Організаційно-економічна характеристика суб’єкта та об’єкта підприємницької діяльності

Зміст

Передмова……………………………………………………………………………………………………..

Розділ 1. Організаційно-економічна характеристика суб’єкта та об’єкта підприємницької діяльності……………………………………………………………………………………………………...

1.1.      Суб’єкт підприємницької діяльності……………………………………………………………….

1.2.      Об’єкт підприємницької діяльності……………………………………………………………..…

Розділ 2. Визначення обсягів підприємницької діяльності та характеристики виробничих ресурсів для організації процесу господарювання...……………………………………………………………………..

2.1.      Визначення обсягів підприємницької діяльності суб’єкту господарювання…………………..

2.2.      Необоротні активи фірми……………………………………………………………………….....

2.3.      Виробничі запаси, роботи і послуги………….…………………………………………………..

2.4 Трудові ресурси підприємства....................................................................
..........................................

Розділ З Характеристика витрат підприємства та формування собівартості і послуг……………………………………………………………………………………………………....

3.1. Об"єкти витрат підприємства……………………………………………………………………..….

  3.2. Знос основних засобів та затрати на їх ремонт…………………………………………………....

3.З. Формування вартості виробничих запасів, робіт, послуг….............................................................

3.4. Витрати на оплату праці працівників підприємства……………………………………………..

3.5.      Обов’язкові платежі підприємства……………...............................................................
.............

3.6.      Формування виробничої собівартості продукції, робіт, послуг.................................................

Розділ 4 Ціноутворення та формування виручки від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг....

  Розділ 5. Фінансові результати господарювання……………………………………………...............

  Розділ 6. Економічна ефективність використання ресурсного потенціалу підприємства……….…

Розділ 7. Організаційно-економічні проблеми господарювання суб’єктів підприємницької діяльності………………………………………………………………………………………………….

Післямова.......................................................................
.............................................................................

Список використаної літератури………………………………………………………………………

Передмова

Становлення ринково орієнтованої системи господарювання та розвиток досконалих конкурентних відносин між її суб"єктами в Україні вимагають впровадження одночасно керівного і керованого організаційно-економічного механізму, здатного забезпечити стабільне ефективне високоприбуткове функціонування найважливіших структурних одиниць - підприємств та мобільно інтенсифікувати відтворювальні процеси як на локальному, так і на глобальному рівнях.

Діяльність сьогоднішніх підприємств, які пройшли складний шлях ринкових трансформацій, пов"язана з вирішенням ряду складних проблем. Зокрема, завдяки роз розмаїтості сфер і видів діяльності на сучасному підприємстві, воно втрачає чутливість, має низьку сприйнятливість, адаптивність. самоорганізацію і самоврядування; низький рівень впровадження наукових досліджень і культури бізнесу; відсутність потужного "мозкового центру" на підприємстві унеможливлює мобільне опрацювання конструктивних управлінських рішень.

Всі ці питання мають вирішуватися на локальному рівні, в системі економіки підприємства Адже успішне функціонування окремих одиниць суспільного виробництва сприяє зростанню загальногосподарського добробуту вітчизняної економіки в цілому.

Метою даної курсової роботи є поглиблення знань, отриманих на лекціях, семінарських та практичних заняттях з дисципліни «Економіка і планування виробництва», придбати навички самостійної роботи над літературними джерелами і нормативними документами, освоїти практичні методи економічної роботи як фахівця на підприємстві.

При написанні курсової роботи матеріал підприємницької діяльності виробництва створений самостійно з метою розв’язання виробничих ситуацій

передбачених змістом роботи, поглиблення їх розуміння, проведення економічних розрахунків.

В результаті написання курсової роботи вивчена методика формування на підприємстві економічної інформації з метою фінансової оцінки підприємницької діяльності, прийняття управлінських рішень.

Розділ 1. Організаційно-економічна характеристика суб’єкта та об’єкта підприємницької діяльності.

1.1.Суб’єкт підприємницької діяльності.

Для написання курсової роботи було обрано опис діяльності за юридично-правовою формою фізична особа-підприємець Якусевич. Це ново зареєстрований ФОП, основною спеціалізацією  якого є автоматизація процесів сушки деревини.

Реєстрація ФОП відбувається за територіальним принципом, тобто ; необхідно звертатись до держоргану за місцем реєстрації (або по-старому за місцем прописки) фізичної особи, яка має намір стати підприємцем.

В містах Києві та, Севастополі державний орган реєстрації знаходиться при районних держадміністраціях, а в містах обласного значення при виконкомах держради.

Подавати необхідно наступні документи:

- Ксерокопію картки номеру платника податі ідентифікаційний номер);

- паспорт (при собі також необхідно мати ксерокопії всіх заповнених сторінок паспорту);

- реєстраційна картка №10, заповнена        друкованими літерами або машино друком(заповнена на комп’ютері та роздрукована на принтері);

 - оригінал квитанції про сплату реєстраційного збору у розмірі 34

гривні.

