Нормування і періодичність контролю параметрів повітряного середовища на робочих місцях

Міністерство освіти і науки України

НПУ ім. М. П. Драгоманова

Факультет соціально-психологічних наук та управління

РЕФЕРАТ з дисципліни «Основи охорони праці»

на тему: «Нормування і періодичність контролю параметрів повітряного середовища на робочих місцях»

Підготувала студентка

32-СППЗ групи

Гаврилюк С. М.

Київ - 2016

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………………….............3

ОСНОВНА ЧАСТИНА……………………………………………………………………………..4

1.1.  Мікроклімат та його параметри……………………………………………………………….4

1.2.  Санітарно-гігієнічні параметри поділу шкідливих речовин………………………………...5

1.3.  Методи та вимоги до контролю стану повітря робочої зони………………………………..8

1.4.  Загальні методи і засоби нормалізації параметрів мікроклімату…………………………...9

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………………………..10

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………………………....11

ВСТУП

Життєдіяльність людини завжди протікає у певних метеорологічних умовах, що визначаються поєднанням температури повітря, швидкості його руху і відносної вологості, барометричним тиском та інтенсивністю теплового випромінювання. Ці показники в сукупності (за винятком барометричного тиску) характеризують метеорологічні умови середовища (мікроклімат) виробничого приміщення. Якщо робота виконується на відкритих майданчиках, то метеорологічні умови визначаються кліматичним поясом і сезоном року. Проте і в цьому випадку в робочій зоні створюється певний мікроклімат.

Для створення нормальних умов виробничої діяльності необхідно забезпечити не лише комфортні метеорологічні умови, а й необхідну чистоту повітря. На харчових та переробних підприємствах повітря робочої зони може забруднюватися шкідливими речовинами, які утворюються в результаті технологічного процесу або містяться в сировині, продуктах та напівпродуктах і відходах виробництва, а також у дезінфікуючих розчинах. Ці речовини потрапляють у повітря у вигляді пилу, газів або пари і діють негативно на організм людини. В залежності від їх токсичності та концентрації в повітрі вони можуть бути причиною хронічних отруєнь або професійних захворювань.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

1.1.Мікроклімат та його параметри.

Коротко охарактеризуймо основні параметри метеорологічних умов (мікроклімату).
Температура (t,°С) є одним з основних параметрів повітря, що характеризує його тепловий стан (ступінь нагрітості), тобто кінетичну енергію молекулярних рухів повітря.
Вологовміст повітря у виробничому приміщенні оцінюється відносною вологістю (%), тобто відношенням абсолютної вологості до максимально можливої при цій температурі.
Швидкість (рухливість) повітря (V, м/с) оцінюється вектором усередненої швидкості переміщення повітряних потоків (струменів) під дією різних сил, що їх викликають.
Під атмосферним тиском (Р, мм рт. ст.) розуміють модуль величини, яка характеризує інтенсивність сил, зумовлених масою вищого стовпа повітря на одиницю поверхні. Нормальним прийнято вважати тиск, що дорівнює 1013,25 ГПа (760 мм рт. ст.). Інші фактори мікроклімату: тиск повітря, концентрація кисню в повітрі, ступінь іонізації повітря, а також температура.

Людина під час праці витрачає енергію, яку накопичив її організм за рахунок харчування. Інтенсивність витрат енергії залежить від характеру та інтенсивності праці, а також від параметрів навколишнього середовища і, в першу чергу, від стану повітря в приміщенні.

Стан повітря робочої зони в виробничому приміщенні називають мікрокліматом або метеорологічними умовами.

Мікроклімат або метеорологічні умови виробничих приміщень визначаються за такими параметрами:
- температурою повітря в приміщенні, °С;

- відносною вологістю повітря, %;

- рухливістю повітря, м/с;

- тепловим випромінюванням, Вт/м³.

Всі ці параметри поодинці, а також у комплексі впливають на фізіологічну функцію організму - його терморегуляцію і визначають самопочуття. Температура людського тіла повинна залишатися постійною, у межах 36-37 °С, незалежно від умов праці.

Санітарно-гігієнічне нормування умов мікроклімату здійснюється за ДСН 3.3.6.042-99, які встановлюють оптимальніі допустимі параметри мікроклімату залежно від загальних енерговитрат організму при виконанні робіт і періоду року.

