Порядок проведення конкурсу при прийнятті осіб на державну службу

            Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Юридичний факультет

Кафедра трудового аграрного та екологічного права

КУРСОВА РОБОТА

на тему

«Порядок проведення конкурсу при прийнятті осіб на державну службу»

Виконала: студентка групи ЮРД-33з

Гембара Роман Тарасович

Науковий керівник:

Львів – 2016

ПЛАН:

Вступ…………………………………………………………………..3 ст.

Розділ 1

Поняття державної служби та її правове регулювання……………6 ст.

Розділ 2

Поняття конкурсу при прийнятті осіб на державну службу………9 ст.

Розділ 3

Етапи проведення конкурсу…………………………………………12 ст.

3.1 Оголошення про конкурс………………………………....12 ст.

3.2 Прийом та розгляд документів на участь у конкурсі……13 ст.

3.3 Проведення іспиту та відбір кандидатів………………….14 ст.

Розділ 4

Склад конкурсної комісії……………………………………………..19 ст.

Висновок……………………………………………………………….24 ст.

Перелік використаних джерел………………………………………..26 ст.

Вступ

      Набір на державну службу висококваліфікованих професіоналів є об’єктивною умовою повноцінного функціонування державної адміністрації кожної країни. Необхідність удосконалення правового регулювання процедури такого набору відзначена в положеннях Концепції адміністративної реформи, затвердженої Указом Президента України від 22 липня 1998 року та покладеної в основу реформування системи державного управління в Україні .

      Щодо одного із найважливіших напрямів адміністративної реформи – інституту державної служби, то Президент України своїм указом 14 квітня 2000 року затвердив ще один документ – Стратегію реформування державної служби в Україні, який розвинув та деталізував концепцію цього Положення, зокрема і процедуру прийняття на державну службу . У Стратегії зазначається, що для запобігання рецидивів непрофесіоналізму та некомпетентності під час формування кадрового потенціалу на державну службу необхідно залучати висококваліфікованих фахівців нової генерації, відтак розробити нові досконаліші підходи, прозорі та об’єктивні процедури прийняття на державну службу, запровадити єдиний порядок проведення відкритого конкурсу із складанням іспиту.

      Проте реформування порядку набору на державну службу надовго затягнулось і старий Порядок проведення конкурсу на заміщення посад державних службовців, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України ще від 4 жовтня 1995 року , діє до останнього часу. Про проведення належного конкурсу, згідно з цим документом, навряд чи можна говорити, оскільки його норми не усували передумов для кулуарності прийняття рішень та можливостей використання особистих мотивів у визначенні осіб, яких приймають на державну службу.

      Лише  2015 року Президент України підписав Закон України від 10.12.2015 р. №889-VIII "Про державну службу", який дає старт реформі системи державного управління. 31 грудня Закон опубліковано в "Голосі України". 

     Реформа державної служби значною мірою визначає успіх і інших реформ, результати яких напряму залежать від  якості управлінських рішень державних органів. Ця реформа має забезпечити нову якість державної служби відповідно до кращої європейської практики, встановити правові та організаційні засади цієї служби як професійної, політично неупередженої діяльності на благо держави й суспільства. При цьому громадянам України гарантується право рівного доступу до державної служби.

Закон передбачає такі реформаторські новації:

·         вступ на усі посади державної служби відбуватиметься лише за конкурсом на основі особистих якостей та досягнень кандидатів на посади,

·         виключаються будь-які корупційні механізми при вступі та проходженні державної служби,

·         державна служба стане деполітизованою,

·         встановлюється прозора модель оплати праці, розроблена з урахуванням кращого європейського досвіду,

·         запроваджується компетентнісна модель управління людськими ресурсами, оцінювання результатів роботи державних службовців, їх кар"єрна мотивація,

·         підвищуються кваліфікаційні вимоги.

Більшість норм цього Закону наберуть чинності 1 травня 2016 року.

Відповідно до нового Порядку, конкурс на заміщення посад державних

службовців проводиться в три етапи:

1) публікація оголошення державного органу про проведення конкурсу в

пресі або поширення його через інші засоби масової інформації;

2) прийом документів від осіб, які бажають взяти участь у конкурсі, та

попередній їх розгляд на відповідність встановленим кваліфікаційним

вимогам до відповідного рівня посади;

3) проведення іспиту та відбір кандидатів.

