Проблеми редагування видань медичного напряму

Текст:

Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Видавничо-поліграфічний інститут

Кафедра видавничої справи та редагування

Курсова робота

Студентки Сукаліної Марії Михайлівни

Кафедра видавничої справи та редагування

Спеціальність «видавнича справа та редагування»

Група СР-41

Дисципліна «Основи видавничої справи»

Тема «Проблеми редагування видань медичного напряму»

Науковий керівник: канд. наук із соц. комунік., доц. Фіялка С. Б.

Роботу допущено до захисту:_______________________________________

Оцінка______________________

Члени комісії:

Тріщук О. В., д-р наук із соц. комунік., проф.________________

Левчук О. М., канд. філол. наук, доц._____________________

Київ 2016

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. МЕДИЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА УКРАЇНСЬКОЇ ЛЕКСИКИ.. 5

1.1. Формування української медичної термінології 5

1.2. Сучасний стан української медичної термінології 9

Розділ 2. ПРОБЛЕМИ РЕДАГУВАННЯ ВИДАНЬ МЕДИЧНОГО НАПРЯМУ 12

2.1. Проблема синонімів та паронімів у медичній термінології 12

2.2. Кальки термінів під час перекладу з російської мови. 17

ВИСНОВОК

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Серед наукової літератури можна знайти багато праць, присвячених особливостям редагування наукових видань загалом. Проте складніше знайти дослідження, що стосуються конкретної вузької спеціалізації, якою є, наприклад, медична галузь. Саме тому проблеми редагування видань медичного напряму і досі можна вважати малодослідженою науковцями темою. Це можна обґрунтувати тим, що для якісно проведеного редагування потрібно залучати не лише працівників-редакторів, а також і фахівців медичної галузі, які добре знають українську медичну термінологію. Цим визначається актуальність цього дослідження.

Новизна роботи полягає в тому, що вперше була зроблена спроба узагальнення напрацювань фахівців медичної термінології у контексті використання їх у своїй роботі редактором.

Об’єктом дослідження є українська медична термінологія як складова української наукової термінології.

Предмет дослідження — мовностилістичні особливості медичної термінології.

При написанні цієї роботи були опрацьовані праці таких науковців, як Н. Місник, Н. Литвиненко, О. Новіцької. Темі дослідження також присвячені публікації О. Кіцера, І. Головко, М. Павловського, С. Нечая, Т. Лепехи та ін.

Мета курсової роботи — виявити складнощі, з якими може зіткнутися редактор під час редагування видань медичного напряму та/або текстів, багатих на медичну термінологію.

Реалізація зазначеної мети зумовила постановку таких завдань:

· проаналізувати та охарактеризувати стан сучасної української медичної термінології,

· виявити особливості української медичної термінології,

· сформулювати можливі шляхи вирішення проблем в медичній термінології.

Курсова робота складається з двох розділів, що поділяються на два підпункти кожний.

У першому розділі роботи аналізується сучасний стан української медичної термінології. У рамках даного аналізу розглядаються також основні етапи розвитку і становлення термінології в медичній практиці, завдяки чому можна

Другий, практичний, розділ присвячений проблемам, що виникають під час редагування медичних видань. Зокрема розглядається питання синонімії термінології — проблеми української термінології, що не оминула й медичну галузь. Також аналізуються медичні омоніми та пароніми, що можуть стати каменем спотикання для редактора.

Великою проблемою сучасних медичних видань є російськомовні кальки. Витоки та стан цієї проблеми в україномовних виданнях також викладені у другому розділі.

У роботі були використані такі методи дослідження, як історичний — хронологічно розглянуто розвиток української медичної термінології, аналіз — проаналізовано та описано стан медичної термінології сьогодні, узагальнення — сформовано основні проблеми редагування.

Практичне значення курсової роботи полягає у використанні наведених шляхів вирішення проблем, з якими може зіткнутися редактор під час редагування медичних текстів.

Розділ 1. МЕДИЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА УКРАЇНСЬКОЇ ЛЕКСИКИ

1.1. Формування української медичної термінології

Кожна галузь науки має свою систему термінів — слів чи словосполучень, які точно і однозначно визначають чітко окреслене спеціальне поняття цієї галузі. На відміну від номенів загальномовних, які часто є багатозначними, невпорядкованими, термін у межах сфери застосування є однозначним. Значення термінів фіксуються у стандартах, словниках та довідних, тому вживати їх можна лише в одному конкретному значенні.

