Принципи функціонування фондового ринку

Текст:

Зміст

1. Теоретичні засади формування ринку ЦП

Вступ………………………………………………………………………………………3

1.1. Цінні папери як інструмент фондового ринку, їх види та особливості……..……5

1.2. Біржовий та позабіржовий ринки ЦП……………………………………………...13

1.3. Сутність та особливості функціонування фондових бірж………………………..15

2. Дослідження ринку ЦП в Україні

2.1. Принципи функціонування фондового ринку…………………………………….18

2.2. Етапи формування фондового ринку в Україні…………………………………...23

2.3. Сучасний стан фондового ринку в Україні………………………………………..26

3. Проблеми та перспективи розвитку фондового ринку в Україні

3.1. Проблеми функціонування вітчизняного фондового ринку……………………..29

3.2. Пріоритети та перспективи розвитку фондового ринку в Україні………………31

Висновок…………………………………………………………………………………34

Реферат

Курсова робота: 37 сторінок ,30 джерел

Тема роботи: Проблеми та перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні

Актуальність теми дослідження: ринок цінних паперів як складова частина фінансового ринку забезпечує акумуляцію та ефективне розміщення заощаджень в економіці, інвестування її пріоритетних галузей та об`єктів. Оздоровлення економіки України значною мірою залежить від становлення та налагодженого функціонування ринку цінних паперів, регульованого державою та інтегрованого у світові фондові ринки.

Головним завданням, яке повинен виконувати ринок цінних паперів являється, насамперед, забезпечення умов для залучення інвестицій на підприємства, доступ цих підприємств до більш дешевого, порівняно з банківськими кредитами капіталу.

Тема: Проблеми та перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні

Мета дослідження полягає у дослідження та обробці матеріалу для вивчення проблеми особливостей становлення та тенденцій розвитку ринку цінних паперів в Україні.

Об`єктом дослідження є ринок цінних паперів.

Предмет дослідження є актуальні підходи до вирішення проблеми особливостей становлення та тенденцій розвитку ринку цінних паперів

Вступ

Актуальність вивчення даної теми безпосередньо пов"язана зі значимістю функціонування ринку цінних паперів для економічного розвитку будь-якої країни. Проблемною залишається роль держави на ринку цінних паперів, її діяльність на ринку потребує розширеному реструктурування (на рівні з ринком цінних паперів як системою) . Ринок цінних паперів як складова частина фінансового ринку забезпечує акумуляцію та ефективне розміщення заощаджень в економіці, інвестування її пріоритетних галузей та об`єктів. Оздоровлення економіки України значною мірою залежить від становлення та налагодженого функціонування ринку цінних паперів, регульованого державою та інтегрованого у світові фондові ринки. Головним завданням, яке повинен виконувати ринок цінних паперів являється, насамперед, забезпечення умов для залучення інвестицій на підприємства, доступ цих підприємств до більш дешевого, порівняно з банківськими кредитами капіталу.

Ринок цінних паперів в Україні почав своє становлення в 1991 році з прийняттям Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» (актуалізований Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок»). Тоді Україна на законодавчому рівні отримала інструменти та професійних учасників ринку цінних паперів, які брали активну участь у створенні вітчизняного фінансового сектора економіки.

Найбільш важливим при визначенні правових засад здійснення державного регулювання ринку цінних паперів став Указ Президента України, яким 12 червня 1995 була утворена Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» в Україні визначено її завдання, функції, повноваження, права, відповідальність і відносини з іншими державними органами з питань регулювання та контролю на ринку цінних паперів. Наступним кроком у регулюванні ринку цінних паперів України став Указ Президента України № 1063/2011 від 23.11.2011 року про створення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) .

В Україні перші біржі стали з"являтися на початку 90-х років, вони носили хаотичний характер і служили швидше інструментом обміну товарами, ніж реальною фондовим майданчиком, вони не виконують властиві їм функції щодо залучення, перерозподілу капіталу та його спрямування в реальний сектор. Перші цінні папери: ваучери, векселі, купони і т. д. використовувалися в різних кримінальних схемах по захопленню підприємств, відходу від податків і відмивання грошей. Інвестиційні фонди були більше схожі на піраміди, чим вони по суті й були.

На даний момент в Україні функціонує 10 фондових бірж:

1. Українська біржа;

2. Східно-європейська фондова біржа;

3. Фондова біржа «Перспектива»;

4. Українська міжбанківська валютна біржа;

5. Українська міжнародна фондова біржа;

6. Київська міжнародна фондова біржа;

7. Фондова біржа ПФТС;

8. Придніпровська фондова біржа;

9. Фондова біржа «Іннекс»;

10. Українська фондова біржа

На ринку цінних паперів складаються відносини з приводу володіння і кредитування специфічними фінансовими інструментами - цінними паперами.

Цінні папери як грошові документи характеризуються наступними ознаками:

1. документарним характером;

2. матеріальною формою;

3. наявністю певного набору взаємних прав і обов"язків, що витікають із власності на цінний папір.

Сучасний стан ринку цінних паперів в Україні характеризується такими особливостями його функціонування: швидкі темпи зростання обсягів торгівлі цінними паперами; суттєве збільшення залучених інвестицій через інструменти фондового ринку; відновлення тенденцій до зростання зареєстрованих НКЦПФР обсягів емісії цінних паперів; відродження інтересу до випуску і торгівлі державними облігаціями; значне збільшення обсягів біржової торгівлі; розширення інструментів фондового ринку; посилення державного регулювання організації здійснення операцій на фондовому ринку. Також виявлено такі негативні тенденції: переважання операцій з продажу над операціями з купівлі цінних паперів за участю нерезидентів; нестабільність показників ефективності біржової торгівлі та функціонування ринку цінних паперів в цілому, обмеженість фінансового забезпечення для розширення обсягів операцій з інструментами фондового ринку, викликане збитковістю підприємств, кризовими процесами в окремих галузях, тіньовим сектором, недостатніми доходами населення для інвестування, а також психоло- гічними факторами (відірваною довірою до цінних паперів, ризиком невизначеності, недостатнім рівнем захисту інтересів інвесторів).

1.1 Цінні папери як інструмент фондового ринку, їх види та особливості

Отже , що ж таке цінні папери ? Цінні папери – це свідоцтва про участь їх власників у капіталі акціонерного товариства або надані позики. Вони передбачають зобов’язання емітентів сплачувати їх власникам доходи у вигляді дивідендів або відсотків. В юридичному розумінні, цінні папери – це майнові права, які засвідчуються документом певної форми і реалізуються в порядку, що вказується у цьому документі.

