Екологічна оцінка ландшафтної диференціації Валківського району Харківської області

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

Екологічний факультет

Кафедра моніторингу довкілля та природокористування

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Ландшафтна екологія»

на тему: «Екологічна оцінка ландшафтної диференціації Валківського району Харківської області»

Студентки  __2___ курсу,  групи ДЕ-22

Напряму підготовки: Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування

Чижик Н.В._______________

(прізвище та ініціали)

Керівник: к.г.н., доцент Максименко Н.В.

(посада, вчене звання, науковий ступінь,

прізвище та ініціали)

Національна шкала ________________   

Кількість балів: _____  Оцінка:  ECTS  ___

 Члени комісії­­:          ____________________________

         ____________________________

         ____________________________

м. Харків – 2016 рік

РЕФЕРАТ

Курсова робота «Екологічна оцінка ландшафтної диференціації Валківського району Харківської області» містить: 29 сторінок, 2 розділи, 7 підрозділів, 8 рисунків, 4 таблиці, 13 використаних джерел.

Об’єктом дослідження курсової роботи є територія та природні умови Валківського району Харківської області.

Метою дослідження є складання ландшафтної карти на рівні місцевостей й екологічна оцінка ландшафтної диференціації Валківського району Харківської області.

У курсовій роботі були використані: Національний атлас України, карти та атласи Харківської області, Регіональна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Харківській області у 2014 році, інформаційні джерела, бібліографічні джерела інформації.

Методи дослідження: аналіз наукової літератури, довідкових та картографічних джерел, літературний опис, картографічний опис, бібліографічний пошук інформації, обробка використаних джерел літератури.

ПРИРОДНІ УМОВИ, ФІЗИКО – ГЕОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ, ЛАНДШАФТНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ, ЛАНДШАФТНІ МІСЦЕВОСТІ.

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….….4

РОЗДІЛ 1. ОЦІНКА ПРИРОДНИХ УМОВ ВАЛКІВСЬКОГО РАЙОНУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ……………………………………………6

1.1 Геолого - геоморфологічні умови Валківського району……..6

1.2 Ґрунтовий покрив Валківського району…..…………………..10

1.3 Клімато-гідрологічні умови Валківського району…………..14

1.4 Рослинний та тваринний світ Валківського району………….17

РОЗДІЛ 2. ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ЛАНДШАФТІВ ВАЛКІВСЬКОГО РАЙОНУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ……...…..20

2.1 Фізико – географічне районування Валківського району….....20

2.2 Ландшафтні комплекси Валківського району………………...21

2.3 Оцінка диференціації ландшафтів Валківського району…….24

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………29

ВСТУП

         Реакцію природного середовища на вплив зовнішніх факторів та можливість відтворення природних ресурсів значною мірою залежить від особливостей будови і функціонування ландшафтів. Тому раціональне природокористування повинно базуватися на знаннях про взаємозв’язки між ландшафтними компонентами, про ресурси, якими вони володіють та про їх стійкість до різноманітних зовнішніх впливів. Для вибору оптимального варіанту природокористування потрібно добре володіти інформацією щодо природи, складних взаємозв’язках досліджуваної території , знати закони її природного розвитку і вміти спрогнозувати, чи буде збережена екологічна рівновага в процесі природокористування. Тому комплексні фізико-географічні дослідження, спрямовані на вивчення ландшафтних систем, є базисом для обґрунтування ландшафтних засад раціонального та збалансованого природокористування і послуговують фундаментом для розвитку інформаційної бази ландшафтно-екологічного аналізу.

         Валківський район – адміністративно-територіальна одиниця, що знаходиться в південно-західній частині Харківської області. На заході межує з Коломацьким, на півночі з Богодухівським, на північному сході з Харківським, на сході й південному сході – з Нововодолазьким, на півдні – з Красноградським районами Харківської області, на південному сході – з Полтавською областю. Площа району становить 1010 км²

Актуальність дослідження полягає у створенні ландшафтної карти такої адміністративної одиниці як район, що дозволить більш рентабельно у майбутньому використовувати природні ресурси території.

Мета курсової роботи полягає у складанні ландшафтної карти на рівні місцевостей й екологічній оцінці ландшафтної диференціації Валківського району Харківської області.

         Для досягнення поставленої мети треба виконати наступні завдання:

         – розглянути геолого-геоморфологічні умови та їх роль у формуванні ландшафтів Валківського району

–                   описати ґрунтовий покрив даного району та закономірності його розподілу;

–                   охарактеризувати основні клімато-гідрологічні умови в межах району;

–                   розглянути рослинний та тваринний світ Валківського району;

–                   визначити місце району у фізико-географічному районуванні;

–                   скласти ландшафтну карту району  на рівні місцевостей  ;

–                   дати оцінку району щодо його ландшафтної диференціації.

Об’єктом дослідження курсової роботи є територія та природні умови Валківського району Харківської області.

Предметом дослідження курсової роботи є ландшафтна диференціація Валківського району Харківської області.

  Методи дослідження: аналіз наукової літератури, довідкових та картографічних джерел, літературний опис, картографічний опис, бібліографічний пошук інформації, обробка використаних джерел літератури.

