Міністерство освіти і науки України

Одеський Державний Екологічний Університет

Факультет: природоохоронний

Кафедра екологічного права і контролю

РЕФЕРАТ

З дисципліни «Заповідна справа»

за темою: «Рамсарська конвенція про охорону водно-болотних угіддь»

Реферат оцінено в балах: - за повноту розкриття теми - за оформлення
За невчасне надання на перевірку знято  балів
Разом зараховано балів
Підпис викладача, що перевірив

Одеса 2015

ЗМІСТ

Вступ.. 3

1 Прийняття конвенції 5

2  Зміст Конвенції 7

3  Діяльність Рамсарської конвенції 17

3.1 Мета та завдання. 17

3.2 Керівні органи. 18

3.3 Сторони конвенції 19

4  Україна і Рамсарська конвенція.. 21

Висновок.. 24

Перелік посилань. 26

 

Вступ

Рамсарська конвенція (повна назва «Рамсарська конвенція про водно-болотяні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів», англ. «The Convention on Wetlands of International Importance, especially as Waterfowl Habitat») була підписана в 1971 році у місті Рамсар, Іран, у подальшому були внесені правки у 1987 р. у місті Реджайна, Саскачеван, Канада.

Відповідно до Рамсарської конвенції, стороною якої є Україна, під водно-болотними угіддями розуміють “райони маршів, боліт, драговин, торфовищ чи водойм – природних або штучних, постійних або тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонуватих або солоних, включаючи морськи акваторії, глибина яких під час віплину не перевищує 6 метрів”

Водно-болотні угіддя мають велике природне, економічне та соціокультурне значення. Kожна держава, яка є учасником Рамсарської конвенції,  має визначити на своїй території найбільш цінні водно-болотні угіддя та подати їх перелік і описи на затвердження до Секретаріату конвенції.

Ця Конвенція є важливою у житті людини, оскільки ВБУ грають важливу роль у таких процесах як: накопичення та зберіганя прісної води, регулювання поверхневого та підземного стоку, підтримання рівня грунтових вод, очищення води, підтримання рівня поживних речовини, повертають в атмосферу кисень, стабілізування кліматичних умов, особливо опадів та температури, стримання ерозії, стабілізування положення берегів, подтримання біологічного різномніття,слугують місцем проживання багатьох видів рослин і тварин,в тому числі рідких і господарсько важливих. Значення ВБУ для людей в значній мірі протікають із-за їх біологічної ролі.Як видно з вищеперечисленого, значна частина позитивних функцій водно-болотних екосистем повязана з діяльністю населяючих їх організмів.Болота грають важливу роль у формуванні гідрологічного режиму річок. В единому ландшафтному організмі вони виконують роль «печінки»: фільтрують поступаючу воду, де відбувається природнє самоочищення від багатьох атмосфених і антропогених забруднень. 

Рамсарська конвенція є першою глобальною угодою з охорони та збереження природних ресурсів. Її назва відображає початкову мету угоди − зберегти водно-болотяні угіддя, як середовище для водоплавних птахів.

Мета конвенції — припинити втрати водно-болотяних угідь та зберігати існуючі. Завданням конвенції є привернути увагу до проблем водно-болотяних угідь та раціонального використання ресурсів.

Конвенція містить законодавчі норми щодо збереження водно-болотяних угідь. Конвенцію підписали 156 країн — Договірних сторін Конвенції. Керівним органом Конвенції є Конференція Договірних сторін, яка проводить свої наради один раз на три роки.

Згідно із Конвенцією під водно-болотяними угіддями розуміють райони маршів‚ боліт, драговин, торфовищ або водойм − природних або штучних‚ постійних або тимчасових‚ стоячих або проточних‚ прісних‚ солонкуватих або солоних‚ включаючи морські акваторії‚ глибина яких не перевищує шість метрів. У Конвенції водоплавними птахами визнаються птахи, які екологічно залежать від водно-болотяних угідь. Для визначення угідь, які можуть бути заявлені до спеціального Переліку водно-болотяних угідь міжнародного значення, розроблені критерії, серед яких: типовість та унікальність екосистем для біогеографічного регіону, цінність угіддя для підтримання біологічного різноманіття регіону, існування ендемічних, рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин, місце регулярного перебування понад 20 тис. водних птахів, або важливе місце для нересту, нагулу і зимівлі місцевих видів риб тощо. Кожна країна — Договірна сторона Конвенції має заявити до Переліку водно-болотяних угідь міжнародного значення принаймні одне своє угіддя і взяти його під охорону [8].

