ФІЛОСОФСЬКА ГЕРМЕНЕВТИКА І ПРОБЛЕМА РОЗУМІННЯ: ВИТОКИ, ҐЕНЕЗА І СУЧАСНЕ ПРОБЛЕМНЕ ПОЛЕ

Київський університет ім. Бориса Грінченка

Університетський коледж

Циклова комісія суспільних дисциплін та правознавства

ФІЛОСОФСЬКА ГЕРМЕНЕВТИКА І ПРОБЛЕМА РОЗУМІННЯ: ВИТОКИ, ҐЕНЕЗА І СУЧАСНЕ ПРОБЛЕМНЕ ПОЛЕ

Студента групи

Викладач:

Київ – 2012

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

1.     Джерела дослідження та стан наукового вивчення проблеми………...6

2.     Методологічні засади дослідження…………………………………….10

Висновки…………………………………………………………………  13

Висновки………………………………………………………………………..106

Джерела та література………………………………………………………….111

1.1. Джерела дослідження та стан наукового вивчення проблеми

Розвиток герменевтики, за багатьма дослідницькими даними, розпочався ще у часи античності. Завдяки тому, що герменевтика сформувалася не лише як певна методологія, але і філософський напрямок, ми маємо можливість звертатися до надзвичайно широкого джерельного підґрунтя. Починаючи з античності, ми маємозмогу вивчати роботи філософів, які звертали увагу на проблематику, що нас цікавить. Вже у Арістотеля ми знаходимо роботу, назва якої говорить сама за себе: “Про тлумачення” (Perihermeneias)[8].  Завдяки цій роботі ми можемо говорити про зародження герменевтичної проблематики в той час.

Далі розвиток герменевтики продовжився у часи Середньовіччя, у вигляді екзегетики (від грец. exegetikos – пояснюючий) – коментування текстів Священного писання. Першим досвідом християнської герменевтики дослідник Г.Шпет [88] вважає четверту книгу в творі Орігена“Про начала” [62]. Ще однією важливою для вивчення історії розвитку герменевтики роботою є книга Августина Блаженного “Про християнську науку, або Основи священної герменевтики та науки церковного красномовства” [1]. В часи Реформації варто виділити Флація Іллірійця, “Ключ до Св. Писання, або Про мову священних книг”, де автор подає біблейську термінологію та формулює основні герменевтичні правила [див.: 88].

Ф.Шлейєрмахер вважається першим розробником герменевтики як теоретичної системи.  Ми маємо можливість спостерігати це на сторінках його книги “Герменевтика” [87]. Лінію розвитку герменевтичної проблематики від конкретно-теоретичної методології до філософської дисципліни продовжив В.Дільтей, у якого герменевтика вийшла на рівень загальногуманітарної методології. Це сповна розкривається в “Введенні в науки про дух”, “Описовій психології” [38], “Нарисах до критики історичного розуму” [37].

Проте, онтологічний поворот у герменевтиці, завдяки якому ми можемо говорити про появу філософської герменевтики здійснили класики філософської герменевтики: Мартін Гайдеггер [83, 84], Ганс-Георг Гадамер[20-23] та Поль Рікер [66-71]. При цьому, ми не можемо забувати про вплив на становлення герменевтики феноменології. Зокрема, робіт її творця Едмунда Гуссерля “Картезіанські роздуми” [30], “Ідеї до чистої феноменології і феноменологічної філософії” [29], “Криза європейських наук та трансцендентальна феноменологія” [31]. Під час написання магістерської роботи використовувалися роботи М.Гайдеггера “Буття і час” [83]. Надзвичайно цікавою для нашого дослідження також стала програмна робота Г.-Г.Гадамера “Істина і метод” [21, 22], де ми знаходимо виклад основ філософської герменевтики Г.Г.Гадамера; де автор полемізує з Арістотелем, Дільтеєм, Шлейєрмахером, Гайдеггером; “Актуальність прекрасного. Естетика і герменевтика” [23]. Поль Рікер написав велику кількість робіт, які становлять цінність для дослідження герменевтичної проблематики. Важливою рисою творчості цього автора є всеохопність різноманітної проблематики, про що свідчать і назви і зміст його робіт: “Конфлікт інтерпретацій. Нариси про герменевтику” [71], “Герменевтика і психоаналіз” [68], “Герменевтика Етика Політика” [69], “Час і розповідь” [67], “Історія та істина” [70].

