Хімічні методи знезараження питної води

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова

Інститут природничо-географічної освіти та екології

Реферат на тему:

“ Хімічні методи знезараження питної води”

                                                                                          Студе
нтки

Інституту ПГО та екології

                                                                                
                 58 – Еко групи

                                                                                                     Сергієнко Наталії

Київ – 2012

ЗМІСТ:

Вступ

1. Знезаражування хлором

2. Постхлорування

3. Прехлорування

4. Знезаражування озоном

5. Знезаражування пероксидом водню

6. Знезаражування йонами срібла

7. Знезаражування йонами міді

8. Йодування води

Висновок

Література

Вступ

Стан водних об’єктів відображає екологічну ситуацію. Найбільше забруднення від діяльності людини приходиться на поверхневі води, через що в світі, і зокрема в Україні, не залишилося жодної відкритої водойми, з якої можна було б пити воду без попереднього очищення. Оскільки після використання вода повертається в кругообіг забрудненою різними речовинами, в тому числі і токсичними. Перший клас забрудненості, який прийнятий в Україні, передбачає, що воду можна вважати питною. В розвинутих країнах ці норми майже вдвічі нижчі. А водойми по бактеріологічним і хімічним показникам відносяться до 4-5 класу забруднення і мають тенденцію до погіршення якості. Поряд з цим, нормативні показники води переглядаються в бік зменшення, що ускладнює проблему отримання питної води. В Україні питання якісної питної води вийшло на перший план і тому в 2004 році був підписаний законопроект «Про загальнодержавну програму «Питна вода України». Одним з пунктів Програми є «розроблення технічних систем і обладнання, з очищення забруднених та високомінералізованих вод для потреб питного водопостачання» .

Сучасні схеми очищення природної води включають стадії прояснення, знебарвлення та знезаражування. Економічно доцільним є використання широкого спектру високоефективних реагентів, які можуть забезпечити високу ступінь очищення не залежно від якості джерела води, забруднюючих речовин та ін. В якості реагентів використовують коагулянти та флокулянти, ефективність яких не завжди дозволяє задовольнити нормативи на питну воду.

Найбільш поширеними є неорганічні коагулянти, головним чином, солі полівалентних металів алюмінію та заліза – сульфат алюмінію, поліалюмінійхлорид, хлорне залізо та змішані коагулянти на основі солей заліза і алюмінію. Асортимент продукції, що випускається промисловістю, включає, в основному, очищений сульфат алюмінію в твердому вигляді та в розчині, що виготовляють з гідроксиду алюмінію. З літератури відомо, що сульфат алюмінію має ряд недоліків, через які його застосування є недоцільним. Сульфат алюмінію не завжди ефективний, особливо за низьких температур води, що підлягає очищенню. Висока кислотність сульфату алюмінію у випадку недостатнього лужного резерву води потребує її нейтралізації. Невисока ефективність спостерігається при видаленні сульфатом алюмінію з води органічних речовин .

Існуючі технології підготовки води передбачають використання хімічних методів знезаражування, при якому використовують активний хлор (хлорамін, хлорне вапно, гіпохлорит, діоксид хлору й ін.). Але хлорування має ряд істотних недоліків. Для використання хлору та його сполук потрібне громіздке устаткування, виникає небезпека при роботі з сипучими хлорвміщуючими сполуками. Хлор і його препарати є токсичними сполуками, тому робота з ними вимагає строгого дотримання техніки безпеки. Для одержання гарантованого бактерицидного ефекту застосовують свідомо надлишкові дози хлору, що погіршує органолептичні показники і приводить до денатурації води .

1. Знезаражування хлором

Знезараження – це обробка води, яка повинна забезпечити видалення з неї хвороботворних мікроорганізмів. Здійснити знезаражування води на 100 % на практиці майже не можливо. Тому на теперішній час прийнято виражати ефективність знезаражування як 99%, 99,9% і т.д., що відповідає зниженню кількості мікробів в воді, що обробляється на два, три і т. д. порядків. Задовільною вважається ступінь видалення в межах 99,99 – 99,999 %.

