Бактерії. Значення бактерій для природи і життя людини.

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Різновиди уроків їх структура.

1.1.Психолого-педагогічні основи проведення уроку природознавства…

1.2. Методологічний поділ основних типів уроку. Їх характеристика….

1.3. Форми організації навчальної діяльності учнів під час вивчення природознавства в 3-ому класі

Висновки до першого розділу……………………………………………..

РОЗДІЛ 2. Методика проведення комбінованого уроку у 3-ому класі.

2.1. Особливості проведення комбінованого уроку з природознавства…

2.2. Проведення формувального та констатуючого етапів експеременту. Обробка отриманих результатів…………………………………………………

Висновки до другого розділу……………………………………………….

ВИСНОВОК…………………………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………….

ДОДАТКИ

          

ВСТУП

Актуальність теми даного дослідження полягає в тому, що сучасний урок природознавства є складовою ланкою в загальношкільній школі. Розгляд уроку як складної педагогічної системи, знання змісту та сутності його підсистем і компонентів, що розкривають зміст кожної з них,  сприяють більш глибокому розумінню вчителем складності уроку, усвідомленню необхідності якісної підготовки та реалізації його змісту, підвищення ефективності власної педагогічної діяльності та навчальної діяльності молодших школярів. За цих умов кожен педагог може розробляти варіативні авторські технології підготовки до уроку, оцінювання його ефективності та якості знань учнів. У початкових класах вивчення природознавства здійснюється за допомогою різних організаційних форм навчання. Основними організаційними формами навчання є: уроки і пов"язані з ними обов"язкові екскурсії, домашні навчальні завдання, позаурочні роботи і необов"язкові, мало пов"язані з уроками позакласні види занять.

Урок — логічно завершений цілісний елемент навчально-виховного процесу, в якому в складному взаємозв"язку мають місце певні методи, прийоми і засоби навчання, проявляються особливість учителя і його майстерність, індивідуальні і вікові особливості учнів, здійснюється реалізація цілей і завдань навчання, виховання і розвитку. На уроках проводиться вивчення всього програмового матеріалу у логічній послідовності, яка забезпечує системність його викладання, застосовуються навчальні методи (словесні, наочні і практичні), демонструються різні види унаочнення, проводяться досліди, використовуються відповідні методичні прийоми.

Об"єкт дослідження-процес навчання молодших школярів на уроках природознавства

Предмет дослідження - урок природознавства та його типи у методиці викладання.

Метою дослідження курсової роботи є детальний огляд різних типів уроків та застосування їх вчителем на уроці  природознавства.

 Завданння дослідження:

1. Розглянути проблему пов"язану з поняттям „урок”, „типів уроків ”.

2.Провести аналіз психолого-методичної літератури, щодо уроку як основної форми навчальної діяльності.

3. Експериментально підтвердити ефективність комбінованого уроку з природознавства у 3-ому класі.

Структура курсової роботи:

РОЗДІЛ 1. Різновиди уроків їх структура.

1.1.Психолого-педагогічні основи проведення уроку природознавства.

Процес навчання природознавства здійснюється в різних організаційних формах. Перш ніж назвати і охарактеризувати їх, слід чітко уявити сутність педагогічної категорії форми організації процесу навчання.

Звернемося до походження цього слова. У перекладі з латинської „forma” означає зовнішній вигляд, устрій. Поняття „форма” трактується у лінгвістиці як „зовнішній вигляд, обрис, тип, структура чогось, що зумовлено певним змістом”, а з філософської позиції це — „усякий зовнішній вираз якого-небудь змісту[22, с. 236]. Форма навчання, як дидактична категорія, означає зовнішній бік організації процесу навчання, що зумовлена кількістю учнів, часом, місцем, а також порядком реалізації.

В. Якупов називає формою навчання спеціальну конструкцію навчального процесу, характер якої зумовлюється змістом навчання, методами, прийомами, засобами діяльності вчителів і учнів, а як дидактична категорія означає зовнішній бік організації навчального процесу, пов"язаний із кількістю учнів, часом і місцем навчання, а також із порядком його здійснення.

Отже, форма організації навчання — спеціально організована діяльність учителя й учнів, яка проводиться в установленому порядку і у певному режимі. Під час вивчення природознавства розрізняють такі організаційні форми: уроки, позаурочна та позакласна робота. Кожна з форм організації характеризується певною структурую, принципами упорядкування її структурних елементів та взаємозв’язків між ними [31, с. 128].

Основною формою навчання є урок. Ще Я. Коменськой визначив найхарактерніші ознаки уроку. Він характеризується постійним складом учнів, точно регламентованим часом та змістом предмету, сталим розкладом, обов"язковим відвідуванням, єдиними навчальними програмами тощо [27,с. 223].

І. Підласий дає визначення уроку як завершеному у змістовому, діяльністному та організаційному відношенні відрізок (етап, ланка, елемент) [15, с. 127].

А. Кузьмінський та В. Омельченко, у свою чергу, визначають урок як форму організації навчання, коли учитель проводить заняття в класній кімнаті з постійним складом учнів, які мають приблизно однаковий рівень фізичного і психічного розвитку, за розкладом і регламентом.

Т. Байбара вказує, що урок — це логічно завершений цілісний елемент навчально виховного процесу, в якому в складному взаємозв’язку мають місце певні методи, прийоми і засоби навчання, проявляються особливості учителя і його майстерність, індивідуальні та вікові особливості учнів, здійснюється реалізація цілей і завдань навчання, виховання і розвитку [2, с. 211].

Саме форма навчальної діяльності, забезпечена відповідними дидактичними методами, прийомами, засобами, поставленими метою і завданнями, втіленням рекомендацій психологічної та педагогічної наук, здійснює стабілізацію та впорядкування навчально-пізнавальної діяльності учителів і учнів. Нині в Україні урок залишається основною формою навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів власності. Саме тому, починаючи з Я. Коменського і дотепер педагоги досліджують і удосконалюють урочну форму навчання: розробка і впровадження у навчальний процес проблемного навчання М. Махмутовим, лекціо-практичної системи в старших класах О. Хмурою, творчі підходи до викладання педагогів-новаторів Ш. Амонашвілі, І. Волкова, М. Гузик, В. Ільченко, В. Шаталова та багатьох інших.

Не залишилась ця проблема поза увагою науковців. Чимало цікавих досліджень з цього питання у Ю. Бабанського, І. Підласого, А. Фурмана, М. Фіцули, А. Кузьмінського, В. Омельченко, О. Вишневського та інших.

На уроках природознавства проводиться вивчення всього програмового матеріалу у логічній послідовності, яка забезпечує системність його викладання, застосовуються навчальні методи (словесні, наочні й практичні), демонструються різні види унаочнення, проводяться досліди, використовуються відповідні методичні прийоми.

У початкових класах урок триває 35-40 хвилин. Він має початок і кінець, що є ознакою його як форми.

Урок має такі особливості, зазначають Л. Нарочна, Г. Ковальчук, К. Гончарова [21, с.431]:

- він є завершеною та обмеженою в часі частиною навчального процесу, під час якого розв"язуються певні навчально-виховні завдання;

- кожен урок включається в розклад і регламентується в часі та за обсягом навчального матеріалу;

- на відміну від інших форм організації навчання є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєння учнями знань, умінь і навичок;

- відвідування уроків обов"язкове для всіх учнів, тому вони вивчають систему знань, поділених поурочно, в певній логічній послідовності;

- є гнучкою формою організації навчання, яка дає змогу використовувати різні методи, організовувати фронтальну, групову та індивідуальну навчальну діяльність учнів;

- спільна діяльність учителя й учнів, а також спілкування великої сталої групи (класу) , створює можливості для згуртування колективу дітей;

- сприяє формуванню пізнавальних якостей особистості (активності, самостійності, інтересу до знань), а також розумовому розвитку учнів..

В. Пакулова та В. Кузнєцова [14, с.214] підкреслюють, що сучасний урок природознавства виконує у навчально-виховному процесі наступні функції:

1. Навчальна (пізнавальна) функція пов"язана із   систематичних знань, умінь і навичок з природознавства. Для цього учитель при підборі матеріалу виділяє головні і другорядні поняття, забезпечує їх розвиток з уроку в урок, підвищує якість знань учнів.

До навчальної функції уроку відноситься також формування у молодших школярів системи загально навчальних і спеціальних практичних умінь і навичок. Загально навчальні уміння і навички: робота з підручником, зошитом; схематична замальовка на дошці і в зошитах і т. ін. Спеціальні уміння і навички: ведення фенологічних спостережень у природі, спостережень за працею людей у різні пори року; робота зі „Щоденником спостережень”; уміння орієнтуватися на місцевості, користуватися приладами, розпізнавати частини рослин, оформляти колекції, гербарії і т. ін.

2. Виховна функція уроку полягає у формуванні в молодших школярів під час навчання і розуміння основних законів розвитку природи й суспільства.

Зміст природознавчого матеріалу дозволяє вирішити завдання патріотичного, екологічного, трудового та естетичного виховання учнів. На уроках природознавства учитель розказує школярам про діяльність  природоохоронних органів з охорони і відновлення природних ресурсів, турботу про здоров"я людини і покращення умов їх життя, вчить дітей правил поведінки в природі, бережливе ставлення до неї.

На уроках, узагальнюючи індивідуальні спостереження школярів за працею людей, учитель показує його значення для підвищення рівня життя українського народу, формує повагу до праці і людей праці, привчає дітей до загальнокорисної праці, формує у них трудові уміння і навички.

Вивчення тіл і явищ природи сприяє розвитку у дітей естетичного смаку, привчає їх бачити і чути прекрасне, цінувати його.

3. Розвивальна функція уроку включає в себе розвиток у молодших школярів якостей особистості зв"язаних з їх розумовими і пізнавальними здібностями. На уроках природознавства учитель розвиває мислення учнів, тренує їх пам"ять, виробляє їх увагу, спостережливість. З цією метою продумується спеціальна система завдань, які спрямовані на вирішення таких завдань, як формування в учнів уміння описувати об"єкти природи, виділяти головні і другорядні ознаки, порівнювати, узагальнювати і робити висновки в ході спостереження, проведенні найпростіших дослідів.

4. Стимулююча функція уроку пропонує таке навчання, яке викликає у всіх учнів стійку потребу в знаннях, інтерес до вивчення природи, активує пізнавальну діяльність.