      Позитивним моментом нового порядку проведення конкурсу також є нормативне врегулювання оскарження рішення конкурсної комісії  та й, загалом достатньо детальна правова регламентація організації конкурсної процедури. Поряд з цим, не слід переоцінювати аналізований підзаконний правовий акт. Концептуально він потребує значно більшого удосконалення, якщо звернутися до досвіду врегулювання цього питання у країнах, де органи державного управління та їхні службовці працюють набагато ефективніше.

1.Поняття державної служби та її правове регулювання

Державна служба[1] органічно пов"язана з державою, її роллю та місцем у житті суспільства. В діяльності державних службовців реалізуються завдання та функції держави, оскільки кожна посада — це коло службових повноважень, які складають частину компетенції відповідного органу, вона невідривно пов"язана з його структурою і в той же час має на меті організацію особового складу державного органу чи його апарату — державних службовців. Таким чином, якщо державну службу розглядати з огляду на місце, яке вона посідає в державній організації, то вона починається там, де встановлюється посада. Встановлення посад завершує організацію державних органів та їх апарату.

Слід зазначити, що державну службу, в свою чергу, залежно від форми діяльності, поділяють на види: державна служба в апараті законодавчих органів, державна служба в органах виконавчої влади (органах державного управління та їх апараті), державна служба в судових органах і органах прокуратури. Цим підкреслюється, що державна служба, будучи завжди органічно пов"язаною з державою, в реальній дійсності втілюється у виконання певних завдань і функцій держави — законодавчих, виконавчих, судових, прокурорсько-наглядових; її напрями фактично відповідають основним формам державної діяльності. Державна служба певною мірою відбиває факт суспільного поділу праці, відзначає різноманітність її видів.

Державний апарат[2] організовує виконання державних функцій у політичній, господарській, соціально-культурній та інших сферах. Без нього неможливі цілеспрямований вплив на всі сторони життя суспільства, розв"язання найважливіших справ державного й громадського життя.

Державна служба в Україні — це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави й одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Поняття державної служби поєднує найголовніші елементи змісту службової діяльності: а) державна служба в Україні — це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті; б) вона є частиною або однією зі сторін організаційної діяльності держави; в) цю організаційну діяльність спрямовано на комплектування особового складу державних органів та інших організацій і правове регулювання роботи державних службовців; г) зміст діяльності державних службовців полягає в практичному виконанні завдань і функцій держави; ґ) особливість державної служби пов"язано з оплатою праці осіб, що на ній перебувають, з державних коштів.

Важливо відзначити, що названі елементи вказують також на значну організаторську роль держави в розв"язанні проблем управління різними галузями, оскільки від професійних знань кадрів управління залежить виконання її завдань і функцій.

Закон України «Про державну службу», прийнятий у грудні 1993 р., встановлює основні принципи державної служби, розвиває конституційне положення про рівне право громадян на доступ до державної служби. У ст. 4 цього Закону зазначено, що право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту й професійну підготовку та пройшли в установленому порядку конкурсний відбір або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України. В Законі нічого не

говориться про можливість і порядок перебування на державній службі в Україні іноземних громадян, досвід яких широко використовують у різних галузях управління.

Основними принципами державної служби є: служіння народу України; демократизм і законність; гуманізм і соціальна справедливість; пріоритет прав людини й громадянина; професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі; персональна відповідальність за виконання службових обов"язків, дисциплінованість; дотримання прав і законних інтересів органів місцевого самоврядування, прав підприємств, установ.

У законі України про державну службу сформульовано етику поведінки державного службовця, відповідно до якої державний службовець повинен сумлінно виконувати свої службові обов"язки, шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування, не допускати дій і вчинків, що можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця. Це має велике як теоретичне, так і практичне значення.

    В умовах державотворення в Україні, а відповідно й ускладнення завдань та функцій держави, роль і значення державної служби невпинно зростають. Останнім часом законодавчими та виконавчими органами здійснено певні заходи щодо вдосконалення правового регулювання державно-службових відносин і організації державної служби. Прийнято низку законів і законодавчих актів, що регулюють окремі напрями державно-службової діяльності: про місцеву державну адміністрацію, про Прикордонні війська України, про Прокуратуру України, про Збройні Сили України, про освіту, про міліцію України тощо. Усі вони тією чи іншою мірою стосуються питань організації та проходження державної служби у відповідних державних органах. Закон України «Про державну службу» спрямований на врегулювання суспільних відносин, що охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних, соціальних умов реалізації громадянами права на державну службу. В преамбулі цього Закону встановлено, що він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті, але зміст Закону дозволяє зробити висновок про те, що він практично регулює діяльність апарату органів виконавчої влади.

