ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ

КУРСОВА РОБОТА

ТЕМА: ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Швець Дар’ї 301ЕП

ЗМІСТ

ВСТУП. 3

РОЗДІЛ І. ЗМІСТ І ПОРЯДОК РОЗРОБЛЕННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ.. 5

1.1. Виробнича програма підприємства, її сутність та основні показники. 5

1.2. Планування виробничої програми підприємства. 11

1.3. Порядок розроблення виробничої програми підприємства. 17

1.4. Шляхи вдосконалення реалізації виробничої програми. 22

РОЗДІЛ ІІ. ОЦІНКА ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ  ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА  «КИЇВЕНЕРГО». 27

2.1 Аналіз господарської діяльності ПАТ «Київенерго». 27

2.2. Аналіз фінансового стану ПАТ «Київенерго». 29

2.3 Оцінка рентабельності ПАТ «Київенерго». 35

Висновки. 38

Список використаної літератури. 40

В даній курсовій роботі буде розглянута тема "Планування виробничої програми на підприємстві".

Актуальність теми полягає в тому, що виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції в плановому періоді, який відповідає номенклатурою, асортиментом і якістю вимогам плану продажів. Вона обумовлює завдання по введенню в дію нових виробничих потужностей, потребу в матеріально-сировинних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті тощо.

Виробнича програма підприємств визначає склад, кількість і обсяг продукції, яка повинна бути виготовлена в плановому періоді і поставлена споживачам. Відображаючи головне завдання господарської діяльності, вона є головним розділом планів підприємства. Всі інші розділи планів розробляються у відповідності з виробничою програмою і спрямовані на забезпечення її виконання.

Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їхніх ресурсів та отриманні максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотримуватися наступних вимог:

-                правильне визначення потреби в продукції, що випускається, і обґрунтування обсягу її виробництва попитом споживачів;

-                повне ув"язування натуральних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізації продукції;

-                обґрунтування плану виробництва продукції ресурсами, і в першу чергу, виробничою потужністю.

Завдання курсової роботи:

-                надати загальну характеристику виробничій програмі підприємства;

-                визначити поняття виробничої програми;

-                з’ясувати структуру виробничої програми;

-                обчислити основні економічні показники діяльності підприємства;

-                проаналізувати ефективність використання основних засобів згідно до діючої виробничої програми підприємства.

Мета курсової роботи – визначити доцільність планування виробничої програми підприємства.

Предметом дослідження в даній курсовій роботі є виробнича програма підприємства.

РОЗДІЛ І. ЗМІСТ І ПОРЯДОК РОЗРОБЛЕННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ

1.1. Виробнича програма підприємства, її сутність та основні показники

Виробництво і реалізація продукції для забезпечення потреб населення є метою діяльності підприємства, за умови, що підприємство одержує прибуток. Тому планування виробництва і реалізації продукції є основним розділом тактичного плану, на основі якого складається виробнича програма підприємства.

Отже, виробнича програма — це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно з договорами поставок.

Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їх ресурсів та отриманні максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотримуватися таких вимог:

-             правильного визначення потреби в продукції, що випускається, і обґрунтування обсягу її виробництва попитом споживача;

-                повного ув"язування натуральних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізації продукції;

-                обґрунтування плану виробництва продукції ресурсами і, насамперед, виробничою потужністю.

Виробнича програма включає в себе:

-                план виробництва продукції (за номенклатурою, асортиментом, кількістю та терміном постачань);

-                план збуту продукції;

-                розрахунок виробничої потужності.

В основу розробки виробничої програми має бути покладена реальна потреба в конкретній продукції. На рівні промислового підприємства конкретизація потреби в продукції забезпечується за допомогою попиту споживачів і господарських договорів за розгорнутою номенклатурою виробів.

Виробнича програма є основою для складання наступних розділів плану підприємства:

-                технічного розвитку й організації виробництва;

-                підвищення економічної ефективності виробництва;

-                капітальних вкладень;

-                капітального будівництва;

-                матеріально-технічного забезпечення;

-                праці та кадрах;

-                собівартості, прибутку та рентабельності;

-                фондів економічного стимулювання;

-                соціального розвитку;

-                заходів з охорони природи;

-                фінансового.

Для обґрунтування і правильного формування виробничої програми підприємства у бізнес-плані необхідно надати таку інформацію:

-                характеристика пропонованої продукції;

-                оцінка можливих ринків збуту та конкурентів;

-                стратегія маркетингу.

Формування виробничої програми підприємства базується на таких елементах:

- на основі вивчення, аналізу та перспективи розвитку ринкового попиту підприємством укладаються зі споживачами-покупцями (торговельними підприємствами, посередниками, біржами) угоди на постачання певних видів продукції;

- державні контракти є засобом забезпечення потреб споживачів, що фінансуються за рахунок Державного бюджету, та поновлення державного резерву (при цьому держава гарантує оплату поставок продукції та забезпечує її виробництво найважливішими ресурсами);

- державні замовлення є засобом стимулювання збільшення виробництва у пріоритетних галузях, впровадження нових технологій, випуску дефіцитних видів продукції, державної підтримки важливих наукових досліджень (держава може надавати пільги підприємствам-виробникам, але не забезпечує їх фінансовими ресурсами);

- портфель замовлень на продукцію інших споживачів формується на основі контрактів між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами та відображає його постійні прямі господарські зв"язки (такі контракти періодично переглядаються та поновлюються);

- частина продукції підприємства може споживатися безпосередньо ним самим (у виробничій програмі повинні враховуватися потреби підприємства, які визначаються на основі балансів матеріальних ресурсів, що відображають потребу у них та джерела її покриття).

При розробці виробничої програми передбачається досягнення необхідних темпів зростання виробництва; освоєння нових видів продукції; раціональний розподіл продукції, що випускається, по календарних термінах. Основна увага приділяється підвищенню ефективності виробництва, досягненню беззбитковості по збитковій частині номенклатури. Передбачається відновлення фондів і впровадження нової техніки, підвищення використання виробничої потужності, зростання продуктивності праці.

При розробці виробничої програми підприємства використовуються натуральні, умовно-натуральні, трудові, вартісні та якісні методи вимірювання. Вони дозволяють вести планування, облік, контроль собівартості, обсягів продажу, номенклатури, асортименту, трудомісткості, якості продукції, що випускається.

Натуральні показники плану: тонни, одиниці, метри тощо характеризують виробничу спеціалізацію підприємства та долю на ринку того чи іншого продукту. У розрахунках на одиницю продукції встановлюються технологічні норми витрат сировини, енергії, робочого часу, а також визначається собівартість виробів. Без натуральних показників неможливо визначити потребу у виробничих потужностях та ефективність їхнього використання.

Натуральні показники плану необхідні для:

-                оцінки матеріало- та трудомісткості виробництва;

-                обґрунтування потреби в окремих видах матеріалів, сировини та обладнання;

-                визначення складу та кількості робітників, необхідних для організації виробництва того чи іншого продукту;

-                задоволення попиту споживачів.

