Нотаріальні провадження щодо надання документам виконавчої сили.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ КИЇІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені Вадима Гетьмана

Кафедра цивільного та трудового права

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА № 2

РЕФЕРАТ

з курсу «Нотаріат в Україні»

на тему: «Нотаріальні провадження щодо надання документам виконавчої сили.»

Виконала: студентка групи ЮПР-401,

Зіньківська Анастасія

Викладач: Демченко Ніна Миколаївна

Київ 2016

ЗМІСТ

1.     Вчинення виконавчих написів…………………………………………………….

2.     Вчинення протестів векселів…………………………………………………….

3.     Пред’явлення чеків до платежу і посвідчення неоплати чеків………………….

Висновки…………………………………………………………………………..

Список використаних джерел…………………………………………………….

1. Вчинення виконавчих написів

Примусове виконання зобов’язань здійснюється, як правило, на підставі рішення суду, господарського суду, в юрисдикції яких перебуває справа за вимогою, поставленою кредитором до боржника. Судове рішення постановляється в результаті розгляду по суті спору, що виник між сторонами. Для примусового виконання судового рішення видається виконавчий лист. В окремих передбачених законодавством випадках допускається примусове виконання зобов’язань  у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом на прохання кредитора виконавчого напису на документі, що встановлює зобов’язання боржника.

Інститут виконавчих написів нараховує тривалу історію і належить до несудових форм захисту інтересів кредиторів за безспірними зобов’язаннями, підтвердженими документами, що не викликають жодних сумнівів з боку їх достовірності.

Виконавчий напис являє собою розпорядження нотаріуса про стягнення з боржника належної стягувачеві певної грошової суми або витребування майна. Це розпорядження, відповідно до законодавства про виконавче провадження, є виконавчим документом, на підставі якого в примусовому порядку задовольняються вимоги кредиторів.

З проханням про видачу виконавчого напису стягувач управі звернутися до будь-якої нотаріальної контори, до будь-якого приватного нотаріуса незалежно від  місцезнаходження  стягувача  та боржника і місця виконання за написом.

Боржниками, стосовно яких допускається стягнення за виконавчим написом, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Вчинення виконавчих написів обмежується колом відносин, що визначаються Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172 був затверджений Перелік документів, за якими стягнення заборгованості  провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі — Перелік). Він містить вичерпні підстави для вчинення виконавчого напису, які розширювальному тлумаченню не підлягають. Згідно з Переліком виконавчий напис вчинюється:

- по нотаріально посвідчених правочинах;

- по податковій заборгованості фізичних осіб;

- по заборгованості, що випливає із відносин, пов’язаних з авторським правом;

- по заборгованості батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей в установах освіти;

- по заборгованості батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей і підлітків у загальноосвітніх школах та професійно-технічних училищах соціальної реабілітації;

- по заборгованості за диспашею;

- по заборгованості військовослужбовців, звільнених з військової служби, і військовозобов’язаних після закінчення зборів;

- по договорах лізингу, що передбачають у безспірному порядку повернення об’єктів лізингу.

Законодавством України можуть бути встановлені випадки заборони звернення стягнення на окремі види майна (ст. 89 СК, ст. 754 Цивільного Кодексу України тощо). Звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки і належить державному чи комунальному підприємству або підприємству, більш як 50 відсотків акцій (часток, паїв) якого перебуває у державній власності, здійснюється на підставі рішення суду (ст. 33 Закону України «Про іпотеку»). Для вчинення виконавчого напису, згідно з п. 283 Інструкції, стягувачем або уповноваженим представником нотаріусу подається заява, в якій, зокрема, мають бути зазначені:

- відомості про найменування і адресу стягувача та боржника;

- дата та місце народження боржника — фізичної особи, місце його роботи;

- номери рахунків у банках, кредитних установах, код в ЄДРПОУ для юридичної особи;

- строк, за який має провадитися стягнення;

- інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.

Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі, якщо нотаріусу буде необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус управі витребувати їх у стягувача.

Виконавчий напис на іпотечному договорі, що передбачає задоволення вимоги іпотекодержателя за основним зобов’язанням, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами основного зобов’язання, вчиняється нотаріусом за умови подання іпотекодержателем документів, достатніх для встановлення безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов’язання.

За наданими стягувачем документами нотаріус зобов’язаний перевірити наявність усіх умов, необхідних для вчинення виконавчого напису: чи допускається за даною вимогою стягнення за виконавчим  написом, чи зазначена вимога у Переліку; чи надані всі документи, названі у Переліку, чи оформлені вони належним чином, чи правильно обрахована заборгованість;

чи не сплинув строк, установлений для видачі виконавчого напису; чи немає даних, які свідчать про оспорювання вимог боржником. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком. Документи, необхідні для вчинення виконавчого напису, зазначаються у Переліку залежно від підстав стягнення. Так, при стягненні заборгованості за нотаріально посвідченими правочинами, що передбачають оплату грошових сум, передачу або повернення майна, для отримання виконавчого напису надаються оригінал нотаріально посвідченого правочину та документи, які підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання, тобто надаються документи, що підтверджують наявність зобов’язання боржника, указують на зміст цього зобов’язання і розмір  заборгованості (конкретну суму стягнення), його безспірність.

Усі надані документи мають бути належним чином оформлені. Якщо надані документи не відповідають загальним вимогам, що ставляться до нотаріальних документів (наприклад, не підписані належною особою, не скріплені печаткою відповідної установи, містять підчистки, необумовлені виправлення або доповнення), виконавчий напис  не може бути вчинений. Для стягнення боргу в таких випадках кредитор може звернутися з позовом до суду. За відсутності одного з перелічених у Переліку документів виконавчий напис також не видається

Крім того, стосовно низки передбачених Переліком вимог необхідне надання документів, що підтверджують повідомлення боржника про заборгованість або попередження про необхідність її погашення. Попередження має на меті спонукати боржників до добровільної сплати заборгованості, запобігти примусовому стягненню при відсутності наміру боржника ухилитися від виконання зобов’язань.

Так, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов’язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень.

Вчинення виконавчого напису за заявою одного з іпотекодержателів здійснюється нотаріусом після спливу десяти днів з дня одержання іншими іпотекодержателями письмового повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі отримання письмової заяви від попереднього іпотекодержателя, який має вищий пріоритет, про припинення звернення стягнення на предмет іпотеки виконавчий напис нотаріусом не вчиняється.

Нотаріус вчинює виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу. Якщо строк, передбачений законодавством на вчинення виконавчого напису за даною безспірною вимогою сплинув, нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії. При цьому він зобов’язаний роз’яснити стягувачеві, що пропуск строку позовної давності не позбавляє його права звернутися до суду з позовом про його поновлення і відповідно вирішення справи про стягнення заборгованості.

Оскільки дана нотаріальна дія не пов’язана з вирішенням спору про право цивільне, то боржник не викликається нотаріусом для викладення своїх заперечень. Нотаріус також за загальним правилом  не зобов’язаний повідомляти боржника про намір вчинити виконавчий напис. Однак у разі заявлення нотаріусу в будь-якій формі незгоди боржника із вимогами за виконавчим написом дана нотаріальна дія має бути відкладена для надання боржнику часу на звернення до суду (ст. 42 ЗУ «Про іпотеку»).

     У разі вчинення виконавчого напису за договором іпотеки нотаріус перевіряє за даними Державного реєстру іпотек наявність чи відсутність заставної, наявність чи відсутність інших іпотекодержателів.  За наявності заставної вчинення виконавчого напису може бути здійснено лише на підставі заяви (вимоги) власника заставної.

