Поняття цивільного процесуального правонаступництва та його ознаки

Зміст

Вступ. 3

РОЗДІЛ 1. Сутність цивільного процесуального правонаступництва. 5

1.1.   Поняття цивільного процесуального правонаступництва та його ознаки  5

1.2 Види цивільного процесуального правонаступництва. 10

РОЗДІЛ 2. Загальна характеристика підстав процесуального правонаступництва  16

РОЗДІЛ 3. Процесуальна реалізація правонаступництва. 24

3.1 Порядок вступу в процес правонаступника. 24

3.2. Проблеми заміни сторони шляхом правонаступництва залежно від стадії цивільного процесу. 28

3.3 Проблеми правонаступництва залежно від виду провадження. 36

Висновки. 45

Список використаних джерел. 47

Вступ

Актуальність теми даного дослідження. Поняття «процесуальне правонаступництво» давно відоме процесуальним галузям права. Водночас, будучи законодавчо закріпленим і широко використовуваним на практиці, норми про процесуальне правонаступництво не отримали належного їх значимості теоретичного аналізу. На сьогодні в Україні немає комплексного монографічного дослідження, присвяченого процесуальному правонаступництву.

Але попри все це, ми живемо в світі, де смерть громадянина, реорганізація юридичної особи, та й просто поступка вимоги, переведення боргу та інші аналогічні події не є чимось екстраординарним. Отже, кожен з нас може зіткнутися з необхідністю процесуального правонаступництва і такі випадки є досить частими в юридичній практиці.

Метою дослідження є комплексний загальнотеоретичний і практичний аналіз проблем, які виникають у процесі та в результаті цивільно-процесуального правонаступництва.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

1)  проаналізувати загально-теоретичні підходи до проблеми визначення процесуального правонаступництва;

2)  визначити ознаки процесуального правонаступництва;

3)  охарактеризувати види правонаступництва;

4)  охарактеризувати підстави процесуального правонаступництва;

5)  з’ясувати порядок вступу правонаступника в процес;

6)  охарактеризувати правонаступництво залежно від стадії цивільного процесу;

7)  охарактеризувати правонаступництво залежно від виду провадження.

Об’єктом дослідження є цивільне процесуальне правонаступництво, як правове явище.

          Предметом дослідження є суспільні відносини, які пов’язані з цивільним процесуальним правонаступництвом, а також правові норми, судова практика, які регламентують процесуальне правонаступництво, правова природа, місце процесуального правонаступництва в системі норм цивільного процесуального права та механізм процесуальної реалізації правонаступництва.

Методологічна основа дослідження: основу роботи складає метод комплексного аналізу, а також методи аналізу і синтезу, структурно-функціональний системний та порівняльний методи.

Емпіричну базу даної роботи складають: чинне законодавство України, та судова практика судів України.

Теоретичною основою даної роботи стали наукові розробки дослідників вітчизняної та зарубіжної науки, зокрема питання цивільного процесуального правонаступництва досліджували С. В. Васильєва, П. Ф. Єлісейкін, В. В. Комаров, С. Я. Фурса, Є. І. Фурса, С. С. Бичкова, Ю. С. Червоний, Д. М. Чечот, М. С. Шакарян, Б. Б. Черепахін, О. І. Нечеєв та інші.

         Структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, розділених на 5 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 52 сторінки.

РОЗДІЛ 1. Сутність цивільного процесуального правонаступництва

1.1.        Поняття цивільного процесуального правонаступництва та його ознаки

Інколи трапляються випадки, коли під час провадження в цивільній справі матеріальні права та обов’язки одних осіб у спірних правовідносинах або встановлених судом правовідносинах переходять до інших осіб. У такому разі виникає питання про необхідність або можливість проведення відповідної заміни в цивільних процесуальних правовідносинах, тобто щодо процесуального правонаступництва.

У ст. 37 ЦПК України відсутнє законодавче визначення процесуального правонаступництва.

У літературі юридична природа процесуального правонаступництва по-різному оцінюється процесуалістами.

Так, у науково-практичному коментарі до Цивільного процесуального кодексу України В. М. Кравчук та О. І. Угриновська зазначають, що процесуальне правонаступництво, як і заміна неналежної сторони, означає заміну персонального складу учасників спору. Процесуальне правонаступництво можна визначити як заміну сторони чи третьої особи у спірних або встановлених судом правовідносинах внаслідок зміни суб’єктів права або обов’язку в матеріальних правовідносинах.[1]

М. С. Шакарян процесуальним правонаступництвом вважає заміну в процесі особи, котра є стороною або третьою особою (правопопередника), іншою особою (правонаступником), за якої правонаступник продовжує участь правопопередника у процесі.[2]

Під процесуальним правонаступництвом П. Ф. Єлисейкін розуміє заміну однієї сторони іншою особою, що виступає правонаступником у матеріальному праві.[3]

Щодо юридичної природи процесуального правонаступництва С. В. Васильєв пише: процесуальне правонаступництво – це перехід процесуальних прав та обов’язків від однієї особи, яка в процесі є стороною або третьою особою, до іншої у зв’язку з переходом до неї суб’єктивних матеріальних прав.[4]

Процесуальне правонаступництво – це заміна в процесі особи, що є стороною, іншою особою з переходом до неї всіх процесуальних прав та обов’язків”, – зазначає В. В. Комаров.[5]

С. Я. Фурса та Є. І. Фурса визначають процесуальне правонаступництво як заміну сторін або третіх осіб (правопопередників) іншою особою (правонаступником) у разі вибуття з процесу суб’єкта спірних чи
встановлених судом правовідносин.[6]

На думку Д. М. Чечота, процесуальне правонаступництво має місце в тих випадках, коли виникає необхідність заміни осіб, які є сторонами, через правонаступництво, що відбулося в матеріальному праві.[7]

Ю. С. Червоний процесуальним правонаступництвом пропонує вважати заміну осіб, котрі є сторонами, третіми особами, фізичних і юридичних осіб, стосовно яких відкрито цивільну справу, іншими особами внаслідок переходу до них суб’єктивних прав чи обов’язків.[8]

Процесуальне правонаступництво – це перехід процесуальних прав і обов’язків до сторони або третьої особи (правонаступника) у зв’язку із вступом їх у справу на зміну відповідним учасникам процесуальних відносин, які припинили свою участь у справі.[9]

Процесуальним правонаступництвом називається зміна в процесі особи, яка є стороною чи третьою особою (правопопередник), іншою особою (правонаступником) у зв’язку з вибуттям із процесу однієї зі сторін у спірному чи встановленому рішенням суду правовідносинах.[10]

Процесуальне правонаступництво – це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв’язку із вибуттям із процесу суб’єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов’язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.[11]

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 37 ЦПК України, вважаємо, що у визначенні юридичної природи процесуального правонаступництва та формулюванні дефініції названого процесуального інституту слід ураховувати такі фактори:

1) передумова процесуального правонаступництва – безспірний перехід суб’єктивного права та (або) обов’язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві;

2) одним із суб’єктів такої заміни (правопопередником) у матеріальному праві має бути особа, яка є стороною або третьою особою в цивільному процесі;

3) зміст процесуального правонаступництва – це перехід до правонаступника всіх процесуальних прав та обов’язків правопопередника.

Аналізуючи наведені визначення цивільного процесуального правонаступництва, С.С. Бичкова зазначає, що враховуючи вищевикладене, не можна вважати достатньо повною дефініцію процесуального правонаступництва, яку пропонує правничій громадськості М. С. Шакарян, адже автор не зазначає в ній, які саме юридичні факти мають становити підставу процесуального правонаступництва. З аналогічних мотивів слід вважати неповним визначення процесуального правонаступництва, яке дав В. В. Комаров.

Не можна погодитися також із П. Ф. Єлисейкіним і Д. М. Чечотом, котрі в понятті процесуального правонаступництва безпідставно обмежують коло правопопередників виключно сторонами цивільної справи. Поряд зі сторонами правопопередниками можуть бути і треті особи.

Не поділяємо ми й позицію С. В. Васильєва, але з інших мотивів. Незрозуміло, чому автор підставу процесуального правонаступництва обмежує випадками тільки сингулярного правонаступництва в матеріальному праві. На відповідний висновок нас наводить термінологічне словосполучення процесуаліста: «у зв’язку з переходом до неї суб’єктивних матеріальних прав». Крім того, за логікою автора, процесуальне правонаступництво можливе тільки стосовно однієї зі сторін цивільного процесу – позивача, адже тільки він є правопопередником, носієм цих прав.

