Екологічне виховання дітей дошкільного віку в процесі ознайомлення з природою .

Текст:

Зміст:

Вступ …………………………………………………………………………. 3
Розділ I. Теоретичні засади екологічного виховання дітей дошкільного віку

1.1. Екологічне виховання дітей дошкільного віку у працях вітчизняних і зарубіжних педагогів…………………………………………………………...5
1.2. Сучасні проблеми екологічного виховання дошкільників під час ознайомлення їх з природою …………………………………..………..…….9
1.3. Значення екологічного виховання дітей дошкільного віку……………15

Висновки
Розділ II. Організація роботи екологічного виховання дітей дошкільного віку в процесі ознайомлення з природою
2.1. Педагогічні умови формування екологічної спрямованості дітей дошкільного віку під час ознайомлення з природою…………………….…17
2.2. Здійснення екологічного виховання дітей дошкільного віку у різних вікових групах ДНЗ ………………………………...………………………...23

2.3 Прийоми активізації пізнавальної діяльності дітей у процесі

спостереження………………………………………………………..………33

Висновки

Загальні висновки…….……………………………………………………38

Список використаних джерел…………………………………….……….40

Вступ

Актуальність обраної теми. Поняття екологія, екологічна небезпека, екологічна криза стали звичними для кожного з нас. Загальновідомо, що екологічний стан довкілля за останні десятиріччя істотно погіршився, що значною мірою позначилося на здоров"ї людини, яке, як відомо, є високочутливим природним індикатором на будь-які екологічні зміни. Тому запорукою збереження життя на планеті стає життя людини в гармонії з природою.

Сьогодні природну взаємодію порушено, і наслідки цього дисбалансу ми відчуваємо на собі, зокрема дедалі більше людей потерпає від алергії, зростає кількість вроджених патологій, для багатьох з нас - дорослих і дітей - нормою життя стало постійне вживання ліків.

Така ситуація дала поштовх розвиткові відносно нової науки - екології людини, яка розглядає взаємодію нашого організму з довкіллям з погляду формування та забезпечення високого рівня здоров"я. Екологія людини - це розділ екологічних знань, який спрямовано на досягнення рівноваги й гармонії між людиною та соціоприродним середовищем її перебування.

У цьому контексті особливе місце посідає екологія дитинства. Цей розділ екології набуває державної ваги, адже відомо, що зовнішній вплив на організм, який активно формується, набагато інтенсивніший порівняно з впливом, якого зазнає організм дорослої людини. Тому саме здоров"я дітей є природним біологічним індикатором здоров"я народу.

Проблема збереження здоров"я дітей - складний комплекс екологічних, соціальних, духовних проблем, які тісно переплетені між собою, тож постає питання: хто здатний узяти на себе їх розв"язання? Виявляється, система освіти. Лише вона може робити це щодня, охоплюючи весь контингент дітей. Саме в цій суспільній галузі працюють високодуховні та високоосвічені люди, які глибоко розуміють сьогоднішню кризову ситуацію.

Два останні десятиріччя - це період становлення екологічного освітянського простору. Це період виникнення нових понять: "екологічна свідомість", "екологічне мислення", "екологічна культура", "неперервна екологічна освіта", "екологічна освіта учнів, студентів", "екологічне виховання дошкільнят" тощо.

Науковці працюють над технологіями навчання та виховання дітей і молоді, триває пошук ефективних методів екологічної освіти.

У світлі сказаного, особливо актуальною є тема: " Екологічне виховання дітей дошкільного віку в процесі ознайомлення з природою ".

Об"єктом дослідження курсової роботи є екологічне виховання у дошкільних навчальних закладах.

Предмет дослідження - психолого-педагогічні основи екологічного виховання у дітей дошкільного віку.

Метою курсової роботи є дослідження психолого-педагогічних основ екологічного виховання у дітей дошкільного віку в процесі ознайомлення з природою.

Реалізація мети курсової роботи здійснюється за допомогою таких завдань:

· охарактеризувати психолого-педагогічні засади екологічного виховання дошкільників;

· дослідити можливості формування екологічно мотивованої діяльності дошкільнят;

· визначити можливості практики використання засад екологічного виховання в дошкільних освітніх закладах;

· проаналізувати екологічне виховання дітей дошкільного віку у працях вітчизняних і зарубіжних педагогів;

· розкрити сучасні проблеми екологічного виховання дітей дошкільного віку;

· проаналізувати екологічне виховання у різних вікових групах.

I Теоретичні засади.

1.1. Проблеми екологічного дітей дошкільного віку виховання дітей дошкільного віку у працях вітчизняних і зарубіжних педагогів

У наші дні особливого значення набуває відповідальне ставлення людини до природи. Збереження здоров"я людей, забезпечення їх продуктами

харчування, енергією, охорона природного середовища від забруднення і

розрухи, збереження генетичної різноманітності біосфери стали

глобальними проблемами, які потребують негайного вирішення. У

психолого-педагогічній літературі існує значна кількість праць, в яких

розв"язується завдання екологічного виховання.

Досвід літньої колонії «Бадьоре життя» Станіслава Швацького з її

багатогранною діяльністю, імпровізацією, грою, вивченням мистецтва,

естетики природи, а на її матеріалах - з організацією образотворчості;

теорія і методика еколого-естетичного виховання Софії Русової (1856-1940рр.) ; система роботи закарпатської «школи під дубом»; української народної школи – родини; школи під голубим небом Василя Сухомлинського (1918-1970рр.); природо-оздоровчої школи Порфирія Іванова (1898-1983рр.); «природообразотворчої школи» Золтана Баконія заклали підвалини для розвитку культурно - екологічного типу освіти в Україні, що вбирає в себе кращі надбання народних і наукових поглядів на природу та людину.

«Повчання дітям» (1109 р.) - це перший методичний лист нащадкам про цінність природи, вміння користуватися її багатствами, піклуватися про неї. Це початок вітчизняної натуралістичної педагогіки. Її наступний етап -

Києво-Могилянська академія. Засновник закладу Петро Могила (1596-1647рр.) в своїй методичній праці «Анфологія» (1636р.) [2] започаткував методичні рекомендації, програмно-методичне обґрунтування теорії виховання і освіти, зокрема положення про індивідуальний підхід до школяра з тим, щоб він зміг успішно застосувати набуті знання, уміння і навички в діяльності пов"язаній з використанням природи.

Ректор Києво-Могилянської академії, а потім архімандрит Києво-Печерської лаври, філософ, психолог, природознавець і письменник Інокентій Гизель (Кисіль) (1600-1683рр.) у своїх працях виловлював побожне ставлення до природи і звертав увагу на необхідність освіти і виховання в лоні природи, зберігаючи її. У праці «Про філософію природи» (1645р.) вчений дав розуміння відмінностей природи і мистецтва: по-перше, мистецтво створює послідовно одну частину за одною, природа одночасно - цілісність. Тоді як мистецтво створює стіни після фундаменту, природа створює одночасно після фундаменту, всі частини людини, а потім за допомогою сили удосконалює їх і розвиває.

Великий внесок в розвиток виховання дітей на лоні природи,

вніс видатний педагог Ян Амос Коменський (1592-1670рр). Він

довів що людина, як частина природи підкоряється її найголовнішим

законам, які діють як у світі рослин тварин, так і у відносинах

з людиною, вказує, що «... чіткий порядок школи треба запозичити у природи».

У цей період на Україні стає відомою і важливою діяльність Феофана

Прокоповича (1681-1736рр), ректора Київської академії, який вів курси

фізики, арифметики, природознавства. Його буквар «Первое учение отрокам» (1720р.) витримав 12 перевидань і був пронизаний філософією природознавства. У викладанні курсів вчений застосовував перші елементи позашкільної, позакласної роботи (екскурсії в природу, дослідництво, масові релігійні свята, збереження довкілля, благоустрій стародавнього Подолу). «Науки природи, - писав він,— юнаків живлять, старих задовольняють, у щасті прикрашають, у нещасті дають притулок і втішають, вдома дають пораду, не шкодять поза домом, ночують з нами, мандрують, господарюють». (2, с.6).