Вибір натуральних показників вимірювання залежить від характеру виробу, призначення продукції, що виробляються, її споживчих якостей. Натуральні показники найбільш повно та об"єктивно характеризують динаміку виробництва, продуктивність праці. На підприємствах з широким асортиментом продукції за допомогою натуральних показників неможливо охарактеризувати загальний обсяг виробництва та проаналізувати його динаміку.

Трудові показники - години, хвилини робочого часу використовуються у внутрішньовиробничому плануванні для оцінки трудомісткості одиниці продукції та виробничої програми. Найбільш розповсюджені показники - трудомісткість продукції або витрати робочого часу на виготовлення продукції,виконання послуг,які розраховуються у нормо-годинах.

У грошовому відображенні розраховуються товарна продукція, валова продукція, реалізована продукція чи обсяг продаж, чиста продукція, умовно-чиста продукція, нормативно-чиста продукція, валовий та внутрішньозаводський оборот підприємства, нормативна вартість обробки продукції.

Товарна продукція - характеризує обсяг готової продукції, напівфабрикатів, призначених для реалізації на сторону, а також робіт і послуг промислового характеру, що виконані для інших підприємств.

В узагальненому виді обсяг товарної продукції визначається за формулою:

                                        ТП = ГП + ПФ + Пп + Об ,                                  (1)

де ГП - готова продукція;

ПФ - напівфабрикати, що реалізуються на сторону (іншим підприємствам);

Пп - роботи промислового характеру, що виконуються для інших підприємств, своїх підрозділів;

Об - вартість обробки продукції з давальницької сировини.

Валова продукція – це вартість усієї продукції підприємства незалежно від ступеня її готовності.

Валова продукція характеризує загальний обсяг виробництва, тобто обсяг виготовленої продукції, робіт, послуг, виконаних на підприємстві за певний період у незмінних цінах.

До складу валової продукції входить товарна продукція, зміна залишків незавершеного виробництва на початок і кінець року, а також вартість матеріалів і сировини, наданих замовником на переробку. На підприємствах з незначною тривалістю виробничого циклу (швейне, взуттєве, харчове виробництво), де незавершене виробництво підтримується на постійному, відносно незначному рівні, показники товарної та валової продукції практично тотожні. На підприємствах з тривалим виробничим циклом наприклад, будівництво, судобудування, ці показники значно відрізняються.

Обсяг валової продукції розраховується за формулою:

                                               ВП = ТП +  Знв,                                            (2)

де ТП – товарна продукція;

Знв – зміна залишків незавершеного виробництва.

Наприклад: товарна продукція 100 млн. гри. Залишки незавершеного виробництва на початок року - 860 тис. грн, на кінець року становлять 560 тис. грн.

ВП = 100 000 + (860 - 560) = 100 000 + 300 = 100 300 тис. грн.

При зменшенні протягом періоду залишків незавершеного виробництва валова продукція підприємства буде більше товарної на різницю цих залишків. Якщо ж залишки незавершеного виробництва протягом періоду збільшуються, то валова продукція буде менше товарної на цю різницю.

Змінимо умови нашого прикладу. Товарна продукція - 150 млн. грн. Залишки незавершеного виробництва на початок року - 560 тис. грн, на кінець року становлять 860 тис. грн.

ВП = 100 000 - (560 - 860) = 100 000 - 300 = 99 700 тис. грн.

Тобто зростання залишків незавершеного виробництва свідчить про зменшення обсягів продукції, готової до реалізації, збільшення виробничого циклу підприємства, зменшення прибутковості діяльності, неефективне використання матеріальних і трудових ресурсів підприємства.

Валовий оборот характеризує загальний обсяг продукції, робіт, що виготовлені на підприємстві всіма його підрозділами, незалежно від призначення за певний період.

Оскільки до складу валового оборогу входить продукція, що вироблена одним підрозділом для потреб іншою, з"являється так званий "повторний рахунок". Обсяг таких робіт називається внутрішнім оборотом.

Обсяг валового обороту розраховується за формулою:

                                                ВО = ВП + Воб,                                           (3)

де ВП – валова продукція;

Воб - внутрішній заводський оборот.

Виробничий процес підприємства направлений на створення вартості та є частиною процесу створення сукупної вартості всього національного доходу. Величину додаткової вартості, створеної на конкретному підприємстві, характеризує показник «чиста продукція підприємства».

Чиста продукція підприємства характеризує додаткову вартість, що створена на даному підприємстві за певний період.

При визначенні обсягів виробництва в оптових цінах на їхню величину значно впливає вартість вихідних матеріалів. Так, за умови рівного обсягу виробництва товарів у натуральному вираженні, обсяг товарної продукції буде тим більшим, чим дорожчі вихідні матеріали, що були використані для її виробництва. Цей вплив особливо значний для матеріаломістких галузей виробництва.

Щоб уникнути впливу вартості матеріалів, перенесеної вартості, визначити реальний вклад кожного підприємства у створення додаткової сукупної вартості, використовується показник чистої продукції. До складу чистої продукції підприємства входить оплата праці робітникам, тобто оцінка витрат персоналу підприємства, що входить до собівартості продукції; нарахування на соціальні заходи; витрати, пов"язані з організацією виробничого процесу; обов"язкові платежі, що входять до складу ціни; плановий прибуток підприємства. До чистої продукції не входить перенесена вартість, що створена на інших підприємствах.

Кількісно її оцінка може бути отримана шляхом вираховування із обсягів товарної продукції всієї суми матеріальних витрат у оптових цінах, а також сума амортизаційних відрахувань:

                                             ЧП = ТП – МВ – А,                                         (4)

де ТП – товарна продукція;

МВ - матеріальні витрати;

А - нарахована амортизація від вартості основних фондів на їх ремонт і повне відновлення.

Показники чистої продукції дозволяє об’єктивно оцінити витрати підприємства щодо створення продукції. Додаткова вартість висвітлює таким чином вклад, який приносить кожне підприємство в сукупну вартість вироблених благ.

Реалізована продукція - це товарна продукція, яку фактично відвантажено і оплачено споживачем продукції підприємства за певний період.

Обсяг реалізованої продукції, таким чином, визначає обсяг виробленої ті відвантаженої продукції, яка знайшла свого споживача й визнана на ринку.

Обсяг реалізації продукції розраховується за формулою:

                                          РП = ТП    Зг.пр + Пз – Зо,                                   (5)

де ТП – товарна продукція;

Зг.пр - зміна залишків готової продукції;

Пз - погашення заборгованості по продукції, яку відвантажено раніше;

Зо - заборгованість по продукції, яку відвантажено в даному періоді, строк оплати по якій ще не настав.

1.2. Планування виробничої програми підприємства

При плануванні виробничої програми необхідно використовувати такі матеріали:

- перспективний план виробництва продукції і послуг;

- результати вивчення поточного попиту на продукцію;

- державній контракт і держане замовлення на продукцію підприємства (за умови їх наявності);

- прогноз потреби в продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції, ціни, кількості конкурентів тощо;

- договори на виробництво та поставку продукції, то укладаються в результаті вільного продажу виробів на гуртових ярмарках;

- дані про залишки нереалізованої продукції в попередньому періоді;

- заходи щодо спеціалізації та кооперування виробництва;

- заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємства. Розробка завдань щодо випуску виробів у натуральному виразі є найважливішою частиною роботи при складанні виробничої програми, її важливість визначається тим, що споживачам потрібна продукція визначених видів, здатна задовольнити наявні потреби. На основі виявлення цих потреб формується програма виготовлення конкретних виробів.