Найбільше заперечень викликає дефініція процесуального правонаступництва, запропонована Ю. С. Червоним.

По-перше, серед суб’єктів, які є правопопередниками у відносинах процесуального правонаступництва, автор називає фізичних і юридичних осіб, стосовно котрих відкрито цивільну справу. Водночас відповідні особи, як випливає зі ст. 45, 46 ЦПК України, є позивачами у цивільній справі, провадження в якій було відкрито за заявою органів та осіб, котрим законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Таким чином, виокремлення фізичних і юридичних осіб, в інтересах яких відкрито провадження в цивільній справі, в самостійну групу суб’єктів у дефініції процесуального правонаступництва видається недоцільним.

По-друге, Ю. С. Червоний зазначає, що передумовою процесуального правонаступництва є перехід суб’єктивних прав чи обов’язків. Недоліком відповідного термінологічного словосполучення, на наше переконання, слід вважати те, що автор не встановлює юридичної природи відповідних прав чи обов’язків, їх належності до одного з елементів структури права (матеріального або процесуального). Крім того, викликає сумніви сполучник «чи». За логікою автора, підставою процесуального правонаступництва може бути або перехід тільки прав, або тільки обов’язків суб’єктів права. Водночас для матеріального права в більшості випадків характерне саме універсальне, а не сингулярне правонаступництво. Якщо ж автор мав на увазі перехід прав чи обов’язків у процесуальному праві, то такий підхід також неправильний. З огляду на його юридичну природу процесуальне правонаступництво завжди загальне, тобто правонаступник продовжує участь у процесі замість правопопередника в усьому обсязі його процесуальних прав та обов’язків.

У відповідному контексті найбільш обґрунтованим видається поняття процесуального правонаступництва, визначене С. Я. Фурсою та Є. І. Фурсою. Проте слід визнати, що відповідна дефініція також неповна, оскільки в ній не сказано про зміст правонаступництва в цивільному процесуальному праві.

Виходячи з викладеного, процесуальне правонаступництво ми визначаємо як заміну сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв’язку з вибуттям із процесу суб’єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов’язки правопопередника, і він продовжує його участь у цивільній справі. Для того щоб не виникало більше проблем з визначенням процесуального правонаступництва ні в теорії, ні на практиці, вважаємо за потрібне доповнити його відповідним визначенням ЦПК України.[12]

Виокремлюють такі ознаки процесуального правонаступництва:

1) перехід прав або обов’язків суб’єкта спірного правовідношення до іншої особи впродовж процесу;

2) заміна іншою особою, яка не брала участі у справі, особи, яка є позивачем або відповідачем або ж третьою особою;

3) перехід процесуальних прав та обов’язків від правопопередника до правонаступника.[13]

1.2 Види цивільного процесуального правонаступництва

Характеризуючи види правонаступництва, перш за все потрібно зазначити, що існує правонаступництво в цивільному (матеріальному) праві та правонаступництво в цивільному процесуальному праві. Так, ч. 1 ст. 37 ЦПК України дозволяє сказати, що можливість процесуального правонаступництва визначається можливістю правонаступництва в матеріальному праві. 

Характерною ознакою правонаступництва є зв"язок між набутими правами і обов’язками та правовідносинами, що продовжують існувати у зміненому вигляді. Обов’язкова при правонаступництві зміна суб’єктів правовідносин ставить питання тотожності права правопопередника і права правонаступника. Римськими юристами було вироблено формулу, згідно з якою ніхто не може передати іншому більше прав, ніж має сам.[14] З цією класичною формулою в сучасному цивільному і цивільному процесуальному праві пов’язані дві основні проблеми правонаступництва: проблема змісту і проблема обсягу права, яке переходить.[15]

Щодо проблеми змісту прав, то тут варто погодитися із підходом Б.Б. Черепахіна, який приймає як загальне правило те, що право правопопередника має такий самий зміст, як і у його правонаступника. Разом із тим він вважає, що деякі перетворення цього права можуть мати місце залежно від особи сукцесора.[16]

Щодо проблеми обсягу прав та обов’язків, які передаються, варто зазначити наступне. В цивільному праві, залежно від обсягу прав та обов"язків, що переходять до правонаступників, виділяють універсальне (повне) та сингулярне (часткове) правонаступництво.

В універсальному правонаступництві до правонаступника переходять усі майнові права і обов"язки, що належали його попереднику. Наприклад, спадкоємець успадкує всі майнові права й обов"язки, що належали спадкодавцю після його смерті.

У сингулярному правонаступництві правонаступник отримує лише частину прав чи обов"язків, які йому передає його попередник. Приміром, кредитор може уступити третій особі право вимагати виконання зобов"язання. Правонаступник отримує право вимоги обсягом, що визначений у зобов"язані.

Валах В.В. виділяє такі ознаки цивільного правонаступництва:

1) до правонаступника переходять лише ті права та/або обов’язки, які належали правопопереднику;

2) термін «перехід прав та обов’язків» характеризується одночасною втратою останніх однією особою (попередником) і набуттям їх іншою особою (наступником);

3) при правонаступництві спостерігається зв’язок (пряма залежність) між набутими суб’єктивними правами й обов’язками та правовідносинами, у яких перебуває їхній носій – попередник – з іншими особами, через що й було можливе їхнє існування;

4) правонаступництво відбувається у правах та/ або обов’язках правопопередника (а не в об’єктах цих прав або правомочностях як складових прав);

5) права та/або обов’язки правопопередника переходять у порядку правонаступництва до правонаступника як одне ціле.

Відтак, під правонаступництвом у цивільному праві слід розуміти перехід прав та/або обов’язків від однієї особи, якій ці права та/або обов’язки належали (правопопередника), до іншої (правонаступникові, сукцесору) у повному обсязі шляхом одночасної їх втрати правопопередником і їх набуття правонаступником.[17]

На відміну від майнових відносин, процесуальне правонаступництво завжди універсальне,[18] оскільки правонаступник повністю замінює собою правопопередника у всьому об"ємі його процесуальних прав і обов"язків і виключає можливість одночасної участі у справі (щодо конкретної позовної вимоги) і правопопередника, і правонаступника.[19]

Проте з цього приводу у юридичній літературі можна зустріти й поодинокі протилежні думки. Так, Д.Б.Абушенко пише: «При відступленні частини вимоги до набувача частини вимог у порядку процесуального правонаступництва переходять від початкового позивача ті процесуальні права та обов’язки, які стосуються відступленої вимоги. Такий підхід щодо трансформації первісного позову та сингулярного процесуального правонаступництва при відступленні вимоги повністю застосовне й до випадків переведення боргу».[20]

Із такою позицією не можна погодитися. Дійсно, при відступленні права вимоги до набувача частини вимог переходять лише ті процесуальні права та обов’язки, які стосуються тієї частини вимог, що передається. При цьому Д.Б.Абушенко забуває, про те, що до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов’язки позивача або третьої особи щодо цієї частини вимог.[21] У цьому контексті правильно вказує С.А. Іванова: «До особи, що замінила позивача або відповідача, які вибули, наприклад, у зв’язку з переведенням боргу або вимоги, переходять усі процесуальні права та обов’язки».[22]

Відступлення лише частини вимог опосередковує сингулярне правонаступництво в матеріальному праві, що, у свою чергу, тягне правонаступництво в цивільному процесі, яке завжди є загальним, адже, ще раз наголосимо, від правопопередника до правонаступника переходять всі процесуальні права та обов’язки щодо цієї частини вимог. На нашу думку, Д.Б.Абушенко помилково ототожнив правонаступництво в матеріальному праві як підставу для здійснення процесуального правонаступництва з останнім, що і призвело до неправильної юридичної кваліфікації автором відповідних суспільних відносин.[23]

О.І. Нечаєв у своїй дисертації «Процессуальное правопреемство в гражданском судопроизводстве» пропонує класифікацію цивільного процесуального правонаступництва залежно від суб’єкта, по відношенню до якого воно здійснюється.[24] Таким чином, аналізуючи ч.1 ст. 37 ЦПК, можна виділити:

1) правонаступництво на стороні позивача;

2) правонаступництво на стороні відповідача;

3) правонаступництво третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги;

4) правонаступництво третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги.