В центрі уваги Г. Скороводи (1722-1794рр.) (геніальної особистості: філософа, поета, просвітителя, педагога, представника етико-гуманістичного просвітительства простого народу) постає питання: природа людини, її щастя. На його думку, людина може прийти до щастя тільки через самопізнання. Він стверджував: щастя в праці, кожний повинен пізнати самого себе. Філософ і гуманіст обстоював ідею, про те, що виховання необхідно здійснювати згідно з природними особливостями дітей, людей наставляти до тієї чи іншої діяльності, залежно від їхніх здібностей та інтересу, а не соціальної належності й положення у суспільстві.

Одним із перших документів та наукових орієнтирів у позакласній

натуралістичній роботі є написане Песталоцці у 1776 році «Прохання до

людства про підтримку закладу, який має завдання дати дітям виховання в

сільській місцевості». Цей натуралістичний заклад в Нейгофе був

притулком для молоді. Вчений зазначав: «Я обіцяю дати всім хлопчикам

знання і вміння, необхідні у сільському господарстві. Я берусь дати

навички по посадці й обробітку плодових дерев...» (29, 9).

Ідея пришкільного саду в кінці XVIII століття захопила англійського

педагога Клода Корбана. Він писав, що при кожній школі треба створити

бібліотеку, дослідний сад та навчальну ділянку для вивчення рослин,

«живий куточок» для вивчення дрібних тварин та лабораторій з

виготовлення ліків.

На Україні в цей час Яків Козельській (1728-1794 pp.) - просвітитель,

філософ-матеріаліст, енциклопедист розробив класифікацію напрямків

наукового пізнання, докладаючи в її основу два об"єкти пізнання: природу

та суспільство. Правомірно припустити, що це перші ознаки створення

екологічної системи в науці.

Не стояв осторонь питань необхідності природничої освіченості Костянтин

Дмитрович Ушинський (1824-1870). Він закликав розширити спілкування

дитини з природою і дивувався тому, що "... виховний вплив природи ...

так мало оцінений в педагогіці". Видатний педагог вважав, що природний ландшафт має таке велике виховне значення і вплив

на розвиток молодої душі, з яким важко сперечатися навіть таланту

хорошого педагога.

Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. „Дітей, що не

вміють ще ходити, - писав Г. Ващенко (1878-1967рр.), - треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи” (5, с. 8).

На думку В.Сухомлинського, природа лежить в основі дитячого мислення,

почуттів та творчості. Видатний педагог вважав, що формувати в дитини

ставлення до рідного краю як частки природи слід починати з раннього

віку.

Школу, яка була чудовою лабораторією, де велась велика практична робота

організував у Павлині у 1948 році В. Сухомлинський. Велику увагу

приділяв педагог в своїй шкільній системі виховання дітей на лоні

природи (школа під голубим небом). Вчений вважав, що «... дуже важливо

не допустити, щоб шкільні двері закрили від свідомості дитини оточуючий

світ» (5, ст. 133). Два рази на тиждень «... ми йшли в природу - вчилися

думати» (5, ст. 133) - зазначає у своїй роботі «Серце віддано дітям» (1968 р.) В. Сухомлинський.

„Гадаємо, - писав В. О. Сухомлинський, - що школа майбутнього повинна

найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Вже через це ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які маємо” (5, ст. 303).

На зламі тисячоліть у світі активно відстоюється думка про нову модель

світу людини, що грунтується на загальнолюдських, гуманних, естетичних

цінностях. Сучасні вчені закликають відмовитися від технократичної

культури й обрати духовно високі форми розвитку. Людина повинна

ставитися до чужого життя так само обережно, як і до власного. Оберігати

життя, сприяти його удосконаленню, підтримувати все, що здатне

розвиватися до найвищих гуманістичних цінностей - є найважливішим

сьогодні.

1.2. Сучасні проблеми екологічного виховання дошкільників.

Проблеми природокористування постають сьогодні перед громадськими діячами, письменниками, економістами, істориками, педагогами та ін. Власне, стає зрозумілим, що сфера природокористування повинна служити об"єктом пильної уваги кожної людини. Лише за такої умови можна вивільнити раціональні, гуманістичні принципи, які сприяють розв"язку екологічних проблем.

Важливо сьогодні, щоб усі - дорослі та діти - стали на шлях співпраці з природою. Отож одним із провідних завдань ДНЗ є екологічне виховання підростаючого покоління. Екологічне виховання здійснюється на всіх етапах життєдіяльності дитини, на кожному етапі ставиться певна мета, завдання, добирається відповідна методика з огляду на вікові особливості.
Сучасний ДНЗ є першою сходинкою збагачення дітей знаннями про природне і соціальне оточення, знайомство з загальною, цілісною картиною світу та формування науково - обґрунтованого, морального й естетичного ставлення до нього.

Зростає роль дошкільного навчального закладу у формуванні відповідальності особистості за історичну долю країни та всебічний прогрес українського суспільства.

Цілеспрямований процес формування відповідального ставлення дошкільників до природи в усіх видах навчальної суспільно корисної діяльності та спілкування з природою складають сутність екологічної освіти і виховання, які конкретизують і поглиблюють основну ціль - формування екологічного культури, екологічної відповідальності.
Принципове значення в педагогіці і психології має положення про те, що ставлення до природи набуває риси відповідального тільки при умові всебічного екологічного виховання особистості з дошкільного віку до глибокої старості.

В системі екологічного навчання і виховання дошкільників педагоги враховують той факт, що ставлення до природи включають такі аспекти. Перший виражає ставлення до природи як предмета матеріального виробництва, об"єкта праці та життєдіяльності людини. Другий - як ставлення до особистих природних даних, до свого організму, який включений в систему екологічної взаємодії. Третій показує ставлення людей до діяльності, пов"язаної з вивченням і охороною навколишнього природного середовища.

Визначимо ставлення до природи як свідомого вибору зв"язків дошкільнят з різними природними об"єктами і явищами. Природними об"єктами в цьому випадку є сама природа, екосистеми і геосистеми, власне людина як природна істота. Крім того, в систему екологічних чинників включається відношення до діяльності, пов"язаної з використанням та охороною природи. Названі відношення проявляються у вигляді необхідності, а також емоцій, симпатії, прив"язаності, любові, байдужості, ворожнечі, антипатії тощо.

Відповідальне ставлення до природи - це здатність і можливість дитини
свідомо, а отже цілеспрямовано, добровільно, виконувати вимоги і вирішувати завдання морального вибору, досягаючи певного результату. Метою поведінки дошкільника повинні бути такі вчинки, які спрямовані на підтримку відтворюючих сил природи, нанесення найменшого збитку її естетичних і матеріальних цінностей, на збереження природи для майбутніх поколінь. Добровільне, вільне дотримання моральних вимог, пов"язаних з відношенням до природи, передбачає переконаність в необхідності такої поведінки, а не страх за можливе осудження з боку оточуючих. Саме переконаність дозволяє людині протидіяти будь - якому впливу, а також долати свої сумніви, які не відповідають екологічній необхідності.
Відповідальність, як внутрішня якість особистості, є поєднання раціонального й емоціонального, гармонійний зв"язок розуму і почуття. Екологічна відповідальність пов"язана з такими якостями дитини, як цілеспрямованість, зібраність, вміння мобілізувати свої можливості, самоконтроль, передбачення наслідків своїх дій в природному середовищі, критичне ставлення до себе та інших. Вихователю необхідно знати, що екологічна відповідальність та інші явища соціальної відповідальності, виражається в таких емоційних станах: турбота, занепокоєння, старанність, тривога, напруженість, хвилювання, зосередженість, сумнів та ін.
Відповідальне ставлення дитини дошкільного віку до природи ми розглядаємо як аспект утвердження відповідальності в якості стійкої риси характеру особистості. Екологічна відповідальність як внутрішня якість, як елемент свідомості є формою прийняття системи відповідальної залежності людини та природи. Вона характерна у вищій мірі позитивним відношенням до суспільних потреб і заснована на глибокому розумінні своїх вчинків, в усвідомленні цінності та соціальної ролі в екологічній ситуації.
Система потреб складає ядро особистості. Покликання до спілкування з природою властиве людині органічно, адже усім своїм минулим, сучасним і майбутнім вона пов"язана з природою. Покликання до природи включає всі прояви активності: чисто біологічну активність темпераменту, і соціальну активність переконань. Необхідність спілкування з природою включена в структуру біологічних і пов"язаних з ними матеріальних потреб, та ідеальних (духовних, культурних) потреб пізнання природи, сенсу життя, існування. Зростає значення розвитку потреб нового типу - в цілісному відтворенні освоєного світу, у відповідальності за духовний розвиток людини в поєднанні з розвитком навколишнього середовища. Актуальність формування саме цієї потреби пояснюється загостренням суперечностей між відношенням до навколишнього середовища екологічної основи життя і ставленням людини до самої себе.
Для педагога важливо, щоб потреба спілкування з природою впливала на соціальні потреби дошкільника, наприклад, постати певне місце в колективі, користуватися прив"язаністю друзів, увагою вихователя. Потреба в спілкуванні з природою, в її збереженні включається в систему мотивів індивідуальної поведінки. Відповідальність на рівні мотивів виступає як соціально збуджуючий стимул.

