Основи виробництва, підприємство як виробничо-ринкова система

Текст:

Вступ
Важливим напрямком економічних реформ в Україні є створення сприятливого середовища для формування та функціонування суб’єктів малого та середнього підприємництва, які є одним з дійових засобів розв’язання першочергових соціально-економічних проблем. Серед них можна назвати: прискорення структурної перебудови економіки; забезпечення насиченості ринку товарами та послугами; створення конкурентного середовища; істотне поповнення місцевих бюджетів; створення додаткових робочих місць; вирішення питання зайнятості в кризових регіонах, які є потенціальними осередками високого рівня структурного безробіття; поліпшення загальних параметрів інвестиційного клімату; забезпечення ефективного використання місцевих сировинних ресурсів.
У сучасних умовах кризових явищ в економіці та обмеженості фінансових ресурсів найшвидше і найефективніше вирішуватимуть ці проблеми саме суб’єкти господарювання малого та середнього бізнесу — малі підприємства, які не потребують великого стартового капіталу і мають високу оборотність ресурсів. Тепер, як ніколи, у ринковому середовищу створено сприятливі об’єктивні передумови для подальшого розвитку малого та середнього бізнесу. Конституцією і законодавством України затверджено рівні права всіх форм власності та право кожного громадянина на підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. На це спрямовані заходи і практичні дії, пов’язані з реформуванням власності та створенням об’єктивних передумов для динамізації розвитку малого та середнього бізнесу. Цьому сприяла і проведена державою робота з роздержавлення та приватизації державного майна.

