Розповідь про видавництво

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

Кафедра реклами та зв’язків з громадськістю

Розповідь про видавництво

Реферат із дисципліни «Вступ до спеціальності»

Виконала: студентка І курсу, групи ВСР-Б-12-Д,

спеціальність «видавнича справа та редагування»

Гуманітарного інституту

Галака Яна Віталіївна

Перевірив: заступник завідувача кафедри

із соціально-гуманітарних питань,

старший викладач Тишкевич К.І.

Київ – 2012

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

1.     Видавництво як суб’єкт видавничого бізнесу. Класифікація видавництв………………………………………………………………..3

2.     Вибір організаційної форми та способів здійснення видавничого бізнесу………………………………………………………………………5

2.1.         Організаційні форми підприємства…………………………...……5

2.2.         Найменування суб’єкта видавничого бізнесу……………………..7

2.3.         Формування складу засновників…………………………………...8

2.4.         Підготовка і реєстрування засновницьких документів…………...8

2.5.         Добір кадрів і формування структури видавництва……………..10

3.     Організаційна структура видавництва…………………………………..11

3.1.         Редакторська гілка…………………………………………………12

3.2.         Виробнича гілка……………………………………………………16

3.3.         Управлінська гілка…………………………………………………19

4.     Перелік функцій менеджменту видавничо-поліграфічної діяльності…20

5.     Оперативне планування на видавництві………………………………...21

6.     Позиціювання видавництва і видавничої продукції на ринку як стратегічний чинник……………………………………………………...23

7.     Брендинг у комунікаційній системі видавництва………………………25

Висновки………………………………………………………………………....27

Список використаних джерел…………………………………………………..28

Видавництва є основними суб’єктами видавничого бізнесу. Головними їх функціями є підготовка, випуск та реалізації видавничої продукції. Увесь видавничий комплекс не може існувати без видавничо-поліграфічних підприємств. Отож дослідження видавництв як основних підприємницьких одиниць видавничого бізнесу є невід’ємною частиною вивчення курсу «Вступ до спеціальності» студентами спеціальності «видавнича справа та редагування».

         На жаль, видавничі організації в контексті видавничої діяльності досліджені мало. Серед спеціалістів, які займалися вивченням цього питання можна виділити Т. І. Лепейко, Т. П. Близнюк, А. В. Котлика,                           В. І. Теремка, праці яких були використані для написання реферату.

         У рефераті досліджені аспекти функціонування видавництв у сучасному підприємницькому комплексі України, а також основні правила, яких має дотримуватися будь-яке видавництво, щоб лишатися конкурентоспроможним.

Видавництва як суб’єкти видавничого бізнесу мають бути вивчені значно ширше та ґрунтовніше на тій підставі, що класичні видавництва - найпотужніший сегмент видавничого ринку, який в останні роки динамічно розвивається і стверджується.

1.     Видавництво як суб’єкт видавничого бізнесу. Класифікація видавництв

Видавництво – це державне, суспільне, кооперативне, акціонерне або приватне підприємство, що здійснює  підготовку, випуск і реалізацію книг, газет, журналів, нот, плакатів, електронних і комбінованих видань та інших видів продукції.

Залежно від літератури, яка випускається, масштабів випуску, форми власності та інших чинників видавництва можуть бути класифіковані за різними ознаками:

1)    за видами літератури, що видається, і її читацьким призначенням:

·     універсальні;

·     спеціалізовані;

2)    за формою власності:

·     державні

·     приватні;

·     кооперативні;

·     акціонерні;

·     партійні;

·     громадських організацій;

·     змішаної власності;

3)    за територіальною ознакою:

·     місцеві;

·     національні;

·     транснаціональні;

4)    за масштабом діяльності видавництва:

·     великі (випускають понад 100 книг на рік);

·     середні;

·     малі (випускають кілька десятків книг за рік);

5)    за знаковою природою інформації видань:

·     текстові книги;

·     нотні видання;

·     картографічна продукція;

·     видання для сліпих і слабо зрячих;

·     різні види електронних видань тощо.

2.     Вибір організаційної форми та способів здійснення видавничого бізнесу

З усвідомленням можливості і доцільності започаткування діяльності у сфері видавничого бізнесу постає необхідність вирішення організаційних питань – вибору організаційної форми, складу засновників, найменування майбутнього суб’єкта діяльності, підготовки і реєстрування засновницьких документів, ресурсного, кадрового, інформаційного забезпечення.

2.1.         Організаційні форми підприємства

Законодавство України відкриває необхідні можливості для започаткування підприємницької діяльності, у тому числі у видавничій сфері, у будь-якій організаційній формі. Такими організаційними формами можуть бути:

1)    одноосібне господарство – належність власності одній особі, яка керує власністю і виробничою діяльністю, привласнює прибуток, відповідає за всіма зобов’язання. Переваги такої форми – зосередження економічної та організаційної влади в одних руках; високі економічні стимули і рівень свободи економічного вибору ( можливість використовувати прибуток на власний розсуд відповідно до законодавства); незначні витрати на організування виробництва та управління ним; можливість використання спрощеної системи оподаткування. Не позбавлене воно і недоліків: невеликі інвестиційні можливості, розміри прибутку; вразливість щодо зовнішніх загроз; відповідальність власника за зобов’язаннями підприємства власним майном. У видавничій сфері така форма діяльності досить поширена;