РОЗДІЛ 1

ОЦІНКА ПРИРОДНИХ УМОВ ВАЛКІВСЬКОГО РАЙОНУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

1.1   Геолого - геоморфологічні умови Валківського району

Природний рельєф району дослідження сформований на території Східноєвропейської полігенної рівнини в межах Середньоросійської області пластово-денудаційних височин на неогенових, палеогенових і крейдових відкладах (рис. 1.1).

Рисунок 1.1 – Геоморфологічна будова Валківського району Харківської області [за 10 джерелом]

         Валківський район розташований у межах Дніпровсько-Донецької западини (ДДЗ), яка пролягає між двома позитивними структурами платформи – Українським щитом і Воронезьким кристалічним масивом. Борти западин є схилами цих структур[9]. Від бортів до осі ДДЗ глибина залягання кристалічного фундаменту платформи зростає. Поверхня є підвищеною, платоподібною, плоско-хвилястою лесовою рівниною з легким нахилом в південно-західному (до басейну Дніпра) і в південно-східному (до басейну Дону) напрямах[10].

Характер поверхні, розділеної глибокими ярами та балками, змінює долини рік. Найбільш підвищена частина району – між витоками рік Мжа, Турушка і Коломак в районі с. Гринців Ріг.

         У загальних рисах рельєф узгоджується із зруйнованою поверхнею осадових порід різного віку. Річкові долини врізані досить глибоко, мають неогенові і антропогенові тераси. Яружна та балкова мережа досить щільна, в ній поєднуються сучасні і давні форми. Рельєф має чіткі відбитки впливу тектонічних рухів, суфозії, просідання, карсту, зсувних та еолових процесів[7].
         В орогідрографічному відношенні територія району відноситься до Полтавської рівнини. Згідно з картою інженерно-геологічного районування район належить до акумулятивної Полтавської рівнини[6].

За характером рельєфу район являє собою полого-увалисту рівнину, яка порізана ярово-балковою мережею. Максимальна абсолютна відмітка поверхні (200,0м) приурочена до плато Дніпровсько-Донецького вододілу; мінімальна (105,0м) – до заплави р. Коленікова, що впадає у р. Коломак[12].

         Різниця висот складає 95,0м, що є чинником і сприяє ерозійному розчленуванню рельєфу.

Вододільне плато між р. Дон і р. Дніпро є основною формою рельєфу. Слід відзначити заболочування заплави р. Коленікова та окремих балок, формування конусів виносу і делювіальних шлейфів у підніжжях схилів, що є сучасними рельєфобудуючими процесами.

Кристалічні породи докембрійського віку і осадові утворення палеозою, мезозою та кайнозою беруть участь у геологічній будові району. Кристалічні породи докембрію, за даними геофізичних досліджень, залягають на глибинах 3000-4000м на схилі Воронезького масиву і 9000-12000м у ДДЗ. Відсутність кар’єрів і родовищ кам’яних матеріалів зумовлена заляганням кристалічного фундаменту на великій глибині. У більшості випадків відклади палеозою і мезозою залягають на великих глибинах[13].
         Породи кристалічного фундаменту перекриті потужним чохлом осадових утворень. Найдавнішими є девонські відклади. Нижньодевонські відклади представлені піщано-глинистою товщею; середньо девонські – доломітовим вапняком, глинистими сланцями, піщанистими мергелями; верхньодевонські – мергельно-ангідритовими відкладами.

Відклади кам’яновугільного періоду представлені морськими фаціями. Пермські відклади представлені глинисто-вапняково-ангідритовими і глинисто-алевролітовими відкладами, а верхній відділ – конгломератами і пісками.
         Тріасові відклади представлені пісками, глинами, іноді мергелями, яскраво-червоного і зеленуватого кольору.

Юрські відклади представлені в основному глинами, пісками, мергелями і вапняками.

Крейдяні відклади представлені у більшості випадків піщано-глинистими фаціями; верхньокрейдяні відклади представлені карбонатними фаціями, серед яких біла крейда займає особливе місце.

Відклади мезозою залягають на великих глибинах.
         Кайнозойська ера представлена палеогеновим, неогеновим і антропогеновими періодами.

Палеогенова система (Р)

Палеогенова система представлена відкладами палеоцену (Р1), еоцену (Р2) і олігоцену(Р3).

Відклади палеоцену представлені опоко видними пісковиками сумської світи, відклади еоцену представлені пісками мілко зернистими і пилуватими бучаксько-канівської світи (Р2bc – Р2kn), мергелями і глинами мергелястими київської світи (Р2kv). Відклади олігоцену представлені пісками кварцево-глауконітовими з прошарками пісковиків межи гірської світи.
Неогенова система (N)

На даній території неогенова система поширена досить широко і

представлена нижнім-середнім міоценом (новопетрівська світа), верхнім міоценом (строкаті глини) та середнім пліоценом (бурі глини). Новопетрівська світа встановлена на вододільних ділянках та балках. Відклади новопетрівської світи відтворені товщею кварцевих пісків: білих, жовтих, сірих, червоних від тонкозернистих до середньозернистих із прошарками пісковиків, бурого вугілля, зеленою і жовтою глиною. Товщина цих відкладень становить 48-64м, з них пісків – до 40м.
Відклади строкатих глин (N1ps)