При дотриманні всіх перелічених умов вчиняється виконавчий напис, зміст якого передбачається ст.  89 Закону та п. 287 Інструкції.   У ньому обов’язково мають бути зазначені такі відомості:

- дата (рік, місяць, число) вчинення, нотаріальна контора (нотаріальний округ), прізвище, ім’я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис;

- найменування та адреса стягувача;

- найменування та адреса боржника, дата й місце його народження, місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків у банках, кредитних установах (для юридичних осіб);

- строк, за який провадиться стягнення;

- суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають ви- требуванню, у тому числі пеня, штраф, проценти, якщо такі належать до стягнення;

- розмір плати, сума одержаного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника;

- зазначення статті Закону та пункту Переліку документів, на підставі яких вчинено виконавчий напис;

- номер, під яким виконавчий напис зареєстровано в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій;

- підпис нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, печатка. Виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа, що встановлює заборгованість (нотаріально посвідчені правочини, опротестований вексель та ін.). Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, то він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку. Якщо за борговим документом необхідно провести стягнення по частинах, то виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунка боржника. У цих випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначаються: в який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром

нотаріальних дій.

За заявою кредитора розмір суми, яка підлягає стягненню за виконавчим написом, може бути встановлений з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Неустойка (штраф, пеня) включається до виконавчого напису, якщо це передбачено умовами договору.

Вчинення виконавчого напису за договором позики здійснюється з урахуванням вимог ст. 1050 ЦК.

У справах нотаріуса залишаються копія документа, що встановлює заборгованість, або витяг з особового рахунка боржника і копія виконавчого напису.

При кожному наступному вчиненні виконавчого напису за одним і тим самим зобов’язанням повторного подання копії документа, що встановлює заборгованість, не вимагається. У цих випадках слід обмежитися поданням двох примірників витягу з особового рахунка та оригіналу зобов’язання. Один примірник витягу з виконавчим написом і оригінал зобов’язання повертається стягувачу, а другий примірник залишається у нотаріуса.

При вчиненні кількох виконавчих написів за документами, що вста- новлюють заборгованість однакової форми, копія кожного окремого зобов’язання не вимагається. У таких випадках у справах нотаріуса за- лишається одна копія документа, що встановлює заборгованість (на одного з боржників), і список боржників, на стягнення боргу з яких вчинені виконавчі написи, із зазначенням повної назви та адреси боржників, строку платежу, суми, що підлягає стягненню за виконавчим написом, а в необхідних випадках й інших даних. Стягувачу видаються виконавчі написи на кожного боржника окремо у відповідності до списку.

Якщо для вчинення виконавчого напису крім документа, що встановлює заборгованість, необхідно подати й інші документи, зазначені в Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, то вони до виконавчого напису не приєднуються, а  залишаються  у справах нотаріуса.

Виконавчий напис має силу виконавчого документа, і стягнення за ним провадиться в порядку, установленому Законом України від 21 квітня 1999р. «Про виконавче провадження». Державний виконавець у триденний строк з дня надходження до нього виконавчого напису виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій встановлює строк для добровільного виконання, що не перевищує семи днів, та попереджає боржника про примусове виконання по закінченні встановленого строку із стягненням з нього виконавчого збору та витрат, пов’язаних із вчиненням виконавчих дій. Копія постанови не пізніше наступного дня направляється стягувачу, боржнику та нотаріусу, що вчинив виконавчий напис. Заходами примусового стягнення можуть бути: звернення стягнення на майно боржника; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення у боржника та передача стягувачеві певних предметів, зазначених у виконавчому написі, та ін.

Виконавчий напис, за яким стягувачем або боржником є фізична особа, може бути пред’явлений до примусового виконання протягом трьох років, а за всіма іншими вимогами — протягом одного року з дня вчинення виконавчого напису, якщо законодавством України не встановлені інші строки (ст. 91 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Стягувач, що пропустив строк пред’явлення виконавчого напису до виконання, має право звернутися до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк.