За загальними затратами організму на виконання робіт відповідно нормативу виділяють три категорії робіт:

а) категорія Ι – легкі фізичні роботи – поділяються: на Іа з витратами енергії до 140 Вт (до 120 Ккал/год), виконуються сидячи і не потребують фізичного напруження; на Іб з витратами енергії 141–175 Вт (121–150 Ккал/год), виконуються сидячи, стоячи або пов’язані з ходінням, та супроводжуються деяким фізичним напруженням.

б) категорія ІІ – фізичні роботи середньої важкості – поділяються: на ІІа з витратами енергії 176–232 Вт (151–200 Ккал/год) пов’язані з ходінням, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або предметів в положенні стоячи або сидячи, і потребують певного фізичного напруження; на ІІб з витратами енергії 232–290 Вт (201–250 Ккал/год), виконуються стоячи, пов’язані з ходінням, переміщенням невеликих (до 10 кг) вантажів, та супроводжуються помірним фізичним напруженням.

в) категорія ІІІ – важкі фізичні роботи з витратами енергії 291–349 Вт (251–300 Ккал/год), пов’язані з постійним переміщенням, перенесенням значних (понад 10 кг) вантажів, які потребують великих фізичних зусиль.

При санітарно-гігієнічному нормуванні умов виділяють два періоду року: теплий (середньодобова температура зовнішнього середовища вище +10 ^оС) і холодний (середньодобова температура зовнішнього середовища не перевищує +10^оС).

Параметри мікроклімату нормуються для робочої зони – простору, обмеженого по висоті 2 м від рівня підлоги або майданчика, на якому знаходяться місця постійного або тимчасового перебування працівників. Постійне робоче місце – місце, на якому той, що працює знаходиться більшу частину робочого часу (більше 50% або 2 години і більше безперервно). Якщо при цьому робота здійснюється в різних пунктах робочої зони, постійним робочим місцем вважається вся робоча зона. Непостійне робоче місце – місце, на якому той, що працює знаходиться меншу частину робочого часу, тобто менше 50% або менше 2 годин безперервно.

У основу принципів нормування параметрів мікроклімату покладена диференційована оцінка оптимальних і допустимих метеорологічних умов в робочій зоні залежно від теплової характеристики виробничого приміщення, категорії робіт по ступеню важкості і періоду року. Оптимальні та допустимі параметри мікроклімату в робочій зоні виробничих приміщень для різних категорій робіт у теплий та холодний періоди року наведені в табл. 1.1.

Таблиця 1.1. «Оптимальні та допустимі параметри мікроклімату в робочій зоні виробничих приміщень для різних категорій робіт у теплий та холодний періоди року».

1.2.Санітарно-гігієнічні параметри поділу шкідливих речовин.

Згідно ГОСТ 12.1.007-76* ССБТ «Вредные вещества. Классификация и общие требования безопасности» шкідливими вважаються речовини, що при контакті з організмом людини за умов порушення вимог безпеки можуть призвести до виробничої травми, професійного захворювання або розладів у стані здоров"я, що визначаються сучасними методами як у процесі праці, так і у віддалені строки життя теперішнього і наступних поколінь.

Шкідливі речовини можуть проникати в організм людини через органи дихання, органи травлення, а також шкіру та слизові оболонки.

Через дихальні шляхи потрапляють пари, газо- та пилоподібні речовини, через шкіру переважно рідкі речовини. Через шлунково-кишкові шляхи потрапляють речовини під час ковтання, або при внесенні їх в рот забрудненими руками. Основним шляхом надходження промислових шкідливих речовин в організм людини є дихальні шляхи.

Шкідливі речовини, що потрапили тим чи іншим шляхом в організм можуть викликати отруєння (гострі чи хронічні). Ступінь отруєння залежить від токсичності речовини, її кількості, часу дії, шляху проникнення, метеорологічних умов, індивідуальних особливостей організму.

Гострі отруєння виникають в результаті одноразової дії великих доз шкідливих речовин (чадний газ, метан, сірководень). Хронічні отруєння розвиваються внаслідок тривалої дії на людину невеликих концентрацій шкідливих речовин (свинець, ртуть, марганець).

В санітарно-гігієнічній практиці прийнято поділяти шкідливі речовини на хімічні речовини та промисловий пил.

Хімічні речовини (шкідливі та небезпечні) відповідно до ГОСТ 12.0.003-74 ССБТ. «Опасные и вредные производственные факторы. Классификация» за характером впливу на організм людини поділяються на:

— загальнотоксичні, що викликають отруєння всього організму (ртуть, оксид вуглецю, толуол, анілін);

— подразнюючі, що викликають подразнення дихальних шляхів та слизових оболонок (хлор, аміак, сірководень, озон);

— сенсибілізуючі, що діють як алергени (альдегіди, розчинники та лаки на основі нітросполук);

— канцерогенні, що викликають ракові захворювання (ароматичні вуглеводні, аміносполуки, азбест);

— мутагенні, що викликають зміни спадкової інформації (свинець, радіоактивні речовини, формальдегід);

— що впливають на репродуктивну функцію (бензол, свинець, марганець, нікотин).

