Реферат з юридичної деонтології

          за темоя  «Моя професія - юрист»

                                                    РОБОТУ ВИКОНАВ

                                              студент групи ю-11

                                                Ферез Денес
План

Поняття і система правоохоронних органів.

Прокуратура України.

Адвокатура.

Органи юстиції.

Мої роздуми про майбутню професію.

                                                                                
                                                                                 
                     .      Статус судді в УкраїніСуддя́ — людина, яка чинить суд, судить, тобто висловлює обов"язкову для інших людей думку щодо їх учинків.

        Суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів»^[1] призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

Незмінюваність: Судді, який обіймає посаду безстроково, гарантується перебування на посаді до досягнення ним шістдесяти п"яти років, за винятком випадків звільнення судді з посади або відставки судді відповідно до закону.

Несумісність: Перебування на посаді судді несумісне із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом.

Суддя не має права поєднувати свою діяльність з підприємницькою або адвокатською діяльністю, будь-якою іншою оплачуваною роботою (крім викладацької, наукової і творчої діяльності), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

Суддя не може належати до політичної партії чи професійної спілки, виявляти прихильність до них, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках.

Незалежність: Суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Суддя не зобов"язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом.

Недоторканність: Суддя є недоторканним. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення судом обвинувального вироку.

Вимоги до претендента на посаду судді такі:

1) українське громадянство;

2) дієздатність (не можуть призначатися на посаду судді ті, хто визнані обмежено дієздатними або недієздатними);

3) вік старший за 25 років;

4) відсутність психічних чи інших захворювань, що можуть перешкодити виконанню обов"язків судді;

5) відсутність судимості (не знятої чи не погашеної);

6) наявність вищої юридичної освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра, здобутої в Україні чи за кордоном, але визнаної в Україні;

7) стаж роботи у галузі права (тобто за спеціальністю після здобуття освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем не нижче спеціаліста) не менше трьох років;

8) проживання в Україні не менш як 10 років;

9) володіння державною мовою;

10) наявність фахової підготовки за юрисдикцією спеціалізованого суду (для суддів господарських та адміністративних судів). 

У кримінальному процесі суддею вважається також присяжний.

Народні засідателі, присяжні під час розгляду і вирішення справ користуються повноваженнями судді.

Новий Кримінальний процесуальний кодекс України ввів посаду слідчого судді. Слідчий суддя — суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, — голова чи за його визначенням інший суддя Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя. Слідчий суддя (слідчі судді) у суді першої інстанції обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду^[7].

Третейський суддя — фізична особа, призначена чи обрана сторонами у погодженому сторонами порядку або призначена чи обрана відповідно до Закону України «Про третейські суди» для вирішення спорів у третейському суді.

Слідчий — службова особа органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, уповноважена в межах компетенції, передбаченої Кримінальним процесуальним кодексом України, здійснювати досудове розслідуваннякримінальних правопорушень^[1].

При провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення.

В разі незгоди слідчого з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи слідчий вправі подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. В цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому.

Слідчий по розслідуваних ним справах вправі давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження слідчих (розшукових) дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов"язковими.

В справах, в яких досудове слідство є обов"язковим, слідчий вправі в будь-який момент приступити до провадження досудового слідства, не чекаючи виконання органами дізнання дій, передбачених статтею 104 КПК України.

Постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, є обов"язковими для виконання всіма підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами і громадянами.

При проведенні різних слідчих дій слідчий вправі використовувати машинопис, звукозапис, стенографування, кінозйомку і відеозапис.

Слідчий зобов"язаний:

1) у кожному випадку виявлення ознак злочину порушити кримінальну справу, прийняти її до свого провадження та розпочати досудове слідство;

2) повно, всебічно та об"єктивно дослідити обставини справи у визначений законом строк;

3) при провадженні досудового слідства вживати всіх передбачених законом заходів, використовувати всі свої повноваження та наявні в його розпорядженні науково-технічні засоби та знання для розкриття злочину;

4) розяснити всім субєктам досудового слідства їхні права та забезпечити реалізацію цих прав;

5) ужити заходів для забезпечення відшкодування завданої злочином шкоди;

6) вжити заходів для виявлення причин та умов, які сприяли вчиненню злочинів, і до їх усунення.

