Життя і творчість Петра Ніщинського»

Реферат

на тему : «Життя і творчість Петра Ніщинського»

Виконала студентка 1-ого курсу, «Б» групи

Афанасьєва Вероніка Василівна

Зміст

Вступ

Розділ 1. Життєвий шлях Петра Ніщинського.

Розділ 2. Творчість видатного українського поета-перекладача і композитора.

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

     Доля Петра Ніщинського склалась досить трагічно, це ще один „загублений талант” в нашій багато віковій мистецькій спадщині. Він, як і Ведель, Шевченко, Стус, через несприятливі обставини не зміг розкритись повну міру своїх можливостей.

     Творчість Петра Івановича Ніщинського відома широкому загалу любителів мистецтва на сам перед завдяки  „Вечорницям”, вставній обрядовій її до найбільш популярного сценічного твору Тараса Шевченка  „Назар Стодоля”, написаній 1875 року. В період, коли український театр під тиском царської цензури перебував під загрозою коли рядом царських указів (Емський, Валуєвський) було заборонено мистецька, освітня, видавнича діяльність українською мовою, поява „Вечорниць” стала не лише мистецького, але й громадського життя.

     Відомому композитору, автору славнозвісного хорового твору «Закувала та сива зозуля», педагогу, перекладачу, поету П. Ніщинському (1832 – 1896 ) випала, з одного боку, велика честь, а з иншого – важкий хрест боротися за українську висоту. Він належить до когорти тієї вітчизняної інтелігенції, хто самовідданою, жертовною працею підніс нашу гідність, утвердивши в непроминальній істині: зміцнення й розвитку рідної нації – справа «святая святих».
Японському поету Басьо належать прості й водночас дуже глибокі слова:
«О скільки їх на полях,
Та кожна квітне по-своєму.
У цім найвищий подвиг квітки».
     У житті Петра Байди (літературний псевдонім П. Ніщинського) було багато труднощів і страждань, але найважливіше те, що йому вдалося «квітнути по-своєму», гідно реалізувати покликання Прометея української культури.

     Як свідчить дослідниця життєвого шляху П. Ніщинського: «Непоправна втрата авторських рукописів, листування й документів зумовила обшир білих плям або легенд у життєписі митця. З дотичних джерел і творчості лише загальним обрисом вимальовується його неординарна, яскрава особистість…»

 

Розділ 1. Життєвий шлях Петра Ніщинського.

    Він народився 21 вересня 1832 року у селі Наменці Київської губернії (сьогодні-Вінницька область) у родині убогого паламаря, який невдовзі помер (майбутньому композитору було на той час лише сім років, а його братові п’ять). Тоді мати, щоби вивести хоч якось дітей „в люди”, вона спродала все і подалась до Києва, влаштувавшись прачкою та прибиральницею. Та синів своїх все ж  віддала у Києво-Софіївське  духовне училище. Петро виявився напрочуд обдарованим і вже після декількох років отримав таку характеристику учителів: „Поведінки вельми скромної, здібностей відмінних, старанності зразкової, успіхів прегарних”. Крім того, наділений прекрасним голосом, він майже одразу почав співати в училищному, а потім і у великому семінарському хорі.

    На розумного хлопчика з прекрасним голосом звернув увагу ієромона Антонін собі його за служку. Коли ж у 1850 році він отримав призначення Син аноду настоятелем польської церкви в Афінах, то взяв з собою вісімнадцятирічного Петра. Так Ніщинський опинився у Греції, а потім по посольських обов’язках Антоніна, побував і в Італії. У 1852 Ніщинський вступає на богословський факультет Афінського університету проте не менше, аніж богослов’ям, захоплювався поезією та музикою, навіть вчився грати на фортепіано. Завершення навчання відзначилося написанням магістерської праці та незворотнім рішенням: Ніщинський вирішив обрати не духовну, а педагогічну кар’єру, не зважаючи на умовляння Антоніна, на той час вже архмадрида.

    У 1857 році молодий вчений повертається у Петербург та отримує місце викладача грецької мови у духовній семінарії . саме тут, як не дивно, зростає інтерес Ніщинського до української культури; спілкування з відомими суспільними діячами, вченими, загальне  захоплення поезією Шевченка не могли вплинути на його духовне формуванням. Незабутнє враження справили на нього лекції професора М. Костомарова, першого українського історика. Проте перебування в Петербурзі виявилось над складним матеріально; на скромну платню вчителя Ніщинський не зміг утримувати цілу родину(ще в Афінах, він одружився), тож мусить повернутись до Афін. Про те і там йому судилось затриматись не на довго 1860 родина опиняється в Одесі.