Э важливим створення та функціонування Координаційної ради з питань державної служби для визначення шляхів, засобів і форм реалізації основних напрямів у сфері державної служби, об"єднання зусиль усіх державних органів щодо підвищення ефективності державної служби. Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів комітетів Верховної Ради України та їх заступників, народних депутатів України, Прем"єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та членів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та арбітрів Вищого арбітражного суду України, Генерального прокурора України та його заступників регулюється Конституцією та спеціальними законами України.

Правове становище державних службовців, що працюють у апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, Служби безпеки, внутрішніх справ тощо, визначається відповідно до Закону, якщо інше не передбачено законами України.

2. Поняття конкурсу при прийнятті осіб на державну службу .

Конкурс[3] (лат. concursus) — змагання, яке дає змогу виявити найгідніших із його учасників. Також конкурс — відбір претендентів на заміщення посад. Вибір працівника належить не адміністрації, а проводиться за рішенням колегіального органу (наприклад, вченої ради), яке є обов"язковим для адміністрації. К. проводяться, наприклад, для заміщення: у вищих навчальних закладах — посад професорсько-викладацького складу; в науково-дослідницьких установах — посад начальників лабораторій, відділів, секторів, старших і молодших наукових співробітників та ін.

Конкурс – це, найдемократичніший спосіб формування складу працівників органів державної служби, який виступає дійовою гарантією забезпечення останньої висококваліфікованими кадрами.

Завданнями конкурсного заміщення вакантної посади державного службовця є: (а) гарантування конституційного права громадян України на рівний доступ до державної служби; (б) забезпечення права державних службовців на кар’єрний ріст на конкурсній основі; (в) формування високопрофесійного кадрового апарату державних органів; (г) попередження корупції та профілактика конфліктів інтересів.

Конкурс як спосіб заміщення посад ґрунтується на таких загальних принципах державної служби, як служіння народу України, демократизм, законність, гуманізм, соціальна справедливість, пріоритет прав людини і громадянина, професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі, персональна відповідальність за виконання службових обов"язків і дисципліну, дотримання прав і законних інтересів громадян, органів місцевого й регіонального самоврядування, підприємств, установ та організацій, об"єднань громадян.

На підставі узагальнення історичного досвіду у сфері конкурсного заміщення посад державних службовців можна констатувати самостійний шлях розвитку конкурсу в Україні. Поява конкурсного способу заміщення розглядуваних нами посад стала можливою за наявності всіх основних елементів конкурсу в сукупності. Відсутність правової й теоретичної спадкоємності не дозволяє вести мову саме про безперервний розвиток цього методу добору державних службовців.

Світовий досвід організації державної служби показує, що найефективнішим способом заміщення посад на ній є конкурс, якому на сучасному етапі розвитку правової, демократичної й соціальної держави повинна приділятися найбільша увага вчених та учасників процесу побудови сучасного високопрофесійного, демократичного державного апарату.

Інститут конкурсного способу заміщення посад в органах державної служби має свою історію й широко застосовується в розвинених зарубіжних країнах. Реформування системи держслужби в Україні має використовувати їх досвід лише за тих умов, якщо його можна безболісно перенести на терени України.

Специфіка конкурсних правовідносин полягає в тому, що право вибору кращого працівника з числа претендентів належить не керівникові органу державної служби, а конкурсній комісії, що нерозривно пов’язано з проблемою реформування вітчизняного трудового законодавства. Вимагає нового погляду й питання про правове призначення конкурсної комісії та рішень, що приймаються нею. Конкурсна комісія – це колегіальний дорадчий орган, головне призначення якої – надати керівникові відповідного державного органу обґрунтовані пропозиції про те, хто з осіб, які брали участь у конкурсі, гідний зайняти ту чи іншу вакантну посаду на державній службі.

Під час конкурсу професійні й моральні якості претендентів на посади державних службовців вивчаються в певній послідовності за встановленими законодавчими критеріями, що дає можливість охарактеризувати цю юридичну процедуру як вдале визначення найкращого кандидата серед його учасників, проведення якої має відповідати означеним правовим вимогам і принципам.