Розподіл річних завдань за кварталами або місяцями необхідно здійснювати з урахуванням таких факторів:

-                встановлених договорами строків поставки продукції споживачам;

-                збільшення випуску продукції за рахунок приросту і поліпшення використання виробничих потужностей, а також за рахунок заходів, передбачених планом інновацій;

-                терміну введення в експлуатацію нових потужностей та обладнання;

-                забезпечення рівномірного завантаження всіх виробничих підрозділів;

-                підвищення серійності (масовості) виробництва;

-                числа робочих днів у кожному кварталі;

-                можливого вибуття основних виробничих засобів, а також зупинення окремих агрегатів, ділянок та цехів для ремонту обладнання;

-                зняття з виробництва застарілих видів продукції, які не відповідають своїми техніко-економічними показниками сучасному рівню науки і техніки, та таких, що не мають попиту, і заміна їх новими;

-                сезонності та змінності роботи;

-                сезонності збуту продукції.

Планування виробничої програми в натуральному виразі передбачає:

-                визначення номенклатури та асортименту продукції, яка випускається;

-                розрахунок потреби в продукції, обсягу виробництва за календарними періодами року;

-                обґрунтування планових обсягів виготовлення продукції виробничою потужністю, матеріальними і трудовими ресурсами.

Рис. 1.1. Схема планування виробничої програми

Одним з найважливіших етапів розробки виробничої програми є визначення потреби в ресурсах. Основним методом вирішення цієї потреби є метод прямого розрахунку відповідно до питомих норм її витрат. Так, потреба підприємств у предметах праці розраховується шляхом множення питомих норм витрат сировини і матеріалів на планові обсяги виробництва. Потреба у знаряддях праці (машинах, устаткуванні) визначається, виходячи із прогнозованих обсягів робіт, що виконуються з їх допомогою, і прогресивних норм продуктивності. Враховуються також потреби на капітальне будівництво, експорт, створення резервів тощо.

На підставі плану випуску продукції підприємством розробляються річні, квартальні й місячні виробничі програми цехів. Виробнича програма цеху містить завдання з номенклатури та загального обсягу продукції. У завданні з номенклатури вказується кількість найменувань окремих видів продукції в натуральному виразі.

Виробнича програма цеху обґрунтовується виробничою потужністю окремих груп устаткування, зіставленням їх сумарного корисного фонду роботи й завантаження в машино-годинах. Такі розрахунки дають змогу виявити "вузькі місця" в цеху і вжити заходів щодо усунення диспропорції у завантаженні устаткування.

На основі виробничих програм основних цехів складаються плани виробництва для допоміжних та обслуговуючих підрозділів підприємства: ремонтних, інструментальних, енергетичних цехів і транспортного господарства. Виробничі програми допоміжних цехів розробляються відповідно до встановленої потреби в їх продукції та послугах.

Виходячи з планів цехів, розробляються виробничі завдання для ділянок. Заключним етапом планування виробництва є доведення завдань з виконання окремих виробничих процесів та виготовлення продукції безпосередньо до бригад і робочих місць.

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, крім державного контракту та державного замовлення, розмір яких встановлюється відповідно до виробничих можливостей підприємства.

Державний контракт і державне замовлення формуються на основі пропозицій міністерств і відомств — державних замовників.

Фінансування державного контракту проводиться за рахунок коштів Державного бюджету, а державного замовлення — за рахунок власних коштів підприємства та організацій і наявних кредитних ресурсів. Відповідальність замовників і виконавців за виконання державного контракту і державного замовлення визначається укладеними договорами та законодавством України. Державне замовлення є престижним для підприємства й отримується, як правило, на конкурсній основі. Державне замовлення надається тим підприємствам, що забезпечують ефективніше його виконання.

Отже, виробнича програма повинна формуватися з урахуванням ресурсів підприємства й одержання найкращих результатів, тобто бути оптимальною.

Таким чином, оптимальна виробнича програма це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.

Оптимізація виробничої програми проводиться з метою:

-                визначення максимально можливого обсягу виробництва продукції;

-                визначення економічної межі нарощування виробництва;

-                планування оптимальної структури номенклатури продукції.

Особливе значення при розробці виробничої програми та її реалізації має оптимізація структури своєї продукції на основі аналізу купівельного попиту на конкретні види товарів і послуг та врахування обмежень по виробничим потужностям, матеріальних ресурсів і потреби в окремих товарах.

Вибір оптимальної виробничої програми в першу чергу повинен ґрунтуватися на знанні попиту на конкретні види товарів і послуг. Звідси очевидно, що попит на конкретну продукцію (максимальний обсяг продажів у даному місці за певний період часу за встановленою ринком ціні) виступає обмеженням, яке визначається зовнішнім середовищем і яке в обов"язковому порядку слід враховувати при розробці виробничої програми.

Виробнича програма повинна задовольняти не тільки потреби покупців продукції і потреби ринку, а й відповідати ресурсів підприємства, враховувати його об"єктивні можливості. Звідси постає завдання оптимізаційного характеру. Задача оптимального планування полягає в пошуку такого варіанту плану, який при використанні наявних ресурсів забезпечує максимум результату або мінімум витрат. Оптимальною вважається така виробнича програма, яка найбільшою мірою відповідає структурі ресурсів підприємства і забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.

Показник, прийнятий в якості критерію оптимальності виробничої програми, повинен досить повно відображати ефективність роботи підприємства, мати кількісні значення в розрахунку на одиницю кожного виду продукції, що випускається, бути лінійно залежним від динаміки обсягу виробництва. На практиці вибирається один або кілька критеріїв, які найбільшою мірою відповідають конкретним умовам і завданням виробництва. У разі використання декількох критеріїв отримані оптимальні рішення порівнюються, і вибирається остаточний варіант виробничої програми. Для визначення оптимальної виробничої програми застосовуються методи лінійного програмування з використанням комп"ютерної техніки. Внутрішніми обмеженнями, що враховуються при вирішенні задач оптимізації виробничої програми, зазвичай вважаються технічні можливості, фінансові ресурси, дефіцитні матеріали, кошти на оплату праці. Однак ресурсом, що визначає можливості з випуску продукції, є виробниче обладнання. Тому найважливішим етапом розробки виробничої програми підприємства є обґрунтування планованих обсягів випуску продукції виробничою потужністю.