    Одеський десятилітній період виявився і плідним, і водночас неймовірно важким для композитора. З одного боку він неміг знайти постійної роботи впродовж п’яти років, і перебивався випадковими заробітками, його сім’я жила у постійних злиднях, з другого ж, боку незважаючи на скрутні обставини, він надзвичайно активно працує як вчений-філолог(за спеціальністю грецька лінгвістика),0іяк український громадський діяч, і як музикант. Особливо важливою у його житті стала зустріч з актором і драматургом М.Кропивницьким, що на початку70-х років виступав в Одесі у Народному театрі. Саме для вистави Кропивницького „Невільник”(за Шевченком „Сліпий”)написав спочатку свій славно звісний хор „Закувала та сива зозуля”. Таким чином, ці ж роки стали і часом його перших композиторських спроб. Характерно що починає свою творчість з обробок народних пісень, особливо тяжіючи до героїчного фольклору. Одну з перших і кращих своїх творів – обробку пісні про Байду, Ніщинський присвятив Лисенку, а на далі деякі друковані твори підписував псевдонімом „Петро Байда”.

    Великі надії покладав на переїзд до Києва у якості викладача грецької та латинської мови, тим більше що такі можливості виникали раз у раз. Проте нехіть і упередженість чиновників до педогогів-українців за походженням, призвела до того, що Ніщинський остаточно відмовився від отримання державної праці не лише в Києві, а й в Одесі. У відчаї він змушений покинути Одесу і переїхати до маленького провінційного містечка Анальєв неподалік Єлизаветграду, де йому вдалося отримати місце викладача державної жіночої гімназії з відносно непоганою платнею. У цій провінції приваблювала також перспектива співпраці з театром корифеїв, що розташувався в Єлизаветграді (адже неподалік розміщувався хутір „Надія”, де була їх рідна оселя). В Анальєві були написані кращі твори композитора – солоспіви „Порада”, „Нудьга”, тут же в перше будуть виставленні „Вечорниці” вставна дія до драми „Назар Стодоля” Т. Шевченка.

    В Анальєві пройшло сім років життя Ніщинського. Вони були надто нелегкими, адже після зловісного Емського указу занепадає українське культурне життя, припиняє життя Єлизаветградський театр, і єдина розрада, яка залишається – творчість та перекладницька діяльність. Ніщинський перший перекладає „Одісею” і ”Іліаду” Гомера та „Царя Едіта” Сократа на українську мову та „Слово о полку Ігоревім” на грецьку.

     У 1882 році повертається до Одеси де врешті отримує посаду викладача Другої Одеської гімназії. Це повернення з пів падає з певним послабленням в переслідуванні української мови, то ж Ніщинському вдається опублікувати свою „Антігону”. Переклад дуже радо сприйняли українці особливо на Галичині. У 1884 році він відвідує Західну Україну і був дуже здивований тим, що на одній з зустрічей йому подякували за цей геніальний переклад молодий селянин. Тут же він почув мелодію народної пісні, котру пізніше і записав і зробив обробку :”Панщина”.

       Помер 4 березня 1896 року у селі Ворошилівка на Поділлі, де гостював у своєї дочки.

Розділ 2. Творчість видатного українського поета-перекладача і композитора.

«ЗАКУВАЛА ТА СИВА ЗОЗУЛЯ...»
     Уперше вона, ця славна зозуля, витворена уявою українського композитора і поета – перекладача Петра Івановича Ніщинського, подала голос більше ста літ тому – у 1875 році, коли аматори єлисаветградського артистичного гуртка та ремісничо-грамотного училища виконали музичну картину з народного життя "Вечорниці”, написану до драми Т.Г. Шевченка "Назар Стодоля”.
     Невдовзі один з фрагментів "Вечорниць” – чоловічий хор "Закувала та сива зозуля” – зазвучав і окремо, заполонюючи слухачів буремним духом непокори, викликаючи глибокі, хвилюючі роздуми про народ і його невичерпні духовні сили.
Пісня "Закувала та сива зозуля” належить до тих класичних зразків української культури, які не підвладні часові.