Стать

Сучасний стан і тенденції розвитку малого підприємництва в Україні Папп В. В. УДК 334.012.64 Папп В. В. Сучасний стан і тенденції розвитку малого підприємництва в Україні Метою статті є дослідження стану й тенденцій розвитку малого підприємництва в Україні в умовах сьогодення, оцінка основних недоліків і визначення перспектив розвитку. Аналізуючи, систематизуючи та узагальнюючи наукові праці учених, у статті проаналізовано системні про- блеми розвитку малого підприємництва в Україні. У процесі дослідження визначено пріоритетні напрями державної підтримки розвитку малого підприємництва загальносистемного характеру, а також специфічні заходи державної підтримки розвитку малого підприємництва. Обґрунто- вано та надано рекомендації щодо підвищення ефективності підтримки та визначення стратегічних перспектив розвитку малого підприємни- цтва в Україні. Перспективами подальших досліджень у даному напрямі є розробка механізму інституційної підтримки малого підприємництва в Україні, що дозволить активізувати підприємницьку активність. Ключові слова: мале підприємництво, малі підприємства, фінансовий результат діяльності малих підприємств, державна підтримка, суб’єкт господарювання, фінансування, види економічної діяльності. Табл.: 3. Бібл.: 8. Папп Василь Васильович – доктор економічних наук, доцент, професор, кафедра фінансів і банківської справи, Ужгородський національний універ- ситет (вул. Пiдгiрна, 46, Ужгород, Закарпатська обл., 88000, Україна) E-mail: papw@rambler.ru УДК 334.012.64 Папп В. В. Современное состояние и тенденции развития малого предпринимательства в Украине Целью статьи является исследование состояния и тенденций разви- тия малого предпринимательства в Украине в условиях нынешнего времени, оценка основных недостатков и определение перспектив развития. Анализируя, систематизируя и обобщая научные труды ученых, в статье проанализированы системные проблемы развития малого предпринимательства в Украине. В процессе исследования определены приоритетные направления государственной поддержки развития малого предпринимательства общесистемного характера, а также специфические мероприятия государственной поддержки раз- вития малого предпринимательства. Обоснованы и предоставлены рекомендации относительно повышения эффективности поддержки и определения стратегических перспектив развития малого предпри- нимательства в Украине. Перспективами дальнейших исследований в данном направлении является разработка механизма институцио- нальной поддержки малого предпринимательства в Украине, которая позволит активизировать предпринимательскую активность. Ключевые слова: малое предпринимательство, малые предприятия, финансовый результат деятельности малых предприятий, государ- ственная поддержка, субъект хозяйствования, финансирование, виды экономической деятельности. Табл.: 3. Библ.: 8. Папп Василий Васильевич – доктор экономических наук, доцент, про- фессор, кафедра финансов и банковского дела, Ужгородский нацио- нальный университет (ул. Подгорная, 46, Ужгород, Закарпатская обл., 88000, Украина) E-mail: papw@rambler.ru UDC 334.012.64 Papp V. V. Modern State and Tendencies of Development of Small Entrepreneurship in Ukraine The article studies the state and tendencies of development of small entrepreneurship in Ukraine in modern conditions, assesses main shortcomings and identifies prospects of development. While analysing, systematising and generalising scientific works of scientists, the article analyses system problems of development of small entrepreneurship in Ukraine. In the process of the study the article identifies priority directions of state support of development of small entrepreneurship of the general system character and also specific measures of state support of development of small entrepreneurship. The article justifies and provides recommendations with respect to increase of efficiency of support and identification of strategic prospects of development of small entrepreneurship in Ukraine. Prospect of further study in this direction is development of a mechanism of institutional support of small entrepreneurship in Ukraine, which would allow activation of entrepreneurial activity. Key words: small entrepreneurship, small companies, financial result of activity of small companies, state support, economic subject, financing, types of economic activity. Tabl.: 3. Bibl.: 8. Papp Vasiliy V.– Doctor of Science (Economics), Associate Professor, Professor, Department of Finance and Banking, Uzhgorod National University (vul. Pidgirna, 46, Uzhgorod, Zakarpatska obl., 88000, Ukraine) E-mail: papw@rambler.ru На сучасному етапі становлення ринкового середо- вища в Україні особливе значення має розвиток малого підприємництва. Саме малі підприєм- ства, що не вимагають великих стартових інвестицій і гарантують високу швидкість обороту ресурсів, здатні найшвидше і економно вирішувати проблеми реструк- туризації економіки, формування і насичення ринку спо- живчими товарами в умовах дестабілізації економіки і обмеженості фінансових ресурсів. Мале підприємництво відіграє важливу роль в еконо- мічному і соціальному житті розвинених країн, де на його частку припадає до 70% валового національного продукту. Актуальність цієї теми визначена в першу чергу об"єктивно важливою роллю малого підприємництва в сучасній соціально орієнтованій ринковій економіці, перехід до якої є головним вектором реформ в Україні. Мале підприємництво є важливою складовою ринково- го господарства, невід"ємним елементом конкурентного механізму. Це зумовлено тим, що воно є одним з про- відних секторів ринкової економіки і значною мірою впливає на зайнятість, темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику внутрішнього ва- лового продукту, структурну перебудову економіки, ха- рактеризується швидкою окупністю витрат. ЕКОНОМІКА проблем и підпр иємн ицтва БІЗНЕСІНФОРМ № 6 ’2013 161 www.business-inform.net Значним є науковий доробок українських учених, які багато в чому сприяли розвитку малого бізнесу Украї- ни. Це, насамперед, Т. А. Говорушко, Е. П. Милявська, Л. І. Воротіна, В. Є. Воротін, Л. А. Мартинюк, Т. В. Чер- няк, Н. А. Малиш та ін. Зокрема, Балановська Т. І., Гогуля О. П., Тужик К. Л. розглядають важливість ролі держави в стимулюванні підприємницької активності, взаємодію інституту під- приємництва з іншими структурними елементами сус- пільства [2]. Немченко А. Б. вбачає дієву підтримку малого підприємництва через створення та функціонування бізнес-інкубаторів як складового елементу інноваційної інфраструктури в сучасних умовах [6]. Пивоваров М. вважає одним із факторів успішної роботи малого та середнього бізнесу стан інфраструкту- ри, яка забезпечує його ефективне функціонування [8]. Асанов Р. Е., Ганущак Л. М., Кашуба Я. М., вбача- ють розвиток малого підприємництва через формуван- ня інноваційної інфраструктури в Україні [1, 3, 5]. Метою статті є дослідження стану і тенденцій розвитку малого підприємництва в Україні в умовах сьогодення, оцінка основних недоліків і визначення перспектив розвитку. Україна, як самостійна, суверенна держава гаран- тує нині усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяль- ності, рівні права, створює рівні можливості для функці- онування, доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Мале підприємництво, що оперативно реагує на зміну кон"юнктури ринку, надає економіці необхідну гнучкість. Малі компанії здатні оперативно реагувати на зміни споживчого попиту і за рахунок цього забезпе- чувати необхідну рівновагу на споживчому ринку. Ма- лий бізнес вносить істотний вклад у формування конку- рентного середовища. Це один з провідних секторів, що багато в чому визначає темпи економічного зростання, стан зайнятості населення, структуру і якість валового національного продукту. Необхідно відмітити, що економічний ризик у сфері малого підприємництва, як правило, вище, і «жит- тєвий цикл» малих підприємств зазвичай коротше, ніж великих компаній. Навіть у економічно розвинених країнах невеликі підприємства відчувають низку харак- терних труднощів. Так, малі фірми найчастіше програють великим у боротьбі за кредити. Банки відмовляють малим фірмам у позиках, а якщо і дають, то під високі відсотки, що при- зводить до зростання собівартості продукції і гальмує модернізацію виробництва через нестачу коштів. Розвиток будь-якої форми підприємництва за- лежить в основному від двох основних умов: внутріш- ньої економічної ситуації в країні в цілому та її регіонах і здатності конкретного підприємця використати дані йому права для реалізації своїх господарських цілей. Чинником, що обумовлює високу соціальну зна- чущість малого підприємництва, є той факт, що за сво- їм характером мале підприємництво грунтується на врахуванні місцевих потреб, інтересів, з орієнтацією на локальні ринки, спирається на історичні та багатовікові культурні традиції країни, різноманіття існуючих куль- тур і наближає за характером стосунків усередині під- приємства до сімейних. За рахунок меншого масштабу малі підприємства виявляються гнучкішими до змінних економічних умов і більшою мірою здатні реагувати на коливання споживчого попиту. На жаль, сьогодні в Україні відсутній дієвий ме- ханізм підтримки, розвитку і захисту малого бізнесу і малого підприємництва. Про це свідчать недоліки і складнощі, що зустрічаються в процесі функціонування підприємств бізнесу. Тому перед урядом, зацікавленими організаціями відкривається широке поле діяльності. При цьому синхронно слід розвивати як державну сис- тему підтримки бізнесу, так і ініціативу підприємців, ма- лих, середніх підприємств по об"єднанню зусиль у сфері державно-фінансової діяльності. У ході нового етапу економічних реформ, що по- чався в Україні, особливо важливим стає знаходження додаткових резервів підвищення ефективності госпо- дарського механізму, вжиття кардинальних заходів по створенню умов для виходу країни з кризової ситуації. Пошук же найбільш прийнятних для України методів оздоровлення економіки в першу чергу приводить до необхідності звернутися до світового досвіду вирішення цих проблем. Серед цілого ряду різноманітних чинників економічного зростання найбільш значним вважають умілу реалізацію підприємницького потенціалу грома- дян країни, ефективне використання в економічному механізмі самостійної господарської ініціативи людини, визнання підприємництва незамінною силою господар- ської динаміки, конкурентоспроможності та громад- ського процвітання. Існуючі на сьогодні концепції характеризують під- приємництво в трьох напрямах: 1) доступність різних видів ресурсів і можливість ними розпоряджатися з метою отримання прибутку при постійній наявності чинника ризику і невизначеності кінцевого результату діяльності; 2) ефективне управління і організація виробничо- го процесу з постійним і широким використанням ново- введень; 3) особлива новаторська, творча поведінка госпо- дарюючого суб"єкта, його заповзятливість, що є рушій- ною силою економічного процесу. Основна ж умова можливості існування підпри- ємництва полягає в створенні конкурентно- го середовища і наданні економічної свободи суб"єкту господарювання. Однією з найважливіших умов виходу України на рівень конкурентоспроможно- сті з підприємствами далекого зарубіжжя є створення найбільш сприятливих умов для формування такої маси малих підприємств, які у своїй сукупності здатні вико- нувати функції інфраструктури на конкурентній основі. Це мають бути малі підприємства з широким діапазо- ном соціальної орієнтації, розмірів і роду діяльності. Це можуть бути підприємства з мінімальною чисельністю найманих робітників і без найманих робітників взага- лі – сімейні підприємства. 162 ЕКОНОМІКА проблем и підпр иємн ицтва БІЗНЕСІНФОРМ № 6 ’2013 www.business-inform.net Малі підприємства можуть спеціалізуватися на виготовленні відносно нескладних елементів виробів, склад і номенклатура яких змінюються відповідно до вимог ринку. Потрібні Україні також підприємства, які на договірній основі здійснюють технічне обслуговуван- ня і ремонт устаткування, обчислювальної техніки, при- ладів і апаратури. Уся ця значна сфера малого бізнесу має бути та- кою, щоб усі підприємства, і в першу чергу великі й середні, мали можливість вибору постачальників і партнерів, продукція і послуги яких відрізняються високою якістю, надійністю і стабільними цінами, доводячи тим самим переваги цієї системи в порівнянні з рядом підприємств замкнутого комплексу, які дісталися в спадок від командно-адміністративної системи. Природно, що створення такої мережі малого бізнесу вимагає певних матеріально-технічних, фінансово-кредитних і організаційних передумов. Надання процесу створення малих підприємств масового характеру веде до виникнення сектора малого бізнесу, здатного успішно входити в інфраструктуру підприємств. Між тим, в Україні цей процес стикається з багатьма труднощами і проблемами. Основними видами діяльності у сфері малого під- підприємництва в Україні є торгівля, будівництво, фінансова діяльність та сфера послуг (табл. 1). В Україні й досі розвиток малого підприємництва залишається на низькому рівні. У країнах з розвинутою ринковою економікою чисельність зайнятих у сфері малого підприємництва, як правило, перевищує 50% населення працездатного віку (країни ЄС), а подекуди, може наближатись і до 80% (Японія). Натомість в Україні у 2012 р. малим підприємництвом займалось лише 26,6% населення працездатного віку (а питома вага малих підприємств складає 92,9% від загальної кількості зареєстрованих підприємств у країні) (табл. 2). Продукція малих підприємств формує понад 50% ВВП країн «старої» Європи (Німеччина, Франція); понад 30 – 40% ВВП у країнах «нової» Європи (Чехія, Словаччина, Угорщина). Для порівняння – в Україні (за даними 2012 р.) цей показник дорівнює 7% (табл. 3). Унаслідок руйнівного впливу кризових явищ 2008 – 2009 рр. в Україні спостерігалось зменшення чисельності малих підприємств. Найбільше падіння припадало на 2010 р. (зменшення на 5,5% у порівнянні з 2009 р.) та 2011 р. (на 8,9% у порівнянні з 2010 р.). Кількість малих підприємств в Укра- їні з 75 на 10 тис. наявного населення у 2009 р. скоротилась до 70 у 2010 р. та 2011 р, що відповідає показникам 2005 р. В Україні частина збиткових підприємств малого бізнесу з 32,8% від загальної кількості у передкризовому 2007 р. збільшилась до 41,4% у 2011 р. У після кризовий період, у контексті заходів, спрямованих на скорочення дефіциту бюджетів всіх рівнів, в Україні відбулось суттєве скорочення обсягів фінансування заходів регіональних програм розвитку мало- го підприємництва. Так, у 2010 р. рівень фінансування зазначених заходів з обласних бюджетів становив лише 43% від показників докризового рівня. Серед фахівців, які вивчають малий бізнес, і в середовищі підприємців фігурує перелік, в який входить близько двох десятків причин, що перешкоджають роз- витку малого бізнесу в Україні. Серед них: недосконалі закони і правила, що часто змінюються; надмірні податки; вузькість джерел фінансування; нерівні можливості в конкуренції з великим бізнесом; нерозвиненість інфраструктури (банки, зв"язок, інформація і т. д.); професійна непідготовленість самих підприємців і т. д. Дуже гострою є проблема формування фінансової бази становлення і розвитку малого бізнесу. Для цього йому необхідні певні пільги. До теперішнього часу зроблено тільки найперші кроки в правовому і організацій- Таблиця 1 Кількість малих підприємств в Україні за видами економічної діяльності у 2012 р. [7] Показник Усього, одиниць У тому числі малі підприємства з них мікропідприємства одиниць у % до загальної кількості підприємств відповідного виду діяльності одиниць Усього 364935 344048 94,3 286461 78,5 У тому числі: Сільське, лісове та рибне господарство 47791 44622 93,4 39206 82,0 Промисловість 47747 41560 87,0 30556 64,0 Будівництво 33555 32201 96,0 26143 77,9 Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів 102969 98671 95,8 84374 81,9 Фінансова та страхова діяльність 5078 4569 90,0 3832 75,5 Операції з нерухомим майном 29895 29144 97,5 25638 85,8 ЕКОНОМІКА проблем и підприємництва БІЗНЕСІНФОРМ № 6 ’2013 163 www.business-inform.net ному забезпеченні формування малого підприємництва як особливого сектора економіки України. Дієвої системи стимулювання утворення малих підприємств не існує, як немає і господарського механізму їх підтримки. Комплекс першочергових заходів з розвитку мало- го підприємництва в Україні повинен здійснюватися в таких напрямах: нормативно-правове; інформаційно- технічне; фінансово-кредитне; організаційне; кадрове і консультаційне забезпечення. Перш за все, необхідним є створення стимулюючої податково-бюджетної політики, яка буде успішною за наявності фінансових механізмів, а також регулювання податків. Дані про стан розвитку малого підприємництва показують, що Україна за багатьма показниками відстає від країн з розвинутою економікою. Усе це значною мі- рою впливає на стан економіки, задоволення суспільних потреб та ін. Таблиця 2 Кількість зайнятих працівників на малих підприємствах України за видами економічної діяльності у 2012 р. [7] Показник Усього, тис. осіб У тому числі малі підприємства з них мікропідприємства тис. осіб у % до загальної кількості зайнятих працівників відповідного виду діяльності тис. осіб у % до загальної кількості зайнятих працівників відповідного виду діяльності Усього 7670,1 2041,7 26,6 787,6 10,3 У тому числі: Сільське, лісове та рибне господарство 733,4 235,1 32,1 89,1 12,1 Промисловість 3026,2 344,8 11,4 95,9 3,2 Будівництво 398,7 204,0 51,2 73,1 18,3 Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів 1214,7 501,3 41,3 223,1 18,4 Фінансова та страхова діяльність 70,9 22,4 31,6 10,7 15,0 Операції з нерухомим майном 218,7 141,8 64,8 67,3 30,8 Таблиця 3 Обсяги реалізованої продукції (товарів, послуг) малих підприємств України за видами економічної діяльності у 2012 р. [7] Показник Усього, млн грн У тому числі малі підприємства з них мікропідприємства млн грн у % до загального обсягу реалізації відповідного виду діяльності млн грн у % до загального обсягу реалізації відповідного виду діяльності Усього 4212194,2 670491,6 15,9 211850,6 5,0 У тому числі: Сільське, лісове та рибне господарство 164011,5 47546,4 29,0 14207,8 8,7 Промисловість 1505768,7 73566,0 4,9 16989,2 1,1 Будівництво 140266,7 52687,1 37,6 15515,7 11,1 Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів 1661071,1 360210,5 21,7 116034,7 7,0 Фінансова та страхова діяльність 251014,7 9474,5 3,8 2203,9 0,9 Операції з нерухомим майном 51871,1 26562,2 51,2 10960,4 21,1 164 ЕКОНОМІКА проблем и підпр иємн ицтва БІЗНЕСІНФОРМ № 6 ’2013 www.business-inform.net Головною причиною залишається недосконала си- стема менеджменту. Усвідомлення підприємцями важ- ливої істини: головне для підприємця – що і скільки ви- робляти, а не виробляти, що можемо і скільки можемо. Тобто, потрібні глибокі маркетингові дослідження, яка саме продукція користується попитом і на якому сег- менті ринку вона б продавалася – це головна умова для розвитку малих підприємств. Стан розвитку малого підприємництва в Україні в цілому є недостатнім у зв"язку з фінансово-економічною ситуацію, тому питання малого підприємництва потре- бує розробки і відповідного державного регулювання. Вивчення стану малого підприємництва свідчить, що сприяти його розвитку можна лише шляхом поєднан- ня, комбінування різних методів, засобів регулювання й підтримки, головними серед яких є такі:

ª фінансово-кредитна підтримка (що передбачає прямі гарантовані позики, цільове субсидію- вання, цільове бюджетне фінансування);

ª сприятлива податкова політика (що передбачає пільгове оподаткування, надання права при- скореної амортизації);

ª створення політики структурних перетворень, при якій основні зусилля держави будуть спря- мовані на зміну економічної структури всього господарського механізму з метою гармонізації вітчизняної економічної практики зі стандарта- ми, поширеними у країнах – членах ЄС;

ª оптимізація та прискорення процесів форму- вання зовнішньоекономічного механізму інте- грації України у світові структури, як логічне завершення реформування соціально-еконо- мічного розвитку суспільства. Висновки Отже, малий бізнес відіграє в економіці будь-якої країни досить значну роль. Він є невід"ємною частиною соціально-економічної системи країни, забезпечуючи стабільність ринкових відносин, залучаючи велику част- ку громадян країни в цю систему відносин шляхом від- криття ними власної справи, забезпечуючи високу ефек- тивність виробництва шляхом глибокої спеціалізації та кооперації виробництва, що сприятливо позначається на економічному зростанні національної економіки. Цивілізований розвиток малого підприємництва можливий тільки за наявності концептуально-виваженої системи державно-правових заходів, спрямованих на економічну, соціальну, інформаційну, навчальну та інші види підтримки малого підприємництва. Без державно- правової політики у цій сфері становлення малого під- приємництва неможливе, ефективність його діяльності різко знижується, цілі та призначення деформуються. У вищерозглянутих умовах абсолютне і віднос- не зростання малого бізнесу на фоні загального спаду виробництва і кризового стану багатьох великих під- приємств, у тому числі монопольних, демонструє його великий внутрішній потенціал, можливість для досить широких верств населення забезпечити власними сила- ми свою економічну самостійність і добробут. Перспективами подальших досліджень у даному напрямі є розробка механізму інституційної підтримки малого підприємництва в Україні.

1 розділ

Економічна модель підприємства

В умовах формування в суспільстві системи ринкових відносин, що супроводжується на початковій стадії цього процесу зниженням ефективності матеріального виробництва, особливої актуальності набуває проблема докорінної зміни механізму управління економікою підприємства. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми має стати посилення впливу внутрішньозаводських економічних важелів на кінцеві результати роботи підприємства. Це можливо, якщо ринкові економічні відносини, що формуються в економіці країни, набувають логічного розвитку на внутрішньозаводському рівні.

