МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Національний університет харчових технологій

Реферат

з дисципліни «Управління витратами»

на тему: «Основні напрями зниження собівартості в молочній галузі»

Виконав студент ОФПД 3-6                                                           Слінченко П.А.

Спеціальність 6.030508 «Маркетинг»

Викладач:                                                           Цимбалюк Людмила Георгіївна

Київ – 2012

План :

 

1. Фактори зниження витрат і їх характеристика.

2. Резерви зниження витрат в галузях харчової промисловості.

3. Резерви зниження витрат в пивоварній промисловості.

Практично для всіх регіонів, галузей і підприємств країни одним із головних шляхів підвищення рентабельності виробництва є різке скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції. Це зумовлено високим рівнем собівартості сільськогосподарської продукції в Україні через недосконалу технологію та організацію виробництва і, як наслідок, значну трудо-, енерго- і фондомісткість продукції. До того ж заостанні роки відбулося суттєве підвищення собівартості продукції як унаслідок різкого посилення диспаритету цін на сільськогосподарську і промислову продукцію (за 1991-2007 рр. зростання цін на продукцію галузей першої сфери АПК в 6 разів, а третьої сфери - в 2,5 рази перевищуванні зростання цін на продукцію сільськогосподарського господарства), так і через значне зниження врожайності культур і продуктивності тварин. Темпи, якими підвищувалася собівартість та ціни на тваринницьку продукцію різняться між собою. Повна собівартість 1 ц. м’яса ВРХ зросла у 2007 р. порівняно з 1995 р. в 11,8 раза, а реалізаційна ціна лише в 9,1 раза, собівартість 1000 штук яєць зросла у 4,1 раза, а ціна - лише у 2,8 раза, собівартість вовни зросла у 4,7 раза, а ціна - у 2,7 раза.

По-іншому виглядає ситуація у співвідношенні повної собівартості і ціни реалізації молока та свиней у живій масі. Собівартість 1 ц. молока підвищилася за період 1995-2007 рр. у 6,06 раза, ціна у 7,6 раза, свинини - 7,9 та 8,6 раза відповідно. Завдяки такому співвідношенню, коли ціна зростає більшими темпами ніж собівартість продукції, такі галузі скотарства мали вищі показники економічної ефективності, порівняно з рештою галузей [17, с.352].

Саме тому вирішення питання зниження собівартості продукції, особливо сільського господарства, досить гостро стоїть на сьогоднішній день.

В даному розділі розглянемо основні способи зниження собівартості продукції молочного скотарства, застосування яких, як найбільше забезпечує зниження витрат виробництва.

 Противитратний механізм та його роль у зниженні собівартості молока

Противитратний механізм АПК - це спосіб функціонування сукупності економічних підойм та стимулів у системі економічного механізму з метою забезпечення зниження питомих виробничих витрат за зростання виробництва продукції на одиницю ресурсного потенціалу, підвищення її якості і збільшення маси споживчої вартості. Тобто елементи економічного механізму АПК (планування, госпрозрахунок; системи організації, оплати і стимулювання праці; ціноутворення; фінансово-кредитний механізм) у своїй сукупності й комплексному функціонуванні, що спрямовані на досягнення зазначеної вище мети, виступають водночас і елементами противитратного механізму.

На рівні підприємства особлива роль у зниженні витрат належить плануванню оптимальної галузевої структури методами багатоцільової оптимізації. При цьому один із субоптимальних варіантів плану розраховують за критерієм мінімуму виробничих чи приведених витрат. Результати кожного рішення аналізують, порівнюють з іншими варіантами оптимальних планів, одержаних за критеріями максимуму прибутку, валового доходу тощо і на цій основі складають найбільш прийнятний план, який сприятиме зростанню доходів господарства як унаслідок збільшення виробництва і реалізації продукції, поліпшення її якості, так і за рахунок зниження витрат. Більше уваги слід приділяти широкому впровадженню типових ресурсозберігальних мало- і безвідходних технологій.

Головним завданням противтратного механізму на підприємстві є пошук резервів зниження собівартості продукції. При цьому слід зауважити, що поняття "зниження собівартості" тут треба розуміти широко: не тільки абсолютне зниження (адже воно може бути неможливим через значний вплив зовнішніх факторів), а й відносне - порівняно з іншими підприємствами, що перебувають в аналогічних умовах.

У забезпеченні противитратної спрямованості всього економічного механізму важливу роль має відігравати ціноутворення. На жаль, в економічному управлінні виробництвом роль ціни як важливого інструменту обгрунтування об"єктивно виправданих витрат ігнорується. У результаті ціни сприймаються як інструмент відшкодування витрат, а не управління ними. Ураховуючи те, що однією з головних функцій ціни є кількісний вираз вартості товарів, ціни мають бути об"єктивними примусовими нормативами рівня витрат (міри споживання), які зобов"язують усі господарсько-виробничі та управлінські ланки запровадити суворі режими економії вже на початкових стадіях складання планів.

Однією з головних причин функціонування в народному господарстві, у тому числі і в АПК, витратного методу господарювання є недосконалість фінансово-кредитної системи. Переважання в минулому серед джерел розширеного відтворення бюджетного фінансування, хибна практика надання кредитів без належного економічного обґрунтування, використання їх для покриття збитків підприємств та об"єднань, що допускають безгосподарність, - усе це не відповідає принципам ринкового господарювання, спричинює нестримне зростання ресурсомісткості виробництва і собівартості продукції.