Отже, до компетенції нотаріату віднесено стягнення безспірної заборгованості. Однак у літературі справедливо зазначалось, що видача виконавчого напису характеризується не безспірністю заявленої вимоги, а безспірністю встановленого порядку стягнення, а поняття «спірної» заборгованості має відносний характер. Цивільне процесуальне законодавство відносить до неї не тільки ті випадки, коли між сторонами щодо сплати грошових сум або майна існує спір. До спірної заборгованості належать і такі випадки, коли боржник не відповідає на поставлені до нього вимоги і в той же час не виконує свого зобов’язання. Спір про право — це не тільки конфлікт, розбіжності суб’єктів, а й невиконання одним із суб’єктів  свого обов’язку з  будь-яких причин, коли  проти вимог іншого суб’єкта  жодних заперечень немає. Більше того, якщо боржник навіть визнає обов’язок, але не виконує його, то він також складає предмет позовного провадження за умови, що дана категорія справ не належить до компетенції нотаріату. Таким чином, підставою розподілу «спірної» та «безспірної» заборгованості виступає не особисте ставлення боржника до поставленої вимоги, а такий фактичний склад і характер правовідносин, який за загальним правилом виключає можливість оспорювання заборгованості. Підстави вчинення виконавчого напису не пов’язані із суб’єктивним ставленням боржника до своїх зобов’язань і поставлених до нього вимог. Разом із тим не можна захищати інтереси одного суб’єкта, не переймаючись при цьому інтересами іншого. Забезпечити ж рівний захист інтересів і кредитора, і боржника в змозі тільки судова форма захисту прав. Нотаріат лише надає юридичної достовірності певним правам та фактам. Нотаріальні органи повинні вчиняти свої дії тільки щодо безспірних прав та фактів. Вони не постановляють рішень з питань про право, оскільки вирішення спорів належить до компетенції суду. А безспірність заборгованості може встановлюватися тільки боржником. Тому є підстави стверджувати, що єдиною умовою вчинення виконавчого напису має бути волевиявлення зобов’язаної особи, висловлене нею у нотаріально посвідченому правочині при його укладенні, а не віднесення законодавчими та виконавчими органами певних зобов’язань до безспірних.

У цьому зв’язку слід визнати за необхідне подальше вдосконалення законодавства про нотаріат, пов’язане з уточненням питань нотаріальної юрисдикції, та виключення з його компетенції вирішення справ, що містять спір про право.

2. Вчинення протестів векселів

Протести векселів про неоплату, неакцепт, недатування акцепту вчиняються нотаріусами відповідно до законодавства України про обіг векселів: Закону України «Про обіг векселів в Україні»; Женевської конвенції 1930 р., якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції; Женевської конвенції 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі; Женевської конвенції 1930 р. про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів;

Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок»; Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі»; Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі»;

Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів»; інших, прийнятих згідно з ними, актів законодавства України. Крім того, протести векселів вчиняються у разі:

а) видачі кількох примірників векселя — протест про непред’явлення примірника векселя, надісланого для акцепту, держателю векселя, протест про неакцепт за другим примірником векселя, протест про неплатіж за другим примірником векселя;

б) коли з векселя зроблено копію — протест про непередавання оригіналу векселя законному держателю копії векселя;

в) видачі векселя строком у такий-то час від пред’явлення — протест про відмову у проставленні векселедавцем датованої відмітки про пред’явлення йому векселя.

Згідно з вищезгаданими нормативними актами вексель — це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Перед вчиненням протесту нотаріус перевіряє: який вексель йому надано — простий або переказний і чи має він усі необхідні реквізити; правоздатність векселедержателя; повноваження особи, що звернулася із заявою про вчинення протесту векселя; чи правильно заповнений та підписаний вексель; чи відповідає місце вчинення протесту вимогам законодавства; чи не сплинув строк на вчинення протесту векселя.

