Маргінальність. Маргінальні групи сучасного українського суспільства

Текст:

НАЦІОНАЛЬНА АКДЕМІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ

Кафедра

Соціальних та правових дисциплін

Індивідуальне завдання

З дисципліни «Соціологія»

Тема: « Маргінальність. Маргінальні групи сучасного українського суспільства»

Виконала: студентка 155 навч. гр.

Вініченко Крістіна Олексіївна

Перевірив: викладач

Топчеєва Юлія Валентинівна

м. Харків – 2016

ЗМІСТ

Вступ

- Актуальність, мета та завдання маргінальності…………………. 3

- Історія виникнення терміна “маргінальність” ……………………5

- Відомі соціологи пов’язані з маргінальністю…………………….8

Основна частина

- Поняття маргінальності…………………………………………...10

- Плюси і мінуси маргінальності……………………………………11

- Маргінальність в Україні…………………………………………..15

- Маргінальні групи в українському суспільстві………………….19

- Нові маргінальні групи…………………………………………….26

Висновки……………………………………………………………………27

Література…………………………………………………………………..29

ВСТУП

Актуальність теми. Актуальність маргінальності обумовлена особливостями соціальних процесів в українському суспільстві. У результаті переходу від однієї соціальної схеми до іншої суспільство опинилося в ситуації, що цілком можна назвати маргінальною,тому що в її основі лежить проміжне, пограничне положення самого суспільства. Також існує думка, що вивчення маргінальності в Україні вже вичерпалась , оскільки величезний заряд інтересу, створений трансформацією країни у 90-ті роки, нібито вичерпався. Аналіз феномена маргінальності в умовах відсутності єдиної шкали цінностей, масової десоціалізації, кризи ідентичності вимагає від дослідників адекватної оцінки реального стану сучасного українського соціуму. Термін “маргінальність” займає проміжне положення, знаходячись на межі різних гуманітарних дисциплін, внаслідок чого вона найчастіше досліджується фрагментарно, що призводить до її недооцінки як явища специфічного за своїм характером. Соціально-філософський аспект дослідження маргінальності допускає розгляд її об’єктивних підстав як наслідку ексцентричної природи людини, розкриття сутності даного явища, що дозволяє виявити справжню роль і місце маргінальності в суспільстві. В умовах трансформації українського суспільства надзвичайно зростає деструктивна спрямованість процесів маргіналізації, що істотно підвищує актуальність дослідження маргінальності, факторів і форм її вияви в Україні загалом.

Об"єкт дослідження: маргінальність як особливий стан особистості і суспільства.

Предмет дослідження: є процеси маргіналізації соціальної структури.

Мета дослідження: дослідження впливу політичної та етнокультурної маргінальності на трансформацію політичного простору України.

Завдання дослідження.

– виділити суттєві ознаки, визначити поняття маргінальності;

– проаналізувати вивчення феномена маргінальності в Україні;

– виявити основні теоретичних проблем до вивчення маргінальності і можливі шляхи подолання;

–– визначити сучасний стан та специфіку змін української маргінальності.

Історія виникнення поняття“маргінальність”та “маргінальна особистість”

Поняття «маргінал» вперше з"явилося у Франції як іменник в 1972 р. Маргіналами стали називати тих, хто або сам відкидає суспільство, або виявляється ним відкинутим. Не задовго до цього країна була глибоко вражена травневими подіями 1968 року, і ось вже на зміну мрії прийшла тривога і конформізм. Можновладці прагнули заспокоєння, проте багато вступили проти повернення традиційних порядків. Саме їх стали називати маргіналами. Маргінальність – це не стан автономії, а результат конфлікту із загальноприйнятими нормами, вираз специфічних відносин з існуючим суспільним ладом. Маргінальність не виникає поза різкого , реального або вигаданого зіткнення з навколишнім світом.

Догляд в маргінальністі передбачає два абсолютно різних маршруту:

· Або розрив всіх традиційних зв’язків і створення свого власного, зовсім іншого світу;

· Або поступове витіснення (або насильницьке – викид) за межі законності.

У будь-якому варіанті, будь-то результат «вільного» вибору або ж наслідок процесу декласування, який провокується наляканим суспільством, маргінал означає не зворотній бік світу, а його тіньові сторони. Суспільство знедолених виставляє напоказ, щоб підкріпити свій власний світ, той, який вважається «нормальним» і світлим.

Історії й раніше були відомі всілякі відхилення від норми. Зі століття в століття відбувається взаємодія між волею правителів до порядку й організованості і тими численними течіями, які критикують владу і загрожують їй, порушують його встановлення. Одним з найбільш активних стимуляторів процесу маргіналізації є страх - перед дияволом, хворобами, тілесними аномаліями, чужинцями, а пізніше і дармоїдством. Кожною з цих загроз проступає личина ворога, що підлягає ізоляції або усунення тими чи іншими методами, в залежності від епохи. Однак саме явище маргіналізація, звичайно, з"явилося раніше, ніж з"явився термін для його позначення.

Маргінальність як соціологічний термін існує з 1928 року. Американський соціолог, один із засновників чиказької школи Роберт Езра Парк (1864-1944 рр..) вперше вжив його в своєму есе "Людська міграція і маргінальна людина", яке було присвячене вивченню процесів в середовищі іммігрантів. Правда, передісторією виникнення терміна можна вважати термін "проміжний елемент" ("interstital element"), вжитий іншим дослідником цієї школи в 1927 році при вивченні іммігрантських груп у міській соціальної організації.

Категорія «маргінальна особистість» була введена Робертом Парком в другій половині 20-х років ХХ століття для позначення соціально-психологічних наслідків неадаптаціі мігрантів до вимог міського способу життя. У 1940 році Дж. Кубер запропонував використовувати термін «маргінальна особистість» щодо людей, які займають проміжну позицію між різними інститутами, культурними комплексами і т.п. Роберт Парк розглядав маргінальну особистість як людину на рубежі двох культур і двох товариств, які ніколи не будуть прийняті в нове суспільство, залишаючись в ньому особистістю з розщепленим свідомістю і пригніченою психікою, то Стоунквіст вважав, що процес адаптації може призвести до формування особистості з новими властивостями. Це важливий момент у позитивному ракурсі розгляду проблем маргінальності. Процес "трансформації соціального, психічного та емоційного аспектів особистості", на думку вченого, може займати близько 20 років Стоунквіст виділяв три фази еволюції "маргінальну людину":

1. індивід не усвідомлює, що його власне життя охоплена культурним конфліктом, він лише "вбирає" панівну культуру;

2. конфлікт переживається усвідомлено - саме на цій стадії індивід стає "маргіналом";

3. успішні й невдалі пошуки пристосування до ситуації конфлікту.

Таким чином, концепція маргінальності спочатку представлена як концепція маргінальної людини. Р. Парк і Е. Стоунквіст, описавши внутрішній світ маргінала, стали основоположниками традиції психологічного номіналізму у розумінні маргінальності в соціології.

Можна згадати «Велике переселення народів», також еміграцію в Америку, а також примусова еміграція африканського населення як рабів, в Америку, примусову посилання населення Великобританії в Австралію і Нову Зеландію, примусову посилання народів Криму й Кавказу до Сибіру, хвилі міграції російської інтелігенції та аристократії під час 1905, 1907, 1917 років. Здається, що це явище особливо бурхливо стало розвиватися в епоху індустріалізації, коли колишні селяни їхали з сіл в пошуках заробітку. Деякі пристосувалися до нових умов, знайшли роботу і стали повноцінними членами в міському товаристві, а інші не змогли пристосуватися, ті і є маргінали. Якраз вони стали опорою революції 1917 року, тому що їм нічого було втрачати, і вони хотіли іншого нового життя.

Прикладом, соціальної стабільності може бути період 1960-х по середину 1980х. в СРСР, т.к державна політика була спрямована на зниження соціальної мобільності та маргіналізації.

Відомі соціологи пов’язані з маргінальністю та їх погляди

Роберт Парк

Вперше в соціологічний обіг поняття маргінальності (від латинського margo - край, межа) ввів Парк у статті "Людська міграція та маргінальна людина". Досліджуючи міграційні процеси , Роберт Парк аналізує"особистість на межі" двох культур, які нерідко конфліктують між собою. Поняття маргінальна людина Р. Парк використовував для характеристики неадаптованості "культурних гібридів". Вчений характеризував маргінальність не лише як стан на межі, а й як приналежність одночасно до двох груп чи культур.

Стоунквіст

Стоунквіст описує маргінальне становище соціального суб"єкта, що бере участь в культурному конфлікті і перебуває “між двох вогнів”. Такий індивід перебуває на краю кожної культури, а не належить жодній. Об"єктом уваги Стоунквіста є типові риси особистості та проблеми, що пов"язані з її пристосовуваністю та непристосовуваністю, а також соціологічне значення маргінальної людини. Він розглядає маргінальну людину як ключову особистість в контактах культур. Маргінальне середовище - це область, де дві культури переплітаються і культура, яка освоює простір, комбінує, поєднує особливості обох культур. В центрі цього переплетіння маргінальна людина, яка намагається стати лідером “між двох вогнів”. Стоунквіст визначає маргінальну людину у термінах особистості або групи, які рухаються із однієї культури в іншу, або у деяких випадках (наприклад, в результаті одруження або через освіту) поєднуються з двома культурами. Він перебуває в стані психологічного балансування між двома соціальними світами, один з яких, як правило, домінує над іншим.

Дж. Б. Манчіні

Він узагальнює, синтезує різні теоретичні підходи і позиції до маргінальності. Перш за все, один із висновків: концепція маргінальності вже не існує як унітарна, в ній виокремились три напрямки, три типи - культурна, структурна і маргінальність соціальної ролі. Культурна маргінальність - в її класичному визначенні відноситься до процесів крос-культурних контактів і асиміляції. В основі цього типу маргінальності - взаємодія систем цінностей двох культур, в яких бере участь індивід, результатом яких стає двозначність, невизначеність статусу і ролі. Манчіні вводить поняття сутнісної та процесуальної маргінальності, які визначають “природу” маргінальності тих чи інших соціальних суб"єктів. Різниця між ними - у мірі статичності або динамічності маргінальної позиції, яку займає індивід або група. Перший вид маргінальності пов"язаний з положенням у структурі, коли індивід стає маргіналом “за визначенням”. Другий вид, зауважує Манчіні, ґрунтується на переміщенні між двома групами, коли особистість намагається рухатися із одної соціальної позиції до іншої. У цьому випадку маргінальність має місце, коли в процесі руху із групи “що подає” до групи “що приймає” - позитивної референтної групи, особистість ще має корені у колишній, але ще не є повністю прийнятою у новій групі. Очевидно, сутнісна і процесуальна маргінальності узагальнюють у собі ознаки, у першому випадку, культурної і структурної, а у другому - соціально-рольової маргінальності. Міра маргінальності залежить від того, чи є соціальна ситуація, в якій перебуває індивід, постійною чи центральною частиною його життя.

Поняття маргінальності

Маргіналізація – природній процес. Деякі його сприймають як негативний . Але це зовсім не так. Більш того, маргіналізація може бути і позитивною. Адже вона є потужним стимулом розвитку людини. Багато відомих особистостей були маргіналами. Якщо людина чогось дуже сильно хоче , то рано чи пізно вона цього обов’язково досягне. Тому іноді потрібно вміти щось хотіти. Але маргіналами стають часто непомітно. Причин цьому дуже багато. Але перш ніж їх розбирати, потрібно розібратися в самому значенні цього поняття. Маргіналізація – це процес, коли людина знаходиться на стику декількох соціальних груп і не відчуває свою приналежність ні до однієї з них. Це може статися в силу різних подій:

· війни або революції;

· через проблеми в суспільстві

· З причини наявності психічних захворювань.

· З-за асоціальної або антисоціальної поведінки

Це основні причини, чому люди стають маргіналами. Але як саме відбувається цей процес?

У кожної людини по-різному відбувається маргіналізація. Це дуже складний процес, який досі ще не був розгаданий соціологами і соціальними психологами. Тим не менш маргіналізація може початися з нуля або стати однією з форм соціальної адаптації. Відповідно, від цього залежить знак даного процесу (добре це чи погано).

· Маргіналізація з дезадаптації.

· Маргіналізація як процес дезадаптації.

Мінуси маргіналізації

Очевидно, що маргіналізація має величезну кількість мінусів. Насамперед вони пов’язані з психологічним дискомфортом людини, який опинився між різними соціальними групами. Це можна виправити. Більш того, можна звикнути. Але цей момент потрібно враховувати. Також є такі мінуси маргіналізації:

- Погіршення самооцінки.

- Зниження соціального статусу.

- Труднощі виживання.

- Відсутність стабільності.

Ось такі недоліки має маргіналізація. Це складний для людини процес. По суті, людині потрібно проходити соціалізацію заново, якщо вона раптово опинився на стику соціальних груп, в яких вона не до кінця прийнята в якості повноцінного члена. А в іншій його взагалі вигнали за невідповідність соціальним нормам. Ось так і виходить (мал.1)

Плюси маргіналізації

Маргіналізація має безліч переваг. Багато людей опиняються в досить низькому соціальному становищі. Але оскільки все залишається стабільним, то вони не прагнуть щось змінювати. Коли ж людина виявляється маргіналом, то вона відчуває досить сильну загрозу своєму благополуччю. І тому вона йде в маргінальні групи. Якщо вони можуть відвоювати собі місце під сонцем, то людина на коні.

Також маргіналізація може стати стимулом до розвитку людини самостійно, без входження в ці групи. Про них ми поговоримо далі. У цьому випадку даний процес провокує різке зростання людини. Якщо вона вирішить зав’язати з минулим життям, то у неї може бути досить сильний успіх. Існує безліч прикладів, які це підтверджують.

Маргінали - позначення особистостей, соціальних верств або груп, що знаходяться на "околицях", на "узбіччях" або просто за рамками характерних для даного суспільства основних структурних підрозділів або пануючих соціально-культурних норм і традицій. Типовий приклад - переміщення сільських жителів у міста, яке не супроводжується розгортанням соціальної інфраструктури

Звернемо увагу на те, що за 17 років між словниками маргінали зрушилися з середини суспільства на його кордон.

Маргінал - людина, що з одну культуру, країну, стан, клас, групу, і не долучитися до цінностей і способу життя іншої .

Таким чином, ключовою характеристикою поняття «маргінальність» є «позасистемні». Маргінал знаходиться поза соціальної структури, тобто не належить до тих елементів (соціальним групам), відносини між якими визначають характер суспільного цілого. Як такий маргінал не належить ні до панівної, ні до основних опозиційним групам і субкультур.

Поняття «маргінал» оцінити не можна. Це ні «добре», ні «погано». Бо може бути і «добре», і «погано», але сучасники про це, як правило, знати не можуть. Не має дане слово і постійного позначуваного ним конкретного предметного змісту. Те, що зараз внесистемно, завтра може увійти в систему. Але може і не увійти. Те, що сьогодні системно і навіть панує, завтра опиниться на узбіччі і соціальної структури, і художньої культури.

Маргінала можна розглядати з двох основних позицій. По-перше, як людину, який відстав від цінностей, норм, мислення і мови панівної культури. А по-друге, як людину майбутнього, чиї творіння, не зрозумілі і не прийняті сучасниками, увійдуть в основу майбутньої культури. Крім цих двох аспектів, може існувати ще й третій. Маргінал - це той, хто «заблукав», хто виробляє дії, продукти і цінності, які не мають ні «минулого», ні «майбутнього»

Типологія маргінальності

Розрізняють три традиції у поясненні маргінальності:

1. Культурна маргінальність – в її основі - взаємодія двох ціннісно-нормативних систем культур, що нерідко конфліктують між собою. Внаслідок цього у індивіда виникає не адаптованість, невизначеність статусу та ролі, двозначність ситуації.

2. Маргінальність соціальної ролі – виникає: у випадку невдалої спроби входження до позитивної референтної групи; членство в групах, обумовлених як маргінальні(деякі професійні групи, наприклад, цілителі); перебування в ролі, що перебуває між двома суміжними ролями; соціальні групи, що функціонують за межами соціальної організації (наприклад, цигани, бездомні і т.д.).

3. Структурна маргінальність – соціальні групи, які втратили свої права та можливість їх реалізації чи перебувають у дещо гірших умовах, внаслідок політичної, економічної та соціальної нерівності.

Розглянемо більш детальну структурну маргінальність, основи дослідження якої закладені європейською традицією.

Структурна маргінальність характеризує дві різні позиції індивіда чи соціальної групи в соціальній структурі суспільства. Це або проміжна позиція між структурними елементами, або найнижча в соціальній ієрархії. В структурній маргінальності розрізняють маргінальність – перехідність та маргінальність — периферійність. Маргінальність, яка розуміється як перехідність (граничність),- це стан на межі , що виникає в процесі переходу індивіда з одного соціального статусу в інший.

Маргінальність — периферійність характеризує перебування в найнижчій позиції в соціальній ієрархії чи за межами функціонального центру полі структурної системи соціальних зв’язків. Периферійна маргінальність передбачає втрату соціальних зв’язків. Низхідна соціальна мобільність утворює соціальні групи «на краю» соціальної структури. Для таких елементів в соціології застосовують поняття: «нижчий клас», «аутсайдери»(мал.2), «декласовані», «бездомні»(мал 1,3)тощо.

Маргінальність в Україні

Головна відмінність сучасного українського суспільства від західного полягає в тому, що в нашій країні маргінали складають більшість, а не меншість населення. Ізоляція та низька соціальна активність, будучи наслідками бідності, виступають і основними її джерелами. Витіснення людей з економічної сфери, соціальна ізольованість, призводять до відсутності механізмів впливу громадськості на процес прийняття рішень. Фактичне безсилля та безправність, відсутність дієвих механізмів реалізації власних соціальних, економічних та політичних інтересів - продуктивне тло масової маргіналізації населення в сучасному українському суспільстві. Однак, в своїх дослідженнях Р. Парк зазначав, що окрім негативних соціально-психологічних характеристик та функцій маргінал втілює новий тип культурних відносин, не лише існує на межі двох культур, а одночасно є їхнім носієм, "чужаком" та "космополітом", більш цивілізованою людиною. Концепцію маргінальної людини Р. Парк, насамперед, пов"язував із культурною взаємодією, що складається на новому рівні цивілізації внаслідок глобальних етносоціальних процесів. Маргінальна людина неминуче стає індивідом із ширшим світоглядом, витонченішим інтелектом, більш незалежними і раціональними поглядами. В сучасному суспільстві людині доводиться опановувати нові професії, здобувати нові навички, види діяльності, змінювати своє ставлення до соціальних явищ, розширювати межі свого спілкування. Багато хто вважає, що у сучасних характеристиках маргінальності, зазвичай, переважають негативні аспекти. Зокрема, культурна маргінальність пов"язується з втратою попередньої системи цінностей та невизначеністю нових ціннісно-нормативних засад існування. Цей процес можна екстраполювати (поширювати висновки) на українське суспільство. Коли людина, яка цінувала гідність вище , ніж ніж матеріальну вигоду, раптом змінює свої пріоритети, виявляється, що вона легко може людську гідність виразити у матеріальному еквіваленті...У роки незалежності ми вирішили змінити суспільство і всі його основні засади.... Серйозною жертвою цих кардинальних змін і стала мораль. У порівнянні з даними двадцятирічної давності, тепер уже більшість людей виявилася “аморальними”.

В процесі маргіналізації українського суспільства розрізняють чотири періоди.

Початок першого періоду збігається із революційними роками 1917 р., а завершується в середині 80-х років ХХ ст. Цей період визначають як тоталітарний. Він характеризується величезними зрушеннями в економічній сфері, що зумовили масштабні зміни соціального статусу індивідів, міграцію, урбанізацію. Формується особистість із подвійною мораллю.

Другий період - середина 80-х - початок 90-х рр. ХХ ст. Відбуваються значні зрушення в усіх сферах життєдіяльності суспільства, особливо суттєві вони в соціально-психологічній. Руйнування старої ціннісно-нормативної системи не супроводжувалося становленням нової. Людина - "розчарована", вона втрачає свої світоглядні орієнтири.

Третій період - початок-кінець 90-х рр. Для цього періоду характерні були високі темпи майнової поляризації населення на фоні загального зубожіння та на збагачення незначного прошарку при фактичній відсутності середнього класу та умов для його формування. Період “первинного накопичення капіталу”.

Четвертий період. Кінець 90-х років і до сьогодні. Характеризується деякою стабілізацією соціально-економічних умов, адаптацією значної частини населення до умов ринкової економіки, відносною кристалізацією соціальної структури суспільства.

Однак, на сьогодні можна вважати цей період завершеним. Розпочинається п"ятий період. Соціально-економічна криза, яка має глобальний характер, в Україні набула свого апогею та негативно відобразилася на набутих у попередній період позитивних рисах соціально-економічних відносин та соціально-психологічних характеристиках переважної частини населення. Найбільші втрати несе середній та "просто-середній клас" - той елемент, що є гарантом стабілізації суспільства. Об"єктивні та суб"єктивні фактори маргіналізації населення набули нової сили та значущості на цьому етапі. Примусова, вимушена маргіналізація, що зумовлена різкою втратою набутих статусних позицій, передусім, в економічній, професійній сфері. Навіть набуті в попередніх періодах способи адаптації стають недієвими. Перспектива досить невизначена.

Одним із найвагоміших факторів маргіналізації у суспільствах, що трансформуються, стає масове безробіття. Воно зумовлює розповсюдження неформальної зайнятості, нелегітимних способів отримання доходу, що лише поглиблює міру маргіналізації та соціального вилучення певних прошарків суспільства в Україні. Юридичні та соціальні гарантії не поширюються на цю категорію. Майже 16 % українців у пошуках роботи їдуть за межі України. В 2006 р. 43 % дорослого населення були переконані, що в їхньому населеному пункті важко знайти будь-яку роботу (у 2005 р. - 46 %). Останніми роками зростає трудова міграція за кордон. 7 % дорослого населення України уже отримали такий життєвий досвід і переважно в країнах колишнього Радянського Союзу, а також у країнах Центральної Європи. Лише 28 % трудових мігрантів мали законодавче підґрунтя перебування за кордоном. Узагальнений соціальний портрет трудових мігрантів - це кваліфіковані працівники, різноробочі, підприємці, службовці без спеціальної освіти та сільськогосподарські працівники. Серед трудових мігрантів мешканці м. Києва займають досить незначну частку - 5 % (переважно спеціалісти гуманітарної та технічної сфери з вищою та середньою освітою, керівники підприємств та установ, кваліфіковані працівники), що свідчить про дещо кращі соціально-економічні умови життєдіяльності киян.

Сьогодення зумовлює посилення зовнішніх факторів маргіналізації та її масштабів (аномія, переосмислення дійсності, переорієнтація, корінна переоцінка суспільних цінностей, а також докорінні зміни в структурі суспільства). Серед основних маргінальних груп сучасного українського суспільства називають: збіднілі верстви населення, безробітні, "елітна" група населення, люди похилого віку, молодь, мігранти та ін.

Перспективним із теоретичної та практичної доцільності є аналіз транзитивної соціальної реальності в категоріях маргінальності, що дозволить назвати нові смислові грані цього явища, визначити його роль та значення в процесах трансформації соціальної структури.

Маргінальність - поняття міждисциплінарне, поліпредметне. В соціологічній традиції розгляд маргінальності як результату культурного конфлікту (Р. Парк, Е. Стоунквіст), як наслідку соціальної мобільності (Е. Х"юз), як специфічного випадку входження в референтну групу (Р. Мертон), як соціально-ізольованих груп у суспільстві (Дж. Манчіні), як наслідку соціалізації особистості (Т. Шибутані) та ін. Сьогодні маргінальність визначається не лише як результат міжкультурної взаємодії, а й як наслідок соціально-політичних процесів у суспільстві. Розрізняють два основні підходи вивчення маргінальності в сучасній соціології: як процесу переміщення індивіда чи групи з одного стану в інший та як стану соціальних груп, що перебувають у маргінальній позиції соціальної структури суспільства, в результаті зазначеного процесу переміщення.

Своєрідність підходів до дослідження маргінальності і розуміння її сутності багато в чому визначається специфікою конкретної соціальної дійсності і тих форм, які це явище в ній здобуває.

Маргінальні групи в українському суспільстві

Численні маргінальні групи виникають тоді, коли відбувається масова міграція чи “виштовхування” зі звичних соціальних умов певної частини населення (втрата роботи, позбавлення громадянських чи політичних прав та ін.). Маргіналізація охоплює широкі верстви суспільства в умовах його пере структуризації, політичної та економічної нестабільності. Деякі вчені (Володимир Добреньков, Альберт Кравченко) вважають, що маргінальність це тимчасовий феномен. Так, селяни, які переселилися до міста — маргінальні, але їхні діти уже лише частково успадковують деякі елементи цієї субкультури, а вже через два-три покоління маргінальність зникає. Якщо маргінальні групи починають становити у суспільстві помітну частину, то вони можуть стати для суспільства джерелом небезпеки, оскільки дуже часто маргінали не просто не сприймають основних цінностей спільноти, у якій проживають, але й вважають їх ворожими.

Маргінальні групи це об’єднання маргіналів. Саме вони характеризують таке явище, як маргіналізація суспільства. Чим більше виявляється подібного роду угруповань, тим сильніше виражено це явище в його соціальній структурі. Занадто велика маргіналізація свідчить про перебудову складу товариства. Основні причини маргіналізації суспільства — це якраз пов’язані зі зміною суспільного ладу явища. Наприклад, війна, революція, безробіття і так далі. Також маргінальні групи можуть бути соціальною групою людей, спосіб життя яких не відповідає стандартам, притаманним суспільству, до якого вони належать, але не порушує його правових норм. До маргінальних груп відносять бездомних, алкоголіків, наркоманів, токсикоманів, психічно хворих, членів неблагополучних сімей, раніше судимих, безробітних, бродяг, жебраків, іноземців-нелегалів, ув"язнених тощо. Існування маргінальних груп пов"язане з не вирішенням соціальних проблем. Деякі з маргінальних груп становлять інтерес для юриспруденції та кримінології як середовище, сприятливе для правопорушень.

Існує безліч груп маргіналів в суспільстві, ось деякі з них:

1. етномаргінали: національні меншини;

2. соціомаргінали: групи людей в процесі незавершеного соціального переміщення;

3. політичні маргінали: таких людей не влаштовують легітимні правила і легальні можливості суспільно-політичної боротьби;

4. біомаргінали: їх здоров’я перестає бути предметом турботи суспільства;

5. вікові маргінали: формуються при розриві зв’язків між поколіннями;

В даний час, маргіналізація не є прогресуючим процесом, але їй варто приділяти свою увагу, щоб бути в курсі подій суспільного життя. Маргінальні особистості чи групи знаходяться „на краю” культурних систем, вони живуть у „ пограничі”, перетинаються з великими культурними системами лише частково й жодній з них не надають переваги цілком і повністю. Їх цінності – рухливі, змінні, часто не прогнозовані. Маргінальні особистості не мають стійких переконань. Під впливом обставин вони готові миттєво прийняти інший тип поведінки й відразу ж відмовитися від нього, якщо цього вимагає нова ситуація. Одночасно, вони формують свій власний тип і спосіб життя, створюють так звану субкультуру, якої дотримуються не лише стійко, але й, нерідко, фанатично.

Відомий вже нам дослідник маргінальних суспільств Роберт Парк звертав увагу на високі адаптаційні здібності маргіналів (зокрема, мігрантів до умов урбаністичного способу життя). При цьому, за спостереженнями Е.Стоунквіста, незважаючи на здатність швидко пристосовуватися до способу життя „домінантних груп”, „вторинні групи” все ж залишаються на їх периферії, не освоюють і не приймають її цілком і повністю, не визнають її рідною, створюють своєрідні „культурні гібриди”, „внутрішню опозицію”по відношенню до неї і одночасно попадають у ситуацію „роздвоєння особистості”, що нерідко призводить до морального чи соціального конфлікту.
„Маргіналізація в її типовій, класичній формі, – справедливо зазначає Е.Н.Стариков, – це, по-перше, втрата об’єктивної належності до певної соціальної спільноти без наступного входження в іншу спільність, а по-друге, внаслідок цього втрата суб’єктивної ідентифікації себе з певною групою, розмивання норм і цінностей висхідної субкультури без відповідного входження в іншу субкультуру („особистість на рубежі культур”). Класична, так би мовити, еталонна модель мігранта – фігура мігранта з села в місто в пошуках роботи: уже не селянин, ще не робітник; норми сільської субкультури уже підірвані, міська культура ще не освоєна.

Маргінальне суспільство є суспільством масовим. Однак, не всяке масове суспільство є маргінальним. Одним із перших серед філософів ХІХ-ХХ століть цю проблему помітили й описали Ф.Ніцше, О.Шпенглер, М.Бердяєв, Х.Ортега-і-Гассет. Масове суспільство постало як багатомірне середовище “одномірної” особистості – людини, яка розтворилася в соціумі, розгубилася в цінностях, втратила пріоритети, а з ними – саму себе. У цьому суспільстві домінують стандартизовані виробничі й споживацькі процеси; уніфіковані матеріальні структури (комунікації, транспорт, зв’язок, можливості тиражувати інформацію, аудіо та відіокопіювання; уніфіковані умови життя та праці, споживання, головних форм побуту, культури; доступність територіальної мобільності. Головною ознакою масового суспільства є створення елементів загального блага – загальнодоступних колективних та індивідуальних товарів, що забезпечує нову (загальну практично для всіх) якість життя з його матеріальними і духовними стосунками та душевним комфортом.

Українське суспільство має надто багато ознак масового суспільства. Його „раціональна складова” ледь жевріє. П’ятнадцятиріччя незалежного розвитку „відсунули” її на периферію суспільного життя. Авторитет розуму (вченого, діяча культури, державного діяча) поступився „авторитету” тих, хто встиг „вихопити” і привласнити частку матеріальних благ, сформовану чесною працею мільйонів. „Авторитет у законі” – людина, яка облудним шляхом або завдяки злочину привласнила частину народного добра й на цій основі добралась до найвищих щаблів державної влади, – є найбільшою загрозою і джерелом перетворення суспільства в масове, маргінальне.

Маргінали та соціальна структура сучасного українського суспільства

Соціальна структура означає об’єктивний розподіл суспільства на окремі шари, групи, що об’єднуються на основі одного або декількох ознак і розрізняються по суспільному положенню. Соціальна структура має на увазі стійкий зв"язок елементів у соціальній системі. Одними з основних елементів соціальної структури є соціальні спільності ( класи, нації ).

Можна виділити наступні загальні тенденції в зміні структури сучасних суспільств:

1. кількісні і якісні зміни в соціально-класовій структурі;

2. зміни в демографічному складі індустріальних країн;

3. зміни в демографічному складі індустріальних країн, зростання маргіналізації суспільства. Маргіналізація пов"язана як з активною горизонтальної і вертикальної активністю, так і з соціальними катастрофами, кризами, падінням виробництва;

4. зростання бюрократизації суспільства;

5. зміни соціально-професійної структури: В Україні з переходом до ринкових відносин з"являються нові статуси (акціонер, фермер). Здійснюється приватизація підприємств, створюються різного типу організації; у зв"язку з цим з"являються нові соціальні групи і в той же час відбувається розмивання ряду груп (інтелігенція).

Нас же в більшій мірі цікавлять процеси маргіналізації як одне з джерел формування сучасної структури українського суспільства.

В даний час в українській науці відзначається тенденція до визначення нових концептуальних підходів у дослідженні маргінальності в сучасних соціальних процесах. Виходячи з цього, можна запропонувати наступне уточнення поняття «маргінальність» - стан груп та індивідів у ситуації, що змушує їх під впливом зовнішніх чинників, пов"язаних з різким соціально-економічним і соціокультурним переструктуруванням суспільства в цілому, змінювати своє соціальне становище і приводить до істотної зміни або втрати колишнього статусу, соціальних зв"язків, соціального середовища, а також ціннісних орієнтацій

Таким чином, маргінальність виступає феноменом соціальних процесів. Фундаментальним, системо-утворювальним типом соціальних переміщень є соціально-професійні переміщення, пов"язані зі змінами в професійно-посадовому статусі - базове статус особистості. Саме соціально-професійна структура, яка є основою соціальної структури, сьогодні переживає найбільш радикальні зміни. Ці процеси і створюють нову ситуацію соціальної маргінальності, є імпульсами для утворення маргінального статусу, що утворюється в процесі трансформації базового статусу особистості.

Процеси маргіналізації характерні для всього суспільства в цілому. Можна виділити наступні основні тенденції:

1. в процесі маргіналізації на околицях соціальної структури з"являються поряд з традиційними маргіналами - люмпен-пролетаріатом з низьким освітнім рівнем, спрощеною системою потреб, відсторонення від суспільних процесів - нові маргінали, які мають освіту та кваліфікацію, розвинену систему потреб, великі соціальні очікування та політичну активність;

2. спадний переміщення соціальних груп, ще повністю не відторгнутих від суспільства, але поступово «сповзаючих» зі своїх соціальних позицій;

3. нова система цінностей у маргінальних груп (нетерпимість по відношенню до існуючих соціальних інститутів, крайні форми прояву асоціальної поведінки, індивідуалізм, моральний релятивізм, заперечення будь-яких форм організованості);

4. властива маргіналам система цінностей, виходить за рамки групової і поширюється на інші соціальні верстви, таким чином, проникаючи у традиційні світоглядні структури;

5. поява маргінальних субкультур і контркультури, які можуть оформлятися в альтернативні руху самого різного спрямування;

6. постійне зростання і відтворення маргінальних груп тягнуть за собою істотні зрушення в розстановці соціальних і політичних сил, які, в кінцевому рахунку, стають джерелом соціальних конфліктів;

7. великі потоки маргіналізації створюють безробітні; особи, змушені займатися працею, що не вимагає отриманої кваліфікації; національні меншини (іноземні робітники);

8. усвідомлення необхідності створення умов для блокування шляхів, які ведуть люмпенство: розробка комплексних програм з державного регулювання соціальних процесів, створення правової та законодавчої основи для їх реалізації.

В даний час процеси соціальних переміщень набувають принципово нову якість і характеристики, обумовлені зміною масштабів, інтенсивності, напрями та інших параметрів в результаті кардинальної перегрупування факторів і каналів мобільності під впливом нової історичної ситуації, яка, по суті, є широкомасштабної маргінальної ситуацією. Це поняття стає ключовим у визначенні тих нових якісних характеристик, які набувають соціальні процеси перехідного періоду, у тому числі соціально-професійні переміщення.

Головний фактор сучасних соціально-професійних переміщень - це бурхливі процеси формування багатоукладності економіки, оплачувані досить високої соціальної ціною. Перерозподіл працюючого населення між різними типами власності, формування істотних відмінностей в їх соціально-економічному становищі за цією ознакою і складає основу і зміст процесів соціально-професійних переміщень в даний момент. Зростає інтенсивність цих переміщень, їх різна спрямованість. Сучасна ситуація призводить до переміщень в групах фахівців з вищою освітою і висококваліфікованих робітників, що відбувається найчастіше вимушено, на тлі несприятливих характеристик соціального самопочуття, зміни самих умов праці.

Маргінальні статуси працівників формуються під впливом наступних процесів:

1. переходу фахівців з вищою освітою (часто і висококваліфікованих робітників), а також керівників і працівників управління в більш низьку соціально-професійну групу;

2. переходу працівників, колишніх певний час безробітними, на нове місце роботи і на нову посаду, найчастіше не за фахом;

3. переходу (як правило вимушеного) працівників на підприємство іншого типу власності, що супроводжується зміною соціально-професійного статусу та умов праці;

4. різкого падіння рівня матеріального доходу (як правило на державних підприємствах), що створює умови для вимушеного переходу на інше місце роботи.

Розгляд проблеми маргінальності в соціально-професійних переміщеннях актуалізує завдання створення умов для гармонійного розвитку професійно-кваліфікаційної структури ринку праці, раціонального використання потенціалу різних категорій активного працездатного населення, що шукають своє місце в формується соціальній структурі.

У підсумку, важливо відзначити, що вивчення процесів маргіналізації має особливе значення для прогнозування розвитку соціальної структури суспільства, а також для пошуку адекватних заходів для запобігання повного розпаду соціальної структури, який загрожує не тільки посиленням суспільної нестабільності, а й іншими серйозними наслідками.

Нові маргінальні групи

Поняття «нові маргінальні групи» пов’язувалося насамперед з кризою зайнятості, спричиненою науково-технічною революцією (індустріалізацією). Науковці дійшли висновку, що в Західній Європі поряд із визнаними традиційними маргіналами, тобто «переважно люмпен-пролетарями, характерними рисами яких були повна десоціалізація, ідентифікація зі злочинним світом, відсутність освіти та професійної кваліфікації, низький рівень соціальних очікувань та інше, а також груп, що знаходяться на шляху до перетворення в люмпен» …. утворюються численні нові маргінальні групи. «До цієї категорії належать особи, стійко витіснені з виробничого процесу, але водночас, із високим рівнем загальної та професійної підготовки, завищеними соціальними очікуваннями, високою політичною активністю та здатністю формулювати свої прагнення в ідеологічній формі». Основним джерелом виникнення та поповнення таких груп є низхідна соціальна мобільність соціальних груп, які поступово втрачають свої соціальні позиції в соціальній структурі суспільства. В середовищі нових маргінальних груп І. Попова розрізняє два типи: 1) соціальні групи, які втратили власний соціальний статус та не мають можливості отримання нового статусу відповідного новим потребам; 2) групи, які набули новий відмінний соціальний статус, що суттєво відрізняється від попереднього, але не мають можливості його адекватного функціонального забезпечення через відсутність дієвих механізмів на рівні суспільства

Висновки

Отже, ми розглянули зміст поняття «маргінальність».

Маргінальність характеризується неповним входженням індивіда в групу, яка його повністю не сприймає, і його відчуженням від групи походження, яка його відторгає як відступника. Індивід виявляється "культурним гібридом" (Парк), який розділяє життя і традиції двох різних груп.

Це поняття з"явилося в американській соціології в 20-ті роки XX століття для позначення ситуації не пристосовування іммігрантів до нових соціальних умов. Групова маргінальність виникає в результаті змін соціальної структури суспільства, формування нових функціональних груп в економіці і політиці, які витісняють старі групи, шо дестабілізує їхнє соціальне положення. Проте маргіналізація далеко не завжди приводить до "осідання на дно".

Проблема маргінальності, тобто особливого стану особистості, що знаходиться на межі різних культур, набула особливої гостроти у зв"язку із зростанням соціальної мобільності. Наприклад, при переїзді з села в місто, зміні професії, включенні в управлінську діяльність, переїзді до іншої країни людина зазнає труднощі пристосовування в новому соціокультурному середовищі, напруженість в стресових ситуаціях. В умовах переходу до нових соціальних умов, до ринкових відносин, маргінальним може бути і все суспільство, оскільки руйнуються його засади, традиції, але ще продовжують діяти старі стереотипи, норми поведінки, цінності.

В умовах тотального змішання соціокультурних зв’язків, які дозволяли суспільству бути єдиним, криза особистісної і соціальної ідентичності вже не сприймається ані суспільством, ані особистістю як дещо аномальне, як те, від чого слід якомога швидше позбавитись, а стає способом існування, образом і стилем життя.

Враховуючи негативні наслідки маргіналізму в сучасній Україні, актуальним стає питання визначення шляхів його подолання. У першу чергу необхідно підіймати економіку і її соціальні складові, аби українські громадяни не збігали з країни на заробітки в інші країни. Реальне подолання маргіналізму можливе лише після досягнення пристойного рівня життя громадян. Що стосується культурного та національного аспектів у боротьбі із наслідками маргіналізму в Україні, то має відбуватися одночасний розвиток етнічної та громадянської складових української нації. Враховуючи достатньо високий рівень субкультурного плюралізму української держави, найсприятливіші умови для зазначених процесів лежать в основі моделі етнокультурного плюралізму, яка передбачає вироблення консолідуючої програми міжетнічного діалогу на засадах добровільної інтеграції етнокультурних маргіналів в український соціум і яка б об’єднала різні регіони з урахуванням їхніх культурно-історичних особливостей. На підставі зазначеного, можна зробити висновок, що в нашій країні маргінали складають більшість, а не меншість населення. Витіснення людей з економічної сфери, соціальна ізольованість призводять до відсутності механізмів впливу громадськості на процес прийняття рішень. Фактичне безсилля та безправність, відсутність дієвих механізмів реалізації власних соціальних, економічних і політичних інтересів є джерелом масової маргіналізації населення в сучасній Україні. Висунувши незалежність України як об’єднавчу цінність, оголосивши національною ідеєю перетворення України в сильну економічну державу, а також послідовно здійснюючи необхідні кроки із зміцнення української ідентичності, можна буде поступово усунути небезпечні для нашого суспільства наслідки маргіналізму.

Література

1. Т. М. Кузьменко СОЦІОЛОГІЯ НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

2. http://reff.net.ua/31005-Marginal_nost_v_iskusstve.html

3. Коваліско Н. В. Основи соціальної стратифікації: Навчальний посібник. — Львів, 2007.

4. А. Фарж, Рашковский Е. «Маргінали»// 50/50: Досвід словника нового мислення - М., 1989

5. Бевзенко Л. Маргіналізація в перехідному суспільстві. Зв’язок із соціальним успіхом // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2000. — № 3. — С. 170—172.

6. http://westudents.com.ua/glavy/87438-margnalnst-v-ukran.html

7. Маслов А. О. Маргінальна особистість як предмет соціально-філософського аналізу.

8. МАРГІНАЛЬНІ ГРУПИ //Юридична енциклопедія: В 6 томах. / Редколегія: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та інші. — К. : «Українська енциклопедія», 1998

9. Маргінальність в сучасній Росії / колективна монографія. М. 2000. С. 33

10. На изломах социальной структуры. — М.: Мысль, 1987. — С. 55

11. Акопян Н. Маргинальность как одна из основных характеристик трансформирующегося общества // 21-й Век

12. Кошкіна С.Г. Загальна соціологія / Конспекти / Лекція № 9 / / http://herzenfsn.narod.ru/leksion/obshaya/soc4

13. С. Сусарева Маргінальна ситуація перехідного періоду http://www.pmuc.ru/jornal/number13/susareva

Додаток

мал. 1

мал.2

мал.3