  Шар строкатих глин залягає над товщею пісків новопетрівської світи. Строкаті глини залягають з розмивом на новопетрівських відкладах, перекриваються товщею бурих глин, а в місцях їх відсутності – четвертинними відкладами. Товща відображена глинами сірими, зеленувато-сірими, оливково-зеленими та жовто-сірими з багато численними охристо-жовтими та вишнево-червоними плямами та розводами. Глині відрізняються своєю щільністю, в’язкістю, іноді жирні, в нижній частині з домішками піщаних часток, з конкреціями та рихлими включеннями карбонатів, з бобовинами залізо-марганцевих сполук. Товщина досягає 45м.
         Товща бурих глин поширена практично на тій же площі, що і строкаті глини. Бурі глини без видимої перерви залягають га строкатих глинах та із відбитками розмиву покриваються четвертинними відкладами. Вони являють собою породи досить мінливого кольору та строкатого літологічного складу. Їх забарвлення є різними відтінками бурого – червонувато-бурий, сіро-бурий, забарвлення плямисте. Товщина глин звичайно становить 10-15м, на вододілах місцями сягає 46м. поширені вони на високих терасах та вододілах.
         До відкладів сучасного відділу, крім ґрунтово-рослинного шару, відносяться алювіальні відклади заплавних терас річок і балок. Алювіальні відклади в заплавах річок представлені у більшості випадків жовтими, сірими і білими пісками, переважно дрібнозернистими, іноді глинистими. Товщина алювіальних відкладень до 10-15 м. У верхніх частинах цих відкладень часто є мулисті утворення. У долинах малих річок і балок алювіальні відкладення виражені, переважно, суглинками та мулами з прошарками дрібнозернистих пісків, за торфованими суглинками і глинами, місцями зустрічаються торфи. Делювіальні відклади мають обмежене поширення на схилах річкових долин і балок. Виражені вони бурими суглинками з вапняковими конкреціями

товщиною до 13м.

З корисних копалин на території району є по­клади нафти і газу (Старий Мерчик, Заміське, Добропілля, Баранове, Високопілля), кера­мічної глини, пісковика, торфу та ін.

В геоморфологічному відношенні Валківський район належить до Придніпровської низовини Верхньоорільської лесової розчленованої рівнини на неоген-палеогеновій основі. В геологічній будові основи земляного полотна  беруть участь четвертинні алювіальні та еолово-делювіальні відклади[7].
         Гідрогеологічні умови в районі характеризуються розвитком трьох водоносних горизонтів:

–       четвертинний водоносний горизонт алювіальних відкладів;

–       четвертинний водоносний горизонт в еолово-делювіальних відкладах;

–       неогеновий (новопетрівський) водоносний горизонт.

Ґрунтові води зустрічаються на глибинах свердловин від 0,3м до 6,95м. Живлення ґрунтових вод відбувається за рахунок інфільтрації атмосферних опадів. Можливі сезонні підвищення рівня води на 1,0м.

Отже, природний рельєф району дослідження розташований у межах Дніпровсько-Донецької западини. Характер поверхні, розділеної глибокими ярами та балками, змінює долини рік.  Річкові долини врізані досить глибоко, мають неогенові і антропогенові тераси. Яружна та балкова мережа досить щільна, в ній поєднуються сучасні і давні форми.

1.2Ґрунтовий покрив

Рельєф Валківського району різноманітний, з явно вираженою ерозією ґрунтів. Присутність різних форм рельєфу спричинило до формування на них різних видів ґрунтів. Тучні чорноземи сформувалися на лесовидних породах. У заплавах річок та балок створилися чорноземи лугові та лугово- болотні, в основному з засоленими ґрунтами (рис. 1.2).

Рисунок 1.2 – Ґрунтовий покрив Валківського району Харківської області[за 10 джерелом]

Ґрунтовий покрив Валківського району Харківської області досить строкатий. Ґрунтові види винесені на ґрунтовий план, що були виявлені  та обчислені вирощуванням, були об’єднані в 19 агровиробничих груп.
         Близькі за генезисом, умовами залягання та потенціалом застосування в сільськогосподарській галузі ґрунти були об’єднані в групи.

         Найбільш поширені на території району агровиробничі групи: на

рівнинних слабо хвилястих плато і при вододільних схилах – чорноземи типові середньо гумусні легкосуглинисті та чорноземи типові слабо змиті легко суглинисті[3].

         Чорноземи типові слабозмиті  важкосугинисті і чорноземи типові

середньозмиті легкосуглинисті  здебільшого залягають на прибалкових

 схилах і балкових берегах.

Лучно-болотні середньосуглинисті  і болотні легкосуглинисті  ґрунти розташовані на днищі балок.