2)    партнерство – об’єднання майна двох або більше юридичних, фізичних осіб, які стають співвласниками підприємства, разом розпоряджаються власністю, виробництвом, розподіляють прибуток, відповідають за зобов’язаннями підприємства. Партнерство може бути обмеженим (учасники відповідають за зобов’язаннями підприємства, привласнюють прибуток у межах зроблених ними внесків) або звичайним (відповідальність за зобов’язаннями підприємства  розміром внесків та особистим майном). Воно передбачає значно ширші можливості для розширення виробництва за рахунок об’єднання капіталу, генерування стратегічних і тактичних ідей, ефективне планування й організування справи, доступ до кредитних ресурсів. Однак така форма знижує оперативність, мобільність управління через необхідність узгодження рішень з усіма або більшістю учасників. Немало труднощів виникає, якщо хтось із них вирішує вийти із партнерства. У видавничому бізнесі партнерство найпоширеніше;

3)    корпорація – договірне об’єднання юридичних, фізичних осіб з метою створення нового об’єкта господарювання. Найчастіше функціонує у формі відкритого акціонерного товариства, засновники якого формують акціонерний капітал об’єднанням власних ресурсів через механізм випуску і продажу цінних паперів (акцій). Їх прибуток обумовлюється різницею між отриманими від продажу акцій та розміром вкладених ресурсів. Корпорації мають кращий доступ до ресурсів, ширші можливості залучити до справи кваліфіковані кадри, збільшувати обсяги залучення капіталу шляхом продажу акцій. При цьому акціонери несуть обмежену відповідальність за зобов’язаннями корпорації. Недоліки корпорацій пов’язані з ризиками знецінення акцій, проблемами управління, участі акціонерів в управлінні. Вразливі вони для рейдерських атак, що нерідко закінчуються захопленням власності. В Україні таких суб’єктів видавничого бізнесу небагато.

Вибір організаційно-правової форми пов"язаний не лише з можливістю об’єднання ресурсів, а й з баченням перспектив діяльності. Із багатьох причин значно легше досягти потужних масштабів діяльності на партнерській чи корпораційній основі.

2.2.         Найменування суб’єкта видавничого бізнесу

Вдалий вибір найменування – справа непроста і найменш технологічна. При цьому раціональні міркування та аргументи нерідко вступають у суперечність зі смаками, уподобаннями, модою.  Даються взнаки і відсутність перспективного, асоціативного мислення, дефіцит креативності, інтелектуальна лінь, недооцінювання найменування у забезпеченні стратегічного успіху підприємства, творенні бренда.

Обираючи найменування суб’єкта видавничого бізнесу, слід зважати на такі особливості:

·     асоціювання найменування зі сферою і спеціалізацією діяльності, перспективами його розвитку;

·     імовірність стимулювання позитивних емоцій в основних категорій споживачів;

·     можливість використання найменування як елементу видавничої марки (логотипу);

·     лаконічність, милозвучність, можливість створення візуальних ефектів і чуттєвих емоцій.

Важливо, щоб найменування не обмежувало в розширенні, відкритті нових напрямів і сфер діяльності. Від нього значною мірою залежить позиціювання суб’єкта діяльності на ринку. У будь-якому разі не варто ігнорувати кимось сказане: «Як корабель назвеш, так він і попливе».

Малопродуктивними є механічні поєднання слів і словосполучень (ідеться про ігнорування їх етимології й лексичних значень). У цьому контексті найменування деяких сучасних українських видавництв викликають неоднозначні роздуми, а в недалекому минулому можна було знайти приклади абсолютно бездарних назв.

2.3.         Формування складу засновників

Ініціатору підприємницької ідеї, який не бачить сенсу чи можливості одноосібно започаткувати і розвивати справу, доводиться розв’язувати проблему партнерства чи корпоративної співучасті. При цьому важливі готовність майбутніх партнерів інвестувати у спільний бізнес свої фінансові, матеріальні ресурси, максимально задіяти свої компетенції і систему відносин. Мають значення єдність стратегічних інтересів, психологічна, культурна сумісність. Необдумані дії у цій справі нерідко спричинювали розколи, крахи підприємств, оскільки співзасновники не досягали згоди щодо стратегічних питань, не могли разом працювати чи раптово відкривали в собі зовсім інші інтереси. А будь-які непередбачувані зміни у складі засновників послаблюють інвестиційні можливості, сукупні компетенції, позиції суб’єкта діяльності, а деякі з них навіть позбавляють сенсу його функціонування.

У видавничому бізнесі партнерство часто виявляється не лише в об’єднанні активів і можливостей на засновницькому рівні, а й у повсякденній практичній діяльності, що особливо актуалізує проблему раціонального розв’язання всіх пов’язаних із ним проблем.

2.4.         Підготовка і реєстрування засновницьких документів

Для започаткування одноосібного (приватного) видавничого підприємства достатньо зареєструватися у відповідних держаних органах і дисципліновано виконувати обов’язки перед державою (сплачувати за встановленими нормативами податки). Суб’єктом такого підприємництва є фізична особа – громадянин як суб’єкт правовідносин.

Для заснування і реєстрування приватного підприємства на основі приватної власності необхідний лише статут — документ, у якому зазначають власника, найменування, місцезнаходження підприємства, предмет і цілі діяльності, органи управління і порядок їх формування, порядок утворення майна і розподілу прибутків, повноваження трудового колективу, а також умови реорганізації та принципи діяльності. Таке підприємство є юридичною особою – самостійним носієм прав і обов’язків та відповідальності,  існування якого не залежить від осіб, які входять до нього; має власне майно, володіє правом здійснювати від свого імені економічну діяльність, відстоювати свої інтереси в суді.