Виробнича програма розробляється в три етапи. Перший етап - визначення максимально можливого знімання продукції з наявних потужностей (площ) з урахуванням ліквідації «вузьких місць» і недоліків в організації виробництва. Якщо отриманий обсяг продукції (послуг) виявиться недостатнім для задоволення попиту на неї, то починається другий етап, в ході якого розробляються заходи з нарощування виробничих потужностей (площ) за рахунок власних фінансових коштів і визначається можливий додатковий обсяг виробництва продукції. Якщо і цей обсяг буде недостатнім для задоволення попиту на продукцію, то починається третій етап - розробка плану технічного переозброєння та реконструкції підприємства. Такі заходи проводяться не тільки при неможливості задоволення попиту, але і в разі низького рівня технічного розвитку виробництва, який не забезпечує випуск продукції, що відповідає сучасним вимогам до неї як за якістю, так і за собівартістю, матеріаломісткості, трудомісткості та іншим техніко-економічними показниками.

Вихідною і завершальною стадією розробки виробничої програми є складання балансу виробничих потужностей та визначення ступеня їх використання.

1.3. Порядок розроблення виробничої програми підприємства

Діяльність підприємства головним чином залежить від планування його діяльності. Оскільки виробнича програма один з найголовніших аспектів планування діяльності підприємства, то саме від умілої розробки виробничої програми залежить ефективність діяльності підприємства.

Розробка і складання виробничої програми повинне обов"язково опиратися на цілі, які переслідує підприємство на майбутнє.

Згідно з сучасною економічною теорією розробка виробничої програми повинна відповідати вимогам: комплексності, узгодженості, результативності.

Виробнича програма складається із 2-х розділів: плану виробництва продукції в натуральному вигляді та плану виробництва у вартісному вигляді.

За основу при розробці виробничої програми беруть стратегічний план розвитку підприємства; результати аналізу діяльності підприємства за період, що передував базовому; дані про забезпеченість сировиною ті її якісний склад; попит на продукцію підприємства; величину виробничої потужності підприємства та показники її використання; дані про залишки готової продукції на початок та кінець періоду, на який складається план; прогнози цін на продукцію.

Розробка виробничої програми підприємства здійснюється в розрізі окремих видів продукції. Їхню класифікацію можна навести за наступними ознаками:

За ступенем готовності продукції: готова продукція, напівфабрикати, незавершене виробництво.

Готова продукція - продукція, яка повністю пройшла виробничій цикл, укомплектована, відповідає вимогам стандартів чи технічним вимогам, має супроводжуючі документи, які підтверджують її якість, здана на склад підприємства та готова до реалізації.

Напівфабрикати - це продукція, яка потребує додаткової обробки на тому чи іншому підприємстві. Вона може бути реалізована на сторону як комплектуючі чи запасні частини, може бути передана для подальшої обробки іншим структурам підприємства.

Незавершене виробництво представляє собою вартість незавершеної у виготовленні продукції на всіх стадіях виробничого процесу: від первинних технологічних операцій до приймання готової продукції службою технічного контролю якості підприємства. Формування незавершеного виробництва необхідно для організації безперервного руху виробів по технологічних операціях. До складу незавершеного виробництва входять заготовки, деталі, складальні одиниці, незавершені об"єкти будівництва тощо.

У поточному виробництві виділяють чотири види запасів: технологічний, транспортний, оборотний, страховий.

Під технологічним запасом розуміють деталі та складальні одиниці, що знаходяться у процесі безпосередньої обробки та складання на робочих місцях. Деталі, що постійно знаходяться у процесі переміщення між робочими місцями та ланками, являють собою транспортний запас. Оборотний запас необхідний для безперервної роботи робочої ланки, цеха, лінії, що працюють з різною продуктивністю. Оборотний запас використовується та накопичується циклічно. Страховий запас визначається кількістю деталей, що зберігаються на випадок несвоєчасної подачі матеріалів чи інших непередбачених перебоїв у роботі.

За характером об"єкта виробництва виділяють: продукцію різного ступеню готовності; роботи промислового характеру; послуги, що надаються іншим підприємствам.

До робіт промислового характеру належать роботи з капітального ремонту, що виконуються для свого та інших підприємств поточному ремонту, технічному обслуговуванню та модернізації обладнання, транспортних засобів, монтаж обладнання і таке інше.

Залежно від характеру використання продукція підприємства складається із засобів виробництва та предметів споживання.

Залежно від ступеня самостійності підприємства у виборі номенклатури продукції, що виготовляється, визначають:

-         продукцію, що виробляється за держзамовленням;

-         продукцію, що виробляється за самостійно розробленою номенклатурою.

До складу затвердженої номенклатури входить перелік продукції, що випускається підприємством відповідно до оформлених державних замовлень на виробництво продукції. Як правило, держзамовлення охоплює виробництво найважливіших видів продукції, які мають стратегічне загальнодержавне значення.

До розрахункової номенклатури відносяться вироби, що виготовляються відповідно до самостійно укладених угод зі споживачами продукції.

Залежно від напряму збуту виділяють:

-                а) продукцію, що виробляється на експорт;

-                б) продукцію, що реалізується на території країни.

-                Інформаційною базою розробки виробничої програми підприємства є:

-                прийняті підприємством держзамовлення на виробництво продукції в розрізі номенклатури та асортименту;

-                укладені підприємством довгострокові контракти зі споживачами продукції;

-                портфель замовлень, що його має відділ збуту підприємства; прогнозні показники розвитку ринку збуту;

-                розрахункові виробничі потужності підприємства та заплановані заходи з підвищення ефективності їхнього використання;

-                намічені до реалізації інвестиційні проекти щодо розширення матеріально-технічної бази підприємства,

-                дані про можливості задовольнити потребу підприємства у додаткових обсягах сировини, матеріалів, робочої сили, палива, електроенергії; можливості залучити робітників і спеціалістів відповідного рівня;

-                прогнозна собівартість продукції, її прибутковість, обсяги реалізації.

Виробнича програма підрозділів основного виробництва - це сукупність продукції певної номенклатури й асортименту, яка має бути виготовлена в плановому періоді у визначених обсягах згідно зі спеціалізацією і виробничою потужністю цих підрозділів. Виробнича програма є надзвичайно важливим розділом плану роботи підприємства і його виробничих підрозділів, оскільки вона виражає зміст їх основної діяльності та засоби досягнення стратегічної мети.

Порядок розроблення виробничої програми підрозділів підприємства значною мірою залежить від призначення їх продукції та економічного статусу. Передусім тут має значення технологічний зв"язок між підрозділами, ступінь завершеності в них циклу виготовлення продукції, спрямування її на подальшу обробку, внутрішньокоопераційні потреби чи на ринок, за межі підприємства.

Загальна схема розроблення виробничої програми за умов наявності в складі підприємства підрозділів внутрішньої кооперації та підрозділів, що мають замкнений виробничий цикл і виготовляють продукцію безпосередньо на ринок. У другому випадку розроблення планів виробництва підрозділів ґрунтується на їх планах продажу (поставки) продукції. Причому останні можуть випливати із плану продажу продукції підприємства (централізоване розроблення плану “зверху-вниз”) або остаточно його формувати (метод “знизу-вверх”), що передбачає самостійне формування підрозділами — центрами прибутку портфеля продажу продукції. Цей варіант планування близький до планування виробництва продукції самостійним підприємством і детального розгляду тут не потребує.