Зміст конкурсних правовідносин відзначається, що досліджувані правовідносини виникають і розвиваються на диспозитивних засадах внаслідок вольових дій органу державної служби й учасників конкурсу. Вольовий характер розглядуваних правовідносин полягає також у тому, що вони забезпечують правовий взаємозв’язок 2-х осіб: одна має право вимагати від іншої певних дій, а друга зобов’язується діяти відповідним чином або утриматися від дій. Підставою виникнення конкурсних правовідносин є складний юридичний факт[4]: наявність вакантної посади й винесення рішення про проведення конкурсу та про його умови, яке приймається керівником органу державної служби, в якому оголошується конкурс. Відповідний орган державної служби в особі керівника із цього моменту набуває статусу суб’єкта конкурсних правовідносин і несе комплекс закріплених у законодавстві прав та обов’язків. Із моменту подання документів про участь у конкурсі громадяни набувають статусу суб’єктів конкурсних правовідносин, мають відповідні права й несуть визначені обов’язки.

Об’єктом таких правовідносин виступає конкурс як правове явище, що виконує поліфункціональну роль у становленні трудових правовідносин з державними службовцями. Він виявляється у стимулюванні самоосвіти, самовдосконаленні претендентів і не тільки під час цієї процедури, а й задовго до неї. Це надає працівникові можливості вибору професійної підготовки, регулює існуючий у суспільстві соціальний механізм відбору й оптимального розподілу державних службовців, відкриває можливості для їх формування як еліти державної служби.

3. Етапи проведення конкурсу

Конкурс проводиться поетапно:

1) публікація оголошення державного органу про проведення конкурсу в пресі або поширення його через інші засоби масової інформації;

2) прийом документів від осіб, які бажають взяти участь у конкурсі, та їх попередній розгляд на відповідність встановленим кваліфікаційним вимогам до відповідного рівня посади[5];

3) проведення іспиту та відбір кандидатів.

3.1 Оголошення про конкурс.

Державний орган, у якому проводиться конкурс, зобов"язаний опублікувати оголошення про проведення конкурсу в пресі або поширити його через інші офіційні засоби масової інформації не пізніше ніж за місяць до початку конкурсу та довести його до відома працівників органу, в якому оголошується конкурс.[6]

В оголошенні про проведення конкурсу повинні міститися такі відомості:

1) найменування державного органу із зазначенням його місцезнаходження, адреси та номерів телефонів;

2) назви вакантних посад із зазначенням, що додаткова інформація щодо основних функціональних обов"язків, розміру та умов оплати праці надається кадровою службою;

3) основні вимоги до кандидатів, визначені державним органом згідно з типовими професійно-кваліфікаційними характеристиками посад державних службовців;

4) термін прийняття документів (протягом 30 календарних днів з дня оголошення про проведення конкурсу).

В оголошенні може міститися додаткова інформація, що не суперечить законодавству про державну службу.

При заміщенні вакантних посад, призначення на які відповідно до законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України здійснюється за іншою процедурою, а також у разі прийняття керівником рішення про призначення осіб в межах одного державного органу конкурс не оголошується.

3.2 Прийом та розгляд документів на участь у конкурсі

 Особи, які бажають взяти участь у конкурсі, подають до конкурсної комісії державного органу, в якому проводиться конкурс, такі документи[7]:

1.     заяву про участь у конкурсі, в якій зазначається про ознайомлення заявника із встановленими законодавством обмеженнями щодо прийняття на державну службу та проходження державної служби;

2.     заповнену особову картку (форма П-2 ДС) з відповідними додатками;

3.     дві фотокартки розміром 4 х 6 см;

4.     копії документів про освіту, підвищення кваліфікації, присвоєння вченого звання, присудження наукового ступеня[8];

декларацію про майно, доходи, витрати і зобов"язання фінансового характеру за минулий рік за формою, передбаченою Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції"[9];

копію військового квитка (для військовослужбовців або військовозобов"язаних[10]);

довідку про допуск до державної таємниці (у разі його наявності[11]).

Особи, які працюють у державному органі, де оголошено конкурс, і бажають взяти у ньому участь, зазначених документів до заяви не додають.

Особи, які бажають взяти участь у конкурсі, подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у порядку, визначеному Законом України “Про запобігання корупції”.

Особи можуть подавати додаткову інформацію стосовно своєї освіти, досвіду роботи, професійного рівня і репутації (характеристики, рекомендації, наукові публікації тощо).

Забороняється вимагати відомості та документи, подання яких не передбачено законодавством.

Кадрова служба державного органу перевіряє подані документи на відповідність їх встановленим вимогам щодо прийняття на державну службу, передбаченим для кандидатів на посаду державного службовця.

Особи, документи яких не відповідають встановленим вимогам, за рішенням голови конкурсної комісії до конкурсу не допускаються, про що їм повідомляється кадровою службою з відповідним обґрунтуванням.