Векселі бувають прості та переказні.

Простий вексель — це письмове безумовне зобов’язання векселе- держателя сплатити певну суму грошей пред’явникові векселя або особі, зазначеній у векселі, або тому, кого вона вкаже, а також законному пред’явникові через певний строк або за вимогою.

Переказний вексель — це письмова безумовна вказівка векселедержателя платникові сплатити певну грошову суму пред’явникові векселя або особі, зазначеній у векселі, або тому, кого вона вкаже, через встановлений термін або за вимогою.

Основна відмінність простого векселя від переказного  полягає в тому, що за простим векселем платником є векселедавець, а за переказним — особа, яка за допомогою акцепту бере на себе обов’язок сплатити переказний вексель у строк.

Як простий, так і переказний векселі мають містити обов’язкові реквізити.

Простий вексель містить такі реквізити: найменування — «вексель»; просте і нічим не зумовлене зобов’язання сплатити певну суму; зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому має здійснюватися платіж; найменування того, кому або за наказом кого платіж має бути здійснений; дата та місце укладення векселя; підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Переказний вексель окрім зазначених реквізитів на простому векселі (крім зобов’язання сплатити певну суму) має містити також: просту і нічим не зумовлену пропозицію сплатити певну суму; найменування того, хто зобов’язаний платити (платника).

Документ, в якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів (відповідно для простого та переказного векселів), не має сили цих векселів, за винятком таких випадків:

а) вексель, строк платежу за яким не вказаний, розглядається як такий, що підлягає сплаті за пред’явленням;

б) за відсутності особливої вказівки місце, зазначене поряд із на- йменуванням платника (місце укладення документа — для простого векселя), вважається місцем платежу й одночасно місцем проживання платника (векселедавця — для простого векселя);

в) вексель, в якому не зазначено місце його складання, визнається підписаним у місці, зазначеному поряд із найменуванням  векселедавця.

Вексель може бути до настання строку платежу наданий векселедавцем або особою, в якої вексель знаходиться, для акцепту платнику за місцем його проживання. Акцепт — згода на оплату векселя у встановлений термін — виражається словами «акцептований», «прийнятий», «зобов’язуюсь сплатити» тощо і підписується платником.

Простий підпис платника, зроблений на лицьовому боці векселя, має силу акцепту. Векселі, що підлягають сплаті у певний строк, мають бути пред’явлені до акцепту протягом року з дня їх видачі.

Векселедавець може обумовити, що вексель має бути пред’явлений до акцепту із зазначенням або без зазначення строку. Він може заборонити у векселі пред’явлення його до акцепту, якщо тільки мова не йде про переказний вексель, що підлягає оплаті не за місцем проживання платника, або вексель, що підлягає оплаті у певний строк за пред’явленням.

Акцепт має бути датований днем, у який він був виданий, якщо тільки векселедавець не вимагає, щоб він був датований днем пред’явлення.

Платниками за переказними векселями можуть бути авалісти — особи, що дають вексельне поручительство на всю суму векселя або його частину за будь-яку відповідальну за векселем особу: векселедавця, акцептанта або індосанта (особу, на користь якої переказується вексель). Таке забезпечення надається третьою особою або однією з осіб, що підписали вексель. Аваліст відповідає рівною мірою поряд з тим, за кого він дав аваль.

Стягувачем за векселем (простим чи переказним) може бути індосант. Такий переказ здійснюється шляхом передатного напису на векселі — індосаменті. Індосамент має бути простим і нічим не обумовленим. Частковий індосамент є недійсним. Індосамент може бути здійснений за умови, що у векселі відсутня заборона на це.

Індосамент, як і аваль, може бути написаний на векселі або на при- єднаному до нього аркуші (додатковий аркуш). Аваль, крім того, може бути викладений на окремому аркуші із зазначенням місця його видачі. Ці написи підписуються авалістом або індосантом.

