поведінку людини та на її професійну діяльність.
               Професійні та ділові якості державних службовців можуть визначатися з урахуванням таких критеріїв:

- особистісний (активність, комунікація, мотивація, вміння приймати правильні рішення);

- інтелектуальний (компетентність, аналітична складова мислення);

-діловий, пов’язаний з особливостями нервової системи (працездатність, стійкість до стресів).
           У кожному випадку визначення цих якостей залежить від:

- вибору місця роботи державними службовцями;

- ситуацій, що виникають у повсякденній роботі на тій чи іншій посаді;

- конфліктів;

- мотивації до зміни роботи;

- інновацій, що пов’язані зі змінами характеристик трудового середовища;

- змісту, форм і методів набуття відповідних знань і навичок професії державного службовця;

-їхніх професійно-кваліфікаційних характеристик.
Окремим блоком для оцінки ділових і професійних рис державних службовців має бути аналіз специфічної професійної компетентності державного службовця.[6,с.44-55]
          Політична компетентність та моральна легітимність передбачає розуміння природи основних суспільних функцій та організаційної структури сучасної держави, принципів та форм демократії, характеру взаємодії між різними гілками влади, ролі політичних партій в житті суспільства. 
Правова (юридична) компетентність державних службовців формується в процесі базової професійної підготовки, що стосується основних галузей права та грунтується на навичках її професійного застосування в різних сферах діяльності. 
           Економічна компетентність диференціюється в залежності від спеціалізації державних службовців і в межах загального для всіх рівня має включати оцінку здатності застосовувати порівняльний аналіз основних економічних концепцій.
           Соціологічна компетентність пов’язана з усвідомленням державними службовцями концепції соціальної структури сучасного суспільства, її динаміки та впливу на політичні та соціально-економічні процеси.
Психолого-педагогічна компетентність є підставою для ефективних комунікаційних контактів, коли необхідно розуміти людей, їхні інтереси, мотиви та наміри, знаходити до них індивідуальний підхід.
            Управлінська компетентність включає знання методів управління, ціннісно-орієнтаційне регулювання, комплексне управління трудовою мотивацією, розвиток творчого потенціалу тощо.[7,c.20]
           Аналіз змісту роботи державних службовців показав, що надзвичайно широке коло різнопланових повноважень і практичних завдань вирішується за допомогою технологічних функцій.

Головні серед них – контрольно-аналітичні, організаційно-управлінські та інформаційно-комунікаційні. Кожен з них має свої цільові орієнтири, принципи і певні набори соціальних технологій, накопичених практичним досвідом, які забезпечують успішну реалізацію завдань у різних типових соціальних ситуаціях. [8,с.55-59]
        

3. Сучасна модель розвитку професіоналізму.

         Професіоналізація є важливою умовою розвитку державної служби в Україні, про що свідчать такі суттєві ознаки, як:

- наявність стійкої суспільної потреби в державному управлінні, формування специфічного комплексу трудових функцій і професійних стандартів;

- інституціоналізація трудових відносин, розвиток інститутів індивідуальної професіоналізації, передусім професійного навчання тощо.
            Розвиток професіоналізму виглядає як процес проходження психофізіологічних особистісних змін, які відбуваються під час тривалого виконання людиною службових обов’язків, що забезпечують якісно новий, більш ефективний рівень вирішення складних професійних завдань в особливих умовах.[11,с.21-26]
На сьогодні в Україні існує низка нормативних моделей, які певною мірою враховують особистісний чинник професійної діяльності.
Можна виділити наступні базові положення щодо моделювання розвитку професіоналізму службовців:
1. Розгляд розвитку професіоналізму в контексті інтегрування людини у професійну діяльність, професійне становлення особистості дає можливість адекватно визначати вимоги та кваліфікаційні критерії на різних етапах індивідуальної професіоналізації, оцінювати відповідні професійні якості особистості, цілеспрямовано нарощувати професійний потенціал службовця.
2. Професіоналізм службовця формується в межах двох діяльнісних контурів: зовнішнього, пов’язаного з перетворювальною діяльністю, спрямованою на зовнішні для людини об’єкти (інформацію, процеси, людей тощо), та внутрішнього, пов’язаного із самоперетворювальною діяльністю, спрямованою на самоактуалізацію і професійний розвиток людини в процесі праці. За умов поєднання цих складових і виникає нова якість – професіоналізм як здатність до стабільно успішного, кваліфікованого виконання професійних функцій і завдань.
3. Професійна спроможність службовця відображується у його виробничій поведінці, яка включає не тільки операційну, а й особистісну складові, і може бути описана поведінковими характеристиками, які відповідають структурі професійної діяльності – від найбільш загальних складових (напрямів, функцій) до спеціалізованих відповідно до конкретних робочих завдань. Визначення сукупності таких спостережуваних характеристик (компетентностей) є найбільш доцільним для встановлення чіткої відповідності працівника вимогам робочого місця.[10,с.656-660]
               Передумовою успішного розроблення моделей компетенції є чітке розуміння змісту роботи на посаді в контексті цілісної системи функціонування органу влади, оскільки посада інтегрована в цю систему через низку взаємопов’язаних трудових процесів, визначення яких є окремим напрямом розвитку професіоналізації державної служби. [8,с.123-132]
           Таким чином, модель розвитку професіоналізму службовця, сформована на засадах компетентнісного підходу, передбачає чітку конкретизацію описів трудової діяльності з урахуванням основних напрямів, функцій, завдань у межах компетенцій посад державної служби та визначення необхідних кваліфікаційних рівнів компетенції, що дасть змогу провадити систематичне оцінювання службовців, здійснювати атестацію та кваліфікування, визначати конкретні потреби в підвищенні кваліфікації, планувати посадові переміщення та професійний розвиток.