         У процесі обробки газоподібним (зрідженим) хлором, іншими хлорактивними сполуками відбувається утворення побічних токсичних продуктів хлорування – летких галогенорганічних сполук (ЛГС), чотирихлористого карбону й ін., серед яких найбільшої уваги заслуговує хлороформ, що перевищує концентрацію інших токсикантів, як правило, на 1-3 порядки . Загальна кількість ЛГС, що нараховуються в воді після хлорування, близько 24 речовин.

Присутність у питній воді хлорорганічних сполук представляють певну небезпеку, оскільки більшість з них мають гепатотоксичну дію, можуть викликати ураження нирок, центральної нервової та ендокринної систем, органів зору, здійснюють ембріотоксичний, мутагенний та канцерогенний ефекти .

В багатьох країнах наявність вмісту галогенмістких речовин у питній воді регламентується. Так, в США вміст тригалогенметанів (як сукупність концентрацій хлороформу, бромдихлорметану, дихлорбромметан, бромоформа) регламентується на рівні 100, в Германії – 50 і Швеції – 25 мкг/дм³ . В країнах СНД встановлені орієнтовні допустимі рівні в воді, (мкг/дм³): хлороформу – 60, 1,2-дихлоретану – 20, чотирихлористого карбону – 6 та 1,2-дихлоретилену – 0,3.

Згідно , на якість і склад галогенмістких вуглеводнів, що утворюються при хлоруванні, впливають як концентрація і природа органічних сполук, що присутні у вихідній воді, так і умови водопідготовки: доза активного хлору, тривалість його контакту з водою, рН, присутність аміаку і ін.

В використанні газоподібного хлору небезпечним є його транспортування і зберігання через виникнення небезпечних аварійних ситуацій. Діоксид хлору в порівнянні з іншими хлорактивними сполуками має значно вищий бактерицидний і вірулентний ефект. Бактерицидний ефект хлору значною мірою залежить від його початкової дози і тривалості контакту з водою. Частіше за все на руйнування клітин витрачається лише незначна частина хлору. Більша частина хлору йде на реакцію з різноманітними органічними і мінеральними домішками, які містяться у воді.

 Проте його застосування є економічно невигідним через складну технологію отримання. Способи отримання діоксиду хлору є достатньо складними, вимагають спеціального обладнання і наявності висококваліфікованого персоналу. Вибухонебезпечність та токсичність його побічних продуктів обмежує використання останнього для знезаражування. Всі ці недоліки хлорування спонукають шукати інші способи вирішення цієї проблеми .

Ще однією хлорвміщуючою речовиною є хлорамін. Незважаючи на його переваги, а саме: має тривалий бактерицидний ефект і попереджає вторинний ріст мікроорганізмів, знижає ймовірність утворення токсичних хлорпохідних речовин в воді тощо, він має невисоку бактерицидну дію. Крім того, деякі мікобактерії, простіші і віруси мають до нього стійкість, тому є потреба в застосуванні додаткових методів обробки води . 

Використання традиційних хлорвміщуючих  сполук таких, як хлорне вапно, гіпохлорит кальцію і інших, вимагає досить громіздкого обладнання. До того ж, крім вище перерахованих недоліків, ці сполуки є досить коштовні і дефіцитні.

2. Постхлорування

Постхлорування води зазвичай є завершуючою стадією очищення води. Воно може бути нормальним, суперхлоруванням і комбінованим. Нормальне хлорування застосовують при невеликому забрудненні води. Дозу хлору встановлюють таку, щоб для збереження бактерицидних властивостей впродовж тривалого часу концентрація залишкового хлору у воді після 30-хвилинного контакту води з хлором була не менше 0,3 мг/л. При епізодичному бактерійному забрудненні води стійкими культурами, коли нормальне хлорування не дає необхідного бактерицидного ефекту або погіршує органолептичні показники якості води, проводять суперхлорування води підвищеними дозами хлору. Кількість хлору, що вводиться, і час контакту його з водою встановлюють експериментально у кожному конкретному випадку. Доза залишкового хлору при цьому допускається в межах 1,0 - 10,0 мг/л. Надлишок залишкового хлору видаляють дехлоруванням води; невеликий надлишок - аеруванням; більша кількість - добавками поновлюючого агента - дехлора(тіосульфату або сульфіту натрію, дисульфіта натрію, аміаку, сірчистого ангідриду, активованого вугілля). Для посилення дії хлору застосовують комбіновані методи водопідготовки, т. е. обробку води хлором спільно з іншими бактерицидними препаратами. Це хлорування з мангануванням, хлор-срібний і хлор-мідний способи, а також хлорування з амонізацією.