Сукупність термінів утворює собою терміносистему, яка й обслуговує ту чи іншу галузь знать. Термінологія може бути як загальнонауковою, що об’єднує спільні для багатьох галузей науки терміни, так і спеціальною, яка використовується лише в окремих галузях. Медична термінологія належить до спеціальної лексики.

Медична лексика, звичайно, не в тому вигляді, в якому вона існує сьогодні, з’явилася разом із зародженням медицини, та вважається однією з найдавніших у мові.

Перші медичні «терміни» служили для називання понять, що людина мала завжди, тобто це були назви органів та частин тіла людини: рука, нога, хребет, голова тощо. Згодом до них додались також описи відхилення стану людини від норми, частин та органів організму тварин. Ця лексика будувалася на тогочасній національній мові, проте відбувалось також і запозиченні іншомовних слів, наприклад назви основних життєдіяльних процесів: жити, вмирати, спати, слухати, бачити. [1.14]

Поява писемності сприяла систематизуванню тогочасних знань та розвитку лексики, зокрема і медичної. Цьому свідчить поява травників та лікувальних порадників. Із запровадженням «Руської правди» почали використовуватися еквіваленти сучасним рана, синець, насилля, переломлений, кість тощо, оскільки для здійснення судочинства потрібно було виявити та пойменувати пошкодження, котрі було заподіяно потерпілому та котрі спричинили його хворобу чи смерть [1.14].

У мові XVI століття вже можна виокремити власне українську анатомічну лексику, назви органів тіла та їх частин: біль голови, під язиком, головна жила, в крижах, пульси, або скроні, на утробі, шия, карк тощо; назви хвороб: запаленіє очей, біль зубів і ясен, катар голови, запаленіє горла, на шаленство, на дихавицю, на сухоти, на камінь в нирках, на пухлину, на корч тощо; менш поширеними були назви способів лікування: пігулки, масть, пластер, полосканіє, лєкарство; а також велика кількість ботанічної лексики, зокрема назви лікарських рослин.

Назви медичних явищ утворювалися переважно описовим способом; у словосполученнях поєднувалися назва хворого людського органу та загальна назва хворобного процесу. Поряд також часто подавалися іншомовні відповідники: запаленіе очий — кон’юнктивіт, боленіе зубовъ — пульпіт, гнилость ясенъ — пародонтит, опухлость ясенъ — гінгівіт, боляча голова — мігрень.

Так поступово загальновживана народна медична лексика занепадала, на заміну їй професійні лікарі використовували однослівні латинські чи грецькі терміни. Цьому сприяло також й підвищення кількості перекладної літератури і оригіналів відповідними мовами. Іншомовна лексика в медичній термінології остаточно закріпилася у XX столітті.

Характеризуючи цей період, Л. Симоненко зазначає: «Особливістю українського термінотворення кінця ХІХ – початку ХХ століття було вироблення принципу орієнтації на народну мову з широким використанням термінів і терміноелементів грецького та латинського походження, а також терміноелементів, прийнятих у міжнародній практиці» [1.15].

З початком загальнопросвітницького руху на теренах України почався й активний розвиток питомої української лексики, в тому числі й медичної. Створення національної терміносистеми диктувалося, передусім, потребами культурного та наукового розвитку, запровадженням навчання рідною мовою, розширенням спеціальних функцій української мови як засобу спілкування та основи для розвитку національної науки. Для цього мовознавці збирали та систематизували вже існуючі народні терміни та створювали нові, на основі української мови.

Українською мовою видавалися десятки оригінальних та перекладних підручників з медицини. Тоді ж були засновані та виходили друком українські наукові медичні видання («Київський медичний журнал», «Українські медичні вісті», «Профілактична медицина»), перші українські вузькоспеціальні видання як теоретичного, так і клінічного плану, бюлетені та газети. Українські вчені та викладачі вищих навчальних закладів, співробітники науково-дослідних інститутів, лікарі докладали всіх зусиль для розвитку та утримування українських медичних видань.

Основними представниками «творчого» періоду розвитку української медичної термінології були О. Курило та М. Галин. О. Курило видала «Російсько-український словник медичної термінології» (1918), у якому запропонувала використовувати низку українських медичних термінів, серед них: артерія — б"ючка, желудочек сердца — комірка серця.