         Також можна виділяти цивільне процесуальне правонаступництво за наступними критеріями:

v залежно від виду провадження цивільного процесу:

1)    процесуальне правонаступництво в позовному провадженні;

2)    процесуальне правонаступництво в окремому провадженні;

3)    процесуальне правонаступництво в наказному провадженні;

v залежно від стадії цивільного процесу:

1)    на стадії відкриття провадження

2)    на стадії провадження у справі до судового розгляду

3)    процесуальне правонаступництво в суді першої інстанції;

4)    процесуальне правонаступництво на стадії апеляційного оскарження;

5)    процесуальне правонаступництво на стадії касаційного оскарження;

6)     процесуальне правонаступництво на стадії перегляду рішення ВСУ;

7)    процесуальне правонаступництво на стадії перегляду рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами;

8)     процесуальне правонаступництво на стадії виконання рішення;

Отже, підсумовуючи все вищесказане, процесуальне правонаступництво ми визначаємо як заміну сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв’язку з вибуттям із процесу суб’єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов’язки правопопередника, і він продовжує його участь у цивільній справі.

Можливість процесуального правонаступництва визначається можливістю правонаступництва в матеріальному праві. 

У цивільному праві виділяють універсальне та сингулярне правонаступництво. Проте у цивільному процесі можливе лише універсальне правонаступництво, адже правонаступник повністю замінює собою правопопередника у всьому об"ємі його процесуальних прав і обов"язків. Це означає, що у матеріальному праві до правонаступника може перейти частина певного суб’єктивного права чи обов’язку (сингулярне правонаступництво), але вступивши у цивільний процес, який виник з приводу цього права, частини права чи обов’язку, правонаступник користується повним спектром процесуальних прав та обов’язків, передбачених ст.ст.27 та/або 31 ЦПК, залежно від свого процесуального статусу.

РОЗДІЛ 2. Загальна характеристика підстав процесуального правонаступництва

Законодавець у ч.1 ст. 37 ЦПК України визначає приблизний перелік підстав матеріального правонаступництва, які спричиняють правонаступництво процесуальне. Видається, що саме підстави, названі у вказаній статті є найбільш частими випадками, за яких виникає правонаступництво.

1.     Смерть фізичної особи.

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 47 ЦК України правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті, то підставою правонаступництва слід вважати також оголошення фізичної особи померлою.

Смерть фізичної особи як підстава для процесуального правонаступництва має універсальний характер. У тих випадках, коли матеріальні відносини тісно пов’язані з особою суб’єкта, правонаступництва матеріального, а відтак і процесуального не може бути.[25] Зокрема згідно із ст.1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:

1)    Особисті немайнові права;

2)    Право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3)    Право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

4)    Права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5)    Права та обов’язки особи як кредитора або боржника, які випливають із зобов’язання, що пов’язане з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Тобто вимоги, які випливають з даної категорії правовідносин процесуального правонаступництва не допускають. Водночас допускається правонаступництво у справі за позовом про переведення прав та обов’язків покупця при порушенні права переважної купівлі частки у праві спільної сумісної власності, оскільки дане право за своєю природою є майновим.

Попри це, не можна погодитися з твердженням В. В. Яркова, що процесуальне правонаступництво можливе не у всіх справах, а тільки у спорах майнового характеру.[26] Адже в матеріальному праві правонаступництво може мати місце і у відносинах, предметом яких є особисті немайнові права їх суб’єктів.[27] Так, відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України «Про авторське право та суміжні права» від 23 грудня 1993 р. у разі смерті автора його спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.[28]

2.     Припинення юридичної особи

Хоча в ч. 1 ст. 37 ЦПК України підставою правонаступництва визнано припинення юридичної особи, однак слід пам’ятати, що відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України формами припинення юридичної особи є реорганізація (передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам – правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) та ліквідація.

У ч. 1 ст. 37 ЦПК України не враховано те, що за загальним правилом підставою правонаступництва є припинення юридичної особи в результаті її злиття, приєднання, поділу і перетворення. Ліквідація юридичної особи не тягне за собою матеріального правонаступництва, а значить, і процесуального, крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю (ст. 609 ЦК України). Якщо ж виникає питання щодо процесуальних наслідків рішення про ліквідацію юридичної особи, яке було прийнято після відкриття провадження у цивільній справі, вбачається, як представника юридичної особи, що ліквідується, слід залучати ліквідаційну комісію.[29]

Зазвичай у юридичній літературі щодо реорганізації йдеться про універсальне правонаступництво. За універсального правонаступництва майно й діяльність припиненої юридичної особи передаються іншій або іншим юридичним особам із покладенням на останніх сукупності всіх прав та обов’язків реорганізованої юридичної особи. Саме такі випадки, за словами Б.Б. Черепахіна, повною мірою стосуються універсального правонаступництва, за якого має місце ніби спадкоємство правосуб’єктності в цілому. Правонаступники реорганізованої юридичної особи продовжують її діяльність, у зв’язку із чим до них повинні переходити всі її права й обов’язки.

Деякі автори вважають, що універсальне правонаступництво має місце в усіх формах реорганізації, окрім виділу. Пов’язано це насамперед із тим, що під час злиття, приєднання, поділу й перетворення юридична особа припиняє своє існування, а її місце в усіх правовідносинах займає правонаступник. Виділ відрізняється від інших форм реорганізації продовженням функціонування реорганізованої юридичної особи. Під час виділу утворюється одна або декілька юридичних осіб – правонаступників. Сама реорганізована юридична особа продовжує існувати й зберігає за собою частину прав та обов’язків, щодо яких правонаступництво не виникає.

Юридична особа не може бути правонаступником самої себе. Крім того, під час виділу до новостворюваної юридичної особи переходить лише частина прав та обов’язків юридичної особи, яка залишається. С.А. Чубаров вважає, що під час реорганізації у формі виділу до знову створених юридичних осіб переходять лише окремі права й обов’язки реорганізованих юридичних осіб.[30] Сказане дозволяє зробити висновок, що під час реорганізації у формі виділення має місце сингулярне правонаступництво. [31]

З цього приводу М.Г. Бунічева зазначає, що при виділі до одного чи кількох правонаступників переходять лише ті права та обов’язки, які зазначені  в розподільчому балансі, всі інші права та обов’язки, не відображені в ньому, залишаються у реорганізованої юридичної особи, правонаступництва за ними не відбувається.[32]

Протилежного погляду дотримується В.П. Ємельянцев, на думку якого термін «сингулярне правонаступництво» доречно використовувати лише в зобов’язальних правовідносинах стосовно обігу майнових прав та обов’язків.[33]

Поділяючи погляди тих вчених, хто вважає, що універсальне правонаступництво має місце при реорганізації юридичних осіб приватного  права, зазначимо, що розподільчий баланс, як документ, у якому фіксується обсяг майна, прав та обов’язків, що передається від правопопередника до правонаступника, складається не лише при реорганізації у вигляді виділу, але і при поділі юридичної особи. Проте нікому не спадає на думку називати правонаступництво, яке має при цьому місце, сингулярним.[34]

Оскільки реорганізація завжди пов’язана з майновим правонаступництвом між юридичними особами, під час її проведення істотне значення має питання про об’єм прав та обов’язків, які переходять до правонаступника. У результаті реорганізації права й обов’язки реорганізованих юридичних осіб можуть переходити в повному об’ємі лише до одного правонаступника (під час злиття, приєднання й перетворення), у повному об’ємі, проте до декількох правонаступників у відповідних частинах (під час поділу), а також частково як до одного, так і до декількох правонаступників (під час виділення).[35] При цьому під час реорганізації у формах поділу й виділення, як уже відзначалося, виникає деяка невизначеність у питаннях правонаступництва. За інших форм (злиття, приєднання й перетворення) визначити правонаступника за тими або іншими зобов’язаннями реорганізованої юридичної особи не складає труднощів: правонаступником у цих випадках щодо всіх прав та обов’язків юридичних осіб, які припиняють існування, завжди є одна юридична особа.[36] А якщо юридична особа припинилася шляхом поділу, то слід з’ясувати хто саме є її правонаступником в частині спірних правовідносин. Для цього слід витребувати статут юридичних осіб-правонаступників, рішення про поділ та розподільчий баланс. Якщо зазначені документи не дають підстав для однозначного висновку про особу правонаступника, до участі у справі слід залучати усіх правонаступників, оскільки вони несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями припиненої юридичної особи.[37]

3.     Заміна кредитора чи боржника в зобов’язанні.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України підстави заміни кредитора в зобов’язанні, зокрема, такі:

1)    передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2)    правонаступництва

3)    виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4)    виконання обов’язку боржника третьою особою.