1 Прийняття конвенції

Водно-болотні угіддя — це райони маршів, боліт, драговин, торфовищ або водойм — природних або штучних, постійних або тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонкуватих або солоних, включаючи морські акваторії, глибина яких під час відпливу не перевищує шість метрів, включаючи території, на яких можуть бути розташовані прибережні річкові та морські зони, суміжні з водно-болотними угіддями, і острови. За Рамсарською конвенцією водно-болотними угіддями можуть вважатися також морські акваторії глибиною не більше шести метрів під час відпливу, що розташовані в межах водно-болотних угідь. Термін “водно-болотне угіддя” використовується для позначення постійного або тимчасового болотного угіддя, мілководних ділянок та внутрішніх вод. Водно-болотні угіддя можуть знаходитися в межах усіх типів вод, прісних або солоних, та характеризуватися відповідною флорою, ґрунтами та фауною, пристосованою для вологих умов.   В Україні офіційне визначення поняття “водно-болотні угіддя” дається на прикладі водно-болотних угідь міжнародного значення у Постанові Кабінету Міністрів України про Порядок надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення від 29 серпня 2002 року, в якій водно-болотні угіддя міжнародного значення визначаються як цінні природні комплекси боліт, заплавних лук і лісів, а також водних об"єктів — природних або штучно створених, постійних чи тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонкуватих чи солоних, у тому числі морських акваторій, що знаходяться у межах територій та об"єктів природно-заповідного фонду, земель водного та лісового фонду України. Україна дотримується вимог Рамсарської конвенції про водно-болотні угіддя, головним чином, як місця перебування водоплавних птахів, від 2 лютого 1971 року (далі — Рамсарська конвенція) при визначенні поняття водно-болотних угідь, але вказане визначення не є зовсім точним, оскільки воно дуже скорочує коло територій, які можуть визначатися як “водно-болотні угіддя”. Водно-болотні угіддя можуть знаходитися також і в межах інших категорій земельного фонду, крім того, слід зазначити, що землі водно-болотних угідь становлять самостійну категорію в межах категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.

40 років тому (1975) набрала чинності Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів (Рамсарська конвенція). Підписана                    2 лютого 1971 р. у м. Рамсар (Іран) за сприяння ЮНЕСКО. Україна підтвердила свою участь у Конвенції 29 жовтня 1996 р [2].

    Рамсарська конвенція (повна назва «Рамсарська конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів», англ. «The Convention on Wetlands of International Importance, especially as Waterfowl Habitat») була підписана в 1971 році у Рамсар, Іран, у подальшому були внесені правки у 1987 р. у Реджайна, Саскачеван, Канада.

Рамсарська конвенція є першою глобальною угодою з охорони та збереження природних ресурсів. Її назва відображає початкову мету угоди − зберегти водно-болотні угіддя, як середовище для водоплавних птахів. Поступово мету Конвенції було розширено і зараз вона охоплює всі аспекти збереження та збалансованого використання водно-болотних екосистем, цінних для збереження біологічного різноманіття та забезпечення існування людини.

Конвенція містить законодавчі норми щодо збереження водно-болотних угідь. Конвенцію підписали 156 країн - Договірних сторін Конвенції. Керівним органом Конвенції є Конференція Договірних сторін, яка проводить свої наради один раз на три рокит [7].

Згідно із Конвенцією під водно-болотними угіддями розуміють райони маршів‚ боліт, драговин, торфовищ або водойм − природних або штучних‚ постійних або тимчасових‚ стоячих або проточних‚ прісних‚ солонкуватих або солоних‚ включаючи морські акваторії‚ глибина яких не перевищує шість метрів. У Конвенції водоплавними птахами визнаються птахи, які екологічно залежать від водно-болотних угідь. Для визначення угідь, які можуть бути заявлені до спеціального Переліку водно-болотних угідь міжнародного значення, розроблені критерії, серед яких: типовість та унікальність екосистем для біогеографічного регіону, цінність угіддя для підтримання біологічного різноманіття регіону, існування ендемічних, рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин, місце регулярного перебування понад       20 тис. водних птахів, або важливе місце для нересту, нагулу і зимівлі місцевих видів риб тощо. Кожна країна – Договірна сторона Конвенції має заявити до Переліку водно-болотних угідь міжнародного значення принаймні одне своє угіддя і взяти його під охорону.

На 2010 рік до Рамсарської конвенції приєдналося 160 країн світу. Сторони конвенції визначили 1674 водно-болотних об"єктів загальною площею понад 121 мільйонів гектарів для включення їх в Перелік об"єктів міжнародного значення.

2 лютого - Всесвітній день водно-болотних угідь.

У 2014 році за пропозицією Рамсарської конвенції Всесвітній день водно-болотних угідь відзначається під девізом «Водно-болотні угіддя та сільське господарство: партнери для розвитку» [4].

2  Зміст Конвенції

Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів

Договірні Сторони,

- визнаючи взаємозалежність Людини та її навколишнього середовища;

- беручи до уваги суттєві екологічні функції водно-болотних угідь як регуляторів водного режиму та як таких, що підтримують існування характерної флори й фауни, особливо водоплавних птахів;

- будучи переконаними в тому, що водно-болотні угіддя є ресурсом, який має велике економічне, культурне, наукове та рекреаційне значення, утрата якого б була б непоправною;

- бажаючи припинити дедалі більший наступ на водно-болотні угіддя та їхню втрату нині та в майбутньому;

- визнаючи, що водоплавні птахи під час своїх сезонних міграцій можуть перетинати державні кордони й, отже, повинні розглядатись як міжнародний ресурс;

- будучи впевненими в тому, що збереження водно-болотних угідь та їхньої флори й фауни може бути забезпечене шляхом поєднання далекоглядної національної політики зі скоординованою міжнародною діяльністю, домовилися про таке:

Стаття 1

1. Для цілей цієї Конвенції водно-болотними угіддями є райони маршів, боліт, драговин, торфовищ або водойм - природних або штучних, постійних або тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонкуватих або солоних, - зокрема морські акваторії, глибина яких під час відпливу не перевищує шести метрів.