В економічній теорії існує кілька концепцій підприємства (фірми), які описують його виникнення, діяльність і ліквідацію. Серед них можна виокремити чотири основні: неокласичну; інституціональну; еволюційну; підприємницьку. Кожна з них акцентує увагу на тих чи інших особливостях підприємства як об’єкта дослідження.

У неокласичній теорії підприємство розглядається як цілісний об’єкт, який залучає вихідні ресурси у виробництво та перетворює їх у продукцію. Модель підприємства відображає залежність результатів виробництва від витрачених факторів, розміру та співвідношення факторів, які використовуються. Поведінка підприємства визначається обсягом і структурою ресурсів, що залучаються, та продукцією, що виробляється. Неокласична модель підприємства як носія основної (виробничої) функції на сьогодні є загальновизнаною, базовою у світовій економічній науці концепцією.

В інституціональній теорії підприємство розглядається як організація, що створена людьми для ефективнішого використання обмежених ресурсів. Іншими словами, існування підприємства (фірми) пов’язується з тими перевагами, які воно забезпечує у процесі виготовлення продукції порівняно з виробництвом тієї самої продукції без організації фірми. Поведінка підприємства характеризується особливостями укладання та виконання контрактів із зовнішніми організаціями і робітниками.

В еволюційній теорії фірма розглядається як один із об’єктів системи, яку можна порівняти з біологічною популяцією. Поведінка підприємства обумовлена еволюційними реакціями на вплив ділового, адміністративного та технологічного середовища. У процесі функціонування підприємства та його взаємодії з іншими суб’єктами господарювання формуються відповідні традиції та виробляються процедури прийняття рішень, певні правила реагування на зміни внутрішнього та зовнішнього середовища. Характерним для еволюційної концепції є системне уявлення про підприємство як подвійний об’єкт: з одного боку, підприємство є членом ділової спільноти («популяції») і повною мірою перебуває під впливом її еволюції, з іншого боку — йому притаманні власні традиції у визначенні напрямків діяльності, обсягів і пропорцій залучення ресурсів.

Підприємницька модель фірми ґрунтується на уявленні про підприємство як сферу реалізації підприємницької ініціативи та наявних у підприємця або доступних для залучення ресурсів. Поведінка підприємства є результатом взаємодії підприємців (менеджерів) усіх рівнів.

Кожна з наведених концепцій розглядає підприємство лише під одним ракурсом. На думку провідних економістів, основою створення узагальненої теорії підприємства має бути концепція підприємства як своєрідного системного інтегратора — цілісного економічного суб’єкта, який поєднує у часі та просторі різні соціально-економічні процеси та отримує ефект шляхом використання системних мультиплікативних ефектів.

Сучасне підприємство — це складна відкрита виробничо-господарська і соціальна система, яка:

складається із взаємозалежних частин (виробництв, цехів, дільниць, служб тощо), діяльність яких впливає на кінцевий результат виробництва;

взаємодіє із зовнішнім оточенням, з якого в систему надходять необхідні для виробничої діяльності фактори виробництва (входи) та в якому реалізуються і використовуються результати виробництва (виходи) — продукція, роботи, послуги;

здійснює діяльність, спрямовану на задоволення потреб суспільства (зовнішнього середовища системи);

має властивості, що притаманні складним відкритим цілеспрямованим системам: здійснює певні процеси протягом життєвого циклу продукції; реагує на зміну зовнішнього оточення і самостійно забезпечує свій розвиток (володіє властивістю самоорганізації); має характерне для складних систем поєднання властивостей цілісності та відокремленості, які певним чином впливають на її функціонування та розвиток.

Кінцевими цілями будь-якого виробництва є створення товарів для задоволення потреб у них суспільства і потреби людини в праці. для досягнення цих цілей необхідні основні виробничі фактори, тобто предмети праці, засоби праці, земля, праця, інформація. В умовах нестабільного зовнішнього оточення підприємства мусять вирішувати завдання, які можна згрупувати за такими напрямками:

організація виробничої кооперації і науково-технічної співпраці відповідно до технологічного ланцюга виготовлення кінцевого продукту;

забезпечення збалансованості діяльності за стадіями життєвого циклу продукції;

створення нових механізмів інвестування для розширення та науково-технічного розвитку виробництва;

досягнення узгодженості інтересів держави і власників підприємств при використанні землі і природних ресурсів;

створення на підприємствах внутрішнього ринку робочої сили, що забезпечить вирішення проблем професійної перепідготовки та зайнятості;

включення підприємств до глобальної мережі інформації та подолання труднощів науково-технічного розвитку виробництва, які виникають у зв’язку з установленням права підприємств на комерційну таємницю.

З виробничо-технічного погляду підприємство являє собою техніко-технологічний комплекс, систему робочих машин та механізмів, які відповідають його потужності та видам продукції (робіт, послуг), що випускаються.

Організаційно підприємство є виробничою одиницею економіки країни з певними внутрішньою структурою, зовнішнім оточенням, закономірностями функціонування та розвитку. Організаційна система підприємства охоплює виробничу та організаційну структуру управління підприємством та його підрозділами, а також зв’язки між виробництвом та управлінням, між підприємством та зовнішніми організаціями.

З соціального погляду підприємство — це соціальна підсистема суспільства, завдяки якій здійснюється взаємодія суспільних, колективних і особистих інтересів.

Економічно підприємство є виокремленою ланкою промисловості, яке визначається певною господарською, фінансовою, економічною самостійністю. Економічна система підприємства охоплює економічні відносини підприємства з державою, державним бюджетом, організаціями ринкової інфраструктури, постачальниками компонентів виробництва та споживачами продукції (робіт, послуг), населенням, а також внутрішні відносини, які виникають між підрозділами підприємства, між останніми та апаратом управління. Таким чином, підприємство є відкритою системою з відносно стабільною внутрішньою структурою та зі складною системою взаємозв’язків із зовнішнім оточенням.

З інформаційної точки зору підприємство — складна динамічна система, яка характеризується великим обсягом, інтенсивністю та різноспрямованістю інформаційних зв’язків між підсистемами й елементами, а також зовнішнім оточенням. Інформаційна підсистема підприємства охоплює планову, звітну, нормативно-технічну документацію, а також різноманітну інформацію, яка характеризує стан і рух компонентів підприємства.

В екологічному аспекті підприємство — це виробничо-екологічна система, яка взаємодіє із зовнішнім оточенням шляхом матеріально-енергетичного обміну.

Щодо адміністративно-правового статусу, то з цього погляду підприємство є юридичною особою з установленими державою в законодавчому порядку правами та обов’язками.

Промислове підприємство як будь-яка система може перебувати у двох станах: стійкому або нестійкому.

Стійкий стан характеризується ритмічним випуском високоякісної продукції та існуванням стійкого попиту на неї, рівномірним процесом виробництва в усіх підрозділах, належним матеріально-технічним та кадровим забезпеченням, нормальним психологічним кліматом у колективі.

Нестійкий стан характеризується порушеннями у виробничому процесі, неритмічним випуском продукції та незадовільним попитом на неї, несвоєчасним матеріально-технічним постачанням, незадовільним психологічним кліматом. Таке становище може бути результатом впливу як зовнішніх, так і внутрішніх чинників. Стійкий стан виробництва забезпечується головним чином створенням адекватної та ефективної системи управління.