Цінні папери є капіталом, тому що їх власники одержують доходи. Проте, капітал цей фіктивний, оскільки цінні папери не мають вартості, хоча продаються та купуються на ринку; їх ціни мають ірраціональний характер. В обіг випускається велика кількість різноманітних видів цінних паперів. Згідно з Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» цінні папери поділяються на такі види:

1. Акції

2. Облігації

3. Облігації підприємств

4. Цільові облігації підприємств

5. Облігації місцевих позик

6. Державні облігації

7. Казначейські зобов"язання

8. Інвестиційні сертифікати

9. Ощадні (депозитні) сертифікати

10. Вексель

Акція – цінний папір, без встановленого строку обігу, що засвідчує майнову участь її власника у капіталі акціонерного товариства. Власники акції стають пайовиками акціонерного товариства, його співвласниками, тому вони не можуть вимагати від товариства повернення вкладених коштів. Проте вони можуть продати акції, але у цьому випадку втрачають право співвласника. Доход, що одержує акціонер на акції, називається дивідендом. Розмір дивіденду залежить від обсягу прибутку, співвідношенням між його нагромаджуваною та споживчою частинами, інвестиційної політики акціонерного товариства, виду та кількості акцій та інших факторів. Товариства намагаються підтримувати дивідендні платежі на високому рівні, тому що значною мірою саме через ринкову ціну акцій визначають репутацію корпорації, яка в свою чергу, визначає здатність корпорації до залучення позикового капіталу або до додаткового випуску акцій. Крім дивідендів, власники акцій можуть одержати доход у вигляді курсової різниці, якщо вони продадуть акції дорожче, ніж їх купили. Акції, що випускаються в обіг, класифікуються за різними ознаками. За характером розпорядження розрізняють:

1) Акції іменні

2) на пред’явника.

Іменні акції реєструються в акціонерних книгах корпорацій на ім’я власника. Передача їх іншій особі вимагає дозволу правління корпорації.

Акції на пред’явника емітуються без зазначення власника. По мірі розвитку та поширення акціонерного підприємництва акції на пред’явника, що стали об’єктом купівлі-продажу на ринку цінних паперів, істотно потіснили іменні. Залежно від порядку виплати дивідендів і права участі в управлінні корпорацією акції поділяються на:

а) Привілейовані (преференційні)

б) Прості(звичайні).

Привілейованіакції надають їх власникам певні переваги порівняно з власниками простих акцій. Так, по привілейованих акціях встановлюється фіксований дивіденд, який виплачується раніше, ніж його визначають для власника простих акцій. Привілейовані акції поділяються на зворотні і незворотні. Коли корпорація випускає зворотні акції, вона залишає за собою право їх викупу на певних умовах. Ціна, за якою викуповуються акції, не повинна перевищувати їх номінальної вартості та премії, що є свого роду компенсацією за викуп. Незворотні акції не можуть бути оплачені доти, доки існує корпорація, що їх випустила.

Проста акція найчастіше дає власникові право одного голосу на загальних зборах акціонерів. З точки зору доходності прості акції є найбільш ризикованим видом цінних паперів, оскільки розмір дивідендів по них не фіксується, він залежить від фінансового стану корпорації й сплачується з прибутку в останню чергу, тобто після сплати відсотків, податків і фіксованих дивідендів. Проте в умовах сприятливої економічної кон’юнктури власники простих акцій мають шанс одержати дивіденди, що значно перевищують фіксовані, і швидко збільшити свій капітал.

Облігація – це свідоцтво про надання позики, яке дає право на одержання, як правило, щорічного доходу у вигляді відсотків. Привабливість облігації для власників полягає в одержанні фіксованого доходу. На відміну від акцій облігації після закінчення визначеного строку підлягають викупу, до того ж емітент повинен сплатити номінальну вартість облігацій і доход у вигляді відсотка. Облігації випускаються іменні та на пред’явника, причому останні переважають. Залежно від емітента облігації поділяються на державні та корпоративні.

Облігації підприємств - облігації, емісійні цінні папери, що розміщуються юридичними особам та засвідчують правовідносини позики або зобов"язання передати товари , або надані послуги Облігації підприємств не дають право на участь в управлінні емітента.

Види облігацій підприємств :

1) Відсоткові облігації - облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів

2) Цільові облігації — облігації, виконання зобов"язань за якими здійснюється шляхом передачі товарів або надання послуг відповідно до вимог, встановлених проспектом емісії, а також шляхом сплати коштів власнику таких облігацій у випадках та порядку передбачених проспектом емісії облігацій.

3) Дисконтні облігації — облігації, що розміщуються за ціною, нижчою ніж їх номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації, яка виплачується власнику облігації під час її погашення становить дохід за облігацією.

4) Конвертовані облігації — облігації, емісія яких здійснюється акціонерним товариством та передбачає можливість їх конвертації в акції цього акціонерного товариства.

Сучасний стан облігацій підприємств :У зв"язку із введенням в Україні акцизу на купівлю-продаж цінних паперів, облігації підприємств практично втратили своє значення як інвестиційний інструмент для інвесторів. Для емітентів випуск облігацій ускладнений значною зарегульованістю емісії та обігу, складною системою розкриття інформації та фіскальним характером діяльності Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку , що значно збільшує затрати на обслуговування випуску та нівелює можливий позитивний ефект. Цільові облігації підприємств фактично витиснені облігаціями ФОН.

Цільові облігації — облігації, виконання зобов"язань за якими здійснюється шляхом передачі товарів або надання послуг відповідно до вимог, встановлених проспектом емісії, а також шляхом сплати коштів власнику таких облігацій у випадках та порядку, передбачених проспектом емісії облігацій.

Облігації місцевих позик — облігації, емісійні цінні папери, що розміщуються на підставі рішення Верховної Ради Автономної республіки Крим або міської ради відповідно до вимог, установлених бюджетним законодавством.

Види облігацій місцевих позик:

До облігацій місцевих позик належать облігації внутрішніх та зовнішніх місцевих позик. Облігації місцевих позик можуть розміщуватись як: відсоткові та дисконтні облігації; звичайні (незабезпечені) та забезпечені.

Державні облігації – це свідоцтва про надання їх власниками позики державі в особі уряду та місцевих органів управління. Випуск облігацій здійснюється державою з метою мобілізації грошового капіталу для фінансування державних витрат, якщо бракує бюджетних коштів. Держава гарантує викуп державних облігацій, тому вони вважаються першокласними цінними паперами з високими ринковим та кредитним рейтингом. Державні цінні папери характеризуються значною різноманітністю і можуть бути класифіковані за рядом ознак. Так, залежно від порядку обігу на ринку облігації бувають ринкові та неринкові. Ринкові облігації більш поширені, їх відрізняє висока ліквідність, тобто їх можна швидко реалізувати на ринку, проте власник цих облігацій не може претендувати на погашення їх до визначеного строку. На відміну від них, неринкові облігації не підлягають відкритому продажу. Вони, звичайно, реалізуються через спеціальні фінансові інститути: пенсійний, ощадний фонди тощо. Неринкові облігації можна пред’явити до оплати в будь-який час за бажанням власників. Проте при достроковій оплаті розмір доходу різко знижується. Випуск в обіг неринкових облігацій, наприклад ощадних, має за мету залучити до фінансування державного боргу навіть невеликі заощадження населення..