2. Для цілей цієї Конвенції водоплавними птахами є птахи, які екологічно залежать від водно-болотних угідь.

Стаття 2

1. Кожна Договірна Сторона визначає придатні водно-болотні угіддя на своїй території для включення їх до Списку водно-болотних угідь міжнародного значення (далі - Список), який зберігається в Бюро, що засновується відповідно до статті 8. Межі кожного водно-болотного угіддя точно описуються та наносяться на карту й можуть уключати прибережні річкові й морські зони, суміжні з водно-болотними угіддями, та острови або морські акваторії, глибина яких перевищує шість метрів під час відпливу, що розташовані в межах водно-болотних угідь, особливо там, де вони важливі як середовище існування водоплавних птахів.

2. Водно-болотні угіддя повинні відбиратися для Списку з урахуванням їхнього міжнародного значення з погляду екології, ботаніки, зоології, лімнології або гідрології. У першу чергу повинні бути включені водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення для водоплавних птахів у будь-яку пору року.

3. Уключення водно-болотного угіддя до Списку не обмежує виключних суверенних прав Договірної Сторони, не території якої знаходиться угіддя.

4. Кожна Договірна Сторона визначає для включення до Списку, принаймні, одне водно-болотне угіддя під час підписання цієї Конвенції або під час передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про приєднання, передбачених у статті 9.

5. Будь-яка Договірна Сторона має право додати до Списку додаткові водно-болотні угіддя, що знаходяться в межах її території, розширити межі водно-болотних угідь, уже включених нею до Списку, або у зв"язку з її нагальними національними інтересами скасувати чи скоротити межі водно-болотних угідь, уже включених нею до Списку, та якомога раніше інформує організацію або уряд, відповідальні за виконання обов"язків постійно діючого Бюро, зазначеного в статті 8, про будь-які такі зміни.

6. Кожна Договірна Сторона враховує свою міжнародну відповідальність за збереження ресурсів мігруючих водоплавних птахів, управління ними та їхнє раціональне використання як під час визначення позицій Списку, так і під час здійснення свого права змінювати позиції Списку, які стосуються водно-болотних угідь, що знаходяться на її території.

Стаття 3

1. Договірні Сторони розробляють і здійснюють свої плани для того щоб сприяти збереженню водно-болотних угідь, уключених до Списку, а також, наскільки це можливо, раціональному використанню водно-болотних угідь на своїх територіях.

2. Кожна Договірна Сторона влаштовує так, щоб якнайраніше отримати інформацію, якщо екологічний характер будь-якого водно-болотне угіддя, що знаходиться на її території та включене до Списку, уже змінився, змінюється або може змінитися в результаті технологічних подій, забруднення чи іншого людського втручання. Інформація про такі зміни передається без зволікання організації або урядові, відповідальним за виконання обов"язків постійно діючого Бюро, зазначеного в статті 8.

Стаття 4

1. Кожна Договірна Сторона сприяє збереженню водно-болотних угідь і водоплавних птахів шляхом створення природних резерватів на водно-болотних угіддях незалежно від того, уключено їх до Списку чи ні, і забезпечує належний нагляд за ними.

2. У випадках, коли у зв"язку з нагальними державними інтересами Договірна Сторона скасовує чи зменшує межі водно-болотного угіддя, уключеного до Списку, вона повинна, наскільки це можливо, компенсувати будь-яку втрату ресурсів водно-болотного угіддя і, зокрема, вона повинна створити додаткові природні резервати для водоплавних птахів і захисту, у цьому самому районі або в іншому, адекватної частини первісного середовища існування.

3. Договірні Сторони заохочують дослідження та обмін даними й публікаціями, що стосуються водно-болотних угідь та їхньої флори й фауни.

4. Договірні Сторони намагаються управлінськими засобами збільшувати чисельність водоплавних птахів на придатних водно-болотних угіддях.

5. Договірні Сторони сприяють підготовці кадрів, компетентних у галузях дослідження водно-болотних угідь, управління ними та їхнього збереження.

Стаття 5

Договірні Сторони консультуються одна з одною стосовно виконання обов"язків, які випливають із цієї Конвенції, особливо у випадках, коли водно-болотне угіддя знаходиться на територіях більш ніж однієї Договірної Сторони, або у випадках, коли водна система використовується Договірними Сторонами спільно. Водночас вони намагаються координувати й посилювати теперішню й майбутню політику та нормативно-правові акти, які стосуються збереження водно-болотних угідь, їхньої флори та фауни.

