Науково-технічний прогрес і розміщення продуктивних сил.

Міжрегіональна Академія Управління Персоналом

Одеський інститут

Індекс групи: ТУ Од 7-15 Б1УЕП

Іванова Світлана Олександрівна

Курсова робота

з дисципліни :

Розміщення продуктивних сил

На тему№8: «Науково-технічний прогрес і розміщення продуктивних сил.Виробничий і науковий потенціал економіки»

м.Одеса 2016р.

Зміст

1.Зміст……………………………………………………………...1

2.Вступ……………………………………………………………..2-5

3. Науково - технічна революція та її наслідки………..…..……....6-9

4. Вплив нтп  на розміщення продуктивних сил………………...10-14

5. Характеристика виробничого і нтп національної економіки..

6.Література……………….

Вступ

Об"єкт вивчення. Розміщення продуктивних сил (РПС) — галузь економічної науки, що вивчає специфічні, просторові аспекти вияву економічних законів. Об"єктом вивчення є продуктивні сили, а предметом науки — їх територіальний стан і розвиток.Продуктивні сили мають не лише територіальний аспект розвитку — в такому разі вони вивчаються іншими науками. Якщо, наприклад, вони розглядаються у зв"язку з виробничими стосунками, то стають об"єктом вивчення загальної економічної теорії (політекономії). Натомість економічна історія (історія народного господарства) вивчає розвиток продуктивних сил у часі. У зв"язку з тим, що продуктивні сили існують одночасно ніби у кількох "вимірах", закони, які впливають на їхній стан і розвиток, виявляються порізному. Територіальну модифікацію економічних законів можна розглядати як закономірності розміщення продуктивних сил. Так, закон економії часу виявляється як закономірність ефективності розміщення виробництва; закон поділу праці — як закономірність територіального поділу праці; закон концентрації виробництва — як закономірність територіальної концентрації виробництва тощо. Про закони й закономірності докладніше йтиметься в наступному підрозділі цього розділу. Продуктивні сили — це система суб"єктивних (людина) і речових (засоби виробництва) елементів, що виражають активне ставлення людей до природи. У процесі праці освоюються природні ресурси, відтворюються умови існування людей, відбувається соціальний розвиток. Продуктивні сили — це сукупність трудових ресурсів і засобів виробництва. У свою чергу, предмети праці включають природні ресурси — вугілля, руду й сировинні матеріали (сировину), якот бавовник, зерно, пластмаси, тобто матеріали, піддані якійсь обробці. До поняття засобів виробництва зараховуються машини й устаткування, будівля й споруди, засоби транспорту й зв"язку, а також земля, бо цей природний ресурс має свої виразні особливості. Головним складовим продуктивних сил є праця. Робоча сила характеризується кількістю (чисельність працівників) і якістю (статевовіковий склад, рівень кваліфікації, рівень освіти, традиції та навички). Роль праці як складової частини зростає з розвитком продуктивних сил: підвищуються вимоги до якості трудових ресурсів. Прискорення науково-технічного прогресу – основний шлях розв’язання         економічних, організаційних, соціальних і культурних проблем, який в економічній сфері є основним фактором досягнення світового рівня продуктивності праці, що здійснюється через революціонізацію виробництва, впровадження найновіших технологій, та у соціальній сфері, де  найважливішими завданнями є подолання відмінностей між містом і селом, розумовою і фізичною працею.

Дані цілі неможливо успішно розв"язати без удосконалення розміщення продуктивних сил на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Становлення якісно нового способу підвищення продуктивності праці відкриває небачені досі можливості всебічного розвитку людей, їх розумових здібностей і фізичних можливостей.

Актуальність розглядуваної теми полягає в тому, що науково-технічний прогрес змінює підходи до розміщення продуктивних сил, створюючи нові можливості як для розв"язання галузевих господарських проблем, так і для комплексного розвитку господарства у традиційних районах і на освоюваних територіях. На особливу увагу заслуговує територіальна організація тих галузей господарства і у тих країнах та регіонах світу, у яких тривають істотні зміни техніко-економічних основ розміщення виробництва у зв"язку зі зміною характеру вихідної сировини, зменшенням матеріаломісткості виробництва та підвищенням повноти використання сировини та відходів, поглибленням технологічних зв"язків з суміжними галузями [3,с.31]. Чимало при цьому важить удосконалення технології виробництва. Впровадження принципово нових технологій, насамперед електронно-променевих, плазмових, імпульсних, біологічних, радіаційних, хімічних, дасть можливість у декілька разів підвищити продуктивність праці та ефективність використання ресурсів і зменшити енерго- та матеріаломісткість виробництва. Сільське господарство перейде на індустріальні, інтенсивні технології, почне використовувати методи біотехнології та генної інженерії.

На сучасному етапі науково-технічний прогрес сприяє більш рівномірному і ефективному розміщенню підприємств, виробничих комплексів і галузей господарства. Створення і вдосконалення потужних, високопродуктивних машин у багато разів збільшують продуктивність праці у всіх районах. Поява нових способів передачі електроенергії через об"єднані енергосистеми зробила економічно вигідним просторовий розрив між великими виробниками електроенергії на базі дешевих енергоносіїв та її споживачів.