Шкільний курс природознавства, його зміст, процес вивчення, матеріальна база володіють цілою системою стимулів, які сприяють розвитку у дітей інтересу до навчання. Це новизна навчального матеріалу, зв"язок із раніше засвоєним, опора на спостереження, практична значущість матеріалу, що вивчається, використання краєзнавчого матеріалу, проблемного підходу до навчання, організація пізнавальної діяльності дітей, розвиток їх самостійності, робота з натуральними об"єктами природи, найпростішими приладами, використання в навчальному процесі технічних засобів навчання і тощо.

5. Самоосвітня функція уроку пов’язана з навчанням школярів прийомам і методам самостійної роботи: з підручником природознавства, „Щоденником спостережень”, глобусом, географічною і контурною картою, таблицями і малюнками. Вона здійснюється на різних етапах уроку, а закріплюється в домашній роботі.

 Готуючись до уроку, вчитель докладно продумує основні його етапи: формулює тему, визначає навчальну, виховну і розвивальну мету, продумує зміст уроку, послідовність застосування методів і прийомів навчання, форму і зміст самостійної роботи учнів, способи керування навчально-пізнавальноюдіяльністю учнів, підсумок уроку, домашнє завдання. Отже, у підготовці й проведенні уроку виникає ланцюг взаємозв"язків: тема → мета → зміст → форми → методи → прийоми → результат уроку.

Уроки природознавства відрізняються від уроків з інших предметів не тільки змістом навчального матеріалу, а й характерними для цього предмета методами і прийомами: організацією спостережень за об’єктами та явищами природи , використанням приладів для проведення дослідів, практичних робіт, використанням краєзнавчого матеріалу, географічних карт.

Сутність підготовки вчителя до уроку полягає в тому, щоб, враховуючи наявні педагогічні умови, наперед передбачити й обрати оптимальні шляхи та засоби керування навчально-виховною діяльністю учнів, домогтися найвищих показників ефективності уроку в цих умовах.

Як зазначає О. Савченко [17,с.76], підготовка вчителя до уроку включає три органічно нерозривні стадії:

1) діагностику об’єктивних умов навчально-виховного процесу, аналіз факторів, що діятимуть на уроці.

2) прогнозування ефективності уроку та досягнень учнів,

3) складання програми керування навчально-виховною діяльністю учнів на уроці.

Варто пам’ятати про розвивальні можливості уроків природознавства. На кожному уроці необхідно, по-перше, навчити учнів визначати, розуміти, а потім самостійно ставити перед собою навчальне завдання. Оволодіння учінням здійснюється на основі виконання навчальних дій-порівняння, моделювання, аналізу, дії змінення. По-друге, навчити учнів використовувати раціональні дії: способи роботи, які забезпечують успішне засвоєння навчального матеріалу. Оволодіння навчальним матеріалом — це його вміле сприймання, усвідомлення, запам’ятовування і використання в практичній діяльності. Для організації сприймання знань необхідно пропонувати учням чіткі й конкретні завдання, спрямовувати їх на ті сторони, властивості, ознаки предмета, для сприймання є виконання учнями практичних завдань які потрібно побачити, виділити, запам’ятати. Особливо важливим для сприймання є виконання учнями практичних завдань і дій із предметом, який вивчається.

Усвідомлення знань завжди пов’язане з виконанням розумових операцій: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення. Усвідомленню знань, виконанню учнями на уроці певних завдань сприяє робота з підручником.

Для оволодіння навчальним матеріалом потрібно його запам’ятати. Тому необхідно організувати роботу з учнями так, щоб вона була привабливою, подавалась у незвичній для учнів формі, викликала позитивні емоції й глибокі почуття. Щоб учні добре запам’ятали навчальний матеріал, необхідно ставити перед ними конкретні завдання. Організовувати повторення, здійснювати контроль вивченого. По-третє, необхідно формувати в учнів навчальні мотиви, пізнавальні інтересам, бажання вчитися. Вирішальним для формування позитивного ставлення до навчання є використання вчителем різних форм активізації процесу учіння, серед яких найбільш поширеними є:

- самостійна навчальна діяльність на уроці, тобто робота, що виконується поза безпосередньою участю вчителя, який лише визначає завдання уроку і керує його виконанням за допомогою запитань;

- поетапне керування учителем роботою учня.

На основі аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури, можна зробити висновок, що готуючись до будь-якого типу уроку природознавства, необхідно дотримуватись таких положень:

- Навчати дітей так, щоб вони розуміли, що, чому і як треба робити, і ніколи не виконували вказівок учителя механічно.

- Навчаючи, слід застосовувати усі види і форми пізнавальної діяльності, поєднувати аналіз із синтезом, індукцію з дедукцією, зіставлення з протиставленням.

- Те, що учням невідомо, слід логічно пов’язувати з вивченим. Де немає логічного зв’язку між засвоєним і засвоюваним, там немає усвідомленого навчання.

- Слід пам’ятати, що головне — не знання предмета, а особистість, яка формується. Навчити і виховувати потрібно так, щоб учень не був «додатком» до навчального предмета, а навпаки — суб’єктом його активного освоєння.

- Кожний урок повинен, перш за все, розв’язувати певне завдання.

- Готуючись до уроку вчитель має визначити основні етапи уроку, послідовність методів і прийомів навчання, характер завдань для учнів і способи керування навчально-пізнавальною діяльністю школярів.

- Учням на уроці треба чітко сформулювати тему, поставити навчальну мету, визначити конкретні завдання уроку. У поурочному плані, який відображає структуру уроку, обов’язково потрібно передбачити всі структурні елементи уроку, зокрема, зміст і послідовність різних педагогічних прийомів. На уроці необхідно раціонально використати кожну хвилину для здійснення навчального процесу.

- На уроках природознавства вчитель має забезпечити формування в учнів світогляду на основі осмислення зв’язків і взаємозалежностей, глибокого проникнення в сутність виучуваних явищ.

- Важливою вимогою до сучасного уроку є дотримання дидактичних принципів в їх взаємозв’язках та єдності.

- Необхідно на уроці здійснювати індивідуальний і диференційований підхід до учнів.

- Вчитель на уроках природознавства має запобігати перевантаженню дітей. Для цього потрібно уникати одноманітності в навчальній роботі — чергувати словесну інформацію із виконанням практичних завдань, вправ, проведенням дослідів, заповнення схем, таблиць тощо.

Якість уроку не можна забезпечити лише методичною його досконалістю, працездатністю вчителя, добрим обладнанням тощо. Чи не найголовнішими результатами навчання є виховання сумлінного творчого ставлення учня до праці, його позиція на уроці, бажання та прагнення бути кращим, тобто позитивні зміни в самій особистості дитини.

1.2. Методологічний поділ основних типів уроку. Їх характеристика.

Природознавство тісно пов"язане з навколишньою природою і господарською діяльністю людей. Майже на всіх уроках учитель може використовувати краєзнавчий матеріал, пов"язуючи навчання з життям.

О. Вишневський [18, с.125] вирізняє різні підходи до класифікації уроків:

- за основними способами їх проведення (уроки-лекції, кіноуроки, уроки-бесіди і т. ін.);

- за характером пізнавальної діяльності (уроки первинного ознайомлення з матеріалом, уроки сприйняття фактів, уроки утворення понять, уроки повторення і узагальнення);

- за мірою самостійної роботи учнів (уроки самостійної роботи учнів, уроки роботи вчителя з класом);

- за етапами засвоєння інформації (вступні уроки, уроки ознайомлення з навчальним матеріалом, уроки засвоєння знань, умінь і навичок, уроки застосування і закріплення інформації).

Однак найпоширенішою в педагогічній теорії і практиці є типологія уроків за основною дидактичною метою (В. Онищук, Г. Щукіна та інші).

Найпоширенішим типом у практиці школи, за словами О. Вишневського [18,с. 470], є комбінований урок, але він є також найменш цінним, оскільки веде до стандартизації навчання, стереотипного поєднання ланок уроку. Виділення для кожного уроку іншої головної дидактичної мети дає можливість урізноманітнити способи і форми навчальної діяльності, забезпечує оригінальність і неповторність уроку.

Тип уроку визначається послідовністю його ланок — структурних елементів — і є їх конкретним, продуманим, однак гнучким, поєднанням. Іншими словами, до структури уроку належать різні варіанти поєднання його елементів.

Отже, кожен урок має свою чітку структурну побудову і є поєднанням різних елементів, таких як: актуалізація опорних знань учнів; засвоєння нових знань; формування умінь і навичок; закріплення і застосування знань, умінь і навичок; перевірка і оцінювання знань; пояснення домашнього завдання.

Творчий підхід до структурної побудови уроку означає відхід від стереотипного, жорсткого поєднання його елементів. Якщо тип уроку визначається за основною дидактичною метою, то вона у свою чергу, залежить від характеру майбутньої діяльності, педагогічної взаємодії, від тих ланок уроку, які переважатимуть (не за часом, а за значенням).

Чітко визначена мета уроку є головною для вибору типу уроку. Якщо за мету ставити засвоєння нових знань, то цю мету можна реалізувати на уроці засвоєння знань; якщо головною дидактичною метою є формування умінь і навичок, то за типом — це урок формування умінь і навичок; на уроці узагальнення і систематизації головною метою є узагальнення і систематизація знань учнів; на уроці формування умінь і навичок дидактичною метою є формування умінь і навичок у школярів; якщо всі дидактичні цілі рівнозначні і не можна виділити головної це буде комбінований тип уроку.

Мета(від грец. — за, після) — це те, що перебуває за чимось, наприклад, за фізикою (метафізика), логікою (металогіка), дидактикою (метадидактика). Але в будь-якому випадку мета трактується як наперед визначений кінцевий результат людської діяльності [45,с.321].

Ціль—це закон практики, яким визначається напрям і регулюється людська діяльність, спрямована на перетворення діяльності відповідно до усвідомлення людиною потреби.

У педагогіці мета і ціль ототожнюються і сукупно трактуються як ідеальне передбачення кінцевих результатів навчання; те, до чого прагнуть учитель і учні.

В організації процесу навчання виходять із положення Л. Виготського, що навчання йде попереду розвитку і веде його за собою. Тому першою метою уроку є навчальна. Основними цілями якої є:

- забезпечення учнів знаннями основ сучасного виробництва, провідних напрямів науково-технічного прогресу;

- уміння застосовувати знання для розв"язання практично і технічно важливих завдань;

- бачення дії цих законів науки у техніці, у виробництві; підготовка учнів до обрання однієї з технічних професій; розвиток винахідницьких та конструкторських умінь.

І. Малафіїк відзначає, що розвивальні цілі мають охоплювати розвиток загальних та спеціальних пізнавальних здібностей людини і формування культури розумової праці. Учений формулює їх у такому вигляді:

• Сформувати та розвинути вміння порівнювати.