Окремі терміни стали повноправними, наприклад: гомілка, білі кров"яні тільця, волокно, повіка, рухомий нерв, дихання, шлунок, зір, легені, тім"я, тканина та ін.

Проте після такого стрімкого піднесення української термінології слідувала її заборона. Українських науковців звинувачували у націоналізмі та народництві.

Початком знищення досягнень українських учених-лінгвистів стала брошура А. Хвилі «Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті» у 1935 році. У 1936 році з"явився «очищений від «шкідницької термінології» «Словник медичної термінології», укладений «бригадою наукових працівників» [2.4].

Протягом 1933–1935 років вийшло цілком 5 публікацій під гаслом «Проти націоналізму в термінології», де переліковувалися терміни, котрі підлягали вилученню з термінологічної лексики, наприклад: ломець — ревматизм, гнояк — абцес, ядуха — сильна задишка, навіювання — гіпноз тощо. Медична національна лексика була майже повністю вилучена з фахового спілкування [1.14].

Термінологічна праця в Україні майже припинилася на двадцять років, але незважаючи на це, протягом наступних трьох років відділ української наукової мови завершив та видав ще 10 словників.

Описуючи розвиток української медичної термінології у своїх дослідженнях, Л. Симоненко зазначає, що «розвиток української медичної термінології, як і української термінології взагалі, відбувався хвилеподібно, зазнавав піднесення та спади, що пояснюється позамовними, а саме суспільно-політичними причинами. Заборона української мови як засобу літературного спілкування затримувала її стильову диференціацію, а водночас і формування термінологічного фонду. Розвиток української мови (а відповідно і термінології) на власній етнічно-мовній основі найбільше гальмували недержавний статус рідної мови та її територіальна роз’єднаність» [1.15].

З активізацією національного відродження в усіх галузях почалося активне медичне словотворення і в Україні. Подібні явища свого часу переживала більшість країн у період національного відродження.

Відновленню термінологічних досліджень та створенню української термінологічної лексики сприяло заснування Президією Академії наук Словникової комісії. Основними її завданнями стало укладання та друк словників, котрі б містили термінологічну лексику, яка з’явилася у 20–30-ті., а також систематизація та унормування української наукової термінології.

Проте, незважаючи на те, що протягом наступних 20 років було видано низку термінологічних перекладних словників (переважно російсько-українських), тлумачно-довідкових та енциклопедичних видань, що відбивали стан розвитку української науки цього періоду, основним недоліком виданих словників та енциклопедій стала спрямованість на мінімальні розходження між українською та російською мовами (саме тоді починається масове калькування російської термінології до української мови).

Спроба уніфікації та запровадження інтернаціональної термінологічної бази посередництвом російської мови як мови міжнаціонального спілкування у радянському просторі, у тому числі в науковій площині, зводять майже нанівець всі попередні дослідження та проведені роботи у галузі розробки української термінології, побудованої на ґрунті власної мови та з урахуванням норм української літературної мови. Публікування наукових академічних періодичних видань російською мовою, запровадження російськомовної освіти як у середньоосвітніх, так і у вищих навчальних закладах а також сприяло викоріненню питомої української термінології.

1.2. Сучасний стан української медичної термінології

На момент проголошення України незалежною державою перед науковцями знову постає проблема відродження як української мови загалом, так і її термінології, що протягом більш ніж півстоліття винищувалась та зрощувалась із російською мовою. Це викликає потребу у створенні словників, адже тепер проблема національної термінології набуває державного значення. Адже українська лексика мала забезпечити всі галузі життя, зокрема медичне фахове спілкування. Тому подібні процеси в українській мові були природними і необхідними.

Більшість держав світу мала свою національну медичну термінологію. Лише у країнах колишнього соціалістичного табору можна було спостерігати перевагу латинської та грецької термінології.

Проте, незважаючи на видання великої кількості термінологічних словників, не всі терміни змогли прижитися в мові, тому відійшли до пасивного термінологічного фонду. До таких медичних термінів можна віднести такі, як шлунковиця, звина (гастрит), стравник, трунок (шлунок), знемора (кома), м’язовиця (міозит), жилоскорч (ангіоспазм), почечуй (геморой), товщак (жировик), зага, згага (печія), уровище (аборт), кислокрів’я (ацидоз), бубноперетинка (барабанна перетинка), цукросеччя (цукровий діабет), підвій (простуда), мезга (пульпа), ступак (п’ятка), пістряк (рак) тощо [1.14].