Слідчий — це процесуально незалежний і самостійний субєкт кримінального процесу.

Слідчий при здійсненні досудового слідства в кримінальній справі повинен керуватись тільки законом, виходити зі свого внутрішнього переконання, що грунтується на всебічному, повному та об"єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Слідчі незалежні від впливу та думки будь-яких органів державної влади, посадових осіб, громадських організацій, партій і рухів, колективів та угруповань, засобів масової інформації, окремих громадян. Проводячи розслідування, слідчий не повинен бути ні обвинувачем, ні захисником, він має бути дослідником та шукачем істини і представником судової влади зі всіма притаманними суддям гарантіями незалежності та самостійності.

Слідчий зобовязаний повно й об"єктивно дослідити всі обставини справи, виявити як обвинувальні, так і виправдовувальні, а також обтяжуючі та помякшуючі вину обставини. Він зобовязаний також оперативно та у встановлений законом строк розкрити злочин та викрити винних у його вчиненні. При розслідуванні справи слідчий зобовязаний виявити причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, і через відповідні органи вжити заходів до їх усунення.

При провадженні досудового слідства слідчий наділений широкими повноваженнями. Він самостійно приймає рішення про спрямування слідства та провадження відповідних слідчих дій, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання санкції від прокурора чи постанови від судді. Водночас, процесуальна самостійність слідчого поєднується з його персональною відповідальністю за своєчасне і правильне розслідування справ, прийняття щодо них законних і обгрунтованих рішень.

Необхідно також зазначити, що під час провадження розслідування слідчий активно взаємодіє з органами дізнання. Він має право давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій, вимагати від них допомоги під час виконання окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є обовязковими для органів дізнання (ч.3 ст. 114 КПК України). Владні повноваження слідчого виявляються у тому, що його постанови, винесені відповідно до закону, в кримінальній справі, що перебуває у його провадженні, є обовязковими до виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами (ч.5 ст.114 КПК України).

Письмові доручення слідчих органу дізнання про виконання оперативно-розшукових або слідчих дій є обовязковими і підлягають виконанню у десятиденний строк або в інший установлений слідчим термін. У разі їх невиконання, несвоєчасного або неналежного виконання слідчий має право в установленому порядку внести подання про притягнення винних до відповідальності.

До участі в розслідуванні злочинів слідчим можуть бути залучені також державні, громадські організації та окремі громадяни. Використання слідчим допомоги зазначених установ і осіб у процесі розслідування злочинів є залученням різних ланок загальної системи боротьби зі злочинністю. Чим повніше та ефективніше будуть використовуватись сили і можливості даної системи, тим успішніше буде боротьба зі злочинністю.

За загальним правилом, вказівки прокурора для слідчого є обовязковими. При незгоді з ними він може оскаржити їх вищестоящому прокурору, але оскарження не зупиняє виконання вказівок (ч.3 ст.227 КПК України). Так, у разі незгоди слідчого з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи для відання обвинуваченого до суду або про закриття справи слідчий вправі подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. У цьому разі прокурор або скасовує вказівки нищестоящого прокурора, або доручає провадження слідства у цій справі іншому слідчому (ч.2 ст.114 КПК України). Цим підкреслюється процесуальна самостійність і незалежність слідчого, його право приймати рішення в справі на підставі оцінки зібраних доказів за своїм внутрішнім переконанням.

Слідчий підлягає відводу, якщо він є: 1) потерпілим, свідком, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем обвинуваченого; 2) коли він брав участь у справі як експерт, спеціаліст, перекладач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача; 3) коли він або його родичі заінтересовані в результатах справи; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у їх об"єктивності. За наявності зазначених обставин слідчий повинен заявити самовідвід, не чекаючи заяви про відвід. За цими підставами відвід слідчому може бути заявлений обвинуваченим, потерпілим і його представником, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками, захисником. Заява про відвід або самовідвід слідчого подається прокуророві, який розглядає і вирішує її протягом двадцяти чотирьох годин.

При поверненні кримінальної справи на додаткове розслідування робота щодо неї може бути доручена тому ж слідчому. Його попередня участь у досудовому провадженні не є підставою для відводу. У випадку якщо слідчий під час судового розгляду допитувався як свідок, то після повернення кримінальної справи на додаткове розслідування він не вправі у цій же справі проводити розслідування і підлягає відводу.

