Поліський природний заповідник

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Мальовничі озера і непрохідні болота, барвисті луки і суворі лісові хащі – все це неповторна краса українського Полісся.

На сучасному етапі актуальність обраної мною теми є очевидною, адже людина активно знищує унікальну природу українського Полісся, осушуючи болота і тим самих змінюючи цілі екосистеми, які пов’язані в єдине ціле; вбиває рідкісних тварин заради хутра і м’яса; знищує останніх представників зникаючих рослин задля розвитку торгівлі цінними лікарськими рослинами.

У Поліському регіоні зосереджені найбільші масиви торфових боліт в Європі (близько 1 млн. га). В своєму природному стані кожен гектар цих угідь може поглинати близько 15 тонн вуглекислого газу, а отже – відчутно зменшувати викиди парникових газів в атмосферу і пом’якшувати наслідки змін клімату. Натомість осушені і деградовані торфовища (що сьогодні набуло поширення в поліському краю) навпаки, є джерелом викидів парникових газів — близько 25 тонн вуглекислого газу з 1 гектара на рік.

Болотисті низини Полісся це ще й райські місця для нашої флори і фауни. Тут розташовані цінні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як осередки збереження водоплавних птахів, що, зокрема, визнано експертами авторитетної Рамсарської конвенції. Зокрема як приклад можна віднести заплави річок Стохід і Прип’ять, поліські болота. Також Полісся цінне тим, що тут є червонокнижні і реліктові рослини, що збереглися ще з льодовикового періоду.

Сьогодні та території українського Полісся функціонує велика кількість природоохоронних об’єктів, але я вважаю, що тієї кількості заповідних об’єктів, для збереження і хоча б часткового відновлення унікальної природи Поліського краю, недостатньо. Потрібно  створювати природоохоронні території, які підтримували б усі основні вразливі екосистеми Полісся: заплавні ліси, русла-стариці, торф’яники, вересові поля, журавлині (верхові) болота і вологі луки. Саме тоді коли буде створена масштабна природоохоронна мережа, можна бути впевненим, що ніжна поліська природа не зникне з лиця Землі, а буде буяти у всій свої красі.

Метою курсової роботи є вивчення унікальності природи українського Полісся і заходів, які проводяться для її збереження.

Досягнення даної мети обумовлює розв"язання низки завдань:

Ø    розглянути загальну характеристику українського Полісся (географічне положення, особливості рельєфу, клімату, гідрології);

Ø    вивчити основні рослинні угрупування;

Ø    детально познайомитися з тваринним світом;

Ø    дізнатися про основні природоохоронні об’єкти.

Об’єктом дослідження курсової роботи є власне рослинний і тваринний світ українського Полісся.

Предметом дослідження є умови  збереження і відновлення поліської природи.

Під час виконання даної роботи були використані різноманітні наукові праці, посібники, інформаційною базою для написання роботи стали ресурси Інтернету.

Структура роботи. Курсова робота  складається  з вступу, чотирьох розділів (з підрозділами), висновків, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІССЯ

1.1.   Географічне положення українського Полісся

Українське Полісся розташоване на півночі України, займає південно-західну частину великої зони мішаних лісів Східно-Європейської рівнини і є частиною єдиної фізико – географічної провінції з характерним для неї підтипом поліських ландшафтів.

На півночі воно межує з Білоруським Поліссям. Південна межа зони проходить поблизу Володимира-Волинського, Луцька, на північ від Рівного, Новограда-Волинського, Житомира, Корнина, Києва, Ніжина, Батурина, Кролевця, Глухова (рис.1.1). Ця межа більш-менш чітко виявляється в рельєфі, будові антропогенових відкладів, ґрунтах, рослинності й у характері ландшафтів [4].

 

Рис.1.1. Географічне положення українського Полісся

 У багатьох місцях, особливо на заході, вона має вигляд пологого ступу висотою в кілька метрів, переходячи від Подільської, Волинської і Придніпровської височин до Поліської низовини. Менш яскраво межа зони помітна на лівобережжі Дніпра, де поліські ландшафти по широких терасах поступово переходять в лісостепові.

У південно-західній частині зони, на південь від Луцька і Рівного, у вигляді півострова розташована Волинська височина, де панують лісостепові ландшафти. Тому іноді на цьому відрізку межу зони мішаних лісів проводять поблизу Володимира-Волинського, Луцька, Рівного, відокремлюючи Мале Полісся від зони мішаних лісів.

Загальна протяжність зони від державного кордону до Середньоруської височини — понад 750 км. Вона охоплює понад 113 тис. км2, що становить близько 20 % території України. У цій зоні знаходяться більші частини Волинської, Рівненської, Львівської, Житомирської і Чернігівської областей, а також частина районів Хмельницької, Київської та Сумської областей.

Рис.1.2. Карта-схема Українського Полісся

1 – Житомирське Полісся, 2 – Київське Полісся, 3 – Чернігівське Полісся, 4 – Новгород-Сіверське Полісся, 5 – Волинське Полісся.

За ландшафтними особливостями Українське Полісся складається із 5 фізико – географічних областей (рис.1.2): Волинське, Житомирське, Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське Полісс [2].

1.2.   Особливості рельєфу, тектонічна і геологічна будова

За геолого-геоморфологічною будовою зона мішаних хвойно-широколистих лісів неоднорідна. На заході вона займає частину Волино-Подільської плити і Галицько-Волинської западини, у середній частині – північ Українського кристалічного щита, а на сході – частину Дніпровсько-Донецької западини і схил Воронезького кристалічного масиву. Таке геоструктурне положення позначається на сучасних природних умовах і ландшафтних особливостях зони. За рельєфом вона займає низовинну рівнину, в будові якої головна роль належить алювіальним, льодовиковим, водно-льодовиковим, еоловим відкладам.