Казначейські зобов"язання - це боргові цінні папери, що емітуються державою в особі її уповноважених органів, розповсюджується винятково на добровільних засадах серед фізичних та юридичних осіб і засвідчують внесення їх власниками коштів до бюджету та дають право на отримання фінансового доходу, або інші майнові права, відповідно до умов їх випуску

Інвестиці́йний сертифікат - іменний цінний папір, який розміщується інвестиційним фондом, інвестиційною компанією, компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та посвідчує право власності інвестора на частку в інвестиційному фонді, взаємному фонді інвестиційної компанії та пайовому інвестиційному фонді.

Незважаючи на те, що у визначенні інвестиційних сертифікатів є слово "папери", проте у паперовому вигляді вони не існують. Обіг інвестиційних сертифікатів здійснюється виключно в електронному вигляді.

Види інвестиційного сертифікату :

Класифікація інвестиційних сертифікатів здійснюється:

1) За організаційною формою інституту спільного інвестування (ІСІ)

2) За способом оплати послуг ІСІ

За першою ознакою розрізняють інвестиційні сертифікати відкритих і закритих інститутів спільного інвестування . Інвестиційні сертифікати закритих інститутів спільного інвестування розповсюджуються серед обмеженого кола вкладників і не підлягають достроковому викупу. Інвестиційні сертифікати відкритих інститутів спільного інвестування, розміщуються серед необмеженого кола осіб і підлягають достроковому викупу, крім того в будь-який момент може бути здійснений додатковий випуск таких сертифікатів.

За другою ознакою є сертифікати з навантаженням, сертифікати без навантаження. По сертифікатам з навантаженням оплата послуг здійснюється при розповсюдженні таких сертифікатів, тобто вони продаються по ціні більшою за номінальну на величину комісійних, а викуп - по номінальній ціні. Сертифікати без навантаження розміщуються по номінальній вартості, а викупаються із знижкою до номінальної вартості, комісійні нараховуються із викупної ціни.

Ощадний (депозитний) сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після завершення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому . Відповідно до законодавства України депозитний сертифікат є цінним папером

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов"язання векселедавця сплатити визначену суму грошей власнику векселя після настання строку . Спочатку вексель використовувався для здійснення валютообмінних операцій та подолання незручностей і небезпеки транспортування повноцінних грошей: банкір виписував свідоцтво про отримання грошової суми, при пред"явленні якого кореспонденту банкіра за кордоном клієнт отримував кошти у місцевій валюті. Поширенню векселя сприяли обмеження на стягнення процентів за кредитами, що містились у канонічних статутах та цивільному законодавстві багатьох країн середньовічної Європи. Це викликало маскування кредитних операцій під торговельні угоди, заставні операції, котрі оформлялись векселем. Із вдосконаленням тексту векселя й розвитком вексельного права сфера використання векселя розширюється, він перетворюється в універсальний кредитний, платіжний та розрахунковий документ.

Види векселів :

В залежності від форми та способу використання розрізняють:

1) простий вексель — просте і нічим не обумовлене зобов"язання векселедавця сплатити власнику векселя у вказаний строк у вказаному місці вказану суму.

2) переказний вексель (тратта) — це письмовий наказ векселедавця платнику (трасату) про сплату векселедержателю певної суми грошей у визначеному місці у визначений час. Причому отримувачем коштів може виступати як перший векселедержатель (ремітент), так і кожний з наступних векселедержателів (індосат).

3) Казначейський вексель — це вид державного цінного паперу, який засвідчує безумовне грошове зобов"язання Державного казначейства України сплатити після настання строку визначену суму грошових коштів власнику векселя.

1.2 Біржовий та позабіржовий ринки Цінних паперів

Фондова біржа являє собою організований і регулярно діючий ринок з купівлі-продажу цінних паперів. Як господарський суб"єкт біржа виділяє приміщення для укладання угод з цінними паперами, надає розрахункові та інформаційні послуги, дає певні гарантії, накладає обмеження на торгівлю цінними паперами і одержує комісійні від угод.

Основною відмінністю фондової біржі від інших ринкових інститутів є некомерційний характер її діяльності. Основна мета цієї організації полягає у створенні найбільш сприятливих умов для широкомасштабної та ефективної торгівлі цінними паперами. Доходи біржі обмежуються сумами, які необхідні для забезпечення її нормального функціонування та розвитку. Членами фондової біржі є суб’єкти, які професійно займаються діяльністю з цінними паперами.

Існує дві основні форми вторинного ринку цінних паперів - біржовий та позабіржовий, який виник як альтернатива біржі.

Біржовий - здійснюється на біржі і має ознаки організованості:

1) Операції купівлі-продажу цінних паперів здійснюються на біржі;

2) Формою реалізації цінних паперів є аукціон;

3) Всі операції реєструються за відповідними правилами;

4) Біржові угоди вузько спеціалізовані за видами цінних паперів;

5) Реалізація цінних паперів здійснюється торговими посередниками-маклерами, брокерами.

Доходи біржових торговців складаються з різниці між продажними та покупними курсами цінних паперів. Залежно від ситуації вони ведуть гру на підвищення або пониження курсів. Як правило, біржовий спекулянт, який виступає в ролі" бика ", грає на підвищення цін на біржі, в ролі" ведмедя "- на їх зниження. Реальна біржова ціна є результатом консенсусу між ними.

Основними функціями фондових бірж є:

1) "Зведення" продавців і покупців цінних паперів;

2) Визначення курсів цінних паперів;

3) Сприяння переливу капіталу з одних галузей в інші;

4) Визначення ділової активності.

Об"єктивною причиною існування позабіржового ринку є той факт, що багато фірм-емітентів не можуть із-за різних причин потрапити на біржу, так як показники їх діяльності не відповідають вимогам реєстрації на біржі. В сучасних умовах в позабіржовому обігу перебуває переважна частина всіх цінних паперів. Це акції невеликих фірм традиційних галузей, акції великих нових компаній що працюють в новітніх галузях економіки та мають великі потенційні можливості перетворитися в майбутньому у величезні корпорації, цінні папери кредитних інститутів, облігації корпорацій, державні та муніципальні боргові цінні папери, нові випуски акцій та інше. Позабіржовий ринок можна поділити на дві частини:

організаційно оформлений та неорганізований („вуличний", дилерський). Значення дилерського ринку в різних країнах не однаковий . Дилери, як правило, спеціалізуються на різних інструментах: одні торгують акціями, інші облігаціями корпорацій, ще інші - державними цінними паперами, купуючи певну кількість відповідних цінних паперів як запас, котрий потім розпродують, виходячи з ринкової кон"юнктури. Ціни на вуличному ринку встановлюються в ході переговорів між продавцем і покупцем, посередником виступає дилер.

Організований позабіржовий ринок в Україні представляють дві торгівельно-інформаційні системи: „ Перша фондова торгівельна система" - „ Технічний центр ,,ПФТС"(ПФТС) на яку припадає найбільша питома вага укладених на організованому ринку угод - 95,97% та „ Південноукраїнська торговельно-інформаційна система - „ Південь-Сервер "(ПТІС) - 0,02%.

1.3. Сутність та особливості функціонування фондових бірж

Фондова біржа - це організований ринок для торгівлі стандартними фінансовими інструментами. Вона створюється професійними учасниками фондового ринку для взаємних оптових операцій.