3. Прехлорування

Прехлорування води проводиться перед іншими методами її обробки при значних зараженнях води великими дозами хлору. При цьому не потрібно подальше дехлорування, оскільки надмірна кількість хлору при подальших процесах обробки повністю видаляється.

4. Знезаражування озоном

Останнім часом альтернативою хлорування є метод озонування. Цей метод дозволяє уникнути проблем, які виникають при хлоруванні, і поліпшити якість питної води. Сьогодні існує більш ніж 1000 водопровідних станцій у Європі, США, Канаді, Японії та ін., на яких застосовується озонування як складова частина загального технологічного процесу підготовки води .

Вважається, що озонування є більш екологічною. Але при озонуванні є можливість утворення побічних продуктів, які класифікуються як токсичні. До них відносяться бромати, альдегіди, кетони, карбонові кислоти, хінони, феноли і інші ароматичні сполуки. Безпечність продуктів розкладу органічних речовин, що утворюються в результаті озонолізу, вимагає серйозних досліджень .

Знезаражуюча дія озону зумовлена його високою окиснювальною здатністю – розпаду з утворенням атомарного оксигену. Атомарний оксиген знищує бактерії, спори, віруси, руйнує розчинені у воді органічні речовини. Це дозволяє використовувати озон не тільки для знезаражування, але і для дезодорації питної води, видалення токсичних органічних речовин. Надлишок озону, на відміну від хлору, не денатурує воду. При озонуванні мінеральний склад , лужність, рН води залишаються без змін .

Використання озону замість хлору доцільно при вмісті у воді речовин, що утворюють при реакції з хлором, більш токсичних речовин або речовин, які погіршують органолептичні властивості води; при отриманні в результаті хлорування високих залишкових концентрацій хлору, які потребують дехлорації; при вмісті в воді патогенних вірусів і спорових бактерій; при необхідності комплексного очищення. Крім того, не повністю вивчені продукти озонолізу органічних сполук в воді та їх мутагенні і токсичні властивості не дозволяють впроваджувати цей метод для отримання питної води. Більш глибокі зміни хімічного складу води спостерігаються, якщо в схемі водопостачання після озонування застосовують хлорування води. У цьому випадку хлорування побічних продуктів озонування води призводить до утворення тригалометанів – відомих мутагенів і канцерогенів .

Недоліки озонування

Обмеженнями поширення технології озонування є високу вартість устаткування, великий витрати, значні виробничі витрати, і навіть необхідність висококваліфікованого устаткування. Останній факт зумовив використання озону лише за централізованому водопостачанні. З іншого боку, у процесі експлуатації встановлено, що у деяких випадках (якщо температура оброблюваної природної води перевищує 22 °З) озонування Демшевського не дозволяє досягти необхідних мікробіологічних показників через відсутність ефекту пролонгації дезінфекційного впливу

Метод озонування води технічно складний і найбільш занадто дорогий серед інших методів знезараження питної води.. Технологічний процес включає послідовні стадії очищення повітря, його охолодження й осушення, синтезу озону, змішанняозоновоздушной суміші з оброблюваної водою, відводу і деструкції залишковоїозоновоздушной суміші, виведення їх у атмосферу. Усе це обмежує використання цього методу у повсякденному житті.

Іншим істотним недоліком озонуванняявялется токсичність озону. Гранично припустимий вміст цього газу повітрі виробничих приміщень - 0,1г/м3. До того існує небезпека вибухуозоновоздушной суміші.

До недоліків можна також віднести коштовність методів отримання озону. Для його впровадження необхідна технічне переоснащення існуючих водопровідних станцій, що призводить до економічної недоцільності. Озон є вибухонебезпечною і токсичною речовиною для людини, що потребує виконання техніки безпеки та надійного обладнання на водопровідних станціях. Озонування на порядок коштовніший метод, ніж хлорування. Швидке розкладання озону в обробленій воді обмежує його використання в якості кінцевого дезинфікуючого засобу .