Прокурор (лат. procurare — «розпоряджатися, піклуватися») — головний законний представник обвинувачення в країнах цивільного права з системою слідства або в країнах загального права (англ. common law), що прийняли змагальну систему. Обвинувачення — сторона, що відповідає за виклад доказів проти особи, підозрюваної в здійсненні правопорушення, в ході судового розгляду у кримінальній справі.

Функції прокурорів в різних країнах різні і багато в чому визначаються історичним розвитком. У Королівстві Польському та Великому князівстві Литовському головні прокурори називались інстигаторами.

Прокурори зазвичай є державними службовцями, які мають вищу освіту за спеціальністю (юриспруденція) і пройшли додаткову підготовку у сфері виконання правосуддя. У деяких країнах, напр. Франції, вони належать до тієї ж категорії державних службовців, що й судді.

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Нотаріус - законодавчо уповноважена особа, в компетенцію якої входить вчинення нотаріальних дій, а не послуг, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Система органів і посадових осіб, на які покладено обов"язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом України "Про нотаріат", з метою надання їм юридичної вірогідності, складають Нотаріат України.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах, або займаються приватною нотаріальною діяльністю. Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

Ураховуючи значення нотаріальної діяльності в розбудові правової держави, сприянні громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, на підтримку ініціативи Міністерства юстиції України та Української нотаріальної палати установлено в Україні професійне свято - День нотаріату, яке відзначати щорічно 2 вересня.

Нотаріусом може бути громадянин України, який має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менш як шість років, з них помічником нотаріуса або консультантом державної нотаріальної контори - не менш як три роки, склав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.

Нотаріусу забороняється використовувати свої повноваження з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки чи пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб.

Нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об’єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності.

У Стародавньому Римі ще в період республіки (приблизно ІІІ ст. до н.е.) з’являються особи, обов’язком яких було підведення правового випадку під ту чи іншу формулу (в древньоримському праві панував суворий формалізм, а тому дотримання формул було обов’язковим для всіх, хто звертався у судові установи).
До таких осіб належали передусім численні писарі. Частина з них перебувала на службі при посадових особах римського управління і суду. В період імперії такі писарі почали об’єднуватись у канцелярії при римських магістратах із складною бюрократичною організацією.
Поряд із офіційними, існували приватні писарі, які відігравали роль своєрідних власних юрисконсультів у приватних осіб і, будучи, як правило, рабами останніх, надавали їм допомогу своїми юридичними знаннями. Згодом виник ще окремий клас вільних людей – табеліонів, які, не перебуваючи на державній службі, займалися у вигляді вільного промислу складанням юридичних актів і судових документів та отримували за це винагороду, передбачену законом. Свою діяльність вони здійснювали в конторах, що знаходились у визначених публічних місцях.

Поряд із світським інститутом табеліонів, що з плином часу отримував дедалі більшого поширення, у сфері християнської церкви виникає аналогічна йому установа –нотаріат. Спочатку (приблизно ІІІ ст. н. е.) при єпископах, а згодом – потім і при абатах і інших церковних урядниках під час їх бесід із народом були присутні спеціальні особи (нотаріуси), зобов’язані записувати такі бесіди і складати протоколи. Згодом церковна влада почала впроваджувати цей інститут і у світське життя шляхом призначення окремих нотаріусів для мирян.

Зараз цим займається - Нотаріат в Україні

·         Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов"язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

·         Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

·         Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

Нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії:
1) посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності тощо);
2) вживають заходів щодо охорони спадкового майна;
3) видають свідоцтва про право на спадщину;
4) видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя;
5) видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів);
6) видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися;
7) провадять опис майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме;
8) видають дублікати нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса;
9) накладають та знімають заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації;
10) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них;
11) засвідчують справжність підпису на документах;
12) засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу;
13) посвідчують факт, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту;
14) посвідчують факт, що фізична особа є живою;
15) посвідчують факт перебування фізичної особи в певному місці;
16) посвідчують час пред"явлення документів;
17) передають заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам;
18) приймають у депозит грошові суми та цінні папери;
19) вчиняють виконавчі написи;
20) вчиняють протести векселів;
21) вчиняють морські протести;
22) приймають на зберігання документи.
На нотаріусів може бути покладено вчинення інших нотаріальних дій згідно із законом.