Виділяють такі мотиви індивідуальної поведінки:

¾ Громадсько-патріотичні - що ґрунтуються на бажанні примножити багатства природи і пов"язані з почуттям обов"язку перед суспільством з охорони природи своєї Батьківщини.

¾ Гуманістичні-виражаються в прагненні проявити добро, співчуття у відношенні до живого, бажання захищати.

¾ Естетичні-виявляються у потребі зберегти красу навколишнього середовища.

¾ Науково-пізнавальні - виражаються у розумінні складних зв"язків суспільства, людини і природи, прагненням пізнати її закони.

¾ Гігієнічні-виходячи з розуміння значення природи для здоров"я людини і бажання зберегти її оптимальні біофізичні та хімічні параметри.

¾ Економічні-засновані на визнані природи як джерела ресурсів для розвитку продуктивних сил суспільства, науково-технічного прогресу.

Звідси, розуміємо, що свідомість - це єдність знання і переживання. Засвоєння екологічних знань, звичайно, повинно супроводжуватися емоційними переживаннями дошкільника і сприяти становленню його екологічних переконань як стержневого компонента екологічної відповідальності.
Екологічні переконання - це суб"єктивне відношення людей до природи, яке розкриває знання про її значення для людини, про організованість та еволюцію природи, чуттєво пережиті і включені в ті аспекти свідомості, що пов"язані з розумінням ідей бережливого гуманного ставлення до природи. Як будь - які моральні переконання, екологічне переконання сучасної дитини дошкільного віку повинно будуватися на основі принципів загальнолюдської свідомості.

Моральне формування особистості, а також її формування відповідального ставлення до природи, базується не тільки на вимогах, а і на знанні взірців моральної поведінки, на порівнянні своїх дій і вчинків з такими зразками та їх оцінкою. Цей внутрішній процес приводить до створення оцінних відносин, зумовлюючих моральні, естетичні, юридичні та інші критерії вчинків і переживань людини. Отож, формування у дошкільників відповідального ставлення до природи досягається за умови їх участі в різноманітних навчальних та життєвих ситуаціях, де необхідно приймати екологічно правильне рішення.

Психологічна природа екологічних поглядів і переконань, які впливають на формування відповідальності, включає три основні компоненти:

- інтелектуальний (екологічні знання та інтелектуальні вміння світоглядного характеру, володіння прийомами причинно - наслідкового мислення);
- персональний (мотивація,відношення і оцінка, віра в необхідність охорони природи і т.п.);

- внутрішню готовність (бажання, намір, потреба реалізації своєї позиції у вчинках діяльності по охороні природи .

Світогляд, ідеали, переконання дошкільників, які є одночасно мотивами його діяльності, в освітньому процесі наповнюються екологічним змістом. Розглядаючи зміст поняття відповідальність перед природою (екологічна відповідальність), ми приходимо до висновку, що воно вбирає в себе всі суттєві ознаки поняття відповідальності, як соціальної та психологічної категорії і є актом свідомості, так як свідомість - це спосіб відношення до об"єктів своєї діяльності з врахуванням їх властивостей та можливостей.

Відповідно педагогічний освітній процес повинен бути спрямований на формування таких психологічних властивостей особистості, як потреба в спілкуванні з природою, інтерес до пізнання її законів, мотиви поведінки і діяльності по охороні природи, переконання - в соціальній обумовленості відношення людини до природи, в необхідності управління природними явищами.

Слід комплексно реалізовувати завдання екологічного виховання, а саме:

· виховування гуманного ставлення до природи;

· формування системи екологічних знань та уявлень про природу;

· розвиток уміння бачити і відчувати красу, привабливість кожного елемента довкілля;

· включення у посильну еколого-зорієнтовану діяльність.

Вирішення цих завдань забезпечить активне спілкування дошкільнят з природним довкіллям і сприятиме їх соціалізації.

Отже, екологічне виховання - це систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в дітей екологічної культури.

1.3. Значення екологічного виховання дітей дошкільного віку.

Щоб запобігти варварському ставленню до природи, варто починати виховувати екологічну культуру з найменших років. Тому в наші дні екологічне виховання дошкільників здобуває зростаючу актуальність.
Дошкільний вік - самий відповідний час для формування у дитини основ сприйняття світу. Діти в ранньому віці дуже емоційні, чуйні та милосердні й сприймають природу як живий організм.
Екологічне виховання дошкільнят насамперед, спрямоване на формування позитивного ставлення дитини до навколишнього середовища - землі, води, флори, фауни. Навчити дітей любити і берегти природу, дбайливо використовувати природні багатства - головні завдання екологічного виховання.
Основні завдання екологічного виховання дітей дошкільного віку:

· привити до відповідальності за збереження природи;

· виховувати почуття прекрасного, здатність бачити красу;

· розвивати розуміння тісного взаємозв"язку всього живого на планеті;

· застерігати від агресивних, руйнівних дій по відношенню до природи;

· спрямувати дитячу активність у позитивне русло і розширювати кругозір.

Проблема формування екологічної компетентності дітей дошкільного віку набула актуальності тоді, коли у суспільну свідомість увійшло розуміння взаємозв"язку людини і природи, їхньої взаємозалежності та взаємообумовленості існування. Однак реалії сучасного життя підтверджують, що у значної частини населення нашої країни ще не сформовано еколого-доцільну поведінку. Про це свідчить бруд на вулицях, засміченість водойм та їхніх берегів, нераціональне використання природних ресурсів, емоційна байдужість громадян до проблем довкілля, а отже, невідповідальне ставлення до власного здоров"я. Причиною є не стільки нестача знань, скільки відсутність належного ставлення до природи, почуття відповідальності за природу як за власний життєвий простір, неусвідомленість духовної та фізичної єдності людини і природи.

Доведено, що основи світогляду особистості закладаються у дошкільному дитинстві. Тож ознайомлення дітей з природою та виховання відповідального ставлення до неї саме в дошкільному віці має величезне значення і є невід"ємною складовою освітнього процесу в дошкільному навчальному закладі.

Навчити помічати красу довкілля, гармонійно співіснувати з природою та раціонально використовувати її багатства — ось пріоритетні завдання екологічного виховання дошкільників. Чітко усвідомивши в дошкільному дитинстві відповідальність за природу як живий організм, у майбутньому дитина відчуватиме невід"ємну потребу діяти заради збереження та відновлення її багатств.

Взаємодія дітей з природним довкіллям є основою або тлом для всіх інших ліній розвитку.

Здоров"язбереження та фізичний розвиток дітей дошкільного віку дорослі забезпечують через:

· щоденне перебування дітей на свіжому повітрі під час спостережень, ігор та праці у природі;

· розширення контактів з рослинним світом під час екскурсій та цільових прогулянок до лісу, на луки, до водойми;

· вживання свіжих соків, овочів та фруктів під час нескладного експериментування (приготування соків), дидактичних ігор (пізнати за смаком) тощо;

· додержання правил екологічної безпеки у приміщенні, де перебувають діти - провітрювання, вологе прибирання, вирощування кімнатних рослин тощо.

Розділ II. Організація роботи екологічного виховання дітей дошкільного віку в процесі ознайомлення з природою

2.1. Педагогічні умови формування екологічної спрямованості дітей дошкільного віку під час ознайомлення з природою.

Природа є могутнім джерелом пізнання, яке через спілкування розкриває людині свої таємниці й робить її більш чутливою до навколишнього світу. Людина являється частиною природи, а відтак, дбаючи про себе, слід дбати і про природу, без якої неможливе життя. Потяг до всього живого закладений у людині від самого народження, та чи не найяскравіше виявляється в дитячому віці.