Сьогоденний ґрунтовий покрив Лісостепу чітко відбиває вплив природної рослинності на процес ґрунтоутворення: на територіях, де були і зараз є широколистяні ліси, утворились сірі лісові ґрунти; там, де були розповсюджені лучно-степові рослинні асоціації, утворились чорноземи типові (рис. 1.3) і вилугувані, в районах, де довгий час проходила зміна лісової рослинності на лучно-степову або навпаки, утворились темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені.

Морфологічна будова чорнозему типового:

А0 – степова повсть, складається з переплетених стебел і листя степових трав, потужність 3-4см;

А – гумусовий горизонт потужністю від 60 до 100 (130) см, чорний або сірувато-чорний, добре вираженої зернистої структури, на коренях утворюються намиста;

АВ – гумусовий горизонт, однорідно забарвлений, темно-сірого кольору з явним бурим відтінком або неоднорідно пофарбований, з чергуванням темних, просочених гумусом плям, структура зерниста, донизу стає грудкувата,в нижній частині горизонту може відзначатися закипання;

Вк – перехідний іллювіально-карбонатний горизонт, світло-палевий або буро-карбонатний, грудкувато-призматичної або призматичної структури, ущільнений.

Ск – ґрунтотворна порода – лес (180-220 см).

Рисунок  1.3 – Ґрунтовий профіль чорнозему типового

Сірі лісові ґрунти під покривом широколистяних лісів утворилися при поєднанні двох процесів ґрунтоутворення: опідзолення («м’яка» форма підзолистого процесу) і дернового. Якщо переважав перший процес, то формувалися ясно-сірі і сірі лісові ґрунти, а якщо другий, – то темно-сірі опідзолені ґрунти.

         Не мають характерних ознак ґрунтоутворення  для чорноземів – ясно-сірі та лісові ґрунти. Їх структура профілю більш схожа до структури профілю дерново-підзолистих ґрунтів. У профілі  ясно відмічається елювіально-ілювіальний тип перерозподілу речовин, завдяки яскраво вираженому процесу опідзолювання. В ясно-сірих і сірих лісових ґрунтах вміст гумусу вищий, ніж у дерново-підзолистих. Його кількість зумовлена характером рослинності та надходженням в ґрунт органічних залишків, а також гранулометричним складом.

         Ґрунтовий покрив району досить різноманітний, що зумовлюється неоднорідністю природних умов, які помітно вплинули на процеси ґрунтоутворення. У структурі ґрунтового покриву переважають різна підтипи чорноземних ґрунтів, сірі лісові та темно-сірі ґрунти. У даній зоні переважають родючі чорноземи (типові та опідзолені), що сформувалися на лесах або лесовидних суглинках. У зниженнях поширені лучні ґрунти, подекуди – торфові[3].

Головною рисою більшості ґрунтів зони Лісостепу є однорідність материнських порід (леси) та суглинковий гранулометричний склад. На досліджуваній території району переважають ґрунти, які утворилися за дерновим процесом ґрунтоутворення (чорноземи), трішки менше займають опідзолені ґрунти (підзолистий процес), найменше болотних (болотний процес) та солонцюватих (солонцевий процес) ґрунтів[10].

Ґрунти — чорноземи, за винятком південно-східної  частини району, де на лівому боці р. Мжі тяг­неться полоса пісків. Переважають чорнозе­ми типові глибокі (близько 60% площі району) та чор­ноземи опідзолені[8].

Аналізуючи подану вище інформацію, можна зробити висновок, що ґрунтовий покрив досліджуваної території досить різноманітний, що спричиняється неоднорідністю природних умов. Найбільш поширеними ґрунтами в даному районі є чорноземи типові та чорноземи опідзолені.

1.3 Клімато-гідрологічні умови

Клімат Валківщини формується внаслідок взаємодії трьох основних кліматоутворюючих факторів – припливу сонячної радіації, циркуляції атмосфери і характеру підстилаючої поверхні.

Територія району розташована в західній частині Харківської області, яка характеризується помірно-континентальним кліматом зі спекотним літом та порівняно холодною зимою. Середня температура повітря становить    +6,5 °С. Лютий є найхолоднішим місяцем, липень – найтеплішим. Зима характеризується нестійкою погодою, частими відлигами. Висота снігового покриву в середньому становить 16 см., а глибина промерзання ґрунту        50-70см[5].  Хід середньомісячних температур на протязі року наведений у таблиці 1.

 Таблиця 1.1 Середньомісячні температури повітря та середня за рік  Валківського району [за 4 джерелом]

Місяці	I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	Сер. за рік
Середньо-місячна температура повітря	-7,3	-8,8	-1,5	-7,3	1,5	18,1	20,4	18,8	13,4	7,1	0,5	-5,1	+6,5

Проаналізувавши дані таблиці, можна відмітити, що найнижча температура спостерігається в лютому, а найвища – в липні. Середньорічна температура становить +6,5°С.

Абсолютний мінімум температури -35°С (січень), абсолютний максимум +37°С (серпень).

Безморозний період триває 155 днів, період із температурою повітря вище 5°С становить 200 днів (з 9 квітня до 25 жовтня), а з температурою вище 10°С – 160 днів.