Якщо кандидат наполягає на участі у конкурсі за даних обставин, він допускається до конкурсу, а остаточне рішення приймає конкурсна комісія[12].

Подані документи і матеріали конкурсної комісії зберігаються у кадровій службі.

3.3 Проведення іспиту та відбір кандидатів

Іспит проводиться конкурсною комісією державного органу, в якому оголошено конкурс, з метою об"єктивної оцінки знань і здібностей кандидатів на посаду державних службовців[13].

Кадрова служба за погодженням з головою конкурсної комісії визначає дату проведення іспиту та повідомляє кандидатів про місце і час його проведення.

Під час іспиту перевіряються знання Конституції України, Законів України "Про державну службу" та "Про запобігання корупції", а також законодавства з урахуванням специфіки функціональних повноважень відповідного державного органу та структурного підрозділу[14].

Загальний порядок проведення іспиту кандидатів на заміщення вакантних посад державних службовців розробляється Нацдержслужбою разом з Українською Академією державного управління при Президентові України.

       Порядок проведення іспиту у державному органі та перелік питань на перевірку знання законодавства з урахуванням специфіки функціональних повноважень цього державного органу та його структурних підрозділів затверджується керівником органу, в якому проводиться конкурс, відповідно до цього Порядку та Загального порядку проведення іспиту кандидатів на заміщення вакантних посад державних службовців.

Кандидати, які не склали іспит, не можуть бути рекомендовані конкурсною комісією для призначення на посаду.

Конкурсна комісія на підставі розгляду поданих документів, результатів іспиту та співбесіди з кандидатами, які успішно склали іспит, на своєму засіданні здійснює відбір осіб для зайняття вакантних посад державних службовців.[15]

Інші кандидати, які успішно склали іспит, але не були відібрані для призначення на посади, у разі їх згоди, за рішенням конкурсної комісії можуть бути рекомендовані для зарахування до кадрового резерву в цьому державному органі і протягом року прийняті на вакантну рівнозначну або нижчу посаду без повторного конкурсу.

Якщо за результатами конкурсу не відібрано жодного з кандидатів для призначення на посаду, конкурсна комісія не може рекомендувати цих кандидатів до кадрового резерву.

Якщо жоден з кандидатів не рекомендований конкурсною комісією для зайняття вакантної посади державного службовця, оголошується повторний конкурс.

Засідання конкурсної комісії вважається правоможним, якщо на ньому присутні не менше ніж 2/3 її складу.

Рішення комісії приймається простою більшістю голосів присутніх на її засіданні членів конкурсної комісії. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови комісії.

У рішенні комісії, що подається керівнику державного органу, обов"язково зазначаються пропозиції щодо призначення конкретного кандидата на вакантну посаду державного службовця та визначаються кандидатури для зарахування до кадрового резерву.

Засідання конкурсної комісії оформляється протоколом, який підписується всіма присутніми на засіданні членами комісії і подається керівникові не пізніше ніж через два дні після голосування. Кожний член комісії може додати до протоколу свою окрему думку.

Конкурсна комісія повідомляє кандидатів про результати конкурсу протягом трьох днів після його завершення.

Якщо посада, на заміщення якої проведено конкурс, передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища чи належить до посад з підвищеним корупційним ризиком, перелік яких затверджується Національним агентством з питань запобігання корупції, відібраний для призначення на таку посаду кандидат протягом трьох днів з дати одержання повідомлення про результати конкурсу надає письмову згоду на проведення спеціальної перевірки відповідно до Закону України “Про запобігання корупції” та медичну довідку про стан здоров’я за формою, затвердженою МОЗ, щодо перебування особи на обліку в психоневрологічних або наркологічних закладах охорони здоров’я[16].

Рішення про призначення на посаду державного службовця та зарахування до кадрового резерву приймає керівник державного органу на підставі пропозиції конкурсної комісії протягом місяця з дня прийняття рішення конкурсною комісією.

Якщо посада державного службовця передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища чи належить до посад з підвищеним корупційним ризиком, перелік яких затверджується Національним агентством з питань запобігання корупції, рішення про призначення на таку посаду приймається за результатами спеціальної перевірки, проведеної відповідно до Закону України “Про запобігання корупції[17]”.

Рішення конкурсної комісії може бути оскаржене керівнику відповідного державного органу протягом трьох днів після ознайомлення з цим рішенням.

Рішення керівника державного органу може бути оскаржене у порядку, визначеному законодавством.

Конкурсний відбір, як спосіб заміщення вакантних посад, відбувається у формі організаційної процедури із властивими їй елементами. До останніх віднесені стадії, строки, суб"єкти прийняття рішення.