При цьому заміна кредитора не допускається, якщо це встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦК України). Так, відповідно до ст. 515 ЦК України, заміна кредитора неможлива у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з його особою, зокрема в зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю. Боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою при переведенні боргу, проте тільки за згодою кредитора (ст. 520 ЦК України).

У разі допущення до участі у справі правонаступника суд повинен перевірити дотримання норм, які визначають форму правочину щодо заміни сторони в зобов’язанні (ст. 513, 521 ЦК України), порядку її проведення (ст. 516, 520 ЦК України) тощо, оскільки недотримання вимог закону щодо проведення такої заміни виключає можливість процесуального правонаступництва.

4.     Інші випадки заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір

Сюди входять інші підстави, які випливають із ЦК України, зокрема можна назвати наступні:

Ø Ч.1 ст. 178 ЦК України об"єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід"ємними від фізичної чи юридичної особи.

Ø Ч.3 ст. 249 ЦК України права та обов"язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.

Ø Ч.2 ст.344 ЦК України  особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Ø Ч.4 ст. 442 ЦК України у разі смерті автора його правонаступники мають право на опублікування твору, якщо це не суперечить волі автора.

Ø Ч.3 ст. 730 ЦК України пожертвувач або його правонаступники мають право вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням.

Ø Ч. 1. Ст.770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов"язки наймодавця.

Ø Ст. 814 ЦК України у разі зміни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов"язки наймодавця.

Ø Ч.3 ст.872 ЦК України вимога про безоплатне усунення недоліків роботи, виконаної за договором побутового підряду, які можуть становити небезпеку для життя або здоров"я замовника та інших осіб, може бути пред"явлена замовником або його правонаступником протягом десяти років з моменту прийняття роботи, якщо у встановленому законом порядку не передбачені більш тривалі строки (строки служби). Така вимога може бути пред"явлена незалежно від того, коли виявлено ці недоліки, у тому числі й при виявленні їх після закінчення гарантійного строку.

Ø Ч.1 ст. ЦК України 990 страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Отже, вирішуючи питання процесуального правонаступництва, перш за все потрібно з’ясувати чи правовідносини допускають правонаступництво.

У разі смерті фізичної особи має місце універсальне правонаступництво, при цьому ЦК України визначає підстави, за яких правонаступництво неможливе – це ті випадки, коли права та обов’язки нерозривно пов’язані з особою спадкодавця.

У разі припинення юридичної особи правонаступництво виникає лише при такій формі припинення як реорганізація. Тут також матиме місце універсальне правонаступництво.

Підстави для заміни кредитора чи боржника чітко визначені ЦК України, і теж існують випадки, коли правонаступництво неможливе.

У ст. 37 ЦПК України названо лише найбільш поширені випадки, які спричиняють процесуальне правонаступництво. Проте аналіз ЦК України дозволяє сказати, що таких підстав є значно більше.

РОЗДІЛ 3. Процесуальна реалізація правонаступництва

3.1 Порядок вступу в процес правонаступника

Згідно із ч.1 ст.37 ЦПК, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов’язанні, а також в інших видках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

Хоча у цій нормі і зазначено, що «суд залучає», потрібно все ж таки врахувати, що примушування до вступу в справу правонаступника позивача або третьої особи суперечить принципу диспозитивності. Як слушно зауважив Д.М.  Чечот, вступати або не вступати в справу залежить від волі правонаступника.[38]

У зв"язку із цим, вважаємо, що заміна позивача або третьої особи правонаступником має відбуватися тільки за наявності згоди останнього на таку заміну і на вступ у цивільний процес.

Заміна ж відповідача, який вибув із процесу, правонаступником відбувається незалежно від згоди останнього. Будучи правонаступником у матеріальних правовідносинах, у цивільному процесі правонаступник відповідача «успадковує» всі дії, вчинені до його вступу у справу правопопередником, які є для нього обов"язковими так само, як вони були обов"язкові для особи, яку він замінив (ч. 2 ст. 37 ЦПК України). Отже, той аргумент, що «рішення фактично виносилося без участі у судовому процесі правонаступника», жодним чином не обґрунтовує необхідності отримання згоди правонаступника відповідача під час його залучення до участі у справі. Ще раз акцентуємо: заміна відповідача, який вибув із процесу, правонаступником відбувається незалежно від згоди останнього.[39]

У цьому контексті існують і змістовно інші думки. Так, коментуючи відповідний аспект, А. О. Мельников зазначає: залучати в справу правонаступника відповідача можна лише за згодою на те позивача. Тільки позивач повинен вирішити, чи судитися йому із правонаступником відповідача, чи ні.[40]

Відповідна позиція видається нераціональною, такою, що порушує принцип економії часу та зусиль суду, адже загалом для позивача немає різниці, з кого отримати задоволення своїх вимог - з первісного відповідача або з його правонаступника, за винятком тих зобов"язань, які нерозривно пов"язані з особою (проте указаний вид зобов"язань не передбачає правонаступництва і в матеріальному праві, а отже, у цьому випадку процесуальне правонаступництво також не виникає). Якщо ж позивача настільки не задовольняє особа правонаступника відповідача, що позивач не хоче отримати задоволення своїх вимог за його рахунок, він має право відмовитися від позову, а суд в такому випадку закриє провадження у справі згідно із п.3 ч.1 ст. 205 ЦПК України.

Як вже зазначалося, ч.1 ст. 37 ЦПК дозволяє суду здійснити заміну сторони або третьої особи з власної ініціативи. Згідно з принципом диспозитивності суб"єктами відповідної ініціативи можуть бути й особи, які беруть участь у справі, а на стадії виконавчого провадження  державний виконавець (з власної ініціативи або за заявою сторони) або сама заінтересована сторона (ст. 378 ЦПК України, ч. 4 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження»[41]).[42]

Деякі автори розширюють коло суб"єктів, які можуть бути ініціаторами вступу у справу правонаступника. Так, І. А. Приходько пише: «Зміна, однак, не виключена й за заявою особи, що не бере участі у справі, - правонаступника сторони, заінтересованого у вступі замість неї у процес, що триває, - хоча процесуально така можливість ніяк не врегульована».[43]

Певною мірою з такою позицією можна погодитися, хоча правонаступник сторони не є учасником цивільного процесу і не належить до кола осіб, які беруть участь у справі, а отже, не наділений жодними процесуальними правами та обов"язками. У нього відсутня будь-яка процесуальна можливість впливу на хід розгляду та вирішення цивільної справи, але йому потрібно якимось чином вступати у справу, якщо його не будуть залучати до участі у цивільній справі за ініціативою інших осіб. Однак І. А. Приходько як ініціатора відповідної заміни називає тільки правонаступника сторони, не згадуючи, зокрема, правонаступників третіх осіб, які також є потенційними правопопередниками в цивільному процесі.

Відтак, ми дійшли висновку, що сама заінтересована особа може ініціювати свій вступ у справу як правонаступник.

Таким чином, виникає питання про те, чи необхідно подавати правонаступнику позовну заяву.

Підтримуючи позицію Л.Г. Осокіної відносно незмінності позовної заяви при процесуальному правонаступництві слід зазначити, що незмінність позовної заяви повинна розглядатись стосовно як її форми, так і її змісту. Беззаперечним є той факт, що при процесуальному правонаступництві незмінною завжди буде письмова форма позовної заяви, що закріплено в частині першій ст. 119 ЦПК України. Відносно незмінності змісту позовної заяви можна сказати, що вступивши у справу, правонаступник має право змінювати окремі елементи позову, а відповідно і зміст позовної заяви.

Крім цього, вступаючи у цивільний процес, особа повинна підтвердити своє правонаступництво, наприклад, надати свідоцтво про право на спадщину, передавальний акт (у разі злиття, приєднання та перетворення юридичної особи) або розподільчий баланс (у випадку поділу юридичної особи) тощо.