Перевага озону (>О3) над іншими дезінфектантами залежить від властивих йому дезінфікуючих і окисних властивості, обумовлених виділенням за хорошого контакту з органічними об"єктами активного атомарної кисню, руйнівної ферментні системи мікробних клітин та що окисляє деякі сполуки, які дають воді неприємного запаху (наприклад,гуминовие підстави). Крім унікальній здатності знищення бактерій, озон має високою ефективністю у нищенні суперечка, цист і багатьох інших патогенні мікроби. Історично застосування озону почався ще 1898 р. мови у Франції, де було створено дослідно-промислові установки з підготовки питної води.

Кількість озону, необхідне знезараження питної води, залежить від рівня забруднення води та становить 1–6 мг/л за хорошого контакту в 8–15 хв; кількість залишкового озону має становити трохи більше 0,3–0,5 мг/л, т. до. вища доза надає воді специфічний запах і корозію водогінних труб.

5. Знезаражування пероксидом водню

Перевагами пероксиду водню в порівнянні з іншими окисниками є його відносна стабільність в водному розчині, відсутність вторинних продуктів при деструкції і окисненні органічних забруднюючих речовин, можливість обробки води в широкому діапазоні температур та рН, простота апаратурного рішення. Однак для великих об’ємів води потрібні надто великі кількості реагенту, тому його застосування обмежено .

Припускають, що основним механізмом антибактеріальної дії перекису водню є  утворення супероксидних і гідроксидних радикалів, які здійснюють або пряму, або опосередковану дію на ДНК клітин . Пероксид водню має широкі спектр біологічної дії, але в той же час є речовиною помірної токсичності. Не зважаючи на високу ефективність знезаражування води пероксидом водню і відсутність шкідливого впливу останнього на якість питної води і організм, рекомендують короткочасне використання (тривалістю до 1 року) води, обробленої перекисом водню .

6. Знезаражування йонами срібла

Практичний досвід застосування сріблаі його препаратів з метою знезаражування і консервації питної води накопичувався людством протягом багатьох століть. Роботами вітчизняних і закордонних авторів був установлений високий бактерицидний ефект іонів срібла вже в концентрації 0,05 мг/дм³. Було показано, що срібло має широкий спектр антимікробної дії, пригнічуючи грампозитивні та грамнегативні мікроорганізми, патогенні гриби та віруси. Особливою чутливістю до срібла мають патогенні кишкові бактерії – збудники дизентерії, сальмонельозу, а також холерні вібріони .

Механізм дії срібла на мікробну клітину, за сучасними уявленнями, заключається в тому, що воно сорбується на клітинній оболонці, при цьому клітина є життєздатною, але блокується функція поділу. Після того, як на поверхні клітини з’являється  надлишок йонів срібла, воно проникає всередину клітини і блокує бактеріальні ферментні системи в цитоплазматичній мембрані або пери плазматичному просторі, в результаті чого клітина гине .

Найбільше поширення одержало використання електролітичного або анодорозчинного срібла. Електролітичне введення реагенту дозволяє автоматизувати процес знезаражування води, а іони, що утворяться при цьому на аноді, гіпохлорити і перекісні сполуки підсилюють бактерицидну дію анодорозчинного срібла. До достоїнств способу відноситься можливість автоматизації процесу і точного дозування реагенту. Срібло має виражену післядію, що дозволяє консервувати воду на термін до 6 місяців і більше .

На антимікробну дію срібла помітно впливають фізико-хімічні властивості оброблюваної води: температура, рН, вміст органічних та мінеральних речовин, оскільки наявність хлоридів і сульфатів зумовлює перетворення активного срібла в малорозчинні сполуки.  Разом з  тим, інтенсифікувати процес знезараження можна при спільній дії йонів срібла і пероксида водню, активного хлору, ультрафіолетового випромінювання та ін.

Ефектними робочими концентраціями срібла, особливо в практиці знезаражування води на кораблях і інших автономних об"єктах, є 0,2-0,4 мг/ дм³ і вище. Разом з тим, ПДК у воді цього металу, встановлена по токсикологічній ознаці шкідливості, складає 0,05 мг/ дм³. Цей норматив прийнятий не тільки в нашій країні, але й у більшості країн світу, наприклад, у США. І хоча деякі дослідники повідомляють про відсутність негативного впливу срібла в концентрації 0,2-2,0 мг/ дм³ на організм лабораторних тварин і культуру тканини, у «Посібнику з контролю якості питної води» ВООЗ (1994) підкреслюється, що такий вміст срібла є не байдужним для здоров"я людини . Крім того, срібло є дорогим і досить дефіцитним реагентом, тому обробка сріблом рекомендується для знезаражування і консервації невеликих обсягів води на об"єктах з автономними системами водопостачання.