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Юрисконсульт (лат. juris-consultus — правознавець, юридичний радник) — штатний працівник юридичної особи, що забезпечує дотримання законодавства, як організацією, так і по відношенню до організації з боку інших учасників правовідносин.

Серед осіб, що об"єднуються поняттям «юрист», юрисконсульт займає особливе місце. Більшість юристів працює юрисконсультами в державних і приватних організаціях. Найбільш близька до роботи юрисконсульта діяльність адвокатів.

Інститут юрисконсульта виник в римському праві на початку імперії за часів правління Октавіана Августа. У Стародавньому Римі юрисконсульти були експертами з законодавства. Думки юрисконсультів у формі судової практики за часів імператора Августа були обов"язковими для судів, на відміну від сьогодення. Як відзначав російський юрист та історик права Є. В. Васьковський, «... першими юристами в Римі були патрони. В особі їх поєднувалися дві професії: юрисконсультів і адвокатів».

У сучасному вигляді інститут юрисконсультів сформувався на початку XX століття. За визначенням Малого енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона юрисконсульти це юристи при державних і громадських установах та приватних підприємствах, що дають свої висновки з приватно-правових питань, які виникають у діловодстві цих установ, і виступають на суді як повірені.^[1]

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Адвока́т (від лат. advocates — прикликаний від лат. advoco — запрошую) — юрист, що надає професійну правову допомогу громадянам та юридичним особам шляхомреалізації права в їх інтересах.

В Україні адвокат — фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»^[1].

Адвокат є самозайнятою особою, що провадить незалежну професійну (адвокатську) діяльність, згідно зі ст. 14.1.226 Податкового кодексу України.Історія адвокатської професії

Численні міжнародні договори утверджують принципи рівності перед Законом, презумпцію невинуватості, право на неупереджений і відкритий розгляд справи незалежним і справедливим судом, а також численні гарантії, необхідні для захисту особи, обвинуваченої у вчиненні караного діяння. На адвокатів покладається безпосереднє дотримання і реалізація цих гарантій.

Основні положення про роль адвокатів, прийняті Восьмим Конгресом ООН з попередження злочинів у серпні 1990 р. в Нью-Йорку, проголошують наступні принципи щодо адвокатів, а також щодо осіб, які здійснюють адвокатські функції без одержання формального статусу адвоката:

·        Будь-яка людина в праві звернутися по допомогу до адвоката за своїм вибором для підтвердження своїх прав і захисту в усіх стадіях кримінальної процедури;

·        Уряди повинні гарантувати ефективну процедуру і працюючий механізм для реального і рівного доступу до адвокатів усіх осіб, що проживають на його території і підлеглих його юрисдикції;

·        Будь-яка особа, яка не має адвоката, у випадках, коли інтереси правосуддя вимагають цього, повинна бути забезпечена допомогою адвоката, котрий має відповідну компетенцію

та досвід ведення таких справ, щоб забезпечити її ефективну допомогу без оплати з її боку, якщо у неї немає необхідних коштів;

·        Уряди, професійні асоціації адвокатів та навчальні інститути мають забезпечити, щоб адвокати отримали відповідну освіту, підготовку і знання як ідеалів та етичних обов"язків адвокатів, так і прав людини та основних свобод, визнаних національним і міжнародним правом;

·        Адвокати повинні постійно дбати про честь і гідність своєї професії як важливі учасники здійснення правосуддя;

·        Там, де безпека адвокатів перебуває під загрозою у зв"язку з виконанням професійних обов"язків, вони мають бути адекватно захищені властями;

·        Адвокати, як і інші громадяни, мають право на вільне висловлювання, віросповідання, об"єднання в асоціації та організації;

·        Адвокатам має бути надано право формувати самоврядні асоціації для представництва їх інтересів, постійного навчання і перепідготовки та підтримання їх професійного рівня.