Більшу частину території зони займає Поліська низовина з давніми і сучасними долинами численних рік у більшості заплав яких є багато заплавних лук і озер. Глибина річкових долин збільшується з півночі на південь, вони мають як правило, дві-три заплавні тераси.

В центральному і західному Поліссі макрорельєф виражений слабко, проте добре виражений мезорельєф. Його складають зандрові (піщані), моренно-зандрові і моренні рівнини. Мікрорельєф виражений у вигляді різних за формою неглибоких понижень.

Лівобережне Полісся — це давні тераси рік Дніпра та Десни. Рельєф цієї території слабкохвилястий з густою сіткою рік, з окремими підвищеннями і виступами корінного плато.

Основними ґрунтотвірними породами на Поліссі є водно-льодовикові, льодовикові та алювіальні відклади. У деяких місцях є невеликі острівці лесових відкладів. Як правило, вони мають легкий гранулометричний склад — піщані, супіщані, піщано-легкосуглинкові та легкосуглинкові. Строкатість ґрунтотворних порід, часті зміни гідрологічного режиму зумовлюють складний ґрунтовий покрив Полісся.

У створенні ґрунтового покриву Полісся беруть участь три типи ґрунтоутворення: підзолистий, дерновий і болотний. Їх розвиток відбувається під впливом відповідних рослинних формацій: дерев"янистої, трав"янистої, лучної і болотної.

До 70 % заболочених земель України припадає на Полісся. Значна зволоженість зумовила розвиток підзолистого та болотного процесів грунтоутворення і формування лучної, болотяної та лісової рослинності [3].

1.3. Клімат українського Полісся

Формування клімату українського Полісся зумовлене, головним чином, балансом тепла і вологи при певних властивостях поверхневих відкладів рівнини.

У зоні мішаних хвойно-широколистих лісів річний радіаційний баланс становить 1700-1800 МДж/ м². Кількість сонячних годин зростає із заходу на схід від 1500 до 1800 год на рік. Пересічна температура січня змінюється із заходу на схід від -4,5 °C до -8 °C, січневі ізотерми мають майже меридіальний напрямок, а липневі ізотерми зростають з півночі на південь від +17 °C до +19 °C. Від цих середніх багаторічних показників в окремі роки бувають значні відхилення. Мінімальні температури, зафіксовані в січні – лютому, сягають -32..-39 °C, а максимальні температури липня – серпня дорівнюють +33..+39 °C (рис.1.3).

Рис.1.3. Кліматична карта

Вегетаційний період триває від другої декади квітня до третьої декади жовтня. Середня тривалість без морозного періоду коливається від 180 днів на заході до 160 днів на сході.

Погодні умови зони певною мірою визначаються поширенням атлантичних, континентальних і арктичних повітряних мас; незначна роль належить масам тропічного походження. Атлантичні повітряні маси, значно поширені взимку несуть з собою потепління та відлигу. Арктичні повітряні маси спричиняють значне похолодання взимку, а навесні зумовлюють пізні заморозки. Влітку спостерігається трансформація атлантичних повітряних мас у континентальні, які зумовлюють зростання температури. Найбільше опадів приносять атлантичні циклони.

Зона мішаних хвойно-широколистих лісів є найбільш зволоженою територією рівнинної частини України. Тут у середньому випадає 600-650 мм опадів на рік, а в окремих місцях – понад 700 мм. Кількість опадів за роками значно коливається. Випаровуваність не перевищує 400-450 мм, що зумовлює значне зволоження зони. Переважна кількість опадів випадає у вигляді дощу (75-80%) і тільки 20-25% у вигляді снігу. Більшість опадів припадає на теплу половину року (квітень – жовтень), а максимум – на червень – липень. Найчастіше йдуть невеликі дощі, які тривають кілька днів (зокрема восени), іноді бувають значні зливи [2].

 Сніговий покрив утримується 90-100 днів. Переважають вітри західного напрямку із середньою швидкість 3-5 м/с. Іноді бувають вітровали значної сили, які руйнують споруди, ламають дерева, навіть піднімають воду з озер. Перехід від однієї пори року до другої відбувається поступово, але стан ландшафтів, процесів і явищ у них досить контрасний за сезонами.

Зима м’яка, хмарна, з частими відлигами. Під час відлиги тане сніг, іноді повністю. Але через деякий час сніговий покрив встановлюється знову. В окремі зими це може повторюватися кілька разів. Внаслідок цього іноді на поверхні грунтів утворюється льодова кірка. Промерзають грунти в середньому до 60-70 см, залежно від типу грунту і характеру зими.

Весна затяжна, нестійка, з частою зміною холодної і теплої погоди. У березні ще холодно, часто бувають від’ємні добові температури, а в окремі роки температура знижується до – 20...- 25 °C. Початком весни вважають дату стійкого переходу середньодобової температури через 0 °C, що буває наприкінці другої або на початку третьої декади березня. У квітні – травні при швидкому підвищенні температури іноді трапляються значні зниження її, що негативно позначається на сільськогосподарських культурах. Через значну лісистість сніг тане повільно. Вода довго стоїть у зниженнях, наповнює річки, що заливають заплави долин. У північних районах  наприкінці березня значні площі покриті водою. Середня тривалість сніготанення – 15-20 днів. З переходом наприкінці квітня до сталих середньодобових температур понад  +10 °C пов’язані інтенсивний ріст більшості рослин, а також середні строки сівби теплолюбних сільськогосподарських культур.