Цивільне процесуальне правонаступництво необхідно відрізняти від заміни неналежної сторони як по підставах, так і по процесуальних наслідках. Так, в обох випадках має місце зміна суб’єктного складу учасників спорів. Але відмінність між ними полягає в наступному:

1.                процесуальне правонаступництво має місце з підстав, що виникли протягом процесу, а заміна сторін ґрунтується на обставинах, що виникли до порушення цивільного процесу;

2.                Процесуальне правонаступництво веде до передачі правонаступнику всіх процесуальних прав та обов"язків правопопередника. Неналежна сторона не може передати свої права і обов"язки належній стороні.

3.                При процесуальному правонаступництві судовий процес поновлюється і розгляд справи продовжується з того моменту, на якому він був припинений. У разі заміни неналежної сторони судовий процес починається спочатку.

4.                Для правонаступника всі дії, вчинені в процесі до його вступу у справу, обов"язкові в тій мірі, в якій вони були б обов"язкові для особи, яку правонаступник замінив. Наприклад, правонаступник не вправі вимагати повторної перевірки доказів, якщо в їх дослідженні брав участь правопопередник. У той же час процесуальні дії, вчинені неналежною стороною, не є обов"язковими для належної сторони.

Крім цього, правонаступників може бути декілька. Кожен із них має право вступити у справу замість особи, яка вибула. Як наслідок, може виникнути процесуальна співучасть навіть у випадку, коли її не було під час подання позову. «Між правонаступниками може виникнути судовий спір щодо обсягу правонаступництва. Так само первісний позивач може доводити безпідставність правонаступництва. До вирішення цих спорів суд зобов’язаний зупинити провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України. Отже, заміна первісного позивача кількома правонаступниками або ініціювання судових спорів між первісним позивачем і правонаступником може використовуватись також для затягування розгляду справи».[44]

3.2. Проблеми заміни сторони шляхом правонаступництва залежно від стадії цивільного процесу

Вступ правонаступника в цивільну справу є можливим на будь-якій стадії цивільного судочинства, тобто на тій стадії, на якій правопопередник вибуває із справи.

1.      Відкриття провадження у справі

Отож, якщо позовну заяву подано до суду, і одна зі сторін вибуває з процесу (наприклад внаслідок смерті фізичної особи чи реорганізації юридичної особи) ще до відкриття провадження. Так, згідно із ч.4 ст.122 ЦПК України, питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження заяви до суду. Тобто сторона (чи третя особа) вибуває з процесу в межах цих трьох днів.

На стадії відкриття провадження у справі (порушення цивільної справи) суддя може:

1) залишити позовну заяву без руху;

2) повернути позовну заяву;

3) відмовити у відкритті провадження у справі;

4) відкрити провадження у справі[45]

Виходячи з того, що немає підстав залишати позовну заяву без руху (ч.1 ст. 121 ЦПК України), повертати позовну заяву (ч.2 ст. 121 ЦПК України) та відмовляти у відкритті провадження у справі (ч.2 ст. 122 ЦПК України), суддя повинен відкрити провадження у справі. Суд повинен перевірити чи є підстави для правонаступництва. Якщо правовідносини не допускають правонаступництва то суд закриває провадження у справі (п.п.6,7 ч.1 ст.205 ЦПК України). А якщо допускають, то суддя повинен зупинити провадження (ч.1 ст. 201 ЦПК України) до залучення у справі правонаступника (п.1 ч.1 ст.203 ЦПК України). Суд постановляє ухвалу про вступ правонаступника у спірні правовідносини. Така ухвала не підлягає апеляційному оскарженню.

2.                 Провадження у справі до судового розгляду (підготовка справи до судового розгляду)

Згідно із ст. 130 ЦПК України, попереднє судове засідання проводиться з метою з"ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи. Попереднє судове засідання проводиться суддею за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

А якщо ж одна із сторін вибула зі справи внаслідок підстав визначених ст.37 ЦПК України? У такому випадку суддя так, як і на попередній стадії повинен спершу з’ясувати чи є правовідносини допускають правонаступництво. Якщо ні, то провадження закривається, а якщо так, то суд зупиняє провадження до залучення у справі правонаступника (п.1 ч.1 ст.203  ЦПК України).

3.     Стадія судового розгляду (перша інстанція)

На цій стадії суддя вчиняє дії, що стосуються правонаступництва, аналогічні тим, що вчиняються на попередніх двох стадіях.

4.     Апеляційне провадження

            У п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 №12 про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку зазначено наступне. Відповідно до положень статті 37 ЦПК у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, зміни кредитора чи боржника в зобов"язанні, а також в інших випадках зміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, якщо правонаступництво допускається, воно може мати місце на будь-якій стадії цивільного процесу, у тому числі на стадії апеляційного оскарження судового рішення. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов"язкові для нього так  само, як вони були обов"язкові  для особи, яку він замінив. Тому право апеляційного оскарження судових рішень  межах установлених статтею 294  ЦПК строків належить і її правонаступнику.

            У зазначених  випадках на  стадії апеляційного провадження питання про процесуальне правонаступництво вирішує суд апеляційної інстанції.[46]

            Крім цього, ч.1 ст. 292 ЦПК України встановлює, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов"язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

            Таким чином, можна зробити висновок, що і правонаступник має право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Фактично правонаступник не бере участі у справі, але протягом часу розгляду справи суд вирішує питання про права та обов’язки правопопередника. Після вибуття останнього зі справи, у процес вступає правонаступник, який «успадковує» всі права та обов’язки правопопередника. Як вже було сказано протягом часу розгляду справи суд вирішував питання про права та обов’язки правопопередника, а тепер ж цими правами та обов’язками користується правонаступник.

            Час вступу в цивільний процес правонаступника прямо впливає на обсяг його прав та обов"язків.

            Так, якщо правопопередник помер у проміжок часу від ухвалення рішення до набрання ним законної сили, саме суд першої інстанції повинен допустити до участі у справі правонаступника, і тоді до нього перейде право апеляційного оскарження судового рішення.[47]

            Якщо ж рішення суду першої інстанції набрало законної сили, вступ у цивільний процес правонаступника не має подальшого сенсу без поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, адже відповідно до ст. 324 ЦПК України предметом касаційного оскарження можуть бути виключно рішення та ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку. У такому випадку правонаступник має поновити пропущений ним строк для апеляційного оскарження, звернувшись з відповідним проханням до суду першої інстанції, і в разі позитивного результату - оскаржити відповідне судове рішення в порядку апеляційного провадження, а потім, якщо така необхідність залишатиметься, - звернутися з касаційною скаргою до Верховного Суду України.[48]

            Згідно із ч.1 ст. 304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою. Тому суд так само перевіряє чи є правовідносини допускають правонаступництво. Якщо ні, то провадження закривається, а якщо так, то суд зупиняє провадження до залучення у справі правонаступника (п.1 ч.1 ст.203  ЦПК України).

5.     Касаційне провадження

У п.2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку зазначено наступне. Відповідно до положень статті 37 ЦПК у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, зміни кредитора чи боржника в зобов’язанні, а також в інших випадках зміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, якщо правонаступництво допускається, воно може мати місце на будь-якій стадії цивільного процесу, у тому числі на стадії касаційного оскарження судового рішення. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку він замінив. Тому право касаційного оскарження судових рішень у межах установлених статтею 325 ЦПК строків належить і правонаступнику такої особи.

У зазначених випадках на стадії касаційного провадження питання про процесуальне правонаступництво при поданні відповідних заяви і доказів вирішує суд касаційної інстанції.[49]

Згідно із ч.1 ст. 324 ЦПК України право касаційного оскарження мають сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов"язки, тобто в це коло суб’єктів входить і правонаступник.

6.     Перегляд судових рішень Верховним судом України

            Згідно із ч.1 ст. 354 ЦПК України сторони та інші особи, які брали участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку.

            Перелік осіб, яким надано право на звернення про перегляд судових рішень є вичерпним, а тому, на відміну від чинного раніше законодавства, не мають права на подання заяви про такий перегляд особи, які не брали участі у справі, але вважають, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов"язки.

            На практиці виникає питання, чи може звернутися з такою заявою правонаступник сторони. На наш погляд, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, зміни кредитора чи боржника у зобов"язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, якщо допускається правонаступництво, заяву про перегляд судових рішень може подати особа, яка є правонаступником сторони або іншої особи, що брала участь у справі. Відповідно до вимог ст. 37 ЦПК України правонаступництво може мати місце на будь-якій стадії цивільного процесу, у тому числі і на стадії перегляду судових рішень Верховним Судом України. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов"язкові для нього так само, як вони були обов"язкові для особи, яку він замінив.[50]

            Як бачимо, законодавець чітко не вирішив це питання, тому в даному випадку тут існує прогалина. Вважаємо, варто погодитися із Г. Юровською про те, що правонаступник може подати заяву про перегляд судових рішень Верховним судом України.