Стадії становлять собою сукупність заходів, що мають окрему мету, відповідних суб"єктів і певні процедури, й закінчуються ухваленням рішення. З урахуванням основних завдань останніх, їх можна уявити як 2 самостійні стадії, які умовно поділити на підготовчу й основну. Перша служить для підготовки проведення конкурсних процедур й добору кандидатів для подальшого відбору їх для заміщення посади. Початок цієї стадії пов"язаний з опублікуванням оголошення про прийом документів для участі в конкурсі на підставі рішення керівника державного органу, а закінчення ознаменовано рішенням кадрової служби за погодженням з головою конкурсної комісії про дату, місце й час проведення іспиту. Ухвалення рішення про допуск до другого, основного етапу є юридичною підставою для участі претендента в основній частині конкурсу. Головні суб"єкти підготовчої стадії – це претенденти на посаду й конкурсна комісія.

Аналіз законодавчих актів у царині державної служби дає можливість умовно вирізнити 3 групи вимог, дотримання яких є обов’язковим для вступу на державну службу та її проходження. Перша – це вимоги щодо правового статусу особи. Це одна з головних, адже на державну службу можуть бути зараховані лише особи, які мають громадянство України. Друга група вимог пов’язана з установленням певних заборон для державних органів і їх посадовців при вирішенні питання про зарахування на державну службу. Третя група стосується спеціальних вимог, що висуваються до особи, яка претендує на зайняття відповідної посади в державному органі чи його апараті. Вона пов’язана з рівнем освіти і кваліфікації громадянина. У деяких випадках законодавчо встановлюються мінімальні кваліфікаційні вимоги.

Після оголошення конкурсу відбувається набір претендентів на заміщення тієї чи іншої вакантної посади за конкурсом. Основна мета цього набору – виключення з числа кандидатів осіб, які не відповідають умовам конкурсу, встановленим кваліфікаційним вимогам до відповідного рівня посади.

4.Склад конкурсної комісії

Конкурс на заміщення вакантної посади державного службовця повинен забезпечувати конституційне право рівного доступу до державної служби громадян України[18].

Для проведення відбору кандидатів на заміщення вакантних посад державних службовців наказом (розпорядженням) керівника відповідного державного органу, який здійснює призначення на посаду державного службовця, утворюється конкурсна комісія у складі голови, секретаря і членів комісії.

Очолює конкурсну комісію заступник керівника державного органу. До складу конкурсної комісії входять представники кадрової та юридичної служб, а також окремих структурних підрозділів апарату державного органу.

У державному органі з нечисленним апаратом (до п"яти осіб) конкурс може проводитися керівником цього органу або конкурсною комісією органу вищого рівня.

Переведення на рівнозначну або нижчу посаду в одному державному органі, а також просування по службі державних службовців, які зараховані до кадрового резерву чи успішно пройшли стажування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, може здійснюватися без конкурсного відбору.

Конкурс на зайняття вакантної посади державної служби категорії "А" проводить Комісія.

Конкурс на зайняття вакантної посади державної служби категорії "Б" у державному органі, юрисдикція якого поширюється на територію однієї або кількох областей, міста Києва або Севастополя, проводить конкурсна комісія, утворена керівником державної служби державного органу вищого рівня.

Конкурс на зайняття вакантної посади державної служби категорії "Б", крім тих, що зазначені в абзаці другому цієї частини, та категорії "В" проводить конкурсна комісія у складі не менше п’яти осіб, утворена керівником державної служби в державному органі. При цьому до складу конкурсної комісії можуть залучатися на конкурсній основі представники громадських об’єднань, що діють згідно із Законом України "Про громадські об’єднання", відповідно до порядку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

До роботи конкурсної комісії можуть залучатися державні службовці, у тому числі з інших державних органів, науковці та експерти у відповідній сфері, а також представник виборного органу первинної профспілкової організації (за наявності).

Засідання конкурсної комісії є правомочним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини її членів.

Під час засідання конкурсної комісії її члени:

1) вивчають результати проведеної службою управління персоналом перевірки документів кандидатів на зайняття вакантних посад державної служби;

2) проводять відбір кандидатів з використанням видів оцінювання відповідно до Порядку проведення конкурсу;

3) проводять співбесіду з кандидатами на зайняття вакантних посад з урахуванням результатів тестування для уточнення їхньої професійної компетентності;

4) особисто оцінюють рівень професійної компетентності кандидатів та визначають в особистому порядку їхній загальний рейтинг;

5) за результатами складення загального рейтингу кандидатів визначають переможця конкурсу та другого за результатами конкурсу кандидата на зайняття вакантної посади.