Кількість опадів за рік становить 510 мм, за вегетаційний період –

329мм, кількість днів з опадами – 60. У більшості випадків опади за цей час випадають у вигляді злив. Розподіл опадів за місяцями наведений в таблиці 2.

           Таблиця 1.2 Середня кількість опадів за місяцями, мм [за 4 джерелом]

Місяці	I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	За рік
Кількість	32	22	32	39	55	79	75	59	39	47	49	40	510

Із наведеної таблиці видно, що найбільша кількість опадів випадає в літній та частково весняний періоди (травень – серпень), що співпадає з періодом максимального росту сільськогосподарських культур та посівом озимих.
         За літній період спостерігається суховій південно-східного напрямків, загальною тривалістю 18 днів. У весняно-літній період переважають вітри західного та північно-західного напрямків, а в зимовий – східного та південно-східного (табл. 3).

   Таблиця 1.3 Повторюваність вітрів за напрямками, %[за 4 джерелом]

Напрямки Види вітрів	Пн.	ПнЗ.	Сх	ПдЗ	Пд	ПдЗ	З	ПнЗ
Суховійні	6	10	22	31	18	7	5	4
Заметільні	3	14	27	13	6	13	9	12

За даними таблиці, найбільш повторювані суховійні вітри південно-західного напрямку.

Клімат Валківського району Харківської області схожий за

характеристиками до загального клімату області. Не відмічалося значних відхилень від загального протягом останніх двадцяти років. Клімат Харківської області помірно континентальний. Він відмічається: значним показником (27°С) амплітуди середньомісячних температур (від +20°С в липні до -7°С в січні); переважанням опадів у теплий період року – максимум припадає на червень (>65мм), мінімум – на лютий (<35мм), при середньорічній кількості біля 500 мм (в інтервалі 457-569мм)[8].
         Відносна вологість у січні складає 85% та у липні – 49%. Переважаючий напрямок вітру – східний і східно-південний у січні і північний та північно-західний у липні. Середня швидкість вітру в січні складає 4,7 м/с, а в липні – 3,96 м/с. з несприятливих кліматичних умов наявні тумани (середня кількість днів у році – 50), зливи, ожеледиця (в середньому днів у році – 10-12), посухи і гарячий сухий вітер.
         Гідрологічна мережа району окреслена балками, улоговинами стоку та річкою Мжа з притоками: р. Турушка, р. Болгар, р. Орлик, р. Мерчик, р. Коломак, р. Чутівка та 159 ставками, що займають площу близько 1000 га.
         На досліджуваній території русло річки помірно-звивисте, його ширина коливається від 6 до 10м, най        більша глибина досягає – 15м. Загальна протяжність річки 77 км. Живлення  річки і ставків відбувається за рахунок ґрунтових вод та атмосферних опадів.

Водні ресурси Валківського району складають близько 1000 га.
         Річки району відносять до східноєвропейського типу. Відмічаються вони чітко виокремленою повінню, низькою літньою та зимовою меженню і відносно підвищеним стоком восени. Глибина залягання водоносних горизонтів становить від декількох метрів до декількох сотень метрів.

Річки району на­лежать до басейну Сіверського Дінця (вер­хів"я Мжі) та Дніпра (верхів"я Коломака та Орчика). Головні ріки — Мжа, Коломак, Мокрий Мерчик, Орчик, Черемушна, Болгар. Всі вони течуть в низьких лугових берегах. Збудовано 159 ставків.

Таким чином, у висновку можна зазначити, клімат району є помірно-континентальним. Пе­ресічна температура січня -7,0°, липня +20,8°. Пе­ріод з температурою понад +10° становить 128 днів. Опадів 536 мм на рік, в основному в теплий період року. Висота снігового покрову — 10—20 см. Район міститься в недостатньо вологій, теплій агрокліматичній зоні.

1.4Рослинний та тваринний світ

Валківський район відноситься до Лівобережного лісостепового з лучними і липово-дубовими лісами геоботанічного округу.

Широколисті мішані ліси, лучні степи і різнотравно-типчаково-ковилові степи є зональними типами рослинності для даної території (рис.1.4).

Рисунок 1.4 – Рослинний покрив Валківського району Харківської області [за 10 джерелом]

Густий трав’яний покрив степу складається з ковили, тонконогу, конюшини, молочаю степового тощо.

Найпоширенішими лісовими породами даного району є дуб черешчатий. У лісах цієї місцевості також зростають ясен та клен гостролистий, польовий і татарський, липа, в’яз, осика тощо, а також різноманітні чагарники.

На території Валківського району практично не лишилось рослинних угруповань та асоціацій, екосистем, які б не піддалися антропогенному впливу. Наслідком багаторічної інтенсивної сільськогосподарської діяльності людини є значна зміна ландшафту лісостепової зони Харківської області. Раніше її вкривала різнотравно-типчаково-ковилова рослинність. Майже ніде степ не залишився у своєму первинному вигляді. Зникають рідкісні види рослин, такі як:

–                   степові – ковила Іоанна, ковила Лессінга, гіацинт блідий, календула сітчаста;

–                   реліктові – чина венеціанська, вовчоягідник, в’язіль широколистий, хвощ великий.