Літо тепле, але  не жарке, дощове. Характерним явищем є грози, які в цю пору бувають тут 5-7 разів на місяць, іноді супроводжуються градом.

Перехід від літа до осені поступовий, з частим поверненням теплої погоди. Перша половина осені суха і тепла. Похмура  дощова погода настає наприкінці жовтня. У листопаді починає випадати сніг.

У цілому кліматичні умови зони сприятливі для діяльності людини, зокрема для сільського господарства [4].

1.4. Гідрологія

Велика роль у природних умовах зони належить поверхневим і підземним водам. Кліматичні умови, орографія і геологічна будова сприяють значному обводненню території зони. Тут розвинута густа річкова мережа, є значна кількість різноманітних озер, багато боліт, близько до поверхні залягають грунтові води, є великі запаси підземних вод.

Середня густота річкової сітки становить 0,29 км/м². Модуль стоку – 3,5м/с*км², з коливанням в окремі роки від 2,2 до 4,5 м/с*км². У зоні протікає Дніпро від північного кордону України до Києва. Вище Києва знаходиться велике Київське водосховище, яке справляє значний вплив на гідрологічний режим Дніпра. Найбільшими притоками Дніпра на цьому відрізку є Прип’ять і Десна. Праві притоки Прип’яті – Турія, Стохід, Стир (рис.1.4.), Горинь, Уборть і Уж мають широкі заболочені долини, яким належить значна роль у природному середовищі Полісся.

Рис.1.4. Річка Стир

 На заході зони протікає прикордонна річка Західний Буг. Водному режимові цих рік властива тривала весняна повінь, яка супроводжується широким розливом. У зоні поширені озера різного походження – долинного (озеро Тур – 13,5 км², Нобель – 5,1 км², Любязь – 5,19 км²,); карстового (Світязь – 27,5 км², Пулемецьке – 16,0 км², Луки  - 7,0 км²).

Значна кількість води зосереджена в болотах, які живляться річковими і грунтовими водами. Найбільш широко розвинені низинні (евтрофні) болота з річковим живленням.

Складний вплив на водний режим зони справляють меліоративні роботи, які проведено на Поліссі у 60-80-х роках XX століття. Крім позитивних наслідків, маліорація негативно вплинула на природне середовище, особливо в басейнах річок, де проводилось осушення боліт без двобічного регулювання стоком.

Зволоженість території визначається те тільки кількість опадів, великою мірою вона залежить від величини випаровування. На Поліссі природне випаровування з поверхні грунту та рослин становить на заході близько 450 мм, а на сході – 400 мм. Кількість опадів перевищує природне випаровування, і тому Полісся має позитивний баланс вологи. Коефіцієнт зволоження змінюється від 1,9 на сході до 2,6 і більше на заході. Проте тут можливі періодичні грунтові посухи, зумовлені властивостями піщаних грунтів, які погано затримують вологу і не нагромаджують її [3].

Поліські озера поширені скрізь на Поліссі, але найбільше їх в західній частині. Тут зосереджено понад 170 озер. Серед них найчарівнішими є Світязь, Пулемецьке, Луки, Турське, Нобель, Любазь, Біле. Площа найбільшого із них — озера Світязь — сягає 2450 га, а глибина — до 58 м (рис.1.5). Розміщуються озера як поодинці, так і групами. Найбільш відома в Україні група Шацьких озер. Вони знаходяться на крайньому заході нашої держави в Любомльському районі Волинської області. Озера дуже різні. Деякі з них, наприклад Любязь, являють собою озеровидне розширення в руслі річки. Такі, як Турське, займають пониження в частині долини. Але все ж більша частина озер ізольовані від долин великих річок або з"єднані з ними невеликими протоками.

Рис.1.5. Озеро Світязь

РОЗДІЛ ІІ.

РОСЛИННИЙ СВІТ УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІССЯ

Сучасна рослинність українського Полісся формувалась у процесі тривалого історичного періоду. Окремі її елементи знаходимо у складі теплолюбної арктотретинної флори, яку ще називають гренландською за місцем її ймовірного походження. Тоді, у третинному періоді, тут зростали пальма сабаль, секвоя, вільха, граб, бук, каштан, платан, ліквідамбар, виноград, горіх [1].

З посиленням посушливості клімату в кінці крейдового періоду формується нова тургайська  флора, в якій переважають листопадні рослини - типові представники сучасних широколистяних лісів: дуб, бук, граб, вільха, клен, липа.

Одночасно з гір Східного Сибіру на територію Європи поширились бореальні хвойні формування. У середині міоцену вони поширились на західних рівнинах. Бореальні угрупування створювали ялина, сосна, береза, модрина. У цих лісах зростали і арктоальпійські види: чорниця, брусниця, верес, багно тощо. На початку плейстоцену частину бореальних угрупувань поглинули дубові ліси, вбираючи до себе квасницю, веснівку, грушанку, одинарник, ожину та чорницю. Але і ці рослинні угрупування змушені були відступити на південь перед наступаючим фронтом льодовиків. Вони піднялись у гори і частково залишились в острівних рефугіумах. Такі рефугіуми існували не лише у Західній Європі, в Криму і на Кавказі, а й у Карпатах і навіть на Поліссі (рефугіум азалії понтійської на Рівненщині (рис.2.1)) [5].

Рис.2.1. Азалія понтійська

У голоцені, після відступання льодовиків, тобто 10-12 тис. років тому, на території Полісся знову поширились ліси. Спочатку це були острівні темнохвойні угрупування ялини, які займали понижені ділянки рельєфу. Тепер від них залишились лише окремі острівні частини ялини в деяких районах Полісся.