Рішення конкурсної комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість від її складу.

– конкурс є одним з ефективних правових способів кадрового забезпечення державної служби. Він значною мірою впливає на підвищення професійного рівня службовців, активізує їх самоосвіту й самовдосконалення, що, у свою чергу, сприяє забезпеченню апарату державної служби високопрофесійними та кваліфікованими кадрами;

– при конкурсному відборі кадрів створюється конкурентне середовище: учасники конкурсу змагаються за отримання вакантної посади, перебуваючи в рівних умовах;

– конкурсний відбір сприяє оволодінню громадянами необхідними знаннями й підвищенню ефективності роботи державних службовців;

– як показник попиту на вакантні посади в державну службу, конкурс впливає на пропозицію (кадрове укомплектування) й тим самим забезпечує безперервність освіти держслужбовців.

Конкурс складається з низки юридично значимих дій, що входять до елементів фактичного складу, кожен з яких залежно від характеру й у взаємозв"язку з іншими може породжувати самостійні наслідки. Трудові відносини державного службовця виникають на підставі акту обрання за конкурсом і трудового договору. Дія акту конкурсного обрання вичерпується з укладенням трудового договору.

Запропонована дефініція поняття «конкурсне заміщення посад державних службовців» як одного з правових способів раціонального добору кадрів, метою якого є визначення на вакантну посаду найкомпетентнішого претендента серед його учасників, за встановленими критеріями.

Установлено, що завданнями конкурсного заміщення посади державного службовця є: (а) забезпечення конституційного права громадян України на рівний доступ до державної служби; (б) забезпечення права державних службовців на посадове зростання на конкурсній основі; (в) формування високопрофесійного кадрового апарату державних органів; (г) попередження корупції й профілактика конфлікту інтересів. Під останнім розуміється зіткнення інтересів держави й особи, на яку покладено здійснення державних функцій. У момент перехрещення державних та особистих (приватних) інтересів в людини з’являється можливість скористатися своїм службовим становищем. Оскільки відповідно до Конституції України єдиним джерелом влади в країні є народ, а державні органи – це вже делегована влада, то, віддаючи перевагу приватним інтересам, особа, яка виконує зазначені функції нехтує інтересами держави.

Обстоюється думка, що принципи трудового права – це вихідні ідеї, які віддзеркалюють основні характерні риси та зміст галузі права взагалі та його інститутів.

Принципи, якими державні службовці керуються у своїй діяльності, – це норми їх поведінки, обов’язкові правила для всіх державних органів і державних службовців в організаційному й у функціональному аспектах[19]. Порівняно з правовими нормами вони бувають більш абстрактними, оскільки виступають загальними правилами поведінки й можуть мати нормативно-регулятивні й ідейно-регулятивні ознаки, виконувати організаційну, системоутворюючу, ідеологічну та інші функції.

Конкурс, як спосіб заміщення вакантних посад ґрунтується на таких загальних принципах державної служби, як служіння українському народу, демократизм, законність, гуманізм, соціальна справедливість, пріоритет прав людини і громадянина, професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі, персональна відповідальність за виконання службових обов"язків, дотримання прав і законних інтересів органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, об"єднань громадян.

Підкреслюється, що конкурс – це спеціальна процедура, якій властиві такі основні принципи, як рівність, відкритість, змагальність, об"єктивність і неупередженість конкурсної комісії[20].

Протягом століть було випробувано чимало різних способів заміщення посад на державній службі: жеребкування, дарування посад, купівля-продаж, передання у спадок, призначення на посади, обрання, конкурс, заміщення за чергою тощо. Кожен із названих способів був продуктом певної історичної епохи й відображав рівень правосвідомості суспільства, погляди на роль і значення державної служби й держави в цілому, що домінували на той час, і як правило, був результатом діяльності пануючого класу в царині державного будівництва. Поступово на зміну ієрархії чинів, заснованих на привілеях, вводилась ієрархія, що залежала від особистої вислуги і знань людини, її професійної кваліфікації. Такі способи заміщення вакантних посад в органах державного апарату, як призначення, обрання й конкурс успішно витримали перевірку часом і продовжують залишатися в арсеналі методів формування державного апарату й комплектування кадрового корпусу державних службовців у сучасних демократичних державах.