Коротко зупинимось на розробленні виробничої програми підрозділів, продукція яких не є кінцевою з позиції підприємства, тобто вони виготовляють окремі частини продукту (предметна спеціалізація) або виконують частину загального технологічного процесу (технологічна спеціалізація).

План виробництва охоплює виготовлення продукції за номенклатурою і загальним обсягом у певному вимірі. Завдання за номенклатурою на плановий період (рік, квартал, місяць) складається з переліку найменувань продукції, яку слід виготовити, та її обсяг у натуральному виразі. Це завдання конкретизується за часом виконання в оперативно-календарних планах (планах-графіках).

При визначенні номенклатури й обсягу виробництва продукції підрозділами підприємства важливе значення має вирішення питання про співвідношення власного виробництва і купівлі на ринку окремих частин виробів (заготовок, деталей, вузлів, приладів тощо).

Рис. 1. 2. Порядок розроблення виробничої програми підприємства

Ця проблема розв"язується з урахуванням таких чинників, як можливість власного виробництва (наявні виробничі потужності й кадри), якість виробів і їх вартість.

Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції), у яких установлюється завдання цехам, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва. Виробнича програма випускних (складальних) цехів визначає найменування й обсяг готових виробів згідно з планом виробництва підприємства. В одиничному та серійному виробництвах для заготівельних та обробних цехів випуск продукції у номенклатурі встановлюється, як правило, у комплектах деталей на замовлення, виріб, складальну одиницю (вузол, агрегат). За масового виробництва цим цехам планується випуск заготівок і деталей за окремими найменуваннями.

З метою чіткого взаємоузгодження виробничі завдання цехам у натуральному виразі розробляються у порядку, зворотному до послідовності технологічного процесу, тобто від випускних цехів до заготівельних. У плановому завданні кожного цеху враховуються поставки продукції (заготівок, деталей, комплектів тощо) цехам-споживачам, на склад готової продукції і можлива зміна незавершеного виробництва з метою підтримання його величини на нормативному рівні. Цей загальний порядок розроблення виробничої програми цехів можна подати так:

                                             Nв=Nп+Nс+Nн-Nф,                                          (6)

де Nв — плановий випуск виробів у натуральному виразі в певному цеху;

Nп — поставка виробів наступним за технологічним маршрутом цехам-споживачам;

Nc — поставка виробів на склад готової продукції (як запчастини для сервісних центрів, продажу);

Nн, Nф — відповідно нормативний і фактичний міжцеховий запас цього виробу (для комплектації, у вигляді оборотного запасу та ін.).

У випадку тривалого виробничого циклу виготовлення продукції завдання встановлюються з випуску і запуску виробів. При цьому може виникнути потреба в корекції внутрішньоцехового незавершеного, виробництва. Покажемо це на простому прикладі виготовлення деталі — корпуса редуктора машини — заготівельним і механічним цехами для складального цеху. Планом заводу передбачено виготовити за квартал 500 машин. На одну машину потрібний один корпус редуктора. Крім цього, слід поставити 10 корпусів у свій сервісний центр і є замовлення іншого заводу на 50 заготівок корпусів. Оскільки машина випускається постійно, незавершене виробництво періодично коригується і підтримується на нормативному рівні. Складемо плани виробництва корпуса редуктора для цих цехів.

1.4. Шляхи вдосконалення реалізації виробничої програми

Виробничу програму можна вдосконалювати шляхом мінімізації витрат на випуск продукції. Щоб цього досягти необхідно: встановити у виробничій програмі завдання за обсягом виробництва продукції. Для цього необхідно скласти алгоритм розрахунку виробничої програми (план виробництва продукції), який буде зведений до наступних процедур.

Аналіз портфеля замовлень. Вибираються представники продукції, що займають найбільш питому вагу в портфелі замовлень. Для цього асортимент продукції класифікується за типорозмірами та в кожному параметричному ряду вибирається модель, що має найбільший обсяг продажів (виріб-представник).

Перерахунок асортименту портфеля замовлень на один вид продукції, прийнятий в якості представника. Коефіцієнт перерахунку визначається шляхом ділення трудомісткості кожного типорозміру продукції на трудомісткість обраного представника. Далі кількість виробів, передбачене планом продажів, множиться на коефіцієнт перерахунку. Результати підсумовуються, і одержана сума являє собою проект виробничої програми підприємства, сформований на основі портфеля замовлень та розрахований по цьому виробу, яке прийнято в розрахунку виробничої потужності. При цьому план продажів повинен бути скоректований на величину зміни залишків готової продукції, планованих на кінець року. З цією метою складається план зміни залишків нереалізованої продукції на кінець планового року, в якому відображається: найменування та код виробу; зміна залишків нереалізованої продукції в базисному періоді (очікуване виконання); залишок на початок планованого періоду; залишок на кінець планованого року; збільшення, зменшення, всього за рік, у тому числі по кварталах планованого року.

Аналіз використання середньорічної виробничої потужності в звітному періоді. В процесі аналізу визначається досягнутий рівень використання виробничої потужності, ступінь прогресивності застосовуваної техніки і технології; ступінь використання обладнання і виробничих площ, досягнутий рівень організації виробництва і праці на підприємстві.

Коефіцієнт використання середньорічної виробничої потужності визначається відношенням фактичного або планового річного випуску продукції відповідно до фактичної або планової середньорічної потужності даного року, включаючи потужність, займану в період підготовки виробництва нової техніки.

При аналізі досягнутого рівня використання потужностей визначаються коефіцієнти змінності роботи устаткування, ступінь використання внутрішньозмінного фонду часу, наявність зайвого і невстановленого устаткування, причини невикористання обладнання.

Планування збільшення коефіцієнта використання виробничої потужності в планованому періоді, яке може бути досягнуте за рахунок реалізації виявлених внутрішньовиробничих резервів, без додаткового введення факторів виробництва.

Внутрішньовиробничі резерви поліпшення використання діючих виробничих потужностей поділяються на екстенсивні та інтенсивні.

До екстенсивних відносяться резерви збільшення корисного часу роботи обладнання в межах режимного фонду (скорочення внутрішньозмінних і цілоденних простоїв обладнання, тривалості планових ремонтів).

Інтенсивні фактори включають заходи по більш повному завантаженні обладнання в одиницю часу, збільшення випуску річної продукції.