Пізніше, близько 8 тис. років тому ялинові ліси потіснили березняки і соснові бори, які рухались, навпаки, по підвищеннях місцевого ландшафту. У той період вони складали основну рослинність Полісся. Лише в середньому голоцені з півдня на територію стали проникати широколистяні ліси, у першу чергу діброви та грабняки. Разом з ними поширювались вільшаники, займаючи понижені долини річок та заболочені площі [3].

Видовий склад сучасних рослин на території українського Полісся вивчений досить детально. За підрахунками флора українського  Полісся складається з 1500 видів рослин, які утворюють лісову, лучну і болотну рослинність. Її розміщення пов"язане з рельєфом, ґрунтами, зволоженістю та мікрокліматом. Особливо різко відрізняється рослинність річкових долин, моренних і денудаційних рівнин та знижень на них.

Провідну роль відіграють ліси, які займають близько 30 % території. У минулому лісистість Полісся була значно більшою, вона зменшилася внаслідок діяльності людини. Наприклад, за період з 1861 до 1914 р. площа лісів у Волинській губернії зменшилася із 42 до 25 %. Частково змінився і видовий склад лісової рослинності. Замість соснових і дубово-соснових лісів сформувалися березові [6].

Проводяться також систематичні роботи з лісонасадження. Основними лісоутворюючими породами є: сосна (близько 60 % лісопокритої площі), дуб (понад 20 %), береза (10 %), вільха (6,5 %), осика (2,3 %), граб (2 %). Зустрічаються також липа, клен, ялина, тополя, в"яз, берест.

Соснові ліси (бори) займають надзаплавні тераси та піщані масиви з дерново-слабопідзолистими ґрунтами (рис.2.2). За ступенем зволоженості та видовим складом підліску їх поділяють на лишайникові (сухі бори) та зеленомохові (свіжі бори).

Рис.2.2. Бір

Сосново-дубові ліси (субори) наймають найбільші площі та поширені на моренно-зандрових рівнинах (рис.2.3) з дерново-підзолистими супіщаними і частково суглинистими ґрунтами. У них розвинені орляково-злаковий різнотравний та орляково-чорничний покрив. На більш родючих ґрунтах зустрічаються сосново-дубово-грабові ліси (сугрудки) з трав"янисто-чагарниковим покривом.

Рис.2.3. Сосново-дубовий ліс

Дубово-грабові ліси (груди) ростуть на дерново-підзолистих суглинкових або сірих опідзолених ґрунтах, мають добре розвинений підлісок. Найбільше вони поширені в південній частині Полісся, на лесових островах Житомирського та Київського Полісся й на Лівобережному Поліссі, де трапляються також дубово-липові ліси.

Вільшняки займають знижені вологі та сирі ділянки з дерново-підзолисто-глейовими ґрунтами. Найчастіше зустрічаються чисті вільхові або березово-вільхові ліси, значно рідше — ялиново-вільхові, ясенево-вільхові, дубово-грабово-вільхові.

Березові ліси (березняки) мають здебільшого вторинне походження. Вони в основному сформувалися замість вирубаних соснових і сосново-дубових лісів (рис.2.4).

Рис.2.4. Березовий ліс

Ялинові ліси зустрічаються окремими невеликими ділянками на південній межі свого поширення [4].

Луки займають близько 10 % території і є важливими природними кормовими угіддями (рис.2.5). Дуже поширені так звані материкові луки, які мають вторинне походження і розвинулись на місці вирубаних лісів. З них суходільні луки не займають великих площ, низькопродуктивні. Низинні луки займають знижені, добре зволожені ділянки. Низинні луки характеризуються більшою врожайністю та дещо вищою кормовою цінністю. Заплавні луки займають великі площі в заплавах приток Дніпра та Прип"яті. У заплавах менших річок переважають болота. На цих луках переважають різнотравно-злакові, різнотравно-дрібноосоково-злакові та бобово-різнотравно-злакові угруповання.

Рис.2.5. Луки Полісся

Характерним елементом природи Полісся є болота. Середня заболоченість Українського Полісся становить 8 % з перезволоженими землями.

Серед торфових боліт Українського Полісся переважають низинні, зустрічаються перехідні та частково верхові. Поширення верхових і перехідних боліт та наявність межирічних боліт різного типу різко відрізняють Полісся від лісостепу.

Найбільш різноманітний і багатий рослинний покрив мають низинні болота (рис.2.6), які перебувають в умовах доброго водно-мінерального живлення в заплавах річок або на межиріччях. Тут переважають безлісі осокові, осоково-сфагнові та підсушені злаково-осокові угруповання. Рідко трапляються лісові вільхові, березові та чагарникові лозові болота.

Рис.2.6. Низинне болото

Верхові болота розташовані звичайно серед пісків в улоговинах на межиріччях або на піщаних терасах, зрідка в притерасних частинах долинних боліт, в умовах поганого мінерального живлення, у зв"язку з чим їх рослинний покрив дуже бідний та одноманітний. Для них характерний суцільний сфагновий покрив, низькорослі пригнічені соснові деревостани. З трав"янистих рослин та чагарників тут ростуть лише кілька видів — пухівка, багно, будяки, кремена, журавлина, росичка, на дуже зволожених місцях — шейхцерія, очеретянка.

Перехідні болота мають суцільний сфагновий покрив, на них переважають лісові сосново-березово-сфагнові угруповання. Значно рідше трапляються безлісі угруповання — осоково-сфагнові, пухівково-осоково-сфагнові, шейхцерієво-осоково-сфагнові, зрідка очеретяно-сфагнові.