Для реєстрування юридичної особи, крім статуту, потрібен засновницький договір – договір про добровільне об’єднання для майбутньої діяльності майна фізичних, юридичних осіб, їхні обов’язки і права. У ньому фіксують предмет і мету діяльності, юридичний статус підприємства, розмір статутного фонду і вкладів учасників у нього, їхню невідповідальність за невиконання зобов’язань, порядок вирішення конкретних питань, умови розірвання договору.

Заснування підприємства передбачає формування його статутного фонду – сукупності матеріальних і грошових коштів, об’єктів інтелектуальної власності, які засновники (учасники) надають новостворюваному підприємству у постійне користування для забезпечення його діяльності. Внесені кошти зараховуються на баланс підприємства. Ними воно відповідає за свою діяльність. Законодавство України встановлює мінімальні розміри статутного фонду: товариств з обмеженою відповідальність – 100 мінімальних заробітних плат, акціонерних товариств – 1250. Законом встановлено мінімальні внески у статутний фонд на час реєстрації підприємств (товариств з обмеженою відповідальністю – 30% розміру статутного фонду).

Підготовка і реєстрування засновницьких документів є важливим етапом. Тому доцільно довірити цю роботу кваліфікованим у господарському праві юристам. Однак цілком покладатися на них не можна, оскільки багато чого у змісті засновницьких документів залежить від досвіду, власних уподобань, бачення, цілей, інтересів. Можливостей засновників і людей, яких вони планують залучити до справи. Якісні засновницькі документи – продукт співпраці засновників із фахівцями-юристами.

2.5.         Добір кадрів і формування структури видавництва

На початку діяльності всю інтелектуально-проективну та організаційну роботу  здійснює кадрове ядро (висококваліфіковані, креативні, мобільні фахівці), яке у невеликих бізнес-структурах, що не мають достатньо інвестиційних коштів, нерідко складається із засновників, осіб, яких вони добре знають, у кваліфікацію і ділову репутацію яких вірять.

За наявності необхідних коштів уже на старті можливе формування повноцінного штату. У будь-якому разі його кількість й організаційна конфігурація повинні забезпечити ефективний прорив новоствореної структури на ринок. На цьому етапі важливо мати проект організаційної структури, незалежно від того, коли (одразу чи поступово) і за яким принципом вона буде сформована – лінійним (підпорядкування кожного працівника лише одному керівникові), функціональним (ієрархія структурних елементів, які забезпечують виконання закріплених за ними конкретних функцій), дивізійним (відповідальність структурних елементів за наявний продукт, сегмент ринку) тощо. Головне – щоб вона забезпечила реалізацію видавничої, підприємницької ідеї, бізнес-плану, створювала передумови для стратегічного розвитку (перспектив).

При доборі кадрів важливо розробити проект-модель необхідних компетенцій (набір функцій, без реалізації яких неможлива діяльність), подбавши, щоб кожен працівник ефективно виконував закріплені за ним функції (володів необхідними для цього компетенція ми), мав потрібну для цього мотивацію (внутрішню готовність працювати у конкретній структурі), поділяв цінності,  бачив у цій справі простір для самореалізації. Не менш важливі його психологічні, морально-етичні, комунікативні якості, які за одних обставин можуть сприяти розвитку ділового потенціалу, корпоративної культури суб’єкта видавничого бізнесу, за інших – деформувати, збіднювати їх.

У кожній одиниці внутрішньої структури, на кожному етапі технологічного циклу діяльності підприємства має бути фахівець, який здатний стати лідером, забезпечити високі стандарти діяльності, ефективно взаємодіяти з колегами та партнерами.

3.        Організаційна структура видавництва

Структура видавництва, чисельність і склад його співробітників залежать від напряму і масштабу діяльності, характеру продукції, що випускається, рівня комерціалізації тощо. Середнім можна вважати видавництво , яке випускає від 50 до 100 найменувань різних книг, журналів, брошур на рік. Є безліч (сотні і навіть тисячі) дрібних видавничих груп, що випускають по 3-5 видань на рік і навіть менше, без певного плану, як правило, лише з комерційними цілями. Існують і великі видавничі концерни, що випускають сотні і тисячі найрізноманітніших книг, періодичних видань, образотворчої та іншої продукції тисячними і мільйонними тиражами.

         Як правило, дрібні видавництва мають лінійну або лінійно-функціональну структуру управління, середні (найбільш типові) – лінійно-функціональну, великі – лінійно-функціональну або дивізійну. Отже, лінійно-функціональний тип організаційної структури є найбільш розповсюдженим, тому надалі доцільно розглянути середнє видавництво, що найбільш поширене в країні і яке відповідає всім вимогам професійної діяльності. Структура, подана нижче, є типовою, зразковою, вона може мати в житті різні варіанти сполучень цілого й частин.

  Директор видавництва керує всією редакційно-видавничою та виробничою діяльністю підприємства. Він організовує роботу видавництва та всіх його підрозділів, здійснює контроль за змістом літератури, яка видається, якістю художнього й технічного оформлення видавничої продукції. Директор аналізує стан книжкового ринку з метою забезпечення конкурентоспроможності продукції та підвищення її рентабельності, на основі чого здійснює керівництво розробкою перспективних і річних тематичних та виробничих планів видання літератури. Здійснює контроль за строками подання рукописів та їх проходженням у видавництві, роботою поліграфічних підприємств, що виконують замовлення видавництва. Контролює правильність підготовки договорів з авторами та установами, стверджує номінали та тиражі видань. Організовує своєчасне матеріальне забезпечення виробничої діяльності, роботу з рекламування та реалізації продукції, що випускається, хід виконання укладених договорів. Керує колективом співробітників видавництва.