Головною умовою реалізації завдань екологічного виховання є створення еколого – розвивального предметного середовища, яке сприяє формуванню в дошкільнят екологічної вихованості, яка передбачає набуття уявлень про самоцінність та неповторність компонентів природи, прояв гуманних почуттів до живих істот, оволодіння початковими вмінням відчувати красу та милуватися нею, виважено поводитися в довкіллі, знати правила безпечної поведінки в природі. Вивченням даної проблеми займалися видатні педагоги минулого: О. Духнович, К. Ушинський, В. Сухомлинський. І в наш час багато науковців та педагогів-практиків присвятили свої дослідження проблемі екологічного виховання, серед них: Н. Лисенко, Н. Яришева , Н. Глухова, В. Скребець, В. Фокіна, С. Ніколаєва, З. Плохій,

Важлива умова високої ефективності навчання- це дотримання певних принципів відбору екологічних знань для засвоєння дітьми. Основними із них є: принципи науковості, доступності, системності, енциклопедичності, інтеграції, концентричності, орієнтації на екологічно доцільну поведінку, конструктивізму, наступності.

Принцип доступності передбачає адаптацію складних для розуміння дошкільнят наукових термінів, пояснення їхнього змісту доступною для дітей цього віку мовою із залученням ігрових та казкових персонажів, образних порівнянь тощо, можливість проілюструвати наукові факти на об’єктах найближчого природного довкілля, визначення доцільного обсягу подачі фактичного матеріалу (назв, цифр тощо).

Принцип системності екологічних знань є поняття, що відтворюють основні екологічні взаємозв’язки живого організму із середовищем. Важливим також є положення про те, що при засвоєнні дітьми систематизованих знань формується загальна стратегія пізнавальної діяльності, яка розгортається за певною логічною схемою — від виокремлення окремого об’єкта до встановлення його зв’язків із середовищем та іншими об’єктами, в системі яких він існує.

Принцип енциклопедичності полягає в засвоєнні дітьми певного обсягу та змісту знань про природу, завдяки яким вони орієнтуються у світі тварин, рослин, об’єктах неорганічної природи, найпоширеніших явищах природи. Наявність різногалузевих знань може стати підґрунтям для формування елементарної картини світу, сприятиме успішному засвоєнню змісту шкільної програми.

Принцип інтеграції забезпечується самим характером екологічних знань, що поєднують у своєму змісті різні наукові галузі. Інтеграція передбачає екологізацію діяльності педагога та різних видів діяльності дитини.

Принцип концентричності тісно пов’язаний з попередніми принципами енциклопедичності та інтеграції і полягає у тому, що діти, починаючи з ознайомлення із зовнішніми властивостями об’єктів природи, поступово приходять до пізнання внутрішніх істотних їх зв’язків із середовищем. В такий спосіб формується достатнє розуміння природи в її взаємозв’язках, мінливості, розвитку.

Принцип орієнтації на екологічно доцільну поведінку полягає у відборі обсягу та змісту знань про найближче природне оточення, які можна довільно актуалізувати у повсякденній взаємодії зі світом природи (а не накопичувати на майбутнє) і які допомагають передбачати наслідки власного поводження стосовно його об’єктів. Це принцип зорієнтований на забезпечення дієвості набутих дітьми знань.

Щодо ознайомлення дошкільників з тваринним світом, чітко вимальовується кілька тенденцій:

· ознайомлення з будовою тіла, назвами його частин та їх функціями;

· ознайомлення з біологічними залежностями, в які вступає та чи інша тварина за умов свого існування;

· сезонні зміни в житті тварин, ознайомлення з поведінкою тварин;

· ознайомлення з самоцінністю тваринного світу на Землі, охорона й примноження рідкісних видів тварин.

Під час занять, спрямованих на екологічне виховання дітей дошкільного віку, використовуються:

Наочні методи (різноманітні ілюстрації, гербарії, альбоми (таблиці, схеми, карти, макети, фотографії, натуральні природні об’єкти);

Індуктивний метод пізнавальної діяльності; спостереження, експериментування, підсумкові заняття, на яких встановлюють причинно-наслідкові зв’язки.

Екологічні заняття принесуть більше користі, якщо дитина самостійно робить маленькі відкриття і знахідки.

Екологічні знання дитям дошкільного віку доцільніше отримувати під час пізнавальної діяльності. Її основними видами є екологічні екскурсії, спостереження, прогулянки, тощо.

Спостереження - основний метод ознайомлення дітей з природою. Це активна форма пізнання навколишнього світу, що має на меті накопичення факторів, початкових уявлень про об’єкти і явища природи, внаслідок чого воно може розглядатися як пізнавальна діяльність і як метод навчання.

Прогулянки - повсякденна форма роботи, де діти, спостерігаючи, ознайомлюються з тими ознаками об’єктів природи, явищами, які відбуваються на протязі тривалого часу.

Екологічні екскурсії визначаються в педагогіці як форма і метод навчально-виховної роботи, що дозволяють організувати спостереження і вивчення різноманітних предметів і явищ у природних умовах. Під час екскурсії діти ознайомлюються з явищами природи в їх природних взаємозв’язках, з рослинами і тваринами в середовищі їх існування, з руйнівним впливом людини на природу. Змістом таких екскурсій можуть стати: обстеження близької місцевості для формування уявлень про навколишні природні умови, рельєф місцевості, наявність рослин і тварин. Під час екскурсій діти збирають природний матеріал для колекцій, ігор, занять із флористики, праці, малювання. На екскурсіях дитина збагачує свої екологічні знання, розкриває своє серце красі довкілля, привчається до культури поведінки. В екологічному вихованні дітей заняття виконують абсолютно певну і дуже важливу функцію: чуттєві уявлення дітей, одержувані повсякденно, можуть бути якісно перетворені, розширені, поглиблені, об’єднані, систематизовані. Заняття з екологічного виховання інтегруються з іншими сферами знань: мистецтво, розвиток мовлення, формування математичних уявлень, фізична культура, валеологія тощо. Проводимо заняття-дослідження, заняття-відкриття, заняття-подорожі. На таких заняттях не нав’язуються готові знання, а надається дітям змога ділитися своїми почуттями, і лише потім робиться акцент на основному питанні.

Необхідність підключення сім’ї до екологічного виховання обумовлена тим, що в сім’ї здійснюється універсальне сімейне спілкування, де на першому місці стоїть безкорислива любов батьків до своїх дітей; сімейне виховання має високий емоційний рівень, а це важливо для екологічного виховання. Як показує практика, в сім’ї ще недостатньо ведеться робота з екологічного виховання дітей. Отже, потрібна єдність в роботі дитячого садка і сім’ї, що передбачає повне розуміння завдань екологічного виховання вихователями і батьками, єдність мети, вимог, скоординованість дій.

Робота з батьками з екологічного виховання дошкільників є однією зі складових роботи дитячих навчальних закладів. Тільки опираючись на сім’ю, тільки спільними зусиллями ми можемо вирішити основне наше завдання, а саме виховати людину з великої літери, людину екологічно грамотну, котра буде жити в XXI столітті.

Екологічна культура - це знання, практичні навички, естетичні переживання - емоційне ставлення і практичні дії, поведінка дітей (співпереживання, співчуття, інтерес та бажання надати допомогу природі, вміння милуватися її красою).

У ДНЗ широко використовуються форми роботи з батьками з екологічного виховання: традиційні форми (батьківські збори, консультації, бесіди); нетрадиційні (ділові ігри, бюро педагогічних послуг, круглий стіл).

Перш ніж розпочинати роботу варто зробити діагностику освітнього рівню батьків, психологічного стану сім’ї, її мікроклімату. Традиційні форми роботи залучають велику кількість батьків до вирішення важливих питань, знаходження спільних правильних відповідей. Як зазначалось, для формування екологічної культури потрібно дати дітям елементарні наукові знання про природу, підтримувати інтерес до пізнання оточуючого, навчити бачити в буденному прекрасне, в звичайному — незвичне, викликати естетичні переживання, співпереживання живим істотам. Одним словом, ми повинні закладати у свідомості дітей відчуття оточуючого світу як домівки. Саме тому можна запропонувати батькам серію спостережень у природі і спеціальних занять типу: прислухатись до голосів птахів, помилуватися фарбами заходу.