Ознаки класичної фондової біржі:

1) це централізований ринок, з фіксованим місцем торгівлі, тобто наявністю торговельної площадки;

2) На даному ринку існує процедура відбору найкращих цінних паперів, що відповідають певним вимогам;

3) Існування процедури відбору кращих операторів ринку в якості членів біржі;

4) Наявність тимчасового регламенту торгівлі цінними паперами і стандартних торгових процедур;

5) Централізація реєстрації угод і розрахунків по ним;

6) Встановлення офіційних (біржових) котирувань;

7) Нагляд за членами біржі (із позицій їх фінансової стійкості, безпечного ведення бізнесу і дотримання етики фондового ринку).

Функції фондової біржі:

1) Створення постійно діючого ринку;

2) Визначення цін;

3) Поширення інформації про товари і фінансові інструменти, їх ціна та умови обігу;

4) Підтримання професіоналізму торгових і фінансових посередників;

5) Вироблення правил;

6) Індикація стану економіки, її товарних сегментів і фондового ринку.

Основна роль фондової біржі полягає в обслуговуванні руху грошових капіталів, що опосередковує розподіл і перерозподіл національного доходу як в цілому в народному господарстві, так і між соціальними групами, галузями і сферами економіки.

Фондова біржа виконує мобілізацію і концентрацію тимчасово вільних грошових накопичень і заощаджень шляхом продажу цінних паперів біржовим посередникам на первинному і вторинному фондових ринках, кредитування та фінансування держави і приватного сектора шляхом придбання їхніх цінних паперів на первинному ринку і перепродажу на вторинному, а також кредитування та фінансування біржових спекулянтів шляхом здійснення угод на вторинному ринку, концентрацію операцій з цінними паперами, встановлення на них цін, що відображають рівень і співвідношення попиту і пропозиції. Під первинним ринком фахівці розуміють ринок, на якому відбувається продаж вперше випущених паперів (або нових партій таких паперів), а під вторинним ринок, на якому ведеться торгівля вже звертаються паперами.

Членами біржі можуть бути фізичні та юридичні особи. До числа перших відносяться індивідуальні торговці цінними паперами (фахівці з фінансових і інвестиційних питань, що задовольняють кваліфікаційним вимогам біржі). Юридичні особи представлені на біржі спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами, до складу яких входять насамперед вузькоспеціалізовані біржові фірми (брокерські фірми та інвестиційні банки), а також універсальні комерційні банки. Всі операції на біржі здійснюються через її членів.

Члени фондової біржі поділяються на дві категорії. Одну з них становлять брокери (біржові маклери) - посередники при укладанні угод між покупцем і продавцями цінних паперів, валют та інших фінансових активів, які отримують за посередництво певну винагороду (комісійні, або куртаж, відповідно до встановленого відсотком). Ставка комісійних винагород біржовиків будується в залежності від обсягу угоди. Брокери призначаються біржовим комітетом. Здійснюючи посередницькі операції з цінними паперами, брокери діють за дорученням і за рахунок клієнтів. У деяких випадках вони можуть здійснювати операції за свій рахунок. В даний час основну частину посередницьких операцій здійснюють великі брокерські фірми з широкою мережею філій і мають тісні зв"язки з банками.

Іншу групу членів фондової біржі становлять дилери (джоббери, фахівці) - окремі особи або фірми, банки, що займаються купівлею-продажем цінних паперів. Вони діють від свого імені і за свій рахунок. Дилери можуть укладати угоди тільки між собою і з брокерами. Посередницькими операціями дилери не займаються і, як правило, не мають право укладати угоди безпосередньо з клієнтурою. Прибуток дилерів формується за рахунок різниці між курсом продавця і курсом покупця, а також за рахунок зміни курсів валют і цінних паперів, тобто в кінцевому рахунку, як різниця в цінах, за якими вони купують і продають цінні папери. Наявність джоберів в Англії і фахівців у США, що мають право здійснювати операції тільки за свій рахунок, є характерною рисою біржових систем цих країн.

Прикладом, який ілюструє структуру і організацію діяльності фондової біржі, може служити біржа цінних паперів у Франкфурті-на-Майні.

Керівництво Франкфуртської біржі здійснюється Правлінням (радою керуючих). Іншими органами є Управління по допуску на біржу, Комітет з допуску, Третейський суд, Комітет честі. Курсові маклери утворюють Палату маклерів, яка є публічно-правової корпорацією.

До завдань Правління входить вирішення питань, пов"язаних з допуском підприємств і фізичних осіб до торгівлі на біржі; регулювання організації та процесу біржових угод; нагляд за дотриманням законів, приписів та умов, що стосуються біржових угод; підтримання порядку в приміщенні біржі і т.д. Правління складається з 22 членів. Управління по допуску вирішує питання про допуск цінних паперів до офіційного котирування.

Палата курсових маклерів представляє інтереси курсових маклерів. У її ведення входить спостереження за маклерами, розподіл угод між ними (кожен маклер повинен "опікуватися" певну кількість цінних паперів), спостереження за фіксацією курсу та публікація офіційного курсового бюлетеня. Офіційні маклери підпорядковуються правилам, виданим у 1962 році міністром землі Гессен (відповідає за нагляд за біржею), які регулюють маклерську діяльність на Франкфуртській біржі.

2. Дослідження ринку ЦП в Україні

2.1. Принципи функціонування фондового ринку

Виконуючикурсову роботу, у мене постало питання , як функціонує фондова біржа в Україні і хто її регулює ? І справді Закон України “ Про цінні папери і фондову біржу ” визначає фондову біржу як організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Відповідно до Закону фондова біржа є акціонерним товариством, що в ньому зосереджується попит і пропонування цінних паперів, яке забезпечує формування їхнього біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, інших актів законодавства України, власного статуту і правил. Фондову біржу можуть створити не менше ніж 20 засновників — торговців цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності з цінних паперів, за умови внесення ними до статутного фонду 10000 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Фондова біржа набуває прав юридичної особи з дня її реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Фондова біржа — організація, яка створюється не для отримання прибутку, а тільки для організації укладання угод з купівлі-продажу цінних паперів та їх похідних. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені та з доручення клієнтів, а також виконувати функції депозитарію (ст. 33 згаданого Закону, доповнена частиною 4 згідно із Законом № 523/97-ВР від 10.09.97 р.).

Статут та правила фондової біржі затверджуються її вищим органом.

У статуті фондової біржі визначаються:

1) Її найменування і місцезнаходження;

2) Найменування і місцезнаходження її засновників;

3) Розмір статутного фонду;

4) Умови і порядок прийняття в члени і виключення з членів фондової біржі;

5) Права і обов"язки членів;

6) Організаційна структура;

7) Порядок і умови відвідування фондової біржі;

8) Порядок і умови застосування санкцій, установлених фондовою біржею;

9) Порядок припинення діяльності фондової біржі.

Статутом можуть бути передбачені також інші положення, що стосуються створення і діяльності фондової біржі.