Стан відродження, в якому перебуває сьогодні українська наукова мова, і зокрема термінологія, був би неможливим без тривалої, плідної термінологічної праці, здійснюваної українськими вченими-мовознавцями 20–30-х років. Але, як зазначає Ірина Гавриш, «використовувати термінологічну спадщину 20–30-х рр. треба вдумливо, виходячи із змісту конкретного наукового поняття, при наявності або відсутності вдалого сучасного терміна подавати і репресивно вилучені українські терміни» [1.1].

Проблема остаточного унормування та уніфікації медичної термінології сьогодні є надзвичайно актуальної. На цьому наголошують як мовознавці, так і медики. Основним завданням для медичної термінології є відродження та упорядкування медичної лексики.

Сьогодні створюється багато медичних словників, задля уникнення помилок, зайвої синонімії, розбіжності у вживанні термінів, неточних перекладів запозичених слів тощо вони мають бути схвалені комітетом з наукової термінології НАНУ.

У складі медичної термінології все ще наявна велика кількість іншомовних слів, здебільшого грецького та латинського походження. Терміни, утворені за допомогою словотворчих засобів української мови, виступають як дублети до іншомовних. Адже, щоб термін увійшов у склад активного фахового мовлення, він має бути милозвучним, лаконічним, інформативним, і не створювати недоречних асоціацій. Тому, коли лікар розмовляє українською мовою на професійну тему, він застосовує від 50 % до 80 % слів латинського та грецького походження. Слід зауважити, що він повинен не тільки володіти спеціальною термінологією, але й розуміти її, тобто вміти користуватися нею на практиці.

Однак, процес відновлення української національної медичної лексики у фаховому спілкуванні все ще триває. Процес розбудови української медичної терміносистеми відбувається за спільними законами, загальними для розбудови терміносистем інших галузей науки.

Л. Симоненко та Н. Місник у статті «Про “стан здоров’я” мови медицини» відзначають, що «сучасний етап розвитку термінознавства характеризується тим, що основним напрямком роботи в цій галузі є практичний аспект удосконалення термінології» [1.9].

Медичні терміни складають велику частину повсякденного лексикону студентів-медиків, лікарів та науковців-медиків. Тому упорядкування медичної термінології є необхідним засобом для підвищення ефективності спілкування між фахівцями медичної галузі, обміну досвідом, сприятиме розвитку наукових досліджень та виданню наукової та навчальної фахової літератури.

Розділ 2. ПРОБЛЕМИ РЕДАГУВАННЯ ВИДАНЬ МЕДИЧНОГО НАПРЯМУ

2.1. Проблема синонімів та паронімів у медичній термінології

Сьогоднішній стан української медичної термінології зумовила її давня та складна історія. З першого розілу роботи видно, що медична термінологія в Україні постійно підпадала під вплив загальномовних тенденцій різних періодів. Вона постійно змінювалась, перекручувалась, то поверталася до національного коріння, то поповнювалася іноземними термінами (переважно латинськими чи давньогрецькими). Такі особливості розвитку медичної термінології зумовили винекнення синонімії термінів.

Хоча, деякі науковці, що займаються вивченням української термінології сьогодення, допускають синонімічність у разі вдалої та адекватної заміни греко- чи латиномовного терміна питомим українським словом, інші вимагають її унифікації. Так, зокрема, українські дослідниці О. Самолисова та А. Ніколаєва зазначають, що «фахова термінологія повинна бути уніфікована і доведена до користувача у формі, яка б вимагала якнайменших зусиль у користуванні» [1.14].

Ми дотримуємося думки О. Самолисової та А. Ніколаєвої, оскільки вважаємо, що використовування різних найменуваннь одного й того ж самого поняття заплутуює читача. Редакторові у такому випадку доводиться самому визначати синонімічні пари та унифікувати терміносистему.

Г. Навчук та А. Ткач у своїй праці зазначають, що терміни-синоніми використовуються майже в усіх галузях клінічної медицини, особливо на позначення назв хвороб, їх симптомів та (частково) у фармацевтичній сфері [1.13].

Синонімічні терміни можна поділити на дві групи: еквівалентні й інтерпретаційні.

До першої групи належать терміни-дублети — переважно це іншомовне (найчастіше греколатинського походження) слово та питомо українське слово або словосполучення-відповідник.