Таким чином, в екологічному вихованні дошкільників необхідно відмовитися від багатьох стереотипів, які були сформовані в попередні роки. Природа не повинна розглядатися лише з утилітарної точки зору. Перш за все, необхідно показати дітям її унікальність, красу і універсальність (природа - середовище життя всіх істот, включаючи людину; об’єкт пізнання, задоволення її етичних і естетичних потреб; і лише потім - об’єкт людського споживання). Ми повинні охороняти природу не лише тому, що вона нам щось дає, а й тому, що вона самоцінна. Тобто девізом в роботі з дітьми повинно стати: «Не зламай - якщо можна, не рубай - якщо можна, пожалій - ти це можеш».

Сьогодні можна стверджувати: екологічне світорозуміння формується в процесі засвоєння екологічної культури суспільства, яка відображає досвід взаємодії людини і природи. Засвоюючи елементи екологічної культури, особистість стає екологічно вихованою. Це нова якість особистості, яка виявляється в системі особистісних утворень, у свідомості, діяльності, в емоціях і почуттях. Отже, формування екологічної відповідальності у дошкільників це передусім навчання екологічній культурі, яку ми визначаємо як форму адаптації етносу до природних умов творення свого довкілля. Таким чином, екологічна освіта – це безперервний процес засвоєння цінностей і понять, що спрямовані на формування умінь, які необхідні для усвідомлення і оцінки взаємозв’язків між людьми, їхньою культурою і довкіллям. Вона передбачає формування умінь приймати екологічно відповідальні рішення.

2.2. Здійснення екологічного виховання дітей дошкільного віку у різних вікових групах в ДНЗ

Ефективність екологічного виховання дошкільників залежить від створення і правильного використання розвивального екологічного середовища, а також від систематичної роботи з дітьми. Їх розвиток і підвищення рівня екологічної вихованості можливий в результаті створення технологій для всіх вікових груп і впровадження їх в педагогічний процес дошкільного навчального закладу.

Екологічна технологія – це система екологічного виховання, яка містить в собі ряд взаємопов’язаних і детально описаних заходів, спланованих на весь навчальний рік. Технологія – це методичне забезпечення програми, яка реалізує її головні ідеї і положення. В результаті використання технологій підвищується рівень екологічної вихованості дітей, що виявляється за допомогою спеціального діагностичного обстеження.

До однієї і тієї ж програми може бути розроблено декілька технологій, які розрізняються між собою змістом і характером конкретних педагогічних заходів, їх поєднанням протягом навчального року, але які обов’язково реалізують провідні ідеї програми.

Так в програмі «Дитина» (наукові керівники О. Проскура, Л. Кочина, В. Кузьменко, Н. Кудикіна, - Київ, 2012 рік, автори розділу «Віконечко в природу» Г. Тарасенко, Н. Коваль.) створені і експериментально апробовані технології екологічного виховання дітей в кожній віковій групі дитячого садка. Всі разом вони представляють собою методичну систему екологічного виховання дошкільників від 2-х до 7-ми років.

В чинно діючій програмі «Дитина» зміст побудований за сезонами, більше уваги приділено пізнавальним діям (практичним, сенсорним, дослідницьким), якими повинні оволодіти діти в процесі екологічного виховання.

Важливою особливістю структури програми «Дитина» є введення показників засвоєння змісту знань про природу по кожній віковій групі.

Педагоги дошкільних закладів можуть створити до цієї програми варіанти своїх технологій з урахуванням специфіки конкретного дошкільного навчального закладу (соціальних умов, природного оточення).

Загальна спрямованість представлених технологій, як системи еколого-педагогічної роботи з дітьми в кожній віковій групі, заключається в наступному:

¾ орієнтація на широке використання безпосереднього природного оточення дошкільників, розвивального екологічного середовища, створеного в ДНЗ;

¾ на поглиблене ознайомлення дітей з тими рослинами і тваринами, з якими вони знаходяться в контакті протягом всього навчального року;

¾ організація регулярної і різноманітної діяльності дітей в зеленій зоні дошкільного закладу: пізнавальної (проведення циклів спостережень), практичної (створення і підтримка необхідних умов для живих істот), природоохоронної (зимова підгодівля птахів, акції на захист природних об’єктів), діяльності спілкування (емоційно-доброзичливої взаємодії з живими істотами), зображувальної (ізодіяльність, гра, конструювання);

¾ широке використання спеціально підібраної дитячої художньо-пізнавальної літератури, зміст якої поєднується із змістом інших видів діяльності і поглиблене знайомство дітей (протягом року) з творами окремих авторів, які яскраво відображають події в природі, служать прикладом любові до природи, глибокого її пізнання і творчого відображення;

¾ спільна творча діяльність вихователя з дітьми: створення і використання саморобних книжок, альбомів на основі вражень від літературних творів і спостережень за природою;

¾ систематичне ознайомлення дітей всіх вікових груп з сезонними явищами природи, вирощування в зимово-весняний період овочевих і квіткових культур, регулярні спостереження за ростом рослин, відображення спостережень в календарях природи;

¾ регулярне включення ігрової діяльності, ігрових навчальних ситуацій в систему еколого-педагогічних заходів у всіх групах;

¾ оптимальне співвідношення і поєднання педагогічних заходів в повсякденному житті з різними типами занять, дозвіллям, святами, прогулянками в природу, які викликають яскравий емоційний відгук дітей.

Особливістю будь-якої технології є планування: заходи, які в неї включені, сплановані на весь навчальний рік. Вихідними в цьому процесі є сезонні зміни в природі, які визначають зміст всіх видів діяльності та еколого - педагогічних заходів. Саме тому час проведення багатьох заходів в технологіях передбачено: цикли спостережень за рослинами, які квітують, можливі лише в теплу пору року, за первоцвітами-ранньою весною; цикл спостережень за ялиною доцільним буде в передноворічний час і в поєднанні з акцією в її захист; цикл спостережень за птахами (декоративними, дикими) бажано поєднувати з зимовою підгодівлею їх, створюючи хороші умови для спостережень. Розгляд картин, читання літературних творів мають доповнювати і збагачувати враження дітей, які були одержані під час спостережень за живою природою. При такому плануванні і поєднанні заходів технологія будь-якої вікової групи наближається до оптимального варіанту.

Є ще одна особливість побудови екологічних технологій – детальний методичний опис заходів (має бути мета, матеріали, спосіб організації дітей, детальний сценарій).

Така побудова педагогічної технології забезпечує правильне розуміння її вихователями і масове відтворення в практиці дошкільних навчальних закладів, які знаходяться в різних природничо-соціальних умовах.

Здійснення екологічного виховання дітей молодшого дошкільного віку.

Успіх в екологічному вихованні 3-х річних малюків забезпечується перш за все розумінням вихователя їх психофізіологічних особливостей. Діти цього віку всьому вірять і дуже безпосередні, легко включаються в спільну з дорослими практичну діяльність, емоційно реагують на його тон, добре повторюють за ним слова і дії.

Мета екологічного виховання дітей молодшого дошкільного віку-закласти перші орієнтири в світі природи, в світі рослин і тварин як живих істот, забезпечити розуміння перших зв’язків в природі, розуміння необхідності одного - двох умов для їх життя.

Головним фактором в інтелектуальному розвитку дитини цього віку є конкретний образ предмета, дії з ним. Слова повинні йти за ними – тоді ситуація в цілому стає зрозумілою малюку та засвоюється ним. Отже, провідними видами діяльності в екологічному вихованні молодших дошкільників є повторювальні сенсорні обстеження предметів, об’єктів природи і практична маніпуляція з ними. Все, що можна дати дітям в руки, пропонується їм для обстеження, в яке вихователь включає як можна більше органів чуття. Діти беруть в руки натуральні овочі, фрукти, гладять, розглядають їх всіма сенсорними способами. Кожне обстеження вихователь озвучує словом, просить дітей повторити за ним.

Важливу роль в розумінні малюками об’єктів природи мають практичні моделюючі дії, коли вихователь зображує руками форму, розмір, висоту або довжину об’єктів природи: «малює» в повітрі круглий помідор, яблуко, довгу морквинку, великий круглий кавун або головку капусти. Просить дітей руками зробити те ж саме – рух і дія підкріплюють те, що бачать очі і що названо словом.