*Якщо подання документів здійснює довірена особа, то додатково надається нотаріально засвідчена копія про проведення реєстраційних дій.

У зв"язку з. набранням законної сили відносно недавніми змінами у законодавстві, процедура взяття на облік ново зареєстрованого підприємця значно спростилась. Інформація про взяття на облік зазначається у виписці, яку отримує ФОП, в якості підтвердження факту внесення змін до державних реєстрів.

Враховуючи, що система "єдиного вікна" не є досконалою та має значну кількість недоліків, строки надання виписки можуть бути різними. Так, наприклад, згідно з вимогами нормативно-правових актів, видача виписки держреєстратором можлива тільки після повного взаємного обміну інформацією про "новоспеченого" підприємця між органами статистики, податкової інспекції та пенсійного фонду. Іноді ця процедура може затягнутись на тиждень.

Крім того, в деяких містах, через постійне недофінансування з бюджету, особу, яка вже зареєстрована в якості суб"єкта підприємницької діяльності, можуть направити до органів ПФ для взяття на облік.

Для цього необхідно надати такі документи:

-           заява, встановленого зразка (можна отримати безпосередньо в ПФ);

-           ксерокопії паспорта, ІПН та виписки, яку видав держреєстратор.

Я, як фізична особа підприємець повідомляю про себе такі дані:

ПІБ: Якусевич Вадим Геннадійович

Дата народження: 19.01.97

Паспорт: серія ВМ №157251 виданий Корольовським РВ УМВС в Житомирській області.

Ідентифікаційний код 142375623954

1.2. Об’єкт підприємницької діяльності

Як уже зазначалося об’єктом діяльності є автоматизація процесу сушки деревини.

Сушіння деревини — гідротермічна обробка деревини, що полягає у видаленні з неї вологи, внаслідок чого деревина з сировини перетворюється в промисловий матеріал, що відповідає певним вимогам, котрі висувають різного роду виробництва і побутові умови. Із зміною вологості деревини змінюється її форма і об"єм (зменшуються) і вона стає стійкішою до загнивання. Деревину сушать у формі дощок, брусів, заготовок, шпону, щепи, стружки й круглих лісоматеріалів.

Природне сушіння

Природне сушіння деревини відбувається шляхом впливу на деревину повітря. Техніка повітряної сушки складається в основному з відповідного складування пиломатеріалів (з шарами дощок, розділених рейками), на певній висоті від землі (40-50см), в чистому, прохолодному, сухому і темному місці. Швидкість сушіння в значній мірі залежить від кліматичних умов, а також від руху повітря (вплив вітру). Для успішної повітряної сушки, безперервний і рівномірний потік повітря по всій купі деревини повинна бути забезпеченим. Швидкість втрати вологи можна регулювати шляхом покриття дошки будь-якою речовиною, котра є відносно непроникливою для вологи; Звичайна мінеральна олива, як правило, є достатньо ефективною, з покриттям торців пиломатеріалів масляною фарбою, покращує якість деревини після сушіння.

Оброблення дощок, брусів або колод, котре регулює якийсь рух вологи, як правило, дуже добре працює за умови, якщо дерево спочатку обробляють засобами проти грибкової інфекції. Мінеральна олива, як правило, не проникає більш як 1-2 мм в глибину деревини і легко видаляється з допомогою стругання, коли деревина вже є відповідно сухою. Залежно від клімату, товщини і виду деревини таке сушіння займає від декількох місяців (для хвої) і до декількох років(наприклад для дуба).

Промислове сушіння

Для цього, деревина укладається в сушильні камерах, котрі оснащені обладнанням для маніпуляції та контролю температури, відносної вологості повітря, вентиляції й циркуляції повітря. В сушильних камерах, як і при природній сушці, ненасичене повітря використовується як сушильний агент. Порівняння повітряної сушки, звичайної печі і сонячної сушки наводиться нижче: Деревина може бути висушена до будь-якого бажаного низького вмісту вологи в сушильній камері але при природній сушці важко висушити дерево до вмісту вологи менше 18%.

Час сушіння в сушильній камері значно менший, ніж при природному сушінні. Це означає, що, якщо капітальні витрати беруть участь, то цей капітал там протягом тривалого часу знаходився без руху при використанні природної сушки. З іншого боку використання природного сушіння, не кажучи вже про технічне обслуговування і експлуатацію, є дешевим. Крім того, деревина, котра сушиться на повітрі займає певний простір, який також може коштувати грошей. У повітряній сушці, існує мало контролю над елементами сушки, воно не може управлятися.

Температури, використовувані в сушильній камері, як правило, ліквідовують усі грибки та комахи в деревині, якщо максимальна температура по сухому термометру там є вище 60 °С. Це не гарантує природна сушка.