Головними об"єктами функціонування противитратного механізму АПК є виробничі формування, де відображаються всі його елементи, безпосередньо виробляється продукція і формуються витрати. На рівні підприємств та їхніх структурних підрозділів противитратний механізм формується і функціонує, відповідно, в системі господарського і внутрішньогосподарського розрахунку. Як свідчить досвід, поширені в сільському господарстві системи госпрозрахунку не здатні забезпечувати зниження ресурсо-місткості виробництва і собівартості продукції через відсутність комплексності впровадження і взаємодії елементів госпрозхрахунку, цільової спрямованості їх функціонування.

Насамперед це стосується системи матеріального стимулювання,котра здатна акумулювати в собі дію всіх елементів противитратного механізму. Однак широко застосовувані її форми спрацьовують на витратний метод господарювання, оскільки зорієнтовані на забезпечення зростания виробництва продукції без достатнього врахування рівня виробничих витрат та їхньої ефективності. Так, акордно-преміальнії система оплати праці й колективний підряд здебільшого стимулюють лише зростання виробництва продукції, адже розцінки при них обчислюють і застосовують без урахування вимог зниження собівартості продукції та випереджального підвищення продуктивності праці порівняно з його оплатою. Унаслідок цього хоч і підвищується продуктивність живої праці, собівартість продукції, як правило, зростає, а прибуток і рентабельність - зменшуються.

Паралельно із зазначеними формами стимулювання здійснюється і заохочення колективів госпрозрахункових підрозділів за економію виробничих витрат. Однак цей вид матеріального заохочення має формальний характер, підтвердженням чого є дані про дуже низьку питому вагу виплат за економію витрат у загальній сумі доплат за річними підсумками роботи трудових колективів.

У зв"язку з цим основними шляхами реалізації противитратного механізму в сільському господарстві на рівні підприємств є:

·  по-перше, розвиток форм господарювання на приватній основі на засоби виробництва і землю; господарських товариств, сільськогосподарських виробничих кооперативів, фермерських господарств, приватно-орендних підприємств, особистих господарств населення тощо. У цих господарствах зацікавленість суб"єктів підприємництва в економному використанні ресурсного потенціалу і витрачанні коштів незрівнянно вища порівняно з підприємствами колективної і державної власності;

по-друге, освоєння такої прогресивної форми організації і стимулювання праці, як підприємницький розрахунок.

Джерела і чинники зниження собівартості продукції

Зниження собівартості продукції має велике значення для підвищення ефективності виробництва. Воно передбачає насамперед економне споживання ресурсів, що свідчить не тільки про кількісний, але і якісному впливі на економічний потенціал країни і його перспективні зміни.
Фактори зниження собівартості - це кількісно співмірні можливості економії витрат.
Перелік техніко-економічних факторів, що впливають на собівартість продукції, визначається на підставі відбору постійно діючих причин зміни собівартості продукції в умовах нормального функціонування виробництва. Техніко-економічні фактори технічного рівня виробництва можна об"єднати в чотири групи: підвищення технічного рівня виробництва, удосконалення управління, організації виробництва і праці, зміна обсягу і структури продукції, структури виробництва і зміна умов господарювання.
У першій групі факторів - підвищення технічного рівня виробництва - в якості основних слід виділити:
1) запровадження нової та вдосконалення застосовуваної техніки і технології;
2) розширення масштабів застосування нової техніки, технології, модернізація і поліпшення експлуатації діючого обладнання;
3) застосування нових видів і заміна споживаної сировини, матеріалів, палива і енергії, поліпшення їх використання;
4) підвищення якості продукції, що випускається, поліпшення її характеристик.
До другої групи факторів - удосконалення управління, організації виробництва праці належать:
раціоналізація управління виробництвом;
поліпшення організації та обслуговування виробництва;
поліпшення організації праці та використання робочого часу;
ліквідація зайвих витрат і втрат.
У третій групі факторів - зміна обсягу і структури продукції, виділяють наступні чинники:
1) відносна зміна умовно-постійних витрат як наслідок зміни обсягу виробництва продукції;
2) відносна зміна амортизаційних відрахувань;
3) зміна структури продукції, що випускається;
4) виведення нових виробництв;
5) освоєння нових підприємств і підготовка виробництва на діючих підприємствах;
У четверту групу факторів - зміна умов господарювання - включаються:
1) зміна цін на вироблену продукцію;
2) зміна цін на споживані сировину, матеріали, комплектуючі вироби та напівфабрикати, паливо, енергію;
3) зміна оплати праці відповідно до рішення уряду;
4) зміна умов оподаткування;
5) оцінка основних фондів і зміна норм амортизації.
Розрізняють джерела і чинники зниження собівартості. Під джерелами розуміють кількісно сумірну економію всіх виробничих витрат у процесі виробництва і реалізації продукції.
Важливими джерелами зниження собівартості продукції є:
збільшення обсягу виробництва за рахунок більш повного використання виробничої потужності, площ, вдосконалення технологій, раціональної організацією ремонту;
зниження собівартості продукції за рахунок підвищення продуктивності праці;
за рахунок економного використання сировини, застосування замінників, вдосконалення асортименту і структури виробленої продукції, скорочення браку івитрат;
скорочення витрат на обслуговування виробництва і управління.

Список використаної літератури:

1.      Цимбалюк Л. Г. Формування та управління витратами виробництва / Л. Г. Цимбалюк, Н. П. Скригун,   Л. І.   Антошкіна. —   Донецьк :   ЮгоВосток,  2009. —   240   с. 95