Основними показниками використання устаткування є наступні коефіцієнти:

1) коефіцієнт екстенсивного використання (Кекс), який визначається як

                                             Кекс = Fісп/Fтех                                                (7)

де Fісп - Фонд часу роботи обладнання (плановий або фактичний) з урахуванням планованих втрат;

Fтех - календарний (або режимний) фонд часу роботи устаткування;

2) коефіцієнт інтенсивного використання (Кинт):

                                           Кинт = ОЈtтех/ОЈtпл                                            (8)

де ОЈtтех - мінімально можлива трудомісткість операцій, закріплених за даною групою обладнання;

ОЈtпл - середня нормативна трудомісткість операцій, закріплених за даною групою обладнання;

3) інтегральний коефіцієнт використання (Кі):

                                             Кі = Кекс×Кинт                                                (9)

4) коефіцієнт використання виробничої потужності в плановому періоді (КМП) може бути визначений за формулою:

                                              КМП = КМО×J                                             (10)

де КМО – коефіцієнт икористання виробничої потужності в звітному періоді;

J-індекс зростання коефіцієнта використання потужності в плановому періоді

5) коефіцієнт завантаження (Кз):

                                             К = Qпот/Qуст                                               (11)

де Qпот - Потрібне число одиниць обладнання на програму;

Qуст - встановлене число одиниць устаткування;

6) коефіцієнт змінності (КСМ):

                                                  Ксм = Кз×s                                                 (12)

де S - число змін роботи обладнання;

7) коефіцієнт використання технічної потужності (Ктех):

                                               Ктех = Мср/Мmax                                              (13)

де Мср - середня потужність, яка необхідна для обробки по технологічному процесу, квт;

Мmax - паспортна потужність обладнання, кВт;

Визначається можливий випуск продукції на основі діючих виробничих потужностей. Мінімізації витрат через планування випуску продукції можна досягти двома методами.

На попередніх стадіях формування виробничої програми можливий випуск продукції з діючих виробничих потужностей визначається шляхом множення їхньої величини на плановий коефіцієнт використання середньорічної потужності. Однак при оновленні асортименту продукції необхідний більш ретельний розрахунок виробничої потужності всіх структурних підрозділів і підприємства в цілому.

Виробничу потужність слід розраховувати в розрізі виробів-представників у натуральному та вартісному вираженні.

При розрахунку виробничої потужності за звітний рік потужність на початок звітного року приймається за номенклатурою в асортименті продукції року, що передує звітному, а потужність на кінець звітного року (початок планового періоду) - по номенклатурі і в асортименті продукції звітного року.

Потужність на початок планового періоду береться за номенклатурою і в асортименті продукції планового періоду.

Приріст виробничих потужностей визначається на основі проведених у звітному році і намічені в плановому періоді по агрегатам, ділянкам і цехам, за якими визначається виробнича потужність підприємства. При цьому в плани і звітів не включаються заходи, пов"язані з досягненням проектної потужності об"єктів, що знаходяться на стадії освоєння проектної потужності. У розрахунку виробничої потужності враховується також її зменшення в звітному і плановому періоді.

РОЗДІЛ ІІ. ОЦІНКА ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ  ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА  «КИЇВЕНЕРГО»

2.1 Аналіз господарської діяльності ПАТ «Київенерго»

Публічне акціонерне товариство «Київенерго» — енергокомплекс, що забезпечує повний цикл енергопостачання міста Києва, з єдиним процесом виробництва, транспортування і збуту теплової та електричної енергії.

Мета та суть діяльності компанії закріплена у її гаслі: «Тепло і світло для киян». Основними напрямками діяльності КИЇВЕНЕРГО є вироблення, постачання та реалізація електричної та теплової енергії мешканцям та підприємствам Києва. Також до сфери діяльності компанії входить екологічна утилізація відходів на власному сміттєспалювальному заводі «Енергія».

За специфікою та масштабами своєї діяльності КИЇВЕНЕРГО не має аналогів у Східній Європі. Компанія ефективно управляє двома теплоелектроцентралями, розгалуженою системою електричних та теплових мереж, ремонтно-будівельних, транспортних та багатьох інших технічних підрозділів. В Компанії працює близько 13 тисяч людей. Як результат — КИЇВЕНЕРГО повністю забезпечує потреби мешканців міста в електричній енергії та на 75% в тепловій.

Найбільшими акціонерами КИЇВЕНЕРГО є компанія ДТЕК (72,39% акцій) та НАК «Енергетична компанія України» (25% акцій).

ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» активно розвивається, впроваджує сучасні технології та новітні підходи як на власних підприємствах, так і в управлінні усім значущим комплексом. Дізнатися детально про новини та діяльність Компанії можна на корпоративному сайті www.kyivenergo.com. Сайт для клієнтів компанії знаходиться за адресою www.kyivenergo.ua [11].

Встановлена теплофікаційна потужність ТЕЦ-5 1874 Гкал/год, ТЕЦ-6 — 1740 Гкал/год, Теплових мереж — 3106 Гкал/год, Житлотеплоенерго — 1731 Гкал/год, заводу «Енергія» — 104 Гкал/год.

Розподіл та транспортування тепла до споживачів здійснюється мережею теплопроводів, загальна довжина яких становить 4,5 тис. км. Необхідний гідравлічний режим роботи забезпечують 19 підкачувальних насосних станцій. На балансі та обслуговуванні Компанії перебувають понад 2,3 тис. теплопунктів.

Встановлена електрична потужність електростанцій:

·        ТЕЦ-5 Київенерго — 700 МВт;

·        ТЕЦ-6 Київенерго — 500 МВт;

Загальна довжина кабельних ліній електропередач 0,4-110 кВ 9,9 тис. км, повітряних ліній — 1,6 тис. км. Трансформація та керування енергоподаванням здійснюється на 60 підстанціях 35-110 кВ сумарною потужністю 3670,4 МВА та на 3175 трансформаторній підстанції 6-10/0,4 кВ сумарною потужністю 2268 МВА.

Споживання електричної енергії в м. Києві у 2008 році досягло 8,1 млрд кВтг, що становить 5,0% від загального споживання електроенергії в Україні. Покриття такого споживання було досягнуто за рахунок власного виробництва на ТЕЦ (49,5 %) та мереж зовнішнього електропостачання міста (50,5 %).

Щорічний приріст споживання електричної енергії у Києві становить близько 5,6 % при зростанні в Україні 1,6 %. На цей час (2009 рік) у пікові години електроспоживання в м. Києві досягло нормативної величини потужності трансформаторних підстанцій 110 кВ і становить 1700 МВт. Також частина підстанцій центра міста перевантажені.

На сьогодні розробляється нова схема розвитку електричних мереж ПАТ «Київенерго». Схема розвитку від 2003 року на період до 2020 року була повністю проігнорована та не виконана.

Нині встановлено та перебуває на балансі Київенерго 2228 вузлів обліку та регулювання теплової енергії. Процес автоматичного регулювання забезпечує ефективний температурний графік теплопостачання.

З метою надійного забезпечення споживачів тепловою енергією та скорочення технологічних втрат при її транспортуванні триває впровадження попередньо ізольованих труб (ПІТ) у системах теплопостачання. На цей час перекладено та прийнято у володіння близько 285 км трубопроводів за технологією ПІТ.

За розрахунками фахівців Компанії, загальна економія паливно-енергетичних ресурсів від впровадження енергозберігаючих заходів Київенерго у 2008 році становила 2 145 тонн умовного палива.

Теплове навантаження джерел Київенерго у 2008 році становило 7161,6 Гкал/год. З 1995 року перекладено понад 670 км теплових мереж в однотрубному вимірюванні. Наявні теплові мережі вичерпали резерви пропускної здатності та не в змозі забезпечити підключення додаткових навантажень новобудов. Закінчується розробка Схеми теплопостачання м. Києва на період до 2020 року.