На схилах, днищах балок та заплави річки Орчик зберігся природний травостій. Видовий склад травостою, ступінь покриття та його стан знаходяться в прямій залежності від ґрунтового покриву, водного режиму, експозиції схилів і характеру використання угідь.

Наступні види насаджень: полезахисні, прибалкові лісосмуги, лісосмуги поблизу господарських дворів, суцільні лісонасадження по бровках є типовими представниками дерево-чагарникової рослинності досліджуваної території.

Місцями проживання тварин у Харківській області є степи та луки, ліси, заплави рік.  У лісах нашої місцевості живуть козулі, лосі, кабани та хижаки: горностай, борсук, лисиця. Серед дрібних гризунів налічується підземна полівка, лісові миші. Всюди розповсюджені зайці.
         Гризунів можна зустріти на луках, наприклад: водяну полівку, норку, видру, хохулю. У степах та чагарниках поблизу річок – черепах. Різнокольорові ящірки живуть на піщаних кучугурах. З амфібій та рептилій – різні види жаб, вужів, гадюк та мідянок. На луках гніздяться трясогузки, польові жайворонки, лучні чекани, деркачі.

В особливий комплекс можна виділити тваринний світ полів. З амфібій до цього комплексу можна віднести жар; із птахів – жайворонків, польових щевриків, перепелів, куріпок. У ярах – бджолоїдка золотава і сиворакша. Розповсюджені шпаки, удоди, горлиці, ворони, граки, чорні шуліки, соколи-кібчики.
         У водних об’єктах Валківського району налічується близько тридцяти видів риб. Здебільшого коропові: плітка, червоноперка, карась, лящ. З окуневих зустрічаються звичайний окунь, рідше – судак.
         До Червоної книги України занесено 157 видів рослин та 122 види тварин Харківської області. Серед рослин рябчик шаховий, ковила волосиста, латаття біле, хвощ великий, вороняче око, тюльпан дібровний, любка дволиста, сон-трава та інші[11].

З ссавців зокрема тхір степовий, перев’язка звичайна, вечірниця велетенська, вечірниця мала, нічниця ставкова та інші; з плазунів – гадюка степова, з комах – парусник поліксена, з птахів – яструб-тювик, скопа, орел-могильник, лежень, ходуличник, сірий журавель, пугач, балабан, чорний лелека тощо.

 Площа лісових насаджень — 9,1 тис. га. Найбільші лісові масиви зосереджені в районі Черемушної, Сніжкова, Перекопа, Мічурінського, Шарівки та селища Газове. Лісосмуги (переважно понад шляхами) зайнято понад 2 тис. га. Основна порода — дуб (96% площі лісів), ростуть клен, ясен, липа, береза,вільха, сосна. На території Валківщини існує Старомерчицъкий парк (заснований  у ІІ пол. ХVІІІ ст.) — пам"ятка садово-паркового мистецтва (одна з кращих на Україні), а також три заказники, з пам"яток природи, пам"ятка садово-паркового мистецтва та заповідне урочище (всі місцевого значення)[12].

Отже, тваринний та рослинний світ Валківщини є досить різноманітним. Зональними типами рослинності для даної території є широколисті мішані ліси, лучні степи і різнотравно-типчаково-ковилові степи. Місцями проживання тварин у Валківському районі Харківській області є степи та луки, ліси, заплави рік.  До Червоної книги України занесено 157 видів рослин та 122 види тварин Харківської області.

РОЗДІЛ 2

ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ЛАНДШАФТІВ ВАЛКІВСЬКОГО РАЙОНУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2.1 Фізико – географічне районування Валківського району

         За ландшафтним атласом України Валківський район Харківської області знаходиться на Східноєвропейській рівнині, в межах лісостепової зони в Східноукраїнському краї на Харківській схилово-височинній області (рис. 2.1).

Рисунок 2.1 – Фізико-географічне районування Валківського району Харківської області [за 10 джерелом]

         Східноукраїнський лісостеповий фізико-географічний край займає південно-західні та південні відроги Середньоросійської височини.

         Східноукраїнський край лісостепу представлений у Харківській області однією, але найбільшою за площею, Харківською схилово-височинною областю. У її межах виділено 6 різних за площею районів: Богодухівсько-Старомерчицький, Золочівсько-Чугуївський, Лимансько-Вовчанський, Білоколодязно-Великобурлуцький, Валківсько-Мерефянський і Куп’янсько-Дворічанський фізико-географічні райони.

         Основні риси геолого-геоморфологічної будови спричинені відношенням території  до схилу Воронезького кристалічного масиву північної бортової частини Дніпровсько-Донецької западини. Формуванню горбисто-хвилястого розчленованого вододілу сприяють вододіли вкриті лесом. Серед форм рельєфу найбільш поширеними є яри, балки, зсуви. Долини рік глибокі (50-100 м) з вираженими терасами, що розділяють схили височини на окремі пасма та відроги. Висоти коливаються від 175 до 236 м.