Своєю діяльністю я пропоную поліпшувати промисловий спосіб сушіння.

Характеристика ресурсного потенціалу підприємства.

табл.1

Розділ 2. Визначення обсягів підприємницької діяльності та характеристики виробничих ресурсів для організації процесу господарювання

2.1. Визначення обсягів підприємницької діяльності суб’єкту господарювання

Камерна сушка вирішує комплекс завдань, зокрема завдання захисту деревини. Це енергоємний, технологічно складний, дуже дорогий і досить тривалий процес, що вимагає серйозних витрат. Деревина, яка пройшла камерну сушку володіє низькою вологістю і майже не уражується грибками. Під поняттям «сушка» розуміється процес видалення вологи з деревини. Для кількісної характеристики вмісту вологи в деревині використовують поняття вологість, під якою розуміють відношення маси вологи, що міститься в деревині, до маси деревини. Сушіння пиломатеріалів – найбільш важливий технологічний процес. Сушка охороняє деревину від зараження грибками, стабілізує розміри і форму деревини, покращує фізико-механічні властивості.

Для найкращого результату сушіння деревини необхідно:

Правильно штабелювати матеріал.

Рівномірний розподіл повітря між пачками штабелів (для цього використовують повітряні перегородки).

 Достатня швидкість руху повітря (достатньо потужні вентилятори).

 Сушильна камера має бути максимально герметична для тепла і вологості (залежить від конструкції камери і використаних матеріалів).

 Сушити матеріал однієї породи і товщини.

Більша автоматизація цього процесу збільшить прибуток та скоротить час процесу.

2.2. Необоротні активи фірми

Необоротними активами є ресурси підприємства термін використання яких більше року або протягом операційного циклу, якщо цим активам більше року.

В українському законодавстві відсутнє поняття "необоротні активи". Згідно з Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", "необоротні активи - всі активи, що не є оборотними". У цьому ж Положенні зазначено, що до оборотних активів належать "грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу".

Таким чином, під необоротними активами треба розуміти, що це активи, використовуються підприємством у його діяльності протягом тривалого періоду часу (більше одного року) та від використання яких підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди; та їх вартість може бути достовірно визначена. На нашому підприємстві є такі необоротні активи: комп"ютер (сист.блок, монітор), принтер (БФП), стіл комп’ютерний, стілець, стіл ремонтний, паяльна станція.

2.3. Виробничі запаси, роботи і послуги

Виробничі запаси - це товарно-матеріальні цінності, які вносять до інвентаризаційного опису за кожним окремим найменуванням. При фактичній перевірці встановлюють наявність сировини, матеріалів, покупних напівфабрикатів, тари, запасних частин, малоцінних та швидкозношуваних предметів, товарів, готової продукції тощо.

В процесі виробництва виробничі запаси використовуються неоднаково. Деякі з них повністю споживаються у технологічному процесі (сировина і матеріали), інші - змінюють тільки свою форму і розмір (мастильні матеріали і фарби), треті - лише сприяють виготовленню виробів, але не включаються до їх маси, або хімічного складу (МТТТП).

Розрізняють економічну і технічну класифікацію. В основу економічної класифікації покладено роль виробничих запасів у господарському процесі.

Дещо змінний критерій терміну використання. До МТТТП тепер відносяться предмети, які використовуються протягом періоду, що не перевищує один рік, або протягом нормального операційного циклу (якщо він більше року).

Тобто, до МШП належать засоби праці, які мають відносно короткий строк корисного використання, настільки короткий строк, що капіталізувати їх вартість, тобто включити до витрат виробництва за допомогою амортизації, немає сенсу. Саме такі засоби праці, незалежно від вартості, цілком справедливо вважаються швидкозношуваними, і їх необхідно обліковувати як запаси.

З іншого боку МШП, строк корисного використання яких більше одного у повинні обліковуватися у складі інших необоротних активів і по ним нараховується знос.

Виділення зі складу основних засобів оборотних МШП у особливу групу, не дивлячись на такий же характер їх використання на підприємстві, як і основних засобів, зумовлено двома причинами. По-перше, таке виділення очищує категорію основних засобів від усякого роду дрібних предметів, коли є можливість легко їх замінити іншими, з невеликим, як правило, терміном служби.

За місцями знаходження МШП поділяються на предмети на складі та в експлуатації.

Ця класифікація має важливе значення для їх планування та обліку. МШП можуть знаходитися на складах підприємства і в експлуатації (наприклад, в цехах або конторі підприємства) на матеріальній відповідальності окремих працівників.

Запаси виробництва поділяються на такі групи:

сировина, основні і допоміжні матеріали; купівельні напівфабрикати;

незавершене виробництво, малоцінні та швидкозношувані

предмети.

2.4. Трудові ресурси підприємства

Управління ФОП Якусевич здійснюється відповідно до чинного законодавства України та КЗпП.