Відповідно до специфіки продукції у видавництві наявні дві професійні гілки – редакторська і виробнича. Редакторську гілку очолює головний редактор, якому підпорядковані редакції, що спеціалізуються на випуску будь-якого виду літератури. Наприклад: редакція художньої літератури, редакція суспільно-політичної літератури, редакція науково-популярної літератури, редакція наукової-літератури, редакція журналу. Природно, число і спеціалізація редакцій можуть бути різні залежно від характеру самого видавництва.

3.1. Редакторська гілка

Головний редактор – керівник творчого редакційного процесу, що відповідає за складання плану випуску літератури, формування видавничого портфеля, професійний рівень усіх елементів технологічного процесу аж до виходу у світ і розповсюдження видавничої продукції.

Головний редактор очолює розробку проектів перспективних і річних тематичних планів видання літератури з урахуванням кон’юнктури книжкового ринку та планів редакційно-підготовчих робіт. Здійснює контроль за прийомом рукописів, їх попередньою оцінкою у видавництві, рецензуванням, дотриманням установлених термінів подання рукописів, графіками їх руху на всіх етапах видавничого процесу, термінами здачі їх у набір, обробкою коректурних відбитків і випуском літератури у світ. Контролює зміст видань і якість їх поліграфічного виконання. Готує матеріали для укладання видавничих договорів з авторами та трудових договорів (контрактів) із зовнішніми редакторами, рецензентами, художниками та іншими особами, що залучаються до виконання робіт з відання літератури, бере участь в оформленні документів щодо розрахунків за виконані ними роботи. Організовує проведення консультацій авторів з метою надання їм допомоги в роботі над рукописами. Забезпечує роботу редакторів, їх завантаження, якість і терміни редагування відповідно до діючих нормативів. Здійснює контрольне читання рукописів,  підготовлених до здачі у виробництво, організовує обговорення якості відредагованого матеріалу. Бере участь у розробці проектів художнього й технічного оформлення видань. Визначає якість роботи поліграфічного підприємства й вирішує питання, пов’язані з обопільними претензіями видавництва і друкарні. Аналізує причини помилок, друкарських помилок у виданнях і визначає винних у цьому осіб. Сприяє підвищенню кваліфікації працівників підрозділу. Складає звіти про виконані роботи з випуску літератури.

Редакція – головна виробнича одиниця у видавництві, що складається з групи творчих співробітників, як правило, філологів, які займаються редагуванням, підготовкою до поліграфічного відтворення та керівництвом іншими процесами з випуску видавничої продукції.

Склад редакції, як правило, такий: завідувач редакції, старший редактор, 3-5 редакторів, молодший редактор. Кожен із цих співробітників має посадові обов’язки, що визначаються типовими інструкціями і внутрішніми положеннями видавництва.

Завідувач редакції керує редакційно-видавничою та виробничою діяльністю свого підрозділу. Організовує редагування та випуск літератури, здійснює контроль за змістом видань і якістю їх художнього та технічного оформлення. Аналізує стан попиту на літературу, що випускається, готує проекти перспективних і річних планів видання літератури, керує розробкою планів редакційно-підготовчих робіт, графіків, реакційних і виробничих процесів видання. Організовує своєчасне оформлення видавничих договорів з авторами та зовнішніми редакторами, рецензентами, художниками та іншими особами, що залучаються до виконання робіт з видання літератури. Контролює правильність підготовки документів за розрахунками за виконані ними роботи, встановлення авторських гонорарів і розміри оплати позаштатним працівникам. Керує працівниками редакції, сприяє підвищенню їхньої кваліфікації.

Основні штатні одиниці видавництва – редактор, співробітник, що займається літературним редагуванням, і головний редактор, що контролює весь процес руху рукопису аж до виходу книги або іншої продукції у світ і надходження в систему розповсюдження.

Редактор розглядає рукописи, що надходять, дає їм попередню оцінку з метою визначення можливості та умов їх видання, необхідності авторської доробки, зовнішнього рецензування і наукового редагування, бере участь у підготовці видавничих договорів з авторами та трудових угод із зовнішніми рецензентами. Складає висновки про можливість видання рукопису в поданому вигляді або після доопрацювання з урахуванням запропонованих виправлень, доповнень, скорочень, а у випадках відхилень – обґрунтовані відмови у встановлені договорами терміни. Редагує прийняті до видання рукописи, надаючи при цьому допомогу авторам щодо поліпшення композиції і структури рукописів, вибору термінів, оформлення ілюстрацій тощо, узгоджує з ними рекомендовані зміни.

У процесі редагування редактор перевіряє виконання авторами зауважень рецензентів і вимог, що пред’являються до їх доопрацювання, комплектність поданого матеріалу, відповідність назв розділів рукопису їх змісту, а також те, наскільки відображені в роботах новітні досягнення науки, техніки і передового виробничого досвіду. Перевіряє за першоджерелами правильність написання наведених цитат і цифрових даних, вживання й написання імен, науково-технічних термінів, одиниць виміру, відповідність наведених символів позначенням, що установлені стандартами або прийняті в науковій та нормативній літературі. Здійснює необхідне літературне редагування рукописів. Працює над створенням довідкового апарату видання.

Редактор розглядає ілюстративні матеріали, визначає їх місце у виданні, дає необхідні вказівки і пояснення технічному та художньому редакторам, коректору, верстальнику. Бере участь у вирішенні питань, пов’язаних з художнім і технічним оформленням редагованих видань. Підписує рукописи у виробництво, обробляє коректурні відбитки й перевіряє сигнальні примірники перед випуском у світ. Складає списки виявлених друкарських помилок.