Правила фондової біржі регламентують:

1) Види угод, що укладаються;

2) Порядок торгівлі;

3) Умови допуску цінних паперів;

4) Умови і порядок передплати на цінні папери, що котируються на фондовій біржі;

Згідно зі ст. 35, користуватися найменуванням “ фондова біржа ”, позначенням “ фондова біржа ” або будь-яким іншим, що в ньому міститься вислів “ фондова біржа ”, може тільки організація, створена в порядку, визначеному у ст. 34 цього Закону.

Діяльність фондової біржі припиняється у тому разі, коли кількість її членів стала менше 10. Якщо у фондовій біржі залишилося 10 членів, її діяльність припиняється у разі неприйняття нових членів протягом шести місяців.

Принципи функціонування та етапи створення Єдиної біржової фондової системи України (ЄБФСУ)

1) В ЄБФСУ здійснюється торгівля усіма видами цінних паперів відповідно до чинного законодавства України як на первинному, так і на вторинному ринках, за виключенням купівлі-продажу державних пакетів акцій підприємств, що приватизуються.

2) Кожна з фондових бірж, які входять до ЄБФСУ, має право до початку узгодженого часу роботи Системи (наприклад, до 11.00 годин) проводити самостійні торги. При цьому організація біржової торгівлі на внутрішньобіржовому ринку може здійснюватися за правилами, які відрізняються від прийнятих у ЄБФСУ. Підсумки внутрішньобіржових торгів направляються до інформаційного відділу Технічного центру ЄБФСУ для оприлюднення.

3) Торгівля цінними паперами в ЄБФСУ організується по секціях (наприклад, ОВДП, акції, векселі тощо). Торги в секціях можуть здійснюватися одночасно або послідовно. Кожному виду торгів повинні бути присвоєні спеціальні коди для підключення до відповідних каналів.

4) Усі пропозиції щодо купівлі та продажу від торговців цінними паперами - членів Системи повинні подаватися до Технічного центру тільки через посередництво фондових бірж, членами яких вони є. Пропозиції повинні супроводжуватися кодом торговця та відповідної фондової біржі. Самі торговці не можуть мати безпосереднього доступу до Технічного центру ЄБФСУ.

5) Торги в ЄБФСУ проходять у фіксинговому або мультифіксинговому режимі. Технічний центр фіксує кожну угоду та передає кодовані відомості :щодо неї "біржі-покупцю" та "біржі-продавцю".

В Україні розвиток ринку цінних паперів розпочав своє становлення у 1991 р. з прийняттям Закону України «Про цінні папери і фондову біржу». За цей час, а саме в період з 1992 по 2014 рр. кількість всього зареєстрованих бірж зросло з 64 до 586, і це без урахування фондових бірж та їх філій. Найбільше число відповідає Товарно та товарно-сировинним біржам – 415

Регулятором ринку в Україні являється Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (далі - НКЦПФР), саме вона відповідає за всебічне сприяння розвитку українського ринку цінних паперів, як одного з найважливіших сегментів вітчизняної економіки

Метою діяльності НКЦПФР є: вдосконалення та підвищення ефективності державного регулювання на фондовому ринку; сприяння реалізації єдиної державної політики з питань емісії та обігу цінних паперів; захист прав інвесторів та інших учасників фондового ринку.

Фондовий ринок України як досить молодої держави має тенденцію до розвитку, що характеризується постійно зростаючою динамікою. Так, протягом 1997-2013 рр. він збільшився більше, ніж у 300 разів.

Але існують факти, на які неможливо не звернути увагу, а саме різке зменшення обсягу торгів у 2013 р. - 34% (таблиця 1.1 ). Основною причиною такого падіння є впровадження з 1 січня 2013 р. акцизного податку на продаж корпоративних цінних паперів у розмірі 1,5%, але це не говорить про реальне скорочення обсягу торгів. Насправді продавці, прагнучи обійти дане податкове зобов’язання, перевели операції на біржі.

У той же час, темпи зростання фондового ринку були випереджаючими порівняно з ВВП: обсяг торгів на ринку цінних паперів перевищив показник ВВП країни майже у два рази. Це свідчить про розвиток економіки держави в цілому та розвиток фондового ринку зокрема, а також швидкі темпи цього поступу .

Таблиця 1.1

Рік/Показник	ВВП у фактичних цінах, млрд. грн.	Обсяг торгів на ринку цінних паперів	% перевищення обсягу торгів на ринку над показником ВВП
1	2	3	4
2009	913,35	1 067,26	16,85
2010	1 082,57	1 541,38	42,38
2011	1 302,08	2 171,10	66,74
2012	1 411,24	2 530,87	79,34
2013	1 454,93	1 676,97	15,26

Таблиця.1.1. Співвідношення ВВП та торгів на фондовому ринку за 2009-2013 рр.

Також фондовий ринок України впродовж усіх років свого існування характеризується збільшенням обсягів біржових контрактів на торгових площадках (таблиця.1.2). Станом на жовтень 2014 р. обсяги торгового обороту збільшувалися, і мають тенденцію до зростання.

Таблиця 1.2

Фондова біржа	2007	2008	2009	2010	2011	2012	2013	2014
1	2	3	4	5	6	7	8	9
ПФТС	30,8	34,0	14,0	61,0	88,9	89,5	113,0	94,9
частка	87,5%	90,0%	38,8%	46,5%	37,7%	33,9%	23,8%	16,4%
Перспектива	0,4	1,4	11,4	36,6	79,1	146,0	319,9	453,6
частка	1,2%	3,6%	31,7%	27,9%	33,5%	55,3%	67,4%	78,6%
Українська біржа	-	-	3,3	27,5	63,9	24,1	10,9	7,9
частка	-	-	9,1%	21,0%	27,1%	9,1%	2,3%	1,4%
Інші	1,7	2,4	6,6	6,1	4,0	4,6	30,8	20,7
частка	4,9%	6,3%	18,2%	4,7%	1,7%	1,8%	6,5%	3,6%
Усього	35,1	37,8	36,0	131,3	235,8	264,3	474,6	577,1

Таблиця 1.2. Діяльність фондових бірж в Україні та їх частка у загальному торговому обороті, 2007-2014 роки, млрд. грн.

Типовою для українського фондового ринку є наявність великої кількість торгових площадок, на сьогодні їх налічується 10. Цю рису не можна назвати позитивною, адже висока фрагментарність біржової структури викликає децентралізацію на попит та пропозицію на цінні папери, а також значно ускладнює контроль над будь-якими операціями з цінними паперами та призводить до встановлення різних правил укладання та виконання біржових договорів.

2.2. Етапи формування фондового ринку в Україні

Проблеми функціонування фондового ринку, знаходяться у центрі уваги багатьох вчених. Найбільшої уваги дослідженню його періодизації присвячено праці доцента Баули О.В. який розглянувши особливості функціонування ринків цінних паперів у перехідних економіках, виділяє у їхньому розвитку три узагальнених етапи. Перший етап (1986-1993 рр.) характеризується активним створенням первинного ринку цінних паперів. На другому етапі (1994-1999 рр.) завершилась адаптація учасників ринків цінних паперів до нових правил згідно прийнятого законодавства, сформувалося необхідне правове середовище та основні інститути-регулятори ринку цінних паперів. Третій етап (від 2000 р. і до сьогодення) розвитку ринку цінних паперів в країнах Центральної та Східної Європії характеризується активною торгівлею державними цінними паперами і корпоративними облігаціями, в тому числі і на вторинному ринку.