ФОП Якусевич здійснює всі функції щодо управління власним підприємством - вирішення фінансових питань, співпраця із замовниками, рекламні акції, займається первинною бухгалтерією, оформляє договори із замовниками, займається закупівлями матеріалів необхідними для виробництва, є координуючим ланкою між прийомом замовлення, його оплатою і передачею його роботи на виробництво.

Розділ 3. Характеристика витрат підприємства та формування собівартості продукції, робіт і послуг

3.1. Об’єкти витрат підприємства

На побудову аналізу витрат та калькулювання (обчислення) фактичної собівартості продукції впливають технологія та організація конкретного виробництва, склад і структура окремих калькуляційних статей витрат, можливість їх аналітичного розкладання, прийнятий варіант методу аналізу за ознаками повноти (повних або неповних затрат).

Витрати на виробництво класифікуються за певними ознаками:

За місцем виникнення витрати на виробництво групуються за цехами, дільницями, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами виробництв.

За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями калькуляції.

Під елементами витрат розуміють економічно однорідні види витрат.

Витрати, що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами:

•           матеріальні витрати;

•           витрати на оплату праці;

•           відрахування на соціальні заходи;

•           амортизація основних фондів та нематеріальних активів;

•           інші витрати.

Це групування є єдиним для всієї промисловості.

Витрати за статтями калькуляції. - це витрати на окремі види виробів, а також витрати на основне і допоміжне виробництво.

Витрати, пов"язані з виробництвом і збутом (реалізацією) продукції (робіт, послуг), під час планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) групуються за статтями:

• сировина та матеріали;

•           покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

•           паливо й енергія на технологічні цілі;

•           зворотні відходи (вираховуються);

•           основна заробітна плата;

•           додаткова заробітна плата;

•           відрахування на соціальне страхування;

•           витрати, пов"язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції;

•           відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення та інші спеціальні витрати;

•           витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

•           загальновиробничі витрати;

•           загальногосподарські витрати;

•           втрати внаслідок технічного неминучого браку;

•           попутна продукція (вираховується);

•           інші виробничі витрати;

•           поза виробничі (комерційні) витрати.

Для ФОП Якусевич така широка номенклатура статей не є прийнятою. Тому з врахуванням галузевої специфіки, роду діяльності, типу підприємства необхідно визначити такі статті, які б дозволили обчислити собівартість окремих видів робіт. Так, навряд чи є якийсь зміст окремо обліковувати загальновиробничі та загальногосподарські витрати. їх можна об"єднувати в одну статтю. Як правило, не мають місця і втрати від браку, так як вся сплата проводиться тільки за кінцевою продукцією. Тому необхідний індивідуальний підхід до встановлення статей групування витрат з орієнтацією на галузеву розробку.

За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.

До прямих витрат належать витрати, пов"язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали, покупні вироби і  напівфабрикати тощо), які можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості.

До непрямих витрат належать витрати, пов"язані з виробництвом кількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати), що включаються до собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають кілька елементів), які відрізняються за їх функціональною роллю у виробничому процесі.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на. умовно-змінні та. умовно-постійні.

До умовно-змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із його зниженням.

До умовно-змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо й енергію, на оплату праці працівників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуванням на соціальні заходи, а також інші витрати.

Умовно-постійні - це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється.

До умовно-постійних належать витрати, пов"язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Витрати на виробництво поділяються за календарними періодами на поточні та одноразові.

Поточні, тобто постійні,- це звичайні витрати або витрати, у яких періодичність менша, ніж місяць.

Одноразові, тобто однократні витрати або витрати, які здійснюються періодично (періодичність більша, ніж місяць) і спрямовується на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

3.2. Знос основних засобів та затрати на їх ремонт

До основних фондів належать будівлі (цехи основного та допоміжного виробництва і складські приміщення), машини, обладнання транспортні засоби. Вони використовуються в господарській діяльності довгий час, як правило, більше року, поступово зношуються і тому переносять свою вартість на готову продукцію поступово, по мірі зносу.

Основні фонди підприємства залежно від ступеня їх участі у процесі виробництва поділяють на виробничі і невиробничі.

Структура основних фондів відображає технічну озброєність підприємства та ефективність капіталовкладення. Від їх обсягів, якості та ефективності використання залежать масштаби виробництва, продуктивність праці й темпи зростання доходу підприємства.

До оборотних засобів і коштів належать: предмети праці, незавершене виробництво, готова продукція, кошти підприємства.

Необоротні активи фірми та розрахунок амортизаційних відрахувань.