7.      Перегляд рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами

У п.11 Постанови пленуму ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв"язку з нововиявленими обставинами зазначено, що відповідно до частини першої статті 362 ЦПК заява про перегляд у зв"язку з нововиявленими обставинами може бути подана сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно зі статтею 37 ЦПК таку заяву може подати правонаступник особи, яка брала участь у справі, незалежно від виду провадження, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво.

Особа, яка не була залучена до участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про її права, свободи чи обов"язки, не має права на подання заяви про перегляд судових рішень у зв"язку з нововиявленими обставинами; суд ухвалою відмовляє у прийнятті такої заяви. У цьому разі особа має право звернутися до суду з апеляційною або касаційною скаргою із заявленням клопотання про поновлення строку на оскарження.[51]

8.     Стадія виконання судового рішення

            Згідно із ч.5 ст.8 ЗУ «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із  сторін  державний  виконавець  з власної   ініціативи   або   за   заявою  сторони,  а  також  сама заінтересована сторона мають право звернутися до  суду  із  заявою про  заміну  сторони її правонаступником.  Для правонаступника усі дії,  вчинені до його вступу у виконавче провадження,  обов"язкові тією  мірою,  якою  вони  були  б  обов"язковими для сторони,  яку правонаступник замінив.

            Ч.1 ст. 378 ЦПК України встановлює, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

            Для вирішення питання про заміну сторони виконавчого првадження, особа повинна підтвердити своє правонаступництво у матеріальних правовідносинах, надавши відповідні документи, зокрема рішення суду, статут, свідоцтво про право на спадщину, інші документи у передбачених законодавством випадках.[52]

            Як правильно зауважується вченими, сторону виконавчого провадження суд може замінити тільки в тому випадку, коли відома особа правонаступника.[53]

            З приводу заміни сторони виконавчого провадження суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду (п.25 ч.1 ст.293 ЦПК України).

            Слід також зазначити, що смерть або оголошення померлим стягувача чи боржника, припинення юридичної особи – сторони виконавчого провадження, якщо встановлені судом правовідносини допускають правонаступництво, зумовлюють обов’язкове зупинення виконавчого провадження (п.1 ч.1. ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження»).

У разі смерті чи оголошення померлим стягувача чи боржника, ліквідації юридичної особи – сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов’язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, виконавче провадження підлягає закінченню (п.3 ч.1 ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження»).

3.3 Проблеми правонаступництва залежно від виду провадження

Як зазначає Ю.В.Навроцька, процесуальне правонаступництво допускається у будь-якому виді провадження.[54]

У ст. 37 ЦПК України мова безпосередньо йде лише про можливість заміни сторони чи третьої особи у справах позовного провадження.

Попри це в юридичній літературі існують й інші думки. Так, на думку С.С.Бичкової, положення відповідної норми можна також поширювати на заявників і заінтересованих осіб у справах окремого провадження, на заявника (стягувача) і боржника у справах наказного провадження, звичайно, за умови, що відповідні правовідносини допускають правонаступництво. Крім того, не повинна виключатися можливість застосування інституту процесуального правонаступництва стосовно органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ч. 1 ст. 45 ЦПК України).[55]

Проте згідно із ч. 2 ст. 26 ЦПК України у справах наказного та окремого провадження особами, які беруть участь у справах є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники. Тобто склад осіб, які беруть участь у справі залежить від виду провадження. Так, у справах наказного та окремого провадження це заявник, заінтересовані особи та їх представники. Сторони та треті особи у цьому провадженні участі не беруть. [56]

         Вважаємо, що правильним є підхід, за який відповідає нормам ЦПК України, тобто що правонаступництво можливе лише у позовному провадженні, де наявний спір між сторонами.

         Для більш повного дослідження проаналізуємо деякі положення Розділу  ІІ та Розділу IV ЦПК України.

Наказне провадження

Згідно із ст.102 ЦПК України у разі прийняття судом ухвали про відкриття наказного провадження, суд у триденний строк з моменту її постановлення видає судовий наказ по суті заявлених вимог. Видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень.

Якщо припустити, що провадження у справі відкрито і протягом триденного строку стягувач чи боржник вибуде із процесу, то постає таке практичне питання: чи буде в такому випадку суд знати про це, адже судове засідання не проводиться, боржник і стягувач не викликаються.

Аналізуючи ухвали, які є в Єдиному державному реєстрі судових рішень, можна сказати, що таких випадків правонаступництва в наказному провадженні немає. В одній із ухвал суддя прямо зазначив, що правонаступництво можливе лише у позовному провадженні,[57] роз’яснивши заявнику його право на звернення із вказаними у заяві вимогами в порядку позовного провадження. Поширеними є випадки, коли судді відмовляють у прийнятті заяви про видачу судового наказу у зв’язку з тим, що правовідносини не допускають правонаступництво. Зокрема у справах про стягнення заборгованості за фактично надані послуги з теплопостачання квартири,[58] про стягнення заборгованості за послуги з опалення місць загального користування багатоквартирного будинку[59] та інші.

Крім цього, варто з’ясувати, чи взагалі по тій категорії справ, які зазначені в ст. 96 ЦПК України, допускається правонаступництво.

Так, судовий наказ може бути видано, у разі якщо:

1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

У цій ситуації з процесу вибуває фізична особа, яка була найманим працівником (трудові відносини) і їй нарахована заробітна плата в сумі, що підтверджується будь-яким належно оформленим документом, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати, зокрема довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо.

По-перше, особами які беруть участь у цій справі є стягувач і боржник, а наша позиція така, що правонаступництво можливе лише щодо сторін та третіх осіб.

По-друге, чи допускають відносини правонаступництво? В принципі так, адже, наприклад, згідно із ч. 2 ст. 61 Сімейного кодексу[60] об"єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Тобто другий із подружжя матиме право на невиплачену заробітну плату. Але реалізовувати це право можна в порядку спадкування. Тому звернутися в суд для видачі судового наказу, щоб особа могла набути таке право в порядку спадкування не можна, адже в ст. 96 ЦПК України наведено виключний перелік підстав, з яких  видається судовий наказ. Таким чином особа може звернутися з  такою вимогою в порядку позовного провадження.

2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;

З такою заявою можуть звертатися органи внутрішніх справ, державна виконавча служба (ст. 78 ЦПК, ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження»), а також стягувач, якщо він авансував витрати на розшук (ст.ст. 42, 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

            Згідно із частиною 5 ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження» не допускається виплата стягнутих сум іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових сум заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 54 цього Закону). Таким чином, якщо правонаступники стягувача вважають, що ця компенсація повинна бути повернута їм, то вони можуть звернутися в суд в порядку позовного провадження.

3)                заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.

У цьому випадку важливо визначити чи відносини допускають правонаступництво. Так, після смерті фізичної особи або після ліквідації юридичної особи правонаступництво неможливе, то відповідно до п.3 ч.3 ст.100 ЦПК України, суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу у разі, якщо наявні обставини, зазначені у пунктах 2-5 частини другої статті 122 цього Кодексу. Згідно із п.5 ч.2 ст. 122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо після смерті фізичної особи, а також у зв"язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Якщо відносини допускають правонаступництво, то треба врахувати, що  розділом  II  ЦПК  України процедура розгляду заяв у наказному провадженні полягає  у  видачі  судового наказу, тому суд не може застосовувати  процесуальний інститут правонаступництва.

Цікавим на практиці є також те, що за статтями 64, 68 Житлового кодексу України[61] повнолітні члені сім’ї наймача несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов’язаннями, що випливають з договору найму, в тому числі з оплати комунальних послуг. Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК у разі солідарного обов’язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Тобто виходить, що заявник може знову у порядку наказного провадження звернутися з цією ж вимогою до солідарного боржника. Така вимога повинна бути безспірною. Якщо ж заявник звернувся до солідарного боржника, але з цим боржником  не укладено договір про надання, наприклад, житлово-комунальних послуг, то тут буде спір про право, який виключатиме наказне провадження. Тому у випадку стягнення у наказному провадженні заборгованості з солідарних боржників, воно може бути звернено лише на того з боржників, з яким укладено письмовий договір.