Згідно з Основними положеннями, обов"язки адвоката щодо клієнта мають включати:

а) консультації клієнта про його права та обов"язки, з роз"ясненням принципів роботи правової системи, оскільки вони стосуються прав і обов"язків клієнта;

б) надання допомоги клієнту будь-яким законним способом та вчинення правових дій для захисту його інтересів;

в) надання клієнту допомоги в судах, трибуналах та адміністративних органах.

Надаючи допомогу клієнтам при здійсненні правосуддя, адвокати повинні додержувати прав людини й основних свобод, визнаних національним і міжнародним правом, діяти вільно і наполегливо, відповідно до закону і визнаних професійних стандартів та етичних норм.

Адвокат має бути лояльним до інтересів свого клієнта.

Відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є:

1.     надання правової інформації, консультацій і роз"яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади,органів місцевого самоврядування, держави;

2.     складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3.     захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розглядусправи про адміністративне правопорушення;

4.     надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5.     представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов"язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6.     представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7.     представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах;

8.     надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом^[3].

    Хто може і хто не може бути адвокатом

Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Не може бути адвокатом особа, яка:

1.     має непогашену чи незняту в установленому законом порядку судимість за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі;

2.     визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною;

3.     позбавлена права на заняття адвокатською діяльністю, — протягом двох років з дня прийняття рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю;

4.     звільнена з посади судді, прокурора, слідчого, нотаріуса, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування за порушення присяги, вчиненнякорупційного правопорушення, — протягом трьох років з дня такого звільнення.

Несумісною з діяльністю адвоката є:

1.     робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»

2.     військова або альтернативна (невійськова) служба;

3.     нотаріальна діяльність;

4.     судово-експертна діяльність

 Форми адвокатської діяльності.

1) Здійснення адвокатської діяльності індивідуально (в Росії — «адвокатський кабінет»).

Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера).

2) Адвокатське бюро.

Адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом (в Росії — двома і більше), і діє на підставі статуту. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив.

Адвокатське бюро має самостійний баланс, може відкривати рахунки у банках, мати печатку, штампи і бланки із своїм найменуванням.

Адвокатське бюро може залучати до виконання укладених договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах.

3) Адвокатське об"єднання (в Росії — «колегія адвокатів»).

Адвокатське об"єднання є юридичною особою, створеною шляхом об"єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту.

Адвокатське об"єднання має самостійний баланс, може відкривати рахунки у банках, мати печатку, штампи і бланки із своїм найменуванням.

Адвокатське об"єднання може залучати до виконання укладених об"єднанням договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах. Адвокатське об"єднання зобов"язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльност.

Адвокати мають право створювати в установленому законом порядку місцеві, всеукраїнські і міжнародні об"єднання.

Адвокати, їх об"єднання можуть бути членами міжнародних організацій адвокатів та юристів.

Кожний студент, який обирає ту чи іншу спеціальність для навчання має

певне бачення своєї майбутньої професії. Я вибрала напрямок – юридичний.

Моя мрія – стати у далекому майбутньому юристом. Чому я хочу стати

юристом, що я знаю про свою майбутню професію і яким я бачу сучасного

юриста? – ось ті питання, на які спробує відповісти.

Поняття і система правоохоронних органів.

Мабуть, кожному доводилося стикатися із ситуаціями, коли хтось порушував

закон. Юнак у нетверезому стані вчинив бійку на вулиці. Порушено правила

проведення виборів депутатів.

Не в кожній з цих ситуацій для встановлення справедливості достатньо

лише дій. Потрібна допомога держави, її органів. І таких ситуацій, на

жаль, чимало, отже, мають бути спеціальні органи, що приходитимуть на

допомогу громадянину. Допомога держави зумовлена її функціями.

Серед внутрішніх функцій, що ї виконує держава, одна з найважливіших –

забезпечення законності  і правопорядку, захист законних прав і свобод

громадян, організацій. Для охорони правопорядку, суспільних відносин,

контролю за додержанням норм права створюють спеціальні правоохоронні

органи. До них належать прокуратура, органи внутрішніх справ, служба

безпеки, органи міністерства юстиції тощо. Це також суди, але суд не

лише правоохоронний орган, а й одна з гілок влади.