За радянської доби не існувало такого нормативного акта, який закріплював би єдиний порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад у державних організаціях та установах. Конкурс становив собою заміщення посади шляхом змагання між декількома учасниками й був заснований на їх волевиявленні. Надання можливості декільком кандидатам претендувати на одну й ту ж посаду, а також колегіальне вирішення питання про обрання того чи іншого кандидата, характеризували цей спосіб як найбільш демократичний. Однак у радянських умовах конкурсний порядок заміщення посад фактично не використовувався.

Висновок

      Отже в цій курсовій роботі я розглянув порядок проведення конкурсу при прийнятті осіб на державну службу.

Ми побачили, що Державна служба органічно пов"язана з державою, її роллю та місцем у житті суспільства. Державна служба певною мірою відбиває факт суспільного поділу праці, відзначає різноманітність її видів. Основними принципами державної служби є: служіння народу України; демократизм і законність; гуманізм і соціальна справедливість; пріоритет прав людини й громадянина; професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі; персональна відповідальність за виконання службових обов"язків, дисциплінованість; дотримання прав і законних інтересів органів місцевого самоврядування, прав підприємств, установ. А завданням конкурсного заміщення вакантної посади державного службовця є: гарантування конституційного права громадян України на рівний доступ до державної служби;  забезпечення права державних службовців на кар’єрний ріст на конкурсній основі; формування високопрофесійного кадрового апарату державних органів; попередження корупції та профілактика конфліктів інтересів.

Інститут конкурсного способу заміщення посад в органах державної служби має свою історію й широко застосовується в розвинених зарубіжних країнах. Реформування системи держслужби в Україні має використовувати їх досвід лише за тих умов, якщо його можна безболісно перенести на терени України.

Конкурс на заміщення вакантної посади державного службовця повинен забезпечувати конституційне право рівного доступу до державної служби громадян України

В Україні досліджується розвиток законодавства, що регламентує порядок проведення конкурсу на заміщення державних посад на державній службі, за часів незалежності України. Висловлюється міркування, що сьогодні в трудовому законодавстві закладаються певні паростки, що стануть основою, юридичними передумовами для майбутнього ефективного й дійового правового регулювання прийому громадян на роботу за конкурсом. Зроблено висновок, про пріоритет Кодексу законі про працю України й прийнятих відповідно до нього нормативно-правових актів, що регламентують конкурсний відбір на державну службу.

Конкурс на заміщення вакантної посади державного службовця повинен забезпечувати конституційне право рівного доступу до державної служби громадян України.

Перелік використаних джерел:

1)  Історичний розвиток інституту конкурсного заміщення посад державних службовців / С.М. Терницький // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ, випуск 43. –  2008. –   С. 248-254.

2)  Зміст підготовчої стадії проведення конкурсу на заміщення посад державних службовців / С.М. Терницький // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского, том22 (61). –  №2. – Сімферополь. -  2009. -  С. 406-413

3) Поняття конкурсного заміщення посад державних службовців / С.М. Терницький  // Південноукраїнський правничий часопис. – 2009. – №3. – С. 145-149.

4)  Зарубіжний досвід конкурсного заміщення посад державних службовців / С.М. Терницький // Форум права. – 2010. – №1, С.221-224. – Електронний ресурс – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-1/00kvidcp/pdf/.

5)   Принципи проведення конкурсу на державній службі / С.М. Терницький // Південноукраїнський правничий часопис. – 2009. – №4. – С. 118-121.

6) Зарубіжний досвід конкурсного заміщення посад державних службовців / С.М. Терницький // Актуальні проблеми роботи з персоналом у правоохоронних органах. Матеріали науково-практичної конференції. м. Харків, 27 листопада 2008 р. – Харків: Харківській національний університет внутрішніх справ, 2008. – С. 195-200.

7) КМУ від 15 лютого 2002р. №169 Про затвердження Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців.

8) Шляхи вдосконалення порядку оприлюднення інформації про проведення  конкурсу на заміщення посад державних службовців / С.М. Терницький // Науково-практична конференція «Проблеми вдосконалення правового регулювання соціально трудових відносин в Україні». м. Харків,  5-6 червня 2009 р. – Харків: Харківській національний університет внутрішніх справ, 2009. –  С. 306-309.

9) Конкурсного заміщення посад державних службовців: зарубіжний досвід / С.М. Терницький // Актуальні проблеми безоплатної юридичної допомоги: теорія і практика. Матеріали науково-практичної конференції. м. Харків, 2008 р.  – Харків: Харківській національний університет внутрішніх справ, 2008. – C. 201-205.

---