• Сформувати та розвинути вміння аналізувати.

• Сформувати та розвинути вміння здійснювати синтез.

• Сформувати та розвинути вміння здійснювати узагальнення, класифікацію, абстрагування.

• Сформувати та розвинути вміння встановлювати причинно-наслідкові зв"язки.

• Сформувати та розвинути вміння здійснювати перенесення дій з однієї галузі знань на іншу.

• Сформувати та розвинути вміння здійснювати прогнозування та планування своїх дій.

• Виробити вміння виокремлювати головне у прочитаному.

• Виробити вміння складати план прочитаного.

• Розвивати спостережливість.

• Розвивати культуру усного та писемного мовлення.

• Виробити вміння застосовувати індуктивний метод пізнання дійсності.

• Сформувати вміння застосовувати дедуктивний метод пізнання дійсності.

• Виробити вміння логічного мислення.

• Виробити вміння діалектичного мислення.

• Розвивати спеціальні здібності (інтелектуальні, математичні та ін.).

• Розвинути образну та смислову пам"ять.

Л. Рубінштейн визначав основні структурні складові особистості — це спрямованість (погляди, переконання, світогляд, ідеали), знання, вміння, навички та індивідуально-типологічні якості (задатки, здібності, інтереси, нахили). Саме процес виховання призводить до зміниоднієї або кількох із цих складових.

Якість уроків природознавства залежить від їх наукового рівня, використання унаочнення та прийомів збудження інтересу, до навчального предмету. Залежно від змісту тем, вікових особливостей учнів, рівня їхнього розвитку, наявності обладнання, учитель визначає, який тип уроку природознавства слід застосувати:

- комбінований урок;

- предметний урок;

- урок-екскурсія;

- узагальнюючий урок;

- урок засвоєння нових знань.

На кожному уроці з природознавства розглядається певне питання навчальної програми. У той самий час кожний урок — це лише частина курсу цілого природознавства. Він завжди є продовженням попередніх уроків та опорою для наступних.

Як зазначає В. Онищук, кожен тип уроку має свою особливу мікро- та макроструктуру [24,с.412]. Макроелементи визначаються завданнями уроку певного типу. Такими, на його думку, є етапи засвоєння знань: сприймання, осмислення, узагальнення систематизація. Оскільки логіка засвоєння знань та сама, то макроструктура уроків цього типу однакова. До мікроелементів структури уроку належать методи і способи розв"язання дидактичних завдань на кожному його етапі.

Час і місце, відведені на кожен структурний елемент уроку, визначаються побудовою уроку в цілому. Структура уроку повинна забезпечувати успішне розв"язання його навчально-виховних завдань, активізацію пізнавальної діяльності учнів, відповідати характерові навчального матеріалу, дидактичним і методичним засобам, які використовує вчитель. Отже, визначаючи структуру уроку, вчитель повинен враховувати тему і зміст, найдоцільніші методичні засоби і прийоми, конкретні умови, в яких проводитиметься урок, рівень підготовленості учнів тощо.

Під структурою (побудовою) уроку, зазначають В. Горощенко та І. Степанов, розуміють, з яких етапів (елементів) складається урок, в якій послідовності ці елементи входять до заняття і як вони між собою пов"язані [25,с.222]. Залежно від типу уроку визначається його структура, розподіл робочих моментів (елементів, етапів) на уроці (у часі).

Таким чином, основною формою організації є урок, на якому вивчається матеріал, визначений програмою. При цьому велике значення має правильна організація самого процесу навчання.

Найпоширенішим в початковій школі є комбінований урок. Структура цього уроку залежить від того, які дидактичні цілі в ньому поєднуються. Комбінований урок має дві або більше дидактичних цілей, наприклад:

- перевірити раніше засвоєні знання;

- засвоїти нові знання;

- узагальнити, систематизувати знання;

- застосовувати раніше вивчені знання на практиці.

Таких комбінацій може бути багато. На комбінованому уроці в 1-4 класах можна охопити кілька дидактичних цілей. Обсяг програмового матеріалу на кожному уроці порівняно невеликий, а для успішного навчання в наступних класах необхідне глибоке і міцне засвоєння знань.

При плануванні комбінованого уроку необхідно точно встановити, які дидактичні цілі та які структурні елементи комбінуються в ньому. Отже, вдала структура уроку і вміло дібрані методи навчання забезпечують економію часу на уроці, дисципліну й активність учнів, міцність знань.

На таких уроках центральне місце відводиться вивченню нового матеріалу, його осмисленню, запам’ятовуванню, узагальненню та систематизації. Також на цих уроках має місце і повторення раніше вивченого матеріалу.

Структура комбінованого уроку містить такі етапи:

I. Актуалізація опорних знань. Перевірка домашнього завдання.

II. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми і мети уроку.

III. Сприйняття та усвідомлення нового матеріалу.

IV. Узагальнення й систематизація отриманих знань.

V. Підсумок уроку. Завдання додому.

У процесі навчання природознавства використовується специфічний тип уроку — предметний. Він має свою історію теоретичної розробки в методиці викладання предмета та практичного застосування в початковій школі. Вперше термін „предметний урок” був введений О. Гердом у методичному посібнику для вчителів „Предметні уроки в початковій школі”. Основною метою таких уроків, за словами вченого, є формування у дітей цілісного уявлення про предмети і явища навколишнього світу. Мета досягається за умови безпосереднього сприймання учнями об"єктів природи, аналізу й порівняння здобутих фактів, їх узагальнення і формування необхідних висновків, а також перевірки висновків доступними дослідами.

Згодом інший видатний методист початкової школи В. Вахтеров показав значення й вимоги до методики проведення предметних уроків.

У сучасній методиці викладання природознавства вчені та методисти (В.Горощенко, Л. Нарочна, В.Пакулова та інші) не відмовляються від цього типу уроку, а наголошують на необхідності їх використання у процесі навчанні, вихованні та розвитку молодших школярів.

Предметний урок — це такий урок, коли учні працюють у класі безпосередньо з предметами вивчення, а не з їх зображеннями. При цьому молодші школярі одержують певну суму конкретних відомостей про предмети і явища природи [13,с.289].

Дані уроки забезпечують сприймання предметів і явищ природи різними органами чуття. Вони мобілізують діяльність таких органів сприймання, які на уроках іншого типу перебувають у пасивному стані. На таких уроках школярі мають можливість розглянути той або інший предмет, випробувати його твердість, відчути запах, іноді покуштувати на смак, порівняти різні предмети між собою, встановити в них спільні та відмінні ознаки.

Уміло проведенні предметні уроки підвищують інтерес учнів до роботи, активізують процес навчання, розвивають у дітей творчу ініціативу. На даному уроці треба застосовувати групову і парну форми роботи. Це виробляє у школярів навички колективної праці, дисциплінує їх. На цих уроках виховується акуратність, ретельність у роботі, діти здобувають навички проведення лабораторної роботи.

Значення предметних уроків полягає і в тому, що вчитель не лише пропонує для розглядання конкретний матеріал, а й навчає учнів уважно спостерігати за даним предметом чи явищем, виділяти його суттєві та несуттєві ознаки, підмічати схожість і відмінність з іншими предметами і на цій основі робити висновки, узагальнення.

Особливість предметного уроку полягає в тому, що власне предметний зміст, яким оволодівають учні у процесі уроку, передбачає різнобічне вивчення конкретного предмета або явища природи: виявлення ознак, властивостей структури, встановлення зв"язків і залежностей з іншими об"єктами, умов існування або протікання, походження, способів добування або вирощування, важливості для людини.

Доцільно, щоб на такому уроці діти працювали з натуральними, живими об"єктами природи. Це одна із складових частин успіху його проведення. Якщо відсутня об"єктивно можливість їх забезпечення, тоді використовуються гербарні та колекційні зразки. Роздавальні натуральні засоби наочності для кожного предметного уроку учні виготовляють заздалегідь під безпосереднім чи опосередкованим керівництвом вчителя. До цієї роботи також залучають батьків.

На предметному уроці вчитель привчає думати і відповідати самих дітей. Для цього потрібно побудувати бесіду так, щоб учні самостійно давали відповіді, виходячи зі своїх спостережень за предметом або явищем, що вивчається. Працюючи з певним предметом, діти перевіряють та уточняють знання, набуті із різних джерел.

Більшість предметних уроків проводять після екскурсій, під час яких учні мають можливість ознайомитися з предметом або явищем у природному середовищі, спостерігати його зв"язок з іншими предметами або явищами. Отже, від фактів, які діти спостерігали безпосередньо в природі, переходять до вивчення основних властивостей конкретних предметів, роблячи потрібні узагальнення та висновки. Важливою умовою для правильної організації предметного уроку є те, щоб предметами, що визначаються на уроці, були забезпечені всі учні класу або, в крайньому разі, один предмет був на двох учнів. Це привчає дітей уважно розглядати, вивчати об’єкт, мобілізує їхню увагу.

Предметні уроки потребують від учителя ретельної підготовки. Перш за все вчитель, виходячи з програмного матеріалу, наявності необхідного унаочнення, місцевих природних умов, особливостей класу, визначає тип предметного уроку (урок із роздавальним матеріалом, урок із застосуванням лабораторних дослідів, урок з використанням живих об’єктів та ін.). Після цього вчитель складає план та конспект уроку, в якому визначає навчальну, розвивальну та виховну мету, виділяє макроетапи уроку, продумує зміст і хід предметного уроку.

Предметний урок вимагає від учителя значної підготовчої роботи.

Учням необхідно давати завдання, щоб вони під час екскурсій збирали різні природні матеріали (корисні копалини; рослини лісу, луків, поля, їх плоди та насіння; комах тощо) та в позаурочний час за завданням учителя виготовляли колекції, гербарії та інші наочні посібники.

Усі нові досліди вчитель має напередодні обов’язково виконати сам. Це дасть можливість точно врахувати, скільки часу займе дана робота, і визначити якість проведення досліду. Інколи вчитель повинен підготувати інструкцію для проведення роботи.

Структура предметного уроку відрізняється від структури комбінованого уроку — на ньому не виділяється часу для опитування, а протягом усього уроку вивчається новий матеріал:

1. Організація класу до уроку.

2. Підсумок спостережень за змінами в природі.

3. Актуалізація знань учнів. Повідомлення теми уроку.

4. Вивчення нового матеріалу.

5. Закріплення знань, умінь, навичок.

6. Підсумок уроку.

7. Завдання додому.

Отже, предметний урок — це особливий урок. Його застосовують лише під час вивчення природознавства. Особливість його полягає в тому, що зміст яким оволодівають учні передбачає різнобічне вивчення тіла чи явища природи, виявлення його ознак, властивостей, умов існування, походження, способів вирощування тощо.