Молодший редактор веде діловодство в редакційному відділі (редакції), реєструє прийняті рукописи й терміни виконання робіт авторами, зовнішніми редакторами та іншими особами, які беруть участь у виданні. Веде оперативний облік ходу виконання графіків підготовки та проходження рукописів та коректурних відбитків. Зберігає авторські рукописи і документи, що відносяться до них, у встановленому діючими правилами порядку, під керівництвом редактора здійснює технічну підготовку рукописів до здачі в набір. Перевіряє цитати і цифрові дані за першоджерелами, повноту бібліографічного опису та наявність у тексті посилань на першоджерела, транскрипцію імен, термінів, найменувань, правильність написання та уніфікацію символів, одиниць вимірювання, дотримання однаковості позначень в ілюстраціях, тексті. Зчитує рукопис після передруку, виправляє допущені при цьому помилки, вписує формули, спеціальні знаки і букви тих алфавітів, які рідко застосовуються, а також букви в іноземний текст. Перевіряє комплектність рукописів, що направляються в поліграфічні підприємства. За дорученням редактора переносить авторську правку в робочий екземпляр.

У редакціях видавництва під керівництвом завідувачів редакціями та головного редактора ведеться робота з відбору, оцінки, рецензування, планування, редагування рукописів, що надходять, підготовки їх до набору та інших поліграфічних процесів.

3.2. Виробнича гілка

Інша найважливіша галузь видавництва – виробнича. Очолює її заступник директора видавництва з виробництва. Йому підпорядковується виробничий відділ, що включає коректорську групу, групу художнього та технічного редагування, групу постачання і збуту, групу випуску. Головну за чисельністю групу становить коректорська, що включає завідувача, двох старших коректорів та 6-8 і більше коректорів. Вони займаються коректорською обробкою рукописів, друкарських відбитків, готових книг, журналів, брошур (перед друком тиражу та виходом у світ).

Коректор здійснює вичитування рукописів після редагування й читання коректурних відбитків з метою забезпечення стандартизації різних елементів тексту, усунення орфографічних, пунктуаційних та інших помилок, а також виправлення недоліків змістового і стилістичного характеру (при узгодженні з редактором). Під час читання рукописів перевіряє їх комплектність (наявність титульного аркуша, вступу, ілюстрацій, довідкового апарату тощо), порядкову нумерацію розділів у змісті (зміст), відповідність їхніх назв заголовкам у тексті, забезпечує правильність написання та уніфікацію термінів, символів, одиниць вимірювання, умовних скорочень, однакових позначень в ілюстраціях і тексті.

Коректор перевіряє правильність оформлення таблиць, виносок, формул, довідкового апарату видання, повноту бібліографічного опису й наявність відповідних посилань на джерела цитат і цифрових даних у тексті. За необхідності дає вказівки верстальнику. Під час читання коректурних відбитків перевіряє відповідність набраного тексту оригіналу, виправляє помилки, допущені при наборі або передрукуванні рукописів, перевіряє правильність набору тексту, заголовків, приміток та інших виділених частин видання відповідно до загальних правил поліграфічного виробництва і вказівок технічного редактора.

У групі художнього та технічного редагування працюють по 1-2 художніх і технічних редактори та художник. Останній у штаті може бути відсутнім, але є ряд художників, які на замовлення видавництва виконують разові роботи з тієї чи іншої частини рукопису (малюнки, ілюстрації, фотографії, обкладинка, суперобкладинка, форзац книги тощо). Одна або дві людини займаються випуском і стільки ж постачанням матеріалів та збутом готової продукції.

Технічний редактор бере участь у розробці проектів художнього й технічного оформлення видань, здійснює технічне редагування з метою забезпечення якісного поліграфічного виконання видання. Відповідно до характеру видань уточнює побудову рукопису, перевіряє правильність її структури (розбиття на розділи, частини, глави тощо) і супідрядності заголовків у змісті. Визначає технічну придатність оригіналу до набору. Проводить розмітку оригіналу видання, вказує техніку набору, порядок розташування ілюстрацій та елементів оформлення видань. Готує макети технічного та художнього оформлення складних видань. Перевіряє авторські оригінали ілюстрацій з метою встановлення можливості їх використання для створення оригіналів, придатних до поліграфічного відтворення, визначає технологічні особливості їх виготовлення. Складає технічні видавничі специфікації і контролює виконання вказівок щодо поліграфічного виконання друкованого видання. Перевіряє й обробляє коректурні відбитки, оцінює якість набору, композицію кожної смуги і розвороту. Контролює дотримання поліграфічними підприємствами видавничих вимог, дає вказівки щодо виправлення допущених помилок, допущених при наборі, й недоліків технічного оформлення. Обробляє коректуру пробних відбитків ілюстрацій, перевіряє правильність побудови заголовків і їх шрифтового оформлення, розмічає вклейки. Спільно з художнім редактором готує до друку обкладинку (палітурку). Перевіряє й заповнює вихідні дані видання. Переглядає сигнальні примірники, перевіряє якість друку, палітурних та оздоблювальних робіт. Уживає заходів щодо поліпшення поліграфічного виконання видань під час виготовлення тиражу.