Вихователь обережно вводить гру як метод екологічного виховання. В цьому віці сюжетна гра лише зароджується, вона ще не є провідною діяльністю, тому для педагога стоїть задача відібрати для ігрових навчальних ситуацій прості і добре знайомі образи, ігрові дії і слова, через які буде виражено екологічний зміст. Краще всього для цієї мети підходять образи казок «Курочка Ряба», «Ріпка», «Колобок», «Вовк і семеро козенят».

В молодшій групі вихователь розповідає названі казки разом з ляльками. На наступних заняттях до дітей приходять вже знайомі герої: Дід з ріпкою, Коза-дереза, Колобок, але вони приводять нових героїв, з якими треба познайомити дітей. Така гра дозволяє малюкам пізнати дійсність, розвиває їх ігрові уміння, уяву, закріплює зміст казок.

Технології екологічного виховання молодших дошкільників включають такі компоненти:

– різноманітні цикли спостережень в повсякденному житті (за акваріумною рибкою, декоративною пташкою, ялинкою, квітами). Кожен із циклів включає 3-5 спостережень і дозволяє дітям отримати перші конкретні знання про ці об’єкти природи;

– щомісячні (протягом одного тижня) спостереження за погодними явищами, які супроводжуються повсякденним веденням календаря;

– участь в підгодівлі зимуючих птахів і спостереження за ними – пророщування цибулі взимку і створення календаря його росту;

– спільна діяльність вихователя з дітьми в кутку природи по догляду за кімнатними рослинами, акваріумом;

– розповідання і обігрування народних казок, розгляд ілюстрацій в книгах;

– проведення екологічних занять один раз в два тижні;

– проведення екологічних розваг.

Технології для дітей третього і четвертого року життя побудовані на одному і тому ж матеріалі і розрізняються лише об’ємом окремих заходів.

Здійснення екологічного виховання дітей середньої групи.

Дошкільники п’ятого року життя відрізняються від малюків фізичними і психічними можливостями і вони більше впевнені у своїх діях, володіють першими навичками самостійності, мають більш стійку увагу, краще розвинене мислення, краще розуміють і відтворюють мову дорослого, проявляють вольові зусилля. Важливою особливістю цього періоду є становлення сюжетно-рольової гри, великий інтерес до неї. Саме тому вихователь може частіше використовувати її в еколого-педагогічній роботі, що забезпечить хороше засвоєння дітьми нового і швидке становлення їх самостійної ігрової діяльності.

Технологія екологічного виховання дітей середнього дошкільного віку має наступні структурні компоненти:

– цикли спостережень за об’єктами зони природи дитячого садка (акваріумними рибами, декоративною пташкою в клітці, морською свинкою, яка живе в кутку природи, ялинкою, осінніми квітами і весняними первоцвітами на ділянці). Кожен цикл включає 4-6 спостережень, дозволяє на сенсорній основі формувати конкретні уявлення дітей про об’єкти природи, з якими вони знаходяться в постійному контакті;

– щомісячні (по одному тижню) спостереження за сезонними явищами природи та введення паперової ляльки, одягаючи яку діти моделюють ступінь тепла і холоду в той чи інший період сезону і такі спостереження розвивають спостережливість дітей, привчають їх помічати зміни;

– спільна діяльність декількох дітей і вихователя в кутку природи, яка формує уміння спілкуватися з живими істотами, трудові навички по підтриманню необхідних умов життя для них, які розвивають моральні якості дітей, осмислене розуміння необхідності трудових операцій;

– годування птахів і спостереження за ними, що розвиває моральні якості дітей, їх готовність практично допомогти птахам; дошкільнята набувають уявлення про різноманіття птахів;

– «город на підвіконні» вирощування двох «дидактичних» цибулин в скляних посудинах (в різних умовах), щотижневі спостереження за ними. Це розвиває спостережливість за ними, їх здібності помічати зміни серед рослин, розуміння значення різних умов для їх росту;

– читання протягом всього навчального року коротких оповідань про тварин розглядання книг з ілюстраціями, проведення заняття в кінці року присвяченому цій тематиці;

– читання або розповідання казок «Червона Шапочка», «Лікар Айболить», розгляд ілюстрацій в книгах з наступним включенням головних персонажів в ігрову діяльність; використання ляльок допомагає знайомити дітей з екосистемами, з їх мешканцями, а з допомогою лікаря Айболита залучити дітей до розуміння цінності здоров’я (свого та інших живих істот);

– щотижневе проведення екологічних занять, на яких діти закріплюють і поглиблюють уявлення про природу,які одержали в повсякденному житті, або набувають нові. На заняттях вихователь широко використовує всі види ігрової діяльності, які полегшують засвоєння знань та ігрових навичок;

– проведення екологічних розваг, що сприяють позитивному емоційному ставленню до природи.

Діти середньої групи «віддаються» грі, вона їх захоплює, а тому вихователь особливо ретельно готується до занять, в які включає ігри-подорожі, діалоги з літературними персонажами, обігрування іграшок. Педагог заздалегідь продумує всі ігрові прийоми, способи підтримання уявної ситуації і виконує одну із ролей. Така детальна підготовка обернеться хорошою грою, високим емоційним тонусом дітей, надійним засвоєнням екологічних знань і набуття ігрових умінь.

Здійснення екологічного виховання дітей старшої групи.

Діти шостого року життя відрізняється ще більшими фізичними і психічними можливостями, ніж діти середньої групи. Вони оволодівають основними рухами, їх відносини з дорослими та однолітками стають складнішими і змістовнішими, в іграх вони відображають не лише дії з предметами, але і взаємовідносини між людьми. Вдосконалюються розумові здібності дітей: більш стійким, цілеспрямованим і диференційованим стає сприйняття, довільна пам"ять і увага, з’являється здібність аналізувати і узагальнювати, продовжує розвиватися образне мислення та інтенсивно формується логічне. Діти краще розуміють мову дорослого, символічні позначення предметів і явищ; починають розмірковувати, робити умовисновки, передбачення. Все це дозволяє ускладнити зміст екологічного виховання.

Технологія еколого-педагогічної роботи з дітьми цього віку має і схожість, і відмінність від системи роботи в попередньому році. В повсякденному житті проводяться цикли спостережень за тваринами, які мешкають в куточку природи: осінню – за хом’яком, взимку – за пташкою, весною за рибками в акваріумі. Спостереження цих циклів містять не лише елементарну інформацію про те, що тварини їдять, яку мають будову, але і відображають їх взаємозв’язки з середовищем мешкання, морфофункціональну пристосованість до нього. Спеціальні спостереження присвячені тому, щоб вияснити, які що бачать, чують риби, птахи, хом’як (як функціонують і яку пристосувальну роль у житті відіграють органи чуття), як пересуваються, доглядають за собою, як дихають, як реагують на різний корм, голосні звуки, різкі рухи, раптові предмети. Такі спостереження – не лише розуміння особливостей способу життя, поведінки тварин, але визначення того, як вихователь, діти повинні реагувати на їх стан, за якими ознаками помічати їх погане самопочуття, або ж як створити найбільш сприятливі умови для життя, тобто, як гуманно і бережно до них ставитися на основі розуміння їх життєдіяльності. Всі цикли спостережень об’єднують компоненти розумового і морального виховання: діти чуттєвим шляхом набувають конкретні знання, які забезпечують становлення правильного ставлення до живих істот.

Це ж саме відноситься до циклів спостережень, які проводяться в теплі періоди року, за рослинами, які ростуть на підвіконні, в городі (овочевими) і на ділянці ДНЗ (квітковими). Прослідковуються особливості взаємозв’язку рослин з умовами їх життя. Для більшої переконливості проводять елементарні досліди (наприклад, цибулю вирощують трьома різними способами: при наявності всіх необхідних умов, в темноті, в холоді). Вихователь включає в цикли спостереження естетичного характеру: діти вчаться помічати красу рослин, яка проявляється лише в сприятливих умовах. Таким чином, вони починають розуміти естетику живого з екологічних позицій: красива рослина – це здорова рослина, яка знаходиться в середовищі, що повністю відповідає її потребам.

Протягом всього року один тиждень на місяць діти спостерігають за сезонними явищами природи. Велику роль в їх розумовому розвитку відіграє календар, де діти малюнками відображають рослинний і тваринний світ даного періоду даного сезону.