Одним із особливих видів уроку природознавства є урок-екскурсія.

На уроці-екскурсії процес навчання реалізується не в умовах класного приміщення, а в природі під час безпосереднього спілкування учнів з об’єктами та явищами природи.

Уроки-екскурсії мають великий виховний вплив на дітей. Сприймання краси природи, до якого їх постійно спонукають, відчуття гармонії.

Важливе значення під час вивчення природознавчого матеріалу мають екскурсії. Урок-екскурсія — це особливий вид навчальних занять, що проводяться поза школою: на луках, у полі, лісі, саду тощо.

Урок-екскурсія, яка проводиться за програмою з природознавства, є доцільності, на якій зосереджується їхня увага, сприяють розвитку естетичних почуттів, позитивних емоцій, доброти, дбайливого ставлення до всього живого. У відносно невимушених обставинах школярі вчаться спілкуватись між собою під час виконання спільних завдань, поводитися один із одним та з навколишнім світом.

Основним методом пізнання на уроці-екскурсії є спостереження за об’єктами і явищами природи та очевидними взаємозв’язками і залежностями між ними.

Як зазначає Т. Байбара [2,с. 321], у курсі природознавства початкової школи проводяться такі види уроків-екскурсій:

Урок-екскурсія:

-Вступний;

- Поточний;

- Підсумковий;

-Багатотемний;

-Однотемний;

- Багатотемний;

 Зокрема, вступний урок-екскурсія має такі етапи:

- організація класу;

- постановка мети і завдань уроку. Загальна мотивація;

- засвоєння нових знань, умінь і навичок;

- підсумок уроку;

- домашнє завдання.

Макроструктура поточного уроку-екскурсії, крім наведених етапів, включає ще й такі:

- перевірка засвоєних знань, умінь і навичок;

- узагальнення та систематизація засвоєних знань, умінь і навичок;

- застосування засвоєних знань, умінь і навичок.

Основним етапом підсумкового уроку-екскурсії є систематизація та застосування засвоєних знань, умінь і навичок. На підсумковому уроці зростає самостійність школярів.

На уроках-екскурсіях, як і на предметних уроках, учні безпосередньо вивчають предмети та явища природи, але тут вони бачать їх у природній обстановці, тоді як у класі об’єкти, що вивчаються, ізолюються один від одного і від навколишнього середовища.

Тому екскурсії допомагають значно глибше і повніше вивчити різноманітність явищ і об’єктів природи, встановити зв’язки організмів один з одним та із середовищем, з умовами існування. Екскурсія конкретизує програмний матеріал, що вивчається в класі, пов’язує школу з життям нашої країни, з життям природи, є основою краєзнавчої роботи класовода з учнями. Проведення екскурсій розвиває в учнів інтерес і навички до вивчення природи свого краю, спостережливість. Перебуваючи на свіжому повітрі, діти загартовуються фізично.

Екскурсії з природознавства повинні бути пов’язані з усім процесом навчання. Тому програма з природознавства визначає мінімум обов’язкових екскурсій, необхідних для вивчення кожної теми. Але вчитель може вносити зміни у тематику екскурсій, якщо вони забезпечують достатнє засвоєння матеріалу, що вивчається.

Екскурсії — це уроки в природі, сільському господарстві, музеї. Тому і ставлення до них має бути таким, як і до інших типів уроків.

Усі екскурсії, що проводяться в початковій школі, В. Горощенко та І.Степанов поділяють на три групи:

· екскурсії в природу;

· екскурсії на виробництво;

· екскурсії в музей, картинну галерею, на художню виставку.

Екскурсії в природу проводяться з метою спостереження об"єктів і явищ у природі та з"ясування їх взаємозв"язків із навколишнім середовищем.

На екскурсіях у природу легше на конкретному матеріалі спостерігати найпростіші закономірності в природі (взаємозв"язок різноманітних явищ природи залежно від сезонних змін, результати дії води в природі тощо).

Під час екскурсій на сільськогосподарське виробництво учитель має показати дітям, як людина, оволодіваючи наукою, перетворює тваринний і рослинний світ в інтересах суспільства. На таких екскурсіях в учнів розвивається інтерес до різних видів виробництва, що має профорієнтаційне значення.

Велику роль у вивченні природознавства відіграють екскурсії до музеїв, на виставки, під час яких учні знайомляться з різноманітністю форм рослинного і тваринного світу на Землі, працею людей, досягненнями господарства.

Деякі екскурсії проводяться на початку вивчення теми, і надалі вчитель під час предметних чи комбінованих уроків спирається на їх результат (вступні екскурсії).

Іноді екскурсії включаються у процес вивчення матеріалу теми (поточні), а інколи завершують тему — підсумкові або оглядові екскурсії (наприклад після закінчення певного сезону).

Кожній екскурсії повинна передувати серйозна підготовка робота з боку вчителя й учнів. Насамперед необхідно визначити тему і мету екскурсії, розробити зміст.

Визначивши тему і мету екскурсії, вчитель сам повинен спочатку здійснити екскурсію за накресленим маршрутом. Це потрібно для того, щоб він мав можливість уточнити зміст екскурсії, був упевнений, що знайде все потрібне та заплановане, міг би визначити тривалість кожного етапу уроку-екскурсії тощо. На основі цієї екскурсії учитель складає план уроку-екскурсії з дітьми, в якому встановлює послідовність її проведення. Класовод повинен заздалегідь підготувати необхідне обладнання (папки для збирання рослин, совочки і ножі для їх викопування, сачки для комах тощо). Учнів попереджають про майбутню екскурсію напередодні або на попередньому уроці. При цьому зазначається точне місце її проведення, маршрут; тривалість екскурсії; що учні повинні взяти із собою та як вдягтися.

Учитель повинен обов"язково провести бесіду з техніки безпеки, а також розбити учнів на групи для проведення самостійної роботи.

Структура уроку-екскурсії така:

1. Організація учнів до роботи.

2. Підсумок спостережень за змінами в природі.

3. Актуалізація знань учнів. Повідомлення теми уроку.

4. Вивчення нового матеріалу.

5. Закріплення знань учнів.

6. Підсумок уроку.

7. Завдання додому.

Наприкінці екскурсії необхідно зробити підсумок: зазначити основні відомості, про які учні дізналися під час екскурсії, відмітити роботу кращих учнів, зробити зауваження щодо дисципліни.

Спостереження, які провели учні на екскурсії, зібрані об"єкти використовуються на наступних уроках.

Отже, під час екскурсії вчитель повинен сприяти формуванню в учнів природознавчих понять, які становлять основу знань про природу. На екскурсіях, як і на предметних уроках діти навчаються бачити за словом його конкретний зміст, у них збагачується мова і накопичуються конкретні знання про природу. У зв"язку з цим учитель повинен звернути увагу на розвиток зв"язного мовлення учнів, що тісно пов"язано з уроками мови.

Одним із різновидів уроків є узагальнюючий урок. Основна його мета — у процесі повторення матеріалу виділити найважливіше, закріпити й систематизувати знання учнів про предмети та явища неживої і живої природи, узагальнити вивчені факти, продовжити формувати та розвивати поняття, поглиблювати та впорядковувати набуті знання, а також перевірка рівня засвоєння учнями знань та їх оцінювання [8, с. 342].

Значення узагальнюючих уроків полягає в тому, що на цих уроках:

- учні осмислюють і закріплюють знання, уміння і навички;

- учитель, використовуючи різноманітні прийоми, дидактичні ігри, вправи, перевіряє, як учні засвоїли матеріал;

- увесь матеріал приводиться в певну систему;

- розкриваються елементарні причинно-наслідкові зв"язки, що існують у природі.

Узагальнюючі уроки сприяють міцному, осмисленому узагальненню та закріпленню знань, розвитку пам"яті, мислення, мовлення учнів.

Узагальнюючий урок має таку структуру:

1. Організація класу до уроку.

2. Підсумки спостережень за змінами в природі.

3. Узагальнення і систематизація знань учнів.

4. Контроль навчальних досягнень учнів.

5. Підсумок уроку.

На узагальнюючих уроках потрібно мати всі навчальні посібники, що використовувались на попередніх уроках, матеріал яких узагальнюється, щоб учні не лише розповідали про предмети та явища, а й мали можливість показати їх. Під час підготовки до узагальнюючого уроку вчитель повинен ретельно продумати запитання: в них слід включити певний фактичний матеріал, передбачити порівняння, зіставлення, питання повинні допомогти учням встановити зв"язки між предметами та явищами.

Отже, щоб стимулювалась активна розумова діяльність молодших школярів (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення), методи і прийоми проведення узагальнюючих уроків повинні бути різноманітні. Крім того, обов’язково треба використати у зміст цих уроків елемент нового, щоб засвоєні учнями знання поглиблювались, збагачувались новими фактами, доказами, прикладами.

В початковій школі під час вивчення природознавства використовують також урок засвоєння нових знань. Мета цього уроку вивчення нового матеріалу, узагальнення запасу знань учнів, набутих на попередніх уроках, розкриття значення набутих знань у майбутній трудовій діяльності та їх оцінювання. Діяльність учнів на уроках засвоєння нових знань та формування вмінь і навичок спрямована на сприймання й усвідомлення навчального матеріалу, його осмислення, узагальнення й систематизацію. Цьому сприяє правильно організований навчальний процес. Учитель створює такі ситуації, щоб учні пригадували і закріплювали в пам’яті найважливіше з нового матеріалу.

Даний урок застосовується в тому випадку, коли починається вивчатись новий розділ, матеріал якого не пов’язаний із матеріалом попереднього розділу, або ж коли має розв’язуватись складне широке питання.

Структура уроку засвоєння нових знань така:

1. Організація учнів до роботи.

2. Підсумок спостережень за змінами в природі.

3. Актуалізація знань учнів. Повідомлення теми уроку.

4. Вивчення нового матеріалу.

5. Закріплення знань учнів.

6. Підсумок уроку.

7. Завдання додому.

Сучасний ефективний урок — це урок добре підготовлений, розрахований відповідно до поставлених цілей та наявних можливостей. Результат уроку визначається не рівнем підготовки до нього вчителя, а майстерністю його діяльності на самому уроці. Чим ґрунтовніша підготовка, тим вільніший вчитель у вияві своєї майстерності на уроці.

1.3.Форми організації навчальної діяльності учнів під час вивчення природознавства в 3-ому класі.