Так, до цієї групи можна відвести такі терміни, як:

алопеція — облисіння, бронхіальна астма — ядуха (дихавиця), вісцеральний — нутрощевий, геморагія — крововилив, лейкома — більмо, неоплазма — новоутворення, торакальний — грудний, церебральний — мозковий;

гематоскопія — аналіз крові, гіпоксія — кисневе голодування, ішіас —невралгія сідничного нерва, круп — гостре запалення гортані й трахеї.

Значно рідше трапляються дублетні пари, що складаються з двох іншомовних слів або двох українських:

гайморит (англ.) — синусит (лат.), пародонтоз (грецьк.) – альвеолярна піорея (лат.);

зів матки — отвір матки, черевна порожнина — порожнина живота.

До цієї ж групи належать і скорочені терміни-дублети та абревіатури:

гостра ревматична лихоманка — хвороба Сокольського-Буйо — ревматизм, вегетативний невроз — вегетоневроз;

дитячий церебральний параліч — ДЦП, нейроциркуляторна дистонія — НЦД.

До другої групи належать терміни, що існують у термінології у сучасній та застарілій формі, наприклад:

вітряна віспа — оперізувальний герпес; свинка — епідемічний паротит; сухоти – туберкульоз.

А також терміни, що позначають поняття, що були розширені та доповнені після поглибленого його вивчення чи класифіковані за іншою системою:

ангіогемофілія — геморагічна капіляропатія — конституційна тромбоцитопатія;

дифузний токсичний зоб — тиреотоксикоз — базедова хвороба — щитоподібна гіпертрофія; анкілозуючий спондилоартрит (спондиліт) — хронічне запальне захворювання хребта – хвороба Бехтерева [1.13].

Т. Лещенко у своєму підручнику для студентів-медиків поділяє терміни-дублети за сферою вживання. На її думку, такі дублетні пари як:

абдомінальний — черевний, абдукція — введення, акне — вугри, анемія — недокрівя, базальний — основний, вертиго — запаморочення, вісцеральний — нутрощевий,облітерація — зрощення,папула —вузлик, умбілікальний —пупковий та ін.,

є науживанішими і можуть уживатися у науково-навчальному та у науково-популярному стилях мови.

У науковій мові в таких термінах-синонімах, як:

акушерка —повитуха, епідемія — пошесть фурункул —чиряк,

слід вживати ішкомовний відповідник, оскільки українські терміни мають розмовно-побутове забарвлення.

Синонімічні пари типу

аменорея — безмісяччя,агніографія — жилоопис, ангіохолецистит —жовчопротоміхурниця, анестезистика —знечулівниця, кон’юктивіт —спійниця,

що містяться у словниках медичних термінів, слід вилучити українські відповідники, адже сьогодні вживаються лише іншомовні терміни [1.4].

Отже, як можна побачити, терміни-синоніми в медичній термінології виникають з різних причин. Проте, така кількість зайвих синонімів обтяжує мову та зумовлює складнощі її використання.

Серед труднощів, з якими може зіткнутися редактор під час редагування медичної літератури, окреме місце займають пароніми.

Звукова схожість призводить до того, що їх помилково вживають один замість одного, що спричиняє неточного відтворення або, навіть, спотворення змісту тексту.

У підручниках з фахової мови для студентів-медиків наводять такі слова-пароніми:

· Аденін — аденіт

Аденін — пуринова основа, яка міститься в усіх живих організмах, у складі нуклеїнових кислот тощо.

Аденіт — запалення лімфатичних вузлів.

· Активація — активізація — активність

Активація — збудження чогось, посилення діяльності організму: ферментна активація.

Активізація — спонукання когось, чогось до діяльності, більший вив чогось: активізація діяльності кори головного мозку.

Активність — діяльна, енергійна участь у чому-небудь: біологічна активність.

· Апендикс — апендицит

Апендикс — червоподібний відросток сліпої кишки.

Апендицит — запалення апендикса

· Болючий — болісний —больовий

Болючий — пов’язаний з фізичним відчуттям болю: болюча рана.

Болісний — хворобливий: болісний вигляд.

Больовий — пов’язаний із болем: больова чутливість, больова реакція.

· В’язи — м’язи

В’язи — шийні хребці, задня частина шиї.

М’язи — тканина живого організму, здатна скорочуватись, забезпечуючи функцію руху частини тіла.