Основною умовою пристосування виробничої системи до динамічного зовнішнього оточення та нестійкого спектра внутрішніх чинників є її спроможність адаптуватися та створювати механізм використання сприятливих тенденцій, що з’являються. Це забезпечується гнучкістю структури підприємства, під якою розуміють спроможність системи цілеспрямовано адаптуватись до мінливого, складного середовища і здійснювати цей процес пристосування з мінімальними витратами.

Для загальної характеристики гнучкості й динаміки технічного розвитку підприємства в економічній літературі пропонується використовувати такі критерії, як технічний, організаційний, економічний та похідні від них: організаційно-технічний, техніко-економічний, техніко-організаційний, організаційно-економічний рівні виробництва, а також науково-технічний рівень, рівень технічного озброєння праці і виробництва, стан і розвиток технічної бази підприємства. Проте не існує єдиних методичних підходів до оцінки рівня гнучкості підприємства.

гнучкість виробничої системи забезпечується завдяки використанню спеціальних принципів організації управління. Наприклад, збільшення кількості підрозділів усередині підприємства при зменшенні їх розмірів — один з таких принципів, який набув поширення з 80-х років. При цьому організаційна структура великих підприємств стає немовби «гранульованою» і поєднує в собі стійкість з адаптивністю. Стійкість забезпечується стабільною базовою формою організаційної структури, основу якої становлять невеликі, самостійні з господарської точки зору, вузькоспеціалізовані підрозділи. Адаптивність же досягається за рахунок характерних для малих підрозділів властивостей, а саме: інноваційності, керованості (у тому числі ефективний контроль за персоналом), наявності підприємницьких рис та ін.

Адаптація може виявлятися як саморегулювання, самонавчання, самоорганізація та самовдосконалення. При саморегулюванні система реагує на зміни середовища жорстко встановленими спеціальною програмою заходами та діями. Самонавчання системи означає її здатність змінювати програми реагування. При самоорганізації система змінює не тільки програму реагування, а й свою внутрішню структуру. Системи, що самовдосконалюються, можуть перебудувати свою структуру не тільки в межах заданого набору елементів, а й шляхом розширення цього набору.

2 питання першого розділу ,

Малий та середній бізнес ( що це таке?)

2. МАЛИЙ ТА СЕРЕДНІЙ БІЗНЕС В УКРАЇНІ
2.1. Загальні основи індивідуального дрібного підприємництва
У кожному суспільстві підприємництво передбачає функціонування поряд з великими цілої системи малих та середніх підприємств, у тому числі й таких, які базуються на індивідуальній трудовій діяльності окремих осіб або сімей. Ця форма господарської діяльності в нашій країні фактично не розвивалася. Проте перехід від командно-адміністративних до економічних методів господарювання створює реальні умови для розвитку малого та середнього бізнесу.
Дрібне підприємництво немислиме без ринку. Адже воно безпосередньо не регулюється державою; економічні відносини між дрібними бізнесменами можуть здійснюватися лише через ринок.
Розвиток дрібного підприємництва забезпечується правом кожної людини займатися будь-якою економічною діяльністю у межах законів.Приватна власність — неодмінна умова дрібного підприємництва. Справа в тому, що цей вид діяльності має яскраво виражений трудовий характер. Тут прямо простежується взаємозв’язок між тим, хто виробляє, і тим, хто привласнює.
Важливою передумовою дрібної підприємницької діяльності є визначення її сфери. Вибираючи вид діяльності, підприємець повинен чітко бачити свою нішу на ринку. Вона має “вписуватися” у великий бізнес, не дублюючи його. Доцільно зосередити увагу на таких видах робіт, які з точки зору великого бізнесу виконувати невигідно.
Поряд з цим підприємцю необхідне чітко визначитися з характером діяльності, аби вона не суперечила законам. Законом України “Про підприємницьку діяльність” установлені конкретні обмеження підприємницької діяльності. Так, лише окремим державним підприємствам дозволяється виготовлення наркотичних засобів, зброї та вибухових речовин, а також випуск цінних паперів та грошей. Крім того, не може здійснюватися деяка підприємницька діяльність без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом.
Організація дрібного підприємництва має базуватися на принципах самоокупності та одержання прибутку. Слід пам’ятати, що на противагу державним підприємствам індивідуальний дрібний бізнес передбачає банкрутство у справжньому розумінні цього слова. Тому підприємець повинен навіть за нормального стану його справи постійно поліпшувати економічну діяльність. Необхідно чітко бачити перспективу, а отже, робити відповідні прогнозні розрахунки, маркетингові дослідження тощо.
2.2. Малі та середні підприємства:
суть, система організації та принципи діяльності
Малий та середній бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств. Згідно із Законом України “Про підприємства” до малих відносяться такі підприємства:
—   у промисловості й будівництві — з числом працюючих до 200 чоловік;
— у науці й науковому обслуговані — до 100 чоловік;
—   в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) — до 50 чоловік;
— у галузях нематеріального виробництва — до 25 чоловік;
— у роздрібної торгівлі — до 15 чоловік.
Законодавство України надає широкі права щодо створення малих та середніх підприємств. Так, засновниками їх могуть бути орендні,колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члені сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство.
Малі підприємства — досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон’юнктуру ринку і таким чином надавати ринковий економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого та середнього бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг.
За характером діяльності у малому та середньому бізнесу можна виділити декілька видів підприємств. До першого виду належать індивідуальні (засновані на особистій власності окремої особи та виключно на її праці) або сімейні (засновані на власній праці членів однієї сім’ї, які проживають разом) підприємства. Майно такого підприємства формується з майна громадянина (сім’ї), одержаних доходів та інших законних джерел.

Інший вид — кооперативи або колективні підприємства, чисельність працюючих у яких не перевищує установлених обмежень. Майно кооперативу формується за рахунок вкладів учасників, одержаних доходів та інших законних джерел і належить його учасникам на правах пайової часткової власності.
Крім названих вище, можуть створюватися й інші малі підприємства. Законодавством передбачається можливість утворення на території України іноземних, а також спільних підприємств.
Серед характерних особливостей діяльності малих та середніх підприємств слід виділити найважливіші моменти: по-перше, підприємець сам вибирає, що, як і для кого виробляти. Будь-якої регламентації “зверху” він тут позбавлений; по-друге, підприємець має можливість застосувати найману працю.
Перспективи розвитку малого та середнього підприємництва дуже великі. Зарубіжний досвід переконливо свідчить, що в усіх розвинутих країнах такі підприємства давно оформилися в самосійні структурні підрозділи малого бізнесу; вони зайняти виготовленням продукції невеликих серій, сезонного попиту, виробляють компоненти для великих підприємств. Особливо відчутна роль малого та середнього бізнесу в галузі НТП. Невеликі науково-пошукові фірми перетворилися в важливий фактор НТП. Так, а США в середині 80-х років на малий бізнес припадало 63 % всіх зайнятих, 45 % сукупних активів, 35 % чистого доходу. У країнах ЄС на малих підприємствах працює приблизно половина всього самодіяльного населення

Мікроекономічна модель підприємства 2 розділ

Для існування людини, для задоволення її потреб потрібні певні блага: продукти харчування, одяг, взуття, житло, меблі, транспортні засоби тощо. Усе це не існує в природі в готовому вигляді (за деякими винятками). Тому людина створює необхідні їй блага у процесі виробництва.

Завданням цього розділу є дослідження поведінки виробника: як він вибирає товар для виробництва, визначає технологію, розраховує обсяг виробництва товару, які фактори можуть вплинути на його поведінку, як досягається рівновага виробника. Щоб відповісти на ці важливі мікроекономічні питання, необхідно розглянути саму суть виробництва та підприємства як головної виробничої ланки національної економіки. Розгляду цих питань і присвячена дана тема.