Щоденно, починаючи з жовтня місяця, по 2-3 дітей починають чергувати в куточку природи. Важливо, щоб вони чергували по три дні. За цей час вони починають усвідомлено відноситися до справи, набувають трудові навички, деяку самостійність.

Новою формою роботи є природоохоронні акції, в проведення яких включають дітей старшої групи: «Наша ялинка» (з початку грудня до середини січня), «Прикрасимо Землю квітами» (квітень-травень). Діти разом з дорослими залучаються до суспільно важливих подій, практично беруть участь в них (малюють плакати на захист ялинки, розвішують їх, вирощують квіткову розсаду і висаджують її на території ДНЗ і за її межами).

В грудні «бере початок» «Панорама добрих справ» – загальногрупове панно, в якому представлені всі хороші вчинки кожної дитини. Діти бачать на панно себе та інших (фотографії), починають усвідомлювати значення хорошого вчинку, для них стає важливою оцінка їх поведінки дорослими і дітьми – це початок формування почуття гідності, яке стимулює моральний розвиток особистості: «Панораму вихователь веде до кінця навчального року, а тому у дошкільників є час зрозуміти, осмислити , відреагувати на неї, усвідомлено змінити свою поведінку.»

Особливе значення набувають заняття – вихователь починає поглиблювати і узагальнювати з дітьми добре знайомий ім. матеріал. За попередній період дошкільники накопичили багато конкретних знань про овочі і фрукти, домашніх тварин, зимуючих птахів, сезонні явища природи – отже, у них можна сформувати узагальнені уявлення, провести з ними заняття поглиблено-пізнавального типу, за допомогою моделей та іншої наочності в природі.

Вихователю старшої групи слід звернути увагу на комплексні заняття, які включені в технологію: їх всебічне розвивальне значення, зміну видів діяльності.

Значення гри в цьому віці не зменшується: вихователь проводить заняття у формі подорожей, використовує іграшки-аналоги при розгляді картин, включає у різні заходи улюблені ігрові персонажі. Особливе значення має Лікар Айболить – він проводить профілактичні огляди дітей, рослин, тварин, дає рекомендації по збереженню здоров’я, по фізичному розвитку, оцінює роботу дітей про мешканців кутка природи.

Таким чином, технологія еколого-педагогічної роботи з дітьми старшої групи, базуючись на матеріалі попереднього віку, розвиває, ускладнює його, тобто є новою сходинкою в загальній системі екологічного виховання дошкільників – формування усвідомленого ставлення до природи, до взаємодії людини з нею.

2.3 Прийоми активізації пізнавальної діяльності дітей у процесі

спостереження

Основним методичним прийомом керівництва сприйманням дітей у процесі

спостереження є запитання. Продумати і сформулювати запитання до

наступного спостереження — найвідповідальніший момент у підготовці до

спостереження. Правильно підібрані запитання повинні бути тією логічною драбинкою, якою рухається думка дитини. Кожне запитання повинно містити конкретну думку, доступну розумінню дітей, у ньому має бути враховано і їх попередній досвід. Запитання повинні спонукати дошкільників до активного сприймання, засвоєння нового, максимально активізувати діяльність дитини.

Характер запитань, їх складність залежать від віку дітей. У групах

молодшого дошкільного віку запитання вихователя спрямовані переважно, на визначення властивостей та якостей об"єктів: Якого кольору? Що робить? Що їсть? (Переважно репродуктивні). Запитання, що стосуються визначення залежностей між явищами, в цих групах ще обмежені.

У групах дітей старшого дошкільного віку кількість запитань, спрямованих

на визначення залежностей між явищами в природі (тобто пошукових,

проблемних), збільшується. Наприклад, чому навесні на снігу утворюється

крижана кірочка? Чому на вулиці сніг розтанув, а в саду ще лежить? тощо.

Знаходження відповідей на такі запитання активізують думку дітей,

викликають інтерес до явищ, які спостерігаються, проте не завжди діти самі можуть знайти правильну відповідь. У таких випадках використовується пояснення. Воно спрямоване на більш глибоке сприйняття тих сторін об"єкта чи явища, які важливі для засвоєння знань. О. П. Усова справедливо вважала, що пояснення вихователя допомагають відкривати дітям те, що треба бачити і як треба бачити.

У молодших групах пояснення короткі, вони стосуються того, що

безпосередньо бачать діти. Наприклад: Голуб полетів у голуб"ятник. Це

будиночок, де живуть голуби.

Пояснення для дітей старшого дошкільного віку повинні підводити дітей до встановлення залежностей, узагальнень. Наприклад, пояснюючи дітям роль захисного забарвлення у комах, вихователь підводить дітей до узагальнення, що таке забарвлення допомагає комахам уникнути небезпеки, зберегти життя.

Під час спостережень, крім пояснень, можна застосувати розповідь.

Вихователь розповідає про те, що дитина не може безпосередньо побачити.

Наприклад, розглядаючи з дітьми підготовчої групи мурашник, вихователь

розповідає, що зверху видно лише частину мурашника. Мурашки живуть

глибше, під землею. Бачите ці ходи? Вони ведуть під землю. Там мурашки

побудували багато ходів, коридорів. У них живуть мурашки, їх личинки,

лялечки.

Важливе значення у керівництві спостереженнями має порівняння. Воно

дозволяє сформувати більш чіткі уявлення. Дослідження, проведене К. І.

Золотовою, свідчить про те, що на всіх етапах пізнання використання

порівняння забезпечує формування більш повних і точних уявлень. Дітей

потрібно навчити порівнювати різні явища. Для цього важливо так поставити перед дітьми пізнавальне завдання, щоб вирішення його було неможливим без використання порівняння. Наприклад: чим відрізняється, що спільного?

К. І. Золотовою виділено кілька етапів у розвитку уміння користуватися

порівнянням.

На першому етапі діти орієнтуються на зовнішні яскраві ознаки і

порівнюють тільки їх. Наприклад, за контрастними ознаками легко знаходять відмінність у будові тіла кішки і кроля.

На другому етапі знаходять відмінність за менш контрастними

ознаками, але під час аналізу орієнтуються, як правило, на одну найбільш

характерну ознаку.

На третьому етапі здійснюється перехід дітей до більш високого рівня у використанні порівнянь. Діти вміють зіставляти не тільки різко

контрастні, але й подібні один до одного об"єкти.

Приймаючи до уваги поетапність розвитку у дітей дошкільного віку вміння порівнювати, можна встановити послідовність організації спостережень з дітьми різного віку. У молодшій і середній групі порівняльні спостереження краще проводити за знайомими об"єктами на однорідному, але контрастному матеріалі.

Старші дошкільники можуть встановлювати не лише різкі відмінності

об"єктів, але й знаходити спільне у подібних об"єктах. Необхідно паралельно навчати дітей порівнянню за відмінністю і подібністю. Способи порівняння можуть бути різними. Крім зіставлення у процесі спостереження (чим схожі,чим відрізняються), можна використати порівняння за ілюстраціями,іграшками, а також по пам"яті.

Отже, порівняння допомагає активізувати розумову діяльність дітей через

знаходження суттєвих ознак, виділення зв"язків, залежностей, а це, в свою

чергу, розвиває у дітей інтерес до природи, допитливість, бажання пізнавати нове.

У проведенні спостережень використовуються ігрові прийоми. Вони

збільшують інтерес до спостережень, роблять сам процес більш доступним і привабливим. Використання їх особливо важливе у молодшому дошкільному віці для утримання уваги, кращого засвоєння матеріалу. Наприклад, імітація рухів тварини: «Пострибали, як горобчики», наближення об"єкта до дітей: «Ось рибка попливла до Вови, тепер до Юрка. До кого ще попливе?» Широко використовується звуконаслідування.

У групах старшого дошкільного віку ігрові прийоми використовуються

рідше, бо увага дітей під час спостережень утримується в основному за рахунок новизни, пізнавальної насиченості. Ігрові прийоми, які використовуються в цих групах, побудовані на змагальності: «Хто перший знайде серед дерев липу», «Хто перший помітить появу пуп"янка чи квітки», «Хто більше назве ознак певного об"єкта».