7. Знезаражування йонами міді

У практиці знезаражування води усе більше місце знаходить застосування іонів міді. Проте враховуючи токсичність йонів міді, потрапляння яких в природну воду призводить до порушення біоценозу, її використання в якості біоцидного реагенту повинно супроводжуватися очищенням від самої міді. Мідь, як і срібло, будучи олігодинамічним металом, інактивує бактерії і віруси, але у більших концентраціях, ніж срібло .

Механізм дії йонів міді полягає в блокуванні бар’єрної функції бактеріальної клітини, що в свою чергу призводить до порушення їхньої проникності. З іншого боку, в літературі є дані про токсичну дію йонів міді внаслідок їх взаємодії з SH-групами бактеріальних білків і ферментів, що приводять до утворення дисульфідних зв"язків. Можливий зворотний процес – відновлення SH-групи речовинами, що генеруються клітиною в процесі її життєдіяльності. У цьому випадку дію іонів міді можна визначити як бактеріостатичну. Тому часто важко встановити, при яких концентраціях відбувається бактеріостатична дія, а при яких антимікробний ефект. Вважають, що мідь має виражений антимікробний ефект в гранично допустимих концентраціях 0,5-1,0 мг/дм³ .   Інактивація мікроорганізмів міддю протікає повільніше, ніж вільним хлором або хлораміном. На ефективність знезаражування води міддю впливають фізико-хімічні показники якості води. Підвищення концентрації міді, температури і рН оброблюваної води підсилює антимікробний ефект йонів міді. А присутність у воді в значних кількостях хлоридів і карбонатів, сульфідів, йонів заліза (ІІІ) знижує ефект знезаражування води .

Для підвищення бактерицидного ефекту рекомендується використовувати йони міді разом з іншими дезинфіктантами, які підсилюють сумісну антибактеріальну дію (пероксид водню, активний хлор) .

Відомі шляхи знезаражування води не відповідають згідно ряду чинників сучасним санітарним вимогам, тому перевагу віддають комбінованим хімічним методам підготовки питної води. У якості комбінованих хімічних способіврозглядаються поєднання хлору й озону, препаратів хлору з перекисом водню, іонами срібла і міді, перекису водню з озоном, іонами срібла і міді, а також ряд інших комбінацій. Дані технології дозволяють знизити концентрації застосовуваних реагентів, зменшити час обробки води при незмінному, а іноді і більш вираженому антимікробному ефекті .

Одним з найбільш ефективних методів знезаражуючої дії хлору є його спільне використання з йонами металів, при якому спостерігається синергідний ефект. Встановлено, що в присутності металів синергідний ефект має місце при використанні препаратів хлору з йонами срібла і міді. Спільне їх використання в гранично-допустимих концентраціях дозволяє скоротити тривалість обробки води в 5 – 10 разів. Крім того, виявлено збільшення в 1,5 – 2,0 рази швидкості окиснення органічних домішок води, зокрема, гумінових кислот .

Одним із способів знезараження води є амонізація(хлорування з преамонізацією), при якій у воду послідовно вводять спочатку аміак, а потім хлор. При взаємодії тих, що утворюються при цьому водного розчину аміаку і хлорин ватистой кислоти залежно від того, в яких пропорціях введені хлор і аміак, виходять моно- і дихлораміни(NH2CI і NHC12). Надалі хлораміни проявляють бактерицидну дію у воді. Хлорування з преамонізацією використовують з метою відвертання появи специфічних запахів у разі хлорування води, що містить фенол або бензол, а також для припинення утворення канцерогенних речовин(хлороформ та ін.) під час хлорування води за наявності в ній гумінових і інших речовин.

Залежно від характеру забруднень в оброблюваній воді і особливостей використовуваного устаткування водопідготовки методи хлорування класифікують на дві групи - пост- і прехлорування, визначаючи таким чином технологічну схему водопідготовки.