Стаття 6

1. Засновується Конференція Договірних Сторін для перегляду цієї Конвенції та для сприяння її виконанню. Бюро, зазначене в пункті 1 статті 8, скликає чергові наради Конференції Договірних Сторін через проміжки часу, що не перевищують трьох років, якщо Конференція не вирішить інакше, і позачергові наради - на письмове прохання, принаймні, однієї третини Договірних Сторін. Кожна чергова нарада Конференції Договірних Сторін визначає час і місце наступної чергової наради.

2. Конференція Договірних Сторін є правомочною:

a) обговорювати виконання Конвенції;

b) обговорювати доповнення до Списку та зміни в ньому;

c) розглядати інформацію, надану згідно з пунктом 2 статті 3 про зміни екологічного характеру водно-болотних угідь;

d) надавати загальні або спеціальні рекомендації Договірним Сторонам стосовно збереження водно-болотних угідь, їхньої флори й фауни, управління ними та їхнього раціонального використання;

e) просити відповідні міжнародні органи готувати звіти й статистичні дані з питань, які за характером є суто міжнародними і які зачіпають водно-болотні угіддя;

f) приймати інші рекомендації або резолюції, що сприяють функціонуванню цієї Конвенції.

3. Договірні Сторони стежать за тим, щоб ті, хто відповідає на всіх рівнях за управління водно-болотними угіддями, були поінформованими про рекомендації таких Конференцій стосовно збереження водно-болотних угідь, їхньої флори й фауни, управління ними та їхнього раціонального використання, а також ураховували такі рекомендації.

4. Конференція Договірних Сторін приймає регламент кожної зі своїх нарад.

5. Конференція Договірних Сторін установлює та періодично розглядає фінансовий регламент цієї Конвенції. На кожній черговій нараді вона затверджує бюджет на наступний фінансовий період більшістю у дві третини Договірних Сторін, які присутні й беруть участь у голосуванні.

6. Кожна Договірна Сторона робить внесок до бюджету відповідно до шкали внесків, прийнятої одностайно Договірними Сторонами, які присутні й беруть участь у голосуванні на черговій Конференції Договірних Сторін.

Стаття 7

1. Представники Договірних Сторін на таких Конференціях повинні включати осіб, які є експертами з водно-болотних угідь або водоплавних птахів завдяки своїм знанням та досвіду, отриманим під час роботи на наукових, адміністративних або інших відповідних посадах.

2. Кожна з Договірних Сторін, представлених на Конференції, має один голос, причому рекомендації, резолюції та рішення ухвалюються простою більшістю Договірних Сторін, які присутні й голосують, якщо в цій Конвенції не передбачено іншого.

Стаття 8

1. Міжнародний союз охорони природи та природних ресурсів виконує передбачені цією Конвенцією обов"язки постійно діючого Бюро доти, доки Договірні Сторони голосуванням більшістю у дві третини не призначать іншої організації або уряду.

2. Обов"язки постійно діючого Бюро є, inter alia* (*серед іншого), такими:

a) надавати допомогу в скликанні та організації Конференцій, зазначених у статті 6;

b) підтримувати Список водно-болотних угідь міжнародного значення та отримувати інформацію від Договірних Сторін про будь-які подані відповідно до пункту 2 статті 3доповнення, розширення, вилучення чи обмеження, що стосуються включених до Списку водно-болотних угідь;

c) отримувати інформацію від Договірних Сторін про будь-які подані відповідно до пункту 2 статті 3 зміни в екологічному характері включених до Списку водно-болотних угідь;

d) надсилати всім Договірним Сторонам повідомлення про будь-які зміни в Списку або про зміни в характері включених до нього водно-болотних угідь і забезпечувати можливість обговорення цих питань на наступній Конференції;

e) доводити до відома відповідних Договірних Сторін рекомендації Конференції стосовно таких змін у Списку або змін у характері включених до нього водно-болотних угідь.

Стаття 9

1. Ця Конвенція залишається відкритою для підписання без обмежень у часі.

2. Будь-який член Організації Об"єднаних Націй чи однієї з її спеціалізованих установ або Міжнародного агентства з атомної енергії або сторона статуту Міжнародного суду може стати учасником цієї Конвенції шляхом:

a) підписання без застереження про ратифікацію;

b) підписання із застереженням про ратифікацію, після якого відбувається ратифікація;

c) приєднання.

3. Ратифікація або приєднання здійснюються шляхом здачі на зберігання Генеральному директору Організації Об"єднаних Націй з питань освіти, науки та культури ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.

Стаття 10

1. Ця Конвенція набирає чинності через чотири місяці після того, як сім держав стали Сторонами цієї Конвенції згідно з пунктом 2 статті 9.

2. Ця Конвенція набирає чинності для кожної Договірної Сторони через чотири місяці від дня її підписання без застереження про ратифікацію або від дня здачі нею на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.

Стаття 10bis

1. Поправки до цієї Конвенції можуть бути внесені відповідно до цієї статті на нараді Договірних Сторін, скликаній із цією метою.