2.2. Аналіз фінансового стану публічного акціонерного товариства «Київенерго»

Фінансовий стан підприємства характеризується системою показників, що відбивають наявність, розміщення, використання фінансових ресурсів підприємства і усю виробничо-господарську діяльність підприємства.

Здійснюючи фінансовий аналіз звітності підприємства аудитор, насамперед, досліджує показники балансу, його актив і пасив, тобто їхні статті. На підставі даних балансу і звіту про фінансові результати аудитор розраховує коефіцієнти платоспроможності (ліквідності) і рентабельності активів і пасивів.

Вивчення структури балансу допомагає встановити, як розподіляються активи підприємства, зокрема запаси і дебіторська заборгованість з одного боку, і як розподілені джерела цих активів між довгостроковими, поточними зобов"язаннями і власним капіталом з іншого. Основною формою при аналізі фінансового стану є баланс. Відповідно до діючих нормативних документів баланс у даний час складається в оцінці нетто (облік основних засобів і МБП по залишковій вартості без обліку зносу). Підсумок балансу дає орієнтовану оцінку суми засобів, що знаходяться в розпорядженні підприємства.

Аналіз фінансового стану підприємства слід розпочати з аналізу платоспроможності і ліквідності підприємства.

Таблиця 1. Агрегований баланс для аналізу ліквідності ПАТ «КИЇВЕНЕРГО», тис. грн.

Баланс вважається  абсолютно ліквідним, якщо виконуються умови:

А1  П1;

А2  П2;

А3  П3;

А4  П4.

Якщо виконуються перші три нерівності, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов"язання підприємства, то обов"язково виконується остання нерівність, що має глибокий економічний зміст і свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, тобто дотримується мінімальна умова фінансової стійкості.

За результатами аналізу ліквідності для ПАТ «КИЇВЕНЕРГО»:

на початок року: А1  П1;    на кінець року: А1  П1;

                             А2  П2;                                А2  П2;

                             А3  П3;                                А3  П3;

                             А4  П4.                                А4  П4.

Ліквідність балансу підприємства відхиляється від абсолютної ліквідності.

Невиконання якоїсь із перших трьох нерівностей свідчить про те, що ліквідність балансу в тій чи іншій мірі відхиляється від абсолютної. При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсується їх надлишком по іншій групі, хоча компенсація може бути лише по вартісній величині, оскільки в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні.

Показники ліквідності застосовуються для оцінки спроможності підприємства виконувати свої короткострокові зобов"язання. Але аналізу тільки ліквідних активів підприємства далеко не достатньо для визначення ступеню його ліквідності, тому розрахуємо коефіцієнти ліквідності.

Таблиця 2. Показники оцінювання ліквідності активів ПАТ «КИЇВЕНЕРГО»

Коефіцієнт покриття характеризує достатність обігових коштів для погашення боргів протягом року. При значенні коефіцієнта менше 1 підприємство має неліквідний баланс. Підприємство має ліквідний баланс протягом всього звітного періоду.

Коефіцієнт швидкої ліквідності показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство спроможне погасити за рахунок найбільш ліквідних оборотних коштів – грошових коштів та їх еквівалентів, фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості. Цей показник показує платіжні можливості підприємства щодо погашення поточних зобов’язань за умови своєчасного здійснення розрахунків з дебіторами. Теоретично значення коефіцієнта вважається достатнім, якщо воно перевищує 0,6. Підприємтво має недостатнє значення коефіцієнта швидкої ліквідності.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує готовність підприємства негайно ліквідувати короткострокову заборгованість. Нормативне значення цього показника знаходиться в межах 0,20 – 0,35.  Значення цього коефіцієнта для підприємства значно нижче за норму.

Однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства є фінансова стійкість. Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства щодо володіння своїм майном і його використання.

        Відповідно до забезпеченості запасів можливими варіантами фінансування можливі чотири типи фінансової стійкості:

        1. Абсолютна стійкість – для забезпечення запасів (З) достатньо власних обігових коштів; платоспроможність підприємства гарантована: З < ВОК.

        2. Нормальна стійкість – для забезпечення запасів крім власних обігових коштів залучаються довгострокові кредити та позики; платоспроможність гарантована: З < ВОК + КД.

        3. Нестійкий фінансовий стан – для забезпечення запасів крім власних обігових коштів та довгострокових кредитів і позик залучаються короткострокові кредити та позики; платоспроможність порушена, але є можливість її відновити: З < ВОК + КД + КК.

        4. Кризовий фінансовий стан – для забезпечення запасів не вистачає „нормальних” джерел їх формування; підприємству загрожує банкрутство: З > ВОК + КД + КК.

        Таблиця 3. Показники фінансової стійкості ПАТ «КИЇІВЕНЕРГО»

Показник маневреності робочого капіталу характеризує частку запасів у власних обігових коштах. Напрямок позитивних змін даного показника – зменшення, що ми не спостерігаємо у аналізованого підприємства.

Коефіцієнт фінансової незалежності характеризує можливість підприємства виконувати зовнішні зобов’язання за рахунок власних активів. Його нормативне значення повинно бути більше або дорівнювати 0,5. Цей показний лежить у межах норми протягом звітного періоду.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами показує, яка частина оборотних активів забезпечується за рахунок власних засобів. Рекомендоване значення повинно перевищувати 0,1. Аналізоване підприємство має недостатнє значення цього показника.

Коефіцієнт фінансування розраховується як співвідношення залучених та власних засобів і характеризує залежність підприємства від залучених засобів. Значення цього показника менше і вказує на підвищення фінансової стійкості підприємства.

Таблиця 4. Показники оцінювання ділової активності ПАТ «КИЇВЕНЕРГО»

Розглянемо кожен з наведених показників окремо:

1.            фондовіддача – показує скільки виручки припадає на одиницю основних фондів. Як бачимо, цей показник має тенденцію до збільшення що є позитивною тенденцією і свідчить про збільшення ефективності використання основних фондів підприємства;

2.            коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості – показує розширення або зниження комерційного кредиту, наданого підприємству. Зростання коефіцієнта означає збільшення швидкості оплати заборгованості підприємства, зниження – ріст покупок у кредит;

3.            у процесі господарської діяльності підприємство дає товарний кредит для споживачів своєї продукції, тобто існує розрив у часі між продажем товару й надходженням оплати за нього, у результаті чого виникає дебіторська заборгованість. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості показує, скільки разів за рік обернулися кошти, вкладені в розрахунки;

4.            період погашення дебіторської заборгованості характеризує середній період (у днях) інкасації дебіторської заборгованості, тобто період її погашення; позитивною тенденцією є зменшення показника. Наше підприємство демонструє тенденцію до збільшення показника, що не є гарним результатом;

5.            період погашення кредиторської заборгованості характеризує період обороту коштів; позитивною тенденцією є зменшення показника. Від"ємне значення показника свідчить уже про нестачу коштів, тобто підприємство "живе в борг".