         Клімат краю в лісостеповій зоні найбільш континентальний. Температура січня становить -7…-8°С, температура липня – +19,5…+20,5°С, опадів налічується близько 500-600 мм. на рік, коефіцієнт зволоження складає 1,6-1,8.  Східноукраїнський край є найбільш зволоженим краєм Харківщини. Це можна пояснити утворенням бар’єрного ефекту, коли більш вологі повітряні маси, що приходять із заходу, підіймаються по південно-західних відрогах Середньоросійської височини, де, охолоджуючись, досягають рівня конденсації, утворюють хмари, з яких, в порівнянні з заходом, випадає більше опадів.

         Наведені вище умови спряли формування досить різноманітного ґрунтово-рослинного покриву. Чорноземи типові, темно-сірі і сірі лісові ґрунти під лучними степами та кленово-липовими дібровами розповсюджені на полого-хвилястих межиріччях і схилах ярів та балок.

2.2 Ландшафтні комплекси Валківського району

Ландшафти Валківського району Харківської області представляють собою рівнинні ландшафти лісостепу. На території району присутні такі низовини і височини з потужним антропогеновим покривом на палеогенових відкладах – лесові низовини, полого-хвилясті, з чорноземами типовими середньогумусними,  острівними дубовими та грабово-дубовими дібровами та лучними степами; лесові низовини, розчленовані, з сірими і темно-сірими опідзоленими ґрунтами, острівними кленово-липовими дібровами. А також височини з антропогеновим покривом на крейдових та палеоген-неогенових відкладах – лесові височини, розчленовані, з чорноземами типовими мало гумусними з сірими опідзоленими ґрунтами, у минулому під лучною рослинністю, з острівними дібровами (рис. 2.2).

Рисунок 2.2 – Ландшафти Валківського району Харківської області  [за 10 джерелом]

Для побудови карти ландшафтних місцевостей Валківського району була використана топографічна карта Харківської області. При картографуванні було виділено шість типів місцевостей: долинний, яружно-балковий, селитебний, заплавний, аквальний, вододільний , які бачимо на рис. 2.3

         Рисунок 2.3 – Ландшафтна карта Валківського району Харківської області [за автором]

ЛЕГЕНДА

Природні типи місцевості:

Долинний тип місцевості

-         Вирівняні ділянки, розчленовані балками і ярами, на лесовидних суглинках із западинами на алювії неогенових терас з чорноземами типовими середньогумусними, чорноземами опідзоленими, темно-сірими опідзоленими ґрунтами під сільськогосподарською рослинністю, деревостаном та різнотравно-типчаково-ковиловою  рослинністю.

Яружно-балковий тип місцевості

- Похилі ділянки на лесовидних суглинках із змитими чорноземами на схилах та намитими на днищі, під  трав’янисто-чагарниковою та листяною древісною рослинністю.

Заплавний тип місцевості

-            Рівнини на алювіальних відкладах, з лучно-чорноземними та лучно-солонцюватими ґрунтами під  лучною вологолюбною рослинністю та сільськогосподарськими культурами.

-            Аквальний тип місцевості.

Вододільний тип місцевості

-            Вододільні плато та їх схили на лесах з типовими середньогумусними чорноземами  під різнотравно-типчаково-ковиловою рослинністю, деревостаном та  сільськогосподарськими угіддями.

Антропогенні типи місцевості:

-            Селитебний тип місцевості.

Отже, ландшафти Валківського району Харківської області представляють собою рівнинні ландшафти лісостепу.

2.3 Оцінка диференціації ландшафтів Валківського району

              Найбільшу частину площі району займає долинний тип місцевості (рис. 2.4), а саме 643,8 км2, що становить 64 % загальної площі району (рис. 2.5). Характеризується як вирівняна ділянка, розчленована балками і ярами, на лесовидних суглинках із западинами на алювії неогенових терас з чорноземами типовими середньогумусними, чорноземами опідзоленими, темно-сірими опідзоленими ґрунтами під сільськогосподарською рослинністю, деревостаном та різнотравно-типчаково-ковиловою  рослинністю. 21 % займає яружно-балковий тип місцевості – 207,35 км2 – похилі ділянки на лесовидних суглинках із змитими чорноземами на схилах та намитими на днищі, під  трав’янисто-чагарниковою та листяною древісною рослинністю. Селитебний тип місцевості займає 100,68 км2, що становить 10 % від загальної площі району. 4 % заплавний тип місцевості – 35,36 км2, рівнини на алювіальних відкладах, з лучно-чорноземними та лучно-солонцюватими ґрунтами під  лучною вологолюбною рослинністю та сільськогосподарськими культурами. 1 % аквальний тип місцевості – 12,28 км2. Найменший відсоток – майже 1 % складає вододільний тип місцевості – 5км2, що являє собою вододільні плато та їх схили на лесах з типовими середньогумусними чорноземами  під різнотравно-типчаково-ковиловою рослинністю, деревостаном та  сільськогосподарськими угіддями.