Найвизначніші діячі культури того часу, зокрема М. Лисенко, О. Кошиць, К. Стеценко включали її до концертних програм. Є свідчення, що у виконанні хору "Закувала та сива зозуля” брав участь у 1891 р. видатний російський співак Федір Шаляпін, коли працював в українській трупі Георгія Деркача.
     Хор Ніщинського високо оцінювали П. Грабовський, І. Франко, Леся Українка, М. Аркас, М. Павлик та інші діячі культури. У рік смерті композитора про цей твір відгукнулася "Большая энциклопедия”, що виходила в Петербурзі за редакцією С. Южакова. В 14 томі цього видання знаходимо: "Найбільшою популярністю користується його прекрасна композиція для хору (на слова самого Ніщинського) "Закувала та сива зозуля...”. Це була творча вершина Петра Ніщинського.
     Шлях до неї випав довгий і нелегкий – від села Неменка (нині Іллінецький р-н) на Вінниччині, де 21 вересня 1832 року народився майбутній композитор, навчання в Києво-Софійському (1842), а згодом Києво-Подільському (1844-1845) духовних училищах, коли юний Петро Ніщинський, студіюючи поряд з іншими й музично-теоретичні предмети, здобув славу голосистого співака, назавжди полюбив музику.
     Звертаючись до історії народу, історії запорізького козацтва, він присвячує цій темі талановиті обробки пісень "Козак Софрон”, "Ой, гук, мати, гук”, "Байда”.
     Крім обробок народних пісень та створення оригінальних хорів, Петро Іванович пише і пісні-романси "Дівчинонько-голубонько”, "У діброві чорна галка”, які довгий час вважалися народними.
     Поряд з композиторською діяльністю Ніщинський бере активну участь у складанні російського-українського словника, перекладає на грецьку мову знамениту пам’ятку культури Київської Русі "Слово о полку Игореве” (1879), друкує переклад драматичного твору Софокла "Антігона” (1883).
     Згодом митець почав працювати над перекладом "Одіссеї” Гомера. Перевіршування цього великомасштабного твору – 24 пісні або рапсодії – 12098 віршів вимагали справжнього самозречення, забираючи весь час, що лишався після викладацької роботи.
     У червні 1887 року П. Ніщинський завершив працю над "Одіссеєю” і представив рукопис до цензурного комітету.
     У переклад "Одіссеї” П. Ніщинський вклав увесь свій хист і сили, але цензура заборонила її друкувати, що стало початком службових цькувань: після ревізії Одеської другої гімназії, йому закинули незнання грецької мови і перевели на нижчу ставку у Бердянськ.
     Переклад "Одіссеї” на малоруську мову, – вважав він, – це справа всезагальна, народна. Право на видання перевіршованої "Одіссеї” Ніщинський подарував львівській "Правді” під псевдонімом Петра Байди.
     Українська література збагатилась коштовним надбанням. Але особисто для Ніщинського ця публікація прискорила його катастрофу. Царський уряд не міг пробачити йому це видання українською мовою, з’явилось розпорядження про звільнення його з роботи.
     Петро Байда-Ніщинський похований у цьому ж селі, на березі Південного Бугу, на місцях прадавніх поселень доби трипільської культури та скіфських курганів. Тут і закінчилася його «одіссея».
     Все життя Ніщинського переслідувала бідність, він зазнавав ударів долі, від яких могли б опуститися руки. Багато з його мистецької спадщини не дійшло до нас. Але кипуча громадська і творча діяльність, тісні зв’язки з прогресивними, демократичними колами того часу, прекрасно написані ним "Вечорниці” дали йому право на безсмертя. А пісня "Закувала та сива зозуля” ще за життя автора перелетіла державні кордони, якими в той час була розмежована українська земля. Натхненний твір Ніщинського символізував нескореність духу українського народу, став яскравим художнім витвором легендарного, звитяжного богатирства.
     Про творця однієї з найвищих і найгероїчніших пісень земляк П. Ніщинського поет А. Бортняк сказав: "Та "Зозуля” кує в моєму серці, як і в серцях тисяч людей. Низький уклін краєві, що породив її творця”.

«Закувала та сива зозуля»

Закувала та сива зозуля
Вранці-рано на зорі;
Ой, заплакали хлопці-молодці,
Гей, гей, та на чужині в неволі, в тюрмі...
Вони плакали, гірко ридали,
Свою долю викликали:
«Ой, повій, повій та буйнесенький вітре,
Та й понад морем;
Та й винеси нас із кайданів, з неволі
В чистеє поле;
Та й понеси на Вкраїну,
Гей, гей, нас на Вкраїну...
А на Вкраїні — там сонечко сяє,
Козацтво гуляє, гуляє і нас виглядає, нас виглядає!»
По синьому морю
Байдаки під вітром гуляють.
Братів щоб визволяти,
Запорожці чимдуж поспішають.
Гей, як зачули турецькії султани,
Та й ізвеліли ще гірше кувати кайдани...
Султани турецькі, султани звеліли
Кувати кайдани, кайдани кувати,
Зволіли ще гірше кувати кайдани!

1875

Спискок використаної літератури

1.    Народна творчість та етнографія. - 1991. - С.57-61

2.    Українська музична культура. – Любов Киянська – 2000. – С.35-40.

3.    Пархоменко Л. Петро Ніщинський. К. 1989, с. 58.

Пам"ятник Петру Ніщинському на алеї видатних земляків у Вінниці