4)                заявлено вимогу про присудження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов"язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб;

Аліменти за законом сплачуються тільки конкретно визначеним особам, смерть яких припиняє аліментне зобов"язання. Згідно із п.4 ч.1 ст. 1219 ЦК України, до складу спадщини не входять права на аліменти. Тому у разі смерті дитини або того з батьків, хто сплачував аліменти, правонаступництво неможливе.

 

5)    заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів.

Згідно із п. 22 ч.1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів»[62], споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов"язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов"язків найманого працівника. Таким чином, якщо товар завдав шкоди спадкоємцям споживача, то вони повинні цей факт доводити, тобто виникає спір про право. А це виключає наказне провадження.

Окреме провадження

Як вже було зазначено вище, в окремому провадженні немає сторін та третіх осіб, а є заявники та заінтересовані особи. Тому вже виходячи з цього, вважаємо, що наявність інституту правонаступництва в окремому провадженні суперечить  ст. 37 ЦПК України.  Проте в цій категорії справ є свої нюанси.

У більшості випадках коло осіб, які можуть бути заявниками у справах окремого провадження, чітко визначено ЦПК:

– заяву про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи можуть подати члени її сім’ї, орган опіки та піклування, наркологічний або психіатричний заклад (ч. 1ст. 237 ЦПК);

– заяву про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права – батьки (усиновлювачі), піклувальники, орган опіки та піклування (ч. 2 ст. 237 ЦПК);

– заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім’ї, близькими родичами, незалежно від їхнього спільного проживання, орган опіки та піклування, психіатричний заклад (ч. 3 ст. 237 ЦПК);

– заяву про скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, може подати сама фізична особа, цивільну дієздатність якої обмежено, її піклувальник, член сім’ї, орган опіки та піклування (ч. 3 ст. 241 ЦПК);

– заяву про скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, опікун, орган опіки та піклування (ч. 4 ст. 241 ЦПК);

– заяву про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності може подати тільки сама неповнолітня особа, яка досягла шістнадцятирічного віку (ст. 242 ЦПК);

– заяву про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність – орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади (ст. 269 ЦПК);

– заяву про визнання спадщини відумерлою – орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (ст. 274 ЦПК).[63]

Заінтересовані особи у справах окремого провадження – це ті учасники процесу, на суб’єктивні права чи обов’язки яких потенційно можуть вплинути межі законної сили рішення суду у конкретній справі; рішення суду може стосуватися права або охоронюваних законом інтересів цих осіб, що може спричинити виникнення обов’язку здійснення ними  яких-небудь дій чи змінити їхній правовий статус. Ці учасники є особами, які заінтересовані у правильному вирішенні справи. Наприклад, заінтересованою особою може бути такий учасник процесу, як держатель цінного паперу на пред’явника; органи та організації, до яких може звернутися заявник після ухвалення рішення суду. Заінтересовані особи користуються усіма правами, передбаченими у ст. 27 ЦПК. Їх залучення у цивільну справу окремого провадження відбувається на прохання заявника, за ініціативою суду або самої заінтересованої особи.[64]

Цілком зрозуміло, що правонаступництво неможливе, якщо померла особа, щодо якої подано заяву. У такому випадку згідно п. 6 ч.1 ст. 205 ЦПК України суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.[65]

Якщо помирає заявник, який є фізичною особою, то провадження закривається також.[66]

         Проте не виключається правонаступництво органу опіки та піклування, наркологічного закладу, психіатричного закладу. Так, у Жовтневому районному суді м. Харкова   представником заявника заявлено клопотання про заміну заінтересованої особи в порядку процесуального правонаступництва, у зв’язку з тим, що відбулася реорганізація та найменування організації Орган опіки та піклування Жовтневого району м. Харкова змінено на Адміністрацію Жовтневого району Харківської міської ради. Просить суд в якості заінтересованої особи по зазначеній заяві в порядку процесуального правонаступництва зазначити Адміністрацію Жовтневого району Харківської міської ради. Суд задовольнив таке клопотання.[67]

Виходячи з вищенаведеного, можна зробити такий висновок. У ст. 37 ЦПК України мова безпосередньо йде лише про можливість заміни сторони чи третьої особи у справах позовного провадження. Згідно із ч. 2 ст. 26 ЦПК України у справах наказного та окремого провадження особами, які беруть участь у справах є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники. Тобто склад осіб, які беруть участь у справі залежить від виду провадження. Так, у справах наказного та окремого провадження це заявник, заінтересовані особи та їх представники. Сторони та треті особи у цьому провадженні участі не беруть.

Проаналізувавши категорію справ наказного провадження, можна зробити висновок, що правонаступництва в цьому виді провадження немає. Якщо ж правонаступники особи, яка вибула з процесу вважають, що до них перейшли права чи обов’язки правопопередника, то всі ці обставини потрібно ще доводити, а оскільки в наказному провадженні вимоги є безспірними, то з такими вимогами правонаступники можуть звернутися в порядку позовного провадження.

В окремому провадженні є певні нюанси. Оскільки самі вимоги, з якими особи звертаються в порядку окремого провадження є немайновими (наприклад, обмеження цивільної дієздатності фізичної особи) або ж тісно пов’язані з особою (усиновлення), то правонаступництво неможливе. Проте винятком є ті випадки, коли заявником є орган опіки і піклування, наркологічний чи психіатричний заклад, орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади, орган місцевого самоврядування. Йдеться про їх перейменування чи реорганізацію. У такому разі допускається правонаступництво.

Висновки

Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв’язку з вибуттям із процесу суб’єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов’язки правопопередника, і він продовжує його участь у цивільній справі.

Можливість процесуального правонаступництва визначається можливістю правонаступництва в матеріальному праві. 

У цивільному праві виділяють універсальне та сингулярне правонаступництво. Проте у цивільному процесі можливе лише універсальне правонаступництво, адже правонаступник повністю замінює собою правопопередника у всьому об"ємі його процесуальних прав і обов"язків. Це означає, що у матеріальному праві до правонаступника може перейти частина певного суб’єктивного права чи обов’язку (сингулярне правонаступництво), але вступивши у цивільний процес, який виник з приводу цього права, частини права чи обов’язку, правонаступник користується повним спектром процесуальних прав та обов’язків, передбачених ст.ст.27 та/або 31 ЦПК, залежно від свого процесуального статусу.

Вирішуючи питання процесуального правонаступництва, перш за все потрібно з’ясувати чи правовідносини допускають правонаступництво.

У разі смерті фізичної особи має місце універсальне правонаступництво, при цьому ЦК України визначає підстави, за яких правонаступництво неможливе – це ті випадки, коли права та обов’язки нерозривно пов’язані з особою спадкодавця.

У разі припинення юридичної особи правонаступництво виникає лише при такій формі припинення як реорганізація. Тут також матиме місце універсальне правонаступництво.

Підстави для заміни кредитора чи боржника чітко визначені ЦК України, і теж існують випадки, коли правонаступництво неможливе.

У ст. 37 ЦПК України названо лише найбільш поширені випадки, які спричиняють процесуальне правонаступництво. Проте аналіз ЦК України дозволяє сказати, що таких підстав є значно більше.

У ст. 37 ЦПК України мова безпосередньо йде лише про можливість заміни сторони чи третьої особи у справах позовного провадження. Згідно із ч. 2 ст. 26 ЦПК України у справах наказного та окремого провадження особами, які беруть участь у справах є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники. Тобто склад осіб, які беруть участь у справі залежить від виду провадження. Так, у справах наказного та окремого провадження це заявник, заінтересовані особи та їх представники. Сторони та треті особи у цьому провадженні участі не беруть.

Проаналізувавши категорію справ наказного провадження, можна зробити висновок, що правонаступництва в цьому виді провадження немає. Якщо ж правонаступники особи, яка вибула з процесу вважають, що до них перейшли права чи обов’язки правопопередника, то всі ці обставини потрібно ще доводити, а оскільки в наказному провадженні вимоги є безспірними, то з такими вимогами правонаступники можуть звернутися в порядку позовного провадження.

В окремому провадженні є певні нюанси. Оскільки самі вимоги, з якими особи звертаються в порядку окремого провадження є немайновими (наприклад, обмеження цивільної дієздатності фізичної особи) або ж тісно пов’язані з особою (усиновлення), то правонаступництво неможливе. Проте винятком є ті випадки, коли заявником є орган опіки і піклування, наркологічний чи психіатричний заклад, орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади, орган місцевого самоврядування. Йдеться про їх перейменування чи реорганізацію. У такому разі допускається правонаступництво.