Розгляд герменевтики XX-XXI  століття продовжуємо дослідженням робіт філософів-постмодерністів. Р.Барта [10, 11], зокрема “Введення в структурний аналіз розповідних текстів” [10], яка дає нам можливість підійти до розуміння поняття “текст” в постмодерністській філософії. Психоаналітичний аспект герменевтичних понять знаходимо у Ж.Лакана “Функції і поле мовлення та мови в психоаналізі” [51]. У роботі Ж.Дельоза “Логіка смислу” [32], ми зустрічаємося з сучасним дискурсом про смисл, зі співвідношенням понять “нонсенс”, “абсурд” та “смисл”. Відомим теоретиком дискурсу, який в епоху постмодернізму тісно пов’язаний з текстом є М.Фуко [78-81]. Саме тому його роботи “Слова і речі. Археологія гуманітарних наук” [81], “Воля до істини: по ту сторону знання, влади і сексуальності” [79], “Герменевтика суб’єкта” [80] ми широко використовуємо під час нашого дослідження. Особливу позицію в філософії постмодернізму, а саме герменевтичної проблематики цього часу займає Ж.Дерріда [33-36]. Деякі дослідники (С.Малкіна [55]) вважають його проект деконструкції “постгерменевтичною” концепцією. Дослідити це маємо можливість з його робіт:  “Підпис-подія-контекст” [36], “Лист до японського друга” [35], “Про граматологію” [33], “Письмо і розрізнення” [34] та ін. Особливе місце в герменевтичних дослідженнях постмодернізму займає американський філософ-постмодерніст Ф.Джеймісон “Постмодернізм та суспільство споживання” [39].

Все це становить надзвичайно цікавий шар дослідницьких напрямків.

Окрім вищезгаданих робіт, існує велика кількість досліджень як окремих персоналій, представників герменевтичної думки, так і загальної проблематики, які ми частково використовували в нашому дослідженні. Великий методологічний потенціал мають роботи західноєвропейських критиків філософської герменевтики: Г.Альберта [6], К.Ванхузера [13], Г.Веклера [16] та ін.

У західноєвропейській філософії Г.Альбертом була здійснена критика чистої герменевтики. Таким чином, західноєвропейські філософи переорієнтували свій дослідницький інтерес з області універсального розуміння в область фундаментальної інтерпретаційної позиції, яка своєрідно тлумачила різноманіття смислів і не зводила їх до єдиного смислового універсуму.

Також у нашому дослідженні використовувалися роботи вітчизняних філософів та дослідників: Г.Антіпова [3], С.Васил’єва [15], С.Квіта [45, 46], В.Кузнєцова [48], Г.Шпета [88], О.Юркевич [90, 91] та ін.

Надзвичайно розвинено представлений напрямок сучасних досліджень екзегетики. Серед них, у своєму дослідженні ми використовували роботи К.Ванхузера [13], Г.Веклера [16], С.Лезова [52] які є актуальними і для герменевтики сучасності.

Для розгляду феноменологічної герменевтики, ми користувалися, зокрема, дослідженнями В.Бабушкіна [9].

Розгляду трансформації герменевтичних категорій у добу Постмодерну сприяли дослідження К.Ванхузера [13], А.Гіжи [27], І.Ільїна [43], І.Касавіна [44], М.Нємцева [60], С.Слабухо [74].

Окремим персоналіям присвячені дослідження А.Ракітова [65], (Ф.Шлейєрмахеру); Ю.Лободи [54], І.Михайлова [59],Р.Сафранскі [73](М.Гайдеггеру); Ю.Лободи [54], В.Малахова [55, 56], М.Шестакової [86] (Г.-Г.Гадамеру); Н.Автономової [77], Є.Гурко [28], І.Ільїна [43], (Ж.Дерріда); Н.Автономової[77] (М.Фуко); Ф.Урузбакієвої[76] (Ф.Джеймісону). Також значною мірою використовувалися роботи дослідників: І.Касавіна [44] (проблематики тексту, дискурсу, контексту) В.Владимирова [18] (сучасне комунікативне суспільство), К.Ванхузера [13], Н.Автономової [77] (дослідження філософії представників постмодернізму: Ж.Дерріда, М.Фуко, та ін.) та ін.

Також, у наш час проблематика герменевтики прослідковується і в дисертаційних роботах. Встановленню статусу герменевтики в сучасну добу сприяли дисертаційні дослідження вітчизняних науковців: С.Слабухо “Стратегії відношення до тексту: від класичної філософії до постмодернізму” [74], С.Малкіної “Стратегії деконструктивістської герменевтики в західноєвропейській філософії ХХ століття” [55], М.Нємцева “Зміст і значення філософського тексту і філософській герменевтиці XX століття” [60], О.Юркевич “Герменевтика культурної форми розуміння” [91], О.Агапова “Метод інтерпретації в історичному пізнанні” [2].

Але в цьому ховається небезпека заблукати в різноманітті інтерпретацій самої теорії та проблематики інтерпретації. Тому необхідним є вибір ефективної методології, яка використовується у дослідженні.

1.2. Методологічні засади дослідження

Однією з найважливіших умов, які забезпечують ефективність наукових досліджень є розробка теорії та методології наукового пізнання; ефективне використання вже наявних методів. 