табл. 3.2

3.3  Формування вартості виробничих запасів, робіт і послуг

Формування вартості виробничих запасів, робіт і послуг, використаних для підприємницької діяльності здійснюється через розрахунок вартості виробничих запасів, робіт і послуг госпрозрахункових підрозділів підприємства, використаних для виготовлення продукції, виконання робіт і надання послуг згідно діючих технологічних нормативів на фактичний загальний обсяг продукції (робіт, послуг), або на їх одиницю з наступним визначенням всіх затрат за формулою:

В = 0*О_ц*В_т-З_в, де

В - вартість певного виду сировини, матеріалів, робіт і послуг на фактичний обсяг підприємницької діяльності

0 - фактичний обсяг продукції (робіт, послуг) в натуральних одиницях виміру;

О_ц - облікова ціна сировини, матеріалів, робіт і послуг;

В, - витрати сировини, матеріалів, робіт і послуг на одиницю виготовленої продукції, робіт, послуг згідно діючих технологічних нормативів;

Оборотні активи фірми та розрахунок їх вартості.

табл. 3.3.

Витрати електроенергії на 1 рік: 1550 кВт-год * 0,45 = 697.5 грн.

Орендна плата: 12 міс. * 180 грн. = 2160 грн.

3.4. Витрати на оплату праці працівників підприємства

Основу організації оплати праці на моєму підприємстві складають схеми посадових окладів, а також діючі форми і системи заробітної плати. Величина окладу залежить від посади.

Посадовий оклад — це щомісячний розмір погодинної заробітної плати, установлений у централізованому порядку для певної посади.

Посадові оклади як форма оплати праці застосовуються також у тих випадках, коли робітники протягом робочого часу виконують як фізичну роботу, так і функції службовців або спеціалістів. За цією формою оплачується, наприклад, праця роздавальників інструменту, комірників, ліфтерів вантажних ліфтів, водіїв автокарів та ін.

Розмір заробітної плати за посадовими окладами регулюється затвердженою урядом схемою посадових окладів з урахуванням значення тієї чи іншої галузі, залежно від особливостей виробництва, умов праці, обсягу та

складності роботи, рівня відповідальності, кваліфікації працівників тощо.

У схемах посадових окладів щодо кожної посади може передбачатись

один рівень або вилка рівній окладу (наприклад, мінімальний і максимальний розмір окладу).

Оплата праці та її розрахунок.

табл.. 3.4

	Форма оплати праці	Обсяг робіт, год./рік	Оклад, грн.	Сума основної оплати праці, грн.	Додаткова оплата праці, грн.	Всього нараховано оплати праці, грн.
ФОП	Оклад	12	1500	16000	2000	18000
Разом				16000	2000	18000

3.5. Обов’язкові платежі підприємства

Найважливіше місце в діловому житті підприємця займають податки.

Податки - це обов’язкові платежі (збори), що стягуються в державний бюджет з юридичних та фізичних осіб.

Зі сторони держави податки виконують такі функції: фіскальну, регулюючу, стимулюючу, розподільчу.

 Види обов’язкових платежів, що утримуються на підприємстві і включаються до витрат на виробництво продукції зведемо у наступну таблицю.

Обов’язкові платежі та їх розрахунок.

табл.3.5

Види обов’язкових платежів	База для нарахування платежів		Ставка         платеж-  ів,      %	Сума обов’язкових платежів
	Назва	Сума, грн.
Єдиний внесок на загальнообов"язкове  державне соціальне страхування	Фонд оплати праці	16000	40	6400
Разом	-			6400

3.6. Формування виробничої собівартості продукції, робіт, послуг

Виходячи з попередніх розрахунків і звівши їх в єдину таблицю, рахуємо виробничу та повну собівартість виготовленої та реалізованої продукції, робіт, послуг.

Розрахунок собівартості(калькулювання).

табл.3.6

Розділ 4. Ціноутворення та формування виручки від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг

При обранні методу встановлення вихідної ціни товару підприємець повинен звернути увагу на те, як товар вийшов на ринок і ціна встановлюється виходячи з свободи фірми в процесі ціноутворення та цілей ціноутворення. При попаданні товару на ринок ціна буде корегована ним; ринок також встановить кінцеву ціну товару.

Розглянемо основний метод встановлення вихідної ціни. Затратний метод. Цей метод базується на орієнтації ціни на затрати виробництва. Суть його в І тому, що до підрахованих витрат виробництва додається певний фіксований І процент прибутку:

ціна = собівартість + фіксований процент прибутку

Переваги затратного методу:

- виробники завжди мають більше інформації про свої витрати, ніж про споживчий попит. Тому цей метод є досить простим для виробників.

Якщо такий метод застосовується більшістю виробників галузі, то цінова конкуренція може бути зведеною до мінімуму, оскільки ціни будуть схожими.

Недоліки затратного методу:

- цей метод не пов’язаний з поточним попитом.

- не враховуються споживчі властивості як даного товару, так і товару, на які його можна замінити.

Цей метод застосовується:

- при встановленні ціни на принципово нову продукцію.

- при встановленні ціни на товари, на які попит набагато випереджає пропозицію.

- при встановленні цін в галузі, де більшість підприємств використовує цей метод.