Усі правоохоронні органи в своїй діяльності керуються Конституцією і

законами України, зобов’язані поважати права громадян. Під час виконання

своїх завдань вони взаємодіють між собою, а також з громадянами їх

об’єднаннями трудовими колективами. Водночас співробітники

правоохоронних органів незалежні від політичного впливу, не можуть бути

членами партій, політичних рухів.

Прокуратура України.

Особливе місце в правоохоронній системі держави посідають органи

прокуратури. В Конституції України визначено завдання прокуратури в

Україні. Саме представник прокуратури в Україні. Саме представник

прокуратури виступає в суді, обвинувачуючи злочинця, доводячи його вину.

Прокуратура здійснює нагляд за додержанням законів правоохоронними

органами, під час виконання судових рішень. За Конституцією України

працівники прокуратури можуть представляти інтереси держави і громадян у

суді. Прокуратура також здійснює нагляд за додержанням прав і свобод

людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами

виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та

службовими особами.

Раніше прокуратура здійснювала нагляд за точним виконанням законів усіма

установами й організаціями. Конституція України передбачила створення

спеціальних контрольних органів для виконання цієї функції. Але поки що

ця функція – її ще називають загальний нагляд – залишається за

прокуратурою. Прокуратура наглядає за додержанням законів України всіма

державними органами, підприємствами. Виявивши порушення, прокурор

окурор

виносить протест на незаконні дії або рішення. Цей протест повинне бути

негайно розглянутий, а в разі відхилення прокурор звертається до суду.

Протест зупиняє дію документа, який прокурор вважає незаконним.

 

Важливим завданням прокуратури є також нагляд за діями всіх

правоохоронних органів. Саме прокурор перевіряє законність застосування

зброї співробітниками правоохоронних органів.

 

Побутує думка, що прокуратура – це каральний стан. Насправді прокуратура

стоїть на сторожі інтересів громадянина. У разі порушення прав особи

кожен може звернутися до прокуратури за допомогою.

 

Адвокатура

 

У системі органів, що забезпечують охорону правопорядку в країні,

важливу роль відіграє адвокатура.

 

Правові основи діяльності адвокатури викладено в Законі України «Про

адвокатуру». На відміну від міліції, СБУ, прокуратури, які є державними

органами, адвокатура – добровільне професійне об’єднання, що обстоює

законні інтереси фізичних і юридичних осіб, надає їм юридичну допомогу.

 

В уяві більшості адвокат – це лише захисник підозрюваного. Підсудного в

карній справі. Справді, це важлива і, мабуть, найпомітніша функція

адвоката. Але не єдина. Адвокат також може допомогти скласти заяву до

суду, арбітражу, зібрати потрібні докази, документи для одержання

спадщини чи боргу, представляти фізичну або юридичну особу в суді не

лише в кримінальній, а й у цивільній справі.

 

Щоб стати адвокатом я в вважаю потрібно мати перш за все вищу юридичну

освіту, скласти відповідну екзамен і присягу, одержати ліцензію. Адвокат

діє згідно із законодавством, зобов’язаний зберігати в таємниці те, що

йому стало відомо в процесі адвокатської діяльності. Сьогодні значення

цієї діяльності постійно зростає, громадяни дедалі частіше звертаються

до адвокатів за порадою, допомогою.

 

До різних життєвих проблем: складання заповіту, надання

інтерв’ю газеті, здійснення важливої покупки тощо. Без присутності свого

адвоката чимало американців відмовляється давати будь-які свідчення

поліції чи податковій службі. Адвокати, виконуючи доручення своїх

клієнтів, ведуть найважливіші переговори, розробляють умови угод. Така

діяльність забезпечує високий правовий рівень правовідносин між людьми.

 

Органи юстиції.

 

Система правоохоронних органів включає також органи юстиції. Це –

Міністерство юстиції України і управління юстиції в областях, містах,

районах. Ці органи реєструють нормативні акти, що видаються в Україні.

Міністерство юстиції видає збірки законів і інших нормативних актів

України, зокрема «Офіційний вісник України», допомагає в організації

роботи суддів, бере активну участь у розробці законів. Важливою функцією

Міністерства юстиції є реєстрація загальноукраїнських громадських

об’єднань і партій. Функції охорони правопорядку в Україні виконують

також прикордонні і митні органи. Вони забезпечують додержання порядку

на кордонах держави – контролюють його перетинання громадянами,

забезпечують сплату мита – спеціальних виплат за вивіз з України чи

ввезення товарів у матеріалів.