· Лікарняний — лікарський —лікáрський —лікувальний

Лікарняний — який стосується лікарні: лікарняне містечко; лікарняний лист — документ, що засвідчує право робітника або службовця на тимчасове звільнення від роботи.

Лікарський — який стосується лікаря і його діяльності, іноді — лікування: лікарський обхід.

Лікáрський — який стосуються ліків: лікáрські рослини.

Лікувальний — який пов’язаний з лікуванням: лікувальна фізкультура.

· Невралгія —неврологія, нейролгія

Невралгія — нервова хвороба

Неврологія, нейрологія — сукупність наук, що вивчають питання розвитку, будови й діяльності нервової системи людини і тварини.

· Пальпація — пальпітація

Пальпація — метод дослідження хворого шляхом послідовного обмацування, промацування.

Пальпітація — посилене биття серця.

· Порожнинний — порожнистий

Порожнинний — в анатомії — пов’язаний із порожниною:порожнинна операція.

Порожнистий — який має всередені порожнину: порожнисті органи.

· Рецептний — рецепторний — рецептурний

Рецептний — який стосується рецепта: рецептний бланк.

Рецепторний — пов’язаний з рецептором — органом чуття: рецепторний апарат шкіри.

Рецептурний — який стосується рецептури — сукупності відомостей про лікі, виготовлення сумішей, розчинів, страв тощо.

· Травматичний — травматологічний

Травматичний — спричинений травмою (шок, невроз).

травматологічний — який стосується травматології: травматологічне відділення.

· Цистин — цистит

Цистин — амінокислота, що входить до складу білків тваринного й рослинного походження.

Цистит — запалення слизової оболонки сечового міхура в людини [1.2; 1.4; 2.2].

Як бачимо, пароніми можуть траплятися доволі часто в медичній термінології, тому, щоб уникнути спотворення змісту текстів, редактору слід перевіряти точне лексичне значення слова за словниками.

2.2. Кальки термінів під час перекладу з російської мови

Сьогодні дуже поширеним є явище білінгвізму, тобто двомовності, що зумовлюється близькоспорідненістю двох мов — української та російської. Воно стосується і медичної галузі та зумовлюється історіюї формування української медичної термінології, її викорінення та штучне наближення до російської мови у минулому столітті. Великою проблемою сьогодні є неправильний переклад з російської мови та калькування термінів, що охоплює не лише побутово-розмовне мовлення медиків, а й навчальний та науковий стилі.

Тому сьогодні надзвичайно важливим є виховання серед фахівців медичної галузі звички до використовування правильної та грамотної української термінології. Окрему увагу приділяють питанню перекладу медичної лексики українською фахові підручники для студентів-медиків, які покликані до формування привального мовлення майбутніх працівників галузі.

Складність перекладу медичної літератури зумовлюється певними відмінностями української та російської медичної термінології. Іноді такі відмінності є незначними, як наприклад в словах:

Внутриартериальный — внутрішньоартеріальний (тиск), двуглавая (мышца) — двоголовий (м’яз), жгут — джгут, капли — краплі, клетчатка — клітковина, кишечник — кишечник, кропивница — кропив’янка, летучее (вещество) — летка (речовина), маточный — матковий, мокроты — мокротиння, мостик — місток (протоплазматичний), надкостница — надкісниця, окістя, одышка — задишка, прерывистое — преривчасте, подкорковый — підкірковий, прилив — приплив (крові), пристеночный — пристінковий, роговица —рогівка, стремя (анат.) — стремено [2.3].

Складними випадками перекладу російських термінів можна вважати:

Артерия подвздошная — артерія клубова, артерия подглазничная — підочноямкова, артерия подмышечная — пахова, артерия седалищная —сіднична, глазница — очна ямка(впадина), заднепроходной — відхідниковий, крестец — крижі, крестцово-подобный —крижово-куприковий, крестцово-подвздошный — крижово-клубовий, лоханочно-пузырный — мисково-міхуровий, мыщелок — виросток (потиличний), окружающие ткани — прилеглі тканини, ресничный отросток — війковий відросток, шиповидный отросток — остеподібний, шпичкуватий відросток, предстательный — передміхуровий, продольный — поздовжній, подовжній, свертывание белка — зсідання, свертывание крови — згортання, сводчатый — склепистий, стекловидное тело — склисте тіло, схавткообразная боль — переймистий біль, четверохолмие — чотиригорбикове тіло [2.3].