Слід зазначити, що існують й інші різновиди класифікацій шкідливих речовин, наприклад, за переважаючою дією на певні органи чи системи людини (серцеві, кишково-шлункові, печінкові, ниркові), за основною шкідливою дією (задушливі, подразнюючі, нервові), за величиною середньо-смертельної дози.

Харчові та переробні підприємства мають справу з процесами, які пов"язані з утворенням або використанням таких газів, як діоксид вуглецю (СО₂), аміак (NН₃), сірчаний водень (Н₂S), діоксид сірки (SО₂) та ін. Особливо небезпечним в цьому переліку слід вважати діоксид вуглецю. Цей газ утворюється внаслідок бродіння сировини, що містить вуглеводи та деякі інші речовини, які розкладаються під дією мікроорганізмів (дріжджів), утворюючи діоксид вуглецю та інші сполуки, а також при горінні різних видів пального.

Промисловий пил - основний шкідливий фактор на багатьох харчових та переробних підприємствах, обумовлений недосконалістю технологічних процесів. Взагалі, пил – це сукупність тонкоздрібнених частинок твердої речовини, які перебувають як у завислому (аерозоль) стані, так і у вигляді осадку (аерогель). В залежності від походження пил розподіляють на природний і промисловий.

Природний пил (ерозія ґрунту, гірських порід, цвітіння рослин тощо) знаходиться в повітрі в звичайних умовах мешкання людини в межах концентрацій 0,1-0,2 мг/м³; в промислових центрах, де діють великі підприємства, він не буває нижче 0,5 мг/м³, а на робочих місцях запиленість повітря іноді сягає 100 мг/м³.

Промисловий пилможе бути класифікованийза різними ознаками:

- за походженням - органічний (рослинний, тваринний, штучний пил), неорганічний (мінеральний, металевий пил) та змішаний (присутність часток органічного та неорганічного походження);

- за способом утворення - дезінтеграційний (подрібнення, нарізання, шліфування і т.п.), димовий (сажа та частки речовини, що горить) та конденсаційний (конденсація в повітрі пари розплавлених металів);

- за отруючою дією на організм людини – нейтральний (не токсичний для людини пил) та токсичний (який отруює організм людини).

Знання основних фізико-хімічних властивостей пилу: хімічний склад, дисперсність (ступінь подрібнення), будова частинок, розчинність, щільність, питома поверхня, нижня та верхня концентраційні межі вибуховості суміші пилу з повітрям, електричні властивості та ін. дає можливість оцінити ступінь небезпеки та шкідливості пилу, пожежо- та вибухонебезпеку.

Шкідливі речовини, що потрапили в організм людини, спричинюють порушення здоров"я лише в тому випадку, коли їхня кількість в повітрі перевищує граничну для кожної речовини величину. Під гранично допустимою концентрацією (ГДК) шкідливих речовин в повітрі робочої зони розуміють таку концентрацію, яка при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 годин чи іншої тривалості (але не більше 40 годин на тиждень) за час всього трудового стажу не може викликати професійних захворювань або розладів у стані здоров"я, що визначаються сучасними методами як у процесі праці, так і у віддалені строки життя теперішнього і наступних поколінь.

Гігієнічне нормування шкідливих речовин проводять по гранично допустимих концентраціях (ГДК, мг/м³) у відповідності з нормативними документами: для робочих місць визначається ГДК в робочій зоні (ГОСТ 12.1.0051−88, Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів. Наказ МОЗ України від 19.06.96 №173).

За величиною ГДК в повітрі робочої зони шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки (ГОСТ 12.1.007-76):

— 1-й — речовини надзвичайно небезпечні, ГДК менше 0,1 мг/м³ (свинець, ртуть, озон).

— 2-й — речовини високонебезпечні, ГДК 0,1...1,0 мг/м³ (кислоти сірчана та соляна, хлор, фенол, їдкі луги).

— 3-й — речовини помірно небезпечні, ГДК 1,1...10,0 мг/м³ (вінілацетат, толуол, ксилол, спирт метиловий).

— 4-й — речовини малонебезпечні, ГДК більше 10,0 мг/м³ (аміак, бензин, ацетон, гас).