8.Йодування води.

З галогенів, окрім хлору, для знезараження води використовуються також йод і бром. Але в практиці  водопостачання знайшло застосування лише йодування води. Йодування має ряд суттєвих переваг порівняно з хлоруванням: менша тривалість контакту з водою; більший бактерицидний ефект; розширення діапазону бактерицидної дії; йод не є елементом, чужим для людського організму; концентрація йоду в обробленій воді нерідко не перевищує фонових значень вихідної води. В нашій країні йодування у виробничих масштабах було здійснено на водному транспорті.

Висновки

Одним з альтернативних методів очищення води та знезараження є поєднання методів коагуляції і флокуляції. Видалення з води мікроорганізмів, що мають відносно великі розміри, можна здійснити за допомогою осадження і фільтрування. Щодо вірусів і бактерій малого розміру, які належать до мілкодисперсної фракції води, то їх  можна видалити за допомогою коагуляції з утворенням агломератів і подальшим їх осадженням і фільтрацією. Ефективність їх видалення є недостатньою, крім того хімічні методи не завжди є ефективними, а іноді і небезпечними (утворення побічних продуктів). Флокулянт інтенсифікує процес видалення завислих частинок, а також дозволяє знизити в фільтрованій воді концентрацію залишкового алюмінію на 30-50% та сприяє видаленню йонів токсичних металів на 25-95% (в залежності від виду металу) . Перспективним є застосування в якості коагулянтів основних сульфатів алюмінію, а в якості флокулянту – речовин на основі гуанідинових сполук. Таке поєднання забезпечує ефективне видалення з води мікроорганізмів з одного боку, а іншого – очищення води за фізико-хімічними показниками.

ЛІТЕРАТУРА

1.   Загальнодержавна програма «Питна вода України». Прес-центр Держжитлокомунгоспу України // Вода і водоочисні технології. – 2004. – грудень,  №4. – С. 17 - 18.

2.   Запольський А.К. Водопостачання, водовідведення та якість води: Підручник.-К.: Вища шк., 2005. - 671 с.: іл.

3.   Денисов В.В., Гутенев В.В., Хасанов М.Б., Гутенева Е.Н. Сокращение применения хлорсодержащих дезинфектантов в питьевом водоснабжении // Водоснабжение и санитарная техника. - 2001. - №1. - С. 7 - 29.

4.   Сліпченко В.О., Сліпченко О.В. Утворення хлорорганічних сполук під час хлорування води і методи його запобігання // Вода і водоочисні технології. - 2003. - грудень, №4. - С.47 - 50.

5.   Прокопов В.А., Мактаз Э.Д., Толстопятова Г.В. Влияние отдельных факторов на образование тригалогенметанів в хлорированной воде //Химия и технология воды. – 1993. – Т. 15, № 9. – С. 745 – 753.

6.   Руководство по контролю качества питьевой воды. – ВОЗ: Женева, 1986. – Т.1. – 106 с.

7.   Санитарные правила и нормы охраны поверхностных вод от загрязнения: СанПин № 4630-88, М.: 1988. – 69 с.

8.   Гончарук В.В., Потапченко Н.Г. Современное состояние проблемы обеззараживания воды // Химия и технология воды. – 1998. – Т.20, № 2. – С.190 – 217.

9.   Singer P.C. Assesing ozonation research needs in water treatment // J. Amer. Water works Assos. - 1990. - Vol. 82,  #10. - P. 78 - 88.

10.                      Апельцина Е.И., Алексеева Л.П., Черская Н.О. Проблемы озонирования при подготовке питьевой воды // Водоснабжение и санитарная техника. – 1992, № 4. – С . 24 – 32.

11.                      Hand book of ozone technology and application. Vol.2. Ozone for drinking water treatment / Ed.R.G.Rice, Netzer. - Boston ect.: Ann.Arbor Science Publ., - 1984. - 378 p.

12.                      Гончарук В.В., Потапченко Н.Г. Современное состояние проблемы обеззараживания воды // Химия и технология воды. - 1998. -  т.20, №2. - С. 190 - 217.

13.                      Кульский Л.А., Строкач П.П. Техногия очистки природных вод . –  Киев, 1996. – 256 с.