Російськомовні кальки в мові медиків можна поділити на загальновживані, що не стосуються медичної термінології та можуть допускатися будь-якою людиною, та спеціальні, що пов’язані саме з особливостями медичної термінології та слововживання.

До загальновживаних можна віднести такі:

В цілях попередження — з метою запобігання (хвороби),відпустка по хворобі — відпустка через хворобу, запущена хвороба — задавнена хвороба, нестерпна біль — нестерпний біль,паморочиться в голові — паморочиться голова, протікання хвороби — перебіг хвороби, рекомендації за доглядом за хворими — рекомендації стосовно догляду за хворими, слідувати порадам лікаря — дотримуватись порад лікаря,стояти на обліку — перебувати на обліку, хворіти туберкульозом — хворіти на туберкульоз та ін [1.2].

Такі помилки є очевидними редактору і тому не становлять великих труднощів при редагуванні медичного тексту.

До спеціальних кальок можна віднести:

Аміносахар — аміноцукор, брюшина — очеревина, дробне харчування — багаторазове харчування малими порціями, заживлення — загоєння, зажим — затискач, зсідання — згортання (крові), квасці — галун, копчик — куприк, культя — кукса, лоханка — миска (ниркова), мокрота — мокротиння, наковальня (вушна кісточка) — ковадло, очаг (інфекції) — вогнище, осередок, підмишечний — підпаховий, привратник — воротар (пілорус) шлунка, прободіння (кишки) — прорив, прокол, продовгуватий (мозок) — довгастий, рихла (тканина) — пухка, сошник (анат.) — леміш, стремя (анат.) — стремено [1.4].

Cпеціальні кальки, що безпосередньо стосуються медичної термінології, виявити важче, тому редакторові слід перевіряти всі терміни за чиними словниками, щоб не пропустити можливі помилки.

ВИСНОВОК

Медична термінологія складає вагому частину мовлення фахівців медичної галузі. Проте сьогодні вона має кілька проблем, як, наприклад, невпорядкованість терміносистеми, її синонімія, надмірна кількість запозичень. Ці проблеми зумовлені складною історією розвитку медичної лексики в Україні.

Наразі багато науковців та практиків-медиків наголошують на тому, що медична термінологія потребує вдосконалення та внормування, задля полегшення її використання та подальшого розвитку.

У цій роботі було проаналізовано стан та основні проблеми української медичної термінології, що можуть викликати складнощі під час редагування медичних видань.

Однією з найбільших проблем сучасної української медичної термінології є синонімія. Вона зумовлена декількома факторами:

· запозичення грецьколатинських відповідників протягом останніх століть формування української медичної термінології;

· наявність синонімів-власне українських термінів, та синонімів-запозичень;

· скорочення термінів та використання абревіатур;

· одночасне існування в мові застарілих та сучасних термінів;

· поглиблене вивчення певних понять, що зумовлює розширення значення певного терміну;

· різні класифікації понять.

Варіативність медичної термінології ускладнює процес написання медичних текстів та їх редагування. Тому слід уникати вживання різних термінів на позначення одних і тих самих понять. Якщо цієї вимоги не дотримано, редактор повинен прослідкувати синонімічні пари та вилучити один з термінів-дублетів. Йому слід унифікувати термінологію даного видання та прослідкувати за тим, щоб кожен термін познавав єдине унікальне поняття.

Другою проблемою редагування медичних видань є паронімія термінології. Редактор має розумітися на темі, якій присвячений текст, що він опрацьовує, адже це значно полегшить виявлення неправильних термінів-паронімів, якщо воні наявні у тексті. Якщо редактор не володіє предметом дослідження, йому слід перевірити термінологічну базу за спеціалізованими тлумачними словниками, щоб уникнути спотворення змісту, що вклав у свої слова автор.

Третьою, проте не менш значущою проблемою українських видань медичного напряму є неправильний переклад російськомовних текстів та кальки.

Близькоспорідненість цих мов спричиняє велику кількість помилок під час перекладання наукового тексту. Певна частина української термінології майже не відрізняється від російської, проте є і складні випадки перекладу термінів. Задля уникнення помилок під час перекладу слід користуватись медичними російсько-українськими словниками.