Художній  редактор бере участь у розробці проектів художнього й технічного оформлення видань, здійснює художнє редагування та ілюстрування видань з метою забезпечення їх якісного поліграфічного виконання. Перевіряє авторські оригінали ілюстрацій, і встановлює можливість їх використання для створення оригіналів, придатних до поліграфічного відтворення, визначає технологічні особливості їх виготовлення. Готує до технічних специфікацій видавничі вказівки з художнього оформлення видань і контролює їх виконання у процесі поліграфічного виробництва. Складає проекти трудових договорів (контрактів) з особами, що залучаються для виготовлення графічного матеріалу й виконання інших робіт з художнього оформлення, забезпечує своєчасне і якісне їх виконання. Обробляє коректуру тексту видань та пробних відбитків ілюстрацій. Оцінює якість набору, композицію кожної смуги та розвороту, дає вказівки друкарні про усунення допущених при наборі помилок і недоліків художнього оформлення. Спільно з технічним редактором готує до друку обкладинку (палітурку). Перевіряє сигнальні примірники і вживає заходів щодо виконання вимог поліграфічного виконання видань під час виготовлення тиражу.

Випусковий редактор бере участь у підготовці проектів договорів із поліграфічними підприємствами на виконання поліграфічних та оздоблювальних робіт, графіків редакційних і виробничих процесів видань, здійснює оперативний контроль за своєчасністю виконання прийнятих поліграфічними підприємствами замовлень видавництва. Оформлює замовлення і передає в установлені терміни поліграфічним підприємствам підготовлені до набору рукописи, ілюстрації, а також коректурні відбитки та сигнальні екземпляри видань. Веде облік виконання графіків з набору, друку та виготовлення тиражів, контролює комплектність видань та якість поліграфічного виконання. Приймає від поліграфічних підприємств коректурні відбитки, сигнальні примірники видань, перевіряє відповідність їх якості вимогам технічної видавничої специфікації та умовам укладених договорів. У випадку порушення цих умов повертає в установленому порядку коректурні відбитки на додаткову правку. Бере участь у прийманні тиражів видань від поліграфічних підприємств.

3.3. Управлінська гілка

Нарешті, існує у видавництві ще одна гілка – управлінська, тобто апарат установи, що очолюється безпосередньо директором. Йому підпорядковується бухгалтерія і планово-економічний відділ, а також секретар і молодший редактор з прийому рукописів. Апарат займається економічними розрахунками, складанням виробничих планів, калькуляцій вартості й собівартості видавничої продукції, нарахуванням заробітної плати та інших доходів співробітників, веденням ділової, кадрової та іншої документації. Поряд з планово економічним відділом в апараті управління може функціонувати відділ маркетингу. Цей підрозділ може входити і до складу виробничого відділу й займатися вивченням кон’юнктури ринку друкованої продукції, займатися рекламою і просуванням продукції на ринку.

Зрозуміло, структура видавництва може бути іншою, чисельність співробітників – меншою, але функціонально наявність такої системи професійних взаємин необхідна, і пов’язана вона з технологією самого видавничого процесу.

4.        Перелік функцій менеджменту видавничо-поліграфічної діяльності

До функції видавничого менеджменту належать:

·     розробка місії та цілей видавництва. Цільова функція починається зі встановлення загальної мети, яка є причиною створення даного видавництва. Визначається місія керівництвом. Мета повинна. В першу чергу, визначати напрям бізнесу, концентрувати зусилля в конкретній сфері, ранжирувати значущість підрозділів і служб. Одночасно з цим вона має бути реальною й досяжною, зрозумілою виконавцям, відповідати наявним матеріальним і людським ресурсам;

·     планування. З визначення мети починається робота з планування. Окреслюються найбільш ефективні методи планування;

·     організація. Формування структури організації, встановлення необхідного порядку;

·     управління персоналом (мотивація). Залучення людей до виконання роботи і керівництво ними: спонукання людини до свідомої та плідної діяльності, виходячи з її потреб і цілей організації; відбір, навчання;

·     контроль і регулювання. Контроль здійснюється у двох формах: фінансовий (охоплює всі аспекти діяльності й дозволяє оцінювати роботу персоналу) та адміністративний (проводиться на всіх рівнях і дозволяє оцінювати роботу).

         Контроль завжди здійснюється в три етапи:

1)    установка стандартів, тобто конкретних і змінних цілей;

2)    порівняння показників функціонування із заданими стандартами, визначення масштабу відхилень;

3)    ухвалення рішень про зміну вибраних стандартів, втручання у процес виробництва з метою його поліпшення.

5.        Оперативне планування на видавництві

Об’єктами видавничого планування є видання, що знаходяться на різних стадіях підготовки й випуску, а також матеріальні і фінансові ресурси.

Першорядне значення для планування роботи видавництва має план випуску.

План випуску – це перелік видань, намічених видавництвом до випуску протягом певного часу з основними характеристиками кожного видання, із зазначенням способу друку, наміченого терміну випуску, друкарні, у якій розміщено замовлення, стану видання на момент складання плану.

Для організації своєчасної підготовки видань до редакційної роботи формується ще один план – план редакційної підготовки.

Видавнича діяльність видавництва характеризується такими показниками, як асортимент випуску, об’єм випуску, тираж і аркушат видань.

Асортимент видавничої продукції – це число видань (назв), випущених одним видавництвом, групою видавництв або всіма видавництвами країни за певний період.

У свою чергу, під виданням розуміється твір друку, поліграфічно самостійно оформлений, такий, що пройшов редакційно-видавничу обробку, має встановлені вихідні відомості і призначений для передачі інформації, що міститься в ньому.

Тираж – загальне число екземплярів видання (під екземпляром розуміється кожна окрема одиниця тиражу видання), а загальний тираж для даного видавництва – сума тиражів видань, випущених видавництвом за певний період.

Одиницями вимірювання об’єму видань є авторський аркуш (одиниця вимірювання об’єму авторського оригіналу), обліково-видавничий аркуш (одиниця вимірювання об’єму всього надрукованого в книзі матеріалу) та друкований аркуш (одиниця вимірювання об’єму поліграфічно оформленого видання).