Вексель, як правило, видається в одному примірнику, але переказний вексель може бути виданий у декількох примірниках. Кожний держатель простого або переказного векселя має право знімати з них копії. У копії має бути зазначена особа, в якої на руках перебуває оригінал документа. Остання повинна вручити зазначений документ законному держателю копії.

Протест векселів про неоплату вчиняється нотаріусами за місцем знаходження платника або за місцем платежу (доміцильовані векселі, тобто векселі, які підлягають оплаті у третьої особи); протест векселів про неакцепт та недатування акцепту, протест про непред’явлення примірника векселя, надісланого для акцепту, держателю векселя, протест про неакцепт за другим примірником векселя, протест про неплатіж за другим примірником векселя — за місцезнаходженням платника; протест про непередавання оригіналу векселя законному держателю копії векселя — за місцезнаходженням держателя оригіналу векселя; протест про відмову у проставленні векселедавцем датованої відмітки про пред’явлення йому векселя — за місцезнаходженням векселедавця.

Векселі для вчинення протесту про неоплату приймаються нотаріусами після закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ї години наступного після цього строку дня.

Строк платежу за векселем — це проміжок часу, протягом якого вексель має бути пред’явлений до оплати.

Вексель може бути прийнятий для вчинення протесту про неакцепт протягом строків, установлених для пред’явлення до акцепту чинним законодавством, а якщо вексель був прийнятий до акцепту   в останній день строку, то не пізніше 12-ї години наступного після цього строку дня.

Векселі для вчинення протесту про непред’явлення примірника векселя, надісланого для акцепту, держателю векселя, протест про неакцепт за другим примірником векселя, протест про неплатіж за другим примірником векселя, протест про непередавання оригіналу векселя законному держателю копії векселя, протест про відмову у проставленні векселедавцем датованої відмітки про пред’явлення йому вексе- ля приймаються нотаріусами в строки, установлені ст. 44 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі від 7 червня 1930 р., запровадженого Женевською конвенцією 1930 р.

При вчиненні протестів векселів нотаріус повинен враховувати, що за акцепт і платіж відповідає векселедавець (ст. 9 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі).

У день прийняття векселя до протесту нотаріус пред’являє платнику або доміциліанту (особі, яка оплачує доміцильований  вексель) вимогу про оплату (або акцепт) векселя, в якій зазначає про надходження заяви про протест векселя з усіма його реквізитами та пропозицією сплатити чи акцептувати вексель у певний строк або повідомити про оплату чи акцепт векселя.

Якщо платник (доміциліант) оплатить вексель, нотаріус, не вчиняючи протесту, повертає вексель платнику з написом на самому векселі про одержання векселедержателем платежу та інших сум за встановленою формою.

Якщо платник зробив відмітку про акцепт на переказному векселі, вексель повертається векселедержателю без протесту.

У разі відмови платника (доміциліанта) оплатити або акцептувати вексель або якщо він не з’явився до нотаріуса, нотаріус складає акт про протест про неоплату або неакцепт за встановленою формою і робить відповідний запис у реєстрі, а також відмітку про протест про неоплату або неакцепт на самому векселі.

В акті містяться: дата вчинення протесту; прізвище, ім’я, по батькові нотаріуса, найменування нотаріальної контори, нотаріального округу; найменування держателя векселя; реквізити векселя; строк платежу; сума, на яку виданий вексель; найменування акцептанта (платника); вказівка про пред’явлення векселя до оплати (акцепту) та неотримання платежу (акцепту);

місце вчинення протесту; номер за реєстром; відмітка про стягнення держмита або оплати; підпис і печатка нотаріуса.

Якщо місцезнаходження платника невідоме, протест векселя вчиняється без висування вимоги про оплату або акцепт векселя з відповідною відміткою в акті про протест та в реєстрі нотаріальних дій. Опротестований вексель видається векселедержателю або уповноваженій особі.