Дослідження філософської проблематики вимагає особливого підходу, в тому числі і вибору методів. Жодна із класичних чи некласичних методологій у філософії не може використовуватися як єдино можлива для будь-якого дослідження через панівну сьогодні тезу, що “сучасна філософська думка не може бути логоцентричною і монометодологічною”.

Таким чином, здійснюючи дане дослідження, у виборі методологічної основи ми будемо дотримуватися принципу методологічного плюралізму. В ході історико-філософського дослідження в окресленні герменевтичної проблематики, ми будемо звертатися як до класичних, так і некласичних методів.  Варто додати, що під “методом” ми розуміємо систематизований спосіб досягнення теоретичного чи практичного результату, розв’язання проблем чи одержання нової ідеї на основі певних регулятивних принципів пізнання та дії, усвідомлення специфіки досліджуваної предметної галузі і законів функціонування її об’єктів. Правильне обрання методів дисциплінує пошук істини, дозволяє, економлячи сили і час рухатися до поставленої мети.

В першу чергу, у будь-якому дослідженні, при використанні певних текстів (а майже всі філософські дослідження знаходять своє натхнення і підтвердження саме з них), ми послуговуємося загальнонауковими методами, насамперед, загальнологічними: аналіз та синтез, індукція, дедукція та аналогія, абстрагування, узагальнення, ідеалізація, формалізація, системний підхід і т.д.; методами теоретичного дослідження: сходження від абстрактного до конкретного, аксіоматичний метод, гіпотетико-дедуктивний і т.д. Емпіричного дослідження: таких як, порівняння. Кожен з цих методів виступає у своєму синтезі та взаємозв’язках: пізнаючи, досліджуючи, читаючи, ми вибудовуємо певне бачення, яке потім перевіряємо за допомогою різноманітних методів.

Окрім загальнонаукових методів, без яких неможливо собі уявити жодне дослідження, нами використовувалися філософські методи. Насамперед, варто зупинитися на історичному та логічному методах. Вони, по-перше, дозволяють здійснити реконструкцію процесу формування та розвитку проблеми розуміння та інтерпретації, а по-друге, підвищують міру відповідності дослідження істині, оскільки забезпечують контроль історичного методу можливостями логічного і навпаки.

Історико-філософське дослідження з одного боку має враховувати націленість на пізнання одиничного, унікального і неповторного в історії людського духу, а з іншого, передбачається звернення до універсальних цінностей і виявлення того, яким чином вони втілюються у філософських системах.

Тому проблема, що розглядається як така, повинна прагнути не до реалізації абсолютної правди, а звертатися за допомогою до філософії для оцінки реальності. Одночасно, ефективність такого історичного методу підвищується його доповненням логічним методом з метою виділення суттєвих закономірностей, не звертаючи уваги на другорядне.

Саме тому, ми використовували логіко-історичний аналіз при співвіднесенні певних періодів розвитку герменевтики в історії філософії.

Також ми послуговувалися методом порівняльно-критичногоаналізурізнихконцептуалізацій герменевтики в сумісномуісторико-філософськомупросторі.

Також в дослідженнях використовувався метод діалектики. Застосовуючи його, ми можемо спостерігати методичне виявлення та руйнування суперечностей. Як відомо, метод ― це шлях (грец. methodos), спосіб досягнення цілі. Діалектика сприяла аналізу та розмежуванню, їх синтезу в певне ціле, розкриття руху та розвитку напрямків розвитку герменевтики сучасності.

Також варто зупинитися на самому герменевтичному методі, хоч він і був, фактично, предметом нашого розгляду. Ми застосовували цей метод і з огляду його як проблеми розуміння, так і з метою наблизитись до прихованих підтекстів.

Феноменологічний метод дослідження ставить перед нами важливе й універсальне завдання систематичного вивчення типів інтенціональних переживань, а також редукції їх структур до первинних інтенцій, тобто до “свідомості про щось”. Трансцендентально-феноменологічна методологія, розроблена Е.Гуссерлем, є систематичним тлумаченням смислу світу для особистості, в якому сам метод дослідження має суттєве значення. Тому цінність методу і буде використаною в цій роботі для дослідження самої природи феномену, який вивчається.  Феноменологія виступає інструментом опису смислових структур свідомості і предметностей, який спрацьовує в процесі “винесення за дужки” як факту існування чи буття предмету, так і психологічної діяльності спрямованої на нього свідомості.

Варто усвідомлювати, що методологія є важливим етапом наукового дослідження. Система методів, що використовується, має складну, динамічну, різнорівневу структуру. І ми маємо враховувати цей аспект, обираючи методи для свого дослідження, уникаючи надмірного спрощення і не впадаючи в надмірний релятивізм.