Основи виробництва, підприємство як виробничо-ринкова система

Виробництво — це процес використання ресурсів (робочої сили, капіталу, природних ресурсів та підприємницьких здібностей) для виготовлення товарів, послуг, інформації.

Виробництво можна уявити як систему, що споживає на вході певні ресурси, а на виході видає готові продукти: товари або послуги в натуральному чи грошовому вимірі (рис. 6.1).

У процесі виробництва споживаються такі ресурси або фактори виробництва:

1. Земля — вічний фактор виробництва, що включає не лише сільськогосподарські угіддя, але й всі природні ресурси (нафта, вугілля, газ, вода і т. д.).

2. Капітал (або фізичний капітал) — все, що створено працею людини і служить основою створення нового продукту (споруди, обладнання, матеріали і т. д.).

3. Праця — це вплив людини на речовину природи з метою надання їй властивостей, здатних задовольняти людські потреби.

4. Підприємницькі здібності — це особливі здібності деяких людей йти на мобілізацію ресурсів, організацію виробництва, ризик з метою отримання прибутку.

Усі фактори, що використовуються у виробництві, кількісно обмежені. Площі сільськогосподарських угідь зменшуються як у цілому (будівництво, промисловість, військові потреби, економічні катастрофи і т. д.), так і в розрахунку на душу населення (у зв"язку з його приростом). Людство стоїть на порозі вичерпання природних ресурсів; нафти, газу, вугілля. Ресурс праці обмежений кількістю робочої сили, причому в кожному конкретному випадку потрібна не просто робоча сила взагалі, а певна її кваліфікація, що ще більше обмежує даний фактор виробництва. Підприємницькими здібностями володіють лише окремі особи (вчені вважають, що їх не більше 5-7% від загальної кількості працездатного населення). Капітал як результат взаємодії перших трьох факторів також є обмеженим ресурсом.

Разом з тим, потреби людства постійно зростають, що пов"язано як з кількісним приростом населення, так і з підвищенням якості життя. Отже, між обмеженими ресурсами і безмежними потребами завжди існує конфлікт.

Розв"язати його можна двома шляхами; 1. Максимізувати обсяг виробництва при певних обмеженнях на ресурси.

2. Мінімізувати витрати ресурсів при заданих обсягах виробництва.

Щоб вирішити ці завдання, необхідно раціоналізувати форми об"єднання факторів виробництва та їх якісне і кількісне співвідношення у процесі виробництва. Ось лише деякі аспекти їх раціоналізації.

1. Відповідність факторів виробництва. Найбільша ефективність виробництва досягається тоді, коли якісні характеристики працівників (їх кваліфікація, освітній рівень, особисті якості) відповідають рівню засобів виробництва. Причому цей зв"язок двох-сторонній: ефективність виробництва стає нижчою не тільки тоді, коли працівники низького рівня кваліфікації не можуть повністю використати всі потенційні можливості засобів виробництва, але й тоді, коли недосконалі засоби виробництва не дають реалізуватись потенціалам працівників.

2. Співвідношення факторів виробництва. Між працівниками і засобами виробництва повинно бути не тільки якісне, а й кількісне співвідношення. Для кожного певного рівня розвитку виробництва існує оптимальне співвідношення між кількістю капіталу і кількістю праці, що приводить його в рух.

3. Взаємо- замінюваність факторів виробництва. Один і той же результат можна отримати при різному співвідношенні факторів виробництва. Наприклад, якщо у виробництві використовуються праця і капітал, то можна визначити різні співвідношення цих факторів, що дадуть заданий результат виробництва.

Підприємство — це відокремлена економічна структура, що виробляє і реалізує певні товари, послуги, інформацію. Підприємства можуть створюватися як приватними особами, так і державою. Як правило, підприємство створюється з метою отримання прибутку.

Головна проблема підприємства — задовольнити постійно зростаючі потреби споживачів при обмежених ресурсах. Обмеженість ресурсів породжує серед товаровиробників конкуренцію щодо їх використання та розподілу, а отже, обумовлює вибір оптимального варіанта застосування.

Перед будь-яким підприємством постають три основні питання:

1. Що виробляти (які економічні блага і в якій кількості)?

2. Як виробляти (за допомогою яких обмежених ресурсів)?

3. Для кого виробляти (хто отримає те, що вироблено)?

Умови, в яких функціонують підприємства:

1. Самостійне здійснення відтворювального процесу. Підприємство розраховує лише на власні сили у забезпеченні своєї життєдіяльності, воно може користуватись грошовими коштами й інших суб"єктів (брати кредити, продавати облігації), але лише на платній основі.

2. Повна економічна відповідальність за результати своєї діяльності. Ця відповідальність покладається на власників та керівництво підприємства.

3. Прибуток виступає основним джерелом коштів для розвитку підприємства. Розвиток підприємства, його розширення є головною метою підприємців, адже це приносить більші грошові доходи. Однак розширення діяльності потребує значних грошових вкладень, основним їх джерелом є прибуток.

4. Конкуренція з іншими підприємствами. Конкуренція впливає на поведінку й організацію підприємства, змушує його підвищувати ефективність виробництва.

5. Економічна допомога держави має локальний, вибірковий, винятковий характер. Ця допомога повинна бути обгрунтована інтересами національної економіки. Держава не може і не повинна бути щедрим спонсором, вона завжди мас керуватися прагматичним розрахунком.

2.2 Параметри підприємства як мікроекономічної моделі

Виробнича функція — це співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва і максимальним обсягом продукції. Якщо припустити, що на обсяг виробництва продукції впливають витрати праці (Ь), капіталу (К) і землі {Х то виробнича функція виглядатиме так:

(?^(Ь,К,г),

де 0 — максимальний обсяг продукції при даній технології і співвідношенні факторів виробництва Ь, К, Властивості виробничої функції:

1. При збільшенні витрат одного ресурсу, при незмінності інших відбувається збільшення обсягу виробництва продукції, але лише до певної межі. 82

2. Існує певна взаємозамінність та компліментарність (до-повнюваність) факторів виробництва.

3. Зміни використання факторів виробництва менш еластичні в короткостроковому, ніж у довгостроковому періоді.

Короткостроковий період — це період виробництва, протягом якого деякі фактори є незмінними.

Довгостроковий період — це період виробництва, за який виробники можуть змінити всі фактори виробництва продукції.

У короткостроковому періоді виробнича функція відображає максимально можливий випуск продукції за різних обсягів використання одного з факторів виробництва та незмінної кількості застосування інших виробничих факторів: (3 = ї (х).

Щоб з"ясувати, як впливають зміни обсягів використання одного з факторів виробництва на результати виробництва, потрібно розглянути ряд показників:

1. Сукупний продукт змінного фактора виробництва (ТР) — це кількість продукції, що виробляється при певній кількості цього фактора за інших незмінних умов.

2. Середній продукт змінного фактора виробництва (АР) — це відношення сукупного продукту змінного фактора до кількості цього фактора, яка використовується у виробництві: АР = ТР/Х.

3. Граничний продукт змінного фактора виробництва (МР) — це обсяг зміни сукупного продукту цього фактора при зміні кількості фактора на одиницю (при інших рівних умовах): МР=ДТР/ДХ.

До основних мікроекономічних параметрів підприємства належать також витрати виробництва, виручка і прибуток. Загальні витрати факторів виробництва (ресурсів) і грошові витрати, що здійснюються підприємством з метою виробництва продукції, називаються витратами виробництва.

Виділяють бухгалтерські та економічні витрати.

Бухгалтерські витрати включають лише фактичні витрати в грошовому виразі, підтверджені документами.