Проте, мною у (таблиці 2.2) узагальнено погляди більшості вчених щодо поділу на етапи становлення та розвитку фондового ринку та подано власну конкретизацію п’ятого трансформаційного етап

Таблиця 2.2.

Періоди, рр.	Етапи	Нормативно-правова база	Практичні заходи
1	2	3	4
1998-1990	Початковий	Прийнято постанову « Про випуск підприємствами й організаціями цінних паперів » 15 жовтня 1988 року Радою Міністрів СРСР
1991-1995	Перший – законотворчий	Прийняття перших українських законодавчих актів: Закону України «Про цінні папери й фондову біржу»	З"явилися перші ліцензовані фінансові брокери та Державна комісія із цінних паперів і фондової біржі.
1996-1999	Другий - приватизаційних сертифікатів	Прийняття Закону « Про участь Української фондової біржі в приватизаційних процесах»	Утворення Державної комісії з цінних паперів і фондової біржі; створення Першої фондової торговельної системи; поява українських «блакитних фішок».
2000- перша половина 2008	Третій – розквіту	Закон «Про цінні папери й фондову біржу» 1991 року замінений Законом «Про цінні папери й фондовий ринок» 2006 року.	Публікація перших фондових індексів; формування ринку корпоративних облігацій й українських єврооблігацій;
Друга половина 2008-2009	Четвертий – кризовий	Сформовано «Концепцію розвитку ринку цінних паперів до 2010 року».	Вартість фінансових активів впала до найнижчих значень; виведення інвесторами коштів із економіки; появи Української біржі; запровадження інтернет-трейдингу.
2010 - теперішній час	П’ятий - трансформаційний	Сформовано «Концепцію розвитку ринку цінних паперів до 2015 року»; розпорядження КМУ від 29.2010 № 1900-р «Про схвалення Концепції Державної цільової економічної програми розвитку інвестиційної діяльності на 2011-2015 роки »	Збільшення кількості інвесторів.

Таблиця 2.2. Етапи та тенденції розвитку фондового ринку в Україні

У (таблиці 2.2) мною узагальнено погляди багатьох вчених з приводу етапів розвитку ринку цінних паперів. При цьому слід відзначити, що більшість із науковців, що досліджувалися , виділяють лише чотири етапи, що узагальнені вище, проте нами запропоновано у відокремленому п’ятому трансформаційному етапі, неодмінно наголосити, що однією із цілей даного етапу є необхідність створення умов для залучення інвестицій на міжнародних ринках капіталу (консолідація фондових бірж, забезпечення захисту прав споживачів інвестиційних послуг, створення центрального депозитарію цінних паперів, системи клірингу та розрахунків, які забезпечують мінімізацію ризиків під час виконання угод з цінними паперами); забезпечення розвитку ринку цінних паперів, тощо. Підтримка держави у даному напрямку реалізується через Державну цільову економічну програму розвитку інвестиційної діяльності на 2011-2015 роки. У зв’язку з проведеним дослідженням слід відзначити, по-перше, що на сьогоднішньому етапі розвитку фінансового ринку в Україні продовжуємо спостерігати ситуацію, коли населення та більшість суб’єктів господарської діяльності не мають достатньо вільних коштів для здійснення операцій на фондовому ринку. По-друге, український ринок цінних паперів є здебільшого спекулятивним через недосконалість законодавчо-правового поля, що негативно впливає на захист інтересів інвестора, і тим самим спричиняє зменшення інвестицій до України. По-третє, першочерговими проблемами посткризового періоду розвитку фондового ринку України, які вимагають негайного вирішення є створення розвинутої мережі фондових бірж з єдиною стандартною моделлю їх діяльності; розширення використання похідних цінних паперів та інформованості населення про діяльність фондового ринку, що дозволить активізувати діяльність фізичних осіб на фондовій біржі особливо для залучення коштів при первинному публічному розміщенню акцій.

Важливим кроком для розвитку фондового ринку України на сьогоднішньому етапі є інтеграція з Європейським Союзом, що дозволить спростити процедуру розміщення вітчизняних цінних паперів за кордоном, а також сприятиме зменшенню надмірного податкове навантаження на суб’єкти господарювання в Україні.

2.3. Сучасний стан фондового ринку в Україні

Фондовий ринок в Україні поступово розвивається , про що свідчать позитивні тенденції збільшення обсягів біржових контрактів на організаторах торгівлі . Темпи зростання фондового ринку були випереджаючими порівняно з ВВП: обсяг торгів на ринку цінних паперів перевищив показник ВВП країни майже у два рази .За даними Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР), станом на листопад 2013 року в Україні зареєстровано 10 організаторів торгів на фондовому ринку .

ПАТ «Українська біржа» (м. Київ)

ПАТ «Східно-Європейська фондова біржа» (м. Київ)

ПАТ «Фондова біржа «Перспектива» (м. Дніпропетровськ)

ПрАТ «Українська міжбанківська валютна біржа» (м. Київ)

ПрАТ «Українська Міжнародна Фондова Біржа» (м. Київ)

ПАТ «Київська Міжнародна Фондова Біржа» (м. Київ)

ПАТ «Фондова біржа ПФТС» (м. Київ)

ПрАТ «Придніпровська фондова біржа» (м. Дніпропетровськ)

ПрАТ «Фондова біржа «Іннекс» (до 2006 року — АТ «Донецька фондова біржа») (м. Київ)

ПрАТ «Українська фондова біржа» (м. Київ)

У світі не так багато країн, яким притаманна така кількість фондових бірж. Проте кількість аж ніяк не впливає на якість послуг, навпаки призводить до децентралізації попиту та пропозиції на цінні папери, провокує процес маніпулювання цінами на ринку, призводить до встановлення різних правил укладення та виконання біржових договорів . В Україні мережа фондових бірж як система не існує, біржова структура характеризується високою фрагментарністю

Зважаючи на історичні статистичні дані НКЦПФР, відмітимо, що з 10 діючих фондових бірж в Україні потреба у 5 площадках незначна. Наявність такої кількості торгових площадок ускладнює контроль над операціями з цінними паперами та сприяє розповсюдженню маніпулювання вартістю цінних паперів, що котируються . Вважаємо за доцільне в подальшому консолідацію фондового ринку України.

.За підсумками 2014 року, третій рік поспіль беззаперечне перше місце серед фондових бірж України за обсягом торгів цінними паперами посідає ФБ "Перспектива". Зокрема, на Біржу Перспектива припало 87% від загального обсягу торгів державними облігаціями на фондових біржах України і за цим показником ФБ Перспектива займала 7 місце серед усіх європейських фондових бірж . За результатами 2014 року частка Біржі в загальному обсязі торгів ЦП на фондових біржах України склала 79%, залишивши далеко позаду конкурентів – контрольовані російськими резидентами біржі ПФТС і Українська біржа. Загальний обсяг торгів усіма цінними паперами на Біржі склав у 2014 році 495 931 500 000 грн, тобто майже пів-трильйона гривень

Станом на кінець 2014 року із 22 852 акціонерних товариств, зареєстрованих як юридичні особи:

2 917 – відкриті акціонерні товариства;

3 501 – публічні акціонерні товариства;

12 225 – закриті акціонерні товариства;

4 209 – приватні акціонерні товариства.