Природні ресурси — це тіла і сили природи, суспільна користь яких змінюється у процесі трудової діяльності людини. Вони використовуються як засоби праці (земля), джерела енергії, сировини й матеріалів, а також безпосередньо як предмети споживання (питна вода, дикі ягоди, гриби тощо).

їхнє сукупне значення у системі продуктивних сил зменшується. Так, розвиток хімічної промисловості допомагає одержувати непоганий врожай з раніше малородючих ґрунтів; деякі різновиди пластмас замінюють деревину тощо. Проте людство ніколи не зможе відмовитись від природних ресурсів, бо вони є речовою  першоосновою виробництва матеріальних благ. Крім того, хоча з науково-технічним прогресом відносно зменшується попит на деякі різновиди природних ресурсів (руди чорних металів, вугілля), водночас зростає попит на інші (руди кольорових металів, уранова сировина).

Науково-технічний прогрес перетворив науку на безпосередню продуктивну силу. Сучасне велике виробництво неможливе без фундаментальних наукових досліджень, без постійних чималих капіталовкладень у розвиток науки. Однак наука — особливий ресурс: її просторова фіксація ускладнена, хоча, звичайно, можна позначити на карті зосередження науково-дослідних центрів. Вплив науки виявляється у результаті праці, у змінах технології та організації виробництва, що відбивається й на територіальному аспекті (поява нових виробництв, зміна територіальних виробничих зв"язків, концентрація й деконцентрація виробництва тощо). Сполучення праці предметами й засобами праці утворює процес виробництва. Тому сфера виробництва також є об"єктом вивчення науки "Розміщення продуктивних сил" — йдеться передусім про матеріальне виробництво (промисловість, сільське господарство, транспорт).

Розміщення продуктивних сил — це їх просторова фіксація разом з процесом їхнього розвитку в просторі. Можна зробити "моментальний знімок" об"єктів народного господарства й позначити їх на карті, проте слід пам"ятати, що продуктивні сили перебувають у постійній динаміці. Так само, як, за висловом Геракліта, "не можна двічі увійти до однієї й тієї ж річки", не можна й продуктивні сили хоча б через добу побачити у тому ж стані в просторі (якщо врахувати глобальний характер процесу).

Є кілька визначень поняття "розміщення продуктивних сил". Одне з найвдаліших, на нашу думку, належить Е. Алаєву: "Розміщення продуктивних сил — динамічний стан, що характеризує поділ продуктивних сил на території згідно з природними, соціальними та економічними умовами окремих регіонів і визначається особливостями територіального поділу праці, властивими даній соціально-економічній системі".

Розміщення продуктивних сил — це наслідок суспільного поділу праці в територіальній формі. Територіальний поділ праці можна уявити як процес виробничої спеціалізації регіонів та посилення міжрегіональної кооперації, обміну спеціалізованою продукцією та послугами. При поділі праці виникає двоєдина система господарства, що характеризується галузевими й територіальними аспектами й формує народногосподарський комплекс.

Науково - технічна революція та її наслідки

Науково - технічний прогрес пройшов у своєму розвитку кілька історичних етапів, для кожного з яких були характерні свої відмінні риси:

I. Поява і використання вогню.

II. Зародження і становлення великого машинного виробництва.

Великого машинного виробництва передує проста кооперація і мануфактура. Проста кооперація - це проста форма організації праці, коли безліч працівників зайняті однорідною працею. З появою великого машинного виробництва основною формою підприємства стала фабрика з використанням машин і витісненням ручноїё праці механізованим.

Науково - технічний прогрес втілюється в періодичних науково - технічних революцій - НТР. Відбувається зрощування науки і виробництва, їх інтеграція.

Головні рушійні сили матеріально - технічної бази суспільства:

-науковий інтелект;

-його реалізація в нових поколіннях техніки.

Склад науково - технічного циклу (його фази):

-народження наукової ідеї (відкриття, винаходи);

-технологічна обробка ідеї.

III. Кінець XIX - початок XX століття. Цей етап позначений в історії як перша науково - технічна революція або індустріальна ера виробництва.

Науково - технічна революція 50-х - 60 - х років розгорнулася в розвинених країнах. Вона базувалася на наступних науково - технічних напрямках:

-освоєння атомної енергії;

квантова електроніка (лазерна техніка, електронні перетворювачі енергії);

- Кібернетика і обчислювальна техніка, створення ЕОМ.

Для реалізації науково - технічного перевороту потрібні були: виробництво верстатів з програмним керуванням, обробних центрів, автоматичних ліній, автоматизовані системи управління виробництвом; розвиток атомної енергетики; застосування синтетичних матеріалів (смол, пластмас, хімічних волокон); освоєння реактивних двигунів (переворотів в авіації); винахід технології безперервного розливання сталі; освоєння космічного простору (вища науково - технічної революції); успіхи хімії (синтез матеріалів з ​​наперед заданими властивостями, каталізаторів, гербіцидів і пестицидів): в біології та медицині: створення антибіотиків, вітамінної та мікробіологічної промисловості.