Економічні (або альтернативні) витрати включають (крім фактичних витрат на придбання ресурсів) ще й недоотриманий дохід від найкращого потенційного можливого способу використання власних ресурсів (капіталу, грошових коштів).

Неявні витрати — це ті витрати, що обумовлені використанням власних ресурсів (факторів виробництва) підприємця (капітал, підприємницькі здібності).

Умови, в яких функціонують підприємства:

5. Економічна допомога держави має локальний, вибірковий, винятковий характер. Ця допомога повинна бути обгрунтована інтересами національної економіки. Держава не може і не повинна бути щедрим спонсором, вона завжди має керуватися прагматичним розрахунком.

6.2. Параметри підприємства як мікроекономічної моделі

Виробнича функція — це співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва і максимальним обсягом продукції. Якщо припустити, що на обсяг виробництва продукції впливають витрати праці (ІД капіталу (К) і землі (2< то виробнича функція виглядатиме так:

0 = і(Ь,К,г),

де 0 — максимальний обсяг продукції при даній технології і співвідношенні факторів виробництва Ь, К, Z. Властивості виробничої функції:

1. При збільшенні витрат одного ресурсу, при незмінності інших відбувається збільшення обсягу виробництва продукції, але лише до певної межі.

2. Існує певна взаємозамінність та компліментарність (до-повнюваність) факторів виробництва.

Короткостроковий період — це період виробництва, протягом якого деякі фактори є незмінними.

До основних мікроекономічних параметрів підприємства належать також витрати виробництва, виручка і прибуток. Загальні витрати факторів Виробництва (ресурсів) і грошові витрати, що здійснюються підприємством з метою виробництва продукції, називаються витратами виробництва.

Виділяють бухгалтерські та економічні витрати.

Бухгалтерські витрати включають лише фактичні витрати в грошовому виразі, підтверджені документами.

Явні витрати — це витрати на придбання необхідних факторів виробництва.

Бухгалтерські витрати складаються лише з явних витрат.

Економічні витрати — це сума явних і неявних витрат, тобто економічні витрати кількісно більші за бухгалтерські саме на величину неявних витрат.

Аналогічно сукупному, середньому і граничному продукту можна розрахувати відповідні показники для витрат і виручки.

Сукупні витрати (ТС) — загальний обсяг витрат для виробництва певного обсягу продукції.

Середні витрати (АС) — це обсяг сукупних витрат, що припадає на одиницю виробленої продукції: АС = ТС / ().

Граничні витрати (МС) — приріст сукупних витрат для виробництва додаткової одиниці продукції МС = АТС / Д(3.

Сукупна (валова) виручка — грошові надходження від реалізації продукції: ТО. - Р х (}, де Р — ціна продукції, (} — кількість продукції.

Середня виручка (АЛ) — це сукупна виручка із розрахунку на одиницю продукції АЯ = ТЯ / ().

Гранична виручка (МИ.) — приріст сукупної виручки при збільшенні виробництва продукції на одну одиницю: МИ. = АТО/АС}.

Сукупний прибуток — це різниця між сукупною виручкою та сукупними витратами.

Розрізняють бухгалтерський і економічний прибуток.

Бухгалтерський прибуток — це різниця між сукупною виручкою і бухгалтерськими витратами.

Економічний прибуток — це різниця між валовою виручкою та економічними витратами

3 розділ

3.2. Фактори, що визначають розвиток
малого та середнього бізнесу в Україні
Малі підприємницькі структури є досить нестійкими. Статистичні дослідження, проведені в США та інших західних країнах, свідчать, що з 100 фірм, які розпочинають діяльність одночасно, у перший рік свого існування зазнають невдачі 20, в другий — 17, на кінець третього року продовжують функціонувати близько половини фірм, а на кінець п’ятого — тільки 33 %. Ще більш нестійкими є малі підприємства України.
На процес формування, розвитку та стабілізації роботи малих форм підприємництва впливає велика кількість різноманітних факторів, які доцільно класифікувати за сферою та характером впливу.
Табл. 1
Класифікація факторів за сферою та характером впливу

Ознака класифікації	Групи факторів
За сферою впливу	Зовнішні а) базові б) доповнюючи Внутрішні
За характером впливу	Соціально-психологічні Організаційно-правові Фінансово-економічні

Зовнішні фактори — це компоненти середовища, в якому функціонує приватне підприємство, зокрема, малий бізнес. Вони поділяються на базові та доповнюючи. Основним базовим фактором є наявність законів, якими держава регулює діяльність малих форм підприємства. Доти, доки держава не дозволяла громадянам створювати кооперативи та малі підприємства, малий бізнес у нашій країні не міг легально функціонувати.
До інших базових факторів можна віднести наявність та доступність основних компонентів для організації підприємницької діяльності (кошти, приміщення, обладнання, сировина, матеріали тощо), співвідношення фіскальної та економічної функції податків, яке б давало змогу здійснюватирозширене відтворення виробничого процесу; загальна економічна стабільність у державі тощо.
Доповнюючими факторами є: наявність державної підтримки малого бізнесу; інфраструктура, яка сприяє розвитку малих підприємств; процедура реєстрації підприємницьких структур тощо.
Внутрішні фактори охоплюють особисті та професійні здібності людей, які стають на шлях підприємницької діяльності. Це — й рівень їхпсихологічної готовності, і рівень мотивації, і професійна підготовка та інші фактори.
Соціально-психологічні, організаційно-правові та фінансово-економічні фактори є взаємозалежними і характеризуються значним впливом один на одного.
В групу соціально-психологічних факторів об’єднані ті з них, що характеризують сприйняття підприємництва суспільством у цілому та окремими його громадянами, як тими, що прагнуть займатися малим бізнесом, так і тими, хто їх оточують. Ця група факторів має особливе значення в нашій державі, в якій протягом десятиліть насаджувався культ відчуження від власності, а словам “підприємець”, “бізнесмен” надалася негативний підтекст.
Політика держави щодо малого бізнесу проявляється, по-перше, у створенні законодавчої основи функціонування малих підприємств, і, по-друге, у формуванні громадської думки щодо цього важливого сектора економіки держави.
Серед організаційно-правових факторів, які визначають розвиток малих форм підприємництва, одним з основних є наявність законодавчих актів, що регламентують правові засади малого бізнесу, тобто сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, які визначають порядок створення підприємств, їх правові та організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його необхідними ресурсами, збут, систему оподаткування тощо.
Останньою групою факторів, які визначають розвиток малих форм підприємництва, не менш важливою, ніж дві попередні, є група фінансово-економічних факторів, яка поділяється на три підгрупи: економічні, фінансові та ресурсні фактори. На розвиток малого та середнього бізнесу в Україні значний вплив має система фінансування, кредитування, оподаткування та страхування, а також можливість залучання виробничих та фінансових ресурсів.