2. Пропозиції стосовно поправок можуть бути внесені будь-якою Договірною Стороною.

3. Текст будь-якої запропонованої поправки, а також її обґрунтування надсилаються організації або урядові, які виконують передбачені цією Конвенцією обов"язки постійно діючого Бюро (далі - Бюро), а Бюро без зволікання надсилає їх усім Договірним Сторонам. Будь-які коментарі Договірних Сторін до тексту надсилаються Бюро в межах трьох місяців від дати, коли Бюро надіслало їх Договірним Сторонам. Бюро без зволікання, після останнього дня подання коментарів, надсилає Договірним Сторонам усі коментарі, подані до цього дня.

4. Нарада Договірних Сторін для розгляду поправки, надісланої відповідно до пункту 3, скликається Бюро на письмове прохання однієї третини Договірних Сторін. Бюро надає консультації Сторонам стосовно часу та місця проведення наради.

5. Поправки приймаються більшістю у дві третини Договірних Сторін, які присутні й беруть участь у голосуванні.

6. Прийнята поправка набирає чинності для Договірних Сторін, які погодили її, у перший день четвертого місяця, що настає після дати, станом на яку дві третини Договірних Сторін здали Депозитарієві на зберігання документ про погодження. Для кожної Договірної Сторони, яка здає на зберігання документ про погодження після дати, станом на яку дві третини Договірних Сторін здали Депозитарієві на зберігання документ про погодження, поправка набирає чинності в перший день четвертого місяця, що настає після дати здачі на зберігання її документа про погодження.

Стаття 11

1. Ця Конвенція є чинною впродовж невизначеного строку.

2. Будь-яка Договірна Сторона може денонсувати цю Конвенцію після п"ятирічного періоду від дати, з якої вона набрала чинності для цієї Сторони, шляхом надіслання Депозитарієві письмового повідомлення про денонсацію. Денонсація набирає чинності після закінчення чотирьох місяців від дня отримання Депозитарієм повідомлення про денонсацію.

Стаття 12

1. Депозитарій інформує всі Сторони, які підписали цю Конвенцію та приєдналися до неї, якнайскоріше про таке:

a) підписання цієї Конвенції;

b) передачу на зберігання грамот про ратифікацію цієї Конвенції;

c) передачу на зберігання документів про приєднання до цієї Конвенції;

d) дату набрання чинності цією Конвенцією;

e) повідомлення про денонсацію цієї Конвенції.

2. Коли ця Конвенція набере чинності, Депозитарій зареєструє її в Секретаріаті Організації Об"єднаних Націй згідно зі статтею 102 Статуту.

На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, належним чином уповноважені на це, підписали цю Конвенцію.

Учинено в Рамсарі 2 лютого 1971 року в одному оригінальному примірнику англійською, німецькою, російською та французькою мовами, при цьому всі тексти є рівноавтентичними, що здається на зберігання Депозитарієві, який надішле його засвідчені копії всім Договірним    Сторонам [10].

 

3  Діяльність Рамсарської конвенції

    3.1 Мета та завдання

Як уже було зазначено, метою Рамасарської конвенції є “збереження та раціональне використання водно-болотних угідь шляхом місцевих, регіональних і національних дій, та міжнароднї співпраці, які будуть складовою досягнення збалансованого розвитку світу“. Конкретні завдання діяльності визначаються країнами-учасниками Конвенції на певний період, після закінчення якого підводяться підсумки виконаної роботи. Перший стратегічний план дій охоплював 1997-2002 роки, другий – 2003-2008,     третій –2009 -1015.

Останній Стратегічний план, прийнятий 9-ю конференцією сторін у 2008 році (Південна Корея, м.Чангвон), встановлює п’ять основних напрямків – збалансоване використання водно-болотних угідь, розширення списку Рамсарських угідь, розвиток міжнароднї співпраці, розбудова інституційних можливостей конвенції, залучення до конвенції нових країн. В межах цих напрямків визначено 28 завдань, які повинні бути виконані          до 2015 р.

Враховуючи те, що країни-учасники Рамсарської конвенції розташовані в різних кліматичних умовах, знаходяться на різних рівнях економічного розвитку, мають різну щільність населення та фінансові можливості, кожна з них, в межах Стратегічного плану, має свої пріоритети щодо конкретних завдань.

Серед напрямків дій конвенції слід особливо зазначити розширення списку Рамсарських водно-болотних угідь або угідь міжнародного значення. На 2010 рік в світі визнано 1891 водно-болотне угіддя, загальною площею 185 млн. 464 тис. 092 га. Згідно з третім Стратегічним планом дій, передбачено довести їхню кількість до 2,500, а загальну площу – не менше ніж до 250 млн. га [1].