Розрахуємо ціну розробки МКС у ФОП Якусевич.

Розрахунок ціни.

табл.4

Розділ 5. Фінансові результати господарювання

Розрахунок фінансового результату.

табл.5

Розділ 6. Економічна ефективність використання ресурсного потенціалу підприємства

Основу поняття категорії ресурсний потенціал, становить загальна категорія ресурси. Термін “ресурс” - означає запас, джерело. До ресурсів зараховуються запаси та джерела сировини, матеріалів, майно та грошові кошти, праця.

Ресурси - це сукупність матеріальних і нематеріальних елементів, які прямо чи опосередковано беруть участь у виробничому процесі.

Особливістю категорії ресурси є їхня відтворюваність, яка здійснюється як у формі споживчої вартості, так і у формі вартості. Процес функціонування підприємств постійно вимагає залучення нових ресурсів. Термін ’’потенціал” (лат. - сила) - можливість, здатність, сила, що існує в прихованій формі і може виявлятися за певних умов.

Отже, потенціал - це сукупність ресурсів і можливостей, які можуть бути використані підприємством для досягнення певних цілей.

Ресурсний потенціал підприємства - не сукупність ресурсів, що є в розпорядженні підприємства, а також спроможність працівників і менеджерів використовувати ресурси з метою виробництва товарів (послуг) та отримання максимального прибутку. Він характеризує не весь запас конкретного ресурсу, а ту його частину, яка залучена у виробництво з урахуванням економічної доцільності та досягнень науково-технічного прогресу і включає в себе не тільки сформовану систему ресурсів, а й нові альтернативні ресурси та їхні джерела.

Ресурсний потенціал з точки зору підприємства як господарюючого суб"єкта є важливим чинником, який впливає на ефективність фінансово-господарської діяльності, підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Ресурсний потенціал підприємства характеризують такі показники:

·         реальні можливості підприємств у тій чи іншій сфері економічної Щ діяльності;

обсяги ресурсів і резервів як залучених, так і не залучених у виробництво,

-           спроможність менеджерів до використання ресурсів для створення / продукції, товарів і послуг з метою отримання максимального прибутку;

-           форма підприємництва і відповідна організаційно-правова структура.

            Елементами ресурсного потенціалу підприємства є такі види ресурсів:

•           трудові;

•           фінансові;

•           матеріальні, що складаються з основних фондів (засобів) і оборотних активів;

•           нематеріальні;

            •          інформаційні.

Трудові ресурси чи персонал підприємства - це сукупність фізичних осіб, які перебувають з підприємством як з юридичною особою у відносинах, Що регулюються актами законодавства про трудову діяльність, і утворюють трудовий колектив працівників з визначеною структурою відповідно до структури виробництва, форми власності її організаційного устрою конкретного підприємства.

Трудовий потенціал підприємства характеризують такі поняття, як кадри, робоча сила, трудові ресурси, людські ресурси, персонал. Вони взаємозалежні, використовуються як синоніми і необхідні для виділення специфічних особливостей трудового потенціалу колективу. Наприклад, робоча сила - це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які використовуються нею для виробництва матеріальних блат і послуг. Трудові ресурси, як правило, характеризують потенційну робочу силу підприємства як частину трудових ресурсів країни. Кадри - це основний (штатний, постійний), як правило, кваліфікований склад працівників підприємства.

Поняття людські ресурси ширше ніж поняття трудові ресурси і робоча сича, оскільки вони є головним ресурсом будь-якого підприємства, від кваліфікації і продуктивності праці яких за результати його господарської діяльності.

З метою ефективного використання трудового потенціалу на підприємствах здійснюється його управління, яке включає в себе аналіз кадрового потенціалу і рівня його використання, визначення потреби в працівниках різних спеціальностей, прогнозування і планування чисельності працівників усього підприємства й окремих його підрозділів по різних структурних групах; розміщення працівників і координацію їхньої діяльності; мотивацію праці; облік результатів праці; контроль за виконанням завдань.

Фінансові ресурси - це кошти, які формуються в разі утворення підприємства і поповнюються в результаті господарської діяльності за рахунок продажу продукції, виконання робіт і надання послуг, а також шляхом залучення зовнішніх джерел фінансування.

Усі джерела коштів, які використовуються для формування фінансових ресурсів, можна поділити на дві групи: власні й позикові.

Власні кошти формуються в момент створення підприємства, а також у процесі його діяльності і включають у себе:

•           статутний капітал, утворений за рахунок установчих чи пайових внесків, випуску і розміщення акцій, бюджетного фінансування;

•           додатковий капітал, утворений як перевищення надходження внесків чи сум коштів, отриманих від продажу акцій, а також у разі здійснення переоцінки матеріального майна підприємства за справедливою вартістю;

•          нерозподілений прибуток підприємства, який може бути використаний для фінансування господарської діяльності;

•          інші виробничі фонди, які утворюються за рахунок прибутку;

•          амортизаційні відрахування на відтворення основних засобів і нематеріальний; активів.