Негативні сторони науково - технічної революції спричинили ряд криз 70-х років: технологічні, енергетичні; економічні, соціальні; екологічні.

IV. Середина 50-х рр. XX століття і до наших днів - друга НТР або інформаційна ера виробництва. Цей етап характеризується переважним зростанням в економіці всіх галузей, пов"язаних з обробкою інформації. Виробництво стає гнучким, орієнтованим на індивідуальні запити споживачів, ефективність виробництва здійснюється за рахунок економічних витрат минулого праці.

Друга НТР (остання чверть ХХ ст.): Перехід до постіндустріального технологічного способу виробництва. Це базові науково - технічні напрями: мікроелектроніка (квантова фізика); інформатика (кібернетика, теорія інформації); біотехнології (молекулярна біологія).

Досягненнями другої науково - технічної революції є створення мікропроцесорної техніки, підвищення автономності технічних засобів в усіх галузях народного господарства; розвиток генної інженерії; нові інформаційні технології.

Пройшли перетворення у всіх сферах виробничої техніки: розвиток програмованих виробництв; розвиток робототехніки та ін. В енергетиці: освоєння сонячної, вітрової, приливної енергії; використання високотемпературної сверпроводімості, мікропроцесорної техніки (зберігають енергію) Також освоюються: матеріали, що володіють заданими властивостями (композити, кераміка, пластмаси, смоли, металеві порошки); нові технології: плазмові, лазерні та багато інших; волоконно-оптичні лінії зв"язку, космічна, факсимільний, стільниковий зв"язок.

Прагнення вирішити виникаючі проблеми шляхом створення більш ефективної і витонченої техніки - один з найпоширеніших підходів в сучасному світі. При цьому нові проблеми постійно ускладнюються, посилюючи вимоги до якості і можливостям створюваної техніки, через що майбутнє людського суспільства все більшою мірою виявляється детерміновано чисто технічними задачами. У такому світі, де для вирішення кожної проблеми повинна бути своя машина (а може, і кілька), все менше місця залишається людині, бо його сили, воля і творча активність позбавляються життєвого простору. У зв"язку з небезпекою дегуманізації суспільства виникає необхідність цілеспрямованого впливу на інноваційний процес, коли до майбутнього послідовно і докладно готуються, обережно "вживляючи" нововведення в соціальну тканину, плануючи не тільки успіх, але і наслідки реакції "відторгнення". І в першу чергу це має стосуватися діяльності з пошуку, підготовці, реалізації та поширенню технічних нововведень.

НТР може здійснюватися в двох основних формах: еволюційній і революційній.

Еволюційна форма заснована на використанні у виробництві одного і того ж науково - технічного потенціалу.

Революційна - означає перехід до використання у виробництві якісно нових науково - технічних потенціалів. НТР - це суперечливе явище:

- Протиріччя між новітніми досягненнями людської думки і застосуванням малопроизводительного ручної праці;

- Протиріччя між матеріально - технічних і особистим факторами виробництва.

Обидва протиріччя можна розв"язати. Технічний прогрес суспільства тісно пов"язаний з економічним і соціальним прогрессами. Економічний прогрес - це складний процес і для його характеристики використовується система показників: рівень розвитку продуктивних сил - це найвищий критерій економічного прогресу, це загальний глобальні показник. Цей громадський показник уточнюється більш детальними показниками.

Технічна будова виробництва, тобто співвідношення між масою застосовуваних засобів виробництва і чисельністю зайнятих у виробництві працівників. Наслідками науково - технічної революції є інтеграція елементів прогресу: наукового, технічного. На наукову базу переведені всі галузі матеріального виробництва, всі галузі нематеріальної сфери.

На мій погляд, наслідком НТР є сучасний інноваційний процес в різних країнах, він характеризується комп"ютерною революцією, формуванням глобальних науково - дослідних мереж, швидким поширенням інтернет - технологій.

Для розвитку економічного потенціалу будь-якої країни необхідно розвиток і збереження науково - технічного потенціалу країни, розвиток нововведень, інноваційної діяльності.

Вплив науково-технічного прогресу на розміщення продуктивних сил

У сучасних ринкових умовах господарювання науково-технічний прогрес (НТП) є вирішальною основою розв"язання економічних, організаційних, соціальних і духовно-культурних проблем. НТП в економічній сфері є основним фактором досягнення світового рівня продуктивності праці, що здійснюється шляхом революціонізації виробництва, впровадження найновіших досягнень в розвиток технології.

У розвитку соціальної сфери першочерговими завданнями є подолання відмінностей між містом і селом, розумовою і фізичною працею, рівнем оплати праці в промисловості і в сільському господарстві, вирівнювання соціальної інфраструктури.