 3.2 Керівні органи

Найвищим керівним органом Рамсарської конвенції є Конференція сторін-учасників. Що три роки, представники держав учасників конвенції проводять спільні конференції, на яких підводять підсумки зробленого за звітний період та приймають керівні рішення – резолюції, рекомендації, стратегічні плани дій тощо. Кожна держава представляє національний звіт у затвердженому Конвенцією форматі. Починаючи з 1980 року було проведено 10 конференцій Рамсарської конвенції. Кожного разу конференції проводяться в інших місцях світу, остання була проведена у 2008 році у Південній Кореї в місті Чангвон (Changwon). Наступну, 11 конференцію Рамсарської конвенції, заплановано провести у 2011 році в Румунії.

Виконавчими органами Конвенції між конференціями є Керівний комітет (The Standing Committee) та Секретаріат конвенції, яким допомагають експерти, об’єднані в Науково-технічну комісію (The Scientific and Technical Review Panel) та організації партнери Конвенції (The International Organization Partners, IOPs). Склад держав учасників Керівного комітету визначається на Конференції сторін. Зазвичай це 16 країн, які є представниками різних регіонів світу. Вони представляють інтереси цих регіонів у Керівному комітеті. Як правило, Комітет засідає раз на рік у офісі Секретаріату конвенції. Секретаріат Рамсарської конвенції розташовано в Швейцарії, у місті Гланд. Він відповідає за повсякденну роботу виконання рішень Конференції сторін та Керівного комітету. Науково-технічна комісія (The Scientific and Technical Review Panel) є допоміжним дорадчим науковим органом Рамсарської конвенції, який об’єднує експертів, номінованих державами-учасниками Конвенції та затверджених Керівним комітетом.

Рамсарська конвенція тісно співпрацює з декількома глобальними недержавними організаціями, які були асоційовані з Конвенцією з початку її існування, а пізніше отримали офіційний статус Партнерських міжнародних організацій (the International Organization Partners). До них належать:

– BirdLife International (formerly ICBP);

– IUCN – The World Conservation Union;

– IWMI – The International Water Management Institute;

– Wetlands International;

– WWF (World Wide Fund for Nature) International.

Партнерські організації допомагають роботі Конвенції на глобальному, регіональному, національному та локальному рівнях, на рівні технічної експертизи, реалізації різних проектів, фінансової підтримки [6].

 3.3 Сторони конвенції

Станом на 2011 рік Рамсарську конвенцію підтримали 160 сторін: Австралія, Австрія, Азербайджан, Албанія, Алжир, Антигуа і Барбуда, Аргентина, Багамські острови, Бангладеш, Барбадос, Бахрейн, Беліз, Бельгія, Бенін, Білорусь, Болгарія, Болівія, Боснія і Герцеговина, Ботсвана, Бразилія, Буркіна-Фасо, Бурунді, В"єтнам, Великобританія, Венесуела, Вірменія, Габон, Гамбія, Гана, Гватемала, Гвінея, Гвінея-Бісау, Гондурас, Греція, Грузія, Данія, Джібуті, Домініканська Республіка, Еквадор, Екваторіальна Гвінея, Ель-Сальвадор, Естонія, Єгипет, Ємен, Замбія, Ізраїль, Індія, Індонезія, Ірак, Іран, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Йорданія, Кабо-Верде, Казахстан, Камбоджа, Камерун, Канада, Кенія, Киргизстан, Китай, Кіпр, Колумбія, Коморські острови, Конго (Демократична Республіка), Конго (Республіка), Коста-Ріка, Кот-д"Івуар, Куба, Лаос (Народна Демократична Республіка), Латвія, Лесото, Литва, Ліберія, Ліван, Лівія, Ліхтенштейн, Люксембург, М"янма, Маврикій, Мавританія, Мадагаскар, Македонія (Колишня Югославська Республіка), Малаві, Малайзія, Малі, Мальта, Марокко, маршалові острови, Мексика, Мозамбік, Молдова, Монако, Монголія, Намібія, Непал, Нігер, Нігерія, Нідерланди, Нікарагуа, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Об"єднані Арабські Емірати, Пакистан, Палау, Панама, Папуа-Нова Гвінея, Парагвай, Перу, Південноафриканська Республіка, Польща, Португалія, Республіка Сейшельські острови, Російська Федерація, Руанда, Румунія, Самоа, Сан-Томе і Прінсіпе, Сенегал, Сент-Люсія, Сербія, Сирія, Словаччина, Словенія, Судан, Суринам, США, Сьєрра-Леоне, Таджикистан, Таїланд, Танзанія, Того, Трінідад і Тобаго, Туніс, Туреччина, Туркменістан, Уганда, Угорщина, Узбекистан, Україна, Уругвай, Фіджі, Філіппіни, Фінляндія, Франція, Хорватія, Центральноафриканська Республіка, Чад, Чеська Республіка, Чилі, Чорногорія, Швейцарія, Швеція, Шрі-Ланка, Ямайка, Японія [3].

4  Україна і Рамсарська конвенція

29 жовтня 1996 р. після схвалення Верховною Радою відповідного закону, Україна поновила своє членство з часів СРСР. Нині Україна є стороною Рамсарської конвенції та згідно з її положеннями сама визначає (на основі критеріїв, визначених Конвенцією) на своїй території водно-болотяні угіддя, придатні для внесення до «Списку водно-болотяних угідь міжнародного значення» (Рамсарський список), готує їх описи і надсилає для розгляду і затвердження до Секретаріату Рамсарської конвенції.