3.3. Юридичне забезпечення розвитку та підтримки

малого та середнього підприємництва
Розвиток малого підприємництва здійснюється в результаті проведення послідовної державної політики у цьому важливому секторі ринкової економіки.
Державна політика розвитку малого підприємництва є частиною загальної економічної та соціальної політики України і визначає основні принципи, напрями і форми економічного та адміністративно-правового впливу, які передбачаються урядом у сфері малого бізнесу.
Основними принципами державної політики є створення сприятливих умов для розвитку малого підприємництва, зокрема   забезпечення:
— системності та комплексності механізмів державного регулювання розвитку малого підприємництва;
—   цілеспрямованості та адресності підтримки суб’єктів малого підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їх реалізації;
— рівноправного доступу суб’єктів малого підприємництва усіх форм власності до фінансових, матеріальних, природних, інформаційних та інших ресурсів.
Останніми роками в Україні прийнято ряд важливих рішень щодо державної політики як у сфері підприємництва в цілому, так і малого бізнесу. Кабінетом Міністрів України затверджено Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва (від 3 квітня 1996р. № 404), головною метою якої є досягнення належного рівня координації діяльності органів виконавчої влади, пов’язаної із забезпеченням розвитку цього сектора ринкової економіки. В Концепції визначено стратегічні напрями державної підтримки та регулювання малого бізнесу. З метою прискорення розвитку малих форм господарювання та подальшого забезпечення їх державної підтримки Кабінет Міністрів України затвердив Програму розвитку малого підприємництва в Україні на 1997-1998 рр. (від 29 січня 1997 р. № 86). У ній передбачено здійснення цілого комплексу конкретних заходів з питань формування правової бази малого підприємництва, вдосконалення фінансово-кредитної підтримки, забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов розвитку малих підприємств, стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів малого підприємництва, інформаційного та кадрового забезпечення бізнесу.
Важливим кроком до вдосконалення систем легалізації підприємницької діяльності є розробка ряду нормативно-правових документів щодоліцензування та патентування деяких видів підприємництва, створення єдиної вертикальної структури органів ліцензування. Так, відповідно до Указу Президента від 7 лютого 1997 р. № 104/97 створено Ліцензійну палату України, яка набула статусу центрального органу виконавчої влади, визначено її функції. Указом також передбачено створення представництв та підрозділів палати в областях, міських м. Києва і Севастополя та районних держадміністраціях.
З метою проведення державної політики у підприємницькій діяльності, в тому числі у малому та середньому бізнесі, Указом Президента України від 29 липня 1997 р. № 737/97 створено Державний комітет з питань розвитку підприємництва і визначено його завдання щодо підтримки підприємництва.
У грудні 1997 року Верховна Рада України прийняла зміни та доповнення до Закону України “Про підприємництво”, якими встановлено єдиний перелік видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню. Їх кількість скорочено з 112 до 41.
3.4. Труднощі становлення малого та середнього бізнесу в Україні
Незважаючи на ряд прийнятих останнім часом вищими органами державної   влади і управління нормативних документів, розвиток малого підприємництва в Україні здійснюється у несприятливому макро- та мікросередовищі, є багато проблем, які необхідно вирішувати на різних рівнях. Аналіз діяльності суб’єктів малого бізнесу свідчить про те, що значна кількість новостворених малих підприємств не може розпочати свою роботу через відсутність достатнього статутного капіталу, сировини та матеріалів,   власних площ і обладнання, практичних навичок та підприємливості працівників у здійсненні бізнесу. Вони мають проблеми виробничого характеру, труднощі в реалізації продукції, формуваннівідповідної  клієнтури. Через невеликі обсяги господарської діяльності деякі малі підприємства неспроможні залучати кваліфікованих фахівців, наймати здібних робітників і забезпечувати їм високу оплату праці.
Негативно впливають на розвиток малого бізнесу такі стримуючі фактори, як загальний спад вітчизняного товарного виробництва, зростання цін, інфляція, низький рівень платоспроможності населення, рекет, корупція тощо. Частка малих та середніх підприємств у валовому внутрішньому продукті   України становить лише 9 %, тоді як у країнах ринкової економіки — 50-65 %, у Росії — близько 10-11 %. Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) виробничих малих підприємств дорівнює лише 2,3 % від загального обсягу продукції промисловості України.
Результати проведеного в /7/ дослідження показали, що основними причинами гальмування розвитку малого підприємництва в Україні є :
—   неопрацьованість законодавства як з питань розвитку малого підприємництва, так і підприємництва в цілому;
—   високі податки, що змушує деяких суб’єктів малого та середнього підприємництва йти у тіньову економіку;
—   недостатня державна фінансова-кредитна і майнова підтримка малих підприємств;
—   відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого бізнесу;
—   недосконалість системи обліку та статистичної звітності малих підприємств;
—   обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення;
—   недосконалість системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для підприємницької діяльності;
— відсутність   стимулів для інвестицій;
—   психологічне  неприйняття позитивної ролі підприємців у ринкових перетвореннях серед окремих верств населення.
Основними напрямками дальшого розвитку малого підприємництва в Україні у найближчій перспективі є: формування належної законодавчої бази, сприятливої для розвитку малого бізнесу; вдосконалення фінансово-кредитної підтримки; забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов розвитку малих підприємств; інформаційне та кадрове забезпечення бізнесу; стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів малого та середнього підприємництва.
Формування відповідної законодавчої бази розвитку малого підприємництва передбачає, насамперед, встановлення правових гарантій для забезпечення свободи і захисту приватної власності; розробку дійових законодавчо-нормативних актів, спрямованих на стимулювання малого бізнесу; усунення правових суперечностей і скасування положень, що гальмують розвиток приватної ініціативи.
Сьогодні найактуальнішими проблемами є розробка нових та вдосконалення   діючих підходів до власності та форм її захисту; створення сприятливішого податкового, інвестиційного, інноваційного та цінового режимів для суб’єктів малого підприємництва; упорядкування механізму державного регулювання та контролю підприємницької діяльності.

Напрямки державної підтримки
малого та середнього бізнесу в Україні
Важливе значення має фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва. Державну політику щодо його фінансового забезпечення слід проводити у напрямі створення розвинутої мережі фінансово-кредитних установ, страхових фірм, інвестиційних та страхових фондів; розвитку товариств взаємного кредитування та страхування; розробки і впровадження системи стимулювання комерційних банків, які надавали б пільговікредити малим підприємствам. Доцільно активізувати діяльність Українського фонду підтримки підприємництва, сприяти розвитку регіональних фондів (відділень) для фінансової допомоги суб’єктам малого підприємництва; розробити чіткий механізм направлення певної частини коштів, отриманих від приватизації державного майна, на підтримку малих підприємств; створити систему гарантій для забезпечення кредитів, що надаються фінансово-кредитними установами суб’єктам малого та середнього підприємництва, які функціонують у пріоритетних напрямках господарської діяльності; забезпечити сприятливі умови для розвитку такої перспективної форми фінансування малого бізнесу, як лізинг.
Фінансове забезпечення розвитку малого та середнього підприємництва можуть здійснюватися за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, приватних вітчизняних та іноземних інвесторів. Крім того, для фінансування суб’єктів малого підприємництва державним структурам доцільно використати можливості залучення коштів Світового Банку, Європейського банку реконструкції і розвитку, інших міжнародних фінансових організацій.
Однім із значущих напрямків розвитку малого підприємництва є матеріально-технічна та інноваційна підтримка. Забезпечення сприятливих матеріальних умов та інноваційного клімату для розвитку малих підприємств передбачає розробку та впровадження механізму передачі малим підприємствам виробничих площ і виробничих потужностей та розширення сфери надання робіт і поставок для державних потреб та сприяння забезпеченню їх матеріально-технічними й іншими ресурсами з боку державних структур.
Мале підприємство не може успішно розвиватися без створення розвинутої системи інформаційного обслуговування. Державну підтримку суб’єктів малого підприємництва щодо цього доцільно здійснювати шляхом створення розвинутої мережі консультативних, юридичних, бухгалтерських фірм, регіональних інформаційно-аналітичних центрів тощо.
У сфері зовнішньоекономічної діяльності малих форм господарювання державна політика спрямовується на підвищення їх експортних можливостей, розвиток торговельних, науково-технічних, виробничо-технологічних відносин з іноземними партнерами по бізнесу, створення сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій у вітчизняний бізнес.
Держава, спрямуючи діяльність підприємців на забезпечення високої ефективності в економіці, підтримує їх, захищаючи малі та середні підприємства та їхню власність, контролюючи виконання законів.