На слабозакріплених пісках переважають злаково-різнотравні угруповання. Вирощують зернові колосові культури, кукурудзу, люпин, картоплю, льон-довгунець, коноплі, гречку, просо, овочеві й баштанні культури, розвиваються хмелярство, садівництво, ягідництво [10].

РОЗДІЛ ІІІ.

ТВАРИННИЙ СВІТ  УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІССЯ

Тваринний світ Українського Полісся багатий і різноманітний. На Поліссі живе багато видів ссавців,які в більшості мешкають у соснових лісах та поблизу боліт. Тут зустрічаються тайгові звірі (рись, куниця лісова, лось, заєць білий, білка). Разом з тим, мешкають звірі, характерні для більшості природних зон (їжак білочеревий, вовк, лисиця, борсук, горностай, кабан, козуля). Особливо цінними є мисливські тварини [11].

Досить велика чисельність зайця-русака (рис.3.1). Заєць сірий проживає вздовж узлісь, поблизу полів і населених пунктів. Заєць білий – рідкісний лісовий вид тайгового походження, який знаходиться тут на південній межі ареалу. Назва «білий» пов’язана з тим, що зимою в зайця відростає довге та густе біле хутро, яке добре маскує його на снігу. Полюбляє зарості кущів, верб, змішані захаращені ліси, заплави річок, вирубки та згарища.

Рис.3.1. Заєць-русак

У Рівненській, Чернігівській і Сумській областях поширені лось європейський, козуля європейська. Лось – найбільш крупний представник поліської фауни (рис.3.2). Він часто зустрічається по околицях боліт, де поїдає вербу. Харчується болотними травами, гілками дерев, кущів. Маса лосів, добутих в Україні досягає 500 кг. Лосів інколи називають «сохатими» за їх лопатоподібні роги. Розмір лосячих рогів залежить від фізичної сили та віку тварини. Роги використовуються самцями у бійках. Козуля харчується рослинними кормами: гілками дерев, кущиками вересу, чорницею, травою, грибами тощо. Вага дорослої тварини 20-30 кг, самці трохи більші за самиць та мають розгалужені роги. Живуть групами, які утримують певну територію.

Рис.3.2. Лось

В місцях, де багато кущів (узлісся, галявини, вирубки) зустрічається козуля (рис.3.3). Вона харчується рослинними кормами: гілками дерев, кущиками вересу, чорницею, травою, грибами тощо. Вага дорослої тварини 20-30 кг, самці трохи більші за самиць та мають розгалужені роги. Живуть групами, які утримують певну територію [5].

Рис.3.3. Козуля європейська

У Волинській, Чернігівській і Сумській областях — дика свиня, на Волині та Сумщині — лисиця, на Київщині і Житомирщині — куниця, у заплавах річок Чернігівського Полісся — бобри і норка звичайна, повсюдно — борсуки, горностаї, вовки, на крайньому північному сході — бурий ведмідь, на півдні Волинського Полісся — лісовий кіт (рис.3.4), на півночі — рись.

Рис.3.4. Кіт лісовий

Українське Полісся, особливо Волинське і Чернігівське — важливі райони акліматизації ондатри. На півночі Сумщини і заході Чернігівщини поширений заєць-біляк, повсюдно — єнотовидний собака (рис.3.5).

Рис.3.5. Єнотовидний собака

Українське Полісся — головний в Україні регіон розмноження таких цінних мисливсько-промислових птахів, як тетерев, глухар (рис.3.6), рябчик, лебідь-шипун та ін. З рідкісних птахів тут трапляються журавель сірий, лелека чорний та ін.

Рис.3.6. Глухар

Полісся є основним в Україні регіоном, де водяться польова і лісова миші, полівка сіра, полівка лісова (рис.3.7), які завдають великої шкоди сільському господарству. Шкодять рослинам і тваринам квіткогриз яблуневий, короїд-топограф, шовкопряди, комарі, гедзі та ін.

Рис. 3.7. Полівка лісова

На території Полісся багато рідкісних видів тварин. До Червоної книги України з птахів занесено: лелеку чорного, журавля сірого, сову бородату, сича волохатого (рис.3.8), сичика-горобця, глухаря, підорлика малого, змієїда; із ссавців - борсука, горностая (рис.3.9), рись європейську, видру річкову, зайця-біляка; з риб - міногу українську. Якщо для зайця-біляка цей регіон України є крайньою південною межею поширення, то гнізду­вання лелеки чорного і глухаря свідчить про наявність тут глухих лісових масивів - куточків справді дикої природи [13].

Рис.3.8. Сич волохатий

Рис.3.9. Горностай

Є на Поліссі і види тварин, що занесені до Європейського червоного списку. Зокрема, це вовчок ліщиновий (рис.3.10), вовк, видра, рись, деркач, мінога українська та мурашка руда лісова.

Рис.3.10. Вовчок ліщиновий

Усі занесені до Червоної книги України види птахів та видра річкова із ссавців входять і до групи видів тварин, що потребують охорони за Конвенцією про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (м. Берн, 1979 рік). Крім них, на території заповідника трапляються ще десятки видів, які потребують такої самої охорони за цією Конвенцією, проте в нас є звичними. Бернська конвенція бере під охорону цілі систематичні групи птахів (з рослин у заповіднику особливої охорони за Конвенцією потребують лише сон розкритий та водяний горіх плаваючий): ряди соколо- та совоподібних, родини ластівкових, плискових та синицевих, а також окремі види (вовк, лелека білий, черепаха болотяна, ящірка прудка та інші).