Позикові кошти формуються в процесі діяльності підприємства і включають у себе:

•           банківські довгострокові і короткострокові кредити:

•           облігаційні і необлігаційні позики:

•           товарні чи комерційні кредити та ін. Позикові кошти залучаються у зв"язку з тим, що в підприємства періодично виникає потреба в додаткових коштах, які неможливо задовольнити за рахунок власних коштів. Залучення позикових коштів здійснюється на принципах платності, терміновості, зворотності. цільового використання і матеріального забезпечення.

З огляду на сучасний стан економіки наявність ресурсного потенціалу на підприємстві ще не свідчить про ефективність діяльності підприємства. Ефективна діяльність підприємства забезпечується в першу чергу за рахунок якості використання ресурсного потенціалу. Інвестиції в ресурси є формою оптимального капіталу, відомо що їхня якість дає змогу зменшити втрати, підвищити ефективність виробництва.

Розділ 7. Організаційно-економічні проблеми господарювання суб’єктів підприємницької діяльності

Забезпечення безпеки діяльності суб’єктів господарської діяльності є для України порівняно новим явищем, але разом з тим воно набуло актуальності. Життєздатність підприємства чи організацій в економіці в значній мірі залежить від наявного рівня їх економічної безпеки. Тому перед всіма суб"єктами господарювання в нашій державі виникає необхідність внутрішньої самооцінки та прогнозування можливих змін в стані їх економічної безпеки, такий підхід викликаний тим, що вони повинні адекватно реагувати на дію різних чинників зовнішнього чи внутрішнього походження, які формують як потенціал підприємства, так і можливості його повноцінного використання.

Економічну безпеку розглядають не тільки на глобальному, світовому рівні, але й на рівні держави, регіону, території, підприємства та особи. Економічна безпека всіх рівнів взаємопов’ язана і взаємозалежна. Між економічною безпекою держави та економічною безпекою підприємства існує тісний взаємозв’язок, оскільки безпека суб"єктів господарювання є первинною ланкою у системі економічної безпеки держави та являється її важливою підсистемою. Економічна безпека підприємства не можлива без інституціональної підтримки та захисту інтересів підприємництва з боку держави. Без втручання особи не можливе забезпечення економічної безпеки на рівні держави, регіону, території та підприємства.

Що стосується методологічного підходу, то під цим розуміється методологічна орієнтація дослідження, точка зору, з якої розглядається об"єкт вивчення, поняття чи принцип, який керує загальною стратегією дослідження, розробка якоїсь моделі (комплексу організаційно-методичних рішень), яка дозволить визначити майбутню стратегію управління економічною безпекою за допомогою управління ризиками.

Економічна безпека суб’єктів господарської діяльності - це незалежність суб"єктів підприємницької діяльності від недобросовісної конкуренції підприємств монополістів, непередбачуваних договорами дій підприємств постачальників і торговельних організацій, від нераціональної, правової політики держави та інших чинників, яка дає змогу привласнювати більшу частину законних прибутків.

Економічна безпека підприємницької діяльності — це система захисту консолідованої сукупності суб"єктів підприємницької діяльності від загроз та ризиків, що виникають в результаті їх діяльності, а також від неефективно функціонуючої державної політики з метою підвищення ефективності підприємницького сектору, максимізації його прибутку, захисту інтересів національних, регіональних та галузевих виробників. Крім того, під системою економічної безпеки підприємства розуміють комплекс організаційно-управлінських, технологічних, технічних, профілактичних і маркетингових заходів, спрямованих на кількісну й якісну реалізацію захисту інтересів підприємства від зовнішніх і внутрішніх загроз.

Сутність системи економічної безпеки суб’єктів господарювання полягає у збалансовано організованій сукупності взаємопов’язаних елементів внутрішніх і зовнішніх органів і служб безпеки, їх функцій, організаційної побудови, економічної політики стратегії і тактики, принципів, конкуренції і методів, спрямованих на забезпечення реалізації інтересів суб’єктів господарської діяльності, підтримувати свою ефективність і конкурентоспроможність, здатних протидіяти всім видам загроз.

Відповідно, економічна безпека, як явище господарської діяльності передбачає сукупність дій по створенню і зміцненню умов протидії небезпекам і загрозам економічним інтересам. Виходячи з характеристики та форми погроз, визначаються структурні елементи і методичні підходи до прийняття рішень, а також місце, функції і прийоми кожного з них у протидії цим загрозам.

Поняття економічної безпеки функціонування підприємства має ряд ознак, притаманних в цілому безпеці як універсальній категорії природних, суспільних і біологічних систем. В залежності від того, яке поєднання параметрів життєдіяльності суб"єкта є для нього бажаним, змінюється і конкретне наповнення поняття «небажані зміни». У загальному випадку до таких змін відносяться ті, що віддаляють суб"єкт від його бажаного стану.