Ефективність навчально-виховного процесу з природознавства у першу чергу залежить від вибору вчителем форми організації навчання. Існують різноманітні форми організації навчальної діяльності учнів під час вивчення природознавства в початковій школі. Вибір та доцільність їх проведення насамперед залежить від теми, мети та завдань кожної окремої частини програмового матеріалу, а також видів природничих знань, що передбачено сформувати в учнів.

Готуючись до проведення уроків, учитель:

·      визначає їх дидактичну мету, розвивальні та виховні завдання;

·      зміст та обсяг нового навчального матеріалу, який має бути засвоєний на уроці;

·      встановлює основні лінії зв"язку з матеріалом, котрий попередньо вивчили учні;

·      добирає питання для повторення;

·   а також окреслює структуру уроку та основні методи навчальної роботи на кожному етапі уроку з урахуванням рівня підготовки учнів;

·      розподіляє навчальний час на окремі види роботи;

·      добирає і готує необхідні наочні посібники до уроку, додаткову літературу, матеріал для самостійної роботи учнів [38].

Високої педагогічної майстерності вимагає знаходження оптимальних шляхів їх реалізації. Тут чітко повинні домінувати три основні аспекти:

·      добір матеріалу;

·      визначення структури уроку;

·      організація навчальної діяльності учнів.

Слід пам"ятати, що результативність навчання визначається не кількістю і різноманітністю вправ, а цілеспрямованим і планомірним впливом на особистість молодшого школяра всієї системи навчальної роботи на уроках природознавства.

Зміст будь-якого уроку визначається насамперед навчальною програмою та підручником. Але слід глибоко усвідомити, що сучасне викладання - не просто копіювання, а втілення методичних ідей. Головним має бути вдумливий підхід до запровадження методичних рекомендацій з урахуванням конкретних умов роботи з дітьми всього класу. Тільки переглянувши всі рекомендації, проаналізувавши необхідні навчальні посібники і дидактичні матеріали обміркувавши різні методи, за допомогою яких має бути досягнута мета, можна скласти власний конспект уроку.

Щоб забезпечити результативність уроку, вчителеві слід продумувати режим діяльності учнів. Важливим при цьому є правильний розподіл часу на уроці, визначення оптимального використання елементів його структури. Від того, як чергуються види діяльності, яка тривалість етапів уроку та окремих завдань, залежить активність сприймання, увага і працездатність учнів.

На результативність уроку впливає й визначена вчителем мета уроку. Мета та завдання кожного уроку дедалі ускладнюються. Це закономірний наслідок розв"язання школою її основних завдань: сформувати в учнів знання про природу та суспільство, необхідні практичні вміння і навички, розвинути розумові здібності учнів, їхні нахили та інтереси, забезпечити належне виховання. Реалізація цих завдань зумовила наявність триєдиної мети уроку (навчальної, розвивальної, виховної), що, в свою чергу, характеризує ефективність уроку, яка за І.П. Підласим [55,с.134] визначається такими критеріями:

-високим науковим обґрунтуванням стратегій і тактики керування пізнавальною діяльністю учнів на основі закономірностей та принципів навчання;

-напруженою, досконало організованою й результативно пізнавальною працею всіх учнів із врахуванням психологічних можливостей молодшого школяра;

-ретельною діагностикою причин, що впливають на якість занять, прогнозуванням ходу й наслідків навчально-виховного процесу, вибором на цій основі досконалої технології досягнення запроектованих результатів;

- творчим, нестандартним підходом до розв"язання конкретних завдань відповідно до наявних умов та можливостей;

-обґрунтованим вибором, доцільним застосуванням необхідного і достатнього для досягнення мети комплексу дидактичних засобів;

-диференційованим підходом до окремих груп учнів, дійовою індивідуалізацією педагогічного впливу на основі діагностики реальних можливостей, проектування конкретних зрушень, контролю запланованих результатів;

- ефективним використанням кожної хвилини навчального заняття;

-атмосферою демократизму, змагання, діловитості, стимулювання, дружнього спілкування, високою відповідальністю усіх учасників навчально-виховного процесу за результати спільної праці.

Підготувати і провести такий урок дуже непросто. Для цього треба і багато знати, і багато вміти, відповідально ставитись до своїх учительських обов"язків, а найбільше - вийти на новий рівень педагогічного мислення.

Необхідно звернути увагу на залучення додаткового матеріалу, який за дидактичними можливостями не повинен поступатися тому, що у систематизованому вигляді вміщено в підручниках. Додатковий матеріал можна використовувати в тих випадках, коли він має виховні і розвивальні можливості, коли його застосування вимагає навчальна мета уроку, конкретні умови даного класу, місцевості. Таким матеріалом можуть бути диференційовані завдання, творчі вправи, інформація, пов"язана з подіями сьогодення, залучення спостережень учнів тощо.

Усі нові досліди вчитель має напередодні обов"язково проробити сам. Це дасть можливість точно врахувати, скільки часу займе дана робота, і визначити якість проведення досліду. Інколи вчитель повинен підготувати інструкцію для проведення роботи.

Для технічної допомоги вчитель у кожному класі з числа учнів обирає 2-3 асистенти, які допомагають учителеві підготувати все, що потрібно для уроку і на самому уроці.

Досліди, що проводяться на предметних уроках учнями, повинні бути безпечними і нешкідливими. Про поводження з приладами, лабораторним посудом вчитель проводить відповідний інструктаж із правил техніки безпеки.

Починати предметний урок доцільно із вступної бесіди, завдання якої - відновити в пам"яті учнів раніше бачене або вивчене і тим самим підготувати їх до свідомого сприймання нового матеріалу. Наприклад, повідомивши, що сьогодні вивчатимуть пісок і глину, і показавши ці речовини, вчитель запитує учнів, що вони знають про них. За допомогою подібних запитань вчитель не тільки виявляє знання дітей про об"єкт, а й готує їх до сприймання нової інформації.

У вивчені рослин і тварин перевагу слід давати живим об"єктам, тоді уявлення учнів будуть яскравіші й точніші. Крім того, коли спостерігають за живою твариною, запам"ятовується не тільки її зовнішній вигляд, а й характерні рухи, повадки.

Після вступної бесіди вчитель роздає предмети учням на парти і організовує спостереження. Він ставить послідовно ряд запитань і спрямовує увагу дітей на найістотніші ознаки й властивості предмета. Спочатку з"ясовують загальні ознаки, далі переходять до деталей. При цьому вчитель не повинен наперед називати ознаки чи властивості об"єкта або повідомити готові висновки.

Велике значення має порівняння предметів, що вивчаються, одного з одним та з раніше вивченими. Це сприяє кращому розумінню й засвоєнню особливостей предмета і дає матеріал для мислення. Порівняння різних об"єктів за їх ознаками збуджує в учнів інтерес до спостережень, привчає робити узагальнення.

Інколи доцільно використовувати уроки-екскурсії. На уроці-екскурсії процес навчання реалізується не в умовах класного приміщення, а в природі під час безпосереднього спілкування учнів з об"єктами і явищами природи. Уроки-екскурсії мають великий виховний вплив на дітей. Сприймання краси природи, до якого їх постійно спонукають, відчуття гармонії, її доцільності, на якій зосереджується їхня увага, сприяють розвитку естетичних почуттів, позитивних емоцій, доброти, дбайливого ставлення до всього живо.

У початковій школі екскурсії в природу доцільно проводити як на початку вивчення теми, так і наприкінці, коли матеріал вже вивчено в класі. Найдоцільніше проводити дослідницьку екскурсію на початку вивчення теми. У відносно невимушеній обстановці школярі вчаться спілкуватись між собою під час виконання спільних завдань, поводитися один з одним та навколишнім світом.

Педагогічна цінність уроків-екскурсій ще й в тому, що все побачене і зібране на екскурсії, є матеріалом, на якому вчитель будує урок у класі, практичну роботу. На екскурсіях діти збирають різні природні матеріали: корисні копалини, плоди і насіння, жуків-шкідників, окремі рослини або їх частини. Уроки-екскурсії у природі, дають можливість краще усвідомити і сприйняти дану тему, чого не можна зробити на комбінованому уроці.

Проте є й такі теми, які вивчаються лише на комбінованих кроках, і до яких не доцільно застосовувати інші форми роботи. Цей тип уроку найпоширеніший у сучасній початковій школі. На комбінованому уроці можливо досягти двох або кількох дидактичних цілей. На такому уроці йде активна робота з повторення, вивчення нового, закріплення знань, застосовуються різноманітні методи і прийоми роботи.

Комбінований урок у загальних рисах має такий вигляд. Підготувавши клас до роботи, вчитель починає бесіду. Її мета - повторити вивчений матеріал, щоб учні краще його засвоїли, поставити нову проблему, збудити інтерес до нового. Розповідь чи пояснення, вчитель застосовує тільки тоді, коли треба викласти додаткові відомості, коли в учнів немає відповідного запасу знань для бесіди. При цьому він використовує наочність, демонструє досліди.

Закінчивши виклад нового матеріалу, вчитель проводить бесіду, щоб з"ясувати як учні його засвоїли. Після цього вчитель коротко підсумовує результати роботи на уроці.

Щодо інших форм роботи (позакласна і позаурочна роботи), то тут вчитель теж враховує доцільність їх проведень.

Зокрема, правильно організована позакласна робота (індивідуальна, групова або масова) сприяє формуванню в учнів пізнавальних інтересів, спрямованих на розширення і поглиблення знань, засвоєних на уроках. Важливою умовою організації позакласної роботи є врахування вікових особливостей дітей. Оскільки позакласна робота, на відміну від позаурочної, не передбачена шкільною програмою, то вчитель сам підбирає її зміст. І головне його завдання зацікавити дітей, активно залучати до співпраці.

Позакласні заняття в початковій школі проводяться як з цілим класом, так і з окремими учнями. З цілим класом проводять екскурсії в природу. З окремими учнями позакласні заняття проводяться у всіх початкових класах. У 1-2 класах вчитель, виявляючи та використовуючи інтерес і любов окремих учнів до природи, доручає їм провести те чи інше спостереження, виконати ту чи іншу практичну роботу, тісно пов"язану із уроками, що проводяться в класі. Пізніше вчитель добирає такі види занять, для виконання яких учні об"єднуються у невеличкі тимчасові групи. Це такі роботи, як спостереження в куточку живої природи, оформлення колекцій, підготовка матеріалу до уроку тощо. Заняття з цими групами вчитель проводить після уроків. Він організовує й керує роботою дітей.