РОЗДІЛ ІV.

ПРИРОДООХОРОННІ  ОБ’ЄКТИ УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІССЯ

В Україні природно-заповідний фонд охороняється  як   національне надбання, щодо якого встановлюється   особливий   режим    охорони, відтворення  і використання.

Полісся багате на різні природні ресурси з цінними видами флори та фауни, тому створення і утримання об’єктів і заповідних території на Поліссі є вкрай потрібною справою [5].

4.1.         Поліський природний заповідник

Поліський природний заповідник — природно-заповідний об"єкт загальнодержавного значення, розташований в Олевському та Овруцькому районах Житомирської області (рис.4.1).

 

Рис.4.1. Поліський природний заповідник

Створений для захисту унікальної флори та фауни поліського лісу, які почали формуватися ще за часів льодовиків, останній із яких лежав на цих землях близько 200 тис. років тому. Багато видів тварин заповідника занесені до Червоних списків України та Європи. Унікальною є й рослинність заповідника.

Флора заповідника налічує 604 види вищих судинних рослин, 139 - мохів, десятки - лишайників, грибів та водоростей. Надзвичайне значення має Поліський заповідник для збереження фітогенофонду рідкісних рослин. В межах резервату зростає 17 видів вищих рослин занесених до Червоної книги України, а два види (козельці українські та смілка литовська) занесені до Європейського Червоного Списку. Серед рідкісних видів найчисленнішими є представники родин орхідних та плаунових. Це гудайєра повзуча, пальчатокорінники Фукса, Траунштейнера і травневий, любка дволиста, діфазіаструм сплюснутий, плаун колючий, лікоподієла заплавна.

Значну наукову цінність становлять реліктові види, що збереглися ще з часів останнього зледеніння. Це верби лапландська і чорнична, шейхцерія болотна, осока багнова, шолудивник королівський. В резерваті охороняються також водяний горіх плаваючий, росичка проміжна, ситник бульбистий, журавлина дрібноплода. Найпоширенішими лікарськими рослинами є цмин пісковий, звіробій, брусниця, чорниця і такий тайговий вид, як мучниця (ведмеже вухо) [13].

Фауна хребетних тварин Поліського природного заповідника та його околиць нараховує 279 видів (45 видів ссавців, 195 видів птахів, 12 видів земноводних, 7 видів плазунів, 19 видів риб). Видовий склад комах Поліського природного заповідника з"ясований недостатньо, зараз відомо трохи більше 1100 видів з 17 рядів.

На території Поліського природного заповідника заборонені всі види господарської діяльності людини: суцільні рубки, меліоративні роботи, мисливство, риболовля, збір грибів та ягід. Заборонене також вільне відвідування заповідника, тому на лісових дорогах і стежках встановлені попереджувальні знаки, аншлаги [8].

4.2.         Рівненський природний заповідник

Рівненський природний заповідник — другий за розміром заповідник в Україні (рис.4.2). Розташований на півночі Рівненської області, в межах Володимирецького, Дубровицького, Сарненського та Рокитнівського районів.

Заповідник був створений згідно з Указом Президента України від 3 квітня 1999 року, заповіднику було передано у постійне користування земельну ділянку площею лише 42 288,7 га. Заповідник створено з метою збереження у природному стані типових та унікальних природних комплексів українського Полісся.

 

Рис.4.2. Рівненський природний заповідник

У рослинному покриві території заповідника переважають ліси (48,3%) і болота (48,0%). Серед лісів основні площі займають соснові ліси. На багатьох ділянках у деревостані є значна участь берези, проте березово-соснові ліси в соснових масивах трапляються розсіяно. На локальних площах сформувались листяні ліси з участю граба та місцями дуба. Зовсім незначні площі займають ліси формації вільхи чорної.

Болотна рослинність заповідника є дуже своєрідною. В її складі переважають мезотрофні (перехідні) болота, в меншій мірі оліготрофні (верхові). Болота цих двох класів формацій, на яких розвинений сфагновий покрив, становлять близько 80 % всіх боліт заповідника. Евтрофні (низинні) болота займають 10—15 % площ боліт заповідника (решту становлять болота проміжної за живленням групи — олігомезотрофні та еумезотрофні).

У флорі Рівненського природного заповідника рідкісні рослини дослідниками розподілено на три основні групи:

Ø види, які занесені до Червоної книги України: шейхцерія болотна, росичка середня, росичка англійська, лікаподіелла заплавна, хамарбія болотна, коручка болотна, пальчатокорінник м"ясочервоний, шолудивник королівський, ситник бульбистий, верба чорнична, хамедафна чашечкова, журавлина дрібноплода, діфазіаструм Зейлера;

Ø рідкісні види: осока дводомна, осока тонкокореневищна, осока торфова, верба лапландська;

Ø види, мало поширені в Українському Поліссі: журавлина болотна, осока багнова, лісовий підвид толокнянки звичайної.

Загалом на території заповідника зберігаються ділянки, на яких представлені 10 рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України.

Кількість видів судинних рослин у Рівненському заповіднику за попередніми даними становить 563 види. Флора спорових рослин та грибів на сьогодні вивчена ще недостатньо: тут зареєстровано всього 26 видів лишайників, 101 вид грибів та 150 видів мохоподібних.

У складі флори судинних рослин заповідника трапляється 28 рідкісних видів, занесених до Червоної книги України. Крім них, тут росте кілька дуже рідкісних видів, які потребують занесення до Червоної книги України. Це осоки дводомна, тонкокореневищна, торфова, верба лапландська. Із рослин, що зростають у заповіднику, 2 види занесено до Європейського червоного списку, 1 вид — до додатку 1 Бернської конвенції, 28 видів віднесені до списку регіонально рідкісних видів.