Отже, для покращення свого фінансового стану та збільшення об’єму  виробництва та реалізації продукції, підприємство потребує значних капіталовкладень з боку зовнішніх інвесторів, та вчасна сплата коштів зі сторони споживачів, інакше, йому може загрожувати банкрутство.

2.3 Оцінка рентабельності публічного акціонерного товариства «Київенерго»

На короткострокову ліквідність або платоспроможність підприємства впливає його здатність генерувати прибуток. У цьому зв’язку розглядається такий аспект діяльності підприємства як рентабельність. Це і якісний і кількісний показник ефективності діяльності всякого підприємства.

До основних показників рентабельності, які використовуються у ході аналізу фінансового стану підприємства, належать:

- рентабельність майна (активів)

- рентабельність власного капіталу

- рентабельність основних засобів

- рентабельність продукції

- рентабельність основної діяльності

- період окупності власного капіталу

Таблиця 5. Аналіз показників рентабельності ПАТ «КИЇВЕНЕРГО»

Розглянемо кожен з наведених показників окремо.

Рентабельність активів визначається як відношення прибутку до середньої величини активів за якийсь період. Цей показник служить для визначення ефективності використання капіталу, оскільки дає загальну оцінку доходності вкладеного в виробництво капіталу, як власного так і заємного.

Рентабельність власного капіталу визначає прибуток, отриманий на одиницю капіталу власників підприємства. Він відображає прибутковість всього капіталу, що належить акціонерам, а не лише інвестованого в акції. Значення його суттєво залежить від структури капіталу: чим меншою є частка власних коштів у загальному обсязі фінансових ресурсів підприємства, тим вищим буде значення коефіцієнта за інших рівних умов. Зростання рентабельності власного капіталу може бути викликане як зростанням розміру прибутку, так і зменшенням частки власного капіталу в ресурсах підприємства, а отже, зростанням ризику структури капіталу. Це означає, що коефіцієнт не є абсолютно інформативним з погляду визначення рентабельності капіталу і його значення необхідно порівнювати зі значеннями аналогічних коефіцієнтів для інших підприємств галузі та аналізувати в комплексі з іншими показниками прибутковості.

Рентабельність основних засобів показує, який прибуток отримує підприємство на кожну грошову одиницю інвестованих в основні засоби коштів, тобто наскільки ефективними є капіталовкладення підприємства. При розрахунку цього коефіцієнта може бути використано різну вартість різних складових основних засобів (первісна або залишкова вартість, вартість усіх основних засобів чи тільки виробничих), що буде мати вплив на кінцевий результат. Тому при аналізі та порівнянні коефіцієнта із подібними йому необхідно знати базу розрахунку коефіцієнта.

Рентабельність продукції характеризує прибутковість, дохідність підприємства. Цей показник дає можливість визначити, яка продукція більш прибуткова, тобто вигідніша для виробництва. Однак слід ураховувати, що собівартість має відповідати витратам виробництва на основі рівноважних цін. В умовах адміністративно-командної економіки, коли ціни визначалися вольовим (суб"єктивним) шляхом, собівартість не відображала стан економіки, а отже, не можливо було визначити фактичну рентабельність продукції.

Рентабельність діяльності розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до собівартості реалізованої продукції. Збільшення цього показника свідчить про зростання ефективності господарської діяльності підприємства, а зменшення навпаки.

Період окупності капіталу характеризує, за який період кошти, інвестовані в активи, будуть компенсовані чистим прибутком. Він  має значення для власників і акціонерів компанії, оскільки через оцінку його величини і динаміки вони, як правило, роблять висновки про ефективність управління їх капіталом. Чим швидше вкладення в компанію досягають окупності, тим швидше вони починають приносити прибуток. Позитивною тенденцією є зменшення, що ми і спостерігаємо на нашому підприємстві.

Слід відмітити значне покращення показників рентабельності на кінець звітного періоду порівняно з його початком.

ВИСНОВКИ

Виробнича програма підприємства – це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно договорів поставок. Етапи формування і розробки виробничої програми формують наступні положення: основні засоби виробничого підприємства складають фундаментальну основу його виробничого потенціалу і процес формування будь-якої виробничої програми повинен починатись з забезпеченням її виробничими потужностями друга складова процесу розробки виробничої програми - її забезпечення всіма необхідними матеріальними ресурсами. Тому другим важливим етапом при розробці виробничої програми є формування її матеріально-технічного забезпечення. Наступним етапом в процесі розробки виробничої програми є її кадрове забезпечення. Кадровий потенціал - одна з найважливіших складових ринкової сили підприємства і запорука його ринкового успіху. Завершальним етапом в процесі комплексної розробки виробничої програми є її маркетингова підтримка: треба виробляти продукції стільки, скільки її може бути реалізовано на ринку.

При плануванні виробничої програми необхідно використовувати теоретичні положення і матеріали, які наведені нижче:

1) перспективний план виробництва продукції та послуг;

2) прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції, цін, кількості конкурентів;

3) державний контракт і державне замовлення на продукцію підприємства;

4) результати вивчення поточного попиту на продукцію;

5) договори на виробництво та поставку продукції, які складаються у результаті вільного продажу виробів на оптових ярмарках;

6) заходи зі спеціалізації і кооперування виробництва;

7) заходи зі збільшення виробничих потужностей підприємства;

8) дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді.

Виробнича програма є центральною ланкою системи фінансово-господарських планів розвитку підприємства, є вихідною передумовою їхньої розробки, що відображує специфіку процесу виробництва.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Грещак М.Г., О.М. Гребешкова, О.С. Коцюба Внутрішній економічний механізм підприємства: - К.: КНЕУ, 2001 р., 228 с.

2. Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства: - К.: ЦНО, 2006р., 488с.

3. О.П. Крайник, Є.С. Барвінські Економіка підприємства: - Львів: Нац.унів. «Львівська політехніка», 2003р.,208с.

4. Харів П.С. Економіка підприємства: Навч. Посібник. - К.: Знання Прес. 2001.- 301с.

5. 1. Іванова В.В. Планування діяльності підприємства: Навч.посібник. – К.: Центр начальної літератури, 2006р.

6.    Руденко А. І. Економіка підприємства : підручник / А. І. Руденко. – Сімферополь. : Таврія, 2007. – 248 с.    Семенов Г.А., Стачевський В.К., Панкова М.О., Семенов А.Г., Гребінець К.М. Організація і планування на підприємстві: Навчальний посібник – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 528 с.

7.    Тарасенко Н.В. Економічний аналіз. Навчальний посібник. - 3-тє видання,перероблене. – Львів: «Новий Світ – 2000», 2004. – 344 с.

8.    Хлопчан М. І. Організація і планування виробництва: теорія і практика : навчальний посібник / М. І. Хлопчан. – Тернопіль, 2006. – 362 с.

9.    Чаюн І.О.,Бондар І.Ю «Планування виробничої програми підприємства та її ресурсне обґрунтування»:Навч.посіб. - К.:Київ.нац.торг.-екон.ун-т, 2000. - 127с.