В державних стандартах наведено більше 700 речовин для яких встановлені значення ГДК. Необхідно зазначити, що в списку ГДК речовин, поряд з величиною, може стояти літера, яка вказує на особливість дії цієї речовини на організм людини:

О — гостронаправленої дії;

А — алергічної дії;

К — канцерогенної дії;

ф — фіброгенної дії.

При одночасному знаходженні в повітрі робочої зони кількох шкідливих речовин односпрямованої дії, близьких за хімічним складом і характером біологічної дії на людину, для визначення можливості працювати в цій зоні використовують таку залежність:

  ,

де С₁, С₂, С₃,..., С_n — концентрації відповідних шкідливих речовин в повітрі, мг/м³ ;

ГДК₁, ГДК₂,..., ГДК_n — гранично допустимі концентрації відповідних шкідливих речовин, мг/м³.

При одночасному вмісті в повітрі кількох шкідливих речовин, що не мають односпрямованої дії, ГДК залишається таким самим, як і при їх ізольованій дії.

1.3.Методи та вимоги до контролю стану повітря робочої зони.

Методи контролю вмісту хімічних речовин в повітрі поділяються на три групи:
1. Індикаторні методи хімічного аналізу з використанням газоаналізаторів УГ-1, УГ-2, ГХ-4 та подібних до них аналізаторів, що працюють на принципі кольорової реакції між індикаторним порошком і досліджуваним газом або парою, які прокачуються разом з повітрям через індикаторну трубку, заповнену реагентом. За інтенсивністю зміни кольору або за об’ємом прореагованого порошку визначають концентрацію досліджуваної речовини. Для аналізів деяких речовин застосовують папір, змочений реагентом, що змінює свій колір під дією хімічної реакції. Більшість цих методів є експресними і не потребують дорогих приладів та обладнання і спеціальних знань. Цим визначається їх поширення в практиці. Недоліки методів - низька точність визначення (похибка ±10%), але цього буває досить, щоб орієнтуватись у небезпеці загазованості повітря.

2.Санітарно-хімічні методи - колориметричний, фотоколориметричний, хроматографічний, нефелометричний та ін. Здебільшого вони є лабораторними, потребують спеціальних знань і підготовки, коштовні. їх перевага - точність визначення концентрації вимірюваної речовини.

3. Безперервно-автоматичні методи - автоматично контролюють і сигналізують про наявність в повітрі відповідних концентрацій шкідливої речовини. Для цього призначені газоаналізатори і газосигналізатори. Вони працюють на принципі зміни електричних властивостей речовини (електричного опору, електропровідності, електричної ємності) при хімічній реакції або при розчиненні в ній шкідливої речовини, яка контролюється. За зміною електричних властивостей встановлюються значення концентрації шкідливої речовини. До цієї групи належать прилади: ФЛ-5501 (універсальний газоаналізатор), ПГФ-1 (для визначення CO), КУ-1,3 (для визначення пари бензину), ФК-560 (для визначення сірчаного водню), ФК-450,4502 (оксиди азоту), ГПК-1 (сірчаний газ) та ін.

Взагалі існує дуже багато різних методик визначення шкідливих речовин в повітряному середовищі (більше 200) і класифікувати їх важко, бо вони можуть одночасно відповідати різним вимогам класифікації. Застосовуються і непрямі методи визначення деяких речовин, наприклад, за вмістом кисню в середовищі, що досліджується, та інші.

Основні вимоги до контролю стану повітря робочої зони відповідно до норм ГОСТ 12.1.005-88: 
1. Контроль вмісту шкідливих речовин у повітрі проводиться в найбільш характерних робочих місцях. 

2. Протягом зміни або на окремих етапах технологічного процесу в одній точці повинно бути послідовно відібрано не менше трьох проб.

3. Відбір проб повинен проводитися в зоні дихання при характерних виробничих умовах. 

4. Для кожної виробничої ділянки повинні бути визначені речовини, які можуть виділятися в повітря робочої зони. При наявності в повітрі декількох шкідливих речовин контроль повітряного середовища допускається проводити по найбільш небезпечним і характерним речовинам, що встановлюються органами державного санітарного нагляду. 

5. Зміст шкідливої ​​речовини в даному конкретному місці характеризується наступним сумарним часом відбору: для токсичних речовин - 15 хв, для речовин переважно фіброгенної дії - 30 хв. За вказаний період часу може бути відібрана одна або декілька послідовних проб через рівні проміжки часу. 