14.                      Warming to Ozone // Water and waste treatment. – 1992. –  Vol. 35, #4. –  p. 12 – 16.

15.                      Авчинников А.В. Гигиеническая оценка современных способов обеззараживания питьевой воды (обзор) // Гигиена и санитария. – 2001. - №2 , С. 11 - 20.

16.                      Гигиеническое изучение качества питьевой воды, обеззараженной перекисью водорода. Н.В. Миронец, Р.В.Савина, Л.П.Власова, Н.В. Мартыщенко // Гигиена и санитария. – 1984. - №4, С. 86 - 87

17.                      Кульский Л.А. Основы химии и технологии воды. – К.: Здоровье, 1991. – 568 с.

18.                      Кульский Л.А. Серебрянная вода. – К.: Здоровье, 1987. – 197 с.

19.                      Шмутер Г.М., Изотова П.В., Масленко А.Л.,Фурман А.А., Соболевская Т.Т. Гигиеническая оценка электрохимического метода обеззараживания воды серебром // Гигиена и санитария. – 1986. - №12 - С. 10 - 11.

20.                      Савлук О.С., Бухарская Л.П., Томашевская И.П. Антимикробные свойства меди // Химия и технология воды. – 1986. - №6. – С.65 - 67.

21.                      Авчинников А.В., Рахманин Ю.А., Жук Е.Г., Рыжова И.Н. О способах консервации питьевой воды на автономных объектах (обзор) // Гигиена и санитария. – 1996. - №2. –  С. 9 - 13.

22.                      Кульский Л.А., Савлук О.С., Каюмова Г.Х. Усиление антимикробного эффекта тяжелых металов при помощи перекиси водовода // Интенсификация процессов обеззараживания воды. – 1978. – С. 5 - 9.

23.                      Савлу О.С., Потапченко Н.Г, Косинова В.Н. Обеззараживания питьевой воды // Химия и технология воды. – 1998. – Т. 20, № 1. – С.99 – 111.

24.                      Запольський А.К. Підготовка високоякісної води в харчовій промисловості // ІV Міжнародний Водний Форум «Аква – Україна 2006 ». Міжнародний Форум «Екологічні технології – 2006» - 2006. - С. 338 - 339.

25.                      Гончарук В.В., Потапченко Н.Г., Косинова В.Н., Левадная Т.И. Дезифицирующие свойства полигексаметиленгуанидинхлорида и факторы, влияющие на его активность //Химия и технология воды. - 2006. - Т.28, №5. - С. 491 - 504.

26.                      Д.А. Светлов. Биоцидные препараты на основе производных полигексаметиленгуанидина // Жизнь и безопасность. – 2005. - № 3 - 4 с.

27.                      Баран А.А. Полимерсодержащие дисперсные системы. Киев: Наукова думка. 1980. – 680 с.

28.                      Нижник Т.Ю. Вилучення іонів важких металів із водних розчинів з використанням азотовмісного полімерного реагенту: Автореф.дис. …канд.техн.наук: 05.17.21. – К.: 2007, - 23 с.

29.                      Жолдакова З.И., Одинцов Е.Е., Харчевникова Н.В., Беляева Н.Н., Тульская Е.А., Зайцев Н.А. Полигексаметиленгуанидин гидрохлорид (ПГМГ-хлорид) // Токсикологічний вісник. - 2004. - ноябрь-декабрь, №6. - С. 34 - 37.

30.                      Бабенков Е.Д. Очистка воды коагулянтами // Химия и технология воды. 1980. - Т.2, №6. - с.387 - 391.

31.                      Гончарук В.В., Соломенцева И.М., Герасименко Н.Г. Коллоидно-химические аспекты использования основных солей алюминия в водоочистке // Химия и технология воды. – 1991. – Т.21, №1. – С.53-87. 

32.                      Запольский А.К., Баран А.А. Коагулянты и флокулянты в процессах очистки воды. Свойства. Получение. Применение. – Л.: Химия, 1987. – 208 с.

33.                      Кузнецов О.Ю. Обеззараживание воды питьевого назначения  полигексаметиленгуанидинфосфатом // Водоснабжение и санитарная техника. - 2002. - №7. - С. 8 - 10.

34.                      Сайт http://www.teflex.ru