Позаурочна робота спрямована на виконання в позаурочний час завдань, які передбачені програмою. Вона є обов"язковою для всіх учнів. Це: проведення систематичних спостережень за змінами в природі протягом року, робота на пришкільній навчально-дослідній ділянці, в куточку живої природи. Складовою частиною позаурочних робіт є літні завдання для спостережень. Підбираючи їх для дітей вчитель повинен враховувати такі вимоги:

-доцільно давати не одне завдання для класу, а різне за вибором учнів, оскільки самостійний вибір завдання забезпечує інтерес до нього, а отже, і краще виконання;

-у 1-2 класах не слід давити дітям більше двох завдань, у 3-4 класах кількість їх можна збільшити на одне-два завдання;

-завдання для кожного учня має бути посильним, чітко сформульованим і не вимагати багато часу для виконання;

- учень повинен отримати детальний інструктаж про те, як виконати і оформити завдання;

-до зібраного матеріалу діти повинні зробити надпис із вказівкою, де знайшов, коли.

Отримані завдання учні записують в окремий зошит для практичних робіт та спостережень.

Фенологічні спостереження, які діти проводитимуть влітку, слід розпочати ще до канікул. Тоді вони матимуть схему запису в щоденнику видів проведеної роботи, спостережень та погодних умов і чітко уявлятимуть мету та завдання спостережень, які проводитимуть. Ведення щоденників спостережень повинно супроводжуватись замальовуванням рослин і тварин, виготовленням гербарію і колекцій. Така фіксація спостережень допомагає учням краще зрозуміти розвиток рослин і тварин та вплив на них довкілля.

На початку наступного навчального року учні доповідають про результати літніх робіт і спостережень. Завдання кожного учня обговорюється, і за нього ставиться оцінка. Роботи учнів використовуються на уроках.

Враховуючи усі вище сказані вимоги, основне завдання вчителя проаналізувати зміст навчального предмета, визначити форми організації його засвоєння та підібрати методи і прийоми для ефективного проведення усіх форм організації вивчення природознавства в початковій школі.

Висновки до першого розділу

   З вище сказаного, можна зробити такі висновки:

1.     Урок — це логічно завершений цілісний елемент навчально виховного процесу, в якому в складному взаємозв’язку мають місце певні методи, прийоми і засоби навчання, проявляються особливості учителя і його майстерність, індивідуальні та вікові особливості учнів, здійснюється реалізація цілей і завдань навчання, виховання і розвитку.

2.     Сучасний урок природознавства виконує у навчально-виховному процесі такі функції як навчальну, виховну, розвивальну, стимулюючу, самоосвітню.

3.     Уроки природознавства поділяються на такі типи: комбінований урок, предметний урок, урок-екскурсія, узагальнюючий урок, урок засвоєння нових знань.

4.     Комбінований (змішаний) урок має класичну чотириетапну структуру. Вона спирається на формальні ступені (рівні) навчання: підготовку до засвоєння нових знань; засвоєння нових знань, умінь; їх закріплення і систематизацію; застосування на практиці.

5.     Предметний урок застосовують лише під час вивчення природознавства. Особливість його полягає в тому, що зміст яким оволодівають учні передбачає різнобічне вивчення тіла чи явища природи, виявлення його ознак, властивостей, умов існування, походження, способів вирощування тощо.

РОЗДІЛ 2. Методика проведення комбінованого уроку у 3-ому класі.

2.1.Особливості проведення комбінованого уроку з природознавства.

Комбінований (змішаний) урок має класичну чотириетапну структуру. Вона спирається на формальні ступені (рівні) навчання: підготовку до засвоєння нових знань; засвоєння нових знань, умінь; їх закріплення і систематизацію; застосування на практиці. Етапи комбінованого уроку визначаються так:

I. Актуалізація опорних знань. Перевірка домашнього завдання.

II. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми і мети уроку.

III. Сприйняття та усвідомлення нового матеріалу.

IV. Узагальнення й систематизація отриманих знань.

V. Підсумок уроку. Завдання додому.

З наведеної структури видно, що комбінований урок має досягти двох або кількох рівнозначних освітніх цілей. Етапи уроку можуть бути скомбіновані в будь-якій послідовності, що робить його гнучким і придатним для вирішення широкого кола навчально-виховних завдань.

З усіх типів комбінований урок найпоширеніший у сучасній загальноосвітній школі. Згідно з деякими даними комбіновані уроки займають 75 — 80% від загальної кількості уроків, що проводяться. Цей тип уроку здебільшого використовується в початкових і середніх класах.

Спробуємо розкрити суть і дидактичні основи вищеназваних етапів уроку природознавства. Насамперед нагадаємо, що, готуючись до занять, учитель детально продумує їх цільові установки, зокрема конкретні освітні, розвиваючі та виховні завдання, які він буде вирішувати на кожному етапі уроку. Без цього урок буде мати аморфний характер.

Організація учнів до активної участі в навчальному занятті не повинна забирати багато часу. Важливо залучити їх до роботи з першої хвилини. у. Важливо залучити їх до роботи з першої хвилини.

Саме тому початок уроку повинен бути динамічним, давати учням заряд енергії, бадьорості, діловитості.

Повторювально-навчальна робота щодо пройденого матеріалу є досить важливим етапом комбінованого уроку. її навчальне значення обумовлене трьома положеннями: 1) якщо учень передбачає, що його знання будуть перевірені, то він краще готується до уроку;

2) перевірка знань завжди пов"язана з активним відтворенням матеріалу, що є кращим засобом його засвоєння;

3) повторення і перевірка знань пов"язані з мовленнєвим(словесним) відтворенням вивченого матеріалу, що, природно, сприяє розвитку мови імислення.

Це означає, що підлягати перевірці і відтворенню повинні знання не окремих учнів, а всіх учнів класу. Тому передові вчителі, не відмовляючись від індивідуального усного опитування, широко застосовують фронтальне й ущільнене опитування, а також виставлення учням поурочного балу.

Поряд з різними методами усного опитування в школах поширена методика письмових відповідей учнів на запитання з пройденого матеріалу. Донецький учитель В.Ф. Шаталов пропонує учням відтворити опорні сигнали, за допомогою яких був закодований новий навчальний матеріал. Досвідчені учителі мови, математики, поєднують перевірку знань з виконанням різноманітних вправ, усним вирішенням задач і прикладів, виконанням графічних робіт та роботою над таблицями, схемами тощо.

Повторювально-навчальна і перевірна робота має поєднуватися з актуалізацією (відтворенням, оживленням у пам"яті) знань, навичок і вмінь, які повинні стати опорою для засвоєння нових понять.

Повідомлення теми, мети і завдань уроку. Тему кожного уроку учитель повідомляє на початку заняття або при переході до роботи над новим матеріалом. При цьому важливо її чітко сформулювати, визначити завдання уроку й основні питання, які учні повинні засвоїти (освітні завдання уроку). Водночас учитель наголошує на необхідності активності й самостійності при осмисленні та засвоєнні нової теми, що спричиняє розвиваюче завдання уроку. В інших випадках підкреслюється необхідність засвоєння учнями світоглядних, моральних, естетичних ідей, і таким чином визначається виховне завдання заняття. Повідомлення теми, мети і завдань уроку сприяє підвищенню організаційної чіткості і цілеспрямованості  уроку.

Мотивація навчальної діяльності учнів. Під мотивом учіння розуміють внутрішні імпульси, які спонукають учнів до активної пізнавальної діяльності, спрямованої на засвоєння і застосування знань, навичок і вмінь. Звідси мотивація учіння — це застосування різних способів і засобів формування в учнів позитивних мотивів учіння.

Способи мотивації можуть бути різні: постановка проблемного навчального завдання, створення проблемної ситуації, ситуації успіху, повідомлення проблемної ситуації, ситуації успіху, повідомлення учням практичної, теоретичної чи соціальної значимості виучуваного матеріалу, формування інтересу до знань, процесу їх набування. Мотивація учіння не складає окремого етапу уроку. Ця робота ведеться протягом усього уроку.

Сприймання, осмислення і засвоєння (запам"ятовування) нового матеріалу. Сприймання є першим етапом процесу засвоєння учнями навчального матеріалу. Найбільш успішно цей процес забезпечується правильним поєднанням усього викладу, наочних посібників і самостійної роботи учнів з підручником. При первинному сприйманні учні усвідомлюють і запам"ятовують основні факти, події, ознаки, властивості предметів, явищ, процесів, відомості про те, коли, що і як відбувалось, до яких наслідків призвело. Проте, це сприймання є поверховим, неповним і не зовсім точним — таким, що не дає ґрунтовних знань.

Тому після первинного ознайомлення з новим матеріалом і усвідомленням зовнішніх ознак та властивостей учитель організовує його поглиблене вивчення. Ця робота може мати різні варіанти:

а) учитель сам двічі викладає новий матеріал за допомогою розповіді,пояснення, бесіди, а потім переходить до опитування учнів за його змістом;

б) учитель спочатку сам пояснює новий матеріал, а потім організовує самостійну роботу учнів з підручником з метою глибшого осмислення і засвоєння нової теми;

в) учитель визначає тему і мету уроку, створює проблемну ситуацію, визначає питання, які учні повинні засвоїти, а потім організовує їх самостійну роботу з підручником. Після цього проводиться бесіда з метою поглибленого осмислення і засвоєння нового матеріалу;

Двічі повертатись до нового матеріалу передовим учителям дозволяє виклад нового матеріалу укрупненими блоками, тобто пояснення на одному уроці 3-4 нових тем, що сприяє вивільненню часу для наступної роботи з поглиблення і розширення знань та формування практичних умінь і навичок.

Осмислення знань — це заглиблення в суть явищ, процесів. Воно передбачає насамперед розкриття внутрішніх закономірних зв"язків і відношень між об"єктами вивчення або в середині об"єктів, між) їх складовими елементами.

Основними прийомами й операціями в осмисленні є аналіз і синтез, абстрагування і конкретизація, порівняння і узагальнення, застосування логічного і генетичного (історичного) підходу, моделювання, системний аналіз тощо.

З метою осмислення на уроці нового матеріалу учитель може запропонувати учням відповісти на питання підручника, усно скласти тези виучуваного матеріалу, відтворити про себе правила, формули та інші теоретичні положення. Важливо при цьому звернути увагу учнів не тільки на засвоєння фактів, подій і теоретичних висновків, які з них випливають, а й на глибоке осмислення тих світоглядних, моральних, естетичних ідей, які містяться в новому матеріалі.

Узагальнення і систематизація знань. Під узагальненням розуміють мисленлене виділення яких-небудь властивостей, які належать певному класу предметів; перехід від одиничного до загального. Систематизація — це мисленнєва діяльність, у процесі якої виучувані об"єкти організовуються в певну систему на основі вибраного принципу. Вищою формою систематизації є організація виучуваного і засвоєного раніше матеріалу в систему знань, у якій розрізняють основи (поняття, факти, постулати) і наслідки.