Висновки
          З огляду на професіоналізм державних службовців, як принцип державної служби, визначено його основні риси:

- здатність оперативно, з урахуванням конкретних умов і практичних можливостей, знаходити найбільш ефективні шляхи та способи реалізації поставлених завдань у межах нормативно визначених повноважень;

- вміти аналізувати та прогнозувати розвиток ситуації, і на основі компетенції, наданою певною посадою, гармонізувати відносини влади і соціуму, що має сприяти розвитку як особистості державного службовця, так і громадянина, піднесенню авторитету державної влади. [12]
          Осмислення суті професійної культури надає можливість поглибити сутнісні характеристики професіоналізму, акцентувавши увагу на способі реального функціонування в різних типах соціальних відносин. Вимоги до державного службовця в суспільстві особливо завищені, і це в свою чергу стимулює потребу у його професійному зростанні.
Формування професіоналізму державних службовців – це накопичення професійного управлінського досвіду, досягнення високої якості в управлінській діяльності, яка в тому чи іншому вигляді властива більшості людей, але не для всіх вона є професією.
       Процес формування професіоналізму державних службовців має свої особливості, які визначені потребою в організаційно-правовому забезпеченні цілісності та єдності процесів прогнозування і планування професійного розвитку кадрів, науково обгрунтованими програмами системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, матеріальним та моральним стимулюванням, справедливим та обґрунтованим заохоченням управлінського апарату з боку держави у його професійному зростанні.[11]
Загальні вимоги до розвитку професіоналізму державних службовців, на мій погляд, є наступними:

-глибоке засвоєння основних складових теорії державного управління;

-досконале володіння знаннями, вміннями, навиками, які необхідні для забезпечення виконання функцій держави в кожній конкретній сфері діяльності;

-вміння розробляти проекти нормативно-правових актів, розпоряджень та впроваджувати їх на практиці;

-прагнення та готовність забезпечувати розвиток всіх сфер життєдіяльності людини (економічної, соціальної, духовної, політичної);

-наявність таких якостей як ініціативність, творчість, здатність до виправданого ризику, людська порядність;

-володіння кандидатом на посаду державного службовця принаймні однією з офіційних мов Європейського Союзу;

-освоєння комунікативних навиків та основ ведення переговорів, використання інформаційних технологій з метою формування позитивного іміджу державної служби.[9,с.156-161]
         Професіоналізм державних службовців гармонізує внутрішньо-організаційні відносини і взаємовідносини державних службовців із громадянами, що зумовлює розвиток ефективності державного управління та сприяє іміджу державної служби.
         Запровадження сучасної концепції в розвитку професіоналізму в практику професіоналізації публічного управління дозволяє уточнити зміст зв’язку між професійною діяльністю та індивідуальною професіоналізацією, включити професійні знання, уміння, особистісні якості в діяльнісний контекст, підвищити ефективність професійного навчання.[4,с.177-178]

Списоквикористанихджерел

1. А.Вишневський. Застосування моделі та профілів компетентності для управління персоналом в системі державної служби / А.Вишневський, О.Хмельницька // Вісн. держ. служби України. – 2004. – № 4. – С. 38-44.

2. І.Нинюк. Державна служба як професія у системі державного управління // Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика: Матеріали щорічної наук.-практ. конф. 23 січня 2003 р. / За заг. ред. А. Чемериса. – Львів: ЛРІДУ УАДУ, 2003. – Ч. 1. – С. 89-92.
3. І.Нинюк. Професіоналізм державних службовців: сутність, стан та особливості формування: автореф. дис. … на здобуття наук. ступ. канд. н. держ. упр. / Нинюк І. І. - К., 2005. - 15 с.
4. Н.Нижник, В.Яцюк. Державний службовець – центральна фігура системи виконавчої влади Державна виконавча влада в Україні: Формування та функціонування. Частина 1. К.: 2000.С.172-185. 

5. Овчарук О. Розвиток компетентнісного підходу: стратегічні орієнтири міжнародної спільноти / О.Овчарук // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: бібліотека з освітньої політики / за заг. ред. О.Овчарук. – К. : К. І. С., 2004. – С. 6-15.

6. В.Сороко. Стандарти у сфері управління персоналом: від типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців до профілів компетентності / В.Сороко, Н.Ходорівська, Т.Якименко // Вісн. НАДУ. – 2007. – № 3. – С.165.
7. В. Яцюк. Принципи підвищення кваліфікації державних службовців в Україні Вісник УАДУ №4, 2000. С.29-37.

8. Державний службовець в Україні (пошук моделі) / Н.Нижник, В.Цвєтков, Г.Леліков та ін. – К. : Ін Юре, 1998. - 272 с.
9. Психологія професійної діяльності і спілкування / за ред. Л.Орбан, Д.Гриджука. – К. : Преса України, 1997. – 192 с.
10. Публічна служба. Зарубіжний досвід та пропозиції для України / за заг. ред. В.Тимощука, А.Школика. – К. : Конус-Ю, 2007. – 735 с.

11. Система професійного навчання державних службовців // Режим доступу. – [Електронний ресурс] : http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/692/28/.

12.  Удосконалення професійного навчання службовців : [Електр. ресурс] - Режим доступу: //http: //www.guds.gov.ua/.../printable_article