Ці завдання вирішуються при розв"язанні проблеми удосконалення ефективності розміщення продуктивних сил на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Сучасні якісно нові способи підвищення продуктивності праці відкривають небачені досі можливості всебічного розвитку людей, їх розумових здібностей.

В Україні створений потужний науково-технічний потенціал. Фундаментальні дослідження у різних галузях науки відомі у всьому світі. На їх основі створено і впроваджено у виробництво принципово нові технологічні процеси, нове прогресивне устаткування: автоматизовані комп"ютерні системи управління технологічними процесами, роторно-конвеєрні лінії, малогабаритні преси надвисокого тиску, сучасні лінії неперервного розливу металу, устаткування для безперервного прядіння і ткацтва за комп"ютерними програмами, верстати з надточною обробкою металів, матеріали з новими технологічними властивостями тощо.

Головна увага на сучасному етапі розвитку продуктивних сил приділяється вдосконаленню технології виробничих процесів, у першу чергу - впровадження нових технологій, зокрема електронно променевих, плазмових, імпульсних, біологічних, радіаційних, мембранних, хімічних, надчистих кристалів тощо. Це дає можливість у декілька разів підвищити продуктивність праці, більш ефективно використовувати ресурсний потенціал, знизити енерго- і матеріаломісткість виробництва. В сільському господарстві це дасть можливість перейти на індустріальні, інтенсивні технології з використанням методів біотехнології та генної інженерії.

Масштабне впровадження сучасних досягнень науки і техніки в галузі народного господарства значною мірою впливатиме на розміщення продуктивних сил. Застосування нової техніки значно розширюватиметься, враховуючи, що її застосування характерне для комплексного використання в територіальному і міжрегіональному плані з високим економічним ефектом. Науково-технічний прогрес має значний вплив на територіальний поділ праці, спеціалізацію, сприятиме розширенню можливостей більш рівномірного розміщення підприємств на території, а також різнобічному врахуванню регіональних потреб і вимог до нової техніки, особливо в розвитку агропромислового комплексу.

Досягнення високого рівня науково-технічних розробок, виробництво промисловістю високопродуктивної техніки (машин, механізмів і устаткування) дало можливість освоїти нові ефективні природні ресурси, що зумовило територіальні зрушення у розвитку і розміщенні продуктивних сил. При цьому вплив нової техніки і нових технологій на розміщення виробництва супроводжується зниження норм на витрати палива, електроенергії, сировини, трудових затрат на одиницю продукції. Результати досягнень науково-технічного прогресу, нові напрями його розвитку ефективно впливають на вдосконалення розміщення продуктивних сил. Наприклад, на розміщення обробної промисловості, впливає фактор наявності трудових ресурсів. Однак він набагато знижується при впровадженні комплексної механізації і автоматизації виробництва. При цьому різко зростає роль висококваліфікованих спеціалістів.

Посилення впливу науково-технічного прогресу на продуктивність праці зумовлює прискорене оновлення техніки. В гірничодобувних галузях використовується техніка підвищеної одиничної потужності, що дає змогу значно зменшити потреби в робочій силі, підвищити продуктивність праці. Ще більше значення має впровадження трудозберігаючих технологій, верстатів з числовим програмним управлінням, іншого устаткування з автоматизованими системами управління у великих промислових центрах, промислових вузлах, що мають обмежені можливості в забезпеченні виробництва і сфери послуг трудовими ресурсами. Це стосується промислових районів, які характеризуються погіршенням демографічної ситуації. Стратегія науково-технічного прогресу - створення таких автоматизованих систем управління виробництвом, які дають змогу розвивати виробництва, що функціонуватимуть у так званому безлюдному режимі цілодобово. Економічна ефективність таких виробництв досягається за рахунок оптимальних режимів роботи з електронним управлінням і максимальним використанням устаткування. Вплив фактора трудових ресурсів на розміщення таких виробництв буде зведений до мінімуму.

Розвиток науково-технічного прогресу створює умови одержувати нові види матеріалів, палива, енергії. Нині комплексно розробляються родовища мінерально-сировинних ресурсів і успішно експлуатуються ті, які в минулому розробляти було економічно не вигідно і через вилучення тільки окремих компонентів. Таким чином, науково-технічний прогрес сприяє територіальному розміщенню енергетичної і сировинної бази промисловості. Завдяки впровадженню нових технологій підвищився рівень комплексного використання рудних матеріалів, повнішим є вилучення корисних компонентів з бідних руд та стали більшими повної їх переробка і використання.

Сучасні нові технології створюють можливість ефективно замінювати сировину, яка раніше була основною для виробництва продукції. Так, наприклад, застосування пластикових труб замість сталевих і чавунних при прокладці водопроводів та каналізації здійснило технічну революцію в проведенні сантехнічних робіт. По-перше, ці труби у декілька разів легші і значно дешевші за вартістю, по-друге, надзвичайно прості у монтажі і, по-третє, більш довговічні в експлуатації. Якщо сталева труба експлуатується 25-30 років, чавунна - до 50-60 років, то пластикові труби - у 5-10 разів довше. Сьогодні ці труби широко використовуються і для опалення квартир.

Сьогодні надзвичайно важлива роль науково-технічного прогресу в охороні навколишнього середовища і раціонального використання природно-ресурсного потенціалу. Розвиток науки і техніки дає можливість створювати ефективні засоби і приладу для очищення промислових і комунальних викидів, які забруднюють землю, воду, повітря. Наявні технології дають можливість переходи на системи замкненого водопостачання, утилізації і переробки відходів виробництва, економно витрачати рослинні і мінеральні ресурси, раціонально використовувати земельний фонд (зменшення площ під забудову, рекультивація).

Науково-технічний прогрес значною мірою впливає на зростання територіальної концентрації виробництва, однак тут треба враховувати регіональні умови: наявність трудових ресурсів, поливних, водних можливостей, обсяги сировинних зон переробних підприємств. Оптимальний розмір підприємств повинен визначатися економічними показниками, зокрема собівартістю продукції і ціновою політикою на ринку її споживання. Однак екологічний фактор має залишатися найголовнішим при обґрунтуванні розміщення будь-яких виробничих підрозділів, тим більше, коли мова йде про підприємства хімічної, металургійної, гірничобудівної та деяких інших галузей промисловості.

Характеристика виробничого і науково-технічного потенціалу національної економіки

Виробничий потенціал-це система економічних відносин, що виникають між господарюючими суб"єктами на макро - і мікрорівнях з приводу отримання максимально можливого виробничого результату, який може бути отриманий за умови найбільш вигідного використання виробничих ресурсів, за умови наявного рівня техніки і технологій, передових форм організації виробництва.

Виробничий потенціал постійно змінюється в часі як внаслідок саморозвитку, так І під впливом результатів власного перетворення. Механізм зміни характеристик виробничого потенціалу в ході власного перетворення можна представити в такий спосіб. Використовувані ресурси (матеріальні. Інформаційні, інтелектуальні і т. Д). будучи одночасно складовою частиною потенціалу, перетворюються в певний результат (продукція промисловості). змінюючись і набуваючи нових якісних і кількісних характеристик. При цьому початкові характеристики потенціалу відрізняються від його ж характеристик після закінчення перетворень настільки, наскільки глибоким було дане перетворення. Перетворення може відбуватися в результаті різних дій. зокрема таких тривалих, як економічні реформи в країні.

Основні виробничі фонди є частиною виробничого потенціалу господарства. До них відносяться засоби праці, що функціонують у сфері матеріального виробництва І багаторазово використовуються у виробництві матеріальних благ, але при цьому зберігають натуральну форму, зношуються поступово І переносять свою вартість на створений продукт частинами у вигляді амортизаційних відрахувань. Кількісний та якісний рівні основних виробничих фондів І. насамперед. їх активної частини - машин і обладнання - характеризують виробничий потенціал народного господарства. Виробничі фонди становлять 2/3 вартості всіх основних фондів І майже половину національного багатства. Одним з основних показників, що характеризують основні виробничі фонди, є виробнича потужність - здатність засобів праці виробляти максимальну кількість продукції.

Територіальний розподіл виробничого потенціалу - заводів, фабрик, сільськогосподарських підприємств, транспортних засобів-є найважливішою умовою розвитку і розміщення продуктивних сил. Високий рівень розвитку виробничого потенціалу може розглядатися як основа подальшого розвитку і розміщення виробництва електроенергії, металу, машин тощо. Реконструкція і розширення виробничого потенціалу, а також нове будівництво означають конкретні зрушення в розвитку і розміщенні продуктивних сил.

Господарство України характеризується великим виробничим потенціалом. У структурі основних виробничих фондів майже 50% припадає на промисловість, 23,5% - на сільське господарство, 16% - на транспорт і зв"язок. 3,9% - на будівництво.

Рівень використання основних виробничих фондів і фондооснащеність зайнятих в матеріальному виробництві - найважливіші чинники, що впливають на територіальні показники продуктивності праці. Відносне забезпечення виробничого персоналу основними виробничими фондами характеризується істотною територіальною диференціацією.

Основною складовою виробничого потенціалу є промисловий потенціал. Промисловий потенціал України є одним з фундаментальних системоутворюючих елементів національної економічної системи та суспільства в цілому. Вітчизняна промисловість безпосередньо забезпечує в українській економіці 45% валового випуску продукції і 25% робочих місць. 1к не менш важливо, що вона лежить в основі відтворювального циклу національної економіки, є базисом, на який спирається діяльність інших секторів економіки: сільське господарство, енергетика, будівництво, торгівля, фінансова діяльність, сфера послуг тощо, є двигуном соціально-економічного розвитку країни.

Промислові підприємства забезпечують значну частку доходів державного бюджету і соціальних фондів, заробітної плати працюючої частини населення, формують інвестиційний потенціал країни, визначають спрямованість його науково-технологічного розвитку.

На жаль, в період економічних перетворень 1991-2008 рр. відбулося фактичне трата промислового потенціалу України, якому не завадив навіть період економічного зростання, що почався з 1999 р Ознаками цього є погіршення структури промисловості, уповільнення темпів її зростання в 2008 р і різке падіння приросту інвестицій, втрата українськими підприємствами внутрішніх ринків.

Згідно з даними Держкомстату, обсяги виробленої промислової продукції за січень-травень 2009 року порівняно з відповідним періодом попереднього року скоротилися на 31,9%. Випуск промислової продукції на підприємствах переробної промисловості зменшився на 37,6%. добувної промисловості - на 18,5%, з виробництва та розподілену електроенергії, газута води - на 17,1%. У травні 2009 р в порівнянні з квітнем 2009 р загальний обсяг випуску промислової продукції зріс на 1,3%. У переробній промисловості обсяги виробництва збільшилися на 2,4%, найсуттєвіше-на підприємствах з виробництва іншої неметалевої мінеральної продукції (на 10.2%), металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів (на 7,2%). з виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (на 5,7%). У той же час було зафіксовано зниження обсягів випуску продукції хімічної та нафтохімічної промисловості (на 6,5%), целюлозно-паперовому виробництві; видавничої діяльності (на 5,3%), легкої промисловості (на 3,2%), машинобудуванні (на 3,1%), оброблення деревини та виготовленні виробів з деревини, крім меблів (3,1%).

На підприємствах добувної промисловості обсяги виробництва зросли в порівнянні з квітнем 2009 р на 1,7%, в тому числі у видобутку корисних копалин, крім паливно-енергетичних, - на 7,8%, ау добуванні паливно-енергетичних корисних копалин скоротилися на 1 , 7%.

У виробництві і розподілі електроенергії, газута води обсяги випуску продукції зменшилися на 6,1%.

У зв"язку з таким становищем промисловий потенціал України в світовому розподілі праці закріплюється як сировинний та ресурсний придаток, зростаючий ринок збуту продукції іноземного походження. При цьому вітчизняна економіка втрачає продуктивні робочі місця, новостворену додану вартість, на території України розміщуються ресурсо-, енерго - і екологоємні виробництва. У 2008 році, згідно з рейтингом конкурентоспроможності, опублікованому Всесвітнім економічним форумом, Україна посіла 54 місце серед 55 країн світу. Світовий рейтинг конкурентоспроможності уже 15 років поспіль очолює США. Крім того, до першої п"ятірки найбільш конкурентоспроможних країн увійшли Сінгапур, Гонконг, Швейцарія та Люксембург. В першу десятку входять Данія. Австралія, Канада, Швеція та Нідерланди. Нинішній рейтинг Росії впав на 4 позначки - до 49 місця.

Обов"язковою умовою всебічного розвитку українського суспільства, економічного і соціального благополуччя нації є відродження вітчизняного промислового потенціалу через здійснення цілеспрямованої державної промислової політики, яка повинна реалізувати накопичений потенціал інституціональних змін, направити технічні, фінансові, людські, організаційні ресурси, придбані протягом періоду економічного зростання, на завдання якісної структурної перебудови.

Стратегічним завданням такої перебудови є забезпечення системної модернізації промислового виробництва, його відповідності сучасним вимогам науково-технологічного прогресу і постіндустріального розвитку. Галузева структура промисловості повинна наблизитися до пропорцій, які притаманні економічно розвинутим країнам світу.

Стратегічною метою відродження промислового потенціалу є побудова високоефективної конкурентоспроможної економіки, яка здатна забезпечити громадянам фундаментальні права і свободи людини, першість загальнолюдських цінностей, пріоритет національних інтересів суспільного розвитку.

Запропонована Концепція відродження промислового потенціалу є базисним документом, проявом політичної волі до якісних позитивних зрушень. Концепція повинна лягти в основу відповідної державної Програми відродження промислового потенціалу, а також ряду цільових міжвідомчих і міжгалузевих програм. Отже, відродження промислового потенціалу України - це не тільки розвиток вітчизняної промисловості, це передумова конкурентоспроможності економіки України.

Економічна криза 2008-2009 рр., Яка охопила все народне господарство, вкрай негативно позначилася на розвитку науки і техніки. Скорочення виробництва валової і товарної продукції, валового внутрішнього продукту і національного доходу створили несприятливі умови для розвитку науки і техніки.

Науково-технічний потенціал є важливою складовою сукупного економічного потенціалу, що представляє собою сукупність всіх її наукових засобів і ресурсів. У свою чергу, науково-технічний потенціал ґрунтується на науково-технічному прогресі, який визначається як безперервний і довготривалий процес корінних якісних і кількісних змін у техніці і технології виробництва, енергетиці, знаряддях і предметах праці, в організації планування, виробництва і управління, в характері трудової діяльності людей. Базується він на розвитку науки і техніки, розширення масштабів наукових досліджень і використання їх результатів в практиці народного господарства. Для того, щоб дати ґрунтовну характеристику такого комплексного процесу, як науково-технічний прогрес, необхідно вивчати і використовувати досвід економічного і технічного розвитку зарубіжних країн. Зміна структури виробництва, впровадження наукоємних технологій і Інші чинники інноваційної стратегії, регулювання економіки впродовж тривалого післявоєнного періоду визначили динамічний розвиток найбільш промислово розвинених країн світу, сприяючи поглибленню технологічних та економічних зв"язків між ними. Значного розвитку науки і освіти, підвищення їх ролі у розвитку наукомістких технологій і науково-технічного прогресу та інформаційної індустрії, що в сукупності називають сферою виробництва нових технологій, зумовлює великі якісні і кількісні зміни співвідношень в структурі інноваційного процесу, від якого залежить економічне зростання і розвиток продуктивних сил.

Науково-технічний потенціал включає в себе:

- Матеріально-технічну базу: сукупність засобів науково-дослідницької праці в тому числі наукові організації, наукове обладнання! і пристрої, експериментальні заводи, лабораторії, електронно-обчислювальні бази інформаційного забезпечення та ін .:

- Кадри наукової системи: вчені, дослідники, конструктори, винахідники, експериментатори, науково-технічний персонал, тобто національний науково-технічний Інтелект:

- Інформаційну систему, що забезпечує наявність і постійне вдосконалення банку наукових знань: наукові прогнози. Здатні до оперативної видачі інформації банку патентів, авторських свідоцтв, банку даних про світові досягнення в області конкретних наук та ін .:

- Організаційно-управлінську підсистему, в тому числі систему планування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), структуру управління НДДКР. організаційно-управлінські структури наукових підрозділів, методи управління НДДКР Сам процес науково-технічного розвитку має як мінімум три дещо відмінні ознаки: науково-технічну революцію;

- науково-технічний прогрес;

- Технічний і організаційний розвиток.

Науковий потенціал, як визначальна складова науково-технічного потенціалу характеризується як сукупність ресурсів і можливостей сфери науки будь-якої системи (колективу, галузі, міста і т. Д), що дає можливість при наявних формах організації та управління ефективно вирішувати завдання господарства. Складовими наукового потенціалу є кадри, фінанси, матеріально-технічна база, інформаційне забезпечення. Поняття "науковий потенціал" можна поширити і на будь-яку сукупність наукових організацій. в тому числі і на об"єднання в галузях господарства, в міністерствах, відомствах, а також на сукупність галузевих наукових організацій, розташованих на відповідній території. Отже, можна говорити про науковий потенціал держави, яке об"єднує наукові організації різного підпорядкування.

Необхідно констатувати, що на сьогодні Україна має досить великий науковий потенціал. На її території працює 1378науково-дослідних, проектно-конструкторських і проектно-наукових установ, з них 660 самостійних науково-дослідних інститутів, 300 конструкторських і 57 проектних і проектно-наукових організацій. Крім того, значну науково-і дослідну роботу виконують вищі навчальні заклади, яких в Україні налічується 150. Експериментальна перевірка нових зразків техніки і технології здійснюється на 16 заводах, які випускають продукції на сторону. Динаміку наукових кадрів і організацій відображає табл. 3.8.

Наукові установи України здатні вирішувати найскладніші науково-технічні проблеми. Багато напрацювань 1 розробок, особливо в галузі фундаментальної науки, матеріалознавства, літакобудування, кораблебудування, середнього і точного машинобудування, приладобудування та інших, уже в недалекому майбутньому можуть вивести цілий ряд галузей економіки України на рівень світових досягнень науково-технічного прогресу. Отже, першочергове інвестування наукових досліджень, розробки прогресивних технологій І нових зразків техніки, розвитку Інформаційних систем і комп"ютеризації виробництва в найближчій перспективі зможуть забезпечити значне зростання виробництва, суттєве підвищення якості продукції та її конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Таблиця 3.8

Наукові кадри та кількість організацій в 2000-2008 рр.

Кількість організації, які виконують наукові дослідження і розробки

Науковий потенціал, безперечно, впливає на розміщення насамперед наукоємних галузей господарства І невиробничої сфери. Наукові заклади широко досліджують продуктивні сили в усіх регіонах країни. У той же час характер розвитку продуктивних сил впливає на спеціалізацію наукових підрозділів, що дозволяє вирішувати економічні та соціальні проблеми. Інакше кажучи, науковий потенціал слід розглядати як важливу передумову розміщення нових і реконструкції діючих підприємств, а також вищих навчальних закладів.

На сучасному етапі в Україні є об"єктивні умови для проведення в життя активної державної науково-технічної політики: функціонує потужний потенціал академічної, вузівської і галузевої науки, технічний і виробничий потенціал багатьох передових підприємств, зокрема наукомістких виробництв у промисловому комплексі, який дозволяє в результаті конверсії виробляти і випускати конкурентоспроможну продукцію.

Однак нинішній господарський механізм не забезпечує необхідної сприйнятливості підприємств щодо науково-технічних досягнень, особливо щодо створення і широкого поширення принципово нової техніки, технології та матеріалів, конкурентоспроможних на світовому ринку. Наслідками негативних тенденцій в сфері розвитку науки і техніки є також стагнація і навіть зниження віддачі накопиченого науково-технічного потенціалу, інноваційний застій. Відсутні чітка стратегія управління розвитку науки і техніки, чіткий механізм її реалізації. На даному перехідному етапі найважливішим завданням є знаходження оптимального співвідношення між централізацією і децентралізацією в управлінні НТП, міждержавним регулюванням і самоорганізацією ринкової системи.

Науково-технічний прогрес в Україні й технологічний розвиток її господарства все більше починає залежати від інтелектуального і розумового потенціалу та розвитку науки і техніки в інших країнах світу. Але вони найменше зацікавлені в розвитку нашої економіки, оскільки хочуть мати великий ринок збуту для своїх товарів, а тому не дуже зацікавлені у передачі своїх новітніх технологій. І хоча наша держава все більше закуповує у них обладнання, технології, матеріали і "ноу-хау", значна частина з них вже не блищить новизною.

В Україні витрати на науку з кожним роком скорочуються і дуже далеко відстають від зарубіжних країн. Кошти, що виділяються з бюджету на освіту вдвічі, а на науку в чотири рази менше, ніж задекларовані законодавством. В результаті зменшення фінансування за рахунок держбюджету і відсутності вільних коштів у самих наукових організацій і промислових підприємств стан матеріально-технічного та інформаційного забезпечення науки незадовільний. Як наслідок, загальний обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт скоротився з 1,38% ВВП у 1996 році до 1,1% ВВП в 2007 році. Зберігаються негативні тенденції у фінансуванні освіти. За рахунок держбюджету в останні роки на освіту виділялося близько 5% ВВП, тоді як законодавством передбачено 10% ВВП. У розвинених країнах на освіту витрачається значно більше, ніж в Україні. Наприклад, в Данії, Норвегії І США витрати на освіту становлять 7.10%, 6,37% і 7.34% ВВП відповідно. У країнах, які недавно вступили в ЄС, витрати ще не такі значні, наприклад, в Чехії загальні витрати на освіту досягають лише 4.58%. в Словаччині -4,1% ВВП. Структура витрат на освіту в передових країнах відрізняється значно більшою часткою приватних інвестицій. Так. в США і Японії вони становлять 2,26% і 1,15% ВВП відповідно і мають більшу питому вагу в структурі загальних витрат, ніж в інших країнах. Тоді яку тій самій Чехії витрати бізнесу на освіту становлять лише 0,38% ВВП, а в Словаччині - 0.12% ВВП.

Оцінюючи перспективи реформування зовнішньоекономічної діяльності всіх секторів економіки (державного, приватного, змішаного), слід зазначити, що це реформування в своїй основі має базуватися на кількох незаперечних фактах. По-перше, основою відносних переваг однієї сучасної постіндустріальної економіки перед іншою є, перш за все, наявність потужного наукового потенціалу, який за своєю структурою відповідає структурі національних економічних пріоритетів. По-друге, найбільш динамічно розвивається торгівля між високорозвиненими країнами І, перш за все, наукомісткої продукцією. По-третє, все більша частка міжнародного поділу праці припадає не на міжгалузеві, а внутрішньогалузеві зв"язку.

Наука включається в сферу зовнішньоекономічних зв"язків, міжнародного поділу праці за кількома ключовими напрямками. По-перше, через той ефект, що матеріалізується в товарах і послугах І створює відносні переваги окремим галузям і виробництвам в конкурентній боротьбі. По-друге, через інтернаціоналізацію системи підготовки та перепідготовки наукових кадрів. По-третє, через інтернаціональну систему інтелектуальної власності, торгівлю нематеріальними результатами наукової роботи. По-четверте, через іноземне фінансування НДДКР на території України та участь іноземних інвесторів у привласненні отриманих наукових результатів. По-п"яте, через систему кооперованих, спільних досліджень за участю вчених різних країн.

Особливо важливим на даний момент напрямом є заохочення іноземних інвестицій для фінансування наукових досліджень на території України. З одного боку, це реальна альтернатива міграції найбільш кваліфікованих вчених за кордон. З іншого, можливість зберегти наукові школи, готувати наукові кадри

Література

1.       Закон України “Про наукову і науково-технічну діяльність” від 13.12.1991 р. № 1977-ХІІ.

2.       Гава Ю. Роль сучасних технологій  в економіці // Економіст – 2006. - №6. -с.61-63.

3.       Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. Проф. Є. П. Качана. – К.: ВД «Юридична книга», 2001. - 552с.

4.       Тимановська Н. Аналіз умов і фактор впливу на розвиток науково-технічного потенціалу промисловості // Економіст. – 2006. - №6. –  с.48-53.

5.       www.ukrstat.gov.ua – офіційний сайт Державного комітету статистики України