Тоді як у 2013 році їх кількість становила 24 493.

Протягом останніх років спостерігається тенденція до поступового зниження загальної кількості акціонерних товариств. Такий тренд пояснюється поступовою реорганізацією акціонерних товариств в інші організаційно-правові форми, переважно в товариства з обмеженою відповідальністю, та неможливістю з боку підприємств, створених в процесі приватизації та корпоратизації, підтримувати цю найскладнішу форму організації бізнесу.

Отже можна зробити висновок, дослідження стану біржового товарного та фондового ринків продемонструвало, що, в цілому, ці ринки мають потужний потенціал розвитку. Однак на даний час він не може бути реалізований повністю, що є результатом впливу чисельних негативних чинників. Напрями вдосконалення українського біржового ринку повинні бути засновані на вирішенні виявлених проблем розвитку і можуть бути об"єднані в чотири основні групи: удосконалення законодавчої бази; розвиток біржової інфраструктури; розширення участі в торгах і гармонізація його структури; вдосконалення інструментарію й нарощення капіта- лізації ринку в цілому

3.Проблеми та перспективи розвитку фондового ринку в Україні

3.1. Проблеми функціонування вітчизняного фондового ринку

В умовах фінансової глобалізації розвиток світової економіки останніх десятиліть супроводжується впровадженням євроінтеграційних процесів. Головним фактором розвитку світової фінансової системи в умовах глобалізації є стрімке зростання світового фондового ринку, що приводить до: збільшення розмірів фінансових потоків між країнами, посилення конкуренції, швидкого впровадження інформаційних технологій, розвитку інфраструктури фондового ринку та появи нових видів і модифікацій цінних паперів. Так, серед проблем функціонування фондового ринку можна виділити такі:

1) Незначна частка організованого ринку цінних паперів .На відміну від більшості розвинених країн в Україні лише 4,27% угод з купівлі-продажу цінних паперів проводиться на організованому ринку, що призводить до концентрації негативних для інвесторів тенденцій: непрозорість ціноутворення, інформаційна закритість емітента, що перешкоджає оцінці інвестором реальної вартості й потенціалу вітчизняних підприємств . Світова практика показує, що частка організованого ринку у загальному обсязі торгів має становити не менше 30%.

2) Невідповідність біржової торгівлі світовим тенденціям . За весь період існування фондових бірж в Україні не відбулося якісних змін, що перешкоджає виконанню властивих їм функцій щодо залучення, перерозподілу капіталу та його спрямування в реальний сектор.

На фондовому ринку, як і в межах усієї національної економіки, існує значна потреба в інвестиційних ресурсах. Це комплексна проблема, пов’язана з:

1) Наявністю тіньової економіки, де обертається значний обсяг ресурсів, вилучений з обігу на офіційному фінансовому ринку;

2) Макроекономічною нестабільністю та недиверсифікованістю економіки, що не дозволяє сформувати клас фундаментальних (або пасивних) довгострокових інвесторів;

3) Обмеженою кількістю ліквідних та інвестиційно привабливих фінансових інструментів (наприклад, більшість акцій українських емітентів є занадто ризиковими для інвесторів);

4) Недостатнім рівнем заощаджень населення, пов’язаним із низькими доходами значної частини населення;

5) Низька ліквідність та капіталізація фондового ринку;

6) Недорозвинений фондовий ринок не стимулює нові компанії залучати потрібний їм капітал шляхом публічного розміщення акцій (проблему недостатності фінансових ресурсів вони можуть вирішити, використовуючи можливості кредитного ринку чи емітуючи в обіг облігації);

7) Управління діяльністю компанії та розподілом прибутку досить часто не відповідає інтересам дрібних інвесторів (міноритарних акціонерів);

8) Недосконала українська судова система, яка не захищає права власності дрібних інвесторів (акціонерів);

9) Недостатній рівень фінансової грамотності населення та інші проблеми.

Вирішення зазначених проблем або хоча б зменшення негативних тенденцій, які спричиняють ці проблеми, дозволить, на нашу думку, підтримати наявні позитивні напрями розвитку фондового ринку України.

3.2. Пріоритети та перспективи розвитку фондового ринку в Україні

Головним напрямом підвищення ефективності державного регулювання фондового ринку є узгодження інтересів усіх суб’єктів фондового ринку встановленням необхідних обмежень і заборон у їхніх взаємовідносинах, а також непрямим втручанням у їхню діяльність. Важелями непрямого втручання держави у фондовий ринок є: по-перше, податкова політика, що впливає на ділову активність, а відтак - на потребу у фінансових ресурсах; по-друге, регулювання грошової маси й обсягів кредитів впливом на ставку позикового відсотка; по-третє, зовнішньоекономічна політика - регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-імпортних операцій тощо; по-четверте, гарантії держави на ринок позикових капіталів, що створює пряму конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами.

На мій погляд, головним чинником, що стримує формування та розвиток фондового ринку, є відсутність програми державної підтримки діяльності учасників на фондовому ринку. Головними напрямами такої підтримки вважаю:

1) формування нормативно-правової бази біржової діяльності (вдосконалення законів „ Про цінні папери та фондовий ринок", „Про акціонерні товариства”);

2) створення та законодавче підтримання бази з кредитного плеча на державному рівні;

3) формування інфраструктури учасників фондового ринку.

Важливу та пріоритетну роль у законодавчому регулюванні національного фондового ринку відіграють міжнародні правові акти - договори, угоди, укладені міжнародними організаціями та фінансовими інститутами у сфері розвитку, функціонування й регулювання ринку цінних паперів. Участь України в укладанні таких актів сприяє подальшій інтеграції нашої держави у міжнародні ринки капіталу.

Звичайно, на шляху розбудови державного регулювання фондового ринку України існує безліч проблем і труднощів. Проте відсутність послідовної та виваженої політики держави на фондовому ринку, недостатність політичної волі та ресурсів для забезпечення його державного регулювання можуть спричинити до тяжких суспільно-політичних наслідків, що поставить під загрозу продовження економічних реформ в Україні. Стрижнем державного регулювання фондового ринку є принцип законності. Отже, компетенцію державних органів щодо регулювання фондового ринку необхідно визначити у законах або підзаконних актах. Державні органи повинні діяти так, щоб не порушувати межі своєї компетенції.

Важливим напрямом покращення механізму державного регулювання фондового ринку України є цільові державні програми підтримки діяльності та розвитку фондового ринку в Україні, котрі необхідно спрямувати передусім на створення глобальних торговельних і розрахунково-клірингових систем для обслуговування міжнародних ринків капіталу; зростання ролі інституційних інвесторів (інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній) у здійсненні фінансових інвестицій; формування ефективної системи захисту прав та інтересів вітчизняних та іноземних інвесторів; гармонізацію політики держави на фондовому ринку з іншими політичними сферами.