На виконання зобов"язань України в рамках Рамсарської конвенції Кабінет Міністрів України постановою «Про заходи щодо охорони водно-болотяних угідь, які мають міжнародне значення»                           (№ 935 від 23.11.1995 р.) затвердив перелік з 22 водно-болотяних угідь України міжнародного значення загальною площею 650 тис. га. В 1998 р. Бюро Рамсарської конвенції включило ці угіддя до офіційного Переліку рамсарських угідь. Так було започатковано формування в Україні мережі водно-болотяних угідь міжнародного значення.

Слід зазначити, що офіційна дата приєднання України до Рамсарської конвенції − 1 грудня 1991 р. Це пов"язано з тим, що ще у 1975 р. (за часів СРСР) статус водно-болотяних угідь міжнародного значення було надано чотирьом водно-болотним угіддям України (Ягорлицька затока,  Тендрівськазатока,   Каркінітська затока і Дунайські плавні) загальною площею 1 тис. га. 29 жовтня 1996 р. Верховна Рада України постановила визнати Україну правонаступницею СРСР щодо участі в Рамсарській конвенції. У 2002 р. з метою реалізації положень Закону України «Про участь України в Конвенції про водно-болотяні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів» (1996 р.) постановою Кабінету Міністрів України був затверджений «Порядок надання водно-болотяним угіддям статусу водно-болотяних угідь міжнародного значення». Цей Порядок визначив процедуру надання водно-болотяним угіддям статусу міжнародного значення відповідно до критеріїв Рамсарської конвенції. Він також передбачає, що на всі водно-болотяні угіддя міжнародного значення складаються паспорти, забезпечується установлення спеціальних знаків на їх межах, а межі наносяться на плани та карти відповідних земельних ділянок  [2].

Сьомою нарадою Конференції договірних сторін Рамсарської конвенції, що відбулася в 1999 р. у м. Сан-Хосе (Коста-Ріка), було заплановано до 2005 р. збільшити кількість водно-болотяних угідь міжнародного значення, внесених до Рамсарського переліку, вдвічі (до           2 тисяч). Реалізовуючи рішення Конференції, Мінприроди Україниспільно з Чорноморською програмою Ветландс Інтернешнл в 2003 р. підготувало інформаційні описи 11 водно-болотяних угідь, які були направлені до Бюро Рамсарської конвенції з метою надання їм статусу водно-болотяних угідь міжнародного значення. Отже, зараз мережа ВБУ міжнародного значення в Україні нараховує 33 водно-болотяних угіддя загальною площею 676 251 га.

Перелік угідь, офіційно визнаних Рамсарською конвенцією:

1. Озеро Кугурлуй (Одеська область) 6500 га;

2. Озеро Картал (Одеська область)  500 га;

3. Кілійське гирло (Одеська область) 32800 га;

4. Озера Сасик (Одеська область) 21000 га;

5. Система озер Шагани-Алібей-Бурнас (Одеська область) 19000 га;

6. Межиріччя Дністра-Турунчука (Одеська область) 7600 га;

7. Північна частина Дністровського лиману (Одеська область) 20000 га;

8. Телігульський лиман (Одеська область) 26000 га;

9. Дельта річки Дніпра (Херсонська область) 26000 га;

10. Тендрівська затока (Херсонська область) 38000 га;

11. Каркінітська та Джерелгацька затоки (Херсонська обл.) 17000 га;

12. Центральний Сиваш  (Херсонська область) 80000 га;

13. Східний Сиваш (Херсонська область) 16500 га;

14. Ягорлицька затока (Херсонська і Миколаївська області) 34000 га;

15. Молочний лиман (Запоріжська область) 22400 га;

16. Коса Обиточна та затока Обиточна  (Запоріжська  область) 2000 га;

17. Гирло річки Бердин, коса Бердянська та Затока Бердянська     (Донецька область) 1800 га;

18. Затока Білосарайська та коса Білосарайська

(Донецька область)   2000 га;

19. Затока Крива та коса Крива (Донецька область) 1400 га;

20. Шацькі озера (Волинська область) 32850 га;

21. Заплава річки Припять( Рівненська і Київська області) 12000 га;

22 .Заплава річки Стохід (Волинська область) 10000 га  [5].

На цей час зазначений Перелік включає 2 186 водно-болотних угідь загальною площею 208,449 млн. га.Серед них і наші 33 водно-болотні угіддя міжнародного значення загальною площею біля 678 тис. га. З них 22 водно-болотних угіддя отримали статус міжнародних у 1995 році, а в 2004 році Бюро Рамсарської конвенції прийняло рішення про надання міжнародного статусу ще 11 водно-болотним угіддям України, які розташовані у межах територій природно-заповідного фонду України.