На території Рівненського природного заповідника виявлено 150 видів мохоподібних.

Фауна заповідника представлена типовими для Полісся комплексами тварин. Загалом фауна хребетних заповідника нараховує 221 вид тварин.

Тут мешкає 26 видів ссавців, найчисленнішою групою серед яких є гризуни. Поширені також хижаки — лисиця звичайна, вовк, єнотоподібний собака, ласка, горностай та інші. На особливу увагу заслуговує рись, що трапляється на ділянці Переброди.

Із 165 видів представлених тут птахів переважають види деревно-чагарникового комплексу. Характерною є наявність північних, тайгових видів — тетерука, орябка, зрідка — глухаря. На болотах гніздяться журавель сірий, кульон великий. Дуже характерним є лісовий кулик — слуква, який в інших районах Полісся трапляється рідко.

На території заповідника нараховується 7 видів плазунів та 8 видів земноводних. Тут поширені гадюка, вуж звичайний, мідянка, веретільниця ламка, ящірки живородна та прудка, черепаха болотна, тритон гребінчастий.Риби у водоймах заповідника представлені 15 видами. В озері Біле мешкає вугор, сом та інші типові для Полісся види [9].

До Червоної книги України занесено 25 місцевих видів тварин: із ссавців — кутора мала, заєць білий, норка європейська, борсук, видра річкова, горностай, рись звичайна, зубр; із птахів — підорлик малий, підорлик великий, орлан-білохвіст, скопа, сапсан, змієїд, глухар, журавель сірий, пугач, сова бородата, лелека чорний, сорокопуд сірий, жовна зелена, очеретянка прудка й інші. До Європейського червоного списку відноситься 7 видів, серед них, крім «чевонокнижних», тут відмічено вовка, вовчка ліщинового, деркача.

В межах заповідника мешкають представники 124 видів тварин, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією, 15 видів, віднесених до «червоного» списку Міжнародного союзу охорони природи (МСОП), 29 видів вважаються регіонально рідкісними [13].

4.3.         Черемський природний заповідник

Черемський природний заповідник — природоохоронна територія у північній частині Маневицького району Волинської області. Заповідник створено з метою збереження типових та унікальних природних комплексів Українського Полісся.

 

Рис.4.3. Черемський природний заповідник

Заповідник являє собою природно-територіальні комплекси, де збереглися малопорушені антропогенною діяльністю суцільні лісові масиви з унікальним еумезотрофним (перехідним, дуже обводненим) осоково-сфагновим болотом Черемське.

Заповідник віддалений від населених пунктів, на його території відсутні лінії електропередач, дороги з твердим покриттям, його територія розташована в безпосередній близькості з Рівненським природним заповідником (Білоозерський філіал) i межує із 30-ти кілометровою зоною Рівненської АЕС (м. Кузнецовськ).

Рослинність заповідника характеризується ценотичним багатством і різноманіттям. Стан рослинності задовільний, що підтверджується добре збереженою структурою ценозів, домінуванням типових природних видів, наявністю раритетних угруповань.

В заповіднику відмічено різні типи рослинності: водна, болота, ліси, чагарники, луки, пустища. Найпоширенішою є лiсова рослинність. Серед посадок, здебільшого соснових лісів, переважають молоді та середньовікові. Найбільш поширеними типами умов місцезростання є субори (53% площі лісів), а типами лісу - вологий (21,2%) та сирий (15,5%) дубово-сосновий субір, де головною породою є сосна звичайна. Досить поширеними є сугруди, що займають 18,9% площі лісів; переважаючими серед них є сирі та мокрі типи, а домінуючою породою є вільха чорна.

Значні площi у заповіднику зайняті водно-болотною рослинністю. На досліджуваній території домінують мезотрофні дуже обводнені болотні комплекси, в їх межах, у добре зволожених i протічних умовах, сформувалися евтрофнi ділянки, а оліготрофні болота займають меншi площi й трапляються невеликими острівцями по периферії.

Лучна рослинність займає незначні площі. Заплавні луки в межах заповідника відсутні. Сухі луки трапляються спорадично і невеликими ділянками на узліссях та галявинах. Невелику площу займає також рослинність пустищ i чагарникiв. Чагарникова рослинність з домінуванням верб різних видів із різнотравним покривом зустрічається зрідка й займає дрібні площі. Водна рослинність розвивається у озерах Черемське та Редичi, каналах i від"ємних формах рельєфу, які постійно затоплюються, характеризується незначною різноманітністю.

Ряд угруповань рослин (40 асоціацій) занесено до Зеленої книги України: старі соснові зеленомохові, чорничні, з ялівцем ліси, пригнічено соснові угруповання із сфагнами на болоті, угруповання із шейхцерією, альдровандою, лататтям, глечиками жовтими, їжачою голівкою маленькою та ін.

З  хребетних тварин у заповіднику мешкають: 18 видів риб, 12 видів земноводних, 7 видів плазунів, 141 вид птахів та 42 види ссавців. Безхребетні тварини поки що вивчені недостатньо [12].