Видавниче планування потрібне для забезпечення необхідних термінів випуску видань.

Видавничий портфель – це твори в незавершеному виробництві, що знаходяться на різній стадії редакційно виробничої обробки.

За місцем знаходження творів у незавершеному виробництві видавничі портфелі поділяються на:

·     договірний (твори, які ще створюються авторами за авторським договором замовлення; твори, які знаходяться в авторів на доопрацюванні або вже подані у видавництво, але не схвалені видавництвом; авторські оригінали творів, що поступили у видавництво не за замовленням, але можуть бути схвалені до видання);

·     редакційний (твори, що знаходяться на стадії редакційної обробки);

·     виробничий (твори, що знаходяться на різних стадіях виробничого процесу).

Портфельний запас забезпечує нормальну роботу видавництва і планомірний випуск книг.

Відхилення від виробничого плану звичайно позначаються на собівартості продукції, підвищуючи або знижуючи її. Тому через такі відхилення друкарні обтяжені незапланованими витратами або навпаки отримують додатковий прибуток. Відхилення від виробничого плану часто бувають викликані вимогами клієнта. Якщо друкарня відстежує такі зміни, що вносяться самим замовником, їх вартість може бути додана до вартості, що вказана в комерційній пропозиції. Оскільки ціна таких авторських змін є додатковою відносно вартості контракту, вона часто стає джерелом додаткового прибутку для поліграфічного підприємства, який визначається в результаті переговорів між покупцем і продавцем послуги.

6.        Позиціювання видавництва і видавничої продукції на ринку як стратегічний чинник

Вибір сегмента ринку, на якому видавництво реалізовуватиме себе, має супроводжуватися заходами щодо позиціювання на ньому видавництва та його продукції.

Позиціювання – маркетингові дії, які акцентують увагу на унікальності видавництва і його продукції на ринку.

Головне в цій справі – забезпечити переваги власних видань порівняно з виданнями реальних чи майбутніх конкурентів, вигоди від їх придбання та використання. Однак цього не достатньо. Потрібно досягти відповідного сприйняття цих видань споживачами і суб’єктами рішення про купівлю. Адже конкуренція – це боротьба передусім за сприйняття. У ній виграє той, хто добре працює у сфері товарної, цінової політики, хто вміло і цілеспрямовано впливає на свідомість усіх суб’єктів зовнішнього середовища: авторів. Посередників, споживачів, постачальників матеріалів і послуг, представників органів влади, лідерів думки, груп впливу. Найефективніші з цих засобів – реклама, паблік рілейшнз, іміджмейкерство, брендинг.

Зміст та інтенсивність роботи щодо позиціювання видавництва і його продукції залежать від ділових, креативних можливостей, цілей і стратегій, діяльності конкурентів, характеру конкурентної боротьби. Зважаючи на внутрішні і зовнішні передумови, обирають такі стратегії позиціювання:

·     позиціювання за видавництвом (видавничою маркою). Передбачає акцентування на тому, наприклад, що конкретна видавнича (торгова) марка – це унікальні якості книг (зміст, художнє оформлення, дизайн, структура), найвигідніші ціни, зручніші умови придбання тощо;

·     позиціювання за ознаками видавничої серії (товарної марки). Змістом його є розкриття переваг, значущості серії для відповідних категорій читачів;

·     позиціювання за автором творів. Такий підхід вигідний для тривалої, надійної та прогнозованої співпраці видавництва з популярними авторами. За несприятливого збігу обставин можна сформувати автора для конкурентів і створити йому імідж;

·     позиціювання на основі зіставлення власних видань із виданнями конкурентів. За такого підходу переконують, чим саме продукція видавництва краща за подібні до неї видання. Це потребує акуратного використання рекламних інструментів, оскільки в іншому разі можна бути звинуваченим в антирекламі;

·     позиціювання за особливостями використання видань (книжка-розмальовка, розвивальна книжка, видання для певних категорій населення, задоволення специфічних потреб);

·     позиціювання щодо значущих споживачів (поціновувачів творів певних жанрів, видів видань), культурних символів (історичної спадщини, духовних надбань, етнокультурних цінностей);

·     позиціювання щодо інтересів споживачів (споживча цінність, інформаційно-пізнавальні, естетичні функції, ціни, знижки).

Стратегічне позиціювання починається переважно з видавничої ідеї, а реалізується в товарній, ціновій, комунікаційній політиці. Критерії оцінювання його ефективності – репутація на ринку й економічний результат.

Якщо попередні зусилля вичерпали свій потенціал і не приносять очікуваного ефекту, використовують стратегію репозиціювання – зміни позицій видавництва і його видань на ринку, у свідомості споживачів, інших актуальних суб’єктів зовнішнього середовища. З цією метою запроваджують нові асортиментні лінії (серії), вдаються до модифікації видань, важливих їх атрибутів, намагаються привернути увагу до раніше проігнорованих їхніх особливостей тощо.

Позиціювання не завжди означає гармонійну єдність усіх його складових. Адже різні суб’єкти зовнішнього середовища по-різному сприймають видавництво і його продукцію, а деякі – взагалі можуть не знати їх. За таких умов маркетингові дії слід спрямовувати на розширення сфери позиціювання – збільшення кількості ознак, покликаних забезпечити унікальність, привабливість видавництва і його видань.

У стратегічному аспекті позиціювання пов’язане з вибором місця на ринку, творенням ділового образу, злагодженою і послідовною діяльністю відповідно до обраної стратегії, унеможливленням наслідувальних дій намагань копіювати когось. Найвпливовіший його спосіб – стратегія диференціації за якомога більшою кількістю ознак.