Узагальнення і систематизація як етап уроку має визначити послідовність і підпорядкованість вивчених на уроці і засвоєних раніше споріднених понять на основі встановлених між ними істотних зв"язків і взаємозалежностей, визначити місце виучуваного поняття в системі відповідних знань.

Підбиваючи підсумки уроку, вчитель коротко повідомляє, якими знаннями оволоділи учні, як працював клас, окремі учні.

Домашнє завдання не слід давати наспіх. Необхідно пояснити зміст роботи, способи і послідовність її виконання. В окремих випадках доцільно перевірити, як учні зрозуміли зміст домашньої роботи.

Крім своєї важливої переваги — можливості досягати на одному уроці декількох цілей, комбінований урок має і недоліки. Вони полягають у тому, що в учителя не вистачає часу не тільки на засвоєння нових знань, а й на інші види пізнавальної діяльності. Продуктивність усіх етапів знижується ще й тому, що значно виріс обсяг знань, які вивчаються на уроці, у багатьох школах переповнені класи, що ускладнює управління пізнавальними процесами, погіршилось ставлення учнів до навчання. У зв"язку з цим виникли і практикуються інші типи уроків, на яких учні займаються переважно яким-небудь одним видом діяльності: уроки засвоєння нових знань; формування нових умінь; узагальнення і систематизації знань, умінь; застосування знань, умінь на практиці; контролю і корекції

2.2 Проведення формувального та констатуючого етапів експеременту. Обробка отриманих результатів

Одним із завдань вчителя початкової школи є через навчальний матеріал природознавства, тобто через засвоєння фактів, явищ, процесів якоїсь частини оточуючого світу, через правильно організовану діяльність з об’єктами, в яких ці факти, явища і процеси задіяні, допомогти дитині пізнати не лише навколишній світ, але й себе самого і забезпечити всім дітям у змісті матеріалу, що вивчається, набуття життєво необхідних знань, умінь і навичок.

Проведений нами теоретичний аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури із досліджуваної проблеми дозволив зробити припущення, що комбінований урок природознавства є ефективний і сприяє формуванню у дітей правильних природничих уявлень і понять та взаємозв’язків між ними.

З метою перевірки правильності даного припущення ми вдалися до проведення експерименту на базі 3-А та 3-Б класу Рівненської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №3.

Експериментальним навчанням було охоплено 30 учні 3 3-Б класу і 29 учні з 3-А класу.  Експериментальний і контрольний клас ми підібрали приблизно з однаковим складом учнів за рівнем навчальних досягнень.

Тема:Бактерії. Значення бактерій для природи і життя людини.

Мета:

·        навчальна: формувати в учнів поняття про корисні й шкідливі бактерії;

·        розвивальна: розширювати світогляд школярів;

·        виховна:виховувати  пізнавальний інтерес, любов до чистоти.

I. Актуалізація опорних знань. Перевірка домашнього завдання.

1. Організаційний момент.

2. Фенологічні спостереження.

—    Яка зараз пора року?

—    Який місяць?

—    Яке число?

—    Тепло чи холодно надворі?

—    Який стан неба?

—    Яка температура повітря?

—    Чи були сьогодні протягом дня опади?

3. Перевірка домашнього завдання

-ознаки царства грибів?

- будова гриба.

-на які групи поділяються гриби?

II. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми і мети уроку.

Слухання казки

— Послухайте казку про мікроби. Жили-були мікроби —розповсюджувачі різних хвороб. Найбільше на світі вони полюбляли бруд.

Чим брудніше, тим їм було приємніше і тим більше їх ставало.Ось на столі хтось залишив невимиті тарілки, крихти, шматочки хліба. Тут яктут — муха. А на її лапках сотні мікробів, особливо якщо вона прилетіла зі смітника. Муха відлетіла, а мікроби залишилися на столі — на тарілках.

Сидять на ложках, на хлібі і думають: «Як добре, що на світі є бруднулі і

мухи». І стало мікробам роздолля. І на руки можна потрапити, і в рот людині,а там вже і до хвороб рукою подать!

— Поміркуйте, що допомагає нам перемогти мікроби, бактерії?

— Хто такі бактерії? Де вони живуть? Які є шкідливі і корисні

бактерії? Як бактерії допомагають людям і тваринам? Як боротися з

бактеріями? Що потрібно робити, щоб протистояти хворобам?

— Сьогодні на уроці ви дізнаєтеся про бактерії і віруси та їхню роль у житті природи і людини.

III. Сприйняття та усвідомлення нового матеріалу.

1.Розповідь учителя

Коли під мікроскопом роздивитися свої руки, парти, стільчики,

можна побачити багато цікавого, а саме: різні мікроби — бактерії. Бактерії

дуже і дуже маленькі, менше найменших комах, навіть комашка порівняно з

ними величезна, як гора.

Ось крапля води, подивіться, скільки в ній мікробів! Ви нічого не

бачите? Правильно, тому що мікроби дуже маленькі, менше крапельки, і їх

так просто не розгледіти.

Для того щоб побачити мікробів, потрібний спеціальний прилад —

мікроскоп, який збільшує предмети у сотні разів. Ми поклали крапельку на

скло мікроскопа і тепер бачимо мікробів, які живуть у краплі води.

Крапелька така маленька, зате скільки в ній мікробів!!! Ось так виглядають

різні мікроби і бактерії під мікроскопом. Якщо ви намалюєте олівцем одну

точку, то там уміщатиметься двісті п’ятдесят тисяч бактерій! Бактерії

знаходяться скрізь. Вони є в ґрунті, у воді, в їжі, в повітрі, в дощі. Бактерії

живуть у тваринах і навіть у нас! Якби не було бактерій, на Землі не існувало

б життя. Був би один пісок, як на Місяці.

Бактерії з’явилися багато років тому. Бактерії бувають як шкідливі, так

і корисні.Бактерії допомагають перегнивати листю, що впало на землю, беруть

участь в утворенні корисних копалин, підтримують запаси вуглекислого газу

і кисню в атмосфері. Бактерії, які живуть глибоко під водою, допомагають

створити лосьйон для ефективного захисту шкіри від згубних сонячних

променів. Тисячоліттями людина використовувала молочні бактерії для

виготовлення багатьох молочних продуктів. Якщо до молока додати бактерії,

вийдуть кисле молоко, кефір, йогурт, сир. З оцтової бактерії виготовляють

закваску для квасу. Також бактерії допомагають з тіста зробити хліб. Бактерії

допомагають жуйним тваринам, антилопам, коровам, лосям, козам, коням,

перетравлювати рослинну їжу.

2. Фізкультхвилинка

(Відео фізкультхвилинка)

IV. Узагальнення й систематизація отриманих знань.

1. Робота за підручником (с. 171)

— Прочитайте текст на с. 171.

— Де зустрічаються бактерії?

— Якої шкоди можуть завдавати бактерії людині?

— Яка користь від бактерій людині, рослинам, тваринам?

2.Гра «Так чи ні?»

- Бактерії — живі організми.

- За допомогою бактерій виготовляють кефір і ряжанку.

- Серед бактерій є тільки корисні.

- Слід остерігатися хвороботворних бактерій.

V. Підсумок уроку. Завдання додому.

— Чим бактерії відрізняються одна від одної.

— Чи всі бактерії шкідливі?

— Як розрізняти шкідливі та корисні бактерії

— Чи можуть жити разом корисні та шкідливі бактерії?

— Як уберегтися від шкідливих бактерій?

Домашнє завання  с. 171)

Висновки до другого розділу

1.     Ефективність навчально-виховного процесу з природознавства у першу чергу залежить від вибору вчителем форми організації навчання. Існують різноманітні форми організації навчальної діяльності учнів під час вивчення природознавства в початковій школі.

2.      Результативність навчання визначається не кількістю і різноманітністю вправ, а цілеспрямованим і планомірним впливом на особистість молодшого школяра всієї системи навчальної роботи на уроках природознавства.

3.     Зміст будь-якого уроку визначається насамперед навчальною програмою та підручником. Але слід глибоко усвідомити, що сучасне викладання - не просто копіювання, а втілення методичних ідей. Головним має бути вдумливий підхід до запровадження методичних рекомендацій з урахуванням конкретних умов роботи з дітьми всього класу.

4.     Основне завдання вчителя проаналізувати зміст навчального предмета, визначити форми організації його засвоєння та підібрати методи і прийоми для ефективного проведення усіх форм організації вивчення природознавства в початковій школі

Висновки

Уроки природознавства потрібно будувати так, щоб вони були захоплюючими, цікавими, щоб успіхи у навчанні породжували в учнів почуття радості, пізнавальні інтереси. Дитяча допитливість і цікавість поступово має переростати у практичний інтерес до знань.

Вчитель повинен вміти організувати навчально-виховний процес так, щоб він сприяв навчанню, розвитку і вихованню дітей. Для цього вчитель повинен використовувати різні принципи, методи, прийоми і форми навчання. До форм організації навчання природознавства в початковій школі відносять урок, позакласну, позаурочну форми роботи.

Основною формою організації навчання є урок. На уроках вивчається матеріал, визначений навчальною програмою. При цьому велике значення має правильна організація самого процесу навчання. Всі уроки повинні відповідати програмовим вимогам і проводитись на належному теоретичному та методичному рівні.

Типологія уроків з природознавства включає такі:

- комбінований урок;

- урок-екскурсія;

- предметний урок;

- узагальнюючий урок;

- урок засвоєння нових знань.

Залежно від змісту, теми, вікових особливостей учнів, рівня їхнього розвитку, наявності обладнання, вчитель визначає, який тип уроку природознавства слід застосувати.

Усі види позаурочних занять (робота в куточку живої природи, на географічному майданчику, на шкільній навчально-дослідній ділянці, завдання для учнів на літо, домашні навчальні роботи) тісно пов’язані з уроками й спрямовані на виконання навчально-виховний завдань, передбачених чинною навчальною програмою з природознавства.

Позаурочна робота з природознавства має велике значення у навчальному процесі початкової школи. Вона сприяє розширенню знань учнів, набутих на уроках, їх конкретизації, формує уміння і навички практичного характеру, викликає інтерес до навколишнього світу, розвиває мислення молодших школярів.

У процесі вивчення природознавства значну роль відіграє і позакласна робота (індивідуальна, групова, масова), спрямована на розширення і поглиблення знань, умінь, навичок. Зміст її виходить за межі навчальної програми, відповідно до запитів та інтересів дітей. Дана форма роботи дає широкий простір для виявлення ініціативи учнів і виховує в них такі цінні риси, як відповідальність за доручену справу, охайність, наполегливість.