Крім того, у 2011 та 2012 році були прийняті розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 № 147-р та від 21.09.2011 № 895-р, від 24.10.2012 № 818-р про погодження надання 19 водно-болотним угіддям України статусу водно-болотних угідь міжнародного значення.

У 2015 році за пропозицією Рамсарської конвенції Всесвітній день водно-болотних угідьвідзначається під девізом «Водно-болотні угіддя для нашого майбутнього» [9].

Висновок

Отже, Рамсарська конвенція декларує основні аргументи важливості водно-болотних угідь для забезпечення нашого майбутнього, а саме:

-водно-болотні угіддя важливі для забезпечення людства прісною водою, очищення та фільтрації поверхневих вод, поповнення водоносних горизонтів;

- ці угіддя годують людство – їх використовують для рибальства і сільського господарства протягом тисячоліть;

-вони забезпечують відновлюваними природними ресурсами для природних промислів, будівництва та опалення;

-мають значні бальнеологічні ресурси та використовуються з рекреаційними цілями; зберігають біорізноманіття та екологічну рівновагу;

-пом’якшують вплив штормів і повеней та захищають берегову лінію від руйнування;

-депонують вуглець, продукують кисень та допомагають у боротьбі зі змінами клімату.

Згідно з даними Державного комітету водного господарства України, до земель водного фонду віднесено 4365,3 тис. га, з них землі, зайняті водними об"єктами, складають 2415,2 тис.га. Найбільша площа земель водного фонду припадає на водосховища — 1134,5 тис. га, в тому числі    688,1 тис. га знаходиться під водосховищами Дніпровського каскаду,          939 тис. га займають відкриті заболочені землі, 539,8 тис. га — озера та прибережні замкнуті водойми, 343,3 тис.га — лимани, 244,2 тис. га — річки та струмки. В Україні виявлено 2488 торф"яних родовищ із загальною площею близько 1 млн. га. Більше половини торф"яників знаходиться у межах Волинської, Рівненської та Чернігівської областей.

Слід зазначити, що водно-болотні угіддя є ресурсом великого економічного, культурного, наукового і рекреаційного значення, втрата якого була б непоправною. Землі водно-болотних угідь міжнародного значення віднесені Земельним кодексом України до земель іншого природоохоронного призначення. Порядок використання земель іншого природоохоронного призначення, крім того, встановлюється законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки», Концепцією збереження біологічного різноманіття, іншими нормативно-правовими актами України, а також міжнародними договорами, учасницею яких є Україна.

Водно-болотні угіддя є одними з найбільш продуктивними природними екосистемами у світі, які забезпечують людство водою та іншими ресурсами, а також є місцем проживання великої кількості видів тварин та рослин.  Важлива роль водно-болотних угідь ще і досі не до кінця усвідомлена людьми. Нажаль це усвідомлення приходить лише з руйнацією або втратою природних водно-болотних екосистем, яке є наслідком недбалого, споживацького відношення до них та постійним зростанням населення Землі.

У даний час зазначений Перелік включає 2065 водно-болотних угідь загальною площею 197,4 млн. га. Серед них i наші 33 водно-болотні угіддя міжнародного значення загальною площею біля 678 тис. га. З них 22 водно-болотних угіддя отримали статус міжнародних у 1995 році, а в 2004 році Бюро Рамсарської конвенції прийняло рішення про надання міжнародного статусу ще 11 водно-болотним угіддям України, які знаходяться у межах територій природно-заповідного фонду України.

Перелік посилань

1.     Борсукевич Л.М.Збереження біорізноманіття водно-болотних угідь шляхом оптимізації регіональної екомережі (басейн верхньої течії Дністра, Прута та Західного Бугу) Науковий вісник НЛТУ України. 2010. − Вип. 20.6 c.85-93

2.     Вомперский С.Э. Болота и заболоченные леса в свете задач устойчивого природопользования М.: ГЕОС, 1999. — 392 с

3.     Ворон В.П., Івашинюта С.В., Коваль І.М., Леман О.В. Антропогенна трансформація лісів зеленої зони м. Рівне і підвищення їх стійкості та екологічних функцій

4.     Гродзинський М.Д., Стеценко М.П.  Заповідна справа в Україні Навчальний посібник. – К.: 2003. - 306 с.

5.     Ковальчук А.А. Заповідна справа. – Ужгород: Ліра, 2002. – 328 с.

6.      Кучерявий В.П., Щупаківський Я.Б.Проблема збереження біологічного різноманіття рослинності техногенних водойм Львівщини Науковий вісник, 2004, вип. 14.8 c.361-363

7.      Марушевський Г. Б., Жарук І. С.. Водно-болотні угіддя України. Довідник  Чорноморська программа Ветландс Интернешнл, 2006.  312

8.     Ниценко А.А.  Природа болот и методы их исследований    Л.: Наука, 1967. — 290 с.

9.      Попович С.Ю. Природно-заповідна справа Навчальний посібник. - К.: Арістей, 2007. - 480 с

10.                        Рамсарська Конвенція про ВБУ. –http://zakon3.rada.gov.ua