Висновки

Можемо зробити висновок, що джерельна база складається з великої кількості першоджерел, робіт філософів, які займалися проблемами герменевтики (проблемами розуміння, тлумачення, інтерпретації: тексту, контексту і т.д.): Арістотеля, Августина, Флація, Ф.Шлейєрмахера, В.Дільтея, М.Гайдеггера, Г.-Г.Гадамера, П.Рікера, М.Фуко, Ж.Дерріда та ін.

Окремим персоналіям присвячені дослідження А.Ракітова, (Ф.Шлейєрмахеру); Ю.Лободи, І.Михайлова,Р.Сафранскі(М.Гайдеггеру); Ю.Лободи, В.Малахова, М.Шестакової (Г.-Г.Гадамеру); Н.Автономової, Є.Гурко, І.Ільїна, (Ж.Дерріда); Н.Автономової (М.Фуко); Ф.Урузбакієвої (Ф.Джеймісону). Також значною мірою використовувалися роботи дослідників: І.Касавіна (проблематики тексту, дискурсу, контексту) В.Владимирова (сучасне комунікативне суспільство), К.Ванхузера, Н.Автономової (дослідження філософії представників постмодернізму: Ж.Дерріда, М.Фуко, та ін.) та ін.

Та загальних критичних досліджень герменевтики: Г.Шпет, В.Кузнєцов, Г.Альберт та ін..

Але в цьому ховається небезпека заблукати в різноманітті інтерпретацій самої теорії та проблематики інтерпретації. Тому необхідним є вибір ефективної методології, яка використовується у дослідженні.

Ми будемо дотримуватися принципу методологічного плюралізму. Окрім загальнологічнихметодів: аналізу, синтезу, дедукції, індукції, абстрагування, узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного і т.д., ми широко послуговувалися наступними філософськими методами:

·        логіко-історичного аналізу;

·        порівняльно-критичного аналізу;

·        діалектичний;

·        герменевтичний;

·        феноменологічний.

Отже, джерельна база герменевтики надзвичайно широка; тому дослідження можуть призвести в глухий кут, адже нічого не варто просто заплутатися серед багаточисленних і багатоманітних герменевтичних теорій, концепцій, засад, досліджень. Допомогти знайти вірний шлях у нашому дослідженні мають філософські та загальнонаукові методи.

Завдання, поставлене до цього розділу виконане: ми описали джерельну та методологічну базу нашого дослідження.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1.                Августин Аврелий. Христианская наука или Основания Священной Герменевтики и Церковного Красноречия [Електронный ресурс] / Аврелий Августин. Режим доступа : www.moral.ru/augustin/doctrine.html.

2.                Агапов О.Д. Метод интерпретации в историческом познании : автореф. дис. к. филос. наук : 09.00.11 “Соціальна філософія” / О.Д.Агапов. – Казань, 2000. – 19с.

3.                Антипов Г.А. Понимание в структуре гуманитарных исследований. Проблема методологии науки. – Новосибирск :“Наука”, 1985. – 200 с.

4.                Антологияфеноменологической философии в России / [под общей ред. И.М. Чубарова]. – М.: Логос: Прогресс-Традиция, 2000. – (Феноменология. Герменевтика. Философия языка / [ред.совет сер.: Т.Дмитриев и др.]).

Т.1 / [сост., введ., коммент. Т.Дмитриев]. – 1998. – 512 с.

5.                Антологияфеноменологической философии в России / [под общей ред. И.М. Чубарова]. – М.: Логос: Прогресс-Традиция, 2000. – (Феноменология. Герменевтика. Философия языка / [ред.совет сер.: Т.Дмитриев и др.]).

Т.2 /[сост., введ., коммент.И.Чубаров; ред. Т.Дмитриев идр. ] – 2000. – 526, [1] с.

6.                Альберт Х. Трактат о критическом разуме / Х.Альберт ; [пер с нем., вступ. ст. и примеч. И.Шишкова]. М. :Едиториал УРСС, 2003. — 264 с.

7.                Апель К.-О. Трансформация философии / К.-О. Апель ;[пер. с нем. В.Куренного, Б.Скуратова]. — М.: Логос, 2001. — 339 с .

8.                Аристотель.  Сочинения : в 4 т. / Аристотель ; [ред. З.Микеладзе]. – М. :“Мысль”, – 1976–

         Т.2 – 1978. – С.91-116.

9.                Бабушкин В.У. Феноменологическаяфилософия: критическийанализ / В.У.Бабушкин. – М.: “Наука”, 1985. – 188 с.

10.           Барт Р.Введение в структурный анализ повествовательных текстов / Р.Барт ; [пер. Г.Косикова] // Зарубежная эстетика и теория литературы XIX-XX вв.: трактаты, статьи, эссе. – М.: МГУ, 1987. – С. 387 – 422.