Вексель, опротестований нотаріусом у неплатежі, є підставою для вчинення на ньому виконавчого напису в загальному порядку.

3.Пред’явлення чеків до платежу і посвідчення неоплати чеків

Посвідчення неоплати чеку- нотаріальна дія, яка надає виконавчої сили борговому платіжному документу- чеку- з метою забезпечення захисту прав суб’єктів розрахункових відносин по ньому. Чеком є документ, який містить нічим не обумовлене розпорядження чекодавця банку зробити платежі зазначеної в ньому суми.

         Розпорядження, або доручення, чекодавця банку засновано на договорі між ними. Як платник за чеком може бути вказаний лише банк, де чекодавець має кошти. Банк може відмовити у платежі в разі порушення чекодавцем умов договору, перевищення сумою, зазначеноб у чеку, суми вкладу, сумніві у справжності чеку тощо. Наслідки такої відмови безпосередньо стосуються чекодержателя, який фактично не перебуває в жодних юридичних відносинах з банком, але пов’язаний правовідносинами з чекодавцем.

         Чек, на відміну від векселя що має широкий обіг, пред’являється до платежу нотаріусом за місцезнаходженням платника (банку).

         На підставі ст. 93 Закону України «Про нотаріат», нотаріус приймає для пред’явлення до платежу чеки, подані після закінчення десяти днів, а іноземні чеки- після закінчення шести місяців з дня видачі чека, але не пізніше 12-ї години наступного після цього строку дня.

         Нотаріус в той самий день пред’являє банку чек до оплати. Якщо банк оплачує чек, нотаріус повертає його особі, яка оплатила чек, без посвідчення неоплати з написом на самому чеку про отримання платежу. Отримана сума передається особі, яка звернулась з проханням пред’явити чек до оплати.

         В разі неоплати чеку нотаріус посвідчує неоплату чеку шляхом напису на чеку за встановленою формою і робить про це відмітку в реєстрі.

         Одночасно з написом на чеку нотаріус надсилає повідомлення чекодавцю про неоплату його чека банком і вчинення напису на чеку.

         На прохання чекодержателя нотаріус в разі неоплати чеку вчиняє виконавчий напис. Оскільки його вчинення пов’язано з посвідчення неоплати чеку, то вчиняється виконавчий напис за місцезнаходженням платника і за наявності напису платника про те, що чек був пред’явлений до оплати із зазначенням дня пред’явлення, але не був оплачений (п. 293 Інструкції). При вчиненні виконавчого напису перевіряється своєчасність пред’явлення чеку до оплати.

         Виконавчі написи про неоплату чека вчиняються нотаріусами у строки, визначені чинним законодавством України про чеки. Вони вчиняються за бажанням чекодержателя як проти чекодавця, так і проти осіб, відповідальних за чеком.

         Про вчинення виконавчого напису нотаріус робить відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій і надсилає повідомлення чекодавцю про неоплату чеку та видачуу виконавчого напису.

ВИСНОВКИ

Охарактеризовані вище дії є різновидом нотаріальних дій, які здійснюються в нотаріальному провадженні задля надання і забезпечення виконавчої сили документів, які було розглянуто, а саме- векселів, чеків тощо.

Вчинення виконавчих написів, протестів векселів, а також пред’явлення чеків до платежу і посвідчення їх неоплати здійснюється державним або приватним нотаріусом відповідно до норм чинного законодавства. Основними нормативно-правовими актами при цьому визначають Закон України «Про нотаріат», Закон України «Про іпотеку», Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок», Закон України «Про обіг векселів в Україіні». Крім того, полложення, що регулюють деякі питання щодо відповідних нотаріальних дій містяться в Цивільному кодексі України.

Вказані нормативно-правові акти досить детально описують і характеризують коло повноважень нотаріусів на здійснення нотаріальних дій щодо надання виконавчої сили документам.