Добре спозиційоване видавництво ідентифікують не задумуючись, на основі давно сформованих позитивних емоцій, породжених його продукцією, приємними враженнями від взаємодії з його працівниками, схвальних відгуків про нього, прагнення багатьох мати з ним конструктивні ділові відносини.

7.        Брендинг у комунікаційній системі видавництва

Кожне видавництво зацікавлене якомога сильніше і надовго привабити до себе, своєї продукції покупців. Для цього замало знати потреби і вміти найкраще задовольняти їх. Поведінка покупців може бути обумовлена і багатьма іншими мотивами. Одним із найпотужніших серед них є сила бренда, яка підпорядковує певним асоціаціям, почуттям поведінку людей.

Видавничий бренд – видавнича марка, яка зумовлює стійкі позитивні асоціації в учасників ринку, активну налаштованість на позначені нею видання.

Успіх багатьох товарів ґрунтується не лише на об’єктивно заданих, а й на суб’єктивно сприйнятих її перевагах. Це зумовлено тим, що бренд створює для споживачів емоційну цінність. Тому найчастіше перемагають найкраще спозиційовані в їхній свідомості бренди. Цей ефект буває настільки сильним, що нерідко здобувають перевагу навіть не найкращі позначені ними продукти. Хоча зі стратегічних міркувань діяти так не варто, бо товар своїми характеристиками має відповідати бренду, а бренд товару.

Далеко не завжди є підстави вважати брендом видавничу марку – поєднання найменування і графічного символу, за якими ідентифікують продукцію видавництва, відрізняють її від аналогічної продукції інших видавництв. Брендом є: те, що завжди викликає позитивну емоцію, формує купівель пріоритети, надовго до себе прив’язує; за що, не задумуючись, платять дорожче і гордяться цим; що здобуває собі місце, ніж рядові видавничі марки на нових ринках; кого поважають, побоюються, обходять стороною або мріють і намагаються побороти.

Видавництво, яке своєю товарною і комунікаційною політикою зуміло сформувати позитивне ставлення до себе і своєї продукції, більш захищене від атак конкурентів, «чорних» PR-технологій, у нього завжди прогнозованіші перспективи. Формування і нарощення його конкурентної сили залежить і від використання можливостей брендингу.

Брендинг – цілеспрямована діяльність щодо просування видавничої марки на ринок, стабільного позитивного її сприйняття.

Традиційні його засоби – реклама, паблік рілейшнз, семплінг, мерчандайзинг, прямий маркетинг тощо. Найпродуктивніша практика формування бренда ґрунтується на використанні унікальних особливостей продукції. Для цього з їх переліку обирають ті, завдяки яким цю продукцію можна вигідно виокремити, наголосити на її особливій цінності для споживачів, перевагах над виробами, з якими вона конкурує. Однак завжди бренд – це якісний продукт, висока культура поведінки на ринку і сильні, промовисті слова, які з ним асоціюються.

Специфіка брендингу у видавничій сфері пов’язана з тим, що не всі відмінності видавничої марки, видань можна одразу помітити, переконатися в їх наявності, перевагах. Для цього мало купити, навіть прочитати видання. Його слід порівняти з аналогічними або близькими до нього виданнями. Усе це потребує коштів, зусиль, умінь, читацької й аналітичної культури, часу. Тому усвідомлення цільовою аудиторією переваг видавничої марки – тривалий і складний процес.

Висновки

Видавництва — самостійні підприємства (юридичні особи), що спеціально займаються підготовкою, опрацюванням, випуском і реалізацією різних видів видавничої продукції. Їх можна класифікувати залежно від різних ознак, наприклад, форми власності, масштабів випуску продукції.

Оптимальними формами організації підприємницької діяльності у видавничій сфері можуть бути: одноосібне господарство, партнерство, корпорація. У видавничому бізнесі найпоширенішою формою організації підприємницької діяльності є партнерство.

Найменування суб’єкта видавничого бізнесу – важливий елемент позиціювання видавництва на ринку, від якого значною мірою залежить імідж видавництва серед споживачів та конкурентів.

Ще одна запорука успіху видавництва – добір кадрів та формування структури видавництва. Кожна гілка (редакторська, виробнича та управлінська) повинна якісно виконувати свої обов’язки, а також співпрацювати з іншими підрозділами.

Ефективний видавничий менеджмент та оперативне планування на видавництві є запорукою досягнення поставлених цілей шляхом раціонального використання всіх наявних ресурсів за встановлені терміни.

Позиціювання видавництва спрямоване на створення позитивного образу видавництва на ринку у свідомості споживачів, потенційних партнерів та конкурентів. Одним із елементів позиціювання є брендинг, тобто цілеспрямована система дій задля популяризації видавничої марки на ринку тастабільного позитивного її сприйняття.

Список використаних джерел

1.     Дурняк Б. В. Видавнича справа та поліграфічна діяльність в Україні: статистичний довідник/ Б. В. Дурняк, В. І. Воробйов, А . М. Штангрет та ін. — К.: ВАТ «УкрНДІ спеціальних видів друку», 2008. — 120 с.

2.     Менеджмент у структурах видавничо-поліграфічного комплексу: навч. посіб./ Т. І. Лепейко, Т. П. Близнюк, А. В. Котлик та ін.— Х.:ХНЕУ, 2011. — 352 с.

3.     Теремко В. І. Видавничий маркетинг: навч. посіб./ В. І. Теремко. —    К.: Академвидав, 2009. — 272 с.

4.     Теремко В. І. Основні засади видавничого бізнесу: навч. посіб./           В. І. Теремко. — К.: Академвидав, 2011. — 136 с.