Рисунок 2.4 – Розподіл типів місцевостей у відсотках (за матеріалами рис. 2.3)[за автором]

         На основі побудованих карт було зроблено певні розрахунки ландшафтної диференціації досліджуваного району. Для того, щоб визначити диференціацію досліджуваного району була розрахована відносна площа ландшафтної одиниці до площі району та визначена частота їх зустрічаємості.  Отримані дані було занесено до таблиці ( табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Чисельна оцінка ландшафтної диференціації Валківського  району[за автором]

№	Тип місцевості	Площа (км2)	Площа (у % відносно S району )	Частота зустрічаємості
1.	Селитебний	100,68	10	субдомінантні
2.	Яружно-балковий	207,35	21	субдомінантні
3.	Вододільний	4,94	1	рідкісні
4.	Долинний	643,83	64	домінантні
5.	Заплавний	35,36	4	рідкісні
6.	Аквальний	12,28	1	рідкісні

Як можна побачити найбільшу площу займає долинний тип місцевості, що є фоновим типом ландшафту для даної місцевості. До ландшафтів, які в даному випадку є субдомінантними, відноситься яружно-балковий, селитебний та заплавний типи місцевості. До рідкісних ландшафтів відноситься аквальний та вододільний типи місцевості.

ВИСНОВКИ

У ході роботи було вивчено основні ландшафтні одиниці Валківського району та їх диференціацію. Також досліджено та проаналізовано природні умови досліджуваного району.

1.                Природний рельєф району дослідження сформований на території Східноєвропейської полігенної рівнини в межах Середньоросійської області пластово-денудаційних височин на неогенових, палеогенових і крейдових відкладах.

2.                Ґрунтовий покрив Валківського району Харківської області досить строкатий. У даному районі переважають родючі чорноземи (типові та опідзолені), що сформувалися на лесах або лесовидних суглинках. У зниженнях поширені лучні ґрунти, подекуди – торфові.

3.                Клімат району є помірно-континентальним. Пе­ресічна температура січня -7,0°, липня +20,8°. Кількість опадів за рік становить 510 мм. Район міститься в недостатньо вологій, теплій агрокліматичній зоні. Гідрологічна мережа району окреслена балками, улоговинами стоку та річкою Мжа з притоками.

4.                Валківський район відноситься до Лівобережного лісостепового з лучними і липово-дубовими лісами геоботанічного округу. До Червоної книги України занесено 157 видів рослин та 122 види тварин Харківської області.

5.                Валківський район Харківської області знаходиться на Східноєвропейській рівнині в межах лісостепової зони в Східноукраїнському краї на Харківській схилово-височинній області.

6.                Ландшафти Валківського району Харківської області представляють собою рівнинні ландшафти лісостепу. При картографуванні було встановлено, що на території району сформувались шість типів місцевостей: долинний, яружно-балковий, селитебний, заплавний, аквальний, вододільний.

7.                При оцінці ландшафтної диференціації району було встановлено, що долинний тип місцевості займає 64% території району і є фоновим для даної місцеості, яружно - балковий тип місцевості – 21%, заплавний тип місцевості –4%, вододільний тип місцевості – 1%, аквальний – 1%, селитебний – 10%, при загальній площі району – 1010 км².

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.                 Атлас «Географія України»: Картографія – 2004р.: 45 с.

2.                  Атлас. Харківська область: Моя мала Батьківщина / Ред. Т. В. Погурельська. – К.: ТОВ «Мапа», 2000. – 20 с.

3.                 Ґрунти Харківської області – Харків: Прапор, 1970. – 70 с.

4.                 Доповідь про стан навколишнього природного середовища в Харківській області в 2014 році / за заг. ред. Л. П. Крячко ; Міністерство екології та природних ресурсів України, Департамент екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації– Харків, 2015.

5.                 Екологічний атлас Харківської області // Харків. – 2005. – №2. – С. 80.

6.                                  Жемеров О.О. Фізична географія Харківської області: Навч. Посібник / Жемеров О.О. Мачача І.Н., Лекарєва І.Ю., Космачева В.Г. – Х.: ХДУ, 1993. – 96 с.

7.                 Палієнко В.П. Загальне геоморфологічне районування території України / В. П. Палієнко, М. Є. Барщевський, С. Ю. Бортник [та ін.] // Укр. геогр. журн. – 2004. – № 1. – С. 3-11.

8.                 Лисенко І. М. Валківська енциклопедія / І. М. Лисенко. – К, 2000.

9.                 Маринич О. М. Фізична географія України / О. М. Маринич, Л. Г. Шищенко. – К: Вища школа, 2003. – 479 с.

10.            Національний атлас України [Електронний ресурс] / О. М.Маринич, В. М. Пащенко, О. М. Петренко, П. Г. Шищенко – Режим доступу до ресурсу: http://wdc.org.ua/atlas/4130301.html.

11.   Покроєва Л.Д., Харківщинознавство: навч. посібник для учнів загальноосвітніх навчальних закладів / Покроєва Л.Д., Лунячек В.Е.– Х.: Гімназія, 2004. – 432с.

12.   Рущенко П. Т. Валки: Краєзнавчий нарис / П. Т. Рущенко. – Х, 1965.

13.            Стецюк В.В. Екологічна геоморфологія України : навч. посібник / В.В. Стецюк, Г.І. Рудько, Т.І. Ткаченко. – К. : Видавничий Дім «Слово», 2010. – 368 с.