До Європейського червоного списку занесено 11 видів тварин: красотіл пахучий, вусач великий дубовий західний, мурашка руда лісова, п"явка медична, мурашиний лев звичайний, очеретянка прудка, деркач, шуліка рудий, вовк, видра річкова, рись. Тут виявлено 41 вид тварин, занесених до Червоної книги України: дозорець-імператор, райдужниця велика, вусач мускусний, джміль моховий, джміль яскравий, красуня-діва, красотіл пахучий, вусач великий дубовий західний, кордулегастер кільчастий, волохатий стафілін, ендроміс березовий, люцина, п"явка медична, ляра анафемська, жук-олень, мегариса рогохвостова, ванесса чорно-руда, махаон, синявець Мелеагр, ктир гігантський, сколія степова, ропуха очеретяна, мідянка, очеретянка прудка, підорлик малий, пугач, лелека чорний, змієїд, журавель сірий, сорокопуд сірий, шуліка рудий, скопа, корольок червоноголовий, глухар, сова бородата, видра річкова, рись, борсук, горностай, норка європейська, кутора мала [13].

4.4.         Древлянський природний заповідник

Природний заповідник «Древлянський» — природоохоронна територія в межах Народицького району Житомирської області (рис.4.4). Розташований на південь і схід від смт Народичі, вздовж річки Уж та її правих приток — Лозниця, Ослів і Звіздаль. Площа заповідника 30872,84 га. Створений 31 грудня 2009 року.

Рис.4.4. Древлянський природний заповідник

Територія заповідника охоплює значні площі лісів, сильно забруднених радіонуклідами, тобто зони безумовного відселення, розділені невеликими масивами колишніх сільсько-господарських угідь. Антропогенний вплив на лісові та інші природні екосистеми, а також колишні агроекосистеми понад 20 років після Чорнобильської катастрофи був мінімальний.

Заповідник охоплює землі державної та комунальної власності. Створений з метою збереження унікальних лісових і водно-болотних природних комплексів Українського Полісся, охорони реліктових та ендемічних рослин і тварин та відтворення і збагачення природних лісів регіону.

Природна флора Древлянського природного заповідника налічує близько 800 видів судинних рослин, що складає близько 53 % флори Українського Полісся. У складі флори судинних рослин переважають родини айстрових (Asteraceae), осокових (Cyperaceae), капустяних (Brassicaceae), розових (Rosaceae), губоцвітих (Lamiaceae), злакових (Poaceae).

У мешкають види, що занесені до Бернської конвенції: водяний горіх плаваючий (Trapa natans), змієголовник Рюйша (Dracocephalum ruyschiana), сальвінія плаваюча (Salvinia natans), сон широколистий (Pulsatilla patens), юринея синювата (Jurinea cyanoides), а також види, що занесені до Європейського червоного списку видів, які зникають у всесвітньому масштабі – козельці українські (рис.4.5) та смілка литовська. Численні у Древлянському заповіднику також види судинних рослин, що занесені до третього видання «Червоної книги України» [13].

Рис.4.5. Козельці українські

Також на території функціонують національні природні парки, заказники загальнодержавного значення: зоологічний заказник "Брище", ботанічний заказник „Вишнева гора", лісовий загальнодержавний заказник „Висоцький", гідрологічний загальнодержавний заказник "Острівський", гідрологічний загальнодержавний заказник "Дібрівський" [7].

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження дають підставу зробити такі висновки:

1)  Українське Полісся розташоване на півночі України, займає південно-західну частину великої зони мішаних лісів Східно-Європейської рівнини і є частиною єдиної фізико – географічної провінції з характерним для неї підтипом поліських ландшафтів

2)     Формування клімату українського Полісся зумовлене, головним чином, балансом тепла і вологи при певних властивостях поверхневих відкладів рівнини.

3) Кліматичні умови, орографія і геологічна будова сприяють значному обводненню території зони. Тут розвинута густа річкова мережа, є значна кількість різноманітних озер, багато боліт, близько до поверхні залягають грунтові води, є великі запаси підземних вод.

4) Сучасна рослинність українського Полісся формувалась у процесі тривалого історичного періоду. Видовий склад сучасних рослин на території українського Полісся вивчений досить детально. За підрахунками флора українського  Полісся складається з 1500 видів рослин, які утворюють лісову, лучну і болотну рослинність. Її розміщення пов"язане з рельєфом, ґрунтами, зволоженістю та мікрокліматом.

5) Провідну роль відіграють ліси, які займають близько 30 % території. Основними лісоутворюючими породами є: сосна (близько 60 % лісопокритої площі), дуб (понад 20 %), береза (10 %), вільха (6,5 %), осика (2,3 %), граб (2 %). Зустрічаються також липа, клен, ялина, тополя, в"яз, берест.

6) Луки займають близько 10 % території і є важливими природними кормовими угіддями. Поширені так звані материкові луки, а також низинні і заплавні луки. Переважають різнотравно-злакові, різнотравно-дрібноосоково-злакові та бобово-різнотравно-злакові угруповання.

7) Характерним елементом природи Полісся є болота. Середня заболоченість Українського Полісся становить 8 % з перезволоженими землями. Серед торфових боліт Українського Полісся переважають низинні, зустрічаються перехідні та частково верхові.

8) На території Полісся багато рідкісних видів тварин. До Червоної книги України з птахів занесено: лелеку чорного, журавля сірого, сову бородату, сича волохатого, сичика-горобця, глухаря, підорлика малого, змієїда; із ссавців - борсука, горностая, рись європейську, видру річкову, зайця-біляка; з риб - міногу українську.

9) Полісся багате на різні природні ресурси з цінними видами флори та фауни, тому тут створено велику кількість заповідних територій: 4 природних заповідники, національні природні парки, заказники загальнодержавного значення.

10) Данної кількості природоохоронних об’єктів недостатньо для збереження унікальної флори і фауни, тому потрібно розширювати мережу заповідних територій. Також потрібно запозичувати і впроваджувати в життя  європейський досвід збереження природи.