теріалів.

 

Податкові органи забезпечують виконання законів про податки громадянами,

установами. Кожному доведеться сплачувати податки державі, податкові

органи перевіряють правильність розрахунків.

 

•  Яким має бути юрист.

 

Охорона прав і законних інтересів громадян, безкомпромісна боротьба з

правопорушеннями, висококваліфіковане розв"язання різноманітних

юридичних проблем - є змістом повсякденної діяльності юристів і разом з

тим являється їх професійним обов"язком. Саме юристи, які мають

ґрунтовні знання, відповідну професійну підготовку, високу

правосвідомість, чітке розуміння своєї відповідальності за долю людей,

наділені владними повноваженнями і здатні ефективно впливати на

зміцнення законності і правопорядку у державі. Необхідність виконання

юристами своїх     професійних повноважень, громадянського обов"язку

ставить перед ними особливо високі вимоги до особистих якостей. У першу

чергу юрист має глибоко усвідомлювати, що свою місію він виконує будучи

наділений високою довірою суспільства і держави, а тому його висока

порядність, чесність, безкорисливість, об"єктивність, вдумливий підхід

до кожної деталі справи, постійне прагнення до самовдосконалення повинні

бути невід"ємними рисами його натури.

 

Характерною ознакою відданості юриста своїй справі, професійної зрілості

є загострене почуття справедливості. Для юриста це, насамперед, означає

небайдужість до біди, нещастя інших людей, у тому числі і до таких, які

через збіг складних життєвих обставин самі опинилися серед

правопорушників. На відміну від інших громадян, юрист, саме завдяки

своєму професійному хисту, спроможний не обмежуватися роллю

спостерігача, а активно й ефективно домагатися відновлення порушених

прав, встановлення справедливості. Зробити це - його професійний і

громадянський обов"язок. Всупереч відомому прислів"ю "людині властиво

помилятися", юрист, як і лікар, не має права на помилку. Адже вона

занадто дорого обходиться людині і суспільству в цілому. її ціною іноді

можуть бути тяжкі наслідки - втрата волі, здоров"я і навіть життя.

Звичайно, ніхто не застрахований від прийняття хибних рішень, але у тому

і полягає особливість юридичної діяльності, щоб "метод спроб та помилок"

був для неї неприйнятний. Тому, рішення з будь-якої юридичної справи має

бути глибоко виваженим, всебічно обміркованим, що і є головною

передумовою його непогрішимості. Специфічною рисою діяльності юриста є

повсякденне зіткнення з найрізноманітнішими життєвими ситуаціями,

юридичними казусами, які мають деякі спільні ознаки і у той же час часто

істотно відрізняються. У професії юриста має місце нагальна потреба у

творчому підході до встановлення істини у кожній конкретній справі,

постійний пошук, можливість миттєво орієнтуватися у ситуації, готовність

до прийняття нестандартних у межах закону рішень.

 

Юриста-професіонала мають відрізняти від інших людей глибокі знання

 

права, які умовно можна поділити на такі види:

 

а) фундаментальні, що дають розуміння внутрішніх закономірностей держави

І права, охоплюють усі важливі юридичні поняття і категорії;

ть усі важливі юридичні поняття і категорії;

 

б) спеціалізовані - конкретні юридичні знання, що використовуються для

потреб різних видів юридичної діяльності: складання юридичних

документів, виконання відповідних дій і операцій, застосування певних

засобів та певної методики в процесі розв"язання юридичних справ.

 

Сучасний юрист, на мою думку, це професіонал, який ставить

справедливість і державні інтереси на перше місце, поступаючись власним

амбіціям та інтересам.

 

Отже, я хочу бути юристом, але при умові, що Україна буде правовою

державою і закони відповідатимуть інтересам більшості громадян. Я прагну

працювати в державі, в котрій дуже високою політична культура, де

політики змагатимуться не в особистостях, а будуть змагання грамотності.

 

Список використаної літератури

Основи правознавства. О.Наровленський. 2005.

 

Юридична енциклопедія. 2000.

 

Теорія держави і права. О.Зайчук.2006.