Усі форми організації навчання природознавства в єдності є засобами всебічного розвитку особистості дитини.

Проводячи експериментальне дослідження в початковій школі щодо

позитивно впливає на рівень навчальних досягнень учнів початкової школи, сприяє підвищенню у них пізнавальних інтересів. Загальною тенденцією, виявленою під час аналізу результатів формувального експерименту, було підвищення, порівняно з контрольним класом, кількості учнів експериментального класу, що досягли високого рівня навчальних досягнень із природознавства на кінець навчального року.

Добре спланована позаурочна і позакласна робота не перевантажувала учнів, а, навпаки, значно полегшувала сприйняття і засвоєння ними навчального матеріалу на уроках природознавства. У процесі позакласної роботи вчитель мав змогу глибше пізнати особистість кожної дитини, виявити її психологічні можливості й особливості, правильно спрямувати здібності.

Таким чином, проведене експериментальне дослідження дає підстави стверджувати, що використання різних форм організації навчання природознавства в початковій школі (усіх типів уроків, усіх видів позаурочної та позакласної роботи) є ефективним засобом формування природничих знань учнів молодшого шкільного віку. Така робота активізує навчально-пізнавальну діяльність учнів, задовольняє їхні запити та інтереси, доповнює й розширює зміст програмового матеріалу, сприяє його глибшому засвоєнню молодшими школярами.

Список використаної літератури

1. Актуальні проблеми соціології, психології та педагогіки // Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. „Тенденції розвитку психології в Україні: історія та сучасність”. — К.: Либідь, 2006. — 480 с.

2. Анн Л.Ф. Психологический тренинг с подростками. — СПб.: Питер, 2005. — 271 с.

3. Бабій М.Ф. Нові психологічні напрями організації навчального процесу з природознавства. — Луцьк: Редакційно-видавничий відділ ”Вежа” Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. — 118 с.

4. Будмаев Б.Ц. Психология и методика ускоренного обучения. — М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 1998. — 272 с.

5. Бондар В.І. Дидактика. — К.: Либідь, 2005. — 240 с.

6. Байбара Т.М. Методика навчання природознавства впочаткових класах. — К.: Веселка, 1998. — 334 с.

7. Байбара Т.М. Природознавство в 3 класі // Початкова школа. — 2003. — № 2. — С. 41-46.

8. Байбара Т.М. Природознавство в курсі „Я і Україна” // Навчання і виховання учнів 3 класу: Методичний посібник для вчителя / Упор. О.Я. Савченко. — К.: Початкова школа, 2004. — С. 300-318.

9. Байбара Т.М. Диференційовані завдання на уроках природознавства // Початкова школа. — 1991. — № 4. — С. 33-36.

10. Барабаш Ю.Г., Позінкевич Р.О. Педагогічна майстерність:теоретичні й навчально-методичні основи. — Луцьк: Редакційно-видавничий відділ ”Вежа” Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. — 472 с.

11. Біда О.А. Досліди на уроках природознавства та сільськогосподарської праці // Рідна школа. — 2000. — № 2. — С. 53-54.

12. Біда О.А. Підготовка вчителів до екологічного виховання молодших школярів на уроках природознавства. — К. :Науковий світ, 2000. — 44 с.

13. Біда О.А. Природознавство і сільськогосподарська праця: Методика викладання. — К.: Ірпінь: ВТФ ”Перун”, 2000. — 400 с.

14. Богданець Т.П. Летние наблюдения по природоведению. Задания для детей 8-9 лет // Начальная школа. — 2004. — № 4. — С. 27-33.

15. Бондар Л.М. Уроки мислення серед природи у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського // Початкова школа. — 2005. — № 9. — С. 12-14.

16. Варзацька Л.О., Шевченко Л.М. Уроки мислення серед природи // Початкова школа. — 1991. — № 6. — С. 29-46.

17. Вербицький В.В. Шляхи залучення школярів до позашкільної юннатської роботи // Початкова школа. — 1995. — № 1. — С. 30-32.

18. Вишневський О.І., Кобрій О.М., Чепіль М.М. Теоретичні основи педагогіки: Курс лекцій / За ред. О.І. Вишневського. — Дрогобич: Відродження, 2001. — 268 с.

19. Волкова Н.П. Педагогіка: Посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. — 576 с.

20. Воловик А.Ф., Воловик В.А. Педагогіка дозвілля. — Харків: Харківська державна академія культури, 1999. — 332 с.

21. Гаврилюк О.О. Основи психології та педагогіки. — Хмельницький: ХНУ, 2004. — 218 с.

22. Галузяк В.М., Сметанський М.І., Шахов В.І. Педагогіка. — Вінниця: ДП “Державна картографічна фабрика”, 2006. — 400 с.

23. Гетьман В.Ф. Екскурсії з природознавства в 2 і 3 класах. — К.: Радянська школа, 1985. — 92 с.

24. Голант Е.Я. Методы обучения в советской школе. — М.: Педагогіка,1957. — 345 с.

25. Горощенко В.П., Степанов И.А. Методика преподавания природоведения. — М.: Просвещение, 1984. — 159 с.

26. Грицай Ю.О. Теорія і методика виховання. — Миколаїв: МДУ ім. В.О. Сухомлинського, 2005. — 207 с.

27. Грущинська І.О. Ведення спостережень за природою влітку // Початкова школа. — 2001. — № 3. — С. 59-60.

28. Гуманістично спрямований виховний процес і становлення особистості. (Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді) // Зб. наук. праць. — Кн. 1 — К.: ВіРА Інсайт, 2001. — 339 с.

29. Гуманістично спрямований виховний процес і становлення особистості. (Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді) // Зб. наук. праць. — Кн. 2. — К.: ВіРА Інсайт, 2001. — 336 с.

30. Денисова Т. И. Урок-путешествие по родному краю // Начальная школа.— 1991. — № 2. — С. 47-48.

31. Дидактика современнойшколы: Пособие для учителей / Б.С. Кобзарь, Г.Ф.Кумарина, Ю.А. Кусый и др. Под ред. В.А. Онищука. — К.: Радянська школа, 1987. — 351 с.

32. Збірник наукових праць: Педагогіка та методика навчання і виховання. — Ч. 1. — Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2002. — 132 с.

33. Жаркова І.І., Мечник Л.А. „Я і Україна. Природознавство”. Зошит для 3 класу. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. — 48 с.

34. Жаркова І.І., Мечник Л.А. Уроки з курсу “Я і Україна. Природознавство”. 3 клас. — К.: Грамота, 2007. — 200 с.

35. Ильина Т.А. Педагогика. — М.: Просвещение, 1984. — 495 с.

36. Інновації в методиці викладання початкового курсу природознавства. — Луганськ: Альма-матер, 2006. — 86 с.

37. Казанский Н.Г., Назарова Т.С. Дидактика (начальные классы). — М.: Просвещение, 1978. — 224 с.

38. Кисельов Ф.С. Методика викладання природознавства у початкових класах. — К.: Вища школа, 1975. — 176 с.

39. Клепко С.Ф. Наукова робота і управління знаннями: Навчальний посібник. — Полтава: ПОІППО, 2005. — 201 с.

40. Книга вчителя біології, природознавства, основ здоров’я: Довідкові матеріали для організації роботи вчителя. — Харків: ПП „Торсінг плюс”, 2006. — 368 с.

41. Коберник О.М. Теорія і методика психолого-педагогічного проектування виховного процесу в школі. — К.: Науковий світ, 2001. — 182 с.

42. Коваль М.А., Коваль А.М. Основи психології та педагогіки. — К.: ВІТІ НТУУ „КПІ”, 2005. — 230 с.

43. Кондрашова Л.В., Пермяков О.А., Зеленкова Н.І., Лаврешина Г.Ю. Педагогіка в запитаннях і відповідях. — К.: Знання, 2006. — 252 с.

44. Контроль та оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи: Методичні рекомендації. — К.: Початкова школа, 2003. — 128 с.

45. Коротяєв Б.І. Педагогіка у питаннях, відповідях та прогностичних очікуваннях. — Донецьк: ТОВ “Лебідь”, 2000. — 163 с.

46. Косоротова Ю.В. Використання творчих завдань на уроках природознавства // Психолог. — № 24-22. — 2004. — С. 94-100.

47. Куцай Т.П. Урізноманітнення форм навчання як засіб гуманізації педагогічного процесу // Початкова школа. — 1995. — № 3. — С. 18-23.

48. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навчальний посібник. — Харків: „ОВС”, 2002. — 400 с.

49. Миронов А.В. Методика изучения окружающего мира в начальных классах. — М.: Педагогическое общество России, 2002. — 360 с.

50. Миронов М.И. Современный урок. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: Педагогика, 1985. — 184 с.

51. НарочнаЛ.К., КовальчукГ.В., ГончароваК.Д. Методика викладання природознавства. — К. : Вища школа, 1990. — 302 с.

52. ОнищукВ.А. Типы, структура и методика урока в школе. — К.: Радянська школа, 1976. — 183 с.

53. Онищук В.А. Урок в современной школе: Пособие для учителя. — 2-е изд., перераб. — М.: Просвещение, 1986. — 160 с.

54. ПакуловаВ.М., КузнецоваВ.И. Методика преподавания природоведения. — М.: Просвещение, 1990. — 192 с.

55. Подласый И.П. Педагогика начальной школы. — М.: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 2001. — 400 с.

56. Програми для середньої загальноосвітньої школи 1-4 класи. — К.: Початкова школа, 2006. — С. 246-276.

57. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи: Підручник. для студентів. — К.: Генеза, 1999. — 368 с.

58. Савченко О.Я. Урок у початкових класах: Навчально-методичний посібник. — К.: Освіта, 1993. — 224 с.

59. Скаткин М.Н. Совершенствование процесса обучения в школе. — М.: Просвещение, 1971.

60. Скаткін М.М. Методика викладання природознавства в початковій школі: Посібник для вчителів. — К.: Радянська школа, 1953. — 227 с.

61. Сорокин Н.А. Дидактика. — М.: Просвещение, 1974. — 222 с.

62. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві. — К.: Радянська школа, 1988. — 310 с.

63. Талызина Н.Ф. Управление процессом усвоения знаний. — М.: Изд-во МГУ, 1975. — 343 с.

64. Шевченко С.Д. Школьный урок: Как научить каждого. — М.: Просвещение, 1991. — 175 с.

65. Ягодовський К.П. Питання загальної методики природознавства. — К.: Радянська школа, 1953. — 215 с.