Відображення ситуації з безпекою у свідомості суб"єкта визначає його оцінки безпеки. Очевидно, останні можуть істотно відрізнятися від об"єктивних залежно від особистісних якостей керівника, від повноти і глибини знань про ситуацію, про форми і силі впливу змін на стан підприємства і т.п.

Метою забезпечення безпеки підприємства (фірми) має стати комплексна протидія потенційним і реальним загрозам, усунення або ж мінімізація яких має гарантувати суб"єкту господарювання успішність функціонування в нестабільних умовах зовнішнього та внутрішнього середовища.

Таким чином, на сьогодні не існує єдиної думки щодо розуміння поняття «економічна безпека суб’єкта підприємництва». Аналізуючи різні підходи до визначення даного поняття можна дійти висновку, що під економічною безпекою суб’єктів підприємництва розуміють стан, за якого забезпечується економічний розвиток і стабільність діяльності підприємства, гарантований захист їх ресурсів, здатність адекватно і без суттєвих втрат реагувати на зміни внутрішньої і зовнішньої ситуації та передбачає стійкий розвиток, що досягається за допомогою використання усіх видів ресурсів, і підприємницьких можливостей.  

Післямова

В роботі відзначено, що організація роботи підприємства є основною в загальному комплексі проблем підвищення його ефективності. Вона передбачає:

•           визначення складу та структури засобів підприємства; і встановлення потреби в ресурсах виробництва;

•           визначення джерел формування прибутку підприємства;

•           управління та маневрування оборотними засобами;

В основу організації оборотних засобів покладений принцип нормування, який здійснюється відповідно основному принципу планування - мінімальної потреби засобів в обороті. Метою нормування є встановлення раціонального розміру оборотних засобів, що залучаються тимчасово до сфери виробництва та сфери обігу. Я вважаю, що методи визначення раціональної величини ресурсів потребують серйозного удосконалення. В економічній літературі норму ресурсів рекомендується встановлювати в залежності від тривалості циклу збутових операцій, тобто часу прийому продукції на склад, її пакування, оформлення документів на поставку, відправки продукції одержувачам. Але такий підхід можливий лише в обмежених випадках, пов"язаних з реалізацією продукції індивідуального виробництва, коли вихід продукції з виробництва та її відправка замовнику співпадають в часі. В усіх інших випадках необхідно, на наш погляд, приймати в розрахунок значно більший перелік факторів, які визначають раціональний рівень ресурсів готової продукції. До них передусім відносяться:

а)         погоджений з покупцем режим постачання;

б)         ступінь відповідності обсягу замовлення загальній величині кожної партії, що відправляється на адресу покупця;

в)         обсяги та зміст лізингової діяльності тощо.  

Навіть цей неповний перелік факторів свідчить про необхідність значного розширення елементів розрахунків норм ресурсів готової продукції та виробничих ресурсів.

Таким чином, для раціонального управління виробничими процесами підприємства засобами необхідно:

1)         Визначати раціональну величину виробничих та товарних ресурсів шляхом вмілого маневрування ними.

2)         Впроваджувати нові прогресивні методи управління виробничими та товарними ресурсами.

3)         Вдосконалювати процес нормування шляхом встановлення науково обґрунтованих норм та нормативів та застосовувати індивідуальні норми для підприємств в залежності від галузі та асортименту продукції.

4)         Поліпшувати організацію постачання, в т.ч. шляхом встановлення чітких договірних умов поставок, оптимального вибору постачальника, налагодженої роботи транспорту тощо.

5)         Правильно організовувати процес виробництва, що передбачає раціональне використання ресурсів та контроль за їх витрачанням.

6)         Вміло підбирати та розставляти кадри.

Для нормального функціонування та існування підприємства в сучасних умовах ринкової економіки, кожен вмілий керівник повинен організувати у себе на підприємстві службу, відділ, який ми постійно займався аналізом господарських процесів та їх результатів, які відбуваються на підприємстві. Це дуже суттєвий момент, та саме на основі цих даних приймати подальші управлінські рішення, бо саме за допомогою аналізу інформація узагальнюється, виявляються позитивні та негативні моменти процесу господарювання.

Список використаної літератури

1.      Абчук В. Путь к успеху, или курс бизнеса. — СПб: Мир и семья, 1998.

2.  Бойчик І. М. Економіка підприємства: Навч. посібник. — К.: Аііка, 2004.—480 с.

3.  Волков О. И., Скляренко В. К. Экономика предприятия: Курс лекций. — М.,2003.

4.  Горфинкель В.Я. Экономика фирмы: Учебник. -— М.: ЮНИТИ, 2003. — 543 с. 1

5.  Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. №436-ІV // rada.gov.ua

6.  Грей К Управление проектами: Практ. руководство. — М., 2003.