Для забезпечення стабільного розвитку фондового ринку в Україні головною метою повинно стати залучення інвестиційних ресурсів для спрямування їх на оновлення виробничого потенціалу та забезпечення подальшого зростання виробництва. Цього можна досягти шляхом вирішення наступних завдань:

1) Залучення через фондовий ринок інвестицій в реальний сектор економіки в обсягах, які б забезпечували його потреби (на рівні розширеного відтворення);

2) Сприяння зростанню питомої ваги корпоративних цінних паперів, розвиток ринків нових фінансових інструментів, зокрема інноваційного ринку деривативів;

3) Підвищення ролі внутрішніх інвесторів – громадян та реституційних інвесторів (пенсійних та інвестиційних фондів, страхових компаній тощо);

4) Подолання домінування неорганізованого ринку над організованим, виведення організованого ринку на провідні позиції;

5) Створення нормальних умов для реалізації національних інвестиційних можливостей і сприяння залученню зовнішніх інвестицій;

6) Зосередження торгівлі цінними паперами підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а також підприємств-монополістів на фондових біржах;

7) Формування реальних цін під впливом попиту та пропозиції цінних паперів, вільного від маніпулювання;

8) Забезпечення ефективної системи захисту прав та законних інтересів інвесторів шляхом гарантованого виконання угод, а також закріплення і обліку прав власності щодо цінних паперів;

9) Узгодження грошово-кредитної, валютної і бюджетно-податкової політики держави з метою комплексного розвитку фінансового ринку України.

Отже, майбутній розвиток фондового ринку неможливий без реформування більшості складових ринку та усунення перешкод, що заважають цьому розвитку. Крім того, має бути переосмислена та суттєво підвищена роль фондового ринку у залученні інвестиційних ресурсів та спрямуванні їх на оновлення виробничого потенціалу, створення умов для становлення потужних інституційних інвесторів.

Висновки

Метою моєї роботи було викладення структури ринку цінних паперів на Україні та його основних функцій. Інструментарій сучасного ринку цінних паперів є складним і багатоманітним, тому я дала характеристику основним видам цінних паперів, аналіз структури ринку цінних паперів, описала історичну еволюцію та сучасні характеристики ринку цінних паперів. При написанні роботи я розглянув основні етапи формування фондового ринку. В роботі була надана характеристика сучасного стану ринку цінних паперів на Україні, виходячи з якої можно зробити висновок, що подальший розвиток національного фондового ринку стримується рядом об’єктивних та суб’єктивних факторів. Найголовнішими серед яких:

Кризовий стан української економіки, високий рівень інфляції, відсутність твердої національної грошової одиниці , відставання існуючої законодавчої та нормативно – правової бази функціонування фондового ринку від розвитку реальних процесів на ньому, слабкість і недостатність державного регулювання національного ринку цінних паперів , нерозвиненість первинного ринку цінних паперів, практична відсутність операцій з похідними від цінних паперів , відсутність гарантій по операціях з цінними паперами, недовіра населення та його психологічна непідготовленість до операцій на фондовому ринку , відсутність гарантій держави щодо захисту грошових заощаджень населення

В умовах становлення національного фондового ринку великого значення набуває необхідність безумовного підтримання його фінансової безпеки. При цьому слід наголосити, що безпека фондового ринку безпосередньо пов’язана з бюджетною, борговою та інвестиційною безпекою держави, особливо з огляду на недостатньо контрольований розвиток сегмента державних цінних паперів, а також із фінансовою безпекою численних юридичних і фізичних осіб. Необхідним кроком має бути переорієнтація державних облігацій на фінансування окупних інвестиційних проектів у пріоритетних напрямках, які підтримуються державою. Мається на увазі, по-перше, встановлення меж для розподілу залучених ресурсів на фінансування дефіциту державного бюджету.

Але поки не будуть врегульовані хиби ринку цінних паперів законом з одного боку, і не налагоджені до автоматизму за допомогою ринку і конкуренції (що ми бачимо в розвинутих країнах), з іншого боку, то залишається лише сподіватися на поліпшення ситуації в даному питанні. А це можливо лише при одночасному налагодженні економіки України у всіх її сферах без винятку. І лише після цього ринок цінних паперів зможе адекватно й органічно влитися в налагоджену економіку. В першу чергу ринкові перетворення повинні відбутися в інвестиційній сфері, яка грає ключову роль в економіці. Комплекс галузей і виробництв, які утворюють інвестиційну сферу повинен забезпечити стабілізацію економіки. Суттєво на процес відтворення повинен вплинути інвестиційний ринок, який в Україні тільки-тільки починає формуватися та розвиватися. Успішне проведення ринкових реформ в Україні неможливо без ефективної структурно-інвестиційної політики перетворення економіки з метою створення сприятливого інвестиційного клімату

Ринок цiнних паперiв має базуватися на довiрi й взаємоповазi усiх його учасникiв, використовувати єдинi правила професiйної та етичної поведiнки на ньому, користуватись єдиною термiнологiєю.

Список використаних джерел:

1. Енгельс, Ф. Біржа [Текст] / Ф. Енгельс // Маркс, К. Капітал. - М. :., 1978. - Т. 3, ч. 2. - С. 990-991.є

2. Богатов А.О., Місце фондового ринку в структурній перебудові економіки / А.О. Богатов // Збірник наукових праць Національного ун-ту ДПС України. – 2009. – №1 – С. 44-51

3. Омельченко О. і., Ретроспектива становлення і розвитку ринку цінних паперів Омельченко, О. А. Козлова // Бізнес- інформ. - 2013. - № 1. - С. 277-281.

4. Штуца В.М., Проблеми розвитку фондового ринку в Україні / В.М. Штуца // Вісник ОНУ імені І.І. Мечникова. – 2013 – Т. 18 – Вип. 3/3 – С. 156-159.

5. Дєєва Н.Е., Етапи розвитку фондового ринку України у контексті становлення корпоративного управління / Н.Е. Дєєва // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Сер.: економічна. – Донецьк: ДонНТУ, 2011. – Вип. 39-1. – С.566-577.

6. Баула О.В. Еволюція поглядів на роль ринку цінних паперів в економіці // Історія народного господарства та економічної думки. Збірник наукових праць. -Вип. 39-40. – Київ, 2007. –С. 313 – 320.

7. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу "

8. Закон України "Про банки і банківську діяльність"

9. Закон України "Про ринок цінних паперів"

10. Закон України "Про акціонерні товариства "

11. Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”

12. Бєлявцев М.І., Шестопалова Л.В. Інфраструктура товарного ринку - Київ, 2005

13. Мельник В.А. Ринок цінних паперів. - К.: ВІРА -Р, 2007

14. Мендрул О.Г., Павленко І.А. Фондовий ринок: операції з цінними паперами: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2009

15. Мозговий О.М. Фондовий ринок: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2011

16. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. Київ 20012

17. Смолянська О.Ю. Фінансовий ринок, 2009

Інтернет-джерела: