Текст:

Вінницький гуманітарно-педагогічний коледж

Циклова комісія викладачів діловодства, документознавства та інформаційної діяльності

КУРСОВА РОБОТА

зі документознавства

на тему: Книга як вид документа

Студентки 3 курсу 31-Р групи

спеціальність 5.02010501«Діловодство»

Марещук Олени Олегівни

Керівник викладач спеціального діловодства, ІІ категорії, Касіяненко О.М.

Національна шкала _____________________________

Члени комісії ____________ Торлюк С.В.

(підпис)

____________ Бакалова Н.М.

(підпис)

____________ Касіяненко О.М.

(підпис)

м. Вінниця - 2014 рік

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОКУМЕНТНИХ ПОТОКІВ ТА МАСИВІВ

1.1. Поняття документа

1.2. Сутність і значення документних потоків та масивів

РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА КНИГИ ЯК ВИДА ДОКУМЕНТА

2.1. Книга як вид документа. Визначення поняття «книга»

2.2. Основні риси книги

РОЗДІЛ 3. ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАН КНИГИ

3.1. Історичний розвиток книги

3.2. Електронна книга як сучасний вид документа

3.3 Документообіг у Закладі «Навчально-виховний комплекс: Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – гімназія № 30 ім. Тараса Шевченка Вінницької міської ради»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Кінець ХХ – початок ХХІ ст. характеризується значним піднесенням інформаційного чинника. Інформація розглядається не лише як певні дані, відомості, а як важливий стратегічний ресурс. Інформаційна діяльність, яка передбачає виконання певних дій зрізними видами інформації (а саме: збір, передача, обробка, збереження тощо), стає необхідною умовою для функціонування та розвитку як окремої особи, так і в більш широких глобальних масштабах. Як складова сфери, що займається отриманням, зберіганням, переробленням інформації, архівна справа здійснює посередницькі функції між утворювачами і споживачами ретроспективної документної інформації. У процесі виконання цих функцій архівні установи вступають в численні суспільні відносини з різними суб’єктами права. Вагомість суспільного продукту, що є об’єктом цих відносин, надає їхньому чіткому і правильному врегулюванню особливого значення.

В системі довідкового апарату архіву важливе місце посідає систематичний каталог – тип міжфондового архівного довідника, який забезпечує пошук документної інформації на рівні окремого архівного документа чи групи конкретних документів незалежно від їх фондової належності.

В сучасних архівних систематичних каталогах документна інформація представлена за галузями знань і практичної діяльності суспільства згідно зі Схемою єдиної класифікації (СЄК) документної інформації в систематичних каталогах державних архівів України. Позитивним досягненням розроблення і впровадження СЄК було створення умов для вирішення проблеми уніфікації систематичних каталогів з урахуванням наукової класифікації подій, явищ і фактів державного і суспільного життя. На сучасному етапі розвитку архівної справи виникла потреба в неупередженому висвітленні документної інформації в архівних довідниках, зокрема, в систематичних каталогах, які містять інформацію найнижчого рівня описання – рівня документа чи його частини.

Предметом даної роботи є загальна специфіка книги як документа.

Об’єктом роботи є книга як вид документа.

Метою роботи є аналіз книги як документа.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Список використаної літератури включає 26 найменувань. Робота викладена на 47 сторінках друкованого тексту. Додатки займають 8 сторінок.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОКУМЕНТНИХ ПОТОКІВ ТА МАСИВІВ

1.1. Поняття документа

Загалом поняття «документ» є фундаментальним в понятійній системі документознавства. Воно відбиває ознаки реальних предметів, які служать об’єктами практичної діяльності по створенню, збору, аналітико-синтетичній обробці, зберіганню, пошуку, поширенню та використання документної інформації в суспільстві. Це широко використовується в усіх галузях суспільної діяльності. Майже у кожній галузі знання маємо одну чи кілька версій його розуміння у відповідності зі специфікою тих об’єктів, яким надається статус документів. Документ є об’єктом дослідження багатьох наукових дисциплін. Саме тому зміст поняття «документ» багатозначний і залежить від того в якій галузі та з якою метою його використовують.

Відповідно, в Україні офіційно прийняті три визначення документа (ДСТУ):

1. ДСТУ 2392-94. Документ I. Записана інформація, яка може розглядатися як одиница в процесі здійснення інформаційної діяльності.

2. ДСТУ 3017-95. Документ II. Матеріальний об’єкт з інформацією, закріпленою створеним людиною способом для її передачі у часі та просторі.

3. ДСТУ 2732-94. Документ III. Матеріальний об’єкт, який містить в закріпленому вигляді інформацію, оформлений встановленим порядком і який має відповідно діючого законодавства правове значення.

Зазначені ознаки документа передбачають:

1) наявність інформації, змісту;

2)стабільну речовинну (матеріальну) форму, що забезпечує довгострокове користування та зберігання документа;

3) функціональне призначення передачі інформації в просторі і часі, тобто від використання в соціальних комунікаційних каналах [24, с. 78].

Документ спеціально створюється із єдиною метою збереження і передачі соціальної інформації в просторі і часі. Саме тому його розглядають як джерело інформації та засіб соціальної комунікації. Історія виникнення і еволюція тлумачення терміна «документ» вивчена недостатньо. За тривалий історичний період значення поняття «документ» постійно змінювалось.

Документ – це складний об’єкт, що являє собою єдність інформації та матеріального (речовинного) носія. З’ясувати його сутність – це завдання, яке вирішується за допомогою системного підходу – методологічного напрямку у науці, який ставить завданням розробку засобів, методів дослідження складноорганізованих об’єктів – систем (грецьк. sistema - ціле, складене з двох частин, з’єднання).

П. Отле вперше ввів в науковий обіг поняття «документ» у значенні, близькому до широкого значення поняття «книга». Його основна праця – виданий в 1934 році фундаментальний «Трактат про документацію». П. Отле використовував комплексний підхід до типологічної класифікації документів, що враховує зміст і форму документа, в «Трактаті про документацію».

Всю сукупність документів учений розділив на три основні класи:

1) Документи бібліографічні, тобто тексти, які традиційно вважають творами писемності і друку. Серед них – брошури, монографії, нариси, трактати, керівництво, енциклопедії, словники, періодичні видання, що продовжуються (журнали, газети, щорічники тощо).

Окрім перерахованих, до бібліографічних документам відносять і тексти особистого походження (листи), офіційні повідомлення і облікові (реєстраційні) книги (або журнали), а також знаки-вивіски, гасла, квитки і інші проїзні документи. Очевидно що дана класифікація була побудована одночасно в декількох напрямах, що призвело до зміщення типів і видів документів.

2) Інші графічні документи, тобто нетекстові документи: картографічні, образотворчі, нотні. До образотворчих належать: іконографічні, що містять друкарське зображення (естампи, гравюри, поштові листівки і ін.); фотографії; документи, що сприймаються через проекційні пристрої (у т, ч. мікрокопії). Як особливий різновид виділені «оброзотворчі памятники»: написи, монети, медалі.

До графічних документів П. Отле відносив: «манускрипти» – рукописні книги і інкунабули, (додаток А) а також «архівні документи» (управлінські), стародавні і сучасні. До першого класифікаційного ряду відносять: документи-замінювачі книги: диски, фонограми, кінофільми і поряд з цим – радіомовлення (запис і передача звуку), телебачення, в т.ч. телефотографія, радіотелефотографія і власне телебачення.

Особливе місце в цьому класифікаційному ряду зайняли «документи трьох вимірів»: природні (мінерали рослини, тварини) і штучні, створенні людиною (матеріали, продукти, технічні об"єкти, а також медалі, макети, рельєфи). До них віднесені також наукові інструменти, дидактичні матеріали, наочні посібники. Особливо виділені серед них тривимірні витвори мистецтва: твори архітектури і скульптури.

Таким чином, можна виділити наступні значення «документа», введені в науковий обіг П. Отле:

1) будь-яке джерело інформації, передачі людської думки, знань, незалежно від того, чи втілений він в матеріально-фіксованій формі або є провідником інформації в часі, можна вважати документом. Це поняття охоплює як матеріальні об’єкти – носії інформації, так і радіо-, телепередачі, театральні вистави;

2) документами є матеріальні об"єкти із зафіксованою інформацією, зібрані людиною для створення певних колекцій. Сюди входять як штучні предмети, створені людиною, так і природні, технічні предмети, що знаходяться в музеї;

3) матеріальні об’єкти створені людиною спеціально для фіксації, зберігання і відтворення інформації з метою її передачі у просторі та часі, незалежно від способу фіксації. Це і документи «писанні» (тобто з інформацією, зафіксованою знаками листа), і образотворчі, фонозаписи і фільми.

1.2. Сутність і значення документних потоків та масивів

Рух документів у процесі їх виробництва, розповсюдження та використання у суспільстві створює документний потік. За І.М. Савчуком документний потік – це сукупність розподілених у часі і просторі документів, які рухаються по комунікаційних каналах від створювачів та виробників до користувачів [21, с. 58]. Канал – це абстрактний шлях, по якому рухаються документи. Він забезпечує розповсюдження документів у суспільстві, надає можливість доступу до них користувачам. Наприклад, канали доступу до опублікованих документів – це документоторгівельні установи, передплатні агентства, органи науково-технічної інформації тощо. Окремий канал може деякий час не діяти, однак документний потік рухається постійно.

Найфундаментальнішим формулюванням документного потоку належить А. Соляник, який визначає документний потік як вибіркове відображення у формі документів результатів соціальної діяльності членів суспільства. Під соціальною діяльністю розуміється науково-пізнавальна, управлінська, виробнича, фінансова, літературно – художня та інші види діяльності.

Термін «документний потік» мав декілька етапів становлення. На початку ХХ століття, коли основним видом опублікованого документа була книга, М.А. Рубакін увів до наукового обігу поняття книжковий потік. Зворот з терміном документний вперше був застосований в архівознавстві і використовувався в межах цієї сфери у вузькому значенні, щодо функціонування лише ділових неопублікованих документів [15, с. 65]. У 1960-ті роки, через бурхливий розвиток інформатики виникли та почали вживатися як синоніми терміни інформаційний потік, документальний потік, документально-інформаційний потік. У 1990-ті роки розвиток документознавства як міждисциплінарної узагальнюючої науки та розширення значення поняття документ призвели до введення у науковий обіг терміну документний потік у широкому його значенні.

Терміни «документний» та «документальний» мають різне змістове навантаження. За Ю.М. Столяровим, документний – складається з документів, або має безпосереднє відношення до документа як до фізичного об’єкта, а документальний означає підтверджений документом, достовірний [25, с. 18].

Проходячи через названі документні системи, документний потік створює там постійні або тимчасові сукупності документів. Тимчасові слабострукторовані сукупності документів, що підлягають подальшому трансформуванню (відбиранню, перерозподілу та транспортуванню) – це документні масиви. Стаціонарні систематизовані, споряджені довідково-пошуковим апаратом сукупності документів, що комплектуються відповідно до завдань документної системи по обслуговуванню користувачів документованою інформацією – це документні фонди. Таким чином, документні масиви створюються, як правило, в генералізаційних та транзитних документних системах, а документні фонди в термінальних документних системах.

Донедавна поняття потік та масив документів вивчалися головним чином у конспекті інформатики та бібліографознавства. Потік визначався як найрухоміша частина інформаційних ресурсів суспільства. Потік та масив відрізняли переважно за формою їх існування: потоку притаманна динаміка, масиву відносна статика. Поняття масив та фонд документів використовувалися як синоніми.

Масивам документів притаманна така властивість, як пристосованість для вводу та виводу окремих видів документів з метою їх упорядкування та організації розповсюдження. Структура документного потоку у процесі його розповсюдження по різних соціальних інститутах, що відповідальні за кумуляцію та збереження документів, перебудовується відповідно до вимог профілювання, раціональності розміщення, оптимальності використання тощо. Документний потік осідає у фондах, які обмежені простором, що займають. Ця обставина змушує проводити якісний відбір, профілювання, переведення фізично та морально застарілих видань до фондів допоміжного зберігання.

Документні потоки, масиви та фонди утворюють документні ресурси – сукупність документів, підготовлених для ефективного їх використання членами суспільства [11, с. 34]. Документні ресурси забезпечують збір, обробку, зберігання, пошук та використання документованої інформації, тому є найважливішим видом ресурсів поряд із матеріальними та енергетичними. Документні ресурси поповнюються зовнішнім документним потоком, що виникає завдяки створенню та розповсюдженню документів. Крім зовнішнього існують внутрішні документні потоки, що циркулюють у документних масивах та фондах внаслідок їх організації та користування ними.

Документні потоки і масиви відокремлюються в самостійні явища системи документних комунікацій завдяки наявності власних ознак та властивостей. Ознаки відображають зовнішні сторони явища, а властивості відбивають внутрішні його особливості та відмінні якості. Оскільки документні потоки та масиви – це складові єдиної системи, утворюючим елементом якої є документ, вони крім відмінних, мають спільні ознаки та властивості, що відтворюють характерні особливості функціонування документів у суспільстві.

Спільні ознаки документних потоків та масивів:

1) множинність документів, з яких складаються документні потоки та масиви;

2) доцільність функціонування документних потоків та масивів, спрямованість їх формування на досягнення кінцевої мети, на забезпечення функціонування документної комунікації, управління, обмін документованою інформацією, створення оптимальної системи документних ресурсів;

3) постійне відтворення документних потоків та масивів у процесі соціально-комунікативної діяльності [25, с. 44].

Відмінними рисами потоку, що відрізняють його від масиву, є:

1) динамічність як спосіб існування потоку, який постійно переміщує документи від створювачів документованої інформації до її споживачів;

2) невпорядкованість документів у потоці, який лише переміщує їх по комунікаційних каналах і за станом своєї організації, зазвичай, не пристосований для безпосереднього використання в ньому інформаційної складової документів споживачами [25, с. 45].

Так, зокрема, зовнішній потік, який потенційно надходить на вхід термінальних документних систем, містить документи, що потенційно призначені для використання, але поки вони не оброблені та не відображені в інформаційно-пошукових системах, вони фактично не доступні споживачам. Документні масиви, навпаки, відносно статичні, більш упорядковані, створюються через відбір, оскільки формуються відповідно до конкретного призначення, мають профіль та сукупність специфічних ознак документів, що обмежують формування масиву.

Савчук І.М. розрізняє атрибутивні та прагматичні властивості документних потоків та масивів. Атрибутивні – це необхідні, суттєві властивості, без яких явище не існує. Прагматичні – це властивості, які виявляються в процесі використання документних потоків та масивів [21; 29].

До атрибутивних властивостей, загальних для документних потоків та масивів належать: цілісність, цілеспрямованість, дискретність, континуальність, інформативність. Цілісність забезпечується наявністю внутрішніх зв’язків між документами потоку та масиву. Всі документи пов’язані між собою за будь-якою однією або кількома ознаками: тематикою, мовою видання, місцем походження, цільовим призначенням, формою носія або засобом документування інформації тощо. Внутрішня єдність елементів системи документної комунікації, коли один документ доповнює інший, забезпечує тривалість функціонування та постійне зростання значущості документних потоків та масивів у суспільстві. Система зберігає свою цілісність, поки є мета її функціонування і елементи, що входять у систему, взаємодоповнюють один одного. Таким чином, цілісність документних потоків та масивів як системи забезпечується наявністю тісних взаємозв’язків між створювачами та користувачами документів.

Цілеспрямованість системи забезпечується наявністю мети – поки у суспільстві буде потреба у комунікації на основі документованої інформації, будуть функціонувати документні потоки і масиви. Дискретність виявляється в тому, що документні потоки та масиви складаються з окремих самостійних документів, які можуть бути відмежовані один від одного у просторі і часі. Це зумовлено тим, що кожен документ потоку або масиву залишається незмінним за змістом і зберігає та розповсюджує лише певну кількість відомостей про об’єкт. Для доведення до користувача нової інформації створюються інші документи, що постійно поповнюють документні потоки установ, а через них – масиви.

Континуальність виявляється в постійному продукуванні суспільством нових документів та накопичуванні документованою пам’яттю людства відомостей про його досягнення. Інформативність полягає в тому, що документні потоки і масиви містять відомості з усіх сфер людської діяльності на всій території планети у всі часи. Крім загальних атрибутивних властивостей, притаманних і документним потокам, і масивам, є специфічні атрибутивні властивості, що зумовлюють відмінність між ними. Так, зовнішні документні потоки – це джерело поповнення та оновлення документних масивів установ, які в свою чергу призначені для акумулювання документів, їх упорядкування, розповсюдження та організації користування ними.

Документним потокам притаманні такі специфічні атрибутивні властивості:

1) транзитивність – проходження через проміжні документні системи;

2)нескінченність – постійне продукування суспільством нових документів та їх рух у часі й просторі;

3) нестабільність – постійна зміна кількісного обсягу, темпів зростання, типо-видової, жанрової, мовної структури та інших характеристик документованого потоку [25, с. 41].

Масивам документів притаманні протилежні специфічні властивості:

1) термінальність – призначена для відбору та акумулювання профільних видів документів з метою організації їх функціонування в каналах документованої комунікації;

2) скінченність – обмеженість функціональним призначенням та іншими ознаками;

3)стабільність – пристосованість для виведення окремих видів документів з метою їх упорядкування та організації розповсюдження [25, с. 42].

Прагматичні властивості документних потоків та масивів – це стохастичність, керованість, відкритість, організованість і синергечність. Стохастичність (ймовірність) формування документних потоків та масивів виявляється в тому, що неможливо з абсолютною точністю розрахувати їх поповнення, передбачити ступінь цінності та використання документів. Це зумовлює необхідність широкого впровадження різноманітних методів вивчення документних потоків та масивів, прогнозування їх розвитку у суспільстві.

Керованість як властивість документних потоків та масивів розкривається у двох аспектах: у здатності потоків і масивів бути керованими, у спроможності управляти суспільною діяльністю. Обсяг, склад, структура документних потоків та масивів змінюється під впливом зовнішнього та внутрішнього середовища і, в свою чергу, впливають на нього через задоволення та формування інформаційних потреб користувачів.

Відкритість документних потоків та масивів проявляється в їх поступовому розвитку та універсальності відносно інформаційної та матеріальної складової документів, їх форм, носіїв та засобів документування. Сьогодні в суспільстві використовують найрізноманітніші види документів: рукописні і електронні, опубліковані та ті, що не публікуються, паперові, плівкові тощо, які охоплюють за змістом увесь спектр знань людства. Системним об’єктам притаманна організованість, наявність ієрархічної структури, співвідношення окремих елементів, розташованість їх один до одного згідно із заданими параметрами або схемою упорядкування. Наприклад, за рівнями функціонування розрізняють міжнародні, міжгалузеві, міжособисті документні потоки, за напрямом – вхідні, вихідні, внутрішні тощо.

Синергетичність документних потоків та масивів виявляється в тому, що збільшення загальної ефективності системи досягається злагодженим функціонуванням окремих її елементів. Так, сформувати якісний документний масив, неможливо без систематичного поповнення його новими документами, що постійно виникають у документному потоці. Необхідність підвищення ефективності функціонування документних комунікацій як на локальному, так і на загальнодержавному рівнях, потребує організаційно-технічної консолідації спеціалізованих документних установ, що зайняті створенням, розповсюдженням, акумулюванням документів.

Основні параметри документних потоків та масивів:

1) зміст та функціональна належність – відповідають цільовому призначенню документів установи, що складають потік або масив;

2) структура, що має ознаки, відповідно з якими може здійснюватися класифікація документів;

3) режим функціонування – визначається змінами, що відбуваються з плином часу в інформаційному навантаженні документних потоків та масивів [25, с. 42].

До факторів, що характеризують режим руху документів в потоці чи масиві, належать: обсяг документних потоків та масивів у фізичних величинах (кількість документів або інформації, що в них міститься), пропускна спроможність каналів зв’язку, створення та тиражування документів, допустиме навантаження співробітників, що обробляють документи та попит користувачів на документовану інформацію. При цьому семантична насиченість документних потоків та масивів визначається кількістю назв документів, а фізична насиченість – кількістю їх екземплярів.

Основна функція документного потоку – комунікативна – забезпечення руху та обміну інформацією в соціальному середовищі, налагодження стійкого міжсуб’єктного зв’язку між створювачами та користувачами документованої інформації, реалізація глобальної мережі контактів у суспільстві. Основна функція документного масиву – кумулятивна – забезпечення зосередження документів, їх упорядкування з метою організації розповсюдження та використання членами суспільства. Перелічені функції зумовлюють суспільну необхідність існування документних потоків та масивів, викликані потребами суспільства, тому належать до зовнішніх функцій. Внутрішні функції відображають завдання документних потоків та масивів відносно тих підсистем документної комунікації, з якими безпосередньо пов’язані, тобто виробників, розповсюджувачів та користувачів документів.

РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА КНИГИ ЯК ВИДА ДОКУМЕНТА

2.1. Книга як вид документа. Визначення поняття «книга»

З найдавніших часів книга була і предметом пізнання – для бібліотекаря, книжника, письменника. Поступово складається її теоретичний феномен. Книга – це письмовий запис, неперіодичне видання у вигляді зброшурованих аркушів друкованого матеріалу. Перші книги писали на листах, корі, полотні, шовку, глиняних табличках, шкірі і папірусі. Приблизно в 100 – 150 р. стали поширюватися кодекси або зброшуровані книги замість сувоїв. З ІV століття по ХV століття для сторінок книги стали застосовувати пергамент, зроблений з тонкої шкіри ягнят. Пергамент був замінений папером, що прийшов у Європу з Китаю, де спосіб його виготовлення був відомий ще до 105 року на основі суміші кори і коноплі. Широко доступними книги стали тільки після винаходу книгодрукування в ХV столітті. На даний час текст книги можна відтворити і зберігати у електронному вигляді [28, с. 93].

У державному стандарті ДСТУ 3017–95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення» «книга – це видання у вигляді блока скріплених у корінці аркушів друкованого матеріалу будь-якого формату в обкладинці чи оправі». Г. М. Швецова-Водка дає декілька визначень поняттю «книга», від широкого значення до вузького:

1) матеріальний об’єкт, у якому подано будь-який запис інформації, який може бути виконаний будь-яким розробленим людиною способом;

2) це документ людиночитабельний, безпосередньо сприймається; якщо документ сприймається людиною за допомогою технічних пристроїв (наприклад апарата для читання мікроформ), він уже не вважається книгою;

3) документ людиночитабельний, безпосередньо сприймається, візуальний; у цьому значенні підкреслюється спосіб сприйняття змісту книги людиною;

4) символічний документ, тобто записаний абстрактними знаками, не подібними до того об’єкта, що відображається;

5) значення книга дорівнює документу, призначеному для читання;

6) книга прирівнюється документу вербально-писемному, літературному

або текстовому, з урахуванням усіх попередніх обмежень обсягу поняття «книга».

Н.Н. Кушнаренко вважає, що книга має багато загального з документом, оскільки є його різновидом. В той же час для книги характерна певна специфіка, що дозволяє відрізнити її від інших видів документів. У визначенні книги зазвичай виділяють дві сторони: зміст (духовну суть: думки, ідеї) і форму (матеріальну, речову, службовку для закріплення і передачі інформації). Книга – текстовий документ, тобто документ, велику частину об’єму якого займає мовний (словесний) текст.

Видання – це сукупність різноманітних за формою, змістом, зовнішнім виглядом, обсягом, характером інформації, структурою, періодичністю та призначенням видань, випущених видавцем або групою видавництв за певний період часу. Видання є одним із видів документів, що може класифікуватися по різним ознакам документа: за змістом, матеріальною конструкцією, періодичністю, знаковій природі інформації і тому подібне. Його типологічна різноманітність, як і документа в цілому, базується на сукупності ознак, головними з яких є цільове і читацьке призначення, а також характер інформації, що міститься у виданні. Це є підставою для всебічної характеристики видання як вигляду документа.

У державному стандарті ДСТУ 3017–95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення» поняття «видання» трактується як «документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тиснення або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення і поліграфічного виконання».

Етимологія слова «книга» дотепер остаточно не з’ясована. Слов’янські визначення книги (російське «книга», сербське «шіга», польське «кзіцгка», чеське «кнігіа») зводяться до старослов’янського «кна» і до старокитайського «кюань» (чжуан), що означає сувій, а на сучасному етапі – розділ книги. Грецьке «бібліо» латинське «лібер» у арабське «штаб», подібне слов’яно-балтійському «книга», трактується майже однаково: 1) предмет; 2) твір; 3) частина твору. Свою кореневу недоторканність цей термін зберігає і до наших днів [21, с. 103].

У словнику В.Даля для книги дається три визначення: перше – «зшиті в одну палітурку аркуші паперу або пергаменту» (тобто, формальний образ книги як матеріального об’єкту), друге – «писання, все, що в книзі міститься» (тобто змістова сторона поняття), третє – «розділ, відділ в об’ємному письмовому творі». Енциклопедичний словник Брокгауза й Ефрона, не даючи визначення книзі, пропонує невелику історичну довідку, де наводяться дані про те, як сформувався звичний для нас зовнішній вигляд книги.

Не пізніше 863 р. (часу подорожі Св. Кирила в Корсунь, після чого він узявся за винахід алфавіту), в мовах слов’ян уже був якнайдавніший, стійкий і абсолютно визначений термін книги від праслов’янського «кнети», тобто «знати». Але згадані терміни активно застосовувалися й застосовуються як синоніми.

Одним із вагомих доказів самобутності згадуваного ряду служить те, що в ході розвитку з нього утворилися похідні, і не просто прикметники й епітети. Так, в слов’янських мовах виникли терміни: «князь» (російський), «ксьондз» (польський), «кнез» (болгарський) тощо, які відносились до знаючих людей – племінних вождів. Таким чином, етимологічно «книга» походить від дієслова «знати».

У руській писемності слово «книги» зустрічається вперше в «Остромировім Євангелії» (1056-1057 рр.) найбільш ранньому з датованих рукописних пам’ятників, і вживається в множині, що дозволяє давати йому розширювальне тлумачення – знання взагалі, ніж просто книга. В однині вживання слова «книга» зафіксовано значно пізніше – у 1263 р. у одного з монастирських писарів. Проте існує і думка про неслов’янське, навіть узагалі неєвропейське походження слова «книга».

2.2. Основні риси книги

Сучасний термінологічний словник з архівістики дає таке визначення поняттю «книга» – «одна з форм матеріальної конструкції документа у вигляді оправленого блоку скріплених у корінці аркушів паперу». Відповідно до ДСТУ 3017-95, книга – це книжкове видання обсягом понад 48 сторінок. З погляду семіотики книга – це знакова система, у якій для обміну семантичною інформацією між двома матеріальними системами, наприклад, реальним світом і автором, або автором і читачем, використовується сукупність знаків, що сприймаються візуально (виключення – книги для сліпих, розраховані на сприйняття дотиком), шрифтових знаків або інших графічних образів, відтворених на аркушевому матеріалі рукописним або поліграфічним способом.

З погляду загальної теорії комунікації книга є однією з форм існування й поширення семантичної інформації, способом організації продукту індивідуальної свідомості в знакову систему для використання суспільством. З точки зору статистики, книга (відповідно до рекомендацій ЮНЕСКО, 1964 р.) – добуток друку у формі кодексу обсягом не менше 49 сторінок, не враховуючи обкладинки. Завдяки цим рекомендаціям ЮНЕСКО багато словників дають саме таке визначення книги [23, с. 83].

Традиційний підхід до визначення книги дає нам книгознавство, яке вивчає історію книги, книговидання, книгорозповсюдження та книгоопис. Об’єкт цієї науки триєдинний: книжкова справа в цілому, читач і книга. Існує й інша формула: автор – книга – читач, де книга розглядається з позицій її створення, розповсюдження, функціонування та зберігання.

У найбільш характерних визначеннях книги можна виділити три аспекти:

1) описовий (книга розглядається як предмет матеріальної культури);

2) інформаційний (характеризується роль і призначення книги);

3) комбінований (коли зовнішні ознаки книги зв"язуються з її змістом, читацьким призначенням тощо).

Відомий бельгійський вчений Поль Отле пояснюючи поняття «книга» і «документ», підкреслював, що книга (biblion або document) — це термін що вживається умовно для позначення всього масиву документів. Він об"єднує в собі не одну лише книгу у власному значенні слова, рукописну або друкарську, але і журнали, газети, рукописи і графічні репродукції, креслення, гравюри, карти, схеми, діаграми, фотографії. Поняття «книга» і «документ» є синонімічні. Останнє ширше за своїм обсягом, оскільки не передбачає обмежень як матеріальної основи документа, так і знакової системи, вживаної для запису вмісту.

В узагальнене поняття «книга-документ» П. Отле включав окремі томи, брошури, журнали, статті, карти, діаграми, естампи, патенти, статистику, записи голосу за допомогою фонографії, діапозитиви або кінематографічні фільми [10, c.29]. Можна зробити висновок, що поняття «документ», «книга» та «видання» не суперечить одне одному і можуть використовуватися стосовно тих явищ, які вони позначають, як взаємозамінні.

РОЗДІЛ 3. ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАН КНИГИ

3.1. Історичний розвиток книги

Шлях розвитку книги був довгим і складним. Який тільки матеріал не використовували люди для виготовлення книжок: глину, листя та кору дерева, шкіру тварин, бамбук, папірус, шовк. Перші паперові книги з’явилися в Європі в ХІІІ ст. Їх довгий час писали від руки. Одна книга виготовлялася 5-7 років і коштувала дуже дорого. У ХV ст. був винайдений спосіб друкувати книги. Перша друкована книга в Україні була видана Іваном Федоровим у 1574 році у Львові. Називалась вона «Апостол» (Додаток Б).

Довіряючи всі свої знання і досвід книгам, люди навчилися зберігати їх. Скарбницями книг називають бібліотеки. У перекладі з давньогрецької мови слово «бібліотека» означає приміщення, де зберігаються книги («бібліо» – книга, «тека» – сховище). Бібліотеки з’явилися з незапам’ятних часів. Давні єгиптяни називали їх «аптеками для душі», тому що книги робили людську душу благородною, а розум сильним. В Україні перша бібліотека з’явилася за часів Київської держави. Її створив князь Ярослав Мудрий у 1037 році [24, с. 113] (Додаток В).

Поява книгодрукування – це значна віха в розвитку культури українського народу, серйозний чинник у формуванні національної свідомості. Друкована книга, окрім свого функціонального призначення, започаткувала і новий етап в історії культури – мистецтво книгодрукування. Власне, книгодрукування стало одночасно і виявом гуманістичних тенденцій в українській історії та зброєю представників вітчизняного гуманізму в боротьбі за незалежність. В Україні до появи першодруків панувала рукописна книга, яка була витвором малярства. Характерною такою пам’яткою є рукописне Пересопницьке Євангеліє, складене в 1556–1561 рр. у Заславі при монастирі св. Трійці, що довгий час належало Пересопницькому монастирю на Волині. У Пересопницькому Євангелії широко використовується тогочасна термінологія, особливо волинський діалект. Пересопницьке Євангеліє здобуло славу не тільки взірця тогочасної української мови, а й пам’ятки українського мистецтва. Головний зміст орнаментики Пересопницького Євангелія – зображення української флори.

Друкована книга становила синтез графічного мистецтва і поліграфічної техніки. Перші книги, друковані кирилицею, з’явилися у 1491 році в краківській друкарні Швайпольта Фіоля. Це були «Осьмигласник», «Тріодь цвітна», «Часословець». Українським першодруком вважається «Апостол», надрукований у 1574 році Іваном Федоровим у Львові. «Апостол» історично започаткував розвиток друкарства в Україні.

Одночасно з «Апостолом» І. Федоров видає навчальні книги – граматики. Зразком такої книги є «Буквар», надрукований у 1574 році. «Буквар» складався з двох частин: азбуки та матеріалів для читання. Крім того, що ця книга є одним з українських першодруків, вона ще й цінна пам’ятка шкільної освіти (Додаток Г). Львівська друкарня продовжує традиції вітчизняного друку, але її діяльність не є формальним наслідуванням друкарської практики. У перших своїх виданнях друкарня Львівського братства спробувала реформувати церковнослов’янський кириличний шрифт. І хоча зміни стосувалися лише прописних букв, значення їх вагоме.

Перші видання Львівського братства були оздоблені досить скромно («Граматика», 1591 р.). Але вже в наступних виданнях («Часослов», 1609, «Бесіди Іоанна Золотоустого о воспитании чад», 1609 р.) з’являється новий елемент оздоблення – сюжетно-фігурна гравюра (Додаток Д). Одним з осередків книгодрукування в Україні була Печерська Лавра. Перший, хто розпочав друкарство в Печерській Лаврі, був архимандрит, Єлисей Плетенецький (1599-1624). Десь біля 1615 року він купив в Стрятині у спадкоємців Федора Балабана гарну друкарню і перевіз її до Лаври.

Плетенецький гаряче взявся до друкарської роботи; в Радомишлі він збудував велику папірню, що постачала папір у його друкарню. Лаврська друкарня стала тоді енергійнішою – книжок вона випускала більше ніж інші друкарні. За 8 років від свого започаткування (з 1617–1624 р., до смерті Є. Плетенецького) Лавра надрукувала 11 великих книжок. Це були: «Часословець», «Анфологюнъ» 1619 р. (1048 сторінок), «Книга о въръ единой» 1619 р., «Божественная літургія» 1620 р., «Номоканонъ»1620 і 1624 р., «Беседы І. Златоустаго» 1623-1624 р., «Псалтыръ» 1624 р. тощо [24, с. 105].

Увесь час Лавра якнайбільше дбала про найкращу зовнішність своїх книжок, і в цьому відношенні печерські видання не мали собі рівних. Лаврська гравюра придбала собі заслужену славу серед усього слов’янського світу. Спеціальні «ізобразителі» звичайно готували потрібні малюнки, а гравери вирізували їх на дереві (а з кінця 1680 років і на міді); свої рисувальні та граверні має Лавра вже в XVII столітті. Лавра випустила в світ довгу низку розкішних видань, наприклад, «Бесіди на ап. Павла» 1623 р., «Бесіди на Діяння» 1624 р., «Тріодь Пісна» 1627 р., «Тріодь Цвітна» 1631 р., Требник 1646 р., «Патерик Печорський» всіх трьох видань – 1661 р., 1678 р., а особливо 1702 р., «Апостол» 1695 р., «Напрестольне Євангеліє» 1697 та 1707 р. тощо – все це пишні видання, з великою кількістю гравюр, часом більше сотні, видання одне одного розкішніше, одне одного дорожче, з яких кожне є гордістю того чи іншого архимандрита-видавця. За сто років своєї найкращої праці Лавра мала декілька десятків дуже гарних граверів, серед яких були й такі талановиті, як монах Ілля (1636–1663), Леонтій Тарасевич та Інокентій Щирський.

Отже, поряд із засвоєнням та розвитком традицій книгодрукування Івана Федорова, в кінці XVI – на початку XVII ст. українські майстри вели пошуки нових засобів і елементів як в організації друку, так і в оздобленні книг. Спроба реформувати церковнослов’янський кириличний шрифт, збагачення книги новими високохудожніми прикрасами, в яких поєднувались елементи мистецтва Відродження з творчістю українських народних майстрів, свідчать про плідний розвиток друкарства в означений період. Характерною рисою української літератури, що видавалася в умовах Великого Польсько-Литовського князівства, а надалі й у складі Російської імперії стало утвердження ідей громадянського гуманізму, тобто ідей спільного блага громади, піднесення авторитету рідної мови, виховання молоді на принципах патріотизму. Яскраво ці мотиви виявлялись в педагогічній і ораторсько-учительній прозі другої половини XVII ст. Освіта, література й видавнича справа в польсько-литовську добу в Україні розвивались на рівні європейського культурного процесу [18, с. 113].

3.2. Електронна книга як сучасний вид документа

В кінці XX ст. в життя книговидавців, редакторів, бібліотекарів і бібліографії як фахівців в області книгознавства увійшло нове поняття – «електронна книга». Термін «електронна книга» походить від англійського словосполучення «Еlectronic Вооk» та скорочено позначається як еВооk чи е-Вооk. Електронна книга – це електронна версія паперової книги що знаходиться у форматі, що зручно читається на комп’ютері. Електронна книга є лише носієм інформації, тому традиційно складається з двох понять – носій та вміст. Носієм є електронний пристрій, який може бути пристосованим (наприклад, телефон) чи спеціалізованим. Вміст іноді називають «контентом» – це будь-яка форма зберігання інформації, наприклад, тека, відео, аудіо та інші електронні форми. Найчастіше як вміст електронної книги застосовується тека з ілюстраціями, як і в традиційній книзі.

Електронна книга породила велику кількість суперечок. На сьогоднішній день теоретики все ще обговорюють питання існування такого феномену, як електронна книга, а практики вже працюють з ним. Складнощі виникають в першу чергу через відсутність чіткого сформульованого визначення електронної книги. Розвиток електронної книги знаходиться на початковому етапі. Проте серед фахівців вже ведеться суперечка про місце електронної книги в житті суспільства і заміні нею традиційного кодексу.

Існують три основні точки зору на дану проблему. Перша однозначно стверджує, що електронна книга поступово витіснить кодекс. Аргументом при розгляді подібної точки зору є думка, що при підготовці друкарського видання, автори і видавництва паралельно працюватимуть над електронним варіантом, отже, простіше готувати відразу електронний варіант типу сучасного видання, яке вважається життєздатнішим. Подібне твердження не враховує особливості електронної книги [14, с. 117].

Друга точка зору прямо протилежна. Її прибічники активно встають на захист традиційної книги. Розуміючи особливості і великі можливості електронної книги, які здатні збагатити текст звуковими, графічними і відео-записами, вони відзначають, що зараз процеси існування і руху інформації в мережі відмінні від аналогічних процесів книжкової справи. І навіть в перспективі можна буде говорити лише про деякі точки зіткнення книжкової справи і Інтернет-культури, але ніяк не про повне заміщення «старого» книжкового світу «новим». Захищаючи таку форму книжкового видання, як кодекс, учені вказують на той факт що традиційний рукопис – це прекрасна реалізація ідеї гіпертексту, який є однією з характеристик електронної книги. Дійсно, автор твору завжди вибудовує конструкцію, подібну до гіпертексту, оскільки «кожен фрагмент зовні лінійного тексту наповнений засланнями на попередні виступи в тій же сфері як самого автора, так і його колег», на попередні образи, думки, факти усередині одного твору. А функції гіперсилок виконує довідковий апарат видання, що складається з передмови, виносок, коментарів, покажчиків. Звичайно, виконана за допомогою новітніх технологій подібна конструкція набагато зручніша і ширша по своїх можливостях але все-таки це не може стати вагомим аргументом на користь повного витіснення електронною книгою кодексу [14, с. 118].

Прихильники третьої точки зору відзначають великі можливості гіпертексту і акцентують увагу на тому, що завдяки новітнім технологіям реалізуються багато утопічних проектів або образи що супроводжували культуру впродовж всієї її історії, а саме «мир як бібліотека», ідея «універсальної енциклопедії» або «Книги книг», «сад стежинок, що розходяться» (Додаток Є). Гіпертекстові книги не зможуть замінити традиційну книгу художньої або наукової літератури, оскільки форма кодексу сприяє серйозному, поглибленому вивченню вмісту на відміну від фрагментарного, поверхневого перегляду електронного видання. Таким чином, третя точка зору говорить про співіснування двох видів книг, друкарської і електронної. Ця точка зору представляється найбільш вірною, оскільки і кодекс, і електронна книга мають свої переваги, сприяючі розвитку книжкової справи і культури людства.

Існує і така точка зору, відповідно до якої електронної книги як феномену книжкової справи не існує взагалі. Її прихильники, приводять різні аргументи на користь своєї думки. Наприклад, деякі виділяють таку ознаку книги, як перегортання властиве як восковий, так і пергаментній або паперовій книзі. Такий підхід, на думку фахівців, дозволяє визначити, що електронні засоби інформації неправомірно називати книгою, оскільки вони не володіють властивістю перегортання тексту, що доводить, на їх думку що словосполука «електронна книга» всього лише метафора.

Електронна книга має різні види: електронні підручники, електронні довідники, електронні путівники тощо. Основними властивостями електронної книги:

1) компактність. У сучасному комп’ютері або в мобільному пристрої можна одночасно зберігати тисячі електронних книг;

2) швидкий пошук. Функції електронного каталогу, посилань усередині документа і пошук потрібної інформації значно спрощують роботу з книгами;

3) збереження. Сучасні носії інформації мають чималий об’єм пам’яті та дозволяють робити резервні копії вашої електронної бібліотеки, які можна зберігати в декількох місцях, що значно усуває ризик втрати цінної інформації;

4) конфіденційність. Особливо секретні документи можна захистити різними способами обмеження доступу до інформації, за допомогою технологій шифрування, електронних підписів і ключів;

5) зручність роботи. Фрагменти з електронних книг можна легко модифікувати, вставляти в інші електронні документи [14, с. 119].

Особливою популярністю останнім часом також користується правова і технічна електронна документація у вигляді інформаційних правових систем і систем по нормативно – технічній документації. Зручність користування і пошуку необхідної інформації оцінили вже багато і популярність таких систем постійно зростає. Поширення систем електронного документообігу спричиняє переведення паперових книг в електронний формат.

Перспектив розвитку електронних книг чимало. При виборі пристрою для навчальних потреб необхідно враховувати такі параметри:

1) розміри та тип екрана – роздільна здатність повинна бути достатньо великою, щоб відображати дрібні деталі та не спотворювати шрифт при масштабу ванні;

2) наявність антиблікового покриття, великий кут зору, можливість регулювання контрастності та яскравості, колір фону;

3) тачскрин – сенсорний екран, що дає змогу мінімізувати кількість кнопок на пристрої, підвищуючи ергономічність. Сенсорний екран дає можливість використовувати словник для читання книжок нерідною мовою чи виділяти частини тексту для конспектування;

4) вага та габарити;

5) локалізація (наявність кириличних шрифтів), формати та конвертація (з найпоширеніших програмних середовищ) [14, с. 120].

Основними перевагами електронної книги в порівнянні з паперовими документами є:

1) невеликий об’єм (на комп’ютері можна тримати десятки і сотні тисяч книг);

2) можливість пошуку у тексті;

3) можливість швидко змінити гарнітуру і шрифт;

4) можливість прослухати текст;

5) можливість читати тексти навіть при поганому освітленні;

6) низька вартість – зазвичай ми сплачуємо лише за кількість отриманої за допомогою комп’ютерних мереж інформації чи вартість фізичного носія (компакт-диск).

Недоліками електронної книги є:

1) потенційна несумісність з новим апаратним та програмним забезпеченням потенціальна несумісність з новим апаратним або програмним забезпеченням (щоб цього уникнути, використовують прості чи стандартизовані відкриті формати);

2) очі втомлюються від екрану пристрою;

3) низька роздільна здатність багатьох пристроїв;

4) час роботи пристрою обмежений (якщо він живиться від батарей);

5) складно перенести в електронну форму паперові видання з великою кількістю ілюстрацій (картини, фотоальбоми, географічні карти тощо).

Електронні книги представляються в Інтернеті зазвичай в одному з 3 самих розповсюджених форматів – PDF, DJVU або CHM. PDF (Portable Document Format) – це переносний формат документів, створений Adobe як засіб міжплатформенного обміну даними. Хоча існує маса способів передати документ, наприклад між Windows і Mac OS, Adobe PDF пропонує найбільш елегантне вирішення. Формат не накладає жодних обмежень на зовнішній вигляд документа – текст, векторна і растрова графіка можуть бути об"єднані довільним чином. PDF створювався як формат електронного документа. Для перегляду Pdf-файла не потрібно нічого окрім самого файлу і безкоштовної програми Adobe Acrobat.

Djvu (дежа-вю) – це графічний формат, розроблений фірмою At&t, оптимізований для зберігання відсканованих документів. Особливого значення цей формат набуває для перенесення в мережу математичною і взагалі технічною літератури де велику кількість схем і формул робить розпізнавання і переклад в текстовий формат практично нездійсненним. Програми для перегляду Djvu файлів: Windjview 0.4.1 + модуль російської мови (500 Кб), Плагин до браузеру для читання Djvu-текстів.

Compiled HTML (CHM) – спочатку цей формат був створений для формування зручної і функціональної довідкової системи до програм Windows. Цей формат часто використовується не лише для створення хелп-систем до програмного забезпечення, але і для видання книг в електронному вигляді. Найсильнішою стороною цього формату є наявність в Compiled HTML файлах повнотекстового пошуку. Таким чином можна зробити висновок, що з розвитком комп’ютерної техніки, людина все більше часу проводить у екрану комп’ютера або мобільного пристрою і все менше часу у неї залишається на читання листових книг, підручників і інших документів. Проте тяга до читання, особливо у російської людини залишається дуже сильною і тому зовсім недавно з’явилося нове поняття – електронна книга.

1 вересня 1961 року на перехресті вулиць Некрасова та Червоноармійської пролунав дзвінок, сповістивши місто над Бугом про народження нової школи. Така подія не могла бути непоміченою, а зважаючи на те, що в цей рік світ відзначав соту річницю від дня смерті Великого Кобзаря, на засіданні міської ради було прийнято рішення про присвоєння середній школі № 30 імені Тараса Шевченка. В 1963 році на території школи встановили пам’ятник Кобзарю. Проте навчання велося російською мовою, і з роками з назви школи зникло "імені Шевченка".

Йшли роки. Україна здобула незалежність. Школа перейшла на навчання українською мовою.

В період з 1997 по 2005 роки створено єдиний у місті літературний музей Великого Кобзаря.

Під час проходження практики у Закладі «Навчально-виховний комплекс: Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – гімназія № 30 ім. Тараса Шевченка Вінницької міської ради» у відділі канцелярії на посаді секретаря директора я мала змогу ознайомитись з нормативними документами, що регулюють діяльність закладу, а також діяльність окремих структурних підрозділів. Заклад налічує близько 4-х відділів. Діловодство у цих відділах ведеться централізовано.

Документаційне забезпечення документів у школі здійснюється відповідно до Примірної Інструкції діловодства. Документи розробляються згідно усім стандартом Єдиної Державної уніфікованої системи 4263-2003.

Більш детально ознайомилась із розпорядчою документацією, особовими справами працівників, зі зберіганням конфіденційних документів. Найбільше увагу я звертала на накази, журнали реєстрації, книги обліку руху учнів та заповнення трудових книжок.

Відділ канцелярії відповідає за рух документів і здійснює контроль за їх виконання. Усі структурні підрозділи повинні надавати інформацію в канцелярію. У даному закладі працівник канцелярії виконує обов’язки інспектора відділу кадрів та секретаря директора.

Він виконує такі обов’язки:

Ø прийом, реєстрація, датування, індексація вхідної документації; доведення документів до виконавців;

Ø стенографування та друкування документів;

Ø контроль за виконання документів;

Ø формуванням справ працівників та здача їх в архів;

Ø зберігання та забезпечення використання документів;

Ø контроль за ведення операції з документами;

Ø зберігання конфіденційних документів;

Ø заповненням книг реєстрації наказів та розпоряджень.

Управлінська діяльність школи здійснюється шляхом видання організаційно-розпорядчих документів, Ці документи є найголовнішими в системі управління закладу. До таких документів належать:

Ø документи, які безпосередньо забезпечують діяльність закладу (статути, положення, постанови, рішення, протоколи тощо);

Ø документи, які свідчать про закріплення функцій, обов’язку та прав керівника та працівників закладу (накази, розпорядження, інструкції, вказівки, ухвали).

Закону про персональні дані та ведення документації з кадрових питань дотримуються в строгому режимі.

Створених документів у школі сягає близько 9000 тис. за рік. Найбільше створюються накази з основної діяльності та з кадрових питань.

ВИСНОВКИ

Поняття «документ» є фундаментальним в понятійній системі документознавства, а також відбиває ознаки реальних предметів, які служать об’єктами практичної діяльності по створенню, збору, аналітико-синтетичній обробці, зберіганню, пошуку, поширенню та використання документної інформації в суспільстві. Це широко використовується в усіх галузях суспільної діяльності. Тому стає припустимим використання в різних науках поняття "книга" під певним кутом зору, надаючи перевагу одному із згаданих вище аспектів, що призводить до паралельного існування різних визначень.

Трактуючи поняття книга та видання більшість науковців спираються на державний стандарт. Відповідно до цього, під книгою розуміють видання у вигляді блока скріплених у корінці аркушів друкованого матеріалу, а під виданням — документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тиснення або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення і поліграфічного виконання.

На зміну звичайній книзі приходить електронна книга, на зміну звичайній бібліотеці приходить електронна бібліотека, тобто бібліотека, де і каталог і самі книги мають електронний вигляд. І все велику популярність останнім часом набирають Інтернет бібліотеки, віртуальні бібліотеки, доступ до яких можна здійснювати з будь-якої точки світу. Поняття «електронна книга» — новий термін і ще не сформувалося чіткого визначення. Серед фахівців ведеться суперечка про місце електронної книги в житті суспільства і заміні нею традиційного кодексу.

Таким чином можно зробити висновок, що з розвитком комп"ютерної техніки, людина все більше часу проводить у екрану комп"ютера або мобільного пристрою і все менше часу у неї залишається на читання листових книг, підручників і інших документів. Проте тяга до читання, особливо у російської людини залишається дуже сильною і тому зовсім недавно з"явилося нове поняття - електронна книга.

ДОДАТКИ

Додаток А

Продовження додатку А

Додаток Б

Додаток В

Додаток Г

                                                                                                      Додаток Д

                     Додаток Е

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Конституція України зі змінами та доповненнями.

2. Закон України «Про інформацію» зі змінами та доповненнями.

3. Закон України «Про науково-технічну інформацію» зі змінами та доповненнями.

4. Закон України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» зі змінами та доповненнями.

5. ДК 010-99. Державний класифікатор управлінської документації (ДКУД).

6. ДСТУ 2392-94. Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення. – К.: Держстандарт України, 1994. – 53 с.

7. ДСТУ 2732-94. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення. – К.: Держстандарт України, 1994. – 53 с.

8. ДСТУ 2394-94. Інформація та документація. Комплектування фонду, бібліографічний опис, аналіз документів. Терміни та визначення.

9. ДСТУ 3017-95. Видання. Основні види. Терміни та визначення.

10. ДСТУ 3843-99. Державна уніфікована система документації. Основні, положення.

11. ДСТУ 3844-99. Державна уніфікована система документації. Формуляр-зразок. Вимоги до побудови.

12. ДСТУ 4163-2003 Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів.

13. ДСТУ 3017-95. Видання. Основні види. Терміни та визначення (Чинний від 1996-01-01).

14. ДСТУ 3018-95. Видання. Поліграфічне виконання. Терміни та визначення (Чинний від 1996-01-01).

15. ДСТУ 2732-94. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення. (Чинний від 1995-07-01).

16. ДСТУ 2737-94. Записування і відтворення інформації. Терміни та визначення (Чинний від 1995-07-01).

17. ДСТУ 2392-94. Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення (Чинний від 1995-01-01).

18. ДСТУ 2395-94. Інформація та документація. Обстеження документа, встановлення його предмета та відбір термінів для індексування. Основні вимоги (Чинний від 1995-01-01).

19. ДСТУ 2394-94. Інформація та документація. Комплектування фонду, бібліографічний опис, аналіз документів. Терміни та визначення.

20. Асеев Г.Г., Шейко В.Н. Информационные технологии в документоведении: Учебное пособие. – X.: ХГИК, 1997. – 290 с.

21. Белова С. И. организация архивного дела в Российской Федерации: Административно-правовые проблемы: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02. – Саратов, 1997. – 23 с.

22. Воробйова Е. В. Первый закон Республики Беларусь по архивному делу // Белорусский археографический ежегодник. – Мн., 2002. – Вып. 3. –С. 69–74. 23. Комова М.В. Документознавча термінологія. – Львів, 2003. – 167 с.

24. Кушнаренко Н.Н. Докуметоведение: Учеб. 2-е изд перераб. и доп. – К.: Знання, 2000. – 459 с.

25.Новиков Ю. Черепанов А. Персональные компьютеры аппаратура, системы, Интернет: Учебный курс. – СПб.: Питер, 2001. – 464 с.

26. Воробьев Г.Г. Документ: информационный анализ. – М.: Наука, 1973. – 256 с.