Поширення правильної ті грамотної медичної літератури сьогодні є надзвичано важливим. Це є одним із засобів упорядковування медичної термінології, усунення мовних помилок майбутніх лікарів. Адже через наукові та навчальні праці студенти-медики та молоді фахівці складають свій власний медичний словниковий запас, який потім активно вікористовують у лікарській практиці. Тому слід приділяти неабияку увагу до редагування медичної літератури.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1.1. Гавриш І. Українська наукова мова: проблеми і перспективи розвитку / І. Гавриш // Українська термінологія і сучасність. — Київ: НАН України, 1998. — c. 60-62.

1.2. Золотухін Г. О., Литвиненко Н. П., Місник Н. В. Фахова мова медика: Підручник. — Київ: Здоров"я, 2001. — 392 с.

1.3. Кочан І. Іншомовні слова в сучасній технічній термінології // Укр. правопис і наукова термінологія: історія, концепції та реалії сьогодення. — Матер. засідань мовознавчої комісії та комісії всесвітньої л-ри НТШ у Львові 1994–1995 рр. — Львів, 1996. — С.129–135.

1.4. Лещенко Т. О. Професійна мова медика: навч. посібн. — Полтава, ПФ «Форміка», 2004. — 140 с.

1.5. Литвиненко Н. П. Сучасний український медичний дискурс. — автореф. дис. — Київ, 2010.

1.6. Литвиненко Н. П., Місник Н. В. Медичний термін у лінгвістичному аспекті / Н. П. Литвиненко, Н. В. Місник; за ред. В. Г. Коляденка ; Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця. — Київ : Здоров"я, 2001 (НМУ). — 174 с.

1.7. М. С. Зарицкий. Актуальні проблеми українського термінознавства: Підручник. — Київ: ІВЦ "Видавництво «Політехніка»"; ТОВ "Фірма «Періодика»", 2004. — 128 с.

1.8. Матеріали ХVІІІ Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції «Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах СНД» // Збірник наукових праць. — Переяслав-Хмельницький, 2013 р. — 272 с.

1.9. Місник Н. Про «стан здоров"я» мови медицини / Наталія Місник, Людмила Симоненко // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». — 2002. — № 453. — С. 262–269.

1.10. Місник Н. В. Формування української медико-клінічної термінології: навч. посібн. – Київ : Книга плюс, 2004. — 168 с.

1.11. Місник Н. В. Медичний словник як основне джерело систематизації та унормування галузевої термінології. — Київ: НАН України, 1997. — С. 197–199.

1.12. Місник Н. В. Формування української медичної клінічної термінології: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Н.В. Місник; НАН України. Ін-т укр. мови. — Київ, 2002. — 20 с. — укp.

1.13. Навчук Г.В. Українська медична термінологія на сучасному етапі: проблеми впорядкування / Г.В. Навчук, А.В Ткач // Буковинський медичний вісник. — Чернівці, 2010. — т. 14, № 4. — С.163-166.

1.14. Орешко О. УКРАЇНСЬКА МЕДИЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ (розвиток і сучасний стан) [Електронний ресурс] / О. Орешко // Брно: Ун-т Масарика. — 2010. — Режим доступу до ресурсу:

https://is.muni.cz/th/110609/ff_m/diplom00.pdf.

1.15. Симоненко Л. О. Українська наукова термінологія: стан та перспективи розвитку / Л.О. Симоненко // Українська термінологія і сучасність. — . Київ: КНЕУ, 2001. — Вип. ІV. — c. 3-8.

1.16. Українська мова за професійним спрямуванням: Навч. посібн. для ВНЗ нефілологічного напрямку підготовки / доц. Мачай Т.О., доц. Шавлак Л.В., доц. Лазарєва Л.К. та ін. — ДонНТУ, 2006. — 191 с.

СЛОВНИКИ:

2.1. Кисільов В. Ф. Медичний російсько-український словник: Відтворення видання 1928 року / д-р В. Ф. Кисільов. — Київ, НАН України, Ін-т Енциклопедичних Досліджень, 2008.

2.2. Литвиненко Н. П., Місник Н. В. Тлумачний словник медичних термінів / Київ – Ірпінь, ВТФ «Перун», 2010.

2.3. Присяжнюк М. Російсько-український медичний словник професійної мови фахівців з внутрішніх хвороб (із тлумаченнями) / М. Присяжнюк. — Київ: Видавничий дім «KM Academia», 1995.

2.4. Словник медичної термінології / Уклад.: І.М.Кириченко та ін. — 1К.: Держмедвидав, 1936. — 220 с.