Важливе значення під час проведення спостережень має використання

художнього слова. Воно загострює чуттєве сприймання, сприяє створенню

більш яскравих образів, викликає у дітей відповідний настрій. Наприклад,

спостерігаючи відліт журавлів, вихователь може прочитати вірш М.

Познанської «Журавлі»:

Журавлі летять, курличуть,

Шлють останнє «прощавай»,

Літечко з собою кличуть,

Забирають в теплий край.

Використання в спостереженнях фольклору (загадок, прикмет, легенд)

робить їх більш чіткими і конкретними. Прислів"я, приказки, загадки

підкреслюють особливості спостережуваного предмета: «Ніс довгий, а голос дзвінкий (комар)».

Рідше використовується в процесі спостережень виконання практичних

завдань, запропоноване у дослідженні Г. І. Васильєвої. Виходячи на

прогулянку, вихователь пропонує дітям простежити за мурашками і розповісти, що вони несуть у мурашник. Це стимулює дітей на пошук запитань, що виникають.

Важливою умовою успішного проведення спостережень є включення в

обстеження об"єкта різних аналізаторів. Чим більше органів чуттів братиме

участь у сприйманні, тим повніше, яскравіше буде уявлення про предмет.

Треба дати дитині змогу не тільки побачити предмет, але й відчути його на

дотик, понюхати, послухати.

Спостереження необхідно проводити емоційно, застосовувати для опису

яскраві порівняння «горобчики, неначе у сірі светри одяглися», «синичка

нарядна, у жовтій сорочці, чорній краватці». У ході спостереження діти

повинні відчути ставлення самого вихователя до об"єктів природи. Наприклад,щоразу, коли вихователь звертає увагу на появу біля квітів красеня джмеля, у нього повинні знайтися добрі слова, які зацікавлять дітей: «Подивіться, хто прилетів до нас у такій гарній пухнастій шубці. Ану, джмелику, пошукай, що наші діти приготували тобі на обід».

Методика керівництва спостереженнями єдина як у повсякденному житті,

так і на заняттях. Спостереження у повсякденному житті менші за обсягом

пізнавального матеріалу, вони проводяться за поступовими змінами в природі в усі пори року. Обсяг матеріалу, потрібний для засвоєння дітьми,

визначається програмою дитячого садка: це ознайомлення з явищами неживої природи, рослинним, тваринним світом, працею людей у природі в різні сезони.

Висновок

Екологічне виховання дітей старшого дошкільного віку є актуальною проблемою сучасності, оскільки саме в дошкільному віці закладаються основи екологічної свідомості, екологічної культури, що впливають на поведінку та діяльність людини у природі. Основи свідомості, екологічної культури, формування ставлення особистості до світу природи закладаються в дошкільному дитинстві, що підтверджує вагомість використання цього сензитивного періоду для екологічного виховання особистості. У законі „Про дошкільну освіту” [6] її роль визначається як провідна у формуванні особистості дитини, тому зміст освіти має виступати базисом становлення людини, а методи відповідати віковим особливостям дітей.

Екологічне виховання вважається вченими складовою екологічної освіти й розглядається як відносно новий напрям дошкільної педагогіки, що суттєво відрізняється від традиційного ознайомлення дітей із природою.

Необхідність екологічного виховання зумовлена наявністю світової екологічної кризи, причина якої криється у практичній діяльності людини, яка, у свою чергу, обумовлена антропоцентричною свідомістю людини.

Відповідно до сфери “Природа” Базового компоненту (ст.29), у дитини дошкільного віку необхідно формувати реалістичні уявлення про явища природи, базові елементи природодоцільного світогляду, усвідомлення єдності всіх природних елементів та себе як частки природи. Становлення екологічного світогляду відбувається поступово протягом багатьох років життя й навчання людини.

Аналіз психолого-педагогічної літератури показав, що на різних сходинках розвитку дитини виховання та навчання відіграють різні ролі, приміром, у дошкільному віці виховання є більш важливим, ніж навчання, і навчання здійснюється у процесі виховання. Істотно, що вітчизняні дослідники даної проблеми Н.Горопаха, Н.Кот, Н.Лисенко, В.Маршицька, З.Плохій стосовно дошкільників оперують поняттям “екологічне виховання”.

На основі аналізу теоретичних джерел і їх узагальнення стає зрозумілим, що вихід з екологічної кризи можливий за умови формування, починаючи з дошкільного віку, основ екологічної свідомості, що вважається головною складовою екологічної культури й регулятором діяльності людини у природі. Метою екологічного виховання є формування основ екологічної культури, основною складовою якої є екологічна свідомість. Результатом екологічного виховання вважається екологічна вихованість, яка складається з екологічних уявлень, емоційно-ціннісного ставлення до природи, екологічно доцільної поведінки та діяльності в природі. Екологічні уявлення дітей старшого дошкільного віку є водночас складовою виховання екологічної свідомості, складовим елементом екологічної культури, екологічної вихованості та підґрунтям формування позитивного емоційно-ціннісного ставлення до природи та екологічно доцільної поведінки в ній. Знання зв’язків і залежностей між природними об’єктами, позитивне емоційно-ціннісне ставлення до природи слугують основою екологічно доцільної поведінки та діяльності згідно з законами природи, що є однією з актуальних проблем існування людини у природному середовищі.

Список використаних джерел:

1. Вавілова Г. М. Система спостережень у природі: На допомогу вихователеві. (5 -й рік життя) // Розкажіть онуку. - 2005. - № 16-17. - С. 4-8

2. Петро Могила. Анфологія, сиръч молитвы ипоченія душеполезная. - К.: 1636.

3. Вікова та педагогічна психологія: курс лекцій. - К. : Каравела, 2005. - 399 с.

4. Глухова Н. Перший крок до природи // Дошкільне виховання. - 2005. - № 3. - С. 12-14

5. Глухова Н. Емоційне спілкування дитини з природою як умова творчого осягнення світу // Дошкільне виховання. – 2001. – № 10. – с 16-19

6. [Електронне посилання] «Закон України про дошкільну освіту» http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2628-14

7. Горопаха Н.М. Виховання екологічної культури дітей. – Рівне: Волинські обереги, 2001. – 212 с.

8. Дерябо С.Д., Ясвин В.А. Экологическая педагогика и психология. – Ростов на Дону: Феникс, 1996. – 480 с.

9. Діденко В.Ф., Діденко Л.В., Кондрашова-Діденко В.І. Людина і світ: Словник. – К.: Віра-Р, 1998. – 88 с.

10. Еколого-економічний тлумачний словник-довідник / А.В. Толстоухов, Л.А. Волкова, Н.М. Білоус– К., 2003. – 256 с.

11. Кириєнко Т.Цікаве природознавство. Активні методи екологічного виховання дошкільнят // Дошкільне виховання. - 1997. - № 7. - С. 10-11

12. Косенко М. Лісова галявина: Неординарне заняття для старших дошкільнят // Дошкільне виховання. - 2003. - № 10. - С.28-29

13. Кот Н.М. Про нові аспекти змісту екологічного виховання дошкільників // Бердянський державний педагогічний університет. Збірник наукових праць № 2. Педагогічні науки. – Бердянськ, 2005. – С. 54-59.

14. Кожевникова Т. Загадки осені // Дошкільне виховання. - 2003. - № 9. - С.26-27

15. Лисенко Н.В. Екологічне виховання дітей дошкільного віку. – Львів: Світ, 1994. – 144 с.

16. Маршицька В. Екологічні проекти // Дошкільне виховання. – 2001. – № 5. – С.14-16

17. Мусієнко М.М. та ін. Екологія: Тлумачний словник. – К.: Либідь, 2004. – 376 с.

18. Николаева С.Н. Методика экологического воспитания дошкольников. – М.: Академия, 2001. – 184 с.

19. Плотникова Н. На прогулянку до лісу: Інтегроване заняття (екологія, музика) для старших дошкільнят // Дошкільне виховання. - 2004. - № 8. - С. 30-31

20. Плохій З.П. Природа як пізнавальна цінність // Дошкільне виховання. – 2001. – № – С.19-21

21. Плохій З.П. Виховання екологічної культури дошкільників. – К: Редакція журналу Дошкільне виховання, 2002. – 173 с.

22. Терентьева Е.Ф. Формирование у детей 6 лет первоначальных знаний о единстве организма и среды. – Л. - 1980. – 171 с.

23. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К.: Академія, 2000. – 544 с.