Список використаних джерел

Законодавство України:

1.                      Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV.: [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/paran635#n635

2.                     Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV.: [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15

3.                     Сімейний кодекс України від 10.01.2002 № 2947-III.: [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2947-14

4.                     Житловий Кодекс Української РСР від 30.06.1983 № 5464-X.: [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5464-10/page

5.                     Про захист прав споживачів. Закон від 12.05.1991 № 1023-XII.: [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12/page

6.                     Про виконавче провадження. Закон України від 21.04.1999 № 606-XIV.:[Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/606-14

7.                     Про авторське право і суміжні права. Закон від 23.12.1993 № 3792-XII.: [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/page2

Судова практика:

8.                     Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку / Верховний Суд; Постанова від 24.10.2008 № 12.:[Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0012700-08

9.                     Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку / Вищий спеціалізований суд; Постанова від 14.06.2012 № 10.:[Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0010740-12

10.                Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв"язку з нововиявленими обставинами / Вищий спеціалізований суд; Постанова від 30.03.2012 № 4.:[Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0004740-12

11.                Ухвала про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу. Справа №463/2879/15-ц // Єдиний державний реєстр судових рішень України / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/46579034

12.                Ухвала про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу. Справа №2-н/463/193/13 // Єдиний державний реєстр судових рішень України / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31716291

13.                Ухвала про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу. Справа №2-н/548/154/15// Єдиний державний реєстр судових рішень України / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/51735056

14.                Ухвала про закриття провадження по справі. Справа № 443/104/15-ц . Провадження № 2-о/443/9/15.: [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/49360943

15.                Ухвала про закриття провадження по справі. Справа № 2-о-545/11. Провадження №2-о/761/6/2013.: [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/29379922

16.                Ухвала про заміну позивача в порядку процесуального правонаступництва. Справа № 2-о-106/11р. .: [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18409254

Література:

17.                Бичкова С. Окремі аспекти процесуального правонаступництва // Право і безпека. – 2010. - №3 (35). – с. 224-228.

18.                Бичкова С. С. Процесуальне правонаступництво: поняття і передумови виникнення / С. С. Бичкова // Вісник Академії митної служби України. Сер. : Право. - 2010. - № 2. - С. 102-107. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vamsup_2010_2(5)__18.

19.                Бичкова С.С. Правонаступництво у виконавчому провадженні // Науковий вісник міжнародного гуманітарного університету. Сер.: юриспруденція. – 2013. - № 6-2 том 2. –  С.  5  –  8.

20.                Буничева М.Г. Правопреемство при реорганизации юридических лиц в российском гражданском праве : автореф. дис. на соискание учен. степини канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / Буничева Мария Генадьевна. – Волгоград, 2012. – 27 с.

21.                Валах В. Відмежування правонаступництва від суміжних явищ у цивільному праві / В.В.Валах // Науковий вісник Ужгородського національного університету. – 2015. - №30. – С. 114 – 118.

22.                Васильев С. В. Гражданский процесс : учебное пособие / Васильев С. В. – Х. : Одиссей, 2006. – 512с.

23.                Гаврилюк В. Підстави універсального правонаступництва юридичних осіб за законодавством України / В.Гаврилюк // Юридична Україна. – 2013. - №5. – С. 59 – 64.

24.                Гелич А.О. Співвідношення понять «об’єкт цивільного правовідношення» та «об’єкт цивільного правонаступництва» // Проблеми цивільного та підприємницького права в Україні. – 2012. - №3. – С.177 – 182.

25.                Гражданский процесс : учебник / под ред. М.К. Треушникова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Городец, 2006. – 784 с.

26.                Гражданский процесс: Учеб. / С.Н. Абрамов, В.П. Чапурский, З.И. Шкундин; Под общ. ред. С.Н. Абрамова. — М., 1948. — С. 100.

27.                Гражданский процесс: учебник / отв.ред. В.В. Ярков. – 6-е изд., перераб. и доп.. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – 702 с.

28.                Елисейкин П. Ф. Предмет, принципы и субъекты советского гражданского процессуального права /Елисейкин П. Ф. – Ярославль : Ярославский гос. ун-т, 1980. – 44 с.

29.                Емельянцев В.П. Универсальное правоприемство в гражданском праве дис… канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / Емельянцев Владимир Петрович. – М., 2005. – С.11.

30.                Жеков Д.В. Правонаступництво як елемент реорганізації юридичної особи / Д.В. Жеков // Актуальні проблеми держави і права. – 2014. - №74. – С.281-287.

31.                Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации / под общ. ред. В.И. Радченко. – М. : Норма, 2004. – 737 с.

32.                Кравчук В. М. Науково-практичний коментар до Цивільного процесуального кодексу України. – 2-ге вид., перероб. І доп. / В. М. Кравчук, О. І. Угриновська. – Х.: Фактор, 2010. – – 944 с. 

33.                Курс цивільного процесу: [підруч.] / [Комаров В.В., бігун В.А., Баранкова В.В. та ін.]; за ред. В.В. Комарова. – Х.: Право, 2011- 1352с.

34.                Луспеник Д. Д. Розгляд цивільних справ судом першої інстанції / Дмитро Дмитрович Луспеник. – Х.: Харків юридичний, 2006. – С. 62.

35.                Мельников А. А. Правовое положение личности в советском гражданском процессе / А. А. Мельников. - М. : Наука, 1969. – С.152.

36.                Навроцька Ю.В. Цивільне процесуальне право України [Текст]: навч. посіб. (у схемах і таблицях) / Ю.В.  Навроцька, О.Б. Верба-Сидор, У.Б. Воробель, ; за заг. ред. Ю.В. Навроцької. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2013. – 388 с.

37.                Нечаєв А.И. Процессуальное правопреемство в гражданском судопроизводстве: автореф. дис. на соискание ученой степини канд. юрид. наук: спец. 12.00.15 «гражданский процесс, арбитражныйпроцесс»/ А.И.Нечаев. – Екатеринбург, 2012. – 27с.

38.                Приходько И. А. Доступность правосудия в гражданском и арбитражном процессе: Основные проблемы / И. А. Приходько // Проблемы доступности и эффективности правосудия в арбитражном и гражданском судопроизводстве. - М. : Лиджист, 2001. - С. 36.

39.                Сеник С. В. Цивільне процесуальне право: навч. посібник / С. В. Сеник, Р. Я. Лемик. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – 423 с.

40.                Фурса С. Я. Цивільний процесуальний кодекс України : науково-практичний коментар : у 2 т. /Фурса С. Я., Фурса Є. І., Щербак С. В. – К. : Видавець Фурса С. Я. ; КНТ, 2006. – Т. 1. – 912 с.

41.                Хвостов В.М. Система римского права : [учебник] / Хвостов В.М. – М.: Издательство «Спарк», 1996. – С. 140-141.

42.                Цивільне процесуальне право України / за ред. В. В. Комарова. – Х. : Основа, 1992. – 416 с.

43.                Цивільний процес України : підручник / за ред. Ю. С. Червонного. – К. : Істина, 2007. – 392 с.

44.                Цивільний процес України: Академічний курс : підручник / [за ред. С. Я. Фурси]. - К. : Вид. Фурса С. Я., 2009. – 848 с.

45.                Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар / С. С. Бичкова, Ю. В. Білоусов, В. І. Білоусов та ін.; за заг. ред. С. С. Бичкової. – К.: Атака, 2008. – 896 с.

46.                Черепахин Б.Б. Правопреемство по советскому гражданскому праву / Черепахин Б.Б. // Труды по гражданскому праву. – М.: Статут, 2001. – 162 с.

47.                Чечот Д. М. Участники гражданского процесса / Чечот Д. М. – М. : Гос. изд-во юрид. лит., 1969. –191 с.

48.                Чубаров С.А. Правопреемство при реорганизации юридических лиц / С.А. Чубаров // Законо- дательство. – 1998. – № 7. – 8 с.

49.                Шакарян М. С. Учение о сторонах в советском гражданском процессе : учебное пособие /Шакарян М. С. – М. : ВЮЗИ, 1983. – 68 с.

50.                Юровська Г. Допуск цивільних справ до провадження у ВСУ // Юридичний вісник України. – 2011. – № 38. – С.56.

---