6. При можливому надходженні в повітря робочої зони шкідливих речовин з гостронаправленим механізмом дії повинен бути забезпечений безперервний контроль із сигналізацією про перевищення ГДК.

7. Періодичність контролю (за винятком речовин, зазначених у п.6) встановлюється залежно від класу небезпеки шкідливої ​​речовини: для 1-го класу - не рідше 1 разу на 10 днів, 2-го класу не рідше 1 разу на місяць, 3 -го і 4-го класу - не рідше 1 разу на квартал.

8. Залежно від конкретних умов виробництва періодичність контролю може бути змінена за узгодженням з органами державного санітарного нагляду. При встановленому відповідно вмісту шкідливих речовин III, IV класів небезпеки рівню ГДК допускається проводити контроль не рідше 1 разу на рік.

9. При одночасному вмісті в повітрі робочої зони декількох шкідливих речовин різноспрямованої дії ГДК залишаються такими ж, як і при ізольованому впливі. 

10. При одночасному вмісті в повітрі робочої зони декількох шкідливих речовин односпрямованої дії (за висновком органів державного санітарного нагляду) сума відносин фактичних концентрацій кожної з них (k _1, K ₂... До _n) в повітрі до їх ГДК (ПД k _1, ПДK _2,... ГДК _n) не повинна перевищувати одиниці.

11. Прилади контролю повинні володіти чутливістю не нижче 0,5 рівня ГДК, з похибкою не більше ± 25% від обумовленої величини. 

12. Результати вимірювань концентрацій шкідливих речовин у повітрі призводять до умов: температурі 293 К (20 ° С) і тиску 101, 3 кПа (760 мм рт.ст.). 

1.4.Загальні методи і засоби нормалізації параметрів мікроклімату.

Створення оптимальних метеорологічних умов у виробничих приміщеннях є складним завданням, вирішити яке можна за допомогою наступних методів і засобів:

- удосконаленням технологічних процесів і устаткування – впровадження нових технологій і устаткування, не пов"язаних з необхідністю проведення робіт в умовах інтенсивного нагрівання (зменшення виділення тепла у виробничі приміщення). Наприклад, заміна гарячого способу обробки металу – холодним, нагрів полум"ям – індуктивним нагрівом і так далі.

- раціональне розміщення технологічного устаткування – основні джерела теплоти розміщують безпосередньо під аераційними ліхтарями, біля зовнішніх стін і в один ряд, розміщувати тепло випромінююче устаткування в ізольованих приміщеннях або на відкритих майданчиках.

- автоматизація і дистанційне керування технологічними процесами;

- раціональна вентиляція, опалювання і кондиціювання повітря;

- раціоналізація режимів праці і відпочинку - досягається скороченням тривалості робочої зміни, введенням додаткових перерв, створенням умов для ефективного відпочинку в приміщеннях з нормальними метеорологічними умовами, вживанням душовання і мікрокліматичних оазисів усередині виробничих приміщень з надлишками тепла. Для працівників, що працюють на відкритому повітрі взимку обладнувати приміщення для обігріву з температурою вище за комфортну.

- використання теплоізоляційних матеріалів і захисних екранів;

- використання засобів індивідуального захисту.

Доцільно працівникам в умовах підвищеної температури на робочих місцях вживати газовану підсолену (0,5%) воду. Це запобігає втрати води організмом, а також необхідних для людини солей та мікроелементів. Одночасно, рекомендується підвищувати споживання білкової їжі. Ці заході покращують самопочуття та працездатність робітників в умовах дії підвищеної температури на робочих місцях.

ВИСНОВКИ

У цьому рефераті ми визначили, що таке мікроклімат, та охарактеризували його параметри. Описали, які є небезпечні речовини, та як вони можуть впливати на роботу працівника, його життя і здоров’я.  Описали граничне нормування шкідливих речовин за гранично допустимою концентрацією у повітрі на робочому місці. Визначили методи контролю вмісту хімічних речовин в повітрі на виробництві. Зазначили основні вимоги до контролю стану повітря робочої зони. Охарактеризували загальні методи і засоби нормалізації параметрів мікроклімату

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

1)   Законодавство України про охорону праці, т.1.- Київ., 1995 р.

2)   Джигирей В.С., Житецький В.Ц. Безпека життєдіяльності. – Львів, 2000.

3)   Піскун І.П. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник.- Суми: вид. “Університетська книга”, 1999 р.

4)   Миченко І.М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому середовищі. – Кіровоград, 2002.

5)   Хижняк М.І., Нагорна А